Libmonster ID: UA-2818

Автор: Г. В. СТЕПАНЕНКО

(Київ)

У статтi висвiтлюється суспiльна роль православного парафiяльного духiвництва українських єпархiй у роки Першої свiтової вiйни. Проаналiзовано умови пастирського служiння в Українi на поч. XX cm. i в перiод вiйни, а також завдання, що ставила держава перед парохами та ступiнь виконання цих завдань.

Велика вiйна 1914 - 1918 pp. належить до подiй, що залишили глибокий слiд в iсторiї людської цивiлiзацiї та мали глобальний за масштабами вплив на iсторичнi долi багатьох народiв, у тому числi українського. Починаючи з 1914 p., публiцисти й iсторики, духовнi та свiтськi журналiсти намагалися дати оцiнку дiяльностi православного духовенства, з'ясувати його суспiльну роль пiд час Великої вiйни 1914-1918 pp. Оцiнки були рiзними: вiд упевненостi в тому, що православнi пастирi до кiнця виконали свiй обов'язок перед паствою, до вiдвертих обвинувачень духовенства в супротивнiй християнським моральним нормам полiцейсько-агiтацiйнiй дiяльностi. Ми ж робимо спробу, враховуючи, з одного боку, високе духовне призначення й обов'язок пастирського служiння, а з iншого, - умови пастирської дiяльностi в українських єпархiях початку XX ст. взагалi i в перiод вiйни, зокрема, та зумовленi ними реальнi можливостi парафiяльних священикiв, дати свою оцiнку дiяльностi православних пастирiв пiд час Великої вiйни.

Умiови пастирського служiння в Українi на початку ХХ. cm.

Православне духовенство України пiсля пiдкорення в XVII ст. Київської митрополiї Московському патрiарху i завдяки полiтицi державної влади Росiйської iмперiї, яка знищила органiзацiйно-церковну структуру українського православ'я, поступово iнтегрувалося в структуру РПЦ - Росiйської православної церкви. Таким чином українськi землi, що входили до складу Росiйської iмперiї, на початку XX ст. стали ареною дiяльностi РПЦ1 .

Адмiнiстративно православна Церква в Українi роздiлялася на 9 єпархiй: Волинську, Київську, Подiльську, Харкiвську, Чернiгiвську, Полтавську, Катеринославську, Херсонську i Таврiйську. Керiвництво ними здiйснювали єпархiальнi архiєреї за допомогою канцелярiй - духовних консисторiй.

стр. 45


Єпархiальних архiєреїв з числа чорного духовенства (ченцiв) призначав Святiйший Правлячий Синод - вищий орган керiвництва РПЦ. Практичне ж керiвництво Св.Синодом здiйснював обер-прокурор, якого призначав особисто iмператор.

9 українських православних єпархiй подiлялися приблизно на 500 благочинних округiв i на бiльше нiж 8200 рiзних за величиною парафiй2 . Парафiя була первинного церковно-адмiнiстративною одиницею, що мала храм iз причтом (парафiяльне духовенство). До складу останнього входили священнослужителi (протоiєреї, iєреї, диякони) та церковнослужителi (дячки, паламарi та iн.), якi, зазвичай, прислужували священику пiд час богослужiння та виконували, за його дорученням, рiзнi роботи в храмi. Священик був настоятелем парафiї. Вiк священнослужителiв коливався в межах вiд 25 до 65 рокiв.

Парафiї, в яких налiчувалося до 700 парафiян, повиннi були мати одного священика й одного дячка; парафiї з числом парафiян понад 700 - священика i диякона, бiльшi парафiї мали двох священикiв, одного-двох дияконiв i двох дячкiв3 . Напередоднi 1917 р. в українських єпархiях налiчувалося понад 21 тис. представникiв бiлого парафiяльного духовенства4 . Характерною нацiональною ознакою українських єпархiй було розпорошення населення по вiддалених вiд храмiв хуторах. Вiдстань iнодi становила 10-12 верст*.

Дохiд парафiяльного священика складався з плати за треби, прибутку вiд церковної землi i казенного утримання. Вiн був дещо бiльшим в українських єпархiях, нiж у росiйських, але все ж далеко не достатнiм.

Попри неодноразовi намагання уряду встановити твердi розцiнки на треби, таких фактично не iснувало. Велике значення мали такi суб'єктивнi моменти, як популярнiсть священика або його бажання й умiння "вибивати" плату. Необхiднiсть торгуватися з приводу плати за треби, за визнаннями самих панотцiв, принижувала священика перед парафiянами.

Церковна земля, хоч i була основою матерiального добробуту парафiяльного духовенства, не забезпечувала необхiдного рiвня доходу. До того ж, необхiднiсть займатися обробкою землi вiдволiкала священикiв вiд виконання своїх прямих обов'язкiв, а в побутi перетворювала їх на селян. Якщо ж парафiяльний пастир наймав парафiян для обробки землi (як це вiдбувалося в бiльшостi парафiй), то це знову ж таки, як i у випадку зi сплатою за треби, ставило його в матерiальну залежнiсть вiд сiльської громади.

Лiквiдацiя матерiальної залежностi вiд парафiян могла б призвести до зростання авторитету духовенства i його самосвiдомостi як пастирiв. Але, незважаючи на те, що 3/4 парафiяльних священикiв українських єпархiй отримували фiксовану казенну платню, така залежнiсть не зникала через мiзернiсть окладу. Так, оклад парафiяльного священика Подiльської губернiї становив 500 (протоiєрей, настоятель собору), 400 (мiський священик) i 300 (сiльський священик) руб. на рiк; диякона - 180 руб. на рiк, а церковнослужителя - вiд 50 до 100 руб. на рiк.5 У той же час середнiй загальний дохiд священно- i церковнослужителiв тiєї ж губернiї з урахуванням усiх трьох статей доходу (церковна земля, плата за треби та казенне утримання) в рiзних парафiях становив: протоiєрея, настоятеля собору - вiд 800 руб. на рiк, мiського священика - вiд 600 руб. на рiк, сiльського священика - вiд 400 руб. на рiк, диякона - вiд 400 руб. на рiк, церковнослужителiв - до 300 руб. на рiк. Маємо на увазi, що вищевикладенi суми подано за станом на 1916 p., коли з викликаних вiйною причин (про якi буде сказано нижче) прибуток вiд церковних треб i землi знизився. У мирний час парафiяльнi священики найбiльш багатих сiльських парафiй українських єпархiй отримували вiд 1200 до 2000 руб. на рiк, диякони - вiд 700 до 1000 руб. на рiк, церковнослужителi - вiд 300 до 700 руб. на рiк6 . Отже, основну частину свого доходу парафiяльний священик прямо чи опосередковано отримував вiд парафiян.


* 1 верста = 1,06679 км

стр. 46


Порiвнюючи суми доходiв парафiяльних священикiв з даними статистики, що свiдчать про рiчнi доходи, наприклад, ординарного професора духовної академiї (3000 руб.), викладачiв мiських елементарних шкiл (близько 900 руб.), лiкарiв (вiд 2400 руб.), робiтникiв рiзних виробництв фабрично-заводської промисловостi європейської частини Росiйської iмперiї (вiд 210 до 450 руб.)7 , звичайно, не можна сказати, що парафiяльний священик бiдував. Але, зважаючи на його соцiальнi завдання й рiвень освiти (96% парохiв українських єпархiй закiнчили духовнi семiнарiї8 ), пастир повинен був вести спосiб життя iнтелiгенцiї, що значно пiдвищувало рiвень необхiдних витрат родини священика. Додамо до цього витрати на обов'язкове й недешеве навчання дiтей i побачимо, що прибуток священика мав бути значно вищим, аби не перешкоджати виконанню його головної мiсiї. У великих мiстах, де парафiяльний причт отримував значнi плати за треби й служби на замовлення приватних осiб, рiвень життя парафiяльних священикiв був значно вищим, але таких парафiй було небагато. Переважну їх бiльшiсть було сформовано iз сiльського населення.

Важливою характерною рисою православного духовенства була його кастовiсть. I хоча на початку XX ст. в основному завершився процес позбавлення духовенства станової замкнутостi, до кiнця синодального перiоду серед клiрикiв, як i ранiше, було мало представникiв iнших станiв9 .

Взаємовiдносини парафiяльного духовенства з паствою складалися неоднозначно. Тут багато що залежало вiд особистих рис парафiяльного священика, його вмiння налагодити контакт iз парафiянами. Джерела свiдчать, що було немало духовних осiб - iстинних пастирiв, вiдданих своїй справi, справжнiх подвижникiв. Однак бiльшiсть православних панотцiв, м'яко кажучи, не мали авторитету серед парафiян, оскiльки формально ставилися до своїх обов'язкiв i вбачали головну свою роль лише в точному вiдправленнi церковних служб, нехтуючи власне пастирським служiнням. У мiстах на вiдносинах мiж духовенством i парафiянами позначалася зростаюча байдужiсть значної частини населення до релiгiї. У селах, як уже зазначалося, на перший план виступали неврегульованi грошовi вiдносини мiж клiром i селянами10 - господарська залежнiсть вiд землi була однiєю з головних причин падiння статусу сiльського пароха. Iснувала навiть певна ворожiсть населення до своїх парохiв: благочинницькi звiти за 1915 р. мiстять згадку про київський звичай "плювати, зустрiчаючись iз священиком" 11 .

Проблема реформи парафiї була однiєю з ключових у планах докорiнних перетворень церковного життя на початку XX ст. Широко обговорювалися рiзнi варiанти заходiв щодо "пожвавлення парафiяльного життя", його демократизацiї та реформування. Однак необхiдного часу для реалiзацiї цiєї програми вже не було.

Що ж до ставлення духовенства до нацiональних прагнень парафiян, то в 1917 р., на думку українського iсторика В.Ульяновського, який ґрунтовно вивчив це питання, "загалом у середовищi духовенства всiх рiвнiв у принципi був достатньо незначний вiдсоток свiдомих прибiчникiв української нацiональної iдеї12 .

Таким чином, можна скласти портрет типового парафiяльного священика перших двох десятирiч XX ст.: не має твердої матерiальної бази, перебуває в постiйнiй турботi про хлiб насущний для своєї, здебiльшого великої, родини, пригноблюється державною владою та єпархiальними архiєреями, зневажається лiберальним суспiльством. Суперечливiсть, невизначенiсть становища духовенства у соцiальному, культурному та економiчному вимiрах перетворили його на культурний i соцiальний симбiоз - "типовий приклад маргiнального стану, яким усi незадоволенi i котрому все ставиться в провину, - i далеке вiд iдеалу життя, i замкнутiсть, i жорстокiсть цензури"13 .

стр. 47


Влив вiйни на життя парафiяльних священикiв

На початку Великої вiйни умови пастирської дiяльностi значно змiнилися на територiї всiєї Українi, але особливо - у прифронтових єпархiях Правобережжя. Тут духовенство повною мiрою, нарiвнi зi своєю паствою, вiдчуло тягар вiйни: загибель рiдних i близьких, розорення, бiженство, полон, докорiнне ламання звичного життєвого укладу.

Вiдсутнiсть робочих рук особливо несприятливо позначилася на господарствi духовенства. Численнi родини священикiв були вимушенi особисто займатися сiльським господарством: працювати в полi, доглядати худобу, пiдтримувати необхiдний стан будiвель. Це ускладнювало побут духовенства i вiдволiкало його вiд виконання своїх прямих обов'язкiв. Релiгiйне пiднесення перших рокiв вiйни, всупереч очiкуванням, не полiпшило матерiального стану духовенства: обов'язковi треби сплачувалися мало, а необов'язковi - згодом значно скоротилися.

У той же час звичнi для духовенства в мирнi роки статтi витрат збiльшувалися внаслiдок загального подорожчання життя: пiдвищилися цiни на квартири, дрова й продукти харчування. У багатьох єпархiях гуртожитки при духовних навчальних закладах були вiдданi пiд вiйськовi шпиталi, а учнi мали проживати на приватних квартирах, що коштувало їхнiм батькам чимало грошей. Внаслiдок загального подорожчання пiдвищувалась плата за навчання в духовних семiнарiях i єпархiальних жiночих училищах. ї вже в 1915 р. багато хто з представникiв духовенства вимушений був не вiдправляти своїх дiтей па навчання через вiдсутнiсть коштiв.

Вiдчутнiше за всiх постраждало духовенство тих парафiй Подiльської i Волинської єпархiй, територiя яких час вiд часу ставала ареною бойових дiй. Причому збитки господарствам парафiяльних пастирiв завдавали як австрiйськi вiйська, так i "нижнi чини" росiйської армiї. У вiдомостях про завданi господарськi збитки, якi подавали парафiяльнi панотцi в єпархiальнi управлiння, йшлося про пограбування будинкiв, сiна, свiйської птицi, знищення меблiв, запасiв зерна. Крiм того, хоча ще статутом духовних консисторий 1841 p. духовенство було звiльнене вiд вiйськових постоїв, в умовах вiйни вони мали мiсце й призводили до витоптування полiв i знищення садiв 14

Нариклад, у проханнi про дотацiї, поданому в Подiльську духовну консисторiю в сiчнi 1916 р. парафiяльним священиком с. Боришковець, зазначалося: "Мiй приход - один з найбiднiших у єпархiї, знаходиться в тилу воєнних дiй, переповнений вiйськами, оголений, об'їдений. Життя подорожчало. У мене 9 душ у сiм'ї: 2 старших сина в дiючiй армiї, на передовiй. А менших для виховання, внаслiдок евакуацiї Кам'янецьких навчальних закладiв, я на позиченi пiд непосильнi проценти й з величезними труднощами грошi, вiдправив разом iз дружиною з дому. А сам голодую. Гiрке, тяжке, сумне становище моє не пiддається опису. Церковна земля другий рiк залишається не обробленого, про iншi доходи й думати не можна"15 .

Господарське управлiння при Св.Синодi намагалося знайти спосiб вiдшкодування збиткiв, завданих духовенству. З цiєю метою було розроблено проект "Временных правил о выдаче суточных денег в районах военных действий духовенству, наиболее пострадавших от нашествий неприятеля местностей" 16 . До прийняття цих "Правил" у єпархiї Правобережної України надходили кошти для виплати допомоги. У 1915 р. з цiєю метою до Подiльської духовної консисторiї надiйшло 7 тис. руб., якi було розподiлено, за розсудом єпископа подiльського Митрофана, серед духовенства тих парафiй єпархiї, через якi "проходили в кiнцi липня - на початку серпня 1914 р. ворожi вiйська"17 . Надалi суми допомоги збiльшувалися. У 1916 р. на Київську єпархiю було видiлено вже 600 тис. руб.18 Утiм суми допомоги, що припадали особисто на кожного потерпiлого священно- i церковнослужите-

стр. 48


ля, були незначнi й у середньому становили вiд 5 до 550 руб. у той час, як суми завданих збиткiв сягали 1700 руб. i бiльше. Виплачувалася лише "винагорода" в розмiрi 10% вiд суми завданих збиткiв19 . До того ж, допомогу отримали далеко не всi потребуючi її.

За свiдченнями самих пастирiв, духовенству пiд час вiйни довелося "бiльше, нiж ранiше, напружувати свої фiзичнi й моральнi сили, аби бути на висотi свого становища"20 .

Завдання парафiяльного клiру пiд час вiйни

Пiд час вiйни державна влада значно ускладнила завдання парафiяльних священикiв, розширила їхнi рамки й посилила контроль над їх виконанням. Крiм традицiйних функцiй, якi парафiяльне духовенство виконувало i в мирний час, - богослужiння, народна освiта й органiзацiя добродiйної дiяльностi, настоятель парафiї зобов'язаний був виконувати роль дiяльного й безкорисливого агiтатора-просвiтника, здатного полум'яною проповiддю розвинути й пiдтримати патрiотичнi почуття парафiян, стати опiкуном поранених солдат, сирiт i бiженцiв, розрадником i помiчником фронтових сiмей, натхненником мобiлiзованих. Для сумлiнного виконання таких надзвичайних завдань було потрiбне справжнє подвижництво, помножене на знання потреб населення й розумiння своєрiдностi моменту, що переживався. Чи можливо було очiкувати цього вiд виснаженого турботами про хлiб насущний, пригнiченого жахами вiйни священика з дуже обмеженим впливом на своїх парафiян?

Для допомоги приходським священикам Св.Синод практично з перших днiв вiйни розпочав видавати газету" Приходской Листок". У першому її номерi красномовно роз'яснювалася мета видання: "З метою правильного й точного iнформування духовенства, а через нього широких народних мас iз сучасними подiями, особливо зi свiту вiйни, щоб у духовенства незмiнно пiдтримувався бадьорий, сповнений мужностi й вiри у велич Росiї настрiй, i щоб духiвництво, у свою чергу, могло передавати цей настрiй прихожанам, оберiгаючи їх вiд впливу неправдивих чуток"21 .

Богослужiння. Отже, головний i священний обов'язок пасторiв полягав у здiйсненнi святих таїнств, молитвi й богослужiннi. На початку воєнних дiй нарiвнi з патрiотичним спостерiгалося й велике релiгiйне пiднесення населення. Звiти благочинних за перiод 1914-1916 pp. свiдчать про переповненi храми. Населення, серед якого внаслiдок мобiлiзацiї зросла питома вага жiнок i лiтнiх людей, не тiльки вважало вiйну Божим покаранням, але й ввiряло своїх близьких, якi пiшли на фронт, суду Всевишнього й волi Провидiння. Мешканцi молилися за призовникiв, стали частiше жертвувати храмам, ретельно виконувати церковнi обряди 22 .

Частими, особливо в першi роки вiйни, були хреснi ходи, всенароднi молебнi про дарування перемоги, якi вiдбулися практично в усiх мiстах. Днi перемог вiдзначалися подiбно до церковних свят23 . Установилася також практика вивiшувати в церквах, церковнопарафiяльних школах, духовних навчальних закладах портрети загиблих солдатiв.

Однак згодом релiгiйне пiднесення населення слабшало; для багатьох вiйна стала тим негативним досвiдом, який остаточно вiдлучив їх вiд релiгiйної вiри й моральностi.

Просвiта народу. Другим обов'язком пастиря була його просвiтницька дiяльнiсть, тобто просвiта народу в дусi православ'я i проповiдь християнських моральних норм. Засобами просвiти мали служити особистий приклад пастора i церковна проповiдь. Практичне завдання парафiяльних священикiв у Росiйськiй iмперiї розширювалося до функцiй стабiлiзацiї життєдiяльностi населення в межах парафiї й пiдтримання довiри до влади - адже парох був не тiльки мiсiонером-пропагандистом вiри, а й державним службовцем 24 .

Розробка iдейного обґрунтування участi Росiйської iмперiї у Свiтовiй вiйнi почалася лише пiсля її вступу в конфлiкт у липнi 1914 р. i велась, як i в

стр. 49


iнших країнах, з позицiй захисту своєї землi, народу, його корiнних iнтересiв i цiнностей вiд посягання iнших держав 25 . Основна роль у поширеннi серед народу патрiотичних iдей "Священної вiйни", за традицiєю, вiдводилася просвiтницькiй дiяльностi православного духовенства. Незважаючи на загальне визнання факту вiдчуженостi мiж парафiянами i священнослужителями, державна влада i церковнi iєрархи у своїх розпорядженнях вiдносно просвiтницької дiяльностi парафiяльного клiру керувалися переконанням, що "православне духовенство ближче вiд усiх стоїть до народу, краще за всiх знає й розумiє психологiю народу й бiльше за всiх iнших суспiльних дiячiв має довiр'я нашого народу"26 . Якщо з першими двома тезами можна погодитися, зважаючи на побут сiльських священикiв, то останнє твердження явно запiзнилося рокiв на двiстi.

"Епархиальные ведомости" всiх українських єпархiй друкували показовi проповiдi патрiотичного змiсту i тексти для позабогослужебного читання, якi кожний парафiяльний священик зобов'язаний був проголошувати у своїй парафiї, їхнiй змiст час вiд часу зазнавав змiн з урахуванням тих нагальних питань, що вимагали роз'яснення. Так, духовенство повинне було заохочувати населення до участi в передплатi на вiйськовi позики, до скорочення вживання м'ясних продуктiв з метою збереження якомога бiльшої їх кiлькостi для потреб армiї, до городництва (у тому числi вчителiв та учнiв церковнопарафiяльних шкiл) "з метою розведення необхiдних для споживання вiйськом городнiх культур"27 тощо.

Повне уявлення про змiст таких бесiд з парафiянами можна отримати, переглянувши, наприклад, "Киевские епархиальные ведомости" за 1916 p.: "He здавайся в полон!", "Йди на вiйну, як на поклик Божий!", "Звiряче ставлення нiмцiв до наших вiйськовополонених", "Повчання новобранцям з приводу листiв, якi надходять вiд наших полонених, в яких описуються нiбито добрi умови життя в полонi", "Лихолiття вiйни посланi нам Господом як кара за вiдхилення вiд православ'я" i т.д. Основна їх iдея залишалася завжди незмiнною: "Ми повиннi перемогти ворога, яких би жертв нам це не коштувало"28 .

Однак на практицi позабогослужебнi бесiди не були популярними серед селян. По-перше, у вихiднi й святковi днi селяни (Правобережної України) були зайнятi риттям окопiв i доставкою будматерiалiв29 . А по-друге, ораторська майстернiсть бiльшостi панотцiв була далекою вiд досконалостi.

У перiод мобiлiзацiї виникали заворушення й безладдя, причинами яких часто були рiзного роду чутки, що збурювали натовп (про наказ царя громити маєтки нiмцiв, про пiдкупи членiв волосного правлiння тощо). З метою боротьби iз заворушеннями серед селян МВС розробило низку заходiв, викладену в циркулярному листi губернаторам вiд 31 липня 1914 р., в якому мiсцевiй владi пропонувалося "вступити нинi в особливо близьке безустанне зiткнення з мiсцевим сiльським населенням, чiтко прислуховуючись до його iнтересiв, повiдомляючи йому в можливих межах про подiї, що вiдбуваються, й паралiзуючи негайно безглуздi й шкiдливi чутки, що потрапляють в його середовище"30 . Вiдповiдальнiсть у справi "ознайомлення й роз'яснення" поширювалася й на парафiяльних священикiв. Пастир повинен був проводжати молитвою та напучуванням коленого призовника, "вселити" йому думку про чесне виконання вiйськового обов'язку, а парафiянам про те, що "все, чого вимагає вiд нас влада, має бути свято виконане, як необхiдне й корисне для держави"31 .

Парафiяльний священик виступав своєрiдним психологом для парафiян-калiк, якi поверталися з вiйни: втiшав їх i надихав на подальше життя32 . Мiське духовенство мало також опiкуватися лазаретами: постiйно вiдвiдувати їх iз духовною метою, а також проводити там агiтацiйно-роз'яснювальну роботу33 .

Парафiяльнi священики вiдповiдали за розповсюдження безкоштовних патрiотичних листiвок, дешевих брошур, що випускалися парафiяльними братствами34 . Цi засоби агiтацiї патрiотичного змiсту виходили з друку в 1914 - 1915 pp. мiльйонами примiрникiв, що є непрямим пiдтвердженням

стр. 50


значного поширення патрiотичних настроїв у народному середовищi в той час. Парафiяни, за свiдченнями священикiв, любили почитати листiвки, але для їх читання часто зверталися до клiру, бо основний вiдсоток письменного населення становили чоловiки, якi пiшли на фронт 35 .

Паралельно з пожвавленням релiгiйних настроїв серед населення спостерiгалося посилення старих i виникнення нових вад. Так, у Київськiй єпархiї скупчення вiйськ i прибулих для риття окопiв вiйськовозобов'язаних стало причиною збiльшення позашлюбних зв'язкiв i, як наслiдок, народження позашлюбних дiтей36 . Спостерiгалося також виникнення таких нових для села й загалом не властивих йому явищ, як марнотратство, франтiвство, прагнення селян i особливо селянок до розкошi, причиною чого стало накопичення ними грошей i вплив мiської культури з її принадами37 . Дедалi бiльше поширювалися забобони, якi парафiяни (в основному сiльських приходiв), особливо жiнки, за свiдченнями священикiв, "домiшували" до Христової вiри. Популярними стали ворожiння на тих, хто пiшов на фронт 38 . Боротьба за викорiнювання всiх цих вад також була завданням просвiтницької дiяльностi духовенства.

Заборона продажу горiлки породила проблему органiзацiї селянського дозвiлля. Село, що протверезилося, стало виявляти цiкавiсть до рiзних форм культурного вiдпочинку. Органiзацiєю сiльського дозвiлля в той час активно займалися земства. Вони спiльно з Мiнiстерством народної освiти на чолi з новим лiберальним мiнiстром П. Н. Iгнатьєвим розпочали розробку та впровадження в життя проекту заснування цiлої мережi повiтових Народних будинкiв, якi мали б хорошi книжковi i художнi фонди, були б обладнанi кiнематографiчними установками i розгорнули б дiяльнiсть з органiзацiї народних театрiв i проведення кiнематографiчних сеансiв 39 . Розвитку культурно-просвiтницької дiяльностi на селi сприяли також кооперативи, якi закуповували кiноустановки, газети, грамофони.

Але подiбна дiяльнiсть зустрiчала осуд, а iнодi й опiр сiльських священикiв, оскiльки театральнi та кiнопостановки часом потурали ницим смакам публiки, пiдривали основи релiгiйної моральностi. Церковнi властi часто розглядали таку роботу як зазiхання на пастирськi функцiї Церкви i джерело поширення безрелiгiозностi"40 . Тому на сторiнках духовних друкованих засобiв iнформацiї заговорили про необхiднiсть розробки "плану нового тверезого життя народу", в якому активну участь мало б узяти парафiяльне духовенство"41 . У той же час, незважаючи на активнiсть земств i культурно-освiтнiх органiзацiй, театр i кiнематограф не могли прийти в кожне село, i проблема дозвiлля залишалася, як i ранiше, надзвичайно гострою. Духовенство, у свою чергу, пропонувало створювати в парафiях парафiяльнi будинки (або будинки тверезостi), якi повиннi були стати "мiсцем молитовних i тверезих зiбрань, аудиторiєю народних читань, бiблiотекою-читальнею"42 . Щоправда, далi проектiв справа не рушила, оскiльки для заснування подiбних закладiв потрiбнi були значнi кошти, до вишукування яких нiяких практичних заходiв вжито не було, а сподiвання на "гаряче бажання" парафiяльних панотцiв виявилося марним.

Однак пияцтво ненадовго пiшло з сiльського життя. Уже в 1914 p., а особливо помiтно в 1915 p., воно стало вiдроджуватися внаслiдок розвитку нелегального виробництва й продажу рiзних сурогатiв горiлки43 .

Парафiяльному священику ставилося в обов'язок також стежити за змiстом листування мiж фронтовиками та їхнiми сiм'ями. Селянство, органiчно зв'язане з фронтом, цiкавилося новинами з театру бойових дiй. Доступними джерелами iнформацiї були не стiльки друкованi видання (газети, журнали в селах були рiдкiстю, i здебiльшого вони були незрозумiлi селянам), скiльки листи рiдних з фронту, а також розповiдi солдат-вiдпускникiв, поранених, iнвалiдiв, якi повернулися з позицiй. Керуючись саме цими джерелами iнформацiї, селяни складали своє бачення фронтових подiй. З iншого боку, листи, отриманi з дому, мали великий вплив на моральний дух фронто-

стр. 51


викiв. У випадку, якщо парафiяльний священик "помiтить якесь хитання, жалкування, побоювання в листах свого прихожанина-солдата, вiн повинен був сам написати йому, пiдбадьорити, втiшити, заспокоїти, а його рiдним, особливо молодiй дружинi, слiд пояснити, щоб вони у своїх листах "не тривожили духовного спокою воїна"44 .

Адмiнiстративна робота. У бiльшостi парафiй було засновано парафiяльнi опiкунськi ради, якi, нарiвнi з парафiяльними опiкунствами i церковними братствами, займалися опiкою сiмей фронтовикiв. Практично в кожному випадку iнiцiаторами виникнення й керiвниками цих органiзацiй були парафiяльнi священики. Вони, крiм органiзацiї добродiйної допомоги (про яку йтиметься нижче), приймали й направляли в єпархiальнi управлiння клопотання осiб i органiзацiй про асигнування пов'язаних iз вiйною благодiйних акцiй45 . Крiм того, часто-густо священикам доручалася робота по з'ясуванню матерiального стану солдатських сiмей перед наданням їм допомоги, нагляду за сиротами i безпритульними дiтьми в парафiях46 .

Зi слiв самих парафiяльних пастирiв, "дiм священика тепер був мiсцем, яке осаджували прохачi, вимагаючи вiд батюшки i насiння, й квартирної допомоги. Сiльська баба не уявляла собi нi державного устрою, нi тяжкого становища, яке переживала країна; вона знає одне: давай пособiє, а якщо його немає, значить винне в усьому мiсцеве опiкування й батюшка, який очолює його"47 .

Турбота про охорону й благоустрiй могил загиблих на вiйнi солдат (а таких могил було безлiч у прикордонних повiтах Волинської та Подiльської губернiй, на територiї яких вiдбувалися вiйськовi дiї) також ставилася в обов'язок парафiяльному духовенству. Так, волинський архiєпископ Євлогiй 13 липня 1916 р. наказом звелiв духовенству своєї єпархiї стежити за станом могил, а крiм того, "вести облiк похованих у них солдатiв з можливо точним зазначенням їхнього походження, мiсця служби й смертi таким чином, щоб можна було завжди дати довiдку про них їхнiм родичам48 .

Приходськi iєреї виконували також певну адмiнiстративну роботу з облiку бiженцiв. Учителi церковних шкiл, псаломщики тих єпархiй, де осiдали бiженцi, сприяли їхньому перепису, а також допомагали в налагодженнi їх побуту49 .

Добродiйнiсть. Небачена доти за своєю руйнiвною силою вiйна викликала й небачений сплеск добродiйностi. Як вiдомо, в Росiйськiй iмперiї на початку XX ст. дiяльнiсть у сферi соцiального пiклування здiйснювалася через мережу добродiйних органiзацiй (громадських, приватних, вiдомчих та iн.). З початком воєнних дiй продовжили свою роботу колишнi, а також було започатковано безлiч нових комiтетiв, рад, товариств, гурткiв тощо, якi в мiру своїх можливостей задовольняли потреби, викликанi воєнним часом. Активiзацiї добродiйностi сприяло небувале патрiотичне пiднесення, що охопило суспiльство на початковому етапi вiйни. Вiйна забрала годувальникiв з багатьох сiмей, i держава з самого початку воєнних дiй оголосила про те, що бере на себе турботу про їхнiй матерiальний добробут. Такi сiм'ї отримували вiд казни допомогу, розмiр якої був рiзним для рiзних частин iмперiї й дорiвнював грошовому еквiваленту 27,8 кг борошна, 4 кг крупи, 1,6 кг солi, 0,4 кг олiї на людину. Дiти до 5 рокiв отримували 1/2 такої норми 50 .

Держава всiляко пiдтримувала, а часто й iнiцiювала, заснування та дiяльнiсть рiзних приватних i громадських добродiйних органiзацiй, що мали за мету своєї дiяльностi полегшення долi сiмей воїнiв51 . Поряд iз рiзними свiтськими органiзацiями на нивi добродiйностi трудилися й православнi священики.

Органiзацiя православним духовенством добродiйностi в перiод Першої свiтової вiйни здiйснювалася за такими напрямами: турбота про сiм'ї фронто-

стр. 52


викiв; допомога пораненим воїнам, збирання пожертвувань на вiйськовi потреби; надання допомоги потерпiлим вiд вiйськових дiй жителям Галичини, Чорногорiї, Сербiї та iнших охоплених вiйною територiй; органiзацiя рiзного типу притулкiв для дiтей солдат, у т.ч. для сирiт загиблих; опiка бiженцiв.

Вiдразу ж пiсля початку воєнних дiй вийшла постанова Св. Синоду за N 6503 вiд 20 липня 1914 p., якою серед першочергових завдань духовенства було визначено матерiальну пiдтримку сiмей солдат. Для здiйснення цiєї задачi було видане розпорядження "негайно створити" в усiх приходах спецiальнi" Приходськi опiкунськi ради пiклування про сiм'ї осiб, якi перебувають у вiйськах"*. Обов'язковими членами такої ради мали бути парафiяльний священик i церковний староста; iншi члени ради та її голова обиралися зборами парафiян, термiн дiяльностi ради також визначався парафiянами. До обов'язкiв парафiяльних опiкунських рад входили облiк солдатських сiмей i з'ясування їх матерiального становища, органiзацiя й проведення виплати державної допомоги сiм'ям солдат. Але, крiм цього, ради також самостiйно виплачували матерiальну допомогу родичам фронтовикiв. Грошовi фонди рад складалися, головним чином, зi зборiв пожертвувань у парафiях i включали також можливi асигнування iз власне церковних сум. Дiяльнiсть опiкунських рад суворо контролювалася єпархiальним керiвництвом52 . Надалi Св. Синод неодноразово (постановами вiд 25.07, 12.08, 19.08, 12.09.1914 та iн.) коригував умови iснування i дiяльностi парафiяльних опiкунських рад. Цi змiни й доповнення стосувалися передусiм посилення контролю за їх дiяльнiстю53 .

З плином часу коло обов'язкiв парафiяльних опiкунських рад змiнювалося в залежностi вiд змiн у потребах пiдопiчних сiмей. Ухвалою Св. Синоду вiд 4.03.1915 р. парафiяльним опiкунським радам доручалася органiзацiя широкої допомоги сiм'ям солдат у проведеннi сiльськогосподарських робiт, а постановою вiд 8.04.1915 р. Св. Синод закликав ради до органiзацiї догляду за дiтьми воїнiв, якi пiд час польових робiт залишалися вдома без нагляду54 .

Добродiйна дiяльнiсть парафiяльних опiкунських рад була досить активною протягом усiєї вiйни, а особливо в першi її роки. В той перiод ради дiяли практично в кожнiй парафiї i з успiхом органiзовували збори пожертвувань парафiян на пiдтримку солдатських сiмей55 .

Данi обов'язкової щомiсячної звiтностi парафiяльних опiкунських рад дозволяють бiльш-менш точно дослiдити результати їхньої дiяльностi. Так, розмiр матерiальної допомоги, отримуваної вiд рад щомiсяця протягом 1915 p., становив по єпархiях: Київська - 25807 руб. 79 коп., Катеринославська - 18870 руб. 63 коп., Подiльська - 5165 руб., Херсонська - 10754 руб. 59 коп., Полтавська - 5946 руб. 28 коп., Волинська - 6189 руб. 58 коп., Харкiвська -9281 руб. 98 коп., Таврiйська - 10388 руб. 51 коп.56 Дiяльнiсть парафiяльних опiкунських рад не обмежувалася видачею грошової допомоги солдатським сiм'ям. Крiм цього, ради надавали їм пiдтримку "натурою", тобто продовольством i деякими необхiдними промисловими товарами; в деяких приходах влаштовувалися навiть спецiальнi харчовi пункти 57 . Як уже зазначалося, парафiяльнi опiкунськi ради були також залученi церковним керiвництвом до надання допомоги солдатським сiм'ям у виглядi виконання необхiдних сiльськогосподарських робiт.


* Необхiдно додати, що, окрiм знову створюваних опiкунських рад, з другої половини XIX - на поч. XX ст. в українських єпархiях дiяли так званi Церковно-приходськi попечительства, що iснували практично при кожному приходi i були створенi для органiзацiї церковнопри-ходського життя. Таких опiкунств до 1902 р. в iмперiї налiчувалося 19 108, причому 4135 приходiв iз цiєї кiлькостi, крiм пiклування про пiдтримку церковних споруд i утримання церковнопарафiяльних шкiл, фiнансували дiяльнiсть 870 шпиталiв на 10 772 особи i 64 лiкарнi на 789 осiб. [Россия в 1913 г. Статистико-документальный справочник. - СПб., 1995. - С.389]. Крiм того, в результатi реформи 1906 р. в деяких єпархiях почали засновуватися Приходскi ради. З початком воєнних дiй виникла необхiднiсть у заснуваннi церковноприходських комiтетiв, якi органiзовували б на мiсцях опiку над родинами солдат дiючої армiї, i дiяльнiсть яких можна було б чiтко контролювати.

стр. 53


Отже, дiяльнiсть парафiяльних опiкунських рад не мала чiтко визначених меж - то була будь-яка посильна допомога, необхiдна родинам, якi залишилися без чоловiкiв унаслiдок вiйни 58 .

До 1916 р. дiяльнiсть парафiяльних опiкунських рад почала потроху слабшати, що не дивно, враховуючи загальний спад патрiотизму й появу антивоєнних настроїв у суспiльствi. Матерiальний стан населення поступово гiршав, у той час як солдатськi сiм'ї, що отримували допомогу вiд казни, часто мали бiльш високий, порiвняно з iншим, бiдним, населенням, рiвень життя, що аж нiяк не сприяло бажанню парафiян надавати їм допомогу 59 . Св. Синод, спостерiгаючи спад активностi дiяльностi рад, намагався навiть своїми наказами через єпархiальних владик надихнути парафiяльну добродiйнiсть 60 .

Всебiчну допомогу солдатським сiм'ям надавали також церковнi братства, якi почали з'являтися з 1860-х pp. їхня дiяльнiсть у 1914 p., перед самою вiйною, отримала новий iмпульс, що супроводжувалося прийняттям нових статутiв61 . Єпархiальнi церковнi братства займалися благоустроєм старих i спорудою нових храмiв, працювали над змiцненням вiри й моральностi серед населення, боротьбою з пияцтвом, хулiганством; займалися вихованням, освiтою пiдростаючого поколiння в дусi канонiв православної церкви i росiйських нацiональних iдеалiв за допомогою вiдкриття бiблiотек, шкiл, читалень, проведення публiчних читань i видання й розповсюдження лiтератури релiгiйно-етичного i патрiотичного змiсту тощо. Кожне єпархiальне братство мало свої повiтовi та парафiяльнi вiддiлення, завдяки чому могло максимально наблизитися до простого люду 62 . На територiї сучасної України на початку Першої свiтової вiйни iснували Київське єпархiальне Св. Володимирське братство, Братство Св. Михайла князя Чернiгiвського, Кам'янець-Подiльське єпархiальне Iоано-Предтеченське братство, Луцьке єпархiальне Хрестовоздвиженське братство, Волинське єпархiальне Свято- Володимирське братство, Харкiвське єпархiальне братство Озерянської iкони Божої Матерi та iн. На початку Першої свiтової вiйни при братствах почали утворюватися спецiальнi Комiтети (ради) пiклування про бiднi родини солдат, якi воювали в дiючiй армiї. Подiбнi комiтети створювалися вiдповiдно й при повiтових та парафiяльних вiддiленнях братств.

При Київському Свято-Володимирському братствi такий Комiтет було засновано вже 22 липня 1914 р. на екстреному засiданнi ради братства в залi Купецьких зiбрань пiд головуванням єпископа чигиринського Никодима. Вiн i очолив Комiтет. Останнiй, його повiтовi та парафiяльнi вiддiлення перш за все зайнялися органiзацiєю i збором пожертвувань на потреби солдатських родин, а також наданням їм конкретної матерiальної допомоги''63 .

Благодiйну дiяльнiсть типового парафiяльного вiддiлення братства можна оцiнити з огляду на повiдомлення священика Спаської церкви м. Корсуня Канiвського повiту Київської єпархiї Федора Комарницького до Київського митрополита Флавiана, датованого 1915 р. Для вiдтворення найбiльш ясної картини дiяльностi парафiяльних братств подамо його лише з невеликими скороченнями: "При Спаськiй церквi м. Корсуня мною вiдкрито приходське Св. Володимирське братство. До його складу ввiйшли 60 чоловiк; почесна по-печительниця княгиня О.В. Лопухiна-Демидова та попечитель князь А.Н. Лопухiн-Демидов. До цього часу сума членських внескiв досягла 559 руб. щороку. Братство, виконуючи програму, намiчену його статутом, маяо на увазi побудову Народного Дому з каплицею "В пам'ять воїнiв, якi загинули в нинiшню вiйну". При братствi мною вiдкрито також "Комiтет пiклування про сiм'ї запасних (чоловiки, призванi в дiючу армiю в результатi мобiлiзацiї. -Г.С.)"... З власних коштiв Комiтету (окремо вiд братства), що становлять 1117 руб. 20 коп., по 17 червня 1915 г. : а) надано допомогу 297 родинам запасних на суму 854 руб. 17 коп.; б) вислано на iм'я преосв. Никодима, єпископа чигиринського 99 жилетiв теплих i 99 пар онуч на суму 72 руб. 63 коп.;

стр. 54


в) зiбрано Комiтетом 123 руб. 54 коп., куплено на них 1,6 т хлiба (муки й пшона) i вислано галичанам, якi постраждали вiд вiйни"64 .

Протягом 1914 р. у Київськiй єпархiї вiдкрилися 12 повiтових i ПО парафiяльних вiддiлень Київського Свято-Володимирського братства. Парафiяльнi братськi комiтети пiклування про солдатськi сiм'ї надали за той рiк матерiальну допомогу 77 840 таким сiм'ям на суму 163 тис. руб.

Особливо активною щодо надання допомоги солдатським родинам була дiяльнiсть Чернiгiвського єпархiального братства Св. Михайла кн. Чернiгiвського, що було зумовлено фактичною вiдсутнiстю в Чернiгiвськiй єпархiї опiкунських рад 65 .

Допомога воїнам - ще один бiк добродiйної дiяльностi парафiяльного духовенства у перiод вiйни. Своєю постановою вiд 5.11.1914 р. Св. Синод "запросив" парафiяльне духовенство взяти участь у зборi серед населення необхiдних для армiї бiлизни й теплого одягу. I навiть у цьому питаннi дiяльнiсть парафiяльних пасторiв чiтко контролювалася: час вiд часу духовнi консисторiї вимагали вiд благочинних звiти про кiлькiсть та адреси вiдправки зiбраних пожертвувань66 .

Парафiяльнi священики агiтували паству, роз'яснюючи людям необхiднiсть пожертвувань, i особисто разом зi своїми сiм'ями брали участь у пiдготовцi необхiдних для солдат речей 67 .

Частiше за все в армiю вiдправлялися теплi й лiтнi сорочки, теплi жилети, рукавицi, шкарпетки, шапки, онучi, бiлизна, хустки, кисети, шарфи, навушники, напульсники, фуфайки, шоломи, рушники, а також чай, тютюн, сiрники, цигарковий папiр, цукор, сухарi68 .

Зiбранi в парафiї речi вiдправлялися парафiяльними священиками до благочинних, якi переправляли пожертвування на певнi склади, створенi спецiально для цих цiлей: склади єпархiальних братств i консисторiй, громадських i приватних добродiйних товариств (наприклад, склади iмператрицi Олександри Федорiвни), рiдше - безпосередньо на фронт, у певнi вiйськовi частини 69 .

Активну участь у збираннi речей для солдат брали також i дружини парафiяльних священикiв та викладачiв духовних навчальних закладiв. Вони органiзовували у своїх парафiях, повiтових та єпархiальних центрах так званi дамськi комiтети, учасницi яких власноруч шили для солдат постiльну й нижню бiлизну, сорочки, подушки, онучi, рушники, в'язали теплi речi70 . Так, добродiйне товариство "дам духовного звання" Херсонської єпархiї до початку 1915 р. пiдготувало й вiдправило солдатам передової 3 пакунки й 3 ящики з подарунками та теплими речами 71 .

Аби скласти уявлення про обсяги допомоги, наданої православними священиками фронтовикам, вважаємо за потрiбне навести данi звiту духовенства Київської єпархiї за перший рiк вiйни. Зазначимо, що речовi й продуктовi посилки в нижченаведеному документi подано в грошовому еквiвалентi: вiд монастирiв Київської єпархiї послано солдатам у дiючу армiю 1613 руб. 87 коп.; вiд церков - 5209 руб. 75 коп., вiд духовенства - 13939 руб. 9 коп.; вiд духовних навчальних закладiв - 216 руб. 47 коп., вiд церковнопарафiяльних шкiл - 12219 руб. 96 коп.; вiд Київського Свято-Володимирського братства -21624 руб. 45 коп. 72 .

Своїм першим з початку вiйни положенням вiд 20.07.1914 р. Св. Синод закликав православне духовенство до пожертвувань на лiкування поранених, для чого пропонувалося монастирям, громадам i всьому духовенству видiлити й пiдготувати пiд лазарети та шпиталi для поранених зручнi примiщення, а потiм пiдтримувати їх матерiально, а всiм обителям - знайти надiйних i здатних для догляду за хворими й пораненими осiб як у самих обителях, так i в iнших мiсцях, де в цьому виникне необхiднiсть. У подальших своїх циркулярах (вересень 1914 р.) Св. Синод доручав ченцям i послушникам брати

стр. 55


участь у перевезеннi поранених iз залiзничних станцiй, i взагалi попрацювати як брати милосердя, для чого бажаючi були прикрiпленi до мiсцевих комiтетiв Червоного Хреста. Положеннями вiд 19.12.1914 р. i вiд 27-28.05.1915 р. Св. Синод доручив православним монастирям i рiзним духовним установам взяти на себе турботу про одужуючих i особливо покалiчених воїнiв. На початку другого року вiйни Св. Синод поновив свiй заклик до православного духовенства жертвувати на потреби поранених солдат, переконуючи в необхiдностi збiльшити розмiри добродiйної допомоги в цьому напрямi: розширити лазарети й шпиталi, збiльшити розмiри грошових внескiв на утримання цих лазаретiв, а також установ Червоного Хреста, поширити дiяльнiсть церкви щодо опiки над воїнами-инвалiдами 73 .

Сам Синод був однiєю з найперших установ, що своїм коштом заснувала лазарети для поранених солдат. Уже 1 вересня 1914 р. було вiдкрито Синодальний Олексiївський лазарет у Петербурзi, що розмiстився в будинку, який, зазвичай, займали обер-прокурори Св. Синоду. На утримання цього лазарету члени Св. Синоду жертвували своє жалування, яке вони отримували на посадi синодальних членiв, а службовцi центральних установ Св. Синоду вносили по 2% вiд своєї зарплати. В лазаретi налiчувалося 100 лiжок, вiн мав у своєму розпорядженнi 5 лiкарiв i кiлька професiйних медичних сестер ("сестер милосердя"). При лазаретi дiяло Опiкунство для одужуючих воїнiв, що надавало солдатам, якi виписувалися з лазарету, речову й грошову допомогу. Звичайно, це був показово-зразковий лазарет, у ньому навiть деякий час читалися лекцiї з сiльського господарства для одужуючих поранених74 .

Серед центральних медичних установ для лiкування фронтовикiв важливе мiсце займали лазарети так званого Комiтету Червоного Хреста духовних навчальних закладiв Росiйської iмперiї. Головою цього Комiтету був Сергiй, архiєпископ Фiнляндський. Комiтет духовних навчальних закладiв органiзовував i матерiально пiдтримував протягом вiйни три медичних центри, названi Серафимiвськими на честь святого Серафима Саровського: етапний Серафимiвський лазарет на 100 лiжок, що знаходився в Мiнську; пересувний Серафимiвський шпиталь на 100 лiжок, виключно хiрургiчний, що знаходився на Кавказькому фронтi (при ньому також був харчово-перев'язувальний пункт, що дiяв безпосередньо на передовiй); Серафимiвський передовий санiтарний транспорт, що дiяв на Пiвденно-Захiдному фронтi, а точнiше - в Галичинi. Всi три медичних центри були добре оснащенi. Так, Серафимiвський передовий санiтарний транспорт мав у своєму розпорядженнi 25 санiтарних i 5 господарських вiзкiв, 2 похiднi кухнi, 1 водовозку, 2 легкових екiпажi для швидкого пересування персоналу, 40 обозних i 10 верхових коней; в ньому працювали 1 лiкар, 2 фельдшери i 70 санiтарiв 75 .

Медичнi установи Комiтету Червоного Хреста духовних навчальних закладiв повнiстю знаходилися на утриманнi духовних академiй, семiнарiй, жiночих i чоловiчих духовних училищ Росiйської iмперiї, включаючи, природньо, українськi єпархiї. Корпорацiї цих навчальних закладiв вiдраховували, як правило, 2/о своєї платнi на користь лазаретiв76

На початку вiйни в пожертвуваннях, що здiйснювалися духовенством, визначалась окрема стаття - "на лiкування хворих i поранених воїнiв". Ця стаття включала наступнi вiдрахування :

а) 5% (iнодi 2%) з валового прибутку церков i по 2% iз загального прибутку духовенства, включаючи державне утримання. В результатi сума виходила досить значного: наприклад, по Київськiй єпархiї в листопадi 1914 р. вона становила 5 595 руб. 52 коп., а в сiчнi 1915 р. - вже 8 317 руб. 62 коп., по Херсонськiй єпархiї - 9 187 руб. 38 коп. в лютому - березнi 1915 р.77 ;

б) грошi, зiбранi з парафiян парафiяльними опiкунськими радами (загалом на теренах iмперiї протягом першого року вiйни ради утримували своїм коштом 452 лiжка для поранених у рiзних лазаретах) та повiтовими й па-

стр. 56


рафiяльними вiддiленнями єпархiальних церковних братств. Так, парафiяльна опiкунська рада с. Стайок Київського повiту Київської єпархiї зiбрала з початку вiйни до 15 сiчня 1915 р. тiльки на потреби хворих i поранених фронтовикiв 204 руб. 37 коп.78 ;

в) частина обов'язкового 3%-ого внеску, що вiдраховувався з платнi викладачiв i службовцiв духовних навчальних закладiв на потреби вiйни, i разовi пожертвування вiд учнiв. Так, корпорацiя Марiупольського духовного училища вiдраховувала щомiсяця 50 руб., вiд корпорацiї Тульчинського духовного училища з 1.08.1914 р. по 1.06.1915 р. надiйшло 315 руб. 73 коп. вiд викладачiв i 5 руб. 50 коп. вiд учнiв, службовцi Кременецького духовного училища вiдраховували щомiсяця 2% своєї платнi, вихованцi Сiмферопольського духовного училища вiдмовилися вiд солодких страв на користь поранених солдат, що в грошовому еквiвалентi становило щомiсяця вiд 25 до ЗО руб., службовцi Київської духовної академiї щомiсяця вiдраховували 3% своєї платнi виключно на потреби санiтарного загону тощо 79 ;

г) посильнi внески вiд законовчителiв, учителiв i учнiв церковнопарафiяльних шкiл, службовцiв церковно-шкiльної справи, а також збори пожертвувань за участю церковнопарафiяльних шкiл. Протягом першого року вiйни на цi кошти утримувалося 7 лазаретiв i 111 лiжок у рiзних лазаретах на територiї всiєї iмперiї 80 ;

д) пожертвування вiд монастирiв. Наприклад, у листопадi 1914 р. частина монастирiв Київської єпархiї ( Виноградський, Жаботинський, Медведiвський, Мошногорський, Богуславський, Корсунський, Матронинський) вiдрахували на потреби хворих i поранених солдат 1% вiд валового прибутку, що склало в сумi 106 руб.; Києво-Печерська лавра вiдрахувала 4% валових прибуткiв, частину "кружечного" збору на пошану пам'ятi вмерлого митрополита Київського i Галицького Флавiана в сумi 502 руб. 72 коп., 482 руб. 84 коп. з братської кружечної суми лаври, 62 руб. iз Лаврських церков; братiя Києво-Софiйського митрополичного будинку вiдрахувала 3% (20 руб. 12 коп.) утримання за жовтень 1914 p.; Києво-Покровський жiночий гуртожицький i Ржи-щевський Спасо-Преображенський монастирi зiбрали за той лее мiсяць 6 руб. 70 коп. i 3 руб. 90 коп. вiдповiдно; по округу благочиния монастирiв м. Києва i Київського повiту надiйшло на потреби Червоного Хреста 23 руб. 81 ;

є) грошi, що вносилися одноразово приватними свiтськими й духовними особами. Наприклад, iз повiдомлення правлiння Полтавської духовної семiнарiї дiзнаємося, що за час iснування лазарету при семiнарiї на його утримання пожертвувано вiд окремих осiб з духовенства 1045 руб. 75 коп., причому середня сума одиничного пожертвування становила 20-30 руб.82 .

Зiбранi таким чином кошти переправлялися в певнi органiзацiї, якi займалися в окремих єпархiях наданням допомоги хворим i пораненим солдатам: єпархiальнi церковнi братства (як, наприклад, у Київськiй, Харкiвськiй єпархiях), мiськi та єпархiальнi комiтети по наданню допомоги хворим i пораненим воїнам (наприклад, Подiльський єпархiальний комiтет з надання допомоги хворим i пораненим воїнам пiд головуванням Митрофана, єпископа Подiльського i Брацлавського), iншi церковнi добродiйнi органiзацiї, спецiально створенi для органiзацiї опiки над пораненими (добродiйне товариство дам духовного звання в Херсонськiй єпархiї, Житомирський комiтет швидкої допомоги пораненим воїнам, iншi). Частина коштiв, зiбраних духовенством, учнями i спiвробiтниками духовних навчальних закладiв та церковнопарафiяльних шкiл, монастирями, надходила також у рiзнi свiтськi добродiйнi органiзацiї (губернськi й повiтовi вiддiлення Червоного Хреста, Тєтянинського комiтету, Скобелiвського комiтету тощо), а також безпосередньо до госпiталiв i лазаретiв, причому не тiльки тих, що були заснованi духовенством83 .

Ситуацiя в українських єпархiях у роки вiйни мала свою специфiку, що обумовлювалося близькiстю їх територiй до фронтової зони. Причому особли-

стр. 57


во це виявилося в значно бiльшiй, порiвняно з iншими регiонами Росiйської iмперiї (за винятком Москви й Петербурга), кiлькостi рiзних шпиталiв, лазаретiв, санiтарних загонiв, лазаретiв для слабосильної команди (для одужуючих воїнiв) тощо. Про це свiдчать, наприклад, данi звiту Св. Синоду про дiяльнiсть православної церкви в справi органiзацiї допомоги пораненим воїнам протягом першого року вiйни. В цьому звiтi визначено п'ятiрку єпархiй з найбiльшою кiлькiстю лiкувальних закладiв, вiдкритих на кошти законовчителiв i вчителiв церковнопарафiяльних шкiл та службовцiв у церковно-шкiльнiй справi: Київська (отримали допомогу близько 400 поранених), Подiльська (142), Петроградська (123), а також Катеринославська й Калузька84 .

На нашу думку, буде доречним детальнiше зупинитися на добродiйнiй дiяльностi деяких лазаретiв, що iснували за рахунок пiдтримки монастирiв, бiлого духовенства або спiвробiтникiв духовного вiдомства.

У Кам'янцi-Подiльському, починаючи з жовтня 1914 p., працювало три лазарети духовного вiдомства, якi було розмiщено при Браїлiвському жiночому монастирi, Немирiвському монастирi та при Немирiвськiй дворiчнiй учительськiй школi. На початку 1915 р. тут вiдкрився ще один, четвертий лазарет на 50 лiжок (їх кiлькiсть надалi було збiльшено до 100), який розташувався в примiщеннi гуртожитку своєкоштних вихованцiв Подiльської духовної семiнарiї, якi роз'їхалися заради цього по приватних квартирах. У цьому лазаретi пiд безпосереднiм керiвництвом спецiального єпархiального спостерiгача було проведено водопровiд i електричне освiтлення, облаштовано окрему ванну кiмнату, пральню, опалюванi туалети, а також було обладнано вiдповiдно до останнiх вимог медицини того часу операцiйну, перев'язочну та аптеку. Дамський гурток, що складався з дружин кам'янецьких священикiв i викладачiв духовної семiнарiї та духовних училищ, заготовив для цього лазарету необхiдну кiлькiсть постiльної бiлизни, подушок i матрасiв. Господарством, приготуванням їжi, доглядом за пораненими в лазаретi займалися, згiдно з розпорядженням єпархiального владики, 8 послушниць жiночих монастирiв85 .

У Харкiвськiй єпархiї пiд час Першої свiтової вiйни було вiдкрито лазарет "iменi єпархiального духовенства", що складався з кiлькох вiддiлень. Одним з них був лазарет на 60 лiжок, розташований у лiкарняному примiщеннi Харкiвського єпархiального жiночого училища. Цiкаво, що повний комплект бiлизни, халатiв та iншого необхiдного iнвентарю було виготовлено ученицями училища пiд керiвництвом педагогiв. До числа iнших вiддiлень лазарету "iменi єпархiального духовенства" входили Богодухiвський лазарет на ЗО лiжок, вiдкритий у примiщеннi церковнопарафiяльної соборної школи в Харковi, лазарети на 15 лiжок кожний у Сумах i Чугуєвi, селах Барвiнкове Iзюмського повiту i Дергачi Харкiвського повiту.

Вартий уваги документ, який було опублiковано в журналi "Вера и разум", N 15 за 1915 p.: "Список лиц и учреждений, сделавших пожертвования на Чугуевский лазарет "имени епархиального духовенства" деньгами с 1 октября 1914 г. по 1 августа 1915 г.". Вiн дозволяє скласти уявлення про ставлення духовенства до своїх лазаретiв. У документi зазначено, що за вказаний перiод на лазарет було пожертвувано 2222 руб. 74 коп. Жертводавцi - представники всiх станiв, але переважно духовного. Кошти надходили як вiд окремих священно-й церковнослужителiв особисто, так i вiд причтiв, парафiян, а також iз "кружечного" збору спецiальними, так званими "лазаретними" кухлями, встановленими в рiзних мiсцях. Цiкаво, що популярним було пожертвування коштiв на iменнi лiжка (органiзовувалися, зазвичай, на 1-2 мiсяцi): наприклад, "Владимира Константиновича Аркаса, церковного старосты с. Старо-Покровского", "Духовенства I округа Змеевского у езда", "Учениц Чугуевской женской гимназии", "Учащихся Покровской церковной школы", "Учащихся начальных училищ г. Чугуєва" та iн. Крiм грошових внескiв вiд духовенства, причтiв, парафiян, свiтських i церковних органiзацiй, надходили пожертвування у виглядi

стр. 58


речей i продуктiв, серед яких найбiльш популярними були полотно, подушки, постiльна бiлизна, ковдри, рушники, шкарпетки, носовi хустки, сорочки, кальсони, вата, хапати, емальований посуд, табуретки, а також цукор, чай, борошно, крупи, овочi, яйця, гас, мило, вугiлля, дрова. Подiбнi пожертвування, згiдно з документом, були досить частими й чималими86 .

У Волинськiй єпархiї вже в серпнi 1914 р. у примiщеннi Житомирського жiночого духовного училища вiдкрився лазарет iменi "Волинського єпархiального духовенства" на 200 лiжок. Спочатку передбачалося, що лазарет проiснує до 1 сiчня 1915 p., але згодом, виходячи з того, що вiйськовi дiї тривали, i кiлькiсть поранених постiйно збiльшувалася, голова єпархiї архiєпископ Євлогiй схвалив рiшення продовжити функцiонування лазарету аж до закiнчення вiйни, щоправда кiлькiсть лiжок було зменшено до 50-60, головним чином, через змiну лазаретного примiщення - з початком занять в єпархiальному жiночому училищi лазарет було перемiщено в будiвлю публiчної бiблiотеки. Лiкарняний корпус Волинської духовної семiнарiї також було зайнято пораненими. Примiтно, що, крiм персон духовного звання й службовцiв духовного вiдомства, в матерiальному забезпеченнi лазарету "Волинського єпархiального духовенства" брало участь i мiсцеве земство, асигнувавши 5 тис. руб. Семiнаристи також надавали посильну допомогу, збираючи грошi для виготовлення носилок, придбання посуду та iнших необхiдних лазарету речей, а бiля лiжок поранених чергували дружини викладачiв i службовцiв семiнарiї87 .

Велику кiлькiсть лазаретiв було вiдкрито при монастирях Харкiвської єпархiї, а саме: при Святогорськiй Успенськiй пустинi (50 лiжок), при Харкiвському Покровському монастирi (на архiєрейськiй дачi, 15 лiжок), при Ряснянському монастирi (20 лiжок), при Охтирському монастирi (15 лiжок), при Курязькому монастирi (15 лiжок), при Богодухiвському жiночому монастирi (15 лiжок), при Миколаївському жiночому монастирi (10 лiжок). Крiм того, Курязький монастир надав Червоному Хресту 2 великих примiщення пiд госпiталь, а Миколаївський, Хорошiвський i Богодухiвський жiночi монастирi вiдрядили ЗО черниць i послушниць до мiсцевого вiддiлення Червоного Хреста для навчання справi догляду за пораненими88 .

Духовенство i викладачi церковнопарафiяльних шкiл i духовних навчальних закладiв Чернiгiвської єпархiї придбали на пожертвуванi кошти Лялицький палац в с. Ляличах Суразького повiту Чернiгiвської губернiї, що належав колись графу Завадовському. У викупленому палацi на початку 1915 р. вiдкрився "Єпархiальний лазарет iменi царевича Олексiя". В єпархiї у перiод вiйни дiяли ще 6 "єпархiальних" лазаретiв, що утримувалися на тi ж кошти: лазарет при Чернiгiвськiй духовнiй семiнарiї, при Василiвському єпархiальному жiночому училищi, при Нiжинському Введенському жiночому й Новгород-Сiверському Преображенському чоловiчому монастирях, а також госпiталi в мiстах Остер i Мена Сосницького повiту 89 .

У Херсонськiй єпархiї в перiод вiйни також працював "єпархiальний" лазарет, розрахований на 50 лiжок, що був розташований у Димитрiєвському Херсоно-Одеському єпархiальному будинку. Крiм того, в Єлисаветградi дiяв лазарет iменi "Єлисаветградського духовного училищного округу" на 25 лiжок, у Херсонi - лазарет на 25 лiжок, що утримувався на кошти мiського духовенства. Церковний лазарет на ЗО лiжок у Миколаєвi фiнансувався виключно з мiсцевих єпархiальних коштiв. Його примiщення складалося з 6 кiмнат, кухнi, коридора, опалюваних ванної i туалетної кiмнат, комори, сараю. Цей лазарет, як i iншi медичнi пункти для фронтовикiв, що дiяли в Херсонськiй єпархiї, багато чим у своєму iснуваннi були зобов'язанi представницям гуртка дам духовного звання Херсонської єпархiї, якi брали на себе обов'язок щоденних чергувань, догляду за пораненими, приготування їжi, виготовлення постiльної та нижньої бiлизни тощо. Великий (понад 100 лiжок)

стр. 59


i широко вiдомий лазарет розмiщувався при Григорiє-Бiзюковому монастирi. До цього лазарету Херсонський жiночий Благовiщенський монастир вiдрядив 20 сестер для догляду за пораненими i також забезпечував його потреби в постiльнiй, нижнiй бiлизнi i теплих халатах. У Херсонськiй єпархiї працювали лазарети одеських афонських подвiр'їв: Пантелеймоиського на 40 лiжок та Андрiївського па 20 лiжок 90 .

Протягом першого року вiйни в Київськiй єпархiї бiлим i монастирським духовенством, спiвробiтниками духовних навчальних закладiв i церковно-парафiяльних шкiл, парафiяльними опiкунськими радами й братством Св. Володимира було засновано 9 лазаретiв, що вмiщували близько 450 поранених, декiлька санiтарних загонiв, а сума пожертвувань на лiкування фронтовикiв досягла 191 395 руб. 32 коп.91 . Один iз найбiльших лазаретiв єпархiї розмiстився в Києво-Печерськiй лаврi (на 120 лiжок). Вiн утримувався виключно за рахунок братiї, для чого вiдраховувалося 2% з братського кухля. Крiм того, Лавра надавала й утримувала примiщення для одужуючих воїнiв. Лазарети були вiдкритi також при Києво-Михайлiвському монастирi, Київському Пустино-Миколаївському монастирi ("Лазарет учащихся церковноприходских школ Киевской епархии"), Києво-Покровському жiночому монастирi, Києво-Софiйському митрополичому будинку ("Лазарет церквей и духовенства Киевской епархии"). При Київському Свято-Троїцькому гуртожицькому монастирi функцiонував центр для легкопоранених та одужуючих солдат92 .

Слiд вiдзначити, що, звичайно ж, не тiльки православна церква виступала органiзатором лiкування поранених. Цим, як вiдомо, займалися в регiонах також iншi громадськi, приватнi, професiйнi, губернськi, земськi органiзацiї. Наприклад, тiльки в Катеринославi вже протягом першого року вiйни iснували наступнi лiкувальнi заклади, утримуванi на нецерковнi кошти: госпiталь для поранених, влаштований дворянами в дворянському будинку; лазарет для поранених iменi спадкоємця цесаревича, облаштований дружиною губернатора в Марийському дитячому притулку; пересувний госпiталь населення Катеринославської губернiї; центральний госпiталь Червоного Хреста. У Подiльськiй губернiї у вiданнi Подiльського губернського комiтету земського союзу до початку 1915 р. перебувало 85 госпiталiв на 4856 лiжок 93 . Однак заслугу в органiзацiї й утриманнi подiбних установ для лiкування солдат не можна визнати винятково свiтською. Як уже зазначалося, духовенство, монастирi, духовнi навчальнi заклади та iншi церковнi органiзацiї багато жертвували на такi медичнi центри94 . Часто траплялося так, що лазарет вiдкривався i дiяв завдяки спiльним зусиллям духовенства, добродiйних органiзацiй, мiських i земських коштiв, приватних внескiв. Наприклад, при Успенськiй церквi м. Олександрiвка Чигиринського повiту Київської губернiї в 1915 р. працював лазарет Червоного Хреста, вiдкритий Київським єпархiальним Свято-Володимирським братством на спiльнi кошти приватних осiб, братства i Червоного Хреста. Даний лазарет щомiсяця надавав медичну допомогу 40-72 пораненим 95 .

З перебiгом воєнних дiй перед суспiльством гостро постала ще одна соцiальна проблема - забезпечення майбутнього воїнiв-iнвалiдiв. Деякi з них потребували постiйного догляду, а для деяких треба було пiдшукувати посильну роботу. Розв'язання цiєї проблеми також було доручене парафiяльному духовенству. Св. Синод звернувся до православних чоловiчих монастирiв iз пропозицiєю влаштувати при них спецiальнi притулки для покалiчених солдат з тим, щоб навчати їх ремеслу (столярному, слюсарному, точильному, шевському, швацькому тощо). Джерела, що дiйшли до нашого часу, не дають права стверджувати, що монастирi жваво вiдгукнулися на такий заклик церковного керiвництва. Зазначимо лише, що дослiдникам вiдомi випадки появи

стр. 60


таких притулкiв у деяких єпархiях. У зв'язку з цим цiкаво також згадати про те, що в 1915 р. рада Таврiйського жiночого єпархiального училища ухвалила рiшення вiдкрити для учениць 7-8 класiв курси сестер милосердя. Передбачалося, що вихованки училища, ставши в майбутньому церковнопарафiяльними матiнками, зможуть надавати бiльш-менш професiйну допомогу покалiченим солдатам своїх парафiй 96 .

Парафiяльному духовенству було доручено також опiку над безпритульними дiтьми, особливо - над солдатськими сиротами. Допомогою таким дiтям, головним чином, займалося Всеросiйське опiкунство з охорони материнства й дитинства, що дiяло за сприяння iмператрицi Олександри Федорiвни. Опiкунство намагалося координувати добродiйну дiяльнiсть у цiй галузi iнших органiзацiй, включаючи й православну церкву. Одним зi спiльних проектiв опiкунства церковних органiзацiй i Мiнiстерства народної освiти стала розбудова й органiзацiя дiяльностi в парафiях мережi сезонних (весна-лiто-осiнь) особливих дитячих притулкiв (ясел), якi створювалися з метою забезпечення догляду за солдатськими дiтьми (у вiцi вiд 3 рокiв), котрi залишалися протягом сезонних сiльськогосподарських робiт без материнського пiклування. Згiдно з положенням Св. Синоду N 2585 вiд 8.04.1915 р., до органiзацiї таких притулкiв закликалися дружини i дочки священно- i церковнослужителiв i парафiян, а також учительки та ученицi рiзних навчальних закладiв, заняття в яких були скороченi через воєнний час. Пiд примiщення для ясел пристосовувалися будiвлi церковних, мiнiстерських, земських та iнших початкових шкiл, а також будiвлi, що звiльнилися пiсля заборони продажу спиртних напоїв. Притулки вiдкривалися на кошти церков i пожертвування парафiян. Загальний контроль за дiяльнiстю притулкiв здiйснювали парафiяльнi опiкунськi ради або парафiяльнi священики особисто, причому благочинним було наказано щомiсяця подавати в духовнi консисторiї звiти про утворення та дiяльнiсть ясел. У питаннях технологiї влаштування дитячих сiльських притулкiв, парафiяльнi опiкунськi ради, згiдно з розпорядженням Св. Синоду, консультувалися з мiсцевими вiддiленнями Всеросiйського опiкунства з охорони материнства й дитинства 97 .

Як i у випадку з улаштуванням притулкiв для воїнiв-iнвалiдiв, масового вiдкриття ясел не спостерiгалося, хоча все ж їхня дiяльнiсть мала мiсце 98 . Нам зустрiчалися звiти благочинних (за листопад 1915 р.) про те, що в їхнiх благочинних подiбних дитячих притулкiв немає, а їх органiзацiя проблематична з фiнансових мiркувань.

Парафiяни, по змозi, намагалися матерiально пiдтримати дiтей фронтовикiв, збирали кошти на придбання їм взуття, одягу, навчального приладдя та шкiльних пiдручникiв, на органiзацiю безкоштовного харчування99 .

Пiд опiку церкви пiдпадали також i сироти, дiти загиблих солдат. Положенням вiд 19.12.1914 р. Св. Синод закликав православних, особливо жiночi монастирi, створювати притулки для солдатських сирiт, де б вони могли здобути початкову освiту 100 . Причому деякi благодiйнi комiтети надавали монастирям матерiальну допомогу в цiй справi. Так, на засiданнi романiвського комiтету, що вiдбулося 6 квiтня 1915 р. пiд головуванням статс-секретаря А. М. Куломзiна, було розглянуто й задоволено клопотання вiд 3 монастирiв про надання їм асигнування або безпроцентних позик на влаштування й утримання притулкiв для дiтей-сирiт101 . У таких притулках при монастирях утримувалася, як правило, незначна кiлькiсть дiтей. Найбiльшим iз вiдомих нам був притулок "для дiтей убитих воїнiв" при Києво-Печерськiй лаврi, в якому в 1917 р. знаходилося 49 хлопчикiв i 27 дiвчаток102 . У переважнiй бiльшостi випадкiв у подiбних монастирських установах знаходилося близь-

стр. 61


ко 10 сирiт. Так, органiзований при ряснинському Свято-Димитрiєвському монастирi такий притулок був розрахований на 10 дiтей (хлопчики до 7 рокiв), при хорошiвському Вознесенському монастирi - на 15 дiтей (дiвчатка), при старобiльському Скорбященському жiночому монастирi - на 12 дiтей, при височиновському Казанському монастирi - на 5 дiтей тощо103 . А коли уряд видав розпорядження про заснування по всiй iмперiї спецiальних "сiльськогосподарських притулкiв для дiтей покалiчених i загиблих воїнiв", Св. Синод своїм положенням вiд 17.07.1915 р. наказав установам i представникам духовного вiдомства сприяти їх органiзацiї104 .

Основною ж формою благодiйної дiяльностi православного духовенства у перiод Першої свiтової вiйни залишалася органiзацiя церковних зборiв пожертвувань на потреби, що виникли у зв'язку з вiйною. Такi пожертвування, зазвичай, збиралися шляхом проведення протягом певного дня в парафiяльних i монастирських церквах спецiальних кухляних або тарiлчаних зборiв, якi проводилися на користь тих або iнших благодiйних громадських та церковних органiзацiй i були присвяченi певнiй потребi, викликанiй воєнним часом. Органiзацiя й порядок проведення зборiв були чiтко визначенi. Насамперед у мiсцевих "Епархиальных ведомостях" друкувалося спецiальне звернення про майбутнi збори; потiм кожний священик на позабогослужебних бесiдах i читаннях у церквах та школах по можливостi ознайомлював своїх парафiян з метою майбутнiх зборiв. За тиждень до дня зборiв вiдповiдне звернення, надруковане на аркушi великого формату, було прикрiплене до вхiдних дверей церкви; безпосередньо в днi зборiв вiдвiдувачi храму дiзнавалися про їхню мету з проповiдi священика 105 .

До числа громадських добродiйних органiзацiй, на користь яких проводилися збори пожертвувань, належали: Романiвський комiтет, Тетянинський комiтет, комiтет товариства з нагляду за дiтьми, чиї батьки загинули пiд час виконання службових обов'язкiв, товариство повсюдної допомоги потерпiлим на вiйнi солдатам та їхнiм сiм'ям, товариство Червоного Хреста, православне палестинське товариство, опiкунствування iмператрицею Марiєю Олександрiвною слiпих, мiсiонерське товариство, вiйськове добродiйне товариство Бiлого Хреста тощо106 . Що ж до церковних органiзацiй, то, головним чином, збором пожертвувань займалися єпархiальнi церковнi братства, а найбiльшу увагу жертводавцiв привертало потерпiле вiд воєнних дiй населення Галичини й Буковини, рiдше - Сербiї та Чорногорiї107 .

Дiяльнiсть духовенства у сферi благодiйностi не дiстала однозначної оцiнки сучасникiв. У громадських колах iснувала думка, що церква недостатньо активно трудилася на нивi милосердя. У свою чергу церковна преса й духовенство виразно заявляли, що "для грандiозної благодiйностi, яка била б в очi, у самого духовенства немає коштiв: йому нi з чого благодiяти в особливо широких розмiрах"108 . Знову ж кидається в очi глибока прiрва мiж планами державної влади й реальними можливостями духовенства. Адже як би активно священик не агiтував парафiян жертвувати, навiть подаючи особистий приклад, селяни не-могли вiддати бiльше того, що мали. Показовим у цьому вiдношеннi може бути звiт парафiяльного священика - голови Опiкунської ради, в якому вiн, наводячи данi про зiбранi в парафiї за першi кiлька мiсяцiв вiйни пожертви (досить вагомi), вiдверто додає, що бiльшого з селян не можна взяти "через численнi збори" - i це далеко не поодинокий приклад 109 .

Усе ж вiдзначимо, що православне духовенство, покликане передусiм своєю мораллю всiляко допомагати ближньому, вiдiгравало одну з провiдних ролей в органiзацiї й розвитку благодiйностi в перiод Першої свiтової вiйни.

стр. 62


Парафiяльний священик, як державний службовець, мав, крiм виконання своїх прямих пастирських обов'язкiв, ще й бути провiдником державної полiтики серед народу. Але в той же час до початку Великої вiйни не було вжито нiяких практичних заходiв щодо пожвавлення парафiяльного життя, пiдвищення матерiального добробуту й соцiального статусу парафiяльного духовенства, яке залишалось у безправному становищi й зневажалося бiльшiстю парафiян. Матерiальне становище парафiяльного духовенства, i без того незадовiльне, помiтно погiршилося пiд час вiйни. Крiм того, внаслiдок комплексу причин, переважна бiльшiсть православних панотцiв формально ставилися до своїх пастирських обов'язкiв, незважаючи на високе призначення священицтва.

У складних умовах вiйни й назрiвання полiтичної та соцiальної кризи в Українi, приходськi пастирi, на жаль, уже не змогли вiдiграти в життi народу призначену їм роль "утiшникiв i вчителiв". Подвижництво багатьох i багатьох православних священикiв, активна суспiльно-полiтична дiяльнiсть окремих представникiв бiлого духовенства, деякi позитивнi результати добродiйної дiяльностi, що заслуговують на повагу й захоплення, не є показовими для всього приходського духовенства, яке в бiльшостi своїй було зайняте обговоренням майбутнiх церковних реформ i розв'язанням нагальних побутових проблем.


1 Iсторiя релiгiї в Українi / За ред. проф. A.M.Колодного i П.Л. Яроцького. - К., 1999. - С.242.

2 Там само. - С. 243.

3 Федоров В. А. Русская православная Церковь и государство. Синодальный период. 1700-1917. - М., 2003. - С. ЗЗ.

4 Iсторiя релiгiї в Українi. За ред. проф. A.M.Колодного i П.Л. Яроцького. - К., 1999. -С.243.

5 Кам'янець-Подiльський мiський державний архiв (далi - К-ПМДА). - Ф.315. - Оп.2. - Спр.382. - Арк. 3-7, 15, 20; - Оп.1. - Спр. 10807. - Арк. 2-11, 14 зв. - 16, 21 зв. - 22 зв., 28 зв. - ЗО.

6 К-ПМДА. - Ф.315. - Оп.2. - Спр.382. - Арк. 3-7, 15, 20; - Оп.1. - Спр. 10807. - Арк. 2-11, 14зв. - 16, 21 зв. - 22 зв., 28 зв. - ЗО; Iсторiя релiгiї в Українi. - К., 1999. - С.245.

7 Россия в 1913 г. Статистико-документальный справочник. - СПб., 1995. - 415 с; Клещук С. Церковная благотворительность: Петербург 1910-х гг. // Православное богословие и благотворительность (диакония). - СПб., 1996. - Вып.III.- С. 163-164; Шавельский Г.И. Воспоминания последнего протопресвитера русской армии и флота. - М., 1996. - С.41.

8 Степаненко Г. В. Освiтня дiяльнiсть православного духовенства в Українi (XIX - поч. XX ст.). - Дис. ...канд. iстор. наук. - К., 2002. - С. 180.

9 Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (XVII - начало XX в.). Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства. В 2-х т. - СПб., 1999. - Т.1. - С. 107.

10 Дякин B. C. Церковь и государство в период третьеиюньской монархии // Новый часовой. - 1996. - N 4. - С. 126-130. - С. 128.

11 Общее настроение и особенные проявления религиозно-нравственной жизни населения Киевской епархии во время войны. (Из благочиннических отчетов) // КЕВ. -1916. -N 21. - Ч.неоф. - С.474-478.

12 Ульяновський В.I. Церква в Українськiй державi (доба Української Центральної Ради). - К., 1997. - 200 с - С.26.

13 Миронов Б. Н. Вказ. праця. - Т.1. - С105.

14 К-ПМДА. - Ф.315. - Оп.1. - Спр.9313. - Арк. 10 зв., 15 зв., 17 зв., 19, 21, 26-26 зв., 29-30.

15 Там само. - Арк. 64.

16 Там само. - Арк. 2.

17 Там само. - Арк. 2, 5.

18 Распоряжения епархиального начальства // КЕВ. - 1916. - N 45 - 46. - Ч.оф. -С 619 - 621.

19 К-ПМДА.- Ф.315. - Оп.1. - Спр.9313. - Арк. 63, 79-89 зв.

20 Общее настроение и особенные проявления религиозно-нравственной жизни населения Киевской епархии во время войны. (Из благочиннических отчетов) // КЕВ. -1916. -N 23. - Ч. неоф. - С.525-530.

стр. 63


21 Центральний державний iсторичний архiв України в м. Києвi (далi - ЦДIАУК). - Ф.127. - Оп.873. - Спр.395. - Арк.1.

22 Общее настроение и особенные проявления религиозно-нравственной жизни населения Киевской епархии во время войны. (Из благочиннических отчетов) // КЕВ. - 1916. -N 21. - Ч. неоф. - С.474-478.

23 Эльвин И. Церковь и война. - М., 1934. - С.45.

24 Леонтьева Т. Г. Жизнь и переживания сельского священника (1861 - 1904 гг.) // Социальная история. - М., 2000. - С.34-56.

25 Поршнева О. С. Социальное поведение российского крестьянства в годы Первой мировой войны (1914 - февраль 1917 г.) // Социальная история. - М., 2000. - С.57-83. - С.59.

26 Очередные задачи пастырского служения в настоящее время. - 4.5. Пастырское попечение о создании христианско-патриотического настроения среди мирного населения во время войны // КЕВ. - 1916. - N20. - Ч. неоф. - С.445-448.

27 Потехин С., прот. Православное пастырство и война (Вниманию приходского духовенства Киевской епархии) // КЕВ. - 1916. - N11. - Ч. неоф. - С.229-232; N14. - Ч. оф. -С.149-153.

28 Пастырское послание преосвященного Оренбургского епископа Мефодия о войне // Киевские епархиальные ведомости. - 1916. - N3. - Ч. оф. - С.63-67.

29 Общее настроение и особенные проявления религиозно-нравственной жизни населения Киевской епархии во время войны. (Из благочиннических отчетов). // КЕВ. - 1916. -N22. - Ч.неоф. - С.498-502.

30 Поршнева О. С. Вказ. праця. - С.57-83; С.65.

31 Очередные задачи пастырского служения в настоящее время. - Ч. 3. Пастырское попечение о воинах-прихожанах и о семействах их // КЕВ.- 1916.- N13. - Ч. неоф. - С.281-289.

32 Шиманский И., свящ. Безногие и ослепшие // КЕВ. - 1916. - N36. - Ч. неоф. -С.776-778.

33 ЦДIАУК - Ф.127. - Оп.1005.-- Спр.159. - Арк.1 зв. - 2 зв.

34 КЕВ. - 1916. - N 35. - Ч. оф. - С.484.

35 Общее настроение и особенные проявления религиозно-нравственной жизни населения Киевской епархии во время войны. (Из благочиннических отчетов) // КЕВ. - 1916. - N22. - Ч.неоф. - С.498-502.

36 Там само.

37 Поршнева О. С. Вказ. праця. - С.57-83; - С.70; Общее настроение и особенные проявления религиозно-нравственной жизни населения Киевской епархии во время войны. (Из благочиннических отчетов) // КЕВ. - 1916. - N22. - Ч. неоф. - С.498-502.

38 Поршнева О.С. Вказ. праця. - С.66.

39 Там само. - С.67.

40 Там само. - С.69.

41 Зарайский В. По поводу предстоящих церковных реформ. (Из беседы с присутствующим в Св.Синоде и членом Государственного совета архиепископом Серафимом Тверским) // Руководство для сельских пастырей. - 1916. - N17-18. - С.373-375.

42 Петровский С., священник. Алкогольный вопрос при свете переживаемых событий // Руководство для сельских пастырей. - 1916. - N 17-18. - С.380-384.

43 Поршнева О. С. Вказ. праця. - С.57-83. - С.69.

44 Очередные задачи пастырского служения в настоящее время. - Ч. 3. Пастырское попечение о воинах-прихожанах и о семействах их // КЕВ.-1916. - N13. - Ч. неоф. - С.281-289.

45 КЕВ. - 1916. - N 22. - Ч. оф. - С.289-291.

46 Там само. - N23. - Ч. оф. - С.314.

47 Приходской Листок (далi - ПЛ). - 1915. - N 138. - С.З.

48 Державний архiв Житомирської областi (далi - ДАЖО). - Ф.91. - Оп.1. - Спр.20. - Арк. 15-153В.

49 О привлечении духовенства и учащих в церковных школах к делу переписи беженцев // КЕВ. - 1916. - N9. - Ч. оф. - С.81-83.

50 КЕВ. - 1914. - N32. - Офиц. отдел. - С.393.

51 ЦДIАУК. - Ф.278. - Оп.1. - Спр.286. - 4.1. - Арк.136, 138-138 зв.

52 КЕВ. - 1914. - N32. - Офиц. отдел. - С.389-391.

53 Там само. - N33. - Офиц. отдел. - С.409.

54 ПЛ. - 1916. - N25. - С.2-3.

55 ЦДIАУК. - Ф.127. - On.876. - Спр.1172. - Арк. 148-148зв.

56 ПЛ. - 1915. - N 141. - С.2; N 176. - С.2; N 118. - С.2; N 99. - С.2; N 138. - С.2; N 100. - С.2.

57 Там само. - N 9. - С.2; N 100. - С.2; N 11. - С.2; N 99. - С.2; ЦДIАУК. - Ф.127. -Оп.876. - Спр. 1178. - Арк.2-2 зв.

58 ПЛ. - 1915. - N 23. - С.4; N 141. - С.2; N 100. - С.2.

59 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп. 876. - Спр.1172. - Арк. 140-140 зв.

60 ПЛ. - 1915. - N 142. - С.З.

61 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп.792. - Спр.28. - Арк.18-19.

62 Там само. - Арк. 5-10.

63 КЕВ. - 1914. - N 30. - Часть неофиц. - С.729, 741-742.

64 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп. 875. - Спр. 2626а. - Арк. 1-1зв., 2 зв. - 4.

65 Вера и Жизнь. - Чернигов, 1915. - N 11-12. - С.298; ПЛ. - 1915. - N 5. - С.2.

стр. 64


66 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп.876. - Спр.1177. - Арк.2; ПЛ. - 1916. - N25. - С.2-3.

67 Там само. - Спр.1172. - Арк.297, 301.

68 Там само. - Арк.360-360 зв., 460.

69 Там само. - Ф.278. - Оп.1. - Спр.286. - 4.1. - Арк.68-70; Ф.127. - Оп.876. -Спр.1172. - Арк.З, 5, 6, 7-7 зв., 13, 12, 13 зв., 14-17, 21, 22, 25, 27, 140-140 зв., 152, 362, 457, 526.

70 Там само. - Арк.148-148 зв., 497.

71 ПЛ. - 1915. - N 10. - С.2.

72 ЦДIАУК - Ф.127. - Оп.876. - Спр.1175. - Арк.4.

73 ПЛ. - 1916. - N 25. - С.2-3.

74 Там само. - 1915 - N 13. - С.З.

75 Там само. - 1916. - N 115. - С.2; N 125. - С.2-3; N 111. - С.2.

76 Там само. - 1915. - N 94. - С.1; N 36. - С.З; N 24. - С.З; N 175. - С.4; N 54. - С.4; N 52. - С.З; N 154. - С.2.

77 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп.876. - Спр.1176. - Арк.1-3 зв., 4; спр.1173, арк.1-3 зв.; КЕВ. - 1914. - N 34. - Часть неоф. - С.836-837; ПЛ. - 1915. - N 148. - С.2; N 92. - С.2.

78 ЦДIАУК.- Ф.127.- Оп.876.- Спр.1172.- Арк. 148-148 зв., 497; ПЛ. - 1915. - N 95.

79 ЦДIАУК . - Ф.711. - Оп.З. - Спр.3970. - Арк.З; ПЛ. - 1915. - N 94. - С.1; ПЛ. - 1915. - N 54. - С.4; N 154. - С.2; N 175. - С.4; N 176. - С.2; N 24. - С.З; N 10. - С.1.

80 ПЛ. - 1916. - N 17. - С.2-3.

81 ЦДIАУК - Ф.127. - Оп.876. - Спр.1176. - Арк.1-3 зв.; Спр.1173. - Арк.1-3 зб.

82 Полтавские епархиальные ведомости (далi - ПЕВ). - 1915. - N 3. - С.229-230; ПЛ. - 1915. - N52. - С.З.

83 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп.876. - Спр.1176. - Арк.1-3 зв.; Спр.1173. - Арк.1-3 зв.; ПЛ. - 1915. - N 24. - С.З.; ПЕВ. - 1915. - N 3. - С.229-230; ПЛ. - 1915. - N 54. - С.4; N 94. - С.1; N 154. - С.2; N 175. - С.4; N 24. - С.З; N 45. - С.З; N 148. - С.2; N 92. - С.2; N 3. - С.2; N 15. - С.4.

84 ПЛ. - 1916. - N 17. - С.2-3.

85 ПЛ. - 1915. - N 15. - С.4.

86 Известия изаметки по Харьковской епархии//Вера и разум,-1915. -N 15- С.455-458.

87 ПЛ. - 1915. - N3. - С.4; N 52. - С.З.

88 Там само. - N 24. - С.З; N 36. - С.З; N 53. - С.2.

89 Там само. - N 57. - С.З; N 118. - С.2.

90 Там само - N 155. - С.З; N 148. - С.2; N 102. - С.2.

91 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп.876. - Спр.1175. - Арк.4.

92 Там само. - Спр.1176. - Арк.1-3зв.; Спр.1173. - Арк.1-3 зв.; КЕВ. - 1915. - N 31. -Часть неоф. - С.729-733; ПЛ. - 1915. - N 32. - С.З.

93 Пл. - 1915. - N 33. - С.1; N 138. - С.З.

94 Там само. - N 3. - С.2.

95 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп.798. - Спр.695. - Арк.1-4; ПЛ. - 1915. - N 31. - С.2.

96 Приюты при монастырях.//Вера и жизнь. - 1915. - N 11-12. - С.173-174; Вера и жизнь. - Обзор церковной и общественной жизни. - 1915. - N 4. - С.86; ПЛ. - 1016. - N 28. - С.2-3; ПЛ. - 1915. - N 33. - С.З.

97 Определение Св. Синода от 8.04. 1915 г. за N2585 // Вера и разум. - 1915. - N 15. -С.448-450; ПЛ. - 1915. - N 95. - С.1; ЦДIАК України. - Ф.127. - Оп.1058. - Спр.64. -Арк.1.

98 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп.1058. - Спр.64. - Арк.5; ПЛ. - 1915. - N 49. - С.2.

99 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп.876. - Спр.64. - Арк.140-140зв.

100 ПЛ. - 1916. - N 26. - С.З.

101 Там само. - N 94. - С.2.

102 ЦДIАУК. - Ф.128. - Оп.З заг. - Спр.726. - Арк.З зв., 4, 4 зв.

103 ПЛ. - 1915. - N 53. - С.2.

104 Там само. - 1916. - N 26. - С.З.

105 Вера и Жизнь. - Оф. часть. - 1915. - N 4. - С.114.

106 ЦДIАУК. - Ф.128. - On.2 заг. - Спр.598. - Арк.1; Ф.127. - Оп.1005. - Спр.171. -Арк.1-3; КЕВ. - 1914. - Ч. неоф. - N17. - С.173; N33. - Ч. оф. - С.413; 1915. - N 46-47-48. - Ч. оф. - С.498-499; Вера и жизнь. - 1915. - N 4. - С.110-114; ПЛ. - 1915. - N 15. -С.2; N 41. - С.З.

107 ЦДIАУК. - Ф.274. - Оп.1. - Спр.3636. - 4.1. - Арк.2; Ф.278. - Оп.1. - Спр.286. -4.1. - Арк.64, 100, 101, 105; Ф.127. - Оп.876. - Спр.1174. - Арк.1-3; Спр.1176. - Арк.5; Спр.1206. - Арк.1, 3; ПЛ. - 1915. - N 8. - С.4.

108 ПЛ. - 1915. - N 108. - С.З.

109 ЦДIАУК. - Ф.127. - Оп.876. - Спр.1172. - Арк.140-140 зв.; Арк.148-148 зв., 497; Арк.362, 457.

The author of the article highlights the social role of the Ukrainian eparchy's Orthodox parochial clergy in the years of the World War I; analyses the conditions of the vicarial service in Ukraine during the beginning of the 20th century and war period, as well as the tasks which were posed in front of conqreqations by the government and the execution range of those tasks.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПРАВОСЛАВНЕ-ПАРАФIЯЛЬНЕ-ДУХОВЕНСТВО-НА-УКРАЇНСЬКИХ-ЗЕМЛЯХ-РОСIЙСЬКОЇ-IМПЕРIЇ-В-РОКИ-ПЕРШОЇ-СВIТОВОЇ-ВIЙНИ-1914-ЛЮТИЙ-1917-pp

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ПРАВОСЛАВНЕ ПАРАФIЯЛЬНЕ ДУХОВЕНСТВО НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ РОСIЙСЬКОЇ IМПЕРIЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВIТОВОЇ ВIЙНИ (1914 - ЛЮТИЙ 1917 pp.) // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПРАВОСЛАВНЕ-ПАРАФIЯЛЬНЕ-ДУХОВЕНСТВО-НА-УКРАЇНСЬКИХ-ЗЕМЛЯХ-РОСIЙСЬКОЇ-IМПЕРIЇ-В-РОКИ-ПЕРШОЇ-СВIТОВОЇ-ВIЙНИ-1914-ЛЮТИЙ-1917-pp (date of access: 01.12.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Олександр Пан
Львiв, Ukraine
458 views rating
24.08.2014 (2656 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
А вообще весь этот кейс с комиками во власти заставил понять, что киношный сценарий разительно отличается от реальной большой политики, где побеждает трезвый, незамутненный запрещенными веществами ум, холодный расчет и опыт – как обязательные составляющие личности, дерзающей определять путь миллионов человек.
Catalog: Разное 
23 hours ago · From Naina Kravetz
Когда менять резину на зимнюю в 2021 году?
2 days ago · From Україна Онлайн
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
3 days ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
7 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
8 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
10 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
11 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
11 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
11 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
12 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ПРАВОСЛАВНЕ ПАРАФIЯЛЬНЕ ДУХОВЕНСТВО НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ РОСIЙСЬКОЇ IМПЕРIЇ В РОКИ ПЕРШОЇ СВIТОВОЇ ВIЙНИ (1914 - ЛЮТИЙ 1917 pp.)
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones