Автор: Т. ПЕНТЕР

У статтi, ґрунтованiй на новiтнiх дослiдженнях iноземних авторiв, а також матерiалах українських архiвосховищ, порушується проблема використання робочої сили радянських громадян у вугiльнiй промисловостi Донбасу.

Проблема використання цивiльного населення й радянських вiйськовополонених як робочої сили на окупованiй територiї України пiд час II свiтової вiйни до сьогоднi практично не висвiтлювалася анi в радянськiй, анi в новiй українськiй iсторiографiї. Основнi радянськi працi з iсторiї II свiтової вiйни згадують про цей аспект окупацiї лише на кiлькох сторiнках, замовчуючи при цьому те, що мiсцеве населення змушене було працювати на окупацiйну владу¹ .

Радянська iсторiографiя героїзувала народний опiр i партизанський рух. Окрiм цих сюжетiв, мiсцеве населення цiкавило радянську iсторичну науку лише як жертва нiмецьких злочинiв. Праця на ворога, за визначенням Сталiна, уважалася зрадою й тi вiйськовополоненi та остарбайтери, що повернулися на Батькiвщину по вiйнi, вiдчули це на собi, зазнавши масових репресiй. Тi, хто пiд час окупацiї працював на керiвних посадах, були засудженi на численних судових процесах² .

Але радянська влада не могла застосувати репресивних заходiв супроти всiєї маси населення, яке намагалося зберегти життя, працюючи на ворога. Iсторiя повсякденного життя пiд час окупацiї залишається "бiлою плямою" в iсторiографiї.

У незалежнiй Українi в багатьох дiлянках iсторичної науки вiдбулася фундаментальна переоцiнка постулатiв радянської iсторiографiї, але все ще зберiгається давнє табу щодо "працi на ворога". Тож доля остарбайтерiв, не кажучи вже про використання мiсцевого населення як робочої сили на територiї окупованої України, до сьогоднi дуже мало висвiтлена в українськiй iсторiографiї. Натомiсть польськi iсторики Альфред Конечний i Герберт Шурґач уже з середини 1970-х pp. у своїх працях звертали увагу на те, що недепортоване польське населення в анексованих Нiмеччиною областях i в Генерал-губернаторствi залучалося до примусової працi. В Українi дискусiя з цих проблем, на жаль, поки що не ведеться³ . Проте останнiм часом з'явилися цiкавi дисертацiї українських iсторикiв I.Г.Вєтрова й О.В.Потильчака, якi вперше порушили цю тему⁴ .

Починаючи з 1970-х pp., у захiднiй iсторiографiї здобула визнання тема iсторiї окупацiї як iсторiї суспiльства, яка дослiджує не лише окупацiйну полiти-

Пентер Таня - доктор iсторiї, Бохум, Нiмеччина.

стр. 34

ку гiтлерiвського уряду й окупацiйних органiв, але i її вплив на економiчну, полiтичну, етнiчну й соцiальну структуру окупованих країн. Важливi iмпульси для вивчення iсторiї окупацiї радянських областей з'явилися завдяки регiональним дослiдженням Дiтера Поля⁵ й Томаса Зандкюлера⁶ про Галичину, а також Бернгарда К'ярi⁷ й Крiстiана Ґерлаха⁸ про Бiлорусь (1990-тi pp.). Нещодавно Карел Беркхоф завершив дисертацiю про щоденне життя в райхскомiсарiатi "Україна". Але iсторiю схiдних областей України, що перебували пiд вiйськовим управлiнням, досi докладно не дослiджено⁹ .

Вiд 1985 p., коли було опублiковано фундаментальну роботу Ульрiха Герберта, iсторiя примусової працi стає центральною темою в захiднiй iсторiографiї, особливо у зв'язку з нещодавнiми дискусiями щодо компенсацiй. Вивезення остарбайтерiв i їхня робота в Нiмеччинi добре задокументованi в науцi, але "праця на ворога" в окупованих українських областях досi залишається невивченою в нiмецькiй i українськiй iсторiографiях. Ця ситуацiя входить у суперечнiсть iз кiлькiсними показниками: якщо "лише" 3 млн. радянських громадян було депортовано до Нiмеччини, то майже 22-27 млн. (!) мусили працювати на ворога пiд час окупацiї¹⁰ . Тому - то головним завданням бiрж працi в схiдних областях України був не набiр остарбайтерiв, як це часто вважається, а набiр робочої сили для використання на мiсцях.

Зараз у Бохумському унiверситетi (Нiмеччина) реалiзується великий дослiдницький проект - "Примусова праця у вугiльнiй промисловостi". Особливiсть його полягає в тому, що дослiджуються трудовi вiдносини не лише в нiмецькiй вугiльнiй промисловостi, але й у вугiльнiй промисловостi окупованих Францiї, Бельгiї, Верхньої Сiлезiї й Донбасу. У цiй статтi представлено першi результати з моєї частини проекту за темою "Вугiльна промисловiсть Донбасу пiд нiмецькою окупацiєю".

До початку Великої Вiтчизняної вiйни Донецький басейн був головним вугiльним регiоном СРСР, даючи понад половину видобутку всiєї країни. 1940 р. в Донбасi працювало 294 шахти з кiлькiстю працiвникiв 340 тис. (iз них 240 тис. - пiд землею)¹¹ .

Захiдна частина Донбасу пiд час II свiтової вiйни перебувала пiд окупацiєю протягом 22 мiсяцiв, вiд жовтня 1941 р. до вересня 1943 р. Схiднi й пiвденно-схiднi терени було окуповано пiд час лiтнього наступу нiмецької армiї 1942 p., а вже в лютому 1943 р. вони були звiльненi Червоною армiєю. Донбас увесь час перебував пiд вiйськовим управлiнням.

Експлуатацiєю вугiльної промисловостi спочатку вiдав господарський штаб "Ост" пiд орудою Г. Герiнґа та його пiдроздiл - господарська iнспекцiя "Пiвдень". У березнi 1942 р. шахти Донбасу було пiдпорядковано монопольному "Гiрничо-металургiйному товариству Ост" (БХО). Це товариство здобуло виняткове право на експлуатацiю гiрничо-видобувної й металургiйної промисловостi України¹² .

Захiдний Донбас був зруйнований радянською армiєю при вiдступi, тому на момент приходу нiмецьких вiйськ жодна шахта й жодна електростанцiя, що давала струм для промисловостi, не працювали. Обладнання й спецiалiсти були евакуйованi¹³ .

На початку окупацiї експлуатацiя вугiльних запасiв СРСР не передбачалася - окупованi областi забезпечувалися вугiллям iз Нiмеччини. До лiта 1942 р. нiмецьке керiвництво зрозумiло, що дальше просування на схiд може бути успiшним тiльки тодi, коли потреби вiйськ задовольнятимуться з мiсцевих ресурсiв. Про велике вiйськове значення Донбасу свiдчить наказ А.Гiтлера вiд 1 липня 1942 р., в якому вiн зажадав вiдновити видобуток вугiлля в Донбасi¹⁴ .

стр. 35

Найбiльшими проблемами при вiдновленнi шахт були, перш за все, недостатнє енергопостачання й труднощi з транспортом. Через проблеми з електрикою не було змоги проводити осушувальнi роботи, тож багато шахт залишалися затопленими. За розпорядженням БХО, до кiнця 1942 р. з Нiмеччини в Донбас було вiдправлено необхiдне устаткування й близько 1800 нiмецьких спецiалiстiв, в основному з Рурської областi¹⁵ .

Пiд час окупацiї було здiйснено вiдновлювальнi роботи й збiльшено видобуток вугiлля. Проте цi 4 млн. тонн становили лише 5% рiчного видобутку в Донбасi до вiйни й менше половини середньомiсячного видобутку в Рурському басейнi. Пiд час окупацiї поставки вугiлля з Нiмеччини в окупованi радянськi областi становили понад 17 млн. тонн¹⁶ .

Iз ходом вiдновлювальних робiт зростала потреба в робочiй силi. До лiта 1942 р. її набiр ускладнювали два чинники. По-перше - це продовольча полiтика, або, точнiше, "полiтика голоду" окупацiйної влади, що призвела до переселення мiського населення в село. У ходi реалiзацiї полiтики економiчної експлуатацiї, спрямованої на вилучення найбiльшої кiлькостi продуктiв харчування для постачання вермахту й Нiмеччини, свiдомо планувалася голодна смерть мiльйонiв людей. Великi мiста й промисловi регiони мали голодувати, тодi як сiльське населення, чия праця була необхiдна для збору врожаю, одержувало задовiльне харчування. Лише крах "блiцкригу" й зростання потреби в робочiй силi для використання на мiсцi, а також у Нiмеччинi, призвели до змiни "полiтики голоду"¹⁷ .

У Донбасi "полiтика голоду" означала, що харчi можна було обмiняти на речi в селян або придбати на ринку за високими цiнами. Ця полiтика призвела до того, що десятки тисяч людей переселилися в села Запорiзької й Днiпропетровської областей. Шахтарi, що працювали на БХО, не одержували навiть мiнiмального пайка - 300 грамiв хлiба на день.

Тож у квiтнi 1942 р. господарська iнспекцiя "Пiвдень" у своєму звiтi констатувала: "Конче необхiдно забезпечити достатнє постачання 24 тис. робiтникiв БХО. їхнiй стан настiльки кепський, що через виснаження вони практично не в змозi працювати й часто лише силомiць можна змусити їх до роботи"¹⁸ . Мiське населення намагалося здобути продукти в селi. Майже цинiчним видається звiт оберфельдкомендатури Донецька вiд 24 вересня 1942 p.: "Багата природа України змогла забезпечити iснування й тих людей, якi не одержують продуктiв харчування. Проте цього досягнуто лише завдяки тому, що на шляху руху мiського населення на село з метою придбання харчiв, не було створено перепон... Рацiонування продуктiв i зменшення кiлькостi населення сприятимуть тому, що постачання зерна стане можливим також iз промислових районiв Донбасу, якi ранiше лише одержували зерно. Примiром, Сталiнська область, яка ранiше, за рiчної потреби в 560000 тонн зерна, змушена була завозити половину цiєї кiлькостi, тепер буде в змозi давати вермахтовi й райху надлишок у розмiрi 110000 тонн"¹⁹ .

Другим чинником, який перешкоджав задоволенню мiсцевої потреби в робочiй силi, була її депортацiя до Нiмеччини, розмiри якої щоразу збiльшувалися. Уже в сiчнi 1942 р. в Донбас прибули першi вербувальнi комiсiї, а 15 лютого того ж таки року з мiста Сталiно до Нiмеччини вiдбув перший ешелон iз понад тисячею квалiфiкованих робiтникiв. До кiнця мiсяця в мiстi "добровiльно" на роботу в Нiмеччину записалися понад 20 тис. осiб. Причиною цього був, переважно, голод²⁰ .

Загалом iз Донбасу до Нiмеччини було депортовано, за українськими даними, понад 350000 осiб²¹ . Вiд сiчня 1942 р. по вересень 1943 р. з терену гос-

стр. 36

подарської iнспекцiї "Пiвдень" до Нiмеччини було депортовано понад 700000 осiб (двi третини з них уже до липня 1942 р.)²² . Робота в райху для багатьох, принаймнi спочатку, виглядала привабливiше, анiж праця на мiсцi, оскiльки вербувальнi комiсiї обiцяли лiпше харчування, а також можливiсть допомогти родичам в Українi²³ .

Вiд лiта 1942 р. кiлькiсть зайнятих у вугiльнiй промисловостi робiтникiв значно збiльшилася й пiд кiнець року сягнула 100 тис. осiб. Причин було кiлька: у першу чергу окупацiя нових областей у Схiдному Донбасi пiд час лiтнього наступу. Утратою цих областей уже в лютому 1943 р. пояснюється й рiзке падiння кривої зайнятостi в березнi 1943 р. Окрiм цього, збiльшення робочої сили спричинило пiдвищення норм постачання для шахтарiв, що було наслiдком наказу фюрера (липень 1942 p.). Шахтарiв, якi переселилися на село, подекуди примусово вiдправляли у вугiльнi регiони²⁴ .

Iнша причина полягала в тому, що з липня 1942 р. у вугiльнiй промисловостi вперше було використано робочу силу радянських вiйськовополонених. За наказом фюрера промисловiсть мала одержати 60 тис. полонених. Використання робочої сили бранцiв є найтемнiшою плямою в iсторiї нiмецької окупацiї. Згiдно з даними оберфельдкомендатури, мiсячна смертнiсть вiйськовополонених у таборах при шахтах перевищувала 12% вiд складу²⁵ . На зборах комендантiв (листопад 1942 р.) iнспектор господарської iнспекцiї "Дон-Донець" Наґель iз цього приводу зауважив: "Мене не покидає думка про те, що при продовольчому забезпеченнi вiйськовополонених не проявляється турбота щодо збереження їхньої робочої сили. Цю ваду годi буде виправити... Численнi захворювання й висока смертнiсть у таборах наводять на думку, що тут своєчасно не було вжито необхiдних заходiв" ²⁶ .

Вiйськовополоненi бiльшою мiрою, анiж цивiльнi працiвники, змушенi були працювати на знос. Щойно стало зрозумiло, що це принесло бiльше проблем, анiж зиску, їх одразу вилучили з колективу робiтникiв. Причиною було те, що кiлькiсть робiтникiв, вiдправлених до Нiмеччини, починаючи з лiта 1942 p., скорочувалася, оскiльки на перший план вийшла мiсцева потреба в робочiй силi. У листопадi 1942 р. Донбас на кiлька тижнiв був навiть закритим для дiяльностi вербувальних комiсiй²⁷ .

Таким чином можна встановити, що полiтика мiсцевих органiв окупацiйної влади щодо використання робочої сили зазнала значних змiн. Спочатку вважалося, що робочу силу можна використовувати безмежно й марнотратно, але з осенi 1942 р. головним гаслом стає "заощадження й збiльшення робочої сили" ²⁸ . Аби збiльшити продуктивнiсть працi, навеснi 1943 р. на шахтах було запроваджено вiдрядну оплату й збiльшено рацiон харчування²⁹ . У квiтнi 1943 р., за даними господарської iнспекцiї "Пiвдень", на деяких працюючих шахтах було досягнуто рiвня продуктивностi працi довоєнного часу³⁰ . Це тим бiльше дивно, оскiльки перевiрки в липнi 1943 р. встановили брак квалiфiкованої робочої сили. За цими даними, бiльшiсть робiтникiв на пiдземних роботах становила молодь, третину - жiнки й 6% - частково працездатнi. Квалiфiкованих шахтарiв серед забiйникiв було 11%, тодi як на шахтах Рура в 1942 р. їх було 44% ³¹ . Водночас бiржi працi намагалися шляхом перевiрок пiдприємств, полiцейськими заходами й набором усiх людей одного року народження охопити рештки робочої сили, що була в їх розпорядженнi.

Трудовi вiдносини й побут шахтарiв

На пiдставi центральних параметрiв висвiтлюватимуться трудовi вiдносини й побут шахтарiв у Донбасi:

стр. 37

1. Житловi умови. На вiдмiну вiд радянських робiтникiв, що працювали на шахтах Нiмеччини, шахтарi Донбасу (окрiм радянських вiйськовополонених) жили не в таборах, а у своїх помешканнях. Хоча в Українi й iснували численнi табори працi, до яких направляли цивiльне населення, що порушувало постанови окупацiйної влади, загалом у них перебувала незначна частина працюючого цивiльного населення³² . Цiкаво, що мовою окупацiйних органiв саме праця в таких таборах уважалася "примусовою працею"³³ .

2. Депортацiя. Бiльшiсть цивiльних робiтникiв на шахтах походили з мiсцевого населення. Депортована з iнших регiонiв України (примiром, iз Харкiвщини) робоча сила, а також бiженцi з районiв бойових дiй, використовувалися меншою мiрою³⁴ . Критерiй "депортацiя" може бути застосовано також для радянських полонених.

3. Оплата працi й купiвельна спроможнiсть населення. Праця цивiльних робiтникiв оплачувалася за орiєнтованими на радянськi заробiтки тарифами³⁵ . Однак мiсячний заробiток був непорiвнянний iз цiнами на чорному ринку, якi безупинно зростали. Купiвельна спроможнiсть шахтаря пiд час окупацiї, за нiмецькими даними, становила п'ять райхсмарок - забiйник навiть не мiг купити п'ять кiлограмiв хлiба³⁶ . Заробiток радянських цивiльних робiтникiв становив лише десяту частину заробiтку нiмецьких робiтникiв у райху³⁷ .

4. Розподiл продуктiв харчування за твердими цiнами. У 1943 р. БХО добилася значного полiпшення рацiону харчування для шахтарiв i їхнiх родин. Це нiчого не говорить про якiсть реальних пайкiв, але порiвняння iз ситуацiєю в Нiмеччинi свiдчить, що норма в 2200 калорiй на день для зайнятих на пiдземних роботах була занизькою (рацiони радянських робiтникiв у райху, i так дуже низькi, становили 3000 калорiй на день)³⁸ . Родини робiтникiв могли вижити лише завдяки поїздкам на село.

5. Решта умов працi були такими ж катастрофiчними, як i в Нiмеччинi. Бракувало спецодягу, взуття, засобiв гiгiєни. Стан здоров'я робiтникiв не вважався задовiльним³⁹ .

6. Правове становище. Уже в серпнi 1941 р. мiнiстерство А. Розенберґа запровадило загальну трудову повиннiсть для неєвреїв вiком вiд 18 до 45 рокiв i примусову роботу для євреїв вiком вiд 14 до 60 рокiв⁴⁰ . 6 лютого 1943 р. верховне командування сухопутних вiйськ видало розпорядження про "трудову повиннiсть радянського цивiльного населення в районi бойових дiй", яке передбачало трудову повиннiсть усього населення вiком вiд 14 до 65 рокiв пiд карою штрафiв, ув'язнення або вiдправки в трудовi табори⁴¹ . Шахтарi жодним чином не могли впливати на визначення умов працi. Бiльше того, деколи вони пiддавалися фiзичному насильству з боку мiсцевих або нiмецьких наглядачiв. Також вони повиннi були вiддавати мiсцевим наглядачам частину свого рацiону.

7. Набiр. Набирали робочу силу для шахт в основному бiржi працi, на яких працювали сотнi мiсцевих спiвробiтникiв пiд орудою 1-2 нiмецьких чиновникiв. Бiржi працi провадили реєстрацiю робочої сили й, особливо, усiх безробiтних. Так само, як i для вiдправки до Нiмеччини, почасти знаходилися добровольцi для роботи на мiсцi. За необхiдностi окупацiйна влада вдавалася до репресивних заходiв. Для боротьби з "небажанням працювати" (термiнологiя звiтiв бiрж працi) проводились облави, перевiрки паспортiв, запроваджувалися тiлеснi покарання й ув'язнення термiном до 14 днiв, а СД надавалося право застосовувати "драконiвськi покарання"⁴² . Зi зростанням браку робочої сили посилювалися й репресивнi заходи. Важливу роль вiдiгравала мiсцева допомiжна полiцiя, яка здiйснювала облави, реєстрацiю мiсцевого населення (у т.ч. виявляла євреїв i комунiстiв) та щiльно спiвпрацювала iз СД при проведеннi масових арештiв i розстрiлiв єврейського населення⁴³ .

стр. 38

Порiвняння становища депортованих остарбайтерiв i мiсцевих робiтникiв на шахтах Донбасу дає можливiсть зробити деякi висновки. В обох випадках набiр здiйснювався почасти добровiльно, почасти насильницьки. Трудовi вiдносини не можна було розiрвати. Обидвi групи не мали впливу на визначення умов працi, а за оплатою працi й харчуванням шахтарi Донбасу перебували навiть у гiрших обставинах, анiж їхнi спiввiтчизники в Нiмеччинi. Шанси радянських вiйськовополонених на виживання в таборах при шахтах були ще примарнiшими, нiж у полонених, що перебували в Нiмеччинi. На вiдмiну вiд робiтникiв, зайнятих у нiмецькiй промисловостi, принаймнi, цивiльнi робiтники Донбасу жили не в таборах, а у своїх помешканнях iз родинами - це давало їм дещо бiльшу свободу пересування й менший ступiнь контролю з боку окупацiйної влади.

Загалом можна встановити, що становище шахтарiв Донбасу в планi їх експлуатацiї, умов працi й побуту, терору й примусу, було таким же жахливим, як i становище їхнiх спiввiтчизникiв у Нiмеччинi. Якщо iсторична наука визнає за радянськими робiтниками в Нiмеччинi статус "робiтникiв, зайнятих на примусовiй роботi", то вона мала б визнати цей статус i за шахтарями Донбасу.

Якщо ж порушити питання щодо сприйняття примусової працi самими працiвниками, то вийде така картина. На тлi специфiчного радянського досвiду 1930-х pp. окупацiйний режим в очах мiсцевого населення був лише почасти чимось якiсно новим. Це вiдчувається в iнтерв'ю зi свiдками: терор окупацiї втрачає в їхнiх очах свою винятковiсть порiвняно з досвiдом 30-х pp. i повоєнним часом. Утiм, це аж нiяк не применшує розмiрiв нiмецьких вiйськових злочинiв! Щоденний досвiд бiльшостi радянських робiтникiв 30-х pp. характеризувався обмеженням свободи пересування, вiдсутнiстю ринку працi, неможливiстю вiльного вибору мiсця роботи, украй поганими житловими умовами, низькою купiвельною спроможнiстю. Система таборiв працi була вiдома з раннього перiоду радянської влади, а примусовий набiр робочої сили, особливо у вугiльнiй промисловостi, не був рiдкiстю. Якщо ж узяти до уваги повоєнний перiод вiдновлення промисловостi, то складається враження, що примус тривав i надалi. З iншого боку, i пiд час окупацiї траплялися частi порушення трудової дисциплiни (особливо прогули, якi були характернi для радянської вугiльної промисловостi 1930-х pp.).

Висновок

Дослiдження трудових вiдносин в окупованих радянських областях окреслює межi розробленого в захiднiй iсторичнiй науцi поняття "примусова праця", яка висвiтлювала цей феномен лише з перспективи райху⁴⁴ . Поняття "примусова праця" не є, як констатував ще 1985 р. Герберт, нейтральною аналiтичною категорiєю, а вже мiстить суб'єктивну оцiнку стосовно набору, умов працi й побуту робiтникiв⁴⁵ . Воно втiлює захiдну (значною мiрою полiтизовану) iнтерпретацiю, яка слугує для того, аби висвiтлити специфiку використання в III райху саме iноземної робочої сили.

Працездатнi й забезпеченi мiнiмальним рацiоном робiтники в окупованих областях почасти посiдали навiть бiльш привiлейоване становище порiвняно з тими групами населення, якi пiддавалися фiзичному винищенню. З iншого боку, стає зрозумiло, що на тлi особливого досвiду радянських громадян 1930-х pp. самий лише примус пiд час окупацiї не мiг становити домiнуючого i якiсно нового досвiду. Тож категорiя "примусова праця", як iнтерпретацiя, не є достатньою, аби охопити всю специфiку трудових вiдносин пiд час окупацiї в сприйняттi робiтникiв. Пошук нових категорiй є завданням на майбутнє.

стр. 39

¹ История Второй мировой войны. 1939-1945 гг.: В 12-ти тт. - М., 1973-1982; История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941-1945 гг.: В б-ти тт. - М., 1970-1975; Українська РСР у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi Радянського Союзу (1941-1945); Iсторiя Української РСР у 8-ми тт. - Т. 7. - К., 1977; Українська РСР у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi Радянського Союзу (1941-1945).: У 3-х тт. - K, 1967-1968.

² Протягом перших двох мiсяцiв пiсля звiльнення Сталiнської областi, НКВС за звинуваченням у шпигунствi й спiвробiтництвi з окупацiйною владою заарештував 2542 особи (судовi справи зберiгаються в архiвi СБУ).

³ Konieczny A., Szurgacz Н. Praca przymusowa polakow pod panowaniem Hitlierowskim 1939-1945. // Dokumenta Occupationis. - Bd. X. - Poznan, 1976. - S. LIV ff.

⁴ Ветров I.Г. Економiчна експансiя Третього рейху в Українi 1941 - 1944. - К., 2000; Потильчак О.В. Експлуатацiя трудових ресурсiв України гiтлерiвською Нiмеччиною в роки окупацiї. - 1С, 1999.

⁵ PohlD. Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien 1941-1944. - Munchen, 1996.

⁶ Sandkiihler T. "Endlosung" in Galizien. Der Judenmord in Ostpolen und die Rettungsaktionen von Berthold Beitz. - Bonn, 1966.

⁷ Chiari B. Alltag hinter der Front, Besatzung, Kollaboration und Widerstand in WeiBrusland 1941-1944. - Dusseldorf, 1998.

⁸ Gerlach Ch. Kalkulierte Wirtschafts- und Vernichtungspolitik in WeiBrusland. - Hamburg, 1999.

⁹ Зараз готується збiрник документiв дотичних окупованих радянських областей, що перебували пiд вiйськовою адмiнiстрацiєю (за редакцiєю Дiтера Поля). Див. також: Hamburger Instituts fur Sozialforschung (Hg.): Verbrechen der Wehrmacht. Dimensionen des Vernichtungskrieges. - Hamburg, 2002.

¹⁰ Spoerer M. Zwangsarbeit unter dem Hakenkreuz. Auslandische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene und Haftlinge im Deutschen Reich und im Besetszten Europa 1939-1945. - Stuttgart; Munchen, 2001. - S. 79-80; Miiller R.-D. Die Rekrutierung sowjetischer Zwangsarbeiter fur die deutsche Kriegswirtschaft. // Herbert U. (Hg.) Europa und der "Reichseinsatz": auslandische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene und KZ-Haftlinge in Deutschland 1938-1945. - Essen, 1991. - S. 234-250.

¹¹ Бакулев Т.А,. Развитие угольной промышленности Донецкого бассейна. - М. 1955; Тертшгорсв А., Судоплатпов А. Восстановление Донецкого угольного бассейна. - М., 1944. - С. 9-12; Die Bodenschatze und der Bergbau des siidrussischen Wirtschaftsraumes (hrsg. vom Wirtschaftsinstitut fur die Oststaaten). -Konigsberg, 1940.

¹² Riedel M. Bergbau und Eisenhiittenindustrie in der Ukraine unter Deutscher Besatzung (1941-1944).//VfZ (1973). -Vol. 21. - H. 3. - S. 245-284, hier S. 248-249.

¹³ BA-MA, RW 31/409; EichholtzD. Geschichte der deutchen Kriegswirtschaft 1939-1945. - Bd. II. -Berlin, 1985. -S. 460-461.

¹⁴ BA-MA, RH 22, 92.

¹⁵ Мiсячний звiт БХО за листопад 1942 p. // BA-MA, RW 31, 485.

¹⁶ Riedel M. Op. cit. - S. 278-279.

¹⁷ Der Angrif auf die Sowjetunion. // Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg. - Bd. 4. -Stuttgart, 1983. - S. 989-1022; Verbrechen der Wehrmacht. Dimensionen des Vernichtungskrieges 1941-1944 (Ausstellungskatalog). - Hamburg, 2002. - S. 287-360.

¹⁸ BA-MA, RW 31/431

¹⁹ BA-MA, RH 22, 91.

²⁰ BA-MA, RW31, 410.

²¹ Труба М.Е. Оккупационный режим в годы Великой Отечественной войны. Угон в Германию. // Летопись Донбасса. Краеведческий сборник. - Вып. 2. - Донецк, 1994. - С. 162-166.

²² Miiller R.-D. (Hrsg.) Die deutche Wirtschaftspolitik in den besetzen sowjetischen Gebieten 1941-1943. Der AbschluBbericht des Wirtschaftsstabes Ost und Aufzeichnungen eines Angehorigen des Wirtschaftskommandos Kiew. - Boppard am Rhein, 1991. - S. 549-550.

²³ Донецкий вестник.- 1942. - 29.I; 1.II; 15.II; 9.VIII.

²⁴ BA-MA, RW31,434.

²⁵ BA-MA, RW 31, 418.

²⁶ BA-MA, RW31,417.

²⁷ BA-MA, RW31, 418.

²⁸ Ibid.

²⁹ BA-MA, RW31,477.

³⁰ Ibid.

³¹ BA-MA, RW31, 441.

³² Довiдник про табори, тюрми та Гетто на окупованiй територiї України (1941 - 1944). - K, 2000.

³³ Державний архiв Донецької областi. - Ф. "Воспоминания и некоторые интервью со свидетелями из Донецка'.

³⁴ BA-MA, RW 31, 421; Донецкий вестник. - 1943. - 8 января.

³⁵ Der Tarifschichtlohn der Bergarbeiter schwanke je nach der ausgeubten Tatigkeit zwischen 23,80 Rubel und 4,30 Rubel. Was einem Monatseinkommen zwischen 523 und 94 Rubel entsprach. Die

стр. 40

Angestellten wurden nicht nach Schichten, sondern nach einem festem Monatsgehalt bezahlt. Das Einkommen der Hauptingenieure lag um 1100, der Ingenieure um 850, der Ubarsetzer urn 700 und der Grubensteiger um 650 Rubel. Abgezogen wurden jeweils etwa 8% Lohnsteuer sowie Geld fur die Verpflegungsrationen.

³⁶ BA-MA, RH 22, 91.

³⁷ N1-5261.

³⁸ BA-MA, RW 31, 344, 414.

³⁹ BA-MA, RW 31, 477; N1 4332.

⁴⁰ Vgl. BA, R 26 IV, 33 b; BA-MA, RW 31, 130.

⁴¹ BA-MA, RW31,420.

⁴² BA-MA, RW 31/410.

⁴³ Dean M. Collaboration in the Holocaust. Crimes of the Local Police in Belorussia and Ukraine, 1941-1944. - New York, 2000.

⁴⁴ В однiй iз останнiх публiкацiй У.Герберт зараховує цивiльне населення окупованих областей, яке працювало на нiмцiв, до групи "примусових робiтникiв" (Див.: Herbert U. Zwangsarbeit im "Dritten Reich". Kenntnisstand, offene Fragen, Forschungsprobleme. // Reininghaus W., Reiman N. Zwangsarbeit in Deutchland 1939-1945. Archiv- und Sammlungsgut, Topografie und ErschleiBungsstrategien. - Bielefeld, 2001.-S. 16-37).

⁴⁵ Herbert U. Fremdarbeiter Politik und Rraxis des "Auslander-Einsatzes" in der Kriegswirtschaft des Dritten Reiches. - Berlin, Bonn, 1985. - S. 359.

In the article, based on the novaday's researches of the foreign authors, as well as materials of Ukrainian archive storages, the author raises the problem of usage of Soviet citizens' labor in Donbas coal-mining industry.

стр. 41

Permanent link to this publication: