Заглавие статьи | ТАК ЗВАНИЙ "НАПИС ПЕТРА МОГИЛИ" У СОФІЇ КИЇВСЬКІЙ ТА ДАТА ЗАСНУВАННЯ СОБОРУ |
Автор(ы) | О. П. Толочко |
Источник | Український історичний журнал, № 5, 2010, C. 4-25 |
Напис, виконаний на честь реставрації Софійського собору здогадно київським митрополитом Петром Могилою, став головним доказом на користь нетрадиційної дати заснування храму (1011 р.). Автор демонструє, що подібної дати в оригінальному варіанті напису не було - вона з'явилася лише під час так званої "солнцевської реставрації" 1843 - 1853 рр. Початковий варіант напису стверджував, що Софійський собор побудував Ярослав Мудрий у 1037 р. Дата 1011 р. уперше виникає у записках з історії Софії, створених протягом другої половини XVIII ст. Її походження очевидне - вона стала наслідком непорозуміння, спричиненого зміщеною на 10 років хронологією Ярославового княжіння у "Синопсисі" (1674 р.), який, своєю чергою, запозичив її (хронологію) з "Хроніки польської" Мацея Стрийковського (1582 р.). Жодного значення для з'ясування справжнього віку Софійського собору всі ці джерела не можуть мати.
I
Напис, виконаний на честь реставрації Софійського собору київським митрополитом Петром Могилою, став головним доказом нетрадиційної дати заснування храму (1011 р.), яку відстоює Н. Нікітенко. Напис містився на підпружних арках центрального купола - починався на північній, завершувався на західній. Він був знищений під час реставраційних робіт 1953 р.1і відомий нині лише за публікаціями ХІХ ст. Уперше його надрукував митрополит Євгеній (Болховітінов) - у 1825 р. в "Описі Києво-Софійського собору". Тоді напис виглядав так:
[північна арка] Изволеніемъ Божіемъ нача здатися сей Премудрости Божія храмъ въ лто 1037. благочестивымъ княземъ и самодержцемъ всея Россіи Ярославомъ-Георгіемъ Владиміровичемъ. Совершися же въ лто 1038 [східна арка] и освященъ ?еопемптомъ митрополитомъ Кіевскимъ тойжде святый храмъ, и даже до лта 1596 правоврными митрополитами отъ Востока содержимъ бысть. Въ лто же то отступникомъ Михаиломъ Рогозою въ запустніе и разореніе прейде, и даже до лта 1631 въ томъ пребысть. [південна арка] въ то же лто благодатіею Божіею, егда царствовати нача Владиславъ Четвертый, Великий Король Польскій, благочестивыя Церкви восточныя сыномъ возврати и отдаде и. Въ лто же 1634 тщаніемъ [західна арка] и иждивеніемъ Преосвященнаго Архіепископа, Митрополита Кіевскаго, Галицкаго и всея Россіи, Экзарха ?рону Константинопольскаго, Архимандрита Печерскаго, Петра Могилы, обновлятися начатъ во славу Бога въ Тройц славимаго. Аминь2.
Тотожно відтворювали напис І. Фундуклей3 і М. Закревський4.
При тому, що напис вважають сучасним згаданій у ньому даті ("В лто же 1634 тщаніемъ и иждивеніемъ преосвященнаго архіепископа, митрополи-
Толочко Олексій Петрович - член-кореспондент НАНУ, д-р іст. наук, провід. наук. співроб., керівник центру досліджень історії Київської Русі Інституту історії України НАНУ.
E-mail: tolochko@hotmail.com
та Кіевскаго, Галицкаго и всея Россіи [...] Петра Могилы [...]"), його виконано пізніше 1634 р., можливо, навіть за наступників П. Могили. Насторожує вже те, що тут помилково вказано рік коронації Владислава IV - 1631, а також рік передачі Софії православним ("и даже до лта 1631 въ томъ (запустении - О. Т. ) пребысть. В то же лто благодатіею Божіею, егда царствовати нача Владиславъ Четвертый, великий король польскій, благочестивыя церкви восточныя сыномъ возврати и отдаде и"). Насправді Владислава IV було обрано 8 листопада 1632 р. Передача ж (а, вірніше, відібрання силоміць) Софії відбулося у липні 1633 р.5 П. Могила, зрозуміло, не міг зробити таких помилок, тим більше за рік - два після подій, і, тим більше, що саме Владиславові він був зобов'язаний обранням на митрополію. Так само насторожує й титул, з яким згадано Владислава IV - "великий король Польський". Його важко уявити як актуальний у політичній культурі Речі Посполитої6, але, можливо - як пригадування про давнього короля. Більше того, є підстави погодитися зі спостереженнями С. Голубєва, що хоча першочергове опорядження церкви для богослужіння було здійснене ще у 1633 р., реконструкція її розтягнулася на довгі роки. Сильвестр Косов у "Патериконі", опублікованому 1635 р., стверджував, що митрополит церкву Св. Софії "ледве тільки міг від руїн звільнити і дещо поправленою світу показати"7. У 1638 р. Афанасій Кальнофойський також у досить ухильних виразах описує прогрес реставраційних робіт: "Znacznie poprawiac od lat kilku poczeta (церква - О. Т. )"8. Очевидно, найсуттєвіші роботи відбувалися протягом 1640-х рр.
Напис справляє враження ретроспективного, зробленого у фіналі реставрації, а не на її початку. Власне, буквальний його зміст полягає в тому, що колись Петро Могила почав відбудовувати собор. Не виключено, що він був виконаний під час однієї з наступних реставрацій собору - наприкінці XVII чи навіть у XVIII ст.9 (найімовірніше, за митрополитів Гедеона Святополка-Четвертинського чи Йоасафа Кроковського)10.
У своїй монографії Н. Нікітенко передрукувала (з праці П. Лебединцева 1859 р.), як вона гадає, інший варіант напису, який і вважає первісним11. Виглядає він так (подаю за книжкою Н. Нікітенко):
Сия церковь или храм Премудрости Божией изволением Божиим нача здатися в лето 1011 оным благоверным и благочестивым великим князем и самодержцем всея России Ярославом Владимировичем, нареченным во святом крещении Георгием, совершися же в лето 1037, а в лето 1038 ноемврия 4 дня преосвященным Феопемптом митрополитом Киевским и освящен тойжде святый храм. Який храм даже до лета правоверными митрополиты содержим бысть. В лето же то митрополитом Киевским отступником Михаилом Рогозою в запустение и разорение приведен, и даже до лета 1633 пребысть. В то ж 1633 лето месяца июля 2 во вторник, часа тринадесятого, благодатиею Божиею тот храм Владислав Четвертый, великий король Польский, благочестивым церкви Восточныя сыном возврати и отдаде его. В лето же 1634 тщанием и благословением преосвященнаго архиерея митрополита Киевскаго, Галицкаго и всея России, архимандрита Печерскаго церкви святейшего апостольскаго трона Константинопольскаго Петра Могилы великаго поборника благочестия от опустения воздвижеся и обновлятися начат во славу Бога в Троици славимого12.
Спробуємо поставитися до цього тексту дійсно як до варіанта напису та з'ясувати, чи несе він у собі ознаки первинності. Упадає у вічі суттєво зрослий обсяг цього "другого варіанта": якщо у транскрипції митрополита
Євгенія (Болховітінова) напис містить 117 слів, то тут - 148, тобто на 31 слово довше. Зростання обсягу, при тому, досягнуто за рахунок багатослівності й тавтологічності (порівняймо: "сия церковь или храм"; "оным благоверным и благочестивым великим князем и самодержцем"; "нареченным во святом крещении Георгием"; "який храм даже до лета"; "в то ж 1633 лето"; "преосвященнаго архиерея митрополита"; "святейшего апостольскаго трона Константинопольскаго"; "Петра Могилы великаго поборника благочестия"; "воздвижеся и обновлятися начат"). У текстології існує загальне правило: brevior lectio potior, за яким так звані "короткі читання" вважаються первинними, а "довгі читання" - вторинними. Тим більше це стосується пам'ятних настінних написів, де кожне слово - на вагу, а простір - обмежений фізичними розмірами будівлі.
Дивує явний українізм: "який храм" (проти "тойжде храм" у транскрипції Євгенія (Болховітінова)), неприпустимий і малоймовірний в урочистому церковнослов'янському написі. З якоїсь причини пропущено рік унії, на котрий у наступному реченні зроблено посилання ("даже до лета...", "в лето же то"). Крім того, "друга редакція" напису несе також очевидні сліди "редагування", не завжди вдалого. Випала вказівка на споконвічну підпорядкованість київських митрополитів константинопольському патріарху ("правоврными митрополитами отъ Востока содержимъ бысть"). Також не цілком доречно вставлено один із титулів П. Могили (печерського архімандрита) між двома його головними титулами (митрополита та патріаршого екзарха). Вставка призвела до того, що "екзарх" випав і вийшло, ніби П. Могила - архімандрит "церкви константинопольського трону". Натомість "архієпископ" (технічно вірно, але тут недоладно) замінено на "архієрей". Увесь титул, відтак, звучить досить дивно: "преосвященнаго архиерея митрополита Киевскаго, Галицкаго и всея России, архимандрита Печерскаго церкви святейшего апостольскаго трона Константинопольскаго Петра Могилы"13. Загалом, "друга редакція" справляє враження ампліфікації. Як з'ясуємо у своєму місці, Н. Нікітенко стала жертвою непорозуміння: передрукований нею фрагмент не являє собою варіант напису і в такому вигляді ніколи не читався на стінах храму.
П. Лебединцев, який уперше опублікував наведений фрагмент, завжди дотримувався погляду, що Софію Київську збудував Ярослав, і при тому віддавав перевагу "пізній" даті побудови - 1037 р., не надаючи ваги даті 1011 р. Причини подібного нехтування дослідник пояснив у рефераті, прочитаному на ІІІ Археологічному з'їзді в Києві:
На північній арці головного куполу Софійського храму значиться нині: "Изволением Божиим нача здатися сей премудрости Божией храм в лето 1011-е, совершися же в лето 1038-е". До оновлення Софійського собору у 1843 р. замість "в лето 1011" значилося тут "в лето 1037"; оновлювачі правильно завважили, що велика, і, до того ж, мурована споруда не могла бути зведена за один рік, проте невірно розсудили, ніби помилка напису - у році заснування, тоді, як вона - у році його завершення14.
П. Лебединцев міг компетентно судити про справу: того ж року він видав засноване на архівних матеріалах спеціальне дослідження про відновлення Софійського собору у 1843 - 1853 рр.15 Таким чином, є всі підстави припускати, що Могилянський напис було підправлено у 1851 р., тоді ж, коли "на середній арці храму, що примикала до головної бані", було виконано його "двійника" - напис на честь повторного відновлення16.
Утім, окрім стилістичної правки, "другий варіант" додає ще й низку "фактичних" відомостей, відсутніх в оригіналі. Коли можна було б указати на літературні джерела, з яких вони запозичені, справа вирішувалася б цілковито.
Таких "фактичних" подробиць "другий варіант" містить три: дату початку будівництва Софії (1011 р.), день освячення храму ("ноемврия 4 дня"), а також указівку на момент відібрання Софії від уніатів. Джерело перших двох з'ясуємо незабаром (хоча, наприклад, день освячення є загальним місцем у "вчених" працях XVIII - початку ХІХ ст.). Третя ж подробиця настільки індивідуальна, що точно вказує на своє джерело.
Як видно із порівняння двох текстів, "другий варіант" не тільки виправляє хибний рік передачі собору православним (з 1631 на правильний 1633), але й надзвичайно точно датує подію: "месяца июля 2 во вторник, часа тринадесятого". Цю вказівку автор "напису" дослівно запозичив із "Тератургіми" Афанасія Кальнофойського (1638 р.), де буквально так і читаємо:
roku Bozego 1633, miesiaca Jula, dnia wtorego, w dzien wtorkowy, godziny trzynastey17.
"Тератургіма" була опублікована печерською друкарнею 1638 р., і одне це виключає можливість того, що подібна вказівка могла міститися в оригінальному варіанті напису П. Могили 1634 р. Участь "Тератургіми" у формуванні тексту "другого варіанта" напису змушує припускати, що й інші його подробиці є наслідком вчених розшуків котрогось із церковних ерудитів.
Так, указівка на день освячення Софії ("ноемврия 4 дня") походить із розповсюдженої традиції київських прологів XVII-XVIII ст. Ось, наприклад, Захарія Копистенський у "Палінодії" в каталозі київських митрополитів під рубрикою "Феопемпт" занотовує із посиланням :
Утім, між прологом і "написом" було декілька проміжних ланок, з яких, як з'ясовується, запозиченою виявилася також і дата "1011". Ця дата є одним із тих курйозів, на які так багата антикварна традиція, і яких кожний, хто нею займався, має цілу колекцію.
II
Четверту частину збірника описів Києва і Київського намісництва, відомого під назвою "Географическое описание города Киева", становить анонімний опис київських монастирів і церков під заголовком "Вдомость о числ состоящихъ въ город Кіев монастырей" (1784 р.)19. Саме тут, у короткій довідці з історії Софійського собору, і знаходимо всі (крім запозиченої із "Тератургіми") подробиці, використані у "другому варіанті" "напису", і навіть дещо із його стилістики:
Оная первопрестольная катедральная каменная святыя Софія, премудрости божія, церковь устроена благоврнымъ великимъ княземъ Ярославомъ Владимировичемъ, нареченнымъ во святомъ крещеніи Георгіемъ, на томъ мст, где оный князь Ярослав печенговъ побдилъ. Создана сія церковъ по образу константинопольскія Святософійскія церкви и украшена мусіею, которой остатки въ большомъ олтар понын имются.
Начато строеніе оной в лто 1011- е, кончено в 1037-мъ, а 1038-го, ноября 4 преосвященнымъ Феопемптомъ, митрополитомъ кіевскимъ, который между митрополитами кіевскими на ряду щитается 4-мъ, освящена. Въ оной же церкви, въ олтар придлномъ святаго равноапостольнаго великаго князя Владимира, 1053 года, ноября 7-го и создатель оныя великій князь Ярославъ Владимировичъ, въ лто отъ рожденія своего 76-е, по преставленіи своемъ погребенъ20.
Матеріали "Вдомости", як легко встановити, використовувалися укладачами всіх наступних описів Києва, так, що відомості про Софію виявилися розтиражованими в достатній кількості текстів кінця XVIII ст. Описи Києва намагаються вперше зібрати разом і бодай якось систематизувати знання про київські древності. Але вони відбивають той початковий, донауковий, етап, коли звістки пізніх джерел, легендарні повідомлення та просто курйози ще не відсепаровано від надійної інформації, на якій пізніше зводитиме свою будівлю критична археологія.
Відповідно до звичного порядку, "Вдомость" компілювалася із записок, надісланих на офіційний запит місцевими духовними начальствами21. Збереглася ціла низка подібних описів монастирів Київської єпархії (у тому числі Софійського, Михайлівського Золотоверхого, Микільського Пустинного, Братського), укладених 1781 р. у відповідь на імператорський указ і постанову Синоду22. Саме ці записки й було використано при складанні "Вдомости". З інших випадків відомо, наскільки обтяжливими вважали подібні доручення монастирі і наскільки поверхово до них ставилися. У першу чергу тому, що не мали належно підготовлених та обізнаних людей. Як правило, відомості про давню історію церков та монастирів складалися на підставі однієї, у кращому випадку двох, книжок чи "рукописних книг", які траплялися в монастирській бібліотеці. Це добре видно й з нашої "Вдомости". Історичні довідки про старовинні монастирі укладено кожного разу на підставі іншого, далеко не першокласного, джерела, і при тому химерно переплетеного з домислами.
Тут був би доречним невеличкий відступ, що проілюструє якість цих даних, а також і джерел, з яких їх почерпнуто. Звичайно, коректніше було б аналізувати безпосередні джерела "Вдомости", тобто ті записки 1781 р., з яких вона скомпільована. Але оскільки в обгрунтуванні нової дати Софійського собору Н. Нікітенко апелює саме до "Вдомости" 1784 р. (не знаючи про її вторинне походження), зупинімося на ній "для чистоти експерименту".
Так, наприклад, відомості про Успенський собор Печерського монастиря подано частково за Києво-Печерським патериком, частково - за так званою "Хронікою литовською і жмоїтською", пізньою (кінця XVII ст.) компіляцією, широко відомою у списках XVIII ст. Порівняймо:
Заснування Михайлівського Золотоверхого монастиря "Вдомость" пов'язує із легендарним першим митрополитом Михаїлом, запозичуючи відповідний фрагмент із "Синопсиса". Порівняймо:
Сто років існування цієї церкви автор вирахував самостійно, до того моменту, коли Михайлівський монастир було "наново" засновано Святополком Ізяславичем.
Так само за "Синопсисом" (при тому плутаючи рік смерті засновниці із роком побудови) викладає "Вдомость" давньоруську частину історії Кирилівської церкви. Порівняймо:
Згідно з тим же "Синопсисом" ("какъ значится по "Сінопсису", напечатанному въ Кіево-Печерской лавр, 1080 (sic!) году") стверджено, ніби церкву Спаса Преображення (на Берестовому) побудував Володимир Святославич29.
Відомості про Пустинно-Микільський монастир подано частково за "Синопсисом", частково за тим списком Густинського літопису, що був переписаний у самому Микільському монастирі. Із "Синопсиса" походить широко розповсюджена (але хибна) думка, ніби першу церкву на Аскольдовій Могилі ("ветхому" монастирі) поставила княгиня Ольга у 955 р. А от на рахунок Густинського літопису (заголовок деяких списків якого стверджував, ніби його написав св. Нестор 1073 р.) треба віднести помилкову ідентифікацію Пустинно-Микільського монастиря із Николо-Дворищенським собором у Новгороді. Порівняймо:
"Виноград" тут, зрозуміло, означає місцевість неподалік Печерського монастиря, де, як стверджував Сильвестр Косов у "Патериконі" (1635 р.), було засновано древній Микільський монастир: "Na ten czas Monaster panienski byi tam, gdzie dzis winograd pryzy monasteru Pustynnym s. Nikoiy, iako fundamenty teraz znac"32.
Автор фрагмента про Видубицький монастир стверджував, що грунтував свої відомості на "друкованій книзі "Благовстникъ, или толкование на Евангелие блаженнаго Феофилакта, архиепископа болгарского", що була у монастирській бібліотеці [...]"33, але насправді якимсь дивом (єдиний із-поміж усіх) спромігся використати автентичне джерело - Іпатіївський літопис, проте також в одному із пізніх списків (типу Єрмолаївського, поч. XVIII ст.), що видається, серед іншого, і запозиченою звідти припискою на берегах. Порівняймо:
Одним словом, історичні дані "Вдомости" грунтуються на тому нехитрому наборі доступних текстів, який був у ходу в кінці XVIII ст. Їх цінність у "давньоруській частині" сьогодні практично нульова. Водночас великою мірою описи Києва користувалися репутацією офіційних документів, їх цінували і використовували ще в перших десятиліттях XIX ст. як цілком надійні довідкові матеріали з історії міста.
Фрагмент про історію Софійського собору у "Ведомости" - не виняток із правила. Можна вказати на безпосереднє джерело, стислим викладом якого він є. Таким виявляється записка 1781 р. "Описаніе Кіевософйского катедралного митрополитанского монастыря", укладена на вимогу Синоду і збережена у справах київської консисторії. Ось її текст у частині, що нас цікавить:
Первопрестольная онаго мнстыря каменная церковь во имя святыя Софії премудрости Божія устроенна благоврнымъ и благчестивимъ великимъ княземъ и самодержцемъ всея Россії Ярославомъ Владимировичемъ, нареченнымъ во святомъ крещенії Георгіемъ, на томъ самомъ мст, гд оной князь Ярославъ побдилъ Печеніговъ. Создана сія святыя Софії Премудрости Божія церков, по образу константинополскія Святософйскія церкве wт православнаго і преславнаго царя греческог Иустиніана великаго созданныя. Сія святыя Софї церковъ изволеніемъ божіїмъ нача созидатися въ лто 1011е онымъ благоврнымъ великимъ княземъ и самодержцемъ всея Россії Ярославомъ Владимеровичемъ, совршися же въ лто 1037е а в літо 1038е ноябра 4го преосвященнимъ Феопемтпомъ (sic!) митрополитомъ кіевскимъ освящена, и содержана была благочестивими архіереями даже до лтъ митрополита кіевского wтступника Михаїла Рогозы, которой въ 1589м году отъ цареградского патріарха Іеремії посвященъ, и когда воспрінял онъ Михаїлъ Рогоза унію и wтступничество, то и сія святыя Софї церковъ нимъ же Михаїломъ Рогозою приведена въ запустніе и разореніе, въ якомъ запустінії і разоренії пребысть до лта 1633г а содержана уніятамы и обладаема уніятскимы митрополитами бысть, когда же Петръ Могила
воеводичъ земел Молдавскихъ по унятскомъ въ Россії чрезъ четире десятъ лтъ бывшомъ тиранскомъ священств изъбран общимы волнимы голосами 1632 году априля 8 д и чрезъ святійшаг патріарха константинополског Кирилла Лукарія рукоположеніемъ православныхъ епископовъ въ Лвов въ тамошней братской ставропигіалной патріаршой Успенія Пресвятыя Богородіцы церкві хиротонисанъ въ митрополита Кіевского, к тому жъ митрополитъ (sic!) Петру Могилі Владиславъ король полскій 1633 года марта 14 д дал диплому на митрополію Кіевскую и чтобъ притомъ архимандріею Печерское и мнстремъ Николскимъ Пустыннимъ ему митрополитъ до живота владть, то онъ митрополитъ Петръ Могіла того жъ 1633 году мсца июля 2 д въ вторникъ часа тринадесятого, по соизволенію Полског короля и всей Рчи Посполитой отобралъ сію Кіевскую кафедралную святыя Софії церковь wт униатовъ чрезъ Исаїю Трофимовича в то время бывшог коллегії Кіевской ректора і казнодю Печерского игумена Блловского Анатолія Мужиловского, и до того жъ православія wт которого была отъторгнута приворотилъ и возобновилъ. [...]
Между чемъ въ 1053 году предъписанный Ярославъ Владимеровичъ монарха всея Россії, когда премни временную свою жизнь на вічную ноября 7е віку своего 76г літа, то и погребенъ бысть в сей святыя Софи церкв еже самъ созда въ гроб мраморномъ, какъ о томъ свидтелствуетъ въ книгахъ преосвященного митрополита кіевского Тимофея Щербацкого рукописанная хроніка въ катедралной Кіевософйской быблиотеки имючаясь, на 436м листу36.
На чому ж грунтувалися укладачі "Описания" 1781 р.?
III
Передруковуючи те, що вона прийняла за транскрипцію напису П. Могили, Н. Нікітенко не зауважила, що праця П. Лебединцева являє собою публікацію тексту невеличкої "хронічки" намісників Софійського монастиря. Ця "хронічка" відома в декількох (загалом подібних) редакціях. Ось як звучить фрагмент, що нас цікавить, у рукописі Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ф.129 "Киево-Софийский мужской монастырь", оп.2, N 10, арк. 1 - 2) (кінець 1760-х рр.):
Первопрестольную въ Россії митрополітанскую церковь или храмъ стыя Софії Премудрости Бжія каменный благоврнымъ и благочестивымъ великимъ княземъ и самодержцемъ всея Россії Ярославомъ Владимиричемъ нареченнымъ во стомъ крещенії Георгіємъ въ Кіев37 на томъ мст ідже оный князь Ярославъ побдилъ печенговъ созданъ38 по образу оныя Константинополскія стъ Софійскія церкве wт православнаго и преславнаго царя греческаго Іустиніана великаго созданныя39 и многимъ тогда иждивеніемъ драгоцнно и премудро украшенъ.
Сія церковь, или храмъ премудрости Бжія изволеніемъ Бжіимъ нача здатися въ літо 1011 онымъ благоврнымъ и благочестивымъ, великимъ княземъ и самодержцемъ всея россії Ярославомъ Владимиричемъ, нареченнымъ во святомъ крещенії Георгіемъ; совершися же въ лто 1037, а въ лто 1038, ноемврія 4 дня, преосвященным40 Θеопемптомъ, митрополітомъ кіевскимъ и освященъ41 тойжде стый храмъ.
Якій храмъ42 даже до лта [...]43 правоврными митрополити wт востока содержимъ бысть.
Въ лто же то митрополитомъ кіевскимъ wтступникомъ Михаїломъ Рогозою въ запустніе и разореніе приведенъ, и даже до літа 1633 пребысть; въ тожъ 1633 лто, мсца іюля 2 д, въ вовторникъ, часа тринадесятого, благодатію Бжіею44 тотъ храм45 Владиславъ четвертый, великій король полскій благочестивимъ церкве восточныя сыномъ возврати и wтдаде его.
Въ літо же 1634 тщаніемъ и благословеніемъ преосвященного архіерея, митрополіта кіевскаго, галицкого и всея Росії, архимандрита Печерскаго, экзарха стйшаго апостольскаго Θрона константинопольскаго Петра Могилы, великаго поборника благочестія отъ опустнія воздвижеся и обновлятися начатъ во славу Бога, въ Тройцы славимаго.
У 1864 р. П. Лебединцев опублікував ще один варіант "хронічки софійських намісників", у примітці вказавши на його походження:
Ця стаття списана з чернеткового рукопису, віднайденого в архіві Київської духовної консисторії і складеного близько 1770 р. кафедральним писарем ігуменом Видубицького монастиря Іаковом46; вона цікава деякими відомостями про Києво-Софійський собор47.
Цей варіант являє собою подальшу розробку теми:
Сія церковъ, или храмъ Премудрости Божіей изволеніемъ Божіимъ начатъ здатися въ літо 1011 благоврнымъ и благочестивымъ, великимъ княземъ и самодержцемъ всея россіи Ярославомъ Владиміровичемъ, нареченнымъ во святомъ крещеніи Георгіемъ; совершися же въ лто 1037, а въ лто 1038, ноемврія въ 4 день, преосвященным Θеопемптомъ, митрополитомъ кіевскимъ и освященъ тойжде храмъ; якій храмъ даже до літа 1596 правоврными митрополиты содержимъ бысть; въ літо же то митрополитомъ кіевскимъ отступникомъ Михаиломъ Рогозою въ запустніе и разореніе приведенъ, и даже до літа 1633 пребысть; въ тожъ 1633 лто, мсяца іюля 2 дня, въ вторникъ, часа тринадесятого, благодатію Божіею тотъ храмъ Владиславъ четвертый, великій король польскій благочестивымъ церкви восточныя сыномъ возврати и отдаде его; и тогожъ іюля 7 дня, 1633 лта великій сея церкви престолъ, какъ подпись на немъ свидтельствуетъ, освященъ преосвященнымъ архіереемъ галицкимъ и всея Россіи, архимандритомъ печерскимъ, экзархою святйшаго, апостольскаго трона константинопольскаго, Петромъ Могилою, великимъ благочестія поборникомъ. На томъ престолі положенъ длины аршинъ трехъ и вершковъ трех, а ширины одного и вершковъ четырнадцати мраморный гладкій камень, дарованный отъ Николая Волка, или мраморная доска; въ той доск посредин врублено місто, въ которомъ положены въ ящик сребренномъ мощи святыя [...] Въ літо же 1634 тщаніемъ и благословеніемъ тогожде преосвященнаго Петра Могилы, митрополита кіевскаго, сей храмъ обновлятися начатъ во славу Бога, въ Тройці славимаго48.
Своєю чергою, ігумен Іаков, як можна судити, запозичив власні відомості "с рукописной кроники в катедральной библиотеке имеющейся, с книг преосвященного Тимофея, лист 36"49.
Таким чином, "другий варіант" - не транскрипція напису на стінах Софійського собору, а уривок "кроніки софійських намісників", декілька редакцій якої було створено протягом XVIII ст. у Софійському монастирі. Отже, усі недоречності тексту, якщо його вважати "написом" (оповідальність, повтори, словесна неекономність, цитування "Пролога" та "Тератургіми" тощо) знаходять своє пояснення як наслідок специфічного стилю невибагливої "кроніки".
Питання про джерела її повідомлень, у тому числі й дати 1011 р., цілком вирішуване. Очевидно, що серед них був автентичний напис, опрацьовуваний для потреб хроніки. Але так само очевидно, що, крім "археологічних" спостережень, її автор користувався й іншими джерелами. Про одне з них - "Тератургіму" - вже зазначалося вище. Були й інші.
IV
Сучасного читача "Кроніки" (вживатимемо надалі цю умовну назву) довідка про Софію вражає тим, що її автор зміг поєднати непоєднувані речі. Він зазначав, що собор почали зводити в 1011 р. й одночасно наполягав, що його будівничим був Ярослав (який у цей час усе ще княжив у Новгороді). Сьогодні це здається парадоксальним. Автор "Кроніки" не тільки не бачив у цьому суперечності, але й уважав такий порядок речей цілком достовірним. І мав на те вагомі підстави.
Для того, щоб зрозуміти, як це могло статися, нам треба зробити розумове зусилля й уявити епоху, яка ще не розрізняла древніх джерел і вторинної літератури; котра вважала головними авторитетами в історії книжки, які сьогодні навряд чи фігуруватимуть у бібліографіях; коли достовірні й помилкові відомості, легенди та домисли ще існували в єдиному нерозчленованому потоці традиції. Наукова критика витратила практично все ХІХ ст. на те, щоби відділити зерна від плевел і встановити, що достовірне, а що - ні. Критична історіографія переставила найбільші авторитети XVIII ст. на далеку полицю, де вони заслужено збирають пил, рідко тривожені сучасними дослідниками доби середньовіччя. Але на зорі розшуків про київські древності саме вони служили головними керівництвами.
Як видно з попереднього викладу, найчастіше автори довідок, що ввійшли до "Вдомости", удавалися до "Синопсису". Протягом XVIII ст. це була не тільки одна з найавторитетніших книжок з історії, але й найдоступніша завдяки все новим перевиданням. Саме на "Синопсис" і спирався автор "Кроніки", датуючи Ярославове спорудження Софії часами правління Володимира. Хронологічна точність загалом не належить до сильних місць "Синопсиса", а на відтинку, що нас цікавить, його хронологія особливо плутана. Усупереч тому, що смерть Володимира "Синопсис" датує 6525/1017 р.50, глава про вокняжіння Ярослава в Києві датована 6517/1009 р.:51.
Саме після цього заголовку "Синопсис" і повідомляє про будівничу діяльність Ярослава:
Як легко встановлюється, більшу частину тексту цієї глави "Синопсис" запозичує зі статті 6545/1037 р. Густинського літопису53. Проте, у питанні хронології автор "Синопсису" вважав більш авторитетним інше своє джерело - "Хроніку польську, литовську, жмоїдську і всієї Русі" Мацея Стрийковського. Збита хронологія цього історика, який датував початок київського княжіння Ярослава 1009 р., і призвела до помилки. Порівняймо:
Jaroslaw Wlodimirowic [...] po smierci brata Swantopelka niestwornego, poczal bespiecznie panowac roku 1009 od Christusa Pana, na Kijowie [...] A gdy sie Jaroslawowi narodzil syn Wlodimirz, zbudowal na zamku cerkiew na imie Preczystej Bohorodzice, na zlotych wrociech, wrota tez zlote przez Boleslawa, krola Polskiego, zepsowane, naprawil, i zamek Kijowski nowym budowanim wystwil, a przyzwawczy rzemiesnikow z Greciej, zbudowal wielkq cerkiew Sophiae, to jest madrosci Bozej, na ksztalt tego jakim ja sam w Konstantinopolu [...] widzial54.
М. Стрийковський не самостійно вирахував 1009 р. - він запозичив свою хронологію з "Анналів" Яна Длугоша (відомих йому через посередництво Мацея Меховіти). Я. Длугош датував смерть Володимира 1005 р., і, таким чином, його хронологія виявилася зміщеною на 10 років - помилка, повторювана у польській хронографії XVI ст. Поступово, однак, Я. Длугош "вирівнював" свою хронологію, відстаючи в подіях середини - закінчення Ярославового правління лише на три роки. Відповідно, він датував заснування Софії ближче до літописної дати - 1034 р.55 У М. Стрийковського також є це "повторне", запозичене у Я. Длугоша (з його ж датуванням), повідомлення56. Походження першої звістки про заснування Софії також нескладно встановити.
Набір повідомлень та їх порядок у М. Стрийковського загалом точно відповідають тексту Я. Длугоша: смерть Святополка і вокняжіння в Києві Ярослава; напад на Новгород Брячислава; поєдинок Ярослава з Редедею (це ще одна запозичена від Я. Длугоша помилка); прихід із "Вотмутаракані" Мстислава Володимировича й т.д. Виняток становить лише два повідомлення: народження в Ярослава першого сина Володимира і заснування на честь цієї події церкви Благовіщення "на замку", відновлення Золотих воріт, а також закладання Софійського собору. Вставлені ці повідомлення між вокняжінням Ярослава й нападом Брячислава. Це змушує припускати вплив іншого джерела, ідентифікованого як літопис, близький до Воскресенського57, в якому під 6525/1017 р. міститься "раннє" повідомлення про побудову Софії58 (характерне для новгородської традиції). Це означає, що подаючи два повідомлення про заснування Софії, М. Стрийковський намагався сумістити відомості Я. Длугоша із літописною традицією.
"Синопсис" безпомилково розпізнається як джерело хронології "Кроніки" софійських намісників хоча б тому, що ця єдина з теоретично доступних її авторові історичних компіляцій датує початки київського княжіння Ярослава (і наступне будівництво Софії) згідно із "Хронікою" М. Стрийковського. Без єдиного винятку решта історичних компіляцій, створених у Києві протягом XVII ст. і доступних у списках XVIII ст., віддають перевагу літописній хронології. Усі вони величезною мірою залежні від твору польського історика, навіть будучи лише дещо адаптованим текстом його "Хроніки". І, утім, у цьому конкретному випадку - даті зведення Софійського собору - одностайно роблять вибір на користь літописних датувань. Так, Густинський літопис заснування Софії позначає літописним (з Іпатіївського зводу) 1037 р. Тотожно й "Хроніка" Феодосія Софоновича, обираючи між М. Стрийковським та Іпатіївським літописом, схиляється до дати останнього, 1037 р., хоча сам
текст повідомлення запозичує від М. Стрийковського59. Навіть "Кройника словянов руская о панствах Руских, Польских и Литовских" (тобто, частина так званого Українського хронографа 1630-х рр.), при тому, що являє собою просто українізований текст М. Стрийковського, спромоглася (ймовірно, на підставі якогось літопису60) встановити правильну хронологію та розподілила повідомлення останнього таким чином, щоби заснування Софії припало на "літописний" 1036 р. (61). Нарешті, у так званому Патерику Йосифа Тризни (кін. 1640-х - поч. 1650-х рр.) знаходимо два (запозичені із Тверського збірника) повідомлення про заснування Софії - під 1017 р. () та під 1037 р. ()62.
Більше того, у час П. Могили не існувало жодного тексту, який би приписував будівництво Софії Володимиру Святославичу чи датував подію роками його правління63. Навпаки, усі пам'ятки цієї епохи одностайно вказують на Ярослава і на 1030-ті рр. Буде достатньо двох прикладів. "Тератургіма" (1638 р.):
Iaroslaw xiaze ... ten swieta Sophia metropolia Kiowska, Halicka y wszystkiey Rusi xiazecym kosztem roku Panskiego 6545 zalozyl y predko zmurowal [...]64.
Присвята П. Могилі у лаврському виданні "Цвітної Тріоді" (1642 р.):
церковь Софіи святой, негдысь отъ св. памяти княжати и самодержцы всея Россіи Ярослава збудованной и на приклад всему свту выставленной, которуюсь, въ руинахъ уже будучую, [П. Могила] знову реставровалъ и до першой оздобы коштомъ и стараніемъ своимъ привелъ, и до того розмаитыми иконами святыхъ Божіихъ и аппаратами церковными дивне пріоздобилъ65.
Отже, розгадка існує. Уміщуючи початки будівництва Ярославом Софії у часи, які, за літописною хронологією, відповідали правлінню Володимира, "Кроніка софійських намісників" спиралася на тепер призабуту традицію, підтримувану двома найавторитетнішими (і єдиними на той час друкованими) "історіями" - хронікою М. Стрийковського та "Синопсисом". Можна навіть стверджувати, що "Синопсис" був єдиним джерелом для автора "Кроніки" у частині давньоруських подій. Це, крім іншого, видається й тим, що безпосередньо наступний після заснування Софії (та відновлення її П. Могилою) фрагмент про смерть і поховання Ярослава буквально запозичено із "Синопсиса". Порівняймо66:
Важче зрозуміти, чому вибір автора "Кроніки" впав саме на 1011 р. Це могло бути наслідком якоїсь помилки, невідомих нам розрахунків, або ж випадку. Утім, слідуючи за своїм джерелом (а "Синопсис" зазначає, що від моменту вокняжіння до побудови минув певний час, доки , автор мав обрати не надто далекий рік після 1009 р. - і чому б не 1011?
V
Чи можливо перекинути місток від "Кроніки" софійських намісників та "Вдомости" 1784 р. до виправлення софійського напису у 1851 р.?
Треба зазначити, що попри очевидну сьогодні невисоку вченість, "Вдомость" користувалася популярністю серед любителів київської старовини, і нею не гребував, наприклад, такий незрівнянний для свого часу знавець старожитностей, як М. Берлінський67. Документ був складений у церковних колах і саме для них служив зручним, доступним (завжди був під руками, в архіві) та авторитетним (мав офіційне, а не приватне походження) довідником. Власне, той збірник, за яким видано "Географическое описание города Киева", був складений у 1807 р. Іринієм Фальковським, єпископом чигиринським і коад'ютором київським, любителем історії та знавцем київських древностей68. Треба також враховувати, що до середини ХІХ ст. не існувало жодних довідників із місцевих старожитностей. За відсутності інших узагальнюючих праць з минулого київських святинь дані акумульованих у консисторії описів монастирів, а також "Вдомости" мали вважатися церквою доброякісною історичною довідкою. Важко сказати, чи був підправлений напис у 1851 р. на підставі "Вдомости", чи "Кроніки" софійських намісників, декілька списків якої також були в кафедральній бібліотеці (вона, до речі, містилася тут же, у розписуваному о. Іринархом соборі).
Відновлення Софійського собору в 1843 - 1853 рр. у літературі часто називають "солнцевським" - за ім'ям академіка живопису Ф. Солнцева, який здійснював загальне керівництво проектом. Утім, щоденними проблемами займався спеціально створений комітет, складений наполовину зі світських (призначених генерал-губернатором) та духовних (від митрополита київського Філарета (Амфітеатрова)) осіб69. Як видно із протоколів засідань комітету, Ф. Солнцев наїжджав до Києва неохоче, залишаючись тут лише на час, мінімально необхідний для того, щоби визнати заходи комітету "у всьому задовільними", та відразу повертався до Петербурга. Сам комітет, як і належало, цікавився переважно організаційним і фінансовим боком справи. Із його протоколів видно, що фактичним головою був митрополит Філарет: саме йому робилися всі доповіді, він накладав резолюції на протоколах і йому ж належало вирішальне слово в усіх без винятку, простих і складних, ситуаціях. Більше того, митрополит здійснював (практично одноосібно) нагляд не лише за будівельними (добудова дзвіниці, ремонт собору, позолота куполів тощо), але й за реставраційними роботами всередині собору. Комітет постановив: "На час відсутності п. академіка Солнцева надавати рисунки для засвідчення та підписання київському митрополитові як головному блюстителеві старожитностей і святині собору" (протокол від 8 березня 1850 р.)70.
Вплив митрополита на хід робіт був чималим від початку, а після скандалу і звільнення обраного Ф. Солнцевим живописця М. Пошехонова зріс ще більше. Відновлення фресок було доручене обраному митрополитом печерському соборному старцеві о. Іринархові, який і виконував роботи до 1851 р. включно71. Як зазначав він у своєму звіті комітету: "Усі роботи та виправлення по Києвософійському собору, що відбувалися під час його, Іринарха, завідування [...] здійснювалися [...] під безпосереднім розпорядженням його високопреосвященства [...]"72. Відновлення собору затягувалося, і під час чергових відвідин Києва і Софії 22 вересня 1850 р. "його імператорській величності угодно було виявити бажання своє, щоби відновлення Софійського собору було завершене в наступному 1851 році"73. І хоча живописні та інші роботи насправді тривали до 1853 р., в очікуванні завершення до вказаного часу ієромонах Іринарх "на середній арці храму, що примикала до головного купола"74, виконав пам'ятний напис на честь другого після П. Могили "обновлення" храму (див. ілюстр. 2):
Во славу Ипостасной Премудрости Божіей, повелниемъ благочестивйшаго самодержавнйшаго Великаго Государя Императора Николая Павловича, благословеніемъ Святйшаго Правительствующаго Синода и Преосвященнаго Филарета, митрополита Кіевскаго и Галицкаго, при кіевскомъ военномъ губернатор, генералъ адъютанте Бибиков, обновися сей храмъ по открытымъ древнимъ фрескамъ и новою живописью, внутреннею и вншнею позолотою, подъ руководствомъ академика Солнцева, трудами соборнаго старца Кіевопечерскія Лавры Иринарха, лта отъ Рождества Христова 75.
Існує, однак, думка, ніби о. Іринарх не підправив напис П. Могили, а "відкрив" із-під пізніших нашарувань його початковий стан (тобто, той вигляд, який, на думку Н. Нікітенко, він мав у публікації П. Лебединцева)76. Чи можна встановити джерело цього непорозуміння? Таким виявляється стаття "Вести из Киева" невідомого автора (підписана акронімом "П. С. ") у липневій книжці "Москвитянина" за 1851 р., одна із приміток до якої звучить таким чином:
Київський Софійський собор можна вважати, здається, найдревнішим з усіх храмів у Росії: у 1037 р., 4 листопада (за словами літопису) він уже був освячений. На західному боці храму, над головним входом нещодавно відкрито (курсив мій - О. Т. ) наступний напис: "Храм сей святый нача созидаться от Р. Х. 1011 года, а совершися и освятися 1038". Напис належить пізнішому часу, як видно з накреслення букв, але ж із чогось же його написано. У такому випадку звідки суперечність у показанні року літописом і написом?77
Стаття написана киянином, але відомості автора про собор та його відновлення - поверхові, і не з перших рук. Дуже влучно охарактеризував цей опус М. Закревський: "У [...] статейці йдеться про Київ узагалі, про прочан, про лавру, про відновлення фресок у Софійському соборі та ін. Вельми багато захоплення від київських краєвидів, а ще більше історичних помилок, особливо щодо Св. Софії, і вкрай мало вартісних відомостей"78. Автора "Вестей из Киева", скажімо, можна зрозуміти так, що він бачив напис і навіть визначив його новітнє походження ("як видно з накреслення букв"), але, водночас, він приписує одне із його читань ("1037 р., 4 листопада") літопису. Дивує також і явно помилкове твердження, ніби напис П. Могили розміщено "на західному боці храму, над головним входом". На цьому місці був щойно виконаний напис о. Іринарха на честь відновлення 1851 р., з яким, отже, автор статті вочевидь плутає на-
пис П. Могили79. Таким чином, немає причин довіряти його твердженню, ніби цей напис "нещодавно відкрито". Справа в тому, що початковим імпульсом і головним завданням відновлення храму було розкриття давніх фрескових розписів і хоча насправді реставрація торкнулася багатьох інших сторін храмового облаштування, у тому числі й підновлення олійного живопису XVIII ст., для стороннього здавалося, ніби все, що робилося у храмі - "розкриття".
Напис часів П. Могили було знищено у процесі реставраційних робіт 1950-х рр.80 і він більше недоступний натурному обстеженню. Утім, стан напису реставратори оцінювали так: "Висловлювання написані дуже дрібними буквами, що випадають із загального характеру древнього декору. Ці доповнення зроблені у XVII ст. і неодноразово після цього поновлювалися"81. На жаль, детальніше не вказано, які й коли саме частини напису поновлювалися після XVII ст. Враження про те, як виглядав напис після реставрації 1851 р. (див. ілюстр. 1), можна скласти на підставі нещодавно опублікованих фото 1930-х рр.82
Насправді ніякого іншого виду напису у процесі відновлення "відкрито" не було. І до реставрації 1843 - 1853 рр., і після неї він читався тотожно. Що саме змінив о. Іринарх свідчить очевидець і діяльний учасник реставрації, член комітету з відновлення собору протоієрей Іоанн (Скворцов). Невдовзі після закінчення робіт він видав брошуру "Описание Киево-Софийского собора по обновлении его в 1843 - 1853 гг.", де засвідчив читання напису після реставрації:
1. На північній стороні: "изволеніемъ Божіимъ нача здатися сей Премудрости храмъ въ літо 1037 (нині помилково, при відновленні, написано 1011) (курсив мій - О. Т. ) благочестивымъ Княземъ и Самодержцемъ Россіи Ярославомъ-Георгіемъ Владимировичемъ. совершися же в літо 1038".
2. На східній стороні: "и освященъ Θеопемптомъ, митрополитомъ Кіевскимъ тойжде святый храмъ [...]"83.
Отже, напис читався дослівно так84, як його опублікував 1825 р. митрополит Євгеній (Болховітінов). Печерський соборний старець о. Іринарх виправив у ньому лише одне - дату, замінивши оригінальний 1037 рік на 1011 (кирилична дата дуже легко, навіть без зміни порядку символів, перероблюється на )85. Зрозуміло, що зробив він це під впливом або ж якогось варіанту записки про Софійський собор, аналогічної чи тотожної тій, що ввійшла до "Опису Київського намісництва", або котрогось зі списків "Хроніки софійських намісників" із кафедральної бібліотеки. Обидві були під руками і могли здаватися соборному старцеві однаково авторитетними. Зараз годі з'ясувати, із власної волі чи за дорученням митрополита о. Іринарх "поліпшив" напис. Якщо про вченість цього ченця нічого невідомо86, то митрополит Філарет користувався репутацією освіченої людини. Утім, освіченість його, судячи з усього, була того особливого типу, яким відзначалися кращі представники православної ієрархії ХІХ ст. - широка начитаність за відсутності глибокого критичного погляду.
VI
Відтак, можемо переходити до висновків. "Напис Петра Могили" у Софії Київській від моменту створення і до 1851 р. містив лише одну дату заснування собору - 1037 р. Не було ніяких "двох варіантів" напису і складної історії його "виправлення" у XVIII ст. та "розкриття" у XIX ст. Дата "1011" уперше з'явилася у монастирських писаннях для внутрішнього користування (у тому числі "Кроніці софійських намісників") за митрополита Тимофія
Щербацького (1748 - 1757 рр.) як наслідок спроби узгодити історичні відомості напису із хронологією "Синопсису". Утім, у цей час Софійський монастир ще не вважав за можливе подавати дату в офіційних документах - у пунктах Київської єпархії 1768 р. до Законодавчої комісії монастир указував лише, що Софія споруджена князем Ярославом і освячена 4 листопада 1038 р.87 Уперше в офіційному документі ця дата з'являється у 1781 р. - в "Описаніи Кіевософйского катедралного митрополитанского монастыря", поданому до Синоду, звідти потрапляє до "Вдомости о числ состоящихъ въ город Кіев монастырей" (1784 р.), звідки, урешті, її було запозичено до "Описів Київського намісництва". І ось у 1851 р. о. Іринарх виправив оригінальний напис, замінивши дату "1037" на "1011".
Звичайно, усі ці спостереження жодним чином не впливають на вирішення проблеми заснування Софії (1017, 1037 рр., якийсь рік між цими двома датами чи один із років після 1037 р.). У подібних дебатах пізні свідчення мають право лише "дорадчого голосу". Що вони (спостереження) позитивно встановлюють, так це недостовірність дати 1011 р. Її треба виключити з усіх подальших дискусій.
Ілюстр. 1
Фрагмент "напису Петра Могили", північна арка (за Т. Рясною)
Ілюстр. 2
Фрагмент напису на честь реставрації 1851 р. (за Т. Рясною)
1Рясная Т. М. З історії поповнення втрат на мозаїчних композиціях Софії Київської // Софійські читання. - Вип.4. - К., 2009. - С. 509.
2 Описание Киево-Софийского собора и киевской иерархии с присовокуплением разных граммат и выписок, объясняющих оное, также планов и фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия. - К., 1825. - С. 34.
3Фундуклей И. Обозрение Киева в отношении к древностям. - К., 1847. - С. 102 (прим.47).
4Закревский Н. Описание Киева. - Т. 2. - Москва, 1868. - С. 784.
5Голубев С. Киевский митрополит Пётр Могила и его сподвижники (Опыт церковно-исторического исследования). - Т. 2. - К., 1898. - С. 416 - 417. Щоправда, православні домоглися обіцянки передати їм Софійський собор ще на конвокаційному сеймі. Про боротьбу довкола Софії та остаточне заволодіння церквою православними див.: Люта Т. Конфлікт навколо собору святої Софії у Києві у першій половині XVII століття // Die Union von Brest (1596) in Geschichte und Geschichtssreibung: Versuch einer Zwischenbilanz. - Lviv, 2008. - S.194 - 207.
6 Мало б бути "король його милість".
7 Seventeenth-Century Writings on the Kievan Caves Monastery // Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts. - Vol. IV. - Cambridge, 1987. - P. 99; Голубев С. Киевский митрополит Пётр Могила. - Т. 2. - С. 417.
8 Seventeenth-Century Writings on the Kievan Caves Monastery. - P. 150.
9 Так, наприклад, насторожує, що Павло Алеппський (1655 р.), детально описуючи храм і, серед іншого, центральний купол та підпружні арки, нічого не говорить про напис: "Над хоросом згаданий скляний купол із багатьма скляними вікнами. [...] У горішній частині його зображено Господа з ангелами, а по колу дванадцять учнів Його; у чотирьох кутах купола чотири євангеліста - усе це з пречудової позолоченої мозаїки з дивовижними орнаментами й грецькими написами. Так само оздоблено чотири арки і портики з цієї сторони" (цит. за: Голубев С. Киевский митрополит Пётр Могила и его сподвижники. - Т. 2. - С. 421). Утім, важко приписувати цьому свідченню вирішальне значення: П. Алеппський міг просто не зауважити кириличного напису (на відміну від грецьких).
10 Те, що напис не належить часам П. Могили, було очевидно для дослідників вже у ХІХ ст., хоча точно визначити момент їм було складно. Так, протоієрей Іоанн (Скворцов) гадав, ніби напис з'явився "очевидно за митрополита Йоасафа Кроковського, за котрого розписано стіни собору" (див.: Иоанн (Скворцов). Описание Киево-Софийского собора по обновлении его в 1843 - 1853 гг. - К., 1854. - С. 50).
11 "За Петра Могили на арках центрального купола собору виник напис наступного змісту" (Никитенко Н. Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской. Историческая проблематика. - К, 1999. - С. 54). Це твердження без змін повторюється й у другому виданні книги (див.: Никитенко Н. Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской. Историческая проблематика. - К, 2004. - С. 72 - 73).
12Никитенко Н. Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской. Историческая проблематика. - С. 54.
13 Як мав би виглядати титул П. Могили у пам'ятному написі, можна переконатися із порівняння з автентичним (і збереженим) написом аналогічного змісту, зробленим у церкві Спаса на Берестовім (публ. див.: Ševcenko I. The Many Worlds of Peter Mohyla // Harvard Ukrainian Studies. - 1984. - Vol. VIII. - N 1/2. - P. 36 - 37. - Figs. 3, 4.
14Лебединцев П. Г. О св. Софии Киевской // Труды III Археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 г. - К., 1878. - С. 56.
15Лебединцев П. Г. Возобновление Киево-Софийского собора в 1843 - 1853 гг. (окр. відбитка з: Труды Киевской духовной академии, 1878).
16Лебединцев П. Г. Возобновление Киево-Софийского собора. - С. 53 - 54; Зак-ревский Н. Описание Киева. - Т. 2. - Москва, 1868. - С. 811.
17 Seventeenth-Century Writings on the Kievan Caves Monastery. - Р. 236. На підставі цих відомостей "Тератургіми" автор "другого варіанту" виправляє помилковий рік передачі собору на правильний 1633 та опускає вказівку на початок правління Владислава IV.
18 Lev Krevza's "Obrona jednosci cerkiewney" and Zaxarija Kopystenskyj's "Palino-dia" // Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts. - Vol. III. - Cambridge, 1987. - Р. 498 - 499. До речі, сам З. Копистенський також був упевнений, що Порівняймо: Або в іншому місці: (Lev Krevza's "Obrona jednosci cerkiewney" and Zaxarija Kopystenskyj's "Palinodia". - Р. 484). Подібним же чином і Сильвестр Косов у каталозі київських митрополитів зазначає: "Metropolit Theopempt, okolo roku tysiqc trzydziesci osmego. Ten kosztownq on cerkiew swintey Sophiey Kiowie poswicil [...] zbudowanq od Jaroslawa Wlodzimierowicza" (Seventeenth-Century Writings on the Kievan Caves Monastery. - P. 94).
19 Видано: Описи Київського намісництва 70 - 80 років XVIII ст. - К., 1989. - С. 32 - 42.
20 Описи Київського намісництва 70 - 80 років XVIII ст. - C. 32.
21 Так, наприклад, для фрагменту про церкви Подолу було використано "Відомость протопопии киевоподольской о числе состоящих в оной городовых церквей и при них священно и церковнослужителей и их жен и детей обоего пола, учиненная по требованию г. городничего киевского Круглова, апреля 2 дня
1784 года" (опубл.: Киевские епархиальные ведомости. - 1862. - N 9. - Отд. 2. - С. 300 - 309). Цей документ використано практично дослівно, лише кількісні дані про церковних людей приведено у відповідність до пізнішого стану речей та опущено відомості про заміські "вотчини" монастирів. Що й інші повідомлення "Вдомости" складалися із записок, надісланих монастирськими властями, видається, між іншим, і тим, що автори різних фрагментів посилаються на різні видання "Синопсиса". Так, автор довідки про Микільський Пустинний монастир посилається на видання "при импіраторской Академіи наукъ 1746 года", а, наприклад, автор довідки про Печерську лавру - на "напечатанный въ Кіево-Печерской лавр, 1080 году" (описка: мається на увазі так зване "третє видання", датоване 1680 р.).
22 Ці описи надсилалися до Київської духовної консисторії й акумулювалися в її справах (див., наприклад: Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф. 127. - Оп.1020. - N 5015.
23 Описи Київського намісництва 70 - 80 років XVIII ст. - С. 33 - 34.
24 Цит. за списком середини XVII ст.: Российская национальная библиотека (далі - РНБ). - F. IV, 668. - Л. 456 - 456 об. Тотожно, але за пізнішими (XVIII ст.) списками, опубліковано: Полное собрание русских летописей (далі - ПСРЛ). - Т. 32. - С. 88 - 89 (порівняймо: "Року 1470. Той благочестівый князь Семен Олелковичь або Александровичь [...] продок князей Слуцких [...] направил мало не з самого фундаменту церковь Успения Пречистые Богородицы в монастыру Печерском в Киев [...] которая то церковь през Батия царя татарского в року от соворения світа 6748, а от Рожества Христова 1240 была збурена и розвалена, а отновлена и оправлена есть от того благочестивого князя Семиона Олелковича по лтах немалых, то есть по лтах 226 оного поганского збуреня [...] Діялося тое при архимандрит Иоанн").
25 Описи Київського намісництва 70 - 80 років XVIII ст. - С. 33. Порівняймо із власною запискою монастиря "Краткое извстіе ... о началі и устроенії монастыря Кіевозолотоверхомихайловскаго и какіе къ тому суть касателны документы и достопамятние примчанії...":
При святомъ равноапостолномъ великомъ князі Владимер, нареченномъ во святомъ крещенії Василій, первый митрополитъ кіевскій Михаїлъ Святый, на томъ мст, гд сей монастырь состоитъ, собравъ иноковъ, церковь стаго архистратига Михаїла деревяную устроїлъ, в літо отъ рождества Христова тысяща осмое, которая церковь была до ста лтъ; Потомъ благовірный князь кіевскій Михаїлъ Святополкъ синъ Изяславовъ, мсто оной деревяной церкви создалъ каменную в честь своего тезоименита стаго архистратига Михаїла въ літо 1108 [...] Какъ о томъ в Синопсисrь, свенороссійскомъ въ Кіевопечерской Лавртrь 1680 года напечатанномъ на страницrь 56 явствует (курсив мій -О. Т. ) (ЦДІАК України. - Ф. 127. - Оп. 1020. - N 5015. - Арк. 24).
26 Sinopsis, Kiev 1681 / Hrg von H.Rothe // Bausteine zur Geschichte der Literatur bei den Slaven. - Bd. 17. - Koln; Wien, 1983. - S. 224.
27 Описи Київського намісництва 70 - 80 років XVIII ст. - С. 38.
28 Sinopsis, Kiev 1681. - S. 268.
29 Описи Київського намісництва 70 - 80 років XVIII ст. - С. 40; Sinopsis, Kiev 1681. - S. 224.
30 Описи Київського намісництва 70 - 80 років XVIII ст. - С. 35. Порівняймо із власною запискою монастиря:
По лтописцу жъ святаго Нестора 1073 года сочиненному значитъ, что въ 1113 году князь кіевскій Мстиславъ Владимеровичь Мономаховичъ въ Виноград каменную церковъ святаго Николая близъ Печерского монастыря заложилъ, на семъ же мст, какъ съ примчанія оказивается, загородня к сему жъ монастырю прилеглая каменная церковъ святаго Николая зовомая нин Слупъ, теперъ состоитъ; какого времени сей монастыръ начался, кроме вышепрописанного далгьй точносты узнать нгьтъ съ чего (курсив мій - О. Т. ) (ЦДІАК України. - Ф. 127. - Оп. 1020. - N 5015. - Арк. 19 зв.).
31 Российский государственный исторический архив (Санкт-Петербург). - Ф. 834. - Оп. 4. - N 538; Національна бібліотека України ім. В. Вернадського, Інститут рукопису. - Соф. 314/541. Протограф обох списків створено 1754 р. у Пустинно-Микільському монастирі.
32 Seventeenth-Century Writings on the Kievan Caves Monastery. - Р.23.
33 Цю книгу В. Ульяновський ідентифікував як примірник Кир.179 відділу стародруків НБУВ (Ульяновський В. І. Перша посвята Видубицького Георгіївського собору в світлі архівних документів, пам'яток мистецтва та розпису Софії Київської // Софійські читання. - Вип. 4. - К., 2009. - С. 336). Примірник, справді, на арк.316 містить декілька нотаток з історії монастиря, інформація яких увійшла до "Відомости". Утім, жодна з них не стосується давньоруського періоду.
34 Описи Київського намісництва 70 - 80 років XVIII ст. - С. 36.
35 ПСРЛ. - Т. 2: Приложения. - С. 83. Тотожна приписка міститься у списку сер. XVII ст., так зв. Марка Бундура (Библиотека Российской академии наук. - 21.3.13. - Л. 172).
36 ЦДІАК України. - Ф.127. - Оп.1020. - N 5015. - Арк.14 - 16.
37 Далі закреслено: "созданъ".
38 Замість закресленого: "и многимъ иждивеніемъ драгоцінно и премудро тогда украшенъ"
39 Далі іншим почерком.
40 Написано поверх закресленого: "и освященъ".
41 Приписано на берегах.
42 Приписано на берегах.
43 Місце для дати пропущене.
44 Далі закреслено: "егда царствовати нача".
45 Приписано на берегах.
46 Тобто, Іаковом Воронковським, ігуменом Видубицького монастиря у 1767 - 1774 рр. (див.: Строев П. Списки иерархов и настоятелей монастырей российской церкви. - Санкт-Петербург, 1877. - С. 24).
47Лебединцев П. Катедральный Киево-Софийский собор и его наместники // Киевские епархиальные ведомости. - 1864. - N 13. - Отд.2. - С. 412.
48Лебединцев П. Катедральный Киево-Софийский собор и его наместники. - С. 412 - 413.
49Лебединцев П. Катедральный Киево-Софийский собор и его наместники. - С. 413. Ідеться про митрополита Тимофія Щербацького.
50 Sinopsis, Kiev 1681. - S. 231. Дата запозичена у М. Стрийковського.
51 Sinopsis, Kiev 1681. - S. 236.
52 Sinopsis, Kiev 1681. - S. 237.
53 ПСРЛ. - Т. 2 (1846). - С. 266 - 267.
54 Ktу ra przedtym nigdy swiatla nie widziala Kronika polska, litewska, zmу dzka y wszystkiey Rusi Kijowskiey, Moskiewskiey... przez Macieia Ososteviciusa Stryjkowskiego. - Krу lewiec, 1582. - S. 173; Kronika Polska, Litewska, Zmуdska i wszystkiej Rusi Maceja Stryjkowskiego. - Warszawa, 1846. - S. 158.
55Щавелева Н. И. Древняя Русь в "Польской истории" Яна Длугоша (кн. I-VI): Текст, перевод, комментарий. - Москва, 2004. - С. 250.
56 Kronika polska... - S. 177; Kronika Polska... - S. 161.
57 Про літописні джерела М. Стрийковського див.: Рогов А. И. Русско-польские культурные связи эпохи Возрождения. Стрыйковский и его Хроника. - Москва, 1966.
58 ПСРЛ. - Т. 7. - С. 325.
59Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. - К., 1992. - С. 72.
60 Див.: Толочко О. П. Український переклад "Хроніки" Мацея Стрийковського з колекції О. Лазаревського та історіографічні пам'ятки XVII століття (Український хронограф та "Синопсис") // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка. - Т. 231: Праці комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. - Л., 1996. - С. 158 - 181.
61 РНБ. - F. IV, 668. - Л. 457.
62 Российская государственная библиотека. - Ф. 304. - N 714. - Л. 70 об., 158 об.
63 Виняток, як відомо, становить лише щоденник Еріха Лясоти (1594 р.), чиї замітки про київські старожитності, у тому числі й Софійський собор, містять численні непорозуміння.
64 Seventeenth-Century Writings on the Kievan Caves Monastery. - Р. 165.
65 Цит. за: Голубев С. Киевский митрополит Пётр Могила и его сподвижники. - Т. 2. - С. 417.
66 Цей текстологічний висновок підтверджується також документально. 1779 р., на виконання відомого указу Катерини ІІ про висилку до Синоду "древніх літописців", префект Київської академії ієромонах Іоанн повідомляв митрополита Рафаїла Заборовського про наслідки розшуків у Софійській бібліотеці: "Оную кафедральную библиотеку как
по реестрам, так и самыя книги я пересмотрел, при чем и сыскав в оной библиотеке из книг блаженныя памяти преосвященным митрополитом Киевским Тимофеем Щербацким наданных две рукописныя книги, с которых первая написана в реестре так: Сказание како Малая Россия подпаде Лядскому игу, которая вся трактует о начале и произшествии прежде просвещения еще России святым крещением козацкаго имени и рода, даже до нынешняго столетия, а другая надписана Кроника, въ которой на листу 412, на обороте начинается о названии Москвы и произшествии Московских народов, а на листе 416 о столичном всего народа Российскаго Главном месте Киеве, и даже до 483 листа продолжается история Российская до великих государей царей и великих князей Алексея Михайловича и Феодора Алексеевича когда Малая Россия за гетмана Богдана Хмелницкаго поддалась Великой России". Навіть за цим плутаним описом, перший із рукописів Тимофія Щербацького безпомилково розпізнається як літопис Грабянки (звідки покійний митрополит нічого не довідався б про Софію), другий же - як "Синопсис". У тому ж донесенні фігурує ігумен Іаков Воронковський, про історичні книжки якого префект доповідав: "Притом сыска-ны мною в Духовной вашего высокопреосвященства Консистории при деле и имения покойнаго игумена Выдубицкаго Иакова два списка 1) о том как вошла уния в Малую Россию 2) Повесть о белом Архиерейском клобуке" (ЦДІАК України. - Ф.127. - Оп. 1020. - N 4737). Після смерті Іакова Воронковського було укладено опис його книг (п'ять скринь), а також окремо - книжок, які належали Софійському, Михайлівському Золотоверхому монастирям та академії (ЦДІАК України. - Ф. 127. - Оп. 169. - N 21). Серед книжок Софійського монастиря в Іакова залишалися: "3. Книга рукописная називаемая Кроника то ест Лтописецъ в лист; 4. Книга рукописная о разнихъ дйствіяхъ малороссійскихъ давнихъ временъ бывшихъ гетмановъ и козаковъ в листъ една; 5. Книга полская називаемая Тератоургима lubo cuda oycуw Swietych pieczarskich една" (арк. 32). З історичних книжок у першій скрині були: "3. Книга исторіографія, початія, имнія, славы и разширенія народа Славенскаго, печати Санкптербурской; 4. Книга рукописная, ядро исторії Россійской; 16. Лтопись келейный рукописный с. Димитрія митрополіта ростовскаго" (арк. 18); у другій скрині: "92. Лтописъ от миробытія съ нкіїми въ начал вопросами и отвтами, рукописный въ четверку" (арк. 23 - 27); у третій скрині: "7. Исторія Россійская чрез тридцат лт собранная и описанная Василіемъ Никитичемъ Татищевым, книга первая; 8. Исторія Россійская чрез тридцат лт собранная и описанная Василіемъ Никитичемъ Татищевым, книга вторая; 10. Древняя Россійская исторія; 12. Книга Исторіографія, початі имене слава и разширенія народа славянскаго; 51. Библіотека Россійская историческая, содержащая древнія лтописи и всякія записи, част 1-я" (арк. 28 - 29 зв.); у четвертій скрині: "2. Исторія Россійскаго народа лицъ и длъ знаменитихъ преподобным отцемъ Несторомъ лтописцемъ Печерскимъ въ року 1073 списанная; 12. Kroniki Polskiey Marcina Bilskiego ksiegi; 27. Краткая географческая, политическая и историческая извстія о Малой Россії (арк. 30- 30 зв.); нарешті, у п'ятій скрині: "9. Лтописъ или описаніе о царскоимнитых великих князях митрополитах и архіепископах россійских" (арк. 34). Це, загалом, очікуваний набір історичних творів, серед яких, наприклад, Густинський літопис, "Ядро истории Россий-ской" Манкиева, видані томи В. Татищева, "Тератургіма" А. Кальнофойського, "Древняя Российская вифлиофика", хроніка М. Бєльського, деякі менші рукописні твори. Отже, ані в розпорядженні софійської бібліотеки, ані в особистій книгозбірні Іакова Воронковського годі шукати якихось невідомих сучасній науці творів, з яких могла б походити дата "1011". Дякую М. Яременку за вказання на ці матеріали.
67 Це очевидно із текстуальних збігів. Порівняймо:
68 Передмова // Описи Київського намісництва 70 - 80 років XVIII ст. - C.9.
69 Детальніше про хід робіт див.: Лебединцев П. Г. Возобновление Киево-Софийского собора в 1843 - 1853 гг. - С. 7 - 8; Закревский Н. Описание Киева. - С. 808. П. Лебединцев і М. Закревський подають різний персональний склад комітету.
70 Державний архів м. Києва (далі - ДАК). - Ф. 300. - Оп. 1. - N 19. - Арк. 35.
71 Там само. - N 27. - Арк. 8.
72 Там само. - N 29. - Арк. 23.
73 Там само. - N 19. - Арк. 72.
74 М. Закревський писав: "На середній західній арці Софійського собору" (див.: Закревский Н. Описание Киева. - С. 811).
75Иоанн (Скворцов). Описание Киево-Софийского собора по обновлении его в 1843 - 1853 гг. - С. 50; Лебединцев П. Г. Возобновление Киево-Софийского собора в 1843 - 1853 гг. - С. 53 - 54. Уже після того, як статтю було здано до друку, вийшла праця Т. Рясної, в якій наведене фото фрагменту напису 1851 р. (див.: Рясная Т. М. Ре-конструкция "забытой" стенописи Софии Киевской. XVII-XIX вв. (по материалам рес-таврационной документации) // Сугдейский сборник. - К.; Судак, 2010. - С. 192 - 201).
76 Крім того, що це фактично не так (П. Лебединцев не публікував напису), це твердження передбачало б додаткове бездоказове припущення, що між 1784 р. (дата "Відомости") та 1825 р. (публікація митрополита Євгенія (Болховітінова)) під час якихось невідомих живописних робіт у соборі напис було перероблено. Жодних документальних підтверджень на користь подібного припущення не існує.
77 Москвитянин. - 1851. - Ч. 4. - N 13. - Внутренние известия. - С. 22. Звідси ж, до речі, походить і помилкове твердження, ніби в часи П. Могили було виконано два написи - один на підпружних арках, а другий над входом до храму.
78Закревский Н. Описание Киева. - С. 914.
79 Статтю підписано "5 июня 1851 г.", що дає terminus ante quem і для підправлення напису П. Могили, і для нового напису на честь відновлення 1851 р.
80 Про це див.: Рясная Т. М. З історії поповнення втрат на мозаїчних композиціях Софії Київської. - С. 510 - 512.
81 Цит. за: Рясная Т. М. З історії поповнення втрат на мозаїчних композиціях Софії Київської. - С. 511.
82Рясная Т. М. З історії поповнення втрат на мозаїчних композиціях Софії Київської. - С. 509 - 511 (мал. 1 - 3).
83Иоанн (Скворцов). Описание Киево-Софийского собора по обновлении его в 1843 - 1853 гг. - С. 50 - 51.
84 Включно із помилковим роком коронації Владислава IV, 1631 р. Отже, у публікації митрополита Євгенія (Болховітінова) не було опечатки, це оригінальне читання напису.
85 Достатньо підправити ніжку у літери так, щоби вона стала літерою , а також переробити на . Так, судячи з усього, і було. Принаймні, літера "а" у даті формою петлі характерно відрізняється від написання решти літер "а" аналогічного формату (напис зроблено в'яззю, отже, маємо два різних формати літер, великий і малий). Порівняймо, наприклад, з "а" у слові "здатися" та з "л" у слові "Владимировичем".
86 Щоправда, М. Закревський наводить характеристику о. Іринарха, дану М. Сементовським: "Людина, абсолютно незнайома зі стилем давнього іконописання" (див.: Закревский Н. Описание Киева. - С. 810).
87 Пункты от Киевской епархии // Сборник Императорского русского исторического общества. - Санкт-Петербург, 1885. - Т. 43. - С. 520 - 521 ("благовірнымъ великимъ княземъ, самодержцемъ всероссійскимъ Ярославом, нареченномъ во святомъ крещеніи Георгіемъ, сыномъ святаго равноапостольнаго великаго князя Владиміра, созданной и въ тысяча тридцать восьмомъ году ноября 4 дня освященной кафедральной церкви [...]). Дякую М. Яременку за вказання на це джерело.
The inscription allegedly made by metropolitan of Kyiv Peter Mohyla in commemoration of the restoration works in St.Sophia has become the principal argument for the unconventional date of the cathedral's founding (1011). The article demonstrates that the original inscription had not contained this date; it was erroneously introduced during the so-called "Solntsev restoration" of 1843 - 1853. The initial wording of the inscription maintained that the cathedral was built by prince Yaroslav the Wise in 1037. The date of 1011 first made its appearance
in the memoranda on the monastery's history composed by the Sophia clerics in the late eighteenth century, and from here penetrated the amateurish writings on the Kyiv antiquities. Its provenance is quite obvious: it is a result of an error caused by the faulty chronology of "Synopsis" (1674), the most popular history book of the time, which, following the "Polish Chronicle" by Macej Stryjkowski (1582), sets the dates of Yaroslav's reign by ten years back. In the presence of much older and reliable evidence, neither source is authoritative in discussions on St.Sophia's actual age or the cathedral's founding.
New publications: |
Popular with readers: |
News from other countries: |
![]() |
Editorial Contacts |
About · News · For Advertisers |
![]() 2009-2025, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map) Keeping the heritage of Ukraine |