Автор: Р. Я. ПИРIГ

К.: Альтернативи, 2005. - 352 с.

Наприкiнцi 2005 р. вийшла у свiт перша автобiографiя видатного вченого, громадсько-полiтичного й державного дiяча Михайла Сергiйовича Грушевського. Автори книги проф. Ю. I. Шаповал та проф. I. В. Верба - визнанi майстри iсторичного життєпису, чий внесок у персонiфiкацiю українського iсторичного процесу вагомий i незаперечний. їх перу належить цiла галерея портретiв вiдомих полiтикiв, дiячiв науки та культури.

Поза сумнiвом, постать лiдера українського нацiонального вiдродження XX ст. давно й по праву заслуговує на фундаментальну наукову бiографiю. Проте поява узагальнюючого бiографiчного нарису саме тепер є свiдченням завершення складного процесу повернення М. Грушевського до українського народу. Створення бiографiї стало можливим завдяки публiкацiї в незалежнiй Українi його творчої спадщини, зокрема багатотомної "Iсторiї України-Руси", численних наукових та публiцистичних праць. Виданi прижиттєвi випуски його бiографiї, щоденники та спомини. Виявлений i оприлюднений значний масив архiвних документiв, насамперед епiстолярна спадщина. Перенесення грушевськознавчих студiй в Україну дозволило повнiше висвiтлити найважливiшi вiдрiзки життєвого шляху М. Грушевського, скласти його генеалогiчне дерево, з'ясувати долю рiдних.

Нарештi, вiтчизняна iсторiографiя мала пройти через демiфологiзацiю цiєї визначної постатi. Насамперед необхiдно було дезавуювати в суспiльнiй свiдомостi створений комунiстичною пропагандою образ М. Грушевського - "контрреволюцiонера й буржуазного нацiоналiста", а згодом вiдмовитися вiд новiтньої апологетики, яка вела до творення сучасних мiфiв.

Усвiдомлюючи недоцiльнiсть навiть короткого викладу змiсту книги, поставимо за мету, по-перше, акцентувати увагу на концептуальних пiдходах до конструювання бiографiї М. Грушевського; по-друге, зупинитися на дискусiйних проблемах його дiяльностi; по-третє, визначити недостатньо вивченi перiоди й суттєвi епiзоди життя вченого. I насамкiнець, оцiнити дослiдження з позицiй сучасної бiографiстики.

Як i вимагає жанрова належнiсть, книга вiдкривається концентрованим описом родоводу М. Грушевського. Донедавна нашi знання в цiй царинi обмежувалися лише корот-

стр. 223

кими вiдомостями з його автобiографiї. Копiтка праця київських генеалогiстiв дала суттєвi результати, спираючись на якi автори лаконiчно змальовують близьке родинне коло й, головне, роблять висновок, що Грушевськi - рiд глибоко духовний, козацький, український, в якому перехрещувалися рiзнi впливи, а його представники з поколiння в поколiння вiрно служили Українi. Задля точностi слiд сказати, що служили й Росiйськiй iмперiї, як, наприклад, Сергiй Федорович - батько М. С. Грушевського. I в цьому, на наш погляд, немає нiчого незвичного чи принизливого для даного роду, а тим бiльше для його найвидатнiшого репрезентанта.

У висвiтленнi дитячих та юнацьких рокiв М. Грушевського автори цiлком обгрунтовано роблять наголос на реконструкцiї формування свiтоглядних та ментальних пiдвалин свiдомостi майбутнього вченого, подають складний процес його нацiональної самоiдентифiкацiї в умовах неукраїнського середовища. Досить переконливо показано й складання наукових нахилiв М. Грушевського, серед яких домiнувала лiтература та iсторiя, що врештi-решт й визначило його науково-фахову орiєнтацiю.

Унiверситетська доба життя М. Грушевського доволi повно вiдбита в лiтературi та джерелах. Тому видається цiлком виправданою увага авторiв до висвiтлення процесу перетворення надзвичайно обдарованого й працьовитого студента на глибокого науковця. Показано значення проф. В. Б. Антоновича в оволодiннi М. Грушевським iнструментарiєм наукових дослiджень, сприйняттi наукових засад його iсторичної школи. Iдеться й про вплив на формування свiтоглядних позицiй молодого вченого представникiв європейського позитивiзму (О. Конт, Г. Спенсер та iн.). Цi моменти мають важливе значення, оскiльки саме в тому часi кореняться витоки сучасних дискусiй учених про "народництво" та "державництво" М. Грушевського.

Автори не обходять i такий факт його бiографiї, як пiзнiша негативна оцiнка Київського унiверситету. Вони вважають, що це було зроблено вже з позицiй зрiлого вченого, знайомого з європейською системою освiти. Очевидно, не останню роль у такiй оцiнцi вiдiграло й зросiйщення унiверситетських кадрiв. Знайшовши таке пояснення невдячної позицiї вихованця до своєї alma mater, автори все ж наголошують, що саме Київський унiверситет, iсторична школа В. Антоновича стали платформою потужного старту майбутнього професора й громадського дiяча.

Цiлком обгрунтовано левову частку книги присвячено львiвському перiодовi бiографiї М. Грушевського. Досить повно висвiтленi його наукова, викладацька, видавнича, громадська дiяльнiсть. Не обiйденi й складнi стосунки з колегами, зокрема конфлiкт у НТШ. Проте на особливу увагу заслуговують спроби перегляду деяких стереотипiв. Автори ставлять пiд сумнiв абсолютний прiоритет М. Грушевського в розробцi оригiнальної концепцiї українського iсторичного процесу, уперше викладеної в статтi "Звичайна схема руської iсторiї й справа рацiонального укладу iсторiї схiдного слов'янства" (1904 р.). Дiйсно, автори мають рацiю, стверджуючи, що ця схема стала квiнтесенцiєю тривалого пошуку українською суспiльно-полiтичною думкою пояснення етногенезу українцiв у контекстi схiдноєвропейської iсторiї. Безперечно, в її основу лягли напрацювання видатних українських мислителiв. Проте М. Грушевському не можна вiдмовити в блискучому синтезi цих наукових здобуткiв та вдалому полiтичному контекстi їх оприлюднення. Незважаючи на принциповiсть цього моменту в бiографiї вченого, на нашу думку, йому придiлено все ж забагато текстового простору. До речi, на шкоду iншим важливим бiографiчним лiнiям - партiйнiй, полiтичнiй, публiцистичнiй дiяльностi. Бiльш детальний розгляд саме цих сюжетiв надзвичайно важливий для розумiння читачем закономiрностi приходу М. Грушевського до керма української революцiї 1917 р.

Доба Центральної Ради була трiумфом i водночас поразкою М. Грушевського-полiтика. Природно, що саме цiй сторiнцi його бiографiї придiлена чимала увага авторiв. Сильною стороною працi, на наш погляд, є органiчне поєднання фактологiчного висвiтлення багатоманiтної дiяльностi голови УЦР iз аргументованим аналiзом причин прорахункiв i невдач цього етапу нацiонального державотворення. Автори шукають i знаходять їх у тогочасному станi українського суспiльства, нацiональної елiти, геополiтичних чинниках. Що ж до власне М. Грушевського, то це - народницька iдеологiя, федералiстськi переконання, революцiйний романтизм, полiтична невправнiсть. Важливим моментом є акцентацiя на причинах приходу М. Грушевського до партiї українських есерiв та його поглядах на розв'язання земельного питання. Цi фактори вiдiграли неабияку роль у полiтичному фiаско УЦР.

Емiгрантське п'ятирiччя (1919 - 1924 рр.) М. Грушевського подане в усiй повнотi його iдейних, психологiчних, матерiальних складнощiв. На жаль, фактична недоступнiсть зарубiжної джерельної бази не дозволила авторам вийти за межi вже оприлюдненого ма-

стр. 224

терiалу, проте його цiлком достатньо для повного висвiтлення ключових моментiв перiоду. Зокрема, це з'ясування широкого комплексу причин реемiграцiї М. Грушевського. Насамперед iдейно-полiтичних факторiв, якi на початку 1920-х рр. ситуативно наклалися на розвиток соцiально-полiтичних процесiв в УСРР i стали важливою спонукою в нелегкому рiшеннi М. Грушевського повернутися на Батькiвщину. Саме тут захований ключ до загальної оцiнки радянського перiоду життя вченого, виправданостi чи помилковостi його компромiсу з бiльшовицькою владою.

Останнi десять рокiв життєвого шляху М. Грушевського належать до числа найдетальнiше виписаних вiдтинкiв його бiографiї. Пояснюється це тим, що авторовi цих роздiлiв проф. Ю. Шаповалу належить пальма першостi в джерелознавчому та археографiчному освоєннi архiвної спадщини чекiстських "хронiстiв", якi вiд перших крокiв М. Грушевського на київськiй землi 1924 р. й до кончини педантично документували його життєвий шлях. Багатюща фактологiчна база дозволила однаковою мiрою повно вiдтворити як дослiдницьку, педагогiчну, видавничу працю академiка, так i тривале протиборство з комунiстичною владою, коли нерiдко доводилося балансувати на межi вiдступу вiд власних iдейних постулатiв. Важливе й авторське бачення розгадок деяких таємниць життя М. Грушевського, зокрема раптового звiльнення з Луб'янки 1931 р. та обставин смертi 1934 р. Прикiнцевi роздiли книги дають змогу стверджувати, що повернення М. Грушевського в УСРР не позначене вiрнопiдданським сервiлiзмом i не стало для нього своєрiдною Каноссою. Дiючи в складних умовах певного компромiсу з бiльшовицькою владою, вiн навiть у найкритичнiшi моменти життя не зрадив своїм iдейним переконанням.

Отже, автори ставили перед собою амбiтне пiонерне завдання - пiдготувати першу бiографiю М. Грушевського, що й задекларували в передмовi. Водночас в анотацiї книга квалiфiкована як бiографiчний нарис. За канонами сучасної бiографiстики це не зовсiм одне й те ж саме, хоч в iсторiографiчнiй практицi жанрова межа часто нiвелюється. Бiографiчний нарис радше є певним етапом створення повноцiнної наукової бiографiї. її пiдготовка вимагала б вiд авторiв бiльш грунтовної, а головне - дещо iншої за змiстом передмови. Саме тут дослiдники мали б викласти свої концептуальнi пiдходи до творення бiографiї, обумовити принципи використання напрацювань своїх попередникiв та iдентифiкацiї, власне, авторського доробку. Тим бiльше, що тандем авторiв має рiзну заглибленiсть у розробку цiєї теми - один займається нею не перше десятилiття, а iнший - лише долучився.

Невiд'ємною ознакою наукової бiографiї виступає обгрунтована перiодизацiя життя головного героя. Однак у книзi про М. Грушевського авторське бачення цього важливого елемента архiтектонiки дослiдження представлене лише роздiлами змiсту, якi нерiдко видiленi для бiльшої зручностi викладу матерiалу. Тому iнколи й не збiгаються з характерними перiодами, що мають чiтку предметно-дiяльну, територiальну або часову ознаки. Як для наукової бiографiї, назви окремих роздiлiв мають дещо публiцистичний характер.

Слiд наголосити, що ця книга, як i iншi видання дуже цiкавої серiї "Особистiсть i доба", визначаються нерозвиненiстю науково-довiдкового апарату, хоч належать до категорiї виразно наукових. Вiдсутня унiфiкована система посилань на використанi лiтературу та джерела. I.Верба найрозлогiшi цитування позначає пiдрядково, а Ю. Шаповал здебiльшого цього не робить. Вiдомо, що М. Грушевський зустрiчався з дуже багатьма людьми, у тому числi й визначними. Його життєвi шляхи простиралися теренами всiєї Європи. Значною мiрою це вiдбито в бiографiї. Однак у книзi немає анi iменного, анi географiчного покажчикiв, що певною мiрою скорочує її iнформацiйний потенцiал.

Найчастiше працям бiографiчного характеру закидають недостатнє висвiтлення тих чи iнших сюжетiв життєвого шляху героя. Безперечно, ставити це на карб авторам книги, обсяг якої ледве сягає 20 др. арк., можливо й не зовсiм коректно. Однак є низка питань, якi б автори мали дослiдити глибше й на цiй базi зробити бiльш чiткi оцiнки. Вiзьмемо для прикладу полiтичну дiяльнiсть М. Грушевського доби Центральної Ради. I. Верба безпiдставно вважає, що перед 1917 р. той мав багатий полiтичний досвiд (с. 149), на наступнiй сторiнцi цiлком слушно стверджує, що був бiльше iсториком, нiж полiтиком, потiм вiдзначає його полiтичний радикалiзм i, нарештi, указує на такi риси, як непiдробний демократизм i сувору законнiсть (с. 188). Цi неточнi й суперечливi характеристики не вiдбивають справжньої сутi М. Грушевського-полiтика. У полемiцi дослiдникiв: ким же той бiльше був - федералiстом чи самостiйником?, автор обмежився софiзмом про iстину, яка посерединi. Навряд чи це продуктивна позицiя, адже федералiстськi (конфедералiстськi) переконання М. Грушевського не були вичерпанi навiть незалежницьким радикалiзмом 4-го унiверсалу УЦР. Вони й у подальшому залишалися важливим компонентом його полiтичної iдеологiї та слугували однiєю з пiдвалин мотивацiї повернення вченого в СРСР.

стр. 225

Спецiальний роздiл присвячено життю М. Грушевського в 1918 - на початку 1919 рр. Вiн має, на наш погляд, не зовсiм вiдповiдну назву "Спроба вiдновити лiдерство". Вiдомо, що весь час, доки при владi був гетьман П. Скоропадський, учений провiв у Києвi майже на нелегальному становищi, не даючи про себе знати, i лише з приходом Директорiї заявив претензiї на лiдерство. Цi спроби I. Верба зараховує, головним чином, до подiй 1919 р. в Кам'янцi. Це не так. Очевидно, авторовi невiдома прикметна стаття М. Грушевського "По шкодi", датована 20 грудня. Це був амбiтний план повернення голови УЦР на владний Олiмп: Директорiя виконала свою надзвичайну мiсiю й передає владу Центральнiй Радi, яка призначає уряд i намiчає термiн виборiв до Установчих зборiв, а пiсля їх скликання передає свої законодавчi функцiї. Що ж до ролi М. Грушевського в березневих подiях 1919 р. в Кам'янцi, то автор її явно гiперболiзує, адже вчений рiшуче вiдмовився вiд участi в мiсцевому Комiтетi охорони республiки й незабаром виїхав за кордон.

У книзi, як i загалом у дослiдженнях про М. Грушевського, найменш вивченими залишаються його симбiрсько-казанське заслання 1914 - 1916 рр. та московське вигнання 1931 - 1934 рр. Очевидно, обсяг книги не дозволив авторам i бiльш широко подати просопологiчнi аспекти його життя: побут, звички, захоплення тощо. Сповнене таємничої нез'ясованостi питання про належнiсть М. Грушевського до масонiв, а роль "братiв" у його життi в книзi зведена до єдиного аспекту - боротьби з царизмом. Хоч розвiдки С. Бiло-коня та О. Крижанiвської дають матерiал для бiльш широкого висвiтлення цiєї проблеми.

Зовсiм малодослiдженою є сфера духовного свiту й специфiка психiчного складу особистостi М. Грушевського. На жаль, авторам у цьому напрямку також не вдалося суттєво просунутися вперед. Вони навiть обiйшли увагою досить дражливу монографiю В. Ващенка "Неврастенiя: непрочитанi iсторiї (деконструкцiя одного надпису - сеанс прочитання автомонографiї М. Грушевського)", яка викликала досить гостре несприйняття з боку деяких фахiвцiв. Можливо, автори подiляють думку одного з фундаторiв сучасної української бiографiстики В. Чишка про те, що "iсторик нiколи не ризикує аналiзувати в науковому творi особливостi внутрiшнього свiту та особливостi психiки особистостi". На наш погляд, iз цим твердженням повнiстю погодитися не можна. Адже ведуться дослiдження в галузi психоiсторiї, вивчаються психологiчнi аспекти мотивацiї дiяльностi й т. д.

Упадає у вiчi iгнорування авторами iконографiчного ряду джерел. Фото М. Грушевського використанi лише як заставки до роздiлiв без вiдповiдної iдентифiкацiї матерiалу. Хоч зображувальнi можливостi iлюстрацiї життя та дiяльностi вченого останнiм часом значно розширилися порiвняно з першим i єдиним тематичним фотоальбомом 1996 р.

Яке ж мiсце займає книга Ю. Шаповала та I.Верби в українськiй iсторiографiї та бiографiстицi? По-перше, за нею назавжди збережеться ознака першостi в створеннi цiлiсної бiографiї М. Грушевського. По-друге, це суттєвий внесок у розвиток вiтчизняних бiографiчних студiй. По-третє, значний здобуток новiтнього грушевськознавства. Загалом це грунтовний iсторико-бiографiчний нарис iз виразними елементами полiтичної бiографiї. Серед позитивних рис книги слiд вiдзначити iсторичний документалiзм. Дослiдження спирається на автентичну емпiричну базу й витримане в руслi лiнiйно-хронологiчного викладу подiй. Важливо, що автори не iдеалiзують свого героя й не вдаються до вивершення цiєї постатi за рахунок приниження його вiзавi. їх дослiдницька полiбiографiчнiсть дає бiльше можливостей для порiвняльного аналiзу заслуг i чеснот рiзних полiтичних постатей. Заслуговує всiлякого схвалення й намагання подолати певнi стереотипи наукового й суспiльного сприймання М. Грушевського, що сприятиме бiльш об'єктивному визначенню його мiсця в українськiй iсторiї та iсторiографiї.

Отже, попри певнi недоопрацювання, є всi пiдстави з приємнiстю констатувати, що нарештi з'явилася перша системна й цiлiсна бiографiя однiєї з найвизначнiших постатей українства XX ст. - Михайла Грушевського.

Р. Я. Пирiг (Київ)

Permanent link to this publication: