Автор: I. I. ДЕРЕЙКО, О. Є. ЛИСЕНКО

К., 2004. - 344 с

Посiбник "Друга свiтова" вiдомого автора численних монографiй щодо подiй, обставин i персоналiй вiйни, професора А.Трубайчука загалом не потребує рекомендацiй. Зацiкавлений у данiй проблематицi читач напевно пам'ятає перше видання цiєї працi, що побачило свiт у 1995 р. I хоча своєю читацькою аудиторiєю автор бачить "вчителiв iсторiї, студентiв, слухачiв вiйськових iнститутiв, учнiв старших класiв, широке коло читачiв", книга не може залишитися поза увагою професiйних науковцiв. її значущiсть на фонi активної громадянської позицiї автора полягає в найчiткiшому визначеннi такої спрямовуючої сили, як суспiльне замовлення на висвiтлення тих чи iнших проблем, у руслi якого рухається будь-яке сучасне iсторичне дослiдження.

Книга з чiтко вираженим публiцистичним та педагогiчним характером має на метi, за визначенням автора, "подати у якомога стислому виглядi якнайправдивiшу картину перебiгу основних подiй, що вiдбувалися на головних театрах вiйни". Як i варiант 1995 p., праця мiстить п'ять ключових роздiлiв, прив'язаних до основних перiодiв останньої: "Iнiцiатива Нiмеччини та її союзникiв" (вересень 1939 р. - червень 1941 p.), "Наступ держав "вiсi" на усiх напрямках" (червень 1941 р. - листопад 1942 p.), "Втрата агресорами стратегiчної iнiцiативи" (листопад 1942 р. - червень 1944 p.), "Перемога союзних вiйськ у Європi" (червень 1944 р. - травень 1945 p.), "Розгром i капiтуляцiя Японiї" (травень 1945 р. -вересень 1945 p.). Цi роздiли є ключовими як за обсягом, так i за фактологiчною мiсткiстю. У них, у типовому для посiбника наративному, а не дiалоговому стилi викладено основнi подiї вiйськового й дипломатичного характеру.

стр. 220

Прикметно, що автор акцентує увагу не лише на типових для вiтчизняної iсторiографiї ключових моментах, на зразок Сталiнградської та Курської операцiй, а й утверджених у захiднiй науковiй традицiї етапних подiях - таких, як "Малий "Перл-Харбор"" - боротьба за Середземне море мiж флотами Великої Британiї та Iталiї, "Битва за Англiю" - змагання за контроль над повiтряним простором Альбiону мiж Люфтваффе i британськими ВПС, "Битва за Атлантику" - кампанiї нацистського крiгсмарiне й флотiв захiдних союзникiв по пiдкоренню океанських просторiв.

Безпосереднiй виклад подiй у цих роздiлах вiдповiдно до задекларованого автором принципу дуже стислий та конкретний iз зазначенням основних намiрiв, задiяних сил i датами завершення кампанiй. У даному разi А.Трубайчук не дозволяє собi виходити на полемiчний рiвень стосовно контраверсiйних бойових епiзодiв вiйни, на зразок танкової битви в трикутнику Броди-Рiвне-Луцьк липня 1941 р. чи Прохорiвської битви липня 1943 р. Цi подiї змальованi або побiжно, в одному абзацi, без заглиблення у суперечливi цифровi чи тактичнi данi (с. 43), або ж просто виклад полишено на стратегiчному, оперативному рiвнi без надмiрної для цього видання деталiзацiї на зразок типової характеризацiї бойової ефективностi технiчних засобiв у Курськiй битвi (с. 77). Стосовно окремих фактiв, операцiй, персоналiй чи тогочасних керiвних структур, якi автор вважає суттєвими, подано посторiнковi примiтки, де цi моменти роз'яснюються детальнiше.

Чи не найбiльшої уваги серед них заслуговує примiтка, в якiй викладено авторське бачення виникнення термiну "Велика вiтчизняна вiйна". А.Трубайчук доводить манiпулятивний та пропагандистський характер цього визначення, що стало типовим для московської держави ще з XVII ст. Автор згадує щонайменше п'ять конфлiктiв, яким росiйське керiвництво намагалося надати характер "вiтчизняних" незалежно вiд полiтичних передумов кожного.

Дещо вибиваються iз загальної оглядової схеми лише певнi, безумовно, ключовi, хоч i дуже суперечливi моменти на зразок того, чи готувався Сталiн до наступу на захоплену нацистами Європу у 1941-1942 pp. Оскiльки це питання гостро дебатується й донинi, А.Трубайчук для надання своїм мiркуванням бiльшої авторитетностi подає архiвнi документи з вiдповiдними посиланнями, якi, на його думку, незаперечно свiдчать про те, що "обидва диктатори готувалися до стрибка" (с. 40).

Крiм основних, в окремi роздiли винесено такi проблеми Другої свiтової, як "Передумови, причини, характер, перiодизацiя вiйни", "Окупацiйний режим", "Рух опору", "Берлiнська (Потсдамська) конференцiя", "Пiдсумки Другої свiтової вiйни". Вочевидь, видiлення цих питань для окремого розгляду продиктоване не структурними мiркуваннями, а просто неможливiстю внести їх до якогось iз хронологiчних роздiлiв, оскiльки їхнi просторово-часовi межi або ж значення для пiслявоєнного свiту не вписуються у жоден iз них. Тут видавалося б бiльш доцiльним об'єднання двох спорiднених роздiлiв, що стосуються окупацiйного режиму i боротьби з ним, в один для створення бiльш повної картини цiєї дiйсностi та гармонiзацiї структури працi. Те саме стосується й Потсдамської конференцiї, яка, попри хронологiчну належнiсть до воєнного перiоду, за своєю суттю є вже наслiдком вiйни, i цiлком природно було б внести її до роздiлу "Пiдсумки...". Хоча знову ж таки це були б лише структурнi змiни, якi не внесли б нiчого нового у сам змiст книги, а лише надали б бiльшої стрункостi архiтектонiцi працi.

Крiм усього вищенаведеного, що є загалом спiльним для обох варiантiв книги, друге видання її суттєво доповнене введенням десятого роздiлу "Вiйна й Україна". Ця частина працi (обсягом 183 сторiнки) становить собою пiдбiрку документiв i матерiалiв, якi супроводжуються сiмома авторськими статтями щодо окремих питань участi України у вiйнi (що знову ж таки обумовлено статусом пiдручника та його цiльовою аудиторiєю, для якої потрiбнi чiткi роз'яснення щодо наведених джерел). Статтi стосуються передусiм геополiтичного становища України в зазначений перiод, її мiсця у планах i стратегiчних рiшеннях основних учасникiв конфлiкту, власних цiлей та боротьби й завданих вiйною втрат. Усi цi теми логiчно i послiдовно викладенi й є найяскравiшою вiдповiддю на соцiальний запит для сучасного iсторика.

Наведенi джерела дуже неоднорiднi. Вони охоплюють перiод iз березня 1939 р. (проголошення незалежностi Карпатською Україною) до кiнця 1953 р. (закiнчення боротьби УПА). Це директиви, накази та донесення нацистських i радянських каральних органiв про подiї в Українi, постанови й декларацiї українських органiзацiй, а також статтi безпосереднiх учасникiв подiй (Л.Шанковський, П.Шандрук) та iсторикiв i публiцистiв (В.Сергiйчук, С.Грабовський, Н.Романюк). Ця викладка доповнена двома додатками - хронологiчною таблицею воєнних подiй та короткою iсторiєю власiвського руху ("У чужих одностроях").

стр. 221

Загалом праця виявилася досить витриманою в заданому форматi з чiтко вираженим педагогiчним спрямуванням. Деякi нарiкання викликає лише глибина висвiтлення тих чи iнших подiй з iсторiї вiйни. Наприклад, таке визначальне явище, як окупацiя - своєрiдна точка вiдлiку для українських i радянських рухiв опору й основа для розумiння причин їх виникнення т описується на трьох видiлених для цього сторiнках вкрай побiжно лише з типовим для радянської iсторiографiї зазначенням масштабiв репресiй та непропорцiйно великою увагою до дивiзiї СС "Галичина". У той же час базова структура окупацiйної системи (на рiвнi генеральної губернiї i райхскомiсарiату "Україна"), основнi напрямки її дiяльностi й величезна задiяна в нiй кiлькiсть українцiв випадають з поля зору автора.

Впадає у вiчi дисбаланс у змiстi та спрямуваннi iлюстративного ряду, який акцентує пiдвищену увагу на одних i обходить iншi сторiнки iсторiї воєнної доби.

Незрозумiла також причина цитування горезвiсного "Наказу N 0078/42" вiд 22 червня 1944: р. (за пiдписом Жукова й Берiї) про виселення українцiв (с.287-288). Про те, що цей документ є пропагандистським заходом нiмецької розвiдки, а не дiйсним розпорядженням керiвництва СРСР, зазначалось уже багато (спростування ЦДАГОУ у "Лiтературнiй Українi" 5.03.1992 p., статтi в "Урядовому кур'єрi", N 163, 20.10.1994 p., "Українськiй Газетi", N 23, 22.12.1994 р.). Так, цей документ є дуже знаковим - на тлi виселення неросiйських народiв Криму та Кавказу, волзьких нiмцiв i калмикiв вiн, дiйсно, виглядав та виглядає не позбавленим своєрiдної сталiнської логiки, проте залишається вдалим пропагандистським засобом, а не свiдченням запланованого радянськими спецслужбами й армiєю злодiяння; Свiдчень злочинiв сталiнського режиму в Українi достатньо i без цього документа, а його подальше використання у згаданiй ролi пiдриває довiру до поданої працi та дає зброю в руки недоброзичливцям України для звинувачень її iсторичної науки у суцiльних фальсифiкацiях (Див. "Военно-исторический журнал", 1992 - N 4-5).

Також у текстi помiтна типова термiнологiчна проблема, присутня у бiльшостi праць, що стосуються вiйни. Зокрема нiмецькi каральнi iнституцiї подаються пiд пропагандистською назвою "гестапо", хоча повинна вказуватись їх дiйсна назва "полiцiя безпеки i СД" (Sicherheitspolizei und SD). Можна також зустрiти згадки про боротьбу У ПА з КДБ хоча на той час могло йтися лише про НКВС, НКДБ (згодом - МВС, МДБ).

Не стала винятком дана праця й у плутанинi з транслiтерацiєю нiмецьких слiв, перш за все стосовно лiтеросполучення "еi". В нiмецькiй мовi останнє читається як "ай", тому автор вживає термiн "айнзатцкоманда". Але в радянськiй та загалом у росiйськiй традицiї воно ;транслiтерувалось як "ей". Тому паралельно в данiй працi зустрiчається "Рейх", "Клейст", "Манштейн". Так само невiрно подано лiтеросполучення "eи" - "Мантейфель", хоча повинно бути "Мантойфель".

В цiлому ж посiбник носить україноцентричний характер, звертаючи читача насамперед до сюжетiв, пов'язаних з участю i долею нашого народу у вiйнi. Попри певну дидактичну недосконалiсть, а можливо, й аритмiчнiсть у подачi матерiалу, вiн активiзує думку студента, налаштовує його не на механiчне запам'ятовування, а на мiркування, полемiку, дискусiю.

A хiба не в цьому саме полягає одне з головних призначень видань такого жанру?

I.I.Дерейко (Київ), О.Є.Лисенко (Київ)

Permanent link to this publication: