Автор: Г. I. КОСТАКОВ

(Харкiв)

Книга з такою назвою (Служение Отечеству и долгу: Очерки о жизни и деятельности ректоров харьковских вузов (1805-2004 гг.). / Под общей редакцией В.И.Астаховой, Е.В.Астаховой. - X., 2004. - 748 с.) вийшла у видавництвi Харкiвського гуманiтарного унiверситету "Народна українська академiя". Робота над нею тривала протягом декiлькох рокiв i була дуже цiкавою й захоплюючою, складною й вiдповiдальною, адже автори усвiдомлювали, що пишуть про людей-подвижникiв, якi є гордiстю й славою мiста - про ректорiв вищих навчальних закладiв, чиє життя та дiяльнiсть були й залишаться яскравим прикладом самовiдданого служiння Вiтчизнi. Робота є однiєю з найважливiших складових проекту "Iсторiя харкiвської освiти в особах", що виконується в ХГУ "Народна українська академiя" з 1995 р. й мiстить нариси "Видатнi педагоги вищої школи мiста Харкова" (1998) й чотири томи "Учитель, перед iменем твоїм...", що почали виходити з 1999 р. й розповiдають про кращих учителiв Харкiвщини 2-ї пол. XX ст.

Завтрашнiй день планети визначить не рiвень розвитку промисловостi або сiльського господарства, не окремi досягнення в галузi науки й технiки, а рiвень iнтелекту людей. Iнтелект формується вищою школою, а лiдером у ВНЗ завжди є ректор. Звiдси - вiдповiдальнiсть ректора за якiсть i результати роботи очолюваного ним колективу, за оптимальне розв'язання проблем, що все бiльше ускладнюються.

стр. 225

Самi ректори до найбiльш актуальних питань вузiвського життя початку XXI ст. вiдносять скорочення державного фiнансування, неможливiсть пiдтримувати на належному рiвнi матерiальну базу, старiння наукових кадрiв, загострення конкуренцiї, тиск ринку, а також масифiкацiю вищої освiти й багато iнших принципових проблем.

Зараз виникла необхiднiсть по-новому подивитися на весь двохсотлiтнiй шлях розвитку освiти в найбiльшому вузiвському центрi країни. Життя висунуло безлiч неоднозначних питань, розкрило "бiлi плями", породило суперечки щодо ролi окремих осiб в iсторiї, а також подiй, фактiв, дат.

Автори книги про ректорiв харкiвських ВНЗ аж нiяк не передбачали брати участь у дискусiйних баталiях або нав'язувати свiй погляд. Своє завдання вони вбачали насамперед у тому, щоби звернути увагу вузiвської громадськостi мiста на необхiднiсть вiдновлення послiдовного ланцюга подiй та iмен, на поновлення дiяльностi музеїв iсторiї ВНЗ i формування у вузiвських колективах не тiльки знання своєї iсторiї, але й почуття пошани до людей, що її творили. 2003 р. було видано колективну працю "Невичерпне джерело духовностi" (нариси про дiяльнiсть музеїв iсторiї вищих навчальних закладiв Харкова), що дозволило залучити спiвробiтникiв цих музеїв до створення ректорських портретiв.

На початок XXI ст. в Харковi функцiонує 81 вищий навчальний заклад, серед яких 45 - першого й другого, а 36 - третього й четвертого рiвнiв акредитацiї. 10 вищих навчальних закладiв мають статус нацiональних, 15 перебувають на недержавному фiнансуваннi. У ВНЗ мiста за 330 спецiальностями навчається понад 240 тис. студентiв. Очолюють весь цей величезний iнтелектуальний потенцiал ректори, бiльшiсть iз яких працюють на своїй посадi по 10, 20 i бiльше рокiв.

Робота над книгою була складною, адже iсторiя вищої освiти на Слобожанщинi мiстить чимало драматичних i навiть трагiчних сторiнок: процес становлення освiти в XIX ст., украй суперечливi його оцiнки з боку сучасникiв, дiаметрально протилежнi характеристики найвидатнiших дiячiв (таких, наприклад, як В.Н.Каразiн або Д.I.Багалiй). Повною мiрою випробувала на собi харкiвська вища школа всi перипетiї першої росiйської революцiї, жовтневих подiй 1917 р. й громадянської вiйни, а пiсля цього - десятилiття реорганiзацiй i перетворень, що надовго загальмувало просування вперед.

Непоправної втрати зазнала вища школа в перiод репресiй, коли знищувалася не тiльки людина, але й будь-якi згадки про неї. Звiдси наявнiсть "бiлих плям" у портретах ректорiв 1930-х pp., заповнити якi з кожним днем стає все складнiше, оскiльки поколiння соратникiв, людей, що знали ректорiв, що працювали поруч iз ними, невблаганно вiдходить.

Велика Вiтчизняна вiйна, окупацiя Харкова й евакуацiя бiльшостi ВНЗ на схiд - це ще одна важка сторiнка в iсторiї харкiвської вищої школи. Архiви або загубленi, або знищенi. Учасникам тих грiзних подiй було не до лiтописiв. Багато очевидцiв не повернулися з фронту, для багатьох найголовнiшим стало повоєнне вiдродження рiдного мiста, свого навчального закладу, тож багато що втрачено назавжди. Однак вiдновити iсторичну картину ми зобов'язанi. Нинiшньому поколiнню треба поспiшати, допоки ще є тi, хто може хоча б розповiсти, подiлитися своїми спогадами або особистими архiвами. Новий етап розвитку - i новi втрати. Iдеться про емiгрантськi хвилi 60-х, 70-х, 80-х, 90-х pp. минулого столiття. Вони так боляче вдарили по професорсько-викладацькому складу вищої школи, по вузiвськiй науцi! I знову все лягло на плечi ректорiв, якi продовжували вiрою й правдою служити своїй справi, тому що

стр. 226

знали: вищий навчальний заклад - це майбутнє, це завтрашнiй день країни. I ось що показово: виїжджали в далеке й у близьке зарубiжжя сивочолi академiки i юнi кандидати наук, виїжджали вiд мiзерної зарплати й неможливостi займатися улюбленою справою, але жоден харкiвський ректор за цi роки не покинув свiй пост, не здав своїх позицiй i не зрадив своїх студентiв. Система освiти в умовах кризи 80-х - 90-х pp. вистояла завдяки цим людям, їхнiй самовiдданостi й вiрностi обов'язку. Так було на всiх етапах розвитку харкiвської вищої школи, яка, незважаючи на всi перипетiї, рiк вiд року зростала, розвивалася й мiцнiла.

Ось чому нашим обов'язком є розповiсти про кожного з ректорiв, дати не просто бiографiчну довiдку, а нарис про ректора як про людину, вiдзначену найбiльшою честю - очолити вищий навчальний заклад саме в Харковi - студентськiй столицi України.

Звичайно, удалося далеко не все, що було задумано. Ми радi з того, що вдалося вiдновити хронологiчну послiдовнiсть перебування людей на посадi ректора харкiвських ВНЗ. Подеколи це не вимагало великих зусиль (у Харкiвському нацiональному унiверситетi iм. В.Н.Каразiна, наприклад, такий лiтопис ведеться практично протягом усiх 200 рокiв його iснування), а десь цю роботу довелося починати з нуля, але сьогоднi вже вiдновлено iмена, прiзвища й роки ректорства всiх.

Окремi портрети вийшли досить повними, багатобарвними, яскравими (у першу чергу там, де ще живi цi люди, їхнi найближчi родичi й соратники, де збереглися вузiвськi архiви). У деяких випадках автори були змушенi обмежитися дуже скупими рядками архiвних даних, спогадiв, та навiть словесними описами зовнiшностi для створення портрета на комп'ютерi.

Роботу жодною мiрою не можна вважати завершеною, але початок зроблено. У кожному ВНЗ проведено величезну пошукову роботу. Нею займалися викладачi, студенти, спiвробiтники вузiвських музеїв i, звичайно ж, самi ректори. Iнiцiаторами й координаторами цiєї роботи стали викладачi й спiвробiтники Харкiвського гуманiтарного унiверситету "Народна українська академiя". Пошуки здiйснювалися в архiвах i бiблiотеках Києва, Москви, Львова, Варшави, дуже допомогли Харкiвський обласний архiв i архiв СБУ, Комiсiя з вiдновлення пам'ятi про репресованих при Харкiвськiй облдержадмiнiстрацiї та багато iнших закладiв i органiзацiй. Удалося скласти 329 портретiв наших видатних землякiв, але щодо десяти ректорiв дати якiсь вiдомостi поки що неможливо.

Ми вiримо в те, що, нехай крихтами, але вiдомостi про цих визначних людей поповнюватимуться. Тi, хто прийдуть пiсля нас, доповнять золотi сторiнки нарисiв про тих, хто самовiддано служив найшляхетнiшiй справi - справi освiти.

Permanent link to this publication: