Автор: Т. В. ПАСТУШЕНКО

29 вересня 2005 р. в Iнститутi iсторiї України НАНУ вiдбулася мiжнародна наукова конференцiя "Друга свiтова вiйна: український вимiр". Iнiцiював проведення цього наукового форуму, присвяченого завершенню Другої свiтової вiйни, Президент України В.Ющенко. Актуальнiсть тематики Другої свiтової вiйни у вiтчизнянiй iсторичнiй науцi, а також гострота її звучання в суспiльствi зiбрали на конференцiю дослiдникiв з усiх регiонiв України, працiвникiв архiвних i музейних установ, членiв громадських органiзацiй - загалом близько 130 осiб. У роботi форуму взяли участь спiвробiтники Iнституту iсторiї України НАНУ й Iнституту полiтичних та етнонацiональних вiдносин НАН України, Нацiональної академiї внутрiшнiх справ України та Нацiональної академiї оборони України, Державного архiву кiнофотофонодокументiв iм. Г.С.Пшеничного, Київського нацiонального унiверситету iм. Т.Шевченка, Нацiонального педагогiчного унiверситету iм. М.Драгоманова, Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В.Каразiна, Донецького нацiонального унiверситету, Прикарпатського нацiонального унiверситету iм. В.Стефаника, Одеського нацiонального унiверситету iм. I.Мечникова, Криворiзького технiчного унiверситету, Черкаського нацiонального унiверситету iм. Б.Хмельницького, Переяславського державного педагогiчного унiверситету iм. Г.Сковороди, а також спiвробiтники музейних установ: Меморiального комплексу "Нацiональний музей iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 pp.", Музею iсторiї мiста Києва.

На конференцiї було заслухано дев'ять доповiдей провiдних українських iсторикiв. Цiкавим нововведенням зiбрання стала демонстрацiя унiкальних хронiкально-документальних кiнороликiв на тему Другої свiтової вiйни, пiдготовлених науковими спiвробiтниками Державного архiву кiнофотофонодокументiв iм. Г.С.Пшеничного.

Засiдання конференцiї вiдкрив директор Iнституту iсторiї України НАНУ академiк НАН України В.Смолiй. Привiтавши присутнiх з визначною подiєю - 60-ю рiчницею закiнчення Другої свiтової вiйни, вiн наголосив на винятковому значеннi iсторичної пам'ятi про цю вiйну в суспiльно-полiтичному життi сучасної української громадськостi. Характеризуючи основнi етапи розвитку iсторiографiї Другої свiтової i Великої Вiтчизняної воєн, В.Смолiй окреслив перспективи наукового пошуку в данiй галузi iсторичних знань. За його словами, продовжує залишатися актуальним визначення геополiтичного мiсця України у передвоєнний та воєнний перiоди, оцiнка зовнiшньополiтичних наслiдкiв вiйни. Окремим напрямом наукового пошуку має залишатися з'ясування демографiчних i матерiальних втрат республiки, вплив вiйни на психологiю населення, його свiтогляд, звичаї, побут. На часi - перехiд вiд масштабних батальних полотен до прискiпливих детальних розвiдок про кожну з великих битв i менш значних боїв. Академiк В.Смолiй акцентував увагу присутнiх на актуальностi для сучасної вiтчизняної науки пошуку та залучення до обiгу нових джерел, насамперед з архiвiв Росiйської Федерацiї й Нiмеччини, де зберiгається основний масив документiв iз цього iсторичного перiоду. Тiльки на основi нової, всебiчної джерельної бази, наголосив В.Смолiй, можна переосмислити весь перiод Другої свiтової вiйни, генеруючи при цьому новi методичнi прийоми, авангарднi концептуальнi пiдходи. Навiть такий короткий перелiк малодослiджених i сфальсифiкованих проблем iсторiї України перiоду Другої свiтової вiйни переконливо свiдчить про нагальну необхiднiсть подальшого комплексного осмислення цього iсторичного процесу.

Конференцiя була проанонсована як ювiлейна, тому тематика доповiдей була спрямована на осмислення масштабних подiй, пов'язаних iз впливом Другої свiтової вiйни на iсторичну долю України, внеском України у перемогу над нацизмом тощо. Основна ж дискусiя учасникiв розгорнулася довкола радянського та iнших мiфiв i проблеми демiфологiзацiї iсторiї України перiоду Другої свiтової вiйни. Ключовим питанням для всiх доповiдачiв i дискутантiв, незалежно вiд того, прихильниками яких поглядiв вони були, стало питання: чим була минула вiйна для українського народу?

стр. 229

Своє бачення українського вимiру Другої свiтової вiйни зав. вiддiлу Iнституту iсторiї України перiоду Другої свiтової вiйни, д-р iст. наук О.Лисенко почав iз роздумiв стосовно змiсту таких дефiнiцiй, як "український народ", "українська нацiя" i "Україна" та їх використання в контекстi подiй Другої свiтової вiйни. На думку доповiдача, є пiдстави говорити про iснування в той час кiлькох цiлком сформованих "українських проектiв". З одного боку, сталiнський проект за квазiдержавною ширмою УРСР готував зросiйщення, розпорошення й асимiляцiю українцiв. Iнший, нацiональний "український проект" репрезентував полiтичнi сили, якi домагалися побудови Української соборної суверенної держави на етнiчних українських землях. "На даний момент науковцi не можуть переконливо показати, - наголосив О.Лисенко, яка частина населення України пiдтримувала той чи iнший проект i була заангажована на рiвнi свiдомостi й активної життєвої позицiї. Саме тому немає достатнiх пiдстав говорити про наявнiсть у перiод Другої свiтової вiйни української нацiї, через те бiльш доречним буде поняття "український народ". Очевидно й iнше, що на той час iснувала значна частина населення, яка залишалася поза впливом державних i нацiонально-патрiотичних гасел та почуттiв. Самоорганiзацiя цих верств українського суспiльства базувалася не на бiльшовицькому чи українському нацiональному патрiотизмi, а на прагматичнiй стратегiї виживання. В умовах вiйни, коли долi цiлих держав i народiв вирiшувала вiйськова потуга i право сильного, українцям, полякам, євреям важко було розраховувати на власний нацiональний потенцiал. Так чи iнакше вони потрапляли пiд вплив (здебiльшого примусовий) тих органiзованих систем, якi в даному мiсцi, у даний час виявлялися сильнiшими". Саме остання теза, на думку О.Лисенка, має концептуальне значення для трактування Другої свiтової вiйни.

Жваву дискусiю викликала доповiдь старшого наукового спiвробiтника Iнституту полiтичних та етнонацiональних дослiджень НАН України, канд. iст. наук В.Гриневича, присвячена мiфам i мiфологiзацiї подiй Другої свiтової вiйни в Українi. Вiн звернув увагу на свiтову iсторiографiю вiйни, де концептуальнi працi про Україну написанi не українськими iсториками, а iноземними авторами. Причина цього, на думку В.Гриневича, - мiфи вiйни, укорiненi у суспiльствi в цiлому i свiдомостi бiльшостi громадян. Для прикладу доповiдач проаналiзував декiлька мiфiв iз початкового перiоду вiйни (про "монолiтнiсть радянського народу у боротьбi з ворогом", "загальний патрiотизм i жертовнiсть" тощо), якi донинi не зазнавали серйозної критики. Як необхiдний засiб дослiдження радянського мiфу вiйни В. Гриневич назвав залучення до iсторичних дослiджень сумiжних дисциплiн, нових сучасних методологiй.

Д-р iст. наук, проф. Криворiзького технiчного унiверситету В.Стецкевич наголосив на необхiдностi вироблення україноцентричного погляду на Другу свiтову вiйну. Пiдтримуючи думку В.Гриневича, доповiдач навiв дуже промовистi приклади (iз власного воєнного дитинства) несумiсностi радянського мiфу про вiйну та реального становища населення України в роки воєнного лихолiття.

Власне бачення проблеми термiнологiчного апарату i нову його iнтерпретацiю представив д-р iст. наук, проф. Нацiональної академiї внутрiшнiх справ України В..Шевченко. Обстоюючи право на iснування усталеної дефiнiцiї "Велика Вiтчизняна вiйна", вiн запропонував для перiоду 1939-1945 pp. iнше визначення - "Велика Вiтчизняна вiйна українського народу".

У доповiдi д-ра iст. наук, проф. Нацiональної академiї оборони України М.Рибака висловлювалися мiркування стосовно внеску України в розгром "фашизму пiд час Великої Вiтчизняної вiйни".

Безпосередньо аналiзу колективної пам'ятi про вiйну в радянському суспiльствi, етапiв її творення i, власне, першим спробам iнверсiї традицiйної перспективи цiєї пам'ятi для сучасного українського суспiльства присвятила свою доповiдь канд. iст. наук, доц. Харкiвського нацiонального унiверситету Г.Грiнченко. У виступi обґрунтовується думка про те, що "пам'ять про вiйну в тому виглядi, в якому вона сформувалася в рамках офiцiйного радянського дискурсу стала найважливiшою iдеологiчною складовою легiтимацiї режиму "сталiнської демократiї", а також усiєї пiслявоєнної iдентичностi радянського народу, перетворилася в опорний образ усiєї нацiональної самосвiдомостi сучасних росiян". Власний досвiд дослiдження iндивiдуальних спогадiв рiзних категорiй i груп населення про Другу свiтову вiйну Г.Грiнченко представила як один iз засобiв деконструкцiї мiфу про Велику Вiтчизняну вiйну в українському суспiльствi.

Вiдповiдно серед учасникiв конференцiї розгорнулася жвава дискусiя на предмет: чи може Друга свiтова вiйна бути основою для нацiональної iдентифiкацiї українцiв? Чи все ж таки серед руху деромантизацiї, дегероїзацiї iсторiї вiйни залишають мiсце i для героїв? I кого взагалi слiд вважати тодi героями?

Традицiйно гостру дискусiю серед учасникiв конференцiї викликали виступи представникiв ветеранських органiзацiй, першого заступника голови Комiтету ветеранiв вiйни, члена Ради органiзацiї ветеранiв України контр-адмiрала Ю.Короткiна та керiвника Центру захисту правди iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни органiзацiї ветеранiв України, канд. iст. наук Б.Яцка, якi вiдстоювали право на iснування пам'ятi про Велику Вiтчизняну вiйну у мiфологiзованому радянському варiантi. На думку представникiв ветеранських органiзацiй, концепцiя iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни, що утверджується сьогоднi, не здатна закласти пiдвалини для виховання молодого поколiння у патрiотичному дусi, оскiльки нехтує героїзмом радянського народу.

Вiдповiдi на деякi проблемнi питання, зокрема примирення українцiв iз рiзних ворогуючих таборiв, намагався дати у своїй доповiдi професор iсторiї Квебекського унiверситету в Монреалi (Канада) Роман Сербин. Дослiджуючи проблему участi українцiв у ворожих армiях Другої свiтової вiйни, доповiдач висловився за важливiсть переосмислення участi українцiв у Другiй свiтовiй вiйнi, необхiднiсть зрiвняння в категорiї "учасникiв вiйни", iз тими самими правами i пiльгами, ветеранiв трьох вiйсько-

стр. 230

вих угруповань: радянської армiї, УПА та ваффен СС дивiзiї "Галичина". На його думку, саме трагедiя може стати тiєю україноцентричною темою i консолiдуючим мiфом вiйни для України.

До складного i проблемного питання повернення та реституцiї втрачених культурних цiнностей України звернувся у своїй доповiдi ст. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України, канд. iст. наук С. Кот. Саме приклад такого копiткого вузькоспецiалiзованого дослiдження демонструє практичне значення фундаментальної науки для збереження i примноження iсторико-культурної спадщини нашого народу.

У ходi обговорення цього спектру питань на конференцiї виступили також керiвник Центру iсторичної полiтологiї, д-р iст. наук, проф. Ю.Шаповал, директор бiблiотеки iм.О.Ольжича, канд. iст. наук О.Кучерук, вiдповiдальний секретар Громадського комiтету для вшанування пам'ятi жертв Бабиного Яру, завiдувач вiддiлу Музею iсторiї Києва В.Нахманович, канд. iст. наук В.Нестеренко, заступник директора з наукової роботи Музею iсторiї Києва Д.Малаков, ст. наук, спiвроб. Iнституту полiтичних та етнонацiональних вiдносин НАН України канд. iст. наук Н.Рубльова, проф. Київського мунiципального педагогiчного iнституту iм.Б.Грiнченка, д-р iст. наук А.Русначенко.

Пiд час конференцiї були репрезентованi новi iсторичнi видання - збiрник матерiалiв Всеукраїнської наукової конференцiї "Друга свiтова вiйна i доля народiв України", збiрник фотодокументiв "Київ: 1939-1945", пiдготовлений Д.Малаковим. У книзi поданий iлюстративний матерiал (близько 700 фотографiй) iз фондiв рiзних архiвiв, музеїв i приватних колекцiй, частина з яких публiкується вперше.

Питання iснування мiфу та мiфологiзацiї свiдомостi в iсторичному контекстi, яке стало центральним пунктом роботи конференцiї, вже не один рiк активно обговорюється в науковому товариствi й українському суспiльствi. Важливим результатом роботи цього форуму став аналiз конкретних проявiв мiфологiзацiї iсторiї України перiоду Другої свiтової вiйни та їх сучасних наукових засобiв дослiдження.

Permanent link to this publication: