Автор: С. О. НАУМОВ

У статтi переглянуто поширенi у вiтчизнянiй iсторiографiї точки зору щодо виникнення Революцiйної української партiї. На основi вивчення всього комплексу джерел, який вiдображає дiйсний стан осередкiв РУП та їхнiх попередникiв - українських молодiжних гурткiв сформульовано авторське бачення процесу створення та органiзацiйного становлення партiї.

Революцiйна Українська партiя має доволi багату iсторiографiю - принаймнi, найбiльшу серед усiх українських партiй початку XX ст.¹ Проте початковий перiод її iсторiї (до I з'їзду РУП) й досi залишається доволi "темним", з багатьма нез'ясованими питаннями. Вiдомостi про час i спосiб утворення партiї, її склад та структуру в першi роки iснування невиразнi й грунтуються швидше на iсторичнiй традицiї, нiж на реально пiдкрiпленому джерелами знаннi.

Серед проблем iсторiї РУП, якi в першу чергу потребують з'ясування, уточнення чи переоцiнки, i питання про її заснування. Обставини виходу партiї на iсторичну арену на перший погляд загальновiдомi. Вважається, що вона була заснована в Харковi 29 сiчня (11 лютого) 1900 р. на так званiй "радi чотирьох" - Д. Антоновича, Б. Камiнського, Л. Мацiєвича та М. Русова. Лише зрiдка в лiтературi, в тому числi й останнiми роками, були спроби вiднести цю подiю до попереднього, 1899 року² . Але при цьому залишаються нез'ясованими, власне й не порушуються, важливi питання: у першому випадку - кого представляла "четвiрка" i якi рiшення були нею прийнятi, у другому - коли, де й ким була заснована партiя, в обох - що собою представляла РУП у той час. Iнакше кажучи, проблема виникнення РУП виглядає зовсiм не простою, а її розв'язання - не таким очевидним, як це традицiйно вважається. Не претендуючи на її остаточне вирiшення, спробуємо наблизитись до цього, уважно проаналiзувавши iснуючi аргументи та переглянувши пiд вiдповiдним кутом зору джерела, передусiм свiдчення безпосереднiх учасникiв тогочасних подiй, провiдних дiячiв РУП Д. Антоновича, А. Жука, Б. Мартоса, О. Коваленка i Ю. Колларда.

Аргументiв на користь 1899 р. не так багато, але, на перший погляд, вони видаються неспростовними. Це перлюстрований лист Д. Антоновича вiд 17 листопада 1899 р.³ , уснi спогади одного iз засновникiв Полтавської "вiльної громади" РУП А. Кучерявенка, зафiксованi А. Жуком⁴ , а також заява Д. Антоновича, нiбито зроблена ним 26 лютого 1900 р., про заснування партiї "минулого року"⁵ . Проте, на нашу думку, надiйнiсть i точнiсть iнформацiї згаданих джерел не варто перебiльшувати. Усi вони небездоганнi з точки зору автентичностi, а їх змiст можна трактувати по-рiзному. %

Так, лист Д. Антоновича зберiгся у виглядi витягiв iз перекладу його копiї (!), пройшовши через руки жандармських агентiв, перекладачiв, копiювальникiв i чиновникiв Департаменту полiцiї. На будь-якому етапi могла вкрастись неточнiсть, тож ми не можемо бути впевненими нi в правильностi перекладу (неквалiфiкованiсть жандармських перекладачiв з української пiдтверджувалась неодноразово), нi в коректностi виписок. Щодо змiсту листа, то вiн вiдображав не стiльки реальнi подiї, скiльки намiри - очевидно, так i не здiйсненi - вiдомого своєю iмпульсивнiстю i запальнiстю юнака та його оточення. Iшлося, головним чином, про пiдготовку до чергового студентського з'їзду й вiдповiднi плани харкiв'ян. Оскiльки попереднiй з'їзд Українських студентських громад (УСГ) вiдбувся за три

Наумов Сергiй Олександрович - канд. iст. наук, доцент iсторичного факультету Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В. Н. Каразiна.

стр. 49

мiсяцi до того, а наступний - тiльки в червнi 1901 p., швидше за все, мався на увазi IV всеросiйський студентський з'їзд, що проходив улiтку 1900 р. за участю Д. Антоновича вiд Харкова⁶ . Це пiдтверджується й нетиповою для українських громад лiтературою, згаданою в листi, - твори Мольєра, Карно, Енгельса.

У зв'язку з цими планами говорилося й про РУП: "...Привезти двi першi книги, виданi (новою Харкiвською) українською революцiйною партiєю... Революцiйна українська партiя, яка в Харковi фiгурує пiд фiрмою РУП, так би мовити, вiддiлення студентської громади. Оскiльки в громадах не всi революцiонери, то подiбнi вiддiлення слiд заводити й при iнших громадах з великою автономiєю"⁷ . Наведена фраза використовується прихильниками версiї про заснування РУП у 1899 р. як мало не головний аргумент на свою користь. У дiйсностi ж вона швидше спростовує, анiж пiдтверджує їхню точку зору. Адже очевидно, що нiяких органiзацiйних структур РУП ще не iснувало - нi в Харковi, де вона нiбито була "вiддiленням" студентської громади (насправдi нiякого "вiддiлення" РУП як пiдроздiлу Харкiвської УСГ не iснувало⁸ ), нi тим бiльше в iнших мiстах, де подiбнi "вiддiлення" ще тiльки треба було "заводити". Бiльше того, сама назва партiї ще не була вiдома навiть у середовищi Українських студентських громад, у зв'язку з чим Д. Антонович мусив докладно роз'яснювати її своєму адресату, члену Київської УСГ О. Рогозинському. Якщо строго дотримуватись тексту, то вiн свiдчить лише про наявнiсть у складi Харкiвської Української студентської громади (яка налiчувала тодi близько 20 членiв) кiлькох осiб, якi не утворювали окремої структури, вважали себе революцiйним авангардом громади, придумали вiдповiдну назву й будували певнi плани на майбутнє. Достатнiх пiдстав для твердження про iснування партiйного осередку, його практичну дiяльнiсть у листi немає. До речi, слово "партiя" в даному разi зовсiм не обов'язково означає полiтичну органiзацiю. У тi роки в Росiї, де справжнiх партiй практично ще не було, воно частiше вживалось у розумiннi суспiльної течiї, напрямку, групи людей, об'єднаних спiльними поглядами, на зразок "українофiльська партiя", "революцiйна партiя" тощо. З iснуванням такої, правда, надто малочисельної, "партiї" у складi Харкiвської УСГ можна було б погодитись.

Свiдчення А. Кучерявенка теж має слабкi мiсця. Воно наведене А. Жуком iз посиланням на усну iнформацiю. Перевiрити точнiсть спогадiв чи їх iнтерпретацiї неможливо, особливо якщо врахувати, що вони записанi щонайменше через чверть вiку пiсля згаданих подiй. Та якщо й не заперечувати достовiрнiсть iнформацiї А. Кучерявенка, зробити на її основi однозначний висновок про iснування РУП не можна. У записках А. Жука мiститься лише повiдомлення про те, що в Полтавi в 1899 р. серед статистикiв земства й учнiв духовної семiнарiї звучала назва "ерупе" та ходив пiдписний лист на революцiйнi цiлi з печаткою РУП. Його запустив М. Русов, а абревiатура про всяк випадок мала розшифровуватись як "Родильний український (в iншому варiантi - Успенський) приют"⁹ . Власне, маємо справу з єдиним фактом - наявнiстю пiдписного листа, який не мiг не породити чутки про таємниче "ерупе" i цiлком мiг бути особистою iнiцiативою М. Русова, а "революцiйна" назва невiдомої органiзацiї мала б стимулювати надходження коштiв. Про партiйну органiзацiю, знов-таки, не йдеться.

Нарештi, щодо слiв Д. Антоновича про заснування РУП у "минулому роцi". Вони запозиченi з неопублiкованих спогадiв Б. Мартоса, котрий начебто чув їх на шевченкiвському вечорi 26 лютого 1900 р.¹⁰ Але присутнiм там активiстам студентської громади О. Коваленку та Ю. Колларду, якi теж залишили спогади, вони чомусь не запам'ятались¹¹ . I сам Д. Антонович нi усно (за свiдченням сучасникiв), нi письмово, у тому числi й у коментарях до мемуарiв О. Коваленка i Ю. Колларда¹² , не датував заснування РУП 1899 р. Але якщо фраза й була сказана, то в контекстi, який не дає пiдстав для однозначного висновку. Адже Д. Антонович виступав iз традицiйним оглядом українського руху за рiк, що

стр. 50

минув вiд попереднiх шевченкiвських роковин. Традицiйна дата заснування РУП - 29 сiчня 1900 р. - теж перебуває в цьому часовому промiжку. До того ж вiн, пояснюючи, чому партiя ще не виявила жодних ознак свого iснування, зазначив, що вона була заснована зовсiм недавно.

У цiлому, всi три проаналiзованi джерела з точки зору надiйностi й точностi вразливi i не дають достатнiх доказiв появи РУП у 1899 р. Вони пiдтверджують лише iснування назви партiї, певних намiрiв i незначної пiдготовчої роботи щодо її створення, зiнiцiйованих у середовищi харкiвської української студентської громади.

Автором самої iдеї i назви "РУП" був М. Русов¹³ - студент Харкiвського унiверситету, батьки якого - вiдомi українськi дiячi Олександр та Софiя Русо-ви - мешкали в той час у Полтавi. Ще в першiй половинi 1899 р. на зборах студентської громади вiн заявив про необхiднiсть iдейно-органiзацiйної трансформацiї українського руху: "Нам не треба громад, нам треба партiї!"¹⁴ .

Викристалiзування iдеї української полiтичної партiї саме в 1899 р., на нашу думку, було не випадковим. На той час у нацiональному русi чiтко видiлилась iдеологiчно неоднорiдна, але в цiлому бiльш радикальна молодiжна течiя, її основними органiзацiйними формами були студентськi громади й учнiвськi гуртки. Щиро прагнучи йти в боротьбi "далi i швидше" за старше поколiння, молодь на практицi займалась переважно самоосвiтньою та культурницькою дiяльнiстю, яка багатьох не задовольняла. Реакцiєю на таке становище можна вважати рiшення I з'їзду УСГ (1898 р.), опублiкованi пiд назвою "Програма української молодi". У нiй висловлювалися прагнення "до полiтичної самоуправи, в якiй досягаються iдеали волi, рiвностi, братерства" i домагання "полiтичної, конституцiйної свободи з автономiєю полiтичною", ставились завдання щодо вивчення соцiально-полiтичних теорiй i практичного досвiду європейських партiй, а також українського нацiонально-визвольного руху тощо¹⁵ .

Посилення революцiйних настроїв було пов'язане i з загальним пiднесенням визвольного, зокрема, студентського руху в Росiйськiй iмперiї в останнi роки XIX ст. У 1899 р. вiдбувся перший загальноросiйський студентський виступ, що набув полiтичного забарвлення. У Харковi протягом лютого-квiтня страйкували студенти трьох вузiв. Члени Харкiвської УСГ взяли у виступах найдiяльнiшу участь. До складу керiвних студентських органiв унiверситету й мiста входили Д. Антонович i М. Русов, причому останнiй, як зазначалося в "Оглядi найважливiших дiзнань" Департаменту полiцiї за 1899 р., "уперто переконував на сходках товаришiв продовжувати безпорядки"¹⁶ . Перша вiдкрита сутичка iз владою справила на молодь велике враження, а покарання у виглядi арешту, тимчасового виключення з вузiв i висилки з Харкова не стiльки налякало, скiльки створювало привабливий ореол борцiв-героїв. Як згадував Ю. Коллард, "та доба мала велике виховуюче значення для студентства, зреволюцiонiзувавши його", i висланi студенти повертались до Харкова "з цiлком революцiйними настроями"¹⁷ .

Та страйк 1899 р. продемонстрував не лише великий потенцiал органiзованого виступу, а й слабкiсть студентського руху, зумовлену корпоративною обмеженiстю цiлей i засобiв дiяльностi, вiдсутнiстю зв'язку з iншими суспiльними силами. Звiдси логiчно випливала думка про необхiднiсть формування на основi УСГ бiльш масової конспiративної полiтичної органiзацiї, тобто партiї. У такому контекстi стають зрозумiлiшими рiшення II з'їзду УСГ (серпень 1899 р.). На перший погляд, вони були кроком назад порiвняно з постановами 1898 р. На вiдмiну вiд "Програми української молодi", "Оповiщення 1899 р." - вiльне вiд радикальних полiтичних гасел i спрямоване виключно на практичнi завдання громад, якi вiдтепер утворювали єдину спiлку. Головнi цiлi нацiонального студентського руху в документi визначено таким чином: "Спинити шкiдливе i

стр. 51

згубне для нашої нацiї винародовлення студентської молодi на Вкраїнi Росiйськiй i повернути всiх студентiв-Українцiв до служiння iнтересам Українського народу. Довести до вiдома як народної маси, так i iнтелiгентних верств суспiльства, що лихий, безвiдрадний соцiально-економiчний i взагалi культурний стан нашого народу залежить вiд його нацiонально-полiтичного рабства як безпосереднього наслiдка росiйського абсолютизму"¹⁸ .

Очевидно, прихильники бiльш радикальних поглядiв Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацiєвич, котрi були делегатами з'їзду, вже тодi мали певнi намiри щодо органiзацiї на базi студентських громад полiтичної партiї, формування дворiвневої структури студентського руху (громади - партiя) з окремими завданнями й тактикою. Не випадково вiдразу пiсля з'їзду, восени 1899 р., Л. Мацiєвич, а згодом М. Русов побували в Галичинi для ознайомлення з захiдноукраїнським полiтичним рухом, першим досвiдом партiйного будiвництва¹⁹ . Черговим кроком у цьому напрямку стала розробка проекту програми української полiтичної партiї радикального спрямування. Вiн був пiдготовлений у студентському середовищi в 1899 р. пiд назвою "Програма Української нацiональної партiї"²⁰ . Текстуально дуже близька до "Profession de foi молодих українцiв", "Програма" засвiдчує початковий намiр створити українську партiю пiд iншою назвою, на iдеологiчнiй платформi Братства тарасiвцiв. Та зрештою, i назва партiї, i тарасiвськi iдеї, мабуть, видались недостатньо радикальними i привабливими для молодi.

Тодi ж у складi Харкiвської УСГ були створенi двi комiсiї - для планування легальної й нелегальної роботи. Дiяльнiсть другої, на думку Б. Мартоса, призвела до утворення РУП²¹ . Зв'язок дiйсно був, хоч i не такий однозначний, - адже у складi комiсiї працювали всi учасники "ради чотирьох", О. Коваленко i Ю. Коллард²² . Результати їхньої роботи невiдомi. Б. Мартос стверджував, що була вироблена якась програма, але вiн її не бачив²³ . Вiдсутнiсть iнших свiдчень, у тому числi й членiв комiсiї, про програму, слiдiв її iснування у практичнiй дiяльностi громади наводить на думку, що або це була "Програма Української нацiональної партiї", або ж були визначенi лише початковi, елементарнi кроки, а не цiлiсна програма.

У цiлому названими заходами - збиранням необхiдної iнформацiї i, можливо, коштiв (якщо мати на увазi пiдписний лист у Полтавi), обговоренням у найзагальнiших рисах характеристик майбутньої партiї, дiяльнiстю "полiтичної" комiсiї в Харковi, планами видання лiтератури - пiдготовка до створення партiї в 1899 р. i обмежувалась. Доволi млявi та епiзодичнi дiї щодо заснування РУП частково можна пояснити тим, що головнi iнiцiатори, М. Русов i Д. Антонович, деякий час перебували пiд наглядом полiцiї поза межами Харкова - вiдповiдно в Полтавi й у Києвi (за мiсцем проживання батькiв). У будь-якому разi для тверджень про iснування РУП у 1899 р. немає достатнiх пiдстав.

Початок 1900 р. не внiс нiчого нового в пiдготовку до створення партiї. Тож закономiрно, що так звана "рада чотирьох" виявилась не ретельно спланованою акцiєю, а вчинком спонтанним i несподiваним навiть для бiльшостi її учасникiв (не кажучи вже про iнших) - цiлком у дусi Д. Антоновича, який за вже згадуванi риси свого характеру з дитинства мав прiзвисько "Муха", що стало й одним iз його партiйних псевдонiмiв. Невiдомо, що саме послужило поштовхом до її проведення. Взагалi, надто скупа iнформацiя в джерелах про зiбрання 29 сiчня наводить на думку, що ця подiя в той час залишилась непомiченою, а звичного для нас значення їй було надано пiзнiше.

За версiєю Ю. Колларда²⁴ , Д. Антонович, повернувшись на початку 1900 р. до Харкова, виклав свiй намiр щодо заснування партiї Б. Камiнському. Останнiй був авторитетним членом Української студентської громади, проте до числа її лiдерiв не належав. У зв'язку з цим не дуже зрозумiло, чому саме йому довiрив-

стр. 52

ся Д. Антонович. Можливо, мали значення близькi стосунки Б. Камiнського з М. Мiхновським, ВПЛИВ ЯКОГО на українське студентство був тодi незаперечним. Не можна виключати й iнший чинник: Б. Камiнський, схоже, користувався особливою повагою тому, що мав досвiд нелегальної дiяльностi у Братствi тарасiвцiв, був на 7 - 8 рокiв старшим за своїх товаришiв, якi прозивали його "папаша"²⁵ .

Удвох вони вирушили до Л. Мацiєвича, де зустрiли i М. Русова, яким Д. Антонович виклав свої думки. Отже, "четвiрка" склалась випадково? Принаймнi, доказiв протилежного ми не маємо. Бiльше того, Л. Мацiєвич поставився до iдеї Д. Антоновича скептично. Зате М. Русов пiдтримав її (власне, свою) з великим ентузiазмом, вигукнувши (свiдчення Д. Антоновича): "А я не казав, що нам не треба громад, тiльки партiї!"²⁶ . Виходить, що обидва iнiцiативою Д. Антоновича були захопленi зненацька. Той чомусь так поспiшав, що взявся за створення партiї вже через лiченi днi пiсля свого повернення i без попереднього обговорення з найближчими однодумцями. Зрозумiло, що нi Харкiвська УСГ, нi iншi українськi об'єднання не мали до цього жодного вiдношення. "Четвiрка" нiкого, крiм себе, не представляла.

Втiм, потреби у якихось повноваженнях i не було, оскiльки характер прийнятих рiшень цього не вимагав. Iсторiографiчний штамп про заснування РУП 29 сiчня 1900 р. дивним чином знеохотив науковцiв до з'ясування змiсту цих рiшень. А йшлося не стiльки про негайне створення партiї - i тим бiльше не про констатацiю факту її iснування²⁷ , - скiльки про започаткування цього процесу. Схоже, що Д. Антонович iз товаришами домовились лише взяти на себе функцiї iнiцiативного осередку по органiзацiї партiї. Згодом²⁸ було ухвалено звернутися за пiдтримкою до студентської громади (її актив обговорив це питання 5 лютого, причому думки роздiлились). Ще пiзнiше виникла iдея попросити М. Мiхновського написати програмний манiфест РУП. Тому Ю. Коллард мав рацiю, наголошуючи, що 29 сiчня 1900 р. було тiльки "вирiшено необхiднiсть (пiдкреслення моє - С. Н.) заснування революцiйної партiї пiд гаслами українських полiтичних домагань..."²⁹ .

Постає закономiрне питання: чи можна вважати 29 сiчня 1900 р. датою дiйсного заснування РУП? На наш погляд, якщо виходити з сутi подiї та стану створюваної партiї, то нi. Заснування полiтичної партiї традицiйно пов'язується з установчим з'їздом, де вiдбувається об'єднання окремих груп, визначення напрямку дiяльностi, формування керiвних органiв партiї тощо. Нiчого цього в 1900 р. не було. Партiя на той момент iснувала лише в головах її фундаторiв. "Рада чотирьох" i не намагалась виконати функцiї установчого зiбрання. Не можна навiть сказати, що вона проголосила партiю, адже публiчно про це було заявлено тiльки через мiсяць, на шевченкiвських роковинах у Харковi, а партiйний манiфест (i взагалi перше її видання) - брошура "Самостiйна Україна" - з'явився влiтку 1900 р.

Бiльше того, можна стверджувати, що РУП як справжня партiя сформувалась ще дуже нескоро пiсля сiчня 1900 р. Через вiдсутнiсть належної пiдготовки i розумiння шляхiв партiйного будiвництва творення органiзацiйної мережi РУП спершу протiкало дуже мляво. Протягом перших пiвтора року окремих партiйних структур не iснувало - не випадково нi в джерелах, нi в лiтературi немає вiдповiдних фактiв. Щоправда, в опублiкованiй нещодавно автобiографiї А. Жука з його так званого "канадського" архiву зазначено, що свого часу вiн належав до українського гуртка у Лубнах, який "перетворився в 1900/1901 р. в партiйну органiзацiю РУП"³⁰ . Проте докладна iнформацiя про склад i дiяльнiсть гуртка, котра збереглась у "празькiй" частинi архiву цього вiдомого дiяча (тепер зберiгається в ЦДАВО України)³¹ , переконує, що це був один iз тих молодiжних українських гурткiв, якi готували кадри для партiї, до неї не належачи³² (подiбнi були у Києвi, Нiжинi, Прилуках та iнших мiстах). Як вказував

стр. 53

сам А. Жук, гурток "не мав полiтичного оформлення" i навiть навеснi 1901 р., коли випустив свою єдину вiдозву, "фiрми РУП ще не мав"³³ . Вiн був лише грунтом для створення партiйної органiзацiї, предтечею лубенської "Вiльної громади на Полтавщинi", яка склалась пiзнiше. Крiм того, згадана автобiографiя не надто надiйна як джерело: вона, схоже, є чернеткою, не закiнчена, не датована, написана в белетризованiй формi i, швидше за все, аж на початку 60-х рокiв, причому в розпорядженнi А. Жука не було необхiдних документiв чи лiтератури про часи своєї молодостi. В опублiкованому тут же "офiцiйному" варiантi автобiографiї вiн вказав, що членом партiї став iз 1901 р.³⁴ , - мабуть, уже в Полтавi, куди переїхав наприкiнцi весни. До речi, Б. Мартос, котрий був висланий до Лубен у 1901 р., у своїх дуже докладних спогадах про той перiод жодним словом не обмовився про iснування в мiстi партiйного осередку³⁵ . Таким чином, твердження про належнiсть лубенського гуртка до РУП у 1901 р., а тим бiльше в 1900 р., не пiдкрiплене фактами. Рупiвцi, яких було тодi, ймовiрно, не бiльше 10 - 15 осiб, дiяли у складi Харкiвської студентської громади й полтавського українського гуртка. За свiдченням О. Коваленка, РУП у той час "мала в своїх рядах самих тiльки її фундаторiв", i сказати, де кiнчалась студентська громада i починалась партiйна органiзацiя, було важко³⁶ .

Становище змiнилось тiльки пiсля I конференцiї РУП (червень 1901 р.). Власне, окремої конференцiї, як i партiї, фактично не було. У дiйсностi в рамках III українського студентського з'їзду частина його учасникiв провела кiлька нарад, присвячених РУП. Через це визначити її персональний склад (тобто встановити, хто з делегатiв вважався членом партiї) виявилось не пiд силу учасникам цiєї подiї - Д. Антоновичу, А. Жуку, Ю. Колларду, Б. Мартосу та iншим. Правда, список учасникiв конференцiї є в спецiальнiй статтi А. Жука: вiн сам, Д. Антонович, М. Русов, С. Петлюра, В. Козиненко, М. Кохановський, В. Мазуренко³⁷ . Але, як видно з авторських чернеток, вiн викликав сумнiв у самого А. Жука, який, до речi, делегатом не був: його, як представника лубенського молодiжного гуртка (а не партiйної органiзацiї) вже у Полтавi запросив М. Русов. Майже вдвiчi ширший список наводить В. Головченко³⁸ , але в неопублiкованих спогадах Б. Мартоса, на якi вiн посилається, йдеться про студентський з їзд i прiзвищ значно менше³⁹ .

Рiвень i змiст дискусiї пiзнiше охарактеризував А. Жук: "...Обговорювано справу творення партiйної органiзацiї, але нiчого конкретного не придумали, бо нiхто не знав, як до цього братися, до кого звертатися й з чого починати"⁴⁰ . Отже, провiдники партiї взялися за обговорення проблем органiзацiйного будiвництва тiльки через пiвтора року, причому й тодi виявилися у цьому питаннi цiлком безпорадними - тож чи могли вони створити її ранiше?

Показово, що у зв'язку з роботою конференцiї жодного разу не згадувались мiсцевi органiзацiї - "вiльнi громади", якi б мали представляти учасники. А. Жук, приїхавши напередоднi до Полтави, застав там лише нечисленний партiйний гурток, з якого, як вiн неодноразово пiдкреслював, уже пiзнiше склалась "вiльна громада". З нашого погляду, "вiльних громад" тодi ще не було, i якраз на конференцiї обговорювалось питання про створення їх як основи партiйної органiзацiї. Таке важливе рiшення навряд чи могло бути прийняте без обговорення, а до I з'їзду РУП, де "вiльнi громади" вже були представленi, не було iнших загальнопартiйних зборiв. Саме це питання могло дебатуватись у конфiденцiйних бесiдах чи нарадах, про якi згадують мемуаристи⁴¹ . Конструктивних думок, як уже з'ясовано, було обмаль, i в такому разiв здоровий глузд мав пiдказати, що доцiльно вiддати iнiцiативу на мiсця, зробити наголос на творення регiональних осередкiв, переклавши поки що на них практичне розв'язання органiзацiйного питання. Правомiрнiсть нашої версiї пiдтверджує Ю. Коллард, який засвiдчує, що поняття "вiльна громада" РУП з'явилось саме

стр. 54

на конференцiї⁴² . Оскiльки ж наповнити щойно сформульовану iдею "вiльних громад" конкретним змiстом через брак вiдповiдних знань i досвiду не вдалось, логiчно було надати їм повну самостiйнiсть в органiзацiї внутрiшнього життя, проведеннi роботи серед населення тощо. Очевидно, саме в цьому сенсi вони й були "вiльними", а не вiд директив керiвних органiв чи програмно-статутних документiв (як це iнодi трактується), котрих на той час не iснувало.

Як робота конференцiї, так i весь вiдомий фактичний матерiал свiдчать, що РУП до середини 1901 р. може вважатись партiєю лише номiнально, а реально була зародком справжньої полiтичної партiї, нечисленним авангардом нацiональних молодiжних органiзацiй. Мiсцевих партiйних органiзацiй у точному розумiннi слова не iснувало, оскiльки вважати такими невеличкi, неструктурованi й невiдокремленi групи з невизначеним статусом у двох-трьох мiстах не можна. Пiзнiше А. Жук вiдзначав, що практична й органiзацiйна робота на мiсцях розпочалась приблизно за рiк до I з'їзду РУП, тобто не ранiше другої половини 1901 р.⁴³ Саме тодi розгорнувся процес цiлеспрямованого творення мережi мiсцевих партiйних органiзацiй i груп на чолi з "вiльними громадами".

Першими "вiльними громадами" стали вже iснуючi органiзацiї - харкiвська й полтавська. Взагалi на Полтавщинi процес партiйного будiвництва протiкав найiнтенсивнiше. Невдовзi пiсля I конференцiї оформилась i органiзацiйно змiцнiла полтавська "вiльна громада". Уже на початку лютого 1902 р. вона випустила на гектографi свою першу вiдозву (автор В. Кошовий), присвячену рiчницi реформи 1861 р., що починалася словами "41 лiт перед цим, 19 лютого..."⁴⁴ . Взагалi нелегальнi видання є практично єдиними автентичними документами мiсцевих органiзацiй РУП, а отже, й найбiльш об'єктивним джерелом iнформацiї про їх iснування. Ядро органiзацiї складали М. Русов, А. Кучерявенко, М. Кохановський, В. Кошовий. Членами громади в 1902 р. були також А. Жук, К. Шаревський, П. Комлiченко, О. Осмяловський, О. Мiхновський, М. Гмиря та iн. - всього не менше 20 чол. На чолi стояв М. Кохановський, судячи з його участi в I з'їздi РУП. Надiйною пiдвалиною партiйної роботи в мiстi й особливо в повiтах залишалась семiнарська громада. Вiдразу пiсля I конференцiї, головним чином зусиллями М. Русова, почалось закладання мережi периферiйних гурткiв. Як учасник етнографiчної експедицiї, вiн до середини осенi вiдвiдав з пiвсотнi мiст i сiл 5 повiтiв губернiї.

Лубенська органiзацiя РУП, за даними А. Жука, була заснована в 1902 р. заходами М. Порша, який повернувся до рiдного мiста пiсля навчання в Київському унiверситетi⁴⁵ (отже, це сталося не ранiше лiта). Вона мала достатньо мiцне пiдгрунтя: традицiї й авторитет українського руху в мiстi; українськi молодiжнi гуртки в Лубнах i селах повiту; студенти-лубенцi, немало з яких набули досвiду нацiональної роботи у своїх вузах. До того ж органiзацiя виникла на перехрестi впливiв київського й полтавського осередкiв РУП. Цi чинники та порiвняно густа мережа сiльських партiйних груп зумовили її статус як окремої "Вiльної громади на Полтавщинi". До неї належали П. Крат, Г. Гольштейн, М. Коренецький, А. Жук, Ф. Шпак, О. Кирста та iншi. Одна з листiвок громади (невiдомо, чи перша) має дату 10 грудня 1902 р. (це перевидання листiвки київської "вiльної громади" "З усiх бокiв обсiли вороги наш народ")⁴⁶ . Полтавська губернiя була єдиною, де дiяли вiдразу двi "вiльнi громади" РУП.

Точний час перетворення харкiвської групи у "вiльну громаду" встановити важко. Справа в тiм, що, починаючи з середини весни 1901 р., дiяльнiсть осередку РУП у мiстi майже повнiстю завмерла на цiлий рiк. Причиною були репресiї пiсля придушення масових студентських виступiв початку 1901 р.: навчання було припинене майже на рiк, студенти роз'їхались, крiм того, багатьох рупiвцiв i активiстiв студентської громади (Д. Антоновича, М. Русова, Б. Мартоса, К. Румницького, А. i О. Олексiєнкiв та iн.) вислано з мiста⁴⁷ . Усе це на трива-

стр. 55

лий час зруйнувало роботу РУП у мiстi. Улiтку 1901 р. партiйна органiзацiя у Харковi не функцiонувала⁴⁸ . Восени заняття не були вiдновленi, й вимушенi канiкули продовжилися. Навчання розпочалося тiльки навеснi 1902 р. Але повернулися далеко не всi. За словами О. Коваленка, з "вiсiмки" активiстiв (вiн називав її комiтетом i навiть Центральним комiтетом РУП) у Харковi були тiльки вiн i Ю. Коллард⁴⁹ . Повноцiнне партiйне життя вiдновилось тiльки з осенi 1902 р. Саме тодi пiсля тривалої перерви з'являється чергове видання харкiвської органiзацiї - гектографована листiвка "Панове громадяни!", присвячена Шандрiвському страйку⁵⁰ . Склад "вiльної громади" поповнили новi члени: Г. Благов, С. Андрiєвський, В. Гордiєнко та iн. Але помiтного кiлькiсного зростання не сталось, оскiльки закiнчили навчання i залишили Харкiв К. Румницький, Л. Мацiєвич, Д. Познанський, через арешти не повернулись М. Русов, А. Олексiєнко. Якiсно ж склад погiршився: на змiну iдейно зрiлим (вiдносно), авторитетним дiячам прийшла молодь без достатньої пiдготовки, яка в органiзацiї не могла вiдiгравати самостiйну роль. Iз названих причин Харкiвська "вiльна громада" поступово втрачала провiдне становище в партiї i все бiльше стала залежати вiд волi її незмiнного лiдера Д. Антоновича.

З-помiж iнших "вiльних громад" першою виникла Київська. її заснував у другiй половинi 1901 р. Д. Антонович, висланий до Києва. Б. Матюшенко датував цю подiю серпнем 1902 р., очевидно сплутавши її з вiдродженням чи реорганiзацiєю громади пiсля арештiв на межi 1901 - 1902 рр.⁵¹ У лютому 1902 р. кияни випустили свою першу вiдому нам вiдозву, присвячену аграрному питанню. У тому ж мiсяцi вона вже поширювалась у Роменському повiтi Полтавщини⁵² . Серед перших активiстiв громади були також Є. Голiцинський, А. i М. Лiвицькi, М. Ткаченко, П. Канiвець, М. Галаган, В. Козиненко, М. Порш, К. Чайкiвська та iн.

На Чернiгiвщинi дiяльнiсть РУП проявляється з 1901 р. - головним чином, через поширення лiтератури в Нiжинi й окрузi. Члени мiсцевого українського гуртка - студенти iсторико-фiлологiчного iнституту та гiмназисти - одержували її вiд київських рупiвцiв, вихiдцiв iз Нiжина, П. Канiвця, М. Ткаченка, О. Мерклiнга⁵³ . Через М. Гмирю пiдтримувався зв'язок iз полтавською "вiльною громадою"⁵⁴ . Очевидно, через арешти у Києвi наприкiнцi 1901 р. - на початку 1902 р., коли до рук полiцiї потрапили, зокрема, i названi нiжинцi⁵⁵ , процес перетворення молодiжного гуртка у партiйну групу загальмувався. Вiн вiдновився тiльки насамкiнець 1902 р. Як свiдчив М. Троцький, заснування партiйної органiзацiї, в якому визначну роль вiдiграла К. Чайкiвська, у Нiжинi припадає на зиму 1902 - 1903 рр.⁵⁶ її перша листiвка з'явилася у лютому 1903 р.⁵⁷ Головним чинником того, що центром українського революцiйного руху в губернiї став Нiжин, була наявнiсть у мiстi порiвняно великої групи нацiонально свiдомої молодi з числа гiмназистiв, студентiв мiсцевого iнституту, i тих, хто навчався в iнших мiстах. Немалу роль вiдiграв i тiсний зв'язок iз київською "вiльною громадою", зрештою, просто географiчна близькiсть i зручне сполучення мiж двома мiстами. Чернiгiв, позбавлений цих переваг, залишався твердинею помiркованої течiї українського руху.

Чорноморська громада (у Катеринодарi) була заснована наприкiнцi 1902 - на початку 1903 рр. партiйцями з Полтавщини С. Петлюрою та П. Понятенком, а також М. Ткаченком iз Нiжина, якi змушенi були перебратись на Кубань через переслiдування⁵⁸ . На початку грудня 1902 р. вона випустила гектографовану вiдозву "До чорноморських козакiв"⁵⁹ . Через незавершенiсть процесу формування двох останнiх громад на момент скликання I з'їзду РУП (грудень 1902 р.) вони на ньому не були представленi, хоч у пiсляз'їздiвському "комунiкатi" названi.

Рiшення I з'їзду РУП (грудень 1902 р.) мали важливе значення для органiзацiйного становлення партiї. Iснує думка, що вже на час з'їзду в основному

стр. 56

склалась партiйна органiзацiйна мережа, котра з незначними змiнами проiснувала до кiнця 1905 р.⁶⁰ Проте з цим важко погодитись. До грудня 1902 р. оформилися тiльки 4 "вiльнi громади" з шести, на периферiї iснувало лише декiлька нечисленних груп, а кiлькiсть членiв партiї навряд чи виходила за межi сотнi. Формування партiйних структур тiльки розпочалось, i саме проведення з'їзду та його ухвали вiдiграли у цьому процесi велику роль. Обрання ЦК (Д. Антонович, Є. Голiцинський, В. Козиненко) створило умови для об'єднання окремих партiйних громад у цiлiсну органiзацiю, визначення й дотримання єдиного курсу (попри широку автономiю, яка зберiгалась за "вiльними громадами"). Вiд iменi ЦК була вироблена й опублiкована в "Гаслi" заява, що визначала органiзацiйнi засади будiвництва партiї i мала значення статуту. У партiйному лексиконi з'явились поняття "органiзацiя" i "комiтет", була вибудувана певна органiзацiйна iєрархiя, i з невизначенiстю органiзацiйних вiдносин на мiсцях i загалом у партiї було в основному (бо цiлковитої ясностi тут не було нiколи) покiнчено.

Таким чином, вiдносити заснування РУП до 1899 р. немає пiдстав; так звана "рада чотирьох" була не установчим, а iнiцiативним зiбранням; справжнє формування РУП як самостiйної полiтичної органiзацiї розпочалося тiльки з середини 1901 р. Виходячи з усього сказаного та враховуючи iсторiографiчну й суспiльну традицiю, було б доцiльним вважати 29 сiчня 1900 р. умовною датою заснування партiї. Щодо всього процесу органiзацiйного становлення РУП, то в ньому можна видiлити, принаймнi, чотири етапи:

1) 1899 р.: виникнення самої iдеї та назви партiї, початок пiдготовки до її створення;

2) 1900 р. - перша половина 1901 р.: проголошення партiї, деяке кiлькiсне її зростання, дiяльнiсть перших рупiвцiв у складi молодiжних об'єднань нацiонально-визвольного спрямування у Харковi й Полтавi, поява перших видань РУП;

3) середина 1901 р. -1902 р.: I конференцiя РУП, цiлеспрямоване творення мiсцевих органiзацiй ("вiльних громад"), вихiд першого загальнопартiйного перiодичного органу "Гасло";

4) кiнець 1902 р. - початок 1903 р.: I з'їзд, створення керiвних органiв РУП i мiсцевих комiтетiв.

Цi хронологiчнi вiдрiзки можна було б охарактеризувати як етапи вiдповiдно пiдготовки (1) й зародження (2) партiї, створення (3) й упорядкування (4) її органiзацiйної структури. У такому контекстi виглядає логiчною i своєчасною публiкацiя у квiтнi 1903 р. - вiдразу пiсля того, як були закладенi органiзацiйнi основи партiї, - проекту партiйної програми, прийняття якої мало б довершити процес будiвництва РУП.

-----

¹ Дорошенко В. Українство в Росiї: Новiйiшi часи. - Вiдень, 1918; Його ж. Революцiйна Українська партiя (РУП) (1900 - 1905 рр.): Нарис з iсторiї Укр. соцiал-демократичної партiї. - Л.; К., 1921; Степанюк В., Довбищенко Я. З iсторiї українського соцiал-демократичного руху (1900 - 1918 рр.). - Х., 1918; Садовський В. Вiд українофiльства до полiтики (З приводу 25-лiття заснування РУП) // Лiт.-наук. вiсн. - 1925. - Т. 86. - Кн. 3; Гермайзе О. Нариси з iсторiї революцiйного руху на Українi. - Б. м., 1926. - Т. 1: Революцiйна Українська партiя (РУП); Дучинський А. Революцiйна Українська Партiя (РУП) на Полтавщинi за архiвними матерiалами 1901 - 1905 рокiв // За сто лiт. - 1928. - Кн. 2; Феденко П. Український громадський рух у XX ст.: Курс лекцiй. - Подебради, 1934; Борисенко В. А. До питання про Революцiйну українську партiю // Наук, працi з питань полiт, iсторiї. - К., 1991. - Вип. 169; Нариси з iсторiї українського нацiонального руху. - К., 1994; Наумов С. Питання української державностi в дiяльностi Революцiйної Української партiї (РУП) // 36. Харк. iст.-фiлол. т-ва. Нова серiя. - Харкiв, 1994. - Т. 3; Його ж. Харкiвська "вiльна громада" РУП.(1900 - 1904 рр.): до 100-рiччя партiї // Вiсн. Харк. ун-ту. - 2000. - N 485. - Iсторiя. - Вип. 32; Голобуцький О., Кулик В. Ук-

стр. 57

раїнський полiтичний рух на Надднiпрянщинi: кiн. XIX - поч. XX ст. - К., 1996; Головченко В. Вiд "Самостiйної України" до Союзу визволення України: Нариси з iсторiї укр. соцiал-демократiї поч. XX ст. - X., 1996; Шевченко В. М. РУП i селянське повстання 1902 року на Лiвобережнiй Українi // Iсторiя та культура Лiвобережної України: Матерiали мiжнар. конф. - К.; Нiжин, 1997; Колесник В. Ф., Рафальський О. О., Тимошенко О. П. Шляхом нацiонального вiдродження: Нацiональне питання в програмах та дiяльностi українських партiй Надднiпрянщини. 1900 - 1907 рр. - К., 1998; Лавров Ю. П. Виникнення i дiяльнiсть українських полiтичних партiй (кiн. XIX - поч. XX ст.) // Iсторiя України. - 1999. - N 21 - 24; Павко А. I. Полiтичнi партiї, органiзацiї в Українi: кiнець XIX - початок XX ст.: зародження, еволюцiя, дiяльнiсть, iсторична доля. Кiнець XIX ст. -1917 р. - К., 1999.

² Див., напр.: Головченко В. Вiд "Самостiйної України" до Союзу визволення України. - С. 18, 19.

³ ЦДIА України в Києвi (далi - ЦДIАУК). - Ф. 336. - Оп. 1. - Спр. 40. - Арк. 12.

⁴ Жук А. Перша партiйна конференцiя Революцiйної української партiї // Календар-альманах "Днiпро" на 1936 рiк. - Львiв, 1935. - С. 98.

⁵ ЦДАВО України. - Ф. 4000. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 74.

⁶ Летопись революции. - 1924. - N 3. - С. 235.

⁷ ЦДIАУК. - Ф. 336. - Оп. 1. - Спр. 40. - Арк. 12.

⁸ Див.: Наумов С. О. Харкiвська Українська студентська громада: органiзацiя, склад, iдеологiя (1897 - 1904 рр.) // Вiсн. Харк. ун-ту. - 2002. - N 566. - Iсторiя. - Вип. 34. - С. 252 - 260.

⁹ Жук А. Перша партiйна конференцiя Революцiйної української партiї. - С. 98.

¹⁰ ЦДАВО України. - Ф. 4000. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 74.

¹¹ Див.: З минулого. - Варшава, 1939. - Т. 2. - С. 44, 46, 65.

¹² Завваги Д. В. Антоновича до спогадiв О. Коваленка та Ю. Колларда // Там само. - С. 71.

¹³ Михайло Русiв: некролог // Наш голос. - 1911. - Ч. 6 - 8. - С. 299.

¹⁴ Коллард Ю. Спогади юнацьких днiв. 1897 - 1906. Українська студентська громада в Харковi i Революцiйна Українська партiя (РУП). - Торонто, 1972. - С. 64.

¹⁵ ЦДIАУК. - Ф. 274. - Оп. 1. - Спр. 536. - Арк. 28.

¹⁶ Там само. - Спр. 403. - Арк. 157.

¹⁷ Коллард Ю. Спогади юнацьких днiв. - С.72.

¹⁸ ЦДIАУК. - Ф. 274. - Оп. 1. - Спр. 536. - Арк. 74.

¹⁹ Коваленко О. На межi двох вiкiв (Спогади про Українську Студентську Громаду в Харковi) // Визвольний шлях. - 1993. - N 1. - С. 91. Ця редакцiя спогадiв має деякi вiдмiнностi порiвняно з публiкацiєю 1939 р.

²⁰ ЦДIАУК. - Ф. 274. - Оп. 1. - Спр. 536. - Арк. 65 - 72; Ляхоцький В. П., Молостов В. А. Нове джерело до iсторiї Української нацiональної партiї // Архiви України. -1992. - N 5 - 6.

²¹ ЦДАВО України. - Ф. 4000. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 69.

²² Коваленко О. Там само. - С. 90.

²³ ЦДАВО України. - Ф. 4000. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 70.

²⁴ Коллард Ю. Спогади юнацьких днiв. - С. 72, 73.

²³ Там само. - С. 81.

²⁶ ЦДАВО України. - Ф. 3807. - Оп. 1. - Спр. 10. - Арк. 4.

²⁷ Головченко В. Вiд "Самостiйної України" до Союзу визволення України. - С. 19.

²⁸ Див.: Завваги Д. В. Антоновича до спогадiв О. Коваленка та Ю. Колларда. - С. 71.

²⁹ Коллард Ю. Спогади юнацьких днiв. - С.73.

³⁰ Двi короткi автобiографiї Андрiя Жука // Молода нацiя: Альманах. - К., 2002. - N 3. - С. 222.

³¹ Докл. про це див.: Гирич I. Канадський архiв Андрiя Жука // Там само. -С. 168 - 176.

³² Див.: ЦДАВО України. - Ф. 3807. - Оп. 2. - Спр. ЗО. - Арк. 1 - 3; Спр. 31. -Арк. 27 - 30.

³³ Там само. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 176; Оп. 2. - Спр. 31. - Арк. 27.

³⁴ Двi короткi автобiографiї Андрiя Жука. - С. 223.

³⁵ Див.: ЦДАВО України. - Ф. 4000. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 127 - 148.

³⁶ Коваленко О. На межi двох вiкiв. - С. 44.

стр. 58

³⁷ Жук А. Перша партiйна конференцiя Революцiйної української партiї. - С. 99, 100.

³⁸ Головченко В. Вiд "Самостiйної України" до Спiлки визволення України. - С. 22.

³⁹ ЦДАВО України. - Ф. 4000. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 148.

⁴⁰ Жук А. Перша партiйна конференцiя Революцiйної української партiї. - С. 100.

⁴¹ Там само.

⁴² Коллард Ю. Спогади юнацьких днiв. - С. 98.

⁴³ ЦДАВО України. - Ф. 3807. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 12.

⁴⁴ Там само. - Оп. 2. - Спр. ЗО. - Арк. 17; Гасло. - 1902. - Ч. 3 - 4. - С. 14, 15.

⁴⁵ ЦДАВО України. - Ф. 3807. - Оп. 2. - Спр. 33. - Арк. 14.

⁴⁶ ЦДIАУК. - Ф. 320. - Оп. 1. - Спр. 138. - Арк. 420.

⁴⁷ Харкiвський облдержархiв. - Ф. 52. - Оп. 1. - Спр. 1434. - Арк. 249 - 253.

⁴⁸ ЦДАВО України. - Ф. 3807. - Оп. 2. - Спр. 34. - Арк. 6.

⁴⁹ Визвольний шлях. - 1993. - N 2. - С. 236.

⁵⁰ ЦДIАУК. - Ф. 304. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 78.

⁶¹ ЦДАВО України. - Ф. 3807. - Оп. 1. - Спр. 8. - Арк. 1.

⁵² ЦДIАУК. - Ф. 320. - Оп. 1. - Спр. 10. - Арк. 101а.

⁵³ ЦДАВО України. - Ф. 3807. - Оп. 1. - Спр. 4. - Арк. 167.

⁵⁴ Микола Гмиря (некролог) // Наш голос. - 1911. - Ч. 6 - 8. - С. 346.

⁵⁵ Романович-Ткаченко Н. На дорозi до революцiї: Уривки зi споминiв // Україна. - 1925. - Кн. 4. - С. 110.

⁵⁶ Другий (Троцький) Микола. Минуле // Наш голос. - 1911. - Ч. 6 - 8. - С. 341.

⁵⁷ ЦДАВО України. - Ф. 3807. - Оп. 1. - Спр. 8. - Арк. 53.

⁵⁸ Жук А. Iз споминiв про С. Петлюру (1901 - 1907) // Симон Петлюра в молодостi: 36. споминiв. - Львiв, 1936. - С. 26.

⁵⁹ ЦДIАУК. - Ф. 1597. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 10.

⁶⁰ Головченко В. Вiд "Самостiйної України" до Союзу визволення України. - С. 28.

In the article the popular points of view in the domestic historiography of the Revolutionary Ukrainian Party occurrence are considered. On the basis of complex source studying which displays the real position of the cells of Revolutionary Ukrainian Party and their predecessors - the Ukrainian youth circles, the author's vision of the process of the creation and the organizational becoming of the party is formulated.

Permanent link to this publication: