Libmonster ID: UA-3541

Заглавие статьи ЯРЕМЧУК В. МИНУЛЕ УКРАЇНИ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ УРСР ПІСЛЯСТАЛІНСЬКОЇ ДОБИ
Автор(ы) В. В. ТЕЛЬВАК
Источник Український історичний журнал,  № 4, 2009, C. 225-229

Острог: Вид-во Національного університету "Острозька академія", 2009. - 526 с.

Сучасна українська історіографія демонструє освоєння нових "територій", серед яких бачимо "нову інтелектуальну історію". Саме у річищі її ідей написано й монографію дослідника з Національного університету "Острозька академія" Віталія Яремчука. Вона присвячена вивченню українського минулого в історичній науці УРСР періоду середини 1950-х - середини 1980-х рр. Одразу ж зазначимо, що назва книги одночасно є вужчою та ширшою за її зміст. Вужчою, тому що "післясталінська доба" в УРСР тривала до 1991 p., а ширшою, оскільки праця охоплює проблематику не тільки змісту радянських версій минулого України, а і широкого соціокультурного ландшафту цього ідейного поля. Втім, учений достатньо переконливо обгрунтував хронологічні межі студії, як й її предмет у цілому, у вступній частині. Як доводить автор, історична наука в Радянській Україні періоду "продуктивної летаргії" (так його назвав по відношенню до відповідного часу в історіографії Радянської Білорусії Р. Лінднер) є цікавою для дослідників як "річ у собі" й з точки зору розуміння сучасного становища вітчизняної історичної науки.

Вступ містить, крім зазначеного, всі традиційні компоненти, котрі вводять читача в "лабораторію" вченого. Достатньо насиченою у змістовному плані є його "історіографічна" складова. Розкриваючи її, В. Яремчук показав, що проблематика монографії перебуває на маргінесі дослідницьких інтересів фахівців як в Україні, так і за її межами й така ситуація певною мірою є закономірною. "Хронологічна" близькість розгляду-

стр. 225

ваного періоду не сприяє його відстороненому вивченню, а, навпаки, породжує "зацікавлений" погляд на недавнє минуле української історіографії та стимулює відповідні студії, насичені оціночними характеристиками (здебільшого стереотипно-негативними), проте, далекими від аналітики. Авторським кредо є прагнення зрозуміти, а не, як це досі модно, засуджувати українську радянську історіографію. В. Яремчук декларує у вступі також й інші методологічні засади своєї праці, котрі важливі для розуміння подальшого її викладу. Зокрема, на думку автора, під час вивчення українського радянського історієписання післясталінського періоду слід брати до уваги не тільки політико-ідеологічні чинники, а й самовизначення істориків у розумінні їх ставлення до суспільно-політичних реалій, особливо національного курсу режиму в Україні (адже переважна більшість учених в УРСР досліджувала минуле своєї республіки, а отже, оцінювала його з перспективи останнього). Важливою уявляється також теза про виняткове значення колективних узагальнень в історичній науці СРСР, котрі висвітлювали, як твердить В. Яремчук, офіційне бачення минулого, у тому числі українського. Ті ідеї та концепції дослідників, котрі не потрапляли на сторінки таких праць, на погляд науковця, слід розглядати як вияви "неофіційної" історичної думки в Радянській Україні. Зважаючи на це, автор не ставив претензійної мети осягнути всю творчу спадщину вчених УРСР з минулого України (що, очевидно, не під силу одному досліднику). Його увагу привернули насамперед синтези національної історії й ті тексти (монографії, енциклопедичні розвідки, статті, рецензії, науково-популярні праці тощо), котрі поглиблювали подане в узагальненнях бачення минулого або виражали неортодоксальне (за автором, "неофіційне", "нонконформістське", "недирективне") історієписання. Джерельною підставою рецензованої монографії стали також документи офіційного походження (передусім постанови і рішення вищих органів влади СРСР та УРСР, що стосувалися питань історичної науки), різноманітні матеріали особового походження, судово-слідчі акти тощо. У вступі знаходимо їх стислу, але вельми інформативну характеристику. До вивчення залучено не тільки репрезентативний масив публікацій наукових досліджень українських радянських істориків, опублікованих "неісторіографічних" джерел, а й невідомі навіть фахівцям документи, які знайомлять читача з політикою комуністичного режиму в Україні, а також неопубліковані праці провідних українських учених.

Структуру книги підпорядковано двом принципам. По-перше, В. Яремчук вибудовує виклад так, щоб спочатку проаналізувати соціальну, а потім - інтелектуальну історію української радянської історіографії післясталінської доби. Такий підхід вбачається виправданим, оскільки, як видно з праці, студії українських радянських істориків були щільно вплетені у тодішній політико-ідеологічний та соціокультурний контекст, натомість не чинили жодного зворотного впливу на нього. По-друге, автор поділив процес українського радянського історієписання середини 1950-х - середини 1980-х рр. на два підперіоди, котрі відрізнялися деякою мірою як соціальними обставинами функціонування історіографії в УРСР, так і тим, про що писали професійні історики республіки у середині 1950-х - на початку 1970-х рр. і до середини 1980-х рр. Перші п'ять розділів праці присвячено першому підперіоду, останні два - другому.

У розділі 1-му висвітлено офіційну доктрину української історії в її еволюції впродовж хрущовської "відлиги" й "контрольованого автономізму" партійних керівників УРСР, насамперед П. Шелеста та його оточення. У розділі 2-му показано, як владні уявлення про минуле України насаджувалися в історичній науці УРСР через організацію і канали комунікації, створення певних умов професійної праці (режим доступу до джерел інформації, механізми соціального дисциплінування й заохочення дослідників). У цій же частині монографії охарактеризовано професійний та суспільно-політичний світогляд науковців Радянської України і зроблено один із найважливіших, як на нашу думку, висновків у монографії. Представники цього "цеху" поділялися на офіційних учених "з українською душею й партійним квитком" (із "подвійною лояльністю") та істориків-нонконформістів. Втім, відзначимо, що в тексті монографії ми не знайшли обгрунтування критерію підбору постатей, котрих обрано для ілюстрації окремих таких типів.

У розділі 3-му подано змістовно-концептуальний ряд, своєрідний образ офіційної української радянської історіографії середини 1950-х - початку 1970-х рр. Він висвітлений іерез аналіз синтетичних праць з історії України. Авторська увага прикута і до творів, цо висвітлювали історію Компартії України, що дало можливість більш рельєфно зобразити ті зміни, котрих зазнала радянська історіографія в УРСР упродовж вказаного часу.

стр. 226

Розділ 4-й присвячено поглядам на національну історію в нонконформістській історіографії. Підрозділи цієї структурної частини описують погляди вітчизняних учених на місце їхньої Батьківщини в європейському світі у контексті українсько-російських історичних зв'язків, на козацьку тематику, процес формування української нації, національний рух та державотворчі процеси у минулому народу. Слушним, як здається, є розгляд вказаних питань на тлі поглибленої (порівняно з попереднім розділом) характеристики бачення цих же проблем в офіційній історіографії.

У розділі 5-му розглянуто трактування вченими УРСР історії української історіографії. Головною новацією в цьому сенсі, як демонструє автор, була помітна реабілітація (в розумінні поновлення доброго імені, наукової й політичної репутації) заплямованих або навмисне забутих у сталінські часи українських учених-істориків.

У розділі 6-му охарактеризовано соціальну історію історичної науки в УРСР у період утвердження брежнєвсько-сусловського режиму і його українських адептів. Зокрема показано зміни у владній доктрині минулого України в зв'язку з консервативним поворотом у внутрішньому курсі режиму (насамперед у національній політиці), що остаточно визначився в 1972 р. У цьому ж розділі окреслено й трансформації ставлення влади до історичної науки в УРСР, визначено, як вплинула політико-ідеологічна реакція на кадровий склад вітчизняних учених.

Загальний образ національної історії, як він бачився в політико-ідеологічних умовах 1970-х - середини 1980-х рр. та був утілений у найбільш фундаментальному узагальненні в українській радянській історіографії - восьмитомній (у десяти книгах) "Історії Української РСР" (1977 - 1979) і його російськомовній (частково переробленій) версії (1981 - 1985) - висвітлено в першому підрозділі розділу 7-го. В другій частині простежено зміни, котрих зазнало тлумачення вузлових питань українського минулого у ті роки.

Монографію підсумовують висновки, в яких піднята у книзі проблематика узагальнена на новому рівні - у розрізі цілої теми. Серед головних підсумкових положень праці назвемо наступні: бачення минулого України в офіційній історіографії УРСР було поглибленою, наповненою фактологічними аргументами та деякими ідеями суто історіографічного походження версією ідеологічного дискурсу. Як аргументовано показав В. Яремчук, низка історичних побудов залишалася канонічною, попри відмінні суспільно-політичні ситуації 1950-х - 1980-х рр. Історіософські підвалини гранд-наративу становили формаційна періодизація, "класовий" чинник й ідея про виняткову роль Росії та її державних утворень у минулому українського народу, котра фактично визначалась як провідна ідея "історії Української РСР" (такий термін був канонізований на початку 1950-х рр. як замінник терміну "історія України"). Вперше в довершеному вигляді канон національного минулого було сформульовано у двотомному колективному синтезі під назвою "Історія Української РСР" (1953 - 1 т., 1956 - 2 т.). Він, як вважає автор, став фактично найважливішою (в плані впливу на наукові, науково-популярні, навчальні зображення національного минулого) книгою з української історії у післясталінській історичній науці.

В монографії добре показано, що у другій половині 1950-х - на початку 1970-х рр. в офіційному наративі історії України простежуються істотно нові мотиви. Було знято екстремальні вияви російськоцентризму й уведено проблематику, що виразно підкреслювала національну самобутність "історії УРСР", здійснено більш чи менш грунтовні спроби її концептуального осмислення. До кола таких проблем слід віднести розробку цілісного бачення запорізького козацтва і концепції формування української нації, вивчення окремих феноменів її культури, констатацію наявності "державності" народу в "дожовтневу" епоху, започаткування розмови про колоніальне гноблення українців у Російській імперії та вітчизняний національний рух, обстоювання в полеміці з консервативно налаштованими дослідниками національної специфіки в історії Компартії України й опрацювання "зовнішньої політики" "суверенної" УРСР. При інтерпретації "радянської" доби пролунала помірна критика або"обережні згадки про окремі "помилки", "прорахунки", "зловживання" більшовизму в Україні, котрі, однак, однобічно пов'язувалися здебільшого з культом особи Й. Сталіна.

Починаючи з 1972 p., всі "національні" нашарування в текстах офіційної радянської історіографії УРСР були усунуті та утвердився образ українського минулого, близький до виробленого у сталінську добу. Однак, за ступенем впровадження російськоцентричних поглядів він був навіть довершенішим. Про це свідчать передусім такі історіографічні факти, як заперечення окремими тодішніми істориками "прогресивної історич-

стр. 227

ної ролі" Запорізької Січі в останній період її існування, наявності української нерадянської "державності", фактичне замовчування існування вітчизняної історіографічної традиції.

В. Яремчук переконливо довів, що в умовах потепління курсу держави щодо історичної науки у часи "відлиги" і "шелестівщини" в українському радянському історієписанні вперше з часів згортання "золотої доби" 1920-х рр. простежується таке зображення "свого минулого", котре виходило поза межі партійних директив. Зокрема на основі вивчення явищ та особливостей раннього нового часу в Україні й їхнього зіставлення з аналогічними в світі зроблено висновок про спільність плину вітчизняної та європейської історії і відповідно фактично спростовано тезу офіційної історіографії про тісну інтегрованість її та Росії й ексклюзивне місце у цьому "тісному історичному зв'язку "старшого брата" (ідеї В. Голобуцького, О. Компан, О. Пономарьова, М. Брайчевського про "ранній" капіталізм в Україні, О. Компан - про селянські рухи кінця XV - середини XVII ст. як складові буржуазної трансформації ранньомодерної України, О. Компан та М. Брайчевського - про "український ренесанс"). Висунуто цілу низку концепцій, котрі прямо свідчили проти базових постулатів гранд-наративу. М. Брайчевський аргументовано підважив концепцію "давньоруської народності". О. Мацюк своїм припущенням про дофедорівське книгодрукування піддав сумніву першість у цій галузі московського "першодрукаря". Висловлено цілком (М. Брайчевський) чи частково (І.Крип'якевич, Ф. Шевченко) альтернативні трактування відносин між обома народами у добу Хмельниччини і Гетьманщини, вказано на колоніальне становище економіки України в складі Російської імперії (О. Лугова), розроблено апологетично-романтичну версію історії запорізького козацтва (О. Апанович, М. Киценко й ін.). Ряд учених обгрунтовував ранньомодерне походження української нації з наголосом на етнопсихологічних факторах (О. Апанович, І. Крип'якевич) та більш традиційним підкресленням первинності економічних процесів (І. Бойко). Докладно розроблено концепцію державницького континууму і повноцінності державних утворень українського народу у "дожовтневий" період (І. Бойко, О. Апанович). Висунуто нові ідеї в царині досліджень українського руху доби революційних подій 1917 - 1920 рр.: М. Супруненко, М. Рубач, С. Королівський намагалися частково реабілітувати Центральну Раду, на противагу тлумаченню факту утворення ЗУНР як "антинародної акції української контрреволюційної буржуазії". О. Карпенко обстоював концепцію подій на західних землях України листопада 1918 р. як прогресивної "буржуазно-демократичної" й "національно-демократичної" революції.

Результатом розгортання припинених у сталінські часи студій над минулим української історичної думки стала реабілітація, включення в офіційний наратив імен навмисне забутих чи табуйованих відомих українських учених М. Максимовича, М. Костомарова, М. Драгоманова, О. Лазаревського, Д. Багалія, Д. Яворницького, А. Кримського, а також М. Марченка, Ю. Шнчука, Р.Іванченко (Іванової), М. Шубравської та ін. Запропоновано новаторське бачення визначних пам'яток історієписання "донаукової" доби у розвитку української історіографії (М. Марченко, Я. Дзира, Ф. Шевченко), дозволено висловити альтернативні погляди на творчість і громадську діяльність офіційно затаврованих П. Куліша (С. Злупко, П. Гончарук) та М. Грушевського (І. Бойко, Є. Кирилюк, Ф. Шевченко). Хоча процес історіографічного освоєння українськими радянськими дослідниками спадщини своїх відомих попередників не означав і не міг означати всебічного й неупередженого її аналізу, як показав автор праці, він привів до якісно нової версії історії української історіографії. Замість невиразних вкраплень до "вітчизняної" (читай - російської) історіографії поставала розвинута, багата на здобутки та самобутня "українська", хай і надалі залишена в інтегральному річищі "історії історичної науки у СРСР". Прийшло також нове розуміння інтелектуальних витоків української радянської історіографії. Тепер вона розглядалася не тільки як набуток від запровадження у вивчення минулого "наукового марксистсько-ленінського вчення", а й як продовження в нібито досконалих умовах радянського ладу "прогресивних" традицій української "дожовтневої" історіографії.

Один із новаторських висновків рецензованої праці - твердження про існування в історичній науці УРСР другої половини 1950-х - початку 1970-х рр. "нонконформістської течії". Ця теза базується на присутності як її інтелектуальних виявів - нонконформістських текстів, так і елементів її соціокультурної консолідації. Головними з таких, на думку дослідника, були тісні професійні та особисті контакти поміж непровлад-

стр. 228

но налаштованими істориками, котрі усвідомлювали свою "інакшість", наявність "майданчиків" для оприлюднення наукових позицій ("Український історичний журнал", "Архіви України", неперіодичні збірники АН УРСР та Архівного управління при Раді Міністрів УРСР, низка конференцій). Кадрову основу течії становили дослідники, що були політичними інакодумцями. До неї входили й учені з "подвійною лояльністю".

Показано, що після 1972 р. відбулося насильницьке виведення з наукового життя опозиційних істориків. Водночас було накладено табу на будь-які прочитання минулого України, котрі не узгоджувалися з визнаними нагорі. Таким чином, хоча фізично нонконформістська течія продовжувала існувати, в науковому плані вона вже фактично не діяла.

Комплексне вивчення інтелектуальних і соціальних факторів, які впливали на зображення української минувшини у післясталінську епоху, дало підстави автору для узагальнюючого погляду на його етапи. Конкретним фактичним матеріалом обгрунтовано, що періодизація української радянської історіографи минулого України середини 1950-х - середини 1980-х рр. може мати такий вигляд: 1953 - 1956 рр. - оформлення офіційного канону, засади котрого були вироблені в середині 1930-х - на початку 1950-х рр., на тлі перших зрушень "відлиги" соціального характеру; 1956 - 1972 рр. - "українізація" й засудження "культу особи" Й. Сталіна у контексті історії України (з "мікрореакцією" кінця 1950-х - початку 1960-х рр. та згортанням критики "культу" з кінця 1960-х рр.); 1972 - 1987 рр. - реанімація російськоцентричної моделі минулого України взірця середини 1950-х рр. і часткова реабілітація сталінської диктатури.

Підсумковий висновок монографії полягає в тому, що головну роль у виробленні й утриманні образів історії України в дискурсі української радянської історіографії епохи "між Сталіним і Горбачовим" відігравало владне бачення минулого (причому його значення не зводилося суто до насадження політично вмотивованих міфів та до санкціонування "українізації" й десталінізації "своєї історії"), котре утверджувалося і підтримувалося примусовими методами. Проте до 1972 р. історична наука в УРСР мала обмежені кадрові, організаційні та ідеологічні можливості, щоб подекуди самостійно впливати на написання текстів з історії своєї республіки. Після 1972 р. вчені в УРСР були повністю усунуті від прийняття рішень щодо того, як тлумачити "своє минуле". Історія України відтак, попри відмінні для різних відтинків періоду між 1953 та 1987 рр. підходи до окремих питань, загалом залишалася незмінно російськоцентричною.

Дрогобич


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ЯРЕМЧУК-В-МИНУЛЕ-УКРАЇНИ-В-ІСТОРИЧНІЙ-НАУЦІ-УРСР-ПІСЛЯСТАЛІНСЬКОЇ-ДОБИ

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Лидия БасмачContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Basmach

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ЯРЕМЧУК В. МИНУЛЕ УКРАЇНИ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ УРСР ПІСЛЯСТАЛІНСЬКОЇ ДОБИ // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 04.09.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ЯРЕМЧУК-В-МИНУЛЕ-УКРАЇНИ-В-ІСТОРИЧНІЙ-НАУЦІ-УРСР-ПІСЛЯСТАЛІНСЬКОЇ-ДОБИ (date of access: 01.12.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Лидия Басмач
Одесса, Ukraine
876 views rating
04.09.2014 (2645 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
А вообще весь этот кейс с комиками во власти заставил понять, что киношный сценарий разительно отличается от реальной большой политики, где побеждает трезвый, незамутненный запрещенными веществами ум, холодный расчет и опыт – как обязательные составляющие личности, дерзающей определять путь миллионов человек.
Catalog: Разное 
Yesterday · From Naina Kravetz
Когда менять резину на зимнюю в 2021 году?
2 days ago · From Україна Онлайн
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
3 days ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
7 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
8 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
10 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
11 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
11 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
11 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
12 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ЯРЕМЧУК В. МИНУЛЕ УКРАЇНИ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ УРСР ПІСЛЯСТАЛІНСЬКОЇ ДОБИ
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones