Libmonster ID: UA-3704

Share this article with friends
Заглавие статьи ТЕВТОНСЬКИЙ ОРДЕН У ПОЛІТИЦІ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА
Автор(ы) Л. В. Войтович
Источник Український історичний журнал,  № 6, 2010, C. 4-17

У статті досліджується питання військово-політичного й торговельно-економічного союзу між Галицько-Волинським князівством і Тевтонським орденом протягом XIII-XIV ст. Проаналізувавши наявні джерела, автор доходить висновку, що такий альянс, зумовлений тогочасною політичною кон'юнктурою, існував і був вигідний для обох сторін.

Довгий час патріотичні стереотипи, які представляли Тевтонський орден головним знаряддям одвічної політики німецьких загарбників "Drang nach Osten", не давали змоги неупереджено розглянути взаємини Галицько-Волинського князівства з цією державою. Із середини 1960-х рр. дослідження проблеми значно просунулося перш за все завдяки працям К. Форстройтера1, М.-Б. Ждана2, В. Матузової3 та О. Масана4. Однак багато питань усе ще залишаються дискусійними.

11 лютого 1334 р. у грамоті галицько-волинського князя Юрія-Болеслава Тройденовича до великого магістра Тевтонського ордену Людера фон Брауншвейга, якою підтверджувалася союзна угода, вказувалося: "Ми та блаженної пам'яті наші найдорожчі попередники, а саме Роман, Данило, Лев, Юрій та Андрій [...] звикли укладати та скріплювати союз постійного, усякого можливого миру та згоди, що видно з документів цих же наших попередників, так і ваших, складених у справі осягнення й дотримування згаданих угод"5. Із тексту цього документа, автентичність якого не викликає сумнівів6, випливає, що князівська канцелярія у 1334 р. зберігала відповідні угоди з Орденом, підписані попередніми князями, починаючи з Романа Мстиславича.

Рішення про перетворення німецького госпіталю поблизу Акри у військовий орден було ухвалене 5 березня 1196 р.7 На перших порах, не маючи можливості для розширення в Палестині (хрестоносці утримували невелику смужку землі від Яффи до Тіра з центром в Акрі), Орден налагодив контакти з Кілікійською Вірменією, правитель якої Левон ІІ як союзник хрестоносного війська вів нерівну боротьбу з турками-сельджуками. Отримавши земельні володіння в Кілікії8, Орден втрутився у цю боротьбу. Одним із ключових діячів періоду його становлення був Герман фон Зальца, майбутній великий магістр (1209 - 1239 рр.) і міністеріал ландграфа Тюрінгії Германа.

Синодик бенедиктинського монастиря св. Петра в Ерфурті містить запис: "Роман, король Русі (rex Ruthenorum). Він дав нам 30 марок"9. Запис поміщений під ХІІІ календами липня, що відповідає 19 липня 1205 р. - даті загибелі галицько-волинського князя Романа Мстиславича. Такий збіг не міг бути випадковим. 30 марок (бл. 7 кг срібла) - сума значна, як і взагалі візит князя Романа до Ерфурта. Розташоване в Тюрінгії, це місто належало майнцькому архієпископові Конрадові фон Віттельсбахові (1161 - 1165, 1183 - 1200 рр.), котрий стояв біля витоків Тевтонського ордену та був ініціатором його союзу з Кілікійською Вірменією10. Його наступник Леопольд фон Шенфельд, який у всьому продовжував політику попередника, був палким

___ Войтович Леонтій Вікторович - д-р іст. наук, професор, завідувач кафедри історії середніх віків і візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка. E-mail: lev67420@ukr.net

стр. 4

прибічником короля Філіпа Гогенштауфена, через що навіть конфліктував із Папою Римським, який номінував архієпископом його суперника Зігфрида ІІ фон Епштейна. Ландграф Герман теж був союзником німецького короля Філіпа Гогенштауфена, свояка Романа Мстиславича11. На думку О. Масана, саме за участі ландграфа Германа і його міністеріала Германа фон Зальца було сконструйовано союз Романа з Філіпом12. Як звернув увагу О. Майоров, тюрінзький ландграф Герман мав усі підстави шукати союзу з сильним галицько-волинським князем, особливо після вторгнення в Тюрінгію у 1203 р. військ чеського короля Пшемисла І Оттокара та угорського володаря Імре, з якими були загони якихось "варварів", можливо половців13. Напевно, у 1203 - 1204 рр. в Ерфурті відбулася зустріч князя Романа Мстиславича з ландграфом Германом, його міністеріалом Германом фон Зальца та майнцьким архієпископом Леопольдом. За їх посередництва й міг бути укладений перший договір між Галицько-Волинською державою та Тевтонським орденом. Загибель Романа Мстиславича у 1205 р. відкрила довгий період боротьби за його спадщину. Змінилася і загальнополітична ситуація у Центрально-Східній Європі.

У 1207 р., після вбивства царя Калояна, владу в Болгарії узурпував Борил (1207 - 1218 рр.). Законні спадкоємці сини царя Івана І Асеня - Іван ІІ Асень та Олександр - урятувалися втечею з країни. Як зазначав візантійський хроніст Георгій Акрополіт (1217 - 1282 рр.), царевич Іван Асень "утік у країну русів, прожив тут досить довго й, зібравши кілька руських дружин, почав добиватися батьківської спадщини"14. В. Пашуто вважав, що утікач перебував у Києві15. Однак болгарські дослідники дотримуються думки щодо перебування царевича у Галицькому князівстві16. У давньоруських джерелах інформація про Івана ІІ Асеня відсутня, але аналіз подій дозволяє стверджувати, що болгарські історики мають рацію. Жодне інше князівство Русі, крім Галицького, у цей період не було зацікавлене в допомозі болгарському претендентові й не могло її надати (висилка в такий далекий похід та утримання великого контингенту вимагала значних ресурсів, натомість Галицьке князівство володіло Нижнім Подністров'ям і Подунав'ям17). Для болгар-ських вигнанців не було жодного сенсу навіть намагатися шукати допомоги при якомусь іншому дворі, окрім Галича.

Іванові Асеню та Олександрові, які не могли втекти у Сербію або до Константинополя, найпростіше було податися в Нижнє Подунав'я, в одне з міст, де могли стояти галицькі залоги. Переховуватися в половців, на яких спирався Борил, було небезпечно, адже вони могли в будь-який момент видати царевичів узурпаторові. Київ був надто далеко й тамтешні правителі вже давно не виявляли інтересу до Нижнього Подунав'я. До того ж, шлях до Києва пролягав через Галич. У 1209 р. Галицькою землею повторно заволоділи Ігоревичі, які повели тверду політику та придушили боярську опозицію. Десь на початку 1210 р. у Болгарії прибічники синів Івана І Асеня вчинили заколот, захопивши фортецю Відин. Очевидно, на той час Іван ІІ Асень уже міг розраховувати на військову допомогу, принаймні мав такі надії.

Борил конфліктував майже з усіма сусідами. Щоби знайти підтримку у папи (від часів Калояна, коронованого понтифіком, болгарська церква перебувала в унії з Римом), він пішов на організацію собору 11 лютого 1211 р., на якому було засуджено єресь богомилів (близьких до альбігойців, з якими воював папа Інокентій ІІІ)18. Попри думку Г. Цанкової-Петкової щодо розриву Борилом унії19, інші дослідники переконливо доводять протилежне, указуючи на уніатські нововведення у болгарській церкві цього періоду20. Така політика дозволила Борилу вистояти й навіть перетворити поразку 1211 р. на вигідний союз із Латинською імперією.

стр. 5

Але самотужки здолати відинських бунтівників Борил не зміг. Лише ціною відмови від Браничева та Белграда на користь угорського короля Андрія ІІ з допомогою угорських військ він здобув непокірний Відин. Угорців очолював ішпан Себена, який виступив із Трансільванії, "приєднавши до себе саксів, влахів, секеїв і печенігів"21. Збереглася грамота угорського короля Бели ІV від 1 липня 1259 р., в якій відзначено хоробрість ішпана в боротьбі за Відин22. Ці події відносяться до 1212 - 1213 рр.

Схоже, що Ігоревичі, яким був потрібен зовнішньополітичний успіх, таки пообіцяли болгарському царевичеві допомогу у боротьбі за престол. Але їх наступне падіння й хаос, який настав у Галицькому князівстві у зв'язку з новим спалахом боротьби за галицьку спадщину23, не дозволили здійснити цю допомогу. Важко сказати, наскільки залежними були Ігоревичі у своїй політиці від Угорщини24, як і "боярський князь" Володислав Кормильчич25. Принаймні, активність останнього в Пониззі могла бути самостійною спробою втрутитися у болгарські події.

Під впливом проугорської партії, яка тоді домінувала серед галицької еліти, почала різко змінюватися й політика угорських королів, які самі прагнули контролювати Дунайське Пониззя. Для цього вони потребували військової сили. У 1211 р. король Андрій ІІ надав Тевтонському ордену, який після втрати Палестини животів у Венеції, володіння у Трансільванії. За це рицарі мали допомогти Угорщині взяти Нижнє Подунав'я під контроль. Нові межі Ордену сягали земель "бродників". Проте угорський король швидко відмовився від цієї ідеї. Як він писав, рицарі були подібні до "миші в торбі, змії за пазухою" і союз із ними загрожував не розширенням, а звуженням кордонів королівства26. Утім, причини, радше, крилися в іншому. Добившись після Спішської угоди 1214 р. коронації сина Калмана як галицького володаря27, Андрій ІІ уже не потребував допомоги хрестоносців. Утворення окремого Галицького королівства, до складу якого входило Дунайське Пониззя, і правитель якого був підпорядкований королеві Угорщини, повністю влаштовувало Арпадів28.

Боротьба поморських, мазовецьких і волинських князів за багаті хутровим звіром сусідні землі пруссів та ятвягів ішла з перемінним успіхом. Запрошені місцевими правителями, у Балтійському Помор'ї діяли загони іоаннітів і тамплієрів, а в першій половині 1220-х рр. поморський князь Святополк закликав до міста Тимава представників кастильського духовно-рицарського Ордену Калатрави. У 1225 р. мазовецький князь Конрад для боротьби з пруссами запросив тевтонських рицарів. Маючи певний негативний досвід у Трансільванії, магістр Герман фон Зальца у березні 1226 р. добився від імператора Фрідріха ІІ підтвердження надань мазовецького володаря та розширення привілеїв хрестоносців29. Цистерціанський єпископ Християн, який очолював місійну діяльність у цьому регіоні, відразу ж також передав Ордену свої володіння30. У 1228 р. мазовецький князь Конрад надав хрестоносцям замок у Нешаві та Хелмську землю, що без зволікань підтвердив папа Григорій ІХ31. Герман фон Зальца, завбачливо забезпечуючи правові підстави орденських володінь, не повторював старих помилок.

Тоді ж почалося формування іншого ордену - Добжинського, завдання якого полягало в боротьбі з ятвягами. Сутичці князя Данила Романовича з добжинськими рицарями під Дорогичином - перш за все з політичних мотивів - надавалося надзвичайно велике значення в контексті розмов про "експансію католицького Риму проти православної Русі". Події під Дорогичи-ном порівнювали з перемогою князя Александра Ярославича на Чудському озері - вважалося, що Данило Галицький і Александр Невський зупинили

стр. 6

"агресію Тевтонського ордену". Відомий поет М. Бажан навіть присвятив цій події поему. Знайшла вона відображення і в історіографії32. О. Головко доводить, що Добжинський орден не був філією Тевтонського - його створили рицарі-мечоносці, що наприкінці 1228 чи на початку 1229 рр. прибули до Мазовії з Риги. Загін із 14 орденських братів у супроводі слуг та зброєносців очолював магістр Бруно33. Після розгрому мечоносців литовцями їх рештки мали б приєднатися до тевтонців, але Бруно і його рицарі порушили орденську дисципліну. Мазовецький князь Конрад сподівався з їх допомогою завоювати частину земель ятвягів і пруссів, що було спрямоване як проти інтересів Тевтонського ордену, так і волинських князів, які також активно діяли в Ятвягії.

Бруно і його люди стали ядром Ордену прусських рицарів Христових ("Magister et fratres militie Christi contra Prutenos in Masovie" або "milites Christi fratres in Dobrin"). У 1228 р. вони отримали замок Добжинь і володіння в Добжинській землі34 та визнали сюзеренітет мазовецького князя Конрада, обіцяючи не переходити під руку інших володарів35. Але Тевтонський орден був невдоволений таким розвитком подій. Через легата папи Григорія ІХ домініканського монаха Вільгельма Моденського тевтонці домоглися видання 19 квітня 1235 р. булли про злиття Добжинського ордену з Тевтонським36. Напевно, має рацію О. Головко, полемізуючи з О. Масаном, що тевтонським братам усе-таки вдалося реалізувати вимоги папської булли.

Проте знову честолюбний комтур Бруно з частиною рицарів не підкорився. Політика Конрада стосовно волинських князів була схожа на політику Романовичів щодо Угорщини. Балансуючи між союзом та васалітетом, слабша сторона намагалася використати будь-які проблеми сильнішої, щоби зміцнити свої позиції. Надаючи добжинським рицарям волинський Дорогичин, Конрад переслідував вигідну мазовецьким князям мету - взяти під контроль цей стратегічно важливий регіон.

У березні 1238 р. князь Данило Романович розбив під Дорогичином добжинських братів. Комтур Бруно потрапив у полон37. Дорогичинське князівство повернулося до складу Волині. Знову, на мій погляд, більш правий О. Головко, полемізуючи з О. Масаном, який зводить дорогичинський конфлікт до малозначущого епізоду38. Немає підстав уважати Дорогичин слабо укріпленим містом, добжинці, либонь, його не штурмували. Мазовецькі князі мали там давні зв'язки і не вперше зазіхали на цей регіон. Можливо, місцеве боярство домовилося з Конрадом у 1235 р., під час великої скрути Романовичів. Данило Романович, імовірно, цілком свідомо оголошував похід проти ятвягів, щоби несподівано з'явитися під Дорогичином "у силі тяжкій"39. О. Масан має рацію в іншому - битви під Дорогичином чи штурму міста, напевно, не було. Невелике військо добжинських рицарів зі своїм комтуром (десяток орденських братів із кількома десятками зброєносців та слуг) просто склали зброю. Більшість їх загинули не під Дорогичином, а у битві з монголами біля Легниці 9 квітня 1241 р.40

Невеликий тевтонський загін брав участь у битві під Легницею у складі війська тамплієрів, яке становило одне з п'яти з'єднань (гуфів) армії Генріха Побожного. Серед 1,5 - 2 тис. воїнів цього гуфу були тамплієри, іоанніти й тевтонці (рицарі, сержанти, васали та орденські слуги)41. Найбільш численний підрозділ тевтонців представляв відділення Ордену в Чехії42. Очолював тевтонських братів Поппо фон Остерна43. Колишні добжинці перебували у складі підрозділу із західних комтурств Ордену.

Монгольська загроза не тільки стимулювала активні переговори римської курії з руськими князями, але й змусила вдатися до мобілізації всіх наявних

стр. 7

сил. За таких умов язичники-прусси відходили на другий план. У листопаді 1247 р. папа Інокентій IV послав до них свого легата з дорученням укласти мир. У 1249 р., після взаємних поступок, угоду про це було укладено в Крістбурзі44. Ще у січні 1248 р. на переговорах із галицько-волинським князем Данилом Романовичем і переяслав-заліським та новгородським князем Александром Ярославичем папські представники просили руських володарів попередити Тевтонський орден про монгольський наступ45.

Приймаючи з рук папського легата Опізо королівську корону, князь Данило Романович, безперечно, розраховував на Орден як на військового союзника. Саме цим пояснювалася угода між ним, мазовецьким князем Конрадом і тевтонським віце-магістром Буркгардом фон Горнгаузеном про поділ ятвязьких земель, укладена у 1254 р.46 У розпал боротьби за Ятвягію (у 1253 р. відбувся особливо вдалий і великий похід волинського війська на ятвягів; 1254 - 1255 рр., за образним виразом літописця, "ятвязькі болота наповнилися військом"47) король Данило вважав за потрібне вирішити всі проблеми зі своїми головними союзниками в майбутній боротьбі проти Золотої Орди. Розрізнені, очолювані родовими старійшинами, ятвязькі племена навряд чи становили серйозну небезпеку для Волині. Проте їхні лісисті землі, багаті на хутрового звіра, вабили більш сильних сусідів. Галицько-волинські князі, готуючись до боротьби з монголами, постійно потребували дедалі більше ресурсів для набору та утримання війська. Хутра, мед і віск були головними статтями експорту, який давав ці ресурси.

У 1259 р. королівна Софія Данилівна була видана заміж за графа Генріха V Бланкенбург-Шварцбурга48. Із цього часу подальші контакти з Орденом відбувалися через цю родину, представники якої входили в коло орденської еліти49.

Данило Романович, приймаючи королівську корону, безперечно, очікував на організацію хрестового походу проти монголів. Папа Інокентій ІV у 1254 р. розпорядився видати заклик до виправи проти монголів у Пруссії та Лівонії50. Його наступник на Святому престолі Александр ІV, зациклений на впровадженні латинського богослужіння, не розуміючи політичної ситуації роздмухував непорозуміння між Данилом Романовичем і правителем Литви Міндовгом, підтримуючи останнього (для вчорашнього язичника тонкощі обряду не мали жодного значення)51. Аж у липні 1258 р., коли вторгнення монголів не тільки в галицько-волинські, але й у польські та литовські землі стало реальністю, Александр IV знову звернувся до Ордену52. У грудні 1259 р. папа рекомендував йому боротися з монголами разом з усіма прикордонними християнськими державами53. Можна припустити участь незначних орденських контингентів у бойових діях (король Данило в очікуванні підмоги стояв в околицях Холму в Забужжі54), адже у січні 1260 р. понтифік оголосив під захистом Святого престолу й ті орденські землі, які будуть надані йому руськими князями. У випадку відвоювання Орденом у монголів нових територій, їх приєднання могло відбутися тільки за згодою їхніх колишніх християнських володарів55. У березні 1260 р. всі сили Ордену з прибулими волонтерами були зібрані на південних кордонах під командуванням магістра Гартмута фон Грумбаха. Проте чисельність їх була невелика, тож вони так і не ризикнули виступити на допомогу королеві Данилу56. Зусилля папи збільшити це військо були кволими. У вересні 1260 р. він обмежився попередженням короля Чехії Пшемисла Оттокара ІІ та маркграфа Бранденбурга Іоганна І, вимагаючи від них не перешкоджати братам жебручих орденів (схоже, що тамплієри та іоанніти також споряджали певні контингенти до цього війська, а домініканці й францисканці проводили агітацію) вербувати волонтерів у Пруссію та Лівонію57. Але зібрані для походу проти монголів

стр. 8

війська були кинуті проти пруссів, які скористалися проблемами Ордену та його союзників і розгорнули велике повстання під проводом Геркуса Мантаса, якому у 1260 - 1264 рр. вдалося завдати хрестоносцям ряд поразок58.

Із різних причин спроба Данила Романовича опертися на допомогу папи та Ордену зазнала невдачі. Лев Данилович у своїй політиці змушений був орієнтуватися більше на союз із потужним причорноморським улусбеком Ногаєм59. Тому напередодні його чергового походу разом із монголами на Польщу у 1286 р. Орден навіть вивів свої залоги з чотирьох замків на південному кордоні60.

Однак контакти галицько-волинських князів з Орденом залишалися інтенсивними. Тісні стосунки Лева Даниловича з Ногаєм сприяли розвиткові чорноморсько-середземноморської торгівлі61. Інтенсивні торговельні контакти між орденськими та волинськими й галицькими містами дозволили відродити древній "бурштиновий шлях" по Віслі, Західному Бугу та Дністру від Балтики через Торунь, Володимир і Львів до Чорного моря. Розвитку зв'язків сприяли й німецькі колоністи, переселення яких стимулювали Данило Романович та Лев Данилович, намагаючись підняти торгово-ремісничі міста після монгольського погрому. Цим шляхом ішов імпорт тканин, ремісничих виробів, сировини та напівфабрикатів (в першу чергу сталевих заготовок - штаб, адже болотні та озерні руди Центрально-Східної Європи мало придатні для виробництва зброї, через що львівські мечники, наприклад, нерідко змушені були використовувати як заготовки навіть старе та непридатне озброєння62), і самої зброї (судячи з зображення на печатках, археологічних знахідок та інших матеріалів, у XIV ст. в галицько-волинських землях отримало поширення західноєвропейське захисне озброєння, арбалети й різні типи алебард63). Львівські купці, які торгували через Нижнє Подунав'я з Візантією та балканськими землями, займалися також реекспортом сукна з Фландрії64. Зберігся лист радників і громади міста Володимира до радників та громади міста Штральзунда від 3 травня 1324 р. з приводу перехоплення штральзундцями судна, котре зазнало аварії, із вантажем сукна, яке везли з Фландрії Бертрам Русин і його брат Микола, та проханням повернути їх володимирським купцям65.

Для міст Тевтонського ордену також було важливо збувати на південь янтар, привозячи взамін шовк, прянощі та інші багатства Сходу. Завдяки цій торгівлі Львів, на думку німецького історика Ф. Лютге, став одним із найважливіших торговельних міст тогочасної Європи66. Львівська власність оцінювалася в 3200 прусських марок. Великий янтарний склад у місті було продано аж у 1400 р., коли ці землі вже перебували у складі Польщі. Щорічний прибуток за перепродаж янтарю на львівському ринку досягав бл. 1000 прусських марок67. Крім предметів східного та візантійського реекспорту, з галицько-волинських земель орденські та ганзейські купці вивозили традиційні руські товари: хутра, віск, мед, сіль, хліб та заготовки з деревини68. На судні, захопленому шведами у 1352 р., серед товарів, які належали торунським купцям, було 1000 одиниць червоного руського хутра ("operis ruffi ruthenici"). Слуга кенігсберзького шефера у 1400 р. вивіз зі Львова до Торуня 50 бобрів і 2000 подільських хутр ("Podolisshes werkis")69.

Тісні торговельно-економічні контакти вели до зближення у середовищі бюргерства. В Альтштадті наприкінці XIII - на початку XIV ст. у складі місцевого патриціату була родина Ruthenus. Jochanes Ruthenus був лавником у 1308 - 1309 рр., Heinmaimus de Lemberc - у 1312 р. Серед міщан Страсбурга під Торунем - Heynko Ruthenus та Iwan. Конрад Прусс у 1365 р. отримав третину млина під Львовом із третиною прибутків. В актах львівського міського суду за 1387 р. зберігся позов, який подав Bartholomeus

стр. 9

semitor Pauli Reuse de Torun. Брат діда Коперніка - Іоганн Ватценроде - помер 1386 р. у Луцьку70.

Мало місце зближення і серед волинського та галицького боярства. Комтур Людер фон Брауншвейг надав земельні володіння русинам Марку, Максиму, Войтеху та Григорію. Віце-комтуром у нього в 1324 - 1326 рр. був Іван Белов (Iwanus Below), який загинув як прапороносець Ордену у 1331 р. під час битви з поляками71.

Після загибелі в 1300 р. Ногая, скориставшись боротьбою Тохти з його нащадками, Галицько-Волинська держава звільнилася від ординської опіки, що відбилося у прийнятті Юрієм Львовичем королівського титулу й утворенні окремої Галицької митрополії, яка об'єднала єпархії на територіях, незалежних від Орди72. Тепер, будучи ще більш зацікавленими у поставках зброї та стратегічної сировини (стальних заготовок-штаб), галицько-волинські князі намагалися підтримувати дружні контакти з Орденом і у своїх грамотах підкреслювали, що вони захищають християнські країни (у першу чергу Тевтонський орден) від ординців. Так, у документі князів Андрія та Лева Юрійовичів від 9 серпня 1316 р. великому магістру Карлові Трірському про відновлення раніше підписаних угод про дружбу73 підкреслювався саме надійний захист галицько-волинськими князями орденських земель від татар74. Грамота була видана на прохання племінника галицько-волинських князів графа Зіггарда Шварцбурга, який у 1289 - 1330 рр. був комтуром Ордену. Матір'ю його була Софія, дочка короля Данила Романовича75.

Окремою грамотою від 27 серпня 1320 р. князь Андрій Юрійович дозволив торунським купцям вільний в'їзд у свої землі, безмитну торгівлю й повернення збитків та кривд із боку своїх міністеріалів у подвійному розмірі, як "за часів нашого блаженної пам'яті батька"76. У документі, виданому того ж дня для краківських купців, були вже передбачені торговельні мита77 (польські купці не торгували такими стратегічно важливими товарами, як збройова сировина та сама зброя).

Князь Болеслав-Юрій Тройденович у жовтні 1325 р. у своїй грамоті обіцяв великому магістрові Вернерові Орзельну вірність традиціям дружби часів Данила Романовича, Лева Даниловича та Юрія Львовича78. 9 березня 1327 р., знову на прохання родича Зіггарда Шварцбурга, галицько-волинський князь пролонгував угоду з Орденом про дружбу, гарантуючи при цьому захист від татар79.

Попри спроби старої польської історіографії, на сьогодні немає жодних доказів того, що, ставши галицько-волинським князем, Болеслав-Юрій перетворився на польського сателіта й рухався у фарватері політики Владислава Локетка та його сина Казимира ІІІ. Так само немає жодних доказів участі Болеслава-Юрія або його посла у вишеградських зустрічах 1335 і 1339 рр., де було закладено основи польсько-угорської унії80. Передовсім сам польський король Казимир III ніде не посилався на цю угоду, яка нібито зробила його легітимним спадкоємцем галицько-волинського престолу. Навпаки, галицько-волинський князь Болеслав-Юрій Тройденович проводив активну самостійну зовнішню політику в інтересах свого краю. Зміцнивши власне становище союзом із Литвою у 1331 р., він унормував стосунки з Золотою Ордою. Прийняттям титулу "з Божої ласки природжений князь усієї Малої Русі" підкреслив відмову галицько-волинських володарів від претензій на решту руських земель, що надалі залишалися залежними від Орди (до цього князь використовував титули "Nos Georgis Dei gratia dux Russiae", "Georgius Dei gratia dux Terrae Russiae, Galiciae et Ladimere", "Georgius, ex dono Dei natus dux et dominus Russiae")81. "Мала Русь" тут виступає у значенні тієї частини

стр. 10

Русі, яка вже не була підвладна монголам. 11 лютого 1334 р. Болеслав-Юрій підтвердив союз із Тевтонським орденом, антипольська спрямованість якого очевидна82.

20 жовтня 1335 р. князь Болеслав-Юрій Тройденович поспішив знову на "вічні часи" підтвердити союз із великим магістром Дітріхом фон Альтенбургом83. До активних дій галицько-волинського князя підштовхували саме польсько-угорські переговори у Вишеграді. У 1337 р. він разом з ординцями напав на Люблінську землю і 12 днів тримав Люблін в облозі, яка була знята тільки через загибель татарського полководця84. І тоді польський король зробив спробу підтримати іншого претендента на галицько-волинський престол. 29 червня 1338 р. до Вишеграда прибув "Лотко, князь руський" (за Дубницькою хронікою - "Lothka dux Rutenorum"85; спроби перетворити "Лотко" в "Болько", ототожнивши його з Болеславом-Юрієм86, не витримують критики87) - тобто, князь Владислав Земовитович, син добжинського князя Земовита І та Анастасії Львівни, якого польська сторона готова була підтримати як противагу Болеславові-Юрієві Тройденовичу88. І сама загадкова загибель останнього у 1340 р., що було найбільш вигідно польському королеві, котрий зреагував блискавичним походом на Львів, також певною мірою пояснює причини, які за нових обставин підштовхували галицько-волинського князя до прямого військового союзу з Тевтонським орденом.

В умовах боротьби за спадщину Романовичів, яка розгорнулася після 1340 р., союз з Орденом став ще більш важливим як у військовому, так і в політичному плані. Тому наприкінці весни 1341 г., відразу ж після витіснення польських військ за межі князівства й підписання перемир'я з королем Казимиром III, лідер галицького боярства й намісник князя Любарта-Дмитра Гедиміновича Дмитро Дедько (мав звання "старости Руської землі") видав грамоту для торунських купців, запрошуючи їх відновити перервану війною торгівлю89. Практично одночасно схожі гарантії безпеки купцям із Торуня своїми грамотами надали й князі Любарт-Дмитро та Кейстут Гедиміновичі90.

Не тільки зброя, але й інші військово-технічні новинки, які з'являлися у володіннях Тевтонського ордену, впроваджувалися у галицько-волинських землях. У першу чергу це стосується військового зодчества, зокрема, замку Любарта в Луцьку, поширення башт донжонів в інших фортецях тощо91.

І тільки після 1387 р., коли Галицька земля була анексована Польщею, а Волинь почала входити до складу Великого князівства Литовського, ситуація докорінно змінилася. Після 1400 р. стосунки з Орденом згасають. На Волині вони знову відродяться вже у XV ст. - у часи князя Свидригайла Ольгердовича92.

Таким чином, наявні джерела дозволяють стверджувати, що впродовж XIII-XIV ст. Галицько-Волинське князівство перебувало в тісному військово-політичному й торговельно-економічному союзі з Тевтонським орденом, що зумовлювалося тогочасною політичною кон'юнктурою та було вигідним для обох сторін.

-----

1Forstreuter K. Die Bekehrung Gedimins und der Deutsche Orden // Altpreussische Forschungen. - Jahrgang V.H. 2. - 1928. - S. 239 - 361; Idem. Die preusische Kriegsflotte im 16 Jahrhundert. Altpreussische Forschungen. - 17. - 1940. - S. 58 - 123; Idem. Die Bekehrung des Litauerkonigs Gedimin, Eine Streitfrage // Jahrbuch der Albertus-Universitat. - Bd. 6. - 1955. - S. 142 - 155; Idem. Preussen und Russland von der Anfaengen des Deutschen Ordens bis zu Peter dem Grossen. - Goettingen; Berlin; Frankfurt, 1955; Idem. Der Deutsche Orden in Mittelmeer. - Bonn, 1967.

2Ждан М.-Б. Романовичі і Німецький хрестоносний орден // Український історик. - 1973. - N 3/4.

3Матузова В. И. Русь в историографии Тевтонского ордена (XIV в.) // Внешняя политика Древней Руси. - Москва, 1988. - С. 43 - 44; Её же. Английская знать

стр. 11

в крестовых походах на Пруссию и Литву (XIV в.) // Восточная Европа в древности и средневековье: Чтения памяти чл.-кор. АН СССР В. Т. Пашуто. - Москва, 1993. -С. 50 - 51; Её же. Роль Тевтонского ордена в осуществлении планов проникновения Римской курии на Русь // Восточная Европа в древности и средневековье: Чтения памяти чл.-кор. АН СССР В. Т. Пашуто. - Москва, 1994. - С. 59 - 60; Её же. Немецкий орден: От Аксона до Грюнвальда // Средневековая Европа глазами современников и историков. - Т. 2. - Москва, 1994. - С. 201 - 225; Её же. Грамота вице-магистра Тевтонского ордена в Пруссии Бурхарда фон Хорнхаузена галицкому князю Даниилу и мазовецкому князю Земовиту (1254 г.) // Восточная Европа в древности и средневековье: Чтения памяти чл.-кор. АН СССР В. Т. Пашуто. - Москва, 1997. - С. 33 - 35; Её же. Тевтонский орден во внешней политике князя Даниила Галицкого // Восточная Европа в исторической ретроспективе: К 80-летию В. Т. Пашуто. - Москва, 1999. - С. 145 - 142; Её же. Создание исторической памяти (ранние исторические сочинения Тевтонского ордена в Пруссии) // Восточная Европа в древности и средневековье: Чтения памяти чл.-кор. АН СССР В. Т. Пашуто. - Москва, 2000. - С. 10 - 14; Её же. Тевтонский орден и Северная Европа // Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст. - Чернівці, 2000. - С. 104 - 108; Её же. "Книга Отцов Церкви" - памятник литературы Немецкого ордена. Автор как член корпорации // Восточная Европа в древности и средневековье: Чтения памяти чл.-кор. АН СССР В. Т. Пашуто. - Москва, 2003. - С. 152 - 156; Матузова В. І. Тевтонський орден у зовнішній політиці князя Данила Галицького // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії. - Чернівці, 1998. - Т. 1. - С. 50 - 57; Пётр из Дусбурга. Хроника земли Прусской / Изд. подг. В. И. Матузова. - Москва, 1997.

4Масан О. М. Добжинський орден (до історії дорогичинського інциденту 1237 року) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії. - Чернівці, 1996. - Вип. 1. - С. 41 - 52; Вип. 2. - С. 52 - 62; Його ж. Крістбурзький договір 1249 р. (Переклад і коментар) // Там само. - Чернівці, 1999. - Т. 2. - С. 74 - 85; Його ж. Середньовічна Україна і Німецький орден: недосліджені проблеми взаємовідносин // IV Міжнародний конгрес україністів: Історія. - Ч.1. - Одеса; К.; Л., 1999. - С. 74 - 79; Його ж. Німецький орден у Семигороді // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії. - Т. 1. - Чернівці, 2002. - С. 74 - 94; Його ж. Прусський союз (з історії станової опозиції в державі Німецького ордену) // Там само. - Т. 2. - Чернівці, 2002. - С. 27 - 45; Масан О., Федорук А. Участь українсько-молдавського загону в битві під Грюнвальдом // Питання історії України. - Т. 6. -Чернівці, 2003. - С. 193 - 197. На V Міжнародному конгресі україністів у Чернівцях 28.08.2002 р. О. Масан виступив із доповіддю "Галицько-Волинське князівство і держава Німецького ордену в Пруссії: проблеми взаємин", яка, на жаль, не була опублікована в матеріалах конгресу (Л. В.).

5 "Nos et pi[i]e memo(r)aminis n(ost)ri pr(a)edecessores c(a)ri(ssi)mi, scilicet Romanus, Daniel, Leo, Geogrgius et Andreas [...] aut incolis, p(er)petu[a]e omnimodeq(ue) pasis et concordi[a]e unionem fac(er)e c(on)suevim(us) et f(ir)mavim(us), s(ecundu)m quod in eor(um)dem pr[a]edecessor(um) n(ost)ror(um) et litt(er)es n(ost)ris alias sup(er) dictate c(on)cordial habenta p(rae)fectis patet, evident(er)" (див.: Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини ХІV століть. Дослідження. Тексти. - Л., 2004. - С. 178).

6 Оригінал зберігався у Кенігсберзькому державному архіві (Staatsarchiv Konigsberg), нині у Таємному державному архіві прусської спадщини у Берліні (CSPK, Berlin, 81, N 4). Опис оригіналу й бібл. див.: Купчинський О. Акти та документи... - С. 176 - 178.

7 Die Statuten des Deutschen Ordens nach den aeltesten Handschriften / Ed. M.Perlbach. - Halle, 1890. - S. 159 - 160.

8Tumler M. Der Deutsche Orden im Werden. Wachsen und Wirken bis 1400 mit einem Abriss der Geschichte des Ordens von 1400 bis zur neuesten Zeit. - Wien, 1954. - S. 62.

9Назаренко А. В. Западноевропейские источники // Древняя Русь в свете зарубежных источников / Под ред. Е. А. Мельниковой. - Москва, 1999. - С. 263.

10Forstreuter K. Der Deutsche Orden in Mittelmeer. - S. 59.

11Войтович Л. Княжа доба на Русі: Портрети еліти. - Біла Церква, 2006. - С. 466 - 490. У Білій Церкві готується до друку монографія петербурзького історика О. Майорова, де цю проблему всесторонньо розглянуто з залученням нових джерел.

стр. 12

12Масан О. Недосліджені питання відносин між Україною та Орденською Пруссією в XIII-XІV ст. // Науковий вісник Чернівецького університету: Історія. - Вип. 96/97. - Чернівці, 2000. - С. 45.

13Майоров А. Международное положение Галицко-Волынского княжества в начале XIII в. Роман Мстиславич и Штауфены // Доба короля Данила в науці, мистецтві, літературі. - Л., 2008. - С. 125 - 127.

14Georgii Acropolitae. Opera. - T. 1 / Rec. A.Heisenberg. - Lipsiae, 1903. - Cap. 20. - P. 33; Летопись логофета Георгия Акрополита, перевод под ред. бакалавра И. Троицкого // Византийские историки, переведённые с греческого при Санкт-Петербургской духовной академии. - Санкт-Петербург, 1863. - Гл.20. - С. 38 - 39.

15Пашуто В. Т. Внешняя политика Древней Руси. - Москва, 1968. - С. 266.

16Дуйчев И. Цар Иван Асен ІІ. 1218 - 1241. По случай от 700 г. от неговата смерт. - София, 1941. - С. 5 - 6; Дуйчев И. Преноси към историята на Иван Асен ІІ. - София, 1943. - С. 152 - 162; Цанкова-Петкова Г. България при Асеневци. -София, 1978. - С. 108; Цанкова-Петкова Г. Културни и политически връзки и отношения България, Киевска Русия и Византия през ранното средновековие // Руско-български връзки през векове. - София, 1986. - С. 79 - 81; Божилов И. Фамилията на Асеневци (1186 - 1460): Генеалогия и просопография. - София, 1994. -С. 37 - 38, 104 - 118.

17Войтович Л. Князь Іван Бирладник: загадка походження // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. - Вип. 5. - Л., 2006. - С. 7 - 15; Його ж. Князь Іван Бирладник: загадкова постать // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип. 11/12. - Дрогобич, 2008. - С. 51 - 62; Його ж. Союз Візантії та Галицько-Волинської держави за Ангелів // Княжа доба: історія і культура. - Вип. 2. - Л., 2008. - С. 30 - 39; Його ж. Галицьке князівство на Нижньому Дунаї // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: Мат. міжнар. наук. конф. Галич, 10 - 11 жовтня 2008. - Галич, 2008. - С. 3 - 18.

18Попруженко М. Г. Синодик царя Борила. - София, 1928. - С. 79 - 80; Ангелов Д. Богомилството в България. - София, 1961; Кожухаров С. Неизвестен летописен разказ от временито на Иван Асен ІІ // Литературна мысл. - 1974. - N 2. - С. 127; Gjuzelev V. Das Papsttum und Bulgaren im Mittelalter (9 - 14 Jahrhundert) // Bulgarian Historical Review. - 1977. - N 1. - P. 43; Данчева-Василева А. България, папството и западноевропейската политика през първата половина ХІІІ в. // Из политическата история на България. - София, 1985. - С. 195 - 196.

19Цанкова-Петкова Г. България при Асеневци. - София, 1978. - С. 92.

20Петков К. Унията между Българската църква и Рим в началито на ХІІІ век - някои пренебрегвани аспекти // Духовна култура (София). - 1992. - N 9. - С. 25 - 32; Петков К. Българските добавки към Синодика на цар Борил - историко-културна интерпретация. - Велико Тырново, 1993; Стефанов П. Нов поглед към унията между българската и римската църква през ХІІІ век // Духовна култура (София). - 1998. - N 5. - С. 343 - 352; Чолова Ц. Българските църква и опитите за уния през средневековите // Религия и църква в България: Социальни и културни измерения в православисто и неговата специфика в българските земли / Ред. Г. Бакалов. - София, 1999. - С. 124.

21Шушарин В. И. Укрепление феодального государства // История Венгрии. -Т. 1. - Москва, 1971. - С. 145.

22 Rerum Hungaricarum Monumenta Arpadiana / Ed. St. L.Englicher. - Sangalli, 1849. - P. 489 - 491; Списания на Българската академия науките. - Т. 3. - София, 1912. - С. 133.

23Волощук М. М. Угорські військові кампанії у Галичину на початку ХІІІ ст.: основні цілі та характер перебігу // Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу (присвячується 70-річчю археологічного відкриття і 850-літтю Галицького кафедрального собору): Мат. Міжнар. ювіл. наук. конф. - Івано-Франківськ; Галич, 2006. - С. 64 - 72; Його ж. Угорські військові кампанії у Галичину на початку ХІІІ ст.: основні цілі та характер перебігу // Вісник Національного університету "Львівська політехніка" (Львів). - 2006. - N 571. - С. 99 - 104; Волощук М. Обстоятельства казни в 1210 г. Игоревичей черниговских: актуальные вопросы реконструкции русско-венгерских отношений начала ХІІІ в. // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. - Санкт-Петербург, 2007. - N 1/2. - С. 105 - 112.

стр. 13

24Волощук М. М. Проблема васальної (?) підлеглості князів Ігоревичів чернігівських від угорського короля Ендре ІІ: джерела, історіографія, коротка постановка проблеми // Український історичний збірник. - К., 2008. - Вип. 11. - С. 18 - 25.

25Майоров А. В. Галицко-Волынская Русь: Очерки социально-политических отношений в домонгольский период: Князь, бояре и городская община. - Санкт-Петербург, 2001. - С. 408 - 410; Петрик А. До історії боярських родин Кормильчичів, Доброславичів та Дядьковичів // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип. 5. -Дрогобич, 2001. - С. 29 - 45; Його ж. До історії боярства та боярських родів Перемишльської землі // Там само. - Вип. 6. - Дрогобич, 2002. - С. 105 - 117; Його ж. Угорська партія в контексті політичного розвитку Галицько-Волинської держави // Там само. - Вип. 9. - Дрогобич, 2005. - С. 181 - 193; Мазур О. Володислав Кормильчич: Шлях до княжого столу // Там само. - Вип. 6. - Дрогобич, 2002. - С118 - 129; Драбчук І. Три портрети найвпливовіших представників галицької знаті кінця ХІІ - початку ХІІІ ст. // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: Мат. Міжнар. наук. конф. Галич, 10 - 11 жовтня 2008 р. - Галич, 2008. - С. 135 - 148; Волощук М. М. Володислав Кормильчич: угорське перебування 1214 - 1232 рр. // Тези Міжнародної наукової конференції "Східноєвропейські старожитності в добу середньовіччя", присвяченої 90-річчю з дня народження видатного вітчизняного археолога Б. О. Тимощука, Чернівці, 10 - 11 квітня 2009 р. - Чернівці, 2009. - С. 20 - 21; Його ж. "Вокняжіние" галицьке Володислава Кормильчича (1210 - 1214 рр., з перервами): міфи і реальність // Acta Posoniensia. - Bratislava, 2009. - V. 10 (K zivotnemu jubileu Zuzany Sevcikovej). - S. 99 - 113.

26Gaspar E. Hermann von Salza und die Grundung des Deutsсhordenstaats in Preussen. - Tubingen, 1924. - S. 6.

27 Vetera Monumenta Poloniae et Lithuaniae... ex tabulariis vaticanis / Ed. A.Theiner. - T. 1. - Romae, 1859. - N 65; Kodex diplomaticus Arpadianus continuatus / Ed. C.Wenzel. - N 4. - Pest, 1864. - N 227.

28Волощук М. М. Венгерское присутствие в Галиции в 1214 - 1219 годах // Вопросы истории (Москва). - 2005. - N 12. - С. 97 - 106.

29 Див: Codex Diplomaticus et Commemorationum Masoviae Generalis. - T. I / Ed. E.Kochanowski. - Varsaviae, 1919. - N 238. - P. 249 - 254. Автор щиро вдячний докторові історичних наук О. Головку, який люб'язно дозволив ознайомитися з розділом "Волинська земля, Мазовецьке князівство і Добжинський орден у другій половині 30-х років ХІІІ ст." його нової монографії "Нащадки Романа Великого", над якою він зараз працює. Посилання 29 - 31 - із тексту цього розділу.

30 Codex Diplomaticus et Commemorationum Masoviae Generalis. - T. I. - N 279. - P. 305.

31 Ibid. - N 287. - P. 318 - 320; N 288. - P. 320 - 322; N 296. - P. 335 - 338; N 297. - P. 338 - 340.

32Ждан М. -Б. Романовичі і Німецький хрестоносний орден // Український історик. - 1973. - N 3/4. - С. 54 - 68; Szczawelewa N.I. Sprawa pruska w polityce Daniela Halickiego // Ekspansja niemieckich zakonуw rycerskich w strefe Baltyku od XIII do polowy XVI wieku. - Torun, 1990. - S. 52 - 53; Котляр М. Ф. Війна Волинського князівства з Добжинським орденом // Середньовічна Україна. - К., 1996. - С. 17 - 28; Масан О. М. Добжинський орден: до історії дорогичинського інциденту 1237 року // Питання стародавньої історії, археології й етнографії. - Вип. 1. - Чернівці, 1996. -С. 41 - 52; Вип. 2. - Чернівці, 1996. - С. 52 - 62; Головко О. Побужжя в контексті політичного розвитку Південно-Західної Русі (Х - перша половина ХІІІ ст.) // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до ХVIII ст.). - Вип. 2. - К., 2002. - С. 59 - 76; Його ж. Корона Данила Галицького: Волинь і Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього та класичного середньовіччя. - К., 2006. - С. 308 - 313.

33Головко А. Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях Х -первой трети ХІІІ вв. - К., 1988. - С. 98 - 99; Головко О. Побужжя в контексті політичного розвитку... - С. 59 - 76; Його ж. Корона Данила Галицького... - С. 308 - 313.

34Wlodarski B. Polityczne plany Konrada I ksiecia mazowieckiego. - Torun, 1971. - S. 30.

35 Codex Diplomaticus et Commemorationum Masoviae Generalis. - T. 1. - N 366. - P. 421.

36 Preussisches Urkundenbuch. Politische Abteilung. - T. 1 / Ed. I.Philippi. - Konigsberg, 1882. - N 118.

стр. 14

37 Ibid. - N 126.

38Головко О. Б. Корона Данила Галицького... - С. 312 - 313.

39Котляр М. Ф. Війна Волинського князівства з Добжинським орденом. - С. 23 - 24.

40Головко О. Б. Корона Данила Галицького... - С. 313. Див.: Ulanowski B. O wspoludziale Templariuszуw w bitwie pod Legnica // Rozprawy Akademii Umiejetnosci: Wydzial Historyczno-Filozoficzny. - 1884. - T. 17. - S. 275 - 322; Bachfeld G. Die Mongolen in Polen, Schlesien, Bohmen und Mahren. - Innsbruck, 1889. - S. 70 - 72; Taubitz F. Die Mongolenschlacht bei Wahlstatt am 9 April 1241 // Schlesische Geschichtsblatter. -1931. - N 3. - S. 62; Zatorski W. Pierwszy najazd Mongolow na Polske w roku 1240 - 1241 // Przeglad Historyczno-Wojskowy. - 1937. - T. 9. - S. 175 - 225; Petry L. 1241, Schlesien und der Mongolensturm. - Breslau, 1938. - S. 29 - 35; Krakowski S. Polska w walce z najazdami tatarskimi w XIII wieku. - Lodz, 1956; Labuda G. Wojna z Tatarami w roku 1241 // Przeglad Historyczny. - 1959. - T. 50. - S. 189 - 224; Groblewski W. Skutki pierwszego najazdu Tatarуw na Polske // Szkice Legnickie. - 1971. - T. 6. - S. 81 - 92; Kauzynski S. Imperium mongolskie. - Warszawa, 1984. - S. 107 - 108; Jasinski T. Przerwany hejnal. - Warszawa, 1988. - S. 57 - 64; Korta W. Problemy bitwy Legnickiej i stan badan // Bitwa Legnicka. Historia i tradycja. - Wroclaw; Warszawa, 1994. - S. 7 - 33; Sarnowsky J. The Teutonic Order confronts Mongols and Turks // The Military Orders: Fighting for the Faith and Caring for the Sick. - Aldershot, 1994. - P. 253 - 262.

41Voigt J. Geschichte Preussens von den aeltesten Zeiten bis zum Untergange der Herrschaft des Deutschen Ordens. - V. 9. - Hildesheim, 1968 (repr. Koenigsberg, 1827 - 1839). - 2. - S. 660 - 665.

42Militzer K. Die Entstehung der Deutschordensballeien im Deutschen Reich // Quellen und Studien zur Geschichte des Deutschen Ordens. - V. 16. - 2. - Marburg, 1981. - S. 57 - 63.

43Lampe K.H. Von Osterna, Poppo // Altpreussische Biographie. - 2 / Ed. C.Krollmann, K.Forstreuter, F.Gause. - Marburg, 1967. - S. 485.

44Масан О. Крістбурзький договір 1249 р. - С. 74 - 85.

45 Preussisches Urkundenbuch. - T. 1. - Koenigsberg, 1882. - N 204. - P. 142.

46 Codex dyplomatycus Poloniae / Ed. L.Ryszczewski, A.Muczkowski. - Vol. 3. -Varsoviae, 1858. - N 30.

47Котляр М. Ф. Воєнне мистецтво Давньої Русі. - К., 2005. - С. 334 - 342.

48Balzer O. Genealogia Piastуw. - Krakуw, 1895. - S. 345; Baumgarten N. Genealogies et marriages ocidentaux des Rurikides Russes du X-e au XIII-e siecle // Orientalia Christiana. - N 35. - Roma, 1927. - P. 49; Archiv fur Sippenforschung. - XVIII Jahr., - N 6. - Gцrlitz, 1941. - P. 19; Isenburg K.W. Stammtafeln zur Geschichte der Europaischen Staaten. - T. 1. - Marburg, 1953. - Taf.157; Dqbrowski D. Rodowуd Romanowiczуw ksiazat halicko-wolynskich. - Poznan; Wroclaw, 2002. - S. 155 - 166; Войтович Л. Княжа доба на Русі: Портрети еліти. - С. 501.

49Масан О. Середньовічна Україна і Німецький орден... - С. 75.

50 Preussisches Urkundenbuch. - Т. 1. - N 289. - Р.216 - 217.

51Паславський І. Коронація Данила Галицького в контексті політичних і церковних відносин ХІІІ ст. - Л., 2003. - С. 80 - 86.

52 Preussisches Urkundenbuch. - Т. 2. - N 61. - Р.55 - 56.

53 Ibid. - N 82. - P. 73 - 74.

54Войтович Л. Остання еміграція короля Данила Романовича // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки: Історичні науки. -N 13. - Луцьк, 2009. - С. 89 - 96.

55 Preussisches Urkundenbuch. - Т. 2. - N 89. - Р.80 - 81.

56Sarnowsky J. The Teutonic Order confronts Mongols and Turks. - P. 258 - 260.

57 Preussisches Urkundenbuch. - Т. 2. - N 111/112. - Р.101 - 102.

58Voigt J. Geschichte Preussens. - 3. - S. 174 - 175; Schumacher B. Geschichte Ost-und Westpreussens. - Wurzburg, 1958. - S. 42 - 43; Bookmann H. Der Deutsche Orden. Zwцlf Kapitel aus seiner Geschichte. - Munchen, 1981. - S. 100 - 101; Головко О. Західнобузькі міста Холм і Дорогичин у політичній діяльності короля Данила Романовича // Дрогичинъ 1253: Мат. Міжнар. наук. конф. з нагоди 755-ї річниці коронації Данила Романовича. - Івано-Франківськ, 2008. - С. 60 - 62.

59Войтович Л. Штрихи до портрету князя Лева Даниловича // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до XVIII ст.). - Вип. 5. - К., 2005. - С. 143 - 156; Його ж. Князь Лев Данилович - полководець і політик // Confraternitas:

стр. 15

Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича [Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 15]. - Л., 2006 - 2007. - С. 115 - 124; Його ж. Улус Ногая і Галицько-Волинське князівство // Україна - Монголія: 800 років у контексті історії. - К., 2008. - С. 71 - 78.

60 Annalista Thorunensis // Scriptores rerum Prussicarum. - T. 3. - Leipzig,1868. -P. 62.

61Войтович Л. Нащадки Чингіз-хана: Вступ до генеалогії Чингізидів-Джучидів. - Л., 2004. - С. 189 - 191.

62Голездренко О. Львівський цех мечників // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип. 9. - Дрогобич, 2005. - С. 194 - 201.

63Микитишин В. О. Обладунки та озброєння українського лицаря ХІV-XV ст. // Народознавчі зошити (Львів). - 2001. - N 2. - С. 38 - 42; Її ж. Організація князівського війська у другій половині XIV - першій половині XV ст. // Актуальні проблеми державного управління. - Вип. 5. - Л., 2001. - С. 295 - 298.

64Котипко А. Д. З історії економічних зв'язків Північного Причорномор'я і Західної Волині з країнами Балтійського регіону (X-XIII ст.) // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. - Вип. 3. - Л., 2000. - С. 13 - 18; Його ж. Інфраструктура зовнішньоекономічних зв'язків Галицької та Волинської земель (ХІІІ - перша половина XIV ст.) // Король Данило та його доба. - Л., 2002. - С. 26 - 41.

65Купчинський О. Акти та документи... - С. 162 - 166.

66Lutge F. Strukturwandlungen im ostdeutschen und osteuropдischen Fernhandel des 14. bis 16. Jahrhunderts. - Munchen, 1964. - S. 16.

67Dollinger P. The German Hanza. - London, 1970. - P. 231 - 232.

68Войтович Л. Торгівля, ремесло, рільництво // Історія Львова. - Т. 1: 1256 - 1772. - Л., 2006. - С. 87.

69Масан О. Середньовічна Україна і Німецький орден... - С. 78.

70 Там само.

71 Там само. - С. 77.

72Войтович Л. Юрій Львович та його політика // Галичина і Волинь в добу середньовіччя: До 800-річчя з дня народження Данила Галицького. - Вип. 3. - Л., 2001. - С. 70 - 78; Його ж. Королівство Русі: реальність і міфи // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип. 7. - Дрогобич, 2003. - С. 63 - 71; Його ж. Королівство Русі: факти і міфи // Дрогичинъ 1253: Мат. міжнар. наук. конф. з нагоди 755-ї річниці коронації Данила Романовича. - Івано-Франківськ, 2008. - С. 4 - 17.

73 "Cum int(er) honorabiles viros, vestros pr[a]edecessores mag(ist)r(u)m atq(ue) fraters Prussi[a]e ex una p(ar)te, n(ost)rosq(ue) serenissimos progenitors ex altera, dil(e) ct(s)onis insignia ac mutu[a]e promot(i)onis b(e)n(e)ficia vigueru(n)t, delectate et nos vobiscum eodem caritatis vinc[u]lo uniri ac sinc(er)a amicitia f[o]ederari" / "Оскільки між шанованими мужами, вашими попередниками - магістром і братами прусськими, з одного боку, і нашими найяснішими предками - з іншого, процвітали вияви люб'язності та добродійства взаємного сприяння, тому і нам відрадно з вами єднатися цим зв'язком прихильності та щирої дружби" (див.: Купчинський О. Акти та документи... - С. 145 - 152).

74 "C[a]eterum terras vestras fideliter pr[a]emunire curabum(us) pr[a]e Tataris, dum(m)odo nobis constiterit, et ab hostili quolibet invasore" / "Будемо, урешті, старатися надійно захистити ваші землі від татар і від будь-якого іншого ворожого нападника, як тільки це нам випаде".

75Семёнов И. С. Христианские династии Европы. - Москва, 2002. - С. 465.

76 "...qu(a)e t(em)p(or)e p(at)ris n(os)tri felicis memori(a)e..." (див.: Купчинський О. Акти та документи... - С. 152 - 158).

77Купчинський О. Акти та документи... - С. 158 - 161.

78 Там само. - С. 167 - 170 ("...rex Daniel seu Leo n(oste)r avatus, aut Geordius n(oste)r...").

79 Там само. - С. 170 - 173.

80Dqbrowski J. Ostatnie lata Ludwika Wielkiego. - Krakуw, 1918. - S. 111 - 112; Wlodarski B. Polska i Rus, 1194 - 1340. - Warszawa, 1966. - S. 287 - 289; Dowiat J. Polska - panstwiem sredniowiecznej Europy. - Warszawa, 1968. - S. 323; Wyrozumski J. Historia Polski do 1505 r. - Warszawa, 1973. - S. 227.

81Войтович Л. Королівство Русі: факти і міфи. - С. 4 - 17.

стр. 16

82 "Ver(um) etiam nos, ut obululantium seu latrantiu(m) et minus iuste detrahentiu(m) c(on)dictatul memo(r)at[a]e unionis, qui concurrimus, veritati referu(n)t, ora c(on) cludamus et obstruamus pr(a)etacia teno(r)e p(raese)ntium litte(er)ar(um), dignu(m) dixumus renova(re), ut v[u]ltum et intuitum assumendo novitatis exultant ac l)a) etentum maiori pr(a)efulcimine fi(r)mitatis" / "Ми ж, щоби закрити рот наклепникам і брехунам, і тим, що несправедливо шкодять умовам згаданого союзу, вважаємо за гідне, дбаючи про правду, відновити [нашу угоду] даним документом, щоб, набувши нового виразу та вигляду, вона втішилася більшою силою та обгрунтованістю" (див.: Купчинський О. Акти та документи... - С. 174 - 180).

83Купчинський О. Акти та документи... - С. 180 - 187.

84 Historiae Hungaricae Fontes Domenici / Ed. M.Florianus. - V. 3. - Lipsiae, 1884. - P. 128.

85 Ibid

86Dqbrowski J. Ostatnie lata Ludwika Wielkiego. - S. 112; Abraham W. Powstanie kosciola lacinskiego na Rusi. - T. 1. - Lwуw, 1904. - S. 206; Balcer O. O nastepstwie tronu w Polsce // Rozprawy Akademii Umiejetnosci: Wydz. Hist. - Filoz.: Ser. 2. - T. 11. -1905. - S. 430; Zakrzewski S. Wplyw sprawy ruskiej na panstwo polskie w XIV wieku // Przeglad Historyczny. - T. 23. - 1922. - S. 99; Wlodarski B. Polska i Rus. - Warszawa, 196. - S. 288; Wyrozumsi J. Kazimierz Wielki. - Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1986. - S. 80 - 81.

87Мазур О. "Лотка князь руський, прибув до Вишеграда": гіпотетична ідентифікація особи // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип. 7. - Дрогобич, 2003. - С. 72 - 79.

88Кордуба М. Болеслав-Юрій ІІ. Останній самостійний володар Галицько-Волинської держави. - Краків, 1940. - С. 19 - 20. Здогадка О. Мазура щодо існування князя Володимира Андрійовича (див.: Мазур О. "Лотка князь руський, прибув до Вишеграда"... - С. 77 - 79) цілком у дусі здогадок польських істориків стосовно тотожності "Лотка" і "Болька" (Л. В.).

89Купчинський О. Акти та документи... - С. 194 - 200.

90 Там само. - С. 200 - 204.

91Терський С. Лучеськ X-XV ст. - Л., 2006; Його ж. Княже місто Володимир. - Л., 2010.

92Войтович Л. Етапи політичної історії Волині XIV-XV ст. Державність. Васалітет. Інкорпорація // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Т. 5: Історичні та філологічні розвідки, присвячені 60-рiччю академіка Я. Iсаєвича. - Л., 1998. - С. 153 - 168.

The article explores the issue of military-political and trade-economic union between Principality of Galicia-Volhynia and Teutonic Order during XIII-XIV centuries. On analysing all available sources author concludes, that alliance specified by that time political conjuncture existed and was profitable for both sides.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ТЕВТОНСЬКИЙ-ОРДЕН-У-ПОЛІТИЦІ-ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО-КНЯЗІВСТВА

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Лидия БасмачContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Basmach

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ТЕВТОНСЬКИЙ ОРДЕН У ПОЛІТИЦІ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 05.09.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ТЕВТОНСЬКИЙ-ОРДЕН-У-ПОЛІТИЦІ-ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО-КНЯЗІВСТВА (date of access: 02.08.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Лидия Басмач
Одесса, Ukraine
3290 views rating
05.09.2014 (2523 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
«Мы могли бы ШАНТАЖИРОВАТЬ весь мир – и нам бы давали деньги на обслуживание». Тишина!! Занавес!! Украинская дипломатия испустила последний вздох. Думаете все? Ведь уже сказанного с лихвой хватит чтобы поставить под сомнение авторитет США, как мирового лидера. Итак, нардеп выразил уверенность, что встреча Байдена с Зеленским пройдет «на повышенных тонах», дескать Украина имеет на это право по итогам соглашения между США и Германией по СП-2.
Catalog: Разное 
3 days ago · From Naina Kravetz
Как нам без всякой мистики побеседовать с человеческой душой и узнать у нее тайны Мира.
Catalog: Философия 
4 days ago · From Олег Ермаков
ОПЫТ ВЕНГЕРСКИХ РЕФОРМ. К 100-ЛЕТИЮ СО ДНЯ РОЖДЕНИЯ ЯНОША КАДАРА
Catalog: История 
4 days ago · From Україна Онлайн
ЗАРУБЕЖНАЯ ИСТОРИОГРАФИЯ ГАБСБУРГСКОЙ МОНАРХИИ. XX - начало XXI века
Catalog: История 
4 days ago · From Україна Онлайн
СОВРЕМЕННЫЙ ЭКОНОМИЧЕСКИЙ КРИЗИС В ГРЕЦИИ И ГРЕКО-ГЕРМАНСКИЕ ОТНОШЕНИЯ
Catalog: История 
4 days ago · From Україна Онлайн
ИСТОРИЯ СОВЕТСКО-ВЕНГЕРСКИХ ОТНОШЕНИЙ В 1945-1989 годах
Catalog: История 
4 days ago · From Україна Онлайн
Х. Духхардт. МИР В ЕВРОПЕ РАННЕГО НОВОГО ВРЕМЕНИ. ИЗБРАННЫЕ ТРУДЫ 1979-2011
Catalog: История 
5 days ago · From Україна Онлайн
Превращаясь в пыль, литий неизбежно поднимается в воздух и отравляет все живое вокруг. Самое меньшее, чем грозит литиевая пыль – это слепота. Погибает рыба, питьевая вода становится непригодной для употребления. Кроме того вода является главным ресурсом для добычи лития. Ее катастрофические сокращение отмечают местные жители всех разрабатываемых месторождений.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
БОЛГАРСКИЕ СЛУШАТЕЛИ АРТИЛЛЕРИЙСКОГО ОФИЦЕРСКОГО КЛАССА (1901-1914 годы)
Catalog: История 
6 days ago · From Україна Онлайн
ДИНАСТИЧЕСКАЯ ДИПЛОМАТИЯ В РОССИЙСКО-ФРАНЦУЗСКИХ ОТНОШЕНИЯХ 1856-1870 годов
Catalog: Право 
6 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ТЕВТОНСЬКИЙ ОРДЕН У ПОЛІТИЦІ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones