Libmonster ID: UA-2876

Автор: С. Г. IСАКОВ

Статтю присвячено студентам-українцям, що навчалися в Тартуському унiверситетi й згодом стали вiдомими нацiональними дiячами, а також студентським органiзацiям унiверситету.

У Тартуському унiверситетi (1802-1893 pp. офiцiйно називався Дерптським, а 1893-1918 pp. - Юр'євським) у XIX - на поч. XX ст. навчалися представники багатьох народiв, що населяли Росiйську iмперiю. Чимало вихованцiв унiверситету згодом стали вiдомими нацiональними дiячами1 . Саме в Тарту формувався їхнiй кругозiр i починалася творча дiяльнiсть. Завдяки унiверситету мiсто стало центром, де функцiонували студентськi нацiональнi об'єднання, котрi розгорнули культурно-просвiтницьку дiяльнiсть, сприяючи знайомству мiсцевого товариства з культурою своїх народiв.

У Тартуському унiверситетi навчалося чимало українцiв. Серед них були вiдомi в майбутньому вченi, громадськi, культурнi, полiтичнi дiячi, письменники. Iз кiн. XIX ст. в Тарту стали виникати українськi студентськi органiзацiї, якi прагнули пропагувати нацiональну культуру.

До 1890-х pp. в унiверситетi були лише поодинокi студенти-українцi й, природно, про жоднi студентськi об'єднання не йшлося. Тiльки наприкiнцi XIX ст., пiсля переходу унiверситету на росiйську мову викладання, кiлькiсть студентiв української нацiональностi зросла й стало можливим створення органiзацiї, побудованої за нацiональною ознакою.

Очевидно, першим українцем у стiнах Тартуського унiверситету був Iван Семенович Орлай (1770/1771-1829)2 . Щоправда, вiн не навчався в унiверситетi, але саме в Тарту захистив докторську дисертацiю.


Iсаков Сергiй Геннадiйович - д-р фiлолог, наук, професор-емеритус кафедри слов'янської фiлологiї Тартуського унiверситету, Естонiя.

стр. 70


I.Орлай був родом iз Закарпаття. У Львiвському, Пештському (майбутньому Будапештському) й Вiденському унiверситетах студiював комплекс наук - вiд математики й природничої iсторiї до фiлософiї та давнiх мов. 1791 р. переїхав до Росiї, закiнчив Петербурзьке медико-хiрургiчне училище, працював лiкарем, здобув звання придворного хiрурга, продовжуючи одночасно наукову дiяльнiсть. 1806 р. у Кенiгсберзькому унiверситетi I.Орлай був удостоєний ступеня доктора фiлософiї, а в жовтнi того ж року в Тартуському унiверситетi захистив дисертацiю на ступiнь доктора медицини "Iсторiя вчення про лiкувальнi властивостi природи, його змiст i вимоги до нього". Дисертацiю було присвячено ролi та значенню довкiлля для людського органiзму. Пiсля цього I.Орлай став ученим секретарем медико-хiрургiчної академiї й редактором єдиного в Росiї медичного перiодичного видання "Загального журналу медичної науки". 1821 р. I.Орлая призначено директором Нiжинської гiмназiї вищих наук, де його учнем був М.Гоголь, а 1826 р. вiн очолив Рiшельєвський лiцей в Одесi. Є автором праць iз iсторiї України, листувався з Й.В.Гете, був членом багатьох наукових товариств у Росiї та за кордоном.

1829-1831 pp. на юридичному факультетi Тартуського унiверситету навчався уродженець Києва Микола Васильович Закревський (1805-1871) - iсторик, фольклорист i етнограф, чия бiографiя щiльно пов'язана з Естонiєю3 . 1831 р. через матерiальну скруту М.Закревський був змушений пiти з унiверситету й стати вчителем росiйської мови в повiтовому училищi в Пайдi. 1834 р. його було переведено в Таллiннську гiмназiю на посаду вчителя росiйської мови, iсторiї та географiї. Тут вiн прослужив до вiдставки (1847 р.) i залишився жити в Таллiннi. 1836 р. у Таллiннi вийшов перший варiант його працi - "Нарис iсторiї мiста Києва". Закревський продовжував роботу над ним, витрачаючи всi свої скромнi кошти на збирання матерiалiв iз iсторiї Києва. 1858 р. у Москвi вийшов повнiший варiант його працi - "Лiтопис i опис мiста Києва", а в 1868 р. з'явилося друге її видання. На той час це була найкраща iсторiя Києва. Одночасно вiд 1840 p. M.Закревський збирав український фольклор. Вiн вирiшив укласти хрестоматiю українських народних пiсень, прислiв'їв, приказок, загадок, яка водночас була б словником українських iдiом. Тож 1860 р. в Москвi свiт побачив "Старосвiтський бандурист". Книга стала помiтним явищем в українськiй фольклористицi.

Роки перебування в Тарту вiдiграли вирiшальну роль у становленнi свiтогляду Миколи Iвановича Гулака (1821-1899) - вiдомого громадського дiяча, ученого й педагога4 . Iз 1834 р. вiн приватним чином навчався в Тарту, у 1837 -1838 pp. - у приватному пансiонi К.Е.Раупаха, а в 1838-1843 pp. М.Гулак студiює на юридичному факультетi Тартуського унiверситету, де його вчителями були професори К.Е.Отто, Е.Озенбрюгген, Е.Г.Брекер. У студентськi роки входив до нелегального гуртка польських студентiв, що сприяло формуванню його радикальних поглядiв. У липнi 1844 р. в Тартуському унiверситетi М.Гулак був удостоєний ступеня кандидата юриспруденцiї за працю "Досвiд опису iноземного права за французькими, прусськими, австрiйськими та росiйськими законами". 1845-1847 pp. служив у канцелярiї київського генерал-губернатора й одночасно писав магiстерську дисертацiю "Юридичний побут поморських слов'ян", яку мав намiр захистити в Тартуському унiверситетi. У груднi 1845 - сiчнi 1846 р. М.Гулак разом iз М.Костомаровим i В.Бiлозерським заснував першу в Українi таємну органiзацiю - Кирило-Мефодiївське братство - i став на чолi його лiвого радикального крила, яке виступало проти самодержавства й крiпосного права, за полiтичне об'єднання всiх слов'янських народiв у формi демократичної республiки5 . На поч. 1847 р. органiзацiю було викрито, М.Гулака заарештовано.

стр. 71


Три роки вiн просидiв у Шлiссельбурзькiй фортецi, а потiм був засланий до Пермi. Пiсля повернення в 1856 р. працював педагогом в Одесi, Керчi, Ставрополi, Кутаїсi та Тбiлiсi.

М.Гулак - автор праць iз юриспруденцiї, iсторiї, математики, фiлософiї, фiлологiї. Вiн утверджував принципи геометрiї Лобачевського й висунув низку iдей, близьких до майбутньої теорiї вiдносностi, зокрема iдею четвертого вимiру простору (стаття "Про чотири вимiри в геометрiї"). Iз-пiд його пера вийшли роботи з iсторiї середньовiчних лiтератур Закавказзя. М.Гулак також перекладав росiйською та українською мовами твори грузинських, азербайджанських та перських авторiв.

Випускником Тартуського унiверситету був i Олександр Миколайович Поль (1832-1890) - пiонер промислової розробки покладiв залiзної руди в Криворiжжi, археолог, громадський дiяч, людина величезної енергiї й рiзнобiчних талантiв6 . Його дiд, майор I.Поль, походив iз прибалтiйських нiмцiв, з естонського острова Сааремаа. Вiн поступив на росiйську вiйськову службу, одержав як нагороду землi в Катеринославськiй губернiї, одружився з українкою й рiд Полiв поступово українiзувався. Батько О.Поля був одружений з онучкою українського гетьмана Павла Полуботка, i Олександр iз дитинства чув розповiдi про козакiв, про iсторiю України. У 1850 р. пiсля закiнчення Полтавської гiмназiї О.Поль вступив на юридичний факультет Тартуського унiверситету, де став вивчати дипломатичнi науки. Унiверситетський курс вiн завершив 1854 р. кандидатом. Його роботу було присвячено вельми екзотичнiй темi - iсторичному огляду спроб вiдкрити Японiю для мiжнародних вiдносин7 . Повернувшись на батькiвщину, у Катеринославську губернiю, О.Поль починає дослiджувати археологiю рiдного краю, розкопує давнi могильники й збирає багату колекцiю, яка згодом стала основою вiдкритого 1905 р. Музею iм. О.Поля в Катеринославi (нинi - Днiпропетровський iсторичний музей iм. Д.Яворницького). Пiд час своїх археологiчних експедицiй поблизу Кривого Рога О.Поль вiдкрив величезнi поклади залiзної руди й решту свого життя присвятив їх розробцi. Пiзнiше Криворiзький залiзорудний басейн став одним iз основних мiсць видобутку руди в СРСР, а нинi - в Українi. О.Поль був активним громадським дiячем, який багато зробив для розвитку освiти в краї.

У 1860-1861 pp. на юридичному факультетi Тартуського унiверситету навчався Олександр Амфiанович Тищинський (1835-1896) - активний учасник революцiйного руху в Українi, вiдомий громадський дiяч8 . Через участь у таємному революцiйному товариствi О.Тищинський був вимушений залишити Харкiвський унiверситет, згодом його виключили з Київського унiверситету. Разом iз соратником по таємнiй органiзацiї О.Лебедєвим О.Тищинському дозволили вступити до Тартуського унiверситету. Тут вони вiдразу ж створили нелегальний студентський гурток9 , органiзували студентську касу й загальнодоступну бiблiотеку, яка одержувала основнi росiйськi демократичнi видання. Тищинський i Лебедев почали працювати викладачами в безплатнiй школi для росiйських i естонських дiвчат. їхня нелегальна дiяльнiсть привернула увагу унiверситетського керiвництва, i в серпнi 1861 р. Тищинського, а дещо пiзнiше й Лебедева, було виключено з унiверситету. Вiн поїхав на батькiвщину, у Чернiгiвську губернiю, де став учителем i поновив революцiйну роботу в таємнiй органiзацiї "Земля i воля", а також брав участь у виданнi прогресивної газети "Чернiгiвський листок". Пiзнiше О.Тищинський став земським дiячем, головою Чернiгiвської повiтової земської управи. Активно пiдтримував рiдну українську культуру.

стр. 72


У 1868-1873 pp. професором росiйської мови й слов'янського мовознавства був Олександр Олександрович Котляревський (1837-1881) - вiдомий учений-славiст, перший українець на професорськiй кафедрi в Тартуському унiверситетi. Але дiяльнiсть професорiв Тартуського унiверситету української нацiональностi

- це вже iнша тема.

Iз серпня 1879 по жовтень 1881 р. студентом медичного факультету Тартуського унiверситету був Кесар (Цезар) Бiлиловський (1859-1938)10 - український поет, автор тексту популярних пiсень "У чарах кохання" i "Моя пiсня".

На поч. 1890-х pp. кiлькiсть українських, як i росiйських, студентiв у Тартуському унiверситетi збiльшується. При цьому склад студентства був досить специфiчним: найчастiше це були студенти, яких виключили з iнших унiверситетiв країни (зокрема з Харкiвського та Київського) за революцiйну дiяльнiсть - дверi в iншi вищi навчальнi заклади Росiї для них були зачиненi, але в Тарту їх приймали, оскiльки влада вважала, що в обстановцi "тихого" й "спокiйного" нiмецького унiверситету вони швидко вгамуються.

Можливо, у 1880-х - першiй пол. 1890-х pp. у Тарту функцiонував невеликий товариський гурток українських студентiв. Про його дiяльнiсть ми нiчого не знаємо, але нам вiдомо про активну участь студентiв-українцiв у легальному Товариствi росiйських студентiв i в деяких пiдпiльних революцiйних гуртках.

Товариство росiйських студентiв, що вiдiграло дуже важливу роль у громадському життi Тарту, було створене 1881 р. (хоча його статут було затверджено тiльки в 1885 р.) i проiснувало до 1918 р.11 У 1880-х pp. товариство стало центром народництва в Тарту, пiзнiше - об'єднанням прибiчникiв марксизму, а пiсля 1905-1907 pp. - легальним прикриттям соцiал-демократичної органiзацiї тартуських студентiв, насамперед меншовикiв. Важливо пiдкреслити, що хоч об'єднання й називалося Товариством росiйських студентiв, воно було iнтернацiональним. До 1910 р. у ньому перебувало близько 500 студентiв: українцiв, євреїв, грузинiв, вiрмен, естонцiв, латишiв, литовцiв, бiлорусiв. Цiкаво, що очолювали товариство найчастiше не росiяни: у 1880-х-1890-х pp. - українцi М.Василенко й М.Косач, на поч. XX ст. - грузин Г.Хiрселi, вiрмени Вартан та Мiнас Тер-Микаелянцi, євреї М.Бинасик, I.Сольц-Конвалиський та iн.

Частина українських студентiв у Тарту групувалася саме навколо Товариства росiйських студентiв. Українцi постiйно вiдiгравали в ньому помiтну роль - часто вiдбувалися заходи, пов'язанi з українською культурою. Очевидно, уже з 1880-х pp. щороку вiдзначався день Шевченка. То були вечори, на яких читалися вiршi Тараса Григоровича, доповiдi й реферати про його життя та творчiсть. Збереглася художня замальовка такого вечора12 . У другому семестрi 1890р. було прочитано доповiдь "Костомаров як iсторик i публiцист"13 . Вiдомо про виступи на благодiйних вечорах товариства українського хору14 .

Українськi студенти входили також до нелегальних об'єднань мiсцевої учнiвської молодi: таємного народницького гуртка, що iснував у Тарту в другiй пол. 1880-х pp.15 , першого марксистського гуртка, створеного М.Лесником, який дiяв у 1888-1892 pp.16 Бiографiї вiдомих українських дiячiв М.Василенка, Б.Кiстякiвського й М.Косача пов'язанi з названими об'єднаннями.

Микола Прокопович Василенко (1866-1925) був вiдомим українським громадським, полiтичним i державним дiячем, ученим-iсториком17 . А у 1885 -1890 pp. вiн навчався спочатку на медичному факультетi Тартуського унiверситету, згодом перейшов на iсторико-фiлологiчний, спецiалiзувався в галузi iсторiї пiд керiвництвом професора А.Брiкнера, котрий, до речi, деякий час працював в Українi, був професором Новоросiйського (Одеського) унiверситету. М.Василенко завершив курс кандидатом iсторiї. Вiн належав до тiєї частини

стр. 73


студентства, яка брала найактивнiшу участь у громадському життi, у дiяльностi нелегальних гурткiв. У 1887-1888 pp. М.Василенко був головою Товариства росiйських студентiв18 , одночасно (1886-1889 pp.) входив до складу нелегального народницького гуртка, бiльше того, за свiдченням одного з його учасникiв, його вважали основним теоретиком гуртка19 . Згодом став членом заснованого в 1888 p. M.Лесником першого в Тарту марксистського гуртка, який об'єднував, окрiм М.Василенка, лише студентiв-полякiв.

Пiсля закiнчення унiверситету М.Василенко приїхав до Києва, учителював, став членом редколегiї журналу "Киевская старина", багато працював в архiвах, дослiджуючи iсторiю України. Iз-пiд його пера вийшла низка праць, присвячених українськiй минувшинi. Одночасно брав активну участь у громадському життi Києва, входив до нацiонально-культурної органiзацiї "Київська громада", очолюваної В.Антоновичем. На поч. XX ст. М.Василенко звернувся до полiтичної дiяльностi, вступив до партiї кадетiв (водночас продовжуючи вивчати iсторiю). У 1910-1911 pp. М.Василенко склав магiстерськi iспити, його було затверджено приват-доцентом Київського унiверситету (1912 p.), але потiм його усувають вiд викладацької роботи через полiтичну неблагонадiйнiсть ("український сепаратизм"). У 1916 р. вийшла його книга "Нариси з iсторiї Захiдної Русi i України".

Пiсля Лютневої революцiї 1917 р. М.Василенко був призначений попечителем Київського навчального округу й у серпнi-жовтнi обiйняв посаду заступника мiнiстра освiти в Тимчасовому урядi Росiї. Пiсля створення незалежної України вiн був мiнiстром освiти, заступником голови Ради мiнiстрiв, головою Державного сенату, деякий час навiть виконував обов'язки голови Ради мiнiстрiв i мiнiстра закордонних справ. М.Василенко був одним iз iнiцiаторiв створення Української академiї наук i Нацiональної бiблiотеки України.

1920 p. M.Василенко вiдiйшов вiд полiтичної дiяльностi й повнiстю присвятив себе науковiй та викладацькiй роботi. 1921 р. його обрано президентом ВУАН, але бiльшовицька влада не затвердила результати виборiв. У 1920 -1929 pp. очолював соцiально-економiчний вiддiл академiї та редагував його "Записки". 1923 p. M.Василенко був заарештований за звинуваченням у контрреволюцiйнiй дiяльностi, i пiд час процесу в справi "Київського обласного центру дiй" засуджений на 10 рокiв позбавлення волi. Науковiй громадськостi вдалося добитися перегляду справи й звiльнення Василенка (1925 p.). Вiн був поновлений на посадi голови соцiально-економiчного вiддiлу ВУАН i голови комiсiї з вивчення захiдноруського й українського права. В останнi роки життя дослiджував iсторiю права в Українi. Тривалий час його iм'я замовчувалося в радянськiй iсторiографiї.

Це саме можна сказати й про iншого колишнього тартуського студента Богдана Олександровича Кiстякiвського (1868-1920) - визначного українського й росiйського фiлософа, соцiолога та правознавця20 .

Б.Кiстякiвський народився в Києвi в родинi професора права, навчався в 2-й київськiй гiмназiї, звiдки був виключений за органiзацiю гуртка, що вивчав заборонену українську лiтературу. Iспити на атестат зрiлостi йому довелося складати в таллiннськiй Олександрiвськiй гiмназiї. 1888 р. Б.Кiстякiвський вступив на iсторико-фiлологiчний факультет Київського унiверситету, де створив нелегальний українофiльський гурток, який пропагував iдеї М.Драгоманова. Улiтку 1889 р. члени гуртка на чолi з Кiстякiвським здiйснили поїздку в Захiдну Україну, яка входила до складу Австро-Угорщини, зустрiчалися з I.Франком, установили зв'язки з мiсцевими радикальними дiячами. У тому ж таки роцi Б.Кiстякiвський був заарештований, виключений iз Київського, а потiм i з

стр. 74


Харкiвського унiверситету. Iз великими труднощами, за спецiальним дозволом мiнiстра, у серпнi 1890 р. вiн став студентом юридичного факультету Тартуського унiверситету, куди, як ми вже вiдзначали, зараховували й неблагонадiйних. Людина надзвичайно активна, Б.Кiстякiвський i тут розгорнув бурхливу дiяльнiсть: став членом Товариства росiйських студентiв, увiйшов до вже згадуваного першого марксистського гуртка, значно активiзував його роботу, гаряче полемiзував iз народниками21 , використовуючи давнi зв'язки, намагався поновити транспортування забороненої лiтератури з Захiдної України (в тому числi й лiвих українських видань) i з цiєю метою влiтку 1892 р. вирушив до прикордонного Радзивилова, де його знову було заарештовано, ув'язнено й пiсля цього виключено з унiверситету.

Пiсля вiдбуття заслання Б.Кiстякiвський їде за кордон (1895 p.), вивчає фiлософiю, економiчнi науки i юриспруденцiю в Берлiнському, Паризькому (Сорбонна), Страсбурзькому, Гайдельберзькому унiверситетах, а в 1898 р. захищає в Нiмеччинi докторську дисертацiю з фiлософiї "Суспiльство та iндивiдуальнiсть", яка була високо оцiнена нiмецькими вченими. У цi роки Б.Кiстякiвський вiдходить вiд марксизму, стає прибiчником лiберально-демократичних iдей, конституцiоналiзму в полiтологiї й iдеалiзму у фiлософiї. Вiн разом iз П.Струве видає в Женевi журнал "Звiльнення", бере участь у створеннi в 1903-1904 pp. "Союзу визволення", iз якого згодом виросла конституцiйно-демократична партiя (кадети). Повернувшись до Росiї, стає активним дiячем у росiйському й українському громадському життi, спiвпрацює з багатьма виданнями, у тому числi зi збiрником "Вiхи" (1909), в якому виступає проти притаманного росiйським революцiонерам правового нiгiлiзму, вiдстоює примат права в суспiльному розвитку.

1909 р. Б.Кiстякiвський складає магiстерськi iспити й стає приват-доцентом юридичного факультету Московського унiверситету, але на знак протесту проти порушень унiверситетської автономiї йде звiдти. Потiм Кiстякiвський викладає в Демидiвському юридичному лiцеї в Ярославлi, редагує "Юридичнi записки" лiцею. У 1913-1917 pp. вiн - редактор журналу "Юридичний вiсник". Крiм написання наукових праць iз проблем соцiологiї та юриспруденцiї (найбiльш значна книга - "Соцiальнi науки i право. Нариси з методологiї соцiальних наук i загальної теорiї права", 1916), Б.Кiстякiвський бере участь у полемiцi в росiйськiй пресi з нацiонального питання, захищає право українцiв на свою культуру. 1917 р. Б.Кiстякiвський здобув учений ступiнь доктора державного права в Харкiвському унiверситетi, у травнi того ж року став професором Київського унiверситету, а в 1919 р. його було обрано академiком ВУАН, у створеннi якої вiн брав участь.

У роки комунiстичного режиму про науковi працi Кiстякiвського не згадували, тiм бiльше, що його свого часу критикував В.Ленiн. Лише тепер визнано, що його доробок - найвище досягнення неокантiанської соцiологiї в дореволюцiйнiй Росiї22 .

У Тартуському унiверситетi навчався й працював Михайло Петрович Косач (1869-1903) - непересiчна особистiсть, енциклопедично освiчена людина, фiзик, письменник, фольклорист i етнограф, брат української поетеси Лесi Українки23 .

Вiд 1888 p. M.Косач навчався на фiзико-математичному факультетi Київського унiверситету, був активним у громадському й лiтературному життi Києва. Разом iз Лесею Українкою вiн органiзовує лiтературний гурток "Плеяда", перекладає, пише. 1891 p. M.Косач переходить до Тартуського унiверситету на вiддiлення математики. Весною 1894 р. вiн закiнчує його й вiдразу ж вступає на

стр. 75


вiддiлення фiзики, де його науковим керiвником став професор О.Садовський. У Тарту М.Косач - один iз активних членiв Товариства росiйських студентiв, 1893-1894 pp. був його секретарем, а в другому семестрi 1894 р. його обрали головою. Зв'язкiв iз товариством не припиняв i пiзнiше. У весняному семестрi 1895 р. М.Косач був удостоєний ступеня кандидата фiзики за працю "Актиноелектричнi явища" й затверджений на посадi штатного асистента кафедри фiзики.

Ще 1893 p. M.Косач одружився з молодою українською письменницею О.Судовщиковою (виступала в лiтературi пiд псевдонiмом "Грицько Григоренко", випустила в Тарту 1898 р. свiй перший збiрник оповiдань "Нашi люди на селi"). У подружжя народилася дитина. Матерiальне становище сiм'ї було нелегким. М.Косачу довелося пiдробляти учителем математики в Тартуськiй жiночiй гiмназiї. Незважаючи на це, вiн наполегливо працює над магiстерською дисертацiєю на тему "Вiдбиття свiтла в одноосному кристалiчному середовищi", яку захистив 1899 р. У сiчнi 1900 p. M.Косач, уже як приват-доцент фiзики, прочитав вступну лекцiю "Основнi погляди на електрику й магнетизм у XIX ст."24 . У 1901 р. вiн перейшов на роботу на кафедру фiзики та метеорологiї Харкiвського унiверситету, але, на жаль, незабаром помер.

У тартуський перiод життя М.Косач пiдтримував зв'язки з рiдною Україною, не припиняв контактiв iз редакцiями українських перiодичних видань, листувався з письменниками. У Тарту вiн продовжував лiтературну дiяльнiсть, його твори друкувалися в захiдноукраїнських журналах пiд псевдонiмом "Михайло Обачний". Художнi твори М.Косача за своєю манерою близькi до пошукiв молодого поколiння українських письменникiв кiнця XIX ст., якi прагнули внести в лiтературу психологiчний аналiз.

Як уже вiдзначалося, кiлькiсть українських студентiв у Тартуському унiверситетi значно збiльшилася вiд поч. 1890-х pp. у зв'язку з переходом унiверситету на росiйську мову викладання. Особливо стрiмко число росiйських i українських студентiв почало зростати з 1897 p., коли до унiверситету було дозволено приймати вихованцiв духовних семiнарiй (в iншi унiверситети, за винятком Варшавського й Томського, їх не брали). Бiльшiсть студентiв-українцiв у Тартуському унiверситетi якраз i становили випускники духовних семiнарiй iз України.

Студентство значно демократизувалося й стало бiльш радикальним. Одне за одним виникають нелегальнi студентськi об'єднання, створенi за земляцькою або нацiональною ознакою.

Кiнець XIX - першi роки XX ст. були перiодом активiзацiї українського нацiонального руху. Цей перiод ознаменований зростанням нацiональної самосвiдомостi, створюються нацiонально-полiтичнi органiзацiї, тому закономiрно, що в середовищi тартуського українського студентства виникає думка про суто українське нацiональне об'єднання. Товариство росiйських студентiв на цей час стало цитаделлю соцiал-демократiв. Тодiшнi марксисти часто iгнорували нацiональний фактор у громадському життi, який був важливим для українцiв. Цим пояснюється створення 1898 р. першої суто української студентської органiзацiї в Тарту - Дорпатської української студентської громади.

Iсторiя її створення така25 . У серпнi 1898 р. в Тартуський унiверситет вступили Федiр Матушевський i Андрiй Яковлiв. Вони були випускниками духовних семiнарiй i знайомi ще по Українi. Обидва оселилися на Техельферськiй вулицi. Нинi на будинку, де вони жили, є меморiальна дошка, на якiй указано, що тут було створено перше в Естонiї українське об'єднання. Надзвичайно енергiйний i дiяльний Ф.Матушевський вiдразу перейнявся iдеєю об'єднати студентiв-українцiв, що навчалися в унiверситетi. Iз цiєю метою Ф. Мату шевський i

стр. 76


А.Яковлiв стали розмовляти тiльки українською мовою, щоби привернути увагу студентiв iз України. I це дало результати. Незабаром на їхнiй квартирi стали збиратися українцi з вищих навчальних закладiв мiста. Цiкаво, що серед них був поляк Карл-Фелiкс Редлiх i грек iз Одеси Спiро Макрi - вони вважали себе українцями за мовою й культурою.

На базi цього невеликого студентського гуртка наприкiнцi 1889 р. i створюється Дорпатська українська студентська громада. Ф. Мату шевський, А.Яковлiв, К.-Ф.Редлiх i С.Макрi уклали статут громади. Вiдповiдно до нього членами її могли бути студенти Тартуського унiверситету - українцi за походженням або за переконаннями, якi подiляли iдею самостiйностi української нацiї й культури. Нагадаємо, що тодi українцi вважалися частиною росiйської нацiї, "зiпсованими" росiянами. Полiтична програма громади вимагала конституцiйних свобод у Росiї, автономiї України в межах її нацiональної територiї, права українцiв на освiту, лiтературу й пресу рiдною мовою. Статут вимагав також вiд своїх членiв суворої конспiрацiї, адже українська громада, як i бiльшiсть тартуських студентських нацiональних органiзацiй, була нелегальним об'єднанням. Головою громади обрали Ф. Мату шевського, котрий залишався на цiй посадi (з перервою) до закiнчення унiверситету (1904 p.), заступником А.Яковлiва, секретарем В.Козловського, скарбником С.Макрi.

Статут громади зберiгався на квартирi Ф.Матушевського та А.Яковлiва, яка була основним мiсцем зiбрань органiзацiї. Оскiльки це був таємний документ, то його тримали в схованцi: в маленькому дерев'яному пуделку з-пiд чаю, в якому А.Яковлiв зробив подвiйне дно, там i знаходився статут, переписаний на тонкому паперi й присипаний цукром.

До громади входило близько двох десяткiв студентiв, у тому числi Павло Горянський (пiзнiше вчитель у Криму, автор спогадiв про Лесю Українку), Iван Бiлiнський, Всеволод Козловський (у майбутньому журналiст, секретар посольства Української Народної Республiки в Берлiнi), Максим Синицький (згодом громадський дiяч, органiзатор банкiв, кооперативiв, видавництв, клубiв, бiблiотек, виставок тощо), Петро Баскевич (пiзнiше iнспектор народних шкiл на Подiллi), Леонiд Дложевський, Семен Кравцiв та iн. Контакти з громадою пiдтримували українцi, що проживали в Тарту, зокрема приват-доцент фiнансового права в унiверситетi Орест Остроградський i професор полiтичної економiї й статистики Олександр Миклашевський.

Однак не всi студенти-українцi вступили до громади: деякi залишились осторонь тому, що взагалi не цiкавилися громадським життям, iншi ж, прибiчники соцiалiстичних iдей, вiддавали перевагу не громадi, де на першому планi були нацiональнi прагнення, а iнтернацiональним об'єднанням на зразок товариства росiйських студентiв або кримського земляцтва.

Члени громади збиралися по суботах на спiльнiй квартирi, зазвичай по обiдi, щоб не привертати увагу полiцiї. На засiданнях хтось iз членiв читав реферат або доповiдь, присвячену проблемам українського життя, культури, iдеологiчним питанням. У кiнцi лютого, за традицiєю, громада врочисто вiдзначала день Т.Г.Шевченка. Особливо цiкаво вiдбувся вечiр у 1900 p., коли в ньому взяла участь Леся Українка, яка гостювала в брата, М.Косача. На цих зборах було прочитано кiлька рефератiв про життя й творчiсть Кобзаря, поетеса декламувала свої вiршi26 .

Члени громади прагнули з метою об'єднання всiх тартуських українцiв органiзовувати широкi заходи, знайомити громадськiсть iз українською культурою. Iз благодiйною метою, щоби допомогти нужденним студентам-українцям, було поставлено п'єсу класика української драматургiї М.Кропивницького "Невiльник". Навколо цiєї постановки вдалося об'єднати майже всiх українцiв, що

стр. 77


проживали в Тарту. Великим хором керував талановитий диригент - студент А.Серговський. До вистави включили багато українських народних пiсень. Режисером був Ф.Матушевський, йому допомагав О.Остроградський. Вистава вiдбулася 11 листопада 1901 р. у великому залi "Бюргермуссе", який був заповнений ущерть. Подивитися спектакль прийшли естонцi, росiяни, нiмцi та представники багатонацiонального студентства Тарту. Вистава принесла органiзаторам чималий прибуток - 3 500 рублiв.

Аналогiчнi заходи влаштовувалися й у наступнi роки. Так, 5 листопада 1902 р., у тому таки ж залi, було поставлено вiдому драму I.Карпенка-Карого "Бурлака", виступив український хор.

Громада пiдтримувала зв'язки з iншими нелегальними студентськими органiзацiями, особливо з грузинським земляцтвом i польським студентським соцiалiстичним товариством. Уже 1899 р. представник громади ввiйшов до складу керiвного органу мiсцевого студентства - союзної ради дерптських об'єднаних земляцтв i органiзацiй. Iз жандармських документiв вiдомо, що в 1900 р. громаду в нiй представляв студент Георгiй Радашевич, котрий брав участь у розробцi статуту союзної ради. Iз тих же джерел випливає, що в бiблiотецi громади зберiгалося чимало забороненої в Росiйськiй iмперiї української лiтератури, виданої за кордоном, у тому числi твори М.Драгоманова й О.Кобилянської27 . Члени громади брали участь у студентських виступах 1899-1902 pp. у Тарту.

Громада представляла мiсцеву молодь на нелегальних українських студентських з'їздах. Зокрема на другому з'їздi в серпнi 1899 р. у Києвi й на четвертому в кiнцi 1904 р. в Петербурзi делегатом вiд тартуської органiзацiї був Ф.Матушевський28 .

Декiлька слiв про подальшу долю засновникiв української громади. Федiр Павлович Матушевський (1869-1919) уже в студентськi роки активно дiяв у культурному, громадському й полiтичному життi, спiвпрацював iз українськими виданнями, входив до складу всеукраїнської органiзацiї - нелегального Федеративного союзу автономних українських громад Росiйської iмперiї, створеного ще 1897 p., був секретарем з'їздiв цiєї органiзацiї, одним iз засновникiв київського видавництва "Вiк". Про авторитет Ф.Матушевського свiдчить хоча б такий факт: у серпнi 1903 р. вiн головував на нелегальних зборах членiв Революцiйної української партiї й представникiв українських студентських органiзацiй iз рiзних мiст Росiї, що її пiдтримували, якi зiбралися в Полтавi на вiдкриттi пам'ятника класику української лiтератури I.Котляревському. Пiсля закiнчення унiверситету, повернувшись на батькiвщину, Ф.Матушевський став одним iз найвiдомiших українських журналiстiв поч. XX ст. i полiтичним дiячем. 1904-1905 pp. вiн був серед засновникiв Української радикальної партiї, яка в груднi 1905 р. об'єдналася з Українською демократичною партiєю, у результатi чого виникла Українська демократично-радикальна партiя. Ф.Матушевський iз 1906 р. входив до її ради (правлiння), редагував газети цих партiй - "Громадську думку", "Раду", "Нову громаду". На основi Української демократично-радикальної партiї 1908 р. було створено Товариство українських поступовцiв. Ф.Матушевський був членом ради цiєї органiзацiї, а також, вiд 1914 p., членом Українського наукового товариства в Києвi. 1917 р. на базi Товариства українських поступовцiв виникла Українська партiя соцiалiстiв-федералiстiв. Ф.Матушевський уважався одним iз її лiдерiв, увiйшов до складу оргкомiтету, був членом Центральної Ради, а в 1919 р. вiн - посол України в Грецiї, де й помер29 .

Андрiй Iванович Яковлiв (1872-1955) по закiнченнi унiверситету оселився в Києвi, працював юристом, викладав основи права в Київському комерцiйному iнститутi. 1917 р. А.Яковлiва було обрано членом Центральної Ради, у березнi

стр. 78


1918 p. вiн став директором її канцелярiї, брав участь у створеннi проекту конституцiї УНР, пiзнiше працював у Мiнiстерствi закордонних справ, був послом України в Австрiї, очолював українськi дипломатичнi мiсiї в Голландiї й Бельгiї. Зi встановленням радянської влади А.Яковлiв не повернувся на батькiвщину, став емiгрантом. Вiд 1923 р. вiн жив у Празi, iз 1925 р. був професором права Українського вiльного унiверситету, а в 1930-1931 i в 1944-1945 pp. - його ректором. А. Яковлiв був одним iз керiвникiв Української радикально-демократичної партiї в емiграцiї. 1939 р. деякий час вiн працював директором Українського наукового iнституту у Варшавi. Iз-пiд його пера вийшли численнi працi з iсторiї українського права, а також курси лекцiй з торговельного, цивiльного й процесуального права. По II свiтовiй вiйнi А.Яковлiв жив у Нiмеччинi та Бельгiї, а життєвий шлях його завершився в Нью-Йорку, де вiн був членом секцiї права Української вiльної академiї наук.

1905 р. українська громада була легалiзована пiд назвою Музично-драматичне товариство студентiв-малоросiв, а неофiцiйно - Товариство студентiв-українцiв або Товариство українських студентiв. Воно проiснувало до 1917 р.

У затвердженому 11 жовтня 1905 р. статутi товариства його мета визначалася так: "Сприяти розвитковi музичних i драматичних талантiв своїх членiв, полiпшенню їх матерiального становища, давати можливiсть розумно розважатися"30 . Для цього членам товариства надавалося право влаштовувати вистави, концерти й вечори; при товариствi, уже на законних пiдставах, могли функцiонувати бiблiотека та читальна зала. Неофiцiйно мета товариства формулювалася по-iншому: виховання свiдомих дiячiв для рiдної України, змiцнення нацiональної самосвiдомостi українського студентства31 . Члени товариства не обмежувалися культурною роботою, чимало часу вiддавали полiтичнiй дiяльностi, їх хвилювали проблеми iдеологiї, причому в бiльшостi своїй вони були прихильниками лiвих нацiоналiстичних поглядiв. Органiзацiя весь час перебувала пiд неослабною увагою жандармiв32 .

У 1905 р., при легалiзацiї, товариство налiчувало 55 осiб, на поч. 1908 р. - 98 осiб, але потiм склад його почав зменшуватися й 1913 р. в ньому залишилося лише 20 дiйсних членiв. Серед активiстiв товариства можна назвати студента фiзико-математичного факультету, пiзнiше асистента кафедри геологiї Ф.Швеця, студента-юриста В.Чехiвського, вiдомого українського громадського й полiтичного дiяча. Почесними членами були вчений-iсторик i полiтичний дiяч М.Грушевський та фольклорист, iсторик лiтератури, професор Харкiвського унiверситету М.Сумцов. Членськi внески становили пiвтора рубля на семестр. Iз товариством пiдтримували зв'язки багато викладачiв унiверситету, насамперед українцi, але також i особи, якi просто виявляли iнтерес до української культури: професори фiлолог М.Грунський, мiнералог В.Тарасенко, астроном Г.Левицький, офтальмолог О.Люткевич (пiзнiше обраний почесним членом товариства), професор судової медицини О.Iгнатовський33 . При товариствi працювала бiблiотека - 1912 р. в нiй налiчувалося 1 042 книги (iз них 580 українських)34 .

Дiяльнiсть була рiзноманiтною. Регулярно влаштовувалися лiтературнi й музичнi вечори, читання рефератiв. При товариствi, як i ранiше, iснував український хор та драматичний колектив. Час вiд часу органiзовувалися великi "репрезентативнi" вечори з насиченою програмою в найлiпших театральних залах Тарту. Такий вечiр, наприклад, вiдбувся 13 жовтня 1908 р. в залi театру "Ванемуйне".

Уявлення про заходи може дати програма благодiйного вечора на користь бiдних студентiв, улаштованого українським товариством 23 лютого 1913 р. в

стр. 79


залi "Бюрґермуссе". Програма його мала два вiддiлення: перше, концертне, включало музичнi номери й мелодекламацiю, друге - популярний водевiль М.Старицького "Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка"35 . Драматичний колектив товариства ознайомив тартуську публiку з низкою класичних п'єс українських драматургiв. Так, 3 листопада 1907 р. було показано п'єсу I.Карпенка-Карого "Безталанна". Iнодi в такого роду виставах брали участь i гастролюючi українськi актори.

У 1913 р. товариство органiзувало вечiр, присвячений пам'ятi видатного українського композитора М.Лисенка. Проводився вiн в актовому залi унiверситету. Пiсля доповiдi про творчiсть композитора вiдбувся великий концерт iз творiв М.Лисенка за участю хору й солiстiв36 .

Товариство українських студентiв запрошувало з iнших мiст лекторiв, якi виступали в театральних залах Тарту з платними публiчними лекцiями, висвiтлюючи проблеми української культури й лiтератури. Так, 22 лютого 1909 р. вiдома громадська дiячка та публiцист С.Русова прочитала в залi "Ванемуйне" лекцiю "Мотиви "Кобзаря" Т.Шевченка в новiтнiй українськiй лiтературi", а 2 лютого 1914 р. там же не менш вiдомий громадський i полiтичний дiяч М.Славiнський виступив iз лекцiєю про життя й творчiсть великого українського поета. Прибуток вiд лекцiй iшов на користь студентiв-українцiв, якi потребували допомоги37 .

Ще бiльше заходiв вiдбувалося в самому об'єднаннi. Товариство регулярно органiзовувало шевченкiвськi вечори. Часто влаштовувалися музично-лiтературнi вечiрки (в офiцiйних документах вони iнодi йменуються "лiтературно-вокально-музичними зборами"). Програма подiбних вечiрок була досить рiзноманiтною й, окрiм традицiйних танцiв, включала музичнi номери (виконання українських народних пiсень) i декламацiю творiв українських авторiв38 .

Музично-драматичне товариство студентiв-малоросiв уважало себе частинкою української нацiї в Тарту, i тому нерiдко його представники виступали на рiзного роду громадських i культурних заходах iз привiтаннями взагалi вiд iменi українцiв.

Пiд час I свiтової вiйни дiяльнiсть Товариства українських студентiв, як i багатьох iнших тартуських студентських органiзацiй, поступово завмерла.

У Тарту в останнi роки XIX - на поч. XX ст. було ще кiлька об'єднань, до складу яких входили українськi студенти. 1900 р. було створено нелегальне кримське земляцтво (iнша назва органiзацiї - "Таврида") - дуже радикальне, лiве, в якому переважали соцiал-демократи. Серед активних членiв земляцтва були українцi С.Росинський i Г.Дуброва, котрi пiдтримували зв'язки з аналогiчними радикальними органiзацiями в Українi39 . Пiзнiше, 1908 p., це об'єднання було легалiзоване пiд назвою "Таврiйське земляцтво" й проiснувало до 1910 р.40 Щоправда, у цей перiод воно вже не вiдiгравало значної ролi в громадсько-полiтичному життi тартуського студентства. У 1907-1911 pp. iснувало волинське земляцтво. Але всi цi органiзацiї не були об'єднаннями, побудованими за нацiональною ознакою - вони були iнтернацiональними за своїм статутом i українцiв у них налiчувалося небагато.

У Тартуському унiверситетi перiоду незалежної Естонської Республiки (1919-1940) навчалися окремi українцi, але жодних українських студентських органiзацiй не iснувало.

-----

1 Див.: Issakov S. Tartu Ulikooli osa Venemaa rahvaste kultuuriloos // Tartu Ulikooli ajalugu. [Kd.] II. - Tallinn, 1982. - Lk. 375-389.

2 Про I.Орлая див.: Гимназия высших наук и лицей князя Безбородко. - Изд. 2-е. - СПб., 1881. -С. 189-205; Кубасов И. Орлай // Русский биографический словарь. - Т. "Обезьянинов - Очкин". - СПб., 1905.

стр. 80


- С.309-312; Иофанов Д. Н.В.Гоголь. Детские и юношеские годы. - К., 1951. - С.267-273; Андрух М. И.С.Орлай - доктор медицины Тартуского университета (Из истории медицинских связей Закарпатья с Прибалтикой) // Материалы к конференции по истории естествознания в Прибалтике. Май 1968 г. - Вильнюс, 1968.-С.3-5.

3 Про нього див.: Эварницкий Д.И. К биографии малороссийского этнографа Н.В.Закревского (1805-1871) // Исторический вестник. - 1911. - Т. CXXIV. - Апрель. - С.211-217.

4 Див. про нього: Семевский В. Николай Иванович Гулак // Галерея шлиссельбургских узников. -4.1. - СПб, 1907. - С.37-55; Исаков С.Г. Сквозь годы и расстояния. Из истории культурных связей Эстонии с Украиной, Грузией и Латвией в XIX - нач. XX века. - Таллинн, 1969. - С. 14-1 8; Марахов Г.И. С верою в будущее. Революционный демократ Н.И.Гулак. - К., 1989.

5 Див.: Кирило-Мефодiївське товариство. - Т. 1-3. - К., 1990; Зайончковский П. А. Кирилло-Мефоди-евское общество (1846-1847). - М., 1959.

6 Про нього див.: Синявский А. Александр Николаевич Поль. - Екатеринослав, 1905; Вертоградов Н.О. Памяти А.Н.Поля. - Екатеринослав, 1910; Романченко Г.Н. Александр Николаевич Поль // Труды Института истории естествознания и техники. - М., 1960. - Т.33. - С. 201-210.

7 Естонський iсторичний архiв (далi - ЕIА). - Ф. 402. - Оп. 2. - Од.зб. 19140. - Арк. 18-44.

8 Див. про нього: Грiнченко В. Олександр Тищинський // Зоря. - 1896. - Ч. 17. - С.338-340.

9 Про цей гурток див.: Рейфман П.С. К истории кружка Тищинского, Лебедева, Манасеина (Из истории студенческого движения в 60-е годы XIX века) // Ученые записки Тартуского гос. ун-та. - Вып. 78. -1959. - С.144-171.

10 ЕIА. - Ф. 402. - Оп. 2. - Од. зб. 1893.

11 На жаль, досi немає ґрунтовного дослiдження iсторiї Товариства росiйських студентiв. Див. про нього: Д.А. Общество русских студентов в Юрьеве. - СПб, 1910; Issakov S. Tartu Ulikooli "Vene Uliopilaste Selts" 1881-1918//Eesti Ajalooarhiivi paevad - 16-17 mai 1991. Ettekannete teesid. - Tallinn, 1991. - Lk. 18-19.

12 Лаврецкий М. [М.Лисицын]. Город студентов. Бытовые картинки старого Дерпта. - Ревель, 1891. - С.46-47.

13 EIA. - Ф. 402. - Оп. 7. - Од. зб. 190. - Арк. 31 зв.

14 EIA. - Арк. 73.

15 Див. про нього: Исаков С.Г. Тартуское студенчество 1880-х годов и движение народников // Ученые записки Тартуского гос. ун-та. - Тарту, 1972. - Вып. 290. - С.285-299.

16 Див. про нього: Исаков С.Г. О первом марксистском кружке в Тарту // Ученые записки Тартуского гос. ун-та. - Тарту, 1970. - Вып. 261. - С. 3-28.

17 Див. про нього: Вороненко В.В., Нiстерсьна Л.Д., Матвеева Л.В., Усенко I.Б. Микола Прокопович Василенко. - К., 1991.

18 ЕIА. - Ф. 402. - Оп. 7. - Од. зб. 190. - Арк. 21-22.

19 Stempowski S. Pamietniki (1870-1914). - Wroclaw, 1953. - S. 106. Про участь М.Василенка в дiяльностi гуртка див.: Исаков С.Г. Тартуское студенчество 1880-х годов и движение народников. - С.285-294.

20 Див. про нього: Депенчук Л.П. Богдан Кiстякiвський. - К., 1995; Василенко Н.П. Академик Б.А.Кистяковский // Социологические исследования. - 1994. - N 2, 4, 5.

21 Stempowski S. Op.cit. - S. 123; Василенко М. Академiк Богдан Олександрович Кiстякiвський // Записки соцiально-економiчного вiддiлу Української академiї наук. - К., 1923. - Т.1. - C.XV.

22 Голосенко И.А. Социология на неокантианской платформе. Б.А.Кистяковский и В.М.Хвостов // Российская социология. - СПб., 1993; Сапов В.В. Главная книга академика Б.А.Кистяковского // Вестник Российской АН. - 1994. - Т.63. - N 3.

23 Див. про нього: Хорунжий Ю., Iсаков С. Серце, яке жадало дiї. Розвiдка про Михайла Косача // Вiтчизна. - 1984. - N 8. - С. 177-185.

24 Про тартуський перiод його життя див.: Исаков С.Г. М.П.Косач в Эстонии // Ученые записки Тартуского гос. ун-та. - Тарту, 1958. - Вып. 65. - С.43-68.

25 Реконструюємо її насамперед на основi спогадiв одного з iнiцiаторiв створення громади: Яковлiв А. Українська студентська громада в Дорпатi // 3 минулого. - Т.Н. - Варшава, 1939 (Працi Українського наукового iнституту. - T.XLIX). - С. 162-174.

26 Див.: Горянский П. Воспоминания о Лесе Украинке // Леся Украинка в воспоминаниях современников. - М., 1971. - С.152-156.

27 Державний архiв Росiйської Федерацiї (далi - ДАРФ). - Ф. ДП (Департамент полiцiї). - 7-е дiловодство. - Од. зб. 174. - Арк. 189-190, 274.

28 3 минулого. - Т.II - С.63, 67-68.

29 Див. бiографiчну довiдку про Ф.Матушевського в: Политические партии России. Конец XIX - первая треть XX века. Энциклопедия. - М., 1996. - С.348-349 (автор - С.Чмырь). Тут же указано основну лiтературу про Ф.Матушевського.

30 ЕIА. - Ф. 402. - Оп. 7. - Од. зб. 539. - Арк. 1.

31 3 минулого. - Т.П. - С. 181.

32 ЕIА. - Ф. 402. - Оп. 7. - Од. зб. 713. - Арк.171.

33 Громада в Дорпатi//3 минулого. - Т.Н. - С.181-182; ЕIА. -Ф. 402. - Оп.7. - Од. зб. 539.- Арк.8-21.

стр. 81


34 ЕIА. - Ф. 402. - On. 7. - Од. зб. 539. - Арк.17.

35 EIA. - Ф. 325. - Оп. 1. - Од. зб. 682. - Арк. 46-46 зв.

36 EIA. - Ф. 402. - Оп. 7. - Од. зб. 843.- Арк. 30-33, 75-80; Ф. 325. - Оп. 1. - Од. зб. 682. - Арк. 255.

37 EIA. - Ф. 402. - Оп. 7. - Од. зб. 670.- Арк.146-149, 155-156;Ф. 325.-Оп.1. - Од. зб. 709. - Арк. 23.

38 Детальнiше про дiяльнiсть товариства див.: Исаков С.Г. Сквозь годы и расстояния. - С.78-83.

39 ДАРФ. - Ф. ДП. - 7-е дiловодство. - Од. зб. 174. - Арк. 183-186, 198-199, 238, 273-273 зв. 40 ЕIА. - Ф. 402. - Оп. 7. - Од. зб. 622. - Арк. 1-3 зв.

The article is dedicated to the Ukrainian students that were studying in the Tartu University and later became well-known national figures and to the student organizations of the university as well.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/УКРАЇНСЬКI-СТУДЕНТИ-В-ТАРТУСЬКОМУ-УНIВЕРСИТЕТI-XIX-ПОЧАТКУ-XX-ст

Similar publications: LUkraine LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

УКРАЇНСЬКI СТУДЕНТИ В ТАРТУСЬКОМУ УНIВЕРСИТЕТI XIX - ПОЧАТКУ XX ст. // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/УКРАЇНСЬКI-СТУДЕНТИ-В-ТАРТУСЬКОМУ-УНIВЕРСИТЕТI-XIX-ПОЧАТКУ-XX-ст (date of access: 13.11.2024).

Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Rating
0 votes
Related Articles
ГАЛИНА СЕРГЕЕВНА ЯСКИНА (МАТВЕЕВА) (1932-2010)
17 hours ago · From Україна Онлайн
ТЮРМИ В НАЦИСТСЬКІЙ КАРАЛЬНО-РЕПРЕСИВНІИ СИСТЕМІ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Catalog: История 
14 days ago · From Україна Онлайн
МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ "МІСЦЕ АРХІВІСТІВ ТА РОЛЬ АРХІВІВ У СУСПІЛЬСТВІ СЬОГОДНІ Й ЗАВТРА"
14 days ago · From Україна Онлайн
ПІНЧУК ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ
Catalog: История 
23 days ago · From Україна Онлайн
ЕТНОЛОГІЯ ТА/ЧИ ІСТОРИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ
23 days ago · From Україна Онлайн
Рассмотрены основные дифференциальные уравнения релятивистской термодинамики в контравариантном и в ковариантном представлениях.
28 days ago · From Павло Даныльченко
МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ "УКРАЇНА НА ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ КАРТІ МІЖВОЄННОЇ ЄВРОПИ"
Catalog: История 
30 days ago · From Україна Онлайн
НОВІ НАДХОДЖЕННЯ ДО БІБЛІОТЕКИ ІНСТИТУТУ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАНУ
Catalog: История 
30 days ago · From Україна Онлайн
Політики грали на руку власників казино
30 days ago · From Україна Онлайн
ДОНОСИ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ГЕТЬМАНЩИНИ XVII-XVIII ст.
Catalog: История 
33 days ago · From Україна Онлайн

New publications:

Popular with readers:

News from other countries:

ELIBRARY.COM.UA - Digital Library of Ukraine

Create your author's collection of articles, books, author's works, biographies, photographic documents, files. Save forever your author's legacy in digital form. Click here to register as an author.
Library Partners

УКРАЇНСЬКI СТУДЕНТИ В ТАРТУСЬКОМУ УНIВЕРСИТЕТI XIX - ПОЧАТКУ XX ст.
 

Editorial Contacts
Chat for Authors: UA LIVE: We are in social networks:

About · News · For Advertisers

Digital Library of Ukraine ® All rights reserved.
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of affiliates, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. Once you register, you have more than 100 tools at your disposal to build your own author collection. It's free: it was, it is, and it always will be.

Download app for Android