Libmonster ID: UA-3166

Автор: О. Б. КУДЛАЙ

Одесса, 2004. - 189 с.

Серед багатьох аспектiв загальної проблеми iсторiї створення та дiяльностi Української Центральної Ради (УЦР) вiдносини з Росiєю є одним iз головних напрямiв у роботi Ради в березнi-жовтнi 1917 р. Ця тема привертає увагу багатьох дослiдникiв. До того ж, iсторiя стосункiв iз пiвнiчним сусiдом є цiкавою й для широкої громадськостi. Протягом зазначеного перiоду УЦР виступала за автономiю України в складi федеративної Росiйської республiки. Намагаючись утiлити в життя цю програму, вона доклала значних зусиль для її здiйснення - вiдрядження до Петрограда делегацiй, ведення переговорiв, пошук компромiсiв iз Тимчасовим урядом (ТУ), спроби спертися у своїй дiяльностi на законодавчi документи. Розвиток цих стосункiв значною мiрою впливав i на загальну полiтичну ситуацiю в Українi.

Одразу звернемо увагу на те, що загальний тон рецензованої працi та й сама позицiя автора випадає iз уже усталених уявлень про подiї 1917 р. в Українi. Тому доцiльно розглянути це дослiдження докладнiше та висловити низку зауважень i мiркувань iз цього приводу. Насамперед вiдзначимо, що головний акцент у рецензiї робиться на iнтерпретацiї й аналiзi суто iсторичних подiй, залишаючи поза увагою теоретичнi та методологiчнi засади дослiдження. Пiдкреслимо також, що автор монографiї, дослiдивши певну кiлькiсть документiв i лiтератури з теми, роботу будував, головним чином, на джерелах росiйських архiвiв (Москва й Санкт-Петербург). I це суттєво вплинуло на спрямованiсть головних iдей працi.

Вiдомо, що, беручи в руки книгу, перше, на що читач звертає увагу, це анотацiя. Тому одразу впадає у вiчi твердження: "Вперше у вiтчизнянiй iсторичнiй науцi автор, використовуючи iсторико-юридичний пiдхiд, характеризує специфiку вiдносин Тимчасового уряду й Української Центральної Ради як iнституту державної влади та суспiльно-полiтичної органiзацiї, що претендувала на владу в краї". По-перше, вiдзначимо, що вся новiтня українська iсторiографiя, присвячена iсторiї УЦР, так чи iнакше торкається цих вiдносин. По-друге, iснує вiдома книга дослiдника О. Юрченка "Українсько-росiйськi стосунки пiсля 1917 р. у правному аспектi", яка вийшла друком у Мюнхенi ще 1971 р. З її назви зрозумiло, що в нiй робиться акцент саме на юридичний аспект проблеми. Напевно, автор рецензованої працi незнайомий iз цим виданням, оскiльки в монографiї нема посилань на це дослiдження, вiдсутнє воно й у списку лiтератури. До речi, i в роздiлi, присвяченому iсторiографiї проблеми, вiдзначається, що проблема вiдносин ТУ й УЦР практично не розглядалася, за винятком вiдомої статтi В. Манiлова, опублiкованої в журналi "Летопись революции" у 1927 р.

У цьому ж сюжетi викликає подив i характеристика опублiкованих джерел. Насамперед головну увагу автор придiляє збiрнику документiв "Революция и националь-

стр. 225


ный вопрос", виданому в Москвi в 1930 р. А двотомному виданню "Українська Центральна Рада. Документи i матерiали" (К., 1996) вiн присвятив лише кiлька речень, констатуючи, що цей збiрник є найбiльш повним1 , хоча останнiй, поряд з архiвними документами, на сьогоднiшнiй день є головним джерелом вивчення iсторiї та дiяльностi УЦР.

Що стосується характеристики Української Центральної Ради, яка наводиться у книзi, то слiд сказати таке: автор неодноразово наполягає на тому, що УЦР була лише громадсько-полiтичною органiзацiєю (в iншому випадку - просто громадською органiзацiєю), тому вона не могла претендувати на рiвноправнi взаємини iз Тимчасовим урядом, тим бiльше на владу в Українi. Зауважимо, що бiльшiсть сучасних українських дослiдникiв дотримується думки, що такою УЦР була лише на початку своєї органiзацiї в березнi 1917 р. Уже протягом весни-лiта в процесi розвитку революцiї, пiсля переобрання її складу на Всеукраїнському нацiональному з'їздi (квiтень 1917 р.), вона була доповнена представниками Всеукраїнських рад вiйськових, селянських та робiтничих депутатiв, Генерального вiйськового комiтету. Улiтку Рада в останнiй раз поповнювалася представниками неукраїнських органiзацiй. Усього їм було надано 202 мандата дiйсного членства та 51 кандидатський. За матерiалами VI загальних зборiв УЦР, склад дiйсних членiв Ради становив 639 мандатiв. Улiтку 1917 р. УЦР не мала серйозного полiтичного конкурента в Українi, що визнавалось як так званою "неукраїнською демократiєю", так i самим Тимчасовим урядом. Безумовно, Центральна Рада так i не була обрана на основi загального виборчого права, що могло б стати пiдгрунтям легiтимностi її влади, але вона очолила український нацiонально-визвольний рух i в результатi своєї дiяльностi стала якщо й не парламентом у повному розумiннi цього слова, то перетворилася на орган iз визначеними законодавчими функцiями. Сам автор вказує на те, що "в перiод революцiї вимагати режиму законностi неможливо, бо революцiя i є виявом беззаконня в тому сенсi, що вона є ланкою iснуючого державного устрою та правопорядку"2 .

Однiєю з передумов створення Української Центральної Ради автор монографiї називає особистi риси М. Грушевського, лiдерiв українства, їхнє "уражене самолюбство", мотивуючи це тим, що у виконавчому комiтетi Ради об'єднаних громадських органiзацiй (РОГО) Києва, а також у губернському виконавчому комiтетi представництво українського руху було репрезентовано досить повно3 . По-перше, вiдзначимо, що РОГО органiзовувалася паралельно з Українською Центральною Радою. Перше засiдання її виконкому вiдбулося 4 березня. I саме в цi днi (3 - 4 березня) формувався склад УЦР. Тому посилання на iснування Ради об'єднаних громадських органiзацiй є некоректним - навiщо було створювати ще одну структуру? По-друге, погоджуючись з автором у тому, що особистiсть лiдерiв впливає на справу, якою вони керують, зазначимо тiльки, що говорити про "уражене самолюбство" М. Грушевського, яке начебто було однiєю з причин створення УЦР, не можна, виходячи хоча б iз того загальновiдомого факту, що головою Ради вiн був обраний заочно й до Києва прибув тiльки 13 березня, коли вона вже була створена й розпочала дiяльнiсть.

Щодо цiлей i завдань УЦР, треба зауважити, що на першому етапi її дiяльностi полiтична орiєнтацiя та цiлi були досить невиразними. Але з розвитком подiй i формуванням самої Ради, пiд впливом її лiдера М. Грушевського викристалiзувалися двi головнi iдеї, що стали пiдгрунтям всiєї дiяльностi УЦР - це iдеї народництва та федералiзму.

У своїй книзi Д. Бондаренко робить припущення, що стратегiчною метою Центральної Ради була повна незалежнiсть вiд Росiї. Доказом цього вiн уважає, по-перше, концепцiю "широкої нацiонально-територiальної автономiї", по-друге, прагнення Ради до створення власної армiї4 . Незрозумiлою виглядає позицiя автора в трактовцi згаданої концепцiї, виходячи з того iсторичного фактажу, яким вiн оперує. Весь переговорний процес мiж УЦР i ТУ протягом весни-осенi 1917 р. точився навколо питання нацiонально-територiальної автономiї, її меж, органiв управлiння, повноважень. Дискусiї тривали досить довго й жодного разу представники Центральної Ради не говорили про вiдокремлення вiд Росiї. На думку багатьох сучасних вiтчизняних iсторикiв, саме гасло автономiї України забезпечило Радi могутню народну пiдтримку протягом 1917 р. Бiльше того, пiсля жовтневого перевороту в Петроградi та усунення Тимчасового уряду вiд влади, УЦР, засудивши дiї бiльшовикiв, ухвалила III Унiверсал, який проголосив створення Української Народної Республiки й не поривав зв'язок iз Росiєю. До кiнця 1917 р. Центральна Рада та її провiдники робили спроби органiзацiї Росiйської держави на федера-

стр. 226


тивних засадах, виступивши з iнiцiативою про утворення федеративного уряду всiх республiк i країв Росiї. На цю справу вони витратили багато сил та часу, якi виявилися марними, за що згодом їх багато критикували.

Стосовно проблеми українiзацiї армiї, автор монографiї iнтерпретує її як ще один доказ "самостiйницької спрямованостi" полiтики УЦР. Вiн пiдкреслює, що iснування власної армiї є необхiдним атрибутом суверенної держави. У цьому зв'язку звернiмося до монографiї В. Голубка "Армiя Української Народно; Республiки 1917 - 1918. Утворення та боротьба за державу"5 , спецiально присвяченої складному процесовi розвитку українського вiйськового руху. Розглядаючи цей рух протягом весни 1917 р., дослiдник констатує, що лiдери УЦР, не очiкуючи великого розмаху нацiонального вiйськового руху, не могли втиснути його в рамки нацiонально-територiальної автономiї. Сила ж його "виявилася настiльки могутньою, що Центральна Рада мимоволi змушена була пiти їй назустрiч, пiдтримавши iдею українiзацiї армiї"6 . За висновками В. Голубка, зростання нацiональної свiдомостi серед сотень тисяч українських солдатiв протягом лiта 1917 р. стикалося не тiльки iз перешкодами з боку росiйських урядових i вiйськових властей, а й iз нерозумiнням значення армiї в державному вiдродженнi України з боку її тогочасного полiтичного проводу7 . Тому українiзацiю армiї слiд розглядати не з позицiї створення Центральною Радою власної армiї, а як одну з могутнiх течiй українського нацiонального руху.

На цьому фонi виглядають тенденцiйними наведенi Д. Бондаренком приклади про створення естонських, латвiйських, фiнських та iнших нацiональних вiйськових частин, що, на думку дослiдника, було обумовлено мовними особливостями цих народiв, для яких "росiйська мова не була рiдною та, вiрогiдно, рядовий склад цих частин не розумiв росiйської"8 . Тобто, за логiкою автора, якщо рядовий українець росiйську мову розумiв, то його прагнення до нацiонального самоусвiдомлення було апрiорi антиросiйським.

Звернiмо увагу також на суперечнiсть мiж твердженням Д. Бондаренка про те, що насправдi УЦР не мала пiдтримки анi у великих мiстах (українськi партiї програли вибори до органiв мiсцевого самоврядування в липнi-серпнi 1917 р.), анi серед селянства (вiдсутнiсть будь-якого iнтересу до державно- полiтичних питань на тлi всеперемагаючої жаги до землi), анi в середовищi робiтничого класу (здебiльшого зрусифiкованого, за визначенням автора, "росiян за самосвiдомiстю"). Про все це автор пише на кiлькох сторiнках досить докладно. Та висновком, що одним iз стратегiчних прорахункiв Тимчасового уряду у травнi-червнi 1917 р. була недооцiнка сили сепаратизму в Українi. Звiсно виникає запитання - навiщо рахуватися iз вимогами УЦР, якщо в Українi вона не мала жодного впливу?

Тепер, що торкається саме стосункiв УЦР i ТУ в травнi-серпнi 1917 р. Вiдзначимо одразу, що цьому перiоду Д. Бондаренко вiдводить головне мiсце у своїй працi. Значну увагу вiн придiлив сюжету про переговори української делегацiї iз Тимчасовим урядом у травнi 1917 р. Автор неодноразово повертається до них у контекстi iнших сюжетiв монографiї. Для Д. Бондаренка, як це стає зрозумiлим iз роботи, вони є вiдправною точкою в складаннi та розвитку взаємин мiж ТУ й УЦР. Iз викладеного в працi матерiалу видно, що автор дотримується думки про те, що позицiї сторiн, якi сформувалися саме в той час, нiяким чином принципово не змiнювалися. Тому й ми бiльш докладно розглянемо цей сюжет.

Автор, насамперед, придiляє увагу двом ключовим документам, що стосуються вiдносин ТУ й УЦР у травнi-червнi 1917 р., а саме - "Докладнiй записцi делегацiї Української Центральної Ради Коалiцiйному Мiнiстерству та виконавчому комiтету Ради робiтничих i солдатських депутатiв" i "Наказу делегацiї Центральної Ради до Тимчасового уряду". Нагадуючи читачевi, що в сучаснiй українськiй iсторiографiї травневi переговори розглядаються як спроба Ради вирiшити проблему української автономiї правовим шляхом, дослiдник стверджує, що є всi пiдстави дотримуватися iншого погляду. I як доказ своєї думки цитує спомини М. Грушевського, де останнiй називає Тимчасовий уряд "ханською ставкою", iз чого робиться висновок, що лiдер Ради наперед не був готовий до конструктивного дiалогу iз центром. Саме "Докладна записка", на думку автора, за своєю тональнiстю та змiстом (складалася вона з низки вимог, якi неможливо було виконати: участь українських представникiв у майбутнiй мирнiй конференцiї; вiдсутнiсть певних визначень: географiчнi межi автономiї, розподiл повноважень мiж центром та автономiєю тощо); а також вiдсутнiсть в української делегацiї альтернативних пропозицiй,

стр. 227


спецiалiстiв-професiоналiв та iншi фактори обумовили те, що сторони розмовляли рiзними мовами. Українська делегацiя оперувала революцiйними поняттями, а центр намагався отримати вiдповiдi на конкретно-юридичнi питання. Тому травневi переговори були приреченi на невдачу. I на завершення: "Схвалення мiфiчної "iдеї" без конкретного розмежування повноважень i визначення меж автономiї надавало б Центральнiй Радi шанс будувати дану автономiю за своїми принципами, посилаючись на те, що "iдея" схвалена Тимчасовим урядом"9 .

Iз рядом аргументiв Д. Бондаренка можна погодитись, але, за визначенням дослiдника В. Верстюка, основною метою поїздки української делегацiї до Петрограда в травнi 1917 р. було не негайне проголошення автономiї, а тiльки спробувати "розчистити шлях до неї, пiдписати протокол про намiри"10 . Отже, якщо сторони й "розмовляли рiзними мовами", то не тiльки тому, що не мали вiдповiдей на конкретно-юридичнi запитання уряду, а й тому, що кабiнет мiнiстрiв та й узагалi вся росiйська громадськiсть були не готовi перейти вiд декларацiї права нацiй на самовизначення до практики. Апелювання ж до прикладiв Фiнляндiї та Польщi тут не коректне. I ось чому. На початку березня 1917 р. уряд вiдновив конституцiю Фiнляндiї та пообiцяв якнайшвидше скликати фiнляндський сейм. Однак уже 18 липня Тимчасовий уряд видав манiфест про розпуск цього сейму, пояснюючи своє рiшення вiдомою тезою про те, що вiн не може дозволити сейму Фiнляндiї випередити волю майбутнiх Всеросiйських Установчих зборiв. У серединi березня було опублiковано вiдозву Тимчасового уряду до полякiв, яка визнавала за останнiми всю повноту права на самовизначення й створення незалежної польської держави. Нагадаємо тiльки, що в той час територiя Польщi була окупована вiйськами Нiмеччини й Австро-Угорщини.

Цiкаво, що, придiляючи досить пильну увагу проблемi автономiзацiї нацiональних регiонiв Росiї протягом 1917 р., указуючи на вiдновлення ТУ автономiї Фiнляндiї, оголошення ним незалежностi Польщi, отримання нацiонально-територiальної автономiї Естонiєю та Латвiєю, автор, посилаючись на непомiрнi територiальнi претензiї України, уважає вимоги українського руху неправомiрними. I, пiдбиваючи пiдсумки, цитує "Новую жизнь" - "проведення автономiї в життя в перiод вiйни неможливе", тим самим вiдмовляючи Українi в правi навiть висувати вимогу створення нацiонально-територiальної автономiї.

Закiнчуючи сюжет про травневi переговори, дослiдник ще раз пiдкреслює, що українська сторона обрала невдалий момент i невiрний тон для висування своїх вимог. А Тимчасовий уряд, зi свого боку, хоч i був готовий до обговорення українського питання, втратив час у його вирiшеннi, недооцiнив його значення й тим самим вiддав iнiцiативу УЦР11 . Зробимо кiлька зауважень. По-перше, документи свiдчать, що з погляду українських лiдерiв, момент для поїздки до Петрограда здавався досить сприятливим. Пiсля квiтневої урядової кризи був створений новий коалiцiйний склад петроградського кабiнету, до якого ввiйшли представники соцiалiстичних партiй, на пiдтримку яких розраховувала українська делегацiя. По-друге, ще раз наголосимо, що в завдання делегацiї не входило отримати вiд центру негайне затвердження автономiї України, а лише принципове позитивне ставлення уряду до цiєї iдеї. У декларацiї писалося таке: "Тимчасовий уряд ... вважає своїм обов'язком зараз же оголосити, що вiн рахує цiлком справедливим i обгрунтованим вiдновлення української автономiї ... i, вбачаючи в нiй пiдставу мiцного зв'язку великого українського народу з Росiйською державою, буде цiлком сприяти її здiйсненню, залишаючи санкцiю автономiї України Росiйським Установчим зборам"12 . По-третє, iз самого ходу переговорiв, зустрiчей, факту передачi справи до юридичної наради при ТУ, зволiкання з вiдповiддю, та в результатi повiдомлення про те, що уряд у змозi задовольнити лише одну вимогу з дев'яти, висунутих у "Докладнiй записцi" УЦР, i вiдмова по iнших на суто формальних пiдставах свiдчать про неготовнiсть росiйського уряду змiнювати своє ставлення до України та взагалi прислухатися до її очiкувань, небажання виявити iнтерес до подiй у краї й проаналiзувати ситуацiю.

Отже, вiдмова ТУ, безумовно, призвела до радикалiзацiї позицiй Центральної Ради. Але, як стверджує дослiдник, "радикалiзацiю низiв формувала сама Рада на чолi з М. С. Грушевським", що стала на шлях вiдкритої конфронтацiї з урядом, формуючи собi "широку пiдтримку розкладеної солдатської маси"13 . Але I i II всеукраїнськi вiйськовi з'їзди, кожний з яких продемонстрував роботу понад 25 000 делегатiв, складно охарак-

стр. 228


теризувати як "формування Радою радикалiзацiї низiв". їх плiдна, як свiдчать документи, робота, навряд чи могла бути зорганiзована "розкладеною солдатською масою".

Однак можна цiлком погодитися з iншим твердженням автора, що саме полiтика Тимчасового уряду в українському питаннi в травнi-червнi призвела до прямо протилежних результатiв, у тому числi й "до консолiдацiї українського руху навколо УЦР та радикалiзацiї настроїв у самiй Радi"14 .

У висновках до першого роздiлу Д. Бондаренко називає п'ять основних суперечностей мiж ТУ та УЦР. Головнi думки дослiдника цiлком узгоджуються iз висновками юридичної наради при Тимчасовому урядi на травневi вимоги української делегацiї. Додамо також, що теза про iдеологiчну несумiснiсть двох iнституцiй, що насправдi не викликає сумнiвiв, в iнтерпретацiї автора явно потребує бiльшого обгрунтування. Твердження про те, що уряд обстоював верховенство закону, права людини та приватну власнiсть, а Рада у своїх дiях керувалася винятково принципами правового нiгiлiзму не випливає з наведеного дослiдником матерiалу.

Другий роздiл своєї працi Д. Бондаренко починає з подiй червня 1917 р. Автор констатує, що проiгнорувавши українськi травневi вимоги, Тимчасовий уряд тим самим сприяв радикалiзацiї вимог нацiональних органiзацiй, втратив можливiсть контролювати ситуацiю в краї, що свiдчило про непередбачливiсть полiтики центру щодо України. Iз цим важко не погодитись. Однак це твердження вступає в суперечнiсть з уже розглянутим першим роздiлом книги, в якому Д. Бондаренко доводить безпiдставнiсть вимог українського руху та лiдерiв УЦР i цiлком схвалює позицiю ТУ, який робив спроби перейти до демократичної практики в переговорах iз представниками нацiональних рухiв. За словами автора, це дало позитивний результат у стосунках iз Фiнляндiєю, у вирiшеннi бiлоруського, польського й литовського питань. Однак тiльки за умов, "коли "периферiя" правильно розумiла завдання та можливостi центру, а не вiдстоювала прiоритети своїх вузьких iнтересiв над загальнодержавними"15 . Наведене визначення яскраво характеризує позицiю дослiдника й окреслює його особистi симпатiї.

Подiї кiнця червня-серпня 1917 р. розглядаються автором як доказ того, що позицiї УЦР, якi склалися на кiнець червня 1917 р., по сутi, не зазнали жодних змiн. Були тiльки перiоди, коли вдавалося досягти хиткого компромiсу, та перiоди конфронтацiї. На думку бiльшостi сучасних дослiдникiв, вiдносини мiж двома iнституцiями з травня по серпень 1917 р. розвивались i набули певних формальних ознак. Але з висновком автора про те, що протягом осенi ситуацiя мала вигляд, коли центр займав пасивно-вичiкувальну позицiю в українському питаннi й фактично iгнорував дiяльнiсть УЦР та її органiв, Центральна Рада, у свою чергу, користуючись послабленням тиску центру, робила кроки для розширення меж своїх повноважень, можна цiлком погодитися.

Розглядаючи проблему липневої урядової кризи, Д. Бондаренко стверджує, що в сучаснiй вiтчизнянiй iсторiографiї угода мiж ТУ та УЦР, досягнута на початку липня 1917 р., трактується лише як привiд до вiдставки мiнiстрiв-кадетiв Тимчасового уряду, причини ж були iншими. Зазначимо, що такої думки дотримуються далеко не всi iсторики. Так, зокрема, доволi часто цитований у монографiї дослiдник В. Верстюк16 , у свою чергу, звертаючись до свiдчень I. Церетелi, прямо вказує, що саме затвердження урядом декларацiї з приводу зазначеної угоди стало причиною розриву урядової коалiцiї.

Викликають зауваження й сюжети про З'їзд поневолених народiв Росiї, III Унiверсал Центральної Ради. А такi подiї, як участь української делегацiї в Брест-Литовських мирних переговорах, створення Ради Народних Мiнiстрiв, визначення дати проведення виборiв до Українських Установчих зборiв та iн. часто вирванi з iсторичного контексту й трактуються тiльки як доказ давнього, незадекларованого публiчно, але дiйсного завдання всiєї дiяльностi УЦР - створення незалежної української держави.

У заключнiй частинi дослiдження Д. Бондаренко ще раз пiдкреслює головнi висновки роздiлiв монографiї. Звернемо увагу на резюме автора. Виходячи з викладеного в працi матерiалу, прорахункiв ТУ в українськiй полiтицi, дослiдник робить висновок, що "єдиним можливим рiшенням даного питання був силовий варiант"(!), а не пошук компромiсiв та переговорiв, як це робив Тимчасовий уряд. На завершення дослiдник ще раз наголошує, що УЦР - це нiщо iнше, як суспiльна органiзацiя етнiчного толку й визнання за нею права на вiдбиття iнтересiв цiлого народу є небезпечним прецедентом в iсторiї Росiї 1917 р.17 Коментарi, як кажуть, зайвi.

стр. 229


Таким чином, ознайомившись iз працею Д. Бондаренка, можна констатувати, що автор, дослiдивши велику кiлькiсть документiв, опрацювавши лiтературу з теми, дiйшов парадоксальних висновкiв - Українська Центральна Рада, iсторiя якої має величезну iсторiографiю (як пореволюцiйного часу, так i новiтню), була лише суспiльною органiзацiєю й Тимчасовому урядовi не варто було рахуватися з її вимогами. Напрошується запитання: "Навiщо авторовi було "город городити"?"

-----

1 Бондаренко Д. Я. Взаимоотношения Временного правительства и Украинской Центральной Рады. - Одесса, 2004. - С. 6.

2 Там же. - С. 87.

3 Там же. - С. 42.

4 Там же. - С. 44 - 45.

5 Голубко В. Армiя Української Народної Республiки 1917 - 1918. Утворення та боротьба за державу. - Львiв, 1997.

6 Там само. - С. 56.

7 Там само. - С. 72.

8 Бондаренко Д. Указ. соч. - С. 44.

9 Там же. - С. 71.

10 Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада: Навчальний посiбник. - К., 1997. - С. 140.

11 Бондаренко Д. Указ. соч. - С. 88.

12 Цит. за: Верстюк В. Ф. Вказ. праця. - С. 140.

13 Бондаренко Д. Указ. соч. - С. 79.

14 Там же. - С. 53.

15 Там же. - С. 56.

16 Верстюк В. Ф. Вказ. праця. - С. 166 - 167.

17 Бондаренко Д. Указ. соч. - С. 158.

(Київ)


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/Рецензiї-Д-Я-БОНДАРЕНКО-ВЗАИМООТНОШЕНИЯ-ВРЕМЕННОГО-ПРАВИТЕЛЬСТВА-И-УКРАИНСКОЙ-ЦЕНТРАЛЬНОЙ-РАДЫ

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Николай СидоренкоContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Sidorenko

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

Рецензiї. Д. Я. БОНДАРЕНКО. ВЗАИМООТНОШЕНИЯ ВРЕМЕННОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА И УКРАИНСКОЙ ЦЕНТРАЛЬНОЙ РАДЫ // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/Рецензiї-Д-Я-БОНДАРЕНКО-ВЗАИМООТНОШЕНИЯ-ВРЕМЕННОГО-ПРАВИТЕЛЬСТВА-И-УКРАИНСКОЙ-ЦЕНТРАЛЬНОЙ-РАДЫ (date of access: 01.12.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Rating
0 votes
Related Articles
А вообще весь этот кейс с комиками во власти заставил понять, что киношный сценарий разительно отличается от реальной большой политики, где побеждает трезвый, незамутненный запрещенными веществами ум, холодный расчет и опыт – как обязательные составляющие личности, дерзающей определять путь миллионов человек.
Catalog: Разное 
Yesterday · From Naina Kravetz
Когда менять резину на зимнюю в 2021 году?
2 days ago · From Україна Онлайн
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
3 days ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
7 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
9 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
10 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
11 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
11 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
11 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
12 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
Рецензiї. Д. Я. БОНДАРЕНКО. ВЗАИМООТНОШЕНИЯ ВРЕМЕННОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА И УКРАИНСКОЙ ЦЕНТРАЛЬНОЙ РАДЫ
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones