Libmonster ID: UA-3557

Заглавие статьи "БАВАРСЬКИЙ ГЕОГРАФ": СПРОБА ЕТНОЛОКАЛІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ IX ст.
Автор(ы) Л. В. ВОЙТОВИЧ
Источник Український історичний журнал,  № 5, 2009, C. 12-34

Author: Л. В. ВОЙТОВИЧ

У статті підбито підсумки спроб локалізації слов'янських племен за джерелом IX ст. - "Баварським географом". Пропонується уточнення міжнародних торговельних шляхів згідно з гіпотезою І. Геррмана та пов'язані з цим нові версії етнолокалізації.

У наукових колах давно відома цікава пам'ятка - т.зв. "Баварський географ" ("Geographus Bavarus"; повна оригінальна назва "Опис градів і земель на північ від Дунаю" ("Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii")). Написане на двох аркушах джерело (існує лише один його список) було виявлене в 1722 р. у Баварській державній бібліотеці (Мюнхен), де зберігається й досі, у складі збірника IX ст.1 Баварський герцог придбав цей збірник у 1571 р. разом з архівом антиквара Германа Шеделя (1410 - 1485 рр.). У середині XVIII ст. французький посол у Мюнхені граф дю Бюа ввів цінне джерело у науковий обіг (у французькому перекладі). Назву "Баварський географ" пам'ятці дав відомий польський письменник і вчений Ян Потоцький (1761 - 1815 рр.)2. "Баварський географ" відрізняється інформативною насиченістю і містить перелік племен, переважно слов'янських, із зазначенням кількості "градів" ("civitates").

Першим дослідником, який спробував з'ясувати походження пам'ятки, був польський історик Г. Ловмянський. За його висновками, зберігся не оригінал, а друга редакція, яка складається з двох частин. Перша частина (позиції 1 - 13) є точною копією втраченого оригіналу першої редакції. В оригіналі зафіксовано результати стратегічної розвідки Франкської імперії, що мало послужити розширенню сфери її впливу на північ від Дунаю. Друга частина була долучена у ході створення другої редакції - маючи географічний характер, вона підсумовувала торговельну та місіонерську інформацію. На думку польського вченого, цю редакцію було створено у монастирі св. Еммерама в Регенсбургу. Перша частина була сформована невдовзі після 844 р. монахом Рудольфом - автором другої частини Фульденських анналів, на замовлення короля Людовика Німецького. Із Фульди документ потрапив до королівського двору у Регенсбург, де після 845 р. ченці монастиря св. Еммерама створили другу редакцію3. Інші дослідники, спираючись на палеографічні та кодикологічні дані, стверджують, що "Опис градів і земель на північ від Дунаю" є оригіналом, створеним у першій половині IX ст.4

Пам'ятку та її складові частини окремі дослідники датують по-різному: 795 р. (Л. Дралле5), 817 р. (Л. Гавлік6), 830 - 840 рр. (В. Гюзелев7), 833 - 890 рр. (П. Раткош8), після 844 р. (В. Фрітце9), 866 - 890 рр. (П. Шафарик10), початок 870-х рр. (О. Назаренко)11. На думку останнього, з якою важко не погодитися, зараз неможливо достеменно встановити, є пам'ятка оригінальною чи копією протографа. Згідно з його висновком, "Баварський географ" було створено в монастирі Райхенау, розташованому на однойменному острові Боденського озера. Інформацію про слов'янські племена, які входили у сферу інтересів Великоморавії та північно-східних сусідів цієї держави, укладач пам'ятки отримав від одного зі слов'янських просвітителів і місіонерів - св. Мефодія чи його учнів, коли вони вимушено перебували у Райхенау (що підтверджує запис у монастирській "Книзі


Войтович Леонтій Вікторович - д-р іст. наук, професор, завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка.

E-mail: lev67420@ukr.net

стр. 12

побратимства" ("Liber confraternitatum"), рятуючись від переслідувань. Свої висновки вчений також базував на впевненості, що згадане в документі плем'я ruzzi тотожне русам, інформацію про яких діячі кирило-мефодіївського кола черпали від створеної константинопольським патріархом Фотієм бл. 866 р. єпископії (митрополії) на Русі12.

Ретельне дослідження пам'ятки почали ще Й. Лелевель (1786 - 1861 рр.)13, П. Й. Шафарик (1795 - 1861 рр.)14 та К. Цейсе (1806 - 1856 рр.)15. Література з цієї проблеми практично неосяжна. Найбільш грунтовні дослідження тексту провадили В. фон Кельтш16, А. Кралічек17, Е. Кухарський18, В. Фрітце19, Г. Ловмянський20, І. Геррман21, О. Назаренко22 та Б. Томенчук23. Джерело видавалося багато разів. Нижче наведено оригінальний текст (за виданням С. Закшевського, звіреним із пізнішими публікаціями24) з першим паралельним українським перекладом, виконаним автором цієї статті.

Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii (Опис градів і земель на північ від Дунаю)

(1) Isti sunt qui propinquiores resident finibus Danaorum quos vocant Nortabtrezi, ubi regio in qua sunt civitates LIII, per duces suos patriae (Ті, які найближче сидять до меж Данських, називаються нортабтричі; область їх, в якій 53 гради, окремо [управляється] їхніми герцогами).

(2) Uilci, in qua civitates XCV, et regions IIII (Вільці, в яких 95 градів і 4 області).

(3) Linaa, est populisqui habet civitas VII (Лінони - народ, який має 7 градів).

(4 - 6) Prope illis resident quos vocant Bethenici, et Smeldingon, et Morizani, qui habent civitates VII (Недалеко від них сидять ті, що називаються бетеничі, смельдинги і моричани, які мають 11 градів).

(7) Juxta illos sunt qui vocantur Hehfeldi, qui habent civitates VIII (Поряд із ними сидять ті, які називаються гефельди, і які мають 8 градів).

(8) Juxta illos region quae vocatur Sorbi, in qua regione plures sunt quae habent civitates L (Поряд із ними розташована область, яка називається Сорби; в області численний народ, що має 50 градів).

(9) Juxta illos sunt quos vocant Talaminzi, qui habent civitates XIII (Поряд із ними ті, які називаються таламинцями, і які мають 13 градів).

(10) Beheimare, in qua sunt civitates XV (Бегеймари, в яких 15 градів).

(11) Marharii, habent c ivitates XI (Марари мають 40 градів).

(12) Uulgarii, regio est inmensa et populus multus habent civitates V, eo quod multitude magna ex eis sit et non sit eis opus civitates haberc (Вулгарії, велика область і численний народ мають лише 5 градів, оскільки більшість народу живе поза ними, а, отже, не має потреби у градах).

(13) Est populus quern vocant Merchanos, ipsi habent civitates XXX (Є народ, який називається мерехани, у нього 30 градів). Istae sunt regions quae terminant in finibus nostris (Це області, які межують із нашими землями). Istisunt qui juxta istorum fines resident (Ось ті, які живуть поряд з їхніми межами).

(14) Osterabtrezi, in qua civitates plusquam C sunt (Остабтрезі, які мають понад 100 градів).

(15) Miloxi, in qua civitates LXVII (Мілокси, в яких 67 градів).

(16) Phesnuzi, habent civitates LXX (Феснучі мають 70 градів).

(17) Thadesi, plusquam CC urbes habent (Тадеси мають більше 200 градів).

(18) Glopeani, in qua civitates CCCC, aut co amplius (Глоп'яни, в яких 400 або трохи більше градів).

(19) Zuireani, habent civitates CCCXXV (Журяни [Чуряни?] мають 325 градів).

(20) Busani, habent civitates CCXXXI (Бужани мають 231 град).

(21) Sittici, region inmensa populis et urbibus munitissimis (Сіттичі, область, в якій народу і градів без ліку).

стр. 13

(22). Stadici, in qua civitates DXVI (Стадичі, у котрих 516 міст і безліч людей).

(23) Sebbirozi, habent civitates XC (Себбірочі мають 90 градів).

(24) Unlizi, populus multiuse, civitates CCCXVIII (Унличі, численний народ, 318 градів).

(25) Neriuani, habent civitates LXXVIII (Нерв'яни мають 78 градів).

(26) Attorozi, habent CXLVIII, populus ferocissimus (Атторочі мають 148 [градів], народ, найбільш розгнузданий).

(27) Eptaradici, habent civitates CCLXIII (Ептарадичі мають 243 гради).

(28) Uuillerozi, habent civitates CLXXX (Вільєрочі мають 180 градів).

(29) Zabrozi, habent civitates CCXII (Заброчі мають 212 градів).

(30) Znetalici, habent civitates LXXIIII (Знеталичі мають 74 гради).

(31) Aturezani, habent civitates CIIII (Атурезани мають 104 гради).

(32) Chozirozi, habent civitates CCL (Хозирози мають 250 градів).

(33) Lendizi, habent civitates XCVIII (Лендізі мають 98 градів).

(34) Thafnezi, habent civitates CCLVII (Тафнезі мають 257 градів).

(35) Zeriuani, quod tantum est regnum ui ex eo cunctae gentes Sclauorum exortae sint et originem sicut affirmant ducant (Черв'яни, в яких одних є королівство і від яких усі племена слов'ян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід).

(36) Prissani, civitates LXX (Присяни, 70 градів).

(37) Uelunzani, civitates LXX (Велунчани, 70 градів).

(38) Bruzi, plus est undique, quam de Enisa ad Rhenum (Бруси, усюди більше, ніж від Енса до Рейну).

(39) Uuizunbeire (Вічунбейри).

(40) Caziri, civitates C (Казіри, 100 градів).

(41) Ruzzi (Руси).

(42) Forsderen (Форсдери).

(43) Liudi (Ліуди).

(44) Fresiti (Фрезити).

(45) Serauici (Серавичі).

(46) Lucolane (Луколяни).

(47) Ungare (Унгри).

(48) Vuislane (Вісляни).

(49) Sleenzane, civitates XV (Слензяни, 15 градів).

(50) Lunsizi, civitates XXX (Лужичі, 30 градів).

(51) Dadosesani, civitates XX (Дадосечани, 20 градів).

(52) Milzane, civitates XXX (Мільчани, 30 градів).

(53) Besunzane, civitates II (Безунчани, 2 гради).

(54) Uerizane, civitates X (Веричани, 10 градів).

(55) Fraganeo, civitates XL (Фрагани, 40 градів).

(56) Lupiglaa, civitates XXX (Лупигляни, 30 градів).

(57) Opolini, civitates XX (Ополяни, 20 градів).

(58) Golensizi, civitates V (Голендзичі, 5 градів).

* * *

Ще Г. Ловмянський розділив документ на дві частини, віднісши зазначені у пунктах 14 - 58 племена до тих, які проблематично локалізувати. У цій частині пам'ятки, долученій при створенні другої редакції, на його думку, порядок назв у контексті був довільним25. Таке припущення дає підстави розглядати будь-які версії без обмежень, незалежно від місця у контексті, а з огляду на фантазію їх авторів26. Користуючись гіпотезою про довільний порядок назв як аксіомою, її прихильники нерідко зловживають патріотичними почуттями, намагаючись локалізувати племена на сучасних територіях своїх країн (здебільшого Польщі або Чехії). Фактично гіпотеза Г. Ловмянського завела проблему локалізації племен на манівці.

І. Геррман запропонував розглядати перелік племен поза кордонами імперії Каролінгів, керуючись зафіксованими та ймовірними лініями торговельних комунікацій, а також беручи до уваги можливе дублювання племінних назв27. Цей шлях ідентифікації народів виглядає більш перспективним. Він пропонує осмис-

стр. 14

лену систему і заміну верифікації спотворених назв пошуками джерельних та археологічних доказів.

Даний метод прийняв Б. Томенчук28, корегуючи розташування племен уздовж шляхів, запропонованих І. Геррманом. Однак якщо прийняти хоча б частково версію О. Назаренка і припустити, що текст Рудольфа чи іншого автора першої частини був доповнений у Райхенау інформацією св. Мефодія і його сподвижників, то більшість торговельних напрямків будуть простягатися не від франкських кордонів чи Балтики, а від кордонів моравських. При цьому значна частина пропозицій І. Геррмана та Б. Томенчука виглядатимуть сумнівно.

Загалом надаючи перевагу методові І. Геррмана перед методом Г. Ловмянського, локалізацію племен доцільно розглядати блоками, беручи до уваги як торговельні артерії, так і кордони імперії Каролінгів і Великоморавської держави. Не варто також виключати можливе дублювання назв.

Іншим важливим моментом є кількість градів. Порівняння свідчень джерела з археологічними пам'ятками на територіях точно локалізованих племен (прикордонних із франкською державою) показало, що вони ідентичні з бурговими округами, тобто пам'ятка містить інформацію про внутрішню військово-політичну структуру прикордонних племен29. Зрозуміло, що для більш віддалених областей ці дані не могли бути точними. Але цілком імовірно, що для цих територій під терміном "civitates" малися на увазі не тільки укріплені поселення, а й громади-общини30.

Не викликає також сумнівів, що назви племен здебільшого передані з помилками. Однак німецькі редактори "Баварського географа" відтворювали їх значно ближче до оригіналу, ніж автори візантійські, пов'язані обов'язковим наслідуванням античних письменників31.

Локалізація перших тринадцяти племен не викликає серйозних суперечок, оскільки йдеться про народи, що мешкали вздовж північно-східного кордону Франкської імперії з півночі на південь:

(1) Nortabtrezi [північні ободрити, ободричі]: у джерелах згадуються з 789 р., велика група слов'янських племен, яка займала території в нижній течії Ельби32.

(2) Uilci [вільці (лат. wilti, нім. Wilzi, Wulzi), велети, лютичі]: племінне об'єднання полабських слов'ян на схід від ободритів; ядро розташовувалося між Варнавою та Одером33.

(3) Linaa [лінони чи линяни]: уперше згадані Ейгардом під 808 р. та у "Chronicon Moissiaceuse" у розповіді про похід Карла, сина імператора Карла Великого, проти них та смоленців. За П. Й. Шафариком - глиняни34. Плем'я згадується в Адама Бременського та Гельмольда. Локалізується на правому березі Лаби по сусідству з битинцями і смоленцями. У фундаційному документі Гавельберзького єпископства імператора Оттона І (946 р.) згадана провінція Лінагга (Linagga) з градом Потлустім (нині Путлітц) над р. Степеницею. В їхній землі був також град Лончин. Плем'я належало до об'єднання ободричів35.

(4) Bethenici [бетеничі, битинці]: слов'янське плем'я, яке проживало на східному березі нижньої Лаби, південніше глинян і північніше смоленців. Уперше згадані 811 р. Дослідники вагаються, до якого об'єднання належало це плем'я: велетів чи глинян? Імовірно, пізніше їх поглинули глиняни36.

(5) Smeldingon [смельдинги, смоленці]: слов'янське плем'я, яке займало територію південніше битинців. У 808 р. разом із глинянами пристало до союзу з данським королем Готфрідом і чинила опір наступові Карла, сина імператора франків Карла Великого. У 809 р. проти них виступив союзник франків - ободритський князь Дрожко, якому з допомогою саксів вдалося здобути їхній град Semeldinconnoburg. Після повторного наступу франків у 811 р. землі смельдингів були сплюндровані, а франки спорудили тут замок Abochi. Питання про точну локалізацію племені залишається дискусійним37.

стр. 15

(6) Morizani [моричани]: слов'янське плем'я, яке проживало на правому березі Лаби в її середній течії. У джерелах згадується протягом 937 - 1114 рр. (moritsani, mortsani, moraciani, moroszani, moresctns, mrocini, morkeni, mrozini, morazena, morosini, morozani, moresini, mrozani, morschone)38.

(7) Hehfeldi [гевелери, гаволяни (hevelli)]: полабське плем'я, сусіди лютичів, локалізується на р. Гавелі, столиця - Гавелберг (Havelberg), пізніше Бренна (Бранденбург)39.

(8) Sorbi [сорби, серби]: одна з головних груп полабських слов'ян. У джерелах згадуються з 631 р. 40 і до кінця X ст., коли були остаточно завойовані німцями41.

(9) Talaminzi [таламинці, делеминці (doleminci), доленчани]: лужицьке плем'я, яке займало землі між р. Каменицею, притокою Мульди, р. Лабою (до Стріли), Ползницею і Крушними горами. Входило в об'єднання сорбів42.

(10) Beheimare [богемці, чехи, богеми (лат. bohemi, baiahaeni, boemani)]: назва походить від німецького спотворення кельтського племінного етноніму бойїв (боїв; лат. boii), які у перших століттях нашої ери займали територію Чехії, пізніше перебралися в Паннонію, звідки у III ст. мігрували в Північну Італію (від них залишилася назва міста Болонья). Ця назва поширилася на чехів43.

(11) Marharii [моравії, морави]: слов'янські племена, які розселилися у сучасній Моравії і далі на схід по річках Ваг, Нітра, Грон та створили у IX ст. Великоморавську державу44.

(12) Uulgarii [болгарії, болгари]: болгари-тюрки в IX ст. вже успішно асимілювались у слов'янському середовищі Балкан, утворивши тут велику державу45.

(13) Merchanos [мерехани]: ця назва залишається дискусійною. Значна частина дослідників уважає її дублем назви мораван або їх нітранської частини46. Однак ще П. Й. Шафарик звернув увагу на слов'янське плем'я над р. Моравою на заході Балкан. Таку локалізацію племені підтримав І. Геррман47. Судячи з тексту пам'ятки, така версія видається правильною.

За І. Геррманом, до другої групи включені племена, розташовані на торговельному шляху Бардовик - гирло Одри. У цю групу дослідник включає лише одне плем'я - osterabtrezi48. Б. Томенчук пропонує племена пунктів 14 - 25 локалізувати вздовж одерсько-віслянського річкового шляху (Балтійське море - р. Одра - р. Нотець - р. Вісла - р. Західний Буг - р. Серет - р. Дністер - Чорне море)49. Така схема виглядає надуманою і не підтверджується археологічним матеріалом. Одним із відгалужень знаменитого "бурштинового шляху" був маршрут Балтійське море - р. Вісла - р. Західний Буг - р. Дністер (перехід між Західним Бугом та Дністром у районі Пліснеська) - Чорне море. А от шлях по річці Нотець до Вісли виглядає цілком самостійним. Не було сенсу через Одру і Нотець із Балтики добиратися до Вісли. Тому щодо цієї частини переконливішою виглядає гіпотеза І. Геррмана, тим більше, що ідентифікація племені (пункт 14) особливих дискусій не викликає.

(14) Osterabtrezi [східні ободрити]: із цього потужного племінного об'єднання між низов'ям Лаби (Ельби) та узбережжям Балтики виділялося плем'я ререгів, центром якого був Мехлін (Mechlin) (Магнополіс, Мекленбург)50.

Третю групу племен І. Геррман пов'язує з торговельним шляхом Магдебург - Ребус - Познань - Київ, розташовуючи на цьому шляху племена пунктів 15 - 2551. Існування такого шляху сумнівне. Розглядаючи обидві версії (І. Геррмана й Б. Томенчука), варто зробити незначну корекцію: від Магдебурга міг існувати шлях до середньої Одри, звідки по р. Варті і р. Нотець можна було дістатися р. Вісли і головної артерії "бурштинового шляху", який закінчувався на Чорноморському узбережжі, але не заходив до Києва. Уздовж цього шляху можна спробувати розмістити племена пунктів 15 - 25.

стр. 16

(15) Miloxi [мілокси, мільчани]: тотожність мілоксів і мільчан доволі переконливо обгрунтував ще А. Кралічек52. Мільчани розташовувалися між Лабою і Одрою над верхньою Спревою (нині Шпре). Головним їх градом був Будишин (нині Бауцен)53. І. Геррман вважав їх тотожними з племенем licikaviki (середня Одра і Варта)54. Плем'я licikaviki згадане тільки Відукіндом (X ст.) у контексті війни польського князя Мешка І із саксонським намісником Віхманом та велетами у 963 - 966 рр. (ця згадка повторена пізніше Тітмаром Мерзебурзьким). Licikaviki перебували під владою польського князя. Їх локалізацію на середній Одрі та Варті обгрунтував Й. Відаєвич55. Ця версія доволі приваблива, але, з огляду на етимологію назви, залишається тільки гіпотетичною. Б. Томенчук помістив їх на правому березі Одри ближче до гирла Варти без будь-яких пояснень, лише згідно зі своєю "концепцією шляху" з Балтики через Одру, Варту і Нотець до Вісли56. Цього, звичайно, замало, щоби погодитись із подібною локалізацією.

(16) Phesnuzi [феснучі, пешнуці (?)]: назва племені настільки спотворена, що навколо його локалізації виникло найбільше різних версій - від Лужиць57 до Нижнього Дунаю58. Була спроба навіть ототожнити їх із печенігами59 чи бежунчанами60. Із усіх локалізацій найбільш виваженою виглядає запропонована Е. Кухарським, який розташовував плем'я в Лужицях по сусідству з мільчанами. Це вписується як у контекст назв, так і у прийняту шляхову гіпотезу. Поряд із мільчанами (щоправда, над Вартою) розмістив їх і Б. Томенчук61.

(17) Thadesi [тадеси]: локалізація цього племені - одна з найбільш дискусійних. П. И. Шафарик ототожнював його з дзядошанами і на підставі ономастичних матеріалів локалізував у районі сучасного Галича62. Погоджуючись із ним, А. Кралічек розташовував плем'я на теренах сілезьких дзядошан, спираючись на джерела, де це плем'я згадується63. За К. Цейссом, це було південнослов'янське плем'я64. За Е. Кухарським, воно займало південні схили Судетів і Західних Бескидів65. Ряд дослідників пов'язують це плем'я з р. Досса, притокою Гавелі, та ототожнюють із локалізованим тут племенем дошан, яке хроніст Адам Бременський згадував як doxani. З інших джерел X ст. відома область Dassia чи Desseri, яка локалізуєтся над верхньою Гавелою66. Така схема вписується і у структуру контексту назв (поряд із мільчанами та феснучі). Противники цієї локалізації, крім зауважень щодо невеликих розмірів території, яку займали дошани (200 градів тут аж ніяк не розташуєш), критикували версію з позицій топоономастики67. Щодо кількості градів чи, можливо, громад-общин, то для віддалених від кордонів франкської держави регіонів ці цифри не треба абсолютизувати. Топоономастична аргументація без опори на інші джерела завжди залишає проблему відкритою. Б. Томенчук, згідно зі своїм баченням шляхів, розташував плем'я на березі р. Нотець68. Заслуговує на увагу гіпотеза І. Геррмана, який запропонував вважати thadesi варіантом назви thafnezi69. Ми повернемося до цієї гіпотези при розгляді племені N 34, однак з усіх запропонованих варіантів найбільш обгрунтованим усе ж виглядає ототожнення thadesi з дошанами.

(18) Glopeani [глоп'яни]: більшість дослідників уважає їх гоплянами, тобто племенем, яке спочатку жило на берегах оз. Гопло (Gopro), а потім у Куявах і Хелмінській землі. Судячи з кількості градів, це було одне з найпотужніших племен регіону70.

Виглядає так, що згадані у пунктах 15 - 17 племена розташовувалися на відтинку шляху між Лабою та Одрою, можливо частково охоплюючи і басейн Варти. Плем'я N 18 займало середню Віслу нижче впадіння Західного Бугу.

Племена 19 - 25 розміщувалися вздовж головної артерії "бурштинового шляху": Вісла - Західний Буг - Дністер.

(19) Zuireani [журяни, чуряни (?), черв'яни]: ще одне загадкове плем'я, яке дослідники відносять до тих, які неможливо локалізувати. Б. Томенчук розташував їх у нижній течії Західного Бугу71. З огляду на розташування племені в

стр. 17

контексті назв "Баварського географа", найбільш обгрунтованою виглядає гіпотеза І. Геррмана, згідно з якою zuireani (19) є дублетом zeriuani (35)72. Правомірність цієї гіпотези проаналізуємо при розгляді племені N35.

(20) Busani [бужани]: крім Г. Пашкевича, який уважав бужан польським плем'ям73, усі дослідники сходяться на тому, що у "Баварському географі" згадане волинське плем'я бужан. Локалізація їх у верхів'ях Бугу, де був головний племінний град Бужеск, підтверджується також літописними звістками і значною кількістю археологічних матеріалів74.

(21) Sittici [сіттичі, житичі]: також належать до неідентифікованих племен. Наявні версії локалізації від Житомира75 до Боснії76 є звичайними верифікаціями. Доволі вмотивованою виглядає спроба С. Закшевського пов'язати їх із р. Житавою, притокою Нітри77. Як житиців їх локалізують також у районі гирла Заале при Лабі78. Усі ці локалізації ніяк не пов'язані з контекстом назв у "Баварському географі", відтак найбільш прийнятною виглядає версія І. Геррмана79, підтримана Б. Томенчуком80. Обидва розмістили їх на схід від бужан по Дністру. Хорватські землі на лівобережжі верхньої і середньої течії Дністра, де пізніше сформувалося Стольське князівство, знищене під час походу київського князя Володимира Святославича у 981 р. , а потім виникло Звенигородське князівство, у VII-IX ст. були густозаселеним масивом, який цілком може бути "областю, в якій народу і градів без ліку". Це плем'я житичів входило до масиву карпатських хорватів81. Можливо, пізніше, уже у процесі розпаду цього об'єднання, воно ввійшло до складу Теребовльського князівства і від нього перейняло назву требовлян82.

(22) Stadici [стадичі]: так само представлені численними верифікаціями від Русі83 до Центральної Боснії84. Дослідники відшукали с. Стадице над р. Біліною85 та Стадінгію над нижнім Везером86. Зрозуміло, що всі ці версії є звичайними верифікаціями. Тому знову найбільш обгрунтованим виглядає припущення І. Геррмана87, підтримане Б. Томенчуком88, які розмістили це плем'я у Придністров'ї. Народ, в якого "Баварський географ" нарахував аж 516 міст і "безліч людей", цілком міг проживати на густозаселеній у той період території пізнішого Теребовльського князівства89. Самі назви стадичі та житичі цілком відповідають землеробсько-скотарському характеру занять тутешнього населення.

(23) Sebbirozi [себбірочі, шеббіроси]: ще одне плем'я зі спотвореною назвою та надзвичайно широкою локалізацією - від р. Себіри й оз. Сабро в Русі90 до Центральної Боснії91. Їх намагалися ототожнити із сіверянами92 або із сіверою в Болгарії93, із саксонськими нордальбінгами94, проте жоден із цих варіантів не можна визнати переконливим. За І. Геррманом, себбірочі розташовувалися на середньому Дністрі95. Б. Томенчук змістив їх південніше від нинішньої Буковини96. Найімовірніше, це був густозаселений масив на правобережжі Дністра в галицькій частині території карпатських хорватів.

(24) Unlizi [унличі, уличі]: якщо відкинути фантастичні варіації (Іульзен біля Ганновера, Ванзлов у Хорватії або на о. Узнам біля узбережжя Польщі), дослідники пов'язують локалізацію племені з літописними уличами97. Етнонім "уличі" виводять від "угличі", а останнє від "угла" - "кут" (місцевість між гирлами Дністра та Дунаю, яка називається Буджак, що по-тюркськи означає "кут" і, зрештою, так і виглядає)98. Однак уличі локалізуються переважно у верхів'ях та середній течії Південного Бугу до Дністра99, причому первинні осади містилися на Дністрі, південніше впадіння Лядови, а Побужжя було заселене у ході пізнішої колонізації100.

(25) Neriuani [нерв'яни, нерви]: також належать до племен, чия локалізація суперечлива. І. Геррман розмістив їх на Правобережжі Дніпра, південніше древлян і північніше уличів, виходячи зі свого варіанту шляху, який, на його думку, мав закінчуватися в Києві101. Із тих самих засад Б. Томенчук розмістив їх біля

стр. 18

гирла Дністра102. Дослідники ототожнювали нерв'ян із древлянами103, зв'язували з ріками на Hep-, Hyp- і т.д. або розміщували аж у Боснії104 чи просто вважали дрібним західнослов'янським плем'ям невідомої локалізації105. Заслуговує на увагу думка Л. Нідерле, який ототожнював їх із неврами106, згаданими Геродотом у зв'язку з походом Дарія проти скіфів ще у 512 р. до н.е. Частина дослідників ототожнює їх із ранніми протослов'янами107. Археологи їх осади розміщують південніше племен висоцької та чорноліської культур чотирма близько розташованими між собою районами: києво-черкаським (тясминська, канівська і київська групи), східноподільським (по середній течії Південного Бугу у нинішній Вінницькій обл.), західноподільським (у сучасних Тернопільській, Чернівецькій та Хмельницькій обл.) і волинським (північ Хмельницької і частина Житомирської та Рівненської обл.). Найбільш заселеними були два перші регіони108. Виглядає фантастичним, якби дійсно якась частина давнього населення, яке вціліло на первинних оселях при всіх трансформаціях і міграціях протягом мало не півтори тисячі років (16.05.451 р. в битві на Каталаунських полях у різноплемінній армії Аттіли, за свідченням Аполлінарія Сідонія, були neurees поряд із bastarna109), зберегла свою давню назву - неври. У такому випадку ця невелика група мала б розташовуватися поблизу уличів у верхів'ях Південного Бугу.

Найбільш заплутаним і складним для локалізації є блок назв 26 - 32. Гіпотеза І. Геррмана стосовно їх розміщення "у зворотному порядку" вздовж шляху: гирло Дунаю - р. Дністер - р. Вісла - Балтика110, підправлена Б. Томенчуком (Чорне море - р. Дунай - р. Серет Карпатський - р. Прут - р. Дністер - р. Сян - р. Вісла - Балтійське море111), виглядає нелогічною та надуманою конструкцією, особливу з огляду на наявність позиції N 32, яку більшість дослідників пов'язують із хозарами.

(26) Attorozi [атторочі, аттороси]: локалізація цього племені залишається незрозумілою - їх розміщували від Помор'я до Турова в Русі112. П. Й. Шафарик бачив у них літописних тиверців113, що добре вписується в порядок назв після уличів та нерв'ян (нервів). Цю локалізацію приймали В. Сєдов114 та інші дослідники. Прийнявши тотожність атторосів із тиверцями, треба віднести позицію N 26 до третьої групи (торговельного шляху). А. Кралічек115, А. Брюкнер116, Г. Ловмянський117 узагалі вважали, що ця назва, подібно до дальшої номенклатури назв, які закінчуються на -rozi, є містифікацією (тобто вигаданими, штучними конструкціями). Потреби в подібній містифікації не було за жодних умов виникнення самого документа. Простежити вірогідність цієї гіпотези практично неможливо. Дублетом attorozi можна вважати aturezani118.

(27) Eptaradici [Ептарадичі]: з усіх верифікацій найпереконливіше виглядає версія А. Кралічека, який у цій назві вбачав поєднання грецького "επ" зі слов'янським "родичі", тобто "сім родів" Феофана - слов'янських племен у Мезії за Дунаєм в часи болгарської міграції119. Ця версія також вписується в порядок назв "Баварського географа", даючи підстави прилучити позицію N 27 до третьої групи (торговельного шляху).

(28) Uuillerozi [вільєрочі, вілероси]: також викликали цілу низку фантастичних верифікацій - над р. Булерою в Литві як булерці, біля оз. Сюссер-Сее на захід від Галле, дублет велетів і т.д.120 У порядок назв "Баварського географа" вписується тільки версія А. Кралічека, який уважав їх одним із наддунайських болгарських племен121.

(29) Zabrozi [заброчі, саброси] та (30) znetalici [знеталичі] взагалі представлені лише фантастичними версіями. Якщо взяти до уваги розташування цих народів поряд із тиверцями та можливою локалізацією N 27 - 28 як придунайських болгарських племен, то можна запропонувати локалізацію N 29 - 30 у межиріччі Пруту і Серету. Це могли бути дако-романці. Зокрема, заброчі (заброси, саброси) могло бути спотворенням назви сабоків. Це плем'я, уперше згадане Птолемеєм,

стр. 19

традиційно розміщають у Дакії; на користь його дакійської належності свідчить і назва. У II ст., за Марка Аврелія і Коммода, сабоки шарпали римські кордони, а згодом під впливом кельтів і римлян мігрували на північ. Їх розташовують навіть біля витоків Вісли та на берегах Сяну122. Проблема ця гіпотетична. Не можна виключати, що основна маса сабоків відійшла на південь, у межиріччя Серету і Пруту, а, можливо, навіть Пруту і Дністра.

(31) Aturezani [атурезани, тиверці]: усі локалізації (над р. Тур'я на Волині, між Карпатами і Дунаєм чи поблизу надлабського Турітца у районі Магдебурга)123, окрім гіпотези П. Й. Шафарика, який уважав їх тотожними тиверцям124, є малоймовірними.

(32) Chozirozi [хозирози, хозари, хазари]: також належать до неідентифікованих назв125. Із хозарами їх першим пов'язав П. Й. Шафарик126. З усіх існуючих версій (локалізація в Угорщині, Тюрінгії й т. д.) ця є найбільш обгрунтованою.

Підсумовуючи локалізацію групи племен 26 - 32, можна стверджувати, що вона є продовженням попередньої групи, пов'язаної з основною артерією "бурштинового шляху", і включає тиверців (26 та 31), болгарські придунайські (27, 28), дако-романські племена в межиріччі Пруту і Серету (29, 30) та хозар (32). Розташування останніх інформатори докладно не уявляли, але знали, що вони розселені десь далі за тиверцями.

Наступна група племен 33 - 38, серед яких згадуються лендзяни, волиняни і пруси, пов'язана з відгалуженням знаменитого "бурштинового шляху", яке йшло від кордонів Великоморавської держави до берегів Балтики. Саме ця, доволі точна, інформація могла бути отримана від св. Мефодія та його оточення.

(33) Lendizi [лендізі, лендзяни]: представники старшої генерації польських істориків, використовуючи фрагмент трактату візантійського василевса Константина Багрянородного "Про управління імперією", де повідомлялося, що плем'я lenzenionoi сплачувало Києву данину в часи регентства Ольги, намагалися посунути межі розселення лендзян мало не під Київ. Зрештою, не встояв навіть Г. Ловмянський, який відмовився від попередніх поглядів і поширив кордони лендзян до Бугу й Стиру на Волині127. Ці тенденції мають місце і сьогодні. Межі лендзян на півдні і на сході пересуваються до верхів'їв Дністра і Стиру128 та далі, а для обгрунтування цієї тези залучаються здебільшого ономастичні матеріали, причому навіть такі назви, як Белз, Белзець чи Тисмениця беззастережно відносять до західнослов'янських, тобто польських129. Проте вагомих підстав відмовлятися від локалізації лендзян у Сандомирсько-Люблінській землі немає. У середині X ст. це плем'я могло утримувати верхів'я Прип'яті і певний час брати участь у дніпровській торгівлі з Візантією. Можливо, бужани, волиняни чи інші волинські племінні князівства перебували у той період під їх гегемонією. Як учасники дніпровської торгівлі, лендзяни могли сплачувати якусь частку Києву. Через це Константин Багрянородний і відносив їх до данників Києва. О. Головко із цього приводу писав про певну групу лендзян, яка мешкала у верхів'ях західних витоків Дніпра (вірогідно, на території сучасної Білорусії), але водночас не була якимсь значним етнічним формуванням і згодом повністю асимілювалася серед східнослов'янського населення130. Південні кордони лендзян сягали Угорщини, але це не означає, що вони доходили до Карпат. Виявлення цілого угорського кладовища X ст. у Перемишлі свідчить про те, що угорські впливи у цьому регіоні могли сягати Сандомирсько-Люблінської землі. Зрештою, етимологія угорської назви поляків - lengyel (від лендзян) - не вимагає наявності безпосередніх кордонів. Вистачало контактів через Перемишль, який тоді був хорватським центром131. Назва його походить від Пшемисла - імені хорватського або моравського князя (у період гегемонії Великоморавії тут міг перебувати моравський династ). Після розгрому Великоморавської держави хорватські князівства стали об'єктом боротьби між Чехією, Угорщиною і Польщею. Польща в той час переживала період форму-

стр. 20

вання. В орбіту держави Мешка І ввійшли лендзяни, а також, можливо, на короткий час Червень і Перемишль, котрий перед цим перебував у сфері угорського впливу. У 981 р. Володимир Святославич приєднав ці землі до Києва. Якщо б вони були етнічними територіями лендзян, то за них неминуче почалася б тривала боротьба. Але цього не сталося, адже ці землі були хорватськими. У X ст. лендзяни локалізувалися біля великоморавських кордонів.

(34) Thafnezi [тафнезі, тафнечі, таняни]: П. Й. Шафарик та Л. Нідерле вважали, що thafnezi - це плем'я, яке жило на р. Танві, правій притоці Сяну132. За даними "Баварського географа", на їх території було 257 градів. Басейн ріки Танви бідний на археологічні знахідки, що викликало застереження дослідників. Однак практично на жодній із територій племен, перелічених "Баварським географом" у групі 14 - 58, не вдалося відшукати відповідної кількості градів. Імовірно, інформація стосується приблизної кількості громад-общин133. Інші варіанти локалізації племені thafnezi (поморські, дравські, верхньодунайські) слабко аргументовані, вони базуються на співзвучності назв без пов'язання з їх етимологією, археологічним матеріалом і порядком назв у "Баварському географі"134. Е. Кухарський розмістив танян на південь від лендзян і на північ від Карпат135, що, по суті, не заперечує версії П. Й. Шафарика й Л. Нідерле. Гіпотеза І. Геррмана стосовно тотожності thafnezi і thadesi може бути прийнятною лише у випадку, якщо припустити, що редактор "Баварського географа" помилково розмістив thadesi перед glopeani (глоп'янами), тоді, як їх потрібно було поставити перед zuireani (черв'янами).

(35) Zeriuani [черв'яни]: існує версія щодо їх ідентифікації навіть як чернігівських сіверян. Найбільшого поширення набуло твердження Т. Левицького, згідно з яким zeriuani - це серби, тобто нинішні лужицькі серби. Польський історик керувався порядком назв у контексті пам'ятки: lendizi -thafnezi - zeriuani - prissani - velunzani. Оскільки lendizi - це лендзяни, локалізовані у Сандомирській землі, а, за Т. Левицьким, prissani і velunzani - спотворені назви поморських племен пуржичан і велинян, то zeriuani-сорби були розміщені між середньою Віслою та нижньою Нотецією136. Уже Г. Ловмянський помітив непевність такої локалізації137. З'явився ще цілий ряд версій локалізації цього племені від Помор'я майже до гирла Дунаю, але жодна з них не була переконливою.

І. Крип'якевич пропонував zeriuani читати як "черв'яни", тобто плем'я, пов'язане з "градами червенськими" найдавніших літописів. Племінна назва черв'ян збереглася в Іпатіївському зводі, а також відбита у топонімі Червняни (Черляни; нині у Городоцькому р-ні Львівської обл.)138. Це в'яжеться і з контекстом пам'ятки, де сказано, що плем'я складало велику "державу, що з неї, як кажуть, походять усі люди слов'янські" (у перекладі О. Назаренка: "королівство настільки [велике], що з нього походять усі слов'янські народи і ведуть, за їх словами, [свій] початок", що також цілком коректно: "regnum" як "королівство"139). Звідси і назви Червен та червенські гради, інформацію про яких зберегли найдавніші літописи140. Із черв'янами етнонім "zeriuani" ототожнювали Я. Відаєвич141 та Т. Лер-Сплавинський142, уважаючи це плем'я польським. Легко пояснити й етимологію назви у німецькому спотворенні: zeriuani = czeruiani = czerweni = черв'яни. Крім того, цей варіант найкраще вписується в порядок назв "Баварського географа": lendizi - thafnezi - zeriuani - prissani - velunzani143. Б. Томенчук розташував їх у Вісло-Бузькому басейні144, але для цього йому довелося "перемістити" волинян аж за гирло Західного Бугу, для чого немає жодних підстав. За І. Геррманом, zeriuani - це носії культури Луки-Райковецької, яку В. Сєдов ототожнює з дулібами145, але ця локалізація нічим не мотивована. Водночас гіпотеза І. Геррмана, за якою zeriuani є дублетом zuireani, заперечень не викликає.

(36) Prissani [присяни, пріссані, присянці]: М. Карамзін146, Й. Добровський147 і А. Кралічек148 відстоювали тотожність prissani = brzezani. А. Крисінський вису-

стр. 21

нув варіант: prissani = brissani, згадані Гельмольдом над нижньою Гавелою149. В. Войцеховський, Р. Керсновський, Г. Ловмянський та інші історики прив'язували це плем'я до поморських Пуржич150. Існують ще локалізації племені в районі Пружан у Білорусії чи Призрена на Балканах. Проте всі вони не беруть до уваги ані етимологію назви, ані наявність археологічних пам'яток відповідної епохи та не вписуються в контекст назв "Баварського географа".

Виходячи з локалізації сусідніх племен у контексті пам'ятки, можна вважати, що це - присяни (пріссані, присянці), тобто плем'я, що живе на р. Сян (спотворена назва від zlasani з Празького привілею 1086 р. - засяни (засянці), позаяк форми присянці, прикарпатці і т.д. характерні для пізнішого часу). За даними "Баварського географа", у них було 70 громад. У районі Перемишля - Сянока було майже стільки ж городищ151. Центром землі присян був Перемишль, який у IX ст. вже існував152.

(37) Uelunzani [велунчани, волиняни]: польські історики досі намагаються пов'язувати волинян із поморським містом Велин. Навіть відомості арабського історика Абу-ль-Хасана Алі ал-Масуді (947 р. ) про державу Валиняна та її короля Маджака польські, а за ними і деякі сучасні російські дослідники схильні відносити до поморського Волина. Ал-Масуді черпав інформацію про східних слов'ян від ал-Джармі та Харуна ібн Ях'я, які звільнилися з візантійського полону, відповідно, у вересні 845 р. та близько 900 р. Їх інформація відноситься до 840 - 880-х рр. Як справедливо зауважив А. Новосельцев, у IX ст. у Помор'ї не існувало Волина. Зрештою, про Помор'я у Візантії тоді нічого і не знали153. Волиняни - не гіпотетичне плем'я з околиць поморського міста Велин, а з Волині, де волиняни засвідчені літописами, іншими писемними пам'ятками і топонімами.

(38) Bruzi [бруси, пруси]: тотожність bruzi з прусами не викликає застережень154. Ятвяги, які були найпівденнішим із прусських племен, хоронили своїх покійників під кам'яними курганами, ареал яких розпочинається у верхів'ях Шари і Німану155.

Важко визначитися, куди віднести плем'я N 39. Виходячи з варіантів його локалізації, воно могло належати як до попередньої, так і до наступної груп. І. Геррман виділив племена N 40 - 46 у групу племен, розташованих уздовж шляху Саркел - Київ - Візантія156. Уточнення Б. Томенчука (Балтійське море - Ладога -Волга - Десна - Дніпро - Чорне море)157 не може бути прийнятним. Інформатори "Баварського географа" не могли знати цього "варязького" шляху, та ще й у IX ст. Якщо їм був відомий шлях до Хозарії, то, звичайно, через Саркел до Києва. Шлях із Булгара на середній Волзі сформувався вже у X ст., коли після прийняття мусульманства волзькими булгарами через цей регіон пішла мусульманська торгівля в обхід гирла Волги, яке залишилося під контролем хозарів. А у IX ст. зв'язок із Хозарією проходив через Дон, у верхів'ях якого перебували цілі слов'янські масиви158.

(39) Uuizunbeire [вічунбейри]: також зібрали низку фантастичних локалізацій (vidivarii Йордана, beormas Орозія, biarmi короля Альфреда і скандинавських джерел, перм'яки або карели, булгари білі або чорні)159. З огляду на розташування поблизу прусів заслуговує на увагу варіант локалізації в районі Візни над Нарвою160. Ця локалізація найкраще мотивована і з погляду назви (uuizun - візна, bei - при, коло, біля), спотвореної в німецькій передачі. Варіант Б. Томенчука "біла весь"161 з лінгвістичного боку необгрунтований. Доводиться констатувати, що плем'я N 39 належить радше до попередньої групи і може бути локалізоване в районі Візни над Нарвою.

Племена N 40 - 47 мешкали вздовж шляху з Хозарії через Київ до Чорного моря і Візантії.

(40) Caziri [казіри, хозари]: ототожнення caziri з хозарами заперечень не викликає162.

стр. 22

(41) Ruzzi [руси]: тотожність ruzzi з русами беззаперечна163. Зрозуміло, що Русь і руси - це дніпровський Київський каганат, який виник невдовзі після звільнення полян від хозарської зверхності164.

(42) Forsderen [форсдери] та (43) Liudi [ліуди, люди (?)]: за Й. Лелевелем та П. Й. Шафариком, народи N42 і 43 - це назви різних фінських племен (проти цього твердження не заперечував С. Закшевський165). За К. Цейссом, це одна назва: "forst" - "ліс", "liudi" - "люди"; тобто "лісові люди", або "древляни"166. В. фон Кельтш локалізував їх над дніпровськими порогами, виводячи назву від скандинавського "fors" - "водоспад" та від готських тервінгів (therwingi)167. Б. Горак і Д. Травнічек розміщали їх на Кримському півострові168. Об'єднав ці назви в одну також І. Геррман. За його версією, "Forsderen Liudi" - "Erste Leute", "Vorderste Leute" чи "Fuhrendes Volk" - це "перші, керівні люди"169. Тобто у такий спосіб підкреслювалася зверхність русів у придніпровському об'єднанні -Київському каганаті. Ця версія доволі переконлива, хоча гіпотеза К. Цейсса більш мотивована з лінгвістичного боку і також не суперечить розташуванню племен. Я схиляюся до того, що більшу рацію має К. Цейсе.

(44) Fresiti [фрезити]: від fresi170. Плем'я розташовували в Новгородській землі. П. Й. Шафарик вагався: відносити їх до слов'ян чи фінів171? С. Закшевський розміщував їх серед весі, звертаючи увагу на можливу тотожність fresiti = wariazi, waregowie. Він також припускав тотожність фрезитів і кривичів172. Б. Горак та Д. Травнічек вважали їх кримськими фризами, як відлам готів173. Більш переконливою виглядає гіпотеза І. Геррмана, за якою fresiti (від freigesessenen, freisassen) позначають людей, що живуть на власній землі, тобто вільних людей174. Така назва німецького редактора для далеких полян цілком логічна. Єпископ Пруденцій зафіксував у Бертинських анналах (Annales Bertiniani) прибуття 18.V.839 р. в Інгельгайм біля Майнця посольства візантійського василевса Феофіла. Із цим посольством поверталося на батьківщину і посольство кагана Русі, яке через протидію ворогів не могло скористатися старим чорноморським шляхом. Поява кагана Русі є свідченням звільнення полян від хозарської залежності, що стало відомо при дворі франкського імператора175.

(45) Serauici [серавичі]: щодо локалізації цього племені також не бракує різноманітних версій (р. Зерев, притока Ужа на Волині176; околиці Зар (Zar) між р. Бобром і Нейсе Лужицькою177; як letauici, тотожні з литовцями або латишами178; на р. Сериці в Ізборській землі179; на р. Іжорі180). Із цього ряду можна виділити версії К. Цейсса181 та Л. Нідерле182, які ототожнювали serauici з сіверянами, що з огляду на розміщення племені в контексті назв виглядає більш умотивованим.

(46) Lucolane [луколяни, лучани]: розміщувалися від району чеського відламу лучан у середній течії Огри183 на захід від чехів до Лукомор'я в гирлі Дніпра184. І. Геррман розмістив їх на півдні в межиріччі Південного Бугу та Дністра185, а Б. Томенчук - у нижній течії Дніпра186. Керуючись розташуванням племені в контексті назв, луколян можна розмістити на середньому Дніпрі південніше полян-фрезитів.

(47) Ungare [унгри, угри, угорці]: ідентифікація ungare з угорцями не викликає сумнівів. Зрозуміло, що у середині IX ст. угорці ще перебували десь поблизу чорноморського узбережжя у степах між нижніми течіями Дніпра, Південного Бугу та Дністра. Близько 839 р. угорські загони як союзники болгар з'явилися на Дунаї187.

Племена N48 - 58 І. Геррман розмістив уздовж торгового шляху Краків -Бауцен - Ерфурт - Прага - Краків188. Напевно, варто погодитися з пропонованим Б. Томенчуком уточненням цього маршруту як головного центральноєвропейського шляху, який зв'язував річкові системи Вісли, Одри, Ельби з Дунаєм189.

(48) Vuislane [вісляни]: щодо локалізації віслян сумнівів не виникає (верхня Вісла з притоками Ніда, Нідиця, Камінна, Дунаєць, Раба, Скава, нижній і середній Віслок, нижній Сян)190.

стр. 23

(49) Sleenzane [слензяни]: етимологія назви виводиться від р. Сленза (Sleza), яка тепер носить назву Логе (Lohe), та гори Слез (Slez, тепер Sobotne). Це лехітське плем'я добре локалізується на верхній Одрі191.

(50) Lunsizi [лужичі, лужиці (lusici, lunsizi), лужичани]: також добре знане плем'я, локалізоване північніше мільчан в області Нижні Лужиці. Лужичани входили до об'єднання сорбів192.

(51) Dadosesani [дадосечани, дзядошани, дядошани]: відомі з різних джерел, локалізуються в Нижній Сілезії між нижнім Бобром та Одрою193.

(52) Milzane [мільчани]: також добре знане одне із серболужицьких племен, осади якого локалізуються на захід від Гвізди і Лаби у Верхніх Лужицях194.

(53) Besunzane [безунчани, бежунчани]: назва, імовірно, походить від місцевості Бежунець, Бежунь195. Точна локалізація цього серболужицького племені залишається дискусійною196.

(54) Uerizane [веричани]: щодо локалізації цього невеликого племені також триває дискусія (його пов'язують з р. Спревою, пропонують називати wkrzani або вважають одним із дрібних чеських племен197). Заслуговують на увагу версії, які пов'язують їх із серадзянами198 або з р. Вартою (wierczanie - wirczanie - вірчани)199.

(55) Fraganeo [фрагани]: за П. Й. Шафариком - fergunna (Hercynia silva, тобто збірна назва смуги гір і лісів від витоків Дунаю до Карпат, радше Крушні гори200). Fergunia, готське fairguni - гора, узгір'я. За К. Цейссом, прагани, пражани, тобто жителі Празької округи201. Цю ідею підтримували В. Новотний202, В. Халупецький203, В. Ванечек204. За В. фон Кельтшем205, frawengo (від Maegdhaland короля Альфреда) у південно-західній Великопольщі. За А. Кралічеком, тотожні "амазонкам" Ібрагіма ібн Якуба206. С. Закшевський розміщував їх у Краківській землі207. Цю версію підтримав Б. Горак, ототожнивши їх із варягами (waregomi), які жили у Краківській землі208. Із цих версій найбільш умотивованою виглядає запропонована П. Й. Шафариком - крушняни чи горяни.

(56) Lupiglaa [лупигляни, глупчиці]: плем'я локалізували над р. Луп'я, у районі Єглави на Мораві, у землі Любуській або у Чехії. Пропонували розшифровку назви як "gtupie glowy" - "дурні голови"209. Найбільш обгрунтована локалізація - місцевість Глупчиці у Верхній Сілезії в басейні рік Одра, Особлонга і Страдуні210.

(57) Opolini [ополяни]: переконливо локалізуються у верхній течії Одри в районі Ополя211.

(58) Golensizi [голендзичі, голендзяни, голеншичі]: це плем'я локалізується в районі Олави на кордоні Польщі і Чехії212.

* * *

Таким чином, підсумовуючи огляд локалізації слов'янських племен за "Баварським географом", можна стверджувати:

- уздовж східних кордонів імперії франків із півночі на південь точно локалізуються 13 племен: північні ободрити, велети (лютичі), глиняни, битинці, смоленці, моричани, гаволяни, сорби-серби, таламинці, богемці-чехи, морави, болгари, мерехани;

- уздовж одерського шляху: східні ободрити;

- уздовж шляху між Лабою, Одрою та Віслою: мільчани, феснучі (?), дошани, глоп'яни;

- уздовж основної артерії "бурштинового шляху": черв'яни, бужани, житичі, стадичі, шеббіроси (?), уличі, нерв'яни, тиверці (двічі), придунайські болгари (ептарадичі, вілероси), дако-романці (саброси (?), знеталичі (?)), хозари;

стр. 24

- уздовж другого відгалуження "бурштинового шляху": лендзяни, таняни, черв'яни, присяни, волиняни, пруси, візняни (?);

- уздовж шляху з Хозарії через Київ до Чорного моря: хозари, руси, древляни, поляни, сіверяни, луколяни, угри;

- уздовж шляху Вісла - Одер - Ельба: вісляни, слензяни, лужичани, дядошани, мільчани, бежунчани, веричани, крушняни чи горяни, глупчиці, ополяни, голендзяни.

Зрозуміло, що локалізація частини племен N 14 - 58 залишається дискусійною.

Населення Центрально-Східної Європи IX ст. за "Баварським географом" (реконструкція Л. В. Войтовича)

-----

1 Шифр Clm 560 ("Descriptio" є припискою на двох сторінках до тексту трактату Боеція з геометрії, fol. 149 v - 150 r).

2Potocki J. Fragment historiques et geographiques sur Scythie, Sarmatie et les Slaves. - Brunsvic, 1796.

3Lowmianski H. O pochodzeniu Geografa bawarskiego // Roczniki Historyczne. -1951/1952. - R. 20. - S. 9 - 58.

4Novy R. Die Anfange des bohmischen Staates. - Bd. 1. - Praha, 1969. - S. 131 - 149; Херрманн И. К вопросу об исторических и этнографических основах "Баварского географа" (первая половина IX в.) // Древности славян и Руси. - Москва, 1988. - С. 166 - 168.

5Dralle L. Slawen an Havel und Spree // Studien zur Geschichte des hevellisch-wilzischen Furstentums (6 bis 10 Jahrhundert). - Berlin, 1981. - S. 43 - 44.

6Havlik L. Moravane v udajich franko-bavorskeho Descriptia // Historicky Casopis (Bratislava). - 1959. - R. 7. - S. 282 - 289.

7Гюзелев В. Баварският географ от IX в. и неговото значение за бьлгарската история // Гюзелев В. Средневековна България в светлината на нови извори. - София, 1981. - С. 68 - 81.

8Раткош П. Великая Моравия - территория и общество // Великая Моравия. Ее историческое и культурное значение. - Москва,. 1985. - С. 83, 94.

9Fritze W. H. Die Datierung des Geographus Bavarus und die Stammesverfassung der Abodriten // Zeitschrift fur slawische Philologie. - Bd. 21. - Heft.2. - Berlin, 1952. - S. 326 - 542; Idem. Probleme der abodritischen Stammes- und reichsverfassung // Siedlung und Verf assung der Slawen zwischen Elbe, sale und Oder / In Verbindung mit H. Jankuhn und a. hg. H. Ludat. - Giessen, 1960. - S. 147; Idem. Fruhzeit zwischen Ostsee und Donau: Ausgewahlte

стр. 25

Beitrage zum geschichtlichen Werden im ostlichen Mitteleuropa vom 6 bis zum 13 Jahrhun-dert. - Berlin, 1982. - S. 440 - 441.

10Safarjk P. J. Slovanske Starozitnosti. - Praha, 1837. - S. 980 - 981.

11Назаренко А. В. Русь и Германия в ІХ-ХІ вв. // Древнейшие государства Восточной Европы. 1991 г. - Москва, 1994. - С. 35 - 61.

12Назаренко А. В. Об имени "Русь" в немецких источниках ІХ-ХІ вв. // Вопросы языкознания. - 1980. - N 5. - С. 40 - 57; Его же. Имя "Русь" и его производные в немецких средневековых актах (IX-XIV ст.): Бавария - Австрия // Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования. 1982 г. - Москва, 1984. - С. 86 - 129; Его же. Немецкие латиноязычные источники ІХ-ХІ вв.: Тексты, пер. , коммент. - Москва, 1993. -С. 7 - 51; Его же. Русь и Германия в Х-ХІ вв. // Древнейшие государства Восточной Европы. 1991 г. - Москва, 1994. - С. 33 - 61; Его же. Древняя Русь на международных путях: междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей ІХ-ХІІ вв. - Москва, 2001. -С. 51 - 70.

13Lelewel J. Winulska Slawianszczyzna z Geografa bawarskiego // Tygodnik Wilenski. -1816. - N47/50; Idem. Geographe du Moyen Age III. - Bruxelles, 1852. - S. 21 - 45.

14Safarjk P .J. Slovanske Starozitnosti. - Praha, 1837, - S. 979 - 998.

15Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - Mimchen, 1837; 2 Aufl. - Heidelberg, 1925.

16Keltsch V. von. Der bairische Geograph // Alpreussische Monatschr. - N23. - 1886. -S. 507 - 560.

17Kralicek A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren // Zeitschrift der Vereins fur die Geschichte Mahrens und Schlesiens. - 1898. - T. 2.

18Kucharski E. Polska w zapisce karolinskiej zwanej niewlasciwie "geografem bawarskim" // Pamietnik IV powszechnego Zjazdu historykow polskich. - T. 1. - Lwow, 1925. - S. 111 -125.

19Fritze W. Die Datierung des Geographus Bavarus // Zeitschrift fur Slawische Philologie. - Bd. 21. - Heft. 2. - Berlin, 1952. - S. 326 - 542.

20Lowmianski H. О pochodzeniu Geografa bawarskiego // Roczniki Historyczne. - R. 20. -1951 - 1952. - S. 9 - 58; Idem. О identyfykacji nazw Geografa bawarskiego // Studia Zrodloznawcze. - T. 3. - 1958. - S. l-22.

21Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу об исторических и этнографических основах "Баварского географа" (первая половина IX в.) // Древности славян и Руси. - Москва, 1988. - С. 162 - 169.

22Назаренко А. В. Немецкие латиноязычные источники IX-XI вв.: Тексты, пер. , коммент. - Москва, 1993. - С. 13 - 51; Его же. "Хазары, русь, луколяне, венгры": народы Восточной Европы в "Баварском географе" // Древняя Русь в свете зарубежных источников. - Москва, 2000. - С. 292 - 295.

23Томенчук Б. Річкові шляхи в геополітичних зв'язках Центральної і Східної Європи доби середньовіччя (за "Баварським географом") // Етногенез та рання історія слов'ян: Нові наукові концепції на зламі тисячоліть. - Л., 2001. - С. 211 - 219.

24Zahrzewski S. Opis grodow і terytoriow z pohrocnej strony Dunaju czyli t.zw. Geograf Bawarski. - Lwow, 1917. - S. 4; Horak В., Travnicek D. Descriptio civitatum ad septentrionalem plagam Danubii (t.zv. Bavorsky geograf) // Rozpravy Ceskoslovenske akademie ved. Rada spolecenskych ved. - T. 66. - 1956. - Z. 2. - S. 7 - 9; Herrmann E. Slawisch-germanische Beziehungen im sudostdeutschen Raum von der Spatantike bis zum Ungarnsturm: Ein Quellenbuch mit Erlauterungen. - Munchen, 1965. - S. 220 - 221; Hellmann M. Karl und die slawische Welt zwischen Ostsee und Bohmerwald // Karl der Grosse, Lebenswerk und Nachleben / Hg. W. Braunfels. - Bd. l. - Dusseldorf, 1965. - S. 712 - 713; Назаренко A.B. Немецкие латиноязычные источники IX-XI вв. - С. 7 - 8.

25Lowmianski H. O pochodzeniu Geografa bawarskiego. - S. 51; Idem. О identyfykacji nazw Geografa bawarskiego. - S. 3.

26Войтович Л. В. Восточное Прикарпатье во второй половине I тыс. н.э. Начальные этапы формирования государственности // Rossica Antique. 2006. Исследования и материалы. - Санкт-Петербург, 2006. - С. 23.

27Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - С. 162 - 169.

28Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 211 - 219.

29Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - С. 162 - 163.

стр. 26

30Филипчук М. Генезис прикарпатських городищ VIII-XIV ст. з позиції полісної структури суспільства // Тези доповідей міжнародної конференції "Еволюція розвитку слов'янських градів VIII-XIV ст. у передгір'ї Карпат". - Л., 1994.

31Литаврин Г. Г. Некоторые особенности этнонимов в византийских источниках // Вопросы этногенеза и этнической истории славян и восточных романцев. - Москва, 1976. -С. 198 - 217.

32Safarjk P. J. Slovanske Starozitnosti. - Т. 2. - Praha, 1837. - S. 608; Perwolf J. Slawische Volkernamen // Archiv fur slawische Philologie. - T. 7. - 1884. - S. 593; Krogmann W. Obodriti // Zeitschrift fur vergleichende Sprachforschung. - T. 65. - 1938. - S. 140; Vasmer M. Der Name der Obodriten // Zeitschrift fur slawische Philologie. - T. 16. - Heidelberg; Leipzig, 1939. - S. 361 - 362; Lehr-Splawinski T. Obodriti - Obodrzyce // Slavia Occidentalis. - T. 18. - Poznan, 1947. - S. 223 - 228; Bulin H. Pocatky statu bodrickego // Pravnehistoricke studie. -1958. - T. 7; Rudnicki M. Nazwy Slowian polabskich і iuzyckich u Geografa Bawarskiego z IX wieku // Opuscula Casimiro Tymiemiecki septuagenario dedicate. - Poznan, 1959. - S. 249 -253; Fritze W. Probleme der obodritischen Stamme und Reichsverfassung und ihrer Entwick-lung vom Stammesstaat zur Herrschaft // Siedlung und Verfassung der Slawen zwischen Elbe, Saale und Oder / Hrsg. H. Ludat. - Giesen, 1960; Саливон А. Н. Самосознание ободритов (к вопросу образования раннефеодальной народности) // Советское славяноведение. - 1979. - N 5; Санчук Г. Э. Особенности формирования этнического самосознания у полабских славян (VI-X вв.) // Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. - Москва, 1982. - С. 201 - 211.

33Trautmann R. Die slawischen Ortsnamen Mecklenburgs und Holsteins. - Berlin, 1950. -S. 153; Bulin H. Nemecky prinos k dejinam polabskych slovanu // Vznik a pocatky slovanu. -D.3. - Praha, 1958. - S. 5, 71; Fritze W. Probleme der obodritischen Stamme; Schuldt E. Die Ausgrabungen im Gebiet der "2 Alten Burg" vom Sukov, Kreis Teterow // Bodendenkmalpflege in Mecklenburg: Jahrbuch 1963. - Mecklenburg, 1963. - S. 217 - 238; Herrmann J. Siedlung. Wirtschaft und gesellschaftliche Verhaltnisse der slawischen Stamme zwischen Oder - NeiGe und Elbe; Berlin, 1968. - S. 164; Санчук Г. Э. Особенности формирования этнического самосознания у полабских славян (VI-X вв.). - С. 201 - 206.

34Szafarzyk J. P. Slowianskie starozitnosci. - Т. 2. - Poznan, 1844. - S. 723.

35Zeuss C. Die Deutschen und die Nachbarstamme. - Heidelberg, 1837. - S. 651; Bogusfawski W. Dzieje Slowianszczyzny polnocno-zachodniej. - T. 2. - Poznan, 1890. - S. 37; Niderle L. Slovanske starozitnosti. - D. 3. - Praha, 1912. - S. 142; Hordh В., Travnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 13 - 14; Sulowski Z. Bethenici et Smeldingon, przyczynek do krytyki Geografa bawarskiego // Studia Historica w 35-lecie pracy naukowej Henryka Lowmianskiego. - Warszawa, 1958. - S. 49 - 56.

36Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - S. 652; Boguslawski W. Dzieje Slowianszczyzny polnocno-zachodniej. - T. 2. - Poznan, 1890. - S. 30; Niderle L. Slovanske starozitnosti. - T. 3. -Praha, 1904. - S. 113 - 115; Sulowski Z. Bethenici et Smeldingon. Przyczynek do krytyki Geografa Bawarskiego // Studia Historica w 35-lecie pracy naukowej Henrika Lowmianskiego. - Warszawa, 1958. - S. 49 - 56.

37Bathe M. Die Sicherung der Reichsgrenze an der Mittelelbe durch Karl den Grossen // Sachsen und Anhalt. - T. 16. - 1940. - S. 8 - 15; Schultze J. Die Prignitz // Aus der Geschichte einer markischen Landschaft. - Koln; Graz, 1956; Sulowski Z. Bethenici et Smeldingon. - S. 49 - 56.

38Bruckner A. Die slawischen Ansiedelungen in der Altmark und in Magdeburgischen. - Leipzig, 1879. - S. 2; Schroder A. Grundzuge der Territorialentwicklung der anhaltinischen Lande von den altesten Zeiten // Anhaltische Geschichtsblatter. - T. 2. - Dessau, 1926. - S. 18 - 19; Wentz G. Das Bistum Brandenburg. - Berlin, 1937; Trautmann R. Die slawischen Ortsnamen. - S. 108; Hessler W. Mitteldeutsche Gaue des fruhen und hohen Mittelalters. -Berlin, 1957. - S. 34 - 38.

39Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - S. 15; Niderle L. Slovanske starozitnosti. - T. 3. - S. 143; Volz W. Der ostdeutsche Volksboden. - Breslau, 1926. - S. 136; Bruckner A. О nazwach miejscowych // Rozprawy Akatjemii Umiejetnosci. Wydzial Historyczno-Filozoficzny. - T. 64. - N 2. - Krakow, 1935. - S. 19; Ludat H. Beitrage zur brandenburgischen Namenkunde: l. Der slawische Namen der Havel // Forschungen zur Brandenburgischen und Preuβuschen Geschichte/ - T. 48. - Leipzig, 1936. - S. 327 - 334; Nalepa J. Obia, Oblica, Oblisko. Pierwotna nazwa rzeki Havel і jej derywatow // Spragliga Bidrag. Meddelanden fran seminarierna і slaviska sprak. - Lunds Universitet, 1957. - T. 2. - N 9. - S. 12.

стр. 27

40 Fredegarii Chronicon // Krusch B. Fredegarii et aliorum Chronica. - Hannover, 1888. - IV, 13. - P. 90.

41Schlesinger W. Die Verfassung der Sorben // Siedlung und Verfassung der Slawen zwischen Elbe, Saale und Oder / Hrsg. H. Ludat. - Giesen, 1960. - S. 70 - 78; Eichler B. Studien zur Fruhgeschichte slawischen Mundarten zwischen Saale und Neiβe // Deutsch-Slawische Forschungen zur Namenkunde und Siedlungsgeschichte. - T. 19. - 1965. - S. 111; Bartmuss H. Die Geburt des ersten deutschen Staates. - Berlin, 1966. - S. 101; Brachmann H. Slawische Stamme am Elbe und Saale. - Berlin, 1975. - S. 229; Санчук Г. Э. Особенности формирования этнического самосознания у полабских славян (VI-X вв.). - С. 198 - 201.

42Radig W. Der Burgberg Meiβen und der Slawengau Daleminzien // Fuhrer zur Urgeschichte (Augsburg). - 1929. - T. 8; Widajewicz J. Serbowie nadtabscy. - Krakow, 1948; Schlesinger W. Die Verfassung der Sorben. - S. 79; Hordk В., Travnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 18.

43Флоря Б. Н. Формирование этнического самосознания раннефеодальной чешской народности // Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. - Москва, 1982. - С. 120 - 143.

44Trdvnicek F. Moravske nareci. - Praha, 1926; Poulilc J. Staroslovanska Morava. - Brno, 1948; Idem. Jizni Morava, zeme davnych Slovanu. - Brno, 1948 - 1950. - S. l 19 - 124; Idem. Vysledky vyzkumu na velkomoravskem hradisti "Valy" u Mikula // Pam. Arch. - T. 48. - 1957. - S. 363; Idem. Velka Morava ve svetle nejnovejsich archeologickych objevu // Velka Morava - Tisici leta tradice statu a kultury. - Praha, 1963. - S. 41; Vanecek V. Prvnich tisic let. - Praha, 1949. - S. 50 - 59; Lowmianski H. О pochodzeniu Geografa bawarskiego. - S. 5 - 58; Idem. О identyfykacji nazw Geografa bawarskiego. - S. 19; Kavlik H. К otazke narodnosti na uzemi Velkej Moravy // Historicky Casopis. - T. 5. - 1957. - S. 499 - 500; Idem. Moravane v udajich franko-bavorskeho Descriptia// Historicky Casopis. - T. 7. - 1959. - S. 282 - 289; Bulin H. Stare Slovensko v udajich t.zv. Bavorskeho geografa // Historicky Casopis. - T. 6. - 1958. - S. 413 - 428.

45Литаврин Г. Г. Формирование этнического самосознания болгарской народности (VII - первая четверть X в.) // Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. - Москва, 1982. - С. 49 - 81.

46Zeuss К. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - S. 452; Krdlicek A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren // Zeitschrift fur die Geschichte Mahrens. - T. 2. - 1898. - S. 216 - 235; Niderle L. Slovanske starozitnosti. - T. 3. - S. 211; Vanecek V. Prvnich tisic let. -S. 42, 50; Idem. Stare Cechy VIII-IX stol. // Slavia Antiqua. - T. 2. - 1949/1950. - Z. 2. - S. 304, 309; Kiersnowski R. Plemiona Pomorza Zachodniego w swietle najstarszych zrodel pisanych // Slavia Antiqua. - T. 3. - 1951/1952. - S. 88; Lowmianski H. О pochodzeniu Geografa bawarskiego. - S. 9 - 58; Idem. О identyfikacji nazw Geografa bawarskiego. - S. 10; Havlik L. Moravane v udajich franko-bavorskeho Descriptia // Historicky Casopis. - T. 7. - 1959. - S. 282 - 289; Bulin H. Z diskuse о pocatcich velkomoravske rise // Slavia Occidentalis. - T. 22. - Poznan, 1962. - S. 84.

47Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - С. 163.

48 Там же.

49Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 212 - 213.

50Kadlec K. O politycznym ustroju slowian, zwlaszcza zachodnich. Poczatki kultury slowianskiej. - Krakow, 1912. - S. 31; Arnold S. W sprawie ustroju plemiennego w ziemiach polskich // Slavia Occidentalis. - T. 7. - Poznan, 1928. - S. 330; Koczy L. Sklawanja Adama Bremenskiego // Slavia Occidentalis. - T. 12. - Poznan, 1933. - S. 181; Labuda G. Organizacje paristwowe slowian zachodnich w okresie ksztaltowania sia panstwa polskiego (od VI do polowy X wieku) // Poczatki panstwa polskiego. - T. 1. - Poznan, 1962. - S. 65 - 69.

51Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - С. 163.

52Kralicek A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren // Zeitschrift der Vereins fur die Geschichte Mahrens und Schlesiens. - T. 2. - 1898. - S. 224.

53Boguslawski W. Dzieje Slowiaiiszczyzny potnocno-zachodniej. - T. 2. - S. 64; Widajewicz J. Serbowie nadtabscy. - Krakow, 1948. - S. 10 - 18; Helbig H. Die slawische Siedlung im sorbischen Elbe, Saale und Oder. - Giessen, 1960. - S. 63; Hordk В., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 24.

54Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - С. 164.

55Widajewicz J. Licikaviki Widukinda // Slavia Occidentalis. - T. 6. - Poznan, 1927. - S. 85 - 179.

стр. 28

56Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 213, 219.

57Kucharski E. Polska w zapisce karoliriskiej zwanej niewlasciwie "geografem bawarskim". - S. 120.

58Lowmianski H. Oidentyfykacjinazw Geografabawarskiego. - S. 18; Hordk B., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 24 - 25.

59Szafarzyk J. P. Slowianskie starozitnosci. - T. 2. - S. 178, 497.

60Kralicek A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren. - S. 226.

61Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 213, 219.

62Szafarzyk J.P. Slowianskie starozitnosci. - T. 2. - S. 180, 776.

63Kralicek A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren. - S. 226.

64Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - Heidelberg, 1925. - S. 615.

65Kucharski E. Polska w zapisce karoliriskiej zwanej niewlasciwie "geografem bawarskim". - S. 6.

66Sulowski Z. Najstarsze dokumenty biskupstwa hoboliriskiego // Roczniki Historyczne. - T. 19. - 1959. - S. 17, 38, 64; Hordk B., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 25; Novy R. Die Anfange des bohmischen Staates. - T. 1. - Praha, 1968. - S. 131; Idem. Die Slawen in Deutschland. - Berlin, 1972. - S. 10.

67Spal J. Imena zapadnich Slovanu u Geografa Bavorskeho // Slavia. - T. 24. - 1955. - N 1. - S. 6; Lowmianski H. О identyfykacji nazw Geografa bawarskiego. - S. 11 - 12.

68Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 213, 219.

69Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: K вопросу ... - С. 164.

70Szafarzyk J. P. Slowiariskie starozitnosci. - T. 2. - S. 180, 498; Widajewicz J. Poczatki Polski. - Warszawa, 1948. - S. 62; Lowmianski H. Kilka uwag krytycznych о poczatkach Polski // Roczniki Historycne (Poznan). - T. 18. - 1949. - S. 359; Idem. О identyfikacji nazw Geografa bawarskiego // StudiaZrodloznawcze. -T. 3. - 1958. - S. 18; Kowalenko W. Przewtoka na szlaku zeglugowym Warta - Gopto - Wisla // Przeglad Zachodni. - 1952. - R. 8. - N5/6. - S. 76 - 88; Natanson-Leski J. Zarys granic і podzialow Polski najstarszej. - Wroclaw, 1953. - S. 53 - 54; Hordk B., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 25 - 26.

71Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 213, 219.

72Херрман И. Ruzzi. Forsderen. Liudi. Fresiti. K вопросу ... - С. 164.

73Paszkiewicz H. The Origin of Russia. - London, 1954. - P. 63 - 66.

74Войтович Л. Етнотериторіальна підоснова формування удільних князівств Волинської землі // Волино-Подільські археологічні студії. - Т. 1: Пам'яті І. К. Свєшнікова. - Л., 1998. - С. 286 - 294; Его же. Восточное Прикарпатье во второй половине І тыс. н.э. - С. 6 - 12.

75Szafarzyk P. J. Slowianskie starozitnosci. - Т. 2. - S. 181.

76Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - Heidelberg, 1925. - S. 615.

77Zakrzewski S. Opis grodow і terytoriow. - S. 31.

78Hesler W. Mitteldeutsche Gaue des fruhen und hohen Mittelalters. - Berlin, 1957. - S. 156.

79Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: K вопросу ... - C. 163.

80Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 213, 219.

81Войтович Л. В. "Білі" хорвати чи "карпатські" хорвати? // Миколаївщина. - Т. 1. - Л., 1998. - С. 49 - 79; Його ж. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього середньовіччя // Україна в Центрально-Східній Європі. - Вип. 4. -К., 2004. - C. 105 - 112; Його ж. "Білі" хорвати чи "карпатські" хорвати? Продовження дискусії // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип. 8. - Дрогобич, 2004. - С. 38 - 45.

82Войтович Л. Князівства карпатських хорватів // Етногенез та рання історія слов'ян: нові наукові концепції на зламі тисячоліть. - Л., 2001. - С. 195 - 210; Его же. Восточное Прикарпатье во второй половине І тыс. н.э. - С. 13 - 39.

83Szafarzyk J. P. Slowiariskie starozitnosci. - T. 2. - S. 179.

84Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - Heidelberg, 1925. - S. 615.

85Kralicek A. Der sogenannte bafrische Geograph und Mahren. - S. 233.

86Hordk B., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 28.

87Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: K вопросу ... - C. 163.

88Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 213, 219.

89Войтович Л. Князівства карпатських хорватів // Етногенез та рання історія слов'ян: нові наукові концепції на зламі тисячоліть. - Л., 2001. - С. 195 - 210; Его же. Восточное Прикарпатье во второй половине І тыс. н.э. - С. 13 - 39.

стр. 29

90Szafarzyk J. P. Slowiariskie starozitnosci. - T. 2. - S. 179.

91Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - Heidelberg, 1925. - S. 615.

92Niderle L. Slovanske starozitnosti. - T. 3. - S. 75.

93Jirecek K. Dejiny naroda bulgarskeho. - Praha, 1876. - S. 95.

94Horak B., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 29.

95Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: K вопросу ... - C. 163.

96Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 214, 219.

97Horak В., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 30; Lowmianski H. О identyfikacji nazw Geografa bawaeskiego. - S. 13 - 14; Pilar O. Dilo neznameho bavorskeho geografa // Historicka Geografie. - 1974. - T. 12. - S. 235.

98Надеждин Н. И. О положений города Пересечена // Записки Одесского об-ва истории и древностей. - Т. 1. - Одесса, 1844. - С. 235 - 253.

99Любавский М. Историческая география России в связи с колонизацией. - Москва, 1909. - С. 131; Середонин C. V. Историческая география. - Петроград, 1916. - С. 126; Рыбаков Б. А. Уличи (историко-географические заметки) // Краткие сообщения Института истории материальной культури. - Т.35. - С. 3 - 17; Березовец Д. Т. Поселення уличей на р. Тясмине // Мат. и исслед. по археологии. - 1963. - Вып. 108; Березовець Д. Т. Могильники уличів у долині р. Тясмина // Слов'яно-руські старожитності. - К., 1969. - С. 156 - 174; Седов В. В. Восточные славяне в VI-XIII вв. - Москва, 1982. - С. 130 - 132.

100Шахматов А. А. Повесть временных лет. - Петроград, 1919. - С. 373.

101Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: K вопросу ... - C.163.

102Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 214, 219.

103Kralicek A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren. - S. 220.

104Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - Heidelberg, 1925. - S. 615.

105Lowmianski H. О identyfikacji nazw Geografa bawaeskiego. - S. 14.

106Niderle L. Slovanske starozitnosti. - T. 3. - S. 75.

107Карамзин Н. М. История государства российского. - T. 2. - Санкт-Петербург, 1818. - С. 31. Цю ідею також підтримали П. Шафарик, К. Мюленгоф, Л. Нідерле, М. Фасмер, М. Артамонов, Т. Лер-Сплавинський, К. Мошинський, Я. Отрембський, М. Рудницький, П. Третьяков, К. Тименецький, І. Геррман та інші відомі славісти (Plezia М. Neurowie e swietle historiografii starozytnej // Przeglad Zachodni. - T. 8. -1952. - N 5/6. - S. 247 - 268; Tymieniecki K. Uwagi do dyskusji w sprawie autochtonizmu slowian // Ksiega pamiqtkowa dla uczcenia 60 lat pracy nukowej Jana Czekanowskiego. -Wroclaw, 1964. -S. 57).

108Мелюкова А. Й. Памятники скифского времени лесостепного среднего Поднестровья. - Москва, 1958; Кухаренко Ю. В. Памятники железного века на территории Полесья. - Москва, 1961; Петренко В. Г. Правобережье среднего Приднепровья в V-III вв. до н.э. - Москва, 1967.

109Seek О. Geschichte des Untergangs der antiken Welt. - T. 6. - Anhalt; Stuttgart, 1921. -S. 461.

110Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: K вопросу ... - C.163.

111Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 214, 219.

112Horak В., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 31 - 32.

113Szafarzyk J. P. Slowianskie starozitnosci. - T. 2. - S. 179.

114Седов В. В. Русы (Древнерусская народность) // http://xpomo.com/rusograd/sedovl/sedov6.html

115Kralicek A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren. - S. 222.

116Bruckner A. O nazwach miejscowych. - S. 45.

117Lowmianski H. О identyfikacji nazw Geografa bawaeskiego. - S. 15, 20.

118Bruckner A. O nazwach miejscowych. - S. 45.

119Kralicek A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren. - S. 223.

120Horak B., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 33.

121Kralicek A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren. - S. 224.

122Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - S. 262 - 263; Tomaschek W. Die alten Thraker, Eine ethnologische Untersuchung // Sitzungsberichte der Wiener Akademie der Wissenschaften. Phil. -Hist. Klasse. - T. 128. - Wien, 1893. - S. 106 - 107; Zupanic N. K vprasariju izvora. Kostobokov in Sabokov // Niederluv sbornik. - Praha, 1925. - S. 235 - 242; Detschev D. Die thrakischen Sprachreste. - Wien, 1957. - S. 73, 256, 406.

стр. 30

123Horak B., Travnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 35 - 36.

124Szafarzyk J.P. Slowianskie starozitnosci. - T. 2. - S. 181.

125Horak B., Travnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 36 - 37.

126Szafarzyk J. P. Slowianskie starozitnosci. - T. 2. - S. 182.

127Lowmianski H. Poczatki Polski. - T. 4. - Warszawa, 1970. - S. 491 - 493.

128Labuda G. Narodziny polsko-ukrainskiej granicy etnicznej - w polskiej historiografii // Poczatki sasiedztwa. Pogranicze etniczne polsko-rusko-slowackie w sredniowieczu. - Rzeszow, 1996. - S. 9 - 17.

129Nalepa J. Prapolski bastion toponimiczny w Bramie Przemyskiej і Ledzanie // Poczatki sasiedztwa. Pogranicze etniczne polsko-rusko-slowackie w sredniowieczu. - S. 47 - 64.

130Головко А. Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X - первой половини XIII в. - К., 1988. - С. 9.

131Королюк В. Д. К вопросу об отношениях Руси и Польши в X веке // Краткие сообщения Института славяноведения. - 1952. - N 9. - С. 48 - 49.

132Szafarzyk P.J. Slowianskie starozitnosti. - T. 2. - Poznan, 1844. - S. 188, 782; Niderle L. Slovanske starozitnosti. - D. 4. - Praha, 1924. - S. 150.

133Филипчук М. Генезис прикарпатських городищ VIII-XIV ст. з позиції полюсної структури суспільства // Тези доп. Міжнар. конференц. "Еволюція розвитку слов'янських градів VIII-XIV ст. у передгір'ї Карпат". - Львів, 1994.

134Zakrzewski S. Opis grodow і terytoriow z polnocnej strony Dunaju czyli t.zw. Geograf Bawarski. - Lwow, 1917. - S. 52; Nalepa J. Z badan nad nazwami plemiennymi u slowian zachodnich. Thafnezi Geograf a Bawarskiego // Dobnicy Arsbok. 1957 - 1958. - Lund, 1961. - S. 64 - 85.

135Kucharski E. Polska w zapisce karolinskiej zwanej newlasciwe "Geografem Bawarskim" // Pamietnik IV Powszchnego Zjazdu historykow polskich. - T. 1, sekcja 2. - Lwow, 1925. S. 8.

136Lewicki T. Leizike Konstantina Porfirogenety // Roczniki Historyczne. - T. 32. -Poznan, 1956. - S. 32 - 33; Labuda G. Zrodla skandynawskie і anglosaskie do dziejow Slowiaiiszczyzny. - Warszawa, 1961. - S. 66 - 69, 83.

137Lowmianski H. О pochodzeniu Geografa Bawarskiego // Roczniki Historyczne. -T. 20. - Poznan, 1951 - 1952. -S. 51.

138Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. - Л., 1999. - C.29, 81, 84.

139Назаренко А. В. Немецкие латиноязычные источники ІХ-ХІ вв. - С. 14, 35.

140Исаевич Я. Д. О происхождении названий Червен, червенские города, Червонная Русь // Доклады и сообщения Львовского отдела Географического общества СССР за 1966 г. - Л., 1969. - С. 135 - 138 [Ісаєвич Я. Україна давня і нова. - Л., 1996. - С. 75 - 80]; Його ж. До питання про західний кордон Київської Русі // Історичні джерела та їх використання. - Вип. 6. - К., 1971. - С. 83 - 100; Його ж. Територія і населення "Червенських градів" (X-XIII ст.) // Український історико-географічний збірник. - Вип. 1. - К., 1971. -С. 71 - 83; Исаевич Я. Д. "Грады червенские" и Перемышльская земля в политических взаимоотношениях между восточными и западными славянами (конец IX - начало XI вв.) // Исследования по истории славянских и балканских народов: Эпоха средневековья: Киевская Русь и ее славянские соседи. - Москва, 1972. - С. 107 - 124.

141Widajewicz J. Poczatki Polski. - Warszawa, 1948. - S. 43.

142Lehr-Splawinski T. Najstarsze nazwy plemion polskich w obcych zrodlach // Jezyk Polski. - T. 41. - Krakow, 1961. - S. 265.

143Войтович Л. Черв'яни у працях І. Крип'якевича (до питання про початки державності) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Т.8: Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. - Л., 2001. - С. 818 - 822.

144Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 214.

145Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - С. 166.

146Карамзин Н. М. История государства российского. - Т. 1. - Санкт-Петербург, 1818. - С. 22.

147Dobrovski J. Die Sloven stamme auf der Nordseite der Donau // Archiv fur Geschichte, Statistik, Literatur und Kunst. - 1827. - T. 18. - N92/93. - S. 150.

148Kralicek A. Der sogenannte Bairische Geograph und Mahren. - S. 220.

149 Див.: Krysinski A. Pomorze pleminne w swietle przekazy t.zw. Geograf a Bawarskiego // Materialy Zachodnio-Pomorskie. - 1961. - T. 7. - S. 499.

стр. 31

150Kiersnowski R. Plemiona Pomorza Zaohodniego w swietle najstarszych zrodel pisanych // Slavia Antiqua. - 1951 - 1952. - T. 3. - S. 81; Lowmianski H. О pochodzeniu Geografa Bawarskiego. - S. 15.

151Войтович Л. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього середньовіччя // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). - Вип. 4. - К., 2004. - С. 117 - 118.

152 Przemysl w starozytnosci i sredniowieczu. - Rzeszow, 1966. - S. 38.

153Новосельцев А. П. Образование древнерусского государства и первый его правитель // Вопросы истории. - 1991. - N 2/3.

154Тоерреп М. Historischcomparative Geographie von Preußen. - Gotha, 1858; Buga K. Lietuviu kalbos zodyno. - T. 1 - 2. -Vilnius, 1924 - 1925; Lowmianski H. Stan badari nad dziejami dawnych prusow. - Olsztyn, 1947; Idem. Stosunki polsko-pruski za pierwszych Piastow // Przeglad Historyczny. - 1950. - T. 41. - S. 152 - 179; Slaski K. Stosunki Prusow z innymi ludami nadbaltyckimi w VII-XII wieku // Rocznik Olsztynski. - 1963. - T. 5. - Olsztyn, 1965. - S. 9 - 27; Powierski J. Najwazniejsze nazwy etniczne z terenu Prus і niektorych obszarow sasiednich // Komunikaty Mazursko-Warminskie. - 1965. - N 2 (88); Antoniewicz J. Terytoria plemienne ludow baltyjskich w okresie starozytnym w swietle badau archeologii і hydronimii // Komunikaty Mazursko-Warminskie. - 1965. - N 4 (90). - S. 513 - 530.

155Седов В. В. Восточные славяне в VI-XIII вв. - Москва, 1982. - С. 119 - 122.

156Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - С. 164, 166.

157Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 215.

158Войтович Л. Проблема утворення Тмутараканського князівства у світлі русько-хазарських стосунків X ст. // Хазарский альманах (Киев; Харьков). - Т. 6. - 2007. - С. 65 - 77.

159Horak В., Travnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 42.

160Xrysinski A. Pomorze pleminne w swietle przekazy t.zw. Geografa Bawarskiego. - S. 483.

161Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 215.

162Horde B., Travnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 43.

163Назаренко А. В. Немецкие латиноязычные источники ІХ-ХІ вв.: Тексты, пер., коммент. - С. 13 - 51; Его же. "Хазары, русь, луколяне, венгры": народы Восточной Европы в "Баварском географе" // Древняя Русь в свете зарубежных источников. - Москва, 2000. - С. 292 - 295; Его же. Древняя Русь на международных путях. Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей ІХ-ХІІ веков. - Москва, 2001. - С. 51 - 70.

164Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - С. 162 - 169; Войтович Л. Київський каганат? До полеміки П. Толочка з О. Пріцаком // Хазарский альманах. -2005. - Т. 4. - С. 109 - 117.

165Zakrzewski S. Opis grodow і terytoriow. - S. 60.

166Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - S. 623.

167Keltsch V. von. Der bairische Geograph // Alpreussische Monatsschr. - 1886. - N 23. -S. 507 - 560.

168Horak B., Travnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 44 - 45.

169Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - С. 167 - 168.

170Lehr-Splawinski Т. Fresiti // Slownik Starozytnosci Slowjanskich. - T. 2. - Cz. 1. - Wroclaw; Warszawa; Krakow, 1964. - S. 72.

171Lowmianski H. О identyfikacji nazw. - S. 18.

172Zakrzewski S. Opis grodow і terytoriow. - S. 60 - 62.

173Horak В., Travnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 44 - 45.

174Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - С. 168.

175Riasanovsky V. J. The Embassy of 838 revisited: Some comments in connection with a "Normanist" source on Early Russian history // Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas. -1962. - T. 10; Boba I. Nomads, Northmen and Slavs. Eastern Europe in the ninth century // Slavio-Orientalia (Wiesbaden). - 1967. - T. 2. - P. 23; Lowmianski H. Poczatki Polski. - T. 5. Warszawa, 1973. - S. 130 - 132; Лебедев Г. С. Эпоха викингов в Северной Европе. - Ленинград, 1985. - С. 190; Кирпичников А. Н., Дубов Л. В., Лебедев Г. С. Русы и варяги (Русско-скандинавские отношения домонгольского времени) // Славяне и скандинавы / Под ред. Е. А. Мельниковой. - Москва, 1986. - С. 189, 285; Treadgold W. The Byzantine Revival 780 - 842. - Stanford, 1988. - P. 309; Nelson J. L. The Annals of St-Bertin // Ninth-century histories (Manchester). - 1991. - T. 1. - P. 6 - 13.

стр. 32

176Szafarzyk P.J . Stowianskie starozitnosti. - Poznan, 1844. - T. 2. - S. 189.

177Lelewel J. Geographie du moyen age. - Breslau, 1852. - T. 3/4. - P. 34; Kralicek A. Der sogenannte Bairische Geograph. - S. 234.

178Kucharski E. Polska w zapisce karolinskiej zwanej niewlasciwie "geografem bawarskim". - S. 8.

179Zakrzewski S. Opis grodow і terytoriow. - S. 61.

180Lowmianski H. О identyfikacji nazw. - S. 18.

181Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - S. 623.

182Niderle L. Slovanske starozitnosti. - T. 4. - S. 186.

183Rudnicki M. Geograf Bawarski w oswietleniu jezykoznawczym // Z polskich studiow slawistycznych. - T. 1. - Warszawa, 1958. - S. 190.

184Zakrzewski S. Opis grodow і terytoriow. - S. 62.

185 Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - C. 163.

186Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 215, 219.

187Войтович Л. Княжа доба на Русі: Портрети еліти. - Біла Церква, 2006. - С. 205 - 206.

188Херрман И. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti: К вопросу ... - C. 163.

189Томенчук Б. Річкові шляхи ... - С. 215, 219.

190Исаевич Я. Д. Висляне и лендзяне // Формирование раннефеодальных славянских народностей. - Москва, 1981. - С. 156 - 169; Его же. Древнепольская народность и ее этническое самосознание // Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. - Москва, 1982. - С. 144 - 166.

191Исаевич Я. Д. Древнепольская народность и ее этническое самосознание. - С. 145 - 146, 150.

192Schlesinger W. Die Verfassung der Sorben // Siedlung und Verfassung der Slawen zwischen Elbe, Saale und Oder / Hrsg. H. Ludat. - Giesen, 1960. - S. 70 - 79.

193Wojciechowski Z. Uwagi nad powstaniem Panstwa Polskiego і Czeskiego // Przeglad Zachodni. - 1951. - N 1/2. - S. 142; Horak B., Travnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 50.

194Lippert W. Uber die Anwendung des Namens Lausutz auf die Ober lausitz im 14 Jh // Neues Archiv fur sachsische Geschichte und Altertumskunde. - T. 15. - Dresden, 1894. - S. 41, 62; Jecht R. Die Besitzverhaltnisse und die Besitzer der Oberlausitz von 1067 - 1158 // Neues Lausitzischez Magazin (Gorlitz). - 1930. - N106. - S. 172; Widajewicz J. Serbowie nadtabscy. - Krakow, 1948. - S. 10 - 15; Helbig H. Die slawische Siedlung im sorbischen Gebiet // Siedlung und Verfassung der Slawen zwischen Elbe, Saale und Oder. - Giessen, 1960. - S. 63.

195Horde B., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 51.

196Jecht R. Erste Erwahnung der Oberlausitz. Der Gau Besunzane und die urbs Businc sind gleich dem Orte Biesnitz an der Landeskrone // Neues Lausitzischez Magazin. - 1920. - N 96. - S. 188 - 199; Kiersnowski R. Plemiona Pomorza Zachodniego w swietle najstarszych zrodel pisanych // Slavia Antique. - 1951/1952. - T. 3. - S. 84; Nalepa J. Biezunczanie, nazwa і polozenie // Pamietaik Slowianski (Krakow). - 1954. - T. 4. - S. 304 - 323.

197Horde B., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 52.

198Tymieniecki K. Kim byli "Uerizane" Geografa Bawarskiego // Slavia Antiqua. - 1954 - 1956. - T. 5. - S. 84 - 102.

199Rudnicki M. Spor о zapis Geografa Bawarskiego z IX w. "Verizane" // Sprawozdania Poznariskiego Towarzystwa Przyjaciol Nauk (Poznan). - 1956. - N3. - S. 19 - 21.

200Hirst H. Die Urheimat der Indogermanen // Indogermanische Forschungen. - 1892. - N 1. - S. 479.

201Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstamme. - 2 Aufl. - Heidelberg, 1925. - S. 653.

202Novotny V. Ceske dejny. - T. 1. - Cz. 1. - Praha, 1912. - S. 501.

203Chaloupecky V. II Ceske casopis historicky. - T. 47. - Praha, 1946. - S. 81 - 84.

204Vanecek V. Pervnich tisic let. - Praha, 1949. - S. 52.

205Keltsch V. von. Der bairische Geograph. - S. 551.

206Kralicek A. Der sogenannte Bairische Geograph. - S. 222.

207Zakrzewski S. Opis grodow і terytoriow. - S. 70.

208Horde B. Fraganeo // Casopis spolecnosti pfatel starozitnosti. - T. 55. - Praha, 1947. -C.3/4. - S. 81 - 84; Horak B., Trdvnicek D. Descriptio civitatum ... - S. 52 - 53.

209Dabrowski J. Studia nad poczatkami panstwa polskiego // Rocznik Krakowski. - T. 34. -Krakow, 1958. - Z. 1. - S. 3 - 57.

стр. 33

210Tyszkiewicz J. Z badari nad wczesnosredniowiecznym osadnictwem gornego dorzecza Odry. Pierwotne brzmienie і umiejscowienie Lupiglaa і Golensizi tzw. Geografa Bawarskiego // Studia z dziejow osadnictwa. - T. 1. - Warszawa, 1963. - S. 7 - 72.

211Wojciechowski Z. Najstarszy ustroj plemienno-szczepowy і administracja do roku 1139 // Historia Slaska od najdawniejszych czasow do roku 1400. - T. 1. - Krakow, 1933; Holubowicz W. Slask w еросе wspolnoty pierwotnej // Historia Slaska. - T. 1. - Cz. 1. - Wroclaw, 1960. - S. 127; Tyszkiewicz J. Z badari nad wczesnosredniowiecznym osadnictwem gornego dorzecza Odry. - S. 7 - 72.

212Semkowicz W. Geograficzne podstawy Polski Chrobrego. - Krakow, 1925. - S. 23; Respond S. Dzieje polszczyzny slaskiej. - Katowice, 1959. - S. 53; Tyszkiewicz J. Z badan nad wczesnosredniowiecznym osadnictwem gornego dorzecza Odry. - S. 7 - 72.

The article summarizes the attempts localization of Slavic tribes at the source of IX century - "Geographus Bavarus". A clarification of international trade routes in accordance with the hypothesis of J. Herrmann and related new versions ethnic classification.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/-БАВАРСЬКИЙ-ГЕОГРАФ-СПРОБА-ЕТНОЛОКАЛІЗАЦІЇ-НАСЕЛЕННЯ-ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ-ЄВРОПИ-IX-ст

Similar publications: LUkraine LWorld Y G


Publisher:

Лидия БасмачContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Basmach

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

"БАВАРСЬКИЙ ГЕОГРАФ": СПРОБА ЕТНОЛОКАЛІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ IX ст. // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 04.09.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/-БАВАРСЬКИЙ-ГЕОГРАФ-СПРОБА-ЕТНОЛОКАЛІЗАЦІЇ-НАСЕЛЕННЯ-ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ-ЄВРОПИ-IX-ст (date of access: 06.11.2024).

Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Лидия Басмач
Одесса, Ukraine
797 views rating
04.09.2014 (3716 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
ТЮРМИ В НАЦИСТСЬКІЙ КАРАЛЬНО-РЕПРЕСИВНІИ СИСТЕМІ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Catalog: История 
7 days ago · From Україна Онлайн
МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ "МІСЦЕ АРХІВІСТІВ ТА РОЛЬ АРХІВІВ У СУСПІЛЬСТВІ СЬОГОДНІ Й ЗАВТРА"
7 days ago · From Україна Онлайн
ПІНЧУК ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ
Catalog: История 
16 days ago · From Україна Онлайн
ЕТНОЛОГІЯ ТА/ЧИ ІСТОРИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ
16 days ago · From Україна Онлайн
Рассмотрены основные дифференциальные уравнения релятивистской термодинамики в контравариантном и в ковариантном представлениях.
21 days ago · From Павло Даныльченко
МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ "УКРАЇНА НА ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ КАРТІ МІЖВОЄННОЇ ЄВРОПИ"
Catalog: История 
23 days ago · From Україна Онлайн
НОВІ НАДХОДЖЕННЯ ДО БІБЛІОТЕКИ ІНСТИТУТУ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАНУ
Catalog: История 
23 days ago · From Україна Онлайн
Політики грали на руку власників казино
23 days ago · From Україна Онлайн
ДОНОСИ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ГЕТЬМАНЩИНИ XVII-XVIII ст.
Catalog: История 
26 days ago · From Україна Онлайн
Корольов Г. Федералізм Михайла Грушевського: міфи, уявлення, проекти
Catalog: История 
26 days ago · From Україна Онлайн

New publications:

Popular with readers:

News from other countries:

ELIBRARY.COM.UA - Digital Library of Ukraine

Create your author's collection of articles, books, author's works, biographies, photographic documents, files. Save forever your author's legacy in digital form. Click here to register as an author.
Library Partners

"БАВАРСЬКИЙ ГЕОГРАФ": СПРОБА ЕТНОЛОКАЛІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ IX ст.
 

Editorial Contacts
Chat for Authors: UA LIVE: We are in social networks:

About · News · For Advertisers

Digital Library of Ukraine ® All rights reserved.
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of affiliates, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. Once you register, you have more than 100 tools at your disposal to build your own author collection. It's free: it was, it is, and it always will be.

Download app for Android