Автор: М. Ф. ДМИТРIЄНКО, О. Є. ЛИСЕНКО

К.: Наук, думка, 2004,-408 с, VIII с.; iл.

Серед численних iсторико-краєзнавчих праць, що побачили свiт в останнє десятилiття, є чимало книг, якi здатнi привернути увагу не тiльки дослiдникiв регiоналiстики, а й широкий загал iсторикiв, що цiнують у них перш за все величезний комплекс iнформацiї з нових джерел, введений уперше до наукового обiгу. Це i визначає високий потенцiал публiкацiй. До таких праць, на нашу думку, слiд iз повним правом вiднести довiдник з iсторiї Лисянщини - "Край козацький", що вийшов у серiї "Iсторiя регiонiв України".

Видання книги здiйснено в рамках проектiв краєзнавчої органiзацiї "Витоки", яка успiшно розгорнула свою роботу не тiльки на Лисянщинi Черкаської областi, айв Українi у цiлому. Iдею видання цiєї довiдкової працi пiдтримано Iнститутом iсторiї України НАНУ, Науково-дослiдним iнститутом козацтва, Iнститутом воєнної iсторiї. Здiйснюється проект пiд керiвництвом академiка В.А.Смолiя. Авторський колектив очолив кандидат iсторичних наук, доцент В.М.Щербатюк, чий творчий задум було реалiзовано групою науковцiв та краєзнавцiв.

стр. 222

Керiвники проекту передбачали об'єднати воєдино численнi розрiзтнi видання? oj їх готували в окремих регiонах самотужки спiльними силами вiдомi вченi, працiвники музеїв й архiвних установ, краєзнавцi. Це була установка на популяризацiю унiкального масиву знань про рiдний край, особливостей його iсторичного розвитку, про культурнi надбання населення, характернi риси та прояви етнокультури. Тобто йшлося про патрiотичне виховання любовi до нашої славної батькiвщини через публiкацiю докладних розвiдок про її регiональнi складовi, з яких бере витоки повага i щирi почуття до України у цiлому. Що й говорити, то мала бути надзвичайна серiя, а її задум необхiдно було довести до широкої наукової громадськостi України через фаховi журнали, засоби масової iнформацiї На жаль, цього не сталося. I чомусь ошатна, гарна, зi смаком оформлена праця не подала жодним рядком iнформацiї щодо широкомасштабного проекту, про наявнiсть якого ми дiзнаємося виключно з анотацiї про книгу, в якiй дуже скромно зазначено, що вона є "другим виданням серiї дослiджень з мiкрорегiональної iсторiї України" ("Iсторiя регiонiв України)".

Ми свiдомi того, що ставити це у провину авторському колективу працi цього не слiд. Однак керiвництву проекту, науковому редакторовi книги, поважнiй представницькiй редколегiї необхiдно було врахувати той факт, щоб усi, хто вiзьме видання до рук; мали б можливiсть отримати iнформацiю щодо того, про якi регiони йде мова, скiльки їх визначено взагалi та що передбачено висвiтлити у працях, якi саме пiдпадають пiд серiю "мiкрорегiональної iсторiї"?

Саме це упущення, на наш погляд, i призвело до ряду недоречностей, якi сталися, починаючи вiд назви видання та заголовку вступної статтi. Отже, з тексту виходить, Лисянський - "Край козацький", а на 5-й стор. - прекрасно написана вступна стаття Т. Чухлiба, що дає уявлення читачам про iсторiю регiону, названа "Україна - земля козацька!" Тож в останнiй, виходить, є ще й особливий "козацький край"? Перед тим, як видавати працю варто було б шановним науковцям подумати над тим, що ж ми розумiємо пiд словом "Край".

Iз сказаного напрошується висновок: видання мало б розпочинатися з карти теренiв об'єднаних авторами пiд назвою "Лисянщина". Сьогоднi за iснуючим адмiнiстративно-територiальним подiлом - то район, але з iсторичного погляду, як вiрно акцентовано у "Вступi" одного з iнiцiаторiв здiйсненого проекту В.Щербатюка,- "територiя, що в процесi свого iсторичного розвитку формувалася навколо полiтичного, адмiнiстративного, оборонного та культурного центру, яким протягом багатьох столiть було давнє українське мiсто Лисянка" (с. 22). Також слушним було б показати засобами картографiї наочно ту територiю, про яку постiйно йде мова. Картосхема, подана на сторiнцi 154, не рятує справу, бо сучасний район - це далеко не iсторичнi терени Лисянщини, тим бiльше, що змiнилися назви окремих населених пунктiв - топонiми. А вiдсутнiсть позначень водних артерiй (гiдронiми найбiльш стiйкi складовi у системi назв, якi зустрiчаються в текстi, зокрема при розкриттi поняття "Лисянщина") не дозволяє вiдразу читачам зорiєнтуватися на єдинiй наявнiй схематичнiй картi без певних картографiчно-топографiчних прив'язок означених населених пунктiв (пунсонiв) до географiчних об'єктiв.

Структурно книгу складають: вступна стаття Т.Чухлiба "Україна - земля козацька!' "Вступ" доцента Академiї внутрiшнiх справ України, голови Лисянської районної органiзацїї "Витоки" В.Щербатюка й тексти написаних в енциклопедичному стилi статей, якi розкривавають змiст заявлених гасел. їх розмiщено за українською абеткою. Працю завершують невеличка "Пiслямова", докладний список умовних скорочень, основнi вiдомостi про бiографiю шiстнадцяти науковцiв та краєзнавцiв пiд назвою "Колектив авторiв книги", покажчик населених пунктiв, список використаних джерел i лiтератури. Отже, книгу оформленою за всiма вимогами до наукових довiдкових видань, розрахованих на широкий загал як учених та краєзнавцiв, так i тих, хто живе й працює на Лисянщинi, а також усiх тих, хто займається розробкою проблем мiкрорегiоналiстики. Видання зручне у користуваннi, а значний за обсягам дбайливо пiдiбраний iлюстративний ряд останнього доповнює його текстову частину логiчно i доречно.

Починаючи вiд вступних статей та закiнчуючи останньою бiографiчною довiдкою, тексти працi - то своєрiдна оповiдь про подiї на Правобережнiй Українi в XV-XVII ст., Гайдамаччину, нацiонально-визвольну боротьбу 1917-1921 pp. Через призму загальноукраїнських подiй показано iсторiю поступу Лисянщини у радянську добу i в перiод незалежностi, розкрито етнополiтичнi й соцiокультурнi процеси у краї. Читачам буде цiкаво дiзнатися, яким чином проявляли себе лисянцi за рiзних обставин у подiях, вiкопомних для України, як їх iмена вплiталися у вiнок славетних представникiв вiтчизняної державної та творчої елiти впродовж тривалого перебiгу iсторичного часу. Наведенi в книзi бiографiї найбiльш визначних людей Лисянщини тiсно пов'язанi з процесами, що там вiдбувалися, низкою визначних подiй,

стр. 223

якi так чи iнакше торкалися регiону або мали значення для українського народу у цiлому.

Автори намагалися рельєфно iлюструвати через конкретнi факти особливостi iсторичного розвитку краю. Адже значна частина загальноукраїнських iсторичних подiй тiєю чи iншою мiрою торкалася Лисянщини, але в регiонi вони мали свої характернi прояви.

У виданнi подано ретельно виписанi iсторичнi портрети гетьманiв, полководцiв, воєвод, отаманiв, письменникiв, поетiв, державних дiячiв - тобто представникiв елiтарних кiл українського суспiльства рiзних часiв. Зокрема в працi є бiографiчнi довiдки про Северина Наливайка, Iвана Сулиму, Михайла i Богдана Хмельницьких, Максима Кривоноса, Iвана Виговського, Петра Дорошенка, Пилипа Орлика, Семена Палiя, Максима Залiзняка, Iвана Ґонту, Тараса Шевченка, Юрiя Тютюнника, Iвана Лютого-Лютенка й iнших вiдомих осiб України, доля яких пов'язана з Лисянщиною. Вони стали складовою у контекстi iсторiї краю.

Цiлком логiчно та вiдповiдно до задуму червоною ниткою в книзi проходить тема козацтва. I це не випадково. Адже Лисянщину, славну своєю козацькою iсторiєю, видiлив у своєрiдний окремий регiон ще академiк Iван Крип'якевич.

Саме його слова стали епiграфом до працi: "...Лисянщина бере безнастанну участь у боротьбi, й селянськi повстання вибухають все наново. Один за другим iдуть поколiння народних бiйцiв - дiти батькам, батьки онукам передають до рук шаблю i з нею гасла визвольної боротьби...". Темi козацтва, власне, присвячено статтi "Хмельницький Михайло", "Хмельницький Богдан-Зiновiй", "Руїна", "Лисянський козацький полк", "Козацькi сотнi Лисянщини", "Оборона Лисянки 1664", "Опари Степана присяга", "Гавриленкова сотня", "Iскра Захар Юрiйович", "Корсунський полк", "Лисянська козацька рада 1666", "Лисянська сотня", "Орлика Пилипа бiй пiд Лисянкою 1711", "Рiч Посполита та її полiтика щодо України у другiй половинi XVII-XVIII ст.", "Скарга козацької старшини, передана польському королю в обозi пiд Лисянкою ЗО листопада 1664 з приводу розстрiлу I.Виговського" й iн. Всi вони розкривають окремi складовi широкомасштабної проблеми, додаючи щось своє до загальновiдомого, мiстять цiкавi та маловiдомi, а то i зовсiм незнанi для широкого загалу iсторичнi факти. Так, автори стверджують, що Михайло Хмельницький був громадянином Лисянки i, перебуваючи на службi в корсунського старости Яна Даниловича як збирач податкiв у мiсцевого населення, отримав у володiння хутiр Су ботiв. Дослiдники звернули увагу на гiпотезу, в якiй висловлено припущення, що Богдан Хмельницький, можливо, народився у мiстечку Лисянка. Саме через прагнення надати якомога бiльше вiдомостей про нього та його соратникiв статтi, їм присвяченi, виявилися iнформативними i такими, що спонукають до подальших пошукiв.

Окреме мiсце в книзi посiдає доба Руїни, час дiяльностi правобережного гетьмана Петра Дорошенка, для якого Лисянка стала неофiцiйною резиденцiєю. Саме тут, бiля неї, 20 лютого 1666 р. вiн скликав раду й палко закликав людей, що зiбралися там, до боротьби з поляками. В Лисянцi гетьман намагався також започаткувати карбування українських срiбних грошей. Однак, замiсть виготовлення власної монети, монетар Янко Гранковський у 1663-1666 pp., за наказом П.Дорошенка, розпочав пiдробляти польськi солiди. Автор статтi детально описує мiсце розташування монетного двору, обставини, за яких його було виявлено, а також показує завдяки виявленим знахiдкам, якi саме монети та яким чином фальшували "вмiльцi".

У виданнi достатньо ретельно i максимально чiтко розкрито й подiї 1917-1921 pp. Серед iнших привертають увагу такi статтi, як "Вiльне козацтво", "Кiш вiльного козацтва", "Перший з'їзд вiльного козацтва", "Отаманiв вiльного козацтва Гризла, Квiтковського, Загороднього перебування у селах Лисянщини", "Квiтковський", "Чорний ворон", "Тимчасовий комiтет по охоронi порядку на Звенигородщинi", "Звенигородське збройне повстання" та iн. Матерiали про останню подiю є чи не найбiльш повним i докладним висвiтленням в українськiй iсторiографiї.

У працi знайшли вiдображення подiї, пов'язанi з перiодами колективiзацiї, iндустрiалiзацiї, тотальних сталiнських репресiй, Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 pp., повоєнної вiдбудови, а також розвитком економiки й соцiокультурної сфери краю впродовж всього iсторичного перiоду з врахуванням їх регiональних особливостей.

Не можна без хвилювання читати сумний мортиролог з перелiком iмен Лисянщини, яких було безпiдставно репресовано в рiзнi часи. Бiля прiзвищ "ворогiв народу" вказано жахливi присуди влади щодо їх розстрiлу, ув'язнень, висилки. Iмена їх усiх автори подають пiд означенням "репресованi", розтлумачуючи це поняття так: "особи, якi зазнали заходiв державного примусу, що були головною формою боротьби за iнтереси правлячого режиму" (с. 227).

стр. 224

Однак серед них, як це очевидно з окремо видiлених бiографiй, були далеко не тiльки тi, що якимось чином протистояли владi, а i простi люди, котрих засудили нi за що. Варто було все ж бiля прiзвищ таких осiб хоча б проставити вказiвку про їх приналежнiсть до певного стану, фаху. Це б яскравiше вiдбило загальну картину тотального наступу влади на права людини, безкарнiсть за протиправнi дiї катiв народу, що прикривалися всеохоплюючим гаслом боротьби за його iнтереси.

Окреслено авторами й основнi тенденцiї життєдiяльностi краю у роки незалежностi України, формування мiсцевої опозицiї, наявнiсть та дiяльнiсть осередкiв полiтичних партiй i численних громадських органiзацiй тощо. Особливiстю висвiтлення значної частини цих подiй є те, що вони значною мiрою показанi або ж доповненi фактами через бiографiї конкретних людей - уродженцiв регiону - або тих, хто своє життя присвятив дослiдженню рiдного краю. Власне, цей iнформативний блок подає фактичний матерiал, що вперше оприлюднений у загальному iсторичному контекстi розвитку краю.

Особливу увагу автори книги придiлили минулому населених пунктiв регiону, iсторiя яких є суттєвою складовою - живою часткою великого нацiонального життєпису. Без висвiтлення таких питань неможливо говорити про широке й всеохоплююче пiзнання iсторiї України, вивчення її минувшини на мiкрорегiональному рiвнi. Переконанi, що iнформацiя, що мiститься в даному виданнi, значною мiрою прислужиться при написаннi iсторiї мiст та сiл України у новiй редакцiї. Хоча в рядi випадкiв автори не дуже щедро поставилися до вiдомостей iз легенд, що стосуються походження назв ряду населених пунктiв краю. Це можна при бажаннi опублiкувати у спецiальному випуску "Назви населених пунктiв Лисянського району та їх походження".

Вiдрадно вказати на факт залучення при написаннi статей значного пласту iнформацiї з досi не введених до наукового обiгу архiвних i музейних матерiалiв з архiвосховищ та музейних фондiв України, Росiї, Польщi, спецiальної лiтератури, спогадiв, переказiв i, що є особливо цiнним, численних документiв, якi перебувають у приватнiй власностi й особистих архiвах науковцiв та краєзнавцiв.

Разом iз тим необхiдно зазначити, що матерiали книги не позбавленi окремих недолiкiв. Так, у бiографiї українського вiйськового дiяча Валентина Трутенка вказується, що вiн "за гетьманату командував окремими вiйськовими частинами на Катеринославщинi й Черкащинi". Можливо, слiд було б конкретизувати його дiяльнiсть саме в останньому регiонi. Цiлий ряд бiографiчних довiдок (серед них командира партизанського загону iм. М.Щорса Кузьми Легкодуха, ветерана працi Василя Котенка, вченого Анатолiя Мартинюка та iн.), на наш погляд, написанi без врахування вже оприлюднених фактiв з їх життєпису.

На першiй сторiнцi в працi подано кольоровий малюнок герба Лисянського району, затвердженого у лютому 2004 р. Серед його авторiв i докторант Iнституту iсторiї України Ю. Савчук. Чи не варто було б пiд гербом дати його еталонний опис (вiн загубився в текстi матерiалу про "Герб" на с. 65-66), а поряд - рисунок прапора району? Виразна символiка герба варта того, щоб пояснити й значення вмiщених на ньому фiгур, щоб читачам не доводилося розмiрковувати самотужки на цю тему. Адже герб - це особливий знак мiсцевого самоврядування, i вiд розумiння його змiсту, концепцiї побудови залежить значною мiрою те, чи пишатиметься лисянська громада прийнятою символiкою, чи вирiзнятиме її серед iнших подiбних за статусом зображень.

Звертає на себе увагу й той факт, що, примiром, статтi з подiями радянського часу часто мiстять чимало негативних акцентiв, тодi як для бiльшостi подiй, починаючи з 1991 p., властивим є комплiментарний стиль викладу. Якщо автори заявили про енциклопедичний стиль, то варто було б його скрiзь дотримуватися. I ще одне: довiдник набагато виграв би, коли б статтi при закiнченнi мiстили поклики на лiтературу, тобто вiдсилали читача до бiльш розгорнутої та детальної iнформацiї. Це потрiбно, на нашу думку, реалiзувати при виданнi наступних книг серiї мiкрорегiональних видань.

Можна було б висловити ще чимало дрiбних зауважень, зокрема щодо висвiтлення окремих подiй, фактiв та бiографiй, якi не завжди вписуються у контекст загальної лисянської iсторiї. Однак пiдкреслимо головне: маючи таку книгу й отримавши ряд подiбних видань, ми можемо твердити про суттєву активiзацiю в iсторичнiй науцi зусиль по дослiдженню регiональної iсторiї України.

На наше переконання, всi упущення, яких припустилися автори працi, аж нiяк не вплинули на її осiбне, виняткове значення фундаментального довiдника з iсторiї Лисянщини, який неодмiнно не залишиться поза увагою громадськостi.

М.Ф.Дмитрiєнко (Київ), О.Є.Лисенко (Київ)

Permanent link to this publication: