Libmonster ID: UA-3638

Заглавие статьи ОСВІТА В УКРАЇНІ ПІД ЧАС НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (НА МАТЕРІАЛАХ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
Автор(ы) С. А. Беллецца
Источник Український історичний журнал,  № 3, 2010, C. 78-91

У статті проаналізовано ситуацію у сфері освіти в Генеральній окрузі Дніпропетровськ із точки зору діалектики наказів німецьких керівників та заходів, що їх уживали місцеві допоміжні адміністративні структури. Показано, як в освітній галузі втілювались основні риси національної (расової) та соціальної політики окупантів.

В одному зі звітів, датованому вереснем 1942 р., голова політичного відділу Східного міністерства Третього райху О. Бройтігам зробив цікаве зауваження: "Неузгодженість німецької політики в Україні особливо вражає спостерігача. Кожна округа дотримується, так би мовити, своїх власних директив, які іноді стосуються навіть найменших деталей". Безладність заходів на освітній ниві була такою, що чиновник райху назвав її анархією, обумовленою великою мірою тим, що гітлерівцям було складно знайти вірних союзників серед української інтелігенції1.

Основні напрями нацистської політики, котра стосувалася шкіл та освіти загалом на окупованих територіях, було досліджено у багатьох працях, у тому числі й з погляду зіткнень між різними внутрішніми угрупованнями нацистського режиму щодо цієї проблеми2. Однак, на наш погляд, бракує аналізу їх практичної реалізації з точки зору діалектики наказів німецьких керівників і заходів, проведених місцевими адміністративними структурами. У даній статті буде проаналізовано освітню політику в генеральній окрузі Дніпропетровськ та з метою надати цій темі глибини показано, як у ній втілювались основні риси національної (расової) й соціальної політики гітлерівців.

А. Розенберг і Е. Кох

Найголовнішою метою окупації України, щодо якої не було розходжень у поглядах між нацистськими очільниками, визначалася експлуатація її сільськогосподарського й економічного потенціалу у воєнних цілях і, у другу чергу, розвиток німецької колонізації, адже в майбутньому саме поселенцями з райху передбачалося замінити місцеве слов'янське населення3. Коли ж ішлося про те, як від теоретичних планів перейти до їх практичної реалізації, то верхівка Третього райху розподілилася на дві частини: непримиренно-расистську, сегрегаціоністську, виразником якої був Еріх Кох, та іншу, представлену міністром східних окупованих територій Альфредом Розенбергом. Щодо останнього, то він походив із німецької сім'ї, котра проживала в Естонії. Наприкінці Першої світової війни перебрався у


Сімоне Аттіліо Беллецца - доктор філософії (спеціалізація: історія), стипендіат Вищої школи історії департаменту історичних досліджень Університету Республіки Сан-Марино (Читта-ді-Сан-Марино, Республіка Сан-Марино). E-mail: sabellezza@gmail.com

Переклад з італійської - Ірина Кащей.

стр. 78

Німеччину, де присвятив себе вивченню східноєвропейських аспектів расової тематики, дійшовши, зрештою, висновку, що росіян можна перемогти тільки за допомогою інших слов'янських народів, особливо українців, які, на його думку, зберегли у своїх жилах дещицю арійської крові, занесеної варягами у ранньому середньовіччі4.

Ця розбіжність у поглядах відбивалась також на освітній політиці, запроваджуваній кожною з двох течій. Е. Кох, котрого надихали вкрай відверті расистські заяви А. Гітлера, був переконаний, що освіту населення України треба звести до мінімуму, адже воно, будучи расово нижчим від німців і зазнавши непоправного впливу більшовизму, все одно приречене на зникнення через кілька десятиліть5. За планами ж А. Розенберга, створення освітньої системи для українців мало слугувати, крім здобуття підтримки з боку населення, ще й формуванню спеціалізованого персоналу (робітники, медсестри, агрономи), який був потрібен для реалізації воєнних цілей райху.

Циркуляром Східного міністерства наказувалося створити загальноосвітні курси тривалістю 7 років, після закінчення яких ті, хто продемонстрував успіхи у навчанні, могли вступати до 3 - 4-річної школи для здобуття вищої кваліфікації. Документом встановлювалась обов'язковість шкільної освіти для всіх дітей та виключне використання у ній української мови, звичайно, з антиросійською метою6. Школа мала плекати серед українців вдячність райху; водночас чітких намірів щодо можливостей вивчення німецької мови не було.

Зі свого боку Е. Кох, котрий формально підпорядковувався очільникові Східного міністерства А. Розенбергу, у першому ж наказі розпорядився закрити всі освітні інституції у грудні 1941 р.7 Проте як у теорії, так і на практиці рішення впроваджувати у життя ці директиви чи ігнорувати їх залишалося за генеральними комісарами п'яти регіонів (генеральних округ) райхскомісаріату Україна - вони були справжніми диктаторами в межах останніх.

Генеральна округа Дніпропетровськ

На відміну від західних-регіонів, Дніпропетровська область не зазнала військового адміністрування. Перехід на цивільне управління, призначений на 1 вересня 1941 р., стався через кілька днів після оволодіння гітлерівцями обласним центром (25 серпня), і ще до того, як уся територія, котра мала стати генеральною округою Дніпропетровськ (нім. Generalbezirk Dnjepropetrowsk), була зайнята вермахтом. На посаду генерального комісара було призначено колишнього члена СА К. Зельцнера, котрий зробив кар'єру в гітлерівській Націонал-соціалістичній робітничій партії Німеччини (нім. Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP; у 1933 - 1945 рр. правляча партія Третього райху), досягши посади крайсляйтера (голови округу) й депутата райхстагу (лютий 1932 р.)8. В одному зі звітів місцевий підрозділ айнзатцпітабу А. Розенберга характеризував його як урівноважену та рішучу людину, котра переймається передусім тим, як здобути підтримку місцевої інтелектуальної еліти, без якої, на його думку, неможливо керувати регіоном9. Із цього можемо констатувати, що позиція К. Зельцнера була ближче до "проукраїнських" поглядів А. Розенберга, аніж до позиції Е. Коха.

стр. 79

Заснування місцевих адміністративних органів відбулося надзвичайно швидко - уже 2 вересня 1941 р. було створено українську допоміжну управу міста Дніпропетровська10, за якою з'явилася аналогічна окружна. Це було винятковим явищем для окупаційного адміністративного апарату, оскільки зазвичай українським співробітникам не довірялися посади вище бургомістра (тобто, мера) окремих міст11. Складне завдання реорганізації освітніх інституцій лягло на плечі обласного комісара освіти - українця П. Козара.

Павло Антонович Козар народився у селі Широкому 12 лютого 1898 р. Здобувши середню освіту, у 1921 р. він переїхав до Дніпропетровська, щоб прослухати курс лекцій на історичному факультеті (1926 р. отримав диплом). Його науковим керівником став академік Д. Яворницький, котрий був також директором місцевого музею історії, в якому П. Козар працював упродовж року. З 1926 р. до 1929 р. він навчався в аспірантурі. Темою його дисертації, опублікованої того ж 1929 р., було населення берегів Дніпра у ХІХ-ХХ ст., дніпровська лоцманська служба12. Після повернення до роботи в музеї (1931 р.) П. Козар постійно зазнавав утисків із боку сталінського режиму за свій "націоналізм". Зрештою, він був усунутий від роботи в музеї й місцевому університеті та змушений був працювати вчителем у провінції13. Отже, така біографія, з погляду нацистів, ідеально підходила для керівника освітніх інституцій області. Адже окупанти довіряли тим, хто не підкорився радянській владі й на собі відчув репресії 1930-х рр.

Як свідчить звіт П. Козара К. Зельцнеру від 11 вересня 1941 р., відділ освіти окружної адміністрації складався з 25 осіб і трьох внутрішніх підвідділів - школи, підготовки вчителів та позашкільної діяльності. Останньому закладу підпорядковувалися обласні музей історії (директором котрого було призначено П. Козара), історичний архів, бібліотека, колишній музей Жовтневої революції, а також різні асоціації й інспекція релігійних культів14.

Перед приходом німців на Дніпропетровщині нараховувалося 1388 шкіл, готових до нового навчального року, 307385 учнів та 110076 учителів. В очікуванні реорганізації освітніх інституцій згідно з нацистськими директивами, які почали видаватися тільки у 1942 р., було вирішено залишити успадковану від радянської влади систему. Навчальний курс, як і раніше, був розрахований на 10 років початкової й середньої освіти.

Якщо більш точну оцінку чисельності шкіл (згідно зі статистикою 1942 р., вона зменшилася до 763, із котрих 50 було у самому Дніпропетровську15) дати важко, то принаймні можливо детальніше розглянути програми курсів. Наприклад, в одній зі шкіл обласного центру до основних предметів (українська мова, математика, історія, фізичне виховання) було додано також вивчення німецької та російської мов, географії, природничих наук, починаючи з третього класу, фізики - з шостого, хімії - з сьомого й, нарешті, астрономії - в останньому. Окрім коригування програми з історії й літератури у націоналістичному та пронімецькому ключі, основна схема в основному залишилася тією ж, якою користувалися радянські школи16. Цікавим фактом є запровадження вивчення російської мови як іноземної у здебільшого російськомовному місті й заміна німецькою французької, котру найчастіше вивчали у школах доти17. Мінімальна зарплата вчителя становила 360 крб для викладача без університетського диплома, максимальна -

стр. 80

800 крб для дипломованого педагога, котрий мав 18 годин навантаження на тиждень, тоді, як директори шкіл могли отримувати до 1000 крб. на місяць18.

У селах становище було складнішим. Наприклад, в Іванівському районі, у східній частині області, у січні 1942 р. працювали лише класи перших чотирьох років навчання, і дуже часто вчителі залишали свої робочі місця через те, що не могли вижити на зарплату, або тому, що її просто не виплачували. Місцева адміністрація дозволила вчителям працювати в колгоспах (які також було збережено) у вільний від викладання час, щоби вони могли зводити кінці з кінцями19.

Однак суворі умови війни невдовзі втрутилися у цей хід подій: 13 грудня 1941 р. К. Зельцнер був змушений видати наказ про закриття всіх шкіл на карантин - через брак опалення й пов'язані з цим побоювання щодо поширення інфекційних хвороб. Учителям та старшим учням було запропоновано, за допомогою відділу праці, знайти собі інший вид діяльності20. Коли навесні наступного року поступово школам було дозволено повернутися до занять21, перед окупаційною адміністрацією постали інші численні проблеми.

Більша частина викладацького корпусу складалася із колишніх радянських учителів22. В очах окупантів вони були ненадійними і нездатними виконувати завдання, за виразом А. Розенберга, "заслужити собі покірну й некорисливу підтримку населення України"23. Учителі завжди вважалися дуже політизованою у більшовицькому сенсі меншиною і тому мали бути замінені або тими, хто виховувався у добільпіовицьку епоху, або ж антикомуністами за поглядами (особливо жертвами сталінських репресій)24. У Дніпропетровську поліцейські органи час від часу проводили чистки, намагаючись виявити колишніх членів компартії або комсомолу. Наслідком їх було різке зменшення штату педагогів25.

Надзвичайно високі штрафи накладалися на тих батьків, котрі, налякані насильницькою відправкою людей у Німеччину, не хотіли віддавати дітей до школи, щоби ті не потрапили у жорстокі лабети акцій із набору "трудового контингенту"26. Зокрема на обов'язковості навчання у школі наголошувалося під час широкої пропагандистської кампанії, яка охоплювала всі без винятку газети27.

Іноді для того, щоб зміцнити відчуття належності до школи, учні мали співати національний український гімн перед початком занять, навіть якщо погляди гітлерівського керівництва, котре побоювалося спалаху самостійницьких настроїв, були щодо цього іншими28.

Великі труднощі викликав підбір навчального матеріалу, придатного для використання під час занять. Надзвичайно поширеними були, зокрема, невеликі журнали для школярів та вчителів, а також виступи і портрети фюрера. Радянські підручники не могли використовуватися через великий ступінь інфільтрації більшовицькою ідеологією, яка містилася навіть у навчальних виданнях з арифметики. Іноді все-таки доводилося їх брати, вирвавши найбільш незручні сторінки, але по всій Україні було знищено понад 2 млн. книжок, через що учні нерідко навчалися за конспектами, а для вправ у читанні використовували нацистські газети, чекаючи (як виявиться - марно), поки у райху віддрукують нові посібники29.

стр. 81

Фольксдойче

Починаючи з 1943 р. за новими підручниками могла навчатися лише меншість учнів - німці за походженням, яких на Дніпропетровщині налічувалося понад 76 тис.30 їх доля теж була пов'язана з нацистською теорією - як представники "арійської раси", вони мали право на особливе ставлення, котре мало на меті повністю відродити в них усі особливі риси, пов'язані з походженням, та викоренити негативний вплив більшовизму. Із цього погляду освітня політика відігравала ключову роль.

Фактично у 1930-х рр. німецька етнічна меншина була однією з найголовніших мішеней сталінських переслідувань. Адже саме освітні заклади для німців вважались осередками формування антибільшовицької опозиції - як на рівні потужних освітніх інституцій, так і сільських шкіл31.

Під час окупації етнічні німці (фольксдойче; нім. Volksdeutsche) мали право на окрему від української систему освіти, але водночас не могли змішуватися з ровесниками із самого райху (райхсдойче; нім. Reichsdeutsche), для котрих діяли правила нацистської шкільної системи. Програми початкових шкіл (фольксшуле; нім. Volksschule), а також професійних навчальних закладів (фахшуле; нім. Fachschule), які складалися з чотирьох основних компонентів (сільське господарство, торгівля, управління й домашнє господарство для дівчат), мали на меті сприяти поступовій асиміляції учнів з їх ровесниками на історичній Батьківщині. Особлива увага приділялася розвиткові патріотизму - за допомогою спеціальних програм, журналів і звичного співу національного гімну перед початком уроків32. Райхскомісар Е. Кох у 1943 р. уклав угоду з двома видавництвами - у Білефельді та Франкфурті-на-Майні, котрі мали свої філії у Дніпропетровську, про постачання підручників для етнічних німців України. Проте друк навчальної літератури українською мовою відкладався на невизначений термін через брак коштів33.

Східне міністерство було не єдиним у намаганнях охопити етнічних німців освітою. Благодійний заклад "Допомога німецькому народові у зимову пору" (нім. Winterhilfswerk des Deutschenvolkers), створений спочатку для збору пожертвувань для підтримки населення райху під час зими 1941 - 1942 рр., зумів організувати дитсадки, зібрати одяг, книжки й музичні інструменти для школярів. І ніхто не переймався тим, що здебільшого це добро було реквізоване в місцевих або французьких євреїв34.

Серед партійних організацій найактивнішою у регіоні було Управління по роботі з фольксдойче (нім. Volksdeutsche Mittelstelle), яка в основному займалася підтримкою громад меннонитів, що мали розгалужену мережу релігійних шкіл по всій Україні35. Проект переучування етнічних німців не мав, однак, подальшого розвитку - дуже невтішні економічні наслідки першого року окупації переконали гітлерівців спрямувати більше зусиль на реформу освітніх структур для місцевого українського населення.

стр. 82

Поворот восени 1942 p.

Одним із чинників особливого роздратування нацистських очільників були жалюгідні результати сільськогосподарської галузі, адже за всіма розрахунками, Україна мала стати житницею, здатною постачати райху та вермахту всі види аграрної продукції, якої вони гостро потребували36. У серпні 1942 р. А. Розенберг спробував виправити становище, запланувавши створення двох дослідницьких та освітніх інститутів у галузі сільського господарства. Один із них планувалося відкрити в Миколаєві (для півдня й заходу країни), а другий - у Дніпропетровську (для потреб східної частини)37. 31 серпня 1942 р. від Е. Коха у генеральну округу надійшла скарга на інституції, які не дотримувалися німецьких директив38. Після цього 24 жовтня того року було видано наказ про закриття всіх навчальних закладів. Відтак незважаючи на формальну перемогу А. Розенберга, який вирвав у фюрера згоду щодо необхідності існування шкіл, негласна суперечка між двома угрупованнями нацистської верхівки закінчилася тріумфом Е. Коха, на котрого саме й покладалося завдання провести відповідну реформу39.

14 грудня 1942 р. зібрання голів департаментів сільського господарства райхскомісаріату Україна (нім. Landwirtschaftsftirer) дійшло висновку, що для розвитку галузі конче потрібно щонайменше на 1000 осіб більше агрономів та інших спеціалістів, і висловилося щодо необхідності відкриття відповідних трирічних навчальних закладів, які б забезпечили підготовку кадрів різної спеціалізації40.

У генеральній окрузі Дніпропетровськ, можливо, через стан здоров'я генерального комісара К. Зельцнера, що суттєво погіршився та відривав його від роботи41, освіта реформувалася згідно з вказівками Східного міністерства. Було засновано чотирирічну початкову школу, до котрої записувалися у 6 або 7 років. її нова програма значно скорочувалася порівняно з попередніми: щороку всього 40 годин виділялося на викладання української (або російської) мови, ЗО - математики, 15 - німецької мови, 20 - історії, по 10 - географії та природничих наук. Таким чином, вивільнявся максимально можливий час для практичних занять на сільськогосподарських і промислових підприємствах. Потім було відкрито інші школи з чотирирічним терміном навчання для медичного персоналу й ветеринарів та шестимісячні курси для неспеціалізованих професій42.

Підготовка агрономів, потрібних для проведення аграрної реформи, координувалася центральною Земською установою з питань сільськогосподарської дослідницької й освітньої діяльності при райхскомісарі України (нім. Landesamt fur das Landwirtschaft Forschungs - und Ausbildungwesen beim Reichkommissar fur die Ukraine), яка мала три відділи - дослідницький, підготовки місцевого населення та освітніх інституцій для етнічних німців43. У цьому випадку так само складно навести точні цифри щодо кількості відвідувачів зазначених шкіл. З оголошення про вступний конкурс до одного такого навчального закладу Дніпропетровська можна дізнатися, що він був готовий прийняти 40 - 60 молодих людей української національності у віці від 18 до 22 років. Від абітурієнтів вимагалася "чистота характеру, хороше здоров'я, любов до порядку, жвавий розум", селянське походження та мінімальні навички (вміти читати, писати й рахувати)44. Інститут сільськогосподарської економіки в Ерастівці - містечка в районі

стр. 83

П'ятихаток, на півночі регіону - пропонував різні курси для майбутніх агрономів. Звичайний було розраховано на 18 тижнів (162 години занять), під час яких учні мали змогу дізнатися про прийоми вирощування пшениці, інших злаків, льону і лікарських трав (по 10 годин), коренеплодів (9 годин), бобових культур (б годин) та кукурудзи (20 годин)46.

В аналогічному закладі у Кривому Розі навчалося 65 студентів-агрономів. Найстаршим із них було по 35 років (13 осіб); 35 із них становили жінки, які навчалися в окремій від чоловіків будівлі46. Безумовно, у даному разі йдеться про винятковий випадок, оскільки за циркуляром, згідно з яким проводилася реформа, тільки 25% студентів могли становити жінки. У документі також встановлювалися дати початку й закінчення навчального року (1 вересня і 31 травня), а також містився наказ про створення закладів із підготовки осіб робітничих спеціальностей47. Із запізненням, але для останніх теж було створено координаційні центри в Миколаєві й Дніпропетровську, та під керівництвом референта Східної України Гуттена відкрилися численні навчальні заклади з підготовки робітників48. У Кривому Розі - важливому промисловому центрі - абітурієнтів (вік яких встановлювався у межах від 14 до 18 років) обіцяли забезпечити житлом, харчуванням і спецодягом49 - щоб утримати необхідну кількість, треба було створити для майбутніх учнів кращі та стабільні умови життя.

Реформа освітньої системи, така, котрою її бачив Е. Кох, перетворила радянські ніколи на структури, де формувалися кадри робітників, потрібні для використання у воєнних цілях - програми гуманітарних дисциплін підпорядковувалися завданням пропаганди, а робітнича спеціалізація ставала найважливішим предметом.

Університети й дослідницькі центри

Вищі навчальні заклади (ВНЗ) регіону стали жертвами і водночас учасниками аналогічних процесів. Університет та політехнічний інститут Дніпропетровська впродовж 1930-х рр. великою мірою було охоплено сталінськими репресіями. Тільки протягом 1933 р. університети трьох найбільших міст України - Києва, Харкова й Дніпропетровська - втратили до 270 професорів50. Незважаючи на чистки, значимість і стратегічна важливість досліджень, котрі проводились у Дніпропетровську, були такими, що до цих закладів прибула спеціальна радянська евакуаційна комісія, яка займалася вивезенням учених та устаткування перед приходом нацистів51. Частина викладачів та студентів, котрі не змогли евакуюватися, перейшли до боротьби з гітлерівцями, увійшовши до складу партизанських загонів52.

Наказ про те, щоб якнайбільше використовувати технології й дослідницькі інституції окупованих земель, було віддано безпосередньо А. Гітлером, ним широко користувалися нацистські чиновники53. Крім вищих навчальних закладів сільськогосподарського профілю, інтерес окупантів також викликав престижний гірничопромисловий інститут у Дніпропетровську54. Він вважався одним із кращих на той час ВНЗ, здатним позмагатися з аналогічними закладами райху, та мав безпосереднє відношення до рентабельного видобутку вугілля на шахтах Донбасу. За радянських часів цей заклад набирав студентів зі всіх куточків країни,

стр. 84

включаючи Урал і Кавказ, мав великий ботанічний сад, цінні мінералогічні й геологічні колекції та величезну бібліотеку55. Хоча в перші часи окупації умови для роботи дослідницьких інституцій були незадовільними56, нацисти заходилися до їх реформування. Як свідчив 16 червня 1942 р., після розмови із К. Зельцнером, Браун (службовець відомства А. Розенберга) - день, коли німці зможуть обійтися без допомоги української інтелігенції, був ще неблизьким. І допоки він не наступив, її слід використовувати у власних цілях. Загалом, продовжував Браун, технічна освіта сама по собі не була ані гарною, ані поганою - німцям важливо лише контролювати її результати. До того ж, прийом українців на роботу до дослідницьких інституцій міг бути використаний і з метою пропаганди37.

Відновлення роботи університетів було дуже швидким: 26 вересня 1941 р. відкрився Дніпропетровський державний університет, 6 жовтня -політехнічний інститут58. Зберігся статут першого закладу, з котрого можна дізнатися, що університет складався з шести факультетів, на які могли вступати студенти з середньою освітою, не молодші 17 років, української або німецької національності; євреї не могли бути ані студентами, ані викладачами; під час вступу треба було сплатити університетські збори; для найкращих студентів передбачалася стипендія. Термін навчання (5 років) поділявся на два семестри, після його завершення належало захистити диплом. Університетська ієрархія мала чотири щаблі (викладач, асистент, доцент та професор). Визначалися адміністративні посади: ректор, проректор і декани факультетів (призначалися ректором). Передбачалася також рада університету, яка мала консультативні функції; її членами були всі професори, доценти та завідувач бібліотеки59.

Вступна кампанія до закладу тривала від 31 жовтня по 1 листопада й широко рекламувалася за допомогою оголошень, розвішаних по місту60. Нижче наводимо таблицю з одного із внутрішніх документів університету, датованого 11 листопада 1941 p., з котрої видно, скільки студентів здобували вищу освіту за звичайними спеціалізаціями і на двох додаткових курсах (німецька мова та фармацевтика)61:

Спеціальність

1 курс

2 курс

3 курс

4 курс

5 курс

Загалом

історія та географія

73

37

13

15

10

148

філологія

120

82

42

1

2

247

фізика та математика

34

24

17

17

5

97

хімія

23

5

8

4

21

61

біологія

63

6

12

18

14

113

сільське господарство

52

14

24

12

9

111

іноземні мови

30

28

14

19

0

91

медицина

514

135

114

127

138

1028

фармацевтика

311

22

7

12

0

352

курс із фармацевтики

313,

 

 

 

 

313

курс німецької мови

645

 

 

 

 

645

Загалом

 

 

 

 

 

3206

стр. 85

У політехнічному інституті 35 студентів навчалися за спеціальністю "будівельна інженерія", 64 - "металургійна інженерія", 58 - "шахтна інженерія", загальна кількість становила 269 осіб на п'яти курсах62. Це досить немала чисельність, особливо, якщо взяти до уваги, що вартість навчання була загалом високою, а найдорожчим став курс із медицини (500 крб. на рік)63. Значна кількість студентів саме цієї спеціальності пояснювалася потребою гітлерівців у медичному персоналі як для фронту, так і тилу.

Переглядаючи перелік викладачів, можна помітити їх тісний зв'язок із владними посадами місцевого управління, підконтрольного окупантам: два ректори - біолог І. Рожин в університеті й геолог К. Татомир у політехнічному інституті, хоча і не належали до місцевої адміністрації, але керівником обласної управи, котрий їх формально призначив, за пропозицією П. Козара, був інженер Олійниченко - також університетський викладач64.

Свою діяльність на посаді ректора університету І. Рожин розпочав з оголошення 30 жовтня 1941 р. конкурсу на заміщення 36 вакансій із різних предметів65. Після радянської евакуації в глиб території СРСР, а також масових розстрілів гітлерівцями єврейського населення Дніпропетровщини, які відбулися 4 й 13 жовтня 1941 р.66 (серед страчених було і 28 викладачів-євреїв, що не змогли покинути місто)67 викладацький склад значно скоротився. Конкурс відбувся 27 листопада. Серед його переможців були той же П. Козар (на кафедру історії України), етнічні німці - міський комісар охорони здоров'я Станкевич (на кафедру неврології) та публіцист найбільшого регіонального видання Циммерман (на кафедру загальної літератури), а також українець, директор відділу народної культури Дніпропетровська І. Зеленський (на кафедру загальної історії)68.

Біографія останнього видається особливо цікавою. Він народився 6 січня 1885 р. в одному із сіл Полтавської області. Навчався у ліцеї в Лубнах, потім - у Київському університеті, де отримав диплом з історії й спеціалізувався з педагогіки. Із 1921 р. він викладав у сільській школі, але потім через сталінські чистки перестав учителювати (1931 - 1933 рр.). Згодом знову почав працювати у Кривому Розі, а з 1937 р. - у Дніпропетровську69. Хоча І. Зеленський деякий час і працював у Київському університеті, йому не вистачало наукового досвіду для перемоги в конкурсі викладачів. Однак комісія вирішила у винятковому порядку зарахувати кандидатові всі звання й публікації та оголосила його переможцем70. Причини для цього зарахування з'явилися тільки під час засідання, на котрому І. Зеленському було присвоєно науковий ступінь доктора історичних наук.

16 лютого 1942 р. ректор І. Рожин встановив нові критерії щодо надання найвищого в радянській системі наукового ступеня - доктора наук71, а 16 березня було призначено іспити на його отримання кандидатами з різних дисциплін. Обговорення, як свідчить протокол засідання, відбулося 30 березня й мало характер справжньої публічної події, на котру було запрошено найвищих посадовців місцевої адміністрації72. До складу комісії, очолюваної ректором університету, входив також П. Козар - як представник окружної управи. Цікаво, що він також фігурував у переліку кандидатів на звання доктора наук. Дискусія пройшла без жодних перешкод, і П. Козар та Циммерман отримали це звання. Складності почалися, коли перейшли до питання про викладача І. Зеленського. Комісія встановила, що кандидатові бракувало публікацій і наукового досвіду для отримання зазначеного

стр. 86

ступеня, але тут втрутився П. Козар, котрий нагадав присутнім, що слід належним чином поцінувати заслуги останнього як націоналіста й жертви більшовицької системи. Отже, кінцеве рішення було ухвалене на користь І. Зеленського - не в останній мірі через його "громадянські заслуги"73. Мабуть, привабливість академічного ступеня була високою, тому що вже у червні 1942 р. бургомістр Дніпропетровська - Соколовський, який за радянських часів був інженером, висунув свою кандидатуру та у тому ж місяці отримав науковий ступінь74.

Історичні дисципліни у Дніпропетровському університеті викладали головним чином прихильники української національної ідеї. Окрім П. Козара й І. Зеленського, у 1942 р. закінчив аспірантуру і став працювати лаборантом на кафедрі історії перекладач ректора Я. Самотовка, котрий був членом ОУН75. П. Козар- у межах своєї компетенції намагався українізувати навчальний процес. Так, він видав розпорядження про те, що єдиною мовою викладання в університеті є українська, звільняючи всіх, хто розмовляв російською, а такий предмет, як "російська література", зробив частиною ширшої дисципліни - "загальної літератури"76. Його погляди відобразилися також у науковій діяльності. У статті "Вірші й історичні сюжети Т. Г. Шевченка"77. П. Козар подав історію України крізь призму творів національного поета, змальовуючи образ рідної країни як держави, використовуваної іноземцями - чи то монгольськими ордами, поляками-католиками, а чи російськими солдатами Петра І. Справжніми ж носіями української автентичності автор уважав козаків, котрі були у центрі уваги його наукових праць, особливо гетьмани Б. Хмельницький та І. Мазепа. Незважаючи на війну П. Козару вдалося у жовтні 1942 р. організувати археологічну експедицію на береги Дніпра, щоби продовжити власні дослідження78. Однак невдовзі його було звільнено із посади комісара освіти. Короткий час він обіймав керівний пост в Асоціації самодопомоги Дніпропетровська79, проте і ця організація відмовилася вважати його своїм співробітником та платити йому зарплату, коли він у березні 1943 р. поїхав у чергову експедицію80. Ці знаки політичної недовіри, можливо, були обумовлені тим, що переконання націоналіста П. Козара погано узгоджувалися із зусиллями з реформування освітньої системи, яких прагнула окупаційна влада. Відтак останній вирішив перебратися на захід, у тому числі й для того, щоб уникнути зустрічі із радянською владою. 24 квітня 1943 р. він помер від хвороби у Польщі81.

Певний час університет мав особливі привілеї: його співробітників у разі затримання часто відпускали на волю; для викладачів було отримано певну кількість квартир; студентам видавалися спеціальні перепустки для вільного пересування містом і відвідування лекцій82. Зарплата була дуже високою: від 500 до 700 крб у лаборанта, 1080 - доцента, до 2250 - у завідувача кафедри та 2800 - ректора83.

Восени 1942 р., незважаючи на вимоги не припиняти заняття, особливо для медичних спеціальностей84, було прийняте рішення закрити університет, дозволивши діяльність тільки- політехнічного інституту, установи якого працювали у воєнних цілях та в тій частині, що стосувалася використання потенціалу сільського господарства85. Офіційно Дніпропетровський університет було закрито 31 грудня 1942 р.86 На допомогу його викладачам, які залишилися без роботи, у січні 1943 р. прийшла міська адміністрація. Так, було організовано кооперативи із землеробства на вільних територіях,

стр. 87

котрі належали дніпропетровському комунальному господарству. Окремий кооператив було створено спеціально для доцентів, яким надали великі ділянки землі з правом користування чотири роки87. Проте це, звичайно, не могло замінити їм втраченого привілейованого становища.

Підсумки. Ставлення населення

Таким чином, у царині освітньої політики, запроваджуваної нацистами, вирізняються два періоди - від початку окупації й до осені - зими 1942 р., і другий, що завершився із радянським відвоюванням території Дніпропетровської області. Якщо у перший рік після приходу гітлерівців місцева влада взяла за основу радянську систему освіти і намагалася реформувати її в потужному націоналістичному ключі (й це підтримувала окупаційна адміністрація), то після літа 1942 р. зміни у військово-політичній ситуації справили потужний вплив на подальший розвиток шкіл та університетів. Приблизно впродовж року Дніпропетровська область мала систему освіти, яка, зазнаючи певного впливу з боку німецького нацизму й українського націоналізму, мала змогу надавати частині населення повну освіту від початкових шкіл до університету - досить рідкісна можливість на окупованих східних територіях88.

Продовження війни, що спричиняло дедалі більшу потребу у відповідній продукції та сировині, а у генеральній окрузі Дніпропетровськ ще й збіглося з погіршенням стану здоров'я генерального комісара К. Зельцнера, що не дозволяло йому продовжувати відповідну політику, з осені 1942 р. обернулося тим, що втілювана на практиці нацистська расова теорія охопила й систему місцевої освіти, скоротивши її до мінімуму.

Через брак відповідних джерел зрозуміти, як цю зміну сприйняло населення, є однією з найскладніших проблем. Тільки деякі документи окупантів допомагають пролити світло на це питання. Наприклад, зі звіту від 24 липня 1942 р. можна дізнатися, що значна частина жителів виступала проти сильного націоналістичного впливу, котрий характеризував освітні установи в регіоні з достатньо великою російськомовною громадою89.

Уже згадуваний О. Бройтігам свідчив, що восени 1942 р. до школи прийшло набагато менше дітей, ніж у радянський період, і стверджував, що німецька влада не повинна була протистояти цій тенденції90.

Зрештою, звіт від 14 травня 1943 р.91, за кілька місяців до приходу радянських військ, звертав увагу у першу чергу на молодь Дніпропетровщини. За словами автора документа, який посилався на думку деяких учителів, молоді українці, особливо ті з них, котрі деякий час училися за радянського режиму, були непривітними та егоїстичними. Отже, слід було їх цілком перевиховати, але вчителям це не вдалося. Освітній системі бракувало також зв'язку з ринком праці, особливо фізичної. Молоді гостро не вистачало можливостей проводити дозвілля й займатися спортом, незважаючи на численні заклики щодо цього, робить висновок автор звіту.

Молоді люди великою мірою були залякані примусовим вивезенням на роботу до райху і пригнічені більш скрутним, ніж за радянських часів, становищем. Менше стало можливостей навчатися, а, отже, і поліпшувати економічні та соціальні умови свого життя. Через це переважна частина молоді

стр. 88

сповідувала пробільшовицькі настрої, підтримувані також наближенням радянських військ. Розчарувавши молодих українців, нацистська освітня політика зазнала невдачі у своєму прагненні здобути підтримку місцевого населення. Ба більше, своїми заходами гітлерівці навіть зробили певний внесок у поглиблення патріотичних почуттів щодо СРСР.

-----

1 Bundesarchiv Berlin (далі - ВАВ). - R6/70/84 - 87.

2Mulligan T.P. The Politics of Illusion and Empire. German Occupation Policy in the Soviet Union, 1942 - 1943. - New York; Westport; London, 1988. - P. 61 - 72; Jerabek B. Das Schulwesen and die Schulpolitik im Reichskommissariat Ukraine 1941 - 1944. Im Lichte deutscher Dokumente. - Miinchen, 1991. - S. 48 - 59; Коваль М. В. Україна в другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939 - 1945 рр.). - К., 1999. - С. 231 - 236.

3Lower W. Nazi-Empire Building and the Holocaust in Ukraine. - The University of Carolina Press, 2005. - 307 p.

4Cecil R. The Myth of the Master Race: Alfred Rosenberg and Nazi Ideology. -Batsford; London, 1972.

5Коваль М. В. Указ, праця. - C. 31 - 236.

6Jerabek B. Op. cit. - S. 240.

7Борисов Г. А. Неизвестньїй Днепропетровск // Спадщина: Ювілейний збірник до 75-річчя Державного архіву Дніпропетровської області. - Дніпропетровськ, 1999. - С. 191.

8 Deutsches Biographisches Archiv. Neue Folge bis zur Mitte des 20. Jahrhundert. -Miinchen, 1998. - K.222 - 224.

9 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф.3676. - Оп. 1. - Спр. 232. - Арк. 22.

10 Державний архів Дніпропетровської області (далі - ДАДО). - Ф. Р-2276. -Оп. 1 - Спр. 1. - Арк. 3.

11Dallin A. German Rule in Russia 1941 - 1945. A Study of Occupation Policies. -London; Basingstoke, 1981. - P. 93.

12 Перевид.: Козар ПА. Лоцмани дніпрових порогів: Історичний нарис. - Дніпропетровськ, 1996. - 96 с. Про П. Козара див.: Чабан М. Літописець дніпропетровського лоцманства // Бористен. - 1998. - N 1; Козар П. А. // Чабан М. Діячі Січеславської "Просвіти" (1905 - 1921): Біобібліограф, словник. -Дніпропетровськ, 2002. - С. 244 - 246.

13 ДАДО. - Ф. Р-4398 - Оп. 1. - Спр. 51 - Арк. 145 - 179, 201.

14 Там само. - Ф. Р-2443. - Оп. 1. - Спр. 9. - Арк. 1 - 3.

15 Там само. - Спр. 64. - Арк. 25.

16 Там само. - Ф. Р-2276. - Оп. 1. - Спр. 131. - Арк. 47 - 73.

17Jerabek B. Op. cit. - S.91 - 93.

18 ДАДО. - Ф. Р-2276. - Оп. 1 - Спр. 1. - Арк. 40 - 43.

19 ВАВ. - R6/307/11 - 12.

20 ДАДО. - Ф. Р-2276. - Оп. 1. - Спр. 28. - Арк. 101.

21 Там само. - Ф. Р-2311. - Оп. 1. - Спр. 19. - Арк. 102.

22 Там само. - Спр. 29. - Арк. 41.

23 ВАВ. - R6/403/17.

24Shapoval J. La dirigenza polltica ucraina e il Cremlino nel 1932 - 33: i coautori della carestia // La morte della terra. La grartde "carestia" in Ucraina nel 1932 - 33. A cura di Gabriele de Rosa e Francesca Lomastro. Vicenza, 16 - 18 ottobre 2003. - Roma, 2004. - P. 114.

25Коваль М. В. Доля української культури за нового порядку (1941 - 1944 рр.) // Укр. іст. журн. - 1993. - N 11/12. - С. 28.

стр. 89

26 Про Дніпропетровщину див.: Немец Р. Ф., Яценко Н. В. К вопросу об истории угона советских граждан на работы в Германию 1941 - 1943 гг. - Днепропетровск, 2005; Ткаченко В. Г. Становище остарбайтерів в Німеччині // Спадщина. - С. 163 - 188.

27 Див. напр.: Дніпропетровська газета. - 1942. - N 42 (110). - 20 лютого. - С. 2.

28 ДАДО. - Ф. Р-2276. - Оп. 1. - Спр. 131. - Арк. 6.

29 Там само. - Арк. 7; Ф. Р-2311. - Оп. 1. - Спр. 19. - Арк. 44; Ленська В., Фашистська шкільна політика на окупованій території України // Укр. іст. журн. -1990. - N 10. - С. 82.

30Pohl J.O. Ethnic Cleansing in the USSR, 1937 - 1949. - Westport; London, 1999. -P. 44 - 45.

31Чирко Б. В. Національні меншини в Україні. - К., 1995. - С. 122 - 126; Ченцов В. В. Трагические судьбы. Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920-е - 1930-е годы. - Москва, 1998. - С. 99 - 100.

32 ДАДО. - Ф. Р-2311. - Оп. 1. - Спр. 19. - Арк. 45; BAB. - R6/403/2 - 3.

33 ЦДАВО України. - Ф.3206. - On.2. - Спр. 24 а. - Арк. 12, 19.

34 Там само. - Оп. 6. - Спр. 258. - Арк. 15 - 16, 28, 42.

35Gerlach H. Mennonites, the Molotschna and the Volksdeutsche Mittelstelle in the Second World War // Mennonites Studies. - Vol. 41. - N 3 (September 1986). - P. 4 - 9.

36Соті G. Terzo Reich e sfruttamento dell'Europa occupata // Italia Contemporanea. - N 209/210 (dicembre 1997 - marzo 1998). - P. 22 - 37.

37 BAB. - R6/403/18.

38 Ibid. - R6/403/38.

39 Див.: Reitllnger G. The House Built on Sand. The Conflicts of German Policy in Russia 1939 - 1945. - London, 1959. - P. 196 - 227.

40 BAB. - R6/403/93.

41 Ibid. - R6/305/59 - 62.

42 Ibid. - R6/403/44, 124 - 125.

43 ДАДО. - Ф. Р-2281. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 23 - 27.

44 Там само. - Арк. 30.

45 Там само. - Ф. Р-3407. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 7.

46 ВАВ. - R6/403/99.

47 ДАДО. - Ф. Р-2281. - Оп. 1. - Спр. 36. - Арк. 97.

48 ВАВ. - R6/403/145 - 146.

49 ДАДО. - Ф. Р-2311. - Оп. 1. - Спр. 5. - Арк. 5.

50Ченцов В. В., Голуб А. І., Лисан Е. М. Повернення із небуття. Документи і матеріали про жертви сталінського свавілля у Дніпропетровському університеті. -Дніпропетровськ, 1995. - С. 3 - 12.

51Jerabek В. Op. cit. - С. 106 - 107.

52 История Днепропетровского университета. - Днепропетровск, 1993. - С. 103 - 112.

53 ВАВ. - R94/9 (без пагінації).

54 Ibid. - R6/404/46.

55 Ibid. - R6/307/29.

56 Ibid. - R58/698/67.

57 Ibid. - NS30/170 (без пагінації).

58 История Днепропетровского университета. - С. 113; ДАДО. - Ф. Р-2443. - Оп. 1. - Спр. 4. - Арк. 31.

59 ДАДО - Ф. Р-4398. - Оп. 1. - Спр. 2. - Арк. 313 - 314.

60 Там само. - Ф. Р-2443. - Оп. 1. - Спр. 2. - Арк. 36.

61 Там само. - Арк. 123.

62 Там само. - Ф. Р-2306. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 2.

63 История Днепропетровского университета. - С. 114.

стр. 90

64 ДАДО. - Ф. Р-4398. - Оп. 1. - Спр. 3. - Арк. 2 - 3.

65 Там само. - Спр. 103. - Арк. 3.

66Круглов А. И. Энциклопедия Холокоста: Еврейская энциклопедия Украины. -К., 2000. - С. 37.

67 ДАДО. - Ф. Р-4398. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 28 - 29.

68 Там само. - Спр. 103. - Арк. 5.

69 Там само. - Ф. Р-2276. - Оп. 1. - Спр. 973. - Арк. 8, 19.

70 История Днепропетровского университета. - С. 119.

71 ДАДО. - Ф. Р-4398. - Оп. 1. - Спр. 103. - Арк. 1 - 2.

72 Там само. - Ф. Р-2276. - Оп. 1. - Спр. 107. - Арк. 136.

73 Там само. - Ф. Р-4398. - Оп. 1. - Спр. 103. - Арк. 19 - 38.

74 Там само. - Ф. Р-2276. - Оп. 1. - Спр. 973. - Арк. 9.

75 История Днепропетровского университета. - С. 114.

76 Там же. - С. 115 - 116; ДАДО. - Ф. Р-2443. - Оп. 1. - Спр. 2. - Арк. 125.

77 ДАДО - Ф. Р-4398. - Оп. 1. - Спр. 177. - Арк. 1 - 17.

78 Там само. - Ф. Р-2276. - Оп. 1. - Спр. 1808. - Арк. 112.

79 Там само. - Ф. Р-2443. - Оп. 1. - Спр. 9. - Арк. 95.

80 Там само. - Ф. Р-2280. - Оп. 2. - Спр. 227. - Арк. 6.

81 Див.: Козар П. А. Указ. праця Дніпропетровськ, 1996.

82 ДАДО. - Ф. Р-4398. - Оп. 1. - Спр. 2. - Арк. 28, 231.

83 Там само. - Ф. Р-2276. - Оп. 1. - Спр. 865. - Арк. 176 - 187.

84 Там само. - Ф. Р-2443. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 79.

85 ВАВ. - R94/9 (без пагінації).

86Болебрух А. Г., Квітка С. А. Дніпропетровськ: віхи історії. - Дніпропетровськ, 2001. - С. 183 - 184.

87 ДАДО. - Ф. Р-2276. - Оп. 1. - Спр. 1330. - Арк. 18 - 25.

88 Там само. - Ф. Р-4398. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 176.

89 ВАВ. - R58/698/68.

90 Ibid. - R6/70/86.

91 Ibid. - R58/224/176/178.

Mainly using the documents of collaborative administration, this article analyses the school policy of the Generalbezirk Dnjepropetrowsk during Nazi occupation of Ukraine. Differently from other regions, in Dnipropetrovs'k schools and even universities were allowed to re-open, thanks to the positive attitudes of the local Commissar, Claus Selzner, who was a supporter of Alfred Rosenberg's faction within the Nazi Party. A key figure of this system was the historian Pavlo Kozar, a victim of Stalinist repressions, later dismissed by the Nazi's because of his strongly national views. After the fall 1942, all universities and many schools were closed, following the more repressive politics of General Commissar Erich Koch, thus irremediably intimidating younger generations, who saw the Soviet educational system as a way of social promotion.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ОСВІТА-В-УКРАЇНІ-ПІД-ЧАС-НАЦИСТСЬКОЇ-ОКУПАЦІЇ-НА-МАТЕРІАЛАХ-ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ-ОБЛАСТІ

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Лидия БасмачContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Basmach

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ОСВІТА В УКРАЇНІ ПІД ЧАС НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (НА МАТЕРІАЛАХ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ) // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 04.09.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ОСВІТА-В-УКРАЇНІ-ПІД-ЧАС-НАЦИСТСЬКОЇ-ОКУПАЦІЇ-НА-МАТЕРІАЛАХ-ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ-ОБЛАСТІ (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Лидия Басмач
Одесса, Ukraine
1116 views rating
04.09.2014 (2642 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
10 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
7 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
8 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
8 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
8 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
9 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
9 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
9 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ОСВІТА В УКРАЇНІ ПІД ЧАС НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (НА МАТЕРІАЛАХ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones