Libmonster ID: UA-2828

Автор: Н. М. ЮСОВА, С. Л. ЮСОВ

(Київ)

У статтi простежується змiна оцiнки приєднання України до Росiї 1654 р. та його наслiдкiв в iсторичнiй науцi та партiйно-державних документах УРСР пiсля виходу в 1937р. урядової постанови, в якiй мiстилася вказiвка розглядати означену подiю як "найменше зло". На основi аналiзу джерел та лiтератури зроблено висновок про те, що з кiнця 30-хpp. розпочався iдеологiчний процес вiдновлення концепцiї "возз'єднання" України з Росiєю.

Iз набуттям Україною державної незалежностi у вiтчизняних iсторичних дослiдженнях одне з важливих мiсць зайняли питання, пов'язанi з переглядом iсторiї україно-росiйських взаємовiдносин, рiзноманiтних аспектiв спiльного iсторичного минулого. У цьому вiдношеннi особлива увага придiляється "класичнiй" темi української медiєвiстики - приєднанню України до Росiї в 1654 р. та його наслiдкам. Черговi версiї бачення проблеми опираються як на новi джерелознавчi дослiдження, так i на концепцiї, що вже мали мiсце в науковiй лiтературi минулого часу. У зв'язку з останнiм помiтно зростає необхiднiсть iсторiографiчних оглядiв.

Природно, що 350-рiччя Переяславської ради слугує актуальним приводом для появи нових iсторичних дослiджень iз зазначеної тематики, а також праць iсторiографiчного характеру. Без сумнiву, важливого подiєю наукового життя України став нещодавно опублiкований збiрник "Переяславська рада 1654 р"1 , пiдготовлений науковим колективом Iнституту української археографiї i джерелознавства iм. М.С. Грушевського НАН України. Як видно iз заголовка книги, iсторiографiчна проблематика в нiй займає не останнє мiсце. I дiйсно, у збiрнику мiститься шiсть iсторiографiчних праць оглядового та дослiдницького характеру. Серед них слiд видiлити значнi за обсягом статтi В. Кравченка2 , О. Яся3 i В. Брехуненка4 , присвяченi концепцiям i образам Переяслава в українськiй i росiйськiй iсторичнiй науцi, починаючи з XVIII столiття i до нашого часу. У цих статтях автори торкаються, зокрема, дослiджуваної в нашiй студiї iсторiографiчної проблематики в контекстi того ж iсторичного перiоду. Працi названих науковцiв охоплюють великi перiоди та широке коло питань, то звичайно, що запропонована нами тема висвiтлюється ними коротко i дещо спрощено. Недостатньо вона розкрита i в працях iнших дослiдникiв, про що мова пiде далi.

У сiчнi 2004 р. виповнилося також i 50 рокiв iз дня виходу знакових "Тез до 300-рiччя возз'єднання України з Росiєю (1654 - 1954 pp.)", схвалених ЦК КПРС. У тоталiтарному суспiльствi подiбнi партiйнi тези набували, як вiдомо, догматичного значення для науковцiв. Однак потрiбно сказати, що виникли вони не одномоментно i були витвором не тiльки (i не стiльки) функцiонерiв партiйного апарату. Як вважає бiльшiсть дослiдникiв, тези пiдготували професiйнi iсторики, а партiйнi функцiонери тiльки лише вiдредагували їх5 . Ряд положень тез опираються на попередню українську iсторiографiчну традицiю й не викликають заперечень i сьогоднi6 . Достатньо згадати положення про те, що Б. Хмельницький як видатний дiяч, очолив "процес складання української державностi"7 .

Тези ЦК КПРС пiдводили пiдсумок пiд iсторiографiчним процесом перегляду традицiйних положень i концепцiй української та росiйської iсторiо-

стр. 96


графiй 8 . Цей процес реально розпочався в другiй половинi 30-х pp. XX ст. 9 . Втiм, деякi дослiдники вiдносять його початок до 1934 р.10 . Розробленi з кiнця 30-х pp. концепцiї про "спiльне iсторичне минуле" українцiв i росiян вiдповiдали уявленню верхiвки бiльшовицького режиму про українсько-росiйський "братерський союз" - фундамент могутностi Радянського Союзу11 . Створена "радянська схема" iсторiї України, за влучним висновком сучасного українського iсторика з Канади Т. Мацькiва, стала компромiсною модифiкацiєю мiж традицiйною схемою росiйської iсторiї i схемою М. Грушевського: вона визнавала право українцiв на власну iсторiю, але трактувала останню в ракурсi, максимально наближеному до росiйського iсторичного процесу 12 .

Ключовими ланками в цьому iсторiографiчному процесi стало вироблення двох знакових положень: про Київську Русь як "спiльну колиску" (тут i надалi - пiдкреслення авт.) трьох схiднослов'янських народiв та про "возз'єднання" України з Росiєю в 1654 р. Останнє почало трактуватися як цiлком позитивне явище, про що свiдчить уже сам термiн. Тези ЦК КПРС, пiдготовленi до його 300-рiччя, пов'язали мiж собою названi положення й сакралiзували їх у дусi офiцiйної радянської iдеологiї. Зв'язуючою ланкою мiж ними стала сформована в той же перiод у радянськiй медiєвiстицi теорiя про "давньоруську народнiсть" - спiльного предка схiдних слов'ян. Ця теорiя зводила фундамент не просто пiд "спорiдненiсть", а пiд етнiчну єднiсть трьох схiднослов'янських народiв, хоча б у давньоруську добу. Треба зауважити, що таке трактування в перспективi давало можливiсть повернення на позицiї дореволюцiйної "загальноруської" iсторiографiї з її розумiнням схiдного слов'янства як "єдиного руського народу", який iснував одвiчно. I дiйсно, така тенденцiя простежується в працях 40-х pp. частини авторитетних росiйських медiєвiстiв 13 .

Положення про спiльну схiднослов'янську державу, яка об'єднала "єдину народнiсть" схiдних слов'ян (або навпаки: народнiсть витворила державнiсть) слугувало головним аргументом на користь споконвiчної спiльностi iсторичного розвитку схiдних слов'ян. З такого погляду, вiдновлення якщо не культурно-етнографiчної, то державно-релiгiйної єдностi українцiв i росiян, що розпочалося в 1654 p., - закономiрне й справедливе явище, "цiлковите (або безумовне) благо" для iсторичної долi всього схiдного слов'янства. Так, у сiчневих тезах "возз'єднання" характеризується як "закономiрний результат усiєї попередньої iсторiї двох великих братнiх слов'янських народiв - росiйського й українського", а "актом возз'єднання український народ закрiпив свiй тiсний i нерозривний iсторичний зв'язок з росiйським народом, в особi якого вiн знайшов великого союзника, вiрного друга i захисника в боротьбi за своє соцiальне i нацiональне визволення"14 .

Постулати про "спiльну вiтчизну", "спiльне походження", "спiльнiсть iсторiї i культури" слугували радянським iдеологам як засади теорiї "єдиного радянського народу", який створюється шляхом "злиття нацiй"15 . Спроби деса-кралiзацiї сiчневих тез ЦК КПРС 1954 p., що здiйснювалися деякими радянськими iсториками (примiром, М. Брайчевським16 , жорстко придушувалися владою17 . Представники незалежної науки поза межами СРСР, зокрема iсторики української дiаспори, гостро критикували названi концепцiї радянської iсторiографiї, дотримуючись, у цiлому, позицiй школи М. Грушевського 18 .

Однак у цих та iнших працях українських iсторикiв дiаспори 19 , якi майже синхронно з дослiджуваним перiодом стали вивчати iсторiографiчний процес, що мав мiсце в iсторичний науцi УРСР кiнця 1930-х - першої половини 1940-х pp.; а також i в дослiдженнях сучасних українських iсторикiв у самiй Українi20 . Тема, запропонована нами, подається й поширюється ними спрощено й поверхово. Про це свiдчить, зокрема, вiдсутнiсть посилань на архiви. У першу чергу недостатньо проаналiзовано позанауковi чинники, що вплинули на розробку тих чи iнших положень зазначених концепцiй; недостатньо повно представлено фактичний та хронологiчний перебiг iсторiо-

стр. 97


графiчних подiй, не висвiтлено конкретно особистий вклад українських iсторикiв у зародження чи розробку нових радянських концепцiй про Київську Русь як "спiльну колиску", "давньоруську народнiсть" i "возз'єднання" України з Росiєю.

Наявний в архiвах України комплекс джерел та матерiалiв, тогочасна перiодика, опублiкованi й неопублiкованi працi iсторикiв УРСР вказаного часу дозволяють проаналiзувати метаморфозу української радянської iсторiографiї в оцiнцi подiї приєднання України до Росiї. Дана метаморфоза характеризується рiзким вiдходом вiд пануючої до 1937 р. оцiнки "приєднання" як "абсолютного зла" - до трактування цiєї подiї та її наслiдкiв у рiчищi формули "найменшого зла", що стало промiжним етапом до повернення на позицiї iдеологiї "возз'єднання" України з Росiєю. Тенденцiї до вiдродження цiєї iдеологiї стають помiтними в радянськiй iсторiографiї вже з кiнця 30-х -початку 40-х pp., хоча, домiнуючою концепцiя "возз'єднання" стала лише вiд першої половини 50-х pp.

У цьому дослiдженнi розглянемо тiльки етап iсторiографiчної трансформацiї (кiнець 30-х - перша половина 40-х pp. XX ст.) , коли поступово в українськiй iсторичнiй науцi i свiтоглядi суспiльства вiдбувається змiна акцентiв стосовно Переяславської ради 1654 р. та її наслiдкiв. Аналiз джерел надає можливiсть стверджувати, що формула "найменшого зла" вiдносно факту приєднання України до Московської держави в реальнiй пропагандистськiй роботi iдеологiчного апарату i працях провiдних iсторикiв УРСР (а також i союзного центру) iз самих початкiв тяжiла до формули, якщо не "безумовного блага", то, в усякому разi, - до визнання "iсторичної прогресивностi" цiєї подiї. Це особливо проявилося пiд кiнець Великої Вiтчизняної вiйни. Якщо враховувати саме таку засторогу, можна погодитись iз запропонованого В. Кравченком перiодизацiєю зазначеної трансформацiї, з якої випливає, що питання про приєднання України до Росiї в радянськiй iсторичнiй науцi вже в сороковi роки оцiнювалося в межах "абсолютного блага"21 . Як би то не було, але в цiлому українськi iсторiографи вважають, що 30-i - 40-i pp. були "перехiдним перiодом української iсторiографiї". До того ж, ознакою "перехiдностi" вважається розвиток в її межах "формули найменшого чи меншого зла". Першим зробив такий висновок Б. Крупницький22 . Як слушно вважає В. Кравченко, основну роль у зазначеному iсторiографiчному процесi вiдiграв провiдний вчений Iнституту iсторiї України АН УРСР (далi - IIУ), його директор у 1942 - 1947 pp. - М. Петровський. Втiм, у своєму спостереженнi харкiвський науковець опирається на доволi короткi статтi, присвяченi науковiй дiяльностi М. Петровського, якi, до того ж, мають оглядовий характер i не пiдкрiпленi джерелами23 . У згаданих працях О. Яся та В. Брехуненка роль М. Петровського не пiдкреслюється.

Як вiдомо, стара схема i положення росiйської iсторiографiї вперше зазнали "рацiонального перегляду" в науковiй творчостi українського iсторика М. Грушевського24 . Український iсторичний процес був категорично вiдокремлений вченим вiд росiйського; "єдиний руський народ", як у минулому, так i в сучасностi, визнавався за такий, що розпадається на три самостiйнi "окремi народностi"; Київська Русь визнавалась утворенням i першою державою тiльки українського народу тощо. Вiдповiдно i приєднання України до Росiї, а також подальша колонiальна iнкорпорацiя України до складу Росiйської iмперiї визнавалися негативним явищем. Проте з позицiї так званого "абсолютного зла" "приєднання" розцiнювалось уже в постреволюцiйний перiод в офiцiйнiй марксистськiй лiтературi 20-х - першої половини 30-х pp., коли бiльшовики викорчовували залишки iдеологiї росiйського нацiоналiзму - однiєї з трьох пiдвалин старого режиму.

У 1934 р. державно-полiтичне керiвництво сформулювало основний напрямок подальшої трансформацiї iсторичної науки у зв'язку з необхiднiстю перегляду базових рис iсторичної теорiї та шкiльної методики викладання

стр. 98


iсторiї пануючої на той час марксистської школи М. Покровського, в якiй пiдтримувалося положення про "абсолютне зло" стосовно входження до складу Росiї iнших народiв та держав. Одним з актуальних завдань була задекларована необхiднiсть вiдновлення ролi iсторiї в патрiотичному вихованнi радянського суспiльства. У постановi РНК СРСР i ЦК ВКП(б) вiд 16 травня 1934 р. "Про викладання громадянської iсторiї в школах СРСР" та "Зауваженнях з приводу конспекту пiдручника iсторiї СРСР" вiд 8 серпня 1934 р. за авторством Й. Сталiна, С. Кiрова, А. Жданова вимагалося вiд радянських iсторикiв написання нових пiдручникiв, витриманих у бiльш традицiйному для росiйської iсторiографiї руслi.

Сталiнський режим узяв курс на фактичне вiдродження Росiйської iмперiї пiд личиною СРСР. Однак у нацiональному аспектi iмперський курс мiмiкрувався пiд "загальнорадянський патрiотизм" та "iнтернацiоналiзм" з урахуванням нацiональних особливостей СРСР. Останнє проявлялось у продовженнi полiтики "коренiзацiї" (в тому числi - "українiзацiї"), яка за формою залишалася нацiональною, а по сутi - набувала дедалi бiльше "загальнорадянських патрiотичних рис". Ставлення до спiльного iмперського i взагалi iсторичного минулого ставало бiльш лояльним стосовно росiйського народу, який знову проголошувався "великим"25 , оскiльки вiн переможно завершив першу в свiтi соцiалiстичну революцiю i стоїть в авангардi всього прогресивного людства.

В серединi 1930-х pp., пiсля виходу постанови РНК СРСР i ЦК ВКП(б) вiд 26 сiчня 1936 р. "Про помилковi погляди так званої iсторичної школи По-кровського"26 в партiйнiй перiодицi та фахових iсторичних часописах розпочався процес критики й осудження "антиiсторичних" та "антипатрiотичних" положень iсторичної концепцiї М. Покровського та його учнiв27 . Було визнано за необхiдне створення дiйсно "марксистського" пiдручника з iсторiї СРСР. У 1936 р. було розпочато конкурс з написання нових пiдручникiв з iсторiї СРСР, а в серпнi 1937 р. вийшла постанова журi урядової комiсiї стосовно конкурсу на кращий пiдручник. Саме постанова й визначила напрямок перегляду положень, що торкалися мiсця i ролi Київської Русi в iсторiї схiдних слов'ян та приєднання України до Росiї. Саме в нiй вперше пролунала вказiвка розглядати приєднання до Росiї iнших народiв та держав як "найменше зло". До цiєї постанови в офiцiйнiй радянськiй iсторiографiї Переяславський акт оцiнювався як "союз українських феодалiв з росiйськими", який, по сутi, юридично оформив початок колонiального панування Росiї над Україною28 . Вiдповiдно до загальної концепцiї марксизму-ленiнiзму, як вiдмiчає М. Брайчевський, цей факт, як i будь-який акт колонiальної анексiї, розглядався як "безумовне зло"29 . А в постановi журi вказувалося, що радянськi iсторики "не бачать нiякої позитивної ролi в дiях Хмельницького в XVII ст., в його боротьбi проти окупацiї України панською Польщею i султанською Туреччиною; факт переходу... України пiд владу Росiї, розглядається... як абсолютне зло, поза зв'язком з конкретними iсторичними умовами того часу; автори не бачать, що... перед Україною стояла тодi альтернатива - чи бути поглинутою панською Польщею i султанською Туреччиною, чи перейти пiд владу Росiї; вони не бачать, що друга перспектива була все ж найменшим злом". Отже, в цiй постановi (авторство її приписують И. Сталiну) була дана директивна вказiвка, як вiдтепер необхiдно оцiнювати подiю "приєднання". В подальшому ця сталiнська (?) теза в лiтературi стала називатися формулою, а iнодi й теорiєю.

Пiсля цiєї постанови в науковiй i популярнiй iсторичнiй лiтературi та перiодицi рiзко змiнювали оцiнки явищ, подiй i героїв iсторiї народiв СРСР. Вiдбувалася певна "реабiлiтацiя" деяких героїв i подiй дожовтневої росiйської iсторiї, що мало важливе значення для формування нового радянського патрiотизму i котрi репрезентували собою часткове вiдновлення росiйського iмперського патрiотизму30 . Цьому сприяло також видання творiв вiдомих дореволюцiйних iсторикiв-систематикiв - С. Соловйова, В. Ключевського, О. Преснякова та iн. Цi змiни були необхiднi сталiнському режиму в умовах наближення нової свiтової вiйни. Загострення мiжнародної ситуацiї в кiнцi

стр. 99


30-х рокiв, а особливо початок Другої свiтової вiйни, воєннi конфлiкти СРСР з Японiєю, Польщею, Румунiєю, вiйна з Фiнляндiєю посилили iдеологiчну потребу вiдродження iмперського патрiотизму сталiнським режимом. Для цього було вкрай необхiдно вiдновити iсторичну пам'ять про героїв Росiйської iмперiї i про її переможнi вiйни. Особливо пiдносилися тi дiячi росiйської iсторiї, якi найбiльше сприяли централiзацiї держави та її вiйськовим звитягам: I. Калита, Д. Донський, Iван III, О. Суворов, М. Кутузов i, звичайно, Iван Грозний та Петро I. Партiйним пропагандистам пропонувалося постiйно нагадувати у своїх лекцiях про боротьбу з iноземними загарбниками, пiдкреслюючи при цьому роль державних дiячiв i полководцiв минулого. В одному з виступiв перед суспiльствознавцями начальник Управлiння пропагiту ЦК ВКП(б) Г. Александров пiддав їх рiзкiй критицi за недооцiнку iсторичного значення розвитку нацiональної самосвiдомостi народiв, зокрема росiйського31 . Напередоднi вiйни в головному партiйному журналi СРСР -"Бiльшовику" вийшла стаття И. Сталiна, в якiй було пiддано критицi працю Ф. Енгельса, присвячену викриттю iмперiалiстичної полiтики Росiї. Зазначена стаття була написана Й. Сталiним ще десять докiв тому, але "чекала" потрiбного моменту для оприлюднення. Втiм, тут И. Сталiним вживаються досить обережнi формулювання в рамках теорiї "найменшого зла"32 .

Пiсля постанови 1937 р. урядового журi починають по-iншому оцiнювати також персонажiв та подiї української iсторiї. Зокрема, Переяславський акт 1654 р. знову стає ключовою подiєю для всiєї iсторiї України33 . "Образ Переяслава" поступово набуває, як слушно зауважує О. Ясь34 , сакральних окреслень, стає основним символом iсторичної єдностi i дружби українцiв та руських у СРСР. Характерно, що в радянськiй iсторичнiй лiтературi (в тому числi й українськiй) за верхнiй порiг нацiонально-визвольної вiйни українського народу середини XVII ст. встановлюється 1654 р. - рiк приєднання до Росiї (втiм, ще в 20-х pp. хронологiчнi рамки цiєї вiйни були означенi українським iсториком-марксистом М. Яворським35 як 1648 - 1654 pp.).

Рiзко змiнюється й оцiнка особистостi та ролi гетьмана Б. Хмельницького, який до постанови журi iменувався у так званiй марксистськiй iсторiографiї не iнакше як "кат українського народу", "зрадник повсталих козацько-селянських мас", який сприяв встановленню "колонiального панування Росiї над Україною i крiпосницького гнiту"36 . Гетьман знову повертається до лав "народних героїв" України i Росiї. Починаючи з 1938 p., Б. Хмельницький звеличується, як "борець за об'єднання" України з Росiєю. Втiм, пiсля впровадження формули "найменшого зла", офiцiйним термiном для визначення входження України до складу Московської держави, стає термiн "приєднання".

У свiтлi нового-старого образу Переяслава переглядаються й iншi важливi подiї та особистостi, що мали ключове значення для iсторiї України. Так, не зовсiм кругла дата святкування Полтавської битви (230-рiччя) послугувала вдалим приводом для вiдновлення оцiнок значення цiєї перемоги i ролi в нiй Петра I, що були загальноприйнятi в дореволюцiйнiй iмперськiй iсторiографiї. В липнi 1939 р. було урочисто вiдзначено рiчницю цiєї видатної подiї. Новостворений Iнститут iсторiї України провiв у зв'язку з цим виїзну сесiю в м. Полтавi 37 .

Хоча незалежна українська iсторична наука (в тому числi й марксистська школа "українського М. Покровського" - М. Яворського) була розгромлена бiльшовиками ще на рубежi 20-х - 30-х pp., а її представники зазнали репресiй, однак справа перегляду засад української iсторiографiї в руслi нового сталiнського курсу затягнулася, в першу чергу, через вiдсутнiсть кадрiв: освiчених, професiйно пiдготовлених iсторикiв було надзвичайно мало, та й тi, що були, в умовах великого терору середини 30-х pp. (i пiзнiше) перманентно зазнавали репресiй 38 . Тiльки зi створенням у 1936 р. Iнституту iсторiї України АН УРСР справа поступово зрушилася з "мертвої точки". Виконуючи постанову ЦК КП(б)У вiд 11 квiтня 1935 р. "Про пiдготовку курсу iсторiї

стр. 100


України", ИУ приступив до складання марксистських курсiв з української iсторiї39 - стислого курсу (посiбник для середньої школи), синтетичного багатотомного курсу (посiбник для вузiв) та iн. Одночасно колектив Iнституту приступив до написання окремих нарисiв по перiодах, в яких мало бути представлено, вiдповiдно до нової направленостi й на базi "iстинної" марксистсько-ленiнської методологiї, викладення процесу й оцiнка подiй, фактiв, а також особистостей. Зразком для радянських iсторичних праць був сталiнський "Короткий курс iсторiї ВКП(б)", що вперше публiкувався на шпальтах газети "Правда" у вереснi 1938 р.

Рiшучий розгром некомунiстичної iсторичної науки в УРСР призвiв до обриву iнтелектуального зв'язку з попередньою нацiональною iсторiографiєю. Iз спецiалiстiв старої школи до лав українських "iсторикiв-марксистiв" потрапили лiченi одиницi, в тому числi, вже згадуваний вище М. Пе-тровський. Саме вiн, пiсля переходу в 1937 р. в ПУ, як єдиний значний авторитет з iсторiї України XVII ст., зайнявся розробкою нових пiдходiв з тематики Визвольної вiйни українського народу середини XVII ст. та приєднання України до Росiї. Вчений, зокрема, приступив до написання одного з планових iнститутських нарисiв (IV-го) з цих проблем, в основi якого було його докторське дисертацiйне дослiдження, що розроблялося ним упродовж кiлькох рокiв 40 . Як згадував на нарадi iсторикiв при ЦК КП(б)У в 1947 р. його колега по вiддiлу феодалiзму НУ К. Гуслистий, М. Петровський саме пiсля постанови урядового журi (1937 р.) взявся за завершення дисертацiї41 . Вже 1938 р. вiн приступив до популяризацiї теми в дусi формули "найменшого зла" в центральнiй українськiй перiодицi42 . Лейтмотивом його публiкацiй, як i праць iнших українських радянських iсторикiв, було акцентування уваги на показi боротьби росiйського й українського народiв в iсторичному минулому iз зовнiшнiми ворогами, в конкретному випадку - з Польщею.

У 1939 р. вперше за перiод iснування Радянської України вiдмiчалася в позитивному контекстi 285-а рiчниця Переяславської ради. На неї вiдгукнулися газетними публiкацiями i спiвробiтники ПУ43 . їхнi ювiлейнi популярнi статтi були написанi також у рiчищi формули "найменшого зла", хоча вiдрiзнялися певними нюансами в оцiнцi подiї. Серед авторiв статей був i М. Петровський.

Слiдом за цим виходить ряд наукових i науково-популярних публiкацiй, як у Росiї, так i в Українi. Деякi з них були написанi з метою наповнення фактичним матерiалом все тiєї ж тези про "найменше зло" . На вiдмiну вiд майбутнiх тез ЦК КПРС, складених до 300-рiччя подiї, положення про "найменше зло44 не було детально описане, що створювало простiр для можливих iнтерпретацiй. I, дiйсно, вже у зазначених публiкацiях спостерiгаються достатньо рiзноманiтнi пiдходи в оцiнцi приєднання України до Росiї та його наслiдкiв, а також ролi в цих процесах Б. Хмельницького. Тому на деяких з них варто спинитися докладнiше.

Отже, впродовж 1939 - 1941 pp. з питання, що розглядається, виходили працi українських45 i росiйських46 авторiв. До того ж, першi публiкацiї українських iсторикiв, як це видно з дат пiдписання текстiв до друку, вийшли у свiт ранiше перших праць росiйських колег. Серед праць, що вийшли, були i серйознi науковi дослiдження (монографiя М. Петровського, надрукована в серiї "Нариси з iсторiї України" в 1940 p., але захищена як докторська дисертацiя ще в 1939 p.); наукова розвiдка українського iсторика I. Бойка, майбутнього "послiдовника" М. Петровського з наукової тематики у вiддiлi феодалiзму НУ); знаковий для свого часу, скорiше публiцистичний, нiж науковий, виступ А. Барабоя на сторiнках московського "Iсторика-марксиста" (ця стаття стала свого роду квiнтесенцiєю його поверхово-компiлятивної кандидатської дисертацiї, захищеної в 1939 р. в Київському держунiверситетi47 ); науково-популярнi статтi та брошури (декiлька - М. Петровського й одна, щоправда, видана тричi пiдряд у 1939 - 1940 pp. - М. Подорожного); велика мо-

стр. 101


нографiя науково-популярного характеру К. Осипова та популярна книжка Б. Федорова (обидвi - про Б. Хмельницького).

За часом, першою серед них була стаття iсторика з УРСР А. Барабоя48 , опублiкована в єдиному на той час iсторичному часописовi СРСР - "Iсторик-марксист" (з накладом в 32-i тисячi примiрникiв), що вийшов у травнi 1939 р. Епiграфом до статтi стала цитата з постанови 1937 р., в якiй мiстилася теза "про найменше зло". Стаття А. Барабоя, написана в публiцистичному стилi й витримана в iмперативному тонi, ставила собi за мету, як уже вiдмiчалося вище, наповнити виголошену в 1937 р. партiйну тезу конкретним iсторичним матерiалом. А. Барабой подав ретроспективний огляд української iсторiї XVI - першої половини XVII ст., в якому акцентував увагу на нацiонально-релiгiйному й соцiально-економiчному пригнiченнi українського народу з боку Польщi; на давнiх iсторичних зв'язках з Росiєю, що створювало позитивну аргументацiю для доказовостi необхiдностi приєднання до централiзованої Московської держави. Iсторик вперше за час радянської влади публiчно сформулював у науковому часописовi "органiчнi причини" приєднання: спiльнiсть нацiонального походження й мови; багатовiкова спiльна боротьба iз зовнiшнiми ворогами обох народiв; стiйкi економiчнi зв'язки; спiльнiсть релiгiї; вiкова українсько-росiйська культурна взаємодiя та iн.49 . Вказуючи, вiдповiдно до букви формули "найменшого зла", на безальтернативнiсть щодо росiйського варiанту в зовнiшньому виборi України (Росiя, Туреччина чи Польща), А. Барабой далi ввiйшов у протирiччя з духом формули. Вiн вказує на багаторiчнi прохання козацького керiвництва й українського народу про прийняття росiйського пiдданства. Ситуацiя в 1648 - 1654 pp. не була, як вважає iсторик, настiльки катастрофiчною для України, щоб "тiльки пiд впливом потреб моменту... кинутися до нiг царя". Зовсiм "не хвилинними мiркуваннями, а довготривалими iнтересами кращої частини старшини i реєстрового козацтва було викликане приєднання України до Росiї". Взагалi, головною причиною, на думку А. Барабоя, "добровiльного приєднання України до Росiї були симпатiї народних мас України до Москви (тут i далi - курсив Л.Б.) i натиск мас на козацьку старшину та Хмельницького"51 . А. Барабой тут вiдроджує дореволюцiйне положення росiйської iсторiографiї про "народ" як рушiйну силу, "гарячого поборника" приєднання до Росiї. Ще бiльше вступає в протирiччя з духом формули "найменшого зла" зроблений А. Барабоєм перелiк позитивних результатiв приєднання. Тут, i лiквiдацiя релiгiйного й нацiонального гнiту, й "пом'якшення експлуатацiї селян", i "розквiт української феодальної культури"52 . Одним з найважливiших результатiв приєднання, згiдно з А. Барабоєм, була та обставина, що "Україна включилася в централiзовану державу. Полiтична централiзацiя є могутнiм поштовхом економiчного й культурного прогресу"53 . Довгостроковi ж наслiдки приєднання, з точки зору iсторика, були фактично сприятливi для України: "Приєднання України до Росiї зумовило подальшу спiльнiсть iсторичного процесу обох народiв. А ця спiльнiсть... через ряд випробовувань привела до перемоги Великої соцiалiстичної революцiї i в Росiї, i на Українi, до побудови соцiалiстичного суспiльства i створення могутньої багатонацiональної держави - Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк, основою якого є непорушна дружба i братерство народiв"54 . Далi А. Барабой, ймовiрно, вiдчувши, що його висновки заперечують формулу "найменшого зла", в трьох коротких реченнях торкається негативних сторiн приєднання i, зауважує: "Ми не стверджуємо, що приєднання до Росiї було вже тодi, в XVII ст.для України абсолютним благом"55 . Звiдси, випливає, що все ж, входження до складу Росiї, обернулося, кiнець кiнцем, для України абсолютним благом. Таким чином, висловивши свої мiркування i навiвши факти на пiдтвердження партiйної тези, А. Барабой одночасно виступив в ролi першозачинателя теорiї про "абсолютне (безумовне) благо" приєднання України до Росiї. Виступ А. Барабоя на сторiнках авторитетного для того часу iсторичного часопису

стр. 102


(до того ж, вiн видавався значним накладом), без сумнiву, сприяв формуванню в умах людей майбутньої iдеологiї "возз'єднання".

Не так оптимiстично, як А. Барабой, зате з бiльшим наближенням до букви й духу формули "найменшого зла", характеризує приєднання та його наслiдки в своєму науковому дослiдженнi, опублiкованому в "Учених записках" Харкiвського держунiверситету, I. Бойко. Основна частина його статтi мiстить (попереднiй) iсторiографiчний огляд, як i належить чинити в наукових публiкацiях. Природньо, що всi дореволюцiйнi i взагалi не марксистськi автори (як українськi, так i росiйськi) були пiдданi критицi за "неправильне" трактування приєднання i його результатiв56 . I. Бойко в основнiй частинi працi коротко викладає "традицiйний набiр доказiв"57 на користь Переяславського акту, необхiднiсть спiльного захисту вiд польсько-католицької i турецько-татарсько-мусульманської небезпеки, входження України до складу централiзованої монархiї, що забезпечило економiчний прогрес, тощо58 . Харкiвський iсторик, на вiдмiну вiд А. Барабоя, практично не згадує про "органiчнi" причини приєднання i тим самим не створює базу для розвитку власних положень у напрямку створення теорiї "безумовного блага". Проте I. Бойко характеризує найближчi наслiдки приєднання достатньо позитивно, адже воно дало, зокрема, "значний розвиток української нацiональної культури, створення умов для завершення процесу формування української нацiї"59 . Разом з тим, спиняючись на довготривалих наслiдках Переяслава, iсторик займає позицiю, дуже близьку до основних постулатiв теорiї "абсолютного зла". Так, вiн нагадує: "Не слiд, однак, забувати, що залежнiсть України вiд Росiї впродовж подальшого iсторичного розвитку повнiстю перейшла в колонiальнiсть"60 . Отже, слiд вiдмiтити, що стаття I. Бойка була бiльш стриманою в аспектi оцiнки Переяславського акту i його наслiдкiв для України, нiж стаття А. Барабоя. Дослiдження I. Бойка можна вiднести до найбiльш типового прикладу праць у рiчищi формули "найменшого зла". Проте, беручи до уваги ступiнь впливу на "стан умiв", воно, звичайно, на кiлька порядкiв поступалося значенню публiкацiї А. Барабоя.

Ряд радянських iсторикiв оперативно вiдреагували на подiї осенi 1939 р.61 , коли областi Захiдної України ввiйшли до складу УРСР. Радянськi засоби масової iнформацiї, а також офiцiйна iсторiографiя слушно характеризували цю подiю як возз'єднання українського народу. Пiдкреслювалося, що це входження стало можливим лише завдяки "мудрiй" полiтицi бiльшовицького керiвництва й особисто Й. Сталiна. Українськi iсторики взяли активну участь у новiй iдеологiчнiй кампанiї з приводу входження Захiдної України до складу УРСР. Тодi ж i виникає у них, за словами К. Гуслистого, "iдея возз'єднання" (українського народу) 62 . Це була реанiмацiя старої тези школи М. Гру шевського про iманентний потяг українцiв до возз'єднання всiх своїх земель 63 . Видається ряд статей i брошур, в яких особливим чином пiдкреслюється нацiональний момент: iсторiя Захiдної України в контекстi нацiональної боротьби українського народу проти полякiв та iнших завойовникiв. У листопадi 1939 р. НУ провiв наукову сесiю, присвячену iсторiї Захiдної України64 . За матерiалами сесiї було видано збiрник наукових статей пiд загальною назвою "Захiдна Україна". Достатньо навести для прикладу назву "офiцiозної" статтi директора ПУ С. Бєлоусова для того, щоб став зрозумiлим контекст цих iдеологiчних заходiв. Стаття називалася - "Крах Польської держави i з'єднання великого українського народу в єдинiй Українськiй державi - УРСР"65 .

Восени 1939 р. виходить великим накладом у двох видавництвах Москви брошура росiйського iсторика М. Подорожного (наступного року вона була перевидана в Києвi українською мовою), присвячена нацiонально-визвольнiй вiйнi українцiв середини XVII ст. В книзi встановлюється зв'язок мiж подiями того часу та сучаснiстю. Автор говорить, що процес об'єднання українського народу, розпочатий колись його "видатним дiячем", "вождем ко-

стр. 103


зацько-селянських мас" Б. Хмельницьким, досяг свого завершення в 1939 р.66 У брошурi М. Подорожного немає не тiльки "насичення iсторичним матерiалом концепцiї "меншого зла"67 , але навiть згадки даної тези, а оцiнки дiяльностi Б. Хмельницького, "Переяславського союзу" та його наслiдкiв тiльки однозначно позитивнi. Так, оцiнюючи довготривалу перспективу Переяслава, автор, як i А. Барабой, стверджує: "Велика справа об'єднання українського народу з братнiм росiйським народом дала свої плоди" - українцi не тiльки збереглися як народ, "але в союзi з iншими народами, котрi населяли колишню царську Росiю, першими пiдняли стяг Великої Жовтневої соцiалiстичної революцiї"68 . Бiльше того: в книзi М. Подорожного явно звучить концепцiя "єдиного росiйського народу", тобто "схiднослов'янського", який iснував у давньоруську епоху69 , а потiм був роздiлений ворогами на частини. На початку книги автор категорично стверджує, що Україна з "моменту виникнення Росiйської держави... була її складовою, нероздiльною часткою", а "Київ - перша столиця цiєї держави". М. Подорожний у пiдсумку робить логiчний висновок про те, що на даний час, "вiдокремленi насильством братськi народи - український i бiлоруський, - котрi до сих пiр перебували в Польщi, повертаються у велику сiм'ю колись єдиного народу". Цiлком очевидно, що брошура М. Подорожного витримана в дусi iдеологiї "возз'єднання", хоча без вживання цього термiна. По сутi, автор вважає наслiдки входження України до складу Росiйської держави "безумовним благом". Враховуючи кiлькiсть видань брошури (одно вийшло у Воєнвидавi), її актуальнiсть та тиражi, не важко прийти до висновку, що книга М. Подорожного ще бiльшою мiрою, нiж стаття А. Барабоя, сприяла формуванню вiдповiдних поглядiв у суспiльствi на проблему Переяслава.

Якщо в працi М. Подорожного термiн "возз'єднання" стосовно Переяславського акту був вiдсутнiм, то в монографiї К. Осипова вiн був! Дивно, що нiхто з українських дослiдникiв до сих пiр не звернув на це увагу. Але ж варто враховувати, що тираж книги (вийшла в популярнiй серiї ЖЗЛ) становив - 50 тис. примiрникiв, тобто вона була в усiх бiблiотеках i читалася практично всiма, хто цiкавився iсторiєю, i, вiдповiдно, даний термiн проникав в уми i поступово засвоювався суспiльством. Монографiя "Богдан Хмельницький" вийшла в 1940 p., хоча подана була до виробництва 17 жовтня 1939 р. Тому на титульнiй сторiнцi стоїть 1939 р. Таким чином, книга К. Осипова потрапила до читачiв пiзнiше, нiж брошура М. Подорожного. В текстi монографiї термiн "возз'єднання" вiдсутнiй: автор випускає приставку "воз-" i всюди (слiдом за дореволюцiйним iсториком Г. Карповим) вживає слово "з'єднання". Хоча, 2-а глава IV частини книги "Богдан Хмельницький", де йдеться про сiчнево-березневi 1654 р. українсько-росiйськi переговори та домовленостi, називається -"Возз'єднання". I, скiльки завгодно, можна розмiрковувати про те, як К. Осипов "насичував iсторичним матерiалом концепцiю "меншого зла"70 , але ця назва зводить нанiвець усi роздуми про "зло". Дiйсно, росiйський iсторик, як i А. Барабой, робить iнодi спроби наповнити конкретним змiстом партiйний тезис, але навiть не вважає за потрiбне його процитувати чи зробити посилання. Взагалi, головний лейтмотив книги К. Осипова - це показ позитивiв "з'єднання"; вона фактично вiдроджувала оцiнки подiї та ЇЇ наслiдкiв, що мали мiсце в дореволюцiйнiй росiйськiй iсторiографiї. Характеризуючи в цiлому позитивно роль й особистiсть Б. Хмельницького, К. Осипов все ж уникає його iдеалiзацiї. Головним же двоєдиним завданням Б. Хмельницького у визвольнiй вiйнi, на його думку, - був розгром Польщi i з'єднання з Росiєю71 . Книга К. Осипова була майже одразу позитивно оцiнена В. Пiчетою72 . Зокрема, в його рецензiї особливо наголошувалося: "З точки зору методологiчної, працю товариша Осипова треба визнати позитивним явищем в радянськiй iсторiографiї про Хмельницького i визвольну вiйну українського народу проти Польщi"73 . Зауважимо, що сам В. Пiчета в лекцiї передвоєнного часу використовував термiн "возз'єднання" на означення подiї 1654 р.74

стр. 104


У брошурi М. Петровського, що вийшла дещо ранiше, нiж перше видання книги М. Подорожного, придiлено увагу розкриттю формули "найменшого зла"75 . Загалом же, дана брошура пiд назвою "Воєнне минуле українського народу" присвячена, як сказано i в анотацiї, "героїчнiй iсторiї боротьби українського народу за свою незалежнiсть i вiльне iснування в союзi з братнiм росiйським народом"76 Цей союз пiсля 1654 р. став, як зазначив М. Пет-ровський, "непорушним"77 . Довгорiчнi устремлiння українського народу щодо входження до складу Росiї 78 ще бiльше посилилися з початком Визвольної вiйни 1648 - 1654 pp.79 . Очевидно, розумiння М. Петровським приєднання України до Росiї як "братерського непорушного союзу росiйського i українського народiв" вмiщувало зовсiм мало спiльного з яким-небудь "злом". Надзвичайно позитивно М. Петровський характеризує i Б. Хмельницького80 . В дiяльностi Б. Хмельницького, спрямованiй на укладення союзу з Росiєю, i полягає, на думку вченого, головна заслуга гетьмана81 .

У згадуваному вже збiрнику "Захiдна Україна" було вмiщено й статтю М. Петровського, в якiй тi ж самi подiї 1654 р. характеризуються як "об'єднання двох братнiх народiв - українського i руського" 82 .

В монографiї вченого "Визвольна вiйна українського народу проти гнiту шляхетської Польщi i приєднання України до Росiї (1648 -1654 pp.)" дається бiльш детально позитивна характеристика дiяльностi Б. Хмельницького, що була спрямована на об'єднання українського народу з народом руським83 . Факт приєднання України до Росiї оцiнюється вченим i в цiй працi в позитивному ракурсi84 . Щоправда, М. Петровський аргументує необхiднiсть приєднання в основному зовнiшньополiтичними обставинами, що склалися на той час. Оцiнка Переяслава i його наслiдкiв вiдповiдає буквi тези про "менше зло", хоча, окремi формулювання iсторика виходять за рамки формули. Фундаментальна монографiя М. Петровського стала взiрцем української iсторiографiї радянської версiї Переяслава, що склалася на той час. Спецiалiст з цiєї проблеми К. Стецюк, вiдгукуючись у кiнцi 1970-х pp. про монографiю, стверджує, що вона "вiдiграла значну роль у правильному розумiннi характеру, рушiйних сил, соцiально-економiчних наслiдкiв визвольної вiйни 1648 - 1654 pp. i значення возз'єднання України з Росiєю"85 .

У брошурi, виданiй напередоднi вiйни "Воєнвидавом" i призначенiй для воїнiв Червоної армiї (її наклад становив 53 тис. примiрникiв), М. Петровський бiльш явно вiдступає вiд формули "найменшого зла": "Визвольна вiйна i приєднання України до Росiї мали велике позитивне значення для українського народу", приєднання "вiдповiдало iсторичним прагненням українського народу до об'єднання з народом росiйським" 86 результатом Переяслава стало об'єднання "двох великих єдинокровних народiв"87 . Однак вчений i тут згадує про "колонiальну полiтику царизму" в Українi88 .

Отже, наш аналiз показує, що в передвоєннi роки в українськiй медiєвiстицi вiдбувалось оформлення нової концепцiї Переяслава, в основному вiдповiдної, якщо не духовi, то буквi, виголошеної у 1937 р. полiтичним керiвництвом країни формули про "найменше зло". Втiм, колега (по IIУ та держунiверситету) i пристрасний критик М. Петровського М. Рубач у кiнцi вiйни постiйно дорiкав тому вiдступництвом вiд партiйної тези. За логiкою М. Рубача, якщо приєднання України до Росiї було закономiрним iсторичним явищем i таким, що "вiдповiдало iсторичним прагненням українського народу", то тут маємо не зло, а благо89 . "Найменше зло" могло бути тiльки в тому випадку, якщо приєднання було вимушеним, оскiльки бiльше не залишалося жодного iншого виходу.

Що ж до росiйських авторiв, то вони просто iгнорували формулу й вiдновлювали традицiйне дореволюцiйне розумiння проблеми в дусi iдеологiї "возз'єднання".

Одночасно з появою формули "найменшого зла" почався перегляд мiсця i ролi Київської Русi в iсторiї схiдного слов'янства. "Першою ластiвкою" такого

стр. 105


перегляду став вихiд у свiт початкового випуску "Нарисiв з iсторiї України" ("Київська Русь i феодальнi князiвства", 1937 p.), що його пiдготували науковi спiвробiтники IIУ К. Гуслистий i Ф. Ястребов. У цьому виданнi вперше90 в українськiй радянськiй iсторiографiї було висунуто положення про Київську Русь як "спiльний початковий перiод" в iсторiї українцiв, росiян i бiлорусiв. Зокрема, тут вiдмiчається, що Київська держава була "схiднослов'янською державою..., нi український, нi бiлоруський, нi росiйський народи у той перiод ще не оформилися". На думку авторiв, вони почали зароджуватися з кiнця XI ст. Цi "народностi зв'язанi спiльним початковим перiодом iсторичного розвитку, спiльною боротьбою iз зовнiшнiм ворогом, спорiдненi одна з одною мовою, культурою i побутом"91 . У перевиданнi вищеназваних нарисiв (1939 р.) укладачi вiдносять зародження трьох народностей уже до ХI-ХI I ст.92 . А культурна спадщина Київської Русi, на їх погляд, стала здобутком усiх трьох схiднослов'янських народiв 93 . Цi погляди на Київську Русь та її культурну спадщину починають пiдтримувати авторитетнi радянськi дослiдники. Знову випливає iз забуття вираз "спiльна колиска". Так, вiдомий дослiдник iсторiї давньоруської лiтератури академiк АН УРСР М. Гудзiй пише, що "Слово о полку Iгоревiм" "виникло в тiй спiльнiй колисцi, якою була Київська Русь для великоросiв, українцiв, бiлорусiв, воно по праву належить рiвною мiрою всiм цим трьом братнiм народам"94 . Однак остаточне затвердження нової концепцiї про Київську Русь було зроблене в працях офiцiйного лiдера радянських iсторикiв академiка Б. Грекова. Головна його теза, котру з часом постiйно повторювали радянськi iсторики, така: "Iсторiя Київської держави - це не iсторiя України, не iсторiя Бiлорусiї, не iсторiя Великороси. Це iсторiя держави, яка дала можливiсть зрости i вирости i Українi, i Бiлорусiї, i Великоросiї"95 .

Окрiм стверджень положення про Київську Русь як "спiльну колиску", в iсторичнiй науцi СРСР майже одночасно виникає iдея про єдиний руський (схiднослов'янський) народ Київської Русi. Ця iдея висувається, знову ж таки, академiком Б. Трековим у 1939 р. в монографiї "Київська Русь", а також iнших його працях 96 . Так збiглося, що в той рiк вiдбулася пам'ятна подiя в iсторiї українського народу - об'єднання його в "єдинiй радянськiй державi" - УРСР. Вiдгукнувся на цю подiю i Б. Греков, який у своїй доповiдi, проголошенiй 26 жовтня 1939 р. на засiданнi Вiддiлення iсторiї i фiлософiї АН СРСР (опублiкована в популярному журналi "Новый мир"), простежує iсторiю Захiдної України давньоруського перiоду з метою показати етнокультурну єднiсть i спiльнiсть її населення з усiм єдиним "руським народом" Давньої Русi 97 . Тут Б. Греков, щоправда, кiлька раз використовує бiльш коректнi та iсторично адекватнi термiни - "народ Русi" i "русини". Пiдкреслимо, що пiд цими найменуваннями вчений мав на увазi всiх схiдних слов'ян.

Таким чином, майже одночасно вiдбувається поява тези про "найменше зло", прийняття в радянськiй iсторичнiй науцi нового положення про Київську Русь як "спiльний початковий перiод" iсторiї трьох схiднослов'янських народiв i висунення iдеї про "народ Русi" як спiльного предка бiлорусiв, росiян i українцiв i, нарештi, в 1939 - 1940 pp. - возз'єднання українських земель i українського народу. Аналiз джерел, що торкаються iсторiографiчної ситуацiї наступних рокiв свiдчить, що в українськiй iсторiографiї поступово вiдбувалась екстраполяцiя оцiнки подiй 1939 - 1940 pp. на подiї середини XVII ст.; або, iнакше, - термiн "возз'єднання", який був правильно застосований до факту об'єднання в 1939 - 1940 pp. українського народу, тепер зазнав акомодацiї стосовно характеристики приєднання України до Росiї в 1654 р. Остання подiя наче послужила, на думку Н. Яковенко, як iсторичний прецедент 98 . Зазначенiй акомодацiї сприяло впровадження концепцiї про Київську Русь як "спiльну колиску" i концепцiї про "давньоруську народнiсть".

Нове радянське ставлення до спiльного українсько-росiйського iсторичного минулого вимагало висвiтлення з нових позицiй i походження українського народу. Вивчаючи це питання, необхiдно було акцентувати поло-

стр. 106


ження про єднiсть походження українського й росiйського народiв - "єдинокровних братiв"; синхроннiсть, а також iсторичну закономiрнiсть їх формування вiдповiдно до методологiї iсторичного матерiалiзму. Актуальнiсть прояснення питання про походження й формування української народностi була однаково важливою в умовах, коли щойно вiдбулося возз'єднання майже всiх етнiчних українських земель. У зв'язку з цим необхiдно було показати спiльнiсть походження i єднiсть вже самого українського народу, що об'єднався, нарештi, в єдинiй "українськiй державi". Десь у тi роки (здогадно - в 1940 р.) було створено комiсiю АН УРСР з вивчення проблеми "походження української народностi i формування її в нацiю"99 . Вона була включена в академiчний п'ятирiчний план (1941 - 1945 pp.) як мiжiнститутська комплексна науково-дослiдна тема. Провiдним iнститутом для її виконання став IIУ. Тему було визнано як одну "з найбiльш важливих в областi iсторiї України"100 . Виконавцями цього прiоритетного планового завдання призначалися провiднi iсторики Iнституту - науковi спiвробiтники вiддiлу феодалiзму С. Юшков (керiвник), М. Петровський i К. Гуслистий 101 .

Спершу зазначеною проблемою фактично займався тiльки М. Петровський. Вчений розробляв її в контекстi iсторiї соборностi українського народу й українських земель. Вiн у своїх дослiдженнях виступає як iсторик, а не етно-генетик. Головне завдання, що його ставив перед собою М. Петровський, i котре йшло в унiсон з новими вiяннями часу, полягало в тому, щоб показати iсторiю українського народу в тiсному взаємозв'язку з iсторiєю росiйського, особливо роблячи акцент на перiодах спiльної боротьби з iноземними загарбниками. Вже на початку лiта 1941 р. було набрано в друкарнi його велику монографiю пiд назвою "Возз'єднання українського народу в єдинiй українськiй радянськiй державi", та в умовах вiйни повнiстю готовий набiр i, навiть, машинопис загинули 102 . Очевидно, що вчений готував її приблизно з 1939 p., коли дана тема набула гострої актуальностi. На жаль, архiвних документiв, що свiдчили б про початковий момент роботи над нею, не збереглося. Сам автор свiдчить, що в монографiї вiн "пiдсумував свою багаторiчну роботу"103 . Тут iсторик поставив собi за мету показати розвиток українського народу вiд його першопочаткiв до 1939 - 1940 pp. як iсторiю боротьби за об'єднання в єдинiй українськiй державi i "об'єднання з росiйським народом"104 . Замовлення на монографiю М. Петровському надiйшло вiд партiйно-iдеологiчного науково-дослiдного центру - Українського фiлiалу ШЕЛ при ЦК КП(б)У, а друкувати її повинен був Полiтвидав 105 . Фактично, це був короткий курс iсторiї України, котрому надавалося величезного суспiльно-полiтичного значення. Не дивно, що значне мiсце в монографiї займало висвiтлення подiй Визвольної вiйни українського народу середини XVII ст. i приєднання України до Росiї. Викладення цього матерiалу в цiлому вiдповiдало IV-му випуску "Нарисiв з iсторiї України" за авторством М.Петровського, що вийшов у 1940 р. Скороченi варiанти названої монографiї, науково-популярнi за характером, з'явилися в пресi в роки вiйни, як українською, так i росiйською мовою106 . Серед них найбiльш резонансною в полiтичному сенсi була публiкацiя на сторiнках головного партiйного часопису "Большевик"107 . Вона вийшла в сiчнi 1944 p., в днi, коли вiдзначалася 290-а рiчниця Переяславського акту i фактично вiдображала офiцiйну позицiю компартiї стосовно нової схеми iсторiї України. Цю статтю М. Петровського особливо вiдмiчав директор Iнституту iсторiї партiї при ЦК КП(б)У Ф. Єневич у своїй довiдцi про роботу IIУ з часу його заснування, яку вiн пiдготував у травнi 1944 р. для пропагiту ЦК КП(б)У108 .

Однiєю з перших публiкацiй на основi чернеток монографiї стала стаття "Київська Русь - спiльний початковий перiод iсторiї росiйського, українського i бiлоруського народiв"109 . Фактично, це був скорочений виклад перших 3-х параграфiв монографiї 110 . Стаття стала доступною для наукової громадськостi на початку 1942 p., але, як вiдмiчав сам автор, вона була ним написана ще до вiйни 111 . Тут уперше, на основi положень, сформульованих Б. Трековим, бу-

стр. 107


ло викладено в головних рисах концепцiю про давньоруську народнiсть (у М. Петровського - "єдиний народ Київської Русi i феодальних князiвств")112 . У вiдповiдностi до реалiй воєнного часу бiльша частина статтi була присвячена iлюстрацiї боротьби "єдиного народу Київської Русi" проти iноземних загарбникiв, як одного з факторiв, що сплотив схiдних слов'ян в єдине цiле. Стаття, що аналiзується, власне, була доповiддю, перед цим виголошеною М. Петровським на науковiй сесiї АН УРСР в м. Уфi. На той час вчений був фактичним керiвником ПУ (офiцiйне затвердження його на посадi в. о. директора об'єднаного Iнституту iсторiї i археологiї вiдбулося в червнi 1942 р.113 ). Тому зазначена доповiдь, незважаючи на її очевидну актуальнiсть та своєчаснiсть (висвiтлення боротьби з iноземними загарбниками), разом з тим набувала сенсу полiтичного орiєнтиру для наукової громадськостi - задавалося те спрямування, в якому було необхiдно висвiтлювати iсторiю українсько-росiйських взаємовiдносин.

Таким чином, М. Петровський, виконуючи планове завдання, давав свою вiдповiдь на питання про початки етногенезу українцiв i, фактично, простежував їх подальшу етнiчну iсторiю у вiдповiдному контекстi. Взагалi, саме вiйна з фашистами актуалiзувала й прискорила етногенетичнi дослiдження в СРСР у зв'язку з нагальною потребою протистояння фашистським расовим доктринам, особливо антислов'янського характеру. Етногенез слов'янства дослiджували в роки вiйни А. Удальцов, М. Державiн, В. Пiчета, В. Мавродiн та iн.114 . Вони стверджували положення про спiльне походження й етнiчну єднiсть слов'ян у давньоруську епоху. Подiбно М. Петровському, А. Удальцов i В. Мавродiн виступили фундаторами концепцiї про давньоруську народнiсть. Саме ця концепцiя стала в майбутньому вiдправним моментом в розробцi методологiчних доказiв недоцiльностi застосування формули "найменшого зла" вiдносно приєднання України до Росiї та його наслiдкiв i пiдводила науково-iдеологiчне пiдґрунтя пiд тезу про "возз'єднання".

Початок вiйни з фашистською Нiмеччиною прискорив необхiднiсть змiцнення основ нової iдеологiї загальнорадянського патрiотизму на базi нацiонально-патрiотичних цiнностей народiв СРСР (передусiм - росiйського) i соцiалiстичних цiнностей115 . Щоб досягти перемоги у вiйнi -- радянське керiвництво це добре розумiло, - необхiдно було заручитися лояльнiстю i пiдтримкою народiв СРСР, насамперед українського. Сталiнський режим вiдтодi намагається подати себе для українцiв в кращому свiтлi, нiж гiтлерiвський; зробити себе привабливiшим116 . Усе це примусило радянське керiвництво зменшити тиск на українське нацiонально-культурне життя i пiти на певнi поступки. В рамках радянського патрiотизму певною мiрою допускався й український . При цьому дозволялося мобiлiзувати нацiональнi почуття українського народу, але акцент робився на його вiковiчнiй боротьбi проти iноземних агресорiв у тiснiй злуцi з росiйським народом 117 . Для того, щоб мобiлiзувати нацiональний український патрiотизм, було дозволено популяризувати приклади нацiональної боротьби українського народу за незалежнiсть118 . Ще перед вiйною, коли вiдбулося возз'єднання українських земель, партiйне керiвництво дозволило титулувати український народ поряд з росiйським - "великим"119 . Ця практика була продовжена i в роки Вiтчизняної вiйни 120 . З'являються лiтературно-художнi твори про героїчне минуле українського народу, радянська пропаганда постiйно пiдкреслює тезу про державнiсть України, яку намагаються знищити нiмецькi окупанти121 . Вiдповiдно дозволялося згадувати i про українську державнiсть у минулому. Одночасно обов'язковим було згадувати про єднiсть походження українцiв i росiян, про їх спiльну державу - Київську Русь, та спiльну боротьбу проти iноземних загарбникiв протягом усiєї iсторiї; акцентувати на iсторичних фактах, що свiдчили б про "братнiй союз" обох народiв, проводячи при цьому паралелi на сучаснiсть.

стр. 108


Вперше основи нового українського патрiотизму в умовах Великої Вiтчизняної вiйни було сформульовано не полiтичним керiвництвом УРСР, а вченим IIУ, професiйним iсториком М. Петровським, який не був навiть членом ВКП(б). Це було зроблено ним 9 липня 1941 р. на шпальтах газети "Комунiст"122 . Щоб не повторюватися, зазначимо тiльки, що у статтi в тезовiй формi i з вiдповiдним часу i жанру пафосом, окрiм взiрцiв воїнської доблестi українського народу, були викладенi основнi положення його працi "Возз'єднання..." стосовно "спiльної iсторiї", "спiльної боротьби" i "братерського союзу" двох великих народiв - українського й росiйського. Цi базовi пiдвалини вчений популяризував протягом усiх воєнних рокiв у численних публiкацiях у рiзноманiтних перiодичних виданнях, брошурах i лекцiях.

Пiд час вiйськових операцiй Червоної армiї по звiльненню України була зроблена спроба широко вiдзначити 290-ту рiчницю Переяславської ради (сiчень 1654 p.). Пропозицiю по святкуванню цiєї подiї в своєму листi на iм'я Й. Сталiна зробив М. Хрущов, котрий очолював компартiю України123 . В проектi постанови ЦК КП(б)У "Про вiдзначення 290-рiччя з дня приєднання України до Росiї" ця подiя характеризується цiлком позитивно124 . Зокрема, зазначається, що в 1654 р. "навiки був скрiплений нерозривний союз двох братнiх народiв - великого українського народу з великим росiйським народом"125 . Далi в проектi постанови актуалiзується "братнiй союз" двох народiв у минулому, який ще бiльше загартувався "у вогнi Вiтчизняної вiйни"126 . Варто зазначити, що наступну спробу звернути увагу Й. Сталiна до вiдзначення подiй середини XVII ст. М. Хрущов зробив у 1948 p., коли вiдмiчалося 300-рiччя з дня початку Визвольної вiйни українського народу 127 . Прикметно, що в пiдготовленому проектi постанови ЦК КП(б)У i Ради Мiнiстрiв УРСР "Про 300-рiччя з дня початку визвольної вiйни українського народу 1648 - 1654 pp." було зроблено першу спробу внести в урядово-партiйний документ термiн "возз'єднання" при характеристицi подiй середини XVII ст., тобто приєднання України до Росiї128 .

Iсторичну довiдку 1944 р. для ЦК КП(б)У у зв'язку з рiчницею Переяславської ради пiдготував, ймовiрно, М. Петровський. Хоча вчений "ритуально" посилається на обов'язкову догматичну тезу про "найменше зло", однак вiн розцiнює приєднання України до Росiї скорiше як "благо" 129 . Важливим моментом у контекстi нашої статтi є встановлення М. Петровським зв'язку мiж походженням обох народiв i подiями середини XVII ст. Зокрема, вiн це робить в одному реченнi: "Український народ у боротьбi за нацiональну незалежнiсть - знайшов допомогу вiд братнього росiйського народу, з яким був пов'язаний спiльнiстю iсторичного процесу формування своєї народностi i походженням своєї державностi "130 . В такому ж ключi була написана i вже згадана стаття "Возз'єднання українського народу в єдинiй Українськiй радянськiй державi", яка тодi ж i була видрукована в часописi "Большевик". Таким чином, iдея возз'єднання українського народу, що її проводив у своїй монографiї ще з передвоєнного часу М. Петровський; оформлення концепцiї про "єдиний народ" Київської Русi як спiльного предка українцiв, росiян i бiлорусiв, поєднувались у нього з тематикою, котра була для вченого головним предметом наукових пошукiв, тобто з працями про визвольну вiйну українського народу середини XVII ст. i приєднанням України до Росiї. Не дивно, що М. Петровський iнколи починає вживати термiн "возз'єднання" i щодо подiй 1654 р. Необхiдно пiдкреслити, що в опублiкованих працях М. Петровського термiн "возз'єднання" в цьому значеннi нiколи не звучав. Вiн користувався ним лише в усних виступах, пiд час нарад, засiдань i т.п.131 . Даний термiн використовували й iншi вченi-iсторики 132 , письменники, партiйнi працiвники133 (пiд час тих же нарад i зборiв). Можливо, що термiн вживався пiд час лекцiй полiтпросвiту, цикл яких пiд загальною назвою "Боротьба українського народу проти польських загарбникiв, за возз'єднання з росiйським народом. Богдан Хмельницький"134 читався населенню в кiнцi

стр. 109


вiйни. Слово "возз'єднання" декiлька разiв зустрiчається в тому ж контекстi в статтi професора В. Бочкарьова, що була опублiкована в журналi Всеслов'янського комiтету "Славяне"135 .

Оцiнка приєднання України до Росiї як заздалегiдь визначеного, закономiрного i позитивного явища чiтко простежується в брошурах М. Петровського пiд кiнець Великої Вiтчизняної вiйни. Наприклад, вiн пише, що боротьба, що велася проти польських загарбникiв, була одночасно "боротьбою за об'єднання всього українського народу з братнiм росiйським народом", з яким зв'язувала український народ спiльнiсть мови, вiри, звичаїв, походження й iсторiї. Завдяки "об'єднанню", українцi зберегли "свою народнiсть, мову, релiгiю, культуру.., а також... - державнiсть"136 . Приєднання було "обумовлене всiєю попередньою iсторiєю України"137 .

В усiх працях перiоду, що розглядається, цей вчений пiдкреслював магiстральний напрямок української iсторiї - боротьбу за возз'єднання українського народу в єдинiй державi i об'єднання з "єдинокровним" росiйським народом. Iнколи вiн проводить паралелi мiж возз'єднанням українського народу в серединi XVII ст. i подiями 1939 - 1940 pp., а пiзнiше й 1944 p., коли здiйснилося повне визволення i возз'єднання України, включаючи i Закарпаття. До того ж, возз'єднання українцiв, як у минулому, так i тепер, стало можливим за участi росiйського народу138 Подiбним чином пише про возз'єднання бiлоруського народу й В. Пiчета в статтi з назвою аналогiчною назвам праць М. Петровського - "Воссоединение белорусского народа в Едином Белорусском Советском государстве"139 .

Високо оцiнює М. Петровський особистiсть Б. Хмельницького, в якому втiлилися "кращi героїчнi риси українського народу, його незламний дух..."140 , який "об'єднав український народ з великим, братнiм, єдинокровним росiйським народом"141 . Приєднується до М. Петровського в оцiнцi особистостi та ролi Б. Хмельницького й В. Пiчета, який у 1943 - 1944 pp. присвятив цiй темi чималу кiлькiсть праць142 . Взагалi великого гетьмана у роки вiйни було пiднесено на нечувану висоту. Радянською пропагандою, насамперед українською, створювався справжнiй культ Богдана Хмельницького. В 1943 p., коли почалися вiйськовi операцiї по звiльненню України, було запроваджено високопрестижиу бойову нагороду - Орден Богдана Хмельницького143 . Постановою уряду УРСР м. Переяслав було перейменовано в Переяслав-Хмельницький. Головна партiйна газета - "Правда" - характеризує українського гетьмана як "найвидатнiшого полiтичного дiяча" свого часу, котрий "дуже добре розумiв, що спасiння українського народу можливе лише на одному шляху - в союзi його з братнiм росiйським народом "144 . Пропагандистська .екстраполяцiя на сучаснiсть тут очевидна. Восени 1943 p., коли вiдбулася битва за Київ, агюлогетизацiя "нацiонального героя українського народу" досягла свого апогею. Фактично, Б. Хмельницький перевтiлюється, якщо використовувати фольклорну термiнологiю, на мiфопоетичного героя-богатиря. Так, газета "Радянська Україна", маючи на метi мобiлiзувати український народ на справу звiльнення Вiтчизни, немов би вiщує: "в жилах нашого народу тече, буяє, кипить гаряча кров Богдана Хмельницького... слухайте, слухайте ! Не кров народу тече в жилах Б. Хмельницького, а навпаки -кров Хмельницького в жилах народу!!"145 .

Однак у колективних розробках НУ воєнного часу i в деяких iндивiдуальних працях, незважаючи на таку високу оцiнку Б. Хмельницького, приєднання України до Росiї оцiнювалося в рамках теорiї "найменшого зла". Так, у вiдповiдному роздiлi 1-го тому "Iсторiї України" (1943 р.) говориться: "Звичайно, оцiнюючи це приєднання, нi в якому разi не слiд забувати, що Україна приєдналася до Росiї царської, що царизм, який був диктатурою помiщикiв, здiйснював колонiальний наступ на Україну..., мусимо констатувати, що це було зло. Але це було злом меншим порiвняно з тим, що чекало український народ у тому випадку, якби Україну загарбала Польща чи Туреччина" 146 .

стр. 110


В цiлому автори колективних праць IIУ дотримуються схеми iсторiї України М. Грушевського; нацiональний фактор у них превалює над формацiйним; український iсторичний процес показується окремо (вiдрубно) вiд росiйського. Головний чинник української iсторiї, що виступає в доробку М. Петровського того ж часу, - iсторiя українського народу як iсторiя його боротьби за возз'єднання в єдинiй українськiй державi i об'єднання з росiйським народом - у колективних працях НУ вiдсутнiй. Висвiтлення iсторiї українсько-росiйських взаємовiдносин подається в них скорiше формально. Без особливої аргументацiї повторюються тезовi положення про "спiльну вiтчизну схiдних слов'ян - Київську Русь". В зазначеному 1-му томi мовиться, що "Київська держава була перiодом спiльної iсторiї України, Росiї, Бiлорусiї"147 , а в "Нарисах iсторiї України" (1942 р.) пiдкреслюється, що культура Київської Русi була "спiльним набутком пiзнiших схiднослов'янських народiв"148 .

НУ був головним осередком iсторичної науки в УРСР, вiн, вiдповiдно до бiльшовицької термiнологiї, став "штабом iсторичного фронту". На працi iнституту орiєнтувались у вузах i школах, для яких вони були головними посiбниками з iсторiї України. Для широкої громадськостi великими тиражами видавалися науково-популярнi i популярнi iсторичнi книги спiвробiтникiв iнституту. їх статтi друкувалися в масовiй перiодицi. Науковi працiвники НУ виступали з лекцiями з iсторiї України перед рiзноманiтними аудиторiями слухачiв, в яких висвiтлювалися найбiльш актуальнi питання iсторiї України. Тому їх ставлення до концепцiї М. Грушевського особливо турбувало iдеологiчний апарат КП(б)У. В травнi 1944 р. суворiй критицi пiддав колектив i працi IIV партiйний фiлософ - згадуваний уже директор Iнституту iсторiї партiї при ЦК КП(б)У Ф. Єневич. В розгорнутiй довiдцi "Про недолiки в роботi Iнституту iсторiї України АН УРСР", складенiй по завданню Управлiння агiтацiї i пропаганди ЦК КП(б)У, вiн звинувачував IIУ в тому, що в його вiддiлах "отаборилися" українськi "буржуазнi нацiоналiсти". Тому дiяльнiсть iнституту за роки його iснування, вiдповiдно до вироку Ф. Єневича, була "безплiдною". В довiдцi тезово сформульованi основнi "помилки" iсторичної концепцiї iсторiї України М. Грушевського та його школи, а також зазначено, що протидiя їм з боку вчених IIУ "була дуже незначною"; вони "до цього часу не розгромили до кiнця буржуазно-нацiоналiстичнi концепцiї". Ф. Єневич серед проблем, що їх науковi спiвробiтники iнституту не висвiтлювали або висвiтлювали неповно, або навiть помилково, видiляє питання "виникнення i оформлення української народностi", приєднання України до Росiї та iн.150 . Так, наприклад, вiн вважає, що останнє питання висвiтлено однобiчно. Ф. Єневич вказує, що в працях наукових працiвникiв IIУ, насамперед М. Петровського, пiдкреслюється перевага лише зовнiшнiх причин, що прискорили приєднання. Однак головна причина, згiдно з думкою партiйного iдеолога, це - внутрiшня. А саме: "етнографiчна, iсторична, культурна, мовна, побутова i навiть релiгiйна спорiдненiсть українського народу з народом росiйським"151 . У виданнях iнституту "дуже слабо пiдкреслено, ...що приєднання України до Росiї є не початком союзу українського i росiйського народiв, а полiтичним i юридичним оформленням фактично iснуючого союзу цих народiв протягом вiкiв, у свiй час штучно роздiлених iноземними окупантами"152 (курсив - Ф. Є:, пiдкреслено - авт.). Отже, початковий "союз" (тобто - спiльне життя в давньоруськiй державi) був "штучно розiрваний" i, вiдповiдно, приєднання в 1654 р. було, за логiкою Ф. Єневича, органiчним, а значить - безумовно позитивним явищем. Позицiя Ф. Єневича чiтко iлюструється роздумами М. Костомарова, якого партiйний iдеолог цитує з метою пiдкрiплення власних суджень: "Доля зв'язала малоруський народ з великоруським нерозривними узами... Мiж цими народностями лежить кровний, глибокий, нерозривний духовний зв'язок, який нiколи не допустить порушення їх полiтичної i суспiльної єдностi, той зв'язок, який не знешкоджувався пiд впливом минулих iсторичних обставин, котрi насиль-

стр. 111


но розiрвали цi народностi, - цей зв'язок, який не розiрвали нi внутрiшнi усобицi, нi татари, нi Литва, нi поляки... Нi великороси без малоросiв, нi останнi без перших не можуть здiйснювати свого розвитку". З цiєю думкою М. Костомарова Ф. Єневич цiлком солiдаризується, лиш вказуючи, що "твердження тiльки про духовций зв'язок обмежене". Не дивно, що про формулу "найменшого зла" в довiдцi Ф. Єневича немає навiть згадки. Позицiя директора Iнституту партiї в цiлому збiгається з головною iдеєю тез партiйно-державного керiвництва, викладених у проектi постанови, присвяченiй 290-рiччю Переяславського акту (сiчень 1944 p.). Напевне, що саме пiсля такого "доносу" Ф. Єневича, М. Петровський у своїх працях i лекцiях став бiльше пiдкреслювати i, так званi, внутрiшнi причини приєднання, хоча й без цього особисте ставлення вченого до подiй 1654 р. i його наслiдкiв було, в основному, позитивним. Мiж iншим, ця довiдка Ф. Єневича i, як можна думати, подальше спiлкування фiлософа з партiйним керiвництвом153 послужили пiзнiше пiдґрунтям для критики вже керiвними працiвниками ЦК як праць українських iсторикiв, так i концепцiї М. Грушевського.

Необхiдно вiдзначити, що точку зору Ф. Єневича подiляло й партiйне керiвництво. Так, один з партiйних функцiонерiв союзного центру М. Яковлев, виступаючи на московськiй нарадi iсторикiв, що була скликана з iнiцiативи ЦК ВКП(б) 21 червня 1944 p., висловився з проблеми приєднання України до Росiї в тому ж дусi, що й Ф. Єневич. Зокрема, М. Яковлєвим критикується думка деяких iсторикiв про те, що український народ боровся за свою повну державну незалежнiсть. У зв'язку з цим М. Яковлев нагадує про спiльну батькiвщину українцiв i руських - Київську Русь. Вiн вказує, що це положення радянським iсторикам у своїх дослiдженнях необхiдно конкретизувати "з усiєю силою, так щоб це вiдповiдало iсторичнiй правдi i пiдкреслювало глибоку закономiрнiсть братерства українського й руського народiв". Очевидно, що М. Яковлев мав на увазi також i закономiрнiсть приєднання України до Росiї i ставив його в своєму виступi в прямий наслiдковий зв'язок з попередньою єдиною державою схiдних слов'ян - Київською Руссю. Далi вiн робив такий пiдсумок: "Таке висвiтлення, що ґрунтується на фактах, само по собi розвiнчує українських сепаратистiв, якi вважають, що iсторiя руського народу не має нiбито нiякого вiдношення до Київської Русi, що Київська Русь заклала пiдвалини не руської державностi, а української. При такому трактуваннi, яке подано в пiдручниках, приєднання України не можна буде вважати "найменшим злом"154 .

Отже, приблизно протягом семи рокiв в iсторичнiй науцi УРСР, як складової частини науки СРСР, вiдбувалася метаморфоза в оцiнцi подiї (i її наслiдкiв) приєднання України до Росiї 1654 р. вiд положення "абсолютного зла" через формулу "найменшого зла" в напрямку iдеологiї "возз'єднання". Змiна акцентiв в оцiнцi названої подiї в українськiй радянськiй iсторiографiї й офiцiйнiй пропагандi вiдбувалася в цiлому з урахуванням змiн (внутрiшнiх i зовнiшнiх) у полiтичнiй ситуацiї СРСР i УРСР. Необхiдно акцентувати, що бiльшовицький iдеологiчний апарат вказував тiльки загальний напрямок перегляду старих концепцiй, як української, так i росiйської iсторiографiй, а вироблення нових концепцiй, насичення партiйних тез конкретним матерiалом - це вже була справа науковцiв. Достатньо навести як приклад наукову дiяльнiсть М. Петровського. Головнi змiни вiдбулися в положеннях, що торкалися iсторiї українсько-росiйських взаємовiдносин. Трансформацiї зазнали ключовi аспекти iсторiї України, тiсним чином пов'язанi мiж собою. Це - проблеми Київської Русi, походження українського народу, "етнiчної єдностi" росiян i українцiв, а також приєднання України до Росiї в 1654 р. Висунення нових положень - про Київську Русь як колиску українцiв, росiян i бiлорусiв та їх етнiчної єдностi аж до єдиної давньоруської народностi в той перiод, пiзнiше формування сучасних схiднослов'янських народностей та iн., логiчно привели до змiни ставлення, власне, i до самого факту приєднання України до Росiї, котрий iнколи вже по-

стр. 112


чинають трактувати як "возз'єднання". Але формальне застосування в iсторiографiї формули "найменшого зла", а також термiна "приєднання" спостерiгається аж до початку 50-х pp. Однак дана формула в офiцiйних документах i пропагандi фактично не використовувалася. Приєднання України до Росiї i його наслiдки iнтерпретувалися в цiлому, як виключно позитивне явище. Помiтний перехiд на позицiї "безумовного блага" спостерiгається в перiод звiльнення України вiд нiмецько-фашистських загарбникiв, тобто, в 1943 -1944 pp. Схожу думку висловлює О. Ясь: "Такий образ (тобто в рамках формули "найменшого зла" - авт.) українсько-московського з'єднання з незначними варiацiями проiснував у радянськiй iсторичнiй науцi до середини 40-х pp., коли з'явилися першi iдеологiчнi предвiсники концепцiї "возз'єднання"155 . Перипетiї й нюанси подальшого iдеологiчного й iсторiографiчного процесу, вплив суспiльно-полiтичної ситуацiї в країнi, вшанування ювiлейних дат та iнше привносили свої корективи у справу змiни оцiнки Переяслава й остаточної вiдмови вiд формули "найменшого зла".


1 ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654 РОКУ (Iсторiографiя та дослiдження) / Редкол. П. Сохань, Я. Дашкевич, I. Гирич та iн. - К., 2003. - ХХ+890 с.

2 Кравченко Володимир. Концепцiї Переяслава в українськiй iсторiографiї // ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654 РОКУ ... - С.463-523.

3 Ясь Олексiй. Образи Переяслава в українськiй iсторiографiї академiчної доби (початок XIX - кiнець 80-х рокiв XX столiття) // Там само. - С.524-604.

4 Брехуненко Вiктор. Переяславська рада 1654 року в росiйськiй iсторiографiї// Там само. - С.605-652.

5 Згадане положення аргументується на архiвному матерiалi одного iз спiвавторiв цiєї розвiдки: Юсова Н. Наукова дiяльнiсть Костя Гуслистого в останнi роки роботи в Iнститутi iсторiї АН УРСР (1949 - 1952 pp.) //Український iсторичний збiрник-2002.- Вип. V. - К., 2003. - С.437-447.

З останнiх праць про це також можна прочитати в : Iвакiн Глiб. Слово про iсторика // Брайчєвський Михайло. Вибранi твори. - Нью-Йорк - Київ, 1999. - С.8; Кравченко Володимир. Вказ. праця. - С.509; Брехуненко Вiктор. Вказ. праця. - С.642-643.

6 Пiнчук Ю. А. Постать Богдана Хмельницького в публiцистицi М. Костомарова // УIЖ. -1994. - N 5. - С.139.

7 Тези ЦК КПРС до 300-рiччя возз'єднання України з Росiєю. - К., 1954. - С.8.

8 Кравченко Володимир. Вказ. праця. - С.509; Брехуненко Вiктор. Вказ. праця. - С.642-643 та iн.

9 Кравченко Володимир. Вказ. праця. - С.507-508; Брехуненко Вiктор. Вказ. праця. -С.640.

10 Див.: Головко Володимир. Iсторiографiя кризи iсторичної науки. Український контекст. - К., 2003. - С.110.

11 Про це прямо йшла мова в iнструкцiях 1948 р. ЦК КП(б)У з приводу святкування 300-рiччя початку Визвольної вiйни українського народу. Див., напр.: Центральний державний архiв громадських об'єднань України (далi - ЦДАГОУ). - ф. 1, оп. 70, спр. 1635. Материалы к 300-летию начала освободительной войны (1648 - 1654 гг.). - 1948 р. - Арк. 5.

12 Точка зору Т. Мацькiва, яку той висловив в 1986 р. в 1-й частинi статтi "The Development of Ukrainian Historiography", що була опублiкована в англомовному часописi "The Ukrainian.Review" за 1986 p. (N 3) дається за: Головко Володимир. Вказ. праця. - С.110.

13 Iсаєвич Ярослав. Проблеми походження українського народу: iсторiографiчний i полiтичний аспекти // Україна давня i нова. Народ, релiгiя, культура. - Львiв, 1996. - С.27-29.

14 Тези ЦК КПРС до 300-рiччя возз'єднання України з Росiєю... - С.5, 10-12.

15 Оглоблин О. Думки про сучасну українську iсторiографiю. - Нью-Йорк, 1963. - С.19-20.

16 Названий iсторик, як вiдомо, пiддав критицi схему сiчневих тез в працi "Приєднання чи возз'єднання" (1966 p.), що розповсюджувалася в самвидавi, а вийшла друком уже в Торонто в 1972 р. - Див.: Брайчєвський Михайло. Вибранi твори. - Нью-Йорк; Київ, 1999. -С.7-8: С.489-535.

17 Див., напр.: Брайчєвський М. Як Президiя Академiї наук розправлялася з непокiрливим iсториком // Український iсторик. - 1991. - Т. XXXIV. - Ч. 1-4. - С.216-221.

18 Див., напр.: Цибульський В. Переяславська угода 1654 року в зарубiжнiй iсторiографiї (1945 - 1990 pp.). - Рiвне, 1993; Оглоблин О. Вказ. праця; Його ж. Україно-московська угода 1654. - Нью-Йорк - Торонто, 1954; Яковлев А. Договiр гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексiєм Михайловичем 1654 p.: Iсторико-правнича студiя з нагоди 300-лiття договору (1654 - 1954). - Нью-Йорк, 1954; Крупницький Б. Основнi проблеми iсторiї України. - Мюнхен, 1955; Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох схiднослов'янських нацiй. - Нью-Йорк, 1964; Його ж. Українська iсторична наука (її розвиток та досягнення). - Фiладельфiя, 1971 та iн.

19 Див., напр.: Basarab J. Pereiaslav 1654: A Historiographical Stady. - Edmonton, 1982; Лисяк-Рудницький I. Переяслав: iсторiя i мiф // Лисяк-Рудницький I. Iсторичнi есе: У 2-х т. / вiдп. ред. Ф. Сисин; упор. Я. Грицак. - К., 1994. - Т. 1.

стр. 113


20 Див.: Сарбей В. Г. Самодержавна Росiя в iсторичнiй концепцiї Сталiна. - К., 1990; Федорук Я. Дослiдження Хмельниччини в українськiй iсторiографiї XX ст. (до 1939 р.) // Козацькi вiйни XVII столiття в iсторичнiй свiдомостi польського та українського народiв. Матерiали другої польсько-української наукової зустрiчi (Львiв, 12-13 жовтня 1995 р.) / За ред. Л. Зашкiльняка. - Львiв - Люблiн, 1996; Коваль М. В., Рубльов О. С. Передмова // У лещатах тоталiтаризму: Iнститут iсторiї України НАН України (1936 - 1956 pp.): 36. документiв i матерiалiв: У 2-х частинах / Упоряд.: Р.Я. Пирiг (керiвник), Т.Г. Гриценко, В.М. Мазур, О. С. Рубльов. - К., 1996. - Ч. I; Коваль М. В. Сталiнський тоталiтаризм i українська iсторiографiя (30-40-i pp.) // Сторiнки воєнної iсторiї України. 36. наук. ст. Вип. I. - К., 1997; Санцевич А. Iнститут iсторiї України Нацiональної академiї наук України: Iсторiографiчний нарис: До 60-рiччя установи. - К., 1998; Удод О. А. Кость Гуслистий - iсторик України. - К., 1998 та iн.

21 Кравченко Володимир. Вказ. праця. - С.507.

22 Крупницький Б. Українська iсторична наука пiд советами. - Мюнхен, 1957. - С.49.

23 Це працi: Швидько А.К. Вопросы истории Левобережной Украины в трудах Н.Н. Петровского // Актуальные историографические проблемы отечественной истории.: Сб. науч. трудов. - Днепропетровск, 1982. - С.48-57; Стецюк К.I. Український радянський iсторик М. М. Петровський. (До 90-рiччя з дня народження) // Iсторiографiчнi дослiдження в Українi. -К., 1998. - Вип. 8. - С.94-98

24 Див., напр.: Грушевський М.С. Звичайна схема "русской" iсторiї й справа рацiонального укладу iсторiї Схiдного Слав'янства // Статьи по славяноведению. - С-Пб., 1904. - Вып. I. - С.291-304.

25 Одним з перших цей епiтет застосував головний редактор провiдного iсторичного журналу СРСР Б. Волiн. Див.: Волин Б. Великий русский народ // Исторический журнал. -1938. - N 5. - С.1-17.

26 Див.: Большая правда на историческом фронте //Исторический журнал. - 1937. - N 8. - С.6-12.

27 Див., напр.: Фохт А.О. О методических и методологических ошибках М.Н. Покровского // Исторический журнал. - 1937. - N 3

28 БСЭ. Первое издание. Том LXI. - М., 1935. - С.818.

29 Брайчевський Михайло. Вибранi твори... - С.492.

30 Див. про це, напр, у: Кравченко В.: Вказ. праця. - С.506-507.

31 Див.: Петров В. А. Страна готовилась к отражению агрессии // Военно-исторический журнал. - 1995. - N 6. - С.5; а також у: Коваль М. В., Рубльов О. С. Передмова // У лещатах тоталiтаризму... - К., 1996. - Ч. I. - С. 13-17.

32 Сталин И. О статье Энгельса "Внешняя политика русского царизма" // Большевик. -1941. - N 9. - С. 1-5.

33 Див. з цього приводу мiркування харкiвського iсторiографа: В. Кравченко. Вказ. праця. - С.507.

34 Ясь Олексiй. Вказ. праця. - С.524-525.

35 Яворський М. Iсторiя України в стислому нарисi. - К., 1928. - С.50.

36 БСЭ. - Т. LIX. - М., 1935. - С.819.

37 Див.: Юркова О.В. Документи про створення i першi кроки дiяльностi Iнституту iсторiї України АН УРСР (1936 - 1941 pp.). - К., 2001. - С.93-95.

38 Див.: Коваль М.В., Рубльов О.С. Вказ. праця. - С.8-12; Ясь Олексiй. Вказ. праця. -С.588.

39 Юркова О. В. - Вказ. праця. - С.9.

40 Там само. - С.210-211.

41 3 стенограми наради в ЦК КП(б)У про боротьбу з проявами нацiоналiзму в iсторичнiй науцi. 29 - ЗО квiтня 1947 р. // У лещатах тоталiтаризму... - Ч. II. - С.52.

42 Див., напр.: Петровський М. З iсторiї визвольної боротьби українського народу проти шляхетської Польщi // Бiльшовик України. - 1938. - N 6.

43 Див., напр.: Марченко М. Присоединение Украины к России 1654 г. // Большевистское знамя. - Одесса, 1939. - 18 января. - С.2; Петровський М. Переяславська Рада 1654 року: До 285-рiччя з часу приєднання України до Росiї// Пролетарська правда. - 1939. - 18 сiчня. - С2; Його ж. Визвольна вiйна українського народу проти гнiту шляхетської Польщi i приєднання України до Росiї: До 285 рiчницi // Чорноморська Комуна. - Одеса, 1939. - 18 сiчня. - С.З; та iн.

44 Див., напр.: Брехуненко Вiктор. Вказ. праця. - С.641.

45 Барабой А. З. К вопросу о присоединении Украины к России в 1654 г. // Историк-марксист. - 1939. - N 2. - С.87-111; Його ж. О причинах присоединения Украины к России в 1654 г.: Дис. к. ист. н. Киевский университет. - К., 1939. - 132 с. (машинопись); Бойко I. Д. До питання про приєднання України до Росiї// Ученi записки Харкiвського державного унiверситету. - Харкiв, 1939. - Кн. 15: Труди iстор. ф^ту. - N 1. - С.27-39; Петровский Н. Военное прошлое украинского народа. - М., 1939; Його ж. Визвольна вiйна українського народу проти шляхетської Польщi (1648 - 1654 pp.) // Захiдна Україна. Збiрник пiд ред. С. М. Бєлоусова i О. П. Оглоблина. - К., 1940. - С.8Т-87; Його ж. Визвольна вiйна українського народу проти гнiту шляхетської Польщi i приєднання України до Росiї (1648 - 1654 pp.) / Нариси з iсторiї України. Вип. IV. - К., 1939; Його ж. Визвольна вiйна українського народу проти гнiту шляхетської Польщi i приєднання України до Росiї (1648 -1654 pp.). Додаток до журналу "Бiльшовик України". - К., 1941.; та iн.

46 Подорожный Н. Е. Освободительная война украинского народа 1648 - 1654

47 Див. аналiз цих праць А. Барабоя у : Ясь Олексiй. Вказ. праця. - С.585-586.

48 Барабой А. З. К вопросу о присоединении Украины к России в 1654 г. - С.87-111.

стр. 114


49 Там само. - С. 104-106.

50 Там само. - С. 103.

51 Там само. - С. 104.

52 Там само. - С. 106-108.

53 Там само. - С. 108.

54 Там само. - С. 108.

55 Там само. - С.108-109.

56 Бойко I. Д. До питання про приєднання України до Росiї... - С.27-29.

57 Ясь Олексiй. Вказ. пр. - С.586.

58 Бойко I. Д. Вказ. пр. - С.36.

59 Там само. - С.37.

60 Там само. - С.37.

61 Див., напр.: Архив Российской Академии наук (А РАН). - Ф. 1548. - Оп. 1. -Ед. хр. 110. Пичета В. И. Основные вопросы истории Западной Белоруссии и Западной Украины. Лекция [Центральное лекционное бюро). Стенограмма. Машинопись. 28 сентября 1939 г. - 32 л.;Иого ж. Братья-украинцы и братья-белоруссы // Известия. - 1939. - 21 сентября. - С. 2; Його ж. Исторический путь народов Западной Украины и Западной Белоруссии // Октябрь. - 1939. - Кн. 10-11. - С. 3-11; Його ж. Западная Украина и Западная Белоруссия // Советская книга. - 1939. - N12. - С.155-170; Його ж. Исторический путь народов Западной Белоруссии и Западной Украины // Молодой Большевик. - 1939. - N 18. - С. 45-50; Його ж. Исторические судьбы Западной Украины и Западной Белоруссии. - М., 1939. -40 с; Його ж. Основные моменты исторического развития Западной Украины и Западной Белоруссии. - М., 1940. - 136 с. та iн..; Рубинштейн Н. Западная Украина. Историческая справка // Московский большевик. - 1939. - 30 сент. - С.2; Греков Б. Д. Древнейшие судьбы Западной Украины // Новый мир. - 1939. - N 10-11. - С.248-256; Базилевич К. В. Борьба Украинского и Белорусского народов против польского владычества. Присоединение Украины к России. Стенограмма лекций, прочитанных 15 и 17 января 1940 г. - М., 1940. - 34 с.

62 Зi стенограми наради в ЦК КП(б)У про боротьбу з проявами нацiоналiзму в iсторичнiй науцi. 29-30 квiтня 1947 р. // У лещатах тоталiтаризму... - Ч. II. - С. 54.

63 Яковенко Н. Кiлька спостережень над модифiкацiями українського нацiонального мiфу в iсторiографiї// Дух i лiтера. - Київ. - 1997. - N 3-4. - С. 119.

64 Див. програму сесiї, опублiковану в книзi: Юркова О. В. Вказ. пр. - С.103-105.

65 Бєлоусов С. М. Крах польської держави i з'єднання великого Українського народу в єдинiй Українськiй державi - УРСР // Захiдна Україна. Збiрник пiд ред. СМ. Бєлоусова i О. П. Оглоблiна. - К., 1940. - С.97-109.

66 Подорожний М.Є. Визвольна вiйна українського народу (1648 - 1654 pp.). - К., 1940. - С.85.

67 Пор.: Брехуненко Вiктор. Вказ. пр. - С.641.

68 Подорожний М. Є. Вказ. пр. - С.85.

69 Там само. - С.5-6.

70 Див.: Брехуненко Вiктор. Вказ. пр. - С.641.

71 Осипов К. - Вказ. пр. - С.327.

72 Пичета В. И. К. Осипов "Богдан Хмельницкий. "Молодая гвардия". М., 1939. 414 стр. 6 руб.// Исторический журнал. - 1940. - N 12. - С. 127-132.

73 Там само. - С. 129.

74 А РАН. - Ф. 1548. - Оп. 1. - Ед. хр. 110. Пичета В. И. Основные вопросы истории Западной Белоруссии и Западной Украины. Лекция (Центральное лекционное бюро). Стенограмма. Машинопись. 28 сентября 1939 г. - Л. 27.

75 Петровский Н. Военное прошлое украинского народа. - М., 1939. - С.62.

76 Там само. - С.2.

77 Там само. - С.35.

78 Там само. - С.62.

79 Там само. - С.60.

80 Там само. - С.36.

81 Там само. - С.64.

82 Петровський М. Визвольна вiйна українського народу проти шляхетської Польщi (1648 - 1654 pp.) // Захiдна Україна... - С.64.

83 Петровський М. Визвольна вiйна українського народу проти гнiту шляхетської Польщi i приєднання України до Росiї (1648 - 1654 pp.) / Нариси з iсторiї України. Вип. IV. - К., 1939. - С. 254-255.

84 Там само..- С.210-211.

85 Стецюк К. I. Український радянський iсторик М.Н. Петровський (До 90-рiччя з дня народження)... - С.147.

86 Петровський М. Визвольна вiйна українського народу проти гнiту шляхетської Польщi i приєднання України до Росiї (1648 - 1654 pp.). Додаток до журналу "Бiльшовик України". -К., 1941. - С.29.

87 Там само. - С.З.

88 Там само. - С.29.

89 ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 70. - Спр. 388-389. Стенограмма совещания историков при ЦК КП(б)У. Заседание четвертое-шестое. - 31 марта 1945 г. - 14 апреля 1945 г. - Арк.55.

90 Власне, вперше це було зроблено М.Л. Рубiнштейном у книзi: Нарис iсторiї Київської Русi. - Харкiв-Одеса, 1930. - С.5. Проте на той момент його положення залишилися не помiченими у зв'язку з вiдсутнiстю необхiдної полiтичної кон'юнктури.

стр. 115


91 Нариси з iсторiї України. Вип. I. / пiд заг. ред. С. М. Бєлоусова. - К., 1939. - С.81.

92 Там само. - С.81.

93 Нариси з iсторiї... - К., 1937; 1939. - С160, 184.

94 Гудзий Н. "Слово о полку Игореве" и его историческая почва // Исторический журнал. - 1938. - N 7. - С. 13.

95 Греков Б. Д. Киевская Русь. - М.-Л., 1939. - С.8-9.

96 Див., напр.: Юсова Н.Зародження теорiї про давньоруську народнiсть в iсторичнiй науцi СРСР // Український iсторичний збiрник-2001. - К., 2002. - С.34-50.

97 Див.: Греков Б. Д. Древнейшие судьбы Западной Украины // Новый мир. - 1939. - N 10-11. - С. 248-256.

98 Яковенко И. Вказ. пр. - С.119-120.

99 Див, напр.: Стенограма виступу директора Iнституту iсторiї України АН УРСР М. Пет-ровського на нарадi з питань iсторiї України в ЦК КП(б)У. 10 березня 1945 р. // У лещатах тоталiтаризму... - Ч. II. - С.11.

100 Сапєгiн А. А. Тематичний план АН УРСР // Вiстi АН УРСР. - 1941. - N 1. - С.44-45.

101 Академiя наук УРСР у 1941 р. / Склали: С. Є. Боржковський, Т. О. Времєва та iн. - К., 1941. - С.110.

102 Див.: ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 70. - Спр. 52. - Арк. 1. Вiдновлений варiант монографiї, що повнiстю так i не була опублiкована, зберiгається в особовому фондi М.Н. Петровського i Iнститутi Архiвознавства НБУ iм. В.I. Вернадського: Ф. 230. - Оп. 1. - Спр. 61 (181 арк.), Спр. 63 (184 арк.), Спр. 64 (219 арк.).

103 ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 70. - Спр. 52. - Стаття проф. М.Н. Петровського "Воссоединение украинского народа в Украинском советском государстве". 1943 р. (на 106 арк.). - арк. 1; Див. також позитивний вiдгук П. Г. Тичини: Розвиток української радянської культури за 25 рокiв// Вiстi АН УРСР. - 1943. - N 1-2. - С.49.

104 Див.: ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 70. - Спр. 52. - Арк. 1.

105 Петровский Н. Н. Воссоединение украинского народа в едином Украинском советском государстве // Большевик. - 1944. - N 2. - С.42-55.

106 Петровський М. Возз'єднання українського народу в єдинiй Українськiй радянськiй державi. - К.-Х., 1944. - 28 с; Петровский Н.Н. Воссоединение украинского народа в едином советском государстве. - М., 1944. - 87 с. та iн.

107 Петровский Н. Н. Воссоединение украинского народа в едином Украинском советском государстве // Большевик. - 1944. - N 2. - С.42-55.

108 Довiдка директора Iнституту iсторiї партiї при ЦК Компартiї України Ф.Ф. Єневича "Про недолiки в роботi Iнституту iсторiї України Академiї наук УРСР" (17 травня 1944 р.) // У лещатах тоталiтаризму... - Ч. 1. - С.126.

109 Аналiз її див., напр.: Юсова Н. Зародження теорiї про давньоруську народнiсть в iсторичнiй науцi СРСР // Український iсторичний збiрник-2001. - К., 2002. - С.50-52.

110 Петровський М. Н. Київська Русь - спiльний початковий перiод iсторiї росiйського, українського i бiлоруського народiв // Працi сiчневої сесiї АН УРСР. - Ч. I.: Доповiдi вiддiлу суспiльних наук. - Уфа, 1942. - С.5-22. Пор.: IА НБУ iм. В.I. Вернадського. - Ф. 230. - Оп. 1. - Спр. 61. - Арк. 83-128.

111 ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 70. - Спр. 759. - Арк. 30.

112 Петровський М. Н. Київська Русь... - С.5-22.

113 Див.: З протоколу N 20 засiдання Президiї АН УРСР про вiдновлення роботи Iнституту iсторiї i археологiї. 12 червня 1942 р. // У лещатах тоталiтаризму... - Ч. 1. - С.110.

114 Бiльш детальнiше про це див.: Юсова Н. Зародження теорiї... - С.34-78.

115 Про це див. детальнiше: Гриневич В. Сталiнська модифiкацiя iдеологiї радянського патрiотизму наприкiнцi 30-х - на початку 40-х рокiв XX ст.. // Проблеми iсторiї України: факти, судження, пошуки. Мiжвуз. зб. наук. пр. - Вип. 8,т- К., 2003. - С. 356-362.

116 Полiтичний терор i тероризм в Українi XIX - XX ст. Iсторичнi нариси / Д. В. Архiєрейський, О. Т. Бажай, Т. В. Бикова та iн. Вiдп. ред. В.А. Смолiй. - К., 2002. - С. 707.

117 Див., напр.: Петровський М.Н. Незламний дух великого українського народу. -Харкiв, 1943. - 23 с Iз сучасних праць див.: Гриневич В. Вказ. пр. - С 362-363.

118 Див., напр.: Тематично-видавничий план об'єднаного Iнституту суспiльних наук на 1942 p.: ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 70. - Спр. 46. - Арк. 22-24, 51, а також: Зi стенограми наради в ЦК КП(б)У про боротьбу з проявами нацiоналiзму в iсторичнiй науцi. 29-30 квiтня 1947 р. - С.54.

119 Див.: Бабiй Б. М. Возз'єднання Захiдної України з Українською РСР. - К., 1954. -С174, 18; Гриневич В. Вказ. пр. - С 366.

120 Див.: Роман Сербии. За яку спадщину ? - К., 2002. - С.26-27.

121 Полiтичний терор i тероризм в Українi XIX - XX ст. ... - С.707.

122 Петровський М. Вiйськова доблесть українського народу. // Комунiст. - 1941. -9 липня.

123 Див.: ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 70. - Спр. 91. - Письмо тов. Хрущева Н.С. тов. Сталину об ознаменовании 290-летия со дня присоединения Украины к России. / Материалы к докладу, посвященному 27-годовщине Великой Октябрьской революции. 30 окт. 1943 - 18 янв. 1944 гг. - 47 арк. Повнiстю текст листа наводиться в Додатку А.

124 Там само. - Проект об ознаменовании 290-летия со дня присоединения Украины к России. Постановление ЦК КП(б)У. - Арк. 5-47. Повнiстю текст проекту постанови подається в Додатку Б.

125 Там само. - Арк. 45.

стр. 116


126 Там само. - Арк. 46.

127 Там само. - Спр. 1635. Материалы к 300-летию начала освободительной войны (1648 - 1654 гг.). Начато 1948 г. На 20 лл. Повнiстю текст проекту постанови подається в Додатку В. Тут також особливо пiдкреслюється походження обох схiднослов'янських народiв вiд "одного кореня". Див.: Там само. - Арк. 8.

128 Там само. - Арк. 9.

129 Див.: Там само. - Спр. 150. Переяславська Рада 18 сiчня 1654 р. (Довiдка). -Арк. 154-156. Повнiстю текст довiдки подано в Додатку Е.

130 Там само. - Арк. 154.

131 Див., напр.: Там само. - Спр. 385. - Арк. 18-19; Спр. 538. - Арк. 14.

132 Див., напр.: Пичета В. И. Борьба украинского и белорусского народов за свою свободу (XIII в. - 1943 г.) // Вестник Академии наук ССР. - 1943. - N 9-10. - С. 34; Его же. Богдан Хмельницкий - великий сын украинского народа. Стенограмма публичной лекции, прочитанной в Доме ученых в Москве. - М., 1944. - 26 с.

133 Наприклад, термiн "возз'єднання" в цьому змiстовому наповненнi використовував спiвробiтник пропагiту ЦК КП(б)У - укладач довiдки про наради iсторикiв в ЦК КП)б)У вiд 10-го i 17-го березня 1945 p., див.: У лещатах тоталiтаризму... - Ч. II. - С.19.

134 ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 895. - Арк. 137-138. Вказану архiвну справу використовує в своєму поки що не опублiкованому роздiлi колективної монографiї "Україна-Росiя" дослiдник цього перiоду В. А. Гриневич. Вiн же i подає перелiк назв лекцiй.

135 Бочкарев В. Богдан Хмельницкий - великий сын украинского народа // Славяне. 1944. - N 1. - С. 42.

136 Петровский И. Богдан Хмельницкий. - М., 1944. - С.45.

137 Петровский Н. Н. Воссоединение украинского народа в едином украинском советском государстве. - М., 1944. - С.32.

138 Там само. - С.33.

139 Пичета В. Воссоединение белорусского народа в едином Белорусском Советском государстве // Большевик. - 1944. - N 12. - С.30-38.

140 Петровський М. Н. Незламний дух українського народу. - С. 12.

141 Петровський М. Визвольна вiйна українського народу проти гнiту шляхетської Польщi i приєднання України до Росiї (1648 - 1654). Додаток до журналу "Бiльшовик України". - С.21.

142 Пичета В. И. Великий сын украинского народа - Богдан Хмельницкий // Пропагандист. - 1943. - N 23-24. - С. 24-28; Його ж. Богдан Хмельницький - великий син українського народу // Соцiалiстична Харкiвщина. - 1943. - 11 грудня. - С 2; Його ж. Богдан Хмельницкий // Блокнот агитатора Красной Армии. - 1943. - N 31. - С. 8-15; Його ж. Богдан Хмельницкий - выдающийся полководец и стратег. (Годы освободительной войны против шляхетской Польши 1648 - 1654) // Советская Украина. - 25 декабря. - 1943. - С. 2; та iн.

143 Детальнiше про заснування Ордена Богдана Хмельницького див.: Гриневич В. Як гетьман "зрадник" став героем // Пам'ятки України. - 1991. - N 5. - С. 4-7.

144 Правда. - 1943. - 11 октября. - С.2.

145 Радянська Україна. - 1943. - 14 жовтня. - С.2.

146 Iсторiя України. Т. 1. / Пiд ред. М. Н. Петровського. - Уфа, 1943. - С.307.

147 Там само. - С.98.

148 Нарис iсторiї України / За ред К. Г. Гуслистого та iн. - Уфа, 1942. - С.39.

149 Довiдка директора Iнституту iсторiї партiї при ЦК Компартiї України Ф. Ф. Єневича "Про недолiки в роботi Iнституту iсторiї України Академiї наук УРСР" (17 травня 1944 р.) // У лещатах тоталiтаризму - Ч. I. - С.123-128.

150 Там само. - С.127-128, 130-131.

151 Там само. - С.130.

152 Там само. - С.131.

153 Як свiдчать деякi архiвнi документи, Ф. Єневич iнколи виступав в якостi посередника мiж спiвробiтниками IIУ i Управлiння пропагiту при ЦК КП(б)У. Див., напр.: ЦДАГОУ. - ф. 1. - Оп. 70. - Спр. 1047. - Арк. 5.

154 3 виступу М. Яковлева "Нацiональне питання" на нарадi iсторикiв 21 червня 1944 р.- Российский государственный архив социально-политической истории (РГА СПИ). - Ф. 17.- Оп. 125. - Ед. хр. 225. Материалы по составлению учебника истории СССР и совещания историков. Том IV. Февраль 1944 - июль 1944. - Л. 11-12. ( Л. 3-20 - вмiщено повнiстю виступ М. Яковлева). Зазначений фрагмент виступу М. Яковлева див.: Додаток Д.

155 Ясь О. Вказ. пр. - С. 588.

Додаток А.

МОСКВА

ТОВАРИЩУ СТАЛИНУ

18 января исполняется 290 лет со дня присоединения Украины к России по договору, заключенному в г. Переяславе Богданом Хмельницким.

ЦК КП(б) Украины просит разрешить отметить эту дату, имея в виду ту бешеную антиисторическую агитацию против объединения украинского и русского народов, которую проводили на Украине немецкие фашисты и украинско-немецкие националисты.

Мы хотим отметить дату 290-летия со дня присоединения беседами среди населения освобожденных районов Украины, изданием листовок для населения оккупированных районов и др.

стр. 117


В г. Харькове провести торжественное собрание с заслушанием доклада и принятием документов.

В докладах, лекциях и беседах, а также в статьях наших газет и журналов мы хотим не так подробно осветить сам факт присоединения Украины, как позитивное значение этого факта для истории Украины и России, как позитивное значение этого факта для истории украинского и русского народов.

За все время существования Советской власти на Украине эта дата отмечается впервые.

[Документ без автографа особистого пiдпису] Н. Хрущев.

ЦДАГО України. - Ф. I. - On. 70. - Спр. 91. Письмо тов. Хрущева Н. С. тов. Сталину об озналiеновании 290-летия со дня присоединения Украины к России. Материалы к докладу 26 годовщины Великой Октябрьской революции. 30 октября 1943 - 18 января 1944. На 47 арк. - Арк. 44.

Додаток Б

ПРОЕКТ

ОБ ОЗНАМЕНОВАНИИ 290-ЛЕТИЯ СО ДНЯ ПРИСОЕДИНЕНИЯ УКРАИНЫ К РОССИИ

Постановление ЦК КП(б)У

290 лет тому назад /1654/ по предложению Великого гетьмана Украины Богдана Хмельницкого навеки был утвержден нерушимый союз двух братских народов - великого украинского народа с великим русским народом.

Великая Октябрьская Социалистическая революция еще сильнее соединила трудящихся двух великих народов - русского и украинского и создала все условия для превращения Украины в республику передовой промышленности, сельского хозяйства, науки и культуры.

Партия большевиков и ленинско-сталинская национальная политика вывела на широкий путь все народы Советского Союза, где равным среди равных является украинский народ.

В союзе с русским народом под руководством Сталина была осуществлена вековечная мечта украинского народа - воссоединение всех украинских земель в едином Украинском Советском государстве.

В боевом союзе с русским народом и другими народами Советского Союза Украина освобождается от немецкого нашествия.

"Дружба народов нашей страны выдержала все трудности и испытания войны и еще более закалилась в общей борьбе всех советских людей против фашистских захватчиков"

/Сталин/

В боевом союзе с русским народом и другими народами Советского Союза восстанавливается народное хозяйство Советской Украины, разрушенное немецко-фашистскими варварами.

Непобедимый союз русского и украинского народа, озаренный гением Сталина, закаленный в огне отечественной войны, есть залог счастливого грядущего Украины.

В ознаменование 290-летия со дня присоединения Украины к России ЦК КП(б)У постановляет:

1. Провести 8-18 января 1944 года повсеместно собрания рабочих, колхозников и интеллигенции с докладом - "Дружба народов - источник силы Советского Союза".

2. Предложить обкомам КП(б)У выделить на проводимые собрания квалифицированных докладчиков из числа партийного, советского, комсомольского и хозяйственного актива.

3. Организовать силами агитаторов и пропагандистов лекции и беседы среди трудящихся.

4. Утвердить примерную тематику лекций и бесед, посвященных 290-летию братского союза русского и украинского народов.

5. Предложить редакторам республиканских, областных и районных газет выпустить 8/1.-44 года специальные номера газет, посвященных великой дружбе русского и украинского народов.

6. Предложить Управлению по делам искусств при СНК УССР и Союзу писателей УССР организовать 8-18/1 - 44 года на крупных предприятиях городов и районов литературные вечера и вечера художественной самодеятельности с показом лучших произведений русской и украинской литературы и музыки.

[Документ без пiдпису]

стр. 118


ЦДАГО України. - Ф. I. - On. 70. - Спр. 91. Письмо тов. Хрущева Н. С. тов. Сталину об ознаменовании 290-летия со дня присоединения Украины к России. Материалы к докладу 26 годовщины Великой Октябрьской революции. 30 октября 1943 - 18 января 1944. На 47 арк. - Арк. 45-47.

Додаток В.

О 300-ЛЕТИИ СО ДНЯ НАЧАЛА ОСВОБОДИТЕЛЬНОЙ ВОЙНЫ УКРАИНСКОГО НАРОДА 1648 - 1654 гг.

Постановление Совета Министров УССР и ЦК КП(б)У

300 лет тому назад украинский народ поднялся на освободительную войну против гнета шляхетской Польши, против социального и национального гнета польских магнатов, литовских и украинских феодалов. Это были тяжелые времена для Украины. Иноземные захватчики, особенно шляхта, веками угнетавшая украинский народ, стремились лишить Украину ее права на государственное существование, жестоко преследовали родной украинский язык, культуру, национальные обычаи. Иезуиты-шляхтичи огнем и мечем насаждали на Украине католицизм, пытались поработить украинский народ не только экономически и политически, но и духовно.

Руководимый великим сыном украинского народа, талантливым полководцем Богданом Хмельницким, восставший народ нанес врагу сокрушительные удары в боях под Желтыми Водами и Корсунем, на речке Пилявке, под Зборовым и Батогом. В этой борьбе украинский народ выдвинул много талантливых руководителей и полководцев - славных соратников Богдана Хмельницкого - Кривоноса, Богуна, Нечая и других.

История украинского народа до выступления Богдана Хмельницкого знала в прошлом немало народных восстаний против угнетателей, но только Освободительная война 1648 - 1G54 г. г. под руководством Богдана Хмельницкого привела в XVII веке к блестящим победам. Украинский народ пошел за Богданом Хмельницким потом)', что он глубоко понимал интересы и чаяния своего народа, он был первым крупнейшим политическим деятелем своего времени, который видел возможность победы над иноземными захватчиками только в союзе с великим русским народом.

Украинский народ в своей борьбе за социальное и национальное освобождение находил поддержку русского, белорусского и других народов, которые боролись против иностранных захватчиков, феодально-крепостнического гнета. Борьба украинского народа вызвала широкие отклики среди польского крестьянства, которое выступило против своих феодалов - польской шляхты, поддерживало освободительную борьбу на Украине.

В сложной исторической обстановке, когда над Украиной нависла угроза со стороны польской шляхты и турецкого султана, украинский народ, руководимый мудрым государственным деятелем и патриотом Богданом Хмельницким, избрал единственно правильный путь - союз и единение с братским русским народом, идя по которому Украина могла освободиться от иноземного порабощения, избежать разрушения и уничтожения.

Великий исторический акт добровольного присоединения Украины к России, осуществленный по решению Переяславской Рады 8 января 1654 г., имел переломное и прогрессивное значение в истории украинского народа. Он еще больше закрепил исторически сложившуюся дружбу двух братских народов - русского и украинского, происшедших от одного корня и столь близких по общности культуры, языка и территории. С тех пор украинский народ, вместе с русским народом и другими народами вели самоотверженную борьбу против социального и национального гнета. И только Великая Октябрьская социалистическая революция принесла всем народам полное социальное и национальное освобождение, духовное возрождение. Украинский народ, руководимый партией Ленина-Сталина, первым вслед за русским народом встал на путь Великой Октябрьской социалистической революции, на путь коммунизма.

При помощи великого русского народа украинский народ добился осуществления своей вековой мечты - создал свое национальное украинское государство, положив этим начало новой, славной эпохе своей истории.

Только при советской власти под руководством великого Сталина украинский народ при помощи русского и других народов СССР воссоединил все украинские земли в едином украинском советском государстве.

Руководимый партией большевиков и великим Сталиным, советский народ, разгромив гитлеровскую Германию, создал условия для раскрепощения всех славянских народов, для их братского союза и подлинно демократического развития, заложил фундамент прочной и искренней украинско-польской дружбы.

Идя к своему светлому будущему - к коммунизму, украинский народ, как и все народы Советского Союза, глубоко чтит героическое прошлое своей истории, своих славных предков - самоотверженных борцов за свободу и независимость своей Родины, поборников прочного союза и дружбы украинского народа с великим русским народом и другими народами.

стр. 119


Свято чтя имя Богдана Хмельницкого, любимого не только украинским, но и всеми народами Советского Союза, Президиум Верховного Совета СССР учредил орден Богдана Хмельницкого. Этот акт Верховного органа власти социалистического государства -яркое проявление величайшего уважения всего советского народа к великому сыну украинского народа, с именем которого связано историческое воссоединение украинского и русского народов.

В ознаменование 300-летия со дня начала освободительной войны украинского народа против шляхетской Польши Совет Министров УССР и Центральный Комитет КП(о)У постановляет:

1. Широко отметить славную дату в истории украинского народа - 300-летие со дня начала Освободительной войны 1648 - 1654 г. г. во главе с великим полководцем и мудрым государственным деятелем Богданом Хмельницким - войны, завершившейся присоединением Украины к России, имевшем важное значение в исторических судьбах украинского народа.

2. Соорудить памятник Богдану Хмельницкому в г. Переяслав-Хмельницком, установить бюст Б. Хмельницкому в Чигирине и во Львове; установить мемориальные доски и обелиски в местах, связанных с событиями Освободительной войны: обелиски - в Кор-суне, на месте битвы под Желтыми Водами, Пилявцах, Зборове. Виннице, Батоге; установить мемориальные доски - в Киеве, Чигирине, селе Субботове.

3. Организовать в г. Чигирине музей Богдана Хмельницкого. В музее экспонировать материалы, относящиеся к истории Освободительной войны 1648 - 1654 г. г., отражающие жизнь и деятельность Богдана Хмельницкого и его славных соратников.

4. В честь памяти великих сынов украинского народа, руководителей Освободительной войны, наименовать:

а) городской парк в Чигирине - именем Богдана Хмельницкого; б / присвоить неполной средней школе села Субботово имя Богдана Хмельницкого; в / наименовать улицы: имени Богуна - в г. Виннице, имени Кривоноса - в г. Черкассах, имени Нечая - в г. Красном /Винницкой области/-

5. Провести 29-30 мая в г. Киеве научную сессию Института истории АН УССР, посвященную 300-летию освободительной войны украинского народа против польской шляхты.

6. Утвердить план мероприятий по проведению 300-летия со дня начала Освободительной войны 1648 - 1654 гг.

ЦДАГО України. - Ф.I.- On. -70. - Спр. 1635. Материалы к 300-летию начала освободительной войны (1648 - 1654 г. г.). Начато 1948 г. На 20 арк. Арк. 6-10.

Додаток Д

З виступу М. Яковлева "Нацiональне питання" 21 червня 1944 p.

...а) Присоединение Украины к России.

Все на начальном этапе борьбы Украины изображается как борьба за ее полную самостоятельность.

Присоединение к Польше, присоединение к Русскому государству получается, по учебникам, в одинаковой мере злом, ибо подлинной целью украинского народа было, оказывется, получение независимости, т.е. полное "освобождение Украины". Не разрешает этого вопроса и вузовский учебник /История СССР. Т. 1, под. ред. Лебедева, Грекова и Бахрушина, с. 558-560/...

Говоря о родственности украинского и русского народов, учебники - и школьный и вузовский - не показали должным образом и конкретно общность этих двух народов, имеющих общую родину в прошлом - Киевскую Русь. А это необходимо было бы подчеркнуть со всей силой, так как это соответствует исторической правде и подчеркивает глубокую закономерность братства украинского и русского народов.

Такое освещение, основанное на фактах, само по себе разоблачает украинских сепаратистов, полагающих, что история русского народа не имеет якобы никакого отношения к Киевской Руси, что Киевская Русь заложила основы не русской государственности, а украинской. При такой трактовке, какая дается в учебниках, присоединение Украины нельзя будет считать "наименьшим злом"....

РГА СПИ. - Ф. 17. - On. 125. - Д. 225. Материалы по составлению учебника истории СССР и совещания историков. Том IV. Февраль 1944 - июль 1944. -Л. 11-12.

Додаток Е

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА

8 сiчня 1654 р.

/Довiдка/

Багатовiкова боротьба українського народу за нацiональну незалежнiсть, за визволення вiд ярма чужоземних окупантiв-загарбникiв, досягла в половинi XVII столiття най-

стр. 120


вищого пiднесення. Нацiонально-визвольну боротьбу українського народу очолював великий гетьман України, видатний державний дiяч i полководець Богдан Хмельницький. Пiд його керiвництвом український народ завдав багато нищiвних ударiв вiйськам пансько-шляхетської Польщi, яка уперто домагалася окупувати Україну й уярмити увесь український народ. Одночасно на волю й незалежнiсть України посягали й iншi сусiди-за-гарбники: Туреччина, татари, молдавськi "господарi" та iн. Хоч як напружував свою силу й волю до перемоги український народ, але перед ним все бiльше зростала небезпека бути поневоленим панською Польщею, чи то султанською Туреччиною.

Український народ у цi найтяжчi часи боротьби за свою нацiональну незалежнiсть знайшов собi пiдтримку й допомогу вiд братнього росiйського народу, з яким був зв'язаний спiльнiстю iсторичного процесу формування своєї народностi i походженням своєї державностi.

Гетьман Богдан Хмельницький з прозорливiстю великого державно-полiтичного дiяча спрямував полiтичнi прагнення українського народу на союз з братньою Росiєю i домiгся оформлення й здiйснення цього союзу.

Починаючи з 1652 p., Богдан Хмельницький веде особливо жвавi переговори з урядом царя Олексiя, готуючи ґрунт для приєднання України до Росiї й безпосередньої допомоги Росiї українському народовi в боротьбi проти Польщi. В 1653 р. мiж росiйським урядом i гетьманом Богданом Хмельницьким вiдбувається обмiн декiлькома посольствами й ведуться жвавi переговори про умови приєднання України до Росiї. В жовтнi 1653 р. Земський собор у Москвi ухвалив, щоб царю Олексiю "гетьмана Богдана Хмельницького и все войско запорожское, с городами их и землями принять под свою государскую высокую руку". На Україну вiдряджається з Москви посольство на чолi з боярином В. Бутурлiтшм, якому було доручено оформлення вiд iменi царя Олексiя приєднання України до Росiї.

8 сiчня 1654 р. в м. Переяславi /тепер Переяслав-Хмельницький/ вiдбулася народна рада за участю представникiв усiх тих земель України, якi вибилися з-пiд польсько-шляхетської окупацiї. З великою промовою на цiй радi виступив Хмельницький, в нiй вiн закликав приєднатися до Росiї й обґрунтував всi переваги цього акту. Всi присутнi на радi в один голос вимагали приєднати Україну до Росiї. Рiшення про приєднання України до Росiї, прийняте на Переяславськiй Радi, було одностайним i вiдбивало прагнення й життєвi iнтереси всього українського народу.

В Росiї тодi влада була в руках царизму, який гнобив росiйськi народнi маси i проводив колонiальну полiтику щодо пiдкорених народiв.

Перехiд України пiд владу росiйського царя був для українського народу меншим злом порiвняно з небезпекою поглинення України панською Польщею i султанською Туреччиною, яке загрожувало самому iснуванню українського народу.

Приєднання України до Росiї врятувало український народ вiд чужоземного поневолення, дало змогу зберегти йому свою народнiсть, зберегти ще на довший час свою державнiсть. Це приєднання сприяло змiцненню полiтичних, економiчних i культурних зв'язкiв росiйського i українського народiв.

Переяславська Рада поклала основу вiчної дружби й вiчного союзу українського й росiйського народiв, що зростав i мiцнiв протягом дальших столiть спiльної iсторiї й досяг свого найвищого прояву в нашi радянськi часи.

ЦДАГО України. - Ф.I. - On. 70. - Спр. 150. Протоколы, докладные записки, сведения о работе Академии наук УССР. 2 декабря 1943 г. - 22 марта 1944 гг. На 156 арк. - Арк.. 154-156.

In the article, the author traces of estimation adjustment the annexation of Ukraine to Russia in 1654 - and its consequences in the historical science and URSR party-state documents after the governmental decree appearance in 1937, which contained the instruction to regard the highlighted event as "the least evil". The conclusion, based on the sources and literature analysis, was drawn, which stated that from the end of the 30's the ideological process of renovation of Ukraine with Russia reunification concept had begun.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПРОБЛЕМА-ПРИЄДНАННЯ-УКРАЇНИ-ДО-РОСIЇ-В-ОЦIНЦI-IСТОРИКIВ-УРСР-КIНЦЯ-30-х-ПЕРШОЇ-ПОЛОВИНИ-40-х-pp

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ПРОБЛЕМА "ПРИЄДНАННЯ" УКРАЇНИ ДО РОСIЇ В ОЦIНЦI IСТОРИКIВ УРСР КIНЦЯ 30-х - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 40-х pp. // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПРОБЛЕМА-ПРИЄДНАННЯ-УКРАЇНИ-ДО-РОСIЇ-В-ОЦIНЦI-IСТОРИКIВ-УРСР-КIНЦЯ-30-х-ПЕРШОЇ-ПОЛОВИНИ-40-х-pp (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
20 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
8 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
9 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
9 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
9 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
10 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ПРОБЛЕМА "ПРИЄДНАННЯ" УКРАЇНИ ДО РОСIЇ В ОЦIНЦI IСТОРИКIВ УРСР КIНЦЯ 30-х - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 40-х pp.
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones