Libmonster ID: UA-3569

Заглавие статьи ПРАВЛІННЯ КОРІАТОВИЧІВ НА ПОДІЛЛІ (1340-ві - 1394 рр.): СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА КНЯЗІВСЬКОГО ОТОЧЕННЯ
Автор(ы) В. М. МИХАЙЛОВСЬКИЙ
Источник Український історичний журнал,  № 5, 2009, C. 34-47

На підставі джерел, які дійшли до нашого часу, проаналізовано соціальну структуру оточення подільських князів Коріатовичів (друга половина XIV ст.), персональний склад та ймовірне походження князівських наближених. Подано біограми всіх осіб, що згадуються у надавчих документах Коріатовичів.

Майже півстолітнє правління на Поділлі князів Коріатовичів залишило настільки помітний слід у джерелах, що й до сьогодні є предметом досліджень, навіть коли йдеться про вже давно відомі та опрацьовані матеріали. Дискусії тривають навколо кількох основних питань, насамперед щодо початку правління онуків Гедиміна на Поділлі. Деякі дослідники пов'язували (і досі пов'язують) це з виправою Ольгерда проти татар та битвою на Синіх Водах. І тут ідеться не так про її місце, як про датування - чи то початок 1350-х рр., 1362 р. або ж 1397 - 1398 рр. Останніми, хто писав про ці події, були Ф. Шабульдо1 та Я. Куртика2. Якщо другий датує прихід Коріатовичів на Поділля приблизно 1349 р., то першого цікавить не стільки рік появи тут нових володарів (він називає 1362 р., тобто усталену дату виправи Ольгерда), а, власне, статус території, за яку точилася боротьба. Ідеться про так званий кондомініум, тобто спільне татарсько-литовське або татарсько-польське володіння подільськими землями. Вочевидь, ані татари, ані нові господарі, князі Коріатовичі, не мали у своєму розпорядженні достатньо сил та ресурсів, щоби повністю контролювати Велике Поділля3.

Не підважуючи тверджень обох дослідників, варто згадати факт другого походу Казимира III на руські землі (1349 р.) із метою остаточного врегулювання власних претензій на ці території, а також угоду від 1350 р. з Людовіком Угорським про успадкування польської корони після смерті Казимира в разі відсутності у того нащадків. Усе це досить добре узгоджується як із подальшими васальними стосунками Коріатовичів та Казимира (як мінімум від 1366 р.) й Людовіка (з


Михайловський Віталій Миколайович - канд. іст. наук, наук. співроб. музею Національного університету "Києво-Могилянська академія".

E-mail: Mykhaylovsky@ukma.kiev.ua

Стаття написана в рамках проекту, підтриманого Gerda Henkel Stiftung (проект AZ 23/SR/05).

стр. 34

1377 р.). Вочевидь, брати відчували реальну потребу у протекції, адже віддаленість Поділля від Литви не дозволяла сподіватися на допомогу з боку великого князя литовського або сусідніх удільних князівств, що перебували під владою Гедиміновичів, а розміри території та сусідство з татарами підштовхували їх до подібного вибору. Для Коріатовичів протекція сильного володаря була запорукою утвердження себе у цій частині Європи як удільних володарів. Для Казимира ж це було наступним кроком у справі підпорядкування східних обширів колишнього Галицько-Волинського князівства (Руського королівства).

Остаточно утвердившись на початку 1370-х рр. у статусі володарів Поділля, Коріатовичі прагнули реально забезпечити своє панування на цій території. Виходячи з наявних у нашому розпорядженні джерел, можемо окреслити кілька напрямів їх діяльності. Одним із найважливіших актів було надання місту Кам'янцю самоврядування (1374 р.). Також князі подбали про заснування тут католицької єпархії (1370-ті рр.). Близько 1370 р. було даровано права на земельні володіння домініканському монастиреві у Смотричі (підтверджено у 1375 р.). Маємо кілька земельних надань для місцевих панів, зокрема Немирі - на Бакоту із селами (1388 р.), Гринькові - на Сокілець із селами (1391 р.) та Бедриху - на села у Скальському повіті (1392 р.).

На зовнішньому напрямку важливого значення (поряд із татарським) набуває молдовський вектор. Невдала спроба Юрія Коріатовича у 1374 р. посісти престол володаря скінчилася його отруєнням4. Оскільки, як припускає Я. Тенговський, одруження майбутнього господаря Петра з Анастасією, донькою Коріата і сестрою подільських володарів, могло відбутися близько 1370 р., а, своєю чергою, Петро став володарем після отруєння Юрія, то зрозуміло, чому увага до справ у сусідній Молдові була одним із важливих напрямків діяльності князів5. Також варто згадати привілеї князів Олександра (1375 р.) і Федора (1385 р.) Коріатовичів краківським купцям на ведення справ у межах Поділля - адже обидві сторони угоди прагнули у такий спосіб забезпечити стабільність та прогнозованість східної торгівлі.

Одним із головних документів, що вийшов з канцелярії князів Коріатовичів, був акт надання місту Кам'янцю самоврядування, тобто магдебурзького права (1374 р.). Про цей документ історики сперечаються із середини XIX ст., адже йдеться про перший на українських землях акт надання місту самоврядування верховним володарем незахідної традиції, та й не зовсім за класичними взірцями. І Олександр, і Юрій Коріатовичі у своєму привілеї, писаному руською канцелярською мовою, зігнорували більшість засад, на яких подібний тип самоврядування поширювався до них (приклад Львова, на який, імовірно, вони могли взоруватися). Те, що документ не містить згадки про раду, а лише визначає межі міської юрисдикції і надає міщанам 200 ланів6, що було вдвічі більше, аніж у привілеї Казимира III Львову7, залишає дослідникам історії Кам'янця-Подільського широке поле для різноманітних припущень.

Важливо підкреслити, що надання Кам'янцю міського права майже збіглося у часі з аналогічним актом князя Владислава Опольського для Галича (19 листопада 1374 р.)8. Та й Львів, а також Санок повторні привілеї на міське право здобули, відповідно, у 1356 та 1366 рр.9 Перемишль повторно отримав його аж у 1389 р.10 Ще одним прикладом є Коломия. У 1395 р. місто одержало герб (короновану голову орла) і право на проведення щотижневих торгів11. Свідченням наявності тут самоврядування, та ще й розділеного за етнічно-релігійною ознакою, є згадка про руського війта Коломиї - Воронка12.

Проте через брак джерел ми не можемо дати точну відповідь на питання -яким взірцем користувалися Коріатовичі при наданні місту самоврядування? Для кого (всього міста чи для окремої громади) вони видали привілей 1374 р.? І хто реально ним користувався? Уже не кажучи про те, що ж спонукало їх до цього

стр. 35

кроку? Не вдаючись до подальшого розгляду цього питання, зазначимо лише один факт. Протягом XV ст. кам'янецькі міщани, які вирішили перейти під міську юрисдикцію Львова, були винятково нащадками вихідців або ж вихідцями з німецьких земель13. Це стосується не тільки Кам'янця. Наприклад, у міській раді Львова серед лавників протягом 1382 - 1387 рр. зустрічаємо Фрича зі Смотрича14.

Розглядаючи документи, що виникли протягом тривалого діархічного правління на Поділлі Коріатовичів, спробуємо окреслити соціальну структуру князівського оточення у зазначений період15. Отже, на верхньому щаблі бачимо самих князів, братів Коріатовичів: Юрія, Олександра, Костянтина, Бориса, Федора, Василя (Семен Юрійович, як імовірний син Юрія Коріатовича, з'являється лише раз серед свідків документа, виданого представниками старшого покоління). У документах вони виступають або парою, або поодинці. Загалом такий спосіб правління не є чимось надзвичайним для того часу. Варто згадати хоча б правління галицько-волинських князів Андрія і Лева Юрійовичів, які в документі від 9 серпня 1316 р. засвідчували добросусідські стосунки з Тевтонським орденом. Титулатуру князів у цьому латиномовному документі подано так: Andreas et Leo, Dei gratia duces totius Terrae Russuae, Galiciae et Lademiriae (Андрій і Лев, Божою милістю князі всієї Руської, Галицької та Володимирської землі)16. Певним дисонансом щодо позначення самих себе у власних документах виглядає лист Костянтина і Бориса Коріатовичів до римського понтифіка Урбана VI із проханням про заснування єпископства на підвладних їм землях. Тут не так важливий текст документа, як титулатура князів - nobilium virorum C[onstantinus] et B[oris] ducum Podolie (шляхетні володарі17 Костянтин і Борис князі Поділля)18. Але варто зауважити, що йдеться про звернення до святого престолу, отже, тут могла бути зовсім інша традиція складання формуляру.

Далі бачимо князя, можливо залежного або близького співпрацівника Коріатовичів - Василя Вінницького (або Божського). На думку сучасного польського історика Я. Тенговського, він є протопластом цілої низки князівських родин українських земель, а саме Збаразьких, Порицьких, Вишневецьких та Воронецьких19. Цій проблемі дослідник присвятив кілька праць, де обгрунтовує думку, що князь Василь Вінницький із великою долею ймовірності може бути батьком Федька Несвизького20. Цю ж версію підтримав у своїй останній публікіції і Я. Куртика21. Аналіз документів, пов'язаних із князем Василем і Федьком Несвизьким, а також історичних подій з кінця XIV ст. по кінець 1430-х рр., провокує до висування як робочої гіпотези про локалізацію міста Божського22.

Наступний щабель займають пани23, під якими у документах Коріатовичів виступають восьмеро осіб: власник Сокільця пан Гринько, власник Бакоти пан Немиря, власник Язлівця пан Рогозка, а також пани Бедришко, Вишко Товстий, Прокіп, Павло Слупич і Михайло Процевич. Із цієї групи маємо і князівських урядників - Гринька, який був червоногродським і подільським старостою, та Рогозку, що був старостою у Смотричі та Язлівці (див. біограми).

Решту свідків, які згадуються у документах, відносимо до нижчої групи - зем'ян та бояр, або князівських слуг і двірських24. Певну ієрархію цієї групи можемо побачити у привілеї Юрія та Олександра Коріатовичів для міста Кам'янця (1374 р.): "...Ktory bojarzyn, albo sraga kniazyi albo ziemianin..." ("...Котрий боярин, або слуга князя або зем'янин..."), "...Ktory bojarzyn, albo sluzebnik kniazi, albo ziemianin..." ("...Котрий боярин, або служебник князя або зем'янин..."). Далі у тексті цього документа бачимо наступний перелік: "...Jesli bedzie kniasz, ziemianin albo dworzanin..." ("...Якщо князь, зем'янин або двірський...")25.

На превеликий жаль, лише незначна кількість із них згадується у джерелах бодай ще один раз. Відтак особи, про яких ми знаємо тільки їх імена, залишаються практично невідомими. Загалом складність з ідентифікацією зумовлена не стільки вкрай слабкою джерельною базою, як, насамперед, різночитаннями щодо

стр. 36

тих самих осіб у документах руської та латинської традицій. Зокрема, останні, які дійшли до нас у пізніших копіях (здебільшого другої половини XVIII ст.), ставлять перед дослідниками складні ребуси щодо визначення осіб з оточення Коріатовичів.

Якщо подивитися на сусідні території, то, окрім князів (ідеться про руський домен короля26), ми бачимо ті ж самі категорії привілейованої верстви. У документі Владислава II Ягайла від 16 жовтня 1395 р., яким король надав місту Коломиї право щотижневого торгу і міський герб, зустрічаємо перелік тогочасної шляхти: "...Quocirca vobis omnibus et singulis capitaneus, baronibus, nobilibus, tenutarys, woiewodis ceterisque terre nostre Russie" ("...До того ж усі й поодинці старости, пани, шляхтичі, зем'яни, воєводи всієї нашої руської землі...")27. Таким чином, бачимо старост (намісників), панів, бояр або зем'ян, державців та воєвод. Ще одним документом, де бачимо структуру шляхетського соціуму не тільки Корони Польської, а й Великого князівства Литовського, є відомий акт адаптації литовських шляхетських родів до гербових братств коронної шляхти. Отже, з боку Корони: "Proinde nos praelati, barones, nobiles et proceres regni Poloniae..." ("А також прелати, пани, шляхта та васали Королівства Польського..."), "...nobilibus boyaris terrarum Lithuaniae..." ("...шляхта, бояри Литовської землі..."), "...baronum et nobilium terrarum Lithwaniae..." ("...пани та шляхта Литовської землі...")28. Гарним прикладом міг би слугувати начебто білінгвічний документ від 19 жовтня 1404 р. про суперечку між королем Владиславом II Ягайлом та Ядвігою й Ельжбетою Пілецькими щодо міста Тичин і Заліської волості - адже маємо два документи, скріплені пергаментним шнурком, один з яких написано руською мовою, а другий -латиною. Але, на превеликий жаль, у руському варіанті відсутні означення категорій свідків, малопольського панства та руського зем'янства. Натомість латиномовна версія документа на їх означення використовує знані нам категорії "шляхтичів та зем'ян руської землі" ("nobiles et terrigene terre Russie")29.

Із документів, писаних руською мовою, маємо такі приклади означення шляхти залежно від персонального складу: "...а при том были бояре земяне" (1378 р.), "...иных добрихъ людии землянъ много было" (1391 р.), "...иных при томъ веле добрыхь велебныхъ шляхетных было" (1414 р.), "...А на то были сведце, добрий панове..." (1421 р.)30.

Отже, неоднорідність привілейованого прошарку на руських землях у XIV ст. виглядала як певний симбіоз. З одного боку, більш ієрархізована польська коронна система, що складалася з панів, шляхти та державців і будувалася за двома ознаками - адміністративно-урядницькою й походженням. З іншого, руського та литовського, боку бачимо панів, зем'ян і бояр. Якщо додати ще й князів, то русько-литовська структура виглядає більш складною за походженням, адже князі, як це видно на прикладі свідків із документів Коріатовичів, не завжди належали до роду Гедиміновичів.

Навіть попри те, що співпрацівники Коріатовичів згадуються у джерелах всього декілька разів, можемо зробити висновок про досить строкатий їх склад. За аналізом імен можемо побачити тут кількох вихідців із західних країв. Про такий стан справ на руських землях маємо промовисту згадку у документі для Ходка Чемеровича: "...и иныхъ много было при томъ добрыхъ людий: полянъ (вихідців з польських етнічних територій - В. М.) и руси"31.

Утверджуючи власну адміністрацію на Поділлі, Коріатовичі спиралися на замкову систему. Із цим пов'язані знані нам із джерел замкові воєводи у Кам'янці, Смотричі, Червоногроді та Язлівці. На жаль, про урядників інших подільських замків нам нічого невідомо. У даному випадку важливими є надання для Немирі на Бакоту і Гринька на Сокілець. Ці великі надання можна з певною долею ймовірності прирівняти до посідання уряду замкового воєводи, та й отримали їх люди з найближчого оточення князів Коріатовичів (особливо це стосується Гринька та

стр. 37

Немирі). Поза джерелами залишилися замки Меджибіж, Скала, Божський, Вінниця, Брацлав, Черкаси, Звенигород. Наявність воєводи в Язлівці дозволяє припустити, що вони були й у досить невеликих населених пунктах. Зокрема, таку практику для XV ст. можна побачити на прикладах Бара, Зінькова, Сатанова, коли невеликий замок ставав центром замкового повіту32.

Отже, за наявними джерелами можемо реконструювати персональний склад воєвод: кам'янецький - Малинтович Остафій Матвій (1374 р.), смотрицький - Олешко (1374 р.), червоногродський - Гринько (1374 р.), Рогозка з Язлівця (1375 р.)33. Серед цього загалу виділяється уряд Гринька, майбутнього володаря Сокільця. Під 1375 р. він зазначений як подільський староста. Водночас у руському домені короля з середини 1350-х рр. при будь-якому верховному володареві цієї території існує уряд генерального руського старости (пан староста руської землі Отто Шлецький (1359, 1368 рр.), пан Андреяш староста руський (1377 р.)34; capitaneus noster generalis, capitaneus terre Russie generalis35). Через брак джерел ми не можемо напевно стверджувати, що уряд, який Гринько тримав у 1375 р., був головним, ставши прообразом уряду генерального подільського старости. Але навряд чи для подільського старости вживалася така формула - "сталося при державе пана Оти Старости руської землі"36, адже на Поділлі староста мав над собою князя, точніше ціле гроно князів. І урядування старости з рук князя, вочевидь, відрізнялося від старостування на теренах руського домену короля.

Наявність підчашого може свідчити про спробу заснування ієрархії урядників князівського двору на взірець дворів Казимира, Людовіка або Владислава Опольського (підчаший - Франчко (1388 р.))37. А інформація про трьох писарів упродовж 18 років свідчить про потребу в їх праці (писарі Супрон (1375 р.), Андрій Морхина (1391 р.), Грегор (1392 р.)).

Згідно з документами, які дійшли до наших днів, і на яких зазначено свідків, персональний склад князівського оточення має такий вигляд:

1374 р.: Свідки акту князів Юрія та Олександра Коріатовичів на міське право для Кам'янця (за копією з 1791 р.): "A swiadkowie nato. Kamieniecki wojewoda Ostaphy Matwy Malintowicz, у z bratem swoim Semianem; Hrynko czerwonogrodzki wojewoda, Olesko smotrycki wojewoda, Olesko Holodanic, Wasko Kobiac. ... A pisan list w zamku kamienieckim ... Reka Suprona pisarza kniazego"38.

1375 р.: У документі князя Олександра Коріатовича для смотрицьких домініканців свідками є "Гринко панъ староста подольскии, смотрицкий воєвода Рогозка, Прокоп, Семенко Карабчеевский"39.

1375 р.: Документ князя Олександра Коріатовича для краківських купців (без свідків)40.

1385 р.: Документ князя Костянтина Коріатовича для краківських купців (без свідків)41.

1388 р.: Документ князів Костянтина і Федора Коріатовичів для пана Немирі на Бакоту з селами Студениця, Привороття, Підтеремці, Ходорівці, Борсуківці, Молодове, Онисимівці, Бронниця, Лядава і Бучаї. Свідками цього документа є "... knjaz' Semen Juriewic, knjaz' Vasilij Vinnickij, pan Hrynko Sokoleckij, Pavel Slupic, Vysko Tolstyj, Chodko Cemerevic, Vysko Chudyj, Pasko Vasnovic, Adamko Sversckovskij, Bedrysko, Hotart Pec, Francko kniazy pocasyj, Bernart Meskovskij, Michajlo Procevic, Jakus Cietko, Michal Popovic, Lutko Hnievomir, Chodor Verozub, Plomen Skerdo, Pasko Buslovic, Jacko..."42.

1391 р.: 20 червня у Смотричі князь Федір Коріатович надає своєму слузі пану Гриньку Сокілець із прилеглими селами. Серед свідків цього документа "панъ Немиря бакотьскии, Янушко Скепецьскии, Михайло Процевичь, Павелъ Ступич, Печь Шюмозкии, панъ Рогозка, панъ Бедришко, Ходко Верозубъ, пань Вышко Тольстыи, Ходько Чемеревич, панъ Прокопъ, Пашко Васнович. А писалъ листъ княжий писарь Аньдреи Морхына..."43.

стр. 38

1392 р.: Князь Федір Коріатович надає панові Бедришку чотири села. Свідками документа є "pan Niemierza bakocki, p[an] Pawet Stupicza, p[an] Michaito Proczowicz etc. ... A pisal ten list Hreor..."44.

З усіх згаданих на документах князів Коріатовичів свідків лише деякі змогли зробити кар'єру на Поділлі за наступних володарів цих земель. Серед них пан Бедрих (Бедришко), який у 1392 р. отримав від князя Федора чотири села у Скальському повіті. Він був вихідцем із Сілезії і користувався гербом "Сверчик", через що його нащадки йменувалися Сверчами (Свірчами). Появу на Поділлі Бедриха пов'язуємо з діяльністю князя Владислава Опольського, а враховуючи той факт, що більшість родин, які користувалися згаданим гербом, походили з Намисловської та Опольської округ45, це припущення видається дуже слушним. Уже його син, Миколай Бедрих (або просто Бедрих, через що їх часто плутають і вважають однією особою), отримавши під час Вітовтового володіння Поділлям (1411 - 1430 рр.) низку надань, вийшов на чільне місце серед місцевого панства. Не дивно, що саме його згадано у джерелах як першого кам'янецького каштеляна (1436/1437 - 1441 рр.)46. До сілезької "діаспори" можемо залучити ще і його далекого родича Адамка Сверчковського та Пашка Бусловича.

Приклад Ходка Чемеровича, імовірно шляхтича з Перемишльської землі, де є село Чемеровичі, і з яким у XV ст. пов'язана родина Чемеровських (Чемерських)47, є доволі цікавим, якщо подивитися на його участь як поважного свідка різноманітних актів того часу - від виданих князем Федором Коріатовичем (1391 р.) до виданих князем Федором Любартовичем (1411 р.). Слід також згадати і про бенефіції від Ягайла та участь у вирішенні суперечки між Ягайлом та Ядвігою й Ельжбетою Пілецькими (1404 р.)48.

Імовірно, деякі пани та зем'яни намагалися не поривати давніх стосунків із представниками династії Гедиміновичів, але в нових реаліях змушені були маневрувати між королем та удільними князями. Для прикладу, пан Ленько Зарубич, староста і жидачівський воєвода князя Федора Любартовича, після 1430 р. перебував серед оточення князя Свидригайла та отримав від нього низку сіл у Луцькій і Кременецькій волостях (у тому числі Олику)49.

Через часту зміну верховних володарів та їх представників, а також з огляду на статус Поділля, подібну практику бачимо за часів Вітовта, коли пани з Бучача, згадуваний уже Бедришко та інші, були лояльними до великого князя литовського, але з його смертю швидко зробили вибір на користь Ягайла.

Зважаючи на наявну джерельну базу, можна зробити деякі висновки. Отже Коріатовичі прагнули впровадити прив'язану до існуючої системи замків адміністративну модель та утворити власну надвірну урядницьку ієрархію. Про це свідчить наявність старост, замкового воєводи та підчашого. На жаль, ми не можемо чітко окреслити структуру у цілому.

Зіставлення зазначених у документах Коріатовичів свідків із наявними джерелами другої половини XIV - першої третини XV ст. дозволяє з певною долею ймовірності побачити князівське оточення. Серед найближчих співпрацівників діархічної моделі правління Поділлям бачимо сина старшого брата Юрія Коріатовича - Семена, залежного від них або співпрацюючого з ними князя Василя Вінницького, місцевих панів, панів з інших руських земель (зокрема Перемишльської), прибульців із польських етнічних територій (про що свідчать імена і відгеографічні прізвиська-прізвища). Наявність у цій групі вихідців із Сілезії є підтвердженням контактів із Владиславом Опольським та його оточенням у часи, коли той правив руським доменом короля (1373 - 1378 рр.).

Отже, можемо визначити соціальну структуру подільської еліти як триступінчасту, де на вищому щаблі разом із володарями перебувають князі - представники родини, залежні або князі-співпрацівники; на другому - пани, а на третьому -бояри, зем'яни, княжі слуги та двірські.

стр. 39

Біограми:

Адамко зі Сверчковець - свідок (як Adamko Sversckovskij) надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). Вірогідно походив із сілезьких Сверчків, які прибули на руські землі разом з Владиславом Опольським. Утім, у жодному з гербовників не згадується Адамко зі Сверчковець. Лише у генеалогії Сверчів з Ожка (de Orzech, de Orzek) є Адам (Зигмунт), батько ксьондза Францішка (див.: Dunikowski J. O rodzie Swierczkow na Rusi w wieku XV і poczatkach rodziny Dunikowskich // Miesiecznik Heraldyczny. -1931. - T. 10. - N 9. - S. 208; N 10. - S. 217).

Бедришко (Бедрих) - свідок (як Bedrysko) надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). Посвідчив надання панові Гринькові на Сокілець (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134).

Буслович Пашко - свідок (як Pasko Buslovic) надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). Місцевість Буславиці розташована у Раціборському повіті (Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego і innych krajow slowiariskich / Pod red. F. Sulimirskiego і in. - Warszawa, 1880. - T. I. - S. 481). Із певною долею ймовірності можемо віднести Пашка Бусловича до сілезьких прибульців.

Василь Вінницький, князь - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). На думку Я. Тенговського, згадуваний у документі князь Василь є тотожним князеві Василеві Божському (Wasilio duce dicto Boszki // Zbior dokumentow znajdujaxych sie w Bibiliotece hr. Przezdzieckich w Warszawie / Wyd. A. Chmiel. - Krakow, 1890. - N VI. - S. 12) - свідкові документа князя Свидригайла, виданого кам'янецьким домініканцям у 1401 р., а також, як припускає Я. Тенговський, батькові князя Федька Несвизького (Tegowski J. Jeszcze o pochodzeniu kniazia Fiodora Nieswickiego // Genealogia. - 1996. - T. 8. - S. 87 - 90).

Васнович Пашко - свідок (як Pasko Vasnovic) надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171); свідок (як Пашко Васнович) документа Федора Коріатовича панові Гриньку на Сокілець (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134).

Верозуб Ходор - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.). (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). Як Ходко Верозуб згадується серед свідків надання князем Федором Коріатовичем пану Гриньку Сокільця (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134). У документі Свидригайла, виданому для кам'янецьких домініканців (1401 р.), зазначено Дем'яна Верозуба - можливо, брата Ходора (Zbior dokumentow znajdujacych sie w Bibiliotece hr. Przezdzieckich w Warszawie / Wyd. A. Chmiel. - Krakow, 1890. - N VI. - S. 12).

Вишко Товстий - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.). (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). Вишко Товстий засвідчив надавчий документ, виданий князем Федором Коріатовичем панові Гриньку на Сокілець (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134).

стр. 40

Вишко Худий - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.). (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171).

Гневомир Лютко - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.). (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). У Перемишльській землі є два села під назвою Лютек. Серед відомих Лютковських (Лутковських) немає жодного Гневомира (Пашин С. Перемышльская шляхта. - С. 72). Можливо, маємо справу з неправильним прочитанням цього документа копіїстом XVIII ст.

Голоданець Олешко - свідок акта князів Юрія та Олександра Коріатовичів, виданого місту Кам'янцю (1374 р.) (Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф. 141. - Спр. 2250/III. - Арк. 2).

Грегор - писар князя Федора Коріатовича (Zrodla dziejowe. - T. V. - S. 22).

Гринько із Сокільця - свідок акта князів Юрія та Олександра Коріатовичів, виданого місту Кам'янцю (1374 р.), як Гринько червоногродський воєвода (Hrynko czerwonogrodzki wojewoda) (Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф. 141. - Спр. 2250/III. - Арк. 2). У 1375 р. як подільський староста князів Коріатовичів (Гринко пант. староста подольскии) був свідком надавчого документа князя Олександра домініканському монастиреві у Смотричі (Розов В. Українські грамоти. - N 10. - С. 20). У 1391 р. отримав від князя Федора Сокілець із прилеглими селами (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 130 - 134). У 1400 р. присутній (як Hriczkone de Sokolicz) у переліку свідків надавчого документа князя Свидригайла, виданого кам'янецьким францисканцям (Kurtyka J. Najstarsze dokumenty dla franciszkanow kamienieckich z lat 1400 і 1402 // Roczniki historyczne. - Poznan, 2001. - R. LXVII. - S. 163), а також свідок (як Rincone de Sokolecz) документа князя Свидригайла для кам'янецьких домініканців (Zbior dokumentow znajdujacych sie w Bibiliotece hr. Przezdzieckich w Warszawie / Wyd. A. Chmiel. - Krakow, 1890. - N VI. - S. 12). У 1404 р. присутній (як Гринко Соколецкий) серед учасників урегулювання суперечки між Владиславом II Ягайлом та Ядвігою й Ельжбетою Шлецькими за місто Тичин і Заліську волость (Розов В. Українські грамоти. - N 38. - С. 70).

Карабчіївський Прокіп - свідок документа, виданого князем Олександром Коріатовичем смотрицьким домініканцям (1375 р.) (Розов В. Українські грамоти. - N 10. - С. 20). О. Груша припускає, що "пан Прокіп" (свідок надавчого документа Гринькові на Сокілець) і Прокіп Карабчіївський можуть бути однією й тією ж особою (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134., також прим. 24).

Карабчіївський Семенко - разом із Прокопом Карабчіївський та смотрицьким воєводою Рогозкою посвідчив надавчий документ, виданий князем Олександром Коріатовичем смотрицьким домініканцям (Розов В. Українські грамоти. - N 10. - С. 20).

Кобіяк Васько - свідок акта князів Юрія та Олександра Коріатовичів, виданого місту Кам'янцю (1374 р.) (Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф. 141. - Спр. 2250/III. - Арк. 2).

Малинтович Остафій Матвій - як кам'янецький воєвода виступив свідком акта князів Юрія та Олександра Коріатовичів, виданого місту Кам'янцю (1374 р.) (Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф. 141. - Спр. 2250/III. - Арк. 2).

Малинтович Сімеон - брат кам'янецького воєводи Остафія Матвія. Виступив свідком акта князів Юрія та Олександра Коріатовичів, виданого місту Кам'янцю (1374 р.) (Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. -Відділ рукописів. - Ф. 141. - Спр. 2250/III. - Арк. 2).

стр. 41

Мешковський Бернат - свідок (як Bernart Meskovskij) надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171).

Морхина (Морхиня) Андрій - писар князя Федора Коріатовича, з-під руки якого вийшов надавчий документ для пана Гринька на Сокілець (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134).

Немиря з Бакоти - у 1388 р. від князів Костянтина і Федора Коріатовичів отримав Бакоту і низку прилеглих сіл (Tegowski J. Sprawa przytaczenia Podola. - S. 171). У 1392 р. виступив свідком надання князем Федором Коріатовичем панові Бедришку низки сіл (Zrodla dziejowe. - T. V. - S. 22). У 1415 р. якийсь Немиря значиться серед свідків надавчого документа князя Свидригайла костелові у Жидачеві (Akta grodzkie і ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowie. - Lwow, 1870. - Т. IІ. - N XXXLX. - S. 65). Чи це той Немиря, що одержав надання 1388 р., сказати складно.

Олешко - смотрицький воєвода. У 1374 р. виступив свідком акту князів Юрія та Олександра Коріатовичів, яким вони надали Кам'янцеві міське право (Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф. .141. - Спр. 2250/III. - Арк. 2).

Печ Готард - свідок (як Hotart Pec) надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowshi J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). Надавчий документ для пана Гринька на Сокілець (1391 р.) посвідчив якийсь Печ Шемюзкии (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 133). Чи це та ж сама особа, тільки з іншим патронімом-прізвиськом, - напевно стверджувати складно.

Пломен Скердо - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171).

Процевич Михайло - 22 червня 1388 р. у міському суді Львова разом із Грицьком Кердейовичем та Прокопом із Поділля виступив свідком у справі з прикріпленням печатки (vel litteras sub sigillis ipsorum) (Najstarsza ksiega miejska 1382 - 1389 / Wyd. A.Czolowski // Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta. -T. I. - Lwow, 1892. - N 606. - S. 100). Свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). Свідок надавчого документа на Сокілець, виданого князем Федором Коріатовичем панові Гриньку (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. -С. 133). Засвідчив надання князем Федором кількох сіл панові Бедришкові (1392 р.) (Zrodla dziejowe. - T. V. - S. 22). У 1404 р. значиться серед учасників урегулювання суперечки між Владиславом II Ягайлом та Ядвігою й Ельжбетою Шлецькими за місто Тичин і Заліську волость (Розов В. Українські грамоти. - N 38. - С. 70).

Попович Міхал - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171).

Рогозка з Язлівця - виступив свідком (як Rohoska de Jazlowycz) ерекційного документа Міхала Авданця, виданого для бучацької римо-католицької парафії (1373 р.). У спеціальній літературі також фігурує інша дата - 1379 р., проте автор погоджується з аргументацією польського історика Є. Сперки, який стверджує, що свідки Гумперт і Ян із Глогова у тому році аж ніяк не могли обіймати зазначені в документі уряди. Додамо, що тут варто звернути увагу на ще одного свідка - Стефана, званого Каспром (Sthepano dicto Casper woywoda jazlowycensi), зазначеного як воєвода язлівецький (Tylus S. Fundacje kosciolow parafialnych w

стр. 42

sredniowiecznej archidiecezji lwowskiej. - S. 108). Пан Рогозка позначений воєводою в Язлівці лише раз - у 1373 р. (Sperka J. Otoczenie Wtadysfawa Opolczyka w latach 1370 - 1401. - S. 292 - 293). Я. Куртика припускає, що Стефан був язлівецьким воєводою з рук Рогозки, і що останній позбувся Язлівця до 20 червня 1391 р., коли він, уже як пан Рогозка (без Язлівця), виступив свідком документа князя Федора Коріатовича (Kurtyka J. Repertorium podolskie. - N 18. - S. 154). У 1375 р. Рогозка, як смотрицький воєвода, посвідчив документ князя Олександра Коріатовича, виданий для смотрицьких домініканців (Розов В. Українські грамоти. - N 10. -С. 20), а у 1391 р. був свідком надавчого документа на Сокілець, виданого панові Гринькові (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 134). В. Семкович припускає, що Язлівець був викуплений у Рогозки чи в його нащадків десь до 1424 р. (Semkowicz W. Rod Awdancow w wiekach srednich. - Poznan, 1920. - S. 267 - 268). Перебування язлівецького дідича Рогозки серед найближчого оточення князів Коріатовича дає підстави припустити, що західним рубежем Поділля на 1375 р. була р. Стрипа. Не виключено, що саме це бралося до уваги при визначенні меж Подільського воєводства у середині XV ст.

Семен Юрійович, князь - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). Це - єдина згадка про вказану особу у джерелах. Я. Тенговський припускає, що князь Семен Юрійович також був Коріатовичем - сином співволодаря Поділля князя Юрія Коріатовича, і або помер після цієї згадки, або загинув у битві на Ворсклі (Tegowski J. Pierwsze pokolenie Giedyminowiczow. - S. 169 - 170).

Скепецький Якушко - свідок надавчого документа на Сокілець, виданого князем Федором Коріатовичем панові Гриньку (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 133).

Слупич Павло - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171); свідок (як Павел Ступич) надавчого документа на Сокілець, виданого князем Федором Коріатовичем панові Гриньку (1391 р.), а також надання для пана Бедришка (1392 р.) (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. - С. 133; Zrodla dziejowe. -T. V. - S. 22). У відомому за регестами листі Федора Коріатовича до князя Скиргайла Павла Слупича названо кам'янецьким воєводою (servum suum Paulum Slupicz vieuodam camenecensem) (Halecki O. Z Jana Zamoyskiego inwentarza Archiwum Koronnego. Materiaiy do dziejow Rusi і Litwy w XV wieku. - Krakow, 1917. - S. 20; Kurtyka J. Repertorium. - N 28. - S. 158).

Супрон - князівський писар, з-під руки якого вийшов акт Юрія та Олександра Коріатовичів щодо надання Кам'янцю міського права (1374 р.) (Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. -Ф. 141. - Спр. 2250/III. - Арк. 2).

Франчко - князівський підчаший і свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171).

Цетко Якуш - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171).

Чемерович Ходко - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171). Також посвідчив (як Ходько Чемеревич) надання князем Федором Коріатовичем панові Гринькові Сокільця (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. -С. 134). 1 жовтня 1399 р. у Львові від короля Владислава II Ягайла отримав села

стр. 43

Надієве з присілком та Кропивники з усіма правами (Archiwum Lubartowiczow Sanguszkow - T. I. - N XXII. - S. 22; Розов В. Українські грамоти. - N 32. - С. 58 - 59). 23 квітня 1400 р. учасник (як пан Чемер) дільчого акту старости руської землі Яна Тарновського між селами Лопатники і Верчани, що відбувався на прохання Михайла Процевича (Купчинський О. Забуті та невідомі староукраїнські грамоти XIV - першої половини XV ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Л., 1997. - Т. 233. - С. 349). У 1404 р. значиться (як Ходко Чемер) серед учасників урегулювання суперечки між Владиславом II Ягайлом та Ядвігою й Ельжбетою Шлецькими за місто Тичин і Заліську волость {Розов В. Українські грамоти. - N 38. - С. 70). Учасник і свідок (як пан Ходко Чємєрь), який завісив власну печатку ("а к тому и нашихъ слугъ зємляньские пєчати пана Ходкова Чємєрєва печать") розмежувального акту князя Федора Любартовича, що відбувся між Данилом Дажбоговичем Задеревецьким та братами Облазницькими (Жидачів, 17 грудня 1411 р.) (Розов В. Українські грамоти. - N 43. - С. 77 - 70; тут див. історію публікації та критику цього документа). 15 серпня 1412 р. князь Федір Любартович установив межу між землями, належними панам Іваськові Дідошицькому та Федорові Чолганському у Галицькій землі. Межа проходила біля с. Надієве, яким володів Ходко Чемер ("tho Chodkowe Czemierowo ku Nadziiewv") (Купчинський О. Забуті і невідомі українські грамоти. - С. 352). Чемеровичі - село в Перемишльській землі (див.: Makarski W. Nazwy miejscowosci dawnej ziemi przemyskiej. - Lublin, 1999. - S. 58 - 59). Про Чемеровських у XV ст. див. дослідження С. Пашина (Пашин С. С. Перемышльская шляхта второй половины XIV - начала XVI века. - С. 73 (Чемешовские)).

Яцко - свідок надавчого документа на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola. - S. 171).

-----

1Шабульдо Ф. Литовська "Задніпрянщина": незнаний аспект синьоводської проблеми // Шабульдо Ф. Синьоводська проблема: Можливий спосіб її розв'язання. - К., 1998. - С. 5 - 50; Його ж. Кондомініум в українських землях XIV століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Л., 2006. - T. CCLI: Праці історично-філософської секції. - С. 7 - 22. Тут подано докладну літературу питання.

2Kurtyka J. Podole pomedzy Polska і Litwa w XIV і 1 polowie XV wieku // Kamieniec Podolski. Studia z dziejow miasta і regionu / Pod red. F.Kiryka. - Krakow, 2000. - T. I. - S. 9 - 59.

3 Під Великим Поділлям мається на увазі територія, яка на південному заході і півдні обмежується Дністром та узбережжям Чорного моря, на сході - Дніпром, на півночі - вододілом басейнів Південного Бугу та Прип'яті, а на заході - руслом річки Стрипи.

4 Детальніше про молдовський період діяльності князя Юрія Коріатовича див.: Czamanska I. Moldawia і Wotoszczyzna wobec Polski, Wegier i Turcji w XIV і XV wieku. -Poznan, 1996. - S. 42 - 50. He виключено, що тут втрутилися якісь родинні справи, адже дружиною молдовського господаря Петра (1375 (?) - 1391 рр.) була Анастасія - донька князя Коріата і сестра володарів Поділля. Більш детально генеалогічні зв'язки молдовських господарів із Гедиміновичами див.: Tegowski J. Powiazania genealogiczne wojewodow moldawskich Bogdanowiczow z domem Giedyminowiczow w XIV-XV wieku // Genealogia. -Poznan; Wroclaw, 1993. - T. 3. - S. 45 - 66; Idem. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczow // Biblioteka Genealogiczna. - Poznan; Wroclaw, 1999. - T. 2. - S. 188 - 189.

5Tegowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczow. - S. 189.

6 Останнім, хто досліджував цей документ, був Я. Куртика, на думку якого його слід датувати 7 лютого 1374 р. (див.: Kurtyka J. Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 r. // Rocznik Przemyski. - 2004. - T. XL. - Zesz. 4: Historia. - N 9 a, 9 b. - S. 147 - 149; див. тут критичні зауваженні й літературу питання).

7 Про земельні володіння Львова та їх розміри: Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. (соціально-правові взаємини). - Л., 2003. - С. 51 - 53.

8Sperka J. Otoczenie Wtadyslawa Opolczyka w latach 1370 - 1401. Studium о elicie wladzy w relacjaeh z monarchy. - Katowice, 2006. - S. 202.

стр. 44

9 Akta grodzkie і ziemskie z Archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowie (далі -AGZ). - Lwow, 1872. - T. III. - N V. - S. 13 - 18; N XV. - S. 34 - 36. Також див.: Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. - С. 50 - 51. Тут подано різні погляди на урбаністичні процеси та зазначена основна література проблеми.

10 AGZ. - Lwow, 1875. - T. V. - N ХІХ. - S. 23 - 25. Про німецьке право в межах Перемишльської землі див.: Dybek E. Lokacje na prawie niemieckim w ziemi przemyskiej w latach 1345 - 1434. - Lublin, 2004. - 244 s.

11 AGZ. - T. III. - N LIX. - S. 110 - 111.

12Розов В. Українські грамоти. - T. I: XIV в. і перша половина XV в. (далі - Українські грамоти). - К., 1928. - N 31. - С. 57.

13 Album civium Leopoliensium. Rejestry przyjec do prawa miejskiego we Lwowie 1388 - 1783/Wyd. A. Janeczek. - Poznan; Warszawa, 2005. - T. I: 1407- Iokusch Melczer de Kamencz (N 38. - S. 5); 1409 - Nicolaus de Kamencz (N 81. - S. 7); 1413 - Paulus Bernhard (N 197. - S. 13); 1414 - Maternus Lamberg(N 221. - S. 15); 1415 - Michael Korznar de Camnicz (N 239. - S. 17); 1418 - Niclos Lawbner (N 325. - S. 21); 1462 - Stanislaus sartor (N 593. - S. 31); 1466 - Iacobus Byero (N 682. - S. 33); 1470 - Iurek Russek pellifex (N 803. - S. 37); 1470 - Hannes Schultis sutor (N 811. - S. 37); 1474 - Bernhardus de Camenecz (N 915. - S. 40); 1475 -Bernhardus de Camenecz (N 925. - S. 41); 1480 - Stanislaus Smalczowany alias Focks (N 1020. - S. 44); 1482 - Adam Altgrosch garber off den briff von Kamencz (N 1066. - S. 46); 1482 - Hannes Bergesteter (N 1069. - S. 46); Paul Renner (N 1082. - S. 47); 1484 - Nicolaus gladiator de Camyenecz (N 1110. - S. 48); Thomas Kyszler faber (N 1115. - S. 48).

14 На це звернув увагу В. Абрагам: Abraham W. Zalozenie biskupstwa lacinskiego w Kamiencu Podolskim // Ksiega pamiatkowa ku uczczeniu 250-tej rocznicy zalozenia Uniwersytetu Lwowskiego przez krola Jana Kazimierza. - Lwow, 1912. - T. I. - S. 10. Згадки про Фрича зі Смотрича див.: Najstarsza ksiega miejska 1382 - 1389 / Wyd. A. Czolowski // Pomniki dziejowe Lwowa z archiwum miasta. - T. I. - Lwow, 1892. - N 1, 85, 142, 233, 350 a, 453.

15 Остання узагальнююча публікація про документи князів Коріатовичів: Tegowski J. Dokumenty Koriatowiczow wladcow Podola w XIV wieku. Tendencje kulturowe Podola za Koriatowiczow // Tekst zrodla. Krytyka. Interpretacja. - Warszawa, 2005. - S. 227 - 237.

16Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII - першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. - Л., 2004. - С. 145 - 152.

17 Латиною "viror", "viroris" має декілька значень, зокрема "зелений колір", але й також "сила" та "міць". Тому у цьому випадку варто застосувати слово "володарі", адже йдеться про князів, які у листі до святого престолу змушені були опускати згадку про свою князівську гідність перед власними іменами. Актуальним також залишається питання про їх конфесіалізацію - імовірно, що на той час вони були охрещеними.

18Abraham W. Zalozenie biskupstwa lacinskiego w Kamiencu Podolskim. - S. 12.

19Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola do Korony Polskiej w koncu XIV wieku // Teki Krakowskie. - T. V. - Krakow, 1997. - S. 171.

20Tegowski J. Pochodzenie kniaziow Iwana і Fiodora Nieswickich // Genealogia. - 1996. T. 7. - S. 125 - 135; Idem. Jeszcze о pochodzeniu kniazia Fiodora Nieswickiego // Genealogia. -1996. - T. 8. - S. 87 - 90.

21Kurtyka J. Wiernosc і zdrada na pograniczu. Walki о Braclaw w latach 1430 - 1437 // Historia vero testis temporum: Ksiega jubileuszowa poswiecona profesorowi Krzysztofowi Baczkowskiemu w 70 rocznice urodzin / Pod red. J.Smoluchy etc. - Krakow, 2008. - S. 691.

22 Висвітлення цієї проблеми вимагає окремого дослідження.

23 Про титул "пан" див.: Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV - до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. - К., 2008. - С. 131 - 134.

24 Термін "двірський" використовується на означення дрібної служилої шляхти, на противагу терміну "дворянин", який у нашій історіографічній ситуації перешкоджатиме адекватному сприйняттю зазначеного прошарку шляхти. Цим самим продовжуємо традицію вживання форми "двірський", використаної Л. Махновцем при перекладі Галицько-Волинського літопису для означення боярського оточення князів (див.: Літопис руський за Іпатським списком / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. - К., 1990. - С. 384). Див. також: Словарь української мови / Упор. Б. Грінченко. - Т. І (А-Ж). - К., 1907. - С. 362.

25 Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника (далі - ЛННБУ ім. В. Стефаника). - Відділ рукописів. - Ф. 141. - Спр. 2250/III. - Арк. 2, 3. Слід зауважити, що всі копії цього документа дійшли до нашого часу у сполонізованому вигляді. Навіть най-

стр. 45

ближча до оригіналу копія, що походить із Литовської метрики (зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві), і з якої готував свою публікацію цього документа М. Грушевський, теж є дуже віддаленою від руського зразка, який вийшов із канцелярії князів Коріатовичів (див.: Грушевський М. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України. Серія перша (Ч. 1 - 80) (1361 - 1530) // Грушевський М. Твори: У 50 т. - Л., 2005. - Т.7: Серія "Історичні студії та розвідки (1900 - 1906)". - N 11. - C. 144 - 145).

26 Під руським доменом короля мається на увазі частина території колишнього Галицько-Волинського князівства і Руського королівства (князівства), яка пізніше стала основою Руського воєводства. Цей термін є коректним із погляду відповідності тим процесам, що відбувалися на цій території, адже використання терміна "Галичина" є неприйнятним з огляду на його пізньомодерне походження, а поширене у польській історіографії поняття "Червона Русь" ("Rus Czerwona") не має жодного підкріплення у тогочасних джерелах. Достатньо подивитися титулатуру володарів цієї території із середини XIV ст., де вони називають себе господарями Руської землі. Їх намісники, починаючи від 1350-х рр., писалися старостами Руської землі (див. приклади у тексті). Відтак використання цього терміна є коректним для території майбутнього Руського воєводства від середини XIV по 1434 р. Що стосується Поділля, то тут треба зважати на статус і підпорядкування як усієї, так і окремих частин цієї території після 1394 р. Мається на увазі Західне Поділля, яке в 1395 - 1399 рр., як територія на княжому праві, було передане Спиткові з Мельштина; подільське князювання Свидригайла (1400 - 1401 рр.); Ягайлова зверхність над цілим Поділлям (1402 - 1411 рр.); пожиттєве подільське володарювання Вітовта (1411 - 1430 рр.). І останній відтинок часу, після смерті Вітовта, коли Поділля стає ареною боротьби мід Владиславом II Ягайлом та Свидригайлом, що завершується укладанням перемир'я у 1432 р. і поділом на Східне та Західне Поділля (західна частина у 1434 р. стане Подільським воєводством у складі Корони Польської).

27 AGZ. - Т. III. - N LIX. - S. 111.

28 Akta unji Polski z Litwa. 1385 - 1791 / Wyd. S. Kutrzeba і W. Semkowicz. - Krakow, 1932. - N 49. - S. 53, 54. В ухваленому 2 жовтня 1413 р. у Городлі документі, яким окреслювався характер об'єднання Великого князівства Литовського з Короною Польською і надавалися привілеї литовській шляхті, але тій, яка використовуватиме герби, надані литовцям коронною шляхтою, визначаються такі категорії шляхти: "... baronum, nobilium, procerum et boyarorum eiusdem terrae Lyttwaniae ...". Ці ж категорії у польскій версії документа зазначені як "... panow, slachty, przelozonyh і bojarow wola tejze ziemie litewskiej ..." (Ibid. - N 51. - S. 63).

29 Kodeks dyplomatyczny Malopolski / Wyd. F. Piekosinski. - Krakow, 1905. - T. IV (1386 - 1450). N 1084. - S. 93.

30Розов В. Українські грамоти. - N 13. - С. 26; N 24. - С. 45; N 46. - С. 85; N 50. - С. 92.

31 Archiwum Lubartowiczow Sanguszkow w Slawucie. - Lwow, 1887. - T. I (1366 - 1506). - N XXII. - S. 22; Розов В. Українські грамоти. - N 32. - С. 58 - 59.

32Михайловський В. Велика земельна власність на Західному Поділлі у XV ст. (на прикладі документів для Шафранців і Одровонжів) // Kamieniec Podolski. Studia z dziejow miasta і regionu / Pod. red. F. Kiryka. - Krakow, 2005. - T. II. - S. 90 - 98.

33 Варто згадати Язлівець, який пізніше входив до складу Подільського воєводства. Тому тут зазначено воєводу, поставленого там князем Владиславом Опольським. Стефан, званий Каспром, значиться серед свідків ерекційного документа Міхала Авданця, виданого для бучацької католицької парафії у 1373 р., де присутній і Рогозка з Язлівця (див.: AGZ. T. V. - S. 20; Tylus S. Fundacje kosciolow parafialnych w sredniowiecznej archidiecezji lwowskiej. - Lublin, 1999. - S. 108).

34Розов В. Українські грамоти. - N 5. - С. 10; N 8. - С. 16; N 12. - С. 24.

35Sperka J. Otoczenie Wladysiawa Opolczyka w latach 1370 - 1401. - S. 361.

36Розов В. Українські грамоти. - N 9. - С. 18.

37 Під 1378 р. згадується Вітек - підчаший двору князя Владислава Опольського (див.: Sperka J. Otoczenie Wiadysiawa Opolczyka w latach 1370 - 1401. - S. 355).

38 ЛННБУ ім. В. Стефаника. - Відділ рукописів. - Ф. 141. - Спр. 2250/III. - Арк. 2. Ці ж свідки ще раз згадані на початку копіарія у дещо змодернізованій писарем формі. Аркуш зі свідками цього документа з помилками був опублікований А. Юречком (див.: Jureczko А. Dokument lokacyjny Kamierica Podolskiego // Studia z dziejow miasta і regionu / Pod red. F.Kiryka. - Krakow, 2000. - T. I. - S. 62).

стр. 46

39Розов В. Українські грамоти. - N 10. - С. 20.

40 Kodeks dyplomatyczny miasta Krakowa 1257 - 1506 / Wyd. F.Piekosiriski. - Krakow, 1879. - N XLVII. - S. 57.

41 Ibid. - S. 74 - 75.

42Tegowski J. Sprawa przylaczenia Podola do Korony Polskiej wkoricu XIV wieku. - S. 171. На жаль, оригінал цього документа не зберігся. Публікація Я. Тенговського грунтується на копії другої половини XVIII ст., в якій копіїст зробив латинську транслітерацію. Імена свідків подаємо за версією публікатора документа - Я. Тенговського. Дещо інакше вважає Т. Трайдос, який розділяє Гневомира Лютка на двох осіб, також окремою персоною виступає Готард, а от Печ і Франчко у нього є представниками родини бучацьких панів (див.: Trajdos T. Kosciol katolicki na ziemiach ruskich za panowania Wladyslawa II Jagieliy (1386 - 1434). - T. I. - Wroclaw etc., 1983. - S. 132). На жаль, автор не обгрунтував свої припущення щодо саме такого прочитання імен свідків.

43Груша А. Невядомая грамата Федара Карыятовіча за 1391 г. // Беларускі гістарычны агляд. - 2001. - Т. 8. - Сшытак 1/2. - С. 133 - 134.

44 Zrodla dziejowe. - T. V: Lustracye krolewszczyzn ziem polskich Wolynia, Podola і Ukrainy z pierwszej polowy XVII wieku / Wyd. A.Jablonowski. - Warszawa, 1877. - S. 22. Свідків подано за копією XVII ст.

45Dunikowski J. О rodzie Swierczkow na Rusi w wieku XV і poczatkach rodziny Dunikowskich // Miesiecznik Heraldyczny. - 1931. - N 10. - S. 222 - 223.

46 Дата уточнена Я. Куртикою в публікації 2008 р. (див.: Kurtyka J. Wiernosc i zdrada na pograniczu. Walki о Braclaw w latach 1430 - 1437. - S. 704). У переліку подільських урядників подано дати 1438 - 1441 (див.: Urzednicy podolscy XIV-XVIII wieku. Spisy / Opr. E. Janas, W. Klaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka. - Kornik, 1998. - S. 63).

47Пашин С. С. Перемышльская шляхта второй половины XIV - начала XVI века. Историко-генеалогическое исследование. - Тюмень, 2001. - С. 73. Дослідник відзначає, що у середині XV ст. один із представників родини чимало часу проводив на Поділлі.

48 Див. біограму Ходка Чемеровича.

49 Див.: Розов В. Українські грамоти. - N 69. - С. 126 - 127.

The article focuses on the rule of the Koriatovych Dukes on the territory of Podillia in the second half of the 14th century. Based on the available document sources the author analyzes a social structure, nomenclature, and presumable origin of the members of their social circles. The appendix includes biographical entries that cover the persons mentioned in the Koriatovych's documents.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПРАВЛІННЯ-КОРІАТОВИЧІВ-НА-ПОДІЛЛІ-1340-ві-1394-рр-СОЦІАЛЬНА-СТРУКТУРА-КНЯЗІВСЬКОГО-ОТОЧЕННЯ

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Лидия БасмачContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Basmach

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ПРАВЛІННЯ КОРІАТОВИЧІВ НА ПОДІЛЛІ (1340-ві - 1394 рр.): СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА КНЯЗІВСЬКОГО ОТОЧЕННЯ // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 04.09.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПРАВЛІННЯ-КОРІАТОВИЧІВ-НА-ПОДІЛЛІ-1340-ві-1394-рр-СОЦІАЛЬНА-СТРУКТУРА-КНЯЗІВСЬКОГО-ОТОЧЕННЯ (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Лидия Басмач
Одесса, Ukraine
1884 views rating
04.09.2014 (2643 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
20 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
8 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
9 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
9 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
9 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
10 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ПРАВЛІННЯ КОРІАТОВИЧІВ НА ПОДІЛЛІ (1340-ві - 1394 рр.): СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА КНЯЗІВСЬКОГО ОТОЧЕННЯ
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones