Libmonster ID: UA-2822

Автор: О. В. ЯСЬ

(Київ)

Взаємини між ученими становлять цікавий та самобутній зріз інтелектуальної історії. Вони включають найрізноманітніші форми обміну думок: дослідницькі праці, особисті контакти, дискусії на наукових форумах, епістолярні зв'язки тощо. Із досягненнями та здобутками світової цивілізації кардинально змінилися стандарти й вимоги до продукування історичних знань, а відтак і способи та форми інтелектуальної взаємодії між науковцями. Крім традиційної полеміки з допомогою друкованого слова та обміну ідеями під час академічних диспутів чи форумів, до науково-дослідної практики ввійшли новітні, віртуальні способи передачі інформації. Взагалі діалог між ученими в усі часи відігравав роль творчого чинника, який будив дослідницьку уяву та фантазію, фіксував наукові здобутки й пріоритети, сприяв поширенню інтелектуальних новацій, розвиткові методологічного інструментарію та концептуальних підходів.

Утім в історії української науки був період, коли ідеологічні догмати та політичні заборони, які побутували в країнах, що опинилися за "залізною завісою", майже звели нанівець діалог між дослідниками. Однак навіть в умовах тотальної заборони тривав обмін думками між ученими, що опинилися по різні боки біполярного світу. Він набував викривлених, часто штучних, форм у вигляді "критики" радянськими істориками "буржуазних фальсифікацій" чи гнівних філіппік у працях учених-еміґрантів, котрі часто-густо не усвідомлювали обставин і умов, в яких працювали їхні колеґи-опоненти на Батьківщині. Останні не тільки були позбавлені можливості вільно висловлювати свої думки та погляди, а здебільшого навіть не мали елементарного доступу до публікацій своїх колег з діаспори та західного світу. Тож діалог сторін інколи виглядав як майже одностороння рецепція вченими на еміграції та в діаспорі наукових студій і діяльності істориків, що працювали на теренах української радянської історіографії.

Зауважимо, що на еміграції та в діаспорі побутували різні думки щодо оцінки праць радянських учених: від апріорного, категоричного заперечення до поміркованої, розважливої критики з констатацією та визнанням певних досягнень. Одну із сторінок такого "діалогу" становить висвітлення та оцінка наукового доробку видатного українського історика Федора Павловича Шевченка (1914-1995 pp.) з того боку "залізної завіси".

Хронологічно перші публікації Ф. П. Шевченка були помічені на еміграції наприкінці 40-х pp. XX ст. На той час дослідник опрацьовував проблематику, пов'язану з регіональною історією Буковини XIX - початку XX ст. Зацікавлення означеним колом проблем у Федора Павловича виявилося ще до радянсько-німецької війни, коли молодий історик працював директором Чернівецького обласного державного архіву (1940-1941 pp.). Наразі слід підкреслити, що буковинська проблематика XIX - початку XX ст. привертала увагу деяких українських учених-еміґрантів, яких цікавили міжнародні аспекти історії вказаного регіону та заходи сталінського керівництва щодо його примусової совєтизації. Тому публікації з історії Буковини та інших західноукраїнських земель, що входили до складу СРСР, досить часто рецензувалися та реферувалися в еміграційних наукових виданнях.

Первісно в поле зору потрапила стаття Ф. П. Шевченка 1947 p., яку автор опублікував у московському журналі "Вопросы истории"1 . Інформацію про цю розвідку знаходимо в бібліографічних нотатках паризького часопису "Україна", який виходив за редакцією Ілька Борщака. Цей журнал з-поміж інших еміграційних періодичних видань вирізнявся добре організованими рубриками критики та бібліографії2 . Крім бібліографічної інформації про статтю вченого, паризький часопис повідомляв: "Ф. Шевченко за численними документами, друкованими й невиданими, малює становище Буковини в 1917-1918 pp. "3 .

стр. 117


Значно більше уваги паризька "Україна" приділила збірці документів про селянський рух на Буковині в 40-х pp. XIX ст., що упорядкував та видав Ф. П. Шевченко в 1949 р.4 У бібліографічній нотці про зазначене видання не тільки відзначалося, що це "цікава збірка", а й було висловлено думки щодо рівня її археографічного опрацювання. "З суто археографічного погляду, - відзначав невідомий автор вказаної інформації, - збірці можна закинути, що архіви, де зберігаються документи, не завжди уточнені, що ті документи не подаються в цілості, і що їх не подано мовою оригіналу (німецькою чи польською), а в українському перекладі. Бракує також покажчика, конче потрібного в такій праці"5 .

Вищеназвані публікації Ф. П. Шевченка у своїй монографії про радянську історіографію згадує й Борис Крупницький, який розглядав їх у контексті поширення радянських підходів на історію "новонабутих земель"6 . "На цьому полі зробив собі Ф. Шевченко ім'я, - відзначав Б. Крупницький. - За дорученням дирекції совєтсько-українських архівів він дав дуже корисну (хоч і не завжди з відповідними вказівками джерел і літератури в примітках і не в українській мові) збірку документів до селянських заворушень на Буковині 1843-1853 pp. (K., 1949. - 219 с). Йому ж належить стаття про жовтневу революцію в Росії й Буковині. - ("Вопросы истории". - 1947. - Ч. 10. - С. 81-105), яка характеристична для його ставлення до Буковини, що, як відомо, у революційні часи була зв'язана з Україною, а зовсім не з Росією"7 . Автор монографії також подає інформацію про його участь у роботі науково-археографічних інституцій АН СРСР8 .

Про студії Ф. П. Шевченка з історії Буковини згадує й інший історик-еміґрант Василь Дубровський у своєму огляді української радянської історіографії, уміщеному в "Українському збірнику", який видавав Інститут для вивчення СРСР у Мюнхені9 . У цій розвідці автор негативно оцінює тезу Ф. П. Шевченка про розбійницьку сутність австрійського та німецького імперіалізму на початку XX ст.10

Варто наголосити, що в 50-х - на початку 60-х pp. XX ст. на еміграції циркулювали різні думки стосовно процесів десталінізації, які розпочалися в СРСР після смерті Й. Сталіна. Представники старшого покоління та більшість емігрантів з радянської України, до яких належав і В. Дубровський, здебільшого скептично-неґативно оцінювали будь-які зміни радянської дійсності, зокрема хрущовську відлигу11 . Натомість деякі представники міжвоєнної еміграції та частина науковців-еміґрантів з СРСР уважали, що боротьба з радянською історіографією посідає в еміграційній науці непомірно велике місце.

Зокрема досить толерантно й виважено ставився до праць своїх колеґ по той бік радянського кордону О. Оглоблин. Він обстоював думку, що "українська еміграційна історіографія - це лише галузь єдиної великої української історіографії, законний спадкоємець її кращих традицій і співтворець її дальшого розвитку. її, цю галузку, можна відламати чи відрубати від рідного дерева, але ні сама вона, ні її дерево цього зробити не може. Звідси ясно, що обов'язком і завданням української вільної історіографії не є змагання з совєтською українською історіографією, ні поборювання її, чи полемізування з нею, тим паче не заміна її"12 . З огляду на ситуацію в радянській історичній науці за часів хрущовської відлиги вчений уважав, що еміграційна історіографія має специфікувати свої цілі та завдання, оскільки вона "передусім мусить бути доповненням і продовженням, а подекуди й поширенням та виправленням наукової діяльності в Україні"13 . Очевидно, що вказані підходи до тлумачення тодішніх суспільно-політичних процесів у СРСР суттєво позначилися й на оцінках наукових праць з обсягу української радянської історіографії.

50-ті pp. - це дуже важливий період у творчій біографії Ф. П. Шевченка, позначений як численними працями, так і активною співпрацею історика з академіком Іваном Крип'якевичем. Про складні обставини, в яких тривала ця співпраця, довідуємося з листування обох учених, котре нещодавно опублікував Юрій Сливка14 . Федір Павлович був редактором монографії І. П. Крип'якевича "Богдан Хмельницький" (К., 1954). Пізніше Крип'якевич став редактором моно-

стр. 118


графічної праці Шевченка "Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст. ", яка була основою його докторської дисертації15 .

Зазначену студію Ф Л. Шевченко опублікував у 1959 р. її відзначили в кількох історіографічних оглядах, авторами яких були вчені з діаспори. Зокрема Степан Горак називав її серед радянських праць, присвячених вивченню проблем українсько-російських взаємин. Водночас він досить упереджено відніс цю студію до досліджень, які підпорядковані "російським національним інтересам"16 .

Значно більшу увагу вищеназваній монографії Ф. П. Шевченка приділив у своїй праці 1963 р. Олександр Оглоблин. Він порівняв її концептуальні засади з теоретичними підвалинами студії І. Крип'якевича "Богдан Хмельницький" (К., 1954) і фактично відзначив його вплив на ФЛ. Шевченка. "Концепція Крип'якевича (з невеличкими змінами й '"роз'ясненнями") й надалі залишилася в українській совєтській історіографії. її повторює (в основному) Ф. П. Шевченко, автор монографії "Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст. "", - підкреслював учений17 . У цілому О. Оглоблин визнав, що праці обох дослідників фактично вийшли за межі офіційної "совєтської схеми"18 . Він також навів стислу бібліографічну інформацію про публікації Ф. П. Шевченка19 .

Не обминув увагою зазначену працю Ф. П. Шевченка і Ярослав Пеленський у своєму англомовному огляді української радянської історіографії 1964 р. Він не тільки зарахував її до найважливіших праць з української історії доби Хмельниччини, що з'явилися на Батьківщині, а й відзначив негативні закиди щодо цієї роботи. Зокрема вказав на рецензію, надруковану в журналі "Комуніст України" (1961. - N1) та на ідеологічні інвективи на адресу автора монографії20 .

Доцільно відзначити, що працю Ф. П. Шевченка про українсько-російські взаємини часів Хмельниччини досить широко використовували у своїх наукових студіях учені з діаспори, зокрема Наталія Полонська-Василенко у двотомному курсі з історії України21 , Степан Величенко в докторській дисертації22 та ін.

Вочевидь в умовах тоталітарного контролю дослідницькі підходи, представлені в працях І. Крип'якевича, Ф. Шевченка, І. Бойка та деяких інших науковців, подавали максимум можливого, що можна було зробити українським ученим. Матеріали приватного листування 50-х - 60-х pp. між І. Крип'якевичем і Ф. Шевченком висвітлюють атмосферу потужного психологічного тиску та всеохоплюючого примітивного критицизму, в якій працювали тогочасні дослідники. Про його рівень довідуємося з листа останнього до І. Крип'якевича від 7 травня 1960 р., в якому він повідомляв про результати обговорення докторської дисертації, підготовленої на основі вищеназваної монографії 1959 р. "І чого тільки вони не наговорили, у чому тільки не обвинувачували мене - аж до методологічних і політичних помилок. Не обмежували вони себе в засобах, щоб доказати мою наукову неспроможність, а то й глупість. Мені аж страшно, як згадаю. Та це, може, на другий день так здається, а згодом пройде... Не обов'язково я повинен померти доктором, коли життя таке прекрасне й для кандидатів наук і для мільйонів трударів без особливих наукових ступенів", - писав Федір Павлович23 . Такими були неформальні обставини науково-дослідної праці в тогочасній радянській Україні. Та, незважаючи на досить складні умови та ідеологічні лещата, Ф. П. Шевченко продовжував інтенсивно працювати й не цурався небезпечних тем.

Іншою студією, яка привернула увагу науковців діаспори та викликала резонанс, була розвідка Ф. П. Шевченка до 100-річчя від дня народження Михайла Грушевського24 . Крім статті Івана Бойка та Євгена Кирилюка, опублікованої в "Літературній Україні"25 , це була єдина праця в радянській Україні до 100-літнього ювілею видатного історика.

У рецензійному відгуку Любомира Винара про цю розвідку Ф. П. Шевченка відзначалося, що в "100-ліття народження М. Гру шевського в "УІЖ" появилася обширна стаття Ф. Шевченка, в якій автор намагається з'ясувати причини повернення Грушевського в Україну. Праця спирається на архівних матеріалах (автор використовує листування Грушевського) і на літературі"26 . Утім автор рецензії вельми

стр. 119


критично оцінив статтю, зокрема вказав на урізане цитування праць Грушевсько-го, у т. ч. його відомої студії "Початки громадянства (ґенетична соціологія)" (Відень, 1921)27 . Однак уже сама поява цієї статті за радянських часів із використанням низки праць М. С. Грушевського періоду еміграції та неопублікованих архівних матеріалів була вкрай небезпечною для Федора Павловича. Сучасний дослідник життєвого шляху та творчої спадщини М. С. Грушевського Руслан Пиріг слушно зауважив, що розвідка Ф. П. Шевченка як на ті часи "досить повно й неупереджено" висвітлювала причини його повернення до радянської України, але "зарубіжні грушевськознавці не оцінили гідним чином появу цієї публікації"28 .

Забігаючи наперед, зазначимо, що усвідомлення умов і обставин, в яких працювали історики в радянській Україні, навіть у добу хрущовської лібералізації, на еміграції та в діаспорі сталося значно пізніше. Зокрема в розвідці 1982 р. Л. Винар визнав, що Федір Павлович у 1966 р. першим серед дослідників послався на матеріали М. Грушевського, що зберігалися в радянських архівах у Києві29 .

У 1984 р. редактор "Українського історика" вже кваліфікував статтю Ф. П. Шевченка як спробу реабілітації М. Грушевського, яка, проте, виявилася невдалою. "Під час періоду десталінізації в українській совєтській історіографії була спроба Ф. П. Шевченка - тодішнього головного редактора "Українського історичного журналу" - реабілітувати Михайла Грушевського, - зазначав Л. Винар. - У 1966 р. він помістив в "УІЖ" статтю "Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну", в якій твердив, що творчу спадщину М. Грушевського "не можна обійти або ігнорувати". Проте ця спроба закінчилася повною невдачею, а через цю статтю Ф. П. Шевченка звільнили зі становища головного редактора "УІЖ". Історична спадщина Михайла Сергійовича є така небезпечна для совєтських істориків і совєтсько-російської влади, що всяке питання хоч би про частинну реабілітацію найвидатнішого історика України в совєтській Україні вважається кари гідним учинком і злочином"30 . На початку 90-х pp. про спробу реабілітації М. С. Грушевського в 1966 р. згадував і інший історик з діаспори - Богдан Клід31 .

Відзначимо, що й у науковому середовищі української еміграції побутували різні, інколи діаметрально протилежні, підходи щодо оцінки ролі та спадщини М. Грушевського. Ставлення до постаті останнього було доволі суперечливим. Його вважали відповідальним за розвал Української Народної Республіки в 1918 р. та засуджували за повернення до радянської України в 1924 р.32 , хоча й визнавали науковий доробок Грушевського, зокрема щодо висунення та обґрунтування схеми українського історичного процесу. "Можливо, що тут позначився вплив доволі сильної "державницької течії" в українській історіографії, що віддзеркалювала наставления до Грушевського "державницької школи" (гетьманської) з 1920-х і 1930-х років", - писав Л. Винар33 .

Поєднання в одній особі політичного діяча, який певний час очолював державу, та видатного вченого, що справив визначний вплив на цілу епоху української науки, накладалося на специфічні чинники наукового розвитку в діаспорі, зокрема на надмірно політизовані обставини й середовище емігрантського життя, історіографічні, історіософські та ідеологічні стереотипи. Сукупність цих факторів витворювала доволі складне та суперечливе підґрунтя, яке спричинилося до побутування розмаїтих оцінок творчої спадщини Михайла Грушевського34 .

Друга половина 60-х pp. XX ст. для істориків на теренах радянської України видавалася обнадійливим часом. Тоді українські історики видали низку монографій та збірок джерел і матеріалів. Водночас було започатковано ряд видань з певним фахово-дисциплінарним профілем: "Історичні джерела та їх використання" (К., 1964-1972. - Вип. 1-7)35, "Середні віки на Україні" (К., 1971-1973. - Вип. 1-2), "Український історико-географічний збірник" (К., 1971-1972. - Вип. 1-2), "Історіографічні дослідження в Українській РСР" (К., 1968-1973. - Вип. 1-6)36 , "Київська старовина" (К., 1972). Більшість з указаних збірок вирізнялася солідним фаховим рівнем.

стр. 120


Одним із засновників вищеназваних видань був Федір Павлович Шевченко. Випускник Московського державного історико-архівного інституту, учень відомого російського вченого та джерелознавця, академіка Михайла Тихомирова37 , він чудово усвідомлював значення та роль історіографії, джерелознавства й спеціальних історичних дисциплін для розвитку української історичної науки38 . У 1964-1967 pp. Ф. П. Шевченко працював заступником директора Інституту історії АН УРСР, а у 1968-1972 pp. - директором Інституту археології АН УРСР. У своїй діяльності вчений приділяв велику увагу підготовці кваліфікованих кадрів істориків, що вимагало спеціальних, фахових видань.

Високий, як на ті часи, рівень вищеназваних видань відзначали й рецензенти з діаспори, які регулярно подавали огляди публікацій ряду випусків39 . Зокрема, Михайло Ждан, який рецензував перший випуск "Історичних джерел...", підкреслював, що "всі праці видержані на відповідному науковому поземі", хоча й указував на обов'язкову ідеологічну данину в деяких статтях40 .

Значну цікавість викликала й поява збірника праць "Середні віки на Україні" (К., 1971). Зауважимо, що "Український історик" не тільки вмістив докладний огляд усього збірника, а й спеціально зупинився на передмові Ф. П. Шевченка41 . Рецензент цієї праці, вищеназваний М. Ждан прокоментував застосування дефініції "середні віки", яку оцінив як термінологічну новацію на теренах української радянської історіографії42 .

Взагалі ім'я Федора Павловича Шевченка в 60-х - 70-х pp. було вже досить добре відоме вченим з діаспори, які уважно стежили за публікаціями "Українського історичного журналу" та появою нових праць у радянській Україні. Зокрема в 1967 р. у науковій хроніці було вміщено інформацію про його усунення з посади головного редактора "Українського історичного журналу"43 . Висувалися певні версії, які б пояснювали ймовірні причини таких заходів радянського керівництва. Висловлювалася думка, що це сталося в результаті публікації в журналі статті О. І. Лугової, в якій було висунуто тезу про майже колоніальне становище України в добу капіталізму44 .

У науковій хроніці "Українського історика" згадувалися й інші події, пов'язані з Ф. П. Шевченком. У 1970 р. у хронікальній замітці наводилася стисла інформація про його участь у роботі ХНІ Міжнародного конгресу істориків у Москві (серпень 1970 p.). Зокрема відзначалося, що вчений брав участь в обговоренні проблем з історії українського міста, "звертаючи увагу на факт поділу України між Росією й Австро-Угорщиною"45 .

Згортання хрущовської відлиги та проведення кампаній із виявлення "буржуазних націоналістів" серед української інтелігенції в другій половині 60-х - на початку 70-х pp. XX ст., зокрема в системі АН УРСР, обірвало позитивні тенденції в розвитку історичної науки, які намітилися на той час. Під молох ідеологічних кампаній потрапив і Ф. П. Шевченко.

5 вересня 1972 р. секретаріат ЦК Компартії України "за ідейно-теоретичні помилки в наукових працях" під час перебування на посаді директора Інституту археології АН УРСР, зокрема за "неправильне ставлення до парторганізації", оголосив Ф. П. Шевченку догану з занесенням до облікової картки46 . Згодом його звільнили з посади директора інституту. Із того часу Ф. П. Шевченко був позбавлений навіть вельми відносної, ілюзорної за умов радянського тоталітарного режиму, свободи творчості, оскільки подальша розробка гострих або непевних з ідеологічного погляду тем у перспективі могла вже розглядатися як антирадянська діяльність з відповідними наслідками47 .

На початку 70-х pp. припинилося й видання низки фахових збірників наукових праць, заснованих протягом 60-х pp. У 1972-1973 pp. було знищено надруковані наклади кількох видань: "Середні віки на Україні" (вип. 2) та "Історіографічні дослідження в Українській РСР" (вип. 6). Обірвалося також видання серії "Джерела з історії України", із запланованого обсягу якої було випущено лише "Літопис Самовидця" (К., 1971). Переслідувань та адміністративного цькування зазнали й чимало інших учених-істориків, які працювали в системі АН УРСР.

стр. 121


Сподівання українських учених-еміґрантів на більш сприятливі умови розвитку історичної науки в радянській Україні, які плекалися в постсталінський період, протягом 70-х pp. було поховано остаточно. Відтепер навіть найбільші оптимісти оцінювали перспективи розвитку історичної науки в УРСР украй песимістично. Наразі виникла потреба в переоцінці призначення та завдань української зарубіжної історіографії відповідно до новітніх тенденцій, які побутували у світі та на Батьківщині. Оцінюючи ситуацію, що склалася в українській радянській історичній науці 70-х pp., О. Оглоблин відзначав: "Ми не передбачали, що історична наука на Україні протягом цих 15 літ піде не шляхом нормальної праці й розвитку, а, навпаки, буде чимраз більше обмежувана й стиснювана, вихолощувана й фальшована й, нарешті, заборонена... Та 15-літня дійсність перевершила найгірші наші побоювання"48 .

Одночасно відбувалася й певна переоцінка діяльності українських істориків у радянській Україні протягом 60-х - на початку 70-х pp. Зокрема в історіографічному огляді 1980 р. Л. Винар відзначав: "...Треба ствердити, що в 1960-х роках українські совєтські історики, незважаючи на марксистсько-ленінську методологію, видали чимало вартісних монографій і колекцій історичних джерел. Також головно завдяки Іванові Крип'якевичу і Ф. П. Шевченкові - цих двох визначних організаторів наукової історичної праці, в Україні зачали появлятися вартісні історичні періодики, а також підховалося нове покоління істориків. В українській совєтській історіографії появилася нова течія істориків-ревізіоністів, які намагалися не лише частинно реабілітувати деяких заслужених українських дореволюційних істориків (напр., M. I. Костомарова, М. Драгоманова, О. Лазаревського, Д. Яворницького, Д. Багалія і других), але також старалися підважити офіційну схему української совєтської історії"49 . Водночас у зазначеній праці констатувалися негативні зміни, які сталися на початку 70-х pp., зокрема в організації наукової праці. "УІЖ" після звільнення з посади його головного редактора Ф. Шевченка в 1972 p., - писав Л. Винар, - став партійно-пропаґандним журналом, який має мало спільного із розробленням історичної української тематики. Отже, як бачимо, комуністична партія спрямувала свій перший удар в основу творчого верстату праці істориків і зліквідувала головні історичні серійні видання"50 . Подібні оцінки побутували й в інших працях Л. Винара, зокрема в статті 1979 p., видрукуваній на сторінках "Nationalities Papers"51 . Покликання на праці Ф. П. Шевченка зустрічаємо й у інших історіографічних оглядах 1980-х pp., зокрема в розвідці Те-одора Мацьківа52 . Але в них здебільшого відсутні персональні оцінки внеску тих чи інших істориків з радянської України. Натомість подаються узагальнені тлумачення та оцінки стану історичної науки в УРСР у 70-х - 80-х pp. XX ст.

Схожу оцінку діяльності українських істориків у межах радянської України, порівняно з інтерпретаціями професора Л. Винара, у т. ч. стосовно науково-дослідної праці Ф. П. Шевченка, подав із сучасної перспективи й Степан Величенко. "У менш суворому політичному кліматі після 1956 р. "реформістські" історики, серед яких найвизначнішим був Федір Шевченко, не могли піти так далеко, щоб побудувати альтернативну схему національної історії, яка виключала б Україну з історії СРСР. Проте вони мали можливість інтерпретувати "Тези" (Тези ЦК КПРС про 300-річчя возз'єднання України з Росією. - Авт.) скоріше в широкому, ніж у вузькому сенсі. Як наслідок, до 1972 р. публікації, які обговорювали замовчувані раніше проблеми та не наголошували на темах "возз'єднання" та російської зверхності, допомагали читачам відчути зміну акцентів, з якими висвітлювалися українські національні особливості в рамках офіційного радянського наративу", - відзначає історик53 .

Протягом 80-х - на початку 90-х pp. з'явилося й кілька енциклопедичних гасел про Ф. П. Шевченка в наукових виданнях української діаспори. У них відзначалася його роль в організації наукової роботи в радянській Україні, але не подавалися певні оцінки його праць54 .

Таким чином, українська зарубіжна історіографія пройшла досить довгий та тернистий шлях в еволюції оцінок і тлумачень наукового доробку Ф. П. Шевченка

стр. 122


та інших провідних істориків, що працювали в радянській Україні. Ідеологічна конфронтація західного світу з країнами Варшавського пакту, надмірна політизація емігрантського життя, брак достовірної інформації про умови й обставини наукової діяльності на Батьківщині, вплив північноамериканського й західноєвропейського соціокультурного середовища та чимало інших чинників тривалий час перешкоджали виваженій та адекватній оцінці ситуації в радянській Україні, у т. ч. стосовно розвитку тогочасних наукових досліджень. Щодо українських учених по радянський бік "залізної завіси", то їхні можливості в науковій діяльності були обмежені прокрустовим ложем панівних партійно-ідеологічних догматів. Адже від тотального диктату партійних органів залежало не тільки професійне чи суспільне становище певного вченого, а за великим рахунком - його власне життя.

Очевидно, що такий викривлений анормальними умовами наукового та суспільно-політичного розвитку "діалог" часто-густо призводив до елементарних непорозумінь, тенденційних закидів і т. п. Утім, попри означені труднощі, помітна істотна еволюція в оцінках та інтерпретаціях наукової діяльності й творчості Федора Павловича Шевченка та інших істориків: від констатації певних позитивних рис тих чи інших праць до висунення тези про наявність "реставраційної" ("реформаторської") течії в українській радянській історіографії 60-х - початку 70-х pp. XX ст., засновниками якої вважали І. П. Крип'якевича та Ф. П. Шевченка. Зазначена оцінка українських колеґ-дослідників з того боку "залізної завіси" є своєрідним і красномовним визнанням високої значущості науково-дослідної та науково-організаторської праці Федора Павловича Шевченка на теренах національної історичної науки. Вона є оригінальним свідченням того, якою болісною та важкою була справжня наукова творчість у тоталітарну добу нашої минувшини.


1 Шевченко Ф. П. Революция в России и Буковина в 1917-1918 годах // Вопросы истории. - 1947. - N 10. - С. 65-80.

2 "Україна" (Париж, 1949-1953). Часопис українознавства та французького культурного життя. Виходив у Парижі за редакцією І. Борщака. Вийшло 10 номерів. Див. докладніше: Кри-шталович У. Часопис "Україна": (Українознавство і французьке культурне життя. Париж, 1949-1953) // Україна в минулому. - К. - Львів, 1994. - Вип. 7. - С. 200-208. Див. огляд змісту часопису: Кресін О. "Україна": Українознавство і французьке культурне життя // Молода нація. - 1997. - N 6. - С. 209-243; "Україна": Українознавство і французьке культурне життя. 1949-1953. 4.1-10: Покажчик / Уклад. І. М. Забіяка. - К., 2000. - 93 с

3 Україна (Париж). - 1949. - N 1. - [С. 64*].

4 Селянський рух на Буковині в 40-х pp. XIX ст.: 36. документів / Упоряд., передм. та ком. Ф. Шевченка. - К., 1949. - 229 с

5 Рец. на вид.: Селянський рух на Буковині в 40-х pp. XIX ст.: 36. документів / Упоряд., передм. та ком. Ф. Шевченка. - К., 1949. - 229 с // Україна (Париж). - 1952. - N 7. - С. 592.

6 Крупницький Б. Українська історична наука під Советами (1920-1950) / На правах рукопису; вступ, слово Н. Полонської-Василенко. - Мюнхен, 1957. - С. 88.

7 Там само. - С113 (прим. 208).

8 Там само. - С. 74.

9 Науково-дослідна інституція, заснована на фінансовій базі уряду США, яка проводила дослідження з обсягу радянологм (советологи), історії СРСР, у т. ч. з історії України та інших соціогуманітарних дисциплін. Інститут випускав кількома мовами періодичні та неперіодичні видання, зокрема "Український збірник" (1954-1960, 17 випусків) і "Ukrainian Review"( 1955-1960, 9 випусків), а також монографічні студії окремих авторів.

10 Дубровський В. Найновіша совєтська концепція історії України //Укр. збірник. - Мюнхен, 1956. - Кн. 6. - С. 96.

11 VIII конференция Института по изучению СССР (Мюнхен, 23-24 июля 1956 г.): XX съезд КПСС и советская действительность: Доклады и дискуссии. - Мюнхен, 1956. - С. 5-6, 52-55. 193-194.

12 Оглоблин О. Завдання української історіографії на еміграції // Оглоблин О. Студії з історії України: Статті і джерельні матеріали / Ред. Л. Винар. - Нью-Йорк - К .-Торонто, 1995.- С. 287-288.

13 Там само. - С. 288.

14 Сливка Ю. Листування Івана Крип'якевича з Федором Шевченком // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Відп. ред. Я. Ісаєвич; упоряд. Ф. Стеблій. - Львів, 2001. - [Вип. 8:] Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. - С 500-547.

15 Шевченко Ф. П. Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст. / Відп. ред. І. П. Крип'якевич. - К., 1959. - 499 с

16 Horak S. Ukrainian Historiography 1953-1963//Slavic Review. - 1965. - Vol. 24. - N 2. - P. 270.

стр. 123


17 Оглоблин О. Думки про сучасну українську совєтську історіографію. - Нью-Йорк, 1963.- С. 54.

18 Там само. - С. 53-54.

19 Там само. - С. 43 (прим. 20).

20 Pelenski J. Soviet Ukrainian Historiography after World War II // Jahrbucher fur Geschichte Osteuropas. - 1964. - Bd. 12. - H. 3. - P. 398-399.

21 Полонська-Василенко Н. Історія України / Вступи, ст. В. Ульяновського. - К., 1992. - Т. 1. - С. 435; Т. 2. - С. 256.

22 Velychenko S. The Influence of Historical, Political, and Social Ideas, on the Politics of Bohdan Khmelnytsky and the Cossack Officers Between 1648 and 1657: A Dissertation ...Ph. D. / University of London. London School of Economics. - London, 1980. - P. 38, 143, 269.

23 Сливка Ю. Листування Івана Крип'якевича з Федором Шевченком... - С. 531.

24 Шевченко Ф. П. Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну?//Укр. Іст. журн. - 1966. - N 11. - С13-31.

25 Бойко І., Кирилюк Є. Михайло Грушевський (3 нагоди 100-річчя від дня народження) // Літературна Україна. - 1966. - ЗО верес. - N 77 (2361). - С 3-4.

26 Л. В. [Винар Л. ] Рец. на ст.: Шевченко Ф. П. Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну (Укр. Іст. журн. - 1966. - N 11. - С. 13-31) // Укр. Історик. - 1967. - N 1/2. - С124.

27 Там само.

28 Пиріг Р. Я. Історичне грушевськознавство: стан та перспективи розвитку // Укр. іст. журн. - 1996. - N 5. - С. 72. Див. також: С 81, прим. 5.

29 Винар Л. Матеріали до біографії Михайла Грушевського // Укр. Історик. - 1982. - N 1/2. - С. 65 (прим. 2).

30 Його ж. Думки з приводу п'ятдесятих роковин смерті Михайла Грушевського // Укр. Історик. - 1984. - N 1/4. - С. 10.

31 Клід Б. Історія і політика: боротьба навколо спадщини Михайла Грушевського // Укр. Історик. - 1991/1992. - Т. 28/29. - N 110/115. - С. 192 (прим. ЗЗ).

32 Винар Л. Михайло Грушевський: Історик і будівничий нації: Статті і матеріали / Вступ, ст. І. Гирича. - К., 1995. - С. 11-12.

33 Його ж. Грушевськознавство: генеза й історичний розвиток. - К. - Львів - Париж - Нью-Йорк - Торонто, 1998. - С. 22.

34 Білас Л. Історія України-Руси М. Грушевського // Свобода (Джерсі-Сіті). - 1958. - 16, 19-21 серп. - N 157. - С. 2; N 158. - С. 2; N 159. - С. 2; N 160. - С. 2; Пріцак О. У століття народин М. Грушевського // Ідеї і люди визвольних змагань 1917-1923 / Упоряд. Б. Коваль. - Нью-Йорк, 1968. - С. 197-237; Оцінка Грушевського-історика по цей і по той бік // Укр. слово (Париж). - 1966. - Жовт. - N 1303. - С. 3; Чапленко В. Політичне крикливство або антиювілей-не мимрення // Нові дні (Торонто). - 1967. - Трав. - N 208. - С. 7-12; Лист О. П. Оглоблина - Б. Ф. Корчмарику (28.1.1975, Лудлов, Массачусетс) // Корчмарик Б. Ф. Концепція М. Грушевського і наші сучасні підручники історії України. - Вінніпег, 1994. - С. 30; Домбровський О. До питання англійського перекладу "ІсторіїУкраїни-Руси" М. Грушевського //Домбровський О. Студії з ранньої історії України: 36. пр. - Львів - Нью-Йорк, 1998. - С489-492.

35 Див. огляд змісту: Майборода Р. В., Шандра B. C. Покажчики змісту архівознавчих та археографічних видань ["Український археографічний збірник", "Збірник праць Жидівської історично-археографічної комісії', "Історичні джерела та їх використання", "Архівна справа"] // Український археографічний щорічник: Нова серія. - К., 1992. - Т. 4. - Вип. 1. - С. 418-436.

36 Див. докладніше: Комаренко Н. В. О ежегоднике "Историографические исследования в Украинской ССР" (1968-1973) // История и историки. Историографический ежегодник. 1980. - М., 1984. - С. 16-32; Попередні випуски "Історіографічних досліджень" (Бібліографічна довідка) // Історіографічні дослідження в Україні (Пам'яті чл. -кор. НАН України Ф. П. Шевченка). - К.,1999. - Вип. 7. - С. 313-316.

37 Чистякова Е. В. Михаил Николаевич Тихомиров. - М., 1987. - С. 28.

38 Санцевич А. В. Життєвий і творчий шлях Ф. П. Шевченка // Федір Павлович Шевченко: Біобібліографія / Упоряд. Г. В. Боряк, Н. О. Герасименко, О. В. Тодійчук; відп. ред П. С. Сохань; вступи, ст. А. В. Санцевича. - К., 1989. - С. 17.

39 Ждан М. Рец. на вид.: Історичні джерела та їх використання. - К., 1964. - Вип. 1 // Укр. Історик. - 1966. - N 3/4. - С. 100-101; Ж-н М. [Ждан М. ] Рец. на вид.: Історичні джерела та їх використання. - К., 1966. - Вип. 2 // Укр. Історик. - 1967. - N 1/2. - С. 122-123; Ждан М. Рец. на вид.: Історичні джерела та їх використання. - К., 1968. - Вип. З // Укр. Історик. - 1969.- N 1/3. - С. 159-160; Р. Д. Рец. на вид.: Історичні джерела та їх використання. - К., 1969. - Вип. 4 // Укр. історик. - 1969. - N 4. - С. 130; Ждан М. Рец. на вид.: Історіографічні дослідження в Українській РСР. - К., 1968. - Вип. 1 // Укр. історик. - 1969. - N 4. - С. 111-113; М. Б. Ж. [Ждан М. ] Рец. на вид.: Історіографічні дослідження в Українській РСР. - К., 1970. - Вип. З // Укр. Історик. - 1971. - N 3/4. - С. 138; Ждан М. Б. Рец. на вид.: Середні віки на Україні. - К., 1971. - Вип. 1 // Укр. Історик. - 1972. - N 3/4. - С. 138-142.

40 Ждан М. Рец. на вид.: Історичні джерела та їх використання. - К., 1964. - Вип. 1 // Укр. Історик. - 1966. - N 3/4. - С101.

41 Шевченко Ф. П. Передмова // Середні віки на Україні. - К., 1971. - Вип. 1. - С. 5-8.

42 Ждан М. Б. Рец. на вид.: Середні віки на Україні. - К., 1971. - Вип. 1 // Укр. Історик. - 1972. - N 3/4. - С. 138-139.

стр. 124


43 Вістки з України // Укр. Історик. - 1967. - N 3/4. - С154.

44 Л. В. [Винар Л. ] Рец. на ст.: Лугова О. І. Про становище України в період капіталізму (Укр. іст. журн. - 1967. - N 3. - С15-25) // Укр. Історик. - 1967. - N 3/4. - С139.

45 /7Т. Українська участь у XIII Міжнародному конгресі істориків // Укр. Історик. - 1970. - N 4. - С. 135.

46 Науковий архів Інституту історії України НАН України. - Оп. З. - Особова справа Ф. П. Шевченка. - Арк. 115 зв., 126.

47 Див. докладніше: Бажан О., Данилюк Ю. Кінець 60-х - початок 70-х pp. в житті та діяльності Ф. П. Шевченка // Історіографічні дослідження в Україні (Пам'яті чл. -кор. НАН України Ф. П. Шевченка). - К.,1999. - Вип. 7. - С. 67-74.

48 Оглоблин О. Завдання української історіографи на еміграції: з перспективи 15 років // Оглоблин О. Студії з історії України: Статті і джерельні матеріали / Ред. Л. Винар. - Нью-Йорк - К., - Торонто, 1995. - С. 290-291. Див. про еволюцію оцінки становища української радянської історіографії на еміграції та в діаспорі: Головко В. Історична наука УРСР в оцінках діаспор-ної історіографії (кінець 1920-х - перша половина 1980-х pp.) // Історія та історіографія в Європі. - К., 2003. - Вип. 1/2. - С. 43-52.

49 Винар Л. "Український історик" і сучасний стан української історичної науки. - Нью-Йорк - Мюнхен, 1980. - С. 6.

50 Там само. - С. 7.

51 Wynar L. The Present State of Ukrainian Historiography in Soviet Ukraine: A Brief Overview // Nationalities Papers (Charleston). - 1979. - Vol. 7. - No. 1. - P. 8-9, 16-17.

52 Mackiw T. The Development of Ukrainian Historiography: (Conclusion) // Ukrainian Review (London). - 1986. - Vol. 34. - No. 4. - P. 57.

53 Величенко С. Суперечливі схеми національної історії: російські та українські інтерпретації власної минувшини // Схід-Захід: Історико-культурологічний зб. - Харків, 2002. - Вип. 5. - С. 34. Див. також: Velychenko S. Shaping Identity in Eastern Europe and Russia: Soviet Russian and Polish Accounts of Ukrainian History, 1914-1991. - New York, 1993. - 266 p.

54 Шевченко Федір // Енциклопедія українознавства: Словникова частина: У 10 тт. / Гол. ред. проф. В. Кубійович. - Париж - Нью-Йорк, 1984. - Т. 10. - С. 3822-3823; Zhukovsky А. Shevchenko Fedir // Encyclopedia of Ukraine: 5 vols. / Ed. V. Kubijovyc (vols. 1-2), D. Struk (vols. 3-5). - Toronto - Buffalo - London, 1993. - Vol. 4. - P. 645.

Резюме

У статті О. В. Яся висвітлюється рецепція наукового доробку Ф. П. Шевченка українськими істориками в діаспорі.

О. Yas' analyzes the reception of scholar work of F. Shevchenko by the historians in Ukrainian diaspora.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПОСТАТЬ-І-НАУКОВИЙ-ДОРОБОК-Ф-П-ШЕВЧЕНКА-ПОГЛЯД-З-ТОГО-БОКУ-ЗАЛІЗНОЇ-ЗАВІСИ

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ПОСТАТЬ І НАУКОВИЙ ДОРОБОК Ф. П. ШЕВЧЕНКА: ПОГЛЯД З ТОГО БОКУ "ЗАЛІЗНОЇ ЗАВІСИ" // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПОСТАТЬ-І-НАУКОВИЙ-ДОРОБОК-Ф-П-ШЕВЧЕНКА-ПОГЛЯД-З-ТОГО-БОКУ-ЗАЛІЗНОЇ-ЗАВІСИ (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Олександр Пан
Львiв, Ukraine
457 views rating
24.08.2014 (2654 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
19 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
8 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
9 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
9 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
9 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
10 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ПОСТАТЬ І НАУКОВИЙ ДОРОБОК Ф. П. ШЕВЧЕНКА: ПОГЛЯД З ТОГО БОКУ "ЗАЛІЗНОЇ ЗАВІСИ"
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones