Автор: О. Ф. IВАНОВ, I. О. IВАНЬКОВ

У статтi на основi архiвних документiв гiтлерiвського окупацiйного режиму 1941-1944 pp. та сучасних нiмецьких дослiджень розглядаються основнi риси полiтики нацистської влади стосовно нiмецької етнiчної меншини України (фольксдойче) в основних реґiонах її компактного проживання.

II свiтова вiйна спричинила значнi етнiчнi й соцiальнi катаклiзми в Європi, особливо Схiднiй. Однiєю з груп, яка опинилася в центрi вiйськово-полiтичного протистояння, були етнiчнi нiмцi, що проживали за межами райху, у тому числi й на територiї України - так званi "фольксдойче". Нiмецька етнiчна меншина, яка до початку II свiтової вiйни налiчувала майже пiвмiльйона осiб, пiсля вiйни практично зникла з територiї нашої країни.

Соцiальна iсторiя нiмцiв, що iсторично проживали на теренах України напередоднi та в роки II свiтової вiйни, стала об'єктом окремих дослiджень у вiтчизнянiй iсторичнiй науцi лише на початку 1990-х pp. Хоча висвiтленню iсторiї окупацiйного перiоду загалом в iсторiографiї СРСР було присвячено чимало вiдповiдних праць, проте радянськi iсторики зосереджували свою увагу не стiльки на всебiчному й неупередженому дослiдженнi окупацiйної полiтики, скiльки на висвiтленнi боротьби радянських людей проти окупантiв¹ . Змiст окупацiйної полiтики, iї соцiально-економiчнi й демографiчнi прояви та наслiдки окреслювалися дуже

Iванов Олександр Федорович - канд. iст. наук, доцент iсторичного факультету Київського Нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка; Iваньков Iгор Олексiйович - аспiрант Сторичного факультету Київського нацiонального унiверситету iменi Тараса Шевченка.

стр. 83

схематично. Про спроби ґерманiзацiї також iшлося побiжно. В узагальнюючих працях з iсторiї вiйни етнiчнi нiмцi зображенi просто як допомiжна сила для здiйснення геноциду та голокосту, а їхнє соцiальне обличчя - це "буржуазно-помiщицькi колонiсти"² .

Сучасна українська iсторiографiя робить лише першi кроки у вивченнi iсторiї нiмецької нацiональної меншини в Українi XX ст. Але вже з'явилися публiкацiї, що стосуються даної теми (дослiдження В.Б.Євтуха, Б.В.Чирка, А.I.Кудряченка, Н.В.Крiвця, В.I.Сергiйчука та iн.)³ . У Днiпропетровську з другої половини 1990-х pp. виходить спецiалiзований збiрник статей "Вопросы германской истории. Немцы в Украине"⁴ . 1992 р. в "Українському iсторичному журналi" з'явилася стаття М.В.Коваля та П.В.Медведка "Фольксдойче в Українi (1941-1944)", в якiй висвiтлювалися рiзнi аспекти становища нiмецького населення в Українi в перiод II свiтової вiйни⁵ . Вiддаючи належне вже проведеним дослiдженням, слiд водночас вiдзначити потребу в подальшому детальному аналiзi гiтлерiвської окупацiйної полiтики стосовно етнiчних нiмцiв України, її специфiчних рис i проявiв на основi ще не дослiджених архiвних джерел та спираючись на здобутки сучасної нiмецької iсторичної лiтератури.

На вiдмiну вiд вiтчизняної iсторiографiї, в якiй проблеми соцiальної iсторiї нiмецької етнiчної меншини СРСР тривалий час замовчувалися й лише в роки перебудови почалися першi спроби лiквiдацiї iнформацiйного вакууму, нiмецькi науковцi завжди цiкавилися iсторiєю своїх спiввiтчизникiв на територiї країн Схiдної Європи, у тому числi й на землях України. Серед праць, якi безпосередньо стосуються дослiджуваної теми, слiд виокремити роботи таких нiмецьких iсторикiв, як М.Бухсвайлер, I.Фляйшгауер, Р.Г.Вальт, У.Май, А.Айсфельд. Праця М.Бухсвайлера "Фольксдойче України напередоднi та на початку Другої свiтової вiйни" базується переважно на офiцiйних нацистських джерелах, а також спогадах i матерiалах повоєнних судових процесiв. Автор висвiтлює мiсце й роль численних органiзацiй III райху, якi займалися зв'язками з фольксдойче на територiї СРСР, а потiм на окупованих землях. Його цiкавить питання, наскiльки монолiтно функцiонував нiмецький окупацiйний апарат⁶ .

Iнґеборґа Фляйшгауер у своїй монографiї "Третiй райх i нiмцi в Радянському Союзi" дослiджує широкий спектр взаємозалежних iсторичних умов та подiй, з якими була пов'язана доля нiмецького населення СРСР у 1930-х - 1940-х pp. Вона детально аналiзує становище фольксдойче за цивiльної влади, показує те мiсце, яке цi люди займали в окупацiйнiй адмiнiстративнiй системi. Окремо висвiтлюється ставлення нiмецьких селян-поселенцiв до "нового аграрного порядку"⁷ .

Праця Альфреда Айсфельда "Росiйськi нiмцi" дає цiнний емпiричний матерiал для дослiдження iсторiї нiмецьких поселень в Українi вiд середини XVIII ст. до часiв перебудови в Радянському Союзi. Нiмцi розглядаються як абсолютно автономна демографiчна одиниця в масi мiсцевого слов'янського населення⁸ .

Р.Г.Вальт (книга "Викинутi морем всесвiтньої iсторiї: росiйськi нiмцi помiж Сталiним та Гiтлером") розглядає ситуацiю з етнiчними нiмцями СРСР з погляду як радянської, так i нацистської систем, причому ще до початку воєнного зiткнення мiж ними - в часи радянсько-нiмецької спiвпрацi 1939-1940 pp.⁹

Розглядаючи монографiю Уве Мая "Раса й простiр": аграрна полiтика, соцiальне та територiальне планування в нацистськiй державi", слiд вiдзначити належнiсть цiєї працi до найновiших дослiджень iз проблем схiдних фольксдойче в нiмецькiй iсторiографiї. Перша її частина присвячена питанням внутрiшньої аграрної полiтики в Нiмеччинi 1886-1939 pp., друга - "боротьбi навколо фольксдойче", тобто колонiзацiйним заходам, причому як за межами райху (колонiзацiя нiмцями окупованих реґiонiв СРСР), так i всерединi (внутрiшнi мiґрацiї в Саксо-нiї-Ангальт та Тюринґiї), третя - аграрно-соцiальному плануванню на схiдних окупованих землях, за межами "старої iмперiї"¹⁰ .

стр. 84

Серед документальних джерел окупацiйного перiоду слiд окремо зупинитися на матерiалах зондеркоманди пiд орудою доктора Карла Штумпа. Пiдроздiл розпочав свою дiяльнiсть у складi армiйського управлiння групи армiй "Пiвдень". Офiцiйно ця структура була утворена 7 листопада 1941 р. До складу зондеркоманди входило близько 50 осiб, ядро становили нiмцi, якi народилися в Росiї чи Українi. За словами самого К.Штумпа, завданням його групи було дослiдження нiмецьких колонiй у захiднiй частинi Радянського Союзу¹¹ . Центр зондеркоманди знаходився в Днiпропетровську, а до терену її дiяльностi входив весь райхскомiсарiат "Україна" (РКУ), а також частково землi Транснiстрiї. Службова iнстанцiя в Житомирi керувала дiяльнiстю команди на Волинi та Подiллi. Мiсцевi уповноваженi перебували пiд особистим контролем та наглядом керiвника команди або його заступника, якi в разi необхiдностi видавали вiдповiднi циркуляри. Основним видом дiяльностi зазначеного пiдроздiлу було складання звiтної документацiї про соцiально-демографiчний, економiчний та культурно-освiтнiй стан нiмецьких колонiй, а також пов'язана iз цим адмiнiстративна робота. 31 грудня 1942 р. зондеркоманда К.Штумпа була розформована, а її спiвробiтники включенi до складу iнших спецiальних пiдроздiлiв¹² .

"Бюро доктора Карла Штумпа" залишило по собi ґрунтовну джерельну базу, до якої входять не лише рiзноманiтнi звiти, характеристики наявного нiмецького населення нашої країни, а й карти розташування поселень станом на 1941 р. i тих, якi зникли (це були в основному хутори) пiд час колективiзацiї.

Сам К.Штумп (12.05.1896-20.01.1982) походив iз родини нiмецьких колонiстiв iз мiсцевостi бiля Одеси. 1918 р. емiґрував до Румунiї. Здобувши науковий ступiнь доктора наук, вiн у 1933 р. залишається в Нiмеччинi, у Штутґартi, де займається дослiдженням iсторiї українських нiмцiв. Пiсля закiнчення II свiтової вiйни вiн продовжував свої дослiдження й був вiдомий як автор багатьох iсторичних, народознавчих, генеалогiчних та культурознавчих розвiдок про нiмцiв Росiї¹³ .

Окрiм команди К.Штумпа дiяла зондеркоманда "R" (SkR), яка також була структурною одиницею Управлiння по зв'язку з етнiчними нiмцями. Г.Гiммлер поставив завдання цiй групi - реєстрацiя фольксдойче СРСР. Службовцi зондеркоманди (близько 160 чол.) були як правило людьми iз СС. Основним районом дiяльностi SkR (очолював бриґаденфюрер СС Гоффмаєр) був Пiвдень України, зокрема Одещина. Штаб вiддiлу мiстився в Ландау (Транснiстрiя). Фiлiї SkR знаходилися в Гальбштадтi та Нiкополi¹⁴ .

Органи нiмецької окупацiйної влади, як уже зазначалося, досить педантично й скрупульозно пiдходили до справи дослiдження нiмецьких поселень. У результатi було зiбрано досить цiннi й цiкавi для iсторикiв матерiали: звiти про склад i структуру нiмецьких поселень (Dorfberichte), розгорнутi списки родин нiмецьких колонiстiв (Einwohnerliste) i окремо списки померлих вiд голоду, депортованих та репресованих (Verhungertenliste, Verbanntenliste, Verschlepptenliste)¹⁵ .

Слiд зазначити, що зондеркоманда доктора К.Штумпа та SkR були лише гвинтиками у величезнiй адмiнiстративнiй машинi ПI райху, значна кiлькiсть партiйно-державних, вiйськових, громадських пiдроздiлiв якої була зорiєнтована саме на "змiцнення нiмецької раси в Європi"¹⁶ :

а) головнi управлiння СС (райхскомiсарiат зi змiцнення нiмецької нацiї, головне управлiння з питань раси й переселення, головне управлiння СС по репатрiацiї етнiчних нiмцiв) - займалися проблемами колонiзацiї та ґерманiзацiї, а також зв'язками з численними громадами європейських фольксдойче¹⁷ ;

б) центральнi та реґiональнi управлiння НСДАП (закордонне управлiння НСДАП, яке вже на 1935 р. включало 400 органiзацiй, розкиданих по всьому свiту¹⁸ , земельне управлiння "Україна");

стр. 85

в) структурнi пiдроздiли мiнiстерства схiдних окупованих областей (головне полiтичне управлiння, вiддiл полiтики щодо етнiчних нiмцiв, спецiальна група для вивчення нiмецьких поселень у Пiвнiчному Причорномор'ї);

г) адмiнiстративнi органи райхскомiсарiату "Україна" (вiддiл нiмецької нацiональностi та полiтики щодо поселень);

д) спецiальнi пiдроздiли СС (зондеркоманда К.Штумпа, зондеркоманда "R", спецiальний штаб штандарту Геншеля);

ж) громадськi органiзацiї ("Союз закордонних нiмцiв", що створив за межами райху понад 8000 шкiл для нiмцiв та 24000 своїх мiсцевих вiддiлень¹⁹ , "Нiмецьке товариство з переселення", "Нiмецька академiя", "Нiмецький iнститут iноземних справ", "Iммiґрацiйний центр", "Органiзацiя зi змiцнення нiмецької народностi", "Прошарок годувальникiв райху").

Усi цi структури дiяли в тiснiй спiвпрацi з iншими нацистськими органiзацiями, зокрема з айнзатцкомандами, завданням яких було не лише винищення єврейського населення та комунiстiв, але й охорона нiмецьких колонiй (так, оперативна група ПЬ охороняла поселення на Одещинi²⁰ ).

Багато даних вказують на те, що мiж рiзноманiтними органiзацiями, якi займалися проблемами етнiчних нiмцiв України, вiдбувалася конкуренцiя, причому тривала вона навiть пiсля евакуацiї фольксдойче з України в 1943-1944 pp. Дискусiї стосувалися таких аспектiв, як концентрацiя колонiстiв на певних землях, надання громадянства окремим категорiям нiмцiв, технiчних питань²¹ .

Чисельнiсть нiмецького населення України, якому, як бачимо, вiдводилося вагоме мiсце в зовнiшньополiтичнiй доктринi райху, наприкiнцi 1930-х - на початку 1940-х pp. перебувала в постiйнiй динамiцi. Згiдно з даними радянського перепису 1937 р. нiмцi становили 401880 осiб iз 28 млн. населення УРСР (або 1,4%)²² . На 1 сiчня 1939 р., за iнформацiєю наступного перепису, чисельнiсть нiмцiв УРСР становила 392700 осiб, отже дещо зменшилася в перiод єжовщини²³ .

Українськi iсторики М.В.Коваль та П.В.Медведок уважають, що на початок 1941 р. на всiй територiї України (враховуючи й приєднанi восени 1939 р. захiдноукраїнськi областi) мешкало близько 600 тис. нiмцiв²⁴ . Цiєї ж цифри дотримується й днiпропетровський дослiдник О.В.Соловйов²⁵ , а також голландський учений Луїс де Iонґ, який у 50-х pp. XX ст. дослiджував нiмецьку "п'яту колону" в II свiтовiй вiйнi²⁶ .

Пiсля 22 червня 1941 р. загальна чисельнiсть нiмцiв України скоротилася внаслiдок депортацiї фольксдойче сталiнським режимом, який в умовах вiйни вбачав у цiй групi населення потенцiйних аґентiв нацизму. Вiдтак якщо кiлькiсть нiмецького населення України в довоєнний перiод достатньо точно пiдраховується за даними переписiв населення УРСР, то щодо чисельностi українських фольксдойче в умовах нацистської окупацiї iснує певна кiлькiсть рiзноманiтних i не завжди систематизованих цифрових показникiв.

За даними архiвного фонду райхскомiсарiату "Україна" на всiй територiї України, зайнятiй вермахтом, налiчувалося близько 200 тис. етнiчних нiмцiв, якi жили в 486 населених пунктах²⁷ . Але, знову ж таки, ця цифра хронологiчно не прив'язана. А це надзвичайно принципово, виходячи з демографiчних змiн у нiмецькому населеннi часiв окупацiї, викликаних колонiзацiйними та мiґрацiйни-ми процесами.

Серед документiв зондеркоманди доктора К.Штумпа є звiт, згiдно з яким на початок 1942 р. в межах райхскомiсарiату "Україна" мешкала наступна кiлькiсть етнiчних нiмцiв²⁸ :

стр. 86

Отже, кiлькiсть генерал-бециркiв РКУ, по яких є данi щодо нiмецьких поселенцiв - 5. Тут не враховано шостий генерал-бецирк - Таврiю. Якщо зi значною долею умовностi прийняти вищезазначену чисельнiсть фольксдойче, що прив'язана до реґiону адмiнiстративного центру генерал-бецирку Таврiя Мелiтополя (18 тис), то можна вважати, що на початок 1942 р. кiлькiсть мiсцевого нiмецького населення райхскомiсарiату "Україна" становила близько 182 тис. осiб²⁹ .

Стосовно ж чисельностi колонiстiв iз Нiмеччини (насамперед нiмцiв за походженням), якi в 1941-1943 pp. оселилися на землях райхскомiсарiату "Україна", то тут також є рiзнi цифри. їхня кiлькiсть, очевидно, коливається в межах 20 тис, оскiльки перепис нiмецького населення наприкiнцi 1941 р. зафiксував у 5 генерал-бецирках райхскомiсарiту 163,5 тис. етнiчних нiмцiв (разом iз Таврiєю - 181,5 тис), а на початок 1943 р., на думку I.Фляйшгауера, їх на цiй же територiї було вже близько 200 тис.³⁰

Таким чином, ми маємо право оперувати цифрами про кiлькiсть етнiчних нiмцiв у райхскомiсарiатi "Україна" протягом гiтлерiвської окупацiї вiд 160 до 200 тис. осiб. Нiмцi в РКУ становили приблизно 1% вiд усього мiсцевого населення³¹ . Iз них 50-60 тис. були вiйськовозобов'язаними³² .

РКУ займав бiльшiсть, але не всю територiю сучасної України. Схiднi терени контролювала вiйськова адмiнiстрацiя. Одещина опинилася в складi румунського адмiнiстративного утворення Транснiстрiя, де, як доводить нiмецький дослiдник Еккегард Фелькль, у 1943 р. мешкало понад 130 тис. етнiчних нiмцiв³³ .

За даними ж росiйського науковця П.Поляна загалом на окупованiй нацистами територiї всiх українських земель (i райхскомiсарiату "Україна", i теренiв Схiдної України, якi знаходилися пiд вiйськовою юрисдикцiєю групи армiй "Пiвдень", i румунської Транснiстрiї, i дистрикту Галичина) знаходилося близько 330-340 тис. етнiчних нiмцiв - колишнiх радянських громадян. Це число є достатньо великим. Для порiвняння - у всiй окупованiй Прибалтицi мешкало лише 30-40 тис. фольксдойче³⁴ .

На нашу ж думку, загальна чисельнiсть етнiчних нiмцiв України на початок 1943 р. перевищувала вказанi П.Поляном 330-340 тис. осiб. У РКУ на цей момент мешкало близько 200 тис. нiмцiв. На територiї Транснiстрiї їх було 130 тис. Ще 26 тис. за звiтами нацистських органiв проживали в колишнiй Сталiнськiй (зараз - Донецька) областi по рiчцi Молочна, де панувала нiмецька вiйськова влада³⁵ .

Точний пiдрахунок нiмецького населення окупованої нацистами України є проблематичним не лише через воєнне лихолiття та розчленованiсть українських земель мiж рiзними окупацiйними адмiнiстративними структурами, а й тому, що, по-перше, багато хто з мiсцевого населення видавав себе за нiмцiв виходячи з кон'юнктурних мiркувань, а, по-друге, самi фольксдойче нерiдко являли собою досить строкату етнiчну групу: серед них було багато "нечистокровних" нiмцiв, Що суттєво ускладнювало демографiчнi пiдрахунки.

Управлiнцi СС розробляли плани, за якими етнiчнi нiмцi України, що жили на зазначених вище землях до 1941 p., поступово мали формувати свої поселення навкруги великих мiст - Житомира, Миколаєва, Запорiжжя, Днiпропетровська, залишаючи свої старi мiсця³⁶ . Разом iз тим окупанти намагалися пере-

стр. 87

селяти на українськi землi не лише власне нiмцiв, а й представникiв iнших "нордичних" народiв. Iз лiта 1940 р. iмперський комiтет зi змiцнення нiмецької нацiї працював над планами переселення на схiд населення Нiдерландiв та Бельгiї, причому не тiльки на землi СРСР, а й до власне Нiмеччини (Лотарингiя). Починаючи з жовтня 1942 р. й до кiнця окупацiї в райхскомiсарiатi "Україна" було розселено 369 селян-голландцiв³⁷ . Iз 1944 р. цi голландцi та фламандцi були прийнятi до лав вiйськ СС.

Деякi данi вiдносно географiї перших переселенських областей на Пiвночi України можна отримати, проаналiзувавши працi нiмецьких iсторикiв. М.Бухсвайлер пише про 3 компактнi нiмецькi райони на територiї сучасного Коростенсь-кого району Житомирської областi та на пiвднi Житомирщини. Новим нiмецьким селищам давали живописнi назви ("Геґевальд", "Брюкевальд")³⁸ . Спочатку Геґевальд планувалося створити з 20 селищ у Коростенському районi, де б жили 6500 нiмцiв-колонiстiв³⁹ . Площа його разом iз iншим колонiзацiйним утворенням для нiмцiв-переселенцiв на Житомирщинi (Черняхiв), становила 6750 кв. км⁴⁰ .

Колонiзацiя в 1942 р. розпочалася й на Київщинi, де iз 7 селищ утворилося нiмецьке поселення Форстенштадт, та на Вiнниччинi, де тодi ж виник Кален-фельд⁴¹ . Нiмецькi села виникали також на Херсонщинi. Серед них був Гаґендорф (1942 р. - 212 нiмцiв). Збiльшувалася чисельнiсть населення й тих нiмецьких колонiй, якi брали свої витоки ще з XIX ст. (таких, як Шланґендорф на Бериславщинi, заснований 1864 р.)⁴² .

Нацiонал-соцiалiстичнi лiдери прагнули вiднайти для колонiзацiйних намiрiв широке тло iсторико-героїчних передумов, оскiльки героїзацiя минулого, а надто минулого своєї батькiвщини, була складовою частиною нацiонал-соцiалiстичного свiтогляду. 30 жовтня 1941 р. А.Розенберґ на зустрiчi у своїй резиденцiї з представниками спецiальних мiнiстерств згадав iсторичнi подiї, коли германськi племена з римлянами врятували Європу вiд навали гунiв. Вiн розвинув цi iдеї, сказавши, що зараз Нiмеччина має утворити своє потужне державне об'єднання мiж Балтiйським i Чорним морями, де б проживали 15-20 млн. етнiчних нiмцiв, якi б, утворивши "мiлiтарнi колонiї", захищали Європу вiд нових "варварських орд" зi Сходу⁴³ . Г.Гiммлер висловлювався ще бiльш пiднесено: "Це мiсiя нiмецького народу на цiй землi. Протягом тисячолiть представники свiтловолосої раси володiли цими територiями й приносили на них щастя та культуру"⁴⁴ .

Iз населення нiмецьких новостворених районiв окупанти намагалися сформувати мiсцевi загони самооборони. Однак цi плани так i не були реалiзованi, хоча є iнформацiя, що всi чоловiки Геґевальду отримали зброю й були зорганiзованi в батальйони⁴⁵ .

Економiчна полiтика райху стосовно етнiчних нiмцiв України загалом була протекцiонiстською й водночас розрахованою на безумовну спiвпрацю й покору з боку фольксдойче. Однак помилковим було б уважати, що рiвень життя нiмецької меншини на територiї України в першi ж мiсяцi окупацiї рiзко полiпшився. Становище етнiчних нiмцiв спочатку було тяжким, як i решти мiсцевого населення. Усi вони страждали вiд воєнного лихолiття. Узимку 1941-1942 pp. на Волинi фiксувалося багато випадкiв голоду серед мiсцевих нiмцiв⁴⁶ . Iнодi злиднi серед нiмецьких поселенцiв сягали катастрофiчних масштабiв. Окупацiйнi джерела повiдомляють, що родини етнiчних нiмцiв чисельнiстю 8 осiб подекуди жили в однiй кiмнатi, яка одночасно слугувала їм i як житлове, i як господарське примiщення. Лiжок iнодi не було й дiти спали на пiдлозi, пiдстеляючи оберемок соломи або скатертину. Бiльшiсть дiтей ходили босонiж, деякi в обносках. Такого iснування своїх спiввiтчизникiв на сходi "iмперський нiмець" не тiльки не бачив у себе на батькiвщинi, а навiть i не уявляв⁴⁷ .

стр. 88

Окупацiйна влада прагнула термiново полiпшити становище. Нацисти застосували расовий пiдхiд до продовольчої полiтики, тобто все краще було для райхсдойче та фольксдойче; решта населення отримували по мiнiмуму. Нiмецька влада встановила в мiстах 4 категорiї продуктового постачання, при цьому етнiчнi нiмцi РКУ отримували їжу за найвищою категорiєю. У спецiалiзованих нiмецьких магазинах iз класичним написом "тiльки для нiмцiв" було все: жири, яйця, м'ясо, риба, овочi, фрукти, мед, мармелад, кава в зернах та iншi продукти споживання, небаченi в умовах воєнного часу. Пiзнiше вiдкрилися й спецiальнi торгiвельнi центри для фольксдойче. В очах етнiчних нiмцiв райхскомiсарiату "Україна" складалося враження економiчної допомоги з боку "нiмецьких братiв".

Гiтлерiвська полiтика передбачала також створення лiкарень, будинкiв для престарiлих та дитячих садкiв для фольксдойче й вiдповiдне забезпечення їх предметами побуту та обладнанням. Це здiйснювалося не тiльки в 1941-1942 pp., коли Нiмеччина впевнено почувалася на окупованих територiях, а й у 1943 й навiть 1944 pp., коли могутнiсть райху похитнулася й був очевидний швидкий колапс держави.

Цiкаво, що окупацiйна влада порушила проблему повернення вiйськових позик, якi були запровадженi кайзерiвською Нiмеччиною для нiмцiв України 1918 р. Наприкiнцi 1942 р. розпочалося прийняття заявок вiд нiмцiв, якi давали цi позики⁴⁸ . Поступове повернення боргiв кайзерiвського II райху фольксдойче було зiрване наступом радянської армiї.

Нiмцям, якi в радянський та дорадянський часи володiли певною власнiстю на схiднослов'янських землях, але потiм її втратили, надавалася повномасштабна компенсацiя⁴⁹ .

Пiльги фольксдойче не обмежувалися матерiальними речами. Для них було запроваджено окрему, порiвняно з рештою населення України, систему оподаткування. Бiльшiсть податкiв, сплачуваних українським населенням, на фольксдойче не поширювалися. Наприклад, населення колишнього Володарсько-Волинського району (Житомирська область), згiдно з iнформацiєю комiсара радянського партизанського загону Волкова вiд 31 травня 1943 p., сплачувало податок за корову - 1200 руб., за собаку - 300 руб., подушний - 200 руб. (порiвняйте з податком на собаку!), "за звiльнення" (так окупацiйна влада називала повалення радянської влади) - 100 руб. (плюс до цього платний виклик лiкаря та конфiскацiя худоби)⁵⁰ . Фольксдойче були звiльненi вiд цього.

Правовим чином податковi привiлеї етнiчних нiмцiв були оформленi постановою райхскомiсара України вiд 20 квiтня 1942 р. "Про податковi пiльги для фольксдойче" (ця постанова ґрунтувалася на постановi А.Розенберґа вiд 21 лютого 1942 р.). За цими документами генерал-комiсари РКУ уповноважувалися звiльняти фольксдойче вiд сплати податкiв, а також усiх iнших грошових виплат, чинних на територiї райхскомiсарiату.

Разом iз тим окупацiйна влада не змогла всюди надати сiм'ям етнiчних нiмцiв земельнi надiли в приватну власнiсть. Службовцi окупацiйного цивiльного управлiння переконували нiмецьких селян у тому, що принаймнi на час вiйни приватне землекористування не зможе забезпечити потреби Нiмеччини в сiльськогосподарськiй продукцiї⁵¹ .

Аграрна полiтика гiтлерiвцiв, спрямована на полiпшення становища фольксдойче, здiйснювалася за рахунок мiсцевого українського населення, що страждало вiд несправедливих експропрiацiй за расовою ознакою. При поганому удої корови, що належала родинi фольксдойче, можна було безкоштовно обмiняти тварину на таку ж саму в українському дворi.

Реальним результатом колонiзацiйної полiтики нацистського режиму в її економiчному сеґментi було значне полiпшення матерiального рiвня життя нiмецької етнiчної спiльноти України. На перiод гiтлерiвської окупацiї нiмецька на-

стр. 89

цiональна меншина райхскомiсарiату "Україна" хоч i становила незначний вiдсоток серед усiєї маси населення, однак концентрувалася насамперед у компактних, наближених одна до одної колонiях у найбiльш продуктивних в економiчному планi реґiонах України - Пiвдень, Днiпропетровщина та Волинь, а, отже, була вагомим соцiальним фактором у цих районах. Компактнiсть та вiдносна нацiональна однорiднiсть фольксдойче iстотно сприяли ефективнiй полiтицi нацистської влади стосовно них. Протягом окупацiйного перiоду етнiчнi нiмцi райхскомiсарiату "Україна" загалом перетворилися з економiчно дискримiнованої за радянських часiв групи населення на достатньо привiлейований прошарок, який був матерiально забезпечений i захищений адмiнiстративною владою в соцiальному планi настiльки, наскiльки це дозволяли умови воєнного часу. Мiрилом економiчної допомоги кожному нiмцевi була його лояльнiсть до режиму.

Проблемним питанням для окупацiйної влади була освiта фольксдойче: з одного боку, їхнiй статус вимагав повноцiнної нiмецької освiти, а, з iншого боку, таку освiту важко було органiзувати в умовах вiйни. Перед вступом нiмецьких вiйськ радянська влада знищила всi книгосховища, а разом iз ними й майже всi шкiльнi книжки. Викладачi були не в змозi пiдтримувати необхiдний режим занять. У багатьох школах бракувало вчителiв, оскiльки окупацiйна адмiнiстрацiя залучала їх як перекладачiв.

У Днiпропетровську був вiдкритий заклад, що готував помiчникiв учителiв для шкiл райхскомiсарiату. Навчання для етнiчних нiмцiв тривало 3 мiсяцi. Пiсля року практичної роботи охочi мали змогу освоїти спецiальнiсть викладача народної школи. Окупанти вiдкривали спецiалiзованi нiмецькi школи переважно в мiстах. У Днiпропетровську почала працювати семирiчна школа N16. У цiй школi працювали 21 учитель, серед яких 15 були нiмцями. Директором школи був Якiв Фридрихович Фаузер⁵² . Однак iз початком зими 1941-1942 pp. значна частина нiмецьких дiтей шкiльного вiку в Днiпропетровську були змушенi залишити навчання через брак одягу й взуття⁵³ . У сiльськiй мiсцевостi вiдкриття суто нiмецьких шкiл ускладнювалося малою кiлькiстю дiтей нiмецького походження. Учителiв так само бракувало, хоча подекуди органiзовувалися 4-тижневi курси переквалiфiкацiї для нiмецьких викладачiв⁵⁴ . Не забули й про фольксдойче-сирiт. У Новоградi-Волинському (Житомирська обл.) для них був органiзований сироти-нець iз окремим продовольчим забезпеченням⁵⁵ .

У Житомирi нiмцi утворили для своїх спiввiтчизникiв у травнi 1942 р. школу фармацевтiв та стоматологiв, а в березнi 1943 р. - школу сiльського господарства. У Києвi був вiдкритий iнститут країнознавства та економiчних дослiджень при центральнiй бiблiотецi iмперського комiсарiату (указ Е.Коха вiд б червня 1942 р.)⁵⁶ . У нiмецьких навчальних закладах фольксдойче тривалий час слухали спецiальнi радiопередачi, де розповiдалося про злочини радянської влади проти етнiчних нiмцiв СРСР (депортацiя поволзьких нiмцiв i iн.)⁵⁷ .

Саме в культурно-освiтнiй сферi найяскравiше проявився расово зумовлений пiдхiд внутрiшньої полiтики нацизму на окупованiй територiї. Iмперськi iнструкцiї мiсцевим партiйним чиновникам пiдкреслювали особливу iсторичну мiсiю III райху в долях сотень тисяч фольксдойче України. Цi iнструкцiї вимагали вiд кожної мiсцевої установи проявiв привiтностi та уваги до етнiчних нiмцiв. Кожен функцiонер окупацiйного апарату мусив стати для фольксдойче представником системи, що звiльнила їх вiд бiльшовизму, i в яку вiн вiрив. Один iз документiв мiстив такi рядки: "Не можна руйнувати цю вiру. Помилковим ставленням можемо викликати недовiру або розчарування й озлобити людей. Вони повиннi ясно вiдчувати, що з нiмецькою владою змiнилися не тiльки символiка, але й методи та сенс керiвництва. Надзвичайно шкiдливим було б пiдозрювати фольксдойче в спiвчуттi до бiльшовикiв чи ставитися до них байдуже або як до неповноцiнних

стр. 90

членiв суспiльства. Гарне ставлення до них у порiвняннi з ненiмецькими групами населення повинно бути помiтно. Нiколи не можна забувати, що фольксдойче зараз переживають найважчi часи економiчної, фiзичної та психологiчної скрути, про якi не мають жодного уявлення нiмцi в райху. Довiра з боку фольксдойче має здобуватися всiма засобами"⁵⁸ .

Утiм, далеко не всi фольксдойче з ентузiазмом сприймали гiтлерiвськi перетворення й далеко не в усiх етнiчних нiмцiв свiдомiсть та культурна орiєнтацiя змiнювалися згiдно з нацистськими стандартами. Доктор К.Штумп свiдчив 10 серпня у своєму звiтi N752/42 до мiнiстерства схiдних окупованих територiй, що хоча нiмцi України бурхливо вiтали своє звiльнення з-пiд бiльшовицького ярма й робили все, щоби бути вдячними та корисними для нiмецької армiї, пiсля встановлення цивiльного управлiння в рiзних реґiонах райхскомiсарiту "Україна" почалися певнi непорозумiння й навiть конфлiкти. Це, на його думку, було викликане двома причинами⁵⁹ : а) загальною незадовiльною пiдготовкою цивiльних нiмецьких службовцiв у планi розумiння "проблеми фольксдойче" на Сходi Європи; б) гiпертрофованими сподiваннями фольксдойче на швидкi змiни в їхньому становищi.

К.Штумп зазначав: "Необхiдно одразу зрозумiти, що нiмецька людина на Сходi, незважаючи на багаторiчне пригнiчення та поневолення, має властиву їй вiд природи гордiсть та впевненiсть у собi, навiть якщо глибоко приховує цi риси. Тому брутальне поводження озлоблює фольксдойче до глибини душi. Я хочу навести лише один приклад. Пiд час громадських заходiв фольксдойче повиннi займати мiсця позаду райхсдойче. Тi iмперськi нiмцi, якi приходять на певний захiд зi знайомими родинами фольксдойче, мають тут займати рiзнi мiсця. Зрозумiло, що такий стан речей ображає мiсцевих етнiчних нiмцiв"⁶⁰ .

Ще в жовтнi 1941 р. до Берлiна спiвробiтниками каральної окупацiйної системи була надiслана доповiдь ("Tatigkeits - und Lagebericht N6 der Einsatzgrup-pen der Sicherheitspolizei und des SD in der UdSSR"), що мiстила критичнi спостереження вiдносно поведiнки мiсцевих етнiчних нiмцiв: "Мiсцевi нiмцi, навiть якщо вони не є комунiстами, мають абсолютно неправильнi уявлення про взаємовiдносини всерединi райху, а також щодо нацiонал-соцiалiстичних лiдерiв. Представникам iнтелiгенцiї незрозумiле поняття дискримiнацiї. До євреїв вони зазвичай ставляться байдуже. Показовим є факт, що пiсля вступу нiмецьких вiйськ мiсцевi нiмцi не вжили жодних заходiв проти євреїв; ба бiльше - вони вважали євреїв людьми, якi не становлять жодної загрози"⁶¹ . Однак установлено, що етнiчнi нiмцi у своїй основнiй масi без будь-якого обурення сприйняли масове знищення євреїв окупацiйної владою⁶² . Це свiдчить, що українськi нiмцi, хоча цiлковито й не подiляли нацистської iдеологiї з її бiологiчним расизмом, антисемiтизмом, антигуманним i аморальним ставленням до iнших народiв, як правило не йшли на конфронтацiю з гiтлерiвським режимом.

Нiмецький iсторик Майр Бухсвайлер говорить про десятки випадкiв, коли нацистськi карателi розстрiлювали фольксдойче або за колишню спiвпрацю з радянською владою, або за належнiсть до радянських владних структур⁶³ .

Але багато нiмцiв вiдверто радiли приходу гiтлерiвських вiйськ. У приватному листi фольксдойче Одещини щонайбiльше через 3 тижнi пiсля вступу в його мiстечко нiмецьких вiйськ писав: "Ми щасливi. Слава Богу, ми звiльненi з-пiд гнiту євреїв та слов'ян-комунiстiв!"⁶⁴ . У нiмецьких колонiях Пiвдня України бiйцiв пiдроздiлу "Бранденбург" зустрiчали музикою й оплесками. Мiсцевi селяни питали в них: "Ви прийшли назавжди?"⁶⁵ . Нацистський дослiдник К.Штумп, який разом iз спецiальною групою займався обстеженням нiмецьких поселень, повiдомляв наприкiнцi 1941 p., що з приходом окупантiв мiсцевi нiмцi змiнили червнi радянськi прапори на червонi прапори зi свастикою⁶⁶ .

стр. 91

Iз початку звiльнення територiї України радянськими вiйськами етнiчнi нiмцi, як правило, рухалися iз вiдступаючою нiмецькою армiєю на захiд. Усього до кiнця 1943 р. РКУ залишили 90 тис. етнiчних нiмцiв⁶⁷ . Другий потужний потiк переселенцiв-фольксдойче залишив землi Приднiпров'я в сiчнi - липнi 1944 p., a всього їх було близько 125 тис.⁶⁸

Не можна цiлковито погодитися з твердженнями, що побутували в радянськiй iсторiографiї та суспiльнiй думцi, про фольксдойче як гiтлерiвських посiбникiв. Ми маємо небагато свiдчень про диверсiйнi акцiї фольксдойче в тилу радянської армiї на територiї України в 1941-1942 pp. чи про якiсь змовницькi зв'язки гiтлеризму з українськими нiмцями. До таких досить неконкретних свiдчень можна вiднести шифротелеграму, яку Й.Сталiн отримав 3 серпня 1941 р. вiд командування Пiвденного фронту, де повiдомлялося: "Вiйськовi дiї на Днiстрi засвiдчили, що нiмецьке населення стрiляло зi своїх вiкон та городiв по наших вiдступаючих вiйськах"⁶⁹ .

Iнодi нацистськi чиновники вiдверто нарiкали, що деякi нiмцi України, особливо молодь, спiвчували комунiстам⁷⁰ . Але етнiчнi нiмцi України постраждали насамперед через свою екстериторiальнiсть на землях нашої країни. Iмiдж цiєї соцiальної групи був повнiстю пiдiрваний в очах свiтової спiльноти через, без сумнiву вимушену, спiвпрацю з гiтлеризмом. Утягнутi, переважно без власної згоди на це, у сферу дiяльностi III райху, фольксдойче вже не могли з неї вийти й зазнали соцiального краху разом iз нацистською державою.

Нiмецька колонiзацiя Європи й України зокрема стала прикриттям для гiтлерiвського геноциду тiльки в очах самих нацистiв, але не свiтової громадськостi. Полiтика нацiонал-соцiалiзму в Схiднiй Європi фактично зводилася до формули "чим бiльше загине людей, тим легше буде здiйснювати колонiзацiю". До вiйни на окупованiй нiмцями радянськiй територiї проживало 88 млн. осiб, по вiйнi - 55 млн. Мiське населення скоротилося з 25 до 10 млн., сiльське - з 63 до 45 млн.⁷¹ Навiть якщо врахувати, що 10 млн. населення радянська влада встигла евакуювати при вiдступi в 1941-1942 pp., цифра втрат цивiльного населення СРСР, у тому числi й України, унаслiдок нацистського терору є величезною. Україна втратила в результатi вiйни понад 10 млн. осiб⁷² .

Враховуючи жахливi втрати ненiмецького корiнного населення Схiдної Європи пiд час II свiтової вiйни ми маємо право стверджувати, що загалом сприятливi щодо етнiчних нiмцiв (фольксдойче) заходи колонiзацiї та розширення "життєвого простору" на Сходi в жодному разi не можуть виправдати гiтлерiвських злочинiв проти людства. Почуття солiдарностi нацизму з нiмцями за межами райху було засноване на сповiдуваннi найодiознiших нацiоналiстичних доктрин нiмецької суспiльно-полiтичної думки ХIХ-ХХ ст.⁷³ , використання яких призвело до розробки планiв найбiльш масштабних нацiональних чисток у свiтовiй iсторiї (план "Ост") у тiснiй взаємодiї з процесами нiмецької колонiзацiї та спiвпрацi з усiма фольксдойче Європи. Полiтика гiтлерiвського режиму щодо фольксдойче України була частиною ґлобального плану створення прошарку нiмецького селянства в Схiднiй Європi шляхом масових колонiзацiй та винищення мiсцевого населення⁷⁴ . Саме аграрне переселення мусило стати основою колонiзацiйного руху на Схiд. Однiєю з причин цього було прагнення нiмецьких економiстiв призупинити вiдтiк населення з аграрного сектору до мiст i тим самим не допустити послаблення сiльського господарства райху⁷⁵ .

Абсолютна бiльшiсть усiх категорiй нiмецького населення України позитивно сприйняли гiтлерiвську владу - адже саме вона та її нацiональна полiтика пiднесли фольксдойче, що свого часу зазнали жахливих переслiдувань iз боку сталiнського режиму, до ролi якщо не нацiональної елiти райхскомiсарiату "Україна", то надзвичайно привiлейованої етнiчної групи. Це викликає закономiрне питання - чи були етнiчнi нiмцi "п'ятою колоною" нацiонал-соцiалiстичної Нiмеччини?

стр. 92

По-перше, треба визначитися iз дефiнiцiями. "П'ята колона" - це спiльнота, яка органiзовує пiдривну дiяльнiсть та саботаж у певнiй країнi напередоднi аґресiї проти неї iншої держави. У поняттi "п'ята колона" слiд розрiзняти 3 окремi явища: 1.Заходи "п'ятої колони", якi здiйснюються перед вступом чужої влади; 2. Прийом, який "п'ята колона" органiзовує новiй владi; 3. Ступiнь кооперацiї, яку нова влада знаходить у "п'ятiй колонi".

Етнiчнi нiмцi України до нападу Нiмеччини на СРСР не проводили та й не могли проводити якихось органiзованих заходiв iз пiдриву радянської влади. Якiсь стихiйнi протестнi дiї могли квалiфiкуватися як "антирадянська дiяльнiсть", однак не було певного органiзацiйного центру, який би їх координував. Сталiнська каральна система не допустила б його iснування, а зв'язки фольксдойче з III райхом наприкiнцi 1930-х pp. були ще дуже кволими. Слабка поiнформованiсть нiмецького вищого вiйськового командування щодо чисельностi та озброєння Червоної армiї в червнi 1941 р. теж може свiдчити про те, що нiхто не планував використовувати нiмецьке населення прифронтових мiсцевостей як iнформаторiв у тилу радянських вiйськ⁷⁶ .

Радiсний прийом, що його етнiчнi нiмцi здебiльшого влаштовували наступаючим пiдроздiлам вермахту, аж нiяк не вирiзняє їх iз маси iншого, особливо неслов'янського, населення України, яке доволi часто вiтало окупацiйну владу. Нарештi ступiнь кооперацiї нiмецьких мешканцiв райхскомiсарiату "Україна" з нацiонал-соцiалiстами був надзвичайно високим. Однак ця кооперацiя здiйснювалася не тому, що всi фольксдойче були аґентами райху, якi мрiяли про "новий порядок" в Європi, а тому, що нацистська державна машина була з певних, насамперед iдеологiчно-расових причин, зацiкавлена в них. Таким чином, етнiчнi нiмцi України не можуть у повнiй мiрi вважатися "п'ятою колоною" нацизму в СРСР.

Етнiчнi нiмцi України, якi пiд час II свiтової вiйни опинилися мiж двома найпотужнiшими тоталiтарними режимами людства й стосовно яких провадилася загалом сприятлива окупацiйна полiтика одного з них - нацистського, заслуговують на розумiння та прискiпливе наукове вивчення. Аналiз iсторичної долi декiлькох сотень тисяч нiмцiв України в трагiчних 1941-1944 pp. має допомогти розв'язанню гострих i суперечливих питань українсько-нiмецьких стосункiв, порозумiнню та дiалогу, подоланню певних неґативних стереотипiв.

-----

¹ Загорулько М.М., Юденков А.Ф. Крах экономических планов фашистской Германии на временно оккупированной территории СССР. - М., 1970. - 271 с; Коваль М.В. Iсторiя пам'ятає! (Кривавий шлях фашистiв на Українi). - К., 1965. - 113 с; Немецко-фашистский оккупационный режим (1941-1944 гг.). - М., 1965. - 388 с.

² Українська РСР у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi Радянського Союзу. У 3-х тт. - Т. 2. - К., 1968. - С 153.

³ Євтух В.Б., Чирко Б.В. Нiмцi в Українi (1920-i - 1990-i роки). - К., 1994. - 182 с; Кудряченко А.I. Нiмцi України: минуле i сьогодення // Розбудова держави. - 1994. - N 5. - С. 19-23; Кулiнич Ї. М., Крiвець Н.В. Нариси з iсторiї нiмецьких колонiй в Українi. - К., 1995; Павленко Г.В. Нiмцi на Закарпаттi. - Ужгород, 1995. - 72 с; Сергiйчук I. Нiмцi на Українi // Український свiт. - 1993. - N 1-2, 3-12; 1994. - N 1-2, 5-12; Чирко Б. Нiмцi в Українi // Вiдродження. - 1997. - N 1.

⁴ Вопросы германской истории. Немцы в Украине: Материалы укр.-герм. науч. конф., Днепропетровск, 26-29 сентября 1995 г. - Днепропетровск, 1996. - 213 с; Вопросы германской истории: Сб. науч. трудов. - Днепропетровск, 2001. - 320 с; Вопросы германской истории: Сб. науч. трудов. - Днепропетровск, 2002. - 296 с.

⁵ Коваль М.В., Медведок П.В. Фольксдойче в Українi (1941-1944 pp.) // УIЖ. - 1992. - N 5. - С 15-22.

⁶ Buchsweiler M. Volksdeutsche in der Ukraine am Vorabend und Beginn des Zweiten Weltkriegs -ein Fall doppelter Loyalitat? - 1. Aufl. - Gerlingen, 1984. - 499 s.

⁷ Fleischhauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion - Stuttgart, 1983. - 258 s.

⁸ Eisfeld A. Die Russland Deutschen / Mit Beitragen von Detlef Brandes und Wilhelm Kahl. -Munchen, 1992. - 221 s.

⁹ Walth R.H. Strandgut der Weltgeschichte: die Russlanddeutschen zwischen Stalin und Hitler. -Essen, 1994. - 491 s.

¹⁰ Mai U. "Rasse und Raum": Agrarpolitik, Sozial- und Raumplanung im NS- Staat. - Paderborn; Munchen; Wien; Ziirich, 2002. - 445 s.

стр. 93

¹¹ Buchsweiler M. Volksdeutsche in der Ukraine am Vorabend und Beginn des Zweiten Weltkriegs - ein Fall doppelter Loyalitat? - 1. Aufl. - Gerlingen, 1984. - S. 325.

¹² Центральний державний архiв вищих органiв влади та управлiння України (далi - ЦДАВОВУ). - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 4. - Арк. 128, 128 зв.

¹³ Fleischliauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion - Stuttgart, 1983. - S. 33; Walth НЛ. Strandgut der Weltgeschichte: die Russlanddeutschen zwischen Stalin und Hitler. - Essen, 1994. - S. 70.

¹⁴ Buchsweiler M. Volksdeutsche in der Ukraine am Vorabend und Beginn des Zweiten Weltkriegs - ein Fall doppelter Loyalitat? - 1. Aufl. - Gerlingen, 1984. - S. 325, 326.

¹⁵ ЦДАВОВУ. - Ф. 3676. - On. 4. - Cnp. 4. - Арк. 30, 31; Спр. 18. - Арк. 5; Спр. 28. - Арк. 29; Спр. 34. - Арк. 65.

¹⁶ Там само. - Оп. 4. - Спр. 4. - Арк. 132.

¹⁷ Fleischliauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion - Stuttgart, 1983. - S. 57.

¹⁸ Де Ионг Л. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне - М., 1958. - С. 55.

¹⁹ Там же.

²⁰ Buchsweiler M. Volksdeutsche in der Ukraine am Vorabend und Beginn des Zweiten Weltkriegs - ein Fall doppelter Loyalitat? - 1. Aufl. - Gerlingen, 1984. - S. 319.

²¹ Ibid. - S. 323.

²² Нiкольськип В.М. Репресiї органiв державної безпеки щодо нiмцiв України у 1937 роцi: кiлькiснi показники // Вопросы германской истории: Сб. науч. трудов. - Днепропетровск, 2001. - С. 52, 53.

²³ Полян П.М. Не по своей воле... История и география принудительных миграций в СССР. -М., 2001. - С. 104.

²⁴ Коваль M.B., Медведок П. В. Фольксдойче в Українi (1941-1944 pp.) // УIЖ. - 1992. - N 5. - С. 16.

²⁵ Соловйов О. В. Дiяльнiсть гiтлерюгенду серед українських фольксдойче // Вопросы германской истории: Сб. науч. трудов. - Днепропетровск, 2002. - С. 121.

²⁶ Де Ионг Л. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне. - М., 1958. - С. 10.

²⁷ ЦДАВОВУ. - Ф. 3206. - Оп. 6. - Спр. 270. - Арк. 4.

²⁸ Там само. - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 4. - Арк. 135. ²⁸ Там само. - Арк. 134.

³⁰ Fleischliauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion - Stuttgart, 1983. - S. 151.

³¹ Рекотов П. В. Органи управлiння на окупованiй територiї України (1941-1944 pp.) // УIЖ. - 1997. - N 3. - С. 92; Нiмецько-фашистський окупацiйний режим на Українi. Збiрник документiв i матерiалiв. - К., 1963. - С 34, 35.

³² Полян П. М. Советские граждане в рейхе: сколько их было? // Население и общество. - 2001. -N15-16 (Iнтернет-версiя).

³³ Volkl E. Transnistrien und Odessa (1941-1944). - Regensburg, 1996. - S. 88.

³⁴ Полян 77. Советские граждане в рейхе: сколько их было? // Население и общество. - 2001. - N15-16 (Iнтернет-версiя).

³⁵ ЦДАВОВУ. - Ф. 3206. - Оп. 6. - Спр. 270. - Арк. 4.

³⁶ Fleischliauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion - Stuttgart, 1983. - S. 171.

³⁷ Mai V. "Rasse und Raum": Agrarpolitik, Sozial- und Raumplanung im NS-Staat. - Paderborn; Miinchen; Wien; Zurich, 2002. - S. 316.

³⁸ Buchsweiler M. Volksdeutsche in der Ukraine am Vorabend und Beginn des Zweiten Weltkriegs - ein Fall doppelter Loyalitat? - 1. Aufl. - Gerlingen, 1984. - S. 335.

³⁹ Mai U. "Rasse und Raum": Agrarpolitik, Sozial- und Raumplanung im NS-Staat. - Paderborn; Munchen; Wien; Zurich, 2002. - S. 313.

⁴⁰ Соловйов O. B. Дiяльнiсть гiтлерюгенду серед українських фольксдойче // Вопросы германской истории: Сб. науч. трудов. - Днепропетровск, 2002. - С. 121.

⁴¹ Там само.

⁴² ЦДАВОВУ. - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 4. - Арк. 23.

⁴³ Mai U. "Rasse und Raum": Agrarpolitik, Sozial- und Raumplanung im NS-Staat. - Paderborn; Munchen; Wien; Zurich, 2002. - S. 84, 85.

⁴⁴ Ibid. - S. 315.

⁴⁵ Buchsweiler M. Volksdeutsche in der Ukraine am Vorabend und Beginn des Zweiten Weltkriegs - ein Fall doppelter Loyalitat? - 1. Aufl. - Gerlingen, 1984. - S. 335, 336.

⁴⁶ ЦДАВОВУ. - Ф. 3676. - On. 4. - Cnp. 4. - Арк. 129 зв.

⁴⁷ Там само. - Арк. 130, 131.

⁴⁸ Buchsweiler M. Volksdeutsche in der Ukraine am Vorabend und Beginn des Zweiten Weltkriegs - ein Fall doppelter Loyalitat? - 1. Aufl. - Gerlingen, 1984. - S. 332.

⁴⁹ Fleischliauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion - Stuttgart, 1983. - S. 82. ⁵⁰ Житомирщина у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi в 1941-1945 pp. Збiрник документiв та матерiалiв. - К., 1969. - С 107, 108.

⁵¹ ЦДАВОВУ. - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 4. - Арк. 132.

⁵² Клец В.К. Немцы Украины в период Второй мировой войны (на примере Днепропетровской области). // Вопросы германской истории. Том 1. История. - Днепропетровск, 1998. - С. 152.

стр. 94

⁵³ ЦДАВОВУ. - Ф. 3676. - On. 4. - Спр. 4. - Арк. 129 зв.

⁵⁴ Там само.

⁵⁵ Fleischhauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion - Stuttgart, 1983. - S. 165.

⁵⁶ Ibid. - S. 166.

⁵⁷ Ibid. - S. 157.

⁵⁸ Ibid. - S. 159.

⁵⁹ ЦДАВОВУ. - Ф. 3676. - On. 4. - Cпр. 4. - Арк. 128.

⁶⁰ Там само. - Арк. 129.

⁶¹ Де Ионг Л. Немецкая пятая колонна во второй мировой войне. - М., 1958. - С. 358.

⁶² ЦДАВОВУ. - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 4. - Арк. 129 зв.

⁶³ Buchswciler М. Volksdeutsche in der Ukraine am Vorabend und Beginn des Zweiten Weltkriegs - ein Fall doppelter Loyalitat? - 1. Aufl. - Gerlingen, 1984. - S. 320.

⁶⁴ Ibid. - S. 233.

⁶⁵ Ibid. - S. 307.

⁶⁶ Ibid.

⁶⁷ Полян П. Советские граждане в рейхе: сколько их было? // Население и общество. - 2001. -N15-16 (Iнтернет-версiя).

⁶⁸ Там же.

⁶⁹ Полян П.М. Не по своей воле... История и география принудительных миграций в СССР. -М., 2001. - С. 105.

⁷⁰ Клец В.К. Немцы Украины в период Второй мировой войны (на примере Днепропетровской области). // Вопросы германской истории. Том 1. История. - Днепропетровск, 1998. - С. 149.

⁷¹ "Совершенно секретно! Только для командования!" Стратегия фашистской Германии в войне против СССР. Документы и материалы. - М., 1967. - С. 103.

⁷² Король В.Ю. Iсторiя України. - К., 1999.- С. 275.

⁷³ Renter С. Uber die Genesis der Ukrainepolitik des deutschen Imperialismus // Zur Ukraine-Poli-tik des Deutschen Imperialismus / Wissenschaftliche Redaktion: Dr. Claus Remer. - Jena, 1972. - S. 5.

⁷⁴ Fleischhauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion - Stuttgart, 1983. - S. 65.

⁷⁵ Mai U. "Rasse und Raum" : Agrarpolitik, Sozial- und Raumplanung im NS-Staat. - Paderborn; Miinchen; Wien; Zurich, 2002. - S. 303.

⁷⁶ Buchswciler M. Volksdeutsche in der Ukraine am Vorabend und Beginn des Zweiten Weltkriegs - ein Fall doppelter Loyalitat? - 1. Aufl. - Gerlingen, 1984. - S. 344.

The Nazi's policy considering ethnic Germans of Ukraine (volksdeutsche) in regions of their inhabitation is studied in the article on the basic of the archival sources of Hitler's occupational power in 1941-1944 and new investigations of Germany's historians.

Permanent link to this publication: