Libmonster ID: UA-3512

Заглавие статьи "ХРЕСТ СИМОНА ПЕТЛЮРИ" - ВІДЗНАКА ДЕРЖАВНОГО ЦЕНТРУ УНР В ЕКЗИЛІ
Автор(ы) О. С. КУЧЕРУК
Источник Український історичний журнал,  № 3, 2009, C. 43-48

У статті висвітлюється один із важливих епізодів нагородотворчої практики української діаспори - встановлення відзнаки Державного центру УНР в екзилі - "Хрест Симона Петлюри". Подаються його опис, відомості про автора проекту, персоніфікується процес нагородження.

"Хрест Симона Петлюри" належить до системи українських нагород, що виникла внаслідок розвитку національної нагородної практики і традиції. Донині українську фалеристику, особливо доби Української Народної Республіки та пов'язаного з нею еміграційного періоду діяльності Державного центру УНР в екзилі, вивчено недостатньо. Зокрема, це стосується й Хреста Петлюри.

До 1991 р. історія цієї нагороди висвітлювалася лише на сторінках діаспорних видань. Серед її авторів варто назвати М. Битинського, Ю. Подлузького, Я. Семотюка.


Кучерук Олександр Сергійович - канд. іст. наук, директор Бібліотеки імені Ольжича (Київ).

стр. 43

У наш час про історію "Хреста Симона Петлюри" йшлося в доповідях на наукових форумах, зокрема традиційних геральдичних конференціях у Львові, а також на сторінках видань "Нагороди України: історія, факти, документи" (1996) та "Українська фалеристика. З історії нагородної спадщини" (2004).

Думка встановити нагороду на честь голови Директорії й головного отамана військ Української Народної Республіки виникла одразу після його загибелі в 1926 р. Товариство імені Петлюри запропонувало заснувати новий вид відзнаки - перстень С. Петлюри для нагородження всіх, хто воював чи працював у державних структурах УНР під його керівництвом. Однак цей задум був реалізований лише 1932 р. в іншій формі.

Нагороду УНР "Хрест Симона Петлюри" було встановлено 22 травня того року Головною командою військ і флоту Української Народної Республіки та затверджено Президентом УНР в екзилі М. Лівицьким. У відповідному документі зазначалося "Симон Петлюра наказом Головної команди від 19 жовтня 1920 року N 70, виданим в Кам'янці на Поділлю, встановив орден "Визволення" для відзначення старшини і козаків "за виявлені ними під час упертої боротьби за волю і славу своєї Батьківщини вчинки хоробрости, мужности і розпорядливости".

Обставини дальшої боротьби та поневільне перебування на еміграції перешкодили свого часу нагородженню тим орденом наших лицарів відповідно до їхніх бойових заслуг, хоч ціле вояцтво як в часі минулої боротьби, так і виявленою витривалістю на еміграції, безперечно, заслужилося перед Україною.

Тому у виконання так виразно виявленої ще на рідній землі волі покійного вождя про відзначення наших вояків встановлюється з нагоди 15-ої річниці існування армії Української Народньої Республіки на вшанування світлої пам'яти її творця і вождя "Хрест Симона Петлюри"1.

Автором остаточного варіанту нагороди був відомий український історик та геральдист М. Битинський. Народився він 1893 р. у містечку Літин на Поділлі. Тут здобув загальну початкову й середню освіту, навчався у художньо-промисловій школі, котру закінчив 1912 р. Із початком Першої світової війни він був призваний до армії, вчився в школі прапорщиків, за участь у боях отримав російський орден Св. Анни IV ст. В українській армії М. Битинський, беручи участь у воєнних діях, закінчив службу у ранзі сотника. Кілька років він перебував у таборах військовополонених у Польщі, згодом переїхав до Праги і в 1924 р. вступив до Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова на підвідділ історії та суспільних наук історико-літературного відділу, який закінчив 1929 р. й отримав диплом учителя середньої школи.

На празький період життя М. Битинського припала його активна діяльність як геральдиста. Він виконав багато проектів емблем, гербів, печаток, прапорів для українських товариств та установ. Найважливішою його справою стало виготовлення остаточного проекту відзнаки "Хрест Симона Петлюри".

М. Битинський багато працював над геральдичними таблицями. До кінця 1930-х рр. він підготував цілу їх низку, окремі з котрих були видрукувані як поштові листівки. Серед них "Державні відзнаки України", "Соборний герб України", "Герби українських земель", таблиці одностроїв армії УНР тощо2.

Весною 1939 р. М. Битинський переїхав до Закарпаття, де викладав українську мову в місцевих гімназіях. Тут він вступив у лави "Карпатської Січі" й узяв участь у боротьбі проти угорських окупантів. Згодом повернувся до Праги й працював у Музеї визвольної боротьби. 1942 р. його заарештували німці та направили на примусові роботи на військовий завод. Із початком організації Української національної армії (УНА) навесні 1945 р. М. Битинський розпочав військову службу при її штабі. Тут він використовував свої знання і готував печатки для штабу УНА; після закінчення війни був інтернований до табору переміщених осіб у Баварії, де продовжив педагогічну роботу, зокрема читав

стр. 44

лекції з геральдики. Мабуть, найважливішим у той період (до часу від'їзду до Канади) можна вважати участь М. Битинського в діяльності Української родовідної установи (УРУ) й виданні фахового часопису "Рід та знамено".

Весною 1951 р. він покинув Німеччину й прибув до Канади, де і прожив решту життя. Тут він узяв участь у створенні Українського генеалогічного і геральдичного товариства (голова - О. Оглоблин), для якого спроектував емблему.

Так, як у празький період життя найбільшим досягненням М. Битинського була робота над проектом "Хреста Симона Петлюри", то в торонтський, мабуть, - проектування та реалізація Воєнного хреста УНР. Закон про цей орден було прийнято президією Української Національної Ради лише 8 березня 1958 р. й оформлено відповідним наказом міністра військових справ генерала А. Вовка. Практично нагородження Воєнним хрестом розпочалося у 1962 р. Роком раніше М. Битинський очолив Крайову раду відзнаки і працював на цій посаді п'ять років.

У Канаді він інтенсифікував свою працю як геральдист, багато уваги приділяючи живопису, переважно іконопису, досить тісно співпрацюючи із Військово-історичним інститутом, очолюваним генералом М. Садовським, котрий зібрав значну колекцію документів та матеріалів доби УНР. У 1965 р. в Торонто на основі цього зібрання було влаштовано велику виставку. Одним з її організаторів поряд із генералом М. Садовським і С. Голяшем був М. Битинський. Саме він виконав афішу й інформаційний листок до неї. Після смерті генерала М. Садовського в 1967 р. його обрали директором цього музею. Помер М. Битинський 1972 р., похований у Торонто.

В основу форми "Хреста Симона Петлюри" він поклав проект знаку нездійсненого ордена "Визволення", авторами якого були художник, сотник Юліан Буцманюк (галичанин, раніше служив в УСС та УГА) та керівник похідної канцелярії Військового міністерства Северин Краснопер (галичанин, колишній вояк УСС). Саме тоді характерне скошення рамен хреста було надане знаку ордена. Кольори стрічки ордена "Визволення" - чорний із синьо-жовтими смужками - були видозмінені у кольорах стрічки й знаку "Хреста Симона Петлюри".

Інформація про встановлення відзнаки широко розповсюджувалася через пресу. Так, часопис "Гуртуймося", редакторами-видавцями котрого були М. Битинський та В. Філонович, умістив "Умови набуття "Хреста Симона Петлюри""3. У них зазначалося: "Хто рефлектує на нагородження хрестом, має переслати заповнену анкету [...] рівночасно належить вислати половину вартості хреста і грамоти [...] Хрест емальований, посеребрений, виготовлений з білого металю (томбаку) з накладним тризубом і мечем. Ціна хреста з шовковою стрічкою та грамотою з пересилкою - 6.50 зл. Ціна самої грамоти, артистично виконаної артистом П. Холодним - 1 зл. Ціна срібної мініятюри хреста з шовковою стрічкою з пересилкою - 6 зл. Запасова стрічка широка - 1 зл., вузька - 0,50 зл."4.

Знак чинного "Хреста Симона Петлюри" - це чотирираменний хрест чорного кольору з видовженим нижнім раменом. Усі рамена мають розширення від середини до кінців. На нижнє накладено білий меч вістрям угору, над ним, на верхньому - білий тризуб. На звороті наносився номер знаку. Із допомогою кільця хрест кріпився до стрічки синього кольору з чорною широкою смугою посередині й вузькими чорними смугами по її краях. З обох боків середньої чорної смуги є по дві вузькі смуги жовтого кольору. До одягу знак кріпився за допомогою шпильки, у пізніших випусках - гвинтом. У комплект знаку входила також мініатюра (фрачний варіант) хреста, котра повторювала форму його знаку. Особа, нагороджена "Хрестом Симона Петлюри", отримувала знак ордена, мініатюру і грамоту, автором проекту якої був художник П. Холодний.

стр. 45

Перший випуск "Хреста" було виготовлено у Варшаві. Згодом у Парижі здійснили другий, а в 1970-х рр. у СІЛА зроблено третій випуск. Відрізняються знаки різних випусків мало. Найголовніші відмінності полягають у дещо різній товщині металу. У другому та третьому випусках меч і тризуб не накладні, як у першому, а відлиті з масивом знаку. Нумерація знаків у третьому випуску виконана методом гравірування.

Для організації нагородження "Хрестом" у 1936 р. наказом по Військовому міністерству УНР від 25 березня того року за підписом міністра генерал-хорунжого В. Сальського було створено Головну раду й місцеві ради "Хреста Симона Петлюри".

Наказ визначав, що "Головна рада складається з президії та членів ради: Склад президії: голова - генерального штабу генерал-хорунжий В. Кущ, 1-й заступник голови - генерального штабу генерал-хорунжий В. Змієнко, 2-й заступник голови - полковник О. Вишнівський. Члени президії ради - підполковник В. Дітель, сотник, інженер В. Шевченко, поручник І. Чудненко, хорунжий М. Отрешко-Арський.

Члени Головної ради: командири дивізій - 1-ї Запорозької - генерал-хорунжий Г. Базильський, 2-ї Волинської - генерал-хорунжий О. Загродський, 3-ї Залізної - генерал-хорунжий П. Шандрук, 4-ї Київської - полковник М. Шраменко, 5-ї Херсонської - генерал-хорунжий А. Пузицький, 6-ї Січової - генерального штабу генерал-хорунжий М. Безручко, Окремої кінної - генерал-хорунжий І. Омелянович-Павленко [...]

Місцеві ради становлять: а) у Франції - управа Товариства вояків армії УНР на чолі з головою управи генерального штабу генерал-хорунжим О. Удовиченком; б) у Чехословаччині - управа Товариства вояків армії УНР на чолі з головою управи підполковником інженером В. Проходою; в) у Румунії - управа Товариства вояків армії УНР на чолі з головою управи підполковником Г. Порохівським; г) у Польщі: а) управа Спілки воєнних інвалідів на чолі з головою управи генерал-хорунжим О. Загродським; б) управа Товариства вояків армії УНР в Каліші на чолі з головою управи генерального штабу генерал-хорунжим М. Безручком; начальники шкільних груп творять місцеві ради з трьох осіб, рахуючи в тім і себе"5.

Для отримання нагороди необхідно було заповнити скріплену власноручним підписом анкету, де вказувалися такі дані: "1. Ранг, прізвище, імення, імена батьків. 2. Коли і де народився. 3. Коли вступив до армії, до якої частини, установи, повстанчого відділу. 4. У котрих боях, операціях та в складі яких саме частин брав участь у визвольній боротьбі (вказувати дати). 5. Прізвища тогочасних командирів: сотні, куреня, полку, бригади, дивізії тощо. 6. У котрій знаходився частині перед звільненням у безтермінову відпустку. 7. Прізвища двох щонайменше начальників чи товаришів по службі, які можуть підтвердити участь у визвольній боротьбі. 8. Чи був судово покараний і за що. 9. Сучасний фах чи рід праці. 10. Адреса"6.

Місцеві ради "Хреста" перевіряли правдивість інформації анкети й пересилали зі своїми висновками в Головну раду, котра приймала остаточне рішення щодо нагородження, а сам акт його вручення покладався на управу Воєнно-історичного товариства, яке розсилало хрести та грамоти.

10 травня 1937 р. у Варшаві відбулося перше засідання Головної ради "Хреста Симона Петлюри", яка прийняла рішення: "Хрест" N 1 покласти на могилу Симона Петлюри в Парижі7. Тоді ж прийнято ухвалу про вручення нагороди всім членам Головної ради, Президенту УНР А. Лівицькому, військовому міністрові В. Сальському, а також генералам О. Галкіну, С. Дельвігу, В. Сінклеру, В. Петріву, С. Кульжинському, О. Козьмі, С. Біленькому, М. Янчевському, В. Савченкові-Більському, В. Шепелю, М. Яшниченку, Є. Бачинському, Й. Білевичу,

стр. 46

М. Пересаді, В. Сікевичу, а також померлим генералам М. Юнакову, Ф. Колодієві, М. Ковалю-Медзвецькому, С. Дядюші, П. Кудрявцеву, О. Чеховичу, О. Пилькевичу, Н. Никонову, Є. Мєшківському, Є. Мошинському, В. Ольшевському та В. Гудимі.

Головна рада прийняла також рішення про нагородження першої групи вояків армії УНР у чисельності 136 осіб. На другому засіданні ради, що відбулося 18 травня, ухвалено нагородити ще 143 осіб. Серед них - генерала О. Алмазова і першого з військових священиків отця П. Пащевського8. Наступне засідання ради відбулося 29 листопада того ж року, на якому посмертно нагороджено 359 героїв бою при містечку Базар9. Подальші нагородження вже не мали такого масового характеру.

Нещодавно виявлено новий документ, що містить перелік складу Головної ради від часу заснування й до кінця 1950-х рр. Отож, головами її були у хронологічному порядку від 1936 р. до 1958 р.: генерал-хорунжий В. Кущ (1936 - 1946 рр.); генерал-хорунжий В. Савченко-Більський (1946 p.); генерал-хорунжий М. Садовський (1946 - 1947 рр.); генерал-хорунжий В. Савченко-Більський (1947 - 1958 рр.); полковник М. Шраменко (з 1958 р.)10. Серед членів Головної ради були зокрема автор проекту "Хреста" М. Битинський та брат С. Петлюри - полковник Олександр Петлюра.

Розуміючи важливість нагороди, еміграційний український уряд 1937 р. передав на затвердження Президенту УНР підготовлений полковником М. Стечишиним проект закону про встановлення воєнного ордена імені Симона Петлюри11. Він же був автором статуту нагороди, який визначав порядок нагородження12. У статуті відзначалося, що знаки ордена "є видимими ознаками вдячності українського народу ... в минулому, так і в біжучому часі". За "минулий період" брався час від 9 травня 1917 р., тобто від дня початку роботи 1-го військового з'їзду у Києві, який обрав С. Петлюру головою Українського генерального військового комітету, та до 25 травня - дня його смерті, а далі - "біжучий час". Усі нагороджені орденом (незалежно від ступеня) "користають з почесної назви: "Лицар "Хреста Симона Петлюри"", отримували право (серед іншого) вносити зображення знака ордена до родового герба, першочергового забезпечення земельним наділом із можливістю його передачі у спадок.

У першому розділі подано визначення ордена: "Воєнний орден ... має назву "Хрест Симона Петлюри". Він мав три ступені, третя ступінь - найнижча. Хрест першого ступеня мав "значення вищої бойової нагороди". Він складався з таких компонентів: "Великий хрест, срібна звізда, широка орденська перепаска", другого - мав "значення бойової нагороди" й складався: "Середній хрест і нашийна орденська стрічка", третього - мав "значення пам'яткової нагороди". Знаки: "Малий хрест і нормальна орденська стрічка зі срібною лавровою гілкою чи срібним паском-окуттям, в залежності від потреби".

Через певні обставини закон та статут "Хреста Симона Петлюри" не було затверджено. Їх функціонування регламентувалося й далі на підставі "Наказу Головної команди війська і фльоти Української Народньої Республіки N 1" від 22 травня 1932 р.

Готуючись до відзначення 100-ї річниці від дня народження С. Петлюри, громадськість клопоталася перед Президентом України про внесення "Хреста Симона Петлюри" до системи державних нагород України, але ця пропозиція не дістала підтримки. Питання залишається відкритим і досі.

-----

1 Тризуб. - 25 травня 1933 р. - С. 2 - 3.

2 Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВО України). - Ф. 4018. - Оп. І. - Спр. 2113. - Арк. 16 - 17.

3 Гуртуймося. - Ч. 1 - 11 (17 - 18). - Червень, 1936. - С. 2.

4 Там само.

стр. 47

5 Табор. -1936. - N 28/29. - С. IV-VI.

6 Там само. - С. VI.

7 Цей орден до Другої світової війни зберігався в музеї при Бібліотеці ім. С. Петлюри, а потім разом з усім її майном був реквізований гітлерівцями та вивезений. Після війни усе потрапило у руки радянських спецслужб і було перевезене до СРСР.

8 Тризуб. - 1936. - 14 червня. - С. 30 - 31.

9 Табор. - 1938. - N 36. - С. 34.

10 Цей документ знаходиться в архіві ОУН, що перебуває у стадії опрацювання й не має відповідних реквізитів.

11 ЦДАВО України. - Ф. 5235. - Оп. І. - Спр. 1902. - Арк. 5.

12 Там само. - Арк. 1 - 16.

The article reveals one of important episodes from award creation practice of Ukrainian Diaspora, the devise of the sign of State Centre of UNR, Symon Petliura's Christ, provides its description, information about the author of the project, personifies the process of rewarding.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/-ХРЕСТ-СИМОНА-ПЕТЛЮРИ-ВІДЗНАКА-ДЕРЖАВНОГО-ЦЕНТРУ-УНР-В-ЕКЗИЛІ

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Лидия БасмачContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Basmach

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

"ХРЕСТ СИМОНА ПЕТЛЮРИ" - ВІДЗНАКА ДЕРЖАВНОГО ЦЕНТРУ УНР В ЕКЗИЛІ // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 04.09.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/-ХРЕСТ-СИМОНА-ПЕТЛЮРИ-ВІДЗНАКА-ДЕРЖАВНОГО-ЦЕНТРУ-УНР-В-ЕКЗИЛІ (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Лидия Басмач
Одесса, Ukraine
1829 views rating
04.09.2014 (2642 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
11 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
8 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
8 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
8 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
8 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
9 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
9 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
9 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
"ХРЕСТ СИМОНА ПЕТЛЮРИ" - ВІДЗНАКА ДЕРЖАВНОГО ЦЕНТРУ УНР В ЕКЗИЛІ
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones