Libmonster ID: UA-2853

Автор: Т. Ф. ЛИТВИНОВА

Стаття присвячена маловiдомому сюжету соцiальної iсторiї України початку XIX ст., коли дворянство Лiвобережжя отримало можливiсть заявити перед росiйським урядом про свої нагальнi проблеми. Робота базується передусiм на джерельному комплексi, що вперше вводиться до наукового обiгу i дає змогу прояснити суспiльнi настрої, iдейнi позицiї соцiальної елiти з ключових питань громадського й економiчного життя краю.

Ще О. Оглоблиним як одна з найактуальнiших була поставлена проблема дослiдження iсторiї української провiдної верстви XIX - початку XX ст. - українського (в територiальному розумiннi) дворянства, без ґрунтовного вивчення якої iсторичний розвиток України даного перiоду буде незрозумiлий. Як зазначив iсторик, "ця проблема досить складна, а головне, майже не розроблена в науцi", тiсно пов'язана з iншими - економiчною, полiтичною, соцiальною, культурного процесу України, формування модерної української нацiї тощо, i передбачає вирiшен-


Литвинова Тетяна Федорiвна - канд. iст. наук, доцент кафедри iсторiї України Днiпропетровського нацiонального унiверситету.

Назва статтi навiяна працею I. Теличенка, в якiй аналогiчнi проблеми розглядаються на матерiалах комiсiї по складанню Нового уложення 1764 - 1774 pp.

стр. 67


ня низки питань, зокрема, дослiдження еволюцiї дворянської верстви в iсторико-територiальних межах Лiвобережжя, Правобережжя, Пiвденної України, консолiдацiї в масштабi цiлої України, визначення мiсця в нацiональному (культурному i полiтичному) русi, "уступання" ролi провiдної верстви в нових iсторичних умовах1 .

Слiд зазначити, що особливих змiн в українськiй iсторiографiї в дослiдженнi iсторiї дворянства XIX ст. не вiдбулося. Насамперед це стосується проблем соцiальної iсторiї. Якщо стосовно Правобережжя прогалину певною мiрою заповнили працi Д. Бовуа2 , провiдну верству пiвдня України комплексно почали вивчати запорiзькi, днiпропетровськi, донецькi iсторики3 , то свiт дворянства Лiвобережжя, особливо у дореформений перiод, поки що залишається маловiдомим4 . Iсторики традицiйно зосереджують увагу на питаннях перш за все правової iнтеграцiї лiвобережного дворянства в систему iмперiї5 , на проявах "сепаратизму", що виявився, зокрема, пiд час нобiлiтацiйних змагань першої третини XIX ст., аналiзують "Записки" про права дворянства6 , займаються "реабiлiтацiєю" української аристократiї7 , визначають роль провiдної верстви у нацiональному русi8 . Причини такої iсторiографiчної ситуацiї зрозумiлi i вже аналiзувались у науковiй лiтературi9 . Водночас мiсце та значення соцiальної елiти у суспiльствi, господарському життi, специфiка стосункiв, у тому числi поземельних, з iншими станами, ставлення до залежного населення, еволюцiя дворянства, функцiонування корпоративних органiв, становi проблеми - питання, якi досi залишаються на рiвнi розробки початку XX ст.10

Усвiдомлюючи, що розв'язання всього комплексу цих проблем неможливе в рамках однiєї статтi i потребує колективних зусиль iсторикiв, переосмислення iсторiографiчної традицiї, застосування рiзних методологiчних пiдходiв, постановки нетрадицiйних питань до вже вiдомих джерел та введення до обiгу широкого кола нових, зупинюся лише на маловiдомому, але показовому з точки зору виявлення станових потреб, проблем, iнтересiв лiвобережного дворянства епiзодi початку XIX ст.

В українськiй iсторiографiї, як правило, згадуються три випадки, коли шляхта, дворянство Малоросiї, розраховуючи на вiдповiдну реакцiю росiйського уряду, публiчно висловлювалися з приводу проблем, що їх хвилювали. Перший, пов'язаний iз так званим Глухiвським з'їздом 1763 p., промовою на ньому Г.А.По-летики й колективним "Прошением" шляхетства i старшини Катеринi II 1764 p., та другий, вiдомий за наказами депутатам i дебатами пiд час роботи Комiсiї зi складання Нового Уложення 1767 - 1774 pp., неодноразово розглядалися в iсторичнiй лiтературi11 , оскiльки ще у XIX ст. для цього були створенi певнi джерельнi можливостi12 . Без сумнiву, найбiльш широко "сословные нужды и желания" шляхти були окресленi у працi I.Теличенка. Але сам автор, "предоставляя будущим, более искусным и умелым, исследователям заняться изучением народного самосознания", ставив перед собою досить скромну мету й обмежувався лише "сведением и группировкой сословных нужд и желаний малороссов"13 . При цьому зауважу, що ця праця i донинi залишається багато в чому неперевершеною.

Третiй випадок припадає на 1801 р. i пов'язаний зi змiною на росiйському престолi та укладанням у зв'язку iз цим дворянством Малоросiйської губернiї колективного прохання, вiдомого пiд назвою "Записка господам депутатам от дворян Малороссийской губернии, для принесения его Императорскому Величеству Александру Павловичу всеподданнейшей благодарности за всемилостивейшее возстановление и утверждение Дворянской грамоты зо всей ея силе, и о нуждах, от всех поветов изъясненных и в общем собрании ко уважению принятых"14 , або "Записка 1801 г. о нуждах малороссийского дворянства"15 , яка лише мимохiдь згадується iсториками, як правило, з досить тенденцiйними, хоча i полярними, оцiнками.

стр. 68


Iмовiрно, найбiльш детально прагнення дворянства на початку XIX ст. розглянув надто упереджений анонiмний автор "Замечаний до Малой России принадлежащих", який сприйняв дворянськi програми як "никакого уважения не стоящие", звинувачуючи панство в сепаратистських уподобаннях, у прагненнi вiдстояти старi права та вiльностi16 . Майже так само, але не вдаючись до детального аналiзу i дещо з iншим пафосом, оцiнюють "Записку" й окремi сучаснi автори17 .

Та найбiльш поширеною можна вважати думку, висловлену О.Я. Єфименко. Порiвнюючи "Прошение", представлене Катеринi II у 1764 р. iз "Запиской о нуждах" 1801 p., вона писала: "По мере того, как панство обращалось в дворянство и прочнее устраивалось в новом своем положении, круг его общественного понимания, сколь о нем можно судить,...как будто не только не расширялся, а, наоборот, резко суживался. В прошении Екатерине II...панство...плохо или хорошо, но заботится об интересах всего общества. Наконец, в прошении Александру I малороссийское панство, являясь уже настоящим дворянством, как будто утрачивает и представление о том, что оно есть "ум и душа народа"; мало того, как будто даже и сословные свои интересы оно начинает понимать очень узко"18 . При цьому О. Єфименко оцiнювала дворянство в першу чергу за його полiтичними та громадськими iдеалами, якi нiбито були втраченi, i лише побiлено торкалася станових iнтересiв.

Стисло навiвши основнi прохання, викладенi у "Записке"19 , iсторики, зазвичай, характеризували iдеали малоросiйського дворянства початку XIX ст. чотирма словами: "Спати, лежати, горiлочку кружати..."20 . Таке досить спрощене сприйняття всього рiзноманiття проблем можна пояснити не тiльки iдейними, методологiчними позицiями дослiдникiв, вiдсутнiстю справжнього iнтересу до привiлейованої, ще й "зрусифiкованої" та "асимiльованої" верстви, а й обмеженою джерельною базою. Адже "Записка", навiть якщо сприймати її як результат колективного волевиявлення дворянства, не може вповнi представити значно ширший спектр проблем, "нужд", що були висловленi. Весь же комплекс документiв, який проливає свiтло на подiї лiта 1801 р., не залучався iсториками i не був уведений до обiгу. У "Киевской старине" за 1884 p. було опублiковано лише "Положение о нуждах" дворянства Стародубського повiту21 .

Додатковим стимулом для звернення до даного сюжету стали не лише прагнення за рахунок нових джерел розширити iснуючi в iсторiографiї уявлення, а й необхiднiсть звернути увагу на нагромадженi останнiм часом неточностi та помилки, що виникли через недосконалу обiзнанiсть iз лiтературою i джерелами з цього питання. Зокрема О. Струкевич у статтi, присвяченiй видатним представникам дворянської родини Полетик (якi тут чомусь репрезентують козацтво), штучно збiльшує творчий доробок Василя Григоровича за рахунок колективного прохання дворянства Малоросiйської губернiї 1801 р.22 , пiдготовленого для подання пiд час коронацiї Олександра I. Ця пам'ятка вiдома ще за публiкацiями другої половини XIX ст. у "Чтениях в Обществе истории и древностей российских" (ЧОИДР) та "Киевской старине" як "Записка 1801 г. о нуждах малороссийского дворянства". Водночас ще автор "Замечаний до Малой России принадлежащих", який був добре обiзнаний iз тогочасною ситуацiєю, в тому числi, ймовiрно, i з даним комплексом джерел, вiдзначив рiзку вiдмiннiсть поглядiв "Роменского помещика", що виступав на повiтових дворянських зборах, та пiдсумкової "Записки" губернського дворянства23 . Помiтив це свого часу i Д.П.Мiллер24 , який припустив, що цим помiщиком i був В.Г.Полетика. Такi спостереження знайшли додатковi пiдтвердження внаслiдок моєї роботи над родинними паперами Полетик, а також над джерельним комплексом25 , який розглядатиметься нижче.

У Державному архiвi Чернiгiвської областi (ДАЧО) у фондi Чернiгiвського губернського дворянського зiбрання знаходиться досить об'ємна (160 арк.) справа

стр. 69


пiд назвою "Сборник документов об избрании депутатов от дворянства для вручения поздравления императору при короновании его", датована 15 травня - серпнем 1801 р.26 Крiм службового листування, пов'язаного iз виборами, у нiй мiститься низка "прошений", "положений", укладених на повiтових зiбраннях дворянством Малоросiйської губернiї. Аналiз документiв справи свiдчить, що у той час дворянська спiльнота краю переживала певне суспiльне пiднесення. На жаль, у нашiй iсторичнiй лiтературi практично не придiлялося уваги вивченню суспiльних настроїв у провiнцiї27 . Якщо ж i придiлялося, зокрема, у зв'язку з аналiзом публiчного обговорення дворянством проблем селянської реформи у серединi XIX ст., то в основному з позицiй прямолiнiйного i жорсткого визначення поглядiв у категорiях "лiберал", "прогресист", "консерватор", "крiпосник" та iн. Водночас i самi сучасники перiоду найбiльш активного обговорення "селянського питання" висловлювали сумнiви в адекватностi полiтичних визначень в умовах, коли "все переворотилось и только укладывается"28 . Подальше дослiдження соцiально-полiтичних, соцiальних програм, поглядiв дворянства допоможе наповнити цi поняття конкретним змiстом.

У червнi - на початку липня 1801 р. у Чернiговi вiдбулися вибори губернського маршала дворянства, яким став М.М. Стороженко. Присутнiм там повiтовим маршалам та виконуючим їх обов'язки малоросiйський цивiльний губернатор I.В.Френсдорф через керiвника зiбрання, "отправляющего должность" губернського маршала I.О.Рославця, запропонував, згiдно iз сенатським указом вiд 28 травня того ж року, обрати двох депутатiв вiд дворянства губернiї для привiтання Олександра I пiд час коронацiї, якi не пiзнiше 1 вересня мали приїхати до Москви (арк.З - 3 зв.). 2 липня одноголосно було обрано дiйсного таємного радника i кавалера В.П.Кочубея та таємного радника i кавалера О.К.Розумовського, про що i повiдомили губернатору (арк. 5). Крiм того, доводили до вiдома ще й про вибори депутатiв для "принесения всеподданической благодарности" iмператору "за восстановление дворянской грамоты в полной силе", якими стали М.М.Стороженко та повiтовi маршали В.I.Чарниш i Г.Я.Почека, а також про прагнення, згiдно зi статтею 48 Жалуваної грамоти, подати монарху "прошения о нуждах" вiд дворян губернiї, для чого просили дозволу у губернатора зiбратися в повiтах для обговорення й укладання мiсцевих положень.

У деяких листах I.В.Френсдорф рекомендував вiдправити до В.П.Кочубея та O.K. Розумовського канцеляриста I.Римшу для з'ясування їхнiх можливостей виконати почесну мiсiю, а також обрати ще двох представникiв "из почтеннейших и чиновнейших дворян" у разi вiдмови сановних українцiв i дозволяв укласти в повiтах постанови. Необхiдно було також запитати згоди у дворян на депутатство, призначених на губернському зiбраннi В.Чарниша та Г.Почеку, "кои желают оказать обществу дворянства Малороссийской губернии сию услугу на всем своем содержании", або обрати iнших i 10 серпня в Чернiговi пiдбити остаточнi пiдсумки (арк.11 - 11 зв., 15, 20 - 20 зв., 52 - 53).

На жаль, архiвнi документи не дають можливостi повнiстю показати хiд повiтових зiбрань, рiвень обговорення, механiзм укладання прохань, оскiльки збереглися лише матерiали, що вiдправлялися до губернiй. Але численнi рапорти, донесення, положення та постанови про потреби, якi мiстяться в справi, все ж дають змогу розширити уявлення про ставлення повiтового дворянства до цiєї важливої громадської справи, визначити коло питань, якi панство вважало за необхiдне винести на загальний розгляд.

До пропозицiї представляти на коронацiї губернiю особами В.П.Кочубея та О.К.Розумовського повiтове дворянство поставилося одностайно позитивно. А от у разi їхньої вiдмови майже кожен повiт висував своїх кандидатiв. Цю почесну мiсiю роменцi доручали А.I.Марковичу та I.П.Ласкевичу, лубенцi - О.Ф.Шафонському й М.П.Новицькому, стародубцi - М.В.Гудовичу i П.П.Миклашевському, пи-

стр. 70


рятинцi - М.М.Стороженку та Д.Ф.Оболонському, сосницьке дворянство пропонувало С.Р.Бобiра та П.I.Забiлу, лунали також прiзвища I.А.Безбородка, В.В.Гудовича, Я.Л.Бакуринського, В.С.Попова, П.Д.Бiлухи. Найчастiше називали О.М.Будлянського (5 разiв), М.В.Гудовича (5 разiв), М.М.Стороженка (тричi).

Право М.М. Стороженка пiднести Олександру I подяку за вiдновлення Жалуваної грамоти та "Записку" про потреби визнавали 15 повiтiв, iз тих, що висловилися з цього приводу, В.I.Чарниша - 13, Г.Я.Почеки - 9. Пропонувалися також кандидатури В.Г.Полетики, В.I.Скоропадського, I.М.Iванченка, Д.Д.Оболонського i М.М.Щербака.

Оскiльки В.П. Кочубей та O.K. Розумовський вiдмовилися вiд депутатства, маршали, якi ще раз зiбралися в Чернiговi у серпнi 1801 p., остаточно визначилися з представниками вiд губернiї за "большинством голосов, доставляемых с поветов". I хоча найбiльше голосiв для участi у коронацiї отримали О.М. Будлянський та М.В. Гудович, дворянство замiсть останнього затвердило М.М. Стороженка (арк. 157). Iмовiрно, обережне малоросiйське дворянство вирiшило в даному разi обiйтися без представника цього одiозного при новому царюваннi прiзвища. А для "принесения благодарности... и для испрошения о нуждах дворянских" у Москву вiдправлялися В.I.Чарниш, Г.Я.Почека та М.М.Щербак (арк. 158). Важко зрозумiти, яким чином вибiр випав на пирятинського маршала М.М.Щербака, якого пропонувало лише дворянство його повiту, адже iншi кандидати набрали у повiтах бiльше голосiв.

Якщо з приводу обрання депутатiв, судячи iз документiв, висловилися всi повiтовi зiбрання, то положення про потреби на деяких iз них, мабуть, були обiйденi увагою, оскiльки виявлено лише 18 iз 20 можливих заяв на цю тему. У справi вiдсутнi прохання глухiвського та переяславського дворянства. Один документ, а саме вiд лубенського повiту, через дуже нерозбiрливий почерк i блiдi чорнила не вдалося прочитати. Пирятинське дворянство, "исполнясь...к всемилостивейшему монарху неограниченной благодарностию" за вiдновлення прав i привiлеїв у повному обсязi, заявило, що тепер воно "никаких уже нужд общественных не имеет и потому и положение об оных делать не находит надобности "(арк. 96). А сосницьке дворянство вважало, що виконуючий обов'язки маршала хорунжий С.Р. Бобiр повинен "сообразоваться с положениями дворянства других поветов в Чернигове" (арк. 124 - 124 зв.), тобто власного наказу не зробило. Таким чином, у данiй справi мiститься 15 повiтових наказiв, якi дають можливiсть розглянути становi проблеми дворянства, яких, до речi, порiвняно iз 60-ми pp. XVIII ст. менше не стало.

Перш нiж представити основний спектр дворянських потреб, слiд вiдзначити, що не всi повiти з однаковим сумлiнням поставилися до укладання положень. Деякi з них, зокрема, Золотонiський, Новгород-Сiверський, Хорольський подали досить розгорнутi програми, з обґрунтуванням кожного пункту. Роменське дворянство, крiм своєї петицiї, вiдправляло також "для лучшаго соображения прописанных нужд" виголошену пiд час повiтового зiбрання промову В.Г.Полетики, "заключающую в себе его мнение о общественных нуждах в сходство его прозьбы" (арк. 127). Ряд повiтiв обмежилися стислим перелiком проблем, якi, зокрема, козелецьке, прилуцьке дворянство вмiстило в одному, полтавське, кременчуцьке - у двох, конотопське, чернiгiвське, нiжинське, стародубське - у трьох пунктах.

Зрозумiло, що порiвняно з наказами 1767 р., на початку XIX ст. дворянськi вимоги вже не торкалися питань автономiї Малоросiї, зрiвняння українських i росiйських табельних чинiв, дворянських прав. Зникли також заклики про безмитний iмпорт солi, особливо з Криму, експорт худоби та продуктiв, про шляхетський банк, право на подорожi, освiту й службу за кордоном. Зникли i прохання вiдмiнити введений П.О. Рум'янцевим грошовий податок та розпочатий ним перепис населення29 , оскiльки вони або вiдпали у результатi суспiльно-полiтичних i

стр. 71


геополiтичних перетворень, або були уже вирiшенi. Водночас, зi змiнами статусу колишньої Гетьманщини, iз соцiальними, адмiнiстративними реформами в краї, якi iнколи вступали у суперечностi мiж собою та iз мiсцевими традицiями, з'явилися i зовсiм новi проблеми, або iнше ставлення до вже iснуючих, що на початку XIX ст. ще були актуальними.

Якщо у наказах 1767 р. шляхта, а також козацтво, практично одностайно висловилися за обмеження постою росiйських вiйськ i квартирування офiцерiв30 , то у 1801 p., зокрема золотонiське панство, вже обґрунтовувало необхiднiсть цього з економiчної точки зору: "Небезполезно бы было и даже нужно, чтобы в сию нацию буди позволют политические и государственные обстоятельства введены были кавалерийские полки для квартирования, чрез что внесена была бы денежная сумма в нацию за продукты оной. По малоимению которой нация нуждается в своих оборотах, а паче в уплачивании государственных податей, и сколко полезно для нации квартирование в оной войск, особливо же конных, толико и выгодно для казны в разсуждении самаго изобилнейшаго края по дешевизне фуража и провианта при урожаях" (арк. 68 зв.).

Одним iз важливих не лише для дворянства було питання про вiльний обмiн i продаж земель, що знаходились у власностi козацтва, висловлене у найбiльш ґрунтовних положеннях вiд чотирьох повiтiв (Хорольський, Золотонiський, Козе-лецький, Новгород-Сiверський). Рiч у тому, що, намагаючись припинити обезземелення козацтва i таким чином пiдтримати боєздатнiсть козацького вiйська, ще у XVIII ст. росiйський уряд неодноразово видавав розпорядження, згiдно з якими, продаж козацьких маєтностей заборонявся. На практицi їх фактично не дотримувались i козацькi ґрунти залишались у вiльному обiгу. Але право на придбанi у них землi завжди можна було заперечити й оскаржити. Тому на початку XIX ст. склалася ситуацiя, коли, з одного боку, козаки могли купувати землю у дворян, а навпаки - нi, з другого, - масово почали подаватися позови до суду на власникiв колишнiх козацьких дiлянок. Панство, визнаючи, що "имения козачьи не различались с дворянскими"(арк. 45), тобто, "малороссийские козаки были всегда властны располагать своею собственностию, и неменьшее имели к тому право как и самие дворяне", просило, щоб "продавать им (козакам. - Т.Л.) свои земли и угодья и покупать или выменивать оные у дворян, не было заграждено никаким законом"(арк. 88). Наскiльки важливим було це положення, свiдчить, наприклад, програма козелецького дворянства, яка мiстила лише одне це прохання (арк. 44 - 45). Крiм того, бажано було б затвердити за власниками маєтки, якi колись були купленi у козакiв, щоб таким чином припинити судовi процеси, якi ведуть "к одной... волоките и убыткам" (арк.133).

Пiзнiше цю проблему було вирiшено завдяки клопотанню малоросiйського генерал-губернатора О.Б.Куракiна, пропозицiї якого були покладенi в основу сенатського указу вiд 28 червня 1803 p., що визнавав право козакiв на володiння, набування i вiдчуження землi31 .

Ще одним iз важливих не лише для дворян було питання "вiдшукування козацтва", яке особливої гостроти набуло на межi XVIII - XIX ст. Хоча на нього звернули увагу лише новгород-сiверськi дiдичi, досить широке обґрунтування, деталiзацiя проблеми свiдчать про її неабияке значення й актуальнiсть. Не маючи можливостi у данiй статтi зупинитися на цьому питаннi, зауважу лише, що в українськiй iсторiографiї його висвiтлено досить однобiчно, оскiльки iсторики, зазвичай, стояли на позицiях селянської або козацької "правди". Тому iнтерес помiщикiв, тих землевласникiв, якi мислили не лише в категорiях "прибуткiв" та "експлуатацiї", а й вiдповiдально ставилися до землi як до народного багатства, основи економiки, до виконання своїх обов'язкiв щодо неї, до держави, а також до пiдлеглих, намагалися в складних умовах господарювання вести боротьбу не лише зi своєю, а й iз селянською бiднiстю, залишилися поза увагою дослiдникiв. Пiдходи та стереотипи вiтчизняної iсторичної науки перейшли також у зарубiжну iсторiографiю32 .

стр. 72


Необхiднiсть сплачувати податки, часто й за своїх зубожiлих або бiглих селян, пiдтримувати їх, особливо у неврожайнi роки, змушувала дворян турбуватися про збереження кiлькостi пiдлеглих, оскiльки втрата робочих рук в умовах екстенсивної економiки призводила до зубожiння i самих помiщикiв та їх селян. Тому в питаннi "вiдшукування козацтва" селянами дiдичi, без сумнiву, дотримувалися тих урядових постанов, зокрема, указiв вiд 16 листопада 1781 р. та З травня 1783 p., якi допомагали їм зберегти свої iнтереси. До того ж ще у XVIII ст. козацтво, втрачаючи з рiзних причин свої ґрунти, в тому числi i через небажання нести виснажливу вiйськову службу, часто добровiльно переходило "за владельцев", отримуючи слободи i можливiсть завдяки праву вiльного переходу залишити в разi незадоволення свого дiдича i перейти до iншого. Пiсля ж 1783 р. певна частина селян, згадуючи про своє козацьке минуле, почала подавати позови на помiщикiв (тут не маються на увазi тi, хто насильно переводився iз козацького стану в селянський), якi, скориставшися можливiстю, просили припинити цей процес. Тим бiльше, що у ньому, з точки зору дiдичiв, часто брали участь тi, хто не мав на це права: "многие крестьяне, ... присвоя себе исторонные названия измерших Козаков и подводя себя к тому роду, заводят с владельцами иски, вибываясь с крестьянства, себя, владельца разоряют напрасно" (арк.133 зв.).

Одночасно хорольське дворянство пiклувалося, щоб козаки та рiзночинцi, якi пройшли нобiлiтацiю, були виключенi з окладу i в подальшому несли лише тi повинностi, якi властивi дворянину (арк. 88 зв.). Iмовiрно, таку позицiю можна трактувати як прагнення збiльшити кiлькiсть членiв корпорацiї, на яких розподiлятимуться дворянськi обов'язки. Але це буде, мабуть, не зовсiм точно, оскiльки часто цi козаки та рiзночинцi були записанi за дворянами i таким чином останнi втрачали залежних. Скорiше цю пропозицiю слiд розцiнювати як прагнення заявити про права тих спiввiтчизникiв, якi не могли в даному разi брати участь в укладаннi петицiї iмператору, i таким чином встановити справедливiсть i законнiсть.

Попри всi звинувачення iсторикiв у вiдстоюваннi дворянством своїх вузько корисних iнтересiв, у низцi "положений" порушувалося питання про зменшення податкового тягаря не лише для свого стану. Зокрема роменцi цим проблемам присвятили два пункти, в одному з яких просили, щоб "подати всякого рода и поборы уменшены были" для помiщицьких пiдданих, що цiлком зрозумiло було в iнтересах панства, яке в разi несплати податкiв селянами несло за них вiдповiдальнiсть. У другому пунктi дворянство висловило бажання, щоб "малороссийский народ по крайней мере на сей год, по причине местами неурожая и саранчи, истребившей на полях хлеб наш и умножившей теперь беды и недостатки народа, освобожден был от казенных податей" (арк. 127 зв.).

Конотопське дворянство в одному iз двох заявлених пунктiв, враховуючи збитки, яких завдала господарству сарана, також просило "о невзыскании с крестьян и другого звания людей здешнего повета и других, в коих подобное же убыток последовал, податей" (арк. 100).

На бiднiсть селян i неможливiсть самостiйно сплачувати податки, якi "по большей части помещики от себя...пополняют", звертали увагу монарха й у Хо-рольському повiтi (арк. 89). Наскiльки складною була ця проблема, а також питання про дворянськi i селянськi заборгованостi перед державою, свiдчать неодноразовi звернення малоросiйських генерал-губернаторiв до уряду з проханнями послабити податковий тягар та з пропозицiями, якi досить ґрунтовно викладенi, зокрема, в "Записке о податях по Малороссийским губерниям" М.Г.Рєпнiна 1831 р.33 . В iсторичнiй лiтературi, на жаль, детальних, неупереджених розробок iз цiєї теми практично не iснує, що значно ускладнює адекватне сприйняття як помiщицьких iнтересiв, ставлення їх до своїх обов'язкiв, стосункiв мiж дворянством та iншими групами суспiльства, так i внутрiшнiх потреб рiзних станiв.

стр. 73


До нових соцiально-економiчних проблем можна вiднести прохання надати пiльги у виконаннi дворянством губернiї рекрутської повинностi, вiдновити право помiщикiв користуватися своїми маєтками, розташованими у мiстах, так само, як i iншими. I хоча на цi питання звернуло увагу дворянство двох повiтiв (перше питання стосувалося лише чотирьох повiтiв), їм знайшлося мiсце у "Записке" вiд губернiї34 , що важко пояснити, адже перед дiдичами стояли бiльш болючi проблеми, якщо судити за кiлькiстю згадок у повiтових програмах. Так, дворянство п'яти повiтiв хотiло "сложения на всегда" податкiв, якi воно сплачувало з 1797 р. на утримання "присудственных мест и чинов", тобто на утримання суддiв, у розмiрi 85 тис. рублiв на рiк вiд губернiї, тому що у господарствах трапляються "разные издержки" i цi кошти були б значним "в нуждах пособием" (арк.100).

Водночас поки що тiльки у Полтавському повiтi порушувалася ще одна проблема, яка згодом неодноразово буде ставитися на дворянських зiбраннях, а саме -запасних хлiбних магазинiв. Забезпечення населення продовольством, особливо у неврожайнi роки, завжди було предметом турботи уряду. Та з другої половини XVIII ст. частину своїх обов'язкiв щодо селян держава все активнiше передавала землевласникам. За сенатським указом 1761 p., вони повиннi були створювати запаси хлiба на рiк для своїх убогих селян. За часiв Катерини II влаштовувалися хлiбнi магазини, якими у помiщицьких селах мали опiкуватися самi дiдичi. У 1799 р. було видано розпорядження завести такi магазини по всiй iмперiї, а нагляд за ними покладався на предводителiв дворянства35 . Iмовiрно, це не зовсiм влаштовувало помiщикiв, оскiльки вони просили "запасные хлебные магазины в помещичьих селениях заведенные оставить собственному разпоряжению о содержании оных и о прокормлении своих подданных каждого помещика, которой и о целости магазинов пещись должен" (арк.55 зв. - 56).

Враховуючи специфiку землекористування на Лiвобережнiй Українi, яка полягала у черезпосмужному розташуваннi дворянських, козацьких, селянських земель, що призводило до частих конфлiктiв i скарг до суду, не дивно, що в "Положениях" зустрiчаються пропозицiї провести в Малоросiї генеральне межування за прикладом iнших губернiй i створити для цього особливу межову iнструкцiю (арк. 76, 82). У подальшому цим опiкувався О.Б. Куракiн. Спецiальна комiсiя, до якої входили мiсцевi землевласники, склала iнструкцiю, але дворянськi зiбрання цих починань не пiдтримали36 , оскiльки справу не просто було розв'язати. У дореформений перiод вона так i не була вирiшена.

Та найбiльш болючi соцiально-економiчнi проблеми перейшли у спадок iз XVIII ст. Iз тих питань, що не знайшли вiдображення у загальнiй "Записцi", слiд вiдзначити настiйливе прохання (вiд шести повiтiв) повернути бiглих селян, якi оселилися, зокрема, у Новоросiйськiй губернiї, на Слобожанщинi, на Дону, заборонити приймати втiкачiв i вжити заходiв для того, щоб "впредь побеги их наилучшим образом пресечены были" (арк. 127 зв.). Такi ж побажання малоросiйське панство висловлювало ще у "Прошении" 1764 р., хоча у даному разi не уточнювалось, яким чином уряд повинен це зробити. Очевидно, мiж указом 3 травня 1783 р. та реальною дiйснiстю була певна дистанцiя. Ймовiрно, чiткого усвiдомлення, в усякому разi серед селян, чи то до землi, чи до конкретної особи вiдбулося прикрiплення на початку XIX ст. ще не iснувало, i вирiшення матерiальних проблем часто здiйснювалося традицiйним шляхом пошуку нового мiсця, де можна було б отримати якiсь пiльги. Крiм того, i в указi Катерини II про закрiпачення не йшлося. У ньому говорилося лише про сплату податкiв та необхiднiсть для цього залишатися на старих мiсцях проживання i в тому ж статусi, в якому записанi за ревiзiєю 1782 р.

Наскiльки по-рiзному трактувалася ця проблема самим лiвобережним дворянством можна пересвiдчитися, переглядаючи матерiали роботи Чернiгiвського та Полтавського комiтетiв з облаштування побуту крiпосних селян 1858-1859 pp.

стр. 74


Але, оскiльки питання, що ставлять поки що тiльки деякi зарубiжнi iсторики, про те, чи встановилося в Малоросiї крiпосне право в росiйському варiантi, чи можна було продавати i купувати малоросiйських селян, вiддiляти їх вiд землi, переводити з маєтку в маєток37 , все ще залишаються без вiдповiдi у вiтчизнянiй iсторiографiї, досить важко адекватно вiдтворити характер соцiально-економiчних стосункiв в українському суспiльствi у дореформений перiод. Очевидно, що для помiщикiв актуальнiсть проблеми була пов'язана насамперед iз необхiднiстю сплачувати за втiкачiв податки та з втратою робочих рук. Через це важко не погодитися з Л.В.Мiловим у тому, що при дослiдженнi суспiльства з яскраво вираженим екстенсивним землеробством, яке потребує постiйного розширення рiллi, де дефiцит робочих рук був сталим протягом цiлих столiть, ракурс оцiнок ставлення помiщикiв до залежних селян повинен змiнитися. Оскiльки "в условиях, когда общество постоянно получало лишь минимум совокупного прибавочного продукта, оно объективно стремилось к максимальному использованию и земли, и рабочих рук. И суровые рычаги принуждения для той эпохи - объективная необходимость"38 .

Найбiльш важливим, враховуючи iндекс згадування у повiтових положеннях (11 iз 15 розглянутих), було прохання збереження традицiйних прав винокурiння та продажу спиртних напоїв. Оскiльки про рiвень обґрунтування проблеми можна судити з опублiкованої "Записки" вiд губернiї, немає необхiдностi на цьому зупинятися. Крiм того, це питання певною мiрою висвiтлено в науковiй лiтературi39 , де зверталася увага на його важливiсть для дворянського господарства. Зазначу лише, що неможливiсть протягом досить тривалого часу експортувати зерно i водночас необхiднiсть пiдвищувати прибутковiсть господарств пiдштовхували помiщикiв до заняття ґуральництвом, яке i стало для Лiвобережжя специфiчним способом нагромадження капiталiв. Вирiшення цього важливого питання залежало вiд полiтики уряду щодо нього, i на початку XIX ст. воно було актуалiзовано введенням "питейных откупов", вiд чого особливо страждало дворянство прикордонних з росiйськими губернiй.

Досить активно висловилися повiтовi зiбрання щодо правових та адмiнiстративних питань, якi майже повнiстю знайшли вiдображення у колективнiй "Записцi". Дворянство просило затвердження Литовського Статуту, введення в краї управлiння, згiдно з "Учреждением о губерниях" 1775 р. та Жалуваною грамотою дворянству, вiдновлення законiв "во всем их действии, силе и точности" (арк.127), судiв на основi Литовського Статуту, насамперед гродських. Низка запитiв торкалися проблем обрання, переобрання на виборнi дворянськi посади, зокрема, суддiв, можливостi виходити у вiдставку з поважних причин тим, хто обiймав посади повiтових маршалкiв, пiдкоморiй, хорунжих (посади останнiх, до речi, дехто вважав зовсiм непотрiбними), зараховувати термiн перебування на посадах судових канцеляристiв за службу з пiдвищенням чинiв.

На так званi освiтнi справи, якi для iсторикiв завжди були "лакмусовим папiрцем" культурностi та вiдповiдальностi дворянства за громадськi iнтереси, звернули увагу лише роменцi, яких надихнув своєю промовою В.Г. Полетика40 , та золотонiське панство. Першi хотiли бачити в краї "университет и воєнную школу для воспитания и обучения юношества, а также училища для воспитания женска-го пола яко матерей", другi - "для всей нации в городе Лубнах учредить учили-ще"(арк. 68 зв.; 127 зв.). У "Записке" вiд губернiї наполягали лише на заснуваннi унiверситету в Чернiговi, згiдно з указом Катерини II вiд 23 квiтня 1786 р.

На пiдсумковому засiданнi повiтових маршалiв у Чернiговi були укладенi також "пункти", котрi i представляли колективну думку губернського панства. Слiд зазначити, що на останнiх аркушах архiвної справи мiститься їх чернетковий варiант, який дещо вiдрiзняється вiд опублiкованої "Записки о нуждах малороссийского дворянства". Вiн складається iз восьми пунктiв (в опублiкованому -

стр. 75


шiсть), в яких без розгорнутої аргументацiї поданi дворянськi прохання. Крiм тих, якi є i в опублiкованому примiрнику, в чернетцi все ж поставлено питання "О строгом подтверждении запрещения приема и укрывательства, особливо в Новороссийской губернии, на Дону и Черноморском поселении беглых с Малороссии помещичьих крестьян" i про припинення дворянами сплати податку на утримання суддiв, оскiльки грошовi виплати не вiдповiдають положенням Жалуваної грамоти (арк. 159 зв. - 160). Очевидно, остаточний варiант, який i опинився у розпорядженнi публiкаторiв, у подальшому вiдшлiфовувався, додавалося розгорнуте обґрунтування деяких пунктiв, вибиралися лише тi, що вартi уваги iмператора, i якi принесуть максимальну користь усiй губернськiй корпорацiї. Саме за ним i виносився iсториками присуд лiвобережному дворянству та й українському в цiлому. Але все ж остаточний "вердикт" можна буде виголосити лише тодi, коли будуть максимально залученi рiзноманiтнi джерельнi комплекси, дослiдники позбудуться упередженого пiдходу до "класу експлуататорiв" i спробують зрозумiти "помiщицьку правду".

-----

1 Оглоблин О. Проблема схеми iсторiї України 19 - 20 ст. (до 1917 р.) // Український iсторик. -1971. - N 1. - С 11 - 13.

2 Бовуа Д. Шляхтич, крiпак, ревiзор. Польська шляхта мiж царизмом та українськими масами (1831-1863). - К., 1996; Бовуа Д. Битва за землю в Українi. 1863-1914. Поляки в соцiоетнiчних конфлiктах. - К., 1998.

3 Бойко А. Пiвденна Україна в останнiй чвертi XVIII столiття: Аграрнi вiдносини. - Запорiжжя, 1997. - 4.1; Каюк Д.Г. Родина дворян Миклашевських i Пiвденна Україна // Київська старовина. -1999. - N 6. - С. 108 - 116; Каюк Д. Проблеми формування дворянства Пiвденної України: новi археографiчнi можливостi // Днiпропетровський iсторико-археографiчний збiрник. - Днiпропетровськ, 2001. - Вип. 2. - С. 578 - 598; Сурева Н.В. Питання про законодавчу регламентацiю помiщицького землеволодiння на пiвднi України на початку XIX ст. // Науковi працi iсторичного факультету Запорiзького державного унiверситету. - Запорiжжя, 1999. - Вип.VI. - С. 8 - 44; Сурева Н. Матерiали до iсторiї дворянських зборiв Пiвденної України (остання чверть XVIII - перша чверть XIX ст.) // Записки науково-дослiдної лабораторiї iсторiї Пiвденної України Запорiзького державного унiверситету: Пiвденна Україна XVIII - XIX ст. - Запорiжжя, 2001. - Вип.6. - С. 15 - 35 та iн.

4 Вiдносно пореформеної доби можна вiдiслати читачiв до монографiї Н.Темiрової, в якiй висвiтлюються проблеми соцiально-економiчної iсторiї дворянства Лiвобережної України. Див: Темiрова Н. Помiщики України в 1861- 1917 pp.: соцiально-економiчна еволюцiя. - Донецьк, 2003. - 319 с

5 Когут. 3. Росiйський централiзм i українська автономiя: Лiквiдацiя Гетьманщини, 1760 -1830. - К., 1996. - 317 с; Галь Б.О. Iнтеграцiя української елiти до полiтико-адмiнiстративних структур Росiйської iмперiї у XVIII - першiй третинi XIX ст.: Автореф. дис. ... канд. iст. наук. -Днiпропетровськ, 2000. - 20 с

6 Свербигуз В. Старосвiтське панство. - Варшава, 1999. - 247 с; Дячук Л.В. Iсторико-правовi записки українського дворянства (кiнця XVIII - початку XIX ст.) як пам'ятки iсторичної думки: Автореф. дис. ... канд. iст. наук. - К., 2001. - 20 с.

7 Бiлоконь С. Про нацiональну аристократiю України // Розбудова держави. - 1992. - Червень. - Ч. 1. - С. 55 - 60; Бiлоконь С. Доля української нацiональної аристократiї // Ґенеза. - 1996. - N 1(4). - С 132 - 148.

8 Катренко A.M. Український нацiональний рух XIX столiття. - 4.1: Перша половина XIX ст.: Навчальний посiбник для студентiв iсторичного факультету. - К., 1998.

9 Реєнт О. Україна в iмперську добу (XIX - початок XX ст.) - К., 2003. - С. 7.

10 Вiдносно даного перiоду можна видiлити як актуальнi i сьогоднi працi I.Ф. Павловського, зокрема: К истории полтавского дворянства. 1802 - 1902 гг. Очерки по архивным данным. - Полтава, 1906. - Вып. 1.

11 Авсеенко В. Малороссийское шляхетство в 1767 г. Новые материалы для истории XVIII ст. // Русский вестник. - 1863. - Август. - С. 497 - 524; Ефименко А.Я. Малорусское дворянство и его судьба // Вестник Европы. - 1891. - N 8. - С. 515 - 569; Литвинова Т.Ф. "Прогресивний консерватизм" - випадкове словосполучення, чи факт української суспiльної думки другої половини XVIII ст. // Днiпропетровський iсторико-археографiчний збiрник. - Днiпропетровськ, 1997. - Вип. 1. - С. 372 - 384; Максимович. ГА. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную комиссию 1767 г. - Нежин, 1917. - Ч. 1; Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства

стр. 76


во второй половине XVIII века. - К., 1988; Струкевич O.K. Україна - Гетьманщина та Росiйська iмперiя протягом 50-80-х pp. XVIII ст. (полiтико-адмiнiстративний аспект проблеми). - К., 1996; Шевченко Н.В. Общественно-политическое движение на Украине в 60-70-х гг. XVIII века: Автореф. дис. ... канд. ист. наук. - К., 1991 та iн.

12 Прошение малороссийского шляхетства и старшины вместе с гетманом, о возстановлении разных старинных прав Малороссии, поданное Екатерине II в 1764 году // Киевская старина. -1883. - Июнь. - С. 317 - 345; Речь "О поправлении состояния" Малороссии // Киевская старина. -1882. - Октябрь. - С. 119 - 125; Наказы малороссийским депутатам 1767 года и акты о выборах в Комиссию сочинения Уложения. - К., 1890.

13 Теличенко И. Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху Екатерининской комиссии // Киевская старина. - 1890. - Август. - С. 161.

14 ЧОИДР. - 1865. - Кн. 1. - С. 193 - 199.

15 Киевская старина. - 1890. - Август. - С. 310 - 316.

16 Замечания до Малой России принадлежащие // ЧОИДР. - 1848. - Кн. 1. - Отд. 2. - С. 1 - 57.

17 Струкевич О. Полетики // Iсторiя України в особах: Козаччина. - К., 2000. - С. 286.

18 Ефименко А.Я. Указ. соч. - С. 567 - 568.

19 Там само. - С. 569; Романович-Славатинский А. Дворянство в России от начала XVIII века до отмены крепостного права. - М., 1870. - С. 482.

20 Последние домогательства малороссийского шляхетства // Киевская старина. - 1884. - Январь. - С. 177.

21 Там же. - С. 174 - 177.

22 Струкевич О. Полетики. - С. 285.

23 Замечания до Малой России принадлежащие. - С. 31.

24 Iнститут рукопису Нацiональної бiблiотеки України iм. В.I.Вернадського НАН України (далi - IP НБУ). - Ф. I. - N 61409. - Арк. 3.

25 Литвинова Т.Ф. До питання про iсторичнi погляди та соцiальнi iдеали Григорiя та Василя Полетик // Iсторiя суспiльної думки Росiї та України XVII - початку XX ст. - Днiпропетровськ, 1992. - С. 53 - 64; Литвинова Т.Ф. Матерiали до бiографiї Василя Григоровича Полетики // Iсторiя i особистiсть iсторика: Збiрник наукових праць, присвячених 60-рiчному ювiлею професора Ганни Кирилiвни Швидько. - Днiпропетровськ, 2004. - С. 202 - 217.

26 ДАЧО. - Ф. 133. - Оп. 1. - Спр. 74. - 160 арк. Далi в текстi у дужках подаються посилання на номер аркуша даної справи.

27 Мухина Е. Н. "Человек толпы" // Стогов Э. И. Записки жандармского штаб-офицера эпохи Николая I. - М., 2003. - С. 21.

28 Христофоров И. А. "Аристократическая" оппозиция Великим реформам (конец 1850 -середина 1870-х гг.). - М., 2002. - С. 22.

29 Найбiльш повний перелiк "нужд" рiзних станiв суспiльства Гетьманщини перiоду Уложеної Комiсiї подано, в тому числi й у виглядi таблиць, у названiй монографiї Зенона Когута.

30 Див.: Когут 3. Зазнач, праця. - С. 124, 133.

31 Шандра B.C. Малоросiйське генерал-губернаторство. 1802-1856: функцiї, структура, архiв. -К., 2001. - С 83-84.

32 Мадариага И. Россия в эпоху Екатерины Великой. - М., 2002. - С. 122 - 123 та iн.

33 Павловский И.Ф. К истории полтавского дворянства. 1802 - 1902 гг. Очерки по архивным данным. - Полтава, 1906. - Вып. 1. - С. 151 - 158.

34 Див. обґрунтування в: Записка о нуждах малороссийского дворянства (1801) // Пам'ятки суспiльної думки України (XVIII - перша половина XIX ст.): Хрестоматiя / Пiд ред. проф. А.Г. Болебруха. - Днiпропетровськ, 1995. - С. 238 - 241.

35 Павловский И.Ф. Указ. соч. - С. 203.

36 Павловский И.Ф. Очерк деятельности малороссийского генерал-губернатора князя А.Б.Куракина (1802-1808 гг.). - Полтава, 1914. - С. 42.

37 Мадариага И. Указ. соч. - С. 500 - 501.

38 Милое Л.В. Великорусский пахарь и особенности российского исторического процесса. - М., 1998. - С. 432.

39 Тищенко М.Ф. Ґуральне право та право шинкування горiлкою в Лiвобережнiй Українi до кiнця XVIII в. // Працi Комiсiї для виучування iсторiї захiдноруського та вкраїнського права. - К., 1927. - С. 150 - 202; Павловский И.Ф. К истории полтавского дворянства; Шандра B.C. Вказ. праця та iн.

40 Литвинова Т.Ф. До питання про iсторичнi погляди та соцiальнi iдеали Григорiя та Василя Полетик. - С. 55 - 56.

стр. 77


The article is devoted to the little known subject of the social history of Ukraine at the beginning of the nineteenth century, when the nobility of the Left Bank got the recurrent opportunity to inform the russian government about its pressing needs. The study is based chiefly on the complex of sources, which is put into scientific use for the first time and gives a chance to elucidate the public mood and ideological positions of the social elite in key questions of public and economic life of the region.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/-СОСЛОВНЫЕ-НУЖДЫ-И-ЖЕЛАНИЯ-ДВОРЯНСТВА-ЛIВОБЕРЕЖНОЇ-УКРАЇНИ-НА-ПОЧАТКУ-XIX-ст

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

"СОСЛОВНЫЕ НУЖДЫ И ЖЕЛАНИЯ" ДВОРЯНСТВА ЛIВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ XIX ст. // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/-СОСЛОВНЫЕ-НУЖДЫ-И-ЖЕЛАНИЯ-ДВОРЯНСТВА-ЛIВОБЕРЕЖНОЇ-УКРАЇНИ-НА-ПОЧАТКУ-XIX-ст (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Олександр Пан
Львiв, Ukraine
929 views rating
24.08.2014 (2654 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
18 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
8 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
9 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
9 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
9 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
10 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
"СОСЛОВНЫЕ НУЖДЫ И ЖЕЛАНИЯ" ДВОРЯНСТВА ЛIВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ XIX ст.
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones