Автор: В. П. ШКВАРЕЦЬ, М. М. ШИТЮК

К.: Iнститут iсторiї України НАН України, 2004. - 256 с.

Рецензована праця стала своєрiдним пiдсумком майже двадцятирiчної спiвпрацi двох авторiв, якi вже виклали свої погляди в кiлькох розвiдках, зокрема в публiкацiях, присвячених 45-рiччю заснування журналу. Практичне ж утiлення давнiх задумiв завершилося успiшним захистом кандидатської дисертацiї Л.Капiтан 2002 р. пiд керiвництвом О.Гуржiя.

Актуальнiсть рецензованої працi полягає в тому, що в нiй розкрито дiяльнiсть "Українського iсторичного журналу", заснованого 1957 р., на сторiнках якого висвiтлюється iсторiя України вiд найдавнiших часiв до наших днiв. У працi переконливо показано, що поява часопису була зумовлена багатьма об'єктивними й суб'єктивними чинниками та стала наслiдком тривалої роботи вiтчизняних суспiльствознавцiв .

У дослiдженнi простежується лiбералiзацiя суспiльної ситуацiї пiсля XX з'їзду КПРС, коли активна десталiнiзацiя найпомiтнiше проявилась у сферi iдеологiї. Дещо оновлена атмосфера в цiлому сприяла розвитку iсторичних дослiджень. При цьому наголошується, що за тих умов особливої ваги набували завдання мобiлiзацiї сил науковцiв, у чому й мав допомогти фаховий часопис.

"Український iсторичний журнал" у своїй дiяльностi пройшов нелегкий, тернистий шлях. Наближається його пiввiковий ювiлей. Цей перiод був непростим як для країни в цiлому, так i для суспiльних наук. О.Гуржiй i Л.Капiтан на прикладi десяткiв i сотень публiкацiй часопису показують цi суперечливi процеси в усiх сферах суспiльно-полiтичного життя країни, що iстотно позначалися на засадах функцiонування журналу. Адже iдеологiчний диктат командно-адмiнiстративної системи своїми вимогами кон'юнктурного висвiтлення подiй i фактiв минулого призвiв до глибоких деформацiй в iсторичнiй науцi. Автори доводять,

стр. 216

що конкретно це стосувалося й "УIЖ", тому скорочувалася передплата, звужувався авторський колектив (кому було потрiбно читати тенденцiйнi, а то й неправдивi матерiали?!). Труднощi часопису проявлялися в нелегких процесах подолання культу особи, суб'єктивiзму й волюнтаризму, тисковi компартiйних чиновникiв, зокрема щодо добору тематики публiкацiй i нав'язування суб'єктивних оцiнок iсторичних подiй i явищ. Постiйно давалися взнаки застарiла видавнича база Академiї наук України, вiдсутнiсть коштiв, розгром опозицiйної течiї шiстдесятникiв, представники якої публiкувалися на сторiнках часопису. Та й в умовах нашої незалежностi багато що довго залишалося по-старому.

Заслуговує позитивної оцiнки те, що О.Гуржiй i Л.Капiтан насамперед прагнули показати якомога бiльше людей, науковцiв, учителiв, краєзнавцiв, причетних до шляхетної справи започаткування й активної дiяльностi одного з провiдних перiодичних видань України. Значну увагу автори придiлили висвiтленню особистої iнiцiативи провiдних науковцiв, насамперед учених Iнституту iсторiї АН УРСР та першого вiдповiдального редактора Ф.Шевченка.

Не оминули увагою автори й таких фактiв, як смерть I.Крип'якевича, I.Гуржiя, усунення Ф.Шевченка як вiдповiдального редактора, вихiд iз редколегiї одного з провiдних українських археографiв, фахiвця з iсторiї України XVII-XVIII ст. I.Бутича. Спрямованiсть дирекцiї iнституту пiд тиском владних структур на тогочасну тематику обумовила швидкий вiдхiд вiд ранiше завойованих позицiй, бо проголошувалася "прерогатива" здебiльшого сфальсифiкованих студiй з iсторiї соцiалiстичного будiвництва. Не обходять автори увагою й того, що природне прагнення вчених до iстини суперечило виконанню тенденцiйних настанов влади. Оцiнка доробку журналу не може бути однозначною, проте факт залишається фактом - тривав процес нагромадження й осмислення iсторичних знань.

У працi робиться цiлком умотивований висновок на основi аналiзу майже 500 публiкацiй в "УIЖ", що з кiнця 1980-х pp. часопис вiдiгравав роль своєрiдного орiєнтира у формуваннi нової вiтчизняної iсторiографiї. На його шпальтах знаходили вiдображення найважливiшi аспекти минулого українського народу, що тривалий час фальсифiкувались або замовчувалися. Часопис вiдкрив невiдомi й повернув забутi iмена, факти й подiї.

Автори концентрують увагу читачiв на тому, що всупереч накладеному на висвiтлення проблем середньовiчної доби табу, на сторiнках журналу з'являлися й такi публiкацiї, стаючи основою для монографiчних видань. Це свiдчить про внесок "УIЖ" у розбудову вiтчизняної медiєвiстики.

Актуальнiсть i значущiсть теми визначається тим, що на сьогоднi в Українi вiдсутня узагальнююча iсторiографiчна студiя про роль iсторичного часопису в розробцi такого важливого перiоду iсторiї України, як XIV - середина XVII ст. Доба пiзнього середньовiччя на сторiнках "УIЖ" i сам процес його становлення та функцiонування ще не стали предметом спецiального наукового дослiдження. Тому-то в книзi й передбачено висвiтлення та розв'язання насамперед семи провiдних питань i завдань, що визначають i саму її структуру.

Перший роздiл працi - "Функцiонування часопису як вiдображення суспiльних процесiв у країнi" - присвячено передумовам появи видання. Тут же акцентується увага на висвiтленнi дiяльностi редколегiї в 1960-х - на початку 1970-х pp. У роздiлi розглядаються подiї вiд "застою" до "перебудови", подаються чiтко сформульованi проблеми кiнця минулого столiття.

У другому роздiлi книги - "Висвiтлення iсторiї України пiзнього середньовiччя на сторiнках журналу" - важливе мiсце посiдають такi проблеми, як з'ясування питання про українськi землi в складi Великого князiвства Литовського та Речi Посполитої, еволюцiя станiв. Центральне мiсце вiдводиться Нацiональнiй революцiї та Визвольнiй вiйнi українського народу пiд проводом Б.Хмель-

стр. 217

ницького. Автори простежують рiзнi пiдходи - вiд апологетики до об'єктивного вивчення та оцiнок. Характеризуються найважливiшi аспекти розвитку української культури XIV - першої половини XVII ст.

В останньому пiдроздiлi автори аналiзують публiкацiї зi спецiальних iсторичних дисциплiн. Такий пiдхiд до висвiтлення цього напряму вiтчизняної медiєвiстики сприяє всебiчному висвiтленню дослiджуваної проблеми.

У висновках автори наголошують на тому, що "УIЖ" вписав яскраву сторiнку в розвиток iсторичної науки другої половини XX - початку XXI ст. Продовжуючи кращi традицiї нацiональної iсторiографiї, синтезуючи свiтовий iсторiософський контекст, публiкацiї журналу сприяють осмисленню важливих проблем української iсторiї, а сам факт його тривалого iснування свiдчить про потенцiал українських учених.

"УIЖ" - унiкальне явище української iсторiографiї, i водночас живий, творчий органiзм, здатний до вдосконалення. Вiн не тiльки вiдбиває на своїх шпальтах процес розвитку української iсторiї як науки, а й сам є активним його учасником, впливаючи на формування свiтогляду читачiв, iнтегруючи традицiї як української, так i свiтової iсторiографiї. Ба бiльше, часопис виробляє на їх засадах концептуальнi пiдходи до вивчення iсторичних проблем.

Пiввiковий ювiлей - нагода для аналiзу та переосмислення мiсця "УIЖ" в iсторiографiчному процесi. У цьому контекстi дуже вчасним i доречним є вихiд у свiт монографiчного дослiдження О.I.Гуржiя та Л.1.Капiтан.

Можливо, декому з iсторикiв хотiлося б, щоб у книзi, крiм пiзньої середньовiчної доби, були ширше представленi iншi перiоди нашої iсторiї, або щоб глибше був вiдображений останнiй пiдроздiл про спецiальнi iсторичнi науки. Звичайно, не завадив би й науково-довiдковий матерiал, що пiдняло б дослiдження на вищий рiвень. Але це адресується всiм науковцям, якi дослiджують iсторичну перiодику ("УIЖ", "Київська старовина", "Український iсторик" та iн.).

Рецензована праця є важливим кроком у вивченнi органiзацiї наукової та видавничої працi українських iсторикiв другої половини XX ст. Попри мiзерний наклад (300 примiрникiв), книжка спонукатиме iсторикiв, культурологiв, полiтологiв, журналiстiв до використання матерiалiв "Українського iсторичного журналу".

В.П.Шкварець (Миколаїв), М.М.Шитюк (Миколаїв)

Permanent link to this publication: