Libmonster ID: UA-2911

Share this article with friends

Автор: О. П. РЕЄНТ

У статтi йдеться про життєвий шлях та основнi етапи наукової дiяльностi академiка НАНУ П.Т.Тронька.

Сьогоднi багато говориться про Україну в європейському i свiтовому контекстi. Авторитет останньої як сучасної держави залежить не лише вiд ефективностi полiтики, змiцнення економiки, а й вiд уважного та дбайливого ставлення до її багатої iсторико-культурної спадщини. Приємно, що iз здобуттям Україною незалежностi значно посилився iнтерес усiх верств суспiльства до першовитокiв i джерел своєї iсторiї. В розбудовi держави найголовнiшими завданнями сьогоднi є формування нацiональної свiдомостi українського народу, його культурно-духовний розвиток. Справжнiх патрiотiв й активних громадян своєї країни можна виростити, лише прищеплюючи любов до рiдної землi, до вiкових традицiй народу, до минувшини, зокрема розвиваючи iнтерес до iсторiї рiдного краю. В руках сучасних iсторикiв i краєзнавцiв - благородна та вiдповiдальна, важлива для майбутньої України справа вiдродження iсторичної пам'ятi, збереження зв'язку часiв. Поки є небайдужi люди, не перерветься нитка духовностi, що єднає минуле, сучасне й майбутнє. Тож i цiкавi всiм життєвi долi ентузiастiв-подвижникiв, яке бачили своє покликання у збереженнi iсторико-культурної спадщини, в твореннi специфiчної аури духовностi та самопiзнання. Одним iз тих, хто присвятив своє життя самовiдданiй працi на нивi iсторiї й краєзнавства, став борцем проти ерозiї iсторичної, полiтичної, нацiональної є П.Т.Тронько.

Трударi з дiда-прадiда, батьки Петра Тимофiйовича заклали у нього шанобливе ставлення до землi, традицiй i звичаїв українських хлiборобiв, чеснот, якi формував сiльський устрiй життя.

Народився майбутнiй учений 12 липня 1915 р. в родинi Тимофiя Федоровича та Явдохи Олексiївни Тронькiв у с. Заброди Богодухiвського повiту на Харкiвщинi. У важкi для багатьох 20-тi pp. вiд тифу помер батько й турботи про родину лягли на матiр i старшого сина, який навчався в школi, потiм - у технiкумi, а влiтку випасав громадську худобу, працював на сезонних сiльськогосподарських роботах. Наприкiнцi 1932 р. вiн став робiтником шахти у Дзержинську, в Донбасi, вступив у профспiлку гiрникiв.

Однак незгасаючий потяг до знань брав своє. Пiсля закiнчення курсiв ]П. Тронько вчителював у 1933-1934 pp., викладаючи суспiльствознавство та ук-


Реєнт Олександр Петрович - член-кореспондент Нацiональної академiї наук України, заст. директора Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 159


раїнську лiтературу в неповнiй середнiй школi с. Кленового. Потiм вiн працював помiчником директора механiзаторських кадрiв з виховної роботи у с. Кленове Богодухiвського району з липня 1934 р. до травня 1935 р. Останнього мiсяця став помiчником директора Лебединської школи сiльськогосподарського учнiвства з виховної роботи (Харкiвська обл., нинi - Сумська).

З вересня 1936 р. до липня 1937 р. Петро Тимофiйович - курсант Єйської вiйськової школи морських пiлотiв у Краснодарському краї. А до грудня 1937 р. - заступник директора й директор Лебединського дитячого будинку.

За цими досить скупими рядками записiв трудової дiяльностi - нелегкi роки, бо ж i змужнiння, й перший досвiд самостiйного життя, пошук власного мiсця у ньому не даються людинi легко. Молодий, енергiйний, iнiцiативний, П.Т.Тронько знайшов гiдне застосування своїх сил в активнiй громадськiй роботi. Ще в с. Кленовому вiн обирався депутатом сiльради, делегатом районного з'їзду рад Богодухiвщини, секретарем сiльської та заводської (мiсцевого спиртового заводу) комсомольських органiзацiй. Петро Тимофiйович брав участь у лiквiдацiї неписьменностi, а голодного 1933-го пiклувався про односельцiв, особливо ж учнiв, багатьох спас вiд голодної смертi. Чуйний до людської бiди, завжди сумлiнний i працьовитий, П.Т.Тронько був висунутий на роботу в апарат Лебединського районного комiтету комсомолу, де зайняв посаду завiдуючого вiддiлом, а згодом - першого секретаря. В 1937 р. став кандидатом у члени партiї, а через пiвтора року - членом ВКП (б). На початку 1939 р. комсомольцi обрали його секретарем Сумського обкому ЛКСМУ. В той час Спiлка жила складним та напруженим життям. Посилена увага до вiйськово-патрiотичного виховання юнакiв i дiвчат, масова участь комсомольцiв у трудових починаннях, органiзацiя змагання молодiжних виробничих колективiв вимагали максимального напруження сил, щоденної самовiдданої працi. Виступаючи перед делегатами III з'їзду Всеукраїнської спiлки краєзнавцiв, що проходив 29-30 жовтня 2003 р. в Києвi, Петро Тимофiйович iз сумом констатував: "На жаль, у наш час вiдсутня органiзацiя, яка б системно займалася питанням виховання молодi".

У вереснi 1939 р. П.Т.Тронько в числi перших вiдбув у тривале вiдрядження в захiднi областi, що поверталися в лоно УРСР, взяв участь у роботi Народних Зборiв Захiдної України як депутат вiд Назавизiвського округу (Надвiрнянський повiт Станiславського воєводства), якi прийняли Декларацiю про возз'єднання з УРСР.

В жовтнi 1939 р. П.Т.Тронько був затверджений ЦК комсомолу уповноваженим по роботi серед молодi захiдних областей України, а через два мiсяцi - першим секретарем Станiславського обкому ЛКСМУ. Також вiн був обраний до складу ЦК республiканської спiлки молодi, коли представляв як делегат XII з'їзду ЛКСМУ комсомол Станiславщини (1940 p.).

Петро Тимофiйович згадує: "В тi роки комсомолом областi та його керiвними органами здiйснювалася багатопланова робота з лiквiдацiї тяжких наслiдкiв соцiально-економiчного i нацiонального гноблення, залишених у спадщину панською Польщею на захiдноукраїнських землях - безробiття, неписьменностi й малописьменностi серед молодi, антисанiтарiї та епiдемiй у мiстечках i селах. Предметом особливої турботи комсомолу стала органiзацiя культурно-освiтньої роботи, зокрема на селi, створення українських шкiл та навчальних закладiв, пiднесення нацiональної мови й культури. Значна увага придiлялася висуванню комсомольцiв i неспiлкової молодi на керiвнi посади в державнi органи, громадськi об'єднання, виробництво". З майже 7 тис. висуванцiв на цю роботу 1122 були люди вiком до 25 рокiв. Ще бiльший вiдсоток вони становили серед 9,7 тис. осiб, якi стали активiстами та керiвниками кооперативних органiзацiй, господарських установ, професiйних спiлок.

стр. 160


Комсомол залучав до активного громадського життя десятки тисяч юнакiв i дiвчат, допомагав здобути освiту тим, для кого у мiжвоєннiй Польщi це залишалося нездiйсненною мрiєю, органiзовував культурне дозвiлля, створював можливостi для заняття фiзкультурою й спортом. 1940 р. П.Т.Тронько долучився до створення Станiславського вчительського iнституту, школи гуцульського мистецтва в Косовi, iнших фахових навчальних закладiв. Як депутат обласної ради вiд Коломийського сiльського виборчого округу вiн займався вирiшенням широкого кола проблем, яких було так багато у той час в областi. До початку вiйни очолювана ним обласна комсомольська органiзацiя зросла до 10 тис. чол. I донинi Петро Тимофiйович, який вкладав у цю справу всi сили й душу, вважає роботу серед молодi Станiславщини кращим перiодом свого життя.

А потiм була Велика Вiтчизняна... Навiть чверть столiття не минуло з часу закiнчення I свiтової вiйни, як страшне, приголомшуюче лихо знов увiрвалося в життя багатостраждального українського народу. Проте цього разу йшлося про життя чи смерть цiлої нацiї, яку нацисти прагнули перетворити на "унтерменшiв" - нижчу расу слуг та пiдневiльних безправних рабiв. Тут i стала в пригодi вiйськова спецiальнiсть П.Т.Тронька. З перших днiв вiйни вiн був у дiючiй армiї. В складi вiйськ Пiвденно-Захiдного, Сталiнградського, Пiвденного й 4-го Українського фронтiв Петро Тимофiйович пройшов важкими дорогами вiйни, брав участь в оборонi Києва, Харкова та Сталiнграда, визволеннi Ростова-на-Дону, Донбасу, двiчi був контужений.

Не любить вiн розповiдати про власну участь у боях. Тамує й гiркоту втрат побратимiв, i бiль спогадiв про рiдну землю, яка ще нiколи до того не була такою спустошеною та змученою. Про героїзм i ратну звитягу доблесного воїна промовляють бойовi нагороди, що прикрашають кiтель майора авiацiї у вiдставцi: ордени Червоної Зiрки, Вiтчизняної вiйни I ступеня, Б. Хмельницького II та III ступеня, медалi "За бойовi заслуги", "За оборону Києва", "За оборону Сталiнграда", "За перемогу над Нiмеччиною у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 pp.", "За визволення Києва", "Партизану Великої Вiтчизняної вiйни" I ступеня, медалi: "Тридцять рокiв Словацького народного повстання", маршала Г.К.Жукова й iн.

Паралельно з визволенням України вiд окупантiв постало завдання якнайшвидше вiдбудувати промисловiсть i сiльське господарство республiки, якi мали велике значення для змiцнення обороноздатностi держави. Фронт, що неухильно просувався на Захiд, необхiдно було постiйно забезпечувати зброєю, технiкою, боєприпасами, продуктами харчування. У жовтнi 1943 р., за рiшенням полiтичного керiвництва країни, П.Т.Тронько в числi iнших працiвникiв, що мали довоєнний Досвiд роботи у державних, партiйних, комсомольських органах, був вiдкликаний з дiючої армiї й затверджений першим секретарем київських обласного i мiського комiтетiв ЛКСМУ.

Тим часом йшли жорстокi бої за Київ. Нiмецькi вiйська, що вже готувалися до свого вiдступу, планомiрно руйнували мiсто. Петро Тимофiйович написав листiвку, в якiй закликав молодь робити все можливе, щоб перешкодити окупантам дощенту зруйнувати столицю. Надрукована 5-тисячним тиражем, вона була розкидана над Києвом льотчиком Мiшустiним, який пiзнiше став Героєм Радянського Союзу.

До напiвзруйнованого, але нескореного Києва П.Т. Тронько вступив вранцi 6 листопада 1943 р. разом з маршалом Г.К. Жуковим, М.С. Хрущовим, О.П. Довженком, М.П. Бажаном, Ю.I. Яновським, B.C. Костенком. О 10-й годинi побував на Хрещатику, а згодом - бiля пам'ятника Кобзаревi. Можливо, саме тодi в Петра Тимофiйовича почала формуватися думка, що стала провiдною на всi наступнi роки: зробити так, аби "мати мiст руських" не лише пiднялася з попелу, а й стала кращою, нiж була до того. А тим часом красень-Київ лежав у руїнах.

стр. 161


З 850 тис. мешканцiв у 1939 р. в мiстi на час звiльнення залишалося тiльки 330 тис. Люди жили пiд психологiчним пресом недавнiх подiй Бабиного Яру, масового вивезення на роботу до рейху, iнших жахливих виявiв окупацiйного режиму. Зруйнованi будiвлi, комунiкацiї, водопровiд, електромережа, антисанiтарiя, виснаження людей вiд голоду i холоду вимагали вiд керiвництва республiки невiдкладних та дiйових заходiв. П.Т. Тронько з головою поринув у поточнi справи, якi вимагали не лише вмiння розбиратися в рiзноманiтних проблемах, а й чуйностi, уваги i спiвчуття до мешканцiв мiста, що за бiльш як два роки вiйни зазнали безмежних страждань, втратили своїх рiдних та близьких, майно й житло.

5 грудня 1943 р. у Театрi опери i балету iм. Т.Г. Шевченка вiдбувся перший молодiжний мiтинг, на якому пролунав заклик до юнакiв i дiвчат столицi та Київської областi взяти шефство над вiдбудовою Хрещатика. На початку 1944 p., з iнiцiативи обкому ЛКСМУ, на вiдбудову мiста прибули 10 тис. чол. молодi (в основному дiвчат) iз сiльської мiсцевостi Київщини. Всi працiвники обкому, мiськкому, райкомiв комсомолу разом з громадянами столицi щотижня у позаробочий час по 4-6 годин працювали на вiдбудовних роботах. Плiч-о-плiч трудилися школярi й студенти, робiтники та вчителi, колгоспники i службовцi. Поруч з Петром Тимофiйовичем розчищав головну вулицю столицi зокрема поет-академiк П.Г.Тичина. Як спомин вiд тiєї зустрiчi залишився його вiрш "О мiй дружику, о мiй братику, попрацюємо на Хрещатику".

Комсомольцi стали також першими й найактивнiшими помiчниками вiйськових медикiв: вони доглядали поранених i хворих червоноармiйцiв, влаштовували концерти для останнiх, читання газет та книжок, писали пiд диктовку бiйцiв листи їх рiдним. Словом, робили все, аби полегшити страждання тих, хто не шкодував свого здоров'я в боях з ворогом. Пiд керiвництвом київських обкому й мiськкому ЛКСМУ розгорнулася кампанiя допомоги вдовам i родинам полеглих воїнiв Червоної армiї. Особливої турботи потребували дiти-сироти, з якими вiйна обiйшлася найбiльш жорстоко. Органiзацiя дитбудинкiв вимагала самовiдданої працi, повної вiддачi сил, щоб сироти були не лише одягненi, взутi, нагодованi, мали дах над головою, а i могли навчатися, здобувати спецiальнiсть. Тих, хто замiнив їм у тi важкi воєннi й повоєннi часи батькiв та порадникiв, колишнi мешканцi дитячих будинкiв з вдячнiстю згадують i досi.

Досвiд київського комсомолу став прикладом для наслiдування. На прохання редакцiї газети "Комсомольська правда" П.Т.Тронько пiдготував статтю "Рiк напруженої працi", що була опублiкована в кiнцi 1944 р. Згодом, вже працюючи заступником Голови Ради Мiнiстрiв УРСР, Петро Тимофiйович iнiцiював прийняття рiшення про нагородження столичного комсомолу орденом Бойового Червоного Прапора. Вiн входив також до складу комiсiї по пiдготовцi 30-рiччя Перемоги у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi.

"Звичайно, було б несправедливо, - зауважує П.Т.Тронько, - й проти правди говорити, що вся iсторiя XX столiття була позначена суспiльними катаклiзмами та виставляти її лише у чорних фарбах. За радянський перiод попри всi негаразди i труднощi роботящими руками нашого народу був створений потужний промисловий та сiльськогосподарський потенцiал, значно зрiс матерiальний i культурно-освiтнiй рiвень наших людей. Україна возз'єднала переважну бiльшiсть своїх земель, розвинула високi науковi технологiї, була серед фундаторiв Органiзацiї Об'єднаних Нацiй". Вступ УРСР на правах повноправного члена до останньої сприяв пожвавленню мiжнародних зв'язкiв республiки на всiх рiвнях. Як член бюро ЦК ЛКСМУ й перший секретар київських обласної та мiської комсомольських органiзацiй Петро Тимофiйович багато зусиль докладав до того, щоб українська молодь заявила про себе на мiжнароднiй аренi, налагодила зв'язки iз зарубiжними однолiтками. В 1945 р. Київ гостинно зустрiчав першу у повоєннi

стр. 162


роки делегацiю югославських юнакiв та дiвчат на чолi з першим секретарем ЦК соцiалiстичної спiлки молодi С. Комаром. До речi, з 12 членiв делегацiї 6 мали високе звання Героїв Югославiї. На знак дружби юнакiв i дiвчат двох столиць делегацiї було вручено Червоний прапор київського комсомолу для молодi Белграда.

В 1945 р. вiдбулася установча конференцiя Всесвiтньої федерацiї демократичної молодi у Лондонi, на якiй П.Т. Тронько був обраний членом виконкому ВФДМ.

1946 р. - перехiд на посаду другого секретаря ЦК ЛКСМУ, де новi масштаби роботи, новi завдання диктували необхiднiсть нетрадицiйних пiдходiв, нестандартних рiшень. Поряд з навчанням у Вищiй партiйнiй школi ВКП(б) Петро Тимофiйович закiнчив екстерном у 1948 р. iсторичний факультет Київського державного унiверситету iм. Т.Г.Шевченка. Того ж року вiн був зарахований до аспiрантури Академiї суспiльних наук.

Захоплення наукою, постiйний потяг до знань згодом допомогли П.Т.Троньку стати вченим зi свiтовим iм'ям. Перший науковий бар'єр ним було взято у 1951 p., коли вiдбувся блискучий захист дисертацiї на тему "Комсомольське пiдпiлля Радянської України в боротьбi проти гiтлерiвських загарбникiв у роки Великої Вiтчизняної вiйни". Незабаром пiсля цього молодий учений очолив вiддiл науки i вузiв Київського обкому партiї. За короткий час перебування на цiй посадi вiн встиг багато зробити для налагодження дiяльностi столичних наукових та академiчних установ, побуту вчених, викладачiв, студентiв. їх проблеми були добре вiдомi Петру Тимофiйовичу. Адже протягом 1952-1953 pp. вiн читав курс лекцiй з iсторiї Другої свiтової вiйни в Київському державному унiверситетi. Наступнi 8 рокiв П.Т. Тронько працював секретарем Київського обкому КПУ, а протягом 1960-1961 pp. - завiдувачем вiддiлу пропаганди й агiтацiї ЦК Компартiї України. Водночас вiн проводив значну громадську та наукову роботу, обирався депутатом київських мiськради й облради IV-VIII скликань (1953-1963 pp.), делегатом XVTI-XXIII з'їздiв Компартiї України, XXII, XXIII i XXV з'їздiв КПРС.

Якось Петро Тимофiйович зазначив: "Малопродуктивно мазати дьогтем усе, що було у радянськi часи, адже мiльйони людей жили в певному, беззаперечно, вкрай полiтизованому та заiдеологiзованому суспiльствi й дiяли вiдповiдно до своїх переконань. У тому, що зроблене ними i перейшло нам у спадок, далеко не все заслуговує осуду".

В березнi 1961 р. П.Т. Тронька було призначено заступником Голови Ради Мiнiстрiв УРСР. Всi 17 рокiв перебування на цiй високiй посадi вiн присвятив турботам про розвиток середньої, професiйно-технiчної, вищої освiти, культури, охорони здоров'я, фiзичної культури й спорту. Саме на той час припадають справжнiй сплеск в Українi народної самодiяльної творчостi, поява нових форм органiзацiї дозвiлля, фiзичного виховання та оздоровлення трудящих. Глибокою пошаною до свiточiв української культури, вiрою у невичерпнi можливостi вiтчизняних талантiв було позначено заходи по вiдзначенню ювiлейних дат, пов'язаних з iменами Т. Шевченка, I. Франка, Л. Українки, Г. Сковороди i багатьох iнших.

Для того щоб здобутки української культури, промисловостi, сiльського господарства, спорту стали вiдомi всьому свiту, Петро Тимофiйович також доклав власних зусиль. Очолюючи делегацiї вiд України на рiзних мiжнародних форумах, вiн багато зробив для пiднесення авторитету республiки в очах зарубiжної громадськостi. Так, у 1965 р. П.Т.Тронько очолював урядову делегацiю УРСР на XX сесiї Генеральної Асамблеї в Нью-Йорку, був керiвником делегацiї на днях культури України у Чехословаччинi, а також на Мiжнароднiй виставцi "Експо-67" у Монреалi. В службових i наукових справах вiн неодноразово виїздив до Данiї, Канади, Болгарiї, Чехословаччини, Швейцарiї, Угорщини, Нiмецької Демократичної Республiки й iнших країн.

Попри таку велику завантаженiсть, Петро Тимофiйович не полишав наукових дослiджень. 1968 р. вiн захистив докторську дисертацiю "Український народ

стр. 163


у боротьбi проти гiтлерiвських загарбникiв у роки Великої Вiтчизняної вiйни". Протягом 50 - 70-х pp. учений написав цiлу низку монографiй, зокрема "Безсмертя юних", "В боях за Вiтчизну (1941 - 1945 pp.)", "Подвиг твоїх батькiв", "Народу сила незборима", "Культура - всенародне надбання", "Защищая советскую Родину", десятки брошур та статей. Вiн був автором, керiвником, членом редколегiй кiлькох фундаментальних праць, у тому числi таких, як "Iсторiя Української РСР" у 8-ми томах, 10 книгах, "Iсторiя Києва", "Українська РСР у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi Радянського Союзу 1941 - 1945 pp." у 3-х томах, збiрник документiв "Київщина в роки Великої Вiтчизняної вiйни", 3-томний збiрник документiв "Українська РСР у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941 - 1945 pp."

Але найбiльшою гордiстю П.Т.Тронька й водночас цiнним скарбом української науки стала унiкальна за своїм масштабом та значимiстю праця - "Iсторiя мiст i сiл Української РСР" у 26-ти томах, "батьком" якої його з повним правом вважають. Згадуючи, як народжувалася ця праця, аналогiв якiй i донинi не iснує в свiтi, Петро Тимофiйович зауважує, що далеко не всi спочатку вiрили у можливiсть реалiзацiї такого масштабного й незвичайного проекту. Однак цiлеспрямованiсть, здатнiсть долати перешкоди, а головне, усвiдомлення високого громадянського та наукового обов'язку дали можливiсть П.Т.Троньку довести задум до логiчного завершення. Петро Толочко, директор Iнституту археологiї НАН України, дiлиться спогадами: "Ця робота викликала величезний iнтерес. Сидiли поважнi академiки, знанi не тiльки в країнi, а i у всьому свiтi, й аплодували Петру Тимофiйовичу за те, що вiн створив так званий паспорт України".

Очолити цю справдi титанiчну справу мала лише людина непересiчних якостей. До складу Головної редакцiйної колегiї пiд головуванням П.Т.Тронька ввiйшли провiднi вченi республiки - iсторики, економiсти, мистецтвознавцi, етнографи, правознавцi. Понад 100 тис. авторiв, наукових рецензентiв, консультантiв, бiблiографiв, редакторiв, iлюстраторiв, архiвiстiв, пошуковцiв та просто ентузiастiв-краєзнавцiв доклали своїх зусиль, щоб зiбрати й систематизувати матерiали для кожного з томiв. До роботи залучилися ряд мiнiстерств i вiдомств, видавництво "УРЕ", Архiвне управлiння республiки, Iнститут iсторiї партiї при ЦК КПУ та Iнститут iсторiї АН України, iншi iнститути секцiї суспiльних наук Академiї наук УРСР. Копiтка багаторiчна робота увiнчалася виданням, що стало найбiльш повним лiтописом населених пунктiв республiки з найдавнiших часiв. Уперше всi мiста й села України отримали наукову бiографiю. Пiдготовка цiєї визначної працi - "Iсторiї мiст i сiл Української РСР" - дала значний поштовх розвитку краєзнавчого руху в республiцi. Праця отримала схвальнi вiдгуки не лише вiтчизняних наукових установ, засобiв масової iнформацiї, громадськостi, а й за кордоном, була вiдзначена Державною премiєю СРСР. Понад 100 учасникiв видання вiдзначенi урядовими нагородами України.

На III з'їздi Всеукраїнської спiлки краєзнавцiв Петро Тимофiйович щодо цiєї працi зазначив, що "... найпрiоритетнiшим, найголовнiшим завданням нашої творчої органiзацiї, безумовно, є виконання президентського розпорядження про пiдготовку на основi вимог сучасної української iсторичної науки багатотомного енциклопедичного видання "Iсторiя мiст i сiл України". Адже вiд часу виходу в свiт попередньої фундаментальної iсторiї мiст i сiл України в 26 томах, яка досi не має аналогiв у свiтi, вже минуло бiльше чвертi столiття. За цей перiод у нашiй країнi вiдбулися величезнi змiни. Наш почесний обов'язок iз залученням нових архiвних документiв докласти всiх зусиль до видання нової багатотомної "Iсторiї мiст i сiл".

В квiтнi 1978 р. П.Т. Тронька обрано академiком АН УРСР, тодi ж - її вiце-президентом. Потяг до наукової роботи перемiг, i тому вiн перейшов працювати до Академiї наук України.

стр. 164


Пiдготовка багатотомника "Iсторiя мiст i сiл Української РСР", вивчення й популяризацiя iсторико-культурної спадщини, поява по всiх куточках республiки етнографiчних та iсторичних музеїв стали ознакою розвитку краєзнавства. Очевидною стала нагальна необхiднiсть створення єдиного центру у системi АН УРСР, який мiг би на науковiй основi органiзувати iсторико-краєзнавчi дослiдження, а також здiйснювати координацiйнi функцiї. Враховуючи назрiлу потребу в органiзацiї науково-методичного забезпечення цiєї важливої галузi знань, Президiя АН УРСР у березнi 1979 р. прийняла постанову про створення в Iнститутi iсторiї вiддiлу iсторико-краєзнавчих дослiджень. Очолюваний П.Т. Троньком пiдроздiл перевидав росiйською мовою 14 томiв "Iсторiї мiст i сiл Української РСР".

Велике методологiчне значення для подальшої активiзацiї краєзнавчих дослiджень мали пiдготовленi у вiддiлi працi: "Iсторичне краєзнавство в Українськiй РСР", "Основнi пiдсумки i подальшi завдання iсторико-краєзнавчих дослiджень", "Деякi питання розвитку iсторичного краєзнавства в Українськiй РСР" й iн. Спiвробiтники вiддiлу створили кiлька колективних праць з iсторiї промислових та сiльськогосподарських пiдприємств республiки, зокрема "Iсторiю заводу "Арсенал" iм. В.I. Ленiна", "Iсторiю колгоспу "Здобуток Жовтня".

Постановою Президiї АН УРСР вiд 4 листопада 1982 р. на вiддiл покладено наукове забезпечення Зводу пам'яток iсторiї й культури народiв СРСР по Українськiй РСР, складання словникiв, участь у пiдготовцi й апробацiї вiдповiдних матерiалiв, пiдготовлених обласними редколегiями. За редакцiєю Петра Тимофiйовича вийшов каталог-довiдник "Пам'ятники iсторiї i культури УРСР" обсягом понад 100 друкованих аркушiв, а також довiдник про пам'ятки Великої Вiтчизняної вiйни "Навiчно в пам'ятi народнiй" (60 друк. арк.). Цi працi поклали початок розробцi теми "Науково-методичнi основи дослiдження пам'ятникiв iсторiї i культури", що закладали пiдґрунтя для пiдготовки "Зводу пам'яток iсторiї та культури України". У червнi 1999 р. побачила свiт перша книга першого тому цього унiкального видання, а в 2004 р. - друга.

Як депутат Верховної Ради УРСР дев'яти скликань, П.Т. Тронько займався питаннями правового забезпечення охорони iсторико-культурного й мовного середовищ у республiцi. Вiн брав безпосередню участь у пiдготовцi законiв "Про охорону та використання пам'ятникiв iсторiї й культури УРСР" (1978 р.) i "Про мови в Українськiй РСР" (1989 p.), iнших аналогiчних законодавчих актiв.

Справжнiм полiгоном наукових дискусiй, оприлюднення нових iдей стали загальноукраїнськi конференцiї з iсторичного краєзнавства, яких з 1980 р. до 1999 р. вiдбулося вже одинадцять.

Багато зроблено Петром Тимофiйовичем для популяризацiї iсторичних знань про рiдний край на посадi редактора журналiв "Пам'ятки України" (1975-1985 pp.) та "Краєзнавство" (з 1992 р. i донинi).

З 1992 р. вiн очолив також Головну редколегiю багатотомної серiї книг "Реабiлiтованi iсторiєю". Повернення доброго iменi безвинних жертв тоталiтаризму, вiдновлення iсторичної правди П.Т. Тронько вважає одним з головних своїх обов'язкiв.

Як один з найбiльш авторитетних учених України Петро Тимофiйович багато робить для змiцнення мiжнародних наукових зв'язкiв. За часiв Радянського Союзу вiн був членом бюро Нацiонального комiтету iсторикiв СРСР, як голова радянської частини Комiсiї iсторикiв СРСР-ЧССР виступав з проблемними доповiдями на багатьох мiжнародних наукових форумах, зокрема брав участь у постановцi й обговореннi проблем слов'янознавства. Очолюваний ним оргкомiтет по пiдготовцi та проведенню IX Мiжнародного з'їзду славiстiв (Київ, 1983 р.) залучив до участi в ньому майже 2 тис. учених з 26 держав Європи, Пiвнiчної Америки, Азiї, Австралiї. Виконуючи обов'язки президента Мiжнародного комiтету сла-

стр. 165


вiстiв, Петро Тимофiйович координував дiяльнiсть наукових iнституцiй багатьох країн i окремих учених.

Сьогоднi, коли у Києвi постають з руїн та небуття численнi пам'ятки iсторiї й архiтектури, лише фахiвцi пам'ятають, що бiля витокiв руху за збереження iсторичної спадщини столицi стояв саме П.Т. Тронько. Ще на посадi заступника Голови Ради Мiнiстрiв УРСР вiн iнiцiював пропозицiю, за якою було прийнято урядове рiшення "Про стан i заходи по покращанню охорони пам'яток iсторiї та культури в Києвi". Обраний головою правлiння Українського товариства охорони пам'ятникiв iсторiї й культури (УТОПIК) на громадських засадах, Петро Тимофiйович протягом 22 рокiв спрямовував в єдине русло зусилля тисяч ентузiастiв, учених, студентiв - усiх, кого цiкавила доля нацiональних iсторичних надбань. Олександр Федорук, голова Державної служби контролю за перемiщенням цiнностей через державний кордон, академiк Нацiональної академiї мистецтв, на III з'їздi Всеукраїнської спiлки краєзнавцiв зокрема зазначав: "Голова Всеукраїнської спiлки краєзнавцiв Петро Тимофiйович Тронько став для мене дорогим ще тодi, коли захищав Хортицю в 70-х роках, коли ми разом з Олесем Гончарем задумували, як повернути цiнностi Михайлiвського Золотоверхого собору та як багато працi було докладено, щоб повернути цi фрески з Москви. Вiн для мене дорогий i сьогоднi, тому що ми й нинi стоїмо на захистi Хортицi". Нинi академiк робить усе, аби урядова постанова, яку вiн iнiцiював у 1965 p., набула реальних обрисiв i на островi Велика Хортиця, зрештою, було зведено меморiальний комплекс Запорозького козацтва, щоб донести цю славну й звитяжну сторiнку минулого до нащадкiв, щоб зберегти тонку ниточку безперервностi українського родоводу, iсторичний еталон та приклад для наслiдування наступним поколiнням.

У 70-тi роки розгорнулася кампанiя по збиранню коштiв на реставрацiю Золотих ворiт - унiкальної пам'ятки XI ст. Українське товариство охорони пам'яток iсторiї та культури видiлило 1 млн 600 тис. крб на вiдтворення перлини давньоруського зодчества, яка сьогоднi є однiєю з мистецьких перлин мiста й мiсцем паломництва туристiв.

А скiльки значних зусиль, часу, коштiв, нарештi, потребувало втiлення в життя iдеї створення Державного музею народної архiтектури та побуту України! I донинi один з найбiльших музейних комплексiв Європи вабить своєю неповторною красою й унiкальнiстю тисячi киян i гостей столицi. Кожен, хто приїздить сюди, поринає у предковiчнi легенди, втiленi в нацiональнi побутовi форми, будiвлi, ремiсничi вироби.

П.Т.Тронько брав також найактивнiшу участь у пiдготовцi вiдповiдних документiв та заходiв по вiдзначенню 1500-рiччя Києва.

XX ст. в iсторiї українського народу позначене багатьма вiхами. Однак найбiльш трагiчною залишається воєнна доба, яка принесла бiду у кожну родину. "Мiльйони українцiв, - зазначав Петро Тимофiйович, - здiйснили безсмертний подвиг у роки Великої Вiтчизняної вiйни, захищаючи свою землю i все людство вiд коричневої чуми - фашизму. Спiльно з iншими народами вони вибороли величну Перемогу...". Щоб вiдтворити й залишити в пам'ятi нащадкiв дiйснi масштаби вiйни, участi народу України в останнiй, понесених гiрких втрат та збиткiв, було вирiшено спорудити комплекс "Музей Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 pp." Петро Тимофiйович був одним з керiвникiв цього будiвництва, за що отримав Почесну грамоту Президiї Верховної Ради УРСР. З фондiв УТОПIК на спорудження музею було перераховано 10 млн крб.

22 роки вiн очолював правлiння Всеукраїнського товариства охорони пам'яток iсторiї та культури.

Що ж до вiдтворення iсторичного обличчя столицi, то скiльки списiв було зламано навколо цього непростого питання! В кожного, хто хоч раз вiдвiдав Киє-

стр. 166


во-Печерську лавру, поряд зi свiтлими почуттями залишався якийсь сум вiд того, що її перлину - Успенський собор - зруйновано. У 1987 р. пiд головуванням П.Т. Тронька вiдбувся V з'їзд УТОПIК, на якому обговорювалося питання про подальшу долю пам'ятки. Роки напруженої працi, розмови з урядовцями й керiвниками мiста, урештi-решт, зрушили справу з мiсця. Разом з видатним письменником Олесем Гончарем i вiдомим архiтектором Олесем Силиним Петро Тимофiйович у 1994 р. пiдготував на iм'я Президента України доповiдну записку, на пiдставi якої вийшов указ останнього "Про заходи щодо вiдтворення пам'яток iсторiї та культури". На виконання цього документа в сiчнi 1996 р. уряд затвердив перелiк першочергових заходiв по вiдбудовi комплексу Михайлiвського Золотоверхого монастиря й Успенського собору. П.Т.Тронько очолив Комiсiю по вiдтворенню видатних пам'яток при Президентовi України i Всеукраїнський фонд вiдтворення iсторико-архiтектурної спадщини iм. О.Гончаря. На проведення пошукових, проектних та будiвельних робiт, пов'язаних з вiдродженням Михайлiвського Золотоверхого монастиря й Успенського собору, фонд асигнував бiльш як 1 млн гривень. Сьогоднi золотосяйнi куполи обох святинь, воскреснувши з попелу та руїн, знову височать над мiстом на крутих днiпровських схилах, як i багато рокiв тому.

Петро Тимофiйович як справжнiй патрiот столицi не мiг не включатися у справи, якi торкалися збереження її багатої iсторичної спадщини. Невипадково мешканцi мiста тричi обирали його депутатом Київської мiської ради. Коли пiднялося питання про повернення першому вищому навчальному закладу України - Києво-Могилянськiй академiї - її первiсного призначення, академiк П.Т. Тронько провiв переговори з керiвництвом Мiнiстерства оборони СРСР та Головного полiтичного управлiння Радянської армiї про необхiднiсть вiдселення з цього комплексу Вищого вiйськово-морського полiтичного училища. А скiльки ще великих i малих, непомiтних для стороннього ока справ зробив для столицi цей Вчений та Громадянин!

Подвижницька праця Петра Тимофiйовича у роки мирного будiвництва вiдзначена численними нагородами, в тому числi орденами Ленiна, Жовтневої революцiї, чотирма орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народiв, "За заслуги" III ступеня, а також багатьма медалями, двома Почесними грамотами Президiї Верховної Ради УРСР, Почесними грамотами Президiй Верховної Ради Бiлоруської РСР та Естонської РСР. Вiн - лауреат Державної премiї СРСР у галузi науки i технiки 1976 p., премiї Ленiнського комсомолу 1984 p., республiканської премiї iм. Миколи Островського 1987 p., почесний громадянин Києва, Харкова, Богодухова, Лебедина, Переяслава-Хмельницького, Канева, почесний професор Днiпропетровської нацiональної гiрничої академiї, Кам'янець-Подiльського й Кiровоградського педунiверситетiв, почесний доктор Днiпропетровського, Харкiвського i Донецького нацiональних унiверситетiв, а також Мiжнародної Академiї управлiння персоналом (МАУП).

Указом Президента України вiд 7 липня 2000 р. завiдувачу вiддiлу Iнституту iсторiї України НАНУ, головi Всеукраїнської спiлки краєзнавцiв, доктору iсторичних наук, академiку НАН України Троньку Петру Тимофiйовичу присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави.

Академiк П.Т. Тронько обiймав також посади позаштатного радника Президента України з питань iсторико-культурної спадщини, голови Комiсiї по вiдтворенню видатних пам'яток iсторiї та культури при останньому.

Дiйсно, П.Т.Тронько, вважаючи, що "... iсторiя нашої країни починається Для людини з iсторiї рiдного мiста, села, звiдки вона пiшла у життя", став гетьманом українського краєзнавства, легендою нацiональної науки. Його життєвий Шлях - приклад наслiдування для прийдешнiх поколiнь, а дiяльнiсть - своєрiдний дороговказ на тi вiхи, якi й через десятки, сотнi рокiв будуть потребувати спiльної та копiткої працi науковцiв, полiтикiв, юристiв, освiтян, дбайливого ставлення до останнiх нацiї, їх постiйного дальшого розвитку.

стр. 167


Борис Олiйник, голова Українського фонду культури, в своему виступi на тому ж III з'їздi Всеукраїнської спiлки краєзнавцiв дав досить коротку, але дуже точну оцiнку дiяльностi Петра Тимофiйовича, з якою погодяться всi, хто хоч трохи знайомий iз життям цiєї великої людини: "Я доземно вклоняюся Петру Тимофiйовичу Троньку i всiм делегатам з'їзду за сподвижницьку працю... Спасибi вам за те, що ви не даєте забути нам про свiй родовiд. Спасибi i Петру Тимофiйовичу, адже протягом всього свого життя те, що вiн сподiяв, це не на день нинiшнiй, а на вiки".

The article is about the life pass and main stages of scientific activity of th NANU academician P.T.Tron'ko.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/Iсторiя-в-особах-АКАДЕМIК-HAH-УКРАЇНИ-ПЕТРО-ТИМОФIЙОВИЧ-ТРОНЬКО-до-90-рiччя-вiд-дня-народження

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

Iсторiя в особах. АКАДЕМIК HAH УКРАЇНИ ПЕТРО ТИМОФIЙОВИЧ ТРОНЬКО (до 90-рiччя вiд дня народження) // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/Iсторiя-в-особах-АКАДЕМIК-HAH-УКРАЇНИ-ПЕТРО-ТИМОФIЙОВИЧ-ТРОНЬКО-до-90-рiччя-вiд-дня-народження (date of access: 28.07.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Олександр Пан
Львiв, Ukraine
362 views rating
24.08.2014 (2530 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Превращаясь в пыль, литий неизбежно поднимается в воздух и отравляет все живое вокруг. Самое меньшее, чем грозит литиевая пыль – это слепота. Погибает рыба, питьевая вода становится непригодной для употребления. Кроме того вода является главным ресурсом для добычи лития. Ее катастрофические сокращение отмечают местные жители всех разрабатываемых месторождений.
Catalog: Экология 
20 hours ago · From Naina Kravetz
БОЛГАРСКИЕ СЛУШАТЕЛИ АРТИЛЛЕРИЙСКОГО ОФИЦЕРСКОГО КЛАССА (1901-1914 годы)
Catalog: История 
24 hours ago · From Україна Онлайн
ДИНАСТИЧЕСКАЯ ДИПЛОМАТИЯ В РОССИЙСКО-ФРАНЦУЗСКИХ ОТНОШЕНИЯХ 1856-1870 годов
Catalog: Право 
24 hours ago · From Україна Онлайн
ФРАНЦИЯ И РАСШИРЕНИЕ ЕВРОПЕЙСКОГО СОЮЗА НА ВОСТОК
24 hours ago · From Україна Онлайн
ЗАРУБЕЖНАЯ ИСТОРИОГРАФИЯ ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКИ ПРАВИТЕЛЬСТВ М. ТЭТЧЕР И ДЖ. МЭЙДЖОРА (1980 - 1990-Е ГОДЫ)
Catalog: История 
2 days ago · From Україна Онлайн
ЛОРД ПАЛЬМЕРСТОН В ЕВРОПЕЙСКОЙ ДИПЛОМАТИИ
Catalog: История 
2 days ago · From Україна Онлайн
ОБЩЕЕ СОБРАНИЕ ОТДЕЛЕНИЯ ИСТОРИКО-ФИЛОЛОГИЧЕСКИХ НАУК РАН
Catalog: История 
2 days ago · From Україна Онлайн
ВАЖНЫЕ АСПЕКТЫ ИЗУЧЕНИЯ ИСТОРИИ США XIX ВЕКА
Catalog: История 
2 days ago · From Україна Онлайн
ИМПЕРАТОР БОКАССА I И ВЛАСТЬ В ПОСТКОЛОНИАЛЬНОЙ АФРИКЕ
Catalog: История 
5 days ago · From Україна Онлайн
СРАЖЕНИЕ ЗА КРИТ В МАЕ 1941 ГОДА
Catalog: История 
5 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
Iсторiя в особах. АКАДЕМIК HAH УКРАЇНИ ПЕТРО ТИМОФIЙОВИЧ ТРОНЬКО (до 90-рiччя вiд дня народження)
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones