В. Є. Зема*

ПАПА ГРИГОРІЙ ВЕЛИКИЙ У ЛАБЕТАХ ЛЕГЕНД ТА ІСТОРІОГРАФІЇ**

Метою цього шкіцу є огляд пам'яток XV-XVII cm., пов'язаних зі св. папою Григорієм Великим (540 - 604 рр.). Існує декілька типів текстів, традиційно атрибутованих папі: гомілй, церковні пісні, моральні роздуми та життєписи святих. Усі вони поділяються на оригінальні та апокрифічні. Атрибутовані йому "Діалоги у 4-х книгах про італійських та сицилійських отців" (церковнослов'янський переклад цього трактату відомий під назвою "Римський патерик" ) користувалися надзвичайною популярністю в середньовічному християнстві Сходу й Заходу. Однак авторство цього тексту піддавалося сумнівам з часів Реформації. В останні десятиліття Френсіс Кларк докладно вивчав пам'ятку. Після ретельного дослідження тексту він зробив висновок, що "Діалоги" були укладені після смерті Григорія за допомогою оригінального листування та фрагментів його текстів. Переклади та копіювання оригінальних та приписуваних йому текстів тривали під час київського культурного та релігійного відродження XVII ст. Це була нова хвиля віртуального впливу Григорія на руську культуру. Життєпис Григорія, так само, як і життєписи з "Римського патерика", були представлені в руських "Прологах" і збірках, які складалися з текстів напучувального змісту. Зокрема, "Життєпис св. Венедикта", котрий був символом Європи та західного монастицизму, міститься в напучувальних збірниках та віршуваннях Л. Барановича. Нарешті, цілковито легендарна історія про папу Григорія, котрий нібито був порятований у дитинстві рибалками, трапляється в українській писемній та усній традиціях. Можна припустити, що українське духівництво могло ідентифікувати папу Григорія перед XVII ст. Його життєписи містилися в рукописах давньої Київської митрополії. Декілька текстів, пов'язаних із традицією папи Григорія на руських землях, додаються.

У своєму листі до єпископа Салону (maximum Salonitanum episcopum) папа Григорій зауважував: "Дуже сумую я й печалюся, коли чую про слов'янський народ, що лякає вас сильно. Сумую тому, що приймаю до серця ваші страждання, засмучуюся тому, що через Істрію вони почали вже проходити до Італії"¹. Попри насторожене ставлення до новоприбулих варварів, численні писання папи набули поширення в слов'янських землях. Нижче спробую розглянути останню історіографію, присвячену творам самого Григорія, а також зупинюся на тих пам'ятках, пов'язаних із понтифіком, котрі побутували на руських землях Великого князівства Литовського та Польської Корони, об'єднаних межами й спадком давньої Київської митрополії.

Один із найяскравіших істориків античності та раннього середньовіччя Пітер Браун свою оповідь про папу Григорія (540 - 604 рр.)² спирає на спробу реконструкції того, чим були італійські землі в часи згаданого понтифіка. Тож він пише, що наприкінці VI ст. з-поміж головних міст Римської імперії Рим був найбільш занедбаним, а кількість населення там знизилася до 50 тис. Місто бу-

* Зема Валерій Євгенович - канд. іст. наук, наук, співроб. Інституту історії України НАНУ. e-mail: zemall@mailcity.com; valeriyzema@wр.pl

** В основі статті доповідь, яку автор виголосив у палаці Леоні Монтанарі (Віченца, Італія) 23 вересня 2006 р. під час конференції "Григорій Великий: постать і твори в Центрально-Східній Європі".

стр. 20

ло західним вікном імперії, виснаженим невпинною війною з Персією, а після 568 р. зруйноване лонгобардами.

П. Браун зауважує, що тип держави, уособлюваний екзархом Равени, був не так державою, як "sancta respublica", святим союзом. "Римська" імперія, принесена до Західного Середземномор'я Юстиніаном, була лише християнським королівством, що насолоджувалося славетним титулом - претензією на світове панування. Решта ж державних утворень були радше варварськими узурпаціями, чия легітимність залежала від визнання імператора Царгороду. Риму ж було дозволено перейти до рук понтифіків, котрі годували місто. Понад 400 маєтків, патримонія Святого Петра, що містилися переважно на Сицилії, постачали продукти та золоті монети для підтримки Риму; викуповували та переміщували біженців із центральної Італії й оплачували імперські гарнізони. Папа та єпископ Равени були банкірами Східної Римської імперії в Італії - лише вони могли позичати гроші для нужденної адміністрації. Також Рим був "імперським" містом. Мозаїки, розташовані в його базиліках, містили такий напис: "Вороги Риму будуть знищені по цілому світу силою святого Петра".

Родина папи Григорія уособлювала чергування публічного статусу та затворництва. Його дід - папа Фелікс III (526 - 530 рр.), звів першу церкву, розташовану в межах римського Форуму. Напис на цьому храмі повідомляє, що він є власністю Фелікса. Це - свідчення публічної щедрості до римського плебсу. Тітки Григорія, чиї життєписи увійшли до традиції як Східної, так і Західної церков, вели усамітнене побожне життя в родинному палаці. Григорій перетворив родинний будинок на Авентійському пагорбі на малий монастир під заступництвом св. Андрія. П. Браун дотримується думки, що майбутній понтифік був обізнаний із правилами св. Венедикта, хоч монастир Григорія знаходився в місті, а не в сільській місцині. Для нього монастир був місцем несамовитого аскетизму тяжкого навчання, хоч заповзяттю шкодила хворобливість. У 579 р. Григорій став дияконом і вирушив до Царгороду. Зважаючи на збайдужілий характер палацового життя та брак зацікавленості в італійських подіях, Григорій присвятився монастирському служінню. У грецькому світі він звеличувався за володіння "вишуканими пальцями, здібними до писання богоугодних творів". Перебуваючи в палаці папських представників, Григорій спілкувався з невеликим гуртком латинян. Він проповідував, як ігумен серед ченців, витлумачуючи їм книгу Йова. Григорієві "Моральні повчання на Йова" засвідчують, що у центрі його думання є етика, а не теологія. Тим самим він демонстрував бажання зіставити два взаємовиключні явища, що бентежили римських авторів-етиків з часів Сенеки - владу й того, що її супроводжує - турботу й обов'язок. У 590 р. доля Григорія була визначена - він став папою. "Ставши єпископом, я повернувся назад до світу". До самого кінця - пише П. Браун - життя Григорія визначалося словами з Книги Йова: "Ось! Велетні стогнуть під водами". Для людини, котра ввійшла на декілька років у споглядальний спокій монастирського усамітнення, Григорій відчув себе під вагою океану, яка тяжіла над кожним католицьким єпископом у VI ст. П. Браун зауважує: "Пастирські правила" ("Regula Pastoralis") Григорія створювали сталий ритм, котрий в'язав гріх та виправлення, що довершував зв'язки християнських спільнот через століття, завдяки запровадженню фігури пастора, яку ми могли б назвати на сучасний кшталт "професіоналом", або ж технократом. Це була праця не для аматорів. Аматори - це магнати, котрі перетворювалися на єпископів у Галії; люди імператора в єпископствах Італії та романського сходу були тим, чого Григорій боявся найбільше. Його "Пастирські правила" застерігали кожного двічі зважити перед тим, як прийняти тягар пастирського служіння.

Щодо спадку св. Венедикта, котрий став символом і основою європейського монастирського життя, то П. Браун переконаний, що для Григорія був відлеглим

стр. 21

минулим. Венедиктів монастир у Монте-Касіно зруйнували лонгобарди. Те, що вражало Григорія, як гадає історик, передовсім було Венедиктове "discretion", інспіроване впевненістю ігумена, котрий знає, як запровадити згромадження ченців до духовного й матеріального зростання. Кожен монах був пов'язаний зі своїм ігуменом та братами благочестивим кодом, що бринів у фразі "obedientia sine mora" - "покора без вагання". У правилах св. Венедикта, котрі зафіксовані в приписуваних Григорію "Діалогах" (відомі також у православному світі як "Патерик римський"), абсолютна влада над душами вимагала цілковитої спрямованості наміру та прозорості кінцевої мети.

* * *

В основі уявлень про біографію понтифіка лежить його життєпис, укладений Йоаном Дияконом, котрий походив з варварів, що й зумовило трактування подій та постатей, пов'язаних із Григорієм Великим. Так чи інакше, життєпис ліг в основу численних енциклопедичних довідників. У нашому випадку спиратимемося на відповідну статтю в "Католицькій енциклопедії"³. Побіжно пригадаємо окремі сюжети з його біографії. Тож, Григорій (народився близько 540 р. в Римі, а помер 12 березня 604 р.). Він - нащадок знаної римської родини "gens Anicia", що володіла значними маєтностями на Сицилії та палацом на Делійському пагорбі в "Urbs aeterna". Його батько, римський сенатор, по народженню сина зрікся світу та ввійшов до кола семи папських дияконів. Мати Григорія, Сильвія, була прирівняна римською церквою до сонму святих, чиє свято відзначається 3-го листопада; в усамітненості та святості, як згадувалося, провели життя дві його тітки - Тарсіла та Емілія. Життєписи свідчать, що Григорій здобув блискучу освіту, тож не мав собі рівних у галузі вільних наук, хоч так і не спромігся вивчити греку протягом шестирічного перебування в Царгороді.

У 546 - 552 рр. Рим був уперше підкорений готами, зверхником котрих був Тотіла, згодом там були розташовані війська Белісіаріуса та оточений військами готів, котрі захопили місто знову. Відчуття неспокою вплинуло на тексти Григорія, так само, як і очікування кінця світу. Підрахунки єпископа Григорія Турського (помер у 594 р.) вказували на ймовірність кінця між 799 та 806 роками, що давало можливість затамувати подих і молитися. У вересні 589 р. страшний землетрус знищив Антіохію, забравши десятки тисяч життів, у листопаді того ж року жахлива повінь накрила Італію, після чого чума зібрала щедрий ужинок, у тому числі й папу Пелагія II. Майбутнє ж вислання місії та навернення Англії, здійснене за посередництва Григорія, було наслідком приготувань до скорого кінця⁴.

У 572 р. імператор Юстин II призначив Григорія претором. По смерті батьків він успадкував значний маєток, тож вирішив зректися заможності й світу, уфундував шість монастирів у Сицилії та один, як згадувалося вище, у власній римській оселі св. Андрія, віддавши решту майна вбогим. У 575 р. Григорій склав чернечі обітниці. Щодо дискусії про дотримування ченцями правил св. Венедикта за часів Григорія, то Цезар Бароній (кардинал, бібліотекар Ватикану, історик римо-католицької церкви доби Реформації та Контрреформації) та його наступники відкидали це. Як свідчить традиція, коли Григорій побачив на ринку невільників із Британії, він вирішив спорядити місію, аби сіяти благочестя та євангельське слово. Після благословення від папи Венедикта І, він від'їхав. Міський люд, прочувши про віддалення Григорія з Риму, зібрався на вулицях з вимогою його повернення. Ця історія набула особливого поширення в англійських середньовічних пам'ятках.

Після смерті папи Пелагія II (590 р.) за спільним рішенням сенату, кліриків та народу Григорія було проголошено понтифіком. Відмовляючись від обрання, він надіслав таємного листа до імператора Маврикія, сина котрого вихову-

стр. 22

вав від хрещення (за правилами, кандидатуру папи мав затвердити імператор). Лист було перехоплено Германом, префектом Риму, який замість нього надіслав декрет про обрання папи Григорія. Серед заходів нового папи - відправлення спільних молитов ("litaniae"), коли всі вірники ділилися на 7 частин (клір, мужі, ченці, черниці, жінки одружені, вдови й дівиці, убогі та немовлята). Після молитов в окремих храмах усі мали сходитися до церкви Богоматері, аби оплакувати заподіяні беззаконня. Дізнавшись про викрадення його листа, папа вирішив залишити Рим та переховувався в одній із печер. Нарешті завдяки зоре-ясному голубу, котрий за легендою, ширяв над його головою, Григорій визнав своє обрання.

Після одужання від чуми почалося нашестя лонгобардів - у 595 р. Арнульф, сполетський герцог, і вождь лонгобардів Агілульф виступили з Падуї та пішли на Рим. Страшний землетрус і буревій знищили багато будівель і людей. Григорій почав проповідувати за прикладом великих учителів церкви, наслідком чого стало укладання повчань на Книгу пророка Єзекіїля. Під час облоги Риму Григорій не дочекався допомоги від імператора, тож змушений був самостійно укласти договір з Агілульфом (лонгобарди були аріанами, єретиками в очах римлян).

* * *

Авторству Григорія Великого приписувалася значна кількість творів, серед яких переважали повчання, моральні роздуми на старозавітні теми та духовні настанови, життєписи святих, а також літургія на передосвячені дари та григоріанський спів. Найпевнішим серед джерел, про які більш докладно йтиметься нижче, можна вважати листування понтифіка. Не глибоко вчений, філософ чи спілкувальник, а радше правник та адміністратор, чернець, місіонер, проповідник, передовсім лікар душ та провідник людей, а також справжній батько середньовічного папства⁵. Жак Ле Гофф звертає увагу на той факт, що в "Діалогах", хоч їхня автентичність піддається нині сумніву, наводиться класифікація снів, котра мала вплив на середньовічне візіонерство - сновидіння можуть спричинятися кепським здоров'ям, походити від Бога та навіюватися дияволом. Разом з Августином, як уважається на підставі "Повчань на Книгу Йова" та "Діалогів" у 4-х книгах, Григорій причетний до формування уявлень про чистилище - місця, де відбувається очищення від гріхів, котрі можуть спокутуватися по смерті. Папа розташовує чистилище не на землі, а в спеціальному відсіку засвіту⁶.

Мар'ян Русецький звертає увагу на розвиток концепції дива, трактуючи праці папи Григорія як місток між Августином і Томою Аквінським. Усі події світу, - пише дослідник, - розглядаються понтифіком під теоцентричним кутом. Тож будь-яка подія є або винагородою, або Божим покаранням, підгрунтям чого є провіденціалізм. Діяння провидіння мають проявлятися в історії, котра ніби зіснована з Божих знаків, що слугують застереженням для людини. Дива були потрібні для давньої церкви, сучасної та пов'язуються з її місією. У "Діалогах" відбулася переоцінка зв'язку дива зі святістю. У "Моральних повчаннях на Книгу Йова" визначаються дива фізичні, видимі та духовні, невидимі. Для того, щоб запобігти надуживанню у творенні див, пастирям треба тримати контроль над творцями див. Юдеям закидалося, що в Ісусі вони не впізнали Бога, попри здійснення пророцтв та створені ним дива. Подібні думки, - зазначає М. Русецький, - прозвучали й у Григорія Турського (пом. 594 р.)'.

Твори Григорія складаються з різнопланових текстів, серед яких автентичні, приписувані йому чи апокрифічні. Окремі з них мали тлумачення, побутували на українських та білоруських землях:

- Moralium Libri XXXV - 35 книг повчань на Йова. Складається з 6 частин та 35 розділів, котрі поділяються на підрозділи. Укладена, коли Григорій пере-

стр. 23

бував при царгородському дворі як легат на прохання Леандра, єпископа севільського.

- Homiliarum in Ezichielem Prophetam Libri II - 2 книги бесід на Єзекиїля. Укладена в часи нашестя на Рим лонгобардів (592 р.), згодом перероблена. Складається з двох книг. Перша включає 12 бесід на три перші розділи пророцтва та на частину четвертого. Видіння храму Еклезіастом у 40-му розділі посприяло написанню 10 нових бесід, котрі становлять другу книгу бесід.

- Homiliarum in Evangelia Libri II - 2 книги бесід на Євангелія. Позбавлена вишуканості, властивої попереднім текстам, проста за змістом, бракує алегорій, мала бути доступною для вірних. До складу ввійшло 40 проповідей, котрі папа промовляв під час літургії⁸.

- Regulae Pastoralis Liber - Книга про пастирське служіння. Острах майбутнього суду та радість царства небесного - головна спонука для пастирів для відповідного виконання служіння; містять чималу кількість вказівок про проповідування; після Августина - другий теоретик проповідництва. Відомо три списки перекладу, здійсненого випускником Києво-Могилянської академії Симеоном Полоцьким - його власноручний список 1671 р. та два переписані начисто N151, 152, котрі зберігаються у Синодальному зібранні Державного історичного музею (Москва).

- Dialogorum Libri IV - 4 книги розмов із Петром Дияконом про життя та дива святих сицилійських про безсмертя душі (життєписи святих: Гонорат, Ливертин, Монах, Еквіс, Констанцій, Марцелін, Наннос, Анастасій, Боніфатій, Фортунат, Север, Бенедикт, Павлін, Іоан, Агапіт, Датій, Сабін, Касій, Андрій, Констанцій, Фригдіан, Савін, Кербоній, Фульгенцій, Геркулан, Флоренцій, Мартин, Монах гори аргентійської, Пресвітер провінції Валерійської, Теодор, Аконтій, Мена, Єлевфорій, Аманцій, Максиміан, Санктул, Редемт). У книзі 4-й роздумує про безсмертя та загробний стан душі. Міститься оповідь про кончину Стефана. Патерик відомий у східній традиції як "Патерик Римський". Окремі запозичення з нього фіксуються в "Прологах", "Мінеях", "Ізмарагдах", про що йтиметься нижче⁹. Цей текст уважається найпопулярнішим серед відомих під іменем папи Григорія.

- Epistolarum Libri XIV - 14 книг листів - найдостеменніше з-поміж джерел.

- Liber Sacramentorum - Сакраментарій або ж Книга про таїнства. Оповідає про справляння літургії, різноманітних обрядів як у звичайні, так і святкові дні цілого року. Не є самостійним текстом - Григорій упорядкував сакраментарій, укладений папою Геласієм за сто років до нього.

- Liber Antiphonarius, Антифонарій.

- Витлумачування: на Першу Книгу Царств (Regum expositionum libri), Пісню пісень (Homiliae in Canticum Canticorum), сім покаянних псалмів (Expositio in VII Psalmos paenitentiales).

Щодо вивчення спадщини папи Григорія, то в модерний час його твори досліджували студенти Київської духовної академії, свідченням чому є декілька дисертацій. Більш грунтовно до вивчення перекладів писань Григорія на теренах давньої Київської митрополії, зокрема в збірках повчального змісту, підійшов професор згаданої академії Микола Іванович Петров. Завдяки вивченню патерикових зібрань життєписів святих, що походять з-під пера різних авторів, учений зробив важливе спостереження: повтори чи перетини сюжетних ліній в патериках таких різних авторів можуть свідчити також про особисту знайомість авторів-укладачів цих зібрань¹⁰. Йоан Мосх, патріарх Софроній, Леонтій Кипріян Неапольський, Григорій Великий (відомий у слов'янській традиції як "Двоєслов" чи "Беседовник") та інші - часами їхні оповіді, як уважає Петров,

стр. 24

були лише різними редакціями того самого сюжету. Зокрема оповідь у "Діалогах" про ченця, котрий помер в єпитимії, та душа котрого була прощена внаслідок молитов братії та поминань (див. "Друкований Пролог", 11 грудня), подібна, як уважає М. Петров, до оповіді Йоана Мосха у 190-му розділі "Духовного лугу". Оповідь Леонтія Кипріяна Неапольського життєпису Йоана Милостивого про силу поминання - вказував М. Петров - подібна до розповіді Григорія Двоєслова в "Діалогах" (може зустрічатися в "Прологах" під 10 липня; "Діалоги", ч. 4, розд. 57; CCPL. - T. LXXIII, 361).

Зазначені вище змістові паралелі між "Лугом Духовним" Йоана Мосха та "Діалогами" Григорія Двоєслова, як уважав М. Петров, є наслідком впливу філософії новопіфагорейської школи, а також пов'язані зі східними патериками. Під час перебування в Царгороді Григорій міг слухати оповіді старців, а згодом скористатися ними для своїх діалогів. Зокрема оповідь про мучеників, котрі постраждали в Африці від аріян (може зустрічатися в "Прологах" під 8 грудня), міститься, на думку М. Петрова, в "Історії" Прокопія (Corpus Scriptorum historiae Byzantinae. - Bonnae, 1833, pars sec. - Vol. 1. - Р. 344 - 345). М. Петров звертає увагу на те, що "Бесіди" Григорія різняться від східних патериків, що подають життєписи пустельників, тим часом римські патерики висвітлюють радше общежитійний аспект християнства. Про ідейну належність Григорія до піфагорейської школи говорить його біограф Йоан Диякон¹¹. Піфагорейське "bivium" (роздоріжжя двох шляхів, два способи, два шляхи) полягало в навчанні про таємне значення чисел або ж метафізиці. У моральному плані Піфагор намагався піднести людей до божествено-морального. Він розглядав душу як таку, що запроваджена у тіло задля покарання. Вона перебуває в тілі ніби за гратами. Піфагорейське вчення, - веде далі М. Петров, - розглядало душу серед демонів, котрі мешкають у просторі між землею й місяцем, і котрі за своєю природою та місцем проживання посідають проміжне місце між богами й людьми. Новопіфагорейці виділяли у відповідності до Аристотелевого вчення знання та діяльність, умоглядні та практичні чесноти. Серед них головними були - любов, дружба, розважливість та проникливість. У відповідності до цього, як зазначає Петров, Св. Григорій при поясненні 4-х тварин в Єзекіїля говорить, що вони можуть означати 4 головні чесноти.

Св. Григорій ототожнює підземний вогонь із пеклом або чистилищем. Декотрі шукають пекло на землі, інші ж - під землею. Останнього уявлення, на думку М. Петрова, дотримувався й автор "Діалогів". Його оповідь про засвіт описує міст, під яким протікала ріка, чорна й туманна, що випаровувала сморід і млу; позаду ж мосту був широкий зелений лан, тобто рай. Той із нечестивих, хто хотів перетнути потік, потрапляв у смердючу воду. Безвинні ж праведники могли вільно переходити через річку до прекрасних місць. Подібна історія міститься в ірландській оповіді про св. Патрика та пургаторій (чистилище), де згадується дорога з пекла до раю, що провадила через вузький, як лезо ножа, міст.

М. Петров спробував запровадити класифікацію патериків, виходячи з культурної географії їх походження. Зокрема "Луг духовний" чи "Лимонар" Йоана Мосха засновувався на оповідях палестинських пустельників, на яких справила вплив єврейська та арабська культури. Як наслідок - наявність оповідей про сарацинів, котрі здійснюють набіги на відлюдників¹². Історію про Варлаама та Йоасафа М. Петров відносив до індійського патерика. Йоасаф бачить уві сні дивне місто, збудоване з золота та коштовних каменів, де крилаті мужі співають страшних пісень. Це місто створене на небі з добрих справ. Уявлення про палац, зроблений із добрих справ, вказує дослідник, має суто індійське походження. Щодо Царгородського чи зведеного патерика, то історія про воїна (таксіота), котрий воскрес із мертвих, нагадує подібну оповідь із Григорія Двоєслова¹³. З оповіддю Двоєслова має тісний зв'язок видіння Козьми - він також переходить

стр. 25

на тому світі вузькою стежиною через прірву й річку та бачить пекельні муки й райські місця з тією різницею, що у видінні Козьми райські місця представляються у вигляді палат, що створюються чеснотами. М. Петров підсумовує, що повчальні твори були відомі на руському грунті вже з давніх часів, зокрема, на прикладі Кирила Туровського можна простежити вплив притчі про Варлама та Йоасафа¹⁴.

М. Петров виділив тексти з "Діалогів" та "Бесід на Євангеліє", котрі ввійшли до обох частин "Прологу"¹⁵. Проложна стаття про тих, хто ходить до "церков жидівських та єврейських" запозичена нібито з "Лугу духовного" Йоана Мосха, проте в оригіналі бракує згадки про "латинян" та "жидів". Це - руська переробка. З "Діалогів" Двоєслова було перейнято декілька текстів, котрим приписано слов'янське походження - "Про похованих у церквах" (приписуване Йоану Екзарху Болгарському); "Слово про криводушного ченця" (легендарно атрибутоване Йосифові Волоцькому).

Історія появи літературних текстів напучувального характеру, патериків, пов'язана з найдавнішим періодом слов'янських літератур. Уже на самому початку перекладу літургійних, паралітургійних та напучувальних збірників, призначених для богослужіння чи навчання священиків та простого люду, появляються різноманітні зводи життєписів святих. Серед таких перекладів, що з'явилися наприкінці X ст., - одні з найбільш відомих в європейському середньовіччі "Діалоги" Григорія Великого, що мають суто "латинський" характер - присвячені цілковито італійським сюжетам та подвигам мужів римського обряду. На слов'янський грунт "Діалоги" потрапили завдяки посередництву пізнішого перекладу з латини на греку, який здійснив у середині VIII ст. папа Захарія - останній грек на престолі св. Петра. Нині відомо про 5 незалежних перекладів на церковнослов'янську¹⁶. Перший переклад належить до т. зв. Преславської школи й хибує дослівністю. Другий переклад було здійснено на Балканах у XIV ст. Відома також скорочена антологічна версія, котра ввійшла до "Об'єднаного патерика" ("Сводньїй"). Стосовно життєпису св. Венедикта, то запозичений з "Діалогів", його було запроваджено до "Прологів" - збірників з читаннями напучувального змісту, що обіймали цілий церковний рік. На теренах давньої Київської митрополії запозичення з "Діалогів" увійшли до "Прологів" I-ї та II-ї редакцій (29 січня, 12 лютого, 15 і 17 серпня). Декілька статей з "Діалогів" були запозичені, на думку Свєтлани Давидової, до "Прологів" обох редакцій з "Пандектів" Никона Чорногорця (14, 15, 23 січня, 16 жовтня)¹⁷. Поширення текстів під іменем Григорія Великого в кириличних рукописах як на Балканах, так і на теренах Київської та Московської митрополій вивчав Гергард Біркфеллнер.

"Пролог", котрий містить водночас тексти папи Григорія та його життєпис є кодексом кінця XV ст.¹⁸ - рукопис N18 бібліотеки інституту кн. Безбородька в Ніжині (нині в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського):

- Арк. 25. Повчання про тих, хто ходить у церкви жидівські та латинські.

- Арк. 26 - 45. Діяння й дива Миколая Мирлікійського.

- Арк. 119 - 119 зв.

- Арк. 127. Початок: - Арк. 183. 2 січня. Пам'ять Сильвестра, Папи Римського.

- Арк. 183 зв. Диво св. Сильвестра і його суперечка з юдеями.

- Арк. 236. 12 січня. . Початок:

- Арк. 241 зв.

стр. 26

Окремо життєпис Венедикта відомий у "Пролозі" середини XV11 ст., рукопис N 178, який різниться від сербського перекладу XIV ст.¹⁹ Віршований переказ життєпису святого ввійшов до збірника життєписів Лазаря Барановича (див. Додаток 2) - одного з засновників Київської школи проповідництва.

Серед інших текстів, що мали поширення на українських землях - збірник N 145 (24) Києво-Софійського зібрання Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського. Філігрань - гербове зображення двоголового орла з короною, належить до 1670 - 1680-х рр., де містяться "Діалоги", друга половина XVII ст. (див. Додаток 3, де подається зміст рукопису). У зібраннях білоруських монастирів кількість списків "Діалогів" дещо ширше²⁰.

Один із центральних у спадщині Григорія Великого творів відомий наразі в єдиному списку на теренах Київської митрополії - "Тлумачення Папи Римського Двоєслова на книгу Йова", що датується останньою чверттю XVII ст.* На початку рукопису, в якому міститься переклад вказаного трактату, дошито привілей для отця Кіндрата Липського на парафію в Стародубі, церкви Преображення Господнього від архімандрита Єлецького монастиря в Чернігові Феодосія Углицького, що датується травнем 1691 р. Так само лише в єдиному примірнику наразі відомо про побутування перекладу роздумів Григорія над "Піснею пісень" (середина XVII ст.), що належав Лазарю Барановичу і який зберігається в IP НБУ ім. В. Вернадського, колекція Києво-Софійського собору, рук. 156/47 (див. Додаток 4).

- Петров Н. И. Описание рукописей в г. Києве, Рукописи библиотеки Киево-Софийского собора. - Т. III, рукопис N 144 (23). Нині - ІР НБУ ім. В. Вернадського.

стр. 27

Щодо приписуваних Григорію Великому літургії дарів передосвячених -служби, що правиться у п'ятницю Великої седмиці, а в східній традиції в окремі дні посту²¹, - то окрім численних рукописів вона фіксується в цілій низці друкованих служебників, що з'являлися як в унійних, так і в ортодоксальних видавництвах²². Ім'я папи Григорія було занесене з венеційських видань.

Франтішек Вацлав Мареш є автором двох статей, де він розглядає переклад з латини на богемську текстів Григорія Великого²³ у рукописі з колекції Н. Погодіна, 70, відділ рукописів Російської національної бібліотеки. Цей рукопис він розглядає як опосередкований спадок Кирило-методіївської традиції, хоч він датується XIII ст. Ф. Мареш наголошував на необхідності видання всієї пам'ятки, частину гомілій з якої він видав в антології кириличних текстів, пов'язаних з давньою Богемією²⁴.

Як бачимо, пожвавлення релігійного життя від кінця XVI ст. та впродовж XVII ст. призвело до зростання уваги до спадку отців Церкви. Зокрема, цитати з Григорія Великого починають входити до полемічних текстів не лише як напучування. Вони мають вагу патристичної спадщини. Так, у знаковому для православ'я на українських землях (а також і в Росії) збірці з текстами, що віддзеркалювали спадщину Київської митрополії, "Книзі про віру" зазначається, що попри ті видіння й об'явлення, про які відомо з писань Григорія, східні отці не визнали чистилища. Під час Фераро-Флорентійського собору грецькі отці так сприймали слова Григорія: йдеться не про чистилище, а про залякування людей вічним вогнем²⁵. У "Бесіді Захарії Копистенського на день поминання Єлисея Євтимія Плетенецького" (1625 р.) наводиться фрагмент із життєпису св. Венедикта Нурсійського, котрий, як згадувалося вище, є частиною "Патерика Римського", себто "Діалогів"; оповідається про те, як дві інокині дошкуляли словесно чоловікові, котрий їм слугував. Венедикт, який дізнався про витівки сестер, закликав їх до виправлення. Чорниці не дослухалися до його порад. Невдовзі' вони померли та були поховані в церкві. Під час літургії, коли диякон виголошував заборону на причащання (позбавлені права причастя мали вийти геть), мати померлих сестер бачила, як із домовин виходили її доньки та залишали церкву. Тож вона пригадала, що сестри не були допущені до причастя через дошкуляння. Коли мати оповіла це Венедиктові, то святий подав їй просфору, аби вона принесла офіру Богові. Після цього ніхто не бачив примари чорниць, що підтверджує, на думку З. Копистенського, значущість літургії за померлих. У своїй "Палинодії" (1621 р.) той самий З. Копистенський згадував, що папа Григорій після обрання його на апостольський престол надіслав листи до інших чотирьох патріархів - александрійського, антіохійського, єрусалимського та царгородського, в якому підтвердив, що має намір дотримуватися рішень вселенських соборів²⁶. Попри значне число пап, - зазначає З. Копистенський, - лише деякі з них залишили по собі писання, серед них - Григорій та Леон²⁷. У тексті "Унія греков з костелом римським" зазначається, що єретики повинні знати - жоден папа не вивищувався над святими, або ж іншими людьми, хоч багато з них визнано святими, а саме - Григорій, Леонтій, Климент, Сильвестр та інші. У "Гармонії восточной церкви з костелом римським" (1608 р.) наводяться слова папи Григорія про те, що свята церква виростає з єдності вірних так, як тіло складається з різних частин. Щодо співіснування двох традицій прийняття Тіла Божого, то анонім намагається узгодити правомірність існування двох традицій. Прісний хліб використовується без домішку, бо це символізує, що Господь безгріховно прийняв тіло. Квасний хліб береться тому, що втілене Слово є справжнім Богом і довершеною людиною. Квас домішується до борошна, тому Тіло Господа є живим, одухотвореним, себто в обох випадках - чи то прісному, чи то квасному - під час літургії приймається Його Тіло.

стр. 28

Прибічник унії Антоній Селява в "Antelenchus" (1622 р.) звернув увагу на прикладі папи Григорія, коли понтифік стояв понад усіма апостольськими столицями та міг усувати єпископів²⁸.

Уявлення про папу Григорія так само загадкові, як і доля його писань, значна частина яких була визнана апокрифічними, про що йтиметься нижче. Життєпис папи, як було згадано, уклав Йоан Диякон, а на підставі грецького його перекладу з'явилися два слов'янські. Перший з них хибував слабким знанням греки. Найдавніший список міститься вже в Супрасльському рукописі - збірник мінейного характеру з березневими читаннями. З цього рукопису було зроблено копію в середині XVI ст., що потрапила до колекції Милецького монастиря, рук. 117 (Аа 1287), арк. 218 зв. - 221, ІР НБУ ім. В. Вернадського. Також життєпис Григорія папи римського міститься в колекції Києво-Софійського собору, рук. 145/24 с, 458 арк. (див. Додаток З)²⁹, Слід вважати за доцільне подальше вивчення цього життєпису як складової частини збірників повчального змісту, що побутували на землях давньої Київської митрополії.

Крім канонічного життєпису відомо про функціонування т.зв. легенди про папу Григорія³⁰, в якій оповідається про те, що Григорій був народжений унаслідок кровозмішення між братом і сестрою: немовля поклали до човна з запискою та грошима. Знайдений рибалками, він сам згодом стає рибалкою. Дізнавшись про гріх свого походження, вирішує замкнутися задля вимолювання прощення, викинувши ключі від келії в море. Григорія обирають на престол св. Петра, ключі від його келії було знайдено в череві риби. Микола Гудзій вивчив початки легенди про папу Григорія. Французький роман про папу увійшов до складу Gesta Romanorum, згодом до Historye Rzymskie. Як вказував Гудзій, в основі оповіді про папу Григорія - легенда про кровозмішування, котра виростає з міфології про Едипа - Телефоса - Персеї³¹ Михайло Драгоманов вивчав прототип легенди про папу Григорія в Gesta Romanorum та її відображення в усній традиції. Зокрема пісню про папу Григорія було записано з вуст Андрія Довгалюка на прізвисько Зоря у Вінницькому повіті Подільської губернії. Згадується про наявність пісні про папу Григорія в збірці о. Садока Баронча (Sadok Baracz. Bajki, fraszki, przyslowia і piesni na Rusi. - Lwow, 1886. - S. 71 - 72).

* * *

Після огляду здебільшого легендарних історій, пов'язаних з папою Григорієм, та приписуваних йому творів, звернуся до історіографії останніх років. Упродовж останніх 20-ти років авторство папи Григорія щодо чималої кількості приписуваних йому текстів було піддане сумнівові. Ідеться про коментарі до Першої книги Царів, відкинуті Адальбертом де Воге³², літургії передосвячених дарів, що відправляється в час посту та григоріанський спів. Нарешті, сумніву було піддане авторство "Діалогів", відомих у візантійсько-слов'янській традиції як "Патерик римський". Завдяки низці зіставлень англійський католик Френсіс Кларк дійшов висновку, що "Діалоги", приписувані папі Григорію (593 р.), були написані пізніше невідомим псевдоепіграфом³³. Справжній автор міг служити в секретаріаті апостольської столиці наприкінці VII ст. Ф. Кларк знайшов, виділив і надрукував окремі фрагменти з "Діалогів", котрі можна атрибутувати папі Григорію і які були включені до основного тексту "Діалогів" - вони постали на основі текстів, котрі беззаперечно належали Григорію. Одні з них були скопійовані з добре відомих творів, інші ж засновувалися на текстах, що зберігалися в скрипторії Риму.

Упродовж середніх віків "Діалоги" зажили слави ходової книги - дива мають читабельний характер, подані в доступній формі, містять теологічні роздуми, приклади з християнського побуту, а шокуючи оповіді про духів та демонів надихали проповідників і митців. Непохитна достовірність усіх історій спирала-

стр. 29

ся на авторитет папи, отця церкви й святого. Ф. Кларк розглядає також становлення критики автентичності "Діалогів". Для протестантських реформаторів "Діалоги" слугували за джерело для критичного трактування традиційних вірувань і практик: Філіп Меланхтон називав папу Григорія "танцмайстром" та "провідником теології, котра має відійти в небуття", а Гульдрайх Коккіус із Базеля на засадах літературного критицизму опублікував приписувані Григорію "Діалоги". У передмові до видання (Базель, 1564 р.) видавець тепло відгукнувся щодо писань папи, окрім "Діалогів", котрі він уважав відвертою підробкою. У той час, як більшість критиків лише побіжно формувала свої спостереження щодо відмінностей стилю й мови "Діалогів" у порівнянні з іншими творами, конкретні докази цього подав Роберт Кук. Він показав, що існують доктринальні розбіжності між "Діалогами" та іншими текстами Григорія. Головним аргументом католицьких апологетів "Діалогів" була апеляція до прадавньої традиції, пов'язаної зі св. Венедиктом. Домініканин Кассіус Галлінгер не лише показав, що устав св. Венедикта не був відомий південніше Альп аж до VIII ст., а також указав на самотність життєпису Венедикта та його уставу у зіставленні з іншими сучасними йому джерелами. Той же папа Григорій у жодному зі своїх численних творів не згадує про Бенедиктинський устав, окрім, звичайно ж, "Діалогів". Цей святий також не згадується в церковних календарях аж до першої чверті VIII ст. Джерела, з яких було укладено "Діалоги", Ф. Кларк поділяє на три типи: архівні документи, фрагменти, котрі були запозичені з ранніх чернеток творів понтифіка, зокрема з "Повчань на Йова". Найбільше ж і найголовніше джерело запозичень - записи, котрі Григорій так ніколи й не наважився винести на суд публічності. Третє джерело - гомілії на Євангелія.

Окрім текстуальних розбіжностей дослідник фіксує також сутнісні, теологічні. Чільною суперечністю між релігійним фольклором автора "Діалогів" та теологічними концепціями папи Григорія є ставлення до Святого Письма. Якщо власні писання Григорія завше грунтуються на Біблії, то в "Діалогах" бракує церковної та соціальної перспективи, властивої іншим творам Григорія. Душпастирські настанови свідчать про постійну обізнаність смертельної відповідальності священиків та єпископів перед душами, що не узгоджується з "Діалогами", де містяться історії про душі, котрі відходять від їхнього світу, блукають по-іншому, потім повертаються, аби повідомити про те, що вони побачили. Якщо М. Петров шукав паралелей "Діалогів" з патериками інших авторів, то Ф. Кларк спробував звернутися до античної класики. Він вказав на подібність сюжетів з творами Виргілія, Цицерона та інших авторів. їхні міфи, наділені багатою уявою, впливали на християнську літературу, що присвячувалася позасвітним мандрам та надприроднім візіям. У "Діалогах" (кн. 4, 57.8-16) міститься історія про ченця, котрий у стані тяжкої хвороби був викритий у переховуванні монет для використання на власні потреби. Ця історія була запозичена з творів Йоана Мосха. На паралелі між "Лугом духовним" та "Діалогами", як було згадано вище, звертав увагу ще М. Петров.

Мерилін Данн у свою чергу вважає, що оповідь про чистилище ("purgatorium") також указує на пізніше походження рукопису. Твердження із книги "Діалогів" про можливість заступництва для звільнення душ від смерті має своє коріння в системі покарань, котра поширювалася на Британських островах і здебільшого не була відома на континенті за часів Григорія. Книги "Діалогів" грунтуються на переказуванні історичних фактів, супроводжувані докладними віднесеннями до людей та місць, знаних з історичних записів, зокрема тих, котрі зберігалися в папській бібліотеці. Характер соціального та економічного життя, віддзеркалений у "Діалогах", не відповідає часам папи Григорія, коли все ще зберігалася більш організована система стосунків. Дуже підозрілими, вважає Ф. Кларк, є історії св. Венедикта та Ексхіларатуса, в яких присутні подібні об-

стр. 30

ставини. Основні сюжети "Діалогів" запозичені як з агіографічних історій часів Григорія, так і після його смерті. Найбільшим прикладом запозичень є оповідь про знищення диявольських намірів із руйнації душі, котра відома під іменем Кассіяна, і більш описово в латинському перекладі з грецької "Апофтегмати". Щодо запозичень з авторів доби античності, то серед них Кларк виділяє дві категорії: Руфін, Евагрій, Єремія, Супліцій Серв, Павліній, Августин, Касіян та Григорій Турський, а також збірка життєписів духовних отців у перекладі Пелагія. Із-поміж інших - легендарні автори, котрі писали про сенсаційні дива, піддані сумніву Римською церквою за наказом Геласія у VI ст. Також серед джерел - різноманітні хроніки ("gesta"), зокрема Северія, піддана укладачем "Діалогів" скороченню.

Стосовно запозичень з Йоана Мосха, то останній, як нині встановлено, жив у Римі з 614 по 628 чи 629 рр., тоді ж він уклав свій "Лимонар" або "Духовний луг". "Діалоги", стверджує Ф. Кларк, зроблені пізніше, тож залежали від "Лимонара". Малоймовірним є те, аби автор "Діалогів" знав грецьку, хоча він міг чути перекази з "Лимонара" від грецьких ченців, які наприкінці VII ст. заполонили Рим. Історія про грішного ченця простіша та менш драматична порівняно з тією, котру ми бачимо в "Діалогах" (видання "Лимонара" в "Corpus Cristianorum Seria Graeca", 1989 р.)³⁴. Зараз добре відомо, що головний вплив на франкську монастичну традицію впродовж VII ст. мали правила ірландського ченця Колумбана, тож правила Венедикта в цей період не відігравали істотної ролі. Ірландський абат виїхав невдовзі перед кінцем VI ст., несучи монастичну місію спочатку до Галії Меровінгів, а згодом на Північ Італії, при цьому чернечі устави не мали імені, а називалися "святими правилами". Автор "Діалогів" запроваджує "золоту легенду" італійської святості на противагу культу східних святих, котрий панував на італійських землях у VII ст., поширюваний грецько-мовними ченцями й кліриками. Із цим чужоземним благочестям змагався автор "Діалогів", писання якого, укладені в елінізованому Римі завдяки запозиченню моделей святості через контакти з грецькими кліриками³⁵.

Підсумовуючи цей шкіц, що є спробою лише побіжного впровадження до проблеми вивчення впливу спадщини отців Церкви на релігійність Київської митрополії, нагадаю про декілька викладених вище спостережень. По-перше, вивчення спадщини отців Церкви потребує більш ретельної уваги. Дослідження творів цих авторів на прикладі українських та білоруських пам'яток демонструє їх присутність реальну чи уявну в нашій культурі. На прикладі полемічних текстів доби Контрреформації добре видно, що автори ідентифікували папу Григорія, а також його тексти й теологічну концепцію чистилища, сліди котрої відчутні в "Патерику римському". Повчання та життєписи, приписувані святому, присутні в "Прологах", "Мінеях" та "Ізмарагдах". З XVII ст. починає побутувати легенда про папу Григорія, що була проявом формування писемних та усних світських жанрів. Попри критичність у трактуванні сучасної історіографії авторства "Патерика римського" вивчення впливу теорії снів та сновидінь на авторів "Києво-Печерського Патерика" та "Іпатського літопису" залишається відкритими. Наявність текстів Григорія Великого та "Діалогів" у латинській та візантійсько-слов'янській традиціях є свідченням спільності коренів європейської культури та причетності давньої Київської митрополії до цієї традиції.

стр. 31

Додатки

1

Рукопис Київської духовної академії, од. зб. 178, "Пролог" 1643 р. Опис: Л. А. Гнатенко. Просвітителі Кирило і Методій у писемних джерелах Інституту рукопису ЦНБ НАН України. Каталог рукописів другої половини XV - першої чверті XX ст. - К., 1995. - С. 46. "Пролог" березень - серпень, друга редакція, мова церковнослов'янська, українська редакція, філіграні 1640 - 1643 рр. відповідають самодатуванню, походить зі Львівщини

стр. 32

2

Zywoty switych ten Apollo pie. Lazarza Baranowicza archiepiskopa Czernihowskiego Nowogrodzkiego. - Kijow: Lawra Pieczarska, 1670. - OS. Benedykcie, mart, 14

  
 S.345. Dziecie Benedykt, ale w Tym Dziecinie 
 Kto sie spodziewa, idzie na Pustynie. 
 Gdzie drzewa rosli, Benedikt Tam rosnie 
 Jako ptaklesny Panu spiewa glosnie. 
 Kiegy go cialo rospalac poczelo, 
 Od ciernia zato predko kare wzielo. 
 Nagie swe Cialo miedzy Ciernie wrzucil, 
 Tak preko w onym zapalenie skrucil. 
 Nie kozde Ciernie tak czerwone rodza 
 Rozy, iak Ciala iego sie wywodza. 
 Ciernie na Slowie obaczyl u Pana 
 Benedikt, mnie to rzekl nauka dana. 
 Glowny grzech w Ciele naszym, zapalenie, 
 Wyleia li Krew Ciernie, masz zgaszenie. 
 Gdy Pozdliwosc у nam Cialo bidzi, 
 Niechay sie tego miedzy Cierniem wstydzi. 
 Cierniami kiedy krwie upuscisz sobie, 
 Zadza dolegac nie tak bedzie tobie. 
 Bedzie bolalo, lepiey ze cie boli, 
 Niz sie cielesney dopuscic swawoli. 
 Na czas cie Cialo teraz twoie pali, 
 Cierp, bo cie wiecznie palic pieklo chwali. 
 Swa pozdliwosc Benedikt Cierniami, 
 A Mlodszey Braci uchodzil rozgami. 
 Otruc go chcieli dla takiey ostrosci, 
 Krzyzem przezegna, kubek wylal zlosci. 
 Gdy mial umierac, od Braci widziana 
 Szatami Droge w Niebo mu uslana 
 Jak Panu niegdys poscilano Droge, 
 Do Jeruzalem gdy swa wnosil Noge: 
 Do Jerzzalem Niebieskiego wchodzi, 
 Kiedy Benedikt, wtoz mu Niebo godzi 
  
 S.346. Ktory potrafil nasladowac Boga 
 W Niebo uslana za Panem mu droga. 
 Jakos uchodzic umial swego ciala, 
 Tak Benedikcie niech y me nie pala. 
 Blogoslawiony benedikt mianuie 
 Imie: na Niebie rzecza to probuie. 
 Blogoslawionys Blogoslawionego, 
 Gdy Blogoslawisz Boga Iedynego. 
 Niech Blogoslawim y my Pana w Niebie, 
 

стр. 33

  
 Nauczymy sie tey Chwaly od Ciebie. 
 Ty Benedikcie iak Blogoslawiony, 
 Z Imienia Twego, masz bye wye wiczony 
 W Blogoslawistwie: ucz nas Blogoslawic 
 Boga, y w Niebie przy sobie postawic. 
 Tam sie nauczym Blogoslawic Boga, 
 Blogostawicym gdzie y z Ziemi droga. 
 Kto to na ziemi Pana Blogosiawi, 
 Blogoslawistwo Pan mu wieczne sprawi. 
 

3

"Діалоги" або ж "Патерик римський", рукопис з колекції Києво-Софійського собору, од. зб. 145/24 с. Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, у відповідності до філіграней, рукопис можна датувати 1670 - 1680-ми рр.

стр. 34

4

"Тлумачення на Пісню пісней Григорія Великого", рукопис із колекції Києво-Софійського собору Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В.Вернадського, од.зб. 156/47

¹ Cursus Completus Patrologia Latina (далі - CCPL). - T. LXXVII. - Col. 1092/3: Et quidem de Sclavorum gente, quae vobis valde imminet, et affigor vehementer et conturbor. Affigor in his quae jam in vobis patior; conturbor, quia per Istriae adytum jam ad Italiam intrare coeperunt.

²Brown Р. The Rise of Western Christendom. Triumph and Diversity AD 200 - 1000. - Blackwell Publishers Oxford, Cambridge, Mass., 1996. - Р. 133 - 147.

³Hudleston R. Pope St. Gregory I ("the Great") // Catholic Encyclopedia. Vol. IV // www.newadvent.org/cathen/06780a.htm

⁴Weber E. Apocalypses: Prophecies, Cults and Millennial Beliefs through the Ages. -Cambridge, Mass., 2000. - Р.48.

⁵Hudleston R. Pope St. Gregory I ("the Great") // Catholic Encyclopedia. Vol. IV // www.newadvent.org/cathon/0678a.htm

⁶Ле Гофф Ж. Средневековьій мир воображаемого / Пер. с фр., общ. ред. С. К. Цатуровой. - Москва, 2001. - С. 363 - 368.

⁷Rusecki M. Cud w kulturze chrzescijanskiej. - Lublin, 1996. - S. 178.

⁸ Див. CCPL. - LXXVI. - Col. 1075; LXXVI. - Col. 1169. Проповідь на 6-й тиждень (18-та) присвячена в католиків пригадуванню страждань Христа ("Dominica de Passione"). 15-та проповідь була сказана на м'ясопуст ("Dominica in Sexagesima"). Серед бесід Григорія перше місце посідає проповідь про ознаки кінця світу та близькість останнього суду. Вона читалася у храмі св. Петра у 2-й тиждень Різдвяного посту. Була пер-

стр. 35

шою з-поміж інших читаних. Початком було Євангельське Читання Лук. XXI, 10.11.25.26. (про повстання народу на народ та царства на царство) (Нот. in Evangel. - T. LXXVI. - Col. 1078). Про списки з теренів давньої Київської митрополії див.: Макарий. Істория русской церкви. - Т. 2. - С. 167, прим. 298, стр. 330; Рукопис києво-мих. бібліотеки 1730 "Orator", 1688 року - викладалася в київ, академії, vide: Coroll. quaes. 10 (про авторів, котрих слід читати); Копко П. М. Исследование о язьіке "Бесед на Евангелие" (св. Григория Великого папьі римского) памятник южнорусского XII века. - Львов, 1909; рецензія Михайла Возняка в "Записках НТШ" (T. XCVI. - Л., 1910. - Кн. IV. - С. 189 - 190); Соболевский А. И. Материалы и исследования в области славянской филологии и археологии. - Санкт-Петербург, 1910. - С. 48 - 91; автор додає слов'янсько-латинський словник, укладений на підставі перекладу, в кінці його розташовано текст слова "О болящих раді, молитва про позбавлення блуду", - ті самі, котрі в Синод, рукописі стоять на арк. 82. У зібранні Троїце-Сергієвої лаври Російської державної бібліотеки є збірник на пергаменті кінця XIV ст., або ж XV ст. (N10), у котрому міститься слово на П'ятидесятницю, без імені Григорія. Той самий текст міститься в Синодальному зібранні під N 28 (арк. 164) Державного історичного музею. Рукоп. Чудова монастиря N 159, XVI ст. разом з іншими статтями містить повчання Григорія Двоєслова в тому самому перекладі й порядку слів, котрі зауважені вище в Синодальному списку. Слово 28-е на текст Йоана 14, 23 - говорене в церкві св. Петра і Павла апостола на П'ятидесятницю. Початок: Достойно єсть братіє любимая євангальскаго чтенія словеса вмале сказати, (латин, слово 30, р. 1534) - Горскип А., Невоструев К. Описание славянских рукописей Московской синодальной библиотеки. - Вып. 2. - Москва, 1859. - С. 228 - 242. Також тексти під іменем папи Григорія містяться в таких рукописах: відділ рукописів Російської нац. бібліотеки, Q І 1102; Q І 1202; Державний істор. музей, зібрання Уварова 509 (197), Уварова 262, Чудовське 233.

⁹ До першої частини "Прологу" ввійшли також тексти з "Діалогів" та "Бесід на Євангеліє" Гр. Двоєслова: О преподобном Феофане милостивом, 29 вересня; о муч. Ерминиггельді, 1 листопада; Воніфатіі Милостивом, 19 грудня; Павлине єпископі, 23 січня; преп. Венедикті, 14 березня; св. Агапиті папі римському, 17 квітня; про преподобну Єміліану, 7 березня та мучениках Проціші та Мартині, 11 квітня (це - з бесід на Євангелія 38 та 32); стаття про мучеників від аріан, котрі померли в Африці, вступ запозичено з Гр. Двоєслова, а текст з закінченням - Прокопія Кесарійського до першої частини слов'янського "Прологу" ввійшли вторинні джерела, лише в окремих випадках впроваджено відомості з першоджерел. Серед компілятивних джерел - грецькі "Синаксарі" і "Мінології" та римський "Мартиролог". "Пролог" 1646 та 1668 рр. з Михайлівського Золотоверхого собору є копією зібрання Хлудова 1262 р. Див.: Петров Н. И. Указ. соч. - С. 89.

У синаксарі 1249 р. під 30 жовтня повідомляється про мученика Єрмінігельда з "Діалогів" Гр. Двоєслова (в друкованому пролозі під 1 листопада). Серед слов'янських статей, котрих бракує у візантійських "Синаксарях" та "Мінологіях", але котрі відповідають римському "Мартирологу" - 28 вересня про В'ячеслава Чеського; 9 жовтня про Ав-раама і Лота; по прологу 17 листопада, а за мартирологом - 27, про Варлаама Пустельника; 18 березня про мучеників Трофима та Євкарпії; за прологом 6 квітня, а за мартирологом - 12 травня про мучеників Нерее та Архідії (у друкованому пролозі - 6 квітня та в мартирологу - 18 травня з "Бесід" Гр. Двоєслова); за прологом 11 квітня, а за мартирологом - 2 липня про мучеників Процешії та Мартині; за прологом 4 травня, а за мартирологом - 2 червня про мученика Еразма; 9 травня про перенесення мощей святителя Миколая з Мир Лікійських в Барград. Прологи, котрі постали по макаріївських четьях-мінеях увібрали до свого складу декотрі статті, або ж навіть доповнили їх. Ідеться про "Пролог" 1643 р. з КДА N178, тут внесено такі статті з макарівських міней: 17 листопада про Варлаама Пустельника, 7 грудня про Павла Повінника, 15 грудня про Стефана Сурозького, 23 грудня (а за друкованим прологом - 24) про Миколая-мніха з воїнів; 29 березня про Йоана на Студенці, 6 квітня про Нерея й Архіла, 12 травня про Саву Кіпрського й Полувія Ринокірського, 23 травня про Михайла Чорноризця, 12 червня про преподобного Михайла Малеїна, 1 серпня про походження Чесного Хреста. Під 15 серпня міститься слово Гр. Двоєслова про єпископа Карпа (арк. 351 зв.) (на арк. 352 зв. "Слово про царя Авгара та написання образа Ісуса"), арк. 356 "Сказаніє Григорія Двоєсловца "о просфорі, иже за оусопшіх душа в сорокоустіі слоужат" поч.: Много может помощи дшам преч(с)тнаа жрътва, въ неи же за оусопшаа просфуры принося(т): сихь оубо

стр. 36

оумрших д(ш)а; арк. 377 - 378 про хрещення єврея Феодора піском; про перенесення мощів В'ячеслава Чеського. Див.: Петров Н. И. Указ. соч. - С. 105.

¹⁰Петров Н. И. О происхождении и составе славяно-русского Пролога (иноземные источники). - К., 1875. - С. 144.

¹¹ Див.: S. Gregorii Magni vita, Ioann Diacon Patr. Latina. - T. LXXV. - §3. Cum ad bivium Pithagoricae litterae pervenissent incunctanter sinistrum ramum cum saeculi voluptate relinquere et ad dextrum coepit cum coelesti desiderio tolis viribus anhelare (col. 161 - 162).

¹²Петров Н. И. Указ. соч. - С. 173.

¹³ Див.: Скитський патерик, Києво-печерськ. N 71, арк. 214, азбучний патерик києво-печер. N 238, арк. 208; Пролог 28 березня. Пор.: Діалоги Григорія, ч.4, розд. 36 та Пролог 23 травня.

¹⁴Петров Н. И. Указ. соч. - С. 204 - 205.

¹⁰ 3 першої (11 оповідань) та другої: 16 грудня - слово про криводушного ченця; 14 січня - про похованих у церквах грішниках; 15 січня - про тих, хто ховається в церквах; 17 січня - про чорноризця Мартира, котрий носив Христа; 25 січня - про ченця, котрий помер в єпитимії (Бесіди на Євангеліє 39,15); 1 лютого - про св. Венедикта, котрий викупив злидня, випросивши золото в Бога; 2 лютого - про сходження душі від тіла; 12 лютого - про відданого через гріхи змієві ченця, але визволеного завдяки молитвам братії; 29 лютого - слово Григорія Двоєслова на подвиг тих, хто прочитує й слухає; 7 травня - слово з Лимоніса про єпископа Касіяна; воно ж повторюється під 15 серпня у слові про єпископа Карпа; 16 травня - слово про якусь отроковицю; 23 травня - слово про воїна, котрий воскрес із мертвих; 23 червня - слово про бесіду св. Григорія та Петра; 27 червня - слово з бесіди св. Григорія; 10 липня - слово з бесіди св. Григорія (крім того, у першу частину "Пролога" ввійшло 8 грудня - слово про померлих в Африці від аріян, із "Діалогів"; 25 січня - про св. мученицю Феліцітату та сімох її синів, з 3 бесіди на Євангеліє; 1 квітня - про мучеників Ієремію (Нерею) та Ахіллію (Архілію) з 28 бесіди на Євангеліє). Запозичено до "Пролога" слово під 23 травня про воїна, котрий бачив райські місця та пекельні з "Діалогів" Двоєслова (ч. 4, розд. 36).

¹⁶Дидди Кр. Древнейший перевод Dialogorum Libri IV: опыт изучения // Патерик Римский. Диалоги Григория Великого в древнеславянском переводе / Изд. подгот. К. Дидди. - Москва, 2001. - С. II-XXXV. На українських землях побутував сербський список XIV ст., який нині в колекції монастирів василіян ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ, рук. 81.

¹⁷Давыдова С. А. Переводные Патерики в составе древнерусского Пролога: Автореф. ... канд. филол. наук. - Санкт-Петербург, 1993. - С. 16; Давыдова СЛ. Патериковые чтения в составе древнерусского Пролога // Труды Отдела древнерусской литературы. - Т. 43. -Ленинград, 1990. - С. 263 - 281.

¹⁸ Опис: Гнатенко Л. Слов'янська кирилична книга XV ст. з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: Каталог. - К., 2003. - С. 113 - 114.

¹⁹ Список з сербського рукопису XIV ст., Російська національна бібліотека, зібрання Гільферд, рук. N90. Дуже вільний і скорочений переказ, заснований на латинській версії життєпису з другої книги Григорія Великого. Походить із Х-ХІ ст. Перше видання: Соболевский А. И. Житие преподобного Венедикта Нурсийского по сербскому списку XIV века // Известия Отдела русского языка и словесности Императорской академии наук. - 8/2 (1903). - С. 121 - 137. Передрук у: Mares F.W. An Anthology of Church Slavonic Texts of Western (Czech) Origin. Slavische Propilaen. - Bd. 127. - Munchen, 1979. - S. 150 - 162

²⁰ Див.: Добрянскип Ф. Описание рукописей Виленской публичной библиотеки, церковнославянских и русских. - Вильна, 1882. (с. 8) рукопис 3. Григория папы Римского беседы, XIV ст.; походить із Супрасльського монастиря; (с.73) рукопис 58. Григорія папи Римського бесіди, півустав XVI ст., походить із Супрасля, імовірно це - копія з пергаментного списку; рукопис 59. Григорія папи бесіди XIV-XVI ст. з Жировицького монастиря, орден Василя Великого, зміст подібний до згаданих.

стр. 37

²¹ Докладніше див.: Афанасьева Т. И. Славянская литургия преждеосвящённых даров XII-XV вв.: текстология и язык. - Санкт-Петербург, 2004.

²² Устав божественния литургия иже во святих наших Иоанна Златоуста, Василия Великого Григория Богослова. - Вільно, 1617; Литургион. - Вільно, 1692; Служебник. -Чернігів, 1697, 1704; Служебник. - Вільно, 1583; Божествена літургія. - Стрятин, 1604; Божествена літургія. - К., 1620; Літургіон. - К., 1629, 1639; Служебник. - Вільно, 1640; Служебник. - Вільно: Друк. Леонтія Мамонича, 1617. - Арк. 266 - 333; Служебник. -Вільно: Братська друк., 1617. - Арк. 265 - 333; Служебник или Устав литургии. - Вільно: Друк, братська, 1624. - Арк. 96 - 113; Служебник. - Вільно (або Євє): Друк, братська, 1638. - Арк. 103 а - 121 б; 1641. - Арк. 89 а - 105 а; Букварь славянского языка. - Вільно: Друк, братська, 1652 (містить, зокрема, гравюру Григорія Великого).

²³ Ctyi knihy Dialog! Sv. IJehoue Velikeho. - "Knihy Otcl" Zivota Metodgjova (s. 134 - 152); Ceski redakce ckrkevnk slovanstiny v svglte Besgd Uehoue Velikeho (Dvojeslova) (s. 368 - 402) // Mares Fr. V. Cyrilometodgjski tradice a slavistika. - Praha, 2000.

²⁴Mares Fr. V. An Anthology An Anthology of Church Slavic Texts of Western (Czech) Origin. - Munich, 1979. - Р. 150 - 162.

²⁵ Книга о вірі // Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. - T. VIII. - Вып. 1. - К., 1914. - С. 324 - 325.

²⁶Копистенсъкий З. Палінодія // Русская историческая библиотека. - Т. IV. - Санкт-Петербург, 1878. - Ст. 562.

²⁷ Там же.

²⁸ Antelenchus // Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. - Т. VIII. - Вып. 1 - К., 1914. - С. 683 - 690.

²⁹Пешков П. Два перевода на Житието на Григорий Велики // Palaeobulgarica. -Т. XVII. - 1993. - 3. - С. 27 - 35; Ізмарагд, рук. 69 колекції Антона Петрушевича, ЛНБ ім. В. Стефаника НАНУ.

³⁰Перетц В. Н. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI-XVIII вв. - Ленинград, 1926. - С. 120 - 127; Климова М. Н. Повесть о папе Григории // Труды Отдела древнерусской литературы. - T. XLI. - Ленинград, 1988. - С. 80 - 83.

³¹Гудзий Н. К. К истории легенды о папе Григории. - Петроград, 1915.

³²De Vogue Adalbert. Comentaire surle Premier Livre des Rois. - T. 1-2. - Paris, 1989.

³³Clarck F. The Gregorian' Dialogues and the Origins of Benedictine Monasticism. - Leiden; Boston, 2003.

³⁴ Ibid. - Р. 173.

³⁵ Ibid. - Р. 373.

The purpose of my survey is to consider the Middle Ruthenian (XVth-XVIIth centuries) narratives with the name of Pope Gregory the Great (540 - 604). There are several types of texts traditionally attributed to this Pope: moral treatises, homilies, sermons, church songs, vitae of saints. All known texts attributed to Pope Gregory the Great could be divided in two types: original and apocryphal. Traditionally attributed to him Dialogs with Peter in Four Books about Italian and Sicilian Fathers (in Old Slavonic translation this book was known as "Roman Patericon") had tremendous popularity in medieval Eastern and especially Western Christendom. However, the authority of Gregory was put into doubt since the Reformation. The Dialogs were further investigated by Francis Clarck in the last decades. After his careful research of text's history and painstanking comparisons, he concluded that the Dialogs were not composed by St. Gregory. Clarck suggests that Dialogs were prepared after the death of Gregory with the help of his own letters and little-known fragments of his texts. The translation and copying of Gregory's original and pretended texts had continuation in period of Kyivan cultural and religious revival in XVIIth century. It was a new stage of Gregory's virtual influence on Ruthenian culture. Vita of Gregory like Vitae borrowed from Roman Patericon were presented in Ruthenian Prologues - collections containing edificatory prose and sermons. For instance, Vita of St. Benedict, who was a symbol of Europe and Western monasticism, was presented in sermon's miscellanea and in Lazar Baranovych's versifica-

стр. 38

tion too. Finally, the almost legendary story about Pope Gregory, who was saved allegedly by fisherman in his childhood, occurred in Ukrainian manuscripts and oral tradition. It is possible to say that old Ukrainian or Belorusian clergy until XVIIth century could recognize the person of Pope Gregory the Great. His Vita existed in manuscripts of Old Kyivan Metropolitanate. Several sources belonging to Pope Gregory's tradition on Ruthenian lands are attached.

Publisher:

Permanent link for scientific papers (for citations):

Comments: