Libmonster ID: UA-2899

Автор: Ю. К. РУДАКОВА

У статтi розглядаються основнi аспекти земельної полiтики iмператора Павла I в губернiях Правобережної України. Основну увагу придiлено питанню повернення маєткiв полякам i нових земельних пожалувань росiянам.

Проблеми аграрної iсторiї кiнця XVIII - початку XIX ст. давно стали об'єктом наукових студiй. Разом iз тим iснує певне коло ще не дослiджених питань. Одним з них є земельна полiтика царського уряду на територiї Правобережної України за часiв правлiння Павла I. Фактично цiєю темою займалися тiльки В. Семевський та П. Жукович1 . Саме вони зробили спробу критичного огляду основних аспектiв аграрної полiтики цього iмператора на приєднаних до Росiйської iмперiї землях Речi Посполитої. Протягом останнього десятилiття дослiдники знову почали звертатися до розгляду окремих питань теми. У своїх працях вони зокрема зосереджують увагу на регiональнiй iсторiї, а також на деяких аспектах соцiально-економiчного розвитку регiону в ширшому хронологiчному контекстi2 . Проте i надалi залишається потреба бiльш детального й систематичного вивчення даної проблематики.

Внаслiдок подiлiв Польщi 1793 та 1795 pp. територiю Правобережної України було приєднано до Росiї. Серед визначальних питань у полiтицi царської влади як щодо нових пiдданих, так i в цiлому по iмперiї були питання, пов'язанi зi становими правами й земельною власнiстю останнiх.

Протягом свого нетривалого правлiння Павло I неодноразово висловлював незгоду з полiтикою своєї матерi, iмператрицi Катерини II. Хоча його полiтика об'єктивно була спрямована на розвиток державних iнституцiй та пiдтримання у Росiї стабiльного порядку, тобто в цiлому продовжувала курс попереднього правлiння. У сферi законодавства це втiлилося зокрема в прийняттi ряду височайших указiв, що, з одного боку, були спрямованi на захист матерiального становища дворян3 , а з другого, - частково обмежували права шляхетного стану, закрiпленi у Жалуванiй грамотi 1785 р.4 , а також тих, якi декларували застосування санкцiй щодо окремих осiб у разi невиконання ними певних наказiв iмператора. Зокрема формами покарання останнiх були конфiскацiя або секвестр маєтностей5 , хоча, за Жалуваною грамотою, дворянина можна було позбавити нерухомого майна лише в судовому порядку за тяжкi злочини. У такому разi спадковi маєтностi не вилучалися в казну, а передавалися законним спадкоємцям6 .

Однiєю з особливостей державної дiяльностi Павла I було передання шляхом пожалувань у приватне чи орендне володiння великої кiлькостi заселених маєткiв двiрцевого й економiчного* вiдомств у велико- i малоросiйських губернiях, якi Катерина II прагнула залишити недоторканими. Черпаючи переважно з цього Джерела, iмператор за 4 роки та 4 мiсяцi свого правлiння, за даними В.Семевського, роздав близько 300 тис. душ чоловiчої статi**, тимчасом, як його мати за 33 роки свого правлiння пожалувала в спадкове володiння вiдповiдно близько 425 тис. їх7 , тобто у вiдносних цифрах приблизно в 5,5 раза менше. Одночасно розмiри маєткiв, якi жалував Павло I, були у середньому невеликими порiвняно з катерининськими. Таким чином iмператор винагородив бiльшу кiлькiсть осiб


Рудакова Юлiя Костянтинiвна - аспiрантка Нацiонального унiверситету "Києво-Могилянська академiя".

* Економiчними називалися секуляризованi у 1764 й 1786 pp. церковнi маєтностi.

** У розглядуваний перiод у Росiйськiй iмперiї, розмiри маєтностей вимiрювалися переважно кiлькiстю "УШ чоловiчої статi. На територiї Правобережної України ще довгий час залишалась актуальною проблема обмеження i визначення "земельних" розмiрiв приватних та державних маєткiв.

стр. 101


порiвняно з матiр'ю. Здебiльшого укази монарха про пожалування припадають на першi 5 мiсяцiв його правлiння. Ще сучасники останнього зазначали, що причиною такої полiтики масових роздач казенних селян було переконання iмператора в тому, що доля помiщицьких краща, нiж доля перших, а також, вiрогiдно, страх Павла I перед можливими селянськими повстаннями на зразок Пугачовщини, попередити якi начебто легше було помiщикам, нiж урядовим управителям державних маєткiв8 .

Крiм пожалувань "у вiчне i спадкове володiння" нових маєтностей, iмператор призначав у такого ж типу володiння землi, якi вже перебували у власностi тих же осiб на iнших умовах: в емфiтевтичному* володiннi (наприклад, староства**), в орендi пожиттєвiй чи короткотермiновiй тощо. Маєтки також вiддавалися новим власникам у пожиттєву чи iншого термiну оренду зi сплатою казнi вiдповiдних сум чи без неї. Часом призначенi у пожалування землi чи населенi пункти перебували в пожиттєвому володiннi iнших осiб. У такому разi одержувачу, як правило, доводилося чекати закiнчення термiну власностi чи смертi попереднього господаря.

В губернiях Правобережної України маєткiв двiрцевого й економiчного вiдомств не було (за винятком тiєї невеликої територiї у Київському i Василькiвському повiтах Київської губернiї, яка до 1793 р. була в складi Росiйської iмперiї та на котрiй розташовувалися секуляризованi села монастирiв, якi й залишилися в казнi). Взагалi державний земельний фонд пiсля пожалувань Катерини II залишився дуже невеликий. Але з часом вiн поповнився за рахунок викупленого у казну величезного Поберезького маєтку князя Олександра Любомирського ("40 тисяч душ селян, не враховуючи чиншову шляхту, волохiв i жидiв", та бiльше мiльйона десятин родючих земель iз лiсами9 ), який iмператор почав по частинах роздаровувати з квiтня 1798 р.***, а також деяких iнших (значно менших за розмiрами) маєткiв i ряду староств, пожиттєвi власники яких померли. Крiм того, пiсля роздач Катерини II тут залишалася в державному управлiннi значна частина маєтностей, конфiскованих у 1795 р. в iєрархiв католицької й унiатської церков, зокрема митрополита Феодосiя Ростоцького.

Для населення Правобережної України зi смертю Катерини II та початком правлiння її сина настала нова доба. Павло I, який демонстративно засуджував факт знищення Речi Посполитої (хоча й пiдписав та ратифiкував конвенцiю трьох держав "про остаточний подiл Польщi"10 ), з перших днiв царювання виявив прихильнiсть до мешканцiв приєднаних вiд неї до Росiї територiй. Зокрема це втiлилося у пожалуваннi полякам чинiв i посад, починаючи з першого дня правлiння, звiльненнi засуджених учасникiв повстання 1794 р. (в серединi листопада 1796 р. тих, хто вiдбував ув'язнення у Петербурзi, зокрема найголовнiших "ворогiв" та "злочинцiв" Тадеуша Костюшка й графа Iгнацiя Потоцького; всiх iнших - указом вiд 29 того ж мiсяця11 , тобто лише на 23-й день вiд проголошення манiфесту про смерть iмператрицi Катерини II та вступ на престол нового монарха) i частково поверненнi їхнiх маєтностей або призначеннi нових.

Iз самого початку свого правлiння Павло I придiляв велику увагу дотриманню законностi в нових iмперських провiнцiях. Дiзнавшись про те, що багато чиновникiв у Мiнськiй, Волинськiй, Подiльськiй та Брацлавськiй губернiях, тобто на пiдвладнiй генерал-губернатору Тимофiю Тутолмiну територiї, незаконно привласнили собi чужi маєтностi й завдають кривди землевласникам, iмператор уже , 21 листопада 1796 р. наказав сенату провести розслiдування та щотижнево допо-


* Тимчасове володiння, як правило, довготермiнове. "

** Один iз видiв державного володiння в Речi Посполитiй. s

*** Велика кiлькiсть населених пунктiв Поберезького маєтку перебувала у заставнiй посесiї, що становило додатковий клопiт для чиновникiв казенних палат та нових власникiв. Адже останнi могли отримати свої новi маєтностi лише пiсля того, як "вони вибудуть iз застав".

стр. 102


вiдати про його результати12 . Напевно, саме останнi спричинили призначення нового генерал-губернатора цих територiй, 1 грудня - генерал-лейтенанта Сергiя Вязьмiтiнова, а з 4 грудня - генерал-лейтенанта Олександра Беклешова, хоч указ про звiльнення Т.Тутолмiна було видано лише 9 вересня 1798 р. Цей факт красномовно свiдчить про ставлення Павла I до одного з найвищих сановникiв iмперiї часiв Катерини II. В щоденнику одного з тогочасних католицьких iєрархiв, єпископа Станiслава Сестренцевича вiд 8 вересня 1797 р. записано: "Iмператор ненавидить усе, що вiн називає "Тутолмiн"13 . Одночасно з останнiм було змiнено iнших вищих губернських чиновникiв країни. Пiзнiше князь Адам Чарторийський у своїх мемуарах зазначав, що страх, який нагнав Павло I на провiнцiйних правителiв, сприяв зменшенню їхнiх зловживань i жителi польських земель пам'ятали перiод царювання iмператора як час, коли вони зазнавали значно менше утискiв вiд мiсцевих урядовцiв14 .

За традицiєю, вступ на престол нового монарха Росiйської iмперiї супроводжувався присягою на вiрне пiдданство, яку складали тi мешканцi держави, кому це належало робити, тобто фактично всi її верстви, крiм селян-крiпакiв та iноземцiв, якi не перебували на державнiй службi. Разом з усiма iншими присягнути на вiрне пiдданство Павлу I отримали можливiсть як звiльненi учасники повстання 1794 р., так i землевласники, що емiгрували в 1793-1796 pp., постiйно мешкали за кордонами iмперiї й не з'явилися на територiї останньої у встановлений термiн, через що за правлiння Катерини II були позбавленi прав її пiдданих. Принесення присяги урiвнювало всi цi та подiбнi категорiї колишнiх громадян Речi Посполитої в статусi з iншими росiйськими пiдданими, давало їм право сподiватися на повернення своїх маєткiв або навiть отримання з ласки iмператора нових, взагалi право володiти нерухомим майном на територiї країни. Звiльненi учасники повстання, що не побажали присягнути новому монарху, а отже, втратили всi права пiдданих, мусили виїхати за межi iмперiї. Й справдi, частинi помилуваних чи їхнiх родичiв Павло I повернув у першi ж мiсяцi свого правлiння їхнi маєтки, якi в бiльшостi випадкiв йому довелося вiдiбрати у нових власникiв, або призначив вiдповiдну компенсацiю. "Ображеним" йому довелося компенсувати втрачене майно.

Частина пiдданих iмператора тимчасово отримала особливий статус, закрiплений конвенцiєю "про остаточний подiл Польщi". У статтi XI останньої зазначалося, що "три двора [тобто iмператор всеросiйський, король прусський та iмператор римський. - Ю.Р.] ... условились не терпеть более впредь, чтобы кто-либо из подданных их почитался смешанным подданным", тобто таким, що має нерухомостi "во взаимных государствах; ... вследствие чего каждый из взаимных подданных ... будет обязан в пятилетний срок за себя, детей и наследников своих, равно как и питомцев, порученных ему законно в опеку, объявить, за которым государством желает он остаться в подданстве"15 . Вибiр можна було зробити лише один раз пiд загрозою конфiскацiї майна у разi змiни рiшення. П'ятирiчний строк Давався спiльним пiдданим для того, щоб вони продали чи промiняли "на условиях, сколько возможно лучших, их недвижимые имения и другие поместные права, им принадлежащие, вне того государства, которое они себе изберут для жития, как подданные оного". Цей припис поширювався на все майно, яке могло стати власнiстю даних осiб за спадковим, роздiльним мiж подружжям чи будь-яким iншим правом. За умови невиконання цього положення "оные имения и права самим делом подпадут конфискации в трех государствах"18 . Грошi, отриманi вiд Продажу таких маєткiв, при перевезеннi через кордон митом не обкладалися. Стаття XIII конвенцiї визначала належнiсть кожнiй iз трьох держав "поместий и епархиальных прав" духовенства, якi останнє має за межами тiєї з них, в котрiй Проживає. Окремо зазначалося, що пiд цим поняттям зокрема маються на увазi

стр. 103


грошi, вiдданi йому пiд заставу чи на збереження, якi вилучалися у казенне вiдомство вiдповiдної держави.

Укази Павла I однакового змiсту вiд 31 серпня i 4 вересня 1798 p., данi вiдповiдно київському й малоросiйському генерал-губернатору, генералу О.Беклешову та кам'янець-подiльському воєнному губернатору, генералу, графу Iвану Гудо-вичу, детально визначали порядок видачi паспортiв спiльним пiдданим на виїзд за кордон17 . В указах було зазначено, що останнi (з поверненням) можуть отримати тiльки спiльнi пiдданi й лише для поїздки у прусськi чи австрiйськi володiння на визначений термiн. Перевищення його дати, виїзд з Австрiї або Пруссiї до iнших держав тягнули за собою секвестр маєтку та втрату права на в'їзд на територiю Росiйської iмперiї. Той же, хто виїхав би "у землi ворога чи його союзникiв", оголошувався зрадником, i його майно конфiсковувалося. Тi особи, якi не мали маєткiв в австрiйських або прусських володiннях, не могли отримати паспорти на виїзд iз поверненням, а тi, що вже продали маєтностi на територiї Росiї, пiсля виїзду за її межi вважалися iноземцями й могли в'їхати лише на загальних пiдставах для останнiх, тобто з дозволу монарха. В указi вiд 22 квiтня 1799 р. чиновникам нагадувалося, що видавати паспорти для виїзду за кордон спiльним пiдданим, зокрема полякам, можна лише з дозволу iмператора18 .

Термiн, встановлений для спiльних пiдданих, перед його закiнченням було продовжено iменним указом уже наступного монарха, за погодженням з двома iншими зацiкавленими сторонами, на три роки. Незабаром поняття "спiльнi пiдданi" взагалi було скасовано i надано право таким особам вiльно користуватися своєю власнiстю у будь-якiй iз трьох держав19 .

Таким чином, частину росiйських пiдданих благородного походження з територiї колишньої Речi Посполитої протягом усього нетривалого правлiння Павла I було частково обмежено в правах. Проте у цiлому поляки, як уже зазначалося, користувалися милостивим ставленням до них монарха з перших днiв його правлiння. Iмператор, крiм iншого, був змушений придiляти увагу шляхетськiй бiднотi приєднаних територiй. Так, iменним указом вiд 7 березня 1797 р. було припинено переселення чиншової шляхти на територiю колишньої Вознесенської губернiї20 . З квiтня 1797 р. надано можливiсть її бiдним представникам вступати в армiю унтер-офiцерами й навiть у гвардiю, що могло дати їм засоби до гiдного iснування та можливiсть зробити вiйськову кар'єру21 . Переважно ж укази Павла I щодо полякiв стосувалися маєткових прав тих чи iнших осiб, в основному заможних, а також надання їм чинiв i посад.

Однi з перших указiв монарха щодо полякiв вiд 20 й 21 листопада 1796 p., тобто ще до оприлюднення указу про загальну амнiстiю, стосувалися конфiскованої власностi осiб, яких за правлiння Катерини II називали серед найнепримиреннiших та найнебезпечнiших ворогiв Росiйської iмперiї, - одного з керiвникiв польських вiйськ Iгнацiя Дзялинського й одного з авторiв конституцiї 3 травня i натхненникiв повстання 1794 р. графа I.Потоцького. Власне, маєток першого (у рiзних частинах генерал-губернаторства, всього 1949 чоловiчих душ22 ), свого часу пожалуваний сестрам - графиням Олександрi Браницькiй та Катеринi Скав-ронськiй (за угодою мiж ними вiдiйшов у володiння останньої), повертався дружинi Дзялинського - Фелiцiї на пiдставi того, що останнiй частково був її спадком i приданим, а частково його було свого часу придбано на її грошi23 . За законодавством, чоловiк не мав жодних прав на такi маєтностi дружини, а тому їх не могли конфiскувати. Натомiсть граф I.Потоцький, звiльнений з ув'язнення на поруки всiх полякiв, якi мешкали в Петербурзi, отримав свої землi безпосередньо. У даному разi iмператор вирiшив нiчого не вiдбирати у нових власникiв. Якщо з маєтностей графа щось було пожалувано, в такому разi треба було лише призначити вiдповiдну компенсацiю24 . Павло I ще до повернення маєтностей пожалував

стр. 104


I.Потоцькому тисячу душ у великоросiйських губернiях25 з метою прив'язати його за допомогою цiєї власностi до iмперiї. Не менш цiкавим є й те, що такий самий подарунок отримав i звiльнений тодi ж, у листопадi 1796 р., Тадеуш Костюшко26 , але останнiй, як вiдомо, вiдмовився стати росiйським помiщиком.

19 листопада Павло I наказав повернути своєму камергеру графу Августу Iльїнському, вiдомому своєю лояльнiстю до iмперiї, мiсто Житомир, в якому тимчасово розташовувалося Волинське губернське правлiння. Щоправда, через мiсяць, 14 грудня, на прохання самого графа, Житомир було наказано залишити у казнi, а його вже колишнiй власник почав отримувати грошову компенсацiю27 , процес виплати якої розтягнувся та завершився вже на початку правлiння наступного iмператора.

27 листопада Павло I на прохання колишнього повстанця-емiгранта полковника Станiслава Загурського повернув йому 587 душ на Вiнниччинi28 , якi Катерина II свого часу подарувала французькому емiгранту, графу Валентину Естергазi. Так само на прохання Юзефа Богюца, засудженого, як учасника повстання, його маєток (м. Ушомир iз навколишнiми селами на Житомирщинi, 443 душi), пожалуваний 18 серпня 1795 р. генерал-майору Федору Боровському в пожиттєву оренду, "з настанням цього термiну", тобто пiсля смертi останнього, перейшов, згiдно з указом вiд 18 серпня 1797 р., "у вiчне i спадкове володiння дочки прохача"29 . "З милосердя свого" iмператор 7 березня 1797 р. повернув маєток (274 душi в Подiльськiй губернiї) й Флорiану Чарнецькому, вiдiбравши його у Петра Обрескова30 .

Найбiльшi ж землi було повернено наприкiнцi 1796 p., 19 грудня: ключ Василiвський (2064 душi) графу Рафаїлу Тарнавському (ще за життя Катерини II графиня О.Браницька, якiй останнiй дiстався за роздiлом iз сестрою, клопотала про повернення цього маєтку його колишнiм власникам31 ) i ту частину маєтку, братам Михайлу й Тадеушу Чацьким (близько 8,5 тис. душ у трьох ключах*), яку свого часу Катерина II пожалувала у володiння шiстьом помiщикам32 , а тому не повернула в сiчнi 1796 р.

Отже, iмператор Павло I продовжив полiтику своєї матерi щодо повернення нерухомого майна його попереднiм власникам, хоч i керувався при цьому дещо iншими мотивами. Якщо Катерина II для мiцнiшого приєднання нових територiй та наведення ладу прагнула позбутися на них якомога бiльшої кiлькостi "неблагонадiйних елементiв" i повертала маєтки в основному тим, хто не був звинувачений в участi у повстаннi й заявив свою лояльнiсть до iмперiї, то її син любив iнодi показати себе милосердним та виявляв прихильнiсть до полякiв, особливо в першi мiсяцi свого правлiння. I все ж не всi вони отримали назад свої землi. Всього у губернiях Правобережної України шести польським родинам було повернено близько 14 тис. душ селян чоловiчої статi, не враховуючи маєток графа I.Потоцького, розмiри якого не зазначено в указах.

Майже всi росiяни - колишнi власники цих земель - вiдразу отримали вiдповiднi компенсацiї, головним чином у великоросiйських чи литовських губернiях. Фактично лише генерал-поручику Т.Тутолмiну, з приводу зловживань якого пiд Час його генерал-губернаторства, за скаргами населення, в 1797 р. велося слiдство, було призначено компенсацiю пiзнiше. А також немає даних про призначення її за Поверненi маєтностi Т.Чацького генерал-поручику графу Iвану Ферзену.

Крiм повернення своїх старих земель, поляки також отримували вiд iмператора новi. Про два таких випадки згадано вище. Характерно, що Павло I жалував останнiм новi маєтки на "їхнiй" же територiї. Причина цього, як правило, в указах зазначалася. В основному це було винагородження за старанну службу у цiлому чи виконання певного завдання, вiдданiсть iмператору чи державi. Щодо полякiв такi формулювання в бiльшостi випадкiв виглядають досить дивно. Найча-


* Кiлька сiл, пов'язаних мiж собою в адмiнiстративно-економiчному вiдношеннi.

стр. 105


стiше вони свiдчать про давнi зв'язки тих чи iнших колишнiх польських урядовцiв з росiйським двором. Як зазначав В. Семевський, про призначення пожалування нерiдко просили особи, що "не мали на те жодного права", як, наприклад, полковник Стрiльбицький, котрий у 1798 р. клопотався про пожалування йому староства. Йому було вiдмовлено з тiєї причини, що "такi милостi робляться за службу государю й вiтчизнi"33 .

Найпершим серед полякiв пожалування маєтку монарх удостоїв одного зi своїх улюбленцiв, камергера графа А.Iльїнського, подарувавши йому 19 листопада 1796 р. "на замiну збиткiв, яких вiн зазнав у зв'язку зi змiнами, що сталися з Польщею; надто ж на вiдзначення його завзяття та вiдданостi" "у вiчне й спадкове володiння" 2252 душi в староствi Уланiвському у Брацлавськiй губернiї34 . Щоправда, графу треба було домовитися з тогочасними емфiтевтичними власниками цього староства i доповiсти iмператору про умови домовленостi, пiсля чого мала бути виписана жалувана грамота на нове володiння. Подiбнi ситуацiї, як уже зазначалося, траплялися. Маючи обмежений земельний фонд, Павло I часом жалував маєтностi, що перебували в орендному чи пожиттєвому володiннi, строку закiнчення котрого новим власникам, як правило, треба було чекати, щоб вступити в свої права.

Указ про наступне пожалування земель полякам на територiї правобережних українських губернiй було пiдписано через кiлька днiв, 27 листопада. Монарх подарував Карлу Глембоцькому "у нагородження ревностi та вiдданостi iмперiї" старостинське в минулому село Бiле (516 душ) у Подiльськiй губернiї35 . За указом вiд 21 червня 1797 p., отримав можливiсть заокруглити свої володiння ще один представник польської знатi, граф Мiхал Мнiшек, якому було подаровано "королiвськi" села Колосова й Спиколоси (91 душа) в Кременецькому повiтi Волинської губернiї, як "дотичнi до його родової вотчини Вишневця"36 .

Кiльком особам було призначено пожалування зi складу викупленого у казну Поберезького маєтку князя О.Любомирського. Так, указами вiд 11 квiтня 1798 р. та 26 травня 1799 р. колишнiй секретар короля Станiслава Августа, статський радник Фрiз отримав у спадкове володiння з його складу 311 душ37 . 19 липня 1798 р. 1500 душ з того ж маєтку отримав брат колишнього його власника, генерал-лейтенант, командор Мальтiйського ордена князь Любомирський "на вiдшкодування збиткiв", яких вiн зазнав 1781 р. при розмежуваннi територiй Речi Посполитої й Новоросiйської губернiї, "коли вiдiйшли вiд нього села з лiсами"38 . 11 сiчня 180Q р. було пiдписано указ про пожалування "у вiчне володiння" 1000 душ iз Поберезького маєтку кам'янецькому єпископу графу Мiхалу Сєраковському "за вiрну службу, завзяття i ревнiсть"39 . Є також данi, що один iз вiдомих соратникiв генерала Т.Костюшка, керiвник польського загону, що готувався ввiйти на територiй Росiйської iмперiї з Молдавiї вже за правлiння Павла I, Акiм Дениско отримав вiд iмператора пожалування в Балтському повiтi Подiльської губернiї (200 душ у селах Гетьманiвка, Стружинка, Недiлкова та Глубочок)40 , але серед виданих iменних указiв монарха вiн не згадується. г

Крiм роздавання нової власностi, було також кiлька випадкiв, коли iмператор змiнював статус уже наявних маєтностей полякiв. Так, 30 грудня 1796 р. Павло I надав князю Станiславу Понятовському - племiннику короля Станiслава Августа - у спадкову власнiсть староства Канiвське i Богуславське (в однойменних повiтах Київської губернiї), що були у його ж пожиттєвому володiннi, звiльнивши їх вiд сплати кварти* в обмiн на вiдмову вiд староства Бобруйського в Мiнськiй губернiї, яке теж було у пожиттєвiй власностi останнього, а потiм вiдiйшло I казну (згодом його було пожалувано у володiння п'ятьом чиновникам), а також вiд домагання купiвлi прав на староство Кагарлицьке, яке iмператриця Катеринi II свого часу пожалувала у власнiсть статському раднику Дмитру Трощинському41 .


* Податок, який платили тимчасовi власники старосте на користь держави.

стр. 106


Цi два українських староства - Канiвське та Богуславське, за господарювання князя зразково органiзованi й дуже прибутковi, пiсля кiлькох рокiв чиновницького управлiння були в повному спустошеннi. Згодом iз цiєї причини власник навiть вирiшив їх продати. Була ще одна причина продажу цих та iнших українських маєтностей. Особисто знайомий iз монархом i свiдомий того, якi порядки панують в iмперiї, князь С.Понятовський, котрий уже протягом кiлькох рокiв постiйно жив в Iталiї й не мав можливостi особисто навести лад у господарствi маєткiв, вирiшив позбутися всiєї нерухомостi в межах Росiї. Як вiн пiзнiше згадував, пiд час продажу останнiх "сталася обставина, що характеризувала Павла I". Князь уже майже досяг домовленостi зi своєю сусiдкою - графинею О.Браницькою про продаж їй Корсунського маєтку, проте довелося його продавати у казну. Адже iмператор, iмовiрно, дiзнавшись про "красу тамтешнього палацу i цiлої околицi", забажав подарувати його своїй тодiшнiй фаворитцi Катеринi Лопухiнiй42 .

Iз тiєю ж метою позбутися всiєї "росiйської" нерухомостi князь Станiслав уклав угоду з iншим представником свого роду, кузеном, полковником, князем Юзефом Понятовським про обмiн маєтку Шендерiвка (в Богуславському повiтi Київської губернiї) на одне з володiнь останнього у межах його прусської або австрiйської власностi. Оскiльки Шендерiвський маєток був володiнням ленним, тобто належав монарху й перебував в умовнiй власностi роду до припинення його прямої чоловiчої лiнiї, згоду на такий обмiн треба було обов'язково отримати в iмператора. Павло I дозволив цей обмiн (що було зафiксовано iменним указом вiд 17 квiтня 1799 р.43 ), незважаючи на те, що князь Ю.Понятовський був у 1794 р. одним з керiвникiв повстанських вiйськ i його почуття до трьох країн-завойовниць були широко вiдомi.

Нарештi, указом вiд 30 квiтня 1799 р. вдовi княгинi Яблоновськiй було дозволено залишити на рiк вiд дня смертi її чоловiка князя Антонiя староство Чигиринське, яке останнiй отримав у пожиттєве володiння за привiлеєм короля Августа III ще в 1757 р.44

Таким чином, милостиве ставлення iмператора до полякiв проявлялося протягом усього нетривалого перiоду його правлiння не лише у прагненнi вiдновити чи покращити майновий стан їх родин, а й у бажаннi вiдзначити певнi заслуги деяких осiб, у минулому пiдданих iншого монарха, в такий же спосiб, як у Росiйськiй iмперiї було прийнято винагороджувати заслуги представникiв знатi наданням земельної власностi, причому в основному на територiях, "приєднаних вiд Польщi", тобто там, де вони у бiльшостi випадкiв мали вплив у суспiльствi. Якщо, як уже зазначалося, семи особам (чи родинам) у правобережних українських губернiях було повернено їхнi маєтностi, то стiльки ж осiб (щодо яких це бiльш-менш точно вiдомо) отримали там же у повну власнiсть новi (близько б тис. душ). Але загалом за час правлiння Павла I "польський" маєтковий фонд на територiї Правобережної України зменшився приблизно на 19 тис. душ чоловiчої статi.

Одночасно загальний розмiр "росiйської" нерухомої власностi на цих територiях за правлiння Павла I збiльшився в основному шляхом нових пожалувань. Фактично лише трьом особам вiдiбранi маєтки, поверненi полякам, було компенсовано на територiї Правобережної України. Це граф Валентин Естергазi, який Уже 12 сiчня 1797 р. отримав загалом 616 душ (бiльше, нiж втратив) у Волинськiй губернiї з маєткiв, конфiскованих в унiатського митрополита Ф.Ростоцького та iнших церковних iєрархiв45 . Це генерал Т.Тутолмiн, щодо якого пiсля довгого розслiдування його адмiнiстративної дiяльностi у 1793-1796 pp. монарх, врештi, змiнив гнiв на милiсть i призначив йому в спадкове володiння Торчинський ключ (крiм мiстечка Торчин) у Луцькому повiтi Волинської губернiї (416 ДУШ) та 3031 душу з Поберезького маєтку - загалом 3447 душ46 - навiть бiльше, нiж свого часу видiлила йому Катерина II. Нарештi, це княгиня Парасковiя Гага-

стр. 107


рiна, яка пiсля повернення маєтностей братам Чацьким отримала компенсацiю з фонду колишнiх королiвщин у литовських губернiях, яку указом вiд 12 квiтня 1799 р. їй було замiнено на 500 душ iз Поберезького маєтку47 . Решту компенсацiй було призначено за межами Правобережної України, переважно на територiї колишнього Великого князiвства Литовського.

Натомiсть осiб, яким на територiї правобережних українських губернiй пожалувано новi маєтностi, було 27. Цiкаво, що серед нових власникiв немає прiзвищ найвищих сановникiв катерининських часiв, якi у 1795-1796 pp. отримали вiд iмператрицi пожалування на вiдповiднiй територiї. Повторюється лише одне прiзвище - полковника Андрiя Стависького48 , але розмiри маєткiв, якi вiн отримував (вiд Катерини II 206 душ i вiд Павла I 302 душi), порiвняно невеликi, й до того ж "подарунок" iмператрицi вiн свого часу швидко продав49 .

Бiльшiсть маєтностей, якi монарх пожалував на територiї Правобережної України, мала невеликi розмiри, в межах пiвтисячi душ. Перевищували тисячу їх лише дев'ять з останнiх. Розмiр найбiльшого з них сягав 5397 душ. Це було колишнє Корсунське староство, котре свого часу, як уже зазначалося, його власник князь С.Понятовський мусив продати у казну, а не в приватнi руки, бо iмператор побажав подарувати його Лопухiним, що було здiйснено 16 сiчня 1799 р.50 Ще одне велике пожалування з фонду старостинських маєткiв було зроблено барону Огеру: 25 листопада 1799 р. йому надано у пожиттєве володiння без сплати до казни кварти та iнших податкiв, а 22 вересня 1800 р. перепризначено в спадкову власнiсть староство Таращанське у П'ятигорському повiтi Київської губернiї, "в якому пiсля пожалування з нього, за указом вiд 3 липня того ж року, київському цивiльному губернатору Мiлашевичу 203 душ нараховувалося селян чоловiчої статi 1551 душа"51 .

Решту великих пожалувань було призначено зi складу Поберезького маєтку. Найпершим з них було володiння в 3 тис. душ, надане генералу графу I.Гудовичу указом вiд 8 квiтня 1798 р. Згодом, а саме 6 жовтня того ж року, вийшов другий указ, у якому вже було безпосередньо вказано населенi пункти, призначенi в це пожалування: мiстечко Чечельник, "яке називається тепер Ольгополем", та села однойменного ключа, частину з яких ще треба було викупити iз заставної посесiї за рахунок зiбраних з них же прибуткiв, якi зберiгалися у Подiльськiй i Новоросiйськiй казенних палатах52 .

Наступним та ще бiльшим за розмiром зi складу Поберезького маєтку було пожалування в 4 тис. душ, надане генерал-фельдмаршалу графу Iвану Салтякову-2-му указом вiд 25 липня 1798 р. При визначеннi складу володiння, до якого ввiйшли мiстечко Саврань i села Савранського, Чечельницького й Пiщанського ключiв у Подiльськiй губернiї, в ньому нараховувалося 4026 душ53 . Частину сiл треба було викупити iз заставної посесiї. Найбiльше ж пожалування зi складу Поберезького маєтку - 4464 душi - було зроблено указами вiд 12 жовтня та 17 грудня 1800 р. графу Ягужинському в обмiн на його маєтностi у Московськiй губернiї54 .

Загалом iз Поберезького маєтку росiянам було роздано 20905 душ*, а якщо врахувати володiння, призначенi в компенсацiю останнiм i подарованi полякам, то загальна сума пожалувань з цього джерела сягне 27447 душ, тобто двох третин усiєї кiлькостi пiдданих цiєї колись єдиної власностi одного з князiв Любомирських. Одночасно цi 20905 душ становлять бiльше двох третин вiд усiєї кiлькостi пiдданих, призначених у новi пожалування росiянам (усього приблизнi 30184 душi). Решта маєткiв - в основному колишнi старостинськi. Всього ж отримали нових власникiв на територiї трьох губернiй Правобережної Українi


* Тут i далi пiдрахунки автора.

стр. 108


близько 41 тис. душ (не враховуючи старосте, перепризначених їм у спадкове володiння), iз них близько двох третин - з колишнього Поберезького маєтку. Загальна кiлькiсть пiдданого населення Правобережжя, яке й ранiше, до конфiскацiї чи продажу у казну, було в приватнiй власностi та котре Павло I за час свого правлiння призначив у новi пожалування чи компенсацiї, сягає 28 тис. Одночасно з фонду колишнiх старосте приватновласницькими стали близько 11,4 тис. пiдданих чоловiчої статi. Решта пожалуваних селян - колишня власнiсть духовних осiб i церковних iнституцiй. Таким чином, змiнився статус (на приватновласницький) близько 12,5 тис. крiпакiв чоловiчої статi, але ця кiлькiсть компенсується тим, що державними стали тi, що не пiшли у роздачу зi складу Поберезького маєтку. Тобто за час правлiння iмператора на територiї трьох губернiй Правобережної України кiлькiсне спiввiдношення мiж рiзними категорiями крiпакiв практично не змiнилося.

Отже, полiтика Павла I в "приєднаних вiд Польщi губернiях" була такою ж неоднозначною, як i його законодавчо-адмiнiстративна дiяльнiсть у цiлому в iмперiї. Вiн намагався звiльнитися вiд тягаря спадщини Катерини II, що особливо проявлялося в дрiбницях, поєднувалося з продовженням об'єктивного процесу розвитку законодавства й державних iнституцiй Росiйської iмперiї. Однiєю з важливих рис внутрiшньої полiтики Павла I було те, що вiн не загострював увагу на питаннi етнiчної приналежностi своїх пiдданих i зважав не на загальнi заслуги представникiв вищої верстви, а на їхню особисту вiдданiсть монарху та якiсть виконання його конкретних наказiв. Заслуги пiдданих iмператор винагороджував рiзного роду подарунками, зокрема земельними пожалуваннями, причому полякам новi маєтностi призначалися в основному на теренах, що ранiше входили до складу їхньої знищеної держави. У правобережних українських губернiях за час правлiння Павла I "росiйський" земельний фонд зрiс, але й надалi його невеликi розмiри не можна порiвнювати iз загальною величиною "польського" на цiй територiї.

-----

1 Семевский В.И. Пожалование населенных имений при императоре Павле // Русская мысль. -М., 1882. - Кн. XII. - С. 153-192; Жукович П. Западная Россия в царствование императора Павла // Журнал Министерства народного просвещения (далi - ЖМНП). - 1916. - Ч. LXIII, июнь. -С. 183-226; Ч. LXIV, август. - С. 207-263; Ч. LXV, октябрь. - С. 186-275.

2 Борисевич С. О. Поземельнi вiдносини в Подiльськiй губернiї протягом 1793-1861. - Дис... канд. iст. наук. - Днiпропетровськ, 1992; Його ж. Помiщицьке землеволодiння i землекористування на Подiллi (1793-1830) // Український iсторичний журнал. - 1992. - N. 3. - С. 84-91; Горенко Л.М. Еволюцiя помiщицьких господарств Правобережної України кiнця XVIII - початку XIX ст. (на матерiалах Кам'янського маєтку Давидових). - Дис. ... канд. iст. наук. - Черкаси, 1997; Гордуновський О. М. Помiщицькi господарства Правобережної України в умовах розвитку товарно-грошових вiдносин У першiй половинi XIX ст. - Дис... канд. iст. наук. - Черкаси, 2000.

3 Полное Собрание Законов Российской империи. Собрание 1 (Далi - ПСЗ-1). - СПб., 1830. -N 18274, 18291, 18429, 18828, 19330, 19692, 19761 та iн.

4 Там само. - N 17608, 17636, 17916, 18245, 18278, 18628, 19136, 19154, 19356, 19376, 19402, 19672, 19769, 19810, 19856.

5 Див., напр.: там само. - N 18553, 19756; Опись документов и дел, хранящихся в Сенатском Архиве. - Отд. III. - Т. 1. - 1797. - СПб., 1910. - С. 47-48; Т. 3. - 1797-1800. - СПб., 1917. - С. 182, 186.

6 ПСЗ- 1. - N 16187. - Ст. 11, 23.

7 Семевский. В.И. Пожалование населенных имений в царствование Екатерины II (Очерк из истории частной земельной собственности в России) // Журнал для всех. - 1906. - N 5. - С. 300.

8 Семевский В.И. Пожалование населенных имений при императоре Павле. - С. 158-159; Григорович Н. Канцлер князь Александр Андреевич Безбородко в связи с событиями его времени. 1788-1799 // Сборник Императорского Русского Исторического Общества (далi - Сборник РИО). -СПб., 1881. - Т. XXIX. - С. 372.

9 Григорович Н. Указ. соч. - С. 305. За вiдомостями повернених маєткiв 1796 р., князю О.Лю-бомирському було повернено 41 134 душi; Семевский В.И. Пожалование населенных имений в царствование Екатерины II. - 1906. - N 4. - С. 235; Жукович П. Сословный состав населения Западной Рос-

стр. 109


сии в царствование Екатерины II // ЖМНП. - 1915. - N 5. - С. 138.

10 Вiдповiдно 15/26 сiчня i 8 березня 1797 p. - ПСЗ-1. - N 17736.

11 Там само. - N 17585.

12 Жукович П. Западная Россия в царствование императора Павла. - Ч. LXIV. - Август. - С. 212.

13 Там само. - Ч. LXIII, Июнь. - С. 198.

14 Чарторижский А. Мемуары князя Адама Чарторижского и его переписка с императором Александром I . - М., 1912. - Т. I. - С. 120.

15 ПСЗ-1. - N 17736. - Ст. XI.

16 Там само. - Ст. XII.

17 Там само. - N 18652.

18 Там само. - N 18945.

18 Там само. - N 20063, 20093.

20 Там само. - N 17872.

21 Там само. - N 17903.

22 Материалы для истории Подольской губернии (1792-1796 гг.). - Вып. 1. - Каменец-Подольск, 1885. - С. 213-214.

23 Сенатский архив. - Т. 1: Именные указы императора Павла I. - СПб., 1888. - С. 13.

24 Там само. - С. 14.

25 Там само. - С. 9.

26 Там само.

27 Там само. - С. 11, 35.

28 Там само. - С. 16.

29 Там само. - С. 270.

30 Там само. - С. 133.

31 Бумаги князя Н.В.Репнина. 1794-1795 // Сборник РИО. - СПб., 1875. - Т. XVI. - С. 348.

32 Там само. - С. 548. Маєтностi братiв Чацьких було пожалувано генерал-фельдмаршалу графу Петру Румянцеву-Задунайському (1399 душ), генерал-поручику графу Iвану Ферзену (2367 душ, обом - указом вiд 1 сiчня 1795 p.), генерал-поручику Т.Тутолмiну (3000 душ, указом вiд 18 серпня 1795 p.), а також генерал-майору Петру фон Сухтелену (730 душ), вдовi княгинi П.Гагарiнiй iз дiтьми (500 душ) i Миколi Пiзанi (500 душ) (трьом останнiм - указами вiд 3 вересня 1795 р.). - Материалы для истории Подольской губернии (1792-1796 гг.). - С. 215-217; Жукович П. Сословный состав населения Западной России в царствование Екатерины II. - С. 140; ЦДIА України в м. Києвi. -Ф. 212. - Оп. 1. - Од. зб. 1а. - Арк. 79-81 зв.

33 Семевский В.И. Пожалование населенных имений при императоре Павле. - С. 186.

34 Сенатский архив. - С. 11.

35 Там само. - С. 17.

36 Там само. - С. 249.

37 Там само. - С. 385, 529.

38 Там само. - С. 420.

39 Там само. - С. 583.

40 Опись документов и дел, хранящихся в Сенатском Архиве. - Отд. III. - Т. 1. - С. 239; Материалы для истории Подольской губернии (1792-1796 гг.). - С. 230; Жукович П. Западная Россия в царствование императора Павла. - Ч. LXIV. - Август. - С. 208.

41 Сенатский архив. - С. 59.

42 Poniatowski S. Pamitniki synowca Stanistawa Augusta. - Warszawa, 1979. - S. 103.

43 Сенатский архив. - С. 519.

44 Там само. - С. 523.

45 Жукович П. Западная Россия в царствование императора Павла. - Ч. LXIV. - Август. - С. 216.

46 Сенатский архив. - С. 348, 428.

47 Там само. - С. 513.

48 Там само. - С. 16; ЦДIА України в м. Києвi. - Ф. 210. - Оп. 1. - Од. зб. 10. - Арк. 2-2 зв.

49 Материалы для истории Подольской губернии (1792-1796 гг.). - С. 223.

50 Сенатский архив. - С. 486.

51 Там само. - С. 564-565, 655.

52 Там само. - С. 383, 446.

53 Там само. - С. 422, 491.

54 Там само. - С. 659, 683.

The social-demographic, medicosanitary and psychological consequences of German-Soviet war of 1941-1945 for the under age citizens of Ukraine are being analyzed in the article (on the materials of 10 regions of Naddniprians'ka and Eastern Ukraine).


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ОСНОВНI-АСПЕКТИ-ЗЕМЕЛЬНОЇ-ПОЛIТИКИ-УРЯДУ-ПАВЛА-I-НА-ТЕРИТОРIЇ-ПРАВОБЕРЕЖНОЇ-УКРАЇНИ

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ОСНОВНI АСПЕКТИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ПОЛIТИКИ УРЯДУ ПАВЛА I НА ТЕРИТОРIЇ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ОСНОВНI-АСПЕКТИ-ЗЕМЕЛЬНОЇ-ПОЛIТИКИ-УРЯДУ-ПАВЛА-I-НА-ТЕРИТОРIЇ-ПРАВОБЕРЕЖНОЇ-УКРАЇНИ (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
19 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
8 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
9 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
9 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
9 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
10 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ОСНОВНI АСПЕКТИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ПОЛIТИКИ УРЯДУ ПАВЛА I НА ТЕРИТОРIЇ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones