Libmonster ID: UA-3146

Автор: С. Ф. ПЛЕЦЬКИЙ

У статтi йдеться про запровадження в Новiй Сiчi паспортної системи для нагляду за населенням, яка була важливим елементом контролю за прикордонним режимом на її територiї.

Загальна система нагляду за населенням за допомогою паспортiв була важливим елементом в устрої Нової Сiчi й вiдiгравала значну роль у життi запорозького товариства. Вона стала важливим iнструментом контролю за прикордонним режимом на його територiях. Значною була її роль i в регулюваннi вiдносин Запорожжя з Кримом, Туреччиною, Польщею. Паспортний режим впливав на сiчове господарство, зв'язки козакiв iз Гетьманщиною. Та, незважаючи на таке значення паспортної системи Нової Сiчi, її дослiдженню майже не придiлялось уваги. Саме через це вiдсутнi працi, в яких вона висвiтлювалася б як окреме явище. Навiть у фундаментальних дослiдженнях, присвячених Новiй Сiчi, нема окремих роздiлiв, в яких би розглядалася ця система. Лише в деяких авторiв можна зустрiти поодинокi згадки про побутування паспортiв на Запорожжi1 . На жаль, серед них iнодi зустрiчаються й помилковi твердження. Так, у Д. Яворницького наводиться iнформацiя про отримання чумаками паспортiв у Микитиному. При цьому вiн помилково стверджує, що цi документи видавались не урядовим, а запорозьким перекладачем2 .

Розрiзненi згадки про побутування на Новiй Сiчi паспортiв не дають повного уявлення про їхню систему. Тому актуальними видаються дослiдження останньої, виявлення основних тенденцiй в її формуваннi, розвитку та функцiонуваннi. Потребують бiльш глибокого розгляду порядок видачi запорозьких паспортiв, уточнення змiсту цих документiв тощо. Розгляд зазначених питань i є головним завданням даної розвiдки.

Тривалий час паспорти як елемент системи нагляду за населенням та його пересуванням не були характерним явищем для Запорозької Сiчi. Адже формування всiх її iнституцiй у першу чергу детермiнувалося потребами сiчового товариства. А запорозька громада будувалася на таких основах, що не було потреби в цих засобах нагляду. Сiчове козацтво, як заснована на добровiльних засадах спiльнота, протягом усiєї своєї iсторiї не потребувало документiв, що засвiдчували б особу пред'явника. Вiльний вступ до Запорозького Вiйська й вихiд iз нього робили непотрiбним будь-який контроль сiчової адмiнiстрацiї за пересуваннями козакiв. Крiм того, запорозька громада, яка поповнювалася за рахунок припливу населення ззовнi, не була зацiкавлена i в контролi за мiграцiєю на Сiч.

Державнi впливи, що мали на метi запровадження у регiонi паспортної системи, були мiнiмальними. Внаслiдок його вiддаленостi вiд центру органи влади Литовсько-Польської держави були позбавленi будь-якої реальної можливостi контролю за козаками. Навiть ефективно контролювати рух iз Запорожжя на волость та навпаки державна адмiнiстрацiя Речi Посполитої не могла. Лише пiсля побудови фортецi Кодак та придушення повстань 30-х рокiв XVII ст. польська влада зробила спробу запровадити систематичний контроль за пересуванням козакiв. Вiдповiдно до ординацiї 1638 р. жоден iз них не мiг без паспорта, виданого комiсаром, вирушати на Запорожжя. Впiйманi кодацькою залогою такi козаки пiдлягали смертнiй карi3 . Але можливостi уряду Речi Посполитої щодо нагляду за переселенням останнiх були обмеженi. Адже залога Кодака


Плецький Сергiй Федорович - член Запорiзького наукового товариства iм. Я. Новицького.

стр. 24


не могла контролювати весь степовий простiр. Тому в регiон без будь-яких документiв проникала велика кiлькiсть козакiв. Так, Б. Хмельницький, який наприкiнцi 1647 р. без дозволу вирушив на Запорожжя, знайшов там чимало "своєвольцiв", котрi постiйно мешкали у тих мiсцях4 .

Становлення запорозької паспортної системи, вiрогiдно, почалося в часи Кримського Коша. З Олешкiвською Сiччю пов'язанi факти систематичного (за допомогою письмових документiв) контролю за пересуваннями козакiв i рухом подорожнiх Запорозькими вольностями.

Потреба в регулюваннi транзитної торгiвлi зумовила те, що на Олепiкiвськiй Сiчi пересування купцiв почали здiйснюватися лише за письмовими документами вiд запорозької адмiнiстрацiї. У 1715 р. гетьман I. Скоропадський скаржився, що сiчовики переправляють через Кизикерменський перевiз лише тих купцiв, якi мали записки кошового отамана з його дозволом5 . Слiд зазначити, що така практика, крiм певних фiскальних iнтересiв, могла слугувати й для подолання iзоляцiї, в якiй опинилися запорожцi на Олешкiвськiй Сiчi. Адже росiйський уряд забороняв українцям будь-якi контакти з опальними козаками.

На останнiй Кошем був запроваджений також контроль за перемiщенням сiчовикiв через запорозько-польський кордон за допомогою паспортiв. В умовах росiйської блокади Сiчi зросло значення Польщi, яка стала важливим чинником у її торгiвлi. Головними проблемами, що ускладнювали запорозько-польськi вiдносини, були гайдамацтво та сваволя адмiнiстраторiв Речi Посполитої стосовно козакiв, котрi легально прибували на Правобережжя. З метою унормування цих стосункiв Кiш запропонував польськiй сторонi регулювати рух через кордон за допомогою паспортiв. 1714 р. кошовий отаман Василь Йосипович у листi до регiментаря коронних вiйськ писав: "...Хто без письма нашего появится, там задержите до виводу, .., а од вашей стороны, когда люде идут, нехай атестацию мают"6 . "Письма" й "атестацiї", навiть якщо вони писалися в довiльнiй формi, мiстили в собi дозвiл певнiй особi пересуватися за конкретним маршрутом i перебувати у визначенiй мiсцевостi. А саме це було однiєю з головних функцiй тодiшнiх паспортiв. У подальшому практика отримання запорожцями таких документiв для поїздок до Польщi усталилася. Звичайно, в цих листах Кiш називав iм'я козака, якому видавався паспорт, зазначалися його належнiсть до певного куреня та мета подорожi. Вказувалися й засоби пересування: "пеший идет", "возом едним и конем"7 .

Становище докорiнно змiнилося пiсля переходу запорожцiв пiд владу Росiйської iмперiї в 1734 р. В Росiї iснувала система жорсткого державного контролю за населенням за допомогою паспортiв. Пересування не тiльки селян та мiщан, а й дворян без письмового дозволу адмiнiстрацiї було заборонене. Випадок iз запорожцем, який вiдбув десятирiчне заслання у Сибiру за таємний перехiд через кордон, промовисто характеризує росiйську паспортну систему. Козаку було надано паспорт до Глухова. В цьому документi, крiм загальноприйнятої iнформацiї про пред'явника i мету подорожi, зазначалося, що нiхто не може приймати його iнакше, нiж тiльки на ночiвлю. Це робило неможливими самовiльнi затримки козака у дорозi та гарантувало виконання ним наказу. Крiм того, Генеральна вiйськова канцелярiя, куди мав з'явитися колишнiй засланець, повинна була iнформувати росiйську адмiнiстрацiю про його прибуття. I лише пiсля цього козаковi було дозволено оселитися в Українi. Додатково з Колегiї iноземних справ було надiслано заборону випускати його за кордон8 .

Слiд також нагадати, що для Росiї була характерною практика зловживань посадовцiв у всiх сферах i на всiх рiвнях. Хабарництво було таким поширеним явищем, що Катерина I в 1726 р. навiть скасувала жалування приказним та наказала їм "довольствоваться" "по прежнему обыкновению от челобитчиков"9 . Природно, що зловживання були поширенi й у росiйськiй паспортнiй системi. Дуже часто видача вiдповiдних документiв супроводжувалася здир-

стр. 25


ництвом, хабарництвом, тяганиною. Царський уряд змушений був неодноразово видавати укази, спрямованi проти зловживань пiд час надання останнiх10 .

Така паспортна система насаджувалася Росiєю i в Гетьманщинi. Своїм пiдлеглим документи для поїздок видавали полковi, сотеннi канцелярiї (правлiння), магiстрати, рiзнi вiдомства. Так, у XVIII ст. адмiнiстрацiя Київської академiї оформляла паспорти своїм студентам, якi їхали додому на час канiкул11 .

Слiд зазначити, що паспортна система Гетьманщини була досить жорсткою. Навiть генеральна й полкова старшина обмежувалася в своїх пересуваннях. 1734 р. видано указ, згiдно з яким вона повинна була брати документи для поїздок у правлiннi гетьманського уряду. Цi обмеження мотивувалися необхiднiстю протидiяти безконтрольностi та зловживанням, якi шкодили службi й котрих припускалася старшина при отриманнi паспортiв в українських органах управлiння12 . Крiм того, у Гетьманщинi дiяли iмперськi урядовi органи влади, якi теж могли видавати цi документи її мешканцям. Посилення росiйського впливу в останнiй позначилося i на паспортнiй системi. Надання документiв купцям для поїздок за кордон поступово зосередилася у руках царської адмiнiстрацiї. Росiйськi урядовцi та вiйськовi на прикордонних заставах не визнавали паспортiв, виданих українськими магiстратами i полковими канцелярiями. Це призвело до того, що купцi змушенi були звертатися за потрiбними документами до канцелярiй мiсцевого росiйського комендантського правлiння й оминати українськi органи13 . Пiсля вiдновлення в Українi гетьманської влади ситуацiя змiнилася. Гетьман почав вiдiгравати важливу роль в паспортнiй системi. У 1750 р. К. Розумовський заборонив давати без його дозволу будь-кому паспорти для поїздок у Москву та Петербург. А в 1751 р. ще бiльше посилилася його роль пiд час видачi останнiх. Лише за дозволом гетьмана цi документи мали отримувати генеральна i полкова старшина, полковники, бунчуковi товаришi, сотники й їхнi дiти14 .

У паспортнiй системi Гетьманщини теж iснували недолiки. У деяких козацьких сотенних правлiннях пiд час надання вiдповiдних документiв також практикувалися тяганина та хабарi. Крiм того, в регiонi iмперськi органи влади продовжували дiяти i пiсля скасування гетьманства. їхня роль у паспортнiй системi ще бiльше посилилася15 . Це спричинилося до встановлення контролю царської адмiнiстрацiї над населенням Гетьманщини, розривало органiчний зв'язок українського народу з його владою, що пiдривало автономiю останньої16 . Водночас це сприяло втягненню України в процеси централiзацiї та унiфiкацiї, що вiдбувалися у Росiйськiй iмперiї17 .

Пiсля переходу сiчовикiв пiд її владу росiйську паспортну систему накинули i їм. Запорожжя з традицiйним для нього вiльним пересуванням населення не вписувалося в iмперський державний органiзм iз його жорстким паспортним режимом. Тим бiльше, що у Гетьманщинi, з якою найбiльше були зв'язанi сiчовики, вже iснувала своя вiдповiдна система. Порiвняно з iншими Сiчами Нова Сiч найбiльше залежала вiд царського уряду. Тому запорожцям доводилося пристосовуватися до iснуючих умов. Крiм того, в руках iмперської адмiнiстрацiї iснувала мережа форпостiв i застав на кордонi Гетьманщини iз Запорожжям. Це був досить ефективний механiзм регулювання основних потокiв пересування населення, який мiг примусити сiчовикiв прийняти паспортнi правила.

Основну роль у функцiонуваннi паспортiв на Запорожжi вiдiгравали сiчовi адмiнiстративнi органи, особливо Кiш, який контактував iз росiйським урядом iз приводу всiх питань, пов'язаних iз цiєю проблемою. Вiн отримував його вимоги щодо паспортної системи в регiонi, узгоджував її з iмперськими структурами. Кiш же запроваджував на Запорожжi й паспортний режим, визначав повноваження сiчових адмiнiстративних органiв у цiй сферi. Вiн виписував козакам документи для поїздок за кордон. Наступною ланкою в паспортнiй системi

стр. 26


на Сiчi були паланки. їхнi полковники видавали запорожцям вiдповiднi документи, контролювали паспортний режим у своїх вiдомствах. Певну роль у наглядi за пересуванням козакiв Запорозькими вольностями вiдiгравали курiннi отамани та старшини сторожових команд.

Основним документом запорiзької паспортної системи став так званий "пашпорт". Назва його не була усталена, i в сiчових документах зустрiчалися рiзнi назви: "бiлет"18 , "паспорт кошовський"19 , "войсковой пашпорт"20 , "паспорт полковничiй21 , письмовi свiдетельства22 , письмовi види23 , приписания куреня"24 .

Обсяг iнформацiї, який наводився у вiдповiдних запорозьких документах, визначався царською адмiнiстрацiєю. 1745 р. iз Сенату київському губернатору було наказано вимагати вiд сiчовикiв писати паспорти "обстоятельно", вказувати, хто буде їхати чи йти в "Малу Росiю", зазначати iмена подорожуючих. Ставилася вимога оформляти останнi без пiдчисток та виправлень25 . У 1751 р. гетьман К. Розумовський наказав сiчовiй старшинi вказувати в цих документах термiн, на який вони видавалися, i мету поїздки26 .

Запорозькi паспорти складалися за певною формою, що мало чим вiдрiзнялася вiд формуляру аналогiчних урядових документiв. На початку їх наводився титул монарха, "по указу" якого надавався документ.

В основних протоколах цих паспортiв обов'язково наводились iмена мешканцiв Запорозьких вольностей, яким вiн був виданий. Якщо документ надавався козаку, то вказувався курiнь, до якого вiн належав. При отриманнi паспорта iншими мешканцями Запорожжя мiг вказуватися їх соцiальний стан. Так, у документi, виданому Левку Понедiлковому, було зазначено, що вiн "служитель" "жителя кодацького" Iвана Полтавця27 . Коли ж в однiй справi їхали одночасно кiлька козакiв, то паспорт отримував один iз них, але iмена iнших теж вписувалися в документ. Так, у паспортi, виданому сiчовику Мамаю, його брат був записаний як молодик28 . В iншому випадку у документi жонатого козака було вказано їм я його дружини, яка з ним їхала29 .

У запорозьких паспортах вказувалися мета поїздки (для чого, в яких справах) та мiсцевiсть, куди вирушав сiчовик30 . Ця мета не завжди описувалася докладно. У деяких випадках лише зазначалося "по надобностi" чи "для исправления потребности своей"31 . Називались у документах i транспортнi засоби, на яких пересувалися запорожцi, - "верхи одноконно", "при одному возi з трьома кiньми" тощо, а також термiн, на який надавалися паспорти32 .

У кiнцi документа сiчовика висловлювалося прохання "чинити йому вiльний пропуск". У зв'язку з посиленням карантинних заходiв, пов'язаних iз частими епiдемiями чуми, у паспортах зазначалося, що козак не був у Криму, або писали, що "благополучно от опасной болезни"33 . Крiм того, вказувалася дата видачi документа, ставилися пiдпис посадовця та печатка, якi засвiдчували паспорт.

Дещо вiдмiнним був змiст документа, виданого Кошем на "сидiння зимiвником". У ньому замiсть мети подорожi називалася мiсцевiсть, де розташовувався останнiй, а також висловлювалася заборона чинити цим козакам "препони й образи"34 .

Оформлення паспортiв для поїздок поза Запорозькi вольностi здiйснювала сiчова адмiнiстрацiя. Кошовий отаман мав право видавати вiдповiднi документи в Гетьманщину та в сусiднi країни: Польщу (українськi землi в складi Речi Посполитої) й Кримське ханство. Вiйськовий суддя, коли заступав кошового отамана, теж мiг надавати паспорти35 .

Право виписувати документи для поїздок за кордон та в Гетьманщину мали й паланковi полковники. Козакам з окраїн Сiчi було дуже незручно їздити в Кiш за дозволом, а потiм знову долати цей шлях у зворотному напрямку. Зручнiше було брати паспорти у своїх паланках. У Гетьманщину їхали запо-

стр. 27


рожцi з документами вiд полковникiв Кодацької й Самарської паланок36 , паспорти в Польщу виписували полковники Iнгульської та Бугогардової паланок37 .

Сiчовикам, якi брали паспорти для поїздок за межi Запорожжя, вони видавалися за порукою38 . Поручитель у разi неповернення козака нiс за нього повну вiдповiдальнiсть. Наприклад, якщо зниклий запорожець мав фiнансовi зобов'язання, то поручитель повинен був заплатити всi його борги. Уникнути цього вiн мiг, лише знайшовши втiкача й доставивши його в Сiч39 .

Дозвiл козакам для поїздок по Запорожжю давали курiннi отамани. Вiн, вiрогiдно, надавався у письмовiй формi. Адже ордером Коша паланковим полковникам наказувалося розшукувати в себе сiчовикiв без "преписаний куреня", котрi самовiльно там перебували та уникали вiйськових обов'язкiв40 . I якби "преписание" давалося в уснiй формi, то пошук таких козакiв паланковими полковниками був би просто неможливий. Адже будь-хто мiг заявити, що перебуває поза Сiччю за усним дозволом курiнного отамана. Перевiрка ж таких заяв, зважаючи на значнi вiдстанi мiж Кошем та паланками й ураховуючи кiлькiсть таких козакiв, була б надзвичайно утрудненою. Крiм того, курiнь, вiрогiдно, у межах своїх повноважень щодо сiчовикiв запровадив i облiк паспортiв, отриманих приписаними до нього запорожцями41 .

"Бiлети" для поїздок по Сiчi козакам могли видавати й командири сторожових постiв чи вiйськових команд42 . Пiд час Колiївщини кiлька паспортiв для проїзду з Польщi на Запорожжя козакам видав М. Залiзняк. Вiрогiдно, що не досить розумiючи ситуацiю та вважаючи останнього командиром запорозького пiдроздiлу, росiйський офiцер на Орловському форпостi пропустив козакiв iз таким документом на Сiч43 . Тим бiльше, що паспорт, оформлений М. Залiзняком, вiдрiзнявся вiд козацьких паспортiв лише вiдсутнiстю печатки44 .

Крiм того, у деяких випадках документи запорожцям видавали й урядовi установи, росiйське вiйськове командування. Особлива роль серед них належала Київськiй губернськiй канцелярiї. З паспортами, оформленими нею, козаки могли їхати в Росiю i за кордон. Це пояснювалося тим, що Нова Сiч перебувала у пiдпорядкуваннi генерал-губернатора, котрий, як керiвник, мав право надавати такi дозволи. Здiйснював вiн їх через свою канцелярiю. Крiм того, рiвень повноважень генерал-губернатора обумовлював те, що при користуваннi документами, виданими в останнiй, подорожнi отримували значнi пiльги. Наприклад, вони могли користуватися поштовими пiдводами. Саме тому козацькi депутацiї до iмператорського двору зверталися за паспортами до Київської губернської канцелярiї45 . Крiм того, вона виписувала документи запорожцям при їхньому поверненнi на Сiч. У 1769 р. в цiй канцелярiї видали паспорт козаку С. Водолазi, який перебував у Києвi без цього документа46 , та двом iншим, котрi поверталися на Запорожжя з богомiлля47 . Бували випадки, коли сiчовики з паспортом вiд Коша прибували в Київ, а потiм у губернськiй канцелярiї отримували документ для поїздки в iнший регiон48 .

Пiд час правлiння гетьмана К. Розумовського значнi права у видачi паспортiв козакам мала й Генеральна вiйськова канцелярiя. До неї теж зверталися депутацiї сiчовикiв, якi вирушали до iмператорського двору. Адже оформленi нею документи також дозволяли отримати поштовi пiдводи49 .

Росiйське вiйськове командування, якому пiдпорядковувалися запорожцi, теж мало право видавати їм паспорти. В 1770 р. полковник Г. Летючий, який повертався на Сiч iз Харкова, отримав документ вiд командуючого армiєю. Завдяки цьому пiд час подорожi йому повиннi були видiляти двох коней iз поштових чи "обивательських", надавати квартири та провiдникiв50 .

Запорозька паспортна система не влаштовувала iмперськi урядовi структури. Хоча вона й забезпечувала певний контроль за пересуваннями козакiв, але вiн зосереджувався у руках Коша, а не iмперських органiв. I опосередкований

стр. 28


контроль теж не подобався уряду. Тим бiльше, що сiчова адмiнiстрацiя не мала в нього великої довiри. Тому царська влада зробила кiлька спроб обмежити право козакiв на поїздки у Гетьманщину iз запорозькими документами. Насамперед сiчовикiв перестали пропускати на росiйських форпостах iз паспортами вiд Коша. Це змусило останнiй 1742 р. звернутися до iмператрицi з проханням, щоб запорожцям по "пашпортах кошовських чинили" на форпостах та на перевозах "без угнетения платы" вiльний пропуск. Сенат змушений був пiти назустрiч проханням сiчової адмiнiстрацiї51 . Становище покращилося, але ненадовго. I через три роки вона знову просила, щоб козакiв з документами вiд неї та паланкових полковникiв пропускали в Гетьманщину, не замiнюючи запорозькi паспорти своїми "бiлетами" i не беручи з них хабарiв52 . Така активнiсть Коша щодо захисту свого права видавати документи для поїздок у цей регiон сприяла його збереженню. Крiм того, вiрогiдно, царський уряд бажав встановити хоч такий контроль за пересуванням запорожцiв. Адже позбавлення Коша права оформляти паспорти козакам ускладнило б для сiчовикiв поїздки в Гетьманщину. Зловживання ж та хабарi в iмперських органах влади зробили б їх нестерпними для незвиклих до бюрократичної сваволi запорожцiв. А це могло перетворити мандри безпаспортних козакiв, якi траплялися часто, в масове явище. Тому до кiнця iснування Нової Сiчi навiть паланковi полковники зберегли своє право видавати документи53 .

Придiляючи велику увагу паспортному режиму на Запорожжi, росiйський уряд у першу чергу прагнув поставити пiд свiй контроль пересування козакiв у межi Кримського ханства. До цього його спонукав Белградський мирний договiр (1739 р.) з Османською iмперiєю, в одному з пунктiв якого було зазначено, що поїздки пiдданих обох iмперiй мали вiдбуватися лише за наявностi в них вiдповiдних документiв54 . Крiм того, шляхом впорядкування поїздок сiчовикiв у Крим iмперський уряд намагався боротись iз запорозько-татарськими прикордонними конфлiктами. Для цього було запроваджено паспорти на друкованих бланках. Спочатку їх видавав царський офiцер з Новосiченського гарнiзону55 . Пiзнiше на Микитинський перевiз iз цiєю метою було направлено перекладача вiд Колегiї iноземних справ. Вiн мав виписувати всiм, хто направлявся в Крим, документ на друкованому бланку56 . Останнiй являв собою прямокутний аркуш паперу, на якому, з одного боку, було надруковано росiйський, а нижче - аналогiчний турецький текст. У цьому паспортi зазначалося, що пред'явник його їде не самовiльно й не для чогось недозволеного. Це засвiдчували пiдпис i печатка офiцера iз застави. Пiсля повернення документ мав бути зданий на останню. Iм'я подорожнього та термiн, на який видавався паспорт, вписувалися вiд руки у спецiально залишенi в надрукованому текстi пробiли. Документ облямовувався потрiйною орнаментальною рамкою з росiйськими державними гербами посерединi неї - зверху й знизу57 .

Сiчовикам було заборонено їздити у турецькi межi без "печатных" бiлетiв58 . Запорожцям, якi ранiше вирушали в Крим iз паспортами вiд Коша чи паланки, тепер треба було брати додатково ще й цей документ на урядовiй заставi. Природно, що такий порядок не влаштовував козакiв. Адже для цього їм треба було їхати в Микитине для отримання росiйського паспорта та лише потiм вирушати в Крим. Тому сiчовики уникали брати iмперськi документи. Iз цього приводу в Кiш iз Київської губернської канцелярiї 2 травня 1755 р. було вiдправлено ордер, в якому зазначалося, що пiсля скресання рiчок багато козакiв вiдправилися рибалити в турецькi межi й на Кальмiус без "печатных" бiлетiв, а також ставилася вимога заборонити запорожцям їздити за кордон без цих паспортiв, бо користування ними обумовлене в угодi мiж Росiєю й Туреччиною. Крiм того, висловлювалися застереження, що без цих документiв сiчовикiв можуть прийняти за гайдамакiв, а також пiдозра, що козаки так чинять для приховування пев-

стр. 29


них "своєвольств"59 . Зважаючи на те, що бiльшiсть запорожцiв не вважала отримання друкованих паспортiв необхiдною процедурою, сiчова адмiнiстрацiя не виявила особливої запопадливостi в їх впровадженнi. 15 червня того ж року вiд неї було надiслано рапорт, у якому зазначалося, що пiд час видачi кошових документiв козакам "словесные наставления чинятся" про необхiднiсть брати й "указнi" паспорти в перекладача, що вони й виконують. Крiм того, Кiш нагадав, що Кальмiус належить до володiнь Вiйська Запорозького й при поїздках туди закордоннi документи не потрiбнi60 . Така вiдписка, зважаючи на значну вiдстань вiд Сiчi до Києва, зберiгала iснуюче становище ще на один рiк. Вiдповiдь губернатора на рапорт Коша могла прийти, зважаючи на час, потрiбний на доставку листа, у розпал сезону рибальства. Тодi вже не було б жодної можливостi повернути козакiв, якi не мали паспортiв вiд царської адмiнiстрацiї. Слiд зазначити, що Кiш, якби й бажав, був просто неспроможний повнiстю припинити рух безпаспортних запорожцiв у межi Турецької iмперiї насамперед тому, що для цього треба було б тримати на кордонi велику кiлькiсть сторожових постiв навiть при наявностi їх системи (не надто надiйної), подiбної до прикриття кордонiв Гетьманщини iмперськими форпостами. Виходячи з того, що у 1736 р. на останнiх вiд Києва до Переволочної перебували понад 470 козакiв61 , та врахувавши довжину запорозько-татарського кордону, можна припустити, що Кошу потрiбно б було виставити на пости бiльше трьох тисяч запорожцiв. Крiм того, вiн не мiг iгнорувати того, що значна частина сiчового товариства мала життєво важливi економiчнi iнтереси в Криму. Тому в подальшому ситуацiя з отриманням росiйських паспортiв для поїздок туди мало змiнилася.

Урядовi структури регулювали й правила в'їзду на запорозьку територiю. Гетьман i київський генерал-губернатор, яким була пiдпорядкована Нова Сiч, обмежували його. Вiд цих державцiв iшли неодноразовi накази iз забороною приймати втiкачiв, вимоги їх розшуку та видачi. Слiд зазначити, що на Запорожжi сiчовики й старшина спiвчутливо ставилися до останнiх, але пiд тиском уряду Кiш iнколи змушений був виконувати такi вимоги.

У деяких випадках сiчова адмiнiстрацiя навiть карала окремих козакiв за переховування безпаспортних утiкачiв62 . Урядовi ж структури давали й дозволи на в'їзд у Запорожжя. Київський губернатор наказав Кошу не протидiяти командам Миргородського полку, якi по гарячих слiдах, а, отже, без дозволу сiчової адмiнiстрацiї вели пошук гайдамакiв на запорозьких землях63 . Навiть для того, щоб видворити з них ногайцiв, Кiш повинен був звертатися до генерал-губернатора, а той нiчого не мiг вирiшити без Колегiї iноземних справ64 .

Крiм того, iмперськi й гетьманськi адмiнiстративнi органи оформляли своїм пiдлеглим паспорти для поїздок на Сiч та в Крим через запорозькi землi. Командування царських вiйськ, якi дiяли на кримському напрямку, теж постачало документами своїх пiдлеглих для проїзду в Росiю i Гетьманщину через Запорожжя65 . Царський резидент у Туреччинi також мав право видавати паспорти, з якими подорожнi проїжджали через Запорозькi вольностi66 .

Природно, що Кiш не мiг заборонити чи обмежити перебування в регiонi осiб iз паспортами вiд урядових структур. Та й не було особливої шкоди вiд того. Лише в'їзд стороннiх iз метою господарського використання сiчових земель викликав протидiю Коша. Його адмiнiстрацiя, намагаючись контролювати дiї сусiдiв Запорожжя в цьому напрямi, залучила до цiєї справи паспортну систему. На Новiй Сiчi навiть розпорядження керiвних урядових структур, пов'язанi з використанням запорозьких земель, були дiйснi лише пiсля їх пiдтвердження Кошем. Так, у 1747 р. на Сiч прибула з паспортом вiд Генеральної вiйськової канцелярiї команда мисливцiв, якi мали вести вiдстрiл дичини для царського двору. Але зайнятися полюванням вони змогли лише пiсля вiдповiдного розпорядження Коша паланковому полковнику67 .

стр. 30


Для контролю за господарським використанням запорозьких земель сiчова адмiнiстрацiя практикувала також видачу спецiальних письмових дозволiв. Саме такий документ отримав один iз козакiв Лубенського полку 1769 р. У ньому вказувалося iм'я особи, якiй його було оформлено, зазначався вид дозволеної господарської дiяльностi - випас табуна - i термiн, до якого вiн був дiйсний68 . Зважаючи на те, що цим дозволом регулювалося право певної особи перебувати на Запорожжi, можна вважати, що вiн виконував функцiю паспорта, хоча практика регулювання за допомогою спецiальних документiв господарської дiяльностi чужинцiв у регiонi тодi ще не усталилася. У деяких випадках Кiш мiг санкцiонувати останню ордером. Саме ним полковнику Бугогардової паланки, мешканцю Катерининського шанця дозволялося випасати худобу протягом 10 днiв на сiчових землях69 .

Також урядом було зроблено спроби запровадження тотального облiку козакiв, що потребувало контролю за їхнiми пересуваннями Запорозькими вольностями. У своєму донесеннi на височайше iм'я вiд 22 жовтня 1751 р. гетьман К. Розумовський зазначав, що вiн наказав Кошу посилити облiк сiчовикiв у куренях, щоб вiдлучалися козаки лише за дозволом та з паспортами, щоб складалися вiдомостi про те, де вони перебувають70 . Природно, що такий наказ не мiг бути виконаний керiвництвом Сiчi. Для цього потрiбен був розгалужений адмiнiстративний апарат, який мiг би контролювати кожен зимiвник. А можливостi для цього не iснувало. Бiльш ефективний контроль був у паланках, у запорозьких слободах i селах. Облiк козакiв та нагляд за їхнiми перемiщеннями в зимiвниках, на рибальських промислах, пасiках мiг бути лише спорадичним. Крiм того, вiн суперечив запорозьким традицiям i негативно вплинув би на економiчне життя регiону. А це могло викликати активний спротив козакiв. Тому сiчова адмiнiстрацiя не дуже й хотiла запроваджувати такi нововведення. Тож через два роки Кошу знову було наказано скласти "именную ведомость" усiм запорожцям, якi перебували в зимiвниках, куренях та слободах. Але останнiй, посилаючись на те, що козаки роз'їхалися на промисли i в торгових справах, вiдмовився це робити71 .

Однак у паспортнiй сферi вiн не тiльки протидiяв урядовим заходам, а й проводив самостiйну полiтику. Так, сприяючи розвитку торгiвлi та припливу населення, Кiш не прагнув обмежувати в'їзд на Запорожжя окремих осiб. Навпаки, влада Нової Сiчi навiть заохочувала їх до цього. У першу чергу такiй ситуацiї сприяло вже згадуване лiберальне ставлення кошової адмiнiстрацiї до безпаспортних прибульцiв. Крiм того, як засiб заохочення в'їзду у регiон можна розглядати практику вручення останньою подорожнiм традицiйного пернача. Його надання засвiдчувало, що перебування на запорозьких землях особи, якiй вручався цей клейнод, було визнане сiчовою владою. Зважаючи на те, що таке значення пернача було зрозумiле навiть неписьменним козакам, слiд визнати, що функцiї паспорта щодо засвiдчення права певних осiб на пересування Запорозькими вольностями вiн виконував надiйнiше, нiж письмовий документ. Саме тому пернач був найкращим охоронним засобом у регiонi.

Але лiберальне ставлення Коша до паспортного режиму тривало до тих пiр, поки суворе дотримання його не починало йти на користь товариства. У таких випадках небажанi для сiчової адмiнiстрацiї прибульцi видворялися за межi Запорожжя, навiть тодi, коли справа стосувалася духовних осiб, до яких козаки традицiйно ставилися з повагою. Саме так сталося в 1773 р., коли полковник Бугогардової паланки отримав ордер Коша з вимогою розшукати безпаспортних ченцiв i вiдiслати їх у монастирi за сприяння паланкового священика72 .

У боротьбi сiчової адмiнiстрацiї з гайдамацтвом дотримання паспортного режиму теж вiдiгравало певну роль. 1750 р. кошовий отаман у листi до очакiвського пашi запропонував обом сторонам не брати в найми безпаспортних осiб. Крiм того, Кiш наказував паланковим полковникам стежити за появою в зимiвниках сумнiвних людей73 .

стр. 31


Використовувалася паспортна система й у боротьбi сiчової адмiнiстрацiї проти захоплення сусiдами запорозьких земель. Одним iз дiєвих заходiв, який дозволяв цьому перешкодити, було створення козацьких поселень на спiрних територiях. Характерним у цьому планi був паспорт, виданий у 1772 р. Кошем сiчовикам П. Гаркушi, Г. Швецю та Д. Безчастному. У цьому документi зазначалося, що "показатели сего" - запорожцi, якi пiсля закiнчення кампанiї мають "воинским прибором поисправиться", що житимуть вони на сiчових землях поблизу Катерининського шанця й перебуватимуть у пiдпорядкуваннi полковника Бугогардової паланки, а iншим до них "никакого дела не иметь". Крiм того, повiдомлялося, що П. Гаркуша "определен" отаманом для всiх одружених запорожцiв, якi мешкають на сiчових землях поблизу згаданого укрiплення. Паспорт був пiдписаний кошовим отаманом П. Калнишевським i завiрений печаткою Вiйська Запорозького74 . Кiлькаразовi згадки в документi про належнiсть останньому земель поблизу Катерининського шанця засвiдчували, що козаки мали мешкати на спiрних територiях, а пiдкреслення сiчової юрисдикцiї над ними - те, що цей паспорт мав стати для них охоронною грамотою в їхньому протистояннi з iмперським вiйськовим командуванням цього укрiплення. А конфлiкт там набув такої гостроти, що з боку росiян навiть лунали погрози використати проти запорожцiв артилерiю75 .

Цiкавим був ще один епiзод використання сiчовою адмiнiстрацiєю паспортних правил у боротьбi за землi. В арсеналi засобiв останньої певну роль вiдiгравало переманювання Кошем жителiв сусiднiх регiонiв та поселення їх на запорозьких землях. Керiвництво ж їхнiх адмiнiстративних структур не мирилося з втратою своїх мешканцiв i намагалося їх повернути.

У 1773 р. з Китайгородського ротного правлiння на Запорожжя таємно був посланий П. Продай, який переписував населення у Протовчанськiй, Кодацькiй, Самарськiй та Орiльськiй паланках. Вiн був спiйманий i покараний киями за це. У рапортi командуючому росiйською армiєю В. Долгорукову Кiш пояснив побиття його не тiльки проведенням ним несанкцiонованого перепису, а й тим, що той в'їхав у регiон без документа76 . Мотивацiя покарання П. Продана порушенням ним паспортного режиму дала можливiсть сiчовiй адмiнiстрацiї, не вступаючи в конфлiкт iз вiйськовим командуванням, покарати урядового шпигуна.

Але найбiльш iнтенсивно Кiш використовував запорозьку паспортну систему пiд час росiйсько-турецької вiйни 1768 - 1774 рр., участь сiчового козацтва в якiй негативно позначилася на добробутi його переважної бiльшостi. Адже бойовi дiї велися з ранньої весни до пiзньої осенi. Залучення до вiйськової служби в той час позбавляло запорожцiв можливостi займатися степовими промислами в найбiльш сприятливi пори року, а для багатьох iз них саме рибальство та наймитування в зимiвниках було основою добробуту. Зросла небезпека татарських нападiв призвела до уникання козакiв вiд служби, самовiльних їх виїздiв у Гетьманщину. Кiш, вiд якого царське командування вимагало участi в бойових дiях дедалi бiльшої кiлькостi запорозьких пiдроздiлiв, зiткнувся з проблемою нестачi бiйцiв для комплектування останнiх.

Намагаючись подолати цю проблему, сiчова адмiнiстрацiя обмежила пересування козакiв Запорозькими вольностями. 12 серпня 1768 р. нею було надiслано ордер, яким паланковiй адмiнiстрацiї дозволялося видавати паспорти лише купцям для закупiвель хлiба77 . Такi суворi вимоги Коша ускладнили життя в паланках. їхня старшина, коли виникала крайня потреба, мусила звертатися по вiдповiднi документи до кошового отамана78 . Крiм того, командирам запорозьких пiдроздiлiв було заборонено видавати своїм козакам паспорти й вiдпускати їх зi служби. Сiчовi старшини беззастережно виконували цей наказ, як, наприклад, це робив командир сторожового поста Данило Подлас79 .

стр. 32


Крiм того, у паланках посилили паспортний режим. 16 жовтня 1768 р. з Коша було вiдправлено в Самарську, Кодацьку й Протовчанську паланки ордери iз забороною перебування в них козакiв без письмових "свидетельств". Цими документами вiн не тiльки заборонив тримати безпаспортних запорожцiв, а й наказав виявляти останнiх80 . На додаток надiйшов ще один ордер, в якому зазначалося, що для їх пошуку будуть посилатися "чауси"81 .

Здiйснив Кiш i ряд заходiв, якими обмежив виїзд козакiв iз територiї Запорожжя. Пiд загрозою покарання було заборонено перевозити сiчовикiв без письмових "свидетельств"82 . Вiн звернувся також до царського командування iз проханням не пропускати через урядовi форпости безпаспортних козакiв з документами, виданими до 1 жовтня 1768 р. Росiйська вiйськова влада прихильно поставилася до прохання сiчової запорозької адмiнiстрацiї, й генерал-майор Штофельн вiддав вiдповiдний наказ своїм офiцерам83 .

Використовував Кiш паспортну систему й для вирiшення проблеми запорожцiв, якi мали сiм'ї в Гетьманщинi, Слобожанщинi та iнших регiонах. Гостроти цiй проблемi надавало те, що мiсцева адмiнiстрацiя намагалася притягнути таких сiчовикiв до служби в городових полках. Кiш же, бажаючи зберегти кiлькiсний склад Вiйська Запорозького, прагнув залишити козакiв пiд своєю юрисдикцiєю й повернути їх на Сiч.

Тому паспорти, якi вiн давав таким козакам пiсля завершення воєнної кампанiї, пiдкреслювали сiчову юрисдикцiю над ними, акцентували на несеннi останнiми служби у Вiйську Запорозькому. У деяких таких документах вказувалося, що козак вирушає в Гетьманщину лише на зимiвлю, а навеснi має прибути на Сiч84 . В iнших випадках наголошувалося, що запорожець має спорядитись усiм необхiдним i повертатися на службу85 .

При переселеннi козака iз сiм'єю на Запорожжя кошовi паспорти мали санкцiонувати проїзд його до родини, її виїзд на Сiч та перевезення майна. Типовим для таких випадкiв був документ, виданий Кошем Грицьку Липовому 27 сiчня 1774 р. У ньому зазначалися iм'я запорожця i його належнiсть до певного куреня. Вказувалося, що козак iз парокiнним возом має прибути в село Липове Лубенського полку, потiм виїхати звiдти з жiнкою й людьми, якi будуть при ньому, зi "сколькома случится" возами, кiньми та рогатою худобою. Висловлювалася вимога "чинить свободный пропуск йому"86 . Те, що не вказувалася точна кiлькiсть майна, яке мав право вивезти сiчовик, вiрогiдно, було пов'язане з тим, що вiн i сам цього не знав. Така ситуацiя стала типовою для запорожцiв. У багатьох паспортах зустрiчається вищезгаданий вислiв - "сколькома случится возами"87 .

У деяких документах зазначалися всi перешкоди, якi чинила мiсцева адмiнiстрацiя переселенню козакiв. Iз метою подолання цього Кiш наголошував, що воно провадиться за наказами росiйського генералiтету88 .

За допомогою вiдповiдних документiв сiчова адмiнiстрацiя намагалася вирiшити й iншi проблеми, якi виникали в запорожцiв пiд час переселення. Деякi паспорти мiстили вимогу Коша дозволити козакам продавати їхнi ґрунти за "вiльною цiною"89 .

Роль, яку вiдiгравала у життi рядових запорожцiв Нової Сiчi тогочасна паспортна система, була неоднозначною. Для тих iз них, хто вирушав у Польщу чи Крим, паспорти були документами, якi засвiдчували легальнiсть поїздки власника, законнiсть мети подорожi. З огляду на це паспорти, теоретично, захищали козакiв вiд переслiдувань i утискiв, надавали їм право користуватися захистом кримської чи польської адмiнiстрацiї. Але останнiй, який забезпечували сiчовикам паспорти, був не дуже надiйним. Вони, як й iншi документи, не могли захистити подорожнiх вiд нападiв ногайцiв у степах. Так, у квiтнi 1752 р. в урочищi Токмак вони зарiзали i пограбували дев'ять запорожцiв, котрi з паспортом вiд Коша їхали на Кальмiус. А у 1756 р. козак Т. Часник, який мав

стр. 33


вiдповiднi документи вiд коменданта Новосiченського ретраншементу й кошовий паспорт, був пограбований ногайцями90 . В Речi Посполитiй паспорти також не могли захистити запорожцiв вiд свавiлля польської адмiнiстрацiї. Показовим у цьому планi був випадок, коли поляки повiсили сiчовикiв та, позбиткувавшись над ними, розняли зуби й повкладали в роти документи91 .

Водночас паспортна система значно ускладнювала життя рядових козакiв. Уже одна необхiднiсть мати цi документи була для них обтяжливою. Адже процедура отримання створювала певнi незручностi, передбачаючи обов'язкову поїздку в паланку чи Сiч. А для мешканцiв окраїн Запорозьких вольностей це було пов'язане iз значними витратами часу. Ще бiльше його втрачалося козаками на одержання росiйського друкованого паспорта в Микитиному. А при поверненнi з Криму треба було вiдвезти його на ту ж заставу. Пошуки поручителя теж не спрощували для запорожцiв процедуру отримання документа.

Для багатьох козакiв паспортний режим ускладнив родиннi та економiчнi зв'язки їх iз Гетьманщиною. Без отримання документа стали незаконними традицiйнi для сiчовикiв поїздки до родичiв чи друзiв у даний регiон, зимiвля запорожцiв у заселених мiсцевостях.

Вiдчувало тиск паспортної системи й козацьке господарство. Нею стримувався приплив робочої сили на Запорожжя. Утiкачi, котрi бажали пробратися на Сiч, iнколи навiть змушенi були робити фальшивi документи. Саме так учинили двоє втiкачiв, якi йшли на косовицю сiна в Кодак92 . А вiд нестачi робiтникiв страждали козаки - власники зимiвникiв. Крiм того, за наймання безпаспортних осiб їх могли покарати як за переховування "заведомо беглых".

Були обмеженi паспортною системою й можливостi для заробiткiв. Вона утруднювала поширене серед запорожцiв наймитування в Криму та Очаковi.

Крiм того, негативно впливав паспортний режим i на гайдамацький рух. А вiн був не тiльки однiєю з форм нацiонально-визвольної боротьби українського народу. Для найбiльш войовничої та енергiйної частини сiчовикiв гайдамацтво було одним iз головних джерел здобуття засобiв для iснування.

Тому не дивно, що бiльшiсть товариства виконувала вимоги паспортного режиму лише з примусу. Якщо ж була хоч найменша можливiсть проiгнорувати чи уникнути їх виконання, козаки робили це. Дуже часто запорожцi без дозволу вирушали в Крим93 , таємними шляхами обходячи карантини та форпости. Безпаспортних козакiв, якi зимували в прикордонних iз Запорожжям мiсцевостях, висилали звiдти, але вони знову поверталися назад94 . Сiчовикiв, якi не мали паспортiв, затримували в Києвi, Лубнах95 . Бували випадки прориву козакiв через росiйськi прикордоннi пости силою96 . Користувалися запорожцi й фальшивими документами97 .

Пiдсумовуючи, можна зазначити, що становлення запорозької паспортної системи було пов'язане зi змiнами мiжнародної обстановки, котрi обумовили виникнення в сiчового товариства потреби впорядкування стосункiв iз Рiччю Посполитою. У той перiод основною функцiєю запорозьких документiв було засвiдчення особи власника. Зважаючи на те, що паспортним контролем охоплювалися лише тi козаки, якi легально вирушали в Польщу, на Запорожжi зберiгалося традицiйне вiльне пересування сiчовикiв.

Пiсля переходу запорожцiв пiд владу Росiї ситуацiя кардинально змiнилася. За допомогою вiдповiдних документiв царський уряд намагався налагодити жорсткий контроль за козаками, ослабити владу Коша. Iз цiєю метою ним було запроваджено жорсткi паспортнi правила виїзду сiчовикiв за кордон, у Гетьманщину i в'їзду на Запорожжя, а також зроблено кiлька спроб обмежити право Коша видавати паспорти для поїздок за рубежi регiону.

На перешкодi планам уряду став демократичний устрiй Нової Сiчi та вiдповiдальнiсть старшини перед товариством. Саме цi чинники змушували

стр. 34


сiчову адмiнiстрацiю дiяти в його iнтересах, хоча Кiш, зважаючи на свою залежнiсть вiд Росiї, повинен був поводитися гнучко. Так, ним було сприйнято урядовi нововведення в паспортнiй сферi. Форма запорозьких документiв, обсяг iнформацiї, який у них наводився, основнi положення паспортного режиму були продиктованi урядом. Але Кiш у боротьбi з останнiм зумiв вiдстояти свої повноваження в цiй сферi й зберегти особливостi запорозької паспортної системи. До останнiх днiв Нової Сiчi iмперська влада не могла перетворити її в урядовий iнструмент нагляду за козаками. Зберiгши свої повноваження, сiчова адмiнiстрацiя мала змогу нейтралiзувати найбiльш шкiдливi для товариства вимоги уряду в паспортнiй сферi. Завдяки цьому запорозька паспортна система була для останнього бiльш привабливою, нiж iмперська.

Але, незважаючи на це, вона все ж таки була обтяжливою для Сiчi. Адже цi документи функцiонували як iнструмент нагляду за запорожцями. Вони обмежували традицiйне для сiчовикiв вiльне пересування. Тому рядовi козаки виконували паспортнi приписи лише тодi, коли не могли їх iгнорувати. З цим пов'язанi також численнi поїздки безпаспортних запорожцiв, побутування фальшивих документiв тощо.

Спираючись на пiдтримку товариства, Кiш зумiв використати запорозьку паспортну систему на користь сiчової громади. За допомогою останньої вiн забезпечував мобiлiзацiю козакiв на службу, використовував її в боротьбi з гайдамацтвом та для пiдтримання порядку в Запорозьких вольностях. Крiм того, паспортна система застосовувалася Кошем i в нетрадицiйних для неї сферах: у боротьбi за землi iз сусiдами, для протидiї незаконному господарському використанню сiчових земель.

Таким чином, запорозьке товариство зумiло нейтралiзувати урядову полiтику в паспортнiй сферi, змогло перетворити систему нагляду за населенням та його пересуванням на один з iнструментiв захисту сiчової автономiї. Усе це є ще одним свiдченням високої життєздатностi запорозького соцiуму, його могутнього адаптивного потенцiалу.

-----

1 Абросiмова С. В. Паспорт // Українське козацтво: Мала енциклопедiя. - К.; Запорiжжя, 2002. - С. 369 - 370; Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К., 1994. - С. 516; Скальковський А. О. Iсторiя Нової Сiчi або останнього Коша Запорозького. - Днiпропетровськ, 1994. - С. 54, 94; Яворницький Д. I. Iсторiя запорiзьких козакiв. - Львiв, 1990. -Т. 1. - С. 297, 299.

2 Яворницький Д. I. Вказ. праця. - Т. 1. - С. 299.

3 Iсторiя України в документах i матерiалах. - К., 1941. - Т. 3. - С. 97.

4 Грушевський М. С. Iсторiя України-Руси. - К., 1995. - Т. 8. - Ч. II. - С. 166, 174.

5 Зварницкий Д. И. Источники для истории запорожских казаков. - Владимир, 1903. - Т. 2. - С. 1074.

6 Мицик Ю. А. З джерел до iсторiї Кам'янської та Оленiкiвської Сiчей // Пiвденна Україна XVII-XIX столiття. - Запорiжжя, 1996. - Вип. 1. - С. 11.

7 Абросiмова С. В., Мицик Ю. А. Документи з iсторiї українського козацтва в збiрцi Днiпропетровського iсторичного музею // Пiвденна Україна XVIII-XIX столiття. - Вип. 3. - Запорiжжя, 1998. - С. 9.

8 Зварницкий Д. И. Указ. соч. - Т. 2. - С. 1747 - 1751.

9 Лешков В. Черты управления в России по указам XVIII века. 1725 - 1762 // Русский вестник. - 1863. - Т. XLVI. - С. 169.

10 Полное собрание законов Российской империи (далi - ПСЗРИ). - СПб., 1830. -Т. XII: 1744 - 1748 гг. - С. 25, 38.

11 Микитась В. Давньоукраїнськi студенти i професори. - К., 1994. - С. 251 - 252.

12 ПСЗРИ. - Т. IX: 1733 - 1736 гг. - С. 406 - 407.

13 Джиджора I. Україна в першiй половинi XVIII вiку. Розвiдки i замiтки. - К., 1930. - С. 94.

14 Центральний державний iсторичний архiв України (Київ) (далi - ЦДIАУК). -Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 16. - Арк. 2; Спр. 202. - Арк. 3 - 4.

стр. 35


15 Там само. - Ф. 51. - Оп. 1. - Спр. 1859. - Арк. 7.

16 Джиджора I. Назв. праця. - С. 94.

17 Полонська-Василенко Н. З iсторiї останнiх часiв Запорiжжя (Остання боротьба Запорiжжя за його "вiльностi") // Полонська-Василенко Н. Запорiжжя XVIII ст. та його спадщина. - Мюнхен, 1965. - Т. 1. - С. 72.

18 Абросiмова С. В. Вказ. праця. - С. 369; ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 30. - Арк. 3 - 4.

19 Там само. - Арк. 44; Эварницкий Д. И. Указ. соч. - С. 1296, 1684.

20 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. Корпус документiв. 1734 - 1775. - К., 2000. - Т. 2. - С. 487.

21 Зварницкий Д. И. Указ. соч. - С. 1684.

22 ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 226. - Арк. 3 - 5, 15.

23 Там само. - Арк. 17, 18, 20, 23.

24 Там само. - Арк. 3.

25 Эварницкий Д. И. Указ. соч. - С. 1687.

26 Андриевский А. Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. - К., 1883. - Вып. 5. - С.60.

27 ЦДIАУК. - Ф. 56. - Оп. 3. - Спр. 1927. - Арк. 1.

28 Андриевский А. Указ. соч. - Вьга. 7. - С. 129.

29 ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 226. - Арк. 2.

30 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. Корпус документiв. 1734 - 1775. - К., 1998. - Т.1. - С. 486; ЦДIАУК. - Ф. 51. - Оп. 2. - Спр. 29. - Арк. 1.

31 ЦДIАУК. - Ф. 56. - Оп. 3. - Спр. 1927. - Арк. 1; Ф. 1392. - Оп. 1. - Спр. 75. -Арк. 1.

32 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 1. - С. 486; ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 226. - Арк. 2; Ф. 56. - Оп. 3. - Спр. 1927. - Арк. 1.

33 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 1. - С. 486.

34 Скальковський А. О. Вказ. праця. - С. 54.

35 Абросiмова С. В. Вказ. праця. - С. 370; Андриевский А. Указ. соч. - К., 1885. - Вып. 8. - С. 177; Швидько Г. К. Актовi джерела до iсторiї Запорожжя останнiх рокiв його iснування // Пiвденна Україна XVIII-XIX столiття. - Вип. 6. - Запорiжжя, 2001. - С. 13.

36 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т.2. - С. 40; ЦДIАУК. - Ф. 56. - Оп. 3. - Спр. 1927. - Арк. 1.

37 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т.1. - С. 278, 339.

38 Слабченко М. Паланкова органiзацiя Запорозьких вольностiв // Працi комiсiї для виучування iсторiї захiдноруського та українського права. - К., 1927. - Вип. III. - С. 246.

39 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 1. - С. 210 - 213.

40 ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 226. - Арк. 3.

41 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т.1. - С. 264.

42 ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 325. - Арк. 40, 41 зв.; Спр. 339. - Арк. 159.

43 Скальковський А. О. Вказ. праця. - С. 435 - 436.

44 Скальковский А. Наезды гайдамак на Западную Украину в XVIII столетии. 1733 - 1768. - Одесса, 1845. - С. 191 - 192.

45 ЦДIАУК. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 2613. - Арк. 1, 1 зв.

46 Там само. - Спр. 5837. - Арк. 3.

47 Там само. - Спр. 2614. - Арк. 1.

48 Там само. - Ф. 51. - Оп. 1. - Спр. 2139. - Арк. 2.

49 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 2. - С. 62.

50 ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 268. - Арк. 56.

51 Зварницкий Д. И. Указ. соч. - Т. 2. - С. 1296, 1299 - 1300.

52 Там же. - С. 1684.

53 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 1. - С. 211.

54 ПСЗРИ - СПб., 1830. - Т. X: 1737 - 1739 гг. - С. 900 - 902; Юзефович Т. Договоры России с Востоком. Политические и торговые. - СПб., 1869. - С. 15 - 24.

55 ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 30. - Арк. 44, 45.

56 Андриевский А. А. Материалы для истории Южнорусского края в XVIII столетии (1715 - 1774), извлеченные из старых дел киевского губернского архива А. А. Андриевским. - Одесса, 1886. - С. 332 - 333.

57 ЦДIАУК. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 4026. - Арк. 4, 5.

стр. 36


58 Там само. - Спр. 2584. - Арк. 2 - 3 зв.; Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 26. - Арк. 39 зв.

59 Там само. - Спр. ЗО. - Арк. 1 - 2.

60 Там само. - Арк. З зв. - 4.

61 Там само. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 5102. - Арк. 2 - 3 зв.

62 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 1. - С. 245 - 246; ЦДIАУК. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 13796. - Арк. 35, 43; Зварницкий Д. И. Указ. соч. - С. 1715.

63 Там же. - С. 1735.

64 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. Корпус документiв. 1734 - 1775. - Т.1. - С. 423 - 425.

65 Манштейн К. Записки о России. - Ростов-на-Дону, 1998. - С.162.

686 ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 25. - Арк. 25.

67 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 2. - С. 585.

68 ЦДIАУК. - Ф. 763. - Оп. 1. - Спр. 380. - Арк. 14.

69 Там само. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 30. - Арк. 80.

70 Андриевский А. Исторические материалы из архива Киевского губернского правления. - Вып. 5. - С. 59 - 60.

71 ЦДIАУК. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 11132. - Арк. 6 - 6 зв.

72 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 1. - С. 149.

73 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 2. - С. 404; Голобуцкий В. А. Черноморское казачество. - К., 1956. - С. 98 - 99; Скальковський А. О. Iсторiя Нової Сiчi або останнього Коша Запорозького. - С. 54.

74 ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 357. - Арк. 1 - 1 зв.

75 Там само. - Спр. 332. - Арк. 53.

76 Там само. - Спр. 324. - Арк. 114 - 114 зв., 257.

77 Там само. - Спр. 226. - Арк. 52, 52 зв.

78 Там само. - Арк. 43, 44.

79 Там само. - Спр. 339. - Арк. 159.

80 Там само. - Спр. 226. - Арк. 3 - 3 зв.

81 Там само. - Арк. 15. Чауси - посланцi Коша, якi мали шукати безпаспортних.

82 Там само. - Арк. 4 - 5.

83 Там само. - Арк. 17 - 18, 20, 23 - 24 зв.

84 Там само. - Спр. 357. - Арк. 64 - 64 зв., 69 - 69 зв.

85 Там само. - Арк. 42 - 42 зв.

86 Там само. - Арк. 11 - 11 зв.

87 Там само. - Арк. 14 - 14 зв., 15 - 15 зв., 17 - 21 зв., 48 - 57 зв., 59 - 63 зв., 67 - 68 зв., 80 - 83 зв.

88 Там само. - Арк. 22 - 24, 28 - 30, 32 - 32 зв., 39 - 41 зв.

89 Там само. - Арк. 78, 88, 112.

90 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 2. - С. 545 - 546; ЦДIАУК. - Ф. 229. -Оп. 1. - Спр. 30. - Арк. 44.

91 Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. - Т. 1. - С. 277.

92 ЦДIАУК. - Ф. 51. - Оп. 1. - Спр. 556. - Арк. 3.

93 Там само. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 2584. - Арк. 2; Ф. 54. - Оп. 3. - Спр. 8735. - Арк. 15 - 15 зв.

94 Андриевский А. А. Материалы по истории Запорожья и пограничных отношений (1743 - 1767) А. Андриевского. - Одесса, 1893. - С. 15; ЦДIАУК. - Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 241. - Арк. 37.

95 Там само. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 1696. - Арк. 1; Спр. 5837. - Арк. 1 - 1 зв.

96 Там само. - Спр. 5592. - Арк. 1.

97 Там само. - Спр. 7557. - Арк. 1 - 6; Ф. 229. - Оп. 1. - Спр. 362. - Арк. 7 - 8; Зварницкий Д. И. Указ. соч. - С. 1687.

The article informs about the introduction of the passport system in the New Sich in order to supervise the population, which was a very important element of control of the boundary regulations on its territory.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПАСПОРТНА-СИСТЕМА-НОВОЇ-СIЧI-1734-1775-рр

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Николай СидоренкоContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Sidorenko

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ПАСПОРТНА СИСТЕМА НОВОЇ СIЧI (1734 - 1775 рр.) // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ПАСПОРТНА-СИСТЕМА-НОВОЇ-СIЧI-1734-1775-рр (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
19 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
8 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
9 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
9 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
9 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
10 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ПАСПОРТНА СИСТЕМА НОВОЇ СIЧI (1734 - 1775 рр.)
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones