Libmonster ID: UA-2875

Автор: С. О. НАУМОВ, С. I. ПОСОХОВ

У статтi дослiджуються роль Харкiвського унiверситету у суспiльному русi XIX - початку XX ст., дiяльнiсть його представникiв у громадських та полiтичних органiзацiях монархiчного, лiберального, революцiйного та нацiонально-визвольного спрямування.

Унiверситети нiколи не стояли осторонь вiд суспiльства, навпаки, вони активно вiдгукувалися на його проблеми. Вiдомий учений М.I.Пирогов iз цього приводу, зокрема, зазначав: "Унiверситет вiдображає сучасне суспiльство, в якому вiн живе, бiльше, нiж iншi установи. Якщо поглянути на унiверситет глибше, можна впевнено визначити дух суспiльства й усi громадськi прагнення, й дух часу... Суспiльство видно в унiверситетi як у дзеркалi й перспективi. Унiверситет є й кращий барометр суспiльства"1 . Друга половина XIX - початок XX ст. дають чимало прикладiв, якi пiдтверджують цю тезу.

Унiверситетська проблематика у радянськiй iсторiографiї була здебiльшого представлена працями з iсторiї студентського руху, який розглядався як "резерв революцiйного руху". Якщо вiдкинути iдеологiчнi нашарування, у цих дослiдженнях можна знайти безлiч цiкавого матерiалу. Чимало такого роду праць торкаються й iсторiї Харкiвського унiверситету. Серед перших значних так званих "студентських iсторiй" XIX ст. є дiяльнiсть Харкiвсько-Київського таємного товариства. Реакцiя на цi подiї вийшла за межi Росiйської iмперiї. Повiдомлення про них з'явилось у "Колоколi". Через студента Богомолова О.I.Герцен повiдомляв про свою пiдтримку й "особливi сподiвання на Малоросiю та Харкiв"2 . У подальшому студентськi виступи вiдбувалися у 1861, 1869, 1874, 1878, 1881, 1882, 1884, 1886, 1887 роках. Усi вони виникали стихiйно, проходили неорганiзовано й швидко лiквiдовувалися владою та полiцiєю. Студенти, збудженi тим чи iншим кроком уряду в унiверситетському питаннi, збиралися в однiй аудиторiї або влаштовували збори на вулицi. Здебiльшого їхнi вимоги мали суто академiчний характер3 , тобто стосувалися питань, пов'язаних iз функцiонуванням вищих навчальних закладiв та регламентацiєю студентського життя з боку


Наумов Сергiй Олександрович - канд. iст. наук, доцент iсторичного факультету Харкiвського унiверситету iм. В.М.Каразiна; Посохов Сергiй Iванович - канд. iст. наук, професор, декан iсторичного факультету Харкiвського унiверситету iм. В.М.Каразiна.

стр. 56


уряду. Не виходив за їх межi i виступ 1899 p.4 , хоча слiд зазначити, що це був перший загальноросiйський студентський страйк.

Студентство брало активну участь у дiяльностi революцiйних органiзацiй, виступало в ролi основного "постачальника революцiйних кадрiв"5 . За пiдрахунками В.С.Антонова, iз 5664 учасникiв революцiйного руху 70-х рокiв студентiв i вiльнослухачiв було 2023, або 35,7%6 . За iншими даними, 42% землевольцiв були зв'язанi з вищими навчальними закладами, 64% репресованих народовольцiв були зi студентiв7 . Першочерговою була роль студентiв i у визвольних рухах народiв Росiйської iмперiї, зокрема, в українському8 . У першiй половинi 60-х рокiв XIX ст. студенти становили понад 70% активiстiв українофiльських громад9 . У той час, як у Нiмеччинi, Францiї, Британiї унiверситети були ефективними провiдниками централiзаторського нацiоналiзму, у Центральнiй та Схiднiй Європi вони ставали осередками опору асимiляторським зусиллям домiнуючих груп. Наявнiсть унiверситетiв у Харковi та Києвi при вiдсутностi таких на територiї Бiлорусiї - одна з важливих причин якiсних вiдмiнностей нацiонального руху в Українi10 .

Немає сумнiву, що студентський рух мав досить велике значення. Вiн привертав до себе увагу. Колективний протест, звернення до громадської думки - все це для самодержавної Росiї були майже нечуванi ранiше форми поведiнки. Не дивно, що влада вбачала у цьому, перш за все, полiтичний рух. Початок XX ст. ще бiльше переконав її у цьому.

Студентство суттєво впливало й на викладачiв. Вiдомо чимало прикладiв протесту студентiв проти окремих професорiв. Причинами цього були погане викладання, нетактовна поведiнка чи грубiсть викладача, неувага до прохань студентiв. Так, харкiвськi студенти були невдоволенi професором I.О.Каленiченком, котрий був людиною обдарованою, одним iз кращих лiкарiв у мiстi, але повнiстю займався приватною практикою, лекцiї читав абияк, за чужим друкованим текстом11 . Проте здебiльшого це було пов'язано з полiтичною спрямованiстю тих чи iнших лекцiй, невiдповiдним настроям студентської аудиторiї свiтоглядом, який пропонував своїм слухачам лектор. Вельми характерним у цьому планi є епiзод iз лекцiями запеклого монархiста П.М.Буцинського, якi були освистанi студентами, а також супроводжувалися розповсюдженням прокламацiй12 .

Втiм, дослiджуючи унiверситетське середовище, безсумнiвно, перш за все слiд згадувати викладачiв. На вiдмiну вiд студентiв, вони є бiльш стабiльними зберiгачами унiверситетських традицiй, суттєво впливали на формування свiтогляду своїх слухачiв. Серед професорiв були й такi, якi не лише спiвчували студентському руху, а й самi виявляли опозицiйнi настрої.

Протягом другої половини XIX ст. зiткнення мiж професурою та урядом вiдбувалися досить часто13 . Але в даному випадку важливо пiдкреслити, що деякi професори не лише вiдстоювали унiверситетськi права, насамперед автономiю, а фактично пропонували необхiднiсть бiльш загальних змiн у суспiльствi.

На середину 1850-х рокiв суспiльство (й особливо унiверситетське середовище) було вже досить сенсибiлiзованим, щоби при першiй-лiпшiй можливостi не лише словами, а й дiями виявити свою прихильнiсть реформам. Так, у Харкiвському унiверситетi з професорської кафедри почала лунати "проповiдь" Д.I.Каченовського на користь громадянської свободи14 . На думку сучасникiв, у той час Каченовський став центром iнтелектуального руху в Харковi15 . I хоча про нього говорили, що вiн очолив лiву меншiсть в унiверситетськiй радi16 , можна сказати, що його думки були близькi багатьом представникам унiверситетської корпорацiї, принаймнi, як зазначають мемуаристи, "бiльшiсть не могла не

стр. 57


рахуватися з ним"17 . Тим паче, його iдеї сприймалися студентством. У спогадах про нього є такi вельми показовi рядки: "Наскiльки значним був вплив Каченовського на слухачiв? Це питання, яке вирiшити досить складно. Мiж харкiвськими студентами, поряд з партiями українофiлiв, вельми численною, i слов'янофiлiв, далеко нечисленною, iснувала партiя, яку називали каченофiлами"18 . Iз часом вiн набув загальноросiйського визнання як авторитетний виразник лiберальних поглядiв. Показовим є i той факт, що через Д.I.Каченовського, який у 1858 - 1859 pp. був за кордоном, велося листування мiж Харковом i Лондоном, а точнiше - мiж харкiвським студентством та О.I.Герценом19 .

Нерiдко професори своїми дiями фактично пiдтримували студентськi виступи. Так, пiд час заворушень у лютому 1886 р. у зв'язку iз 25-рiччям скасування крiпацтва професор унiверситету I.I.Дитятiн прочитав студентам лекцiю про значення селянської реформи "у вельми лiберальному дусi"20 . I це було тодi, коли уряд заборонив у будь-якiй формi вiдзначати цей ювiлей. Пiзнiше на нього надiйшли доноси про те, що вiн у розмовах зi студентами виступає проти уряду, листується з неблагонадiйними особами, бере участь у вечiрках студентiв тощо. Врештi-решт у 1887 р. його було усунуто iз кафедри21 .

Можна навести i приклади того, як професори унiверситету поширювали нацiонально-визвольнi iдеї, висловлювали з кафедри федералiстськi погляди, брали участь у вшануваннi Т. Г. Шевченка на його роковини тощо. Д.М.Овсянико-Куликовський, згадуючи про О.О.Потебню, писав: "Питання нацiонально-культурного розвитку були для нього не лише предметом теоретичного iнтересу, але й живою та науковою проблемою життя. Зрозумiло, з якою гiркотою та яким незадоволенням реагував вiн на русифiкаторську полiтику тодiшнього реакцiйного уряду в українському питаннi"22 . Звичайно, така дiяльнiсть була постiйно пiд пiдозрою, i цi професори зазнавали утиску. Зокрема на звернення О.О.Потебнi про дозвiл влаштувати панахиду в унiверситетськiй церквi з приводу смертi М.I.Костомарова попечитель навчального округу дав позитивну вiдповiдь, але заборонив робити оголошення для публiки та в газетах23 . Професору М.Ф.Сумцову заборонили захищати дисертацiю, вважаючи, що вона може викликати студентськi демонстрацiї24 . Був звинувачений в "українофiльствi" i на деякий час виведений зi складу штатних викладачiв Д.I.Багалiй. Усi його надрукованi роботи мусили, слiдом за автором, пройти перевiрку на благонадiйнiсть. Тематика його докторської дисертацiї також викликала пiдозру25 .

Лiберальнi погляди, якi утвердилися в унiверситетському середовищi i часто ставали основою для появи опозицiйних настроїв, впливали й на формування суспiльної свiдомостi поза межами навчального закладу. Важливо вiдзначити i ще один аспект. Справедливо помiчено, що унiверситети стали своєрiдною моделлю громадянського суспiльства i в цьому планi передували сучасному типу європейської цивiлiзацiї. Яскравi приклади боротьби за демократiю дав Харкiвський унiверситет. Дiяльнiсть Й.Б.Шада i Т.Ф.Осиповського у першiй половинi XIX ст., Д.I.Каченовського у серединi столiття, О.О.Потебнi, М.С.Дринова, Д.I.Багалiя, М.Ф.Сумцова у другiй його половинi демонструє нам зв'язки поколiнь, якi виборювали для унiверситету автономiю, демократичнi цiнностi. I цi дiячi не були одинокими. Унiверситет бiльшiстю голосiв виступив проти посилення iнспекцiї (1879 p.), зниження ролi Ради, обов'язкового вiдвiдування лекцiй студентами тощо. Унiверситетськi професори виступали проти нацiональної, соцiальної, статевої дискримiнацiї. Вони були серед iнiцiаторiв створення недiльних шкiл, жiночих навчальних закладiв, домагалися збiльшення кiлькостi стипендiатiв, фактично iгнорували встановлену вiдсоткову норму для євреїв тощо.

стр. 58


Останнi роки XIX ст. i початок XX ст. в iсторiї Росiйської iмперiї та, зокрема, Надднiпрянської України були часом радикалiзацiї суспiльних настроїв, втягнення широких верств населення в полiтичну боротьбу, виникнення загальноросiйських i нацiональних партiй. Визначальну роль у цих процесах вiдiграла iнтелiгенцiя. Втiм, звичайно, переважна бiльшiсть викладачiв Харкiвського унiверситету, як i майже вся росiйська професура, i на межi XIX - XX ст. жила суто академiчним життям, була далекою вiд суспiльно-полiтичного руху. їхня громадська активнiсть виявлялася здебiльшого в культурно-просвiтницькiй дiяльностi з метою прилучення населення до надбань свiтової i вiтчизняної культури, ознайомлення з новiтнiми науковими досягненнями, подолання забобонiв i невiгластва.

Частково цю функцiю виконували науковi товариства, що iснували при унiверситетi. Так, при педагогiчному вiддiлi Iсторико-фiлологiчного товариства, яким керував М.Ф.Сумцов, у 1895 р. був створений лекцiйний комiтет iз метою проведення загальнодоступних наукових читань для харкiвських учителiв. Уже за два роки вiн поширив свою дiяльнiсть на усi верстви населення значного регiону: Сходу України, Кубанi та Областi Вiйська Донського. У комiтетi працювали Д.I.Багалiй, В.П.Бузескул, Д.М.Овсянико-Куликовський, С.В.Соловйов, М.Ф.Сумцов26 .

Тiсний зв'язок iснував мiж унiверситетом i Товариством поширення грамотностi в народi, головами правлiння якого у рiзний час були А.П. Шимков, П.Т.Степанов, В.Я.Данилевський, М.П.Чубинський27 . Видавничий комiтет товариства пiд керiвництвом Д.I. Багалiя видав за 10 рокiв понад 1 млн. дешевих книг для народу, що розiйшлися по всiй Росiї. Попри фактичну заборону українського друкованого слова, iз 95 брошур комiтету 5 були надрукованi українською мовою28 . З iнiцiативи В.Я.Данилевського i М.А.Гредескула при товариствi в 1891 р. було вiдкрито першу в Харковi безплатну народну читальню. її справами керував комiтет, який очолювали В.Я. Данилевський, I.П.Осипов, Г.I.Лагермарк. Головою комiтетiв iнших двох читалень товариства був В.Я.Степанов. В.Я.Данилевський став iнiцiатором заснування комiсiї iз влаштування сiльських безплатних бiблiотек29 . Унiверситетськi спiвробiтники були причетними i до вiдкриття в Харковi Народного дому Товариства поширення грамотностi в народi (1903 p.). Згодом там читали лекцiї В.Я.Данилевський, П.П.Прокопенко та iн.30 . Об'єктом постiйної уваги була мiська бiблiотека, головою правлiння якої у 1893 - 1906 pp. був Д.I.Багалiй, а його наступником став О.П.Грузинцев.

Викладачi унiверситету брали безпосередню участь у вирiшеннi проблем Харкова у складi мiської думи. Протягом 1893 - 1917 pp. думськими гласними були не менше 25 унiверситетських професорiв i доцентiв, причому М.Ф.Сумцов працював у думi 5 трирiчних термiнiв, Д.I.Багалiй - 4, М.Є.Дорофєєв, В.Ф.Левитський, I.М.Оболенський, М.М.Салтиков, М.I.Свєтухiн - по 3. О.К.Погорiлко упродовж 12 рокiв був мiським головою. Така тривалiсть перебування у виборному самоврядному органi є доказом плiдної дiяльностi цих людей, свiдчить про їх високий авторитет, визнання їхнiх заслуг мiською громадою.

Суспiльними питаннями ширшого масштабу, котрi виходили за рамки мiського життя, на межi столiть переймалися лише поодинокi працiвники унiверситету. В українофiльськiй громадi, що в 90-i pp. доживала свого вiку, працював О.О.Потебня. Культурницьку роботу в нацiональному дусi обережно вiв М.Ф.Сумцов за пiдтримки Д.М.Овсянико-Куликовського. Я.Я.Трутовський пiдтримував зв'язок iз харкiвським гуртком Братства тарасiвцiв. У нього переховувалась отримана тарасiвцями iз Галичини безцензурна українська лiтература -твори М.П.Драгоманова, С.А.Подолинського, заборонена поезiя Т.Г.Шевченка,

стр. 59


перiодика тощо31 . Я.Я.Трутовського було заарештовано i притягнуто до дiзнання, а згодом тривалий час вiн перебував пiд наглядом полiцiї, пiддавався обшукам. У 1903 p., передусiм завдяки зусиллям М.Ф.Сумцова, Харкiвська дума офiцiйно взяла участь у вiдкриттi пам'ятника I.П.Котляревському в Полтавi, яке перетворилось у перше загальнонацiональне свято i водночас вiдкриту акцiю протесту. Думу представляли О.К.Погорiлко, Д.I.Багалiй та М.Ф.Сумцов, який був i автором урочистого адреса.

Опозицiйнi настрої серед спiвробiтникiв унiверситету вперше виявилися пiд час студентських виступiв 1899-1901 pp. Лiберальнi викладачi спiвчутливо ставилися до вимог студентiв, але закликали їх дiяти в межах закону, припинити страйк i чекати реформ. Значну роль у полiтичних органiзацiях iнтелiгенцiя почала вiдiгравати тiльки напередоднi i в роки Першої росiйської революцiї, її наближення, загострення соцiальних конфлiктiв, загальне суспiльне пожвавлення, неефективна внутрiшня полiтика самодержавства - все це, з одного боку, актуалiзувало пошук виходу iз вибухонебезпечної ситуацiї, що склалась у країнi, а з iншого, - стимулювало усi верстви населення до iдейно-органiзацiйного самовизначення, формування власної полiтичної позицiї та її реалiзацiї.

Верхнiй прошарок росiйської iнтелiгенцiї був єдиним у запереченнi лiворадикальних варiантiв розв'язання ситуацiї, закликiв до лiквiдацiї iснуючого ладу. Але бачення унiверситетськими викладачами перспектив росiйської державностi, шляхiв вирiшення суспiльних проблем iз самого початку iстотно вiдрiзнялося. Лiберали вiдстоювали необхiднiсть модернiзацiї полiтичної системи, демократичних перетворень у напрямку конституцiйної монархiї, якi б дали можливiсть зняти суспiльну напругу. Деякi з них увiйшли до складу першої загальноросiйської лiберальної органiзацiї "Союз Освобождения" (М.А.Гредескул, М.П.Чубинський)32 , були учасниками бенкетної i петицiйної кампанiй 1904 p., у ходi яких висувалися вимоги демократизацiї полiтичного ладу. Опозицiйнi думки вiдкрито висловлювались у Юридичному товариствi (голова М.А.Гредескул), а 6 листопада 1904 р. тут обговорювалося звернення до уряду про необхiднiсть реформ. М.I.Свєтухiн на засiданнi Харкiвської думи 8 грудня 1904 р. говорив про необхiднiсть загального рiвного виборчого права незалежно вiд майнового цензу, станової i нацiональної приналежностi33 . За антиурядовi виступи у 1904 р. був заарештований i висланий iз Харкова Л.М.Яснопольський34 .

Iнша частина професури вкрай негативно ставилася до революцiйних виступiв студентства, опозицiйної дiяльностi взагалi, сповiдувала монархiчно-консервативнi погляди. Вважаючи революцiйний рух неорганiчним, iнспiрованим антидержавними й антиросiйськими силами, посяганням на вiковi пiдвалини росiйського суспiльства i насамперед на його першооснову - самодержавство, вони вбачали вихiд у змiцненнi абсолютизму i викорiненнi "крамоли". Представники унiверситету органiзували й очолили монархiчно-охоронну течiю в Харковi, першими в Росiї утворивши провiнцiйний вiддiл першої органiзацiї вiдповiдного спрямування - "Русского собрания". Головою вiддiлу, який розпочав свою роботу в листопадi 1903 p., став А.С.В'язигiн35 , членами Ради - Я.А.Денисов, Т.I.Буткевич, П.М.Буцинський. Друкованим органом вiддiлу став журнал "Мирный труд", редактором якого був А.С.В'язигiн. Друкарня журналу стала центром видання чорносотенної лiтератури у всеросiйському масштабi. Один iз засновникiв "Русского собрания" в Харковi М.А.Остроумов у 1903-1904 pp. редагував губернський офiцiоз "Харьковские ведомости". Пiд його керiвництвом газета набула такого характеру, що Товариство поширення грамотностi в народi вiдмовилося передплачувати її для шкiл, а в пресi i мiськiй думi розгорнулася гостра критика видання36 . I.I.Фiлевський був одним з органiзаторiв i членом Ра-

стр. 60


ди релiгiйно-просвiтницького Братства Озерянської iкони Божої Матерi, вiдкритого у сiчнi 1904 р.37 .

Поштовхом до масової участi iнтелiгенцiї в суспiльно-полiтичному життi були революцiйнi подiї 1905 р. Саме тодi унiверситет став осередком полiтичного життя мiста, i значною мiрою завдяки йому Харкiв перетворився в один iз головних центрiв суспiльно-полiтичного руху в Росiйськiй iмперiї. В унiверситетi знаходили пiдтримку, розвиток i обгрунтування авангарднi полiтичнi iдеї, формувалися партiйнi активiсти i справжнi лiдери не лише регiонального, а й загальноросiйського масштабу. Запорукою цього стали загальна висока культура i фаховi знання його представникiв, якi забезпечували бiльш глибоке розумiння суспiльних проблем, їх витокiв i можливих шляхiв розв'язання. Не випадково при тому, що активнiсть виявляли викладачi рiзних факультетiв, провiдну роль у рiзновекторних органiзацiях вiдiгравали гуманiтарiї - iсторики Д.I.Багалiй, А.С.В'язигiн, М.Ф.Сумцов, юристи М.А.Гредескул, М.О.Куплеваський, Л.Я.Таубер, М.П.Чубинський, економiст П.П.Мигулiн, богослови Т.I.Буткевич, I.I.Фiлевський та iн.

"Кривава недiля" 9 сiчня 1905 р. викликала виступи протесту харкiвських студентiв, якi знайшли пiдтримку серед лiберальної професури38 . Активно виступали за реформування iснуючого ладу бiльш радикально настроєнi члени Медичного i Юридичного товариств. Уже в лютому 1905 р. Медичне товариство пiд головуванням О.Х.Кузнецова одноголосно пiдтримало вимогу скликання Установчих зборiв i проведення корiнних полiтичних, соцiальних i економiчних реформ39 . Юридичне товариство пiд головуванням М.А.Гредескула 19 березня засудило розправу над демонстрантами у Петербурзi й висловилося за скликання Установчих зборiв на основi загального, рiвного i прямого виборчого права40 . Унiверситетськi викладачi становили основу мiсцевого вiддiлення Академiчного союзу, який входив до широкої лiберальної коалiцiї "Союз союзов".

У зв'язку з революцiйними подiями заняття у навчальному закладi припинилися. Позицiя унiверситету щодо перспектив їх вiдновлення була викладена у спецiальнiй "Записцi" (березень 1905 p.), де наголос робився на необхiдностi демократизацiї росiйського суспiльства41 . Напередоднi нового навчального року царський уряд пiд тиском студентiв та iнтелiгенцiї, а також iз метою ослаблення їхньої активностi надав унiверситетам автономiю з виборною адмiнiстрацiєю. 6 вересня було офiцiйно вiдкрито Харкiвський унiверситет. Рада обрала ректора i 4 деканiв. 12 вересня збори студентiв у присутностi керiвництва вузу та багатьох викладачiв пiдтримали вiдкриття унiверситету, але не з академiчними, а полiтичними цiлями (для полiтичного виховання народних мас). Iз цим рiшенням 16 вересня фактично погодилась i Рада унiверситету, обгрунтувавши його таким чином: "Признается желательным, чтобы университет, как учреждение просветительное в широком смысле этого слова, влиял не только на избранную часть общества - студентов, но и на широкие круги населения, отзывался на все животрепещущие вопросы современности, освещая их, подвергая беспристрастному научному анализу перед лицом возможно широких слоев населения и воспитывая их таким образом умственно и политически"42 .

Унiверситет перетворився iз навчального закладу в осередок полiтичної агiтацiї. Таке становище не влаштовувало його керiвництво, але сприймалось як логiчний наслiдок розвитку подiй, загальної ситуацiї в країнi i мiстi. Ректор Л.В.Рейнгард повiдомляв мiнiстру освiти, що "Совет, вынужденный силой событий, единогласно постановил: автономный университет в обществе, лишенном свободы слова, свободы печати, свободы собраний, свободы личности, по необходимости служит местом, куда стихийно устремляется сознавЕїее свои права общество..."43 .

стр. 61


Проте подiї розгорталися за бiльш радикальним сценарiєм, i унiверситету судилося стати їх епiцентром у жовтнi 1905 р. Оточений барикадами, вiн протягом кiлькох днiв знаходився в руках озброєних студентiв i робiтникiв. Масштабного кровопролиття вдалося уникнути значною мiрою завдяки мужнiй поведiнцi Л.В.Рейнгарда й особливо деканiв В.П.Бузескула та М.А.Гредескула (у джерелах називаються також прiзвища В.А. Стеклова44 й I.П. Осипова45 ), якi встановили зв'язок iз захисниками барикад i виступили посередниками мiж ними й губернатором, схиляючи обидвi сторони до компромiсу46 .

Позитивну роль у залагодженнi конфлiкту вiдiграв i комiтет громадської безпеки, створений з iнiцiативи О.К.Погорiлка, М.А.Гредескула та нового голови Медичного товариства М.I.Свєтухiна, який i очолив комiтет. Вiдозву комiтету "До громадян мiста Харкова" iз закликом до спокою пiдписали також П.I.Шатилов, В.В.Фавр, В.А.Стеклов, В.I.Талiєв, Л.В.Орлов, Л.В.Рейнгард47 . А.М.Фатєєв i В.М.Устинов займались органiзацiєю мiлiцiї, яка пiдтримувала порядок на вулицях мiста48 .

Особливо активним у жовтнi був М.А.Гредескул, якого полiцiя навiть вважала членом РСДРП. Професора, за його власним свiдченням, буквально "тягло до революцiї"49 . Крiм участi в унiверситетських подiях, вiн несподiвано для багатьох вдався до революцiйної агiтацiї. 17 жовтня М.А.Гредескул виступив iз палкою промовою на багатотисячному мiтингу на паровозобудiвному заводi, закликаючи продовжувати натиск на самодержавство, оскiльки "только революцией можно сломать упорство правительства и добиться прав для народа"50 .

З утворенням Конституцiйно-демократичної партiї (згодом Партiї народної свободи - ПНС) значна група викладачiв унiверситету, принаймнi кiлькадесят осiб, поповнила її ряди, ставши iнтелектуальним осередком Харкiвської органiзацiї ПНС. Серед лiдерiв мiсцевих кадетiв були Д.I.Багалiй, М.А.Гредескул, Л.Я.Таубер та iн. М.П.Чубинський очолив губернський комiтет партiї51 . Крiм того, вiн i М.А.Гредескул у 1908 р. увiйшли до складу ЦК ПНС52 . Останнiй редагував першу в Харковi кадетську газету "Мир". Вона виходила в свiт усього два тижнi i за опозицiйний змiст була закрита, а її редактор потрапив до в'язницi. Редакторами кадетських чи прокадетських газет були М.П.Чубинський i М.О.Максимейко ("Волна", грудень 1905 р. - сiчень 1906 p.), А.М.Фатєєв i Б.В.Попов ("Накануне", березень - липень 1906 p.), П.Г.Рiттер ("Утро", 1906-1909 pp.)53 . Священик, приват-доцент I.I.Фiлевський очолив у Харковi так званий "обновленський" рух за демократизацiю церковного життя, був редактором-видавцем "Церковної газети" (лютий - липень 1906 p.).

У перiод спаду революцiї активiзувалися монархiсти. З iнiцiативи i пiд керiвництвом А.С.В'язигiна у груднi 1905 р. розпочалося створення масової чорносотенної органiзацiї - Харкiвського вiддiлу "Союза русского народа" (СРН), статут якого склав теж А.С.В'язигiна. Бюро вiддiлу знаходилось у примiщеннi унiверситету. Одним iз чiльних дiячiв СРН у загальноросiйському масштабi був також Т.I.Буткевич. Правi тодi не знаходили пiдтримки у бiльшостi студентiв. На однiй iз студентських сходок було ухвалено бойкотувати Т.I.Буткевича, А.С.В'язигiн, М.А.Остроумова й Я.А.Денисова, не записуватися на їхнi лекцiї i вимагати звiльнення цих професорiв iз унiверситету, оскiльки їхня дiяльнiсть "не вiдповiдає ученому званню"54 . Було видiлено групу студентiв-революцiонерiв, котрi зривали лекцiї названих викладачiв55 .

З усiх сфер полiтичної боротьби в роки революцiї викладачi унiверситету були найпомiтнiшими в серiї виборчих кампанiй. її вiдкрили черговi вибори до мiської думи (лютий 1906 p.). Вiд рiзних полiтичних блокiв гласними були обранi Д.I.Багалiй, А.С.В'язигiн, Я.А.Денисов, М.Є.Дорофєєв, А.М.Краснов,

стр. 62


М.К.Кульчицький, В.Ф.Левитський, М.А.Остроумов, М.М.Салтыков, М.Ф.Сум-цов. Головуючим у думi було затверджено Д.I.Багалiя56 .

Гостра полiтична боротьба розгорнулась у Харковi пiд час виборiв до I Державної Думи. До чорносотенного списку кандидатiв у вибiрники (котрi мали безпосередньо обирати окремого депутата вiд Харкова) увiйшли Т.I.Буткевич, А.С.В'язигiн, М.К.Кульчицький, Я.А.Денисов, М.А.Остроумов. У списку октябристiв ("Союз 17 октября") фiгурували О.В.Гуров, П.П.Мигулiн, декан медичного факультету Л.В.Орлов, вiд торгово-промислової партiї - О.В.Вєтухов. Як безпартiйнi йшли на вибори В.П.Бузескул, В.Ф.Левитський, Г.Ф.Шульц, М.I.Свєтухiн, М.Г.Халанський57 . Незважаючи на несприятливi умови (рiзнi обмеження, перешкоди, протидiю i тиск з боку адмiнiстрацiї), абсолютну перемогу на виборах у Харковi отримали кадети. До мiської колегiї вибiрникiв пройшли тiльки їхнi кандидати (всього 80), 14 з яких представляли унiверситет - Д.I.Багалiй, Л.Л.Гiршман, Д.П.Мiллер, Є.К.Редiн, Л.В.Рейнгард, М.Ф.Сумцов, М.П.Чубинський та iн.58 .

У центрi небаченого полiтичного скандалу опинився М.А.Гредескул, котрий з грудня 1905 р. знаходився у в'язницi. Причиною арешту стала надрукована ним у газетi "Мир" стаття "Хто винний" iз приводу вбивства полiцейського. Особливий гнiв властей викликала фраза про те, що i вбитий, i вбивця -"жертвы преступного упорства правительства в его нежелании дать стране нормальный порядок государственной жизни. ...Вот истинный злодей этой жестокой драмы: упорное и тупое русское правительство"59 . Рада унiверситету в лютому 1906 р. порушила питання про звiльнення М.А.Гредескула iз в'язницi, але безрезультатно"60 . Остаточний судовий вирок у справi був смiшним - 15 руб. штрафу, проте в адмiнiстративному порядку його вислали на 3 роки в Архангельську губернiю. 11 квiтня губернська виборча комiсiя вилучила М.А.Гредескула зi спискiв вибiрникiв, включивши замiсть нього А.С.В'язигiна. Проте вже наступного дня загальнi збори вибiрникiв ухвалили рiшення, пiдтримане мiським головою О.К.Погорiлком, звернутися до Сенату з приводу порушень громадянських прав М.А.Гредескула. На колегiї вибiрникiв 21 квiтня М.А.Гредескул, усупереч чинному законодавству, був допущений до балотування i майже одноголосно був обраний до Державної Думи вiд Харкова. Там вiн став одним iз чiльних дiячiв опозицiї, товаришем (заступником) голови Думи. Вiд Полтавської губернiї до Думи був обраний Л.М.Яснопольський, питання про повернення якого на посаду приват-доцента у вереснi 1905 р. розглядала Рада унiверситету.

У травнi 1906 р. вiдбулися вибори до реформованої Державної Ради. Так звана "академiчна група" членiв Ради формувалася представниками унiверситетiв i Академiї наук. Вибiрниками вiд Харкiвського унiверситету були Д.I.Багалiй, В.Ф.Левитський i Л.В.Орлов. Членом Держради став Д.I.Багалiй, який рiзко критикував її дiяльнiсть, називав її гальмом суспiльного прогресу, шкiдливою установою тощо61 . Серед його опонентiв у Державнiй Радi був Т.I.Буткевич, обраний вiд бiлого духовенства Харкiвської єпархiї у боротьбi iз кандидатом "об-новленцiв" I.I. Фiлевським62 .

Пiсля розпуску I Думи М.А.Гредескул i Л.М.Яснопольський пiдписали Виборзьку вiдозву думської опозицiї з протестом проти таких дiй влади, за що М.А.Гредескул, зокрема, був покараний кiлькамiсячним ув'язненням i виключений iз дворянського стану63 . Д.I.Багалiй теж висловив свiй протест, демонстративно вийшовши зi складу Держради64 .

Вибори до II Думи вiдбувалися на початку 1907 р., в умовах вiдступу революцiї, коли громадська активнiсть помiтно пiшла на спад. Не дивно, що представництво унiверситету серед вибiрникiв вiд Харкова скоротилось удвiчi, до

стр. 63


7 осiб: Г.Ф.Шульц, М.Ф.Сумцов, О.П.Браунштейн, С.Г.Якушевич, П.О.Козьмiн, Л.Я.Таубер, Г.Ю.Тимофеев. Вибiрниками вiд унiверситету до Державної Ради стали Д.I.Багалiй, В.Ф.Левитський i Л.В.Рейнгард65 . Але нiхто з них не ввiйшов до складу цих органiв.

У роки революцiї унiверситет вiдiграв позитивну роль у вiдстоюваннi права українського народу користуватися рiдною мовою у сферi освiти та культури. Найбiльше зусиль до цього доклали Д.I.Багалiй, А.Г.Зайкевич i особливо М.Ф.Сумцов. Одним iз першочергових завдань було скасування фактичної заборони на друкування лiтератури українською мовою. Пiд тиском громадськостi царський уряд у груднi 1904 р. звернувся до Академiї наук, Харкiвського i Київського унiверситетiв iз пропозицiєю висловитися щодо необхiдностi скасування дискримiнацiйних актiв стосовно української мови. Для пiдготовки офiцiйної вiдповiдi в Харкiвському унiверситетi була створена комiсiя в такому складi: М.Ф.Сумцов (голова), Д.I.Багалiй, Т.I.Буткевич, О.К.Бiлоусов, А.Г.Зайкевич, М.О.Максимейко, Д.М.Овсянико-Куликовський, О.А.Раєвський, С.В.Солов-йов, М.Г.Халанський, М.П.Чубинський. Створений нею документ був покладений в основу рiшення Ради унiверситету, схваленого одноголосноб квiтня 1905 р. У ньому пiдкреслювалося, що Рада з питання про усунення тих обмежень, якi з 1863 р. застосовуються до української (малоросiйської) мови i лiтератури, "считает своим нравственным долгом категорически высказаться о безусловном, исторически вполне уже доказанном, их вреде, как для всей России, для ее умственного развития, так и в особенности для Малороссии во всех формах ее нравственной жизни"66 . За висловом Д.I.Багалiя, резолюцiя свiдчила, "що ми стояли на визвольному шляху щодо українського слова, продовжуючи тут давню традицiю Харкiвського унiверситету та його дiячiв українського вiдродження"67 .

Принципове значення мало й позитивне рiшення Ради щодо викладання в унiверситетi предметiв українознавства. Iнiцiатором був М.Ф.Сумцов, який у червнi 1906 р. подав до iсторико-фiлологiчного факультету доповiдну записку "Iсторiя i етнографiя Малоросiї як предмет викладання в Харкiвському унiверситетi"68 . Майже через рiк, 12 квiтня 1907 р. Рада унiверситету одноголосно пiдтримала пропозицiю факультету порушити клопотання про заснування двох нових кафедр або штатних професур з української (малоросiйської) iсторiї та мови. З початком нового навчального року М.Ф.Сумцов першим у Росiї взявся за читання унiверситетських лекцiй українською мовою. Перша така лекцiя з української народної словесностi 28 вересня 1907 р. стала справжнiм святом для нацiонально свiдомих студентiв, якi назвали цей день початком нової ери в iсторiї унiверситету. Починання М.Ф.Сумцова дiстало палку пiдтримку серед українцiв Росiї та Австро-Угорщини. "Велика честь i щира подяка, - звертався до нього визначний український письменник i дiяч нацiонально-визвольного руху М.М.Коцюбинський, - належить Вам, як першому професору, що почав викладати в межах Росiйської України науку українською мовою"69 . Проте невдовзi за наполяганням мiнiстра освiти читання лекцiй українською мовою довелося припинити як "незаконне"70 .

Визнання й пiдтримку української культури символiзувало також присвоєння звання почесного доктора Харкiвського унiверситету М.С.Грушевському та I.Я.Франку (1906 p.). Д.I.Багалiй, М.О.Максимейко, М.Ф.Сумцов пiд час виборчих кампанiй викривали антиукраїнську полiтику царського уряду, наголошували на необхiдностi задоволення нацiональних потреб українського народу аж до автономiї71 .

Остаточна поразка революцiї, яку ознаменував третьочервневий (1907 р.) державний переворот, i посилення полiтичної реакцiї мали своїм наслiдком iс-

стр. 64


тотне зниження громадської активностi. Та опозицiйнi настрої в унiверситетi зберiгалися, що викликало тривогу навiть на урядовому рiвнi. Мiнiстр внутрiшнiх справ у "глухому" 1909 р. iнформував про нелояльнiсть харкiвської професури: "Особливо вiдзначаються лiвим напрямком Воробйов, Пшеборський, Коршун, Талiєв, Гольдiн, Сумцов, Кисельов, Фатєєв, Фiлевський"72 . Позицiї кадетiв в унiверситетi, i так доволi сильнi, змiцнiли пiсля обрання ректором Д.I.Багалiя. Адмiнiстрацiя закладу неодноразово iгнорувала вказiвки властей на небла-гонадiйнiсть викладачiв чи претендентiв на посаду. Зокрема неабияку принциповiсть i стiйкiсть довелося виявити при запрошеннi на кафедру вiдомого славiста О.Л.Погодiна (1910 p.). Мiнiстр внутрiшнiх справ застерiгав, що професор не має права на кафедру в iмператорському унiверситетi, оскiльки за свою полiтичну дiяльнiсть звiльнений iз Варшавського унiверситету i позбавлений професорського звання. На противагу офiцiйнiй точцi зору, М.Ф.Сумцов опублiкував у газетi "Южный край" велику статтю про О.Л.Погодiна як видатного славiста i громадського дiяча, а унiверситетська Рада, зрештою, проголосувала за професора.

Керiвництво вузу спiвпрацювало зi студентськими органiзацiями, пiдтримувало їхнi вимоги щодо збереження академiчних i загальнодемократичних прав i свобод. Рада унiверситету ухвалила постанову, в якiй засуджувала намагання уряду звести до мiнiмуму роль студентських органiв. Водночас студентiв закликали зберiгати спокiй, не вдаватися до радикальних дiй, пам'ятаючи, що вони - Рада, професори - стоять на сторожi автономiї73 . М.Ф.Сумцов пiд час студентського страйку восени 1908 р. не лише пiдтримав його, припинивши читати лекцiї, а й схиляв студентiв до страйку. 1 травня 1909 р. вiн у вiдповiдь на заклик студентської ради не проводив iспит74 .

Роль унiверситетських викладачiв у чорносотенних органiзацiях у перiод реакцiї дещо зменшилась, оскiльки Т.I.Буткевич i А.С.В'язигiн багато часу проводили в столицi, працюючи у законодавчих органах. Натомiсть став помiтним В. Д. Катков - один iз провiдних дiячiв "Общества русских людей", створеного у 1908 p., постiйний автор, а згодом i редактор "Харьковских ведомостей". П.М.Буцинський увiйшов до складу Харкiвського вiддiлення "Национального русского союза", що утворився в процесi розколу "Союза русского народа"75 . Одним iз лiдерiв, секретарем Ради Всеросiйського нацiонального союзу став колишнiй ректор унiверситету М.О.Куплеваський76 . До чорносотенцiв належали також Г.Ю.Iрмер, М.К.Кульчицький, П.А.Поляков. Останнiй пiзнiше "вiдзначився" доносами на П.I.Шатилова, звинувачуючи його у тому, що вiн нiбито дозволяв студентам проводити у шпиталях експерименти з летальними наслiдками. За це П.А.Полякова на професорськiй Радi обiзвали "подлецом" i "негодяем"77 . М.С.Стелецький протягом 1911-1912 pp. виступив у харкiвському журналi "Вера и разум" iз серiєю статей, у яких пiддав гострiй критицi соцiалiстичне вчення. У 1912 р. вони були опублiкованi окремим виданням пiд назвою "Новейший социализм и христианство", що вийшло у свiт iз друкарнi журналу "Мирный труд"78 .

Що стосується лiвих партiй, то спiвробiтники унiверситету, на вiдмiну вiд студентiв, у них майже не були представленi. Можливо, до меншовикiв належали В.I.Талiєв i Г.Ю.Тимофеев79 . Службовець унiверситетської канцелярiї В.Д.Ткаченко ("Петро") був одним iз керiвникiв мiської бiльшовицької органiзацiї, керував її роботою у профспiлках до арешту в 1909 р.80 . Дещо пiзнiше почав працювати в унiверситетi В.Є.Геркевич, який вiдiгравав помiтну роль в есерiвськiй органiзацiї81 .

Реакцiя негативно позначилася на активностi викладачiв у виборчих кампанiях. Вибори до III (1907 р.) та IV (1912 р.) Дум вiдбувалися за новим, неде-

стр. 65


мократичним законодавством, яке залишало опозицiї мiнiмальнi шанси.У1907р. на стадiї обрання вибiрникiв вiд Харкова вперше перемогли чорносотенцi. Єдиний серед них представник унiверситету А.С.В'язигiн був обраний до Думи. У тi роки вiн був одним iз чiльних дiячiв чорносотенного руху в Росiї, членом Головної палати Росiйського народного союзу iм. Михаїла Архангела (одного iз вiдгалужень СРН пiсля його розколу). У Думi вiн пiзнiше очолив фракцiю правих, був непримиренним ворогом опозицiї, рiзко виступаючи проти "посягань" Думи на права монарха82 . З iншого боку, А.С.В'язигiн дистанцiювався вiд ультрареакцiйних елементiв у монархiчному русi. Про це свiдчать як його виступи в пресi83 , так i належнiсть до бiльш помiркованого Росiйського народного союзу.

Та торжество правих у Харковi було нетривалим. Суспiльно-полiтичне пожвавлення в країнi, зменшення пiдтримки з боку уряду та губернської адмiнiстрацiї ослабили позицiї чорносотенцiв. Це засвiдчили, зокрема, вибори до мiської думи 1910 p., на яких знову перемiг лiберальний блок - так званi "прогресисти". До нього належали всi представники унiверситету в думi: О.М.Анциферов, Д.I.Багалiй, В.Ф.Левитський, I.М.Оболенський, М.М.Салтиков, М.I.Свєтухiн, М.Ф.Сумцов, В.Ф.Тимофеев i М.Є.Дорофєєв, який став членом мiської управи та редактором "Известий Харьковской городской думы". Пiд час виборiв до IV Державної Думи Харкiв делегував до губернської колегiї вибiрникiв виключно кадетiв та їх союзникiв, серед яких були й В.Ф.Тимофеев та О.П.Браунштейн84 . До "академiчної" групи в Держрадi ввiйшли Д.I.Багалiй i Д.Д.Грiмм, колишнiй ректор Петербурзького унiверситету, який у 1913 р. був професором Харкiвського унiверситету85 .

Менше, нiж ранiше, спiвробiтникiв унiверситету були причетнi до українського нацiонального руху. Завдяки їм, i особливо ректору Д.I.Багалiю, тривалий час при унiверситетi легально iснувала загальномiська Українська студентська громада. Вже через кiлька мiсяцiв пiсля її заснування, наприкiнцi 1907 p., тимчасовий генерал-губернатор поставив питання про те, як Рада унiверситету могла допустити iснування громади, котра, на його думку, мала на метi готувати борцiв проти уряду, за автономiю України. Мiнiстр освiти запропонував попечителю навчального округу негайно закрити громаду86 . Нападки на неї мали мiсце i в подальшому. Проте вона продовжувала дiяти легально до 1911 p., тобто фактично весь перiод ректорства Д.I.Багалiя. Вiн та М.Ф.Сумцов були обранi почесними членами Української студентської громади.

М.Ф.Сумцов читав лекцiї для чернiгiвської "Просвiти", був обраний дiйсним членом Львiвської i почесним - київської "Просвiти"87 , але добитися її вiдкриття у Харковi не змiг через упертий опiр адмiнiстрацiї. Поданий ним i Х.О.Алчевською в 1907 р. на затвердження проект статуту харкiвської "Просвiти" не був зареєстрований пiд формальним приводом. У дiйсностi ж влада боялася, що товариство має на метi "полiтичний сепаратизм Малоросiї"88 . Унiверситетськi викладачi були безпосередньо причетнi до вiдкриття в 1912 р. Українського лiтературно-науково-етнографiчного товариства iм. Г.Квiтки-Основ'яненка - єдиної нацiональної культурно-просвiтницької iнституцiї того часу в Харковi. До Ради товариства був обраний А.Г.Зайкевич. Тодi ж на виборах до IV Думи був заявлений окремий український список, у якому фiгурував О.Д.Кисельов89 . Д.I.Багалiй у Державнiй Радi вiдстоював необхiднiсть запровадження української мови навчання в початковiй школi90 .

Гостра ситуацiя склалась у зв'язку iз вiдзначенням 100-лiтнього ювiлею Т.Г.Шевченка. Влада всiляко намагалася не допустити широкого святкування подiї, фактично заборонивши ювiлейнi урочистостi. У Харковi на захист Т.Г.Шевченка виступив М.Ф.Сумцов. У газетi "Южный край" вiн опублiкував

стр. 66


велику статтю "Шевченко i його зарубiжна лiтература", присвячену забороненим у Росiї творам поета, виданих за кордоном. Його опонентом виступив А.С.В'язи-гiн, який опублiкував "Особое мнение о чествовании Т.Г.Шевченко". У "Кобзарi" професор-чорносотенець убачав "страстную пропаганду ненависти к поганым москалям", "призыв к дикой кровавой расправе с власть имущими и даже цареубийству", "богохульство", "омерзительную пошлость выпадов"91 . Ця стаття була використана адмiнiстрацiєю як "наукове" обгрунтування заборони вiдзначати ювiлей.

Перша свiтова вiйна, що розпочалася 19 липня (1 серпня) 1914 р., на якийсь час приглушила суспiльнi суперечностi, об'єднала унiверситетських лiбералiв i консерваторiв у пiдтримцi уряду. Викладачi та студенти унiверситету масово брали участь у загальномiських офiцiйних заходах, богослужiннях, манiфестацiях на пiдтримку монарха, уряду й армiї. Дiячi зовсiм рiзних поглядiв - Л.Л.Гiршман, А.О.Потебня, А.С.В'язигiн, Д.I.Багалiй та iншi - разом працювали в рiзноманiтних комiсiях, створених для допомоги армiї. 25 вересня вiдбулося засiдання Ради унiверситету, практично цiлком присвячене питанню про надання допомоги пораненим. Було сформовано так звану "шпитальну" (лазаретну) комiсiю (голова В.Ф.Левитський), прийнято рiшення про щомiсячне вiдрахування коштiв на потреби унiверситетського шпиталю92 . Проте патрiотична ейфорiя тривала не надто довго, поступово змiнюючись протверезiнням, реальним поглядом на стан справ. Це вiдбилося, зокрема, у статтi М.Ф.Сумцова "Етюди з людиноненависництва". Вiн категорично засуджував будь-який шовiнiзм i великодержавний нацiоналiзм - як нiмецький, так i росiйський93 .

У серпнi - вереснi 1914 р. був сформований новий склад мiської думи. Гласними були обранi О.М.Анциферов, Д.I.Багалiй, М.Є.Дорофєєв (вiн залишився i членом мiської управи), I.А.Красуський, В.Ф.Левитський, С.О.Попов, М.Ф.Сумцов i В.Ф.Тимофеев, якi належали до групи "прогресистiв", а також А.С.В'язиiгiн (правий). Гостра боротьба розгорнулася навколо обрання мiського голови. Напередоднi виборiв головним претендентом на посаду вважався Д.I.Багалiй. Проте несподiване й ефективне втручання правих на чолi з А.С.В'язигiним порушило очiкуваний перебiг подiй. Кандидатом правих був I.М.Бич-Лубенський - вiдомий монархiст, який у 1913 р. екстерном склав державнi iспити на юридичному факультетi Харкiвського унiверситету. При балотуваннi 4 вересня вiн отримав незначну перевагу над Д.I.Багалiєм, але зняв свою кандидатуру, мотивуючи це небажанням бути обраним половиною складу думи. При повторному голосуваннi Д.I.Багалiй не змiг набрати бiльшостi голосiв i вибув iз боротьби. 18 вересня головою був обраний I.М. Бич-Лубенський. Проте менше, нiж через мiсяць вiн був змушений скласти свої повноваження, оскiльки не отримав дозволу залишити попередню посаду94 . У груднi мiським головою був обраний Д.I.Багалiй95 . У цiлому ж активнiсть викладачiв унiверситету, як i суспiльно-полiтичного руху в цiлому, в роки вiйни iстотно знизилася.

Оцiнюючи роль Харкiвського унiверситету в суспiльно-полiтичному русi другої половини XIX - початку XX ст., слiд зазначити, що, з одного боку, вiн був iдейним осередком, котрий надихав опозицiйнi сили, а з iншого, - унiверситетське середовище було неоднорiдним, вирiзнялося наявнiстю кiлькох "партiй", найчисленнiшою з яких була "партiя байдужих". Утвердження лiберальних поглядiв як домiнуючих вiдбувалося в ходi боротьби за академiчнi свободи, унiверситетську автономiю, за право на вiльнодумство. Пiсля цього лише крок вiддiляв професуру вiд порушення питань соцiально-полiтичного характеру, вiд безпосередньої участi у полiтичному русi. Однак вододiл проходив не лише мiж унiверситетом i владою, а й усерединi унiверситетської спiльноти. Особливо це ста-

стр. 67


ло помiтним наприкiнцi XIX - на початку XX ст., коли унiверситетська iнтелiгенцiя значно активiзувала свою громадську позицiю, енергiйно включилася до полiтичної боротьби. Найбiльше вона була представлена в органiзацiях лiберального та консервативно-монархiчного спрямування. Викладачi Харкiвського унiверситету були ядром регiональних осередкiв партiї кадетiв, "Союза русского народа", входили до складу їхнiх загальноросiйських керiвних органiв. Натомiсть прихильникiв лiворадикальних партiй серед них були лiченi одиницi. Невеликою була i група спiвробiтникiв, якi брали участь в українському нацiональному русi. Проте якiсний вплив iнтелектуально потужної й авторитетної унiверситетської складової у кожному з названих суспiльних потокiв був незрiвнянно вагомiшим за її кiлькiснi параметри.

-----

1 Пирогов Н.И. Университетский вопрос // Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения. -М., 1986. - С. 377.

2 Харьковский государственный университет: Ист. очерк. - X., 1980. - С. 35; Эйдельман Н.Я. Герцен и Харьковско-Киевское революционное общество // Проблемы истории общественного движения и историография. - М., 1971. - С. 125-126.

3 Харьковский государственный университет им. А.М.Горького за 150 лет. - X., 1955. - С. 106.

4 Там само. - С. 38.

5 Там само. - С. 106.

6 Антонов В. С. К вопросу о социальном составе и численности революционеров 70-х гг. // Общественное движение в пореформенной России. - М., 1965. - С. 336-343.

7 Див.: Щетинина Г. И. Студенчество и революционное движение в России. Поел. четв. XIX в. - М., 1987. - С. 28.

8 Эймонтова Р. Г. Русские университеты на грани двух эпох: От России крепостной к России капиталистической. - М., 1985. - С. 296.

9 Миллер А. И. "Украинский вопрос" в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.). - СПб., 2000. - С. 147.

10 Там само. - С. 147-148.

11 Эймонтова Р. Г. Указ. соч. - С. 155.

12 Багалiй Д. I. Автобiографiя. П'ятдесят лiт на сторожi української культури // Вагалiй Д. I. Вибранi працi. - Харкiв, 1999. - Т. 1. - С 113-114.

13 Щетинина Г. И. Университеты в России и устав 1884 года. - М., 1976. - С. 53.

14 Ковалевский М. Характеристика Д.И. Каченовского в связи с личными воспоминаниями // Д.И. Каченовский: Характеристики и воспоминания. - Харьков, 1905. - С. 26-27.

15 Шимков А. Воспоминания о Д.И. Каченовском // Д.И. Каченовский: Характеристики и воспоминания. - С. 79.

16 Ковалевский М. М. Моя жизнь // История и историки. - М., 1975. - С. 284.

17 Шимков А. Указ. соч. - С. 88.

18 Воронов А. Воспоминания бывшего студента Харьковского университета 60-х годов // Русская старина. 1913. - Т. 154. - N 6. - С. 583.

19 Эйдельман Н.Я. Указ. соч. - С. 124-125.

20 Щетинина Р.Г. Студенчество и революционное движение в России. - С. 105.

21 Багалiй ДА. Автобiографiя. - С. 113.

22 Овсянико-Куликовский Д.Н. Воспоминания. - Пг., 1923. - С. 180.

23 Багалiй Д.I. Автобiографiя. - С. 116- 117.

24 Там само. - С. 118.

25 Кравченко В.В. Передмова: Д. I. Багалiй в свiтлi й тiнi своєї "Автобiографiї"// Багалiй Д.I. Вибранi працi. - Т. 1. - С. 12.

26 Фрадкiн В. До питання про суспiльно-полiтичнi погляди членiв Харкiвського iсторико-фiлологiчного товариства // 36. Харк. iсторико-фiлолог. товариства. - 1994. - Т. 2. - С. 7-8.

27 Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования. - X., 1993. -Т. 2. - С. 590.

28 Багалiй Д.I. Автобiографiя. - С. 181.

29 Багалей Д.И., Миллер Д.П. Указ. соч. - Т. 2. - С. 759-760.

30 Харьковские ведомости. - 1905. - 8 февр.

31 ЦДIА України. - Ф. 336. - Оп. 1. - Спр. 26. - Арк. 93-95.

32 Политические партии России в период революции 1905- 1907 гг.:Сб. статей. - М.,1987.- С. 132, 140.

33 Головко О.М. Дiяльнiсть Харкiвського мiського громадського самоврядування у 1905 роцi // Вестн. Харьк. ун-та. - 1994. - N 385. - История. - Вып. 28. - С. 94.

34 В.Е. Геркевич [некролог] // Южный край. - 1918. - 7 июня.

стр. 68


35 "Праздник русского самосознания" // Южный край. - 1904. - 6 янв.

36 Денисов Я.А. Профессор Харьковского университета М.А. Остроумов. - Харьков, 1906.- С. 37-38.

37 Открытие Харьковского епархиального религиозно-просветительского Братства Озерянской иконы Божьей матери // Южный край. - 1904. - 26 янв.

38 Баталiй Д.I. Автобiографiя. - С. 122.

39 100-летие Харьковского научного медицинского общества, 1861-1961: Сб.очерков.- К.,1965.- С. 66.

40 Общественное движение в России в начале XX века. - СПб., 1910. - Т. 2. - Ч. 2. - С. 169.

41 Записка Совета императорского Харьковского университета по вопросу об условиях, при которых возможно достижение нормального течения университетской жизни. - Харьков, 1905.

42 Борисов П. Харьковские герои автономии // Харьковские ведомости. - 1908. - 29, 31 авг.

43 Там само.

44 Там само.

45 Галкiн К.М. Барикади. - Харкiв, 1933. - С. 41.

46 Докл. про це див.: Бузескул В. Дни баррикад в Харькове в октябре 1905 года // Голос минувшего. - 1917. - N 7-8; Гредескул Н.А. Революционный захват университета в Харькове // Пути революции. - 1925. - N 3.

47 Ткачуков И. 1905 г. в Харькове по материалам жандармского и охранного отделений и личным воспоминаниям // Пути революции. - 1925. - N 2. - С. 55.

48 Державний архiв Харкiвської областi. - Ф. П-10. - Оп. 1. - Спр. 4. - Арк. 108.

49 Гредескул Н.А. Указ. соч. - С. 37.

50 Там само.

51 Старинець О.Г. Виникнення органiзацiй конституцiйно-демократичної парти' (парти народної свободи) в Українi (жовтень 1905 - лютий 1906 pp.) //Укр. iст. журн. - 1995. - N 6. - С. 41.

52 Политические партии в России в период революции 1905- 1907 гг. - С. 132, 140.

53 Беляева Л.Н., Зиновьева М.К., Никифоров М.М. Библиография периодических изданий в России. 1901-1916. - Л., 1958. - Т. 1. - С. 310; Т. 2. - С. 325, 380; Т. 3. - С. 515, 581.

54 Астахов В., Кондуфор Ю. Пролетарiат Харкова в трьох революцiях. - Харкiв, 1959. - С. 106.

55 Галкiн К.М. Вказ. праця. - С 14.

56 Список членов Харьковской городской думы // Харьковские ведомости. - 1906. - 23, 28 февр.

57 Харьковские ведомости. - 1906. - 21 марта, 2, 6, 9 апр.

58 Список выборщиков в Харьковское городское избирательное собрание//Там само.- 1906.- 12апр.

59 Цит. за: Харьковские ведомости. - 1906. - 20 апр.

60 Там само. - 1906. - 17 лют.

61 Там само. - 20 берез., 21 квiт.

62 Там само. - 22 квiт.

63 Там само. - 16 черв.; Политические партии России: Конец XIX - первая треть XX вв.: Энциклопедия. - М., 1996. - С. 163.

64 Кравченко В.В. Вказ. праця. - С. 16.

65 Харьковские ведомости. - 1907. - 26 янв., 16 февр.

66 Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке // Вiсн. Книжкової палати. - 1996. -N 3. - С. 4.

67 Багалiй Д.I. Автобiографiя. - С. 123.

68 К-iй Г. Ответ Н.Ф. Сумцову // Харьковские ведомости. - 1906. - 16 июня.

69 ЦДIА України. - Ф. 2052. - Оп. 1. - Спр. 586. - Арк. 1.

70 Посохов СI. Нацiонально-культурний рух та Харкiвський унiверситет на початку XX ст.: нотатки до бiографiї Д.I.Багалiя // Багалiївськi читання в Народнiй Українськiй академiї. - Харкiв, 2001. - Т. 4. - С. 95.

71 7. [Допис з Харкова] // Рiдний край. - 1906. - Ч. 15. - С.13; Южный край.- 1906.- 17, 19 мара.

72 Цит. за: Фрадкiн В. Назв, праця. - С. 8- 9.

73 Харьковские ведомости. - 1909. - 20 сент.

74 ЦДIА України. - Ф. 336. - Оп. 4. - Спр. 4. - Арк. 212.

75 Омельянчук И.В. Черносотенное движение на территории Украины (1904-1914 гг.).- К.,2000 - С.38.

76 Политические партии России: Энциклопедия. - С. 135.

77 Короткi нариси з iсторiї Харкiвського державного унiверситету iм. О.М.Горького.-Харкiв, 1940 -С.32.

78 Шудрик И.А. Жизнь, духовное наследие и мученическая смерть профессора, протоиерея Николая Стеллецкого // Вiра i розум. - 2000. - N 1. - С. 73- 75.

79 100-летие Харьковского научного медицинского общества. - С. 62, 74.

80 Попов Н. Воспоминания о подпольной работе в Харькове в 1907- 1909 гг. // Летопись революции. - 1923. - N 3. - С. 6, 12, 15.

81 В.Е. Геркевич [некролог] // Южный край. - 1918. - 7 июня.

82 Политические партии России: Энциклопедия. - С. 140.

83 Див., наприкл.: Беседа с А.С. Вязигиным // Харьковские ведомости. - 1911. - 14 декабря.

стр. 69


84 ЦДIА України. - Ф. 705. - Оп. 1. - Спр. 912. - Арк. 90.

85 Политические партии России: Энциклопедия. - С. 164.

86 ЦДIА України. - Ф. 320. - On. 1. - Спр. 1382 в. - Арк. 16-17.

87 Савченко Г.О. Академiк М.Ф. Сумцов i українське нацiональне вiдродження кiнця XIX - початку XX ст. // Вестн. Харьк. ун-та. - 1994. - N 385. - История. - Вып. 28. - С. 91.

88 ЦДIА України. - Ф. 320. - On. 1. - Спр. 1382 в. - Арк. 18.

89 Збори фундаторiв Товариства iм. Гр. Квiтки-Основ'яненка // Снiп. - 1912. - N 11. - С. 8; 23 вересня. Харкiв // Там само. - N 38. - С. 1.

90 Баталiй Д.I. Автобiографiя. - С. 186.

91 Вязигин А. Особое мнение о чествовании Т.Г. Шевченко//Мирный труд.- 1914. - N 1-2. - С. 77.

92 В Совете университета // Южный край. - 1914. - 26 сент.

93 Сумцов Н. Этюды по человеконенавистничеству // Южный край. - 1916. - 10 февр.

94 Южный край. - 1914. - 3, 5, 19 сент., 13 окт.

95 Баталiй Д.I. Автобiографiя. - С. 189.

In the article the author examines the role of the Kharkiv University in the social movement in the 19th - the beginning of the 20th century, the activity of its representatives in the public and political organizations of monarchic, liberal, revolutionary and national-liberation trends.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ХАРКIВСЬКИЙ-УНIВЕРСИТЕТ-У-СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНОМУ-РУСI-ДРУГОЇ-ПОЛОВИНИ-XIX-ПОЧАТКУ-XX-ст

Similar publications: LUkraine LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ХАРКIВСЬКИЙ УНIВЕРСИТЕТ У СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНОМУ РУСI ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX ст. // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ХАРКIВСЬКИЙ-УНIВЕРСИТЕТ-У-СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНОМУ-РУСI-ДРУГОЇ-ПОЛОВИНИ-XIX-ПОЧАТКУ-XX-ст (date of access: 12.11.2024).

Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Rating
0 votes
Related Articles
ТЮРМИ В НАЦИСТСЬКІЙ КАРАЛЬНО-РЕПРЕСИВНІИ СИСТЕМІ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Catalog: История 
13 days ago · From Україна Онлайн
МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ "МІСЦЕ АРХІВІСТІВ ТА РОЛЬ АРХІВІВ У СУСПІЛЬСТВІ СЬОГОДНІ Й ЗАВТРА"
13 days ago · From Україна Онлайн
ПІНЧУК ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ
Catalog: История 
22 days ago · From Україна Онлайн
ЕТНОЛОГІЯ ТА/ЧИ ІСТОРИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ
22 days ago · From Україна Онлайн
Рассмотрены основные дифференциальные уравнения релятивистской термодинамики в контравариантном и в ковариантном представлениях.
27 days ago · From Павло Даныльченко
МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ "УКРАЇНА НА ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ КАРТІ МІЖВОЄННОЇ ЄВРОПИ"
Catalog: История 
29 days ago · From Україна Онлайн
НОВІ НАДХОДЖЕННЯ ДО БІБЛІОТЕКИ ІНСТИТУТУ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАНУ
Catalog: История 
29 days ago · From Україна Онлайн
Політики грали на руку власників казино
29 days ago · From Україна Онлайн
ДОНОСИ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ГЕТЬМАНЩИНИ XVII-XVIII ст.
Catalog: История 
32 days ago · From Україна Онлайн
Корольов Г. Федералізм Михайла Грушевського: міфи, уявлення, проекти
Catalog: История 
32 days ago · From Україна Онлайн

New publications:

Popular with readers:

News from other countries:

ELIBRARY.COM.UA - Digital Library of Ukraine

Create your author's collection of articles, books, author's works, biographies, photographic documents, files. Save forever your author's legacy in digital form. Click here to register as an author.
Library Partners

ХАРКIВСЬКИЙ УНIВЕРСИТЕТ У СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНОМУ РУСI ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX - ПОЧАТКУ XX ст.
 

Editorial Contacts
Chat for Authors: UA LIVE: We are in social networks:

About · News · For Advertisers

Digital Library of Ukraine ® All rights reserved.
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of affiliates, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. Once you register, you have more than 100 tools at your disposal to build your own author collection. It's free: it was, it is, and it always will be.

Download app for Android