Автор: В. О. ЩЕРБАК

К., 2006. - 566 с.

Тематика видатних пам'яток вiтчизняної iсторичної й полiтичної думки - козацьких лiтописiв - присвячена українськiй iсторiї вiд найдавнiших часiв до козацької доби. Водночас порушенi в цих грунтовних творах питання не втрачають важливостi до сьогодення.

Українськi лiтописи, складовою частиною яких є так званi козацькi, завжди привертали увагу не лише дослiдникiв, а й широких кiл громадськостi. Проте внаслiдок несприятливих умов розвитку вiтчизняної iсторiографiї вивченi лише частково. Тому узагальнення питань, якi стосуються джерелознавчого й iсторiографiчного аспектiв козацького

стр. 226

лiтописання 30-х-80-х рр. XVIII ст., є важливим науковим завданням. Адже створенi в той час iсторико-лiтературнi пам'ятки iстотно вплинули на процес вiдродження української культури, мови, нацiональної самосвiдомостi.

Проаналiзувавши здобутки вiтчизняної iсторiографiї, I. Дзира подав глибокий фаховий аналiз джерел, на основi яких була створена праця. На його думку, тематика козацьких лiтописiв Лiвобережжя 30-х-80-х рр. XVIII ст. виходить далеко за межi вiйськово-полiтичної iсторiї та бiографiї гетьманiв.

Заслуговує на увагу дослiдження системи зображення перебiгу iсторичних подiй у лiтописах, що дозволяє скласти уявлення про рiзноманiтнi способи датування в даний перiод. Адже поряд iз захiдноєвропейською системою вiдлiку часу авторами використовувались i традицiйнi обрядовi та народнi побутовi способи датування. Цiкавим є спостереження автора лiтературної еволюцiї iсторичних сюжетiв на прикладi повстання Северина Наливайка та Корсунської битви 1648 р.

Важливе значення має детальний аналiз I. Дзирою козацьких лiтописiв 30-х-80-х рр. XVIII ст. як пам'яток iсторичної думки. Це дало пiдстави для логiчних висновкiв щодо нацiональної свiдомостi українцiв, означених автором за трирiвневим ступенем: етнокультурним, iсторичним i полiтико-правовим. Слушною є теза, що при вiдсутностi сталої термiнологiї стосовно назви країни в тогочасному українському суспiльствi iснували чiтка самоiдентифiкацiя власної етнiчної спiльноти на територiї її проживання, вiдмiннiсть вiд iнших народiв. При цьому на сторiнках iсторико-лiтературних творiв зустрiчаються назви багатьох держав, що свiдчить про уявлення українцiв щодо етнiчної карти Європи та частини азiйського континенту. Традицiйне вживання полiтичної термiнологiї - "народ", "нацiя", "вiтчизна" - було наслiдком тривалого формування вiдповiдних понять. Важливим елементом нацiональної самосвiдомостi є також релiгiя. Питання православ'я присутнi в усiх без винятку лiтописах XVIII ст., зокрема Берестейська унiя 1596 р., вiдновлення православної iєрархiї 1620 р., конфесiйний фактор при виборi союзника пiд час Нацiонально-визвольної вiйни 1648 - 1657 рр., мазепинська доба.

Невiд'ємною складовою української нацiональної iдентичностi є вiдчуття територiальної єдностi. Протягом багатьох столiть вона була вiдсутня, що надзвичайно негативно впливало на розвиток етносу. Тому не випадково проблема соборностi з усiєю повнотою постала перед авторами лiтописiв 30-х-80-х рр. XVIII ст. Представники iнтелектуальної елiти намагалися пробудити почуття солiдарностi мiж українцями незалежно вiд соцiальних, культурних i регiональних особливостей.

Умiщенi до лiтописних пам'яток юридичнi аргументи були правовим обгрунтуванням законностi iснування Української козацької держави. Автори лiтописiв зiбрали значний фактичний матерiал для оцiнки певних подiй та явищ вiтчизняної iсторiї, зробили вiдповiднi узагальнення й висновки. Використання з цiєю метою iсторичних документiв сприяло пропагандi iдеї державної самостiйностi й iсторичної тяглостi етносу вiд княжої доби до Гетьманщини. Лiтописи знайомили також читача з основними вiхами європейської iсторiї, зокрема сусiднiх держав - Речi Посполитої, Московiї, Молдавiї та iн.

Козацькi лiтописи були важливими чинниками формування української iсторiографiї. Тож цiлком логiчним є спецiальний роздiл монографiї I. Дзири. На прикладi iсторичної спадщини Михайла Антоновського, Максима Берлiнського автор показує вплив на них козацького лiтописання. Таким же чином воно стало джерельною основою "Iсторiї Малої Росiї" Дмитра Бантиша-Каменського та "Запорозької старовини" Iзмаїла Срезневського. Як переддень вiтчизняної науки проаналiзовано спадщину Миколи Маркевича - продовжувача дослiджень козацьких лiтописцiв.

Вiдзначаючи високий рiвень рецензованої монографiї, уважаємо, що в нiй варто було б наголосити на козацьких лiтописах 30-х-80-х рр. XVIII ст. як завершеннi творення "iсторичного мiфу", пiд яким мається на увазi концепцiя iсторичного минулого, покликана необхiднiстю обгрунтування актуальних потреб етносу. Початки ж автономiстської версiї вiтчизняної iсторiї ще чекають на свого дослiдника.

Книга I. Дзири є першим узагальнюючим твором iз даної проблематики, вiдзначається логiкою викладу матерiалу та зваженою аргументацiєю. Вона стане в пригодi не лише науковцям, студентам вищих навчальних закладiв, а й усiм, хто цiкавиться iсторичним минулим України.

В. О. Щербак (Київ)

Permanent link to this publication: