Libmonster ID: UA-2825

Автор: Н. О. ГЕРАСИМЕНКО

(Київ)

(До 170-рiччя вiд дня народження)

У статтi на значному документальному матерiалi дослiджується життєвий шлях, наукова та громадська дiяльнiсть видатного вченого О. М. Лазаревського та його внесок в iсторичну науку.

За життя Олександр Матвiйович зiбрав значну колекцiю рукописiв i книг, яку у вереснi 1901 р. подарував Київському унiверситету. Його бiблiотека налiчувала 1032 примiрники. До неї увiйшли книги та перiодичнi видання переважно росiйською, українською та польською мовами. Незначну кiлькiсть становили книги на французькiй, нiмецькiй мовах та поодинокi видання латинською, чеською й англiйською мовами. Хронологiчнi рамки ко-


Закiнчення. Початок див.: Укр. iст. журн. - 2004. - N 4.

стр. 16


лекцiї широкi: вiд XII ст. до смертi вченого (1902 р.), а "Киевскую старину" його родичi доукомплектували до самого кiнця видання (1906 p.). Серед видань зустрiчаються рiдкiснi стародруки кiнця XVII - початку XVIII ст.86 .

У 1927 р. колекцiя книг О. М. Лазаревського разом з бiблiотекою колишнього унiверситету св. Володимира за постановою народного комiсара освiти У СРР вiд 2 серпня 1926 р. передана до Всенародної бiблiотеки України при Всеукраїнськiй академiї наук (нинi - Нацiональна бiблiотека України iм. В. I. Вернадського: далi - НБУВ), де зберiгається як меморiальне зiбрання87 . Збiрка рукописiв, яку зiбрав Олександр Матвiйович протягом усього життя, та його сiмейний архiв знаходяться на зберiганнi в Iнститутi рукопису бiблiотеки i входять до фонду N1. Збiрка налiчує близько 20 тис. справ, якi за хронологiчними межами охоплюють XVII - XIX ст. Вiдповiдно до прийнятого у вiтчизняному джерелознавствi подiлу джерел, у рукописнiй спадщинi вченого представлено документальнi, наративнi й епiстолярнi джерела88 .

Серед документальних джерел збiрки - публiчно-правовi, приватноправовi, церковнi акти, статистичнi матерiали, iконографiчнi джерела, фамiльнi акти, особистi документи вченого та його родини. Документальнi матерiали представленi в оригiналах i копiях.

Значну групу джерел у збiрцi О. Лазаревського становить епiстолярна спадщина, в якiй представлено листування з офiцiйними та приватними особами. Серед дописувачiв представники вiдомих українських родин: Апостолiв, Безбородькiв, Скоропадських, Фридрикевичiв, Єсимонтовських, Ханенкiв та iн. Частину листiв учений об'єднав у збiрки за тематичним або хронологiчним принципами89 .

Третю групу джерел становлять наративнi. Серед них особливу увагу привертає "Хронiка Матвiя Стрийковського" у перекладi на українську мову 90 . За даними В. Ульяновського та Н. Яковенко, якi першими описали рукопис, вiн є "першим i єдиним вiдомим на сьогоднi українським перекладом "Хронiки" 91 .

Отже, рукописна спадщина вченого має велику наукову цiннiсть i потребує глибокого, системного дослiдження.

Недостатньо вивчена й опублiкована спадщина О. Лазаревського, яка налiчує бiльше 400 наукових праць. Його плiдна наукова дiяльнiсть розпочалась у 60-х pp. XIX ст., коли в європейськiй iсторiографiї остаточно утвердився позитивiзм, як суспiльна фiлософiя науковцiв. Вiн характеризується суворим документалiзмом, критичним осмисленням iсторичних фактiв, удосконаленням методики критики джерел та аналiтичними методами дослiдження. Найбiльшого поширення серед цих методiв набули статистичний i порiвгiяльїю-iсторичний.

З поширенням позитивiзму в українськiй iсторiографiї зросла увага до вивчення соцiально-економiчних проблем, дослiджувалися питання допомiжних (спецiальних) iсторичних дисциплiн, якi з часом стали самостiйними галузями iсторичної науки. Значного розвитку набули генеалогiя, яка допомагала козацькiй старшинi здобути дворянськi права, джерелознавство та археографiя, що давали можливiсть українськiй елiтi зберегти джерела її iсторiї, а також бiблiографiя, яка описувала iсторичнi працi. Розвиток цих дисциплiн сприяв подальшому вдосконаленню iсторичного дослiдження.

О. Лазаревський розумiв значення цих дисциплiн для розвитку української iсторичної науки. Вiн був знайомий з їх станом в iнших країнах. У бiблiотецi Олександра Матвiйовича знаходилися працi iноземних учених з генеалогiї, дипломатики, геральдики, бiблiографiї тощо. Остання набула значного розвитку в Росiйськiй iмперiї. У 90-х pp. XVIII ст. у Росiї з'являються першi працi з iсторичної бiблiографiї, а з другої половини XIX ст. почалося систематичне iсторичне бiблiографування 92 .

Навчаючись у Петербурзькiй гiмназiї, О. Лазаревський мав змогу ознайомитися з бiблiографiчними покажчиками, якi виходили в Росiї. Так, у 1813-1821 pp. у Петербурзi було видано багатотомний покажчик росiйських

стр. 17


праць, автором якого був В. С. Сопиков 93 . Вiдсутнiсть покажчикiв праць українських авторiв змусила Олександра Матвiйовича пiдготувати й у 1853 р. видати перший в Українi бiблiографiчний покажчик94 , заклавши основи української iсторичної бiблiографiї.

У покажчик увiйшло понад 275 книг i статей, виданих у першiй половинi XIX ст. За структурою вiн подiлявся на два роздiли: iсторiя та географiя i на тематичнi пiдроздiли: загальнi питання, опис церков, монастирiв, старожитностi, топографiя, статистика, етнографiя тощо. В анотацiях О. Лазаревський дав оцiнки окремим працям95 .

Покажчик автор надiслав на рецензiю вiдомому iсторику-археографу О. М. Бодянському. Схваливши його в цiлому, вчений порадив Олександру Матвiйовичу не висловлювати у бiблiографiчних працях власних оцiнок. Вiн зазначав, що завдання укладача дати список лiтератури, в якiй дослiдник мав розiбратися сам. Крiм того, О.Бодянський радив Олександру Матвiйовичу у подальшiй роботi розмiщувати статтi у покажчику за хронологiчним принципом96 .

У наступнi роки О. Лазаревський продовжував роботу над пiдготовкою iсторичної бiблiографiї України. Вiн почав готувати рецензiї на опублiкованi книги i статтi з iсторiї України. З грудня 1855 р. учений повiдомляв редактору "Черниговских губернских ведомостей" О. В.Шишацькому-Iллiчу, що пiдготував "разбор" працi М. Судiєнка "Материалы для отечественной истории". 21 лютого 1856 p. у листi до цього ж редактора вiн дякував за опублiковану рецензiю i повiдомляв про свiй намiр "постоянно сообщать и другая... по мере появления в свет книг и журнальных статей, относящихся к истории или географии Малороссийского края и преимущественно Черниговской губернии". Олександр Матвiйович також просив редактора в кiнцi року об'єднати всi його статтi "в одну книжку с общим заглавием: "Украинская литературная летопись за 1856 г."97 . Метою таких оглядiв було ознайомлення читачiв з новими виданнями з iсторiї України.

В 1856 р. вийшло два, а в 1857 р. один том "Украинской литературной летописи". У них вмiщено рецензiї на працi М. Костомарова, М. Максимовича, А. Чужбииського, В. Аскоченського, Г. Милорадовича, П. Кулiша, М. Маркевича та iн.98

У 1858 р. О. Лазаревський видав бiльш повний покажчик праць з iсторiї України "Указатель источников для изучения Малороссийского края". Вiн присвятив його О. Бодянському. У листi до О. Шишацького-Iллiча вiд 14 сiчня 1858 р. Олександр Матвiйович повiдомляв, що покажчик має вийти у свiт у лютому того ж року i просив дати оголошення у "Черниговских губернских ведомостях" про мiсце продажу i цiну (75 коп.)99 .

У покажчику було вмiщено понад 550 книг i статей за 1622-1857 pp. Автор врахував недолiки попереднього видання, розмiстивши книги i статтi у хронологiчному порядку. В ньому зустрiчаються анотацiї, проте лише до видань, заголовки яких не повнiстю розкривають їх змiст 100 .

Видання схвально зустрiла наукова громадськiсть. У листi до Олександра Матвiйовича вiд 8 червня 1858 р. О. Бодянський дякував за надiсланий примiрник "Указателя" i зазначав, що "давно в нем настояла нужда, давно следовало бы за него взяться кому ни ест из малороссиян" 101 .

У виданнi були деякi хиби. Вiн не мав допомiжних покажчикiв та списку скорочень, що ускладнювало його використання. Проте завдяки значнiй кiлькостi праць, представлених у ньому, вiн i сьогоднi не втратив свого наукового значення як довiдкове видання про лiтературу й опублiкованi джерела з iсторiї України.

На Лiвобережнiй Українi до початку 80-х pp. XIX ст. бiблiографiчнi огляди праць з iсторiї України не видавалися 102 . Тому покажчик О.Лазаревського вiдiграв значну роль в ознайомленнi з iсторичною лiтературою багатьох

стр. 18


поколiнь дiячiв науки. Пiдготовлений на досить високому науковому рiвнi, вiн став вагомим внеском у розвиток української iсторичної бiблiографiї.

Значну увагу Олександр Матвiйович придiлив дослiдженням у галузi археографiї та джерелознавства. У серединi XIX ст. джерела до iсторiї України перебували у занедбаному станi. Так, архiвнi фонди установ Української козацької держави другої половини XVII - XVIII ст., фонди лiквiдованих у 1786 р. українських монастирiв, генеральний опис Лiвобережної України (1765-1769 pp.), iншi iсторико-статистичнi матерiали та джерела з iсторiї України за указом Сенату вiд 28 грудня 1781 р. i розпорядженням генерал-губернатора Лiвобережної України (Малоросiї) П. О. Рум'янцева у серпнi 1786 р. були переданi на зберiгання до Чернiгова 103 .

Приїхавши у вереснi 1861 р. на службу до Чернiгова, О.Лазаревський приступив до пошуку архiвiв. Архiв Малоросiйської колегiї вiн знайшов у нижньому поверсi "будинку Мазепи". Вiн являв собою купи потрухлих в'язок, якi розсипалися вiд першої спроби перегорнути аркуш. Архiв Генеральної вiйськової канцелярiї Олександр Матвiйович розшукав у 1862 р. у приватному будинку, в непристосованому примiщеннi з вибитими шибками, де документи потерпали вiд снiгу i дощу. Тому для вченого одним з найважливiших завдань став пошук, збереження та публiкацiя архiвних джерел, введення їх до наукового обiгу. На Лiвобережнiй Українi не було наукових установ, якi б займалися публiкацiєю джерел. Тому iсторик, оцiнивши джерело, прагнув звернути на нього увагу вчених, знайти зацiкавлених у справi публiкацiї джерела та у подальшому пошуку iсторичних пам'яток 104 .

О. Лазаревський намагався поставити архiвнi фонди та комплекси джерел в умови, сприятливi для їх зберiгання й наукової розробки, прагнув зробити їх доступними як для науковцiв, так i для широких кiл громадськостi. З цiєю метою Олександр Матвiйович виступав у мiсцевiй пресi, брав активну участь в органiзацiї спецiальних архiвних установ, якi б мобiлiзували українських дiячiв на збирання, впорядкування, розробку та публiкацiю архiвних матерiалiв 105 .

Методи i технiчнi способи видання iсторичних документiв у другiй половинi XIX ст. були рiзноманiтнi. Спроби росiйських i українських археографiв створити єдинi правила видання документiв i складання науково-довiдкового апарату не увiнчалися успiхом. Однак у процесi видання документiв була напрацьована методика, яку використовував i О.Лазаревський та вдосконалював її пiд час пiдготовки документiв до видання 106 .

Вчений опублiкував значну кiлькiсть документальних джерел i матерiалiв. Публiкацiю джерел вiн розпочав з публiчних, приватноправових актiв та джерел статистичного характеру. В 1862-1865 pp. вийшли "Украинские юридические акты XVII в.", у 1862 р. - статистичнi вiдомостi про українськi народнi школи, якi свiдчили про значний рiвень освiти на Лiвобережнiй Українi у XVIII ст., тобто в часи iснування автономної Української держави та погiршення стану освiти пiсля її лiквiдацiї у XIX ст.107 .

Вагомий внесок О. Лазаревського у дослiдження однiєї з найважливiших пам'яток iсторiї України - генерального опису Лiвобережної України, який був проведений у 1765-1769 pp. з iнiцiативи генерал-губернатора Лiвобережної України та президента Малоросiйської колегiї П. О. Рум'янцева.

О. Лазаревський був першовiдкривачем опису. В 1866 р. учений опублiкував "Обозрение Румянцевской описи" по Чернiгiвському, а у 1873 р. - по Київському та Нiжинському полках 108 . У передмовi до "Обозрения" вiн визначив мету, завдання й практичну реалiзацiю опису, провiв науково-критичиий аналiз i дав йому оцiнку.

На той час було виявлено не всi матерiали опису. Вченому були вiдомi документи шести з десяти полкiв, в яких проводився опис. Вiдомостi про знахiдки документiв опису по iнших полках почали з'являтись у друкова-

стр. 19


них органах у 80-х pp. XIX ст. Тому ґрунтовної оцiнки джерела пiд час публiкацiї "Обозрений" у 60-х - 70-х pp. О.Лазаревський дати не мiг 109 . Проте вiн добре розумiв значення опису для вивчення iсторiї Лiвобережної України i вжив низку заходiв, щоб його документи, за рiшенням царського уряду, не були переданi до росiйських архiвiв. Вiн двiчi, 20 квiтня i 3 травня 1892 p., звертався до графа Г. Милорадовича за сприянням у справi передання архiву генерального опису до Київського унiверситету110 . Але його клопотання не мали успiху: архiв опису на початку 1890 р., за розпорядженням чернiгiвського губернатора А. Анастасiєва, було передано до бiблiотеки Росiйської академiї наук111 . Лише наступним поколiнням українських iсторикiв вдалося повернути його в Україну i нинi бiльша частина архiву зберiгається у Центральному державному iсторичному архiвi України в м. Києвi (ф.57).

Дiяльнiсть генерал-губернатора Малоросiї П. О. Рум'янцева i надалi привертала увагу О. Лазаревського. Вчений збирав матерiали про нього протягом всього життя i, не маючи часу пiдготувати ґрунтовне дослiдження, намагався привернути увагу вчених до цiєї iсторичної постатi. Так, у листi до Г. Милорадовича за 1887 р. вiн зазначав: "...Когда и кто напишет книгу о Румянцеве? Я бы отдал тому все собранные мною материалы, на обработку которых времени нет и не будет"112 .

Проте Олександр Матвiйович знайшов час i в 1896 р., на вiдзначення столiття з дня смертi П. Рум'янцева, опублiкував статтю про його дiяльнiсть у Лiвобережнiй Українi. Значну увагу вiн присвятив проведенню з iнiцiативи генерал-губернатора Малоросiї генерального опису Лiвобережної України. Олександр Матвiйович детально проаналiзував мету опису, визначивши її як "перепись всего податного населения" для встановлення його майнового стану. Практична цiннiсть опису, на думку вченого, полягала у тому, що вiн став довiдковим матерiалом для тих, хто шукав "вольности" 113 .

На вiдмiну вiд попереднiх праць, у статтi про П.Рум'янцева О.Лазаревський не зазначив, що метою опису було ознайомлення генерал-губернатора Малоросiї з економiчним становищем Лiвобережної України. Пiд час роботи над матерiалами опису вчений не знайшов випадкiв звертання до нього з цiєю метою, а лише за довiдками "об искании козачества", тому змiнив думку щодо цього питання. Пошук Олександром Матвiйовичем залежностi мiж завданнями опису i сферою суспiльного життя, де вiн мав бути застосований, не дали очевидних результатiв через незавершенiсть останнього у зв'язку з росiйсько-турецькою вiйною, що почалася у 1768 p., часткову втрату його через поганi умови зберiгання у Малоросiйськiй колегiї та розпорошенiсть опису i передачу його частинами у 1783 р. з утворенням намiсництв у їхнi архiви, де про нього забули114 .

Отже, О. Лазаревський не вважав свої висновки щодо мети, завдань i оцiнок генерального опису незаперечними i сам змiнював їх, коли не знаходив їх пiдтвердження у подальших дослiдженнях.

У 1867-1868 pp. учений опублiкував "Описание Черниговского наместничества" - комплексне джерело до iсторiї Лiвобережної України. Автором опису намiсництва, проведеного у 1781 p., був Д. Пащенко 115 . Опис друкувався частинами у "Черниговских губернских ведомостях", редактори яких не мали досвiду публiкацiї такого роду документiв. Це призвело до ряду похибок: помилок, перекручень у текстi тощо.

У 1892 р. О.М.Лазаревський видав "Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка" - частину комплексного джерела iсторико-статистичного характеру. У передмовi до видання вчений визначив значення джерела, основнi особливостi й специфiку опису. Документи "следствия" друкувалися спочатку у "Черниговских губернских ведомостях", а потiм у тому ж роцi вони вийшли окремим виданням. Основним недолiком у ньому була вiдсутнiсть додаткiв, необхiдних при публiкацiї такого виду документiв 116 .

стр. 20


Прорахунки попереднього видання Олександр Матвiйович врахував пiд час видання iншого джерела iсторико-статистичного характеру - "Переписних книг 1666 p.", опублiкованих у 1899 р. Документи вчений отримав у користування за допомогою начальника Московського архiву Мiнiстерства юстицiї Д. Я. Самоквасова, якому був дуже вдячний. У 1899 р. вiн їх опублiкував. У пiслямовi О.Лазаревський зазначив причини та хiд проведення перепису на Лiвобережнiй Українi, вказував на значення переписних книг як цiнного джерела для її економiчної iсторiї, якi проте залишаються маловiдомими 117 .

О. Лазаревський довiв, що вперше "Переписнi книги" були опублiкованi у скороченому виглядi М. Костомаровим у працi "Руїна" та визначив недолiки попередньої публiкацiї. Вiн подав опис зовнiшнього вигляду документiв i вказав на порядок та особливостi їх публiкацiї. Вчений зазначив, що серед опублiкованих документiв перепису чотирьох полкiв - Прилуцького, Лубенського, Миргородського та Полтавського - найкраще зберiгся перепис Прилуцького полку. У виданнi вмiщено географiчний покажчик118 .

О. М. Лазаревський назвав недолiки джерела, в якому подавалися вiдомостi лише про селянство та мiщанство. Козацтво залишилося поза переписом, тому визначити кiлькiсть населення за ним неможливо. Проте для аналiзу економiчного становища селян i мiщан переписнi книги, на його думку, "материал первостепенной важности" 119 .

У пiслямовi вчений розкрив як мету перепису "фискальные цели" i показав ставлення до цього українського населення. Однi селяни та мiщани, як зазначив О.Лазаревський, почали масово переписуватись у козаки, iншi - категорично вiдмовлялися платити зазначенi податки. Тому, на його думку, "фискальная попытка московского правительства" на Лiвобережнiй Українi "не удалась" 120 .

Отже, О. М. Лазаревський одним з перших здiйснив аналiз i дав оцiнку "Переписним книгам 1666 р." - джерелу, яке вiдрiзнялося вiд iнших високим ступенем вiрогiдностi. Вiн привернув до нього увагу наукової громадськостi, визначивши необхiднiсть подальшого пошуку переписних книг та їх публiкацiї, що було здiйснено наступними поколiннями дослiдникiв 121 .

Серед археографiчних видань ученого значне мiсце займають публiкацiї фамiльних архiвiв. У 1882 р. вiн описав Сулимiвський архiв, який його тодiшнiй власник А. А. Войцехович дозволив оглянути 122 . О.Лазаревський зазначив, що в Українi вiд пожеж, мишей i сиростi вже загинула значна кiлькiсть фамiльних архiвiв. Тому важливо, що один з них, який належав вiдомому козацькому роду Сулим, уцiлiв i знаходився у родовому селi Сулимiвцi Переяславського повiту123 .

Олександр Матвiйович дослiдив iсторiю формування архiву та його структуру. Вiн видiлив три важливi групи документiв: поземельнi акти, насамперед гетьманськi унiверсали та купчi записи; уривки iз судових справ про суперечки за маєтностi як мiж Сулимами, так i з сусiдами; приватне листування, яке, на думку вченого, являє "наибольший исторический интерес", оскiльки показує "старую жизнь такою, какою она была в действительности". Ще однiєю групою документiв архiву були матерiали трьох родин, пов'язаних iз Сулимами родинними зв'язками. Це фамiльнi архiви Єсимонтовських, Скоруп та Войцеховичiв.

У додатку до опису Сулимiвського архiву вчений опублiкував документи124 . У 1884 р. власник архiву видав його власним коштом за редакцiєю О. М. Лазаревського. У збiрцi налiчувалося 183 документи 125 .

Того ж року В. Антонович опублiкував рецензiю на збiрку документiв Сулимiвського архiву 126 Рецензент визначив склад архiву, значна частина якого (109 документiв) була сiмейним архiвом Сулим, якi займали значнi посади у козацькому вiйську i мали широкi сiмейнi зв'язки. Архiв Скоруп i Войцеховичiв значно менший за обсягом (63 i 11 документiв), але у

стр. 21


ньому є данi для побутової iсторiї Лiвобережної України другої половини XVII - XVIII ст.127 .

Рецензент вiдзначив вдалий пiдбiр документiв для видання, оскiльки О. М. Лазаревський "известный многочисленными трудами по истории Малороссии, по всей справедливости должен быть признан лучшим знатоком малороссийской истории и древностей XVII - XVIII столетий". В. Антонович зазначив також, що видавець не обмежився матерiалами Сулимiвського архiву, а поповнив збiрку документами з власної колекцiї та маловiдомих археографiчних видань. Як на позитивний факт рецензент вказав на те, що у передмовi Олександр Матвiйович опублiкував генеалогiю та бiографiї осiб трьох родiв i проiлюстрував видання фамiльними портретами з колекцiї Войцеховичiв. У рецензiї проаналiзовано також змiст опублiкованих документiв 128 .

Отже, видання О. М. Лазаревським Сулимiвського архiву одразу ж здобуло визнання й високу оцiнку.

В 1883 р. Олександр Матвiйович описав Ґалаґанiвський фамiльний архiв 129 . В опису вiн зазначив його мiсце зберiгання: с Сокиринцi, поблизу м. Прилук, де проживав i помер Г. П. Ґалаґан. З дозволу власника маєтку, нащадка Ґалаґана, вчений оглянув архiв, документи якого знаходилися "в таком порядке, которого нам не приводилось встречать при осмотре других домашних архивов"130 .

В архiвi зберiгалися також документи родини Дараганiв, з якими Ґалаґани мали родиннi зв'язки. За своїм складом документи архiву були представленi насамперед актовими матерiалами. Листування, що, на думку Олександра Матвiйовича, "так хорошо рисует бытовую сторону жизни наших предков", у ньому майже вiдсутнє 131 .

Вчений не обмежився описом архiву Ґалаґанiв - Дараганiв. У передмовi до опису вiн подав iсторiю роду Ґалаґанiв, а у додатках надрукував найважливiшi, на його погляд, документи архiву i серед них унiверсал гетьмана К. Розумовського бунчуковому товаришу Єфиму Дарагану вiд 27 листопада 1751 р.132

Опис Ґалаґанiвського фамiльного архiву О. Лазаревський завершив коментарем до гетьманського унiверсалу. В ньому йшлося про призначення генерального бунчужного Оболонського та бунчукового товариша Є. Дарагана представниками гетьмана на "елекцiї" (обраннi) архiмандрита Києво-Печерської лаври133 .

У коментарi вчений, як правило скупий па висновки й узагальнення, висловив свiй погляд на виборчу систему, яка iснувала в Українськiй козацькiй державi у другiй половинi XVII - XVIII ст. Вiн зазначав, що "выборное начало лежало в основе всего общественного, воєнного, гражданского и церковного строя Малороссии". Воно давало суспiльству "живую связь между церковию и обществом", оскiльки духiвництво брало участь у справах суспiльних, а цивiльнi - у церковних. "На этом, - писав Олександр Матвiйович, - держалась нравственная связь между церковию и обществом, влияние духовенства на общество, сочувствие последнего делам и нуждам церкви и особый высший настрой общества" 134 .

О. Лазаревський не iдеалiзував виборчу систему. "Выборы, - писав вiн, -не спасают общество от злоупотреблений, ошибок, погрешностей", проте "они дают лучших людей, одушевляют избираемых, привлекают к ним и их последующей деятельности внимание избирателей..., возвышают их и самыя учреждения". Свої висновки вчений пiдтвердив конкретними фактами з iсторiї Києво-Печерської лаври. "История помнит", - зазначав вiн, - про обраних печерських архiмандритiв Никифора Тура, Єлисея Плетенецького та Зосиму Валкевича... "и не помнит ни одного, из так названных после 1786 г. священно архимандритов"135 .

стр. 22


Отже, на думку вченого, незважаючи на певнi вади, демократична система Української козацької держави з її виборним началом була потужною основою єдностi церкви i суспiльства та впливу духiвництва на суспiльнi настрої. Виборча система в суспiльствi i церквi породжувала визначних дiячiв, яких пам'ятає українська iсторiя. У коментарi О.Лазаревський показав переваги цiєї системи, що iснувала в Лiвобережнiй Українi (Малоросiї) до iнкорпорацiї її територiї в кiнцi XVIII ст. до складу Росiйської iмперiї.

В 1890 р. за редакцiєю вченого було опублiковано збiрку матерiалiв фамiльних архiвiв пiд назвою "Мотижинський архiв", як доповнення до Сулимiвського архiву. У збiрцi налiчувалося 93 документи, серед яких переважали акти на право землеволодiння козацької старшини, матерiали про закрiпачення українського селянства, про взаємовiдносини мiж рiзними станами українського суспiльства й iншi документи переважно iз соцiально-економiчної iсторiї України другої половини XVII - XVIII ст. Документи були виданi коштом Андрiя й Олександра Савицьких, родичiв Сулим, якi володiли частиною їх маєткiв. В одному з них, м. Мотижинi Київського повiту, i зберiгався виданий О. Лазаревським архiв136 .

Отже, вiн не тiльки знайшов i пiдготував до видання Мотижинський архiв, а й умовив його власникiв надати кошти на його видання.

Видана збiрка матерiалiв не пройшла повз увагу вчених. У рецензiї на неї, опублiкованiй у "Киевской старине" у 1890 p., автор зазначав, що збiрка видана "с тою аккуратностью, какую мы всегда встречаем в изданиях А. М. Лазаревского" та "соответствующими примечаниями". Як позитивний факт рецензент вважав публiкацiю додаткiв до видання: доповненого й виправленого на основi нововиявлених джерел родоводу Сулим, а також географiчного й iменного покажчикiв. У той же час вiн вважав невиправданим застосований ученим подiл документiв збiрки на сiмейнi та стороннi i вiдсутнiсть хронологiчного покажчика137 .

У 1898 р. за редакцiєю О. Лазаревського опублiковано збiрку документiв "Любецкий архив графа Милорадовича", яка попередньо друкувалась як додаток до журналу "Киевская старина". У збiрку ввiйшли 196 документiв. Це документи родини Чарнишiв (1710-1799 pp.); матерiали щодо одруження I. С. Лашкевича з А. П. Милорадович та їхнє листування (1798-1801 pp.); листування П. С Милорадовича iз сином Григорiєм i листи до нього Трощинського, Тутолмiної та П. В. Завадського (1789-1800 pp.); актовi матерiали (1637-1708 pp.)138

У передмовi до видання Олександр Матвiйович описав стан збереженостi архiву, його структуру, навiв родоводи Чарнишiв, Фридрикевичiв, Леонтовичiв та Полуботкiв. У збiрцi вмiщено портрети А. С. Полуботок, Г. П. Милорадовича та його дружини - О.П. Милорадович139 .

Документи збiрки виданi мовою, наближеною до оригiналу. Переважна їх бiльшiсть має заголовок, в якому зазначено рiзновид документа, короткий змiст, адресата, адресанта та дату в такiй послiдовностi: рiк, мiсяць, число, якщо вона вмiщена в кiнцi документа. Коли ж дата у документi зазначена на початку, датування у заголовку опущено. Легенди у документах майже вiдсутнi, лише iнодi зазначено "с подлинника", "с копии"140 . Вiдсутнiсть у легендах контрольно-довiдкових даних: мiсцезнаходження документа, номеру опису, справи, аркуша можна пояснити тим, що документи, якi зберiгались у приватних архiвах, не були зашифрованi. Вiдсутнi також посилання на лiтературу, де документи публiкувалися ранiше.

Отже, при виданнi документiв фамiльних архiвiв О. Лазаревський вмiщував обширнi передмови або пiслямови, в яких зазначав iсторiю виникнення архiву, його структуру, склад документiв, принципи вiдбору їх до публiкацiї, родоводи їх власникiв i родичiв. При виданнi документiв учений користувався тогочасними правилами публiкацiї, прагнув передати їх мовою оригiналу, дати

стр. 23


документу заголовок, хоч i при майже повнiй вiдсутностi легенд. У додатках вiн подавав, як правило, iменний та географiчний покажчики.

О.М.Лазаревський опублiкував також значну кiлькiсть епiстолярних i мемуарних джерел до iсторiї України XVIII - першої половини XIX ст. Серед них листування вiдомих українських дiячiв: Г. Полетики, П. Кулiша, щоденники Миколи Ханенка, Якова Марковича, Петра Апостола 141 .

У рецензiї на видання щоденника Якова Марковича М. Грушевський зазначив, що вiн "поруч з дневником ... Миколи Ханенка" становить першорядне джерело "до внутрiшньої iсторiї Лiвобережної України у XVIII в". Рецензент показав, що, у виданнi, здiйсненому О.М.Лазаревським, опублiковано "повний i незмiнений текст дневника" 142 .

М.Грушевський зазначив, що у виданнi наведено покажчики: iменний та застарiлих слiв, а в передмовi до першого тому подано вiдомостi про Я. Марковича. У рецензiї високо оцiнюється нове видання О. Лазаревського -"звiсного знавця лiвобiчної України i невтомного робiтника на її полi"143 .

У 1890 р. О. Лазаревський опублiкував "Черниговскую летопись по новому списку (1587-1725)" у додатках до журналу "Киевская старина". Лiтопис учений видав за так званим списком Персидського. Серед недолiкiв видання значиться вiдсутнiсть порiвняння цього тексту з текстом лiтопису, опублiкованого М. Бiлозерським у збiрнику "Южно-русские летописи" (Т.1, 1856). Останнiй видав Чернiгiвський лiтопис (1587-1750) за списком Чернiгiвської духовної семiнарiї та невiдомого автора 144 .

Таким чином, едицiйна дiяльнiсть займала значне мiсце у науковiй спадщинi О. Лазаревського.

У другiй половинi XIX ст. перед українськими вченими постала проблема визначення автентичностi документальних джерел. О. Лазаревський зазначав, що "подделок исторических документов ради корысти - в Малороссии было множество. Сочинялись они главным образом в конце XVIII в. для доказательства дворянства"145 . Для встановлення оригiнальностi iсторичного документа необхiдне проведення дипломатичного дослiдження: це насамперед встановлення вiрогiдностi зовнiшньої та внутрiшньої форми документа, соцiального й полiтичного походження.

Аналiз статей О. Лазаревського, присвячених визначенню автентичностi деяких документiв, свiдчить, що вчений володiв її методикою. їх експертизу вiн починав з аналiзу окремих елементiв. Так, при дослiдженнi оригiнальностi унiверсала гетьмана С. Острянина, який був умiщений в обох списках лiтопису С. Величка та у збiрнику кiнця XVIII ст., учений зазначав, що вiн не бачив "подлинника Величковой летописи", а отже, не може за зовнiшнiм виглядом визначити оригiнальнiсть цього документа146 . Тодi вiн дослiдив внутрiшню форму документа та вiрогiднiсть змiсту i встановив, що початок унiверсалу, де зазначено про "Стефана Криштофа з Острога и Остра Острянина" дуже сумнiвний. Двоiменнiсть i вказiвка на Острог викликала в iсторика сумнiв щодо оригiнальностi унiверсалу. Тому вiн висловив припущення, що цей документ не автентичний, а "сочинен" С. Величком "из патриотического желания"147 .

Елементи дипломатики О. Лазаревський застосовував пiд час аналiзу вiйськових, судових печаток та печаток мiст Лiвобережної України 148 . Крiм їх дослiдження, вiн висловлював цiннi поради збирачам i дослiдникам пам'яток.

Отже, вчений володiв дипломатичними прийомами у тому виглядi, як вони застосовувавсь у XIX ст. За зовнiшньою та внутрiшньою формою документа, вiрогiднiстю його змiсту, текстологiчним аналiзом вiн мiг встановити його оригiнальнiсть, або пiдробку та визначити мотиви останньої.

Iсторик розробляв також прийоми i методи iнших допомiжних дисциплiн: iконографiї, генеалогiї та сфрагiстики. Так, володiючи прийомами й

стр. 24


методами iконографiї, вiн встановив, що портрет М. Залiзняка, вмiщений у "Киевлянине", насправдi був портретом полтавського селянина149 .

Наданi "Жалуваною грамотою" 1785 р. українськiй козацькiй старшинi права на дворянство призвели до становлення генеалогiї як науки в Українi. Значний внесок у її розвиток зробив О. Лазаревський. У 1868 р. вiн опублiкував "Очерки старейших дворянских родов Черниговской губернии" 150 . До них увiйшли документальнi данi про родини Бакуринських, Бутовичiв, Бобирiв, Богушiв, Борозди, Борецьких, Бугаївських та Валькевичiв. Вiдсутнiсть у розпорядженнi вченого архiвiв цих родин призвела до публiкацiї випадкового матерiалу, без будь-якої системи та авторських коментарiв 151 .

Тому Олександр Матвiйович вiдмовився вiд генеалогiчних розвiдок i почав друкувати матерiали до iсторiї українського суспiльства XVII - XVIII ст. У 1875 р. вiн розпочав публiкацiю нарисiв пiд загальною назвою "Очерки малороссийских фамилий"152 . Як вiдзначав автор у коментарях, основним його завданням було не складання родовiдної книги, а збирання матерiалiв до iсторiї мiсцевого суспiльства XVII - XVIII ст.

Розвiдки друкувались у 1875-1876 pp. у журналi "Русский архив". За два роки вчений опублiкував нариси про сiмнадцять найбiльш вiдомих родин козацької старшини. У 1877 р. у нього виникли непорозумiння з головним редактором i вiн припинив друкувати статтi у журналi153 .

З 1880 р. нариси про iсторiю родiв української козацької старшини та їхнi взаємовiдносини з пiдданими селянами й козаками вiн продовжив друкувати пiд назвою "Люди старой Малороссии". Перша розвiдка про родину Скоропадських вийшла в "Историческом вестнике", iншi (22) - у журналi "Киевская старина". Серiя нарисiв О. Лазаревського про козацьку старшину: "Очерки малороссийских фамилий" та "Люди старой Малороссии" мала схожу структуру. На початку нарису автор вмiщував родовiдну таблицю, потiм, згiдно з наявними джерелами, викладав iсторiю роду i робив вiдповiднi висновки 154 .

Публiкацiя нарисiв викликала негативну реакцiю серед деяких нащадкiв козацької старшини. У листi до Г. Милорадовича вiд 26 жовтня 1890 р. О. Лазаревський повiдомляв, що "покойный Ґалаґань пять лет не говорил со мною за сведения о его предке". Пiзнiше Ґалаґан сам почав розмову з Олександром Матвiйовичем i вiдверто заявив, що "фактов противного представить не можетъ". А "без фактов, - як зазначав учений у згаданому листi, - могу лишь пожимать плечами" 155 .

Незадоволена опублiкованими О. Лазаревським матерiалами з iсторiї родин козацької старшини була також патрiотично налаштована молодь через висвiтлення, на її думку, iсторiї України в односторонньому свiтлi. На захист ученого виступив вiдомий iсторик Д. Багалiй, який наголосив, що в однобiчному освiтленнi старшини винуватий не О. Лазаревський, а той матерiал, з якого вiн черпав свої iсторичнi вiдомостi156 .

Науковi працi Олександра Матвiйовича, присвяченi iсторiї родiв козацької старшини, пiддавалися критицi за однобiчнiсть i в наступнi роки. Так, вiдомий iсторик О. Оглоблин вважав, що О. Лазаревський "не був безпристрасним лiтописцем". Визнаючи його людиною "щиро демократичних поглядiв", Оглоблин проте зазначав, що дослiдник "пристрасно не любив старого українського панства", яке вийшло з народної маси, але будувало "свою фортуну на потi i кровi українського селянства". Вiн закидав Лазаревському, що судовi й адмiнiстративнi акти, якими вiн користувався, зображували "не кращих людей i не добрi їх дiла". Тому Лазаревський не помiтив тих, хто "власну кров, власну працю, власну думку вiддавали для його добробуту, його освiти та культури, його нацiональної волi та державної незалежностi" 157 .

Закидав Оглоблин вченому i те, що вiн у своїх нарисах не подав iсторiю роду Туманських, бо "надто вже не вкладалися вони в прокрустове ложе йо-

стр. 25


го сурового осуду старого лiвобережного панства"158 . Однак у цьому з Оглоблиним важко погодитись, як з деякими попереднiми висновками, оскiльки О. Лазаревський не мав достатньо матерiалiв про них. Про це вiн повiдомляв у листi до Г. Милорадовича, вiдправленого у груднi 1881 р.: "О Туманских сообщите, что Вам известно. У меня есть, но уж очень короткие сведения" 159 .

Критичнi оцiнки опублiкованих О. Лазаревським нарисiв про козацьку старшину висловлюють i сучаснi дослiдники. Так, С. Бiлокiнь зазначає, що причина критичного ставлення вченого до козацької старшини полягає у походженнi Лазаревських "вiд простих козакiв Лазоренкiв, що безуспiшно прагнули увiйти до кола iмперської аристократiї". На його думку, "iз цих заходiв не виходило нiчого, аж поки дворянства службою доскочив батько вченого, Матвiй". Оскiльки предкiв О. Лазаревського "так довго не визнавали, так обходили", це призвело до затяжного конфлiкту вченого "iз сучасною йому аристократiєю" 160 .

В дiйсностi ж рiд Лазаревських отримав дворянство, як i бiльшiсть родiв козацької старшини, майже одразу пiсля видання у 1785 р. Катериною II "Жалуваної грамоти дворянству". Це сталося, як видно з попереднього викладу, 10 жовтня 1786 р. У зв'язку iз запровадженими царським урядом у 90-х pp. XVIII ст. обмеженнями, їх дворянство не було затверджено Сенатом. Вдруге дворянство їх рiд отримав 20 травня 1836 р. Таким чином, у О. Лазаревського не було пiдстав бути ображеним.

Головною ж причиною вiдсутностi у публiкацiях Лазаревського добрих справ козацької старшини була структура їх фамiльних архiвiв. У нiй переважали насамперед актовi матерiали, при майже повнiй вiдсутностi документiв про полiтичну, адмiнiстративну дiяльнiсть членiв родин та побутову iсторiю. Про це Лазаревський писав у "Передмовi" до видання архiву Ґалаґанiв 161 .

Про бажання О.Лазаревського знайти позитивний матерiал про дiяльнiсть козацької старшини свiдчить його лист, вiдправлений у 1879 р. Г. Милорадовичу. У ньому йшлося про пiдготовку Олександром Матвiйовичем нарисiв про предкiв Г. Милорадовича - Михайла та Гаврила - i висловлювалося прохання "частными материалами", яких не було у вченого, "сгладить суворость" його фактiв. Причиною цього, на думку вченого, було те, що "общественная деятельность" Михайла i Гаврила Милорадовичiв вiдбувалася у тi часи, "когда царило право сильного", тому i нарис про них "выходит довольно суров"162 .

У цьому ж листi вiн зазначав, що "был бы очень рад, если бы потомки моих героев дополняли мои очерки сведениями из семейных архивов, которые, за редкими исключениями, остаются для меня неизвестными". Така проблема стояла i перед iншими дослiдниками iсторiї Лiвобережної України другої половини XVII - XVIII ст. Так, М. Костомаров у листi до О. Лазаревського вiд 23 вересня 1877 р. скаржився "на недостаток" джерел до побутової iсторiї цього перiоду. Працюючи у московських архiвах, вiн не знаходив достовiрних вiдомостей "из духовной жизни и ея развития" українського суспiльства за гетьманiв I. Самойловича та I. Мазепи, частiше "лож умышленная". Тому просив вченого повiдомити йому деякi данi з особистого життя I. Мазепи 163 .

Отже, О. Лазаревський прагнув до об'єктивного висвiтлення дiяльностi козацької старшини на основi наявних документальних джерел. Вiн не вважав цi данi остаточними: вони повиннi доповнюватися дослiдниками чи нащадками родiв козацької старшини, новими документальними матерiалами, що дають можливiсть бiльш об'єктивно оцiнити дiяльнiсть козацької старшини.

Окрiм нарисiв про старшинськi роди, вчений опублiкував декiлька праць бiографiчного характеру про окремих їх представникiв164 . Серед них значне мiсце посiдає праця О.Лазаревського про чернiгiвського полковника та наказного гетьмана Павла Полуботка. Iдея написання цiєї працi виникла в Олександра Матвiйовича, очевидно, пiсля ознайомлення iз статтею М.Костомарова

стр. 26


"Павло Полуботок", опублiкованою в 1876 р. у журналi "Русская старина", автор якої показав Полуботка як народного героя. На основi значної кiлькостi документальних джерел, якi були вперше введенi до наукового обiгу, О.Лазаревський охарактеризував П. Полуботка як людину, що вiдстоювала в боротьбi з царем свої власнi iнтереси й iнтереси козацької старшини 165 .

Вагомим внеском у дослiдження iсторiї формування дворянства в Українi є стаття вченого, пiдготовлена у виглядi рецензiї на iсторичнi працi Д. П.Мiллера166 . У рецензiї проаналiзовано iсторiографiю проблеми та процес перетворення козацької старшини у дворянство. Рецензент показав, що, посiвши владне становище i маючи високу освiту, старшина видiлилася iз загальної маси, а набувши маєтностей, захотiла повернути собi незабуте в Українi з часiв Речi Посполитої шляхетство або дворянство, що i сталося в кiнцi XVIII ст., за "Жалуваною грамотою дворянству" (1785 р.) 167 .

О. Лазаревський визначив у рецензiї два перiоди у дiяльностi в Українi дворянських депутатських зiбрань. У першому депутати дiяли самостiйно, керуючись "Жалуваною грамотою" дворянству, у другому, коли їх дiяльнiсть була поставлена у залежнiсть вiд герольдiї та Сенату Росiйської iмперiї. Дiяльнiсть останньої викликала незадоволення старшини, викладеної у численних петицiях, розгляд яких продовжувався до 1835 p., коли вийшов закон, який встановлював правила визнання дворянства за нащадками козацької старшини 168 .

Таким чином, вагомим є внесок О. Лазаревського у становлення i розвиток генеалогiї. Вiн виявив i опублiкував значну кiлькiсть документiв до iсторiї родiв козацької старшини Лiвобережної України, де наводив їх родоводи. Вчений започаткував критичний пiдхiд до родовiдних легенд. У своїх працях вiн показав також процес перетворення козацької старшини у дворянство. Його дослiдження вiдiграли визначну роль у становленнi генеалогiї як допомiжної (спецiальної) iсторичної дисциплiни.

О. Лазаревський започаткував також вивчення в Українi процесу розвитку iсторичної науки, тобто української iсторiографiї. Цьому питанню мала бути присвячена серiя статей пiд загальною назвою "Прежние изыскатели малорусской старины"169 . Дослiдження iсторичної науки в Українi вiн розпочав iз Самiйла Величка, автора iсторичного твору, написаного на початку XVIII ст. Учений встановив причини, якi спонукали С.Величка взятися за написання iсторiї Малоросiї (Лiвобережної України), головною з яких було бажання автора твору "дать тогдашнему читателю возможность ознакомиться с историею родины"170 .

Наступним значним перiодом у розвитку української iсторiографiї, на думку Олександра Матвiйовича, стала друга половина XVIII ст., коли "с сокращением автономной жизни старой Малороссии", розпочався перехiд "к общегражданским формам государства". У зв'язку з цим виникла потреба в iсторичнiй працi, автор якої мiг порiвняти минулий устрiй з новим. Така праця була пiдготовлена "наскоро" одним з найбiльш освiчених українцiв Г. По-л етикою. Вона з'явилася, за даними О. Лазаревського, "около 1770 г." пiд назвою "Iсторiя русiв"171 .

Визнаючи неповноту й однобiчнiсть своєї працi, Г. Пол етика почав збирати матерiали для продовження дослiдження, а також писати статтi i виголошувати промови для появи у суспiльствi iнтересу до iсторiї України та її нових дослiдникiв. I вони з'явились. Однi з них, бiльш освiченi, почали писати науково-лiтературнi працi, iншi збирали документальнi матерiали з iсторiї України. О. Лазаревський зазначив їх поiменно: А. Чепа, Ф. Туманський, Я. Маркович, М. Антоновський, В. Полетика, В. Ломиковський, Д. Бантиш-Каменський, М. Берлiнський, О. Мартос, А. та М. Маркевичi. їм учений мав присвятити серiю нарисiв. Але пiдготував лише про двох з них: Я.М.Марковича та О.I.Мартоса 172 .

стр. 27


Нарис про Я. М. Марковича (1776-1804) Олександр Матвiйович розпочав з розповiдi про його дiда Я. А. Марковича, автора щоденника. Головну ж увагу О. Лазаревський зосередив на працi Я. М. Марковича "Записки о Малороссии, ее жителях и произведениях", надруковану в 1798 p., подав її змiст й проаналiзував основнi iдеї, висловленi автором у працi173 .

Ще один нарис О. Лазаревського присвячено О. I. Мартосу (1790-1842), сину вiдомого скульптора I. Мартоса, предком яких був лубенський полковий обозний П. Мартос. Вiн пiдготував п'ятитомну iсторiю Малоросiї, але повнiстю вона не була опублiкована. Побачили свiт лише два роздiли третього тому. Вчений висловив припущення, що причиною вiдмови О. Мартоса вiд публiкацiї своєї працi був вихiд у свiт "Истории Малой России" Бантиша-Каменського, написанiй на ґрунтовнiй джерельнiй базi, якої у О. Мартоса не було 174 .

Окремi розвiдки О.Лазаревський присвятив таким дослiдникам української iсторiї та збирачам i видавцям її рукописних пам'яток, як О.М.Маркович та В.Г. Рубан 175 . У нарисi про одного з "прежних изыскателей малорусской старины" О. М. Марковича, вчений зазначав, що його заслугою перед українською iсторичною наукою була публiкацiя вперше документiв приватного архiву О. Марковича. Вiн збирав також матерiали для працi пiд назвою "Описание Малороссии", яка так i не була закiнчена. О. М. Маркович вiдомий також як автор "Записки о дворянском сословии Черниговской губернии", "Исторического очерка г. Глухова" та "Истории Гамалеевского монастыря" 176 .

Високо оцiнив О. Лазаревський видання О. М. Марковичем "Дневных записок генерального подскарбия Якова Марковича" (М., 1859). Щоденник свого дiда вiн видав у скороченому виглядi та зi змiнами у мовi. Проте значення цього видання, на думку вченого, величезне. Воно зняло завiсу "с бытовой истории Малороссии XVIII в.", дало змогу побачити гетьманiв та старшину "в частной, закулисной жизни". Олександр Матвiйович вважав, що лише за видання цiєї iсторичної пам'ятки iм'я О. М. Марковича не може бути забутим в українськiй iсторiографiї177 .

У статтi О. Лазаревського про В. Г. Рубана подано його коротку бiографiю та охарактеризовано наукову дiяльнiсть: написання за пропозицiєю i сприянням О. Безбородька "Краткой летописи Малыя России". Заслугою В. Рубана була також публiкацiя у 1778 р. коштом Г. Потьомкiна працi свого земляка В. Григоровича-Барського "Путешествия ко святым местам". У тому ж роцi вiн видав "Любопытный месяцеслов". На думку Олександра Матвiйовича, дослiдженням iсторiї України Рубан займався "только благодаря влиянию Безбородька; сам он ею не интересовался" 178 .

Ознайомлення з iсторичною лiтературою та видання бiблiографiчних покажчикiв з iсторiї України допомогло О. Лазаревському визначити основний напрям дослiджень. Ним став соцiально-економiчний розвиток Лiвобережної України другої половини XVII - XVIII ст. На вибiр теми значний вплив мали реформи, якi проводилися в 60-80-х pp. XIX ст. у Росiйськiй iмперiї. Одна з них - лiквiдацiя крiпосного права, над практичною реалiзацiєю якої вчений працював на посадi "члена вiд уряду" - змусила великих землевласникiв України вiдстоювати свої права на землю, частина якої мала вiдiйти селянам.

У постановах губернських дворянських комiтетiв про полiпшення побуту селян вони зазначали, що встановлення у 1783 р. крiпацтва в Українi вiдбулося за рiшенням царського уряду, без участi українських помiщикiв. У постановах iшлося про те, що селяни були прикрiпленi до помiщика, а не до землi. Тому, звiльнившись вiд крiпацької залежностi, вони не мали права на землю, селяни могли її лише орендувати у помiщика або працювати у нього в наймах 179 .

Отже, процес закрiпачення селянства України, який вiдбувся в кiнцi

стр. 28


XVIII ст., був актуальною тогочасною проблемою. Дослiдження цiєї проблеми стало темою монографiї О. Лазаревського "Малороссийские посполитые крестьяне (1648-1783)", опублiкованої у 1866 p., яка витримала ряд перевидань 180 . Спираючись на значну джерельну базу, насамперед архiвнi документи, вчений показав процес закрiпачення українського селянства козацькою старшиною. Вiн довiв, що царський указ вiд 3 травня 1783 р. лише завершив цей процес. Крiпосне право в Лiвобережнiй Українi, на його думку, було наслiдком внутрiшньої полiтичної ситуацiї, хоча i визнавав, що з крiпосним правом Малоросiю "впервые познакомили именно слобожане заграничные..., т.е. выходцы из Белоруссии и Великороссии"181 .

До висновку про закрiпачення українських селян козацькою старшиною ранiше, нiж Лазаревський, прийшов О. Кiстякiвський у статтi "Характеристика русского и польского законодательства о крепостном праве по отношению к Малороссии", опублiкованiй у N1 журналу "Основа" за 1862 р. Проте Олександр Матвiйович не знав про неї. Вiн працював над цiєю проблемою самостiйно i обґрунтовував свої висновки на iнших даних, нiж Кiстякiвський, на основi значного документального матерiалу. Обидва вченi дiйшли до однакових висновкiв тому, що вiрно помiтили хiд i характер цього процесу182 .

У працi О. Лазаревського використано документи, виявленi ним у чернiгiвських архiвах, на якi вiн посилається у текстi: архiв Малоросiйської колегiї, архiв Чернiгiвської казенної палати (документи чернiгiвських монастирiв), Генеральне слiдство про маєтностi Стародубського полку 1729 p., Генеральний (Рум'янцевський) опис Лiвобережної України (1765-1769) та iншi. В кiнцi монографiї надруковано додатки, в яких опублiковано документи щодо проведення генерального опису та майновi описи деяких сiл Лiвобережної України 183 .

Високу оцiнку працi О. Лазаревського висловив М. Василенко у передмовi до другого її видання. Вiн зазначав, що iсторiя Лiвобережної України малодослiджена. Причинами цього були суспiльнi умови Росiйської iмперiї, "когда изучение Украины считалось вообще делом неблагонадежным" та "разбросанность" джерел, а тому мала доступнiсть їх для дослiдникiв184 .

Перше i видатне мiсце у вивченнi iсторiї Лiвобережної України М. Василенко вiдводить О. Лазаревському, якого не зупинили цi перешкоди. Його працi становлять "основу для изучения ... жизни украинского народа XVII и XVIII, да и отчасти XIX веков"185 .

У подальшiй науковiй роботi О. Лазаревський продовжив вивчення становища українського селянства. Так, iсторiї українського селянства XVII - XVIII ст. присвячено розвiдку О. М. Лазаревського "Из истории сел и селян Левобережной Украины"186 . Вiн проаналiзував складнi соцiально-економiчнi процеси, якi вiдбувалися в Українi пiсля звiльнення вiд польської залежностi, показав, що незначна кiлькiсть маєтностей залишилась у володiннi монастирiв i православної шляхти, а бiльшiсть перейшла у володiння селян та козакiв187 .

Проте козацька старшина, отримавши владу, почала захоплювати землi iз селянами i до кiнця XVII ст. було роздано стiльки маєтностей, що тогочасний гетьман I. Мазепа почав забирати їх у невпливових володарiв, як вiн повiдомив у 1692 р. до Москви, через "пререкания поспольства". Iсторик вважав проте, що такi розпорядження були поодинокi, виданi "под давлением угроз, которое слало ему Запорожье..."188 .

Гетьман Мазепа, як зазначав учений, ставав i на захист козацтва. Так, в унiверсалi, виданому в листопадi 1691 р., гетьман пояснював старшинi "далее каких пределов не должны простираться ея вожделения". В унiверсалi зазначалося, що такi дiї власникiв маєтностей "противны и праву войсковому и воле нашей гетманской", оскiльки землi, вiднятi козаками у польських панiв пiд час вiйни, при перебуваннi у їх володiннi значний час, не можна забирати 189 .

стр. 29


Отже, на думку О. Лазаревського, гетьман "публiчно" визнав право половини українського народу (козакiв) на землю, яка знаходилася в його володiннi. Проте вчений вважав, що це визнання не мало сили, оскiльки виконання гетьманських розпоряджень було в руках старшини, проти якої були спрямованi наведенi унiверсали 190 .

Тому процес закрiпачення продовжувався, за висловом вченого, "безостановочно", як захоплення маєтностей iз селянами, так i "скупля" козацьких земель та перетворення козакiв на пiдсусiдкiв. Цей процес "подчинения народа старшине", як зазначав Лазаревський, завершився указом 3 травня 1783 р.191 .

На значнiй кiлькостi документальних джерел пiдготовлено ще одну працю О. Лазаревського "Исторические очерки сел Конотопского уезда"192 , яка була високо оцiнена науковою громадськiстю. У рецензiї зазначалося, що "исторические очерки... - новый ценный труд неутомимого ученого", iм'я якого користується "почетной известностью". Рецензент вказував на значну кiлькiсть у працi нового iсторичного матерiалу i на вмiння вченого ним користуватися193 .

У 80-х pp. XIX ст. Олександр Матвiйович розпочав публiкацiю низки праць пiд загальною назвою "Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления". Пiд старою Малоросiєю вiн розумiв Українську козацьку державу, яка iснувала в Лiвобережнiй Українi у другiй половинi XVII - XVIII ст., вiдома ще в iсторичнiй науцi як "Гетьманщина".

О. Лазаревський мав намiр описати десять полкiв - адмiнiстративно-територiальних одиниць, на якi подiлялася Українська держава. Але встиг опублiкувати лише матерiали трьох полкiв: Стародубського, Нiжинського та Прилуцького194 .

Документальна база їх досить широка. Вона складається переважно з неопублiкованих джерел: документiв Генеральної вiйськової канцелярiї, Малоросiйської колегiї, генеральних слiдств про маєтностi (1729-1730), описiв намiсництв, поземельних актiв монастирiв.

Матерiали книг автор розташував за одним планом. У "Вступi" подано стислий iсторико-географiчний опис мiсцевостi, яка складала зазначений полк, з адмiнiстративним подiлом на сотнi. Починався вiн, як правило, з опису полкового мiста. У кожному томi висвiтлювалися соцiально-економiчнi проблеми даної територiї та характеризувалися соцiальнi стани українського суспiльства другої половини XVII-XVIII ст. Так, в опису Нiжинського полку автор дослiдив податкову систему, торгiвлю, навiв данi про нiжинську полкову й сотенну старшину, вiйтiв, царських воєвод, комендантiв, описав нiжинськi монастирi, села, хутори i слободи. В кiнцi кожного тому подано iменний та географiчний покажчики 195 .

Вихiд у свiт першого тому "Описания старой Малороссии" привернув увагу наукової громадськостi. У 1889 р. було опублiковано рецензiю I. Лучицького196 , в якiй, поряд з високою оцiнкою працi О. Лазаревського, було висвiтлено ряд критичних зауважень. Суттєвою вадою працi рецензент вважав обмеженiсть матерiалiв до iсторiї селянського i козацького володiння та пiдприємницької дiяльностi рiзних верств населення Стародубського полку, описаного в першому томi197 .

Весь опис, на думку I.Лучицького, автор "сводит . главным образом к обзору одного владельческого землевладения и к биографиям владельцев". Незважаючи на те, що ця частина працi "самая ценная", рецензент, проте, вважав, що вчений повинен був дати вiдомостi про розмiр "движимого богатства старшины", а також показати реальнi причини змiн, якi вiдбулись у поземельних вiдносинах у другiй половинi XVII - XVIII ст. у Лiвобережнiй Українi. Вчений, на думку I. Лучицького, помилково вбачав їх, головним чином, "в личных влияниях, в личных качествах несимпатичной ему козачьей старшины"198 .

стр. 30


"Описание старой Малороссии" (том I. - "Полк Стародубский") було представлено "на соискание наград графа Уварова". У зв'язку з цим Д. Баталiй пiдготував рецензiю на працю О. Лазаревського (у 1891 р. вона була опублiкована окремою брошурою), в якiй дав їй високу оцiнку i висловився за присудження премiї автору. 22 вересня 1890 р. секретар Iмператорської академiї наук повiдомив ученому, що його "сочинение удостоєно" академiєю наук "премии в 500 рублей"199 .

Рецензiї на другий i третiй томи "Описания старой Малороссии" опублiкували В. Мякотiи та I. Джиджора200 . В цiлому праця О. Лазаревського була високо оцiнена науковою громадськiстю.

Отже, О. Лазаревський досяг значних успiхiв у службовiй, науковiй та громадськiй дiяльностi. Його службова робота була пов'язана з лiберальними реформами, якi проводилися в Росiйськiй iмперiї у 60 - 80-х pp. XIX ст. Олександр Матвiйович вважав їх великими i взяв безпосередню участь у реалiзацiї селянської та судової реформ. Завдяки наполегливiй, невтомнiй працi, кришталевiй чесностi i непiдкупностi вiн досяг успiхiв на службi у судових органах i завершив свою службову дiяльнiсть на посадi товариша голови Київського окружного суду та члена Київської судової палати у чинi статського радника. За вiдмiнну службу у судових органах його було нагороджено трьома царськими орденами. Визначнi досягнення вченого у науковiй дiяльностi. Лазаревський зробив значний внесок у розвиток української iсторичної науки. Вiн започаткував дослiдження в Українi таких спецiальних iсторичних дисциплiн, як бiблiографiя, iсторiографiя, дипломатика та сфрагiстика, продовжив вивчення проблем генеалогiї, розробивши критичний пiдхiд до оцiнки родовiдних легенд.

Важливий внесок Олександра Матвiйовича у розвиток практичного джерелознавства та археографiї. У газетах, журналах, як додатки до своїх праць, у збiрках вiй опублiкував велику кiлькiсть актових документiв, мемуарiв, епiстолярiю, лiтописiв, матерiалiв сiмейних архiвiв та iсторико-статистичних документiв. Учений ввiв їх до наукового обiгу, розширивши джерельну базу вивчення української iсторiї. Вiн розробив методичнi засади практичної археографiї, постiйно вдосконалював правила публiкацiї документiв, придiляючи велику увагу критичнiй оцiнцi документальних джерел.

О. Лазаревський започаткував також окремий напрям дослiдження соцiально-економiчної iсторiї Гетьманщини, здiйснивши своїми працями поворот вiд романтичного козакофiльства до вивчення життя рiзних станiв Лiвобережної України. У цьому вiн мав цiлий ряд послiдовникiв.

Малодослiдженiсть iсторiї України, вiдсутнiсть опублiкованих значних комплексiв джерел, розпорошенiсть архiвних документiв по рiзних мiстах i обмежений доступ до них ускладнювали аналiз iсторичного процесу в Українi й змушували вченого вiдмовитися вiд широких узагальнень та висновкiв, залишаючи це право наступним поколiнням дослiдникiв iсторiї України.

Причиною вiдмови вченого вiд широких узагальнень i висновкiв була також непопулярнiсть у Росiйськiй iмперiї праць з iсторiї Лiвобережної України, головної проблематики дослiджень ученого. Тому в переважнiй бiльшостi своїх праць О. Лазаревський вiдкрито не висловлював свого українофiльства. Вiй прагнув бути обережним у своїх поглядах на цю проблему, виявляти передбачливiсть, щоб успiшно обiйти цензуру й уникнути хвилi критики.

Лише в окремих випадках вiн пiдкреслював переваги того демократичного суспiльно-полiтичного ладу, який iснував у Лiвобережнiй Українi до iнкорпорацiї її територiї в кiнцi XVIII ст. до складу Росiйської iмперiї.

У своїх працях з iсторiї Лiвобережної України другої половини XVII -XVIII ст., Української козацької держави, яку Олександр Матвiйович називав старою Малоросiєю, вiн показав українську етнiчну iдентичнiсть, простежив її безперервну iсторiю, чим забезпечив iснування як держави у свiдомостi

стр. 31


елiти. Дослiдження її iсторiї та поширення цих знань створювало умови для збiльшення кiлькостi етнiчно свiдомих українцiв i пiднесення їх гiдностi.

Багаторiчна наукова дiяльнiсть О. Лазаревського, його працi i публiкацiї iсторичних документiв з iсторiї Лiвобережної України були великим кроком уперед у розвитку iсторичної науки. Наукова спадщина вченого не втратила актуальностi i становить джерельну базу для сучасних дослiдникiв iсторiї України.

Значний внесок Олександра Матвiйовича й у громадську дiяльнiсть. Вiн був одним iз спiвзасновиикiв та авторiв журналу "Киевская старина", плiдно працював у товариствi Нестора-лiтописця й активно публiкувався на сторiнках його "Чтений". О. Лазаревський перебував у перших рядах органiзаторiв земської справи в Українi, був видним земським дiячем.

Але й цим не обмежується оцiнка життя та дiяльностi цiєї видатної постатi української iсторiографiї. Протягом багатьох рокiв вiн збирав i ще за життя подарував нащадкам велике зiбрання книг та рукописiв, якi є справжньою скарбницею української iсторiї.

Велике i свiтле iм'я О. Лазаревського навiки залишиться серед видатних постатей української iсторiографiї.


86 Колесник Є. О. Бiблiотека О.М.Лазаревського // Укр. iст. журн. - 1987. - N 1. - С 127; Бiлокiнь С. Раритети української бiблiографiї у збiрках Олександра Лазаревського та Михайла Хмарова // Київська старовина. - 1998. - N 4. - С. 136.

87 Колесник Є. О. Назв, праця. - С 124 - 125.

88 IР НБУВ. - Ф. 1. - Спр. 50375 - 70238.

89 Там само. - Ф. 1. - Спр. 57344 - 57480 та iн.

90 Ульяновський В. I., Яковенко Н. М. Український переклад хронiки Стрийковського кiнця XVI - початку XVII столiття // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 1993. - Вип.1. - С.5 - 12; Толочко О. Український переклад "Хронiки" Мацея Стрийковського з колекцiї О.Лазаревського та iсторiографiчнi пам'ятки XVII столiття (Український хронограф i "Синопсис") // ЗНТШ. - Львiв, 1996. - Т. 231. - С.158 - 181.

91 Ульяновський В. I., Яковенко Н. М. Назв, праця. - С 10.

92 Колесник Є. О. Назв, праця. - С. 125; Библиография историческая // Специальные исторические дисциплины. - К., 1992. - С.53.

93 Сопиков B. C. Опыт российской библиографии. - СПб., 1813 - 1821 гг. - Ч. 1 - 5.

94 Лазаревский А. Опыт указателя источников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях // Черниговские губернские ведомости. - 1853. - N 45, 46.

95 Сороковська С. В. Перший український бiблiограф-iсторик // Укр. iст. журн. - 1969.-N 2. - С.114 - 115.

96 Там само.

97 Листи Олександра Лазаревського. - С. 265 - 266.

98 Ткаченко М. Назв. праця. - С. LIII.

99 Листи Олександра Лазаревського. - С. 273.

100 Лазаревский A. M. Указатель источников для изучения Малороссийского края. -СПб., 1858. - Вып. 1. - 121 с; Сороковська С. В. Назв. праця. - С. 115 - 116.

101 А. Л. Четыре письма О.М. Бодянского. 1855 - 1858 // Кивская старина. - 1889. -N 11.- С.450.

102 Крип'якевич I. П. Бiблiографiя iсторiї України в дожовтневий перiод // Укр.iст.журн. -1958. - N 5. - С. 166.

103 Федоренко П. О.М. Лазаревський та культурнi цiнностi Чернiгiвщини // УАЗ. - К., 1927. - Т.2. - С. XXVI - XXVII.

104 Федоренко П. Назв, праця. - С. XXVIII - XXX.

105 Там само. - С. XXX - XXXIII.

106 Ватуля B. C. Из истории археографической практики на Украине в XIX - XX вв. // Исторический архив. - 1957. - N2. - С. 194 - 195.

107 Лазаревский А. Статистические сведения об украинских народных школах и госпиталях в XVIII в. // Основа. - 1862. - N 5. - С.82 - 89.

108 [Лазаревский Ал.]. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Полк Черниговский. - Чернигов, 1866. - Вып. 1. - 138 с.// Черниговские губернские ведомости. - 1866. - N 33, 35 - 37, 41, 42, 44 - 66; Его же. Обозрение Румянцевской описи Киевского и Нежинского полка // Черниговские губернские ведомости. - 1873. - N14 - 19, 21- 26, 39-51.

109 Круглова Т. А. Экономическая структура городских хозяйств Левобережной Украины в XVIII в. - М., 1989. - С.12 - 13.

стр. 32


110 Листи Олександра Лазаревського. - С.337.

111 Василенко М. Назв, праця. - С40.

112 Там само. - С. 321.

113 Лазаревский А. По поводу ста лет от смерти графа П.А. Румянцева // Киевская старина. - 1896. - N 12. - С.374 - 394.

114 Круглова Т. А. Вказ. праця - С. 13.

115 Описание Черниговского наместничества. 1781 г. / Д.Р. Пащенко и A.M. Лазаревский // Черниговские губернские ведомости. - 1867. - N 41 - 48; 1868. - N 1, 4, 6, 7, 9.

116 Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка (1729 - 1730) / Ред. А. Лазаревский. - Чернигов, 1892.

117 Малороссийские переписные книги 1666 года / Послеслов. и ред. A.M. Лазаревского // ЧИОНЛ.- К., 1899. - Кн. 13. - Отд. 3. - С.35 - 143.

118 Там само. - С. 137 - 138; 140 - 143.

119 Там само. - С. 138.

120 Там само. - С. 138 - 139.

121 Переписнi книги 1666 р. / Пiдгот. до друку i зредаг. В.О. Романовський. - К., 1933. - XI + 438 с.

122 Лазаревский А. Сулимовский фамильный архив // Киевская старина.- 1882. - N 11. - С.292 - 327.

123 Там само. - С. 292.

124 Там само. - С. 294 - 327.

125 Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей XVII-XVIII вв. / Пред. и ред. A.M. Лазаревского. - К., 1884. - XXII + 316 с.

126 Антонович В. (рец.) Сулимовский архив - фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей. - К., 1884 / Изд. А.Лазаревский // Киевская старина. - 1884. - N 10. - С.332- 336.

127 Там само. - С. 332.

128 Там само. - С. 333 - 335.

129 Лазаревский Ал. Ґалагановский фамильный архив // Киевская старина. - 1883. -N 11. - С.452 - 469.

130 Там само. - С. 454.

131 Там само.

132 Там само. - С. 456 - 467.

133 Там само. - С. 467 - 468.

134 Там само.

135 Там само. - С. 468.

136 Мотыжинский архив. Акты Переяславского полка XVII - XVIII ст. / Под. ред. A.M. Лазаревского. - К., 1890. - VI+223+XVIII с.

137 А. М. (рец.) Мотыжинский архив. Акты Переяславского полка XVII - XVIII вв. Изд. Андрея и Александра Савицких. - К., 1890 // Киевская старина. - 1890. - N 9. - С. 519 - 521.

138 Любецкий архив графа Милорадовича / Под ред. A.M. Лазаревского. - К., 1898. -Вып. 1.-256 c.+VI.

139 Там само. - С. I - III.

140 Там само. - С. 2, 10, 18, 20, 227- 255.

141 Лазаревский А. Частная переписка Григория Андреевича Полетики (1750-1784) // Киевская старина. - 1893. - N 3, 4, 5, 10, 11; 1894. - N 4, 6, 10; Його ж. Письма Кулиша к В.В. Тарновскому. 1855 - 1858 // Киевская старина. - 1898. - N 4; Його ж. Дневник генерального хорунжего Николая Ханенка. Приложение к "Киевской старине" за 1884 - 1886 гг.; Его же. Дневник Петра Даниловича Апостола (май 1725 - май 1727 гг.) // Киевская старина. - 1895. - N 7/8. - С. 100 - 155; Його ж. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717-1767 гг.). - К., 1893. - Ч.I.; К., 1895. - Ч.2.; К.,1897. - Ч.З.

142 М. Г. (рец.) Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717 - 1767) / Изд. "Киевской старины" / Под ред. А. Лазаревского // ЗНТШ. - 1896. - Т. 12. - С.33.

143 Там само. - С. 33 - 34.

144 Черниговская летопись по новому списку (1587 - 1725) / Под ред. А. Лазаревского // Киевская старина. - 1890. - Т.31. Приложение. - С.70 - 110. Ватуля B.C. Из истории археографической практики на Украине в XIX - XX вв. // Исторический архив. - 1957. - N 2. - С. 194.

145 А. Л. Два поддельных исторических документа // Киевская старина. - 1897. - N 5. - С. 61.

146 Там само. - С. 55 - 61; Його ж. Генеалогический самообман // Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. - К., 1895. - Т. 2. - С. 1 - 3; Його ж. Гетманские клей-ноды (1758)//Киевская старина. - 1882.- N5.- С. 343 - 344.

147 А. Л. Два поддельных исторических документа. - С. 55 - 57.

148 Лазаревский Ал. Сфрагистическая заметка // Черниговские губернские ведомости. - 1854. - N 4; 1858. - N 9.

149 А. Л. Псевдо-Железняк // Киевская старина. - 1889. - N 1. - С. 221.

150 Лазаревский А. Очерки старейших дворянских родов в Черниговской губернии // Записки Черниговского губ. стат. комитета. - 1868. - Кн. 2. - С.35 - 148.

151 Сарбей В. Г. Назв. праця. - С. 46.

стр. 33


152 Лазаревский А. Очерки малороссийских фамилий. Материалы для истории общества XVII - XVIII вв.// Русский архив. - 1875. - Т. 1, 2; 1876. - Т. 3.

153 Листи Олександра Лазаревського. - С. 309, 311.

154 Лазаревский А. Люди старой Малороссии: Семья Скоропадских (1674 - 1758) // Исторический вестник. - 1880. - N 2.- С. 710 - 734; Ткаченко М. Список праць О.М. Лазаревського i праць про нього. - С. LVIII - LIX, LXIII.

155 Листи Олександра Лазаревського. - С. 328 - 329.

156 Верзилов А. В. Памяти Олександра Матвеевича Лазаревского. - Чернигов, 1903. -С. 8 - 9.

157 Мезько-Оглоблин О. Люди старої України та iншi працi. - Острог; Нью-Йорк, 2000. С. 37-38.

158 Там само. - С. 220.

159 Листи Олександра Лазаревського. - С. 312.

160 Бiлокiнь С. Раритети української бiблiографiї у збiрках Олександра Лазаревського та Михайла Хмарова // Київська старовина. - 1998. - N 4. - С 132.

161 А. Л. Галагановский фамильный архив // Киевская старина. - 1883. - N 11. - С. 453.

162 Листи Олександра Лазаревського. - С 311.

163 Там само; Лазаревский А. Письмо Н.И. Костомарова // Киевская старина. - 1891. - N7 - 9. - С.478 - 479.

164 Лазаревский А. Василий Золотаренко, полковник нежинский // Черниговские губернские ведомости. - 1853. - N 31; Його ж. Павел Полуботок. Очерк из истории Малороссии XVIII века // Русский архив. - 1880. - N 1. - С. 137 - 209; Его же. Иван Петрович Забела, знатный войсковой товарищ (1665 - 1703) // Киевская старина. - 1883. - N 7. -С. 506 - 538 та iн.

165 Лазаревский А. Павел Полуботок. - С. 148 - 209.

166 Лазаревский A. M. Замечания на исторические монографии Д.П. Миллера о малорусском дворянстве и о статутовых судах. - Харьков, 1898. - С. 82.

167 Там само. - С. 3 - 21.

168 Там само. - С. 21 - 22.

169 Лазаревский А. Прежние изыскатели малорусской старины //Лазаревский Ал. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. - К., 1895. - Т. 2. - С. 78 - 132.

170 Там само. - С. 78 - 79.

171 Там само. - С. 79.

172 Там само. - С. 79 - 132.

173 Там само. - С. 80 - 116.

174 Там само. - С. 116 - 128.

175 Лазаревский А. Александр Михайлович Маркович (г. 1790 - 1865) // Лазаревский А. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. - К., 1898. - Т. 4. - С. 40 - 87; Його ж. Василий Григорьевич Рубан // Лазаревский А. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. - Т. 4. - С. 36 - 37.

176 Лазаревский А. Александр Михайлович Маркович (г. 1790 - 1865). - С. 62 - 76, 80.

177 Там само. - С. 80 - 81.

178 Лазаревский А. Василий Григорьевич Рубан. - С. 36 - 37.

179 Марченко М. I., Полухiн Л. К. Видатний iсторик України О.М. Лазаревський. - К., 1958. - С. 21; Труды Черниговской архивной комиссии. - 1912. - Вып. 9. - С. 71.

180 Лазаревский А. Малороссийские посполитые крестьяне (1648 - 1783 гг.). Историко-юридический очерк по архивным источникам // Записки Черниговского губернского статистического комитета. - Чернигов, 1866. - Кн. 1. - С. 1 - 151; К., 1908. - С. 108; Руська iсторична бiблiотека. - Львiв, 1903. - Т. 23. - С. 125 - 216.

181 Лазаревский А. Малороссийские посполитые крестьяне (1648 - 1783 гг.). - К., 1908. - С. 68.

182 Василенко Н. Предисловие //Лазаревский А. Малороссийские посполитые крестьяне (1648 - 1783 гг.). - К., 1908. - С. Ill - V.

183 Лазаревский А. Вказ. праця. - С. IX - X, 87 - 108.

184 Василенко Н. Вказ. праця. - С. I.

185 Там само. - С. II.

186 Лазаревский А. Из истории сел и селян Левобережной Украины // Киевская старина. - 1891. - N 1. - С. 1- 18; Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. -К., 1892. - Т. 1. - С. 1 -18.

187 Там само. - С. 1.

188 Там само. - С. 2.

189 Лазаревский А. Из истории сел и селян Левобережной Украины. - С. 2 - 3.

190 Там само. - С. 3.

191 Там само. - С. 3 - 4.

192 Лазаревский А. Исторические очерки сел Конотопского уезда. - Чернигов, 1886. -С. 33.

193 Э. О. (рец.) Исторические очерки сел Конотопского уезда А. Лазаревского. Юго-восточная часть уезда. - Чернигов, 1886 // Киевская старина. - 1887. - N 10. - С. 368 - 369.

194 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. - Т. 1. Полк Стародубский. - К.,

стр. 34


1888. - XIV + 470 + XXXI с; Т. 2. Полк Нежинский. - К., 1893. - II + 521 + XXV с; Т. 3. Прилуцкий полк. - К., 1902. - XIV +462 + XXIII с.

195 Там само. - Т. 2. Полк Нежинский. - 507 с.

196 Лучицкий И. (рец.). А. Лазаревский. Описание старой Малороссии. Т.1. Стародуб-ский полк. - Вып. 1 и 2. - К., 1888 - 1889 //Университетские известия. - К., 1889. -N 12. - С. 283 - 297.

197 Там само. - С. 284 - 297.

198 Там само. - С. 286 - 287.

199 IР НБУВ. - Ф. 1. - Спр.68457. - Арк.1; Багалей Д. Новый историк Малороссии. Рецензия на книгу A.M. Лазаревского. Описание старой Малороссии. - СПб., 1891. -Т. 1. - 148 с.

200 Мякотин В. Рец. на кн.: Лазаревский A.M. Описание Старой Малороссии. - Т. 2. Полк Нежинский. - К., 1893 // Отчет о 37 присуждении наград гр. Уварова. - СПб., 1893; Джиджора I. Рец. на кн.: Лазаревский A.M. Описание старой Малороссии. - Т. 3. Полк При-луцкий. - К., 1902 // ЗНТШ. - 1904. - Т.58. - Кн. 2. - С. 12 - 23.

The life, scientific and public work as well as the input in the historical science of the outstanding scientist, O.M. Lazarevs'kyi, is being analyzed in the article, based on the substantial documentary materials.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПОДВИЖНИК-IСТОРИЧНОЇ-НАУКИ-О-М-ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

Similar publications: LUkraine LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ПОДВИЖНИК IСТОРИЧНОЇ НАУКИ О. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПОДВИЖНИК-IСТОРИЧНОЇ-НАУКИ-О-М-ЛАЗАРЕВСЬКИЙ (date of access: 13.11.2024).

Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Олександр Пан
Львiв, Ukraine
1448 views rating
24.08.2014 (3734 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
ГАЛИНА СЕРГЕЕВНА ЯСКИНА (МАТВЕЕВА) (1932-2010)
16 hours ago · From Україна Онлайн
ТЮРМИ В НАЦИСТСЬКІЙ КАРАЛЬНО-РЕПРЕСИВНІИ СИСТЕМІ НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Catalog: История 
14 days ago · From Україна Онлайн
МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ "МІСЦЕ АРХІВІСТІВ ТА РОЛЬ АРХІВІВ У СУСПІЛЬСТВІ СЬОГОДНІ Й ЗАВТРА"
14 days ago · From Україна Онлайн
ПІНЧУК ЮРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ
Catalog: История 
23 days ago · From Україна Онлайн
ЕТНОЛОГІЯ ТА/ЧИ ІСТОРИЧНА АНТРОПОЛОГІЯ
23 days ago · From Україна Онлайн
Рассмотрены основные дифференциальные уравнения релятивистской термодинамики в контравариантном и в ковариантном представлениях.
28 days ago · From Павло Даныльченко
МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ "УКРАЇНА НА ІСТОРІОГРАФІЧНІЙ КАРТІ МІЖВОЄННОЇ ЄВРОПИ"
Catalog: История 
30 days ago · From Україна Онлайн
НОВІ НАДХОДЖЕННЯ ДО БІБЛІОТЕКИ ІНСТИТУТУ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАНУ
Catalog: История 
30 days ago · From Україна Онлайн
Політики грали на руку власників казино
30 days ago · From Україна Онлайн
ДОНОСИ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ ГЕТЬМАНЩИНИ XVII-XVIII ст.
Catalog: История 
33 days ago · From Україна Онлайн

New publications:

Popular with readers:

News from other countries:

ELIBRARY.COM.UA - Digital Library of Ukraine

Create your author's collection of articles, books, author's works, biographies, photographic documents, files. Save forever your author's legacy in digital form. Click here to register as an author.
Library Partners

ПОДВИЖНИК IСТОРИЧНОЇ НАУКИ О. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ
 

Editorial Contacts
Chat for Authors: UA LIVE: We are in social networks:

About · News · For Advertisers

Digital Library of Ukraine ® All rights reserved.
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of affiliates, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. Once you register, you have more than 100 tools at your disposal to build your own author collection. It's free: it was, it is, and it always will be.

Download app for Android