У статті висвітлюються основні принципи рекрутаційної політики в Товаристві Ісуса, зокрема її особливості в Польській провінції ордену єзуїтів, а також показується, як динаміка рекрутування корелювала зі зростанням кількості єзуїтських фундацій. Дослідження регіонального походження єзуїтів-учителів в українських землях у цей період підважує усталену думку про нібито суто польський характер Товариства Ісуса та свідчить про поширення визначення "русин"/"роксолан" на вихідців з усіх регіонів України-Русі.

Українські землі входили до складу трьох провінцій Товариства Ісуса - Польської та Литовської (у Речі Посполитій), а також Австрійської (у володіннях Габсбургів). Найбільше єзуїтських домів (так називались осередки, де мешкали єзуїти) в межах українських земель (шістнадцять) перебувало на території Польської провінції: два в Ярославі й по одному - у Львові, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Перемишлі, Вінниці, Кросні, Бересті, Барі, Острозі, Фастові, Ксаверові, Переяславі, Новгороді-Сіверському та Києві. У Литовській провінції один дім був у Пінську, а в Австрійській - у Гуменному (згодом перенесений до Ужгорода).

Питання перебування русинів у Товаристві Ісуса, як і рекрутування до цього ордену в Речі Посполитій, досі було висвітлене лише у праці Г. Гапського, присвяченій набору до чоловічих чернечих згромаджень наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. на прикладі краківських новіціатів¹. Походження (а ширше й рекрутації) чорного та білого духівництва католицької церкви в Речі Посполитій наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. польські історики студіювали вже у 1930-х рр.² Найбільшим внеском у вивчення тематики відзначилися

Шевченко Тетяна Миколаївна - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії МОН України, викладач Інституту релігійних наук святого Томи Аквінського (Київ).

E-mail: shevchenkojietiana@yahoo.com

Статтю підготовлено за підтримки стипендіальної програми Музею історії Польщі (Варшава).

¹Gapski H. Rekrutacja do zakonow mskich w Polsce w koncu XVI і w pierwszej polowie XVII wieku na przykladzie krakowskiego osrodka zakonnego. - Lublin, 1987.

²Kantak K. Bernardyni polscy. - T. 1 - 2. - Lwow, 1933; Idem. Franciszkanie polscy. - T. 1 - 2. - Krakow, 1938.

Є. Клочовський³, Г. Гапський⁴, Я. Поплятек⁵, Ч. Гіль⁶, А. Хрущевський⁷, Л. Гжебень⁸. Важливу роль у подібних дослідженнях відіграють опрацьовані каталоги або біографічні словники, які охоплювали всіх членів згромадження протягом багатьох років, а то й століть.

Починаючи з 1569 р. в Польській провінції Товариства Ісуса діяв власний новіціат у Браневі (нім. Браунсберг), який у 1585 р. було переведено до Кракова, де він і функціонував до скасування ордену в 1773 р. Натомість для Литовської провінції в 1590 р. було відкрито окремий новіціат у Ризі (у 1600 р. перенесений до Полоцька, а в 1605 р. - до Вільна). Краків невипадково став осідком новіціату Польської провінції, адже це було не лише столичне місто, але й центр чернечого життя, де ще за середньовіччя переважна більшість згромаджень прагнула мати свій монастир. Наприкінці XVI ст. Краків міг похвалитися найбільшою кількістю кляшторів не лише у Речі Посполитій, але й у всій Центрально-Східній Європі (і в подальшому вона тут суттєво зросте). Переважна більшість чернечих орденів при краківських монастирях мала резиденції свого керівництва - провінціалів, кустошів тощо, а також навчальні заклади, насамперед новіціати. Зокрема, із 17 згромаджень, чиї обителі діяли у Кракові, 14 саме тут розташували свої новіціати⁹.

Після постанов Тридентського собору (1545 - 1563 рр.) католицькі чернечі згромадження почали систематично вести нову документацію, в якій реєструвався приток новіціїв, - книги новіціатів та книги професій. Зокрема, Товариство Ісуса мало так звані книги екзаменів, що містили інформацію про кандидатів. Свою назву вони отримали від іспиту, який передбачався

³Kloczowski J. Dominikanie polscy na Slajsku w XIII-XV w. - Lublin, 1956; Idem. Zakony na ziemiach polskich w wiekach srednich // Kosciol w Polsce / Red. J.Kloczowski. - T. 1. - Krakow, 1968. - S. 375 - 730; Idem. Zakony m§skie w Polsce w XVI-XVIII wieku // Ibid. - T. 2. - Krakow, 1968. - S. 485 - 582; Idem. Zakon Braci Kaznodziejow w Polsce 1222 - 1972: Zarys dziejow // Studia nad historic dominikanow w Polsce 1222 - 1972. - Lublin, 1975. - S. 19 - 139; Idem. Kler katolicki w Polsce sredniowiecznej: problem pochodzenia і drog spolecznego awansu // Kwartalnik Historyczny. - 1981. - T. 88. - Z. 4. - S. 923 - 938; Idem. Bernardyni polscy na przelomie XV і XVI wieku jako srodowisko spoleczne w swietle nekrologu Innocentego z Kosciana. - Lublin, 1980 (машинопис).

⁴Gapski H. Klasztory krakowskie w koncu XVI і w pierwszej polowie XVII w. - Lublin, 1993; Idem. Profesi dominikanscy konwentu krakowskiego w latach 1509 - 1650 // Studia nad historic dominikanow w Polsce, 1222 - 1972 / Red. J.Kloczowski. - T. 1. - Warszawa, 1975; Idem. Przydatnosc ksiajj profesji w badaniach spolecznych XVI і pierwszej polowie XVII wieku // Roczniki Humanistyczne. - 1976. - N 24. - Z. 2. - S. 97 - 111; Idem. Spoleczne uwarunkowania rekrutacji zakonnej w Polsce w koncu XVI і pierwszej polowie XVII wieku na przykladzie krakowskiego osrodka zakonnego // Folia Societatis Scientiarum Lublinensis: Biuletyn LTN: Sekcja Humanistyczna. - 1981. - T. 23. - N 2. - S. 33 - 39; Idem. Rekrutacja do zakonow...; Zakony і klasztory w Europie Srodkowo-Wschodniej X-XX w.: Materialy z midzynarodowego seminarium pt.: Atlas ruchu zakonnego w Europie Srodkowo-Wschodniej X-XX w., Lublin, 25 - 27 listopada 1993 / Pod. red. H.Gapskiego, J.Kloczowskiego. - Lublin, 1999.

⁵Poplatek J. Encyklopedia jezuitow polskich w XVI wieku (машинопис зберігається в Архіві Товариства Ісуса у Кракові).

⁶Gil Cz. Profesi prowincji polskiej karmelitow bosych w latach 1679 - 1789 // Roczniki Humanistyczne. - 1979. - T. 27. - Z. 2. - S. 57 - 93.

⁷Chruszczewski A. Zakonnicy diecezji lubelskiej w swietle spisu z 1835 r. // Spoleczenstwo Krolewsta Polskiego. - T. 3. - S. 165 - 200.

⁸Grzebien L. Slownik jezuitow polskich 1564 - 1990. - Krakow, 1993; Encyklopedia wiedzy о jezuitach na ziemiach Polski і Litwy: 1564 - 1995 / Oprac. L.Grzebien. - Krakow, 1996.

⁹Gapski H. Rekrutacja do zakonow... - S. 7 - 9.

для єзуїтських новіціїв головними конституційними положеннями та правами ордену. До наших часів дійшла лише книга екзамену Браневського новіціату за 1569 - 1575 рр.¹⁰

Каталоги й книги новіціатів є масовими джерелами, які дають можливість провести детальний порівняльний аналіз щодо тривалих часових проміжків. їх цінність зумовлена, з одного боку, систематичністю записів, а з іншого - змістом зафіксованого "екзамену" (в інших чернечих згромадженнях - формули професії), звідки можемо дізнатися ім'я, прізвище, вік, місце народження, дату складання екзамену / професії тощо. На відміну від книг професій інших чоловічих чернечих згромаджень, єзуїтські книги екзаменів містили також напрочуд цінну для історика інформацію про кандидатів: здобуту освіту, імена батьків, сестер, братів та їх подружжя, рід занять і віровизнання.

У Товаристві Ісуса систематична реєстрація членів була обов'язковою. Персональні каталоги впровадив засновник ордену Ігнатій Лойола з тим, аби Генерал (офіційний титул глави цього чернечого чоловічого згромадження), доручаючи якесь завдання, мав інформацію про всіх своїх підлеглих у будь-яких краях. На час приходу єзуїтів до Речі Посполитої у 1564 р. було впроваджено щорічні інформаційні каталоги ("catalogi informationi"), які містили ім'я й прізвище кожного члена, дати вступу до ордену, складання останньої обітниці, характер занять до й після цього, дані про місце народження (батьківщину), кваліфікацію. У 1566 р. з'явився додатковий каталог - секретний. "Catalogue secretus" ("privatus") додавався до щорічного інформаційного каталогу і призначався суто для генерала, адже містив інформацію про риси характеру членів провінції. Від 1578 р. почали вести ще й трирічний каталог, який складався з трьох частин. Перший такий каталог містив ім'я та прізвище єзуїта, його місце народження (батьківщину), вік, дані про стан здоров'я на поточний момент, дату вступу до ордену, освіту до цього, а також уже здобуту в Товаристві Ісуса, виконувані функції та їх тривалість у роках, науковий ступінь, вид і дату останніх обітниць тощо.

Процес еволюції каталогів завершили розпорядження 1592 і 1594 рр., які затвердили ті з них, котрі без змін проіснують до скасування Товариства Ісуса в 1773 р. Це - уже згадані трирічні каталоги і щорічний короткий каталог ("catalogue brevis", "catalogue annuus"), що містив списки осіб, які перебували в домах конкретної провінції, із зазначенням їх поточних занять. Усі трирічні й короткі каталоги, що зберігалися в архіві Польської провінції, за винятком трирічного каталогу за 1597 p., загинули під час скасування ордену. Другі ж примірники збереглись у римському архіві Товариства Ісуса. У фонді Польської провінції є короткі каталоги за 1591/1592, 1593/1594, 1595/1596 - 1598/1599, 1601/1602,1602/1603, 1604/1605, 1605/1606, 1607/1608 - 1618/1619, 1619/1620, 1620/1621, 1622/1623, 1623/1624, 1626/1627 - 1634/1635, 1636/1637, 1638/1639, 1641/1642, 1642/1643 - 1649/1650 рр.

Збірка (кодекс) автобіографій єзуїтів Польської провінції XVI ст. містить дев'яносто два життєписи, автори яких розповідають про свої шляхи

¹⁰ "Examen novitiorum" зберігається у відділі рукописів бібліотеки Уппсальського університету (Швеція) під шифром Н 167, N 7205.

покликання до ордену. Кодекс було видано єзуїтом Ю. Варшавським у Римі в 1966 р.¹¹ Певні засади щодо новіціїв та їх віровизнання містять "Конституції" ("Constitutiones") Товариства Ісуса, уперше опубліковані в 1558 - 1559 рр. у "Вічному місті"¹².

Дані про членів чоловічих чернечих згромаджень у Кракові під час Контрреформації детально проаналізував польський історик Г. Гапський, який бачив пряму залежність між реалізацією тридентських реформ, відродженням католицизму і зростанням покликань кандидатів до згромаджень. Він визначив чотири етапи розвитку рекрутації в усіх краківських новщіатах: 1) її послаблення в 1595 - 1600 рр. й посилення протягом 1600 - 1615 рр.; 2) різке гальмування темпів рекрутації в 1620 - 1625 рр.; 3) суттєве зростання 1625 - 1635 рр., яке в деяких згромадженнях перевищило показники 1600 - 1615 рр.; 4) із кінця 1630-х рр. динаміка росту загальмовується на наступні тридцятиріччя¹³.

У Польській провінції Товариства Ісуса, до складу якої входила більшість українських земель, фіксуються три потужних хвилі рекрутації: 1580 - 1585, 1600 - 1620 рр. та наймасовіша - у 1625 - 1635 рр.¹⁴ За часом вони збігаються з двома періодами збільшення кількості фундацій - 1579 - 1584 та 1600 - 1624 рр. Можемо підтвердити висновок Г. Гапського, що динаміка заснування єзуїтських домів випереджала приток новіціїв, особливо у XVI ст., коли єзуїтам гостро бракувало кандидатів для забезпечення отриманих фундацій¹⁵. Отже, динаміка рекрутації в 1580 - 1585, 1600 - 1620, 1625 - 1635 рр. корелювала з попереднім зростанням кількості фундацій у 1564 - 1572, 1579 - 1584, 1600 - 1624 рр.

За даними Г. Гапського, зростання темпів рекрутації у чернечих чоловічих згромадженнях, які мали новщіати у Кракові, відбувалося паралельно та було пов'язане зі збільшенням кількості монастирських фундацій. Ріст рекрутації наприкінці XVI - у перших роках XVII ст. виразно випереджав приріст кількості монастирських заснувань, який розпочався на початку XVII ст., а апогей його припав на 1620-ті рр.¹⁶ У масштабах усього чернечого руху спочатку збільшилася чисельність монахів, а вже потім - монастирів. При цьому перелом у реформаційній кризі настав у 1580 - 1585 рр., коли кількість професій перевищила рівень 1530-х рр. Водночас значно збільшилося число обителей. Проте слід пам'ятати, що 12 із 15 фундацій у 1565 - 1585 рр. були призначені для єзуїтів. Таким чином, це черговий вагомий аргумент на користь їх виняткової ролі у відродженні католицизму в Речі Посполитій. Цікавий факт - кульмінація збільшення кількості монастирів припала на період раптового загальмування покликань у 1620 - 1625 рр. Причини цього Г. Гапський бачив у голодних роках, епідеміях та загрозі масштабного турецького вторгнення на

¹¹ Unicus universae Societatis Iesu vocationum liber authobiographicus, Poloniae provinciae proprius (1574 - 1580) / Cura J.Warszawski SJ. - Romae, 1966.

¹² Останнє офіційне видання латинського тексту "Конституції" побачило світ у столиці Італії у середині 1990-х рр.: Constitutiones Societatis Iesu a Congregatione Generali XXXTV annotatae et Normae complementariae ab eadem Congregatione approbatae. - Roma, 1995. Україномовне вид. див.: Конституції Товариства Ісуса та їх Додаткові норми / Пер. з англ. А. Маслюх. - Л., 2005.

¹³Gapski H. Rekrutacja do zakonow... - S. 27 - 28.

¹⁴ Ibid. - S. 40. Тут користуємось даними Г. Гапського про кількість новіціїв, оскільки його підрахунки суттєво відрізняються від наших (див.: Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверті XVI - середини XVII ст. - Л., 2005. - С. 104 - 108).

¹⁵Gapski H. Rekrutacja do zakonow... - S. 41.

¹⁶ Ibid. - S. 34, 37.

початку 1620-х рр. Перенаселені кляштори, які мали складнощі з продовольчим постачанням, свідомо обмежували прийняття новіціїв, а посилення відчуття загрози у суспільстві спричинялося до зростання монастирських фундацій¹⁷. В єзуїтських домах перебувало значно більше людей, ніж в обителях інших чернечих чоловічих згромаджень, що було пов'язане з місійною, душпастирською, шкільною й загалом контрреформаційною діяльністю членів Товариства Ісуса, а також тривалою підготовкою новіціїв¹⁸.

Фундації єзуїтських домів. Перший період зростання кількості єзуїтських фундацій (п'ять) був досить незначним і припав на 1564 - 1572 рр., тобто на перші вісім років діяльності єзуїтів у Речі Псюполитій. Другий період (1578 - 1584 рр.) вирізнявся найбільшою інтенсивністю - дев'ять фундацій за шість років. Натомість третій, охопивши двадцять п'ять років (із 1599 по 1624 рр.), став найтривалішим - за цей час було засновано двадцять чотири єзуїтські доми.

Табл. 1

Приріст єзуїтських домів у Речі Посполитій кожні чотири - п'ять років (1564 - 1649 рр.)

Табл. 2

Загальна кількість єзуїтських домів у Речі Посполитій кожні чотири - п'ять років (1564 - 1649 рр.)

¹⁷Gapski H. Rekrutacja do zakonow... - S. 37 - 38.

¹⁸ Ibid. -S. 41.

Найінтенсивніше зростання кількості єзуїтських домів (у середньому по одному на рік) відбулося за часів правління Стефана Баторія (1576 - 1586 рр), який прагнув створити "дійсно католицьку Річ Посполиту". Для "перетравлення" заснованих за цього короля одинадцяти домів і зібрання сил для активної розбудови нових знадобилося понад двадцять років. Попри наявну диспропорцію між полем діяльності та браком відповідних виконавців, у Польській провінції одразу не застосовувалося рішення Генеральної конгрегації 1565 р. (найвищого органу влади у Товаристві Ісуса), яке зобов'язувало в таких випадках робити перерву у відкритті нових домів для зміцнення вже існуючих. Найбільший приріст єзуїтських фундацій у Речі Посполитій до середини XVII ст. припав на правління перших двох монархів із династії Ваза (68% усіх заснувань до 1647 р.). Це також стосується фундацій домініканців, кармелітів та францисканців.

На 1648 р. 80% єзуїтських фундацій у Речі Посполитій припадало на терени, заселені переважно православними й протестантами. Так, на українські землі Корони Польської і територію Великого князівства Литовського їх приходилося 60%, а на Пруссію і Лівонію (Інфлянти) - лише 20%. Подібний "православний напрямок" мали фундації домініканців і бернардинців, що постали в останній чверті XVI - у середині XVII ст. Можна припустити, що причиною був перехід частини шляхти й більшості магнатів із протестантизму та православ'я в католицизм, а також поширення тут польського магнатського землеволодіння. Слід узяти до уваги й зацікавлення самих єзуїтів, внутрішнє оновлення, яке переживали інші ордени внаслідок реформи західного християнства. На українських і білоруських землях новозасновані єзуїтські доми поповнювали негусту парафіяльну мережу католицької церкви¹⁹.

Вік новіціїв. Тридентський собор установив нижню вікову межу кандидатів до чернечих згромаджень - повних 16 років. Нерідко від цього припису відступали. Так, домініканці знизили її з 18 до 16, а згодом до 15 років, єзуїти - до 14²⁰. Проте в Речі Посполитій 14-річних новіціїв практично не було, більшість були не старше 25 років. При цьому існувала тенденція зменшення кількості кандидатів вікової групи 25 - 30 років і старших на користь молодших. Так, у другій чверті XVII ст. молоді люди до 20 років становили дві третини новіціїв. Під час зростання темпів рекрутації середній вік кандидатів знижувався, а при вповільненні - збільшувався²¹.

Умови та перешкоди для прийняття кандидатів. "Конституції" Товариства Ісуса висували до кандидатів певні вимоги. Претенденти на священство повинні були мати належну освіту або здібності до наук, розважливість у діях чи, принаймні, здатність до її плекання, а також добру пам'ять, сталість і послідовність у діях, ревність до душпастирської

¹⁹Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво... - С. 108.

²⁰ Institutum Societatis Iesu. - Vol. 1. - Pragae, 1705. - P. 214, 216; Poplatek J. Encyklopedia jeziutow polskich... - S. 358.

²¹Gapski H. Rekrutacja do zakonow... - S. 158 - 160, 166.

праці, легкість слова та у спілкуванні з людьми. Бажаними, але не конче обов'язковими для кандидатів в єзуїти визнавалися шляхетність, заможність, особиста чи родова слава й т.п.²²

На заваді вступу до Товариства Ісуса могли стати "першорядні" причини, у тому числі зречення християнської віри, перебування протягом якогось часу в єресі чи схизмі²³, скоєне вбивство або покарання позбавленням юридичної охорони та майна внаслідок тяжкого злочину, подружній зв'язок, юридичне визнання невільництва кандидата, його розумова недуга або схильність до неї. Приховування при вступі до Товариства Ісуса якоїсь із цих перешкод робило прийняття недійсним. Проте папа, його нунції та великий пенітенціарій (глава одного з трьох церковних трибуналів) мали право дозволити прийом кандидата до новіціату. "Другорядними" перешкодами вважалися надмірні темпераментність і розвиток чуттєвої сфери, погані звички, відсутність чистих намірів при виборі згромадження, мінливість, нерозсудлива побожність, брак необхідної освіти, розумова відсталість, слабка пам'ять і вади мовлення, хворобливість, кволість, фізична потворність, занадто молодий або надто старий вік, борги та цивільні зобов'язання. Кожна із цих другорядних перешкод могла стати причиною для відмови у прийнятті до Товариства Ісуса. Дозволити ж у цьому випадку прийом могло орденське керівництво²⁴.

Кожен кандидат мав відверто відповісти на питання, чи його сім'я віддавна християнська, а чи належить до новонавернених, і чи не був хтось із предків звинувачений в єресі та за яких обставин²⁵? Проте заборона приймати до Товариства Ісуса людей, що побували в єресі або схизмі, не означала, що цим колишнім протестантам чи православним закрито доступ. "Конституції" застерігали, що "якщо кандидат народився у краю, де панує схизма, яка є там гріхом загальним, а не тільки його особистим, то не слід вважати цю обставину перешкодою для прийняття до товариства (те ж можна стверджувати і про кандидатів, які народилися в єретичних країнах)"²⁶.

Етнічне й територіальне походження новіціїв. Ще одну перешкоду на шляху прийняття нових членів на початку 1592 р. додав генерал Клаудіо Аквавіва, а згодом, у 1593 - 1594 рр., V Генеральна конгрегація, заборонивши приймати так званих "нових християн" - тобто, вихідців з євреїв і сарацинів. Тих із них, хто був "помилково прийнятий", приписувалось усунути з ордену²⁷. Причиною такого рішення стали заворушення в іспанських провінціях Товариства Ісуса, які тривали від другої половини 1580-х рр. і були організовані єзуїтами саме цього етнічного походження²⁸.

V Генеральна конгрегація 1608 р. трохи пом'якшила попередні постанови, допустивши до вступу осіб з юдейським або ісламським корінням,

²² Конституції Товариства Ісуса та їх Додаткові норми. - С. 74 - 78.

²³ Там само. - С. 28, 80.

²⁴ Там само. - С. 78 - 86; Poplatek J. Encyklopedia jeziutow polskich... - S. 358 - 359.

²⁵Там само. - С. 31.

²⁶ Там само. - С. 80.

²⁷ Institutum Societatis Iesu. - Vol. 2. - Florentiae, 1893. - p. 278.

²⁸ Детальніше див.: Poplatek J. Encyklopedia jeziutow polskich... - S. 267 - 270.

які були католиками зі шляхетських чи славетних і добрих родин не менше, ніж у п'ятому поколінні. При цьому уточнювалося, що це положення стосується вигнаних з Іспанії морисків. Щодо "татар та інших магометан -у Польщі чи іншому місці", то тут право визначати ступінь споріднення, який дозволяв прийняти кандидата до Товариства Ісуса, надавалося Генералові²⁹. Приписи щодо навернених з юдаїзму й ісламу зберігали чинність до XXIX Генеральної конгрегації (1946 р.). Складно сказати, наскільки точно дотримувалися цих правил на практиці. Принаймні в Польській провінції був єзуїт з Малопольщі - Альберт Гадиновський, про якого було сказано, що він походить з юдеїв у третьому поколінні (у 1631 р. залишив Товариство Ісуса)³⁰.

Соціальне походження. В усіх чернечих згромадженнях більшість становили міщани, шляхта - 10 - 25% (найчастіше не перевищувала 20%), селяни - 7 - 10%. Водночас слід зауважити, що відсоток шляхтичів серед єзуїтів був найвищим порівняно з іншими тогочасними чоловічими орденами в Речі Посполитій (загалом не більше 20 - 25%). Цікаво, що книги Браневського новіціату за 1569 - 1575 рр. фіксують 16,5% селян серед кандидатів до Товариства Ісуса, що свідчить про їх більшу участь у рекрутації протягом XVI ст.³¹

Єзуїти не мали якихось приписів чи заохочень, котрі б стосувались обмежень щодо соціального походження кандидатів. Як єзуїтські, так і джерела інших чернечих орденів лише у виняткових випадках фіксували станове походження своїх членів. Таким винятком були книги новіціату. За нашими підрахунками, серед усього єзуїтського шкільного персоналу на українських землях шляхта становила від 23,5 до 56 - 62%³².

Содаліції. Одним із важливих джерел рекрутації до Товариства Ісуса були Марийські содаліції, що існували при кожній єзуїтській школі та представляли собою студентські релігійні братства, члени яких поєднували зразкове навчання з удосконаленням християнського життя. Братчики мали щодня брати участь у літургії, регулярно - у церковних урочистостях, щотижня сповідатися, причащатися кожного місяця, дотримуватися постів, читати молитви, "служити бідним" - тобто, відвідувати в'язнів і хворих, допомагати вбогим та немічним у шпиталях і притулках, готувати до сповіді й причастя селян і злиденну молодь. Саме із середовища членів содаліцій вийшло найбільше кандидатів до Товариства Ісуса та кліру загалом³³. Єзуїтські хроніки й історії домів щороку повідомляли про кількість учнів, зазвичай членів содаліцій, які виявили бажання вступити до того чи іншого чернечого згромадження³⁴.

²⁹ Institutum Societatis Iesu. - Vol. 2. - p. 302.

³⁰Wielewicki J. Dziennik spraw Domu Zakonnego 00. Jezuitow u sw. Barbary w Krakowie. - T. V. - Krakow, 1999. - S. 237.

³¹Gapski H. Rekrutacja do zakonow... - S. 106 - 117, 172.

³²Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво... - С. 167.

³³Piechnik L. Gimnazjum w Braniewie w XVI w.: Studium о poczatkach szkolnictwa jezuickiego w Polsce // Nasza Przeszlosc. - T. 7. - Krakow, 1958. - S. 44.

³⁴ Наприклад, протягом 1571 - 1608 рр. із 1897 членів Марийської содаліції Браневської колегії 319 (16,8%) обрало духовний сан (див.: Piechnik L. Jezuickie seminaria diecezjalne w Polsce (1564 - 1773) // Collectanea Theologica. - 1976. - T. 46. - S. 48 - 49).

Освіта. У XVI ст. рівень освіченості єзуїтських новіціїв був дуже різним - від незакінченої середньої до вищої чи навіть здобутого вченого ступеня. Більше того, серед єзуїтів у той час були люди, які до вступу в Товариство Ісуса вже набули відомості: Станіслав Варшевицький, Мартин з Уязду (Уяздовський), племінник нунція Альберто Болоньетті - Марко, Якуб Вуєк, Альберт Фабрицій, Петро Скарга, а також вихідці з Русі - брати Гербести та Юрій Тишкевич. Зверталися щодо вступу до ордену (але їм було відмовлено) Єронім Роздражевський, майбутній куявський єпископ, та Єжи Радзивілл, згодом кардинал. На межі XVI-XVII ст. відбулась уніфікація освіти кандидатів до Товариства Ісуса - більшість із них закінчили клас риторики, тобто були випускниками середньої школи, і переважно єзуїтської.

Зміни в освіті новіціїв відповідали перемінам у тодішньому шкільництві, у тому числі єзуїтському. Більшість із досліджених нами єзуїтів здобули середню освіту ще будучи світськими людьми (75,56%). Водночас вивчили чи повторили курс риторики в ордені 69,81%. Вищу освіту вже у Товаристві Ісуса здобуло 97,78%. Попри те, що п'ята частина ректорів (суперіорів), префектів і вчителів вивчала у мирському житті філософію й теологію, майже всі вони доучувалися в ордені. Здобуття повної вищої освіти до чернецтва майже не зустрічалося (лише чотири особи або 0,6%). Рівень освіти у кандидатів із Русі був аналогічним до вихідців з інших регіонів Речі Посполитої у відповідний період.

Територіальне походження. У XVI ст. в рекрутації до чоловічих чернечих згромаджень вирішальну роль відігравала Малопольща³⁵, а від початку XVII ст. - Великопольща³⁶. Що стосується єзуїтів, то домінування Малопольщі серед регіонів рекрутації особливо не проявлялося, дуже важливу роль також відігравала Великопольща. Зростання значення великопольських земель та зменшення ролі Малопольщі в першій половині XVII ст. Г. Гапський пов'язував із відкриттям³⁷ другого єзуїтського новіціату

³⁵ У XVI ст. у Польській провінції працював 181 єзуїт-іноземець. До 1602 р. провінціалами були лише італійці. Однією з вимог рокошу М. Зебжидовського стало усунення з Речі Посполитої єзуїтів-іноземців, але Віслицький з'їзд і Варшавський сейм 1607 р. відкинули її. На нашу думку, зменшення кількості єзуїтів-іноземців було пов'язане суто з внутрішньою політикою ордену, який присилав своїх членів із-за кордону лише доти, доки провінція сама не могла забезпечувати себе відповідними кадрами. Відтік іноземців розпочався вже у XVI ст. Так, протягом 1570 - 1584 рр. кількість єзуїтів-іноземців зменшилась із 47 до 18%. У 1599 р. вони становили вже 8%, а у 1625 р. - 2,2%. Від 1608 р. Польською провінцією керували переважно вихідці з Речі Посполитої; іноземці, за нечисленними винятками, залишили країну, а контакти із Заходом підтримували делегації на збори ордену, що відбувалися в Римі, та візитери, які час від часу приїздили до країни. Детальніше див.: Natonski B. Szkolnictwo jezuickie w dobie kontrreformacji // Wiek XVII: Kontrreformacja. Barok. Prace z historii kultury / Ed. J.Pelc. - Wroclaw; Warszawa; Krakow, 1970. - T. XXIX. - S. 312 - 315; Gapski H. Rekrutacja do zakonow... - S. 120 - 125, 133 - 134; Wielewicki J. Dziennik spraw domu zakonnego... - T. II. -Krakow, 1886. - S. 197; Literatura antyjezuicka w Polsce, 1578 - 1625. Antologia / Oprac. J.Tazbir. -Warszawa, 1963. - S. 101; Czubek J. Pisma polityczne z czasow Rokoszu Zebrzydowskiego. - Krakow, 1916 - 1918. - T. I-II; Zaleski S. Jezuici w Polsce. (W skroceniu. 5 tomow w jednym, z dwoma mapami). - Krakow, 1908. - S. 93; Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво... - C. 167 - 169.

³⁶Gapski H. Rekrutacja do zakonow... - S. 70 - 79.

³⁷ Точніше, перенесенням до Вільна, оскільки другий новіціат для Литовської провінції було створено ще 1590 р. в Ризі. У 1600 р. його було переведено до Полоцька, а у 1605 - до Вільна (див.: Encyklopedia wiedzy о jezuitach... - S. 463).

у Вільні, що стало причиною зменшення кандидатів до краківського новіціату з Великого князівства Литовського при збереженні переваги великопольських кандидатів³⁸.

У каталогах Товариства Ісуса єзуїт, народжений у Великопольщі, записувався як "Maior Polonus", у Малопольщі - "Minor Polonus", у Русі - "Ruthenus" чи "Roxolanus", на території Великого князівства Литовського - як "Lithuanus", а на землях Східної Пруссії - "Pruthenus". Випадки, коли "батьківщиною" єзуїта значилося місто, а не регіон, були винятком. Так, народжений у Кам'янці-Подільському міг бути записаний як "Camenecensis", у Луцьку - "Luceoriensis", Кракові - "Cracoviensis", Варшаві - "Varsaviensis", Львові - "Leopoliensis" і т.п. Ще більш рідкісним винятком була фіксація етнічного походження - якщо це й зустрічалося, то, наприклад, як "Armenus Camenecensis" ("кам'янецький вірменин").

Серед єзуїтського шкільного персоналу переважали вихідці з різних регіонів Речі Посполитої. Найбільша частка припадала на Великопольщу (29,6% учителів, 30,7% префектів і 37,2% ректорів). Третьою за чисельністю була група вихідців із Малопольщі (20,1% учителів, 19,7% префектів і 20,5% ректорів). Натомість вихідці з руських (українських) земель перебували на другому місці (25,9% учителів, 22,6% префектів і 25,6% ректорів). За уточненими даними, у складі шкільного персоналу протягом XVI - першої половини XVII ст. вихідці з українських земель становили 25,5% (170 осіб).

До 1610-х рр. приплив до новіціату Польської провінції Товариства Ісуса вихідців із Русі-України був спорадичним. Рекрутація серед русинів зростає на початку 1610-х рр. і триває до 1637 р.: у 1612 - 1627 рр. їх кількість поступово збільшується, протягом 1628 - 1637 рр. вона стабільно висока, а наприкінці 1630-х рр. - падає. При цьому хвиля припливу русинів збіглася за часом із двома періодами зростання інтенсивності рекрутації в усій Польській провінції Товариства Ісуса: 1600 - 1620 рр. та найпотужнішим 1625 - 1635 рр. Але на відміну від ситуації в усій провінції, серед русинів не було спаду кількості кандидатів у 1620 - 1625 рр. - вона у цей час повільно зростала. Падіння темпів рекрутації в Польській провінції та серед вихідців із Русі збігається з припиненням збільшення єзуїтських фундацій у Речі Посполитій (протягом 1638 - 1646 рр. не було засновано жодного нового дому), відповідаючи десятиріччю "золотого спокою".

Частка ж русинів серед шкільного персоналу, а, відповідно, і всього членства Товариства Ісуса Польської провінції, неухильно зростала з другої половини 1600-х рр.: у 1604 - 1619 рр. - помірно, а з середини 1620-х рр. - різко. При цьому протягом 1626 - 1648 рр. чисельність єзуїтів-русинів зросла у п'ять разів порівняно з періодом 1604 - 1624 рр. Таке збільшення корелює зі сплеском загальної чисельності єзуїтів у домах Товариства Ісуса на українських землях та посиленням рекрутації в попередні роки.

³⁸Gapski H. Rekrutacja do zakonow... - S. 79.

Табл. 3

Чисельність езуїтів-русинів серед шкільного персоналу в українських землях Польської провінції єзуїтського ордену на підставі коротких каталогів (1591 - 1649 рр.)

Табл. 4

Загальна чисельність єзуїтів у домах в українських землях Польської провінції на підставі коротких каталогів (1591 - 1649 рр.)

Вихідці з українських земель (Русі) фігурують у каталогах як роксолани ("Roxolani"), рутени ("Rutheni"), руси ("Russi"), підгоряни ("Submontani"), підляшці ("Subsilvani", "Podlachiani", "Podlascenses"), львів'яни ("Leopolienses"), волиняни ("Volhynenses", "Volinenses"), подоляни ("Podolani"), лучани ("Luceorienses"), кам'янчани ("Camenecenses"), дрогобиччани ("Drohobicenses"), сіверяни ("Severinenses") і навіть українці ("Ukrainenses"). Як вихідців з українських земель було ідентифіковано тих "Submontani" ("Podlachiani"), записаних ще як "Roxolani", "Rutheni" чи "Russi", тобто вихідців із руської частини передгір'я Карпат. Решту ж "Submontani", із малопольської частини, у каталогах записано і як "Submontani", і як "Minor Poloni". Проте ці записи показують, що, власне, ідентичність підгорян - умовно "руську" чи "польську" - встановити найскладніше, оскільки деякі з них були записані і як "Submontani", і як "Roxolani" ("Rutheni"), і як "Minor Poloni".

Важливо підкреслити, що джерела не дозволяють нам обмежити поширення термінів "Roxolanus" і "Ruthenus" лише на осіб, народжених у Руському воєводстві - вони широко вживалися також щодо вихідців із трьох інших "руських воєводств" паралельно з назвою регіону. У табл. 5 представлено варіанти вживання різних термінів, які означали "батьківщину" того чи іншого єзуїта - вихідця з Русі.

Табл. 5

Визначення "батьківщини" езуїтів-вихідців із Русі серед шкільного персоналу в українських землях Польської провінції на підставі трирічних каталогів (1575 - 1648 рр.)³⁹

³⁹ У таблиці подано вибірку осіб, "батьківщина" яких визначалася різними термінами.

Продовження табл. 5

Проловження табл. 5

Продовження табл. 5

Із наведеної таблиці бачимо, що паралельно з окремими регіонами в єзуїтській документації широко вживалися визначення "Roxolania" та "Ruthenia", під якими розумілися сучасні українські території, які на той час входили до складу Речі Посполитої.

Зазначення в різних каталогах різних "батьківщин" однієї особи (наприклад, Волинь і Поділля чи Підгір'я та Підляшшя) може бути пояснене кількома причинами. По-перше, розмитістю міжрегіональних кордонів, особливо якщо єзуїт походив з якоїсь "порубіжної місцевості" та міг вагатися з її ідентифікацією. По-друге, віднесенням писарями домів, де перебував єзуїт, його "батьківщини" до різних регіонів (якщо цей єзуїт подавав лише назву місцевості, а не регіону). По-третє, народженням та зростанням єзуїта в різних місцях, які він теоретично міг називати почергово або залишав цю справу на розсуд писаря. І, по-четверте, елементарною помилкою того ж таки писаря. Зазвичай у книгах професій інших чернечих чоловічих згромаджень, у списках монахів подавалася назва конкретної місцевості, і в окремих нечисленних випадках - повіт, воєводство, єпархія чи земля. Винятком були єзуїтські каталоги, які зазначали лише регіон Речі Посполитої. Тому проблеми з ідентифікацією місцевостей, на нашу думку, були неминучими.

"Українцями" єзуїтські каталоги визначають Теофіла Рутку та Стефана Скаржинського (Скаржевського). Місцем народження першого Л. Гжебень подає Київське воєводство⁴⁰. Натомість С. Скаржинський згадується ще як "подолянин". Ототожнення ж єзуїтами понять "Україна" та "українний" із територією Київського і Брацлавського воєводств цілком відповідає практиці вживання цих термінів для позначення Київщини та Брацлавщини як самими мешканцями, так і королівськими канцеляристами.

Табл. 6

Групи вихідців із різних українських регіонів Польської провінції серед шкільного персоналу (1575 - 1648 рр.)

⁴⁰Grzebien L. Bogumu Teofil Rutka // Polski Slownik Biograficzny. - Wroclaw 1991. - S. 203 - 204.

Продовження табл. 6

Примітка: 1. Львів'яни, а також інші, позначені тут зірочкою, водночас, як правило, фігурують у каталогах як роксолани чи/і русини.

Найбільшу групу вихідців із Русі становила 61 особа (записані як "Rutheni" чи "Roxolani"), чию регіональну належність точніше визначено не було. На другому місці перебували вихідці з Галичини та Підляшшя (по 20 осіб), а на третьому - із прикордонних русько-малопольських територій, зазначені то як "Rutheni" чи "Roxolani", то як "Minor Poloni" (16 осіб) та волиняни (16 осіб разом із лучанами). На четвертому - підгоряни (від 12 до 15 осіб), на п'ятому - подоляни (11 осіб).

Таким чином, рекрутація русинів до Товариства Ісуса спиралася насамперед на вихідців із Західної України (уродженців центральноукраїнських теренів фіксувалося значно менше), де західнохристиянська традиція була тривалішою, а мережа парафій, шкіл та монастирів католицької церкви - густішою. До того ж Львів та, особливо, територіально близький до нього Краків становили собою найпотужніші центри чернечого життя Речі Посполитої.

Отже, зростання кількості покликань серед русинів до Товариства Ісуса розпочалось у 1610 - 1620-х рр. та супроводжувалося збільшенням темпів рекрутації та кількості єзуїтських домів у Польській провінції ордену. Про успішність єзуїтської місії свідчить друге місце України-Русі серед інших рекрутаційних регіонів Речі Посполитої - вихідці з руських земель становили понад 25% серед єзуїтського шкільного персоналу. Орденські джерела практично не містять конкретних назв місцевостей (виняток-великі

й середні міста), звідки походили члени Товариства Ісуса, обмежуюсь лише поданням назви регіону. Щодо всіх осіб, які походили з України-Русі, незалежно від місцевості, єзуїти використовували терміни "Roxolanus" і "Ruthenus". При цьому їх могли вживати щодо тих самих осіб паралельно з іншими, які деталізували регіональне походження. Такими термінами були: підля-шець ("Subsilvanus"), волинянин ("Volhynensis"), подолянин ("Podolanus"). Рідше вживалися назви міст - Львова, Луцька, Дрогобича, Кам'янця-Подільського, Нового Міста, Вишні, Перемишля, а вихідців із них було зафіксовано, відповідно, як львів'ян ("Leopolienses"), лучан ("Luceorienses"), дрогобиччан ("Drohobicenses"), кам'янчан ("Camenecenses"), новомістян ("Novomestenses"), вишнян ("Visnenses"), перемишльців ("Praemislenses", "Primislenses"). При цьому джерела фіксують явну перевагу мешканців західних регіонів Русі у процесі рекрутації до Товариства Ісуса. У зв'язку з розмитістю регіональних кордонів та специфікою фіксації в єзуїтських каталогах назв місцевостей нерідко можемо побачити різні регіони, як правило сусідні, як місця походження єзуїтів.

This article clears up the principles of the recruiting policy in the Society of Jesus, analyses the recruitment's peculiarities in the Polish province of the Society, as well finds out how the dynamics of recruiting has correlated with the dynamics of the Jesuit foundations. Regional origins' research of the Jesuit teachers in the Ukrainian lands disproves a myth about exclusively Polish nature of the Society and testifies about extending the term "Ruthenus"/ "Roxolanus" to the Jesuits from all regions of Ukraine-Ruthenia.

Publisher:

Permanent link for scientific papers (for citations):

Comments: