Libmonster ID: UA-3165

Автор: В. С. ШАНДРА

(Київ)

Т. 1: От Петра Великого до смерти Николая I / Р. С. Уортман; пер. с англ. С. В. Житомирской. - М.: ОГИ, 2004. - 605, [3] с: ил.; Т. 2: От Александра II до отречения Николая II / Р. С. Уортман; пер. с англ. И. А. Пильщикова. - М.: ОГИ, 2004. - 796, [4] с. ил.

До огляду пропонується книжка американського iсторика Ричарда С. Вортмана, вiдомого фахiвця з росiйської iсторiї, перу якого належить не одне дослiдження. Як на мене, то це чи не найкраще, бо порушує проблеми iсторiї полiтичної культури, поведiнки монархiчної влади, символiк та церемонiалiв росiйського iмператорського дому, питання, яким iсторiографiя до останнього часу майже не цiкавилася, вiдсуваючи його на глибокi задвiрки. Таке становище пояснюється не лише полiтично орiєнтованим радянським цензуруванням, а й жорсткою канонiзацiєю теми в дорадянський перiод. А тому невипадково, що видана у Прiнстонi 1995 р., книжка цього автора вiдразу привернула до себе увагу iсторикiв та культурологiв, i ось перед нами її росiйський переклад.

Лише на перший погляд може здатися, що запропонований iсторико-антропологiчний пiдхiд до з'ясування специфiчної сторiнки в iсторiї абсолютистської монархiї в Росiї неефективний. Але якщо зважити на те, скiльки коштiв, часу, iнтелектуальних зусиль вимагала пiдготовка та проведення коронацiйних церемонiй, процесiй, свят, вистав, урочистостей, парадiв та iнших рiзних дiйств, то переконуєшся, що вони були дiйовими та впливовими, i в арсеналi росiйських правителiв, поруч iз чисельною армiєю i чиновницьким апаратом займали далеко не останнє мiсце. Якими ж вони були, яку мету ставили перед собою їх органiзатори i чи досягали її, саме це i намагається з'ясувати автор. Щоб зрозумiти неординарнiсть явища, адже iмператорська Iспанiя чи Пруссiя Гогенцоллернiв, наприклад, не знала подiбних церемонiй, Рiчард Вортман здiйснює глибокi екскурси в попереднi часи (до Iвана III), вдається до деталiзацiй, культурологiчного осмислення символiчних форм, їхнього художнього наповнення та естетичного впливу на уявлення самих росiян, учасникiв театральних дiйств, iноземцiв.

Потреба в цих процедурах полягала, вважає автор, у природi абсолютної влади, право на яку слiд було постiйно доводити та стверджувати, а особливо у випадку сумнiвної легiтимностi обiймання престолу. Дослiдник вказує, що власного авторитету царям бракувало i тому вони шукали зразкiв верховної влади за межами Росiї, в iнших монархiчних державах, стверджуючи "iноземнiсть" i "чужорiднiсть" росiйської влади. Для них, як i для пiзнiших теоретикiв офiцiйної народностi, запрошення варягiв символiзувало первiсне прийняття чужої влади росiйським народом як властивої йому покiрностi i прагнення порядку.

Уже Iван НI, будучи великим московським князем, став претендувати на символiчний спадок Вiзантiйської iмперiї, знищеної турками 1453 р. Одруження з вiзантiйською принцесою Софiєю Палеолог, яка жила у Римi i дотримувалася захiдних смакiв, ренесансний вигляд Кремля, побудованого iталiйцями, барокове малярство, регалiї iмператора Мономаха символiзують iноземне, казково-мiфологiчне походження росiйської верховної влади. Услiд за Iваном НI московськi князi стверджуватимуть своє право на верховну владу за допомогою мiфiчних генеалогiй. Мотиви цивiлiзаторської ролi зовнiшньої сили надовго стануть прiоритетними в Росiйськiй iмперiї. Всi цi заходи слугували двом цiлям: пiдняти престиж росiйських монархiв до рiвня захiдноєвропейських i максимально збiльшити дистанцiю мiж царем i нижчими класами, власними пiдданими, якими вони правили. Мiфи про родовiд, наприклад, супроводжувалися зусиллями реалiзувати iмперську владу над значними територiями та iншими народами. Пiдкорення Iваном IV Астраханi й Казанi не знайшло очiкуваного продовження пiд час Лiвонських воєн, але зберегло iмперськi претензiї. Вiн присвоїв iмператорськi титули царя i самодержця та перейняв знаки верховної влади у захiдних монархiв, за допомогою яких хотiв урiвняти своє становище з їхнiм. Поняття "iмперiя" мало декiлька взаємозалежних, але рiзних значень i означало iмперську незалежну нi вiд кого верховну владу, ек-

стр. 206


спансiю на неросiйськi землi та успадковане вiд вiзантiйського iмператора право на захист православ'я. За спостереженням iсторика, саме тодi слово Русь витiсняється поняттям "Росiя", пiдкреслюючи цим самим територiально велику державу.

Для описання iндивiдуальних способiв публiчної презентацiї iмператорського мiфу Р. Вортман використовує термiн "сценарiї", через якi монархи доносять i нав'язують тi чи iншi символи та образи, суть яких полягала у виправданнi i насадженнi iдеї її винятковостi. На думку дослiдника, росiйськi монархи використовували той же символiчний план, що й захiднi, мобiлiзували поезiю, мистецтво, архiтектуру, церкву, i це давало їм культурно-релiгiйнi та iсторичнi пiдстави бути абсолютними правителями Росiї. Недарма пролог до першої глави ним було названо "Європейський фон".

Ще недавнiй принцип обрання перших Романових на росiйський престол, що практикувався пiсля припинення династiї Рюриковичiв i тимчасово призупинений у правлiння Лжедмитрiїв, хоча й був поновлений Земським собором 1613 р., тепер загрожував їхнiй абсолютнiй владi, i тому не мiг стати теоретичною основою росiйської монархiї. При коронацiї М. Романова знову було оголошено про його походження вiд великого Рюрика, навiть без посилання на перервану спадковiсть.

Р. Вортман детально зупинився на змiнах державних регалiй кожним росiйським монархом i найбiльш повно на постатi Петра I, за якого на заднiй план вiдiйшло малопереконливе походження династiї, зате вiдбувся корiнний переворот у символах влади та її церемонiалах. Внаслiдок приєднання Малоросiї з Києвом i Бiлорусiї зi Смоленськом зросли новi територiальнi iмперськi претензiї. Поняття "Росiя" повнiстю витiснило вживання "Русь".

Пiсля перших вiйськових перемог, не чекаючи, Петро I вимагав особливого пошанування вiд суспiльства, насаджуючи замiсть вiзантiйських образи барокової Європи, яку iмператор намагався наслiдувати i в результатi до давнiх регалiй (шапка Мономаха, скiпетр) додалась корона, порфира, пiдкладена горностаєм, державний меч, прапор i герб. Прогрес, сучаснiсть, цивiлiзованiсть символiзували жiнки, якi вперше у росiйськiй iсторiї з'явилися на полiтичнiй аренi. Iз 1724 р. коронувався не лише государ, а й государиня, а обряд коронування, починаючи вiд Катерини I, здiйснювався за європейським зразком.

Складна система придворних ритуалiв, церемонiй, свят, прийомiв i символiв стверджувала образ монарха як героя-завойовника, просвiтницького лiдера, дiї якого, схоже, схвалював Бог i суспiльство. Вона поєднувалася та змiнювалася з характерною для того часу давньоримською символiкою, знову запозиченою Петром I вiд європейських монархiв. Вестернiзацiя i модернiзацiя Петра I супроводжувалася, передусiм запозиченням символiв французьких монархiв. За його наказом було знято мiрку з версальських садiв, щоб перенести їх на росiйський грунт. За його розпорядженням вилiплено статую Петра I, зразком для якої послужила статуя Людовiка XVI; подiбною до паризької створюється полiцiя у Петербурзi. Нова росiйська столиця, за задумом Петра I, мала символiзувати презирство до пишноти i розкошi московського двору й демонструвала iдею "регулярностi", симетрiї, порядку i контролю, якi, втiм, супроводжувалися величезною виставкою трофеїв, вивезених iз Європи диковинок, що стали росiйським надбанням. А головне, що вiн цiлеспрямовано йшов на створення нової елiти, яка вiдповiдала б його концепцiї держави, згiдно з якою дворяни шанобливо ставляться до государя, мають добрi смаки, поведiнку i вишуканi манери. Для початку ним було опублiковано "Юности честное зерцало".

Однак, як не проминув зауважити автор, церемонiї росiйського двору лише зовнi нагадували версальськi, там свавiльне дворянство в такий витончений спосiб тiснiше пiдпорядковувалося престолу. У росiйського ж не було традицiї феодальних прав, якi слiд було применшувати та узалежнювати вiд престолу. Своїм становищем, багатством i впливом воно було цiлком зобов'язане державнiй службi. Вiд себе додамо, що запропонована Р. Вортманом схема не зовсiм прийнятна до взаємин росiйського iмператора та елiти надбаних iмперiєю територiй. Тут вона окремо обумовлювалася для знатi кожного iсторичного регiону, хоча спiльнi риси також можна зауважити. Шкода, звичайно, що цiй проблемi автор придiлив так мало уваги.

Петро I, надаючи росiйськiй державi подiбностi iз захiдними адмiнiстрацiями, безпосередньо наслiдував європейських монархiв i переносив в Росiю "ренесансний полiтичний спектакль". Головною церемонiєю замiсть коронацiї стає трiумфальний в'їзд пiсля вiйськової перемоги в столицю. Образ завойовника прийшов на змiну правителя-визво-

стр. 207


лителя, героїзм якого рятує Росiю вiд деспотiї i загибелi. Цей петровський сценарiй з образом європеїзованого монарха зберiгався з деякими видозмiнами до Миколи I. На думку iсторика, саме захiдноєвропейська концепцiя закону, адмiнiстративного порядку, формування бюрократичного апарату, спецiалiзацiї й економiчного розвитку стали визначальними для з'ясування успiхiв монархiв у справi перетворень росiйської дiйсностi.

Р. Вортману вдалося досить виразно пов'язати чужоземну символiку влади Петра з його колосальними змiнами росiйського державного управлiння, господарства i культури. Адже за його планами завершилося перетворення росiйських вiйськ у регулярну армiю й засновано флот. А укладена за європейськими зразками та запроваджена в дiю "Табель про ранги" сприяла консолiдацiї й змiцненню державних структур, якi також створювалися згiдно iз захiдними традицiями. Росiйський iмператор не помiчав, що подiбнiсть форм все ще не дає бажаних наслiдкiв, адже вiдмiнностi в соцiальнiй органiзацiї, зокрема, зростаюче закрiпачення селян, мiщан та i дворян, вiдсутнiсть мiсцевого самоуправлiння та освiченого чиновництва не наближають його iмперiю до Європи.

Пiд пильною увагою прiнстонського дослiдника перебувають i факти повернення "загубленої" символiки. Донька Петра I Єлизавета, наприклад, реабiлiтує коронацiю, яка до середини XVIII ст. займає важливе мiсце у сценарiї влади. Адже в "епоху iмператриць", супроводжувана сценами залу, палацу, будуаром iз фаворитами, вона була вагомим елементом для того, щоб розвiяти сумнiви пiдданих щодо законностi їхньої влади.

Р. Вортман постiйно порушує питання про те, як змiнювалася мiфологiя i символiка царської влади залежно вiд полiтичного i культурного контексту епохи. Образ царя-завойовника видозмiнюється на образ мудрої Катерини Великої, просвiтницького монарха-фiлософа i педагога. За сценарiєм вона зображалася iмператрицею-богинею, що спустилася з небес i принесла iз собою золоту епоху людства. Кожний монарх, вступаючи на трон, прагнув певною мiрою скорегувати курс i полiтичну символiку свого попередника. Кожен iз наступних сценарiїв iсторик розглядає як вiдмову вiд попереднього, як певний акт завоювання росiйського життєпростору. Ось чому Єлизавета Петрiвна правила "радiсно", Катерина II "мудро", на змiну її псевдоантичному стилю прийшов прусський стиль Павла I, iз суворою дисциплiною та навчанням солдат i чиновникiв абсолютному послуху. Наступна епоха "ангела на тронi" Олександра I супроводжувалася сценарiєм доброго i лагiдного монарха, який править пiдданими, пiклуючись про їх загальне благо.

До того ж сценарiї влади й публiчнi їх представлення супроводжувалися пiдтримкою старих мiфiв i створенням нових. "Добрi" царi чергувалися iз "суровими", "патрiотичнi" iз "захiдниками". Шляхом фiксацiї чисельних подiй автору вдалося пояснити, як мiф трансформувався у сценарiях влади i наскiльки був залежним вiд iсторичного контексту. На фонi цiлiсної картини вiн довiв, що монархам потрiбна була цiлiсна система мiфiв та ритуалiв, щоб не лише сповна легiтимiзувати владу, а надати їй святостi й запевнити пiдданих, що пiдкорятися їй слiд не лише за страх, а й за совiсть.

Обростали мiфами переможнi вiйни й обставини приходу кожного iмператора до влади. Так, автор зупиняється на Миколi I, який використав повстання декабристiв, щоб поновити образ "завойовника", хоча цей iмператор, на думку автора, став останнiм носiєм цiлiсної монархiчної харизми. Ганебна поразка у Кримськiй вiйнi, невтiшнi наслiдки Паризького договору, корумпованiсть росiйської адмiнiстрацiї, слабкiсть фiнансової системи позбавила владу мiфологiчних i ритуальних основ. Кризи, що накопичувалися, змушували поступово включати народ у сценарiї влади, в яких iмператори, спираючись на власний iнтелект, завойовували довiру нацiї. Олександр II вдавався до урочистого вiдкриття пам'ятникiв, присвячених iсторичним подiям, зокрема, найбiльш грандiозному з них - тисячолiттю Росiї у Новгородi (1862 р.). Однак найбiльше позицiя iмператора змiцнiла внаслiдок рiшучого придушення ним Сiчневого польського повстання 1863 р., коли росiйське суспiльство згуртувалося в пiдтримцi уряду.

Попри все, центральне мiсце в книжцi все ж вiдведено аналiзу проблеми переробки форм презентацiї: як iз iноземних моделей росiйськi iмператори перейшли на мiф, що мав символiзувати нацiональний характер монарха. Автор стверджує, що нездатнiсть мiфу європейського походження захистити iдеали i соцiальнi практики самодержавства в царювання Олександра II змусили Олександра III покласти в основу нового образу влади нацiональну символiку. Старi сценарiї оновлювалися такими церемонiями, як поїздки по країнi, вiдвiдування селянських осель iз демонстрацiєю любовi i прив'язаностi народу до iмператорiв. Нове значення в репрезентацiї монарха набули релiгiйнi церемонiї, i серед

стр. 208


них хреснi ходи, що демонстрували нацiональну роль православної церкви. Коронацiя набула символу єдностi не лише Петербурга (захiдного блиску) i Москви (давньої святостi), а й елiти з народом, який ранiше перебував поза мiфом - в областi перебiгу повсякдення. У коронацiйнiй процесiї брали участь також представники етнiчних елiт iз тим, щоб вони побачили пишнiсть, розкiш i процвiтання iмперiї. Як зауважив дослiдник, на коронацiї, наприклад, Олександра II, у процесiї брали участь делегацiї вiд башкирiв, черкес, татар, вiрмен, грузинiв, якi були зодягнутi у пишнi i барвистi нацiональнi костюми, що мало свiдчити про змiцнення зв'язкiв мiж азiатськими народами i росiйським царем.

Якщо Микола I допустив народ до участi у своїй коронацiї i поклонився йому тричi, як у "давнiй традицiї", то Олександр II включив у свiй супровiд представникiв вiд селянства. Волоснi голови - по одному вiд кожної губернiї, Царства Польського, Великого князiвства Фiнляндського - iшли слiдом за кавалергардами, пажами i церемонiймейстерами. Якщо ранiше до участi у святi запрошувалися чиновники перших чотирьох класiв, то тепер дверi коронацiї вiдкрилися ширше - i для спадкових дворян столицi разом iз дружинами й доньками, i для повiтових предводителiв дворянства. А сiльськi старшини пiдносили iмператору хлiб-сiль на срiбних пiдносах, куплених на кошти селянства. Микола II запропонував ще одну, нову церемонiю - неформальнi зустрiчi царя iз простими людьми i масовi "iсторичнi" урочистостi, що мали засвiдчити тiснi зв'язки царя з народом та вказували на його претензiї на спадок росiйського героїчного минулого як лiдера нацiї.

Отож, починаючи вiд 1855 р., на думку дослiдника, фокус сценарiїв змiщується з демонстрацiї зв'язкiв мiж монархом та елiтою на демонстрацiю етнiчної й духовної єдностi монарха з росiйським народом, пiд яким розумiлося, перш за все, селянство, фiктивна iдентичнiсть з яким вiддаляла монарха вiд європеїзованої освiтою елiти. Згiдно з цiєю теорiєю, росiйський народ вiдрiзнявся вiдданiстю й вiрнiстю своїм государям, на вiдмiну вiд європейських народiв, схильних до революцiй i соцiальних конфлiктiв. Стара уваровська доктрина офiцiйної народностi набула другого життя i була використана Олександром II пiд час проведення селянської, судової i земської реформи. Однак запровадження елементiв європейського громадянського суспiльства призвело, як вважає дослiдник, до незадоволення урядом, кульмiнацiєю якого стало вбивство iмператора у березнi 1881 р. Саме воно переорiєнтувало iнтернацiональну культуру росiйського самодержавства у рамки нового нацiонального мiфу.

Перетворення "першого європейця" в "першого росiянина", за Рiчардом С. Вортманом, вiдбувалося двiчi - за Миколи I i Олександра III. Останнiй уже не був європеїзованим iмператором, а набув образу найбiльш росiйського з усiх росiян. Запозичена у слов'янофiлiв iдея, що допетровськi часи можуть бути зразком єднання царя з народом, стала виправданням застосування сили для збереження цiєї єдностi та усунення невластивого їм елементу - європеїзованої iнтелiгенцiї. На думку американського вченого, несподiвана смерть Олександра III стала тiєю межею, пiсля якої, незважаючи на всi спроби Миколи II, i зокрема, змiцнення iдеї спорiдненостi, що засновувалась на спiльнiй ворожостi до освiченого суспiльства й iнтелiгенцiї, а також на мiстичнiй вiрi в Бога, втримати традицiйнi цiнностi самодержавству не вдалося: монархiя стрiмко дискредитувалася в очах суспiльства.

"Сценарии власти" Р. Вортмана - повномасштабне iсторичне дослiдження, на сторiнках якого перед читачем проходять картинна за картинкою живописнi образи росiйських монархiв, якi уособлювали верховну владу. Цi образи, створюванi через особливу систему знакiв iз тим, щоб набути в очах своїх сучасникiв, власних пiдданих, додаткової ваги. Автор дiйшов висновку, що росiйська монархiя була сповнена притаманної їй полiтичної культури, в якiй панував мiф, пiдпорядкований вiдповiднiй метi. Рiзноманiтнi зовнiшнi його прояви - основа роздумiв американського автора, причому, в центрi уваги перебуває не дослiдження сутностi подiй, а його символiчнi зовнiшнi форми, iз власним змiстом та призначенням, власною естетикою, якi разом з iншими факторами сприяли довготривалостi росiйського самодержавства. Як з'ясував iсторик, його сакральне корiння прив'язувало пiдданих до престолу так само, як чини, ордени i жалування за державну службу, втягуючи елiту до полiтичного життя iмператорського двору. Тi, хто перебував у найближчому оточеннi монарха, повиннi були постiйно вiдчувати переваги сильного монарха, його вищу зверхнiсть.

Одночасно з цим розширення проблематики дослiдження за рахунок iсторико-антропологiчного пiдходу, використання методологiї та понятiйного апарату сумiжних дис-

стр. 209


циплiн значно поглибили обгрунтованi узагальнюючi висновки. А широке залучення елементiв гуманiтарних наук, зокрема, культури, мистецтва, живопису, архiтектури, лiтератури перетворює прочитання тексту книжок в особливе iнтелектуальне заняття, i надає йому естетичної насолоди та особливого задоволення. До того ж читач отримує унiкальну можливiсть познайомитися iз сiмейним життям монархiв, їх вихованням, освiтою, їхнiми уподобаннями, що завжди викликає пiдвищений iнтерес. Особливо яскраво та переконливо вдалося автору вiдтворити юнiсть сина Олександра II, цесаревича Миколи, якого готували до престолу i який отримав чи не найкращу освiту з-помiж усiх iмператорiв. Однак його смерть через захворювання на менiнгiт спинного мозку 1865 р. обiрвала сподiвання не лише iмператорської родини, а й усiєї освiченої елiти, яка доклала масу зусиль, щоб мати на престолi по-європейськи освiченого монарха.

Блискуче написана книжка про "сценарiї влади" захоплює безлiччю деталей, жанровою поетичнiстю образiв, описом пишних картин буття i правлiння росiйських монархiв. Автор книжки, дослiджуючи росiйську полiтичну культуру, вдало використав поведiнку монархiв i сценарiї влади, яким надавав значення своєрiдного iнструментарiю пiзнання глибинної сутностi росiйського самодержавства. Це свiдчить про те, що iсторик, не вдаючись до захоплення рiзними модними теорiями, не виписуючи нових "парадигм" iсторичного пiзнання, таки впорався iз поставленим завданням.

Бiльше того, читаючи про "несправжнiсть" життя росiйських iмператорiв, час вiд часу ловиш себе на невиразнiй, майже дитячiй, засвоєнiй iз казок, думцi, чи знайдеться той, хто скаже, що король голий? I на це просте питання Р. Вортман дає непросту вiдповiдь. Сценарiї викликали спiвчуття у тих, хто хотiв вiрити або мав вiд них особистi вигоди. Уперше ж збунтувалися росiйськi дворяни 1730 р., коли намагалися вiдкинути петровський мiф, згiдно з яким iмператор проголошувався головним рушiєм цивiлiзацiйного прогресу. Наступними стали декабристи, якi не бажали вбачати в iмператоровi вище втiлення держави i пiсля 14 грудня 1825 р. вiра в сценарiї влади стала справою вибору дворянства. Хоча Микола I пояснив провал повстання особливим духом росiйського народу, який зберiг вiдданiсть своєму царевi. Цей перелiк може продовжити iнтелiгенцiя 1840-х рр. - тi ж дворяни, якi закiнчили росiйськi унiверситети й оволодiли нiмецькою iдеалiстичною фiлософiєю та набули нового уявлення про iстину. Реформа 1861 р. також стала випробуванням для дворянства, яке почало висловлювати незадоволення неповною виплатою їм коштiв за землю селянами. Лiдерiв дворянської опозицiї, якi вимагали представницьких органiв для вiдстоювання власних iнтересiв, пiдтримали представники радикальної iнтелiгенцiї, яких Олександр II вважав недостатньо освiченими, щоб надати їм конституцiйну форму правлiння. Iз часом соцiальна планка тих, хто свято вiрив у вiдданiсть народу iмператорам, опускалася все нижче i нижче.

Зрештою, пiсля прочитання цiєї працi стає зрозумiлим, чому так довго проiснував мiф iмператора (чи й продовжує жити?) у рiзних соцiальних зрiзах росiйського суспiльства. I все ж залишається одне малоз'ясоване питання - хто ж творив символiчнi образи, пропонував сценарiї для влади, збагачував iмператорiв новими iдеями, бо їх автори також вартi уваги. Але вiдповiдь на це, напевно, вже дасть нове дослiдження.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/УОРТМАН-Р-С-СЦЕНАРИИ-ВЛАСТИ-МИФЫ-И-ЦЕРЕМОНИИ-РУССКОЙ-МОНАРХИИ-В-2-Т

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Николай СидоренкоContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Sidorenko

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

УОРТМАН Р. С. СЦЕНАРИИ ВЛАСТИ: МИФЫ И ЦЕРЕМОНИИ РУССКОЙ МОНАРХИИ: В 2 Т. // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/УОРТМАН-Р-С-СЦЕНАРИИ-ВЛАСТИ-МИФЫ-И-ЦЕРЕМОНИИ-РУССКОЙ-МОНАРХИИ-В-2-Т (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
1074 views rating
27.08.2014 (2651 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
19 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
8 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
9 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
9 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
9 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
10 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
УОРТМАН Р. С. СЦЕНАРИИ ВЛАСТИ: МИФЫ И ЦЕРЕМОНИИ РУССКОЙ МОНАРХИИ: В 2 Т.
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones