Libmonster ID: UA-2968

Share this article with friends

Автор: М. АЙКЕЛЬ

"ЧЕРЕЗ БРАК ЛЮДЕЙ..."1 НIМЕЦЬКА ПОЛIТИКА НАБОРУ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ПРИМУСОВI ДЕПОРТАЦIЇ РОБIТНИКIВ IЗ ОКУПОВАНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ 1941-1944 pp.*

Автор описує механiзми та вади нiмецької полiтики набору українських примусових робiтникiв, спираючись здебiльшого на архiви України та Нiмеччини. Серед усiх окупованих нацистами територiй саме Україна стала основним резервуаром для набору примусових робiтникiв та їх насильницької депортацiї. Понад 1,7 млн українцiв зазнали тяжкої долi остарбайтерiв у Нiмеччинi, а ще бiльшiй кiлькостi довелося виконувати каторжнi роботи на окупованих територiях СРСР. Представники мiсцевої влади та української допомiжної полiцiї брали безпосередню участь в облавах для набору робочої сили, виконуючи накази окупантiв. Вiдомство Ф.Заукеля в Берлiнi до останнiх днiв окупацiї продовжувало спускати розпорядження про масовий вербунок примусових працiвникiв, незважаючи на те, що представники окупацiйної влади в Українi (цивiльне, вiйськове, а також керiвництво СС i полiцiї) дiйшли одностайної згоди, що починаючи з кiнця 1942 р. цi вимоги були непомiрними й не враховували потреб окупацiйного режиму в трудових ресурсах у самiй Українi. Вiдсутнiсть чiтких узгоджених прiоритетiв призвела до, на перший погляд, парадоксального висновку: нiмецька окупацiйна влада вiдчула "брак людей" для вербування попри те, що сотнi тисяч українських бранцiв було вiдправлено до райху.

1. Вступ

12 липня 1942 р. нiмецькi полiцейськi сили провели на Подолi в Києвi велику облаву з метою пошуку потенцiйних примусових робiтникiв. Частина мiста прочiсувалася при цьому у ранковий час маленькими пiдроздiлами, якi складалися з шуцманiв, представника полiцiї безпеки та служби безпеки (Sipo/SD) й українського допомiжного полiцейського (вiдповiдно 9 шуцманiв та один т.зв. "шуцман полiцiї безпеки" - формування допомiжної полiцiї). Придатну робочу силу було направлено до полiцейської установи служби безпеки, де отримувалися персональнi данi й визначених до примусової працi осiб переводили до київського пересильного табору. За акцiю вiдповiдала нiмецька полiцiя порядку. Проте iз заарештованих 1645 осiб пiсля перевiрки тiльки 255 були визнанi працездатними й придатними для транспортування в Нiмеччину2 . Тож начальник зiпо/СД (Sipo/SD) Києва визначив операцiю як "незадовiльну". Подiбнi облави вiдбулися 8 серпня на днiпровському узбережжi та 18 серпня на київському "Євбазi".

Участь полiцiї безпеки й порядку спiльно з мiсцевими допомiжними полiцейськими, у великiй облавi в районi Києва є тiльки прикладом методiв, застосовуваних нiмецькою окупацiйною владою для примусового набору робочої сили з України пiд час Другої свiтової вiйни.

Реґiональнi набори, насильницьке вивезення людей певного року народження та масове вигнання мiсцевого населення при нiмецькому вiдступi призвели до того, що 1941-1944 pp. до Нiмеччини було депортовано приблизно 1,7 млн укра-


Айкель Маркус - магiстр (1993) i доктор iсторiї (1997) Гамбурзького унiверситету. Д-р М. Айкель працював науковим спiвробiтником програми уряду Канади з розслiдування злочинiв проти людства й вiйськових злочинiв та Мiжнародного кримiнального трибуналу для колишньої Юґославiї. На даний час є спiвробiтником Мiжнародного кримiнального суду (Гааґа, Королiвство Нiдерланди).

* Перший варiант статтi опублiковано: Zeitschrift fur Geschichtswissenschaft. - 2005. -N5. - S. 405-434.

стр. 139


їнських примусових працiвникiв3 . У запланованих берлiнськими установами т.зв. "програмах використання трудових ресурсiв" вивезенi з окупованих областей України робiтники навеснi 1942 р. становили близько 75% усiх остарбайтерiв. До кiнця 1942 р. було вивезено вже 500 тис. робiтникiв iз Захiдної та Центральної України4 та 630 тис. зi Схiдної України й Пiвденної Росiї5 . До кiнця 1942 р. "програма остарбайтерiв" сягнула позначки в 1,5 млн. За даними ґенерального вповноваженого з трудового використання (Generalbevollmachtigter fur den Arbeitseinsatz) Фрiца Заукеля з весни 1942 p. половина всiх "завербованих" робiтникiв походила з окупованих областей СРСР, здебiльшого з України6 . Майже кожна українська родина зазнала лиха трудових депортацiй, кожен iз 40 жителiв окупованих областей України пiд цивiльним або вiйськовим управлiнням був депортований до Нiмеччини (до серпня 1943 р.)7 .

Нiмецька полiтика щодо примусової працi вiдiгравала важливу роль у формуваннi ставлення мiсцевого населення до окупацiйного режиму. Депортацiї тривали навiть тодi, коли вони спричинили радикальну змiну настроїв українцiв ("загальноприйнято, що в райхскомiсарiатi "Україна" облави й депортацiї були найбiльшою помилкою нацистiв"8 ).

У системi нiмецьких заходiв iз планування набору робочої сили Українi, безперечно, вiдводилося провiдне мiсце. На сьогоднi опублiковано низку дослiджень на тему насильницького вербування робiтникiв iз територiї Бiлорусi9 , загалом iз СРСР10 та щодо досвiду українських остарбайтерiв у Нiмеччинi11 . У запропонованiй статтi автор ставить за мету, спираючись на джерела з нiмецьких та українських архiвiв, сприяти детальним дослiдженням процесу примусових вербункiв в окупованих областях України й зосереджує увагу на наступних питаннях: 1. перiоди й регiональнi особливостi насильницьких наборiв робiтникiв в Українi; 2. яку частку iз загальної кiлькостi становили примусовi робiтники, вивезенi в Нiмеччину з України; 3. як їх використовували в нiмецьких iнтересах в окупованих областях СРСР.

Для вiдповiдi на цi питання в частинi II дається огляд нiмецьких депортацiй з територiї України, а в частинi III висвiтлюються заходи з примусової працi в окупованих областях. Аналiз "працевикористання" (Arbeitseinsatz) в центральному реґiонi України - Вiнницi - висвiтлює зв'язок мiж примусовою працею, нестачею квалiфiкованих робiтникiв i винищенням єврейського населення.

У частинi IV аналiзуються рiзнi концепцiї нiмецької полiтики з примусової працi в Українi; з'ясовуються вiдмiнностi в пiдходах вiдомства Ф.Заукеля й мiсцевих вiйськових, цивiльних i полiцейських органiв управлiння12 . Наскiльки можливим було поєднання депортацiй iз економiчними прiоритетами на окупованих територiях? У цьому контекстi позицiя начальника зiпо/СД Києва є показовою з двох причин: як приклад ставлення мiсцевих окупацiйних органiв до "працевикористання", так i ролi зiпо/СД у примусовому наборi робочої сили взагалi.

У частинi V висвiтлено важливу роль мiсцевої української адмiнiстрацiї та допомiжної полiцiї, якi в заходах з примусової працi виступали каральним органом окупацiйного режиму. Мiсцева влада та полiцiя вiдiграли найважливiшу роль при вербуваннi в сiльськiй мiсцевостi в 1943 р.

II. Перiоди та основнi моменти нiмецьких депортацiй iз України

Перед початком нападу на СРСР нацiонал-соцiалiстичне керiвництво Нiмеччини планувало використовувати окупованi областi переважно для постачання сировини та продуктiв харчування, мiсцевому ж населенню належало померти вiд голоду або на нього чекало заслання до Сибiру13 . Також передбачалося залучити населення окупованих областей для вiдновлення постачання, будiвництва й транспортного сполучення в iнтересах вермахта14 .

стр. 140


Примусову працю в Українi було запроваджено вже в серпнi 1941 р. ("трудовий обов'язок" для неєвреїв 18-45 рокiв та "трудовий примус" для євреїв 14-60 рокiв15 ). Базуючись на вiдповiдних розпорядженнях, польовий комендант Вiнницi вимагав "трудового обов'язку" для всього населення його зони впливу, яке виконувало "ручну та гужову повинностi"16 . Райхсмiнiстерство окупованих схiдних областей затвердило в груднi 1941 р. план "запровадження трудового обов'язку" для всiх жителiв у вiцi 18-45 рокiв17 .

Iз провалом "блiцкригу" й переходом вiйни у виснажливу фазу (осiнь-зима 1941 р.) А.Гiтлер та Г.Ґерiнґ затвердили план "працевикористання" радянських вiйськовополонених i цивiльної робочої сили (листопад 1941 р.)18 - Через масове знищення придатних для "працевикористання" радянських вiйськовополонених (до кiнця 1941 р.) та нищення єврейського населення в Українi, в окупованих областях вiдчувалася нестача квалiфiкованих робiтникiв19 . У жовтнi 1942 р. проблему трудових ресурсiв шеф господарського штабу "Схiд" ґенерал-лейтенант Штапф визначив як "найбiльш вузьке мiсце" (scharfste(n) Engpass)20 . Тож з весни 1942 р. нiмецька окупацiйна влада iнтенсифiкує заходи з примусового набору робiтникiв до Нiмеччини.

Окупованi областi України зiткнулися з депортацiєю робочої сили до райху з початком вербування робiтникiв видобувної промисловостi Кривого Рогу (листопад 1941 р.)21 , а в груднi 1941 р. постали першi вербувальнi комiсiї22 . Порядок проживання радянських примусових робiтникiв у Нiмеччинi окреслювали т.зв. "накази щодо остарбайтерiв" (лютий 1942 p.), якi вимагали вiд робiтникiв iз СРСР носити в Нiмеччинi знак "Ост", а жити вони мали в iзольованому та обнесеному колючим дротом барачному таборi23 . Клопотання деяких керiвникiв щодо полiпшення поводження з українськими робiтниками нiяк не вiдбилося в остаточному варiантi наказiв24 .

Для "керiвництва робочою силою" окупованих областей або транспортування її до Нiмеччини установи окупацiйної влади потребували достовiрних даних про працездатне населення. Спочатку, з огляду на нестачу персоналу, реєстрацiя робочої сили обмежувалася мiстами; а згодом перекинулась на село, де тривала до пiзньої фази окупацiйного перiоду25 .

У Вiнницi, мiстi з майже 100 тис. мешканцiв, органи вiйськового управлiння у вереснi 1941 р. видали розпорядження всiм пiдприємствам термiново скласти перелiк зайнятих на кожному з них26 . На в такий спосiб отриманих даних планувалися першi заходи "керiвництва робочою силою". Польова комендатура Житомира, наприклад, склала у вереснi 1941 р. списки близько 4 тис. незайнятих осiб. "Нероби й безробiтнi" (Herumlungernde Arbeitslose) були забранi патрулями польової жандармерiї та вiдправленi на роботу; на ухильникiв чекав робочий табiр, пiдпорядкований польовiй комендатурi27 .

У Київськiй окрузi вiйськова адмiнiстрацiя на початку жовтня 1941 р. запровадила обов'язкову реєстрацiю безробiтних28 . Уже наприкiнцi 1941 р. давалася взнаки нестача робочої сили, через що київська влада навiть змушена була вiдхилити вимогу вiдповiдних органiв райхскомiсарiату надiслати 1300 робiтникiв до Рiвного.

Окупацiйнi установи намагалися в рiзний спосiб примусити придатне до працi мiсцеве населення реєструватися. У цьому їм активно сприяла допомiжна управа й полiцiя29 . Служби працi, пiдпорядкованi мiському комiсару або районному управлiнню, видавали робочу книжку, на пiдставi якої отримувалися продуктовi картки30 . А з березня 1942 р. в Києвi було запроваджено т.зв. "робочу картку", яка, щотижня пiдписувана роботодавцем, пред'являлася при отриманнi продуктiв харчування31 . У квiтнi було роздано 60 тис. таких карток32 .

На районних шефiв, управдомiв та українську допомiжну полiцiю в Києвi покладалися завдання контролювати жителiв та доставляти працездатних до служб працi33 . Своєю чергою, служба працi наполягала, щоби безробiтних напра-

стр. 141


вляти "в полiцейському супроводi"34 . За невиконання завдань на управдомiв накладалися "тяжкi штрафи, аж до смертної кари".

Оскiльки вже направленi службою працi працiвники iнодi не з'являлися на роботу або втiкали, служба працi звернулася до мiського комiсара з проханням про створення "робочого табору пiд полiцейською охороною" та з особливою патрульною службою35 . Ґенеральний комiсар Києва Вальдемар Маґунiя запропонував створити "примусовий табiр для ухильникiв вiд працi", запросивши начальника зiпо/СД Києва оберштурмфюрера СС Ерiха Ерлiнґера36 про надання необхiдної допомоги37 . Серед "вiдомих заходiв" проти "ухильникiв" В.Маґунiя визначив "оголошення в газетi, прочiсування єврейського ринку, створення табору примусової працi силами СД" (9 сiчня 1942 р.)38 . Мiсцева зiпо/СД була, таким чином, залучена до провадження заходiв iз примусової працi. Заступник ґенерального комiсара бриґадефюрер Квiцрау заявляв: "У подальшому в деяких випадках для пiдтримки престижу органiзацiї та виконання виданого розпорядження повиннi застосовуватися розстрiли"39 . Таким чином, iз 1942 р. силами нiмецької полiцiї безпеки й цивiльної адмiнiстрацiї впроваджуються надзвичайнi заходи з примусового вербування робочої сили.

Окупацiйнi установи швидко збагнули, що наявнi трудовi ресурси значно зменшилися через попередню радянську евакуацiю. Якщо в Києвi на початку 1941 р. проживало 890 тис. мешканцiв, то при нiмцях це число зменшилося бiльше, нiж удвiчi40 . За доповiддю начальника зiпо/СД Києва "особи кращих рокiв народження" або служили в радянськiй армiї, або втекли перед вступом нiмцiв, вiдтак окупацiйним установам залишилися тiльки "особи вiд четвертого до шостого сорту" (vierte bis sechste Garnituren)41 . Тож при планування слiд було враховувати цю обставину.

Мiсцевi установи окупацiйної влади нарiкали на нестачу квалiфiкованих робiтникiв. Польова комендатура N197 (80 км на схiд вiд Києва, Прилуки) доповiдала в березнi 1942 p., що "вже зараз дається взнаки брак квалiфiкованих робiтникiв, наприклад, теслярiв, каменярiв i т.д."42 , а польова комендатура N538 також фiксувала нестачу "ремiсникiв" у Марiуполi43 .

У зонi цивiльного управлiння (РКУ) нестача квалiфiкованих робiтникiв фiксувалася в мiстах ґенеральних округ Волинь-Подiлля i Житомир44 . Проте в лютому 1942 р. 250 єврейських квалiфiкованих робiтникiв iз Рiвного та Луцька були перевезенi в Київ на будiвництво зруйнованого мосту через Днiпро45 . Начальник зiпо/СД Києва констатував навеснi 1942 р. особливу нестачу квалiфiкованих будiвельникiв та металiстiв46 . Для зведення споруд у Козятинi "робоча сила - також євреї - була перемiщена здалеку"47 .

Наведенi приклади свiдчать про потребу окупацiйної влади у спецiалiстах єврейської нацiональностi, i ця потреба лише збiльшувалася зi знищенням єврейського населення. Тож у березнi 1942 р. райхсмiнiстерство окупованих схiдних територiй вирiшило не знищувати єврейських ремiсникiв та квалiфiкованих робiтникiв48 . Одночасно розпочався масовий вивiз квалiфiкованих робiтникiв до Нiмеччини49 . Систематичне примусове вербування й вивiз робочої сили з України для "використання в райху" були одним iз способiв використання окупацiйною владою потенцiалу захоплених теренiв СРСР50 . Проте вiдсутнiсть єдиної концепцiї використання робочої сили призвела до того, що паралельно вiдбувалося два процеси: транспортування робiтникiв до Нiмеччини та знищення фахiвцiв-євреїв, при одночасному наголошеннi на прiоритетностi вiдновленнi економiчного життя в Українi. Вiдтак, у репресивних умовах нiмецького окупацiйного режиму багаторiвневi вимоги не вiдповiдали реалiям українського сектору наявної робочої сили.

Останнi повiдомлення про добровiльне залучення робiтникiв в Нiмеччину датованi 1942 р. Начальник зiпо/СД Києва визначав перiод iз сiчня до квiтня 1942 р. як "короткий час вербування добровольцiв"51 , а в списках ешелонiв до Нiмеччини

стр. 142


навеснi 1942 p. визначалося близько 10% добровольцiв вiд усiх завербованих52 . З огляду на умови життя в окупованих областях СРСР дослiдники вже давно дискутують щодо термiну "добровiльнiсть"53 . Саме в атмосферi голоду Карел Беркгоф бачить причину того, що деякi мешканцi Києва шукали порятунку, реєструючись у нiмецьких службах працi54 . Про репресивний характер рекрутування робочої сили свiдчить i запровадження "таборiв примусової працi". Окрiм уже згаданих у Києвi, господарська команда Полтави в лютому 1942 р. прохала вiйськову адмiнiстрацiю створити "табiр примусової працi" для "нероб" (Arbeitsunwillige)55 .

Повного обсягу депортацiй робiтникiв окупована Україна зазнала навеснi 1942 р. На пiдставi "наказiв про остарбайтерiв" Вернер Мансфельд, керiвник робочої групи працi у вiдомствi 4-рiчного плану, вимагав (24 лютого 1942 р.) вербунку 380 тис. сiльськогосподарських та 247 тис. промислових робiтникiв з окупованих схiдних областей. Бiльшiсть цiєї робочої сили (майже 75%) планувалося набрати з окупованих областей України: 290 тис. сiльських працiвникiв та близько 180 тис. промислових. Таким чином, уже навеснi 1942 р. Україна стала головною областю iнтересiв нiмецької влади. Вимоги щодо робочої сили райхсмiнiстерство окупованих схiдних територiй надсилало в реґiони. Тут також основний тягар лiг на окупованi областi України: 120 тис. робiтникiв iз округи Києва, 50 тис. - зi Сталiно, 60 тис. - iз Кам'янця-Подiльського й 50 тис. - з Житомира.

У березнi 1942 р. ґауляйтер Тюрiнгiї Фрiц Заукель був призначений ґенеральним уповноваженим iз працевикористання - наказом про його призначення було засновано центральну установу зi збору й використання робочої сили. За тиждень пiсля призначення Ф.Заукель заявив райхскомiсаровi Ерiховi Коху, що вiн прагне в "найкоротший термiн" утричi пiдвищити темпи вербування, "при потребi рiзко збiльшивши трудовий обов'язок"56 . У березнi 1942 р. Ф.Заукель наказав подвоїти кiлькiсть служб працi та вербувальних комiсiй. До осенi 1942 р. в Українi, наприклад, було вiдкрито 110 служб працi (називалися також "установами працi" або "бiржами працi")57 .

Вiдтепер вiдповiдне вiддiлення РКУ вимагало вiд служб працi, щоб усi робiтники були вiдправленi до Нiмеччини. Для окремих мiст i громад було визначено квоту, за виконання якої вiдповiдали голови мiст i сiльськi старости58 . Мiсто Київ та ґенеральний комiсарiат Києва стали найважливiшим резервуаром робочої сили для примусового набору серед окупованих областей СРСР. Вiд Києва В.Манфельд вимагав 30 тис. робiтникiв, у квiтнi 1942 р. - уже 60 тис, а для всiєї ґенеральної округи Києва - 360 тис.59

Безпосереднiм результатом заходiв, ужитих на вимогу апарата Ф.Заукеля, було рiзке збiльшення рекрутувань примусових робiтникiв навеснi 1942 р.60 У зонi вiйськової адмiнiстрацiї цифри для травня та червня 1942 р. становили вiдповiдно 118242 та 131404. До серпня з райхскомiсарiату було депортовано пiвмiльйона робiтникiв61 . Польовi комендатури доповiдали про достатню кiлькiсть робочої сили для виконання планiв Ф.Заукеля62 . Надходили звiти про "масовий приплив" для реєстрацiї, вербування за оцiнкою радника вiйськового управлiння (Kriegsverwaltungsrat) вiдбувалося "дуже сприятливо", "без особливих перешкод"63 .

У ґенеральному комiсарiатi Києва було запроваджено плановий принцип згiдно з квотами. Так, Смiлянський район повинен був надати 10 тис. працiвникiв, голови мiст мали "встановити визначене число робiтникiв", а в Iванкiвському районi "кожному селу треба було довести план"64 .

У Києвi показники вербувань зросли у квiтнi й травнi 1942 р. з 26 тис. до 40 тис, проте добровiльнiсть явно пiдупала, становлячи в травнi, за даними начальника зiпо/СД, лише 12% вiд усiх вивезених (у попередньому мiсяцi - 30%). Iз цього випливало, що "здебiльшого вербування ... здiйснюються примусово"65 . Тодi як в iнших областях України в червнi та липнi 1942 р. цифри вербувань сяг-

стр. 143


нули абсолютної величини, у районi Києва вони значно скоротилися вже в червнi, а у вереснi повнiстю припинилися66 . З огляду на голод вiдмова населення Києва вiд примусової працi в Нiмеччинi була бiльш нiж виразною. У столицi України квоту можна було виконати (як це iлюструє приклад, наведений у вступi) лише за допомогою "планомiрного полювання на людей". При цьому затримано було сотнi - на вулицях, у кiно або на пляжах67 .

Улiтку 1942 р. депортацiї зiткнулися з вiдчайдушним опором мiсцевого населення як у Києвi, так i за його межами. Зiпо/СД оцiнювало вплив заходiв iз примусової працi на настрої населення в окупованих областях, наголошуючи, що саме це є "джерелом деморалiзацiї"68 . У ґенеральнiй окрузi Києва населення "через посилення агiтацiї, реквiзицiю худоби та загрозу розстрiлу ... не хотiло виконувати розпоряджень старост та нiмецької полiцiї"69 . Служба працi Луцька доповiдала: "При прибуттi вербувальникiв села свiтяться пусткою"70 , населення втiкає до лiсу. Таким чином, збiр робочої сили в мiстах i в сiльськiй мiсцевостi мав суттєвi вiдмiнностi. Використання жандармерiї та української допомiжної полiцiї вже не могло зарадити. Тож надалi луцька служба працi пропонувала вдатися до прочiсування мiсцевостi71 .

Причинами посилення спротиву окупацiйна влада вважала жорстокiсть методiв вербування, новини з Нiмеччини вiд остарбайтерiв та обмеженiсть потенцiалу робочої сили.

Застосування полiцiї для збору примусових робiтникiв стало нормою, подекуди практикувалося заручництво. На ухилення українцiв вiд працi на користь Нiмеччини цивiльне управлiння реагувало чимдалi жорсткiше: ґенеральний комiсар у Луцьку санкцiонував у вереснi 1942 р. спалення дворiв i захоплення заручникiв iз членiв родин придатного для "працевикористання" втiкача72 . Ґебiтскомiсар Василькова наказав палити домiвки як превентивний захiд73 . Широко практикувалися такi методи рекрутизацiї, як конфiскацiя зерна та майна, спалення осель, насильницьке захоплення, катування, примусовi аборти вагiтних74 . Наприкiнцi 1942 р. навiть райхсмiнiстр А.Розенберґ дорiкав Ф.Заукелю за "страхiтливi способи", якими провадилося вербування до працi75 .

Робiтники, якi поверталися з Нiмеччини, розповiдали про умови життя та працi остарбайтерiв в iншому свiтлi, нiж офiцiйна пропаґанда. Так, у червнi 1942 р. у Київ прийшло 7 ешелонiв iз 1781 поверненцем, у липнi - 6 (1062 особи), у серпнi - ще 6 (2430 осiб)76 . До того ж, iз червня 1942 р. поновилося листування з членами родин у Нiмеччинi. Вiдтак, "готовнiсть вербуватися", як доповiдала польова комендатура N753, була б бiльшою, проте спiлкування з поверненцями викликає острах77 .

Восени 1942 р. начальник зiпо/СД Києва вiдзначав, що потенцiал робочої сили вичерпано78 . У багатьох районах згiдно зi "Звiтом з окупованих схiдних територiй" квоти не могли бути виконанi через "брак людей"79 . На думку зiпо/СД, "iснували суперечливi погляди на потенцiал трудових ресурсiв мiста Києва щодо робочої сили", а подальшi рекрутування неминуче спричиняться до зменшення кiлькостi пiдприємств, якi працюють для потреб вермахту, та зруйнують вiйськове виробництво, промисловiсть i сiльське господарство"80 .

Не звертаючи уваги на критичну ситуацiю в окупованих областях, Ф.Заукель вимагав у жовтнi 1942 р. вiд мiнiстерства А.Розенберґа, щоб РКУ до 31 грудня 1942 р. надав 225 тис. робiтникiв а до травня - ще 225 тис.81 Додатково до iнших "програм працi", вийшло розпорядження про невiдкладне вербування в Українi 500 тис. домогосподарок82 . Господарська iнспекцiя В (Донецьк) доповiдала, що "наведенi цифри спустошать села". Господарська iнспекцiя Харкова в рамках цiєї програми залучила майже 2 тис. робiтниць; це означало, що кожне село в зонi комендатури повинно було надати трьох примусових робiтниць83 .

У подальших розрахунках вiдомства Ф.Заукеля (вiд середини березня 1943 р.) "щоденна квота" становила 5 тис. працiвникiв. Як i навеснi 1942 р. бiльшiсть їх

стр. 144


(80% щоденної квоти) повинна була надiйти з окупованих областей України та Пiвденної Росiї (3 тис. - з РКУ; 1 тис. - iз зони господарської iнспекцiї "Пiвдень"). Вiд початку квiтня 1943 р. цифри були подвоєнi84 . Новi вимоги не враховували анi змiн на фронтi (поразка пiд Сталiнґрадом), анi протестiв окупацiйних властей в Українi. Тож не було нiчого дивного в тому, що плани Ф.Заукеля не могли бути виконаними; проте вiд цього мiсцевому населенню не ставало легше.

Головне командування сухопутних вiйськ (ОКГ) та РКУ дiйшли згоди щодо обсягiв (початок 1943 р.) рекрутацiй молодих українцiв та українок. У квiтнi ОКГ розпорядилося про примусову працю для всiх чоловiкiв 1922-1925 рокiв народження85 . У РКУ "працевикористання" (березень 1943 р.) було запроваджене для чоловiкiв i жiнок 1923-1925 рокiв народження86 . У квiтнi 1943 р. всi жiнки 1924 та 1925 рокiв народження були зобов'язанi до працi в Нiмеччинi87 . Адмiнiстрацiя РКУ в Рiвному виходила з того, що вiд збору по роках народження буде залучено близько 6% загальної кiлькостi населення.

Водночас зi збiльшенням обсягiв депортацiй примусових робiтникiв нiмецький апарат працевикористання намагався полiпшити становище остарбайтерiв, принаймнi на паперi. Можливо, це мало на метi вплинути на настрої вже працюючих у Нiмеччинi, надто з огляду на поразку пiд Сталiнґрадом88 . Остарбайтери в Нiмеччинi отримували з березня 1943 р. офiцiйне страхування вiд нещасного випадку; медична допомога була поширена також на членiв їхнiх родин. Протягом 1943 р. ОКГ впровадило медичне обслуговування для мiсцевої робочої сили в окупованих областях89 . Заходи передбачали отримання грошей у розмiрi 50% вiд зарплатнi, починаючи з четвертого дня непрацездатностi, забезпечення лiками та, при потребi, шпиталiзацiю90 . У серпнi 1943 р. ОКГ надавало мiнi-вiдпустку вiд 6 до 12 днiв91 . Проте перевiрити, чи були реалiзованi цi розпорядження, неможливо.

У листопадi 1941 р. Г.Ґерiнґ обiцяв матерiальну пiдтримку родинам остарбайтерiв92 . Вiйськова адмiнiстрацiя в липнi 1942 р. розпорядилася виплачувати 130 руб., як допомогу родинам остарбайтерiв93 . У лютому 1943 р. ОКГ та господарський штаб "Схiд" видали наказ, за яким члени родин робiтникiв, окрiм зони бойових дiй (у Нiмеччинi або в окупованих областях СРСР) повиннi отримати в майбутньому певнi виплати94 . Зростаючий опiр населення, гостра потреба в iноземнiй робочiй силi, хiд бойових дiй спричинили в 1943 р. ситуацiю, коли полювання на людей та примусовi депортацiї поєднувалися з виплатами та впровадженням заходiв iз соцiального страхування (принаймнi на паперi).

З наступом радянських вiйськ поступово скорочувалася зона рекрутацiй робочої сили. У вереснi 1943 р. господарський штаб "Схiд" доповiдав про порiвняно невелику кiлькiсть (8611 осiб) "перевезених" робiтникiв95 . Одночасно зростали потреби у робочiй силi мiсцевої окупацiйної влади для власних програм. Примусово рекрутованi особи були зайнятi на фортифiкацiйних роботах на фронтi, перш нiж вони могли були взагалi транспортованi до Нiмеччини. Так, у зонi господарської iнспекцiї "Пiвдень" у вереснi вiдбулося понад 28 тис. т.зв. "влаштовувань на роботу", iз яких тiльки 1200 - до Нiмеччини. "Перевага вербування до райху", за висновком господарського штабу "Схiд", "у дотеперiшнiй спосiб уже неможлива". У жовтнi "вербування до райху" в зонi господарської iнспекцiї "Пiвдень" майже припинилося96 . У кiнцi 1943 р. адмiнiстрацiя РКУ пояснювала, що робоча сила була необхiдна головним чином для будiвництва укрiплень, залiзниць, шляхiв та сiльгос-нробiт. "Ускладнень, якi варто було б назвати, при цьому не було. Головно завдяки повному припиненню вербунку до райху на всiх пiдприємствах"97 .

А.Гiтлер наказав у лютому 1943 р. при вiдступi забирати всiх чоловiкiв у вiцi 15-65 рокiв для фортифiкацiйних робiт; якщо можливо, "маса цивiльного населення" повинна була бути евакуйована та використана згодом "як робоча сила" в Нiмеччинi або в зонi бойових дiй98 . Командувач армiйської групи "Пiвдень" ґе-

стр. 145


нерал-фельдмаршал фон Манштайн в серпнi розпорядився збирати населення в "робочi колони" в областях поблизу лiнiї фронту та переводити до армiйської зони99 . Окрiм полiтичної надiйностi, для окупацiйних установ вирiшальним критерiєм була працездатнiсть. Цi заходи уможливили зростання кiлькостi завербованих в Українi остарбайтерiв.

Хоча Ф.Заукель на початку 1944 р. ще планував отримати 4 млн робiтникiв до райху, це було, з огляду на становище на фронтi, нереально100 . Зважаючи на нещаднiсть нiмецьких вербувальних заходiв при вiдступi, кiлькiсть завербованих досягла в лютому та березнi 1944 р. 56 тис. (найвищий показник iз лiта 1942 р.)101 . Значення заходiв Ф.Заукеля в кiнцевiй фазi вiйни не можна недооцiнювати, навiть якщо й без того завищенi вимоги Берлiна не можна було виконати.

III. Заходи з примусової працi в окупованих областях України

Окрiм вербування остарбайтерiв, нiмецька програма примусової працi передбачала "працевикористання" також i в окупованих областях. Фактично пiд час вербувальної акцiї людей як вiдсилали до Нiмеччини, так i використовували в окупованих областях. На жаль, щодо України збереглися лише уламки джерельної мозаїки. Мiсцевим потребам у робочiй силi часом вiддавався прiоритет, причому залишається питання, як це поєднувалося з одночасним вiдправленням сотень тисяч остарбайтерiв до райху102 .

Деякi професiйнi групи робiтникiв та реґiони були звiльненi вiд депортацiй тимчасово або повнiстю - спецiалiсти з цукрових заводiв, МТС у РКУ103 ; шляхобудiвники (господарська iнспекцiя "Пiвдень")104 , працiвники марганцевої промисловостi Нiкополя105 . Щоб забезпечити збiр урожаю, до лiта 1942 р. спецiальний режим дiяв у ґенеральнiй окрузi Миколаєва106 .

На пiдставi запровадженого 1941 р. "трудового обов'язку" мiсцева робоча сила активно використовувалася на будiвництвi, при зборi врожаю та (передусiм в останнiй фазi вiйни) на окопних i фортифiкацiйних роботах. Райхсмiнiстерство окупованих схiдних територiй уточнювало в кiнцi 1942 p., що для робiт у "сiльському господарствi, висотному та пiдземному будiвництвi, ремонтi шляхiв, каналiв i залiзниць" слiд застосовувати "трудовий обов'язок"107 . Тiльки "Нiмецька iмперська залiзниця Сходу" використовувала наприкiнцi 1942 р. 643 тис. мiсцевих робiтникiв (у Києвi восени 1942 p., наприклад, близько 7 тис.)108 .

У Києвi наприкiнцi 1941 р. використовувалися робiтники для вiдбудови зруйнованого мiсту через Днiпро, зведення греблi та iнших великих об'єктiв. Наприклад, на будiвництвi автомобiльних мостiв у мiстi було зайнято 1600 примусових робiтникiв109 . Спецiально для цього до Києва на початку 1942 р. були перевезенi єврейськi ремiсники з Волинi110 . Будiвництво мостiв потребувало ще влiтку 1942 р. великої кiлькостi мiсцевої робочої сили, яку не можна було через це "використати в райху"111 .

Примусовi робiтники активно використовувалися також i в Донбасi - вiдбудова об'єктiв гiрничої промисловостi потребувала до 80 тис. мiсцевих примусових робiтникiв i близько 21 тис. вiйськовополонених112 . У зонi господарської iнспекцiї "Дон-Донець" до грудня 1942 р. повиннi були працювати близько 715 тис. робiтникiв, перш за все на будiвництвi й у сiльському господарствi113 . Звiти зiпо/СД свiдчать, що для виконання цих робiт полiцiя хапала людей просто на вулицях114 .

На сiльгоспроботах у Пiвденнiй Українi адмiнiстрацiя РКУ планувала використати 400 тис. "сезонних працiвникiв"115 . Перша група селян у рамках цiєї великої програми була задiяна 3 березня 1942 р. У квiтнi ще 2300 робiтникiв iз Бiлої Церкви та Уманi були направленi пiд Одесу, а влiтку 1942 р. - 2500 з Бiлої Церкви116 . Адмiнiстрацiя РКУ планувала з весни 1942 р. 407 тис. мiських жите-

стр. 146


лiв вiдправити на обробку полiв. Так, близько 50 тис. киян були мобiлiзованi на сiльгоспроботи пiд охороною полiцiї порядку117 .

Та все ж прiоритетом було будiвництво й утримання шляхiв. Восени 1941 р. Г.Ґерiнґ занотував: "Нiмецькi спецiалiсти - для вiйськового виробництва; лопати й вiдбiйнi молотки - не для них, адже є росiяни"118 . Значення примусової працi для транспортного сполучення особливо проявилося взимку 1941-1942 pp. Без "використання всього цивiльного населення ... драконiвськими методами" експлуатацiя комунiкацiй (прибирання снiгу та льоду) була проблематичною119 .

Особлива увага придiлялася будiвництву автострад. У зв'язку iз запланованим нiмецьким наступом на пiвденному вiдрiзку фронту влiтку 1942 р. особливого значення набув шлях IV - вiд Львова через Вiнницю до Днiпропетровська та Сталiне На реалiзацiї цього проекту 1942 р. було зайнято 50 тис. українських примусових робiтникiв, 50 тис. вiйськовополонених i 10 тис. євреїв iз України та Румунiї. Керувала роботами на шляху IV полiцiя СС i органiзацiя "Тодт". Полiцiя СС збирала й вiдповiдала за утримування примусових робiтникiв в органiзованих уздовж лiнiї будiвництва таборах120 .

У районi Вiнницi траса зачiпала Транснiстрiю (зона румунської окупацiї в межирiччi Днiстра й Бугу). Євреїв, котрi вижили пiсля масових убивств в Одесi в жовтнi 1941 р. й тих, котрi були депортованi до Транснiстрiї з Пiвнiчної Буковини та Бессарабiї, румуни зосередили на кордонi своєї зони, у безпосереднiй близькостi вiд ґенеральних комiсарiатiв Миколаєва та Житомира РКУ (згодом вони потраплять у катастрофiчнi умови таборiв уздовж Бугу121 ).

У сiчнi 1942 р. нiмецька полiцiя оцiнювала число iнтернованих поблизу Вiнницi на румунському боцi євреїв у майже 60 тис.122 Хоча мiсцева потреба в робочiй силi була високою завдяки широкомасштабному будiвництву шляхiв, нiмецькi полiцейськi та цивiльнi властi в РКУ ще не замислювалися над тим, аби використати направлених iз румунської зони до нiмецької як примусових робiтникiв. Ба бiльше - було вжито зусиль для повернення євреїв назад, у румунську зону вiдповiдальностi123 . Нiмецькiй полiцiї йшлося винятково про те, як євреїв iз Транснiстрiї вбити. Вона нарiкала, що "румунське керiвництво полишає євреїв на голодну смерть, що жахає порiвняно з розстрiлами за нiмецьким зразком", та продовжувала звернення до румунського уряду "так розв'язати єврейське питання, як це здiйснюється на окупованому Сходi (через розстрiли)"124 .

Залучених до будiвництва шляху IV вiйськовополонених утримували в т.зв. "шляхових таборах" у п'ятнадцятий л ометровiй зонi вздовж траси. Для вiдрiзку Лютичiв-Умань було передбачено 17 таких таборiв, для зони Умань-Днiпропетровськ - 30125 . Проте бранцi були настiльки знесиленi, що про ефективнiсть працi не йшлося. Одна iз задiяних на Вiнниччинi будiвельних фiрм констатувала: "Кiлькiсть працюючих вiйськовополонених ... з 06.XII.41 становить 296 осiб. їхнiй стан жахливий. Люди тотально не доїдають, повно паразитiв. їдять усе, що йде до рук, звiдки велика смертнiсть - за один день умирає п'ятеро... Годi чекати продуктивної працi" ("In ihrem jetzigen Zustand ist eine Leistung uberhaupt nicht zu erwarten")126 . Керiвництво будiвництвом шляху IV доповiдало, що "внаслiдок непередбачених ускладнень" напередоднi зими не можна розраховувати на трудову зайнятiсть" вiйськовополонених127 .

Очевидно, континґент вiйськовополонених було пiдсилено за рахунок єврейських примусових робiтникiв iз України128 , а також українцiв (адже євреї пiдлягали знищення). Улiтку 1942 р. в одному з двох трудових таборiв у Брацлавi поблизу Вiнницi перебувало 370 українцiв (тобто примусових робiтникiв) та 309 євреїв, а на вiдтинку бiля Гайсина - 1285 українцiв i 652 єврея129 .

Окрiм будiвництва шляху IV на Вiнниччинi було заплановане спорудження ставки фюрера "Вервольф" (проект "Айхенгайн"), з якої А.Гiтлер улiтку 1942 р.

стр. 147


планував керувати нiмецьким наступом на Сталiнґрад i Кавказ. Це велике будiвництво також потребувало робiтникiв (українських i єврейських примусових працiвникiв)130 . Iз навколишньої мiсцевостi на об'єкт "Айхенгайн" повиннi були з'являтися щоденно вiд 30 до 100 робiтникiв - навеснi їх кiлькiсть становила близько 25 тис. Пiсля використання на "фюрерськiй будовi" за наказом начальника зiпо/СД Києва бриґадефюрера СС Макса Томаса їх одразу було пiддано "спецiальнiй обробцi"131 .

Серед єврейського населення в райхскомiсарiатi лише євреї-фахiвцi та ремiсники мали сяку-таку надiю на збереження життя (початок 1942 р.)132 . У Вiнницi мiсцевi євреї були винищенi пiд час трьох великих розстрiльних акцiй (вересень 1941 - липень 1942 р.)133 . У вереснi 1941 р. було розстрiляно мiнiмум 10 тис. євреїв, а близько 5 тис. - направленi на початку грудня 1941 р. до ґетто, що знаходилось у межах мiста. Начальник СС та полiцiї у Вiнницi (SS und Polizeistandortfuhrer) наголошував на початку 1942 p., що iз цiєї групи ремiсникiв-євреїв 700 осiб "прибити" (Umlegung) не можна, бо виникне загроза забезпеченню загальних потреб мiсцевого населення та нiмецьких окупацiйних властей, адже "мiсцеве ремiсництво й торгiвля тримаються на євреях"134 . 16 квiтня 1942 р. були "знищенi євреї-мешканцi Вiнницi в кiлькостi 4800" ("die in Winniza wohnenden Juden in Hohe von 4800 umgelegt")135 . Близько 1000 єврейських ремiсникiв були розмiщенi в казармах та в подальшому направлялися на примусову працю пiд охороною. Проте й вони перед прибуттям А.Гiтлера в липнi 1942 р. були розстрiлянi136 . У вереснi 1942 р. залишалося ще 300 ремiсникiв, якi працювали на фабрицi з пошиття одягу137 .

У квiтнi 1942 р. мiсцевих єврейських працiвникiв не вистачало, аби вчасно закiнчити проект "Айхенгайн". Кiлькома мiсяцями ранiше райхскомiсар Е.Кох просив Фрiца Тодта надати єврейськi трудовi пiдроздiли з Волинi, Києва, Луцька та Рiвного138 . Очевидно цих заходiв було недостатньо, тож цивiльне управлiння розпочало iнiцiативу щодо збору єврейської робочої сили. Адмiнiстрацiя РКУ наказала ґебiтскомiсарiатам у Кам'янцi-Подiльському, Ковелi, Проскуровi та Києвi, термiново надати у Вiнницю мулярiв i бляхарiв. Iз ґенерального комiсарiату Днiпропетровська вимагалося понад 500 ремiсникiв, серед яких 300 теслярiв та столярiв. Служба працi Кам'янця-Подiльського надала єврейських мулярiв i бляхарiв139 .

На вiдмiну вiд ситуацiї початку 1942 р. окупацiйна влада, вiдповiдальна за шлях IV, була змушена вступити в переговори з румунськими префектами на iншому березi Пiвденного Бугу, щоб отримати єврейських робiтникiв iз Транснiстрiї, якi тiльки 6 мiсяцiв тому були висланi за рiчку140 .

Цифри смертностi в таборах уздовж шляху IV свiдчать, якими нестерпними були умови життя та працi на цьому "будiвництвi шляхiв". За наявними даними, близько 25 тис. євреїв загинули пiд час 84 розстрiльних акцiй уздовж шляху141 . Не на всiх дiлянках "працевикористання" мало такий нищiвний розмах, але будiвництво шляху IV є яскравим прикладом одночасного використання в окупованiй Українi примусової працi євреїв, українського цивiльного населення та вiйськовополонених. Попри намагання використовувати працю хоча б частини євреїв якомога довше, час їхньої екзекуцiї невблаганно наближався: 14 вересня 1942 р. були розстрiлянi мешканцi трудового табору в Немировi; а бiльшiсть примусових робiтникiв загинули в лютому 1943 р. вiд рук вiдповiдального за шлях IV "вiддiлення полiцейського забезпечення"142 . Окремi фахiвцi-євреї ще використовувались на будiвельних майданчиках у Вiнницi навiть у жовтнi 1943 р. Керiвництво апарату СС усе ж таки ухвалило полiтику знищення єврейських квалiфiкованих робiтникiв, попри те, що служби СС, вiдповiдальнi за будiвництво, наполягали на збереженнi єврейської фахової робочої сили до пiзнiшої фази окупацiї. Вiдтак вiддiлення зiпо/СД в груднi 1943 р. приступили до знищення. Вiдповiдальний спецiалiст будiвельної фiрми в груднi 1943 р. вiдзначав: "Цього мiсяця СД прибило

стр. 148


наших євреїв. Усi спроби СС-керiвникiв будiвництва залишити людей як робочу силу були марними" (Am 10. ds. Mt. hat der SD unsere Juden umgelegt. Alle Versuche seitens der Bauleitung der SS, die Leute als Arbeitskrafte zu erhalten, waren vergebens")143 .

IV. Концепцiя Заукеля та плани мiсцевої окупацiйної влади: рiзнi прiоритети

З огляду на зростаючий опiр проти депортацiї робочої сили Ф.Заукель здiйснив у серпнi 1942 р. поїздку в Україну та заслухав пояснення керiвникiв цивiльної адмiнiстрацiї в Києвi щодо виконання програми з примусової працi144 . Представники окупацiйної влади спробували роз'яснити Ф.Заукелю, що вивезення робiтникiв у визначених обсягах завдасть шкоди економiцi окупованих територiй. Вони наголошували насамперед на вимогах до робочої сили в Українi: "Спочатку повиннi бути задоволенi потреби залiзницi, сiльського господарства, органiзацiї Тодта, а лише пiсля цього можна забирати робочу силу до райху"145 . Керiвник вiддiлу РКУ Шрайбер зауважив, що власне виробництво доведеться призупинити, якщо триватиме вiдтiк робочої сили до Нiмеччини. Якогось готового рiшення на найближче майбутнє вiн не мав: "Наступнi п'ять тижнiв треба дiяти обачно, а деякi ускладнення слiд якось усунути". Подiбним чином висловився й ґенерал-комiсар В.Маґунiя: "Ми часто не знаємо, яка проблема стоїть на першому планi". Представник ґенерал-комiсара в Брестi запропонував "установити прiоритетнiсть завдань вiдповiдно до їх важливостi". Iз цих висловлювань ставало зрозумiло, що виконання господарських завдань у захоплених областях (забезпечення призваних на роботу всерединi країни, пожвавлення економiчного життя в Українi, збiр урожаю) неможливе при одночасному продовженнi вивозу робочої сили в тих самих масштабах, а також при експортi продовольства до Нiмеччини.

Проте висловленi сумнiви не вписувались у концепцiю Ф.Заукеля. Замiсть того, щоби встановили баланс мiж вимогами iз забезпечення робочою силою окупованих територiй i райху, вiн оголосив представникам цивiльного управлiння, що до приходу зими треба мобiлiзувати ще 500 тис. робiтникiв iз окупованих схiдних територiй, адже "нiмецькi фабрики мають таке казкове оснащення, що було б недоцiльно спочатку вiдчайдушно приводити в дiю фабрики бiльшовикiв, тодi як фабрики в Нiмеччинi не мають змоги працювати на повну потужнiсть через брак людей". Яким чином слiд було проводити таку кампанiю (зважаючи на заявленi ускладнення), як узгоджувати "план застосування працi" з прiоритетами окупацiйного керiвництва - на це Ф.Заукель вiдповiдi не дав. На початку жовтня вiн ще раз вiдхилив претензiї щодо потреби в робочiй силi в Українi: "Вербування для райху найближчими мiсяцями повинно стояти на першому мiсцi серед усiх заходiв. Ураховувати власнi потреби можна лише за умови найсуворiшої перевiрки"146 .

Виставляючи все новi й новi вимоги щодо континґентiв, вiдомство Ф.Заукеля прагнуло депортувати до Нiмеччини якнайбiльшу кiлькiсть українських робiтникiв. При цьому (як i у Францiї) програма депортацiї неминуче суперечила потребам окупацiйних властей щодо пiдйому промисловостi та сiльського господарства на захоплених теренах147 . Заперечення мiсцевого керiвництва, що, мовляв, "подальше кровопускання" дестабiлiзує ситуацiю в Українi, вiдкидалися iз посиланням на виняткову прiоритетнiсть "працевикористання" для Нiмеччини.

Окупацiйна влада на мiсцях, звичайно ж, не переймалася долею вивезених українцiв. Проте навiть полiцiя безпеки вказувала вiдразу пiсля початку систематичного вивозу примусових робiтникiв на те, що незабаром потенцiал робочої сили буде вичерпано148 .

У липнi 1942 р. начальник зiпо/СД Києва нарiкав, що попри невиконання попереднього замовлення на 44 тис. робiтникiв, уже надiйшло нове розпоряджен-

стр. 149


ня ще на 20 тис. осiб. Цей наказ був на його думку нереалiстичним, i в цiй оцiнцi така позицiя була спiвзвучна з висновками iнших органiв окупацiйного правлiння: "На одностайне переконання всiх залучених установ указану кiлькiсть набрати неможливо, оскiльки вимоги справдi завищенi"149 . Iз 96 тис. досi зареєстрованих робiтникiв уже було вивезено до Нiмеччини 10 тис; 60 тис. становили т. зв. "ключову силу" (були зайнятi на вiйськових пiдприємствах, в iнтересах вермахту та в життєво важливих галузях); на решту - 26 тис. - прийшов тепер новий наказ у 37 тис. Зрештою йшлося про те, хто мiг ґарантувати доступ до "ключової робочої сили".

Ураховуючи постiйний потiк вимог, начальник зiпо/СД Ерлiнґер у вереснi 1942 р. заявив про завершення рекрутування примусових робiтникiв у сферi його компетенцiї. Вiн назвав причини зменшення чисельностi завербованих150 , серед яких головною знову було названо той факт, що "кiлькiсть придатних робiтникiв, особливо чоловiчої статi, стає все мiзернiшою, а через їх вiдправку у райх - практично вичерпана". При "просiюваннi" всiх осiб у вiцi вiд 16 до 35 рокiв майже 80% виявилися непридатними для працi151 . Коли Ф.Заукель оголосив нову велику хвилю депортацiї (весна 1943 р.), у звiтi зiпо/СД вiдзначалося, що на думку вiдповiдальних за працевикористання служб цього планового завдання виконати не вдасться ("компетентнi служби очiкують невдачi"152 ).

Навеснi 1943 р. командуючий тиловим районом групи армiй "Пiвдень" ґенерал Фридерiкi також заборонив у своїй зонi вербування робочої сили до Нiмеччини, обґрунтовуючи це потребами мiсцевого вiйськового виробництва та сiльського господарства. Фридерiкi вiдкрито запротестував i проти методiв набору робiтникiв, якi, на його думку, "мали наслiдком занепокоєння серед населення та пiдсилення банд, чого можна було б уникнути"153 .

На поведiнку генерала Фридерiкi Ф.Заукель поскаржився ґенерал-фельдмаршаловi Кайтелю, однак той у бесiдi з Рудi Пойкертом, представником Ф.Заукеля на окупованих радянських територiях не приховував, що до успiху може призвести тiльки так зване "стягнення" зусiбiч працездатного населення154 . Очевидно, що ґенераловi вдалося зафiксувати в протоколi зустрiчi перевагу потреб мiсцевої окупацiйної влади: "Iз числа осiб, що пiдлягають трудовiй повинностi, спочатку покривається попит у межах країни, вiйськовий та цивiльний, пiсля того - потреби райху". Р.Пойкерт вимагав дiєвої пiдтримки полiцiєю та вермахтом вербувальної акцiї, проте в протоколi значиться, що "необхiднi для цього сили полiцiї та охорони недостатнi". Ця фраза набуває тим бiльшої ваги, що на зустрiчi були присутнi як представник апарату полiцiї СС i вищий керiвник полiцiї СС Пiвдня Росiї Ганс-Адольф Прютцман, так i командуючий полiцiєю порядку Адольф фон Бомгард, а також начальник зiпо/СД Києва Ерлiнґер. Наприкiнцi наради ґенерал Фридерiкi пiдкреслив, що "цивiльнi, полiцейськi та вiйськовi частини на Сходi досягли повної згоди". Iншими словами, окупацiйна влада в Українi навеснi 1943 р. мала одностайну думку, що нав'язанi Ф.Заукелем масштаби програми депортацiї робочої сили неможливо було реалiзувати.

Тому пiзнiше, при одержаннi нових розпоряджень вiд вiдомства Ф.Заукеля, окупацiйна влада реґулярно добивалася обмежень для задоволення потреб у робiтниках на територiї Українi. У розпорядженнях вiйськового командування спостерiгається змiна прiоритетiв - у наказах Головного командування сухопутних вiйськ (ОКГ) вiдзначалося, що мiсцевi потреби є першочерговими 155 . Слiд починати пiдготовку, "не наражаючи на небезпеку веснянi польовi роботи"156 .

Зiпо/СД не в змозi була одночасно впоратися з розв'язанням власних завдань (боротьба й винищення ворожих до райху груп), та ще й пiдтримувати вербувальну кампанiю. Заходи з примусової працi викликали серйозний опiр широких кiл українського населення, а апарат безпеки був неспроможний контролюва-

стр. 150


ти цю ситуацiю, прагнучи займатися своєю основною дiяльнiстю - лiквiдацiя полiтичних i расових ворогiв. З огляду на це начальник зiпо/СД Києва досить рано виступив проти продовження кампанiї вербування до райху, яка, на його думку, дестабiлiзувала економiчне життя на захоплених землях, а пасивнiсть чималої частини мiсцевого населення обертала на вiдкрите неприйняття окупацiйної влади. На вiдмiну вiд керiвника київського пiдроздiлу, начальник зiпо/СД Чернiгова штурмбанфюрер СС Теодор Крiстенсен вiдреагував по-iншому. З огляду на "теперiшню полiтичну ситуацiю ... завдання полiцiї безпеки в значнiй мiрi повиннi бути пiдпорядкованi виконанню плану постачання робочої сили для Нiмеччини"157 . Це означало обмеження "до мiнiмуму ... особливих доручень", припинення розстрiлiв дiтей та передачу мешканцiв спалених селищ до вербувальних комiсiй i служб працi. Замiсть того, щоб убивати жителiв зруйнованих мiстечок, їх вирiшено було депортувати на примусовi роботи. Проте, начальник зiпо/СД наголосив, що обмеження "жорстких заходiв полiцiї безпеки" є лише "тимчасовими".

V. Роль мiсцевого допомiжного управлiння й полiцiї

Вiд початку окупацiї було зрозумiло, що управлiнням працi, а також деякими iншими дiлянками керуватимуть мiсцевi представники влади158 . Служби працi не мали власних виконавчих органiв - цим займалися мiсцева допомiжна полiцiя (служба порядку, охороннi пiдроздiли) пiд орудою громадського та районного управлiнь. Методи отримання робочої сили (за наказом, або через захоплення вiдповiдно до рокiв народження), спиралися на мiсцевi адмiнiстративнi та полiцейськi ресурси: "Для депортацiй навiть бiльш, нiж для голокосту євреїв i ромiв, нацисти потребували залучення мiсцевих службовцiв"159 . Зважаючи на обшири пiдлеглих територiй, нiмецьким окупацiйним службам не залишилося iншого вибору, як покластися при проведеннi своїх дiй на мiсцевi сили. У програмi з примусової працi голови районiв та сiльськi старости були виконавчими органами окупацiйного режиму. Вони не мали впливу на масштаби втiлюваних заходiв, але у своїх громадах та районах були безпосередньо вiдповiдальними за пiдбiр робiтникiв для депортацiї. Саме через це багато колишнiх службовцiв українських адмiнiстративних органiв160 та допомiжної полiцiї161 були притягнутi в СРСР до кримiнальної вiдповiдальностi.

Iз весни 1942 р. українська допомiжна адмiнiстрацiя була активно залучена до форсованих заходiв щодо набору примусових робiтникiв162 . На думку головного командування сухопутних вiйськ, "мiсцевi адмiнiстративнi iнстанцiї" найбiльш ефективними були в сiльськiй мiсцевостi163 . У зонi цивiльного управлiння вiдповiдальними за набiр призначених до роботи осiб були голови районiв, мiськi голови та сiльськi старости164 .

Деяким областям та районам була "запропонована" норма, за якої керiвники мiсцевих служб та голови районiв могли проводити вербування на "власний розсуд"165 . Так зване "службове зобов'язання", згiдно з розпорядженням головного командування сухопутних вiйськ, вiдбувалося через "видачу зобов'язань старостам та мiським головам або ж пiдприємствам, якi повиннi були зiбрати вiдповiдно до списку коло осiб i вiдправити їх у визначений термiн"166 . Як правило, термiни та кiлькiсть робочої сили просто повiдомлялися сiльському старостi167 . Служба працi районного комiсара в Лiтинi (генеральний комiсарiат Житомир) давала розпорядження сiльському старостi: "Iз району потрiбно знову вiдправити до райху вiйськовий ешелон. Ви повиннi надiслати з вашого села ... здорову, придатну до працi робочу силу. Покладене на вас планове завдання потрiбно виконати за будь-яких обставин"168 . Кiлькома тижнями пiзнiше сiльський староста повинен був з'явитися в районну управу й вiдзвiтувати169 . Голова Хорольського району

стр. 151


(спочатку був пiд вiйськовим управлiнням; з осенi 1942 р. - у ґенеральному комiсарiатi Києва) на сiльського старосту Павлiвки поклав вiдповiдальнiсть за те, що три робiтники з його села не з'явилися170 . Ґебiтскомiсар в Iллiнцях (ґенеральний комiсарiат Житомир) розпорядився з кожних 100 мешканцiв вiдправити по одному робiтнику до Нiмеччини. Кандидатiв визначали районнi голови; бранцi проходили медичне обстеження. У тих, кого районний голова занiс у список i якi не з'явилися до ешелону в Нiмеччину, конфiсковували будинки, худобу. "Хто й пiсля цього не з'явиться, щоб поїхати в Нiмеччину, у того буде спалено його будинок або будинок його родичiв"171 . Це розпорядження було передане на мiсця. Днем пiзнiше районний голова в Iллiнцях дав наказ старостi села Володимирiва (яке, судячи з цього, повинно було мати 900 жителiв) пiдготувати на 3 квiтня дев'ять фiзично здорових робiтникiв для вiдправки в Нiмеччину. Сiльський староста виконав цю вказiвку й особисто супроводжував приречених до примусової працi 7 квiтня на медичний огляд в Iллiнцi172 .

Захоплення людей певних рокiв народження повнiстю здiйснювала українська допомiжна адмiнiстрацiя. Iз запровадженням принципу набору вiдповiдно до певного року народження, голови районiв i сiльськi старости в березнi 1943 р. отримали вказiвку зiбрати людей 1922-1925 pp. народження173 . Якщо ж органи українського допомiжного управлiння не виконають цiєї вимоги, їх слiд, за словами Е.Коха, "з усiєю жорстокiстю притягти до вiдповiдальностi". Мiсцеве управлiння передавало списки службi працi, яка розмiщувалася в офiсi ґебiтскомiсара174 .

Реєстрацiя людей, що вiдмовлялися вiд роботи, також покладалася на українськi органи влади. Так, на початку квiтня 1943 р. сiльськi старости в Хорольському районi повиннi були подати в районну управу перелiк осiб, якi не з'явилися в березнi для "працевикористання"175 . У кiнцi мiсяця районний голова очiкував звiту про всiх, хто ухиляється вiд трудової повинностi176 . Крiм того, у Погребищенському районi сiльських старост заставляли контролювати листування мiж "остарбайтерами" в Нiмеччинi та їхнiми родичами в Українi177 .

Сiльський староста вiдповiдав також за те, щоби визначенi для примусової працi особи вiдповiдно до рокiв народження були доставленi до збiрних пунктiв. 11 червня 1943 р. вiд старости села Балин (Лiтинський район) керiвник району вимагав вiдправити людей 1923, 1924 та 1925 рокiв народження на Ринкову площу райцентру, звiдки вони були вивезенi в Нiмеччину178 .

Керiвники районiв та сiльськi старости влiтку 1943 р. займалися збором людей вiдповiдних рокiв народження. У серпнi 1943 р. вiд сiльських старост Погребищенського району (ґенеральний комiсарiат Житомир) вимагалося надавати людей 1922 року народження для виконання трудової повинностi в Нiмеччинi179 . У Монастирищенському районi (ґенеральний комiсарiат Житомир) ґебiтскомiсар проводив набiр людей навiть 1921 та 1926 рокiв народження; вiдповiдальним знову був призначений сiльський староста. Паралельно видавалися розпорядження щодо набору працiвникiв для великих проектiв в Українi (наприклад, у Козятинському районi180 ). У серпнi депортацiй зазнали особи 1926 та 1927 рокiв народження181 .

Як правило, члени української допомiжної полiцiї не пiдпадали пiд депортацiї182 . Разом iз iншими матерiальними привiлеями це могло бути для молодих українцiв достатньою причиною, щоби вступити до лав мiсцевої полiцiї, яка спiвпрацювала з окупацiйною владою. Допомiжна полiцiя, охороннi пiдроздiли та служба порядку безпосередньо використовувалися при проведеннi заходiв iз примусової працi. Вiд самого початку органи мiсцевої полiцiї вiдповiдали за контроль виконання трудової повинностi, а починаючи з середини 1942 р. мали допомагати в депортацiях183 . У деяких сiльських мiсцевостях, що перебували пiд вiйськовим управлiнням, на початку 1943 р. були створенi спецiальнi формування допомiжної полiцiї для набору примусових робiтникiв184 .

стр. 152


Пiд керiвництвом нiмецької жандармерiї українська допомiжна полiцiя використовувалася при зборi ухильникiв вiд трудової повинностi для вiдправки в Нiмеччину185 . Неподалiк вiд Донецька, у Схiднiй Українi, мiсцева допомiжна полiцiя була задiяна при вивезеннi молодих українок у рамках так званої "акцiї служниць"186 . Тож мiсцевi полiцейськi вiдiгравали важливу роль у зборi робочої сили на мiсцях. Iз кiнця 1942 р. методи збору ставали дедалi жорстокiшими187 .

Українська допомiжна адмiнiстрацiя займалася також видачею "виплат на утримання" тим членам сiмей остарбайтерiв, якi залишилися вдома. Цi виплати фактично розпочалися з осенi 1942 р.188 , а кошти для цього утримувалися iз заробiтної плати остарбайтерiв у Нiмеччинi. В Українi вiдповiдна служба працi подавала заявку про грошовi суми до кас вiйськового управлiння, а потiм передавала мiському головi та керiвниковi району, якi й здiйснювали виплати189 . Громади складали списки з прiзвищами одержувачiв, якi через голiв районiв передавалися до служб зайнятостi190 . У господарськiй командi Харкова цi списки повиннi були передаватися до вiддiлу працi щомiсяця восьмого числа191 .

Вiдтак фiнансовий вiддiл районного управлiння Погребищенського району вимагав вiд старости села Черемошне забрати в районнiй управi грошi та видати їх сiм'ям192 . На початку квiтня 1943 р. вiд сiльського голови цього ж села районний вiддiл працi вимагав скласти список iз прiзвищами всiх працiвникiв, якi були депортованi в Нiмеччину з листопада 1942 p., з iнформацiєю про те, чи отримали члени їхнiх сiмей виплати на утримання193 . У кiнцi мiсяця вiдповiдний комiсарiат у Козятинi видав безпосередньо сiльському старостi розпорядження подати список усiх членiв сiмей робiтникiв, якi були депортованi в Нiмеччину194 .

У звiтi ґебiтскомiсара Вiнницi про бюджет української допомiжної адмiнiстрацiї в лютому 1943 р. вперше з'являється пункт "Виплата допомоги родинам депортованих у райх робiтникiв"195 . У Хоролi, неподалiк вiд Полтави, районна управа виплатила в травнi 1943 р. 180 крб. сiм'ям остарбайтерiв196 . Улiтку 1943 р. порядок здiйснення цих вiдрахувань було систематизовано197 . Крiм того, члени сiмей примусових робiтникiв отримували збiльшенi пайки продуктiв харчування або продукти за нижчими цiнами198 . У Хоролi ґебiтскомiсар видав розпорядження сiльським головам подбати про збереження будинкiв i майна робiтникiв, вiдправлених до Нiмеччини199 . Тим самим нiмецькi органи влади намагалися запобiгти спробам залякування людей iз боку партизанiв ("бандитiв"), якi подеколи палили будинки остарбайтерiв200 . За словами одного ґебiтскомiсара, родинам остарбайтерiв належало надавати всiляку пiдтримку201 .

VI. Висновки

Вiд початку 1942 р. Україна стала головною базою набору робочої сили серед окупованих територiй СРСР. Основним центром вербувань був ґенеральний комiсарiат Києва пiд цивiльним управлiнням. Щонайменше 1,7 млн українцiв-остарбайтерiв повиннi були поїхати в Нiмеччину. Кiлькiсть примусових працiвникiв, котрi були задiянi в райхскомiсарiатi "Україна" та в зонах вiйськового управлiння визначити важче, але вона була бiльшою, нiж кiлькiсть депортованих робiтникiв.

Пiсля реєстрацiї працездатного населення в мiстах, а пiзнiше й на селi, окупацiйна влада зрозумiла, що потенцiал робочої сили значною мiрою скоротився через радянську евакуацiю перед вступом нiмецьких вiйськ. Безпосередньо на початку окупацiї насамперед у мiстах спостерiгалося безробiття, проте окупацiйний режим швидко впорався з цiєю проблемою, запровадивши трудову повиннiсть для всього населення. Давався взнаки дефiцит квалiфiкованих робiтникiв, який дедалi зростав через винищення єврейського населення та масовi депортацiї в Нiмеччину протягом 1942 р. Добровiльне зголошення на "працевикористання" в Нiмеч-

стр. 153


чинi спостерiгалося тiльки навеснi 1942 p., пiсля цього - у незначнiй мiрi. Iз лiта 1942 р. посилився опiр населення проти депортацiй, якi стали основною причиною рiзкої змiни настроїв українського народу не на користь окупантiв. Через географiчне положення партизанський рух в Українi, за винятком Пiвнiчної Волинi, вигравав вiд цього опору менше, нiж, наприклад, партизани в окупованiй Бiлорусi. Незважаючи на опiр, окупацiйний режим практикував так зване "вербування" iз застосуванням варварських методiв. Велика кiлькiсть українських примусових робiтникiв потрапила в райх унаслiдок примусових евакуацiй цiлих реґiонiв пiд час вiдступу нiмецьких вiйськ у 1943-1944 pp.

На окупованiй територiї робiтники-невiльники здебiльшого збирали врожай, працювали на фортифiкацiйних роботах та будiвництвi дорiг (як правило, далеко вiд їхнього мiсця проживання). На спорудженнi автостради IV використовувалися як українськi примусовi робiтники, вiйськовополоненi, так i євреї, якi замiнили знесилених вiйськовополонених, а з середини 1942 р. були знищенi самi (їх мiсце заступили українськi примусовi робiтники).

До заходiв щодо набору примусових працiвникiв були залученi керiвники районiв, бургомiстри та сiльськi старости. Вiд нiмецького керiвництва вони отримували норми (вимоги щодо континґенту та рокiв народження), якi слiд було виконувати, не маючи жодного впливу на планування. їхня свобода дiй полягала лише у виборi тих нещасних, якi призначалися для депортацiй у Нiмеччину. Така ситуацiя нерiдко призводила до пiдкупу й корупцiї. Без спiвпрацi нiмецьких органiв влади з мiсцевою допомiжною адмiнiстрацiєю проведення заходiв щодо примусової працi, навiть не зважаючи на встановлений темп та обсяги, було б неможливе. Українська допомiжна полiцiя сприяла успiшному проведенню операцiй, удаючись до репресивних заходiв.

Цивiльнi, вiйськовi та полiцейськi органи влади з осенi 1942 р. потенцiал для депортацiй робiтникiв уважали вичерпаним. Iз їхнiх звiтiв можна помiтити, що формування континґенту для вiдомства Ф.Заукеля спочатку вважалося одноразовим заходом, виконання якого було визначено в Берлiнi як прiоритетне. Починаючи з лiта 1942 р. окупацiйнi органи влади все стриманiше, ба навiть вiдверто неґативно реагують на подальшi вимоги щодо робочої сили. На це вплинули як потреби мiсцевої промисловостi та сiльського господарства, так i неґативний вплив депортацiй на настрiй мiсцевого населення в Українi. Навiть така безжальна iнституцiя, як зiпо/СД Києва, що аж нiяк не виступала за помiрковану окупацiйну полiтику, звертала у своїх звiтах увагу на надмiрнiсть вимог Ф.Заукеля. Представникам зiпо/СД iшлося насамперед про власнi завдання на мiсцях, виконанню яких перешкоджав розмiр програм iз примусової працi.

Таким чином, iз початку 1942 р. плани нiмецької сторони щодо депортацiї робiтникiв поєднувалися iз використанням примусової працi на мiсцях; водночас не припинявся вивiз продовольства до райху, а потенцiал робочої сили зменшувався. Велику роль при цьому вiдiграли масовi вбивства, полiтика голодомору й репресiї. Навiть за безжальних умов нiмецького окупацiйного режиму реалiзувати одночасно всi намiченi плани було неможливо. Вiдомство Ф.Заукеля та мiсцевi полiцейська, цивiльна й вiйськова влади не змогли дiйти згоди щодо концепцiї "працевикористання" iз чiтким установленням прiоритетiв. Вiдтак окупацiйним службам незважаючи на депортацiї робiтникiв у встановленому розмiрi (сотнi тисяч людей) та залучення їх до примусової працi в самiй Українi, усе-таки "бракувало людей".

-----

1 Цит. за: Institut fur Zeitgeschichte Miinchen (IfZ) MA-184, Chef der Sicherheitpolizei und des SD, Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr.21, 18.9.42.

2 MullerNorbert (Hrsg.). Die faschistische Okkupationspolitik in den zeitweilig besetzten Gebieten der Sowjetunion (1941-1944). - Berlin, 1991. - Dok. III. - S. 302-303; див. також: IfZ MA-284, Chef der Sicherheitpolizei und des SD, Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr.24, 9.10.42.

стр. 154


3 Spoerer M. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreuz. Auslandische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene und Haftlinge im Deutschen Reich und im besetzten Europa 1939-1945. -Stuttgart; Miinchen, 2001. - S. 80.

4 Цi областi поступово були переданi з вiйськового управлiння до райхскомiсарiату "Україна" (РКУ). В установах РКУ в Рiвному вiддiлення II б/д, яким керував iмперський уповноважений Шрайбер, займалося питаннями "трудової та соцiальної полiтики". У рамках цивiльного управлiння вiддiлення працi при ґенерал-комiсарах та служби працi при ґебiтскомiсарах вiдали питаннями "працевикористання". Пор.: Центральний державний архiв вищих органiв влади та управлiння України (далi - ЦДАВО). - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 11. -арк. 2. Наприкiнцi листопада 1941 р. в ґенерал-комiсарiатi Волинь-Подiлля iснувало 10 служб працi, у ґенерал-комiсарiатi Житомир - 5 та в Києвi - З (ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 4. - Спр. 6. - Арк. 5-6).

5 Цi областi перебували в зонi вiйськового управлiння. Господарський нагляд здiйснював господарський керуючий штаб "Схiд" (Wirtschaftsfuhrungsstab Ost) пiд орудою Г.Ґерiнґа. На мiсцях заходи провадилися господарським штабом "Схiд" (Wirtschaftsstab Ost), яким спочатку керував ґенерал-лейтенант Шуберт, а з серпня 1941 р. - ґенерал-лейтенант Штапф. Усерединi штабу "Схiд" "шефгрупi працi" було доручене питання "працевикористання". Реґiональний апарат штабу "Схiд" складався з трьох господарських iнспекцiй; за Україну переважно вiдповiдала iнспекцiя "Пiвдень" (з лiта 1942 р. роздiлена на iнспекцiї А та В). Кожна iнспекцiя подiлялася за територiальними ознаками на господарськi команди, призначенням яких був пошук "робочої сили для вiдбудови та виробництва". Залежно вiд становища на фронтах органiзацiйна структура господарського штабу "Схiд" зазнавала трансформацiй. Див. станом на листопад 1942 p.: Muller Rolf-Dieter (Hrsg.). Die deutsche Wirtschaftspolitik in den besetzten sowjetischen Gebieten 1941-1943. Der Abschlussbericht des Wirtschaftsstabes Ost und Aufzeichnungen eines Angehorigen des Wirtschaftskommandos Kiew. - Boppard, 1991. - S.426-431.

6 Der Prozess gegen die Hauptkriegsverbrecher vor dem International en Militargerichtshof (IMT). -Nurnberg, 1948. - Bd. 27. - Dok. 1739-PS. - S. 573 ff., 578 ff.

7 Berkhoff K.C. Harvest of Despair. Life ancl Death in Ukraine under Nazi Rule. -Cambridge; London, 2004. - P. 273.

8 Ibid. - P. 4.

9 Gerlach Ch. Kalkulierte Morde. Die deutsche Wirtschafts- und Vernichtungspolitik in WeiBrussland 1941 bis 1944. - Hamburg, 1999. - S.449-502; Quinkert B. Terror und Propaganda. Die "Ostarbeiteranwerbung" im Generalkommissariat WeiBruthenien // Zeitschrift fur Geschichte Swissenschaft. - 47 (1999). - S. 700-721.

10 Muller R.-D. Menschenjagd. Die Rekrutierung von Zwangsarbeitern in der besetzten Sowjetunion // Hannes Heer, Klaus Naumann (Hrsg.). Vemichtungskrieg.Verbrechen der Wehrmacht 1941-1944, 2.Aufl. -Hamburg, 1995. - S. 92-103; Muller R.-D. Wirtschaftspolitik; Herbert Ulrich (Hrsg.). Europa und der "Reichseinsatz". Auslandische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene und KZ-Haftlinge in Deutschland 1938-1945. -Essen, 1991. - S. 234-250; Muller R.-D. Okkupationspolitik; Muller Norbert (Hrsg.). Deutsche Besatzungspolitik // UdSSR 1941-1944. Dokumente. - Koln, 1980.

11 Frankenberger T. Wir waren wie Vieh. Lebensgeschichtliche Erinnerungen ehemaliger sowjetischer Zwangsarbeiterinnen. - Munster 1997; Poljan P., Zajonckovskaja Z. Ostarbeiter in Deutschland und daheim. Ergebnisse einer Fragebogenanalyse // Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas. - 41 (1993). - S. 547-561; Bonwetsch B. Sowjetische Zwangsarbeiter vor und nach 1945. Ein doppelter Leidensweg // Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas. - 41 (1993). - Heft 4. - S. 532-546.

12 Участь iнших нiмецьких установ, зокрема Berg- und Huttenwerkgesellschaft Ost (BHO), яке в промислових областях (Донбас, Днiпропетровщина, Нiкополь i Кривий Рiг) вiдповiдало за видобуток вугiлля, руди й виробництво залiза, неможливо визначити з огляду на брак джерел. Пор.: BHO Richard Overy Goring. - London, 1984. - S.I33.

13 Muller N. Okkupationspolitik. - S. 29.

14 Muller N. Besatzungspolitik. - S. 279 ff.

15 Вiдповiднi документи цит.: Gerlach Ch. Kalkulierte Morde. - S. 452.

16 Державний архiв Вiнницької областi (далi - ДАВО). - Ф. 1311. - Оп. 1. - Спр.8. - Арк. 80, 81.

17 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 12-14; Verordnungsblatt des RKU, Nr.5, 9.6.42.

стр. 155


18 Herbert U. Fremdarbeiter. Politik und Praxis des "Auslander-Einsatzes" in der Kriegswirtschaft des Dritten Reiches. 2 Aufl. - Bonn, 1999. - S.163, 164; IMT, Bd.27, Dok. 1193-PS; Muller N. Besatzungspolitik. - S.282, 283.

19 Зi взятих до кiнця 1941 р. у полон 3,5 млн радянських солдатiв до лютого 1942 р. вмерло 2 млн. Див.: Streit Ch. Keine Kameraden. Die Wehrmacht und die sowjetischen Kriegsgefangenen 1941-1945. - Stuttgart, 1978. - S.136.

20 Цит. за: Gerlach Ch. Kalkulierte Morde. - S.451.

21 Herbert U. Fremdarbeiter. - S. 166 ff.

22 Muller N. Rekrutierung. - S. 235.

23 Herbert U. Fremdarbeiter. - S. 178 ff.

24 Г.Ґерiнґ стверджував у листопадi 1941 p.: "3 українцями не буде жодного спецiального поводження". Див.: Muller N. Besatzungspolitik. - S. 282, 283.

25 Gerlach Ch. Kalkulierte Morde. - S. 451.

26 ДАВО. - Ф. 1311. - On. 1. - Cnp. 310. - Арк. 4.

27 National Archives Washington (NA), T-501, film 75839 (копiя: ЦЦАВО. - Ф. КМФ-8. - On. 2. - Cnp. 34).

28 ЦДАВО. - Ф. 3206. - On. 2. - Cnp. 193. - Арк. 2

29 Уже в листопадi 1941 р. 144 мiсцевих службовця працювали в 3 службах працi мiста. У лютому 1942 р. кожне районне управлiння в Києвi отримало iнспектора з працi та двох службовцiв, якi були переведенi з мiського комiсарiату (ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 4. - Спр. 6. - Арк. 5, 6; Спр. 193. - Арк. 26).

30 Kudryashov S. Labour in the occupied territory of the Soviet Union, 1941-1944 // Richard J. Overy. Die "Neuordnung" Europas. NS-Wirtschaftspolitik in den besetzten Gebieten. - Berlin, 1997. - S. 161-167.

31 ЦДАВО. - Ф. 3676. - On. 4. - Cnp. 317. - Арк. 58-87.

32 Там само. - Ф. 3676. - On. 4. - Спр. 475. - Арк. 13, 14.

33 Там само. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 193. - Арк. 33-35.

34 Там само. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 185. - Арк. 2.

35 Там само. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 193. - Арк. 11.

36 Ерлiнґер був iз грудня 1941 р. комендантом полiцiї безпеки та СД (зiпо/СД) у генеральнiй окрузi Києва. Пор. про його дiяльнiсть у Києвi: Wildt M. Generation des Unbedingten. Das Fuhmngskorps des Reichssicherheitshauptamtes. - Hamburg, 2003. - S. 595, 596.

37 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 2. - Cnp. 193. - Арк. 17, 39.

38 Там само. - Ф. 3206. - Oп. 2. - Спр. 185. - Арк. 1.

39 Там само. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 193. - Арк. 41.

40 Цифри за: Berkhoff К. Harvest of Despair. - P.317.

41 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 4. - Cnp. 476. - Арк. 1051, 1052.

42 NA, T-501, film 75839 (копiя: ЦДАВО. - Ф. КМФ-8. - On. 2. - Спр. 34).

43 NA, T-501, film 75839 (копiя: Там само. - Спр. 33).

44 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 78. - Арк. 28, 29.

45 Там само. - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 317. - Арк. 58-87.

46 Там само. - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 475. - Арк. 13-15.

47 Там само. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 78. - Арк. 28, 29.

48 Frei N., Steinbacher S., Wagner B.C. (Hrsg.). Ausbeutung, Vernichtung, Offentlichkeit. Neue Studien ziir nationalsozialistischen Lagerpolitik. - Mtinchen, 2000. - S. 155, 156.

49 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 317. - Арк. 113.

50 Quinkert B. Terror und Propaganda. - S. 703.

51 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 4. - Cnp. 476. - Арк. 1051-1053.

52 Muller N. Rekrutierung. - S. 240.

53 Ibid. - S. 237.

54 Berkhoff K. Harvest of Despair. - S. 164-186.

55 Muller N Besatzungspolitik. - Dok. 78. - S. 252, 253.

56 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 2. - Cnp. 6. - Арк. 1; IMT, Bd.39, Doc. 382-USSR, S.494, 495.

57 Muller N. Okkupationspolitik. - S.65. В окупованiй частинi СРСР було близько 500 служб працi з вiддiленнями. Пор.: Muller N. Wirtschaftspolitik. - S. 299.

58 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 2. - Спр. 6. - Арк. 17, 18 (подiбнi розпорядження є для служб працi в Корсунi, Уманi, Вознесенську, Херсонi, Олександрiї, Кiровоградi, Первомайську, Луцьку, Ковелi, Пiнську, Бердичевi, Вiнницi, Олександрiвцi та ґенеральних комiсарiатiв у Днiпропетровську й Києвi); Спр. 24. - Арк. 1-127.

стр. 156


59 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Спр. 475. - Арк. 13, 14.

60 Там само. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 96. - Арк. 15.

61 Midler N. Wirtschaftspolitik. - S.549, 550; Berkhoff K.C. Harvest of Dispair. - P. 273.

62 Напр.: NA, T-501, film 75839 (копiя: ЦДАВО. - Ф. КМФ-8. - On. 2. - Спр. 33. -Кадр 692-693).

63 NA, T-501, film 75839 (копiя: Там само. - Кадри 250-251, 282-283, 650, 676-677).

64 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 475. - Арк. 13, 14.

65 Там само. - Кадр 173-174.

66 Цифри за: Berkhoff K.C. Harvest of Dispair. - P. 256.

67 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Спр. 476. - Арк. 260, 261

68 IfZ MA-284: Chef der Sicherheitspolizej und des SD, Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr. 24, 9.10.42; IfZ MA-440: Chef der Sicherheitspolizej und des SD, Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr. 32, 4.12.42; Nr. 43, 26.2.43; Nr. 54, 14.5.43.

69 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Спр. 475. - Арк. 208, 209.

70 Там само. - Ф. 2077. - Oп. 1. - Спр. 3. - Арк. 15, Iбзв.

71 Там само.

72 IМТ, Bd.25, Dok. 290-PS. РКУ вiдмовилося з посиланням на це розпорядження вiд розслiдування подiй у Кременцi, де ґебiтскомiсар розпорядився спалити двори.

73 IМТ, Bd. 25, Dok. 254-PS, S. 312 ff.

74 Копiя доповiдної про настрої вiд служби перевiрки iноземної кореспонденцiї (18.8.43). Цит. за: Frankenberg Т. Wir waren wie Vieh. - S. 26.

75 IMT, Bd. 25, Dok. 18-PS, S. 74 ff.

76 ЦДАВО. - Ф. 3676. - On. 4. - Спр. 474. - Арк. 401, 402. Див. також: IfZ MA-284: Chef der Sicherheitspolizei und des SD, Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr. 21, 18.9.42.

77 IMT, Bd.25, Dok. 54-PS, S. 101, 102.

78 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Спр. 475. - Арк. 208, 209; Ф. 3206. - On.4. - Спр. 476. - Арк. 1051, 1052. Див. також: Gerlach Ch. Kalkulierte Morde. - S. 465.

79 IfZ MA-284: Chef der Sicherheitspolizei uri^ des SD, Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr. 21, 18.9.42.

80 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 4. - Спр. 476. - Арк. 1051, 1052.

81 IMT, Bd. 25, Doc. 17-PS, S. 73 f.

82 IMT, Bd. 25, Doc. 250-PS, S. 83 ff.

83 Державний архiв Харкiвської областi (далi - ДАХО). - Ф. 3080. - Оп. 2. - Спр. 2. - Арк. 4, 38; Kooperation und Verbrechen. Formen der "Kollaboration" im ostlichen Europa 1939-1945. Hrsg. von Christoph Dieckmann u.a. - Gottingen, 2003. - S. 175.

84 IMT, Bd. 25, Dok. 19-PS, S. 79 ff.; Bd. 31, Dok. 3012-PS, S. 485 ff.

85 Muller N. Besatzungspolitik. - S. 309 f.

86 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 2. - Спр. 185. - Арк. 4, 4зв.

87 Muller N. Besatzungspolitik. - S. 308 f.

88 Herbert U. Fremdarbeiter. - S. 243; Bonwetsch B. Sowjetische Zwangsarbeiter. - S. 537.

89 Muller N. Wirtschaftspolitik. - S. 315, 349.

90 Ibid. - S. 511.

91 Ibid. - S. 314; Gerlach Ch. Kalkulierte Morde. - S. 446.

92 Muller N. Besatzungspolitik. - S. 282ff.

93 ДАХО. - Ф. 3080. - Oп. 2. - Спр. 2. - Арк. 1.

94 IMT, Bd. 31, Dok. 3012-PS, S. 481-482 ff. Щодо РКУ див.: Berkhoff K.C. Harvest of Despair. - S. 257.

95 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 6. - Спр. 243. - Арк. 8, 9.

96 Muller N. Wirtschaftspolitik. - S.549-550.

97 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Спр. 105. - Арк. 130, 131.

98 Надрук.: Muller N. Besatzungspolitik. - S. 334-335.

99 Ibid. - S. 338-339, 342.

100 IMT, Bd. 27, Dok. 1292-PS, S. 104 ff.

101 Muller N Wirtschaftspolitik. - S. 549-550.

102 Gerlach Ch. Kalkulierte Morde. - S. 480-481.

103 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 2. - Спр. 6. - Арк. 17, 18.

104 Пор.: ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 2. - Спр. 6. - Арк. 42.

105 Berkhoff K.C. Harvest of Despair. - S. 155.

стр. 157


106 Zentrale Stelle der Landesjustizverwaltungen Ludwigsburg (ZStL) L. O. Verschiedenes, Bd. 5, BL 1337 ff.; ЦДАВО. - Ф. 3206. - On. 2. - Cnp. 6. - Арк. 42.

107 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 1. - Cnp. 51. - Арк. 130, 131.

108 Spoerer M. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreuz. - S. 76; ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 476. - Арк. 260, 261; Ф. 3676. - On. 4. - Cnp. 474.

109 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 2. - Cnp. 193. - Арк. 38; Ф. 3206. - On. 1. - Cnp. 78. - Арк. 28, 29.

110 Там само. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 317. - Арк. 58-87.

111 Там само. - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 475. - Арк. 326, 327.

112 Penter Т. Die lokale Gesellschaft im Donbass unter deutscher Okkupation 1941-1943 // Kooperation und Verbrechen. - S. 199.

113 Midler N. Wirtschaftspolitik. - S. 301.

114 Напр., у Днiпропетровську в травнi 1942 p. // IfZ MA-440: Chef der Sicherheitspolizei und des SD, Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr. 54; 14.5.43.

115 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 1. - Cnp. 78. - Арк. 28, 29; Berkhoff K.C. Harvest of Despair. - P. 264.

116 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 475. - Арк. 13, 14; ZStL L. O. Verschiedenes, Bd. 5, Bl. 1337 ff.

117 Penter T. Die lokale Gesellschaft im Donbass. - S. 199.

118 MullerN. Okkupationspolitik. - Dok. 54. - S. 214 ff.

119 MullerN. Besatzungspolitik. - S. 285.

120 Див.: Verfahren ZStL. 213 AR-Z 20/63, Bd.16, Bl. 2812; Pohl D. Schauplatz. - S. 160, 161.

121 Pohl D. Holocaust. - Freiburg, 2000. - S. 54 ff.; Hilberg R. Die Vernichtung der europaischen Juden. - Bd. 2. - Frankfurt a. M., 1990. - S. 830 ff. Щодо злочинiв у Транснiстрiї: Mariana Hausleitner (Hrsg.). Rumanien und der Holocaust. Zu den Massenverbrechen in Transnistrien 1941-1944. -Berlin, 2001.

122 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 116. - Арк. 28, 29.

123 Hilberg К Vernichtung. - Bd. 2. - S. 832 f.

124 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 116. - Арк. 28, 29.

125 NA>T -5oi, fiim 15538/3 (копiя: ЦДАВО. - Ф. КМФ-8. - On. 2. - Спр. 4).

126 ZStL 213 AR-Z 20/63 Schriftwechsel der Firma Dohrmann 1941-1944, Sonderband, S. 12-15.

127 Ibid. - S. 30.

128 Див.: Pohl D. Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien 1941-1944. Organisation und Durchfuhrung eines staatlichen Massenverbrechen. - Munchen, 1996. - S. 169; Schulte J.-E. Zwangsarbeit und Vernichtung Das Wirtschaftsimperium der SS. Oswald Pohl und das SS-Wirtschafts-Verwaltungshauptamt. -Paderborn, 2001.

129 ZStL 213 AR-Z 20/63 Schriftwechsel der Firma Dohrmann 1941-1944, Sonderband, 5. 73, 77 ff.

130 Ibid. - S. 56, 59.

131 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 116. - Арк. 34, 56; ZStL II 204a AR-Z 4/69, Dokumentenband, S. 38-39.

132 Pohl D. Schauplatz. - S. 155 f.

133 Ibid. - S. 148; Lower W. "Anticipatory Obedience" and the Nazi Implementation of the Holocaust in the Ukraine: A Case Study of Central and Peripheral Forces in the Generalbezirk Zhytomyr, 1941-1944 // Holocaust and Genocide Studies. - Vol. 16/1 (Spring 2002). - S. 10-13.

134 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 116. - Арк. 28-30; ZStL II 204a AR-Z 4/69, Dokumentenband, Bl. 9-10.

35 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 116. - Арк. 44, 45.

36 Там само. - Арк. 56.

ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 26. - Арк. 27-42. Там само. - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 116. - Арк. 30, 31.

139 Там само. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 100. - Арк. 66-69; Спр. 103. - Арк. 24, 89.1 ZStL 213 AR-Z 20/63 Schriftwechsel der Firma Dohrmann 1941-1944, Sonderband, S. 44 ff. ZStL 213 AR-Z 20/63, Bd. 12, Bl. 1986.

142 Pohl D. Schauplatz. - S. 162 f.

143 ZStL 213 AR-Z 20/63 Schriftwechsel der Firma Dohrmann 1941-1944, Sonderband, S. 89.

144 ZStL L.O.Verschiedenes, Bd. 5, Bl. 1337 ff.

145 Ibid.

стр. 158


146 IMT, Bd. 25, Doc. 17-PS, S. 73-74.

147 У Францiї мiнiстру озброєння А.Шпеєру вдалося 1944 р. захистити свою концепцiю "загальноєвропейського плану виробництва" та виключити працiвникiв промисловостi з числа тих, що пiдлягали вивозу за планами Ф.Заукеля. Пор.: Herbert U. Fremdarbeiter. - S.293 ff.

148 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 475. - Арк. 13, 14.

149 Там само. - Арк. 208, 209; IfZ MA-284, Chef der Sicherheitspolizei und des SD, Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr. 21, 18.9.42.

150 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 474. - Арк. 401, 402; ZStL L. O. Verschiedenes, Bd. 5, Bl. 1337 ff.

151 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Oп. 4. - Cnp. 475. - Арк. 326, 327.

152 IfZ MA-440, Chef der Sicherheitspolizei und des SD, Meldungen aus den besetzten Ostebieten Nr. 32, 4.12.42.

153 IMT, Bd. 31, Dok. 3012-PS, S. 485 ff; MullerN. Okkupationspolitik. - Dok. 162. - S. 397.

154 Bundesarchiv-Militaerarchiv (BA-MA), RH 22/131.

155 MullerN. Besatzungspolitik. - S. 309-310.

156 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 2. - Cnp. 185. - Арк. 6.

157 IMT, Bd. 31, Dok. 3012-PS, S. 493 ff.

158 Див.: Muller N. Wirtschaftspolitik. - S. 299.

159 Berkhoff K.C. Harvest of Despair. - S. 261; Gerlach Ch. Kalkulierte Morde. - S. 448, 473.

160 Напр. по м. Остер (мiж Києвом та Чернiговом) матерiали слiдства в справi колишнього старости села Булахово (у 1943 р. засуджений до вищої мiри покарання через арешт 2 євреїв та депортацiю 50 примусових робiтникiв iз села); матерiали слiдства в справi колишнього мiського голови Бобруйки (у 1943 р. засуджений до вищої мiри покарання через арешт партизанiв та участь у депортацiях); кримiнальна справа проти колишнього старости села Соколiвка (у 1943 р. засуджений до 15 рокiв ув'язнення через участь у депортацiях).

161 Напр., кримiнальнi справи проти колишнього полiцейського в мiстi Остер (у 1943 р. засуджений до 10 рокiв таборiв через участь у депортацiях); проти колишнього полiцейського в селi Потебнева-Гота (у 1943 р. засуджений до 15 рокiв таборiв через участь у депортацiях); проти колишнього полiцейського в селi Євмiнка (у 1946 р. засуджений до 10 рокiв таборiв).

162 Див. розпорядження головi району в Луцьку (квiтень 1942 p.): "Українець [...] повинен з'явитися 27.4.[...] багажем в службу зайнятостi в Луцьку. При вiдмовi його потрiбно привести примусово". Пор.: ДАВО. - Ф. 2077. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 8.

163 MullerN Okkupationspolitik. - Dok. 96. - S. 282 ff.

164 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 1. - Спр. 51. - Арк. 130, 131.

165 Там само. - Ф. 3276. - Оп. 4. - Спр. 481. - Арк. 172, 173.

166 Iнструкцiї щодо виконання постанови про трудову повиннiсть на територiї недавно захоплених схiдних областей вiд 6.2.43 див.: MullerN. Wirtschaftspolitik. - S. 503 ff.

167 Див.: ДАВО. - Ф. 1447. - Oп. 1. - Спр. 1. - Арк. 32.

168 Там само. - Ф. 1416. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 133 зв. Як правило, районна управа повiдомляла старостам сiл кiлькiсть визначених до працi. Пор.: ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 133. - Арк. 54.

169 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 133. - Арк. 77.

170 Там само. - Спр. 132. - Арк. 33.

171 ДАВО. - Ф. 3443. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 83, 84.

172 Там само. - Арк. 76.

173 Там само. - Арк. 123, 124; ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 133. - Арк. 61.

174 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 1. - Спр. 185. - Арк. 4, 4 зв.

175 Там само. - Оп. 2. - Спр. 133. - Арк. 31.

176 Там само. - Арк. 60.

177 ДАВО. - Ф. 1447. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 181.

178 Там само. - Ф. 1416. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 111; Ф. 3443. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 45.

179 Там само. - Ф. 1447. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 190.

180 Там само. - Ф. 1447. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 200.

181 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 6. - Спр. 243. - Арк. 8-Ю; ДАВО. - Ф. 3443. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 194; Ф. 1447. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 227.

стр. 159


182 ДАВО. - Ф. 1447. - Oп. 1. - Спр. 1. - Арк. 190, 200.

183 Golczewski. Kollaboration. - S. 174-175; щодо Донбасу див.: Penter Т. Die lokale Gesellschaft im Donbass. - S. 199.

184 Державний архiв Сумської областi. - Р-2207/1/5.

185 IМТ, Bd. 25, Dok. 18-PS, S. 74 ff.

186 Див. рiшення федерального суду Канади "Мiнiстр iз питань громадянства та iммiграцiї Канади проти Васiлiя Боґутiна, 20 лютого 1998 p.", яке базується на судових свiдченнях iсторикiв i документах iз Державного архiву Донецької областi (http://decisions. fct-cf.gc.ca/fct/1998/t- 1700-96_l.html).

187 Penter T. Die lokale Gesellschaft im Donbass. - S. 199.

188 IfZ MA-284, Chef der Sicherheitspolizei und des SD, Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr. 21, 18.9.42.

189 Державний архiв Харкiвської областi. - Ф. 3080. - Oп. 2. - Спр. 2. - Арк. 3.

190 Там само. - Арк. 1.

191 Там само. - Арк. 4.

192 ДАВО. - Ф. 1447. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 23, 71, 129; Ф. 1416. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 24.

193 Там само. - Ф. 1447. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 84.

194 Там само. - Арк. 83. Подiбне: ДАВО. - Ф. 1416. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 133.

195 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 346. - Арк. 15-17.

196 Там само. - Спр. 133. - Арк. 87; Спр. 135. - Арк. 41; iншi приклади з Київського реґiону див.: Berkhoff К.С. Harvest of Despair. - S. 257.

197 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Oп. 1. - Спр. 48. - Арк. 134.

198 ДАВО. - Ф. 1312. - Оп. 1. - Спр.1301. - Арк. 278, 280; ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 134. - Арк. 20, 43.

199 ЦДАВО. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 133. - Арк. 38.

200 Там само. - Спр. 134. - Арк. 21. Щодо Харкова: IfZ MA-440: Chef der Sicherheitspolizei und des SD, Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr. 30, 20.11.42.

201 ДАВО. - Ф. 1447. - Oп. 1. - Спр. 1. - Арк. 109.

This article describes the mechanisms and shortcomings of the German forced labour recruitment in Ukraine, by relying extensively on primary sources from Ukrainian and German archives. From all territories occupied by Nazi Germany during World War II, Ukraine was the main region for forced labour recruitment and forced labour deportations. More than 1,7 million Ukrainians were as "Ostarbeiter" deported to Germany, a probably even higher number fulfilled forced labour duties within the occupied Soviet Union. Representatives of the local administration and Ukrainian auxiliary policemen were heavily involved in the round-ups of workers, as ordered by the Germans. The Sauckel offices in Berlin continued to issue orders of massive forced labour recruitments until the end of the occupation period; however, all German occupation organs in Ukraine (i.e. civilian, military, and SS/police) agreed since the end of 1942 that these demands were too high and not balanced with the needs of the occupation regime in Ukraine. The lack of clear priority setting led to the - at first instance - surprising conclusion that the German occupation authorities felt that they "were lacking people" for recruitment, despite the fact that hundreds of thousands of Ukrainians were deported to the Reich.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/-ЧЕРЕЗ-БРАК-ЛЮДЕЙ-НIМЕЦЬКА-ПОЛIТИКА-НАБОРУ-РОБОЧОЇ-СИЛИ-ТА-ПРИМУСОВI-ДЕПОРТАЦIЇ-РОБIТНИКIВ-IЗ-ОКУПОВАНИХ-ОБЛАСТЕЙ-УКРАЇНИ-1941-1944-pp

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

"ЧЕРЕЗ БРАК ЛЮДЕЙ..." НIМЕЦЬКА ПОЛIТИКА НАБОРУ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ПРИМУСОВI ДЕПОРТАЦIЇ РОБIТНИКIВ IЗ ОКУПОВАНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ 1941-1944 pp. // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 25.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/-ЧЕРЕЗ-БРАК-ЛЮДЕЙ-НIМЕЦЬКА-ПОЛIТИКА-НАБОРУ-РОБОЧОЇ-СИЛИ-ТА-ПРИМУСОВI-ДЕПОРТАЦIЇ-РОБIТНИКIВ-IЗ-ОКУПОВАНИХ-ОБЛАСТЕЙ-УКРАЇНИ-1941-1944-pp (date of access: 27.07.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Rating
0 votes
Related Articles
ЗАРУБЕЖНАЯ ИСТОРИОГРАФИЯ ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКИ ПРАВИТЕЛЬСТВ М. ТЭТЧЕР И ДЖ. МЭЙДЖОРА (1980 - 1990-Е ГОДЫ)
Catalog: История 
24 hours ago · From Україна Онлайн
ЛОРД ПАЛЬМЕРСТОН В ЕВРОПЕЙСКОЙ ДИПЛОМАТИИ
Catalog: История 
24 hours ago · From Україна Онлайн
ОБЩЕЕ СОБРАНИЕ ОТДЕЛЕНИЯ ИСТОРИКО-ФИЛОЛОГИЧЕСКИХ НАУК РАН
Catalog: История 
24 hours ago · From Україна Онлайн
ВАЖНЫЕ АСПЕКТЫ ИЗУЧЕНИЯ ИСТОРИИ США XIX ВЕКА
Catalog: История 
24 hours ago · From Україна Онлайн
ИМПЕРАТОР БОКАССА I И ВЛАСТЬ В ПОСТКОЛОНИАЛЬНОЙ АФРИКЕ
Catalog: История 
4 days ago · From Україна Онлайн
СРАЖЕНИЕ ЗА КРИТ В МАЕ 1941 ГОДА
Catalog: История 
4 days ago · From Україна Онлайн
ОЧЕРКИ ОБ ИСТОРИКАХ ФРАНЦИИ. ПО СТРАНИЦАМ "ФРАНЦУЗСКОГО ЕЖЕГОДНИКА"
4 days ago · From Україна Онлайн
НЕОМАЛЬТУЗИАНСКИЙ ЦИКЛ НА ПРИМЕРЕ ИСПАНИИ XVI - XVII ВЕКОВ
Catalog: История 
4 days ago · From Україна Онлайн
Пришельцы, Земли нашей Гости — посланцы не мира сего, а Иного, Огня за чертой. Выход к нам из него — шаг один из Эфирного царства как Глуби Земли.
Catalog: Философия 
5 days ago · From Олег Ермаков
ЭТНОПОЛИТИЧЕСКИЙ КОНФЛИКТ В СЕВЕРНОЙ ИРЛАНДИИ: ПРОШЛОЕ И НАСТОЯЩЕЕ
Catalog: История 
6 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
"ЧЕРЕЗ БРАК ЛЮДЕЙ..." НIМЕЦЬКА ПОЛIТИКА НАБОРУ РОБОЧОЇ СИЛИ ТА ПРИМУСОВI ДЕПОРТАЦIЇ РОБIТНИКIВ IЗ ОКУПОВАНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ 1941-1944 pp.
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones