Libmonster ID: UA-2942

Автор: С. П.СТЕЛЬМАХ

Статтю присвячено мiжнародному спiвробiтництву iсторикiв Росiї та України наприкiнцi XIX - на початку XX ст., їх участi в перших мiжнародних конгресах останнiх.

Iз часу заснування унiверситетiв у середньовiчнiй Європi, в епоху Вiдродження космополiтизм учених став невiд'ємним атрибутом академiчного життя, хоча iнтеґрацiя науки є феноменом XIX ст. Технiчна революцiя й розширення шляхiв сполучень, iнтернацiоналiзацiя полiтичного життя пiсля Вiденського конгресу 1815 р. створили передумови для мiжнародної кооперацiї вчених у серединi столiття. її наслiдком стали кардинальнi змiни в науцi, перехiд вiд iндивiдуальної до колективної транснацiональної дослiдницької практики, становлення нових дисциплiн (геофiзики, астрономiї, метеорологiї та iн.), розширення контак-


* Стельмах Сергiй Петрович - д-р iст. наук, доцент Київського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка.

стр. 28


тiв мiж ученими, стандартизацiя наукових понять, асимiляцiя їх мови тощо. Подальшi процеси iнституцiоналiзацiї науки i потреба у виробленнi її загальної координацiї привели до нової якостi iнтернацiональних контактiв - органiзацiї мiжнародних конгресiв, якi стали ареною боротьби рiзних творчих шкiл. Однак до 1900 р. кооперацiя вчених обмежувалася переважно сферою кореспонденцiї, перiодикою, вiдповiдними поїздками (запрошення для читання лекцiй у зарубiжних унiверситетах, творча практика в закордонних iнститутах, лабораторiях), участю у мiжнародних конференцiях, засiданнях iноземних наукових товариств тощо1 . Вивчення процесiв iнтернацiоналiзацiї науки й вплив на них нацiональних культур, навiть на рiвнi окремих дисциплiн, здiйснювалися загалом недостатньо не лише у вiтчизнянiй, а й у зарубiжнiй iсторiографiї. Ця проблема тiсно пов'язана з широким дослiдницьким полем iнтеграцiї наукової та культурної елiти в "чуже" iнтелектуальне середовище, оскiльки iснувала можливiсть тривалих багаторiчних закордонних творчих поїздок, навчання в європейських унiверситетах i численна полiтична емiґрацiя, зокрема представникiв країн iз недостатньо високим рiвнем демократизацiї суспiльства, в тому числi й Росiйської iмперiї, де iнтелектуали часто очолювали опозицiйнi групи, партiї та рухи демократичного характеру2 .

Направлення вiтчизняних учених у закордоннi унiверситети на початку XIX ст. визначалося практичними завданнями пiдготовки професорсько-викладацьких кадрiв для росiйських унiверситетiв (Харкiвський, Казанський, Петербурзький i Київський), оскiльки бiльшiсть їх складу становили iноземнi вченi - вихованцi переважно нiмецьких вищих навчальних закладiв (Гайдельберзького, Ґеттiнґенського, Єнського й iн.)3 . Для розв'язання цiєї проблеми унiверситети отримали право самостiйно вирiшувати питання про направлення за кордон своїх випускникiв4 . Ця практика обмежувалася переважно майбутнiми юристами та медиками, а у виняткових випадках - також представниками природничих наук5 , що було зумовлено практичними потребами росiйського суспiльства. Систематичнi ж закордоннi поїздки вiтчизняних учених iз метою ознайомлення з системою викладання в європейських унiверситетах, iз новiтнiми науковими досягненнями для встановлення контактiв iз зарубiжними колегами почалися з другої половини XIX ст. їх необхiдно розглядати у загальному контекстi лiбералiзацiї росiйського суспiльного життя в епоху "великих реформ" iмператора Олександра II (1855-1881) i запровадження нового статуту 1863 р. для унiверситетiв, який, крiм розширення їх автономiї, передбачав також значне збiльшення кiлькостi кафедр на факультетах та чисельностi викладацьких кадрiв6 . Розв'язання проблеми останнiх здiйснювалася через iнститут професорських стипендiатiв шляхом пiдготовки випускниками унiверситетiв магiстерських дисертацiй пiд керiвництвом викладачiв або ж закордонними вiдрядженнями молодих учених у провiднi вищi навчальнi заклади й науковi центри Європи. Обов'язковою умовою було подання в Мiнiстерство народної освiти їх звiтiв, якi потiм публiкувалися в "Университетских Известиях" або у "Журнале Министерства Народного Просвещения"7 .

Докладний аналiз лекцiй i семiнарiв вiдомих зарубiжних професорiв становить значну частину "Звiтiв"8 . Тут часто зустрiчаються особистi оцiнки закордонних учених, їхнього стилю викладання, ставлення до студентiв, критичнi зауваження щодо змiсту лекцiй та семiнарських занять. Дуже цiкавим є i порiвняння викладання наукових дисциплiн у рiзних країнах. Практично завжди цi сюжети були пов'язанi з перспективою використання зарубiжного досвiду у вiтчизняних унiверситетах. Для прикладу, коротко зупинимося на докладному описi iсторичних семiнарiв проф. Г.Вуттке9 у Ляйпциґу й проф. Г.Вайтца10 в Ґеттiнґенi, зробленi I.Лучицьким i Ф.Фортинським11 . I.Лучицький звернув увагу, що головною вiдмiннiстю семiнару Г.Вуттке було вивчення iсторичної подiї з одночасною критикою всiх наявних джерел. Семiнар Г.Вайтца у Ґеттiнґенi характерний тим, що

стр. 29


значна увага придiлялася критичному розбору праць, написаних студентами, та вивченню "побуту i звичаїв древнiх германцiв, за звiстками сучасникiв, починаючи з Цезаря й Тацита..."12 . В Києвi I.Лучицький бiльше уваги придiляв спецiальним семiнарам, нiж лекцiям iз загальних курсiв, використовуючи досвiд своїх зарубiжних колег. Учень останнього, вiдомий iсторик Є.Тарле згадував, що семiнарськi заняття професора були завжди спецiальними, де студенти знайомилися з копiями документiв з аграрної iсторiї Францiї, якi використовував у своїх дослiдженнях сам I.Лучицький13 . Таким чином створювалася "творча лабораторiя вченого", в якiй вiн передавав досвiд та методологiю дослiдження своїм учням, формуючи наукову школу i розвиваючи окремi її напрями.

Крiм "професорських стипендiатiв", можливiсть закордонних вiдряджень отримали також викладачi вищих навчальних закладiв. Наприклад, за перiод з 1860 по 1884 pp. 57 професорiв та доцентiв Київського унiверситету побували у тривалих наукових вiдрядженнях за кордоном14 . Цей час ученi прагнули максимально використати для творчої роботи в зарубiжних бiблiотеках i архiвах. М.Бубнов у листi з Парижа своєму колезi Т.Флоринському у вереснi 1894 р. писав: "Для наукових занять я був вiдправлений у Нюрнберґ та особливо довго [працював] у Мюнхенi. Тепер сиджу в Парижi й, на жаль, бачу, що менi не вдається покiнчити з усiм за одну поїздку, але головне все ж зробив ґрунтовно. Проте i для цього менi треба ще вiд 10 до 15 днiв... Я й сам би радий повернутися вчасно, не тому, що багато нудьгую за кордоном (абсолютно навпаки, я живу тут, розкошуючи, i назад мене поки що не тягне), а тому, що грошi закiнчуються..."15 . Б.Кiстякiвський прагнув кожного року використати лiтнiй вакацiйний час для роботи в Королiвськiй бiблiотецi Берлiна, зустрiчей зi своїми нiмецькими колегами в Гайдельберзi, Фрайбурзi. "Таке життя, - зазначав вiн, - для мене - кращi лiки"16 . Кiлькiсть зарубiжних наукових вiдряджень зростала за рахунок учасникiв мiжнародних конференцiй, конгресiв тощо. Головними унiверситетами, наприклад, у Нiмеччинi, якi вiдвiдували вiтчизнянi вченi-гуманiтарiї, були: Гайдельберзький (О.Брiкнер, М.Володимирський-Буданов, О.Романович-Славатинський, В.Демченко, Д.Каченовський, Ф.Зеленогорський, М.Сумцов, М.Драгоманов, О.Кирпичников, О.Кiстякiвський, М.Зiбер); Берлiнський (О.Брiкнер, О.Романович-Славатинський, П.Павлов, В.Демченко, Г.Перетяткович, М.Ковалевський ); Ґеттiнґенський (Ф. Фортинський); Ляйпцiґський (М.Зiбер й I.Лучицький) та iн.17 .

Кiнець XIX - початок XX ст. ознаменувався загальною тенденцiєю до посиленої мiжнародної наукової кооперацiї, характерною ознакою якої стало скликання вiдповiдних конгресiв. Наприклад, у перiод з 1860 по 1869 pp. проводилося щорiчно по 10 мiжнародних форумiв, у перше десятилiття нового столiття - 135, а з 1910 по 1913 pp. - 23018 . Безперечно, першiсть у цьому вели представники природничих наук, результати дослiджень яких вiдносно легко пiддавалися мiжнародному обмiну i мали практичне застосування в народному господарствi. Органiзацiйним центром об'єднання природознавцiв стала заснована у 1899 р. Мiжнародна асоцiацiя академiй. Кооперацiя iсторикiв ускладнювалася нацiонально-орiєнтованими тенденцiями їх науки й сильним впливом полiтики. Однак тривалi мiжнароднi контакти представникiв цього фаху з неминучiстю ставили на порядок денний питання органiзацiйного оформлення останнiх. Особливiстю даного процесу було те, що тенденцiї до наукового космополiтизму вiдбувалися на фонi пiднесення в країнах Європи нацiоналiзму, шовiнiзму та мiлiтаризму. Тому на перших мiжнародних форумах iсторикiв наочно проявлялися двi тенденцiї: по-перше, iдея братерства i спiвпрацi, а по-друге, їх трибуна використовувалася для пропаганди нацiонального самовизначення й полiтичної легiтимацiї власних держав. Водночас важливим мотивацiйним iмпульсом для проведення конгресiв була мiжнародна методоло-

стр. 30


гiчна дискусiя i проблеми самовизначення iсторичної науки в нових соцiально-полiтичних реалiях початку XX ст.

Наприкiнцi XIX ст. у центрi теоретичних дискусiй опинилися двi ґрунтовнi проблеми: а) цiнностей, або релятивiзму iсторичних знань; б) об'єктивностi, або питання про умови, можливостi та спосiб пiзнання минулого. Науковий пошук був спрямований на обґрунтування теоретичних основ iсторичної науки шляхом подолання метафiзичних засад класичного iсторизму19 з його ключовими концептами "iдеї" й "народного духу". Це здiйснювалося шляхом формування нового розумiння iсторичної свiдомостi як основи пiзнання минулого (В.Дiльтей), розробки "iндивiдуалiзуючого" методу iсторичної науки на ґрунтi теорiї цiнностей баденської школи неокантiанства (В.Вiндельбанд та Г.Рiккерт), принципiв методологiчного плюралiзму i синтезу методiв (М.Вебер, Б.Кiстякiвський)20 . Становлення й пiднесення нових наукових дисциплiн - полiтологiї, соцiологiї, полiтичної економiї та психологiї - розширювали тлумачнi горизонти iсторикiв шляхом застосування в дослiдженнях досягнень останнiх i спонукали їх до переосмислення пiзнавально-теоретичних засад iсторичної науки, оскiльки тi пропагували й утверджували систематизованi пояснювальнi моделi на основi генералiзуючої стратегiї дослiджень. Найбiльшої критики методологiчний iнструментарiй i тлумачнi концепцiї iсторiографiї зазнавали з боку iсторичної школи у полiтичнiй економiї ("Historische Schule der Nationalokonomie") як емпiрично-iндуктивної науки, центральною проблемою якої стала економiчна iсторiя, та марксистської теорiї, яка критикувала останню за надмiрну увагу до лiберальної ринкової моделi й постулювала велику залежнiсть полiтичних i соцiальних змiн вiд економiчних складових розвитку суспiльства. Це спричинило початок широкої методологiчної дискусiї, яка тривала до 30-х pp. XX ст. Вона започаткувала переосмислення завдань науки та стимулювала розвиток її нових напрямiв. Не iснувало унiфiкованого поняття iсторичної науки, альтернативного узвичаєному в iсторiографiчнiй практицi. Натомiсть iсторики були переконанi, що предмет їх вивчення мав бути розширеним i у центр iсторичного дослiдження необхiдно поставити суспiльство та культуру. Воно повинне працювати з науковими поняттями, пропонувати строгi методичнi критерiї не тiльки для дослiдження фактiв, а й для пiзнання, тлумачення iсторичних зв'язкiв тощо. Iсторiографiя пов'язувалася з концепцiєю емпiричної соцiальної науки21 .

Означенi вище тенденцiї наочно проявились уже на Першому мiжнародному конгресi iсторикiв 23-28 липня 1900 р. в Парижi22 . Вiн вiдбувся у рамках Всесвiтньої виставки, на якiй одночасно проходили мiжнароднi конгреси з фiлософiї, психологiї, соцiального виховання, етнографiї та iнших наук, що, за задумом органiзаторiв, мало визначити його спрямованiсть - порiвняльна iсторiя. Вiдповiдно i поряд iз секцiєю загальної й дипломатичної iсторiї були створенi секцiї порiвняльних iсторiї права, економiки, релiгiї, науки, лiтератури, мистецтва та музики, на яких мали розглянути застосування порiвняльних методiв. Iз 800 заявлених учасникiв iз доповiдями i повiдомленнями виступили близько 200 науковцiв, серед яких переважали французькi, англiйськi й нiмецькi дослiдники. Однак чимало було i представникiв iз країн Схiдної Свропи, а росiйську науку представляли троє вчених (М.Вiнавер, М.Ковалевський та М.Голицин), чиї доповiдi мали iсторико-юридичний характер. Криза iсторичної науки визначила теоретичну спрямованiсть дебатiв - подолання недолiкiв класичного iсторизму шляхом застосування компаративних методiв, мiждисциплiнарного пiдходу до вивчення минулого, вихiд за межi нацiональних кордонiв i вивчення "iсторiї народiв в їхнiй взаємодiї". На секцiї порiвняльної iсторiї права ця iдея набула образностi у виступi її головуючого, паризького професора А.Есмайна. Вiн заявив: "Iсторiя несе в собi суспiльну роль, оскiльки робить людину толерантною й справедливою, а от-

стр. 31


же, має навчати людей майбутнiй солiдарностi прикладами минулого, вести боротьбу з незвiданим сучасним та свiтити, як ранкова зоря вночi"23 .

На конгресi розгорнулася запекла суперечка мiж представниками класичного iсторизму, якi обстоювали науковiсть iсторiї, її особливi методи критики джерел, i прихильниками фактологiчного позитивiзму. Так, на секцiї загальної й дипломатичної iсторiї член Французької академiї iсторик Г.Хойзi зазначив: "Факти, факти, факти. В них приховується i теорiя, й фiлософiя. Правда, повна правда i нiчого, крiм правди". Водночас критицi були пiдданi основнi положення фiлософiї позитивiзму, зокрема у доповiдi професора iсторiї науки унiверситету з Монтпельє Г. Мiльхуда. Трибуна форуму була використана й для проголошення концепцiй, якi мали на метi обґрунтування нацiональної iдентичностi окремих народiв Європи. Розголосу набула зокрема доповiдь вiдомого румунського iсторика, ректора унiверситету в Яссах О.Ксенопола - фундатора дако-романської теорiї спадковостi, яка мала численних прихильникiв i використовувалася для iсторико-полiтичного обґрунтування походження румунської нацiї. Вiн висунув не пiдтверджену документами гiпотезу про спадковiсть мiж дако-романцями та румунами, яка викликала критику з боку угорського iсторика М. Дарваї, котрий на документах XII-XIV ст. доводив хибнiсть поглядiв Ксенопола й пропонував виводити походження румунської нацiї вiд переселених iз пiвдня романiзованих валахiв. Окремим негативним акцентом на конгресi прозвучали виступи, в яких був вiдчутний сильний вплив тогочасної полiтики i проводилася думка про iсторичне обґрунтування колонiалiзму та антисемiтизму24 .

Другий Мiжнародний конгрес iсторикiв у Римi 1-9 квiтня 1903 р. вiдрiзнявся вiд попереднього не лише кiлькiстю учасникiв (2500), а й широтою обговорюваних проблем. Як i в Парижi, головною дискусiйною методологiчною проблемою мала бути порiвняльна iсторiя. Це обумовило органiзацiйну структуру форуму, який роздiлився на 8 секцiй, але головна увага, враховуючи мiсце його проведення, придiлялась археологiї й античнiй iсторiї25 . Росiйську науку представляли вiдомi вченi: В.Модестов (обраний одним iз вiце-президентiв конгресу), Ю.Кулаковський, I.Гревс, М.Ростовцев та iн. Зростаюча суспiльна роль науки, iнновацiйнi iмпульси для iсторичного дослiдження вiд сумiжних суспiльних наук, необхiднiсть мiжнародної кооперацiї були визначенi у вступнiй промовi голови форуму, вiдомого вченого, президента Iнституту iталiйської iсторiї (Instituto Storico Italiano) П.Вiлларi. Вiн розглянув iсторiографiю у загальному зв'язку з культурним розвитком в епоху нацiоналiзму (XIX ст.), пiдкреслив минулу обмеженiсть дослiдницького iнтересу до полiтичної iсторiї й висунув вимогу переорiєнтацiї останньої на вивчення внутрiшнiх суспiльних процесiв. Учений зокрема зазначив: "Єдиним засобом пiзнати нас самих i суспiльство, в якому ми живемо, є вивчення всiх елементiв минулого. Iсторiя являє собою надiйну основу наук про суспiльство"26 .

Конгрес проходив в умовах загострення iмперiалiстичних суперечностей мiж європейськими колонiальними державами, а тому полiтика залишалася домiнуючим зовнiшнiм фактором, який значною мiрою визначав специфiку доповiдей та їх тональнiсть. Провiдною була iдея iнтернацiональної культурної спiвпрацi й взаємовпливу мiж народами Європи у минулому. Прикладом полiтично-орiєнтованої розвiдки була доповiдь вiдомого французького вченого Г.Моно "Мiшле та Iталiя", котрий на iсторичних прикладах - культурного впливу iталiйського Вiдродження на Францiю i пiдтримки нею iталiйського Рисорджименто - обґрунтував солiдарнiсть мiж народами обох країн на тлi загострення стосункiв мiж ними через колонiальнi суперечки в Пiвнiчнiй Африцi27 . Вплив Ренесансу на

стр. 32


нiмецьку культуру прослiдкував також фiлолог У. фон Вiльямович-Мелендорф у доповiдi "Ґете та iталiйське Вiдродження"28 .

Теоретичнi дискусiї iнтенсивно i продуктивно вiдбувалися в секцiї середньовiчної й нової iсторiї, якi засвiдчили про розрив з iдеалiзмом епохи класичного iсторизму. Альтернативнi концепцiї представили близькi до неаполiтанського напряму економiчно-юридичної школи австрiйський iсторик Л.Хартманн та iталiйський Б.Кроче. Перший критикував поширену серед фахiвцiв "Iсторiю iталiйцiв у середнi вiки" за нехтування останньою економiчними й соцiальними факторами i посилену увагу її до бiографiчних персоналiй29 . Своє наукове кредо вiн висловив у доповiдi "Еволюцiйна iсторiя" (L'evoluzione storica), яке через два роки в розширеному виглядi було представлене у працi "Про iсторичний розвиток. Шiсть лекцiй до вступу в iсторичну соцiологiю". Загалом його наукова концепцiя являла собою парадоксальну форму iдеалiстичного соцiал-дарвiнiзму з включенням елементiв марксистської теорiї. З протилежних позицiй розв'язував теоретичнi проблеми iсторiї Б.Кроче, котрий виступив на римському форумi з доповiдями про "Об'єктивнiсть та суб'єктивнiсть в iсторiї" й "Поняття причинностi". Вони свiдчили про вiдхiд вченого вiд марксистської матерiалiстичної фiлософiї та повернення до гегелiвської фiлософiї iсторiї, спроби застосування дiалектики до емпiричного пiзнання минулого. Доповiдi презентували розробку Б.Кроче iсторiософської концепцiї, пов'язаної з його поняттям "абсолютного iсторизму", за допомогою якого вiн шукав шлях мiж фiналiстським i причинно-наслiдковим iсторичним тлумаченням, мiж метафiзикою, iдеалiзмом та натуралiзмом30 . Кроче твердив, що поняття "причинностi", яке використовують iсторики, полягає в тому, що "iндивiдуальнiсть факту досягається у взаємозв'язку з єднiстю всiх iндивiдуальних фактiв"31 .

Досить дивним виглядає те, що в опублiкованих звiтах про конгрес росiйськi iсторики практично обминули основоположну теоретичну дискусiю мiж Л.Хартманном i Б.Кроче, натомiсть придiлили значно бiльше уваги обговоренню на форумi проблем викладання iсторiї й iнституцiоналiзацiї цiєї науки в європейських країнах32 . Очевидно, це можна пояснити тiльки тим, що порiвняння з останнiми пiднiмало болюче для вiтчизняної iсторичної науки питання про її незавершену iнституцiоналiзацiю.

Оптимiстичнi очiкування вiд Третього мiжнародного конгресу iсторикiв, який проходив 6-12 серпня 1908 р. у Берлiнi, не виправдалися. Хоча сучасники загалом позитивно оцiнювали його пiдсумки, цiлком справедливо вважаючи, що "конгрес пробуджував думку учасникiв i вселяв вiру в подальшi успiхи iсторичної науки" (М.Хвостов), все ж очевидними недолiками форуму було нехтування теоретико-методологiчними проблемами та величезний вплив на його роботу тогочасної полiтики. Порiвняно з попереднiм конгресом значно скоротилася кiлькiсть секцiй, а запропонована секцiя "Теорiї й методики" практично вiдмовилася вiд дискусiй i зосередилася в основному на практичних методах дослiдження минулого, серед яких переважали методичнi рефлексiї спецiальних iсторичних дисциплiн. Це пояснювалося насамперед тим, що генеральна лiнiя конгресу визначалася тогочасним станом розвитку нiмецької iсторичної науки, в якiй домiнувала прусська нацiонально-консервативна iсторiографiя (практично всi секцiї очолювали берлiнськi iсторики - Е.Мейєр, Д.Шафер, О.Гiрке, А.фон Харнак та iн.) й вiдмовою виносити методологiчнi дебати щодо культурно-iсторичної концепцiї нiмецького вченого К.Лампрехта на iнтернацiональний форум. Акцент робився на очевиднi успiхи нiмецької iсторiографiї в практичному використаннi методiв роботи з джерелами. Як iронiчно писав французький соцiолог Ф.Сiмiанд, на конгресi берлiнськi iсторики виступили "компактним,, злагоджено маршируючим батальйоном нiмецької науки". Полiтичний контекст форуму мав чiткi обриси заго-

стр. 33


стрення мiждержавних суперечностей (нiмецько-французька конфронтацiя у ходi першої марокканської кризи 1905-1906 pp., нiмецько-англiйське протистояння в нарощуваннi вiйськово-морського флоту взимку 1907-1908 р. тощо), якi свiдчили про силову дипломатiю європейських країн, спрямовану на пiдготовку свiтової вiйни. Це позначилося не лише на змiстi доповiдей, де полiтична iсторiя набувала рис historia militans, а i на чисельностi учасникiв. Через полiтичнi мотиви не були представленi делегацiї Польщi, Чехiї та Францiї. Й хоча говорили про те, що час для проведення конгресу було обрано невдало, оскiльки серпнева спека в Берлiнi змусила багатьох надати перевагу вiдпустцi на морi та прогулянкам у лiсi, все ж головну причину вiдсутностi багатьох провiдних iсторикiв чiтко визначив французький медiєвiст М.Пру: "Ми хочемо мати дружнi особистi й науковi контакти з нiмецькими вченими, але французи i нiмцi залишаються ворогами"33 . Росiйська делегацiя була однiєю iз найчисленнiших на конгресi (46 iсторикiв практично з усiх унiверситетiв), представила чотири ґрунтовнi доповiдi П.Виноградова, Ю.Кулаковського, М.Ростовцева, Е.Штерна. О.Лаппо-Данилевський у словi вiд росiйських учених на заключному банкетi висловив побажання, щоб "всi нацiї ... дедалi бiльше та бiльше брали участь у справжнiй братерськiй спiвпрацi для величного розквiту європейської культури й щоб ця культура прискорила створення загальнолюдської свiтової культури"34 .

Тiсний взаємозв'язок мiж полiтикою та нацiонально-орiєнтованою наукою можна простежити i в спробi запровадження росiйської мови, як однiєї з робочих, на засiданнях мiжнародних конгресiв, iнiцiйованiй деканом iсторико-фiлологiчного факультету унiверситету св. Володимира М.Бубновим. Пропозицiю останнього пiдтримала рада факультету. Текст його доповiдi був надрукований окремою брошурою35 (перекладеною також французькою мовою) й розiсланий для обговорення у росiйськi вищi навчальнi заклади. Вченi Петербурзького унiверситету висловили думку, що пiднiмати це питання передчасно, а рада Московського, загалом пiдтримавши цю iнiцiативу, висловилася за те, щоб визнати доцiльним запровадити росiйську мову лише на тих мiжнародних конгресах, якi будуть проводитися в iмперiї. Досить iронiчно висловився з цього приводу П.Виноградов, який був членом президiї виконавчого комiтету зi скликання Лондонського конгресу iсторикiв, у листi до О. Лаппо-Данилевського: "Затiя Бубнова та К дуже характерна i доволi смiшна. Кого думають цi панове залучити читаннями незрозумiлою мовою?"36 . Очевидно, позитивним моментом даної пропозицiї можна визнати лише вимогу запровадження цiєї мови на мiжнародних конгресах науковцiв секцiї iсторiї Схiдної Європи37 .

Як писали сучасники, "вiйна i терор кинули тiнь на зустрiч iсторикiв у Лондонi"38 , оскiльки останнiй перед Першою свiтовою вiйною їх Четвертий мiжнародний конгрес, який проходив в англiйськiй столицi 3-9 квiтня 1913 p., був позначений не лише посиленою увагою до фахових проблем науки, засвiдчивши високий рiвень самоусвiдомлення вченими власного фаху та її самостiйностi як наукової дисциплiни39 , а й домiнуванням полiтики i мiждержавних вiдносин у контекстi зростання мiлiтаризму та появи вогнищ вiйни в Європi. Форум вiдбувся у перiод останньої фази першої Балканської вiйни, вбивства напередоднi нього грецького короля Георга I, наростання росiйсько-австрiйських суперечностей тощо40 . Серед його учасникiв переважали англiйськi, нiмецькi (65), росiйськi (30, включаючи полякiв), австрiйськi (25), французькi (20) науковцi. Незначна кiлькiсть останнiх пояснювалася не полiтичними, а органiзацiйними причинами - бюрократичною тяганиною їхнього мiнiстерства освiти, яке не встигло завчасно надiслати запрошення органiзацiйного комiтету в унiверситети. Пiдготовка i загальне керiвництво конгресом здiйснювалося вiдомим англiйським ученим А.Вардом, засновником кембрiджської школи модерної iсторiї (Cambridge Modern History), прихильником Л.Ранке й основоположником (поряд з У.Стаббсом) сучасної академiч-

стр. 34


ної iсторичної освiти в Англiї. З 9 секцiй, на яких було прочитано близько 200 доповiдей, новою була секцiя воєнної та морської iсторiї. Полiтична спрямованiсть визначалася доповiдями вiдомих британських науковцiв Х.Темперлея i Ч.Вебстера, котрi говорили про проблеми колонiалiзму й роль конференцiй у сучаснiй дипломатичнiй iсторiї. В секцiї iсторiї права, очолюванiй П.Виноградовим, прозвучали доповiдi О.Лаппо-Данилевського "Iдея держави i головнi методи її розвитку у Росiї з часiв смути до епохи перетворень", румунського iсторика Н.Iорга iз спробою нової загальноєвропейської унiверсальної iнтерпретацiї середньовiччя з особливим акцентом на формування самостiйних держав тощо. В секцiї економiчної й соцiальної iсторiї на конгресi були представленi концепцiї австрiйського вченого А.Допша, який виступив iз доповiддю про грошовi вiдносини в епоху Каролiнґiв, та французького дослiдника Г.Шренна, котрий висунув тезу, що у той перiод примiтивнi форми товарообмiну спiвiснували з грошовими.

Методичнi проблеми науки були присутнi практично на всiх засiданнях форуму. К.Лампрехт отримав слово двiчi. На пленарному засiданнi вiн говорив про "новiтнi духовнi течiї в Нiмеччинi", а на секцiї виступив iз доповiддю про "Органiзацiю iсторичної освiти у вищiй школi", де вкотре закликав до її реформування. Е.Бернгейм iз допомогою вже випробуваного шляху релятивiстського iсторизму розглянув вплив на iнтерпретацiю минулого тогочасного свiтогляду вченого, а американець Ф.Вудс представив на розгляд публiки свою "Iсторiометрiю" як новий метод науки. Все ж, як i на попередньому конгресi, переважали не теоретичнi дискусiї, а проблеми спецiальних iсторичних дисциплiн та технiка проведення наукових дослiджень41 .

Важливим пiдсумком форуму в Лондонi було рiшення провести наступний мiжнародний конгрес iсторикiв 1918 р. у Петербурзi, що, вочевидь, засвiдчило про високе визнання свiтовим фаховим товариством успiхiв вiтчизняної iсторичної науки й рiвня її мiжнародної iнтеграцiї. До iнiцiативної групи ввiйшли представники Академiї наук, Археографiчної комiсiї та ряду унiверситетiв Росiї. 18 грудня 1913 р. в столицi вiдбулася "Попередня нарада з питань влаштування мiжнародного iсторичного з'їзду у С.-Петербурзi в 1918 р.", на якiй було представлено 67 делегатiв вiд 37 наукових закладiв, унiверситетiв й iсторичних товариств Росiї. Нарада ухвалила запропонований О.Лаппо-Данилевським перелiк семи секцiй майбутнього конгресу, серед яких передбачалися i такi: "Теорiя та технiка iсторичної науки", "Iсторiя Схiдної Європи з прилеглими до неї країнами". Органiзацiйна робота з пiдготовки форуму велася до середини 1914 р. й була припинена з початком Першої свiтової вiйни42 .

Iнтеґрацiю, яка вiдбувалася в європейськiй iсторичнiй науцi напередоднi Першої свiтової вiйни, необхiдно розглядати насамперед як результат її внутрiшнього розвитку: завершення iнституцiоналiзацiї, нагромадження знань, поглиблення методологiї дослiджень, усвiдомлення представниками професiйного "цеху" факту комунiкативностi творчого процесу, що неминуче привело до її iнтернацiоналiзацiї. Водночас каталiзатором iнтеграцiї виступало створення єдиного європейського iнтелектуального простору, в якому представники наукової та культурної елiти рiзних європейських нацiй вiдiгравали провiдну роль. Першi мiжнароднi конгреси iсторикiв, котрi проходили на фонi посилення шовiнiстичних i нацiоналiстичних настроїв у європейському суспiльствi й зростання мiлiтаризму, виразно засвiдчили цю тенденцiю. Внутрiшньодисциплiнарним стимулом до мiжнародної кооперацiї був кризовий стан iсторичної науки та необхiднiсть пошуку фундаментального консенсусу мiж її теоретико-методологiчними засадами й iдеологiчною спрямованiстю тогочасної свiтової iсторiографiї. В умовах розширення контактiв учених європейських країн та iнтернацiоналiзацiї науки вiдбувалося взаємопроникнення i запозичення рiзних елементiв нацiональної "наукової

стр. 35


культури"43 , якi впливали як на внутрiшнiй розвиток окремих дисциплiн, суспiльне становище вченого як iнтелектуала та його статус в академiчному спiвтовариствi, так i на нацiональне культурне й духовне середовище загалом. Очевидно, неможливо говорити про гомогенний процес iнтернацiоналiзацiї науки наприкiнцi XIX - на початку XX ст. за наявностi iстотних вiдмiнностей у соцiально-економiчному становищi європейських країн та рiвня розвитку наукових дисциплiн. Водночас спiлкування вчених iз рiзних європейських держав неминуче породжувало проблему сприйняття "чужої" культури i суспiльних вiдносин, часткове їх запозичення зi спробою перенесення на "власний" ґрунт.

-----

1 Fuchs Е. Wissenschaft, KongreBbewegung und Weltausstellungen: Zu den Anfangen der Wissenschaftsinternationale vor dem Ersten Weltkrieg // Diesener G. und Middell M. (Hrsg.) Historikertage im Vergleich (Comparativ. Jg.6. H.5-6). - Leipzig, 1996. - S.159-160.

2 Dahlmann D. Bildung, Wissenschaft und Revolution. Die russische Intelligenceja im Deutschen Reich um die Jahrhundertwende // G. Hiibinger und W.J. Mommsen (Hrsg.) Intellektuelle im Deutschen Kaiserreich. - Frankfurt a.M., 1993. - S.141-157; Willams R. C. Russians in Germany: 1900-1914 // The Journal of Contemporary History - 1966. - N4. -P. 121-149; Stel'mach S. Hochschullehrer und Studenten aus der Ukraine in deutschen Universitaten am Ende des 19. und Anfang des 20. Jahrhunderts // Hartmut Riidiger Peter (Hrsg.) "Schnorrer, Verschworer, Bombenwerfer?" Studenten aus dem Russischen Reich an deutschen Universitaten vor dem 1. Weltkrieg. - Frankfurt am Main, Berlin, Bern u.a., 2001. - S. 145-146; Стелmмах С. Вченi Київського унiверситету в нiмецьких унiверситетах (XIX - початок XX ст.) // Етнiчна iсторiя народiв Європи. - Вип.16: Нiмцi в етнокультурному просторi України. - К., 2004. - С148-152 та iн.

3 Див., наприклад: Стельмах С Професорська корпорацiя Київського унiверситету в XIX - на початку XX столiття: спроба створення колективного портрету // Вiсник Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка: Iсторiя. - Вип.46. - 2000. - С.5-10; Його ж. Становлення професорської корпорацiї в Харкiвському унiверситетi на початку XIX столiття // Там само. - Вип.47. - 2000. - С.59-62; Kraucenko V. Die Grundung der Universitat Char'kov. Zu einigen historiographischen Mythen // Jahrbuch fiir Universitatsgeschichte. - Bd.4 (2001). - S. 137-145 й iн.

4 Наприклад, у 1843 p. рада юридичного факультету унiверситету св. Володимира ухвалила рiшення направити на два роки в нiмецькi унiверситети (Берлiнський, Гайдельберзький, Ґеттiнґенський та Ляйпцизький) i на рiк у Францiю й Англiю трьох своїх випускникiв, якi повиннi були згодом зайняти вакантнi кафедри на факультетi (Iнститут рукопису Нацiональної бiблiотеки України iм. В.I.Вернадського (далi - IP НБУ iм. В.I. Вернадського). - Ф.УIII. - Спр. 2842. - Арк.4-4 зв.).

5 За даними "Биографического словаря профессоров и преподавателей Императорского Университета Св. Владимира", у першiй половинi XIX ст. в закордонних унiверситетах побували: юристи - С.Богородський (Берлiн, 1829-1832), I.Вигура (Берлiн, Гайдельберґ, 1843-1846), К.Неволiн (Берлiн, 1829-1832); М.Пилянкевич (Берлiн, Ляйпциґ, Ґеттiнґен, Гайдельберґ, 1843-1846), П.Тутковський (Берлiн, 1843-1846); медики - А.Вальтер (Берлiн, Вiдень, 1841-1843), В.Караваев (Берлiн, Гайдельберґ, 1834-1836); математик М.Ващенко-Захарченко (Париж, 1846-1848); природознавцi - К.Кеслер (Ґеттiнґен, Мюнхен, Франкфурт, 1845), П.Корнух-Троцький (Берлiн, 1833-1835), О.Рогович (Берлiн, Ґеттiнґен, 1843-1847), К.Феофiлактов (Берлiн, Бонн, Дрезден, Тюбiнґен, 1843-1845) та iн.

6 Kassow S.D. Students, Professors and the State in Tsarist Russia. -Berkeley, Los Angeles, London, 1989; Maurer T. Hochschullehrer im Zarenreich: ein Beitrag zur russischen Sozial- und Bildungsgeschichte. - Koln; Weimar u.a. 1998. - S. 203-209; Stel'mach S. Die Entstehung der Professorenkorporation an der Universitat Kiev (1834-1917) // Jahrbuch fur Universitatsgeschichte. - Bd.4 (2001). - S. 146-160.

7 Державний архiв м. Києва (далi - ДАК). - Ф.16. - Оп.465. - Спр.883. - Арк.2 зв. - 3. Аналiз "звiтiв" див.: Стельмах С Iнтернацiональна наука i нацiональна культура: Європейськi унiверситети й академiчне спiвтовариство в оцiнках вчених Київського унiверситету (друга половина XIX - початок XX ст.) // Київська старовина. - 2003. - N1. - С.65-73; SteVmach S. "Von der Isolation zur Integration". Deutsche Universitaten und die

стр. 36


Universitatsgemeinschaft in Berichten von Gelehrten der Kiever Universitat in der zweiten Halfte des 19. bis zum Beginn des 20. Jahrhunderts // Hartmut Riidiger Peter, Natalia Tikhonov (Hrsg.) Universitiiten als Briicken in Europa. -Frankfurt am Main, Berlin, Bern u.a., 2003. - S. 299-310.

8 Див., наприклад: Отчет о занятиях адъюнкта В.Демченко во время заграничного его путешествия с ученою целью // УИ. - 1861. - N4. - С.4-7; Отчет о занятиях адъюнкта Н.Ренненкампфа во время заграничного его путешествия с ученою целью // Университетские Известия (далi - УИ). - 1862. - N4. - С. 1-14 й iн.

9 Wuttke Heinrich (1818-1876) - екстраординарний професор Ляйпцизького унiверситету, учень Л. Ранке, викладав допомiжнi iсторичнi дисциплiни, депутат Франкфуртського парламенту (1848). (Weber W. Biographisches Lexikon zur Geschichtswissenschaft in Deutschland, Osterreich und der Schweiz: Die Lehrstuhlinhaber fur Geschichte von den Anfangen des Faches bis 1970. - Frankfurt am Main, Bern, New York, Paris, 1987. - S.675-676).

10 Waitz Georg (1813-1886) - один iз найвiдомiших учнiв Л. Ранке, провiдний нiмецький медiєвiст, спiвробiтник Monumenta Germaniae Historica (1836-1842), професор в унiверситетах Нiльському (1842-1848), Ґеттiнґенському (1848-1875) та Берлiнському (з 1875), автор 8-томної "Нiмецької конституцiйної iсторiї" (1844-1878). (Historikerlexikon: von der Antike bis zum 20.Jahrhundert / Hrsg. von Riidiger vom Bruch und Rainer A.Miiller. - Munchen, 1991. - S.334).

11 Фортинский Ф. Из Геттингена // Журнал Министерства Народного Просвещения - 1875. - Ноябрь. - С.78-90; Историческая семинария Вуттке в Лейпциге. Отчет магистра Лучицкого // УИ. - 1874. - N2. - С. 1-68.

12 IP НБУ iм. В.I. Вернадського. - Ф.УШ. - Спр. 3104. - Арк.2 зв.

13 Тарле Е. И.В. Лучицкий как университетский преподаватель // 3 iменем Святого Володимира. - К., 1994. - Т.I. - С. 308-309.

14 Докладнiше див.: Стельмах С.П. Мiжнароднi зв'язки iсторикiв України у другiй половинi XIX столiття // Вiсник Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка - Iсторiя. - Вип.38. - 1998. - С.3-9; Палiєнко М. Мiжнароднi зв'язки вчених Унiверситету св. Володимира у XIX - на початку XX столiття // Київський унiверситет як осередок нацiональної духовностi, науки i культури. - Ч.I. - К., 1999. - С.46.

15 IP НБУ iм. В.I. Вернадського. - Ф.Ш. - Спр.19576. - Арк.2.

16 Депенчук Л. Богдан Кiстякiвський. - К., 1995. - С.103.

17 Отчет магистра политической экономии Николая Зибера о пребывании за границей с января по октябрь 1872 года // УИ. - 1873. - N8. - С.8; Историческая семинария Вуттке в Лейпциге. Отчет магистра Лучицкого // Там само. - 1874. - N2. - С.55-68; Маркевич А.И. Двадцатипятилетие Императорского Новороссийского университета. - Одесса, 1890. -С. 180, 204; Бузескул В.П. Всеобщая история и ее представители в России в XIX и начале XX века. - Ленинград, 1929-1931. - С.116,130; Kappeler А. Н.И.Зибер - Микола Зiбер - Niclaus Sieber. Ein Schweizer als Wegbereiter des Marxismus in RuBland // "Прими собранье пестрых глав". Slavica Helvetica. - Bd.33. - Bern, Frankfurt am Main, New York, Paris, 1989. - S.674 та iн.

18 Fuchs E. Op. cit. - S.160.

19 Термiн "класичний iсторизм" вказує на ґрунтовну iсторизацiю думки у науках про культуру (Kulturwissenschaft) i взаємозв'язок мiж формалiзацiєю розумiння як центральної пiзнавальної категорiї та утвердженням поняття рацiональної й духовної людини як суб'єкта iсторiї. Власне, цей термiн лише вирiзняє певний етап розвитку iсторизму, видiлений на основi домiнуючих тлумачних моделей i методологiчного iнструментарiю в iсторичних текстах та їхнiй зв'язок iз пануючими iсторiософськими системами. Слiд також вiдмежовувати його вiд iсторизму Просвiтництва й так званого "саморефлектуючого iсторизму" (Selbstreflektierenden Historismus), який утвердився у теоретико-методологiчному дискурсi наприкiнцi XX ст. i зосереджується на понятiйному апаратi iсторичної науки (Див.: Steenblock V. Transformationen des Historismus. Munchen, 1991. - S.23; Jordan S. Geschichtstheorie in der ersten Halfte des 19. Jahrhunderts: die Schwellenzeit zwischen Pragmatismus und klassischem Historismus. - Frankfurt am Main, New York, 1999. - S.180 ff.).

20 Див. докладнiше: Iggers G.G. Historiography in the Twentieth Century. From Scientific Objectivity to the Postmodern Challenge. - Hannover, New Hampshire, 1997;

стр. 37


Schleier H. Historisches Denken in der Krise. Fachhistorie, Kulturgeschichte und Anfange der Kulturwissenschaften in Deutschland. -Gottingen, 2000; Evans R. J. In Defense of History. - London, 1997 (нiм.: Fakten und Fiktionen. Uber die Grundlagen historischer Erkenntnis. - Frankfurt a. M., 1998); Jager F., Riisen J. Geschichte des Historismus: eine Einfiihrung. -Miinchen, 1992; Oexle O.G. Geschichtswissenschaft im Zeichen des Historismus: Studien zu Problemgeschichten der Moderne. - Gottingen, 1996; Wittkau A. Historismus: zur Geschichte des Begriffs und des Problems. - Gottingen, 1992; Синицын O.B. Неокантианская методология истории и развитие исторической мысли в России в конце XIX - начале XX вв. Автореф. дисс. ... д-ра ист. наук. - М., 2000; Mommsen W.J. Max Weber // Deutsche Historiker. (Hrsg. H.-U. Wehler). - Bd. III. - Gottingen, 1972. - S.65-90; Моммзен В. Макс Вебер и историческая наука // Новая и новейшая история. - 1990. - N4. - С.56-64; Стельмах Сергiй. Iсторична думка в Українi XIX - початку XX столiття. - К., 1997. -С. 125-148; Його ж. Богдан Кiстякiвський i iсторична наука // Київська старовина. - 1997. - N1/2. - С.28-39 й iн.

21 Про нацiональнi особливостi методологiчної дискусiї див.: Schleier H. Der Kulturhistoriker Karl Lamprecht, der "Methodenstreit" und die Folgen // Schleier H. (Hrsg.) Karl Lamprecht: Alternative zu Ranke. Schriften zur Geschichtstheorie. - Leipzig, 1988. - S.7-45; Breisach E. American Progressive History. An Experiment in Modernization. - Chicago, 1993; Jaeger F. New History: Historismuskritik und Sozialgeschichte in den USA zu Beginn des 20. Jahrhunderts // Oexle O.G., Riisen J. (Hrsg.) Historismus in den Kulturwissenschaften. Geschichtskonzepte, historische Einschatzungen, Grundlagenprobleme. - Koln, Weimar, Wien, 1996. - S.345-347 та iн.

22 В радянськiй iсторiографiї утвердилася думка, що, оскiльки цей конгрес був пiдготовлений виключно французькими вченими i був нечисленним, росiйськi вченi вiдмовилися визнавати його першим (Слонимский А.Г. Участие российских ученых в международных конгрессах историков // Вопросы истории. - 1970. - N7. - С.95).

23 Erdmann K.D. Die Okumene der Historiker. Geschichte der Internationalen Historikerkongresse und des Comite International des Sciences Historiques. - Gottingen, 1987. - S.30.

24 Ibid. - S.30-37.

25 Кулаковский Ю. А. Международный конгресс исторических наук в Риме. - К., 1903. - С.З; Слонимский А.Г. Вказ. праця. - С.96-97.

26 Erdmann K.D. Op. cit. - S.46.

27 Ibid. - S.47-48.

28 Кулаковский Ю. А. Вказ.праця. - С.8.

29 Hartmann, Ludo Moritz (1865-1924) // Historikerlexikon. - S.126.

30 Новiтнє тлумачення еволюцiї поглядiв Б. Кроче див.: Tessitore F. Croce und der ital-ienische "Neo-Historismus" // Gunter Scholtz (Hreg.) Historismus am Ende des 20. Jahrhunderts: eine internationale Diskussion. - Berlin, 1997. - S.55-67.

31 Erdmann K.D. Op. cit. - S.60.

32 Див., наприклад: Кулаковский Ю. А. Вказ. праця. - С. 13-14; Любович Н.Н. Международный исторический конгресе в Риме. - Варшава, 1903. - С.3-6.

33 Erdmann K.D. Op. cit. - S.71.

34 Цит. за: Слонимский А.Г. Вказ. праця. - С.98.

35 Бубнов Н.М. Ученые права русского языка. В защиту равноправия русского языка на международных конгрессах. - К., 1913; Внесення декана iсторично-фiлологiчного факультету професора Миколи Бубнова на засiдання факультету щодо потреби запровадження росiйської мови як мови наукових доповiдей на Лондонському конгресi iсторикiв. Грудень 1912 року // Alma Mater: Унiверситет св. Володимира напередоднi та в добу Української революцiї. 1917-1920. - С. 395-399.

36 Слонимский А.Г. Вказ. праця. - С.99-100.

37 Проект промови професора Миколи Бубнова на Лондонському конгресi iсторикiв про науковi права росiйської мови. 1912 року // Alma Mater: Унiверситет св. Володимира напередоднi та в добу Української революцiї. 1917-1920. - С.399-400.

38 Erdmann K.D. Op. cit. - S.86.

39 Тарле Е. В. Международный исторический конгресс в Лондоне (3-9 апреля н.с. 1913 г.) // Научный Исторический Журнал. - 1913. - Т.I. - Вып.1. - N1. - С.130.

40 Преса практично не придiлила уваги зiбранню iсторикiв, за винятком окремих

стр. 38


коротких замiток (див.: Ардашев П.Н. Международный конгресе историков в Лондоне. 1913 г. // IP НБУ iм. В.I. Вернадського. - Ф.I. - Спр.9075. - Додатки).

41 Erdmann K.D. Op. cit. - S.88-96.

42 Приймак Н.И. О несостоявшемся международном конгрессе историков в России в 1918 г. // Вестник Санкт-Петербургского университета. - Сер.2. - Вып.4 (N23). - 1998. - С.3-7.

43 Про використання термiнiв "унiверситетська культура" й "наукова культура" див.: Sanders Th. The Third Opponent: Dissertation Defenses and the Public Profile of Academic History in Late Imperial Russia // Historiography of Imperial Russia: the profession and writing of history in a multinational state / Ed. by Thomas Sanders. - Armonk, New York, London, 1999. - P. 75,87.

The article is dedicated to the international cooperation of Russian and Ukrainian historians at the end the 19-th - beginning of the 20-th century, their participation in the first international congresses of the latter.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/IНТЕҐРАЦIЙНI-ПРОЦЕСИ-В-ЄВРОПЕЙСЬКIЙ-IСТОРИЧНIЙ-НАУЦI-НАПРИКIНЦI-XIX-НА-ПОЧАТКУ-XX-ст

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

IНТЕҐРАЦIЙНI ПРОЦЕСИ В ЄВРОПЕЙСЬКIЙ IСТОРИЧНIЙ НАУЦI НАПРИКIНЦI XIX - НА ПОЧАТКУ XX ст. // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 25.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/IНТЕҐРАЦIЙНI-ПРОЦЕСИ-В-ЄВРОПЕЙСЬКIЙ-IСТОРИЧНIЙ-НАУЦI-НАПРИКIНЦI-XIX-НА-ПОЧАТКУ-XX-ст (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Олександр Пан
Львiв, Ukraine
568 views rating
25.08.2014 (2652 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
9 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
7 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
8 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
8 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
8 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
9 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
9 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
9 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
IНТЕҐРАЦIЙНI ПРОЦЕСИ В ЄВРОПЕЙСЬКIЙ IСТОРИЧНIЙ НАУЦI НАПРИКIНЦI XIX - НА ПОЧАТКУ XX ст.
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones