Автор: О. О. СУХОБОКОВА

У статтi аналiзуються погляди Н. Я. Григорiєва, вiдомого дiяча української революцiї i одного з лiдерiв української мiжвоєнної емiграцiї, на розвиток мiжнародної полiтичної ситуацiї напередоднi та пiд час Другої свiтової вiйни. Розглядається його концепцiя ролi i мiсця України у цiй вiйнi, окресленi ним завдання українського демократичного руху. Автор статтi вводить до наукового обiгу значний масив нових джерел.

Никифор Якович Григорiїв (1883 - 1953) - визначний український полiтичний i громадський дiяч, учений, публiцист, педагог. У суспiльно-полiтичне життя вiн увiйшов у перiод революцiї 1905 - 1907 рр. як учасник i фундатор українських громадських органiзацiй на Подiллi. Згодом Н. Григорiїв - один iз керiвникiв подiльських "Просвiти" i Товариства українських поступовцiв (ТУП). У часи Української революцiї 1917 - 1920 рр. вiн був членом Центральної Ради, її Малої Ради; двiчi - мiнiстром освiти УНР; входив до Центрального комiтету Української партiї соцiалiстiв-революцiонерiв (УПСР). Iз 1921 р., перебуваючи у Чехословаччинi, став заступником голови Українського громадського комiтету, одним iз засновникiв та керiвникiв Українського соцiологiчного iнституту в Празi, ряду iнших наукових i культурницьких фундацiй української емiграцiї у цiй країнi. Активно займався полiтикою, входячи до керiвництва Празької групи УПСР, а 1932 р. очоливши Головний полiтичний комiтет УПСР за кордоном. У 1938 р. емiгрував до СIЛА, де провадив антифашистську дiяльнiсть, працював над згуртуванням українських сил. Вiд 1949 р.

Сухобокова Ольга Олегiвна - аспiрантка iсторичного факультету Київського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка.

стр. 95

i до своєї смертi очолював український вiддiл радiо "Голос Америки" i продовжував науково-суспiльствознавчу працю.

Н. Я. Григорiїв проявив себе i як креативний публiцист, дослiдник-суспiльствознавець, популяризатор наукових знань. Бiльшiсть його праць присвяченi проблемам iсторiї України, будiвництва української незалежної держави, нацiональному питанню, соцiологiчному вивченню суспiльства та розробцi теоретичних засад соцiалiзму. Серед найголовнiших його робiт "Мораль" (Природа, змiст, iсторiя та норми її) (СПб, 1912), "Народна влада на Українi" (Б. М., 1922), "Спогади "руїнника" про те, як ми руйнували тюрму народiв, а як будували свою хату" (Львiв, 1937), "Соцiалiзм та нацiональна справа" (Скрентон, 1938), "Пiдстави української незалежної полiтики" (Детройт; Мiчиган, 1939), "Основи нацiознання" (Вiннiпег, 1940), "Вiйна i українська демократiя" (Торонто, 1945) та iн.

Через табуювання заiдеологiзованою радянською iсторiографiєю iменi та дiяльностi Н. Я. Григорiєва донедавна вони були маловiдомими навiть у наукових колах України. Нинi склалися сприятливi умови для ретельного вивчення його бiографiї та наукової спадщини. Цiй iсторичнiй постатi присвячено роботи деяких сучасних iсторикiв, найбiльш помiтними серед яких є монографiї Т. А. Бевз¹ . Увагу в них зосереджено переважно на розглядi наукової спадщини Н. Григорiєва, його теоретичних розробок у галузях соцiологiї та полiтологiї. Однак, проблеми, розглянутi у данiй статтi, навiть побiжно не знайшли вiдображення у жодному з опублiкованих ранiше дослiджень, присвячених Н. Я. Григорiєву.

Поряд iз рiзноманiтною органiзаторською, науковою, полiтичною роботою в емiграцiї Н. Григорiїв велику увагу придiляв i нацiонально-полiтичним проблемам українського народу. Як i багато iнших полiтичних емiгрантiв, вiн вважав основною метою свого життя всiляко сприяти усамостiйненню України та її демократизацiї, а тому пильно стежив за розвитком подiй як у СРСР, так i у свiтi, сподiваючись знайти можливiсть використати ситуацiю задля користi української нацiї.

Як досвiдчений полiтик, вiн добре орiєнтувався у мiжнароднiй полiтичнiй грi, i водночас, як iсторик i соцiолог, намагався дослiдити витоки iснуючих конфлiктiв на фундаментальному рiвнi. Причому деякi його працi з даної тематики могли б стати навiть посiбниками для вивчення iсторiї мiжнародних вiдносин у мiжвоєнний перiод² , оскiльки автор досить грунтовно виклав її, подавши багатий фактичний матерiал, а розставленi ним акценти синхронного розвитку тогочасної полiтичної ситуацiї збiгаються iз висновками новiтнiх iсторико-полiтичних дослiджень передумов Другої свiтової вiйни.

Так, Н. Григорiїв вважав, що найбiльш серйознi пiдстави для поглиблення мiжнародних протирiч i, як наслiдок цього - ймовiрний початок Другої свiтової вiйни, виникли iз пiдписанням низки мирних договорiв 1918 - 1920 рр., що не усунули головних проблем, а лише посилили напругу у стосунках мiж європейськими державами. "Головною хибою мирних умов та статуту Лiги Нацiй було те, - наголошував вiн, - що вони захищали iнтереси тiльки переможцiв. Про переможених зовсiм не дбали. Через те попереднi антагонiзми не лiквiдовувалися, а тiльки приховувалися, заганялися вглиб i загострювалися"³ .

На його думку, пiсля Першої свiтової вiйни свiт фактично роздiлився на два ворогуючi табори - 1) задоволених i пасивних, що прагнуть зберегти своє панiвне становище (Велика Британiя, Францiя) та 2) невдоволених i активних (Нiмеччина, Iталiя та Японiя)⁴ .

У другiй групi вiн закономiрно найнебезпечнiшою вважав Нiмеччину. Агресивну дiяльнiсть гiтлерiвської дипломатiї український полiтик, на вiдмiну вiд переважної бiльшостi захiдноєвропейських полiтичних i державних дiячiв, пояснював не лише несправедливими i принизливими для Нiмеччини умовами

стр. 96

Версальського мирного договору 1919 р. Основна причина, був переконаний вiн, крилася у бажаннi нiмецьких керманичiв зробити свою державу гегемоном Європи i свiту, вiдтiснивши i перевершивши Англiю як свого найбiльшого суперника. Саме це мотивувало поведiнку ще кайзерiвської Нiмеччини. "Нiмецький неспокiй є витвором не Версальським, а значно ранiшим... Нiмеччина хоче такого самого "рiвноправства" як i перед свiтовою вiйною (Першою - О. С.)"⁵ - стверджував Н. Григорiїв у статтi "Головний ворохобник", розкриваючи справжню мету нiмецької зовнiшньої полiтики.

Вiдстежуючи розвиток ситуацiї в Європi, вiн констатував, що низка свiтових конференцiй i укладання пактiв мiж рiзними європейськими державами не допомогли вiдновити стратегiчну рiвновагу на континентi. А доки Англiя i Францiя шукали способи вирiшити внутрiшнi соцiально-економiчнi та полiтичнi проблеми й вiдновити свiй мiжнародний авторитет, висуваючи рiзноманiтнi проекти врегулювання, Нiмеччина достатньо змiцнiла, аби вiдмовитися вiд виконання пiдписаних угод i окупувати Рейнську область; фашистська Iталiя, не зважаючи на осуд свiтової спiльноти, у той же час продовжувала Абiссiнську вiйну.

Таким чином, уже 1936 р., на думку Н. Григорiєва, Нiмеччина та Iталiя взяли в свої руки iнiцiативу у мiжнароднiй полiтицi, прагнучи задовольнити свої iнтереси, а протилежна сторона - Англiя i Францiя - не заявили чiтко про свою позицiю щодо агресорiв, що фактично могло означати мовчазну згоду цих держав. Пiзнiше загальновизнаним фактом стало те, що Велика Британiя та Францiя йшли на значнi поступки Нiмеччинi, бажаючи не лише "умиротворити" агресора, але й зiштовхнути Гiтлера зi Сталiним на Сходi Європи. Тепер недалекогляднiсть такої стратегiї є очевидною, але у серединi 1930-х рр. небагато хто розумiв небезпечнiсть i необгрунтованiсть таких розрахункiв лiдерiв цих провiдних свiтових держав.

Никифор Григорiїв у своїх публiчних виступах протягом 1934 - 1938 рр. неодноразово наголошував, що основною метою Гiтлера є не задеклароване ним перед європейською громадськiстю подолання комунiстичного СРСР, а саме Англiї⁶ . Вiн доводив, що для забезпечення такої можливостi нiмецька дипломатiя використовує рiзноманiтнi маневри, якi слугують лише прикриттям справжнiх намiрiв. Наприклад, пiдписання договору мiж Нiмеччиною й Iталiєю "про спiльну боротьбу iз большевизмом-комунiзмом (так званий Антикомiнтернiвський пакт, укладений 25 листопада 1936 р. мiж Нiмеччиною i Японiєю, до якого у листопадi 1937 р. приєдналася Iталiя - О. С.) це лише гарний плащик для прикриття спiлкування їх супроти Англiї"⁷ , - стверджував Н. Григорiїв у статтi "Сучаснi мiжнароднi вiдносини". I маючи можливiсть нинi ознайомитися iз документами, що висвiтлюють пiдготовку до вiйни нiмецького полiтичного керiвництва i вiйськового командування, можемо стверджувати, що Никифор Григорiїв у своїх висновках був дуже близьким до дiйсностi. Проiлюструвати це може промова А. Гiтлера 8 березня 1939 р. у вузькому колi командування збройних сил, керiвникiв вiйськово-економiчних вiдомств, текст якої став вiдомим значно пiзнiше. Зокрема вiн сказав: "У 1940 i 1941 рр. Нiмеччина раз i назавжди поквитається зi своїм одвiчним ворогом - Францiєю. Цю країну буде стерто з карти Європи. Англiя - стара й квола країна, ослаблена демократiєю. Коли Францiю буде переможено, Нiмеччина легко встановить своє панування над Англiєю, i тодi матиме у своєму розпорядженнi багатства й володiння Англiї у всьому свiтi"⁸ .

Важливе мiсце у своїх працях iз даної проблематики Григорiїв вiдводив визначенню ролi Радянського Союзу у ймовiрному збройному протистояннi. Роблячи полiтичнi прогнози щодо утворення мiждержавних союзiв, вiн не мав цiлковитої упевненостi, до кого може приєднатися СРСР, i у своїх працях розглядав рiзнi варiанти. Так, у його статтi "Фактори, що витворюють напрям

стр. 97

української полiтики" висунуто припущення, що проти СРСР боротиметься нiмецько-польсько-японський союз⁹ , а у роботi "Мiжнародна полiтика пiсля свiтової вiйни", виходячи iз реалiй, що склалися на 1936 р., вiн констатує, що "супроти осi "Берлiн-Рим" почав складатися трикутник "Париж-Лондон-Москва", до якого схилилися i СДПА*"¹⁰ . Дiйсно, такий блок мiг би бути створений, принаймнi з 1935 р. в Європi iснувала троїста система договорiв мiж СРСР, Францiєю та Чехословаччиною про взаємодопомогу проти нiмецької агресiї, а також певний час 1939 р., хоч i безрезультатно, велися переговори щодо укладання подiбного колективного договору мiж Англiєю, Францiєю та СРСР.

Знову ж таки, якщо згадати, що Гiтлер проголосив у своїй книзi "Mein Kampf" головною геополiтичною метою нацизму завоювання життєвого простору на Сходi Європи, тобто перетворення на нього СРСР (що iз задоволенням сприйняли провiднi полiтичнi кола європейських демократiй, заохочуючи його до цього), то було б логiчним вважати, що Сталiн докладе максимум зусиль, аби укласти угоду про взаємодопомогу з Англiєю i Францiєю. Проте Н. Григорiїв (можливо, через те, що в iсторичному i полiтичному планi мав чiтке уявлення про росiйськi iмперськi геополiтичнi iнтереси, вважаючи їх чинними i за бiльшовицької держави) схилявся до думки, що цiлком iмовiрне й об'єднання СРСР iз нiмецьким блоком: "не виключено, що у вирiшальну хвилю Росiя в боротьбi з Англiєю зiйдеться з Нiмеччиною, не зважаючи на рiзницю режимiв"¹¹ . Цю ж думку вiн висловив у працях "Сучаснi мiжнароднi вiдносини"¹² та "Головний ворохобник"¹³ , датованих 1937 р. Н. Григорiїв обгрунтовував це тим, що такий союз був би вигiдний для обох сторiн: для СРСР вiн обiцяв повернути втраченi Польщу i Прибалтику, вiльний прохiд через Суецький канал та Гiбралтар; а Нiмеччина потребувала матерiальної та вiйськово-технiчної пiдтримки для вiйни з європейськими державами, а також нових ринкiв збуту товарiв¹⁴ .

На той час, коли у стосунках Нiмеччини i СРСР не було й натякiв на подiбного роду угоду (навпаки - iз 1933 р. мiж ними точилася запекла пропагандистська боротьба, а свiтова громадськiсть i середовище Комiнтерну вважали СРСР i Нiмеччину iдеологiчними антиподами), таке припущення Н. Григорiєва здавалося цiлком фантастичним. Вiн вiдзначав, що це здається дивним на даний момент, але додавав зауваження фундаментального характеру: "Постiльки природною пiдставою мiжнародної полiтики є не iдеологiя, а полiтичне положення й господарськi iнтереси (курсив мiй - О. С.), то не можна вiдкидати й такої можливостi"¹⁵ .

Документи, що стали доступними набагато пiзнiше, свiдчать, що 1938 р. Гiтлер дiйсно взяв курс на полiпшення стосункiв iз СРСР iз метою його "нейтралiзацiї" на час вiйни Нiмеччини з Англiєю й Францiєю, щоб уникнути вiйни на два фронти¹⁶ . А вже 10 березня 1939 р. на вiдкриттi XVII з'їзду ВКП(б) Сталiн у своїй доповiдi, формулюючи засади зовнiшньої полiтики СРСР, завуальовано подав сигнал Гiтлеру, що готовий пiти на зближення¹⁷ . Це зближення призвело до пiдписання радянсько-нiмецького пакту про ненапад 24 серпня 1939 р., вiдомого як "пакт Молотова-Рiбентропа". Проте, вже в останнi мiсяцi 1938 р. Н. Григорiїв був упевнений у скорому початку свiтової вiйни i що основними супротивниками в нiй будуть захiдноєвропейськi держави з одного боку i Нiмеччина у ймовiрному союзi з СРСР - з другого. Про це вiн неодноразово заявляв у своїх публiчних виступах перед українською та американською аудиторiєю СIЛА та Канади. Яскравою iлюстрацiєю цього може слугувати досить велике i змiстовне iнтерв'ю, яке Н. Григорiїв дав для американської газети "Democracy and Chronicle" 13 листопада 1938 р., що було опублiковане пiд заго-

* СДПА - Сполученi держави Пiвнiчної Америки, тобто Сполученi Штати Америки.

стр. 98

ловком "Український освiтянин заявляє, що вiйна ймовiрна". Коментуючи пiдписання Мюнхенської угоди мiж Англiєю, Францiєю i гiтлерiвським райхом, вiн наголосив, що це є лише "засiб для вiдтягнення вiйни, доки для неї готується зброя"¹⁸ . Григорiїв висловив занепокоєння нерiшучiстю Англiї i Францiї, пiдкреслюючи, що саме їхнi дiї провокують Гiтлера розпочати вiйну. Зокрема вiн спрогнозував, що вже давно очiкувана в Європi вiйна почнеться в 1940 чи 1941 рр., i поштовхом до неї стане пiдписання нiмецько-радянського пакту.

Аналогiчну дату назвав вiн i у iнтерв'ю для американської газети "Cleveland News" вiд 7 листопада 1938 р. Ця угода, вважав вiн у 1938 р., буде спричинена обопiльним прагненням Радянського Союзу i нацiонал-соцiалiстичної Нiмеччини контролювати Європу й Азiю вiд Балтiйського моря до Тихого океану. Адже, як вiн наголошував у своїх промовах та статтях, нiмецький нацизм i росiйський комунiзм, незважаючи на офiцiйну пропаганду та рiзнi iдеологiчнi гасла, мають однакову iмперiалiстично-шовiнiстичну сутнiсть¹⁹ . Користуючись нагодою, вiн закликав полiтичний провiд США втрутитися в європейськi справи, доки є шанс запобiгти широкомасштабному збройному зiткненню²⁰ .

Отже, можна стверджувати, що Н. Григорiїв був далекоглядним полiтиком, здатним не лише чiтко й адекватно аналiзувати ситуацiю, але й робити досить точний прогноз майбутнього розгортання подiй. Причому, вiн використовував доволi нестандартнi пiдходи, якщо порiвнювати його думку iз тогочасними полiтичними прогнозами бiльшостi європейських фахiвцiв iз мiжнародних вiдносин.

Водночас майбутнє розгортання мiжнародної ситуацiї цiкавило Григорiєва не стiльки саме по собi, скiльки у зв'язку iз його впливом на долю України. Адже, за його власними словами, "сучасне мiжнародне напруження вимагає досконалого обрахунку всiх свiтових сил, якi можуть стати по тiй чи другiй сторонi. Український народ безумовно гратиме в майбутнiх свiтових подiях певну роль", - висловлював вiн свою думку у статтi "Мiжнародне напруження i український рух"²¹ . Живучи протягом довгого перiоду в Празi (1921 - 1938 рр.), Н. Григорiїв уважно стежив за внутрiшнiм життям пiдбiльшовицької України. Iнформацiя, яку вiн отримував iз рiзних джерел, лише пiдтверджувала його впевненiсть у тому, що українцi, якi пiд тиском радянської влади досi не зреклися своєї нацiональностi, як нацiя "обреченi на винищення" в СРСР²² , тобто етноцид. I в умовах сталiнського терору єдина можливiсть для українцiв зберегти свою нацiю, культурно-iсторичнi традицiї i надбання - використати мiжнародну ситуацiю на свою користь.

Логiка Григорiєва була простою i водночас далекозорою: невiдворотнiсть свiтового збройного протистояння очевидна; головними учасниками вiйни будуть Англiя, Францiя, Нiмеччина, Японiя, СРСР; i це потенцiйна нагода для українцiв як мiнiмум заявити про себе, як максимум - наблизитися до своєї мети, тобто здобуття незалежної держави²³ .

Оскiльки полiтична аналiтика була для Н. Григорiєва предметом не лише пiзнавального, а й прагматичного iнтересу, то основну увагу вiн зосередив на виробленнi засад української полiтики на мiжнароднiй аренi. Окрiм широкого обгрунтування права українського народу створити власну державу (що так чи iнакше знайшло вiдображення в усiх його роботах), вiн намiтив i необхiднi, на його думку, практичнi кроки до цього у тогочасних обставинах. їхню суть схематично можна передати наступними тезами:

1. Хоча увесь український полiтичний провiд має за мету досягнення Україною незалежностi, Н. Григорiїв констатував, що вiн фактично роздiлений на двi течiї за способом її досягнення:

- "орiєнтацiйна" (реакцiйна) - її прибiчники покладали надiї на допомогу ззовнi; до них Н. Григорiїв зараховував українських комунiстiв, що орiєнтувалися на Москву, галицьке Українське нацiонально-демократичне об'єднання

стр. 99

(УНДО) i так звану групу "центру УНР" (Державного Центру УНР в екзилi) пiд керiвництвом А. Лiвицького, гетьманцiв - прибiчникiв П. Скоропадського, "нацiоналiстiв-фашистiв". Вiн наголошував, що цей табiр пiдтримували мiжнароднi реакцiйнi сили, якi прагнули використати українське питання у своїх iнтересах²⁴ ;

- незалежна (демократична) - її прибiчники виступали проти агресивних планiв i дiй СРСР, Польщi, Нiмеччини i покладали надiї на власнi сили. До неї належать: УПСР, Українська партiя соцiал-радикалiв Галичини i Волинi, УСДРП в Галичинi, групи Української радикально-демократичної партiї²⁵ . Демократичний табiр, на думку Н. Григорiєва, не мав жодної мiжнародної пiдтримки; на вiдмiну вiд орiєнтацiйного не мав матерiальних ресурсiв, бо складався iз "незаможних груп", а отже не мiг вести активну i дiєву пропаганду своїх iдей.

Н. Григорiїв був переконаний, що першою i неодмiнною запорукою успiху української полiтики має стати примирення цих течiй на основi вiдмови вiд орiєнтацiй на зовнiшню силу: "Як би не складалися свiтовi вiдносини, куди б не йшло, а українцям у першу чергу, при всiх обставинах, треба старатися згуртувати власнi сили... Без того українцi й надалi залишаться тiльки об'єктом, яким перекидатимуться чужi руки"²⁶ . Натомiсть за будь-яких умов український провiд повинен керуватися виключно українськими нацiонально-державними iнтересами, дiяти для їхнього задоволення²⁷ .

2. Головнi полiтичнi сили українцiв перебувають на територiї, пiдвладнiй Польщi та СРСР, яка є й головною базою в усiх українських полiтичних комбiнацiях для створення української держави²⁸ .

3. Хоча українцi не бажають вiйни, але, якщо вона почнеться, то їм слiд використати обставини на свою користь. Так само, як поляки отримали незалежнiсть в результатi Першої свiтової вiйни, українцi також мають докласти максимум зусиль, щоб здобути свою свободу у Другiй свiтовiй вiйнi²⁹ .

4. Будь-якi дiї українського полiтичного проводу мають сприяти вiдродженню самостiйної української держави в басейнi Днiпра i Днiстра, об'єднанню в її межах всiх українських етнiчних земель, вiдкрити можливiсть для приєднання регiонiв компактного проживання українцiв (Крим, Кубань, Дон)³⁰ .

5. Українi вигiдно налагодити якомога тiснiшi зв'язки iз невеликими центрально- i схiдноєвропейськими державами, якi також зацiкавленi у нейтралiзацiї iмперiалiстичних проявiв великих держав. Першою такою державою, на думку Н. Григорiєва, була Чехословаччина³¹ .

6. Український полiтичний провiд має усвiдомлювати, що його iнтерес полягає у максимальному ослабленнi, виснаженнi СРСР у ходi вiйни. Тодi Україна зможе звiльнитися вiд радянської окупацiї³² .

7. Українському народу потрiбно "визволятися самому, а не допомагати комусь у його справах в Українi. Самим iти своїм шляхом, а не припасовуватися до чужого обозу. Українськi цiлi можна досягти тiльки українськими силами (курсив мiй - О. С.)"³³ . Тобто слiд уникнути пiдпорядкування полiтицi великих воюючих держав, якi нiбито могли б сприяти досягненню Україною її мети. Попереднiй досвiд нацiонально-визвольної боротьби, в якiй Н. Я. Григорiїв брав дiєву участь, довели, що орiєнтацiя отримати незалежнiсть iз допомогою iнших держав, особливо iмперiалiстичних за своєю суттю, - це хибний шлях. Тому вiн критично ставився до позитивно сприйнятих деякими українськими дiячами i силами напередоднi вiйни проектiв окремих осiб у нiмецькому полiтичному керiвництвi вiдродити українську державнiсть³⁴ . Слiд вiдмiтити, що в iдейно-полiтичному планi вiн також не толерував українських полiтичних органiзацiй, що сповiдували iдеологiю iнтегрального нацiоналiзму, близьку до нацизму, - ОУН та УВО, - вважаючи, що вони не здатнi допомогти українському народу, а лише провокують негативнi тенденцiї у суспiльствi³⁵ .

стр. 100

8. У своїй боротьбi за незалежнiсть Україна має спробувати заручитися пiдтримкою свiтової демократичної спiльноти. Як прагматично налаштований, але одночасно - i далекоглядний полiтик, Н. Григорiїв був упевнений, що український провiд у своїх дiях має орiєнтуватися не на СРСР чи Нiмеччину, а на тих "хто змагатиметься установити свiтову рiвновагу й забезпечити такi вiдносини в Європi, якi задовольнять i життєвi потреби українського народу. Це шлях... великих демократiй Англiї й СДПА"³⁶ .

Геополiтичне положення України мiж Сходом i Заходом, на лiнiї боротьби їхнiх iнтересiв зобов'язує українських керманичiв вести дуже обережну полiтику, не стаючи нi на чию сторону. Найвигiднiше для України - спiвпрацювати iз схiдними i захiдними державами, якi не мають агресивних намiрiв щодо неї. Тут доречно зазначити, що Н. Григорiїв придiляв особливу увагу геополiтичному положенню України, яке вiн вважав причиною боротьби за українськi землi мiж сусiднiми великими державами, i яке має бути одним iз провiдних чинникiв української зовнiшньої полiтики³⁷ . Н. Григорiїв дотримувався думки (до речi, вельми поширеної в наш час), що в українськiй iсторiї, способi життя, культурi, економiцi поєдналися риси обох цивiлiзацiйних типiв, що робить Україну близькою до кожного iз них. Це, за його переконанням, детермiнує основнi засади української мiжнародної полiтики, визначає iсторичнi завдання i призначення України у геополiтицi як "свiтового посередника, зв'язкового й примирителя захiдно-схiдних культур та iндустрiально-аграрних iнтересiв усього євразiйського континенту"³⁸ .

Варто вiдмiтити, що погляди Н. Григорiєва на завдання українського полiтичного проводу багато в чому збiгаються iз офiцiйно задекларованим поглядом Празької групи Української партiї соцiалiстiв-революцiонерiв, одним iз керiвникiв якої вiн був. Так, на початку 1938 р. Центральним комiтетом партiї було ухвалено постанову "Головнi напрямнi нашої тактики" щодо української полiтики в умовах кризи мiжнародних вiдносин. Зокрема, пункт 3 проголошував: "Постiльки в сей час пануючi мiжнароднi сили гуртуються так, що нi один iз панiвних таборiв не симпатизує українському визволенню й усамостiйненню,... український народ мусить будувати свою визвольну акцiю виключно на своїх власних силах"³⁹ . Ця теза засвiдчує, що думка бiльшостi провiдних дiячiв тодiшньої УПСР не розходилася iз позицiєю їх лiдера - Н. Я. Григорiєва, а це в свою чергу означає пiдтримку членами партiї цього курсу.

Таким чином Н. Я. Григорiїв сформулював одну iз найважливiших засад для української мiжнародної полiтики напередоднi Другої свiтової вiйни, яка могла б на той час дати шанс Українi на здобуття суверенiтету - орiєнтуватися на демократичнi цiнностi i заручитися пiдтримкою провiдних демократичних держав свiту, якими на той час були Англiя i США. Водночас вiн добре розумiв, що для отримання пiдтримки свiтового спiвтовариства, необхiдно докласти чимало зусиль. Насамперед потрiбно звернути увагу свiтової спiльноти на український рух, поiнформувати про його мету. Це завдання вiн брав i на себе, спрямувавши свою публiчну дiяльнiсть у Чехословаччинi, США та Канадi на популяризацiю України, розтлумачення мети i завдань українського нацiонального демократичного руху взагалi i його мiжнародної полiтики зокрема, здобуття прихильностi до українського прагнення незалежностi.

Усвiдомлюючи, що через брак та необ'єктивнiсть iнформацiї про Україну, європейськi полiтики у своїй бiльшостi не маючи бажання втручатися у внутрiшнi справи СРСР, iз недовiрою i осторогою ставляться до українського руху, Н. Григорiїв намагався пояснити європейцям i американцям, що той собою являє. "Український рух для досягнення своїх власних цiлей все бiльше встановлює власний шлях. Його прагнення до вiдродження власної державної самостiйностi не є плодом нiмецьких чи польських iнтриг, а природнiм кроком у

стр. 101

розвитку українського народу, - заявляв вiн у своїй росiйськомовнiй працi "Материалы для осознания направления и задач украинской международной политики", спецiально написанiй для названої мети. - У своїх прагненнях український рух не зазiхає нi на чиї права i цiнностi. Бажає, щоб український народ сам вiльно влаштовував своє життя власною працею"⁴⁰ .

Н. Я. Григорiїв був переконаний, що, знаючи бiльше про Україну, її потенцiал, захiднi демократiї могли б використати його для спiльної перемоги i над фашистською, i над комунiстично-бiльшовицькою диктатурами. Водночас, iгноруючи український рух, так само, як i нацiонально-визвольнi рухи iнших народiв СРСР, цi держави i Лiга Нацiй шкодять не лише цим народам, але i свiтовiй демократiї. Зокрема у роботi "Мiжнародне напруження i український рух (проект)" вiн писав: "Сьогоднiшнiй союз європейської демократiї з СРСР, хоча й має певнi демонстративнi резони в боротьбi з реакцiйними iмперiалiстичними зазiханнями, безумовно ослаблює європейську демократiю рiчево: 1. стримують низку держав, як Прибалтiйськi, Польща, Румунiя, Югославiя та iн., що бояться росiйського iмперiалiзму, вiд активної помочi демократичному табору; 2. толеруючи поневолення народiв СРСР, тим самим морально пiдтримує московську владу в її боротьбi iз власним народом"⁴¹ . А така позицiя суттєво ослаблює не лише нацiонально-визвольнi рухи пiдкорених народiв, вважав вiн, а й усю свiтову демократiю⁴² .

Вiн робив ставку на те, що у вiйнi Англiї, Францiї та їхнiм союзникам буде необхiдною всiляка допомога. Цю допомогу могли б надати українцi СРСР, якби захiднi держави у свою чергу пiдтримали їх. Водночас це допомогло б зруйнувати комунiстичний режим. Тому, вважав Н. Григорiїв, допомога народам, що перебувають у складi СРСР i борються за незалежнiсть, означає принаймнi ослаблення, якщо не руйнування Союзу. I навпаки, продовження iгнорування українського нацiонально-визвольного руху задля здобуття пiдтримки СРСР напередоднi свiтової вiйни, є необачним i навiть небезпечним для європейських держав: "Європейська демократiя, орiєнтуючись лише на СРСР, а не зважаючи на змагання поневолених ним народiв, ризикує в самий необхiдний момент опиниться без жадної помочi: СРСР розпадеться, Росiя порозумiється з Нiмеччиною (другий Брест), а iншi народи пiдуть своїми шляхами"⁴³ .

Отже, за його переконанням, допомога українському народу мала стати поточним завданням свiтової демократiї. У згаданому вище iнтерв'ю для "Democracy and Chronicle" вiд 13 листопада 1938 р. Н. Григорiїв звернувся до громадськостi i полiтикуму СIЛА iз проханням допомогти нацiональним демократичним силам поневолених бiльшовизмом народiв, у тому числi й українським, у їхнiй боротьбi за незалежнiсть⁴⁴ . Європейських полiтикiв вiн закликав "не залишати його (український рух - О. С.) на поспас мiжнародної реакцiї, а обернути в свою власну допомогову силу", аргументуючи це тим, що "схiдна Європа може стати грiзною силою супроти рiзних фашистських та iнших iмперiалiзмiв лише тодi, коли там пануватиме не сучасний СРСР, а дiйсно вiльний союз вiльних нацiональних держав"⁴⁵ . Розвиваючи свою думку, вiн наголошував: "Наша мета - об'єднати всi пригнiченi народи, якi вiрять у демократичну форму управлiння в блоцi в Центральнiй Європi, який забезпечить баланс мiж Сходом i Заходом"⁴⁶ . При цьому вiн укотре акцентував увагу на тому, що "українськi полiтичнi сили опозицiйнi щодо будь-якого iмперiалiзму, чи то росiйського i комунiстичного, чи нiмецького, польського i угорського"⁴⁷ за своєю соцiальною i нацiональною природою.

Таким чином, основним завданням української мiжнародної полiтики напередоднi Другої свiтової вiйни, на думку Н. Григорiєва, було об'єднання провiдних нацiонально-демократичних сил для вироблення тактики здобуття Україною незалежностi у ходi майбутньої вiйни i реалiзацiї цих планiв. Саме консолiдацiю

стр. 102

українського полiтикуму вiн вважав головною передумовою досягнення мети українського нацiонально-визвольного руху. Доки цього не вiдбудеться i не буде потужно заявлено прагнення України до створення власної держави, був переконаний Н. Григорiїв, жодна зовнiшня полiтична сила не пiдтримає український рух. Не менш важливим несприятливим фактором, - вважав вiн, - є необiзнанiсть великих демократичних держав iз українською iсторiєю, нацiонально-державною традицiєю, потенцiалом, вiдсутнiсть у них уявлення про мету i позицiю провiдних українських полiтичних сил. Тому пiдготовку до початку нової свiтової вiйни, на думку Григорiєва, слiд було вести у двох напрямках:

1) внутрiшнiй: об'єднання українських нацiональних демократичних сил задля вироблення спiльної полiтичної платформи - самостiйна соборна Українська республiка та плану дiй для її реалiзацiї;

2) зовнiшнiй: здобуття пiдтримки мiжнародних демократичних сил шляхом пропаганди сутi й завдань української нацiонально-визвольної полiтики.

Важливо пiдкреслити, що вважаючи необхiдними дiї в обох цих напрямках, провiдним вiн визначав перший, внутрiшнiй. Це, у свою чергу, вказує на те, що чiтко усвiдомлюючи значення широкої мiжнародної пiдтримки для української справи, полiтичний аналiтик i практик перш за все орiєнтувався на внутрiшнi, питомо українськi сили, вiдносячи до таких i українську полiтичну емiграцiю. Н. Григорiїв був упевнений, що українцi зможуть заручитися допомогою свiтової демократiї та здобути визнання своєї державностi лише коли самi зможуть об'єднатися та почати боротьбу власними силами. "Єдине й головне наше завдання, - звертався вiн iз закликом до українцiв практично у кожному своєму публiчному виступi, - гуртувати свої сили, бо без них нiколи, нiде й нi з ким нiчого не здобудемо"⁴⁸ .

Проте, на жаль, у 1938 р. напередоднi Другої свiтової вiйни до українського дiяча не прислухалися. Через рiк, коли стало зрозумiло, що його прогнози справдилися, та сама "Democracy and Chronicle" 26 листопада 1939 р. знову попросила Н. Я. Григорiєва дати їй iнтерв'ю, анонсуючи його пiдкресленням, що рiк тому вiн передбачив пiдписання пакту мiж Нiмеччиною i СРСР. Цього разу мова йшла про українськi перспективи. Вiн заявив, що навiть пiсля подiлу сфер впливу мiж двома могутнiми iмперiями i початку вiйни, Україна все ж має реальний шанс здобути незалежнiсть⁴⁹ . Водночас Н. Григорiїв вказував, що багато залежатиме вiд дотримання мiжнародною спiльнотою демократичних принципiв устрою свiту пiсля завершення вiйни. У цьому вiн бачив реальний шанс для України, реалiзацiя якого через складнi зовнiшнi i внутрiшнi обставини вiдтягнулася на багато десятилiть, але, як виявилося, залишилася до нашого часу необхiдною умовою iнтеграцiї українцiв у спiвтовариство вiльних нацiй.

Вiд моменту емiграцiї в Америку i до 1944 р. Н. Я. Григорiїв фактично без перерв їздив по мiстах i мiстечках США та Канади, виступаючи iз лекцiями на полiтичнi теми, даючи прес-конференцiї для тамтешнiх журналiстiв. Те, що одразу по своєму приїздi Н. Григорiїв завоював певну увагу громадськостi та медiа Нового свiту, засвiдчує, що його погляди i позицiя були оригiнальними, цiкавими i, зрозумiло, вiдповiдали основним свiтоглядним засадам демократичного громадянства країн Пiвнiчної Америки. Його виступи, як правило, були присвяченi поточним вiйськовим подiям, їх полiтичному супроводу, реакцiї на тi чи iншi процеси в українському середовищi. При цьому магiстральна лiнiя його концепцiї щодо українського нацiонально-визвольного руху не змiнилася; вiн як i ранiше вiдстоював тi ж основоположнi засади - непримиренне ставлення до будь-якої диктатури i здобуття Україною незалежностi.

У цьому планi показовою є позицiя Н. Григорiєва щодо нiмецької окупацiї України, горезвiсного нiмецького плану "Дранг нах остен". Знаючи, що у суспiльствах i полiтикумах захiдноєвропейських i американських держав ще

стр. 103

1939 р. стала поширеною думка про германофiльство українцiв, їхнє добровiльне сприяння Гiтлеровi, вiн усiляко це заперечував. Утiм не мiг i цiлком спростувати факт орiєнтацiї на нiмецьку пiдтримку певної частини українського народу. Ще до початку вiйни вiн засуджував таку короткозору, на його погляд, позицiю Української вiйськової органiзацiї (УВО) i Органiзацiї українських нацiоналiстiв (ОУН), хоча розумiв, що їх до цього штовхає вiдчуття безвиходi. "Нiмецький iмперiалiзм намагається спiймати наївних українцiв на принаду якихось антимосковських почуттiв, незадоволення, розпачу, очiкування отримання будь-якої допомоги "навiть вiд самого диявола"⁵⁰ , - стверджував вiн. Але, навiть розумiючи таку мотивацiю дiй радикально налаштованої, полiтично недосвiдченої й, можливо, недостатньо освiченої молодi, Н. Григорiїв не мiг виправдати колаборацiонiзм старших за вiком їхнiх лiдерiв. Вiн так само, як i свiтова демократична спiльнота, засуджував їхню позицiю, наголошуючи, що це деморалiзує i роз'єднує український народ. Подальший розвиток подiй засвiдчив, що Григорiїв мав рацiю. Особливо, коли говорив про величезну вiдповiдальнiсть перед нацiєю тих українських полiтикiв, що свiдомо пiдтримували нацистiв, навiть, нiбито iз суто прагматичних мiркувань. "Якщо "нацiя понад усе" є їхнiм гаслом, тодi нацiя має спершу сказати, хто i що вона є i заради чого її iм'я буде використане для спiвпрацi з нiмцями. Поки що нацiя не знає цього. Хтось, десь таємно спекулює її iменем, а нацiя платитиме за це"⁵¹ , - попереджував вiн. Важко не погодитися iз цими, як з'ясувалося, доволi прозiрливими словами Н. Григорiєва, зважаючи на занадто далекi й довготривалi наслiдки таких акцiй. Одночасно категорично заперечував проти тези, що все українське населення пiдтримувало нiмецьких окупантiв, а, якщо бути об'єктивним, скорiше навпаки⁵² .

Н. Григорiїв доводив, що, хоч українцi прагнуть позбутись комунiстичного режиму i багато на що заради цього готовi, проте в цiлому український народ не погоджується на нацистську iлюзорну допомогу в цьому, бо вiн нiколи не був i не буде "вiрним гiтлеризму"⁵³ , а українська боротьба проти росiйського iмперiалiзму має свої власнi, не пов'язанi iз нiмцями iсторичнi перспективи⁵⁴ . Тому вiн i звертався до всiх свiтових демократiй вiд iменi свого народу, заявляючи: "Вiдкидаючи комунiзм, радянську систему i всi диктатури, i зовнiшнi, i внутрiшнього українського походження, ми не маємо жодного намiру в той чи iнший спосiб пiдтримувати напрям гiтлеризму, нацизму чи iншої форми iмперiалiзму"⁵⁵ .

Дiйсно, можна стверджувати, що ця сентенцiя Н. Григорiєва, сформульована у США, вiдображала настрої переважної бiльшостi українського народу, який опинився пiд нiмецькою окупацiєю. Серед iншого це засвiдчує висновок вiдомого українського iсторика, дослiдника iсторiї України перiоду Другої свiтової вiйни М. В. Коваля: "Якщо у 1941 р. чимало людей, виявляючи незадоволення бiльшовиками та їхньою полiтикою, сприйняли нiмецьких завойовникiв як визволителiв, плекаючи надiї на повернення "старих добрих часiв", то чи не весь український народ за час окупацiї став народом антифашистом, вiдчувши на собi усi принади "нового порядку"⁵⁶ . Наведена цитата лише пiдтверджує правильнiсть мiркувань Н. Григорiєва, який, здавалося б, не мiг мати настiльки повного уявлення про настрої українського населення у СРСР, перебуваючи вже понад двадцять рокiв в емiграцiї. Водночас це доводить, що Н. Григорiїв був неабияким знавцем iсторiї України та самих українцiв, їхньої ментальностi; вiн не лише аналiзував, але й напрочуд тонко вiдчував настрiй свого народу.

Погляди Н. Григорiєва щодо ролi й позицiї України у свiтовiй вiйнi з її початком принципово не змiнилися порiвняно iз тим, що було задекларовано ним же ще в серединi 1930-х рр. "Мiсце України в теперiшнiй вiйнi, - вважав вiн, - не з диктатурами, якi захопили територiю України (тобто, комунiзмом чи на-

стр. 104

цизмом - О. С.), а з демократiями"⁵⁷ . Це була провiдна думка його концепцiї i до, i пiд час, i пiсля Другої свiтової вiйни.

Водночас, тверезо оцiнюючи ситуацiю, вiн добре усвiдомлював, що на той час український народ, по-перше, не мав можливостi легiтимно i вiдкрито заявити про своє бажання стати незалежним i вимагати пiдтримки зовнiшнiх демократичних сил, i, по-друге, найактуальнiшим питанням наразi було звiльнення своєї країни вiд нацистських загарбникiв. "Наш народ на цьому фронтi не має можливостi вiльно i вiдповiдно до своїх бажань та iнтересiв керувати своїм призначенням i органiзовувати свiй захист; бути рiвним учасником вiйни, керувати подiями на фронтi"⁵⁸ , - наголошував Н. Григорiїв, маючи на увазi цiлковите пiдпорядкування українцiв московському вiйськовому й полiтичному керiвництву.

Проте, Н. Я. Григорiїв був переконаний i намагався переконати своїх спiввiтчизникiв у тому, що кожен українець, де б вiн не перебував (чи то в Українi, чи то в iншiй країнi), може допомогти своїй Батькiвщинi визволитися з-пiд гнiту диктатури. Агiтацiя та мобiлiзацiя на добровiльних засадах українцiв була одним iз основних завдань його чотирьох турне по США та Канадi. Вiн закликав усiх американцiв та канадцiв українського походження не чекати оголошення завершення вiйни, а самим наближати його, хто як зможе, - "будь-яким чином, приєднуючись до дiючих збройних сил, допомагаючи Червоному Хресту та iншою добровiльною роботою"⁵⁹ . "Доклавши нашi найбiльшi зусилля, ми зможемо не лише виконати свiй обов'язок на цьому континентi (пiвнiчноамериканському - О. С.), - пояснював свою позицiю Н. Григорiїв, - але й дуже сильно допоможемо українському народу досягти кiнцевої мети - вигнання гiтлерiвської орди з України, завдати поразку нацизму i встановити вiльну демократичну українську державу"⁶⁰ .

Останнє - вiдновлення української незалежної держави - Н. Григорiїв вважав можливим у разi перемоги коалiцiї СРСР, Великої Британiї та США з їхнiми союзниками над державами гiтлерiвського блоку та встановленнi демократичного суспiльства в усiй Європi. Саме тому вiн закликав українцiв-емiгрантiв допомагати цим країнам, незважаючи на те, що у таборi майбутнiх переможцiв поряд iз демократичними державами опинився i СРСР⁶¹ . Ставлення до цього у Н. Григорiєва було неоднозначним. Iз одного боку, вiн, як i напередоднi вiйни, вважав, що з антинародною владою неможливi нiякi домовленостi, вона має бути знищена. "Демократiя мусить iти своїм шляхом, - заявляв вiн, - без порозумiння iз комунiзмом, яке цiлком дискредитує її"⁶² .

Але, з iншого боку, як досвiдчений полiтик-прагматик, Н. Григорiїв видiляв основне на ту пору завдання для людства - покласти край свiтовiй вiйнi, зупинивши i знищивши нацизм. А для цього потрiбно було згуртувати сили всiх демократичних держав i водночас пiдтримати СРСР. Визнаючи, що багато залежало вiд радянських збройних сил, населення Союзу у боротьбi з агресором, Н. Григорiїв усе ж вважав не менш значущою участь у вiйнi США та Англiї. Саме фронт цих держав вiн називав першим для українських емiгрантiв, а фронт, що проходив через територiю Схiдної Європи - другим⁶³ , хоча в СРСР називали цi фронти навпаки. Вiн аргументував таку класифiкацiю не лише тим, що фронт Великої Британiї, Канади i США є фронтом держав, якi надали українцям своє громадянство. Головними причинами першостi цього фронту вiн вважав наступнi чинники: 1. За хронологiєю першим виник англо-нiмецький фронт, свiтова вiйна почалася саме у Захiднiй Європi i на той момент СРСР був формально союзником нацистської Нiмеччини, а допомогу проти неї надали США i Канада; 2. За протяжнiстю: "Росiйський фронт розтягнувся вiд Бiлого до Чорного моря, через усю Європу. А канадо-англо-американський? Вiд Арктичного океану через Атлантику, Африку, через Iндiйський океан, повз Австралiю, че-

стр. 105

рез Тихий океан i знову до Арктичного. Через свiт"⁶⁴ . 3. До того ж вiн звертав увагу i на бiльш утилiтарний, але не менш важливий аспект, а саме - фiнансову могутнiсть "Першого фронту". I справдi, якраз цей момент вирiшив долю вiйни на користь союзникiв, а їхня допомога дала можливiсть Червонiй армiї зупинити нiмцiв, вигнати їх iз країни, дiйти до Берлiна й навiть вiдбудовувати власну економiку пiсля вiйни⁶⁵ ; 4. Iз тактичного погляду, Н. Григорiїв також вважав захiдний фронт першим, важливiшим: "Якщо Росiї пощастить у руйнуваннi Нiмеччини на Сходi i не буде сили, спроможної знищити ворога на Заходi, Нiмеччина не буде остаточно знищена" i водночас "поразки (Нiмеччини - О. С.) на росiйському фронтi лише затягнуть вiйну, а поразка на захiдному фронтi (англо-американської коалiцiї - О. С.) принесе остаточну перемогу Нiмеччинi"⁶⁶ .

Н. Я. Григорiїв наголошував, що українцi в усьому свiтi мають допомагати всiма силами обом - i захiдному, i схiдному - фронтам, адже вони обидва, на його думку, були взаємодоповнюючими, вирiшальними. Звертаючись до українцiв, якi опинилися на емiграцiї, тiкаючи вiд бiльшовицької диктатури, вiн пiдкреслював, що другий (схiдний) фронт є так само їхнiм власним, i вони мусять допомагати йому у боротьбi iз нацизмом, вiдкинувши свої особистi антипатiї до комунiстичного режиму. "Ми маємо допомогти всiм цим нацiям i вiйськовим силам, що борються з нiмцями, навiть тим нацiям, якi охоплює СРСР, бо вони є союзниками США i Канади, i робити це для користi українського народу"⁶⁷ , - закликав вiн у одному iз своїх виступiв. Ураховуючи iдеологiчнi бар'єри СРСР та його вiдмову вiд допомоги емiгрантiв та їхнiх органiзацiй, Н. Григорiїв пропонував здiйснювати трансфер допомоги українському народу на схiдному фронтi через канадський та американський уряди, якi на офiцiйному рiвнi мають можливiсть передати її СРСР⁶⁸ .

У тому, що демократичнi країни разом iз СРСР обов'язково переможуть, вiн навiть не сумнiвався, для нього це було цiлком очевидним. Така впевненiсть грунтувалася не лише на оптимiстичному уявленнi про теоретичну непереможнiсть демократичних цiнностей диктатурою, але й на вiйськово-стратегiчних розрахунках. "Уся стратегiя нiмецької вiйни базується на блiцкригу i раптовiй перемозi, а тактикою демократiй є забезпечення людського життя i продовження вiйни так довго, як це знадобиться, аби виснажити ворога"⁶⁹ . Мiж iншим, i сучаснi дослiдники вважають, що якраз уже доктрина блiцкригу мала фатальне значення для нiмецького блоку. Н. Григорiїв у першiй половинi 1943 р. заявляв, що сили вiсi Берлiн-Рим-Токiо вже фактично програли вiйну⁷⁰ , i це усвiдомлює нiмецьке командування, яке "продовжує боротись лише, щоб вибороти лiпшi умови мирних договорiв"⁷¹ ; а також прогнозував завершення вiйни i остаточну поразку нацизму й фашизму за рiк⁷² .

При цьому вiн спростовував поширенi серед певної частини захiдноєвропейських i американських громадян думки про те, що витiснивши i знищивши нацизм iз допомогою СРСР, Європа обов'язково стане комунiстичною, бо комунiстичнi iдеї займуть мiсце нацизму. Н. Григорiїв переконував, що "навiть якщо радянська армiя увiйде до Берлiну, це не означатиме, що Європа стане комунiзованою"⁷³ . Адже повоєнний устрiй свiту будуть вирiшувати всi переможцi разом, а не лише країни комунiстичного блоку. I в цьому, твердив вiн, вирiшальну роль вiдiграватимуть саме країни захiдного фронту - Велика Британiя, США та iншi демократичнi держави. Отже, саме на них має орiєнтуватися український демократичний провiд, i докласти максимум зусиль для одержання їхньої пiдтримки⁷⁴ .

Найкращим засобом для цього Н. Григорiїв вважав популяризацiю українського руху, його iдей, ознайомлення суспiльств захiдноєвропейських та пiвнiчноамериканських країн iз українськими нацiональними традицiями тощо. Цю тезу вiн висунув i почав реалiзовувати ще задовго до початку Другої свiтової

стр. 106

вiйни, перебуваючи у Чехословаччинi i здiйснюючи поїздки до США та Канади ще наприкiнцi 1920 - 1930-х рр. У США ж вiн майже одразу по приїздi, крiм активної громадської дiяльностi, про що йшлося вище, взявся i за публiцистичну. Iз метою ознайомлення з основними завданнями українського проводу, Україною загалом, її культурою, Н. Григорiїв написав i видав декiлька спецiальних праць, зокрема, "Демократiя, її витоки та завдання" англiйською мовою⁷⁵ i "Пiдстави української незалежної полiтики"⁷⁶ . Так, в останнiй простежено розвиток демократiї та демократичних iнституцiй в українському суспiльствi протягом усiєї iсторiї України, показано традицiї української полiтики, видiлено витоки i завдання сучасного українського нацiонально-визвольного руху; проаналiзовано стан мiжнародних вiдносин напередоднi та на початку Другої свiтової вiйни, розглянуто кiлька варiантiв їхнього розвитку в ходi вiйни та ролi України в нiй. Основною iдеєю цiєї книги, так само як i всiх виступiв чи статей Н. Григорiєва напередоднi i пiд час вiйни, є позицiонування України як противника будь-якої форми диктатури: нацизму, комунiзму, iмперiалiзму, прибiчницi демократичних свобод, i насамперед - права нацiй на самовизначення. Власне, сама назва книги вiддзеркалює її основну думку - українцi мають провадити цiлком незалежну мiжнародну полiтику, яка повинна "облишити дотеперiшнiй шлях орiєнтацiї; керуватися лише життєвими потребами українського народу та iнтересами української державностi i спиратися лише на власнi сили свого народу"⁷⁷ .

Водночас, на його думку, українцям слiд "кооперуватися iз прогресивним свiтом"⁷⁸ , тобто країнами, що є взiрцями демократичного суспiльного розвитку, їх Н. Григорiїв ототожнював iз державами - учасницями першого (захiдного) фронту. Тiсна спiвпраця у вiйнi українського емiграцiйного проводу з урядами i суспiльствами цих країн (США, Англiї, Канади), вважав вiн, наблизила б український народ до досягнення двох основних цiлей: 1) допомога всiй антигiтлерiвськiй коалiцiї, а отже, вклад у перемогу свiтової демократiї i зокрема українського народу над нацистськими завойовниками; 2) сприяння пропагандi нацiонально-визвольних iдей українцiв, здобуттю прихильностi до українського руху, забезпечення права голосу українських представникiв пiд час вирiшення питань повоєнного устрою в Європi. Тобто, надаючи допомогу першому (захiдному) фронту, заявляючи про себе, українцi-емiгранти змогли б домогтися пiдтримки своєї Батькiвщини пiсля завершення вiйни, i, можливо, визнання її незалежностi⁷⁹ .

Темi можливого повоєнного устрою Європи Н. Григорiїв також присвятив чимало уваги у публiчних виступах i теоретичних статтях. По-перше, як уже було сказано, вiн сподiвався, що демократичнi країни пiсля знищення гiтлеризму витiснять iз Європи i комунiзм⁸⁰ , розбудовуючи Європу на засадах рiвноправностi i свободи. "Якщо союзники переможуть, i якщовони слiдуватимуть демократичним принципам мирних угод, вони дадуть можливiсть самовизначенню народiв. Якщо це буде зроблено, я впевнений, - заявляв Никифор Григорiїв ще 1939 р., - українцi отримають свiй шанс вибороти свободу, якої вони прагнули так довго"⁸¹ .

Свiтова спiльнота, був переконаний Н. Я. Григорiїв, упевниться пiсля двох свiтових воєн, що просто необхiдно створити якiсно iнший порядок у свiтi, який би виключав можливiсть початку третьої свiтової вiйни. Цей порядок має грунтуватися на фундаментальних демократичних цiнностях, особливо ж на принципi самоврядування i самовизначення кожної нацiї, включаючи народи СРСР⁸² . Останнi, на його думку, повиннi прийти до порозумiння i взаємного визнання самостiйностi у ходi мирної дискусiї i зрештою встановлення добросусiдських партнерських вiдносин мiж республiками, що входили до складу СРСР⁸³ .

Ще в груднi 1940 р. Н. Григорiїв намiтив програму повоєнного переустрою Європи, який би гарантував мирне спiвiснування європейських держав та унеможливлення початку нового мiжнародного збройного конфлiкту. Положення

стр. 107

цiєї програми з боку iсторичної перспективи залишалися актуальними i пiсля завершення вiйни, у 1945 р., коли гостро постала проблема повоєнного устрою. Суть їх зводиться до наступних принципiв: 1) гарантiя повної свободи i незалежностi для всiх народiв; 2) порозумiння i об'єднання народiв, що мають спiльнi сусiдськi iнтереси; 3) об'єднання всiх малих європейських нацiй для захисту вiд проявiв iмперiалiзму сильнiшого сусiда; 4) поглиблення спiвпрацi всiх європейських держав iз метою забезпечення їхнiх економiчних, культурних та полiтичних потреб⁸⁴ .

Особливо креативною є iдея Н. Я. Григорiєва про створення "об'єднаних держав Європи", якi вiн вважав єдиним виходом iз комплексу проблем, пов'язаних iз "малими нацiями"⁸⁵ . Враховуючи те, що пiдгрунтям створення "об'єднаних держав Європи" Н. Григорiїв вважав економiчнi торговi угоди⁸⁶ , можна припустити, що вiн був (правда, цiлком умовно) одним iз iдеологiв i провiсникiв об'єднання європейських держав, подiбного за своєю суттю до сучасного Європейського союзу. Саме такий союз вiн вважав запорукою рiвномiрного, поступального розвитку кожної окремої європейської держави i свiтового демократичного спiвтовариства в цiлому. За його твердженням, "вiльна спiлка народiв Європи на основi свободи i рiвностi гарантуватиме демократичне самоврядування для всiх народiв, включаючи 45 млн. українцiв. Полiтична та економiчна спiвпраця серед нацiй, створення федерацiї європейських народiв, а також тiсний союз мiж Європою й Америкою, гарантуватиме демократiю i мир"⁸⁷ .

Прикметно, що при цьому важливе мiсце у цiй "вiльнiй спiлцi народiв Європи" Н. Григорiїв вiдводив Українi. Вiн не зупинявся на тезi "у вiльнiй Європi має бути вiльна Україна"⁸⁸ , а висунув iдею вкрай важливої iсторичної мiсiї України в Європi, що втiм заснована не на мiстично-месiанському пiдгрунтi, а на його цiлком рацiональнiй концепцiї обумовленостi української зовнiшньої полiтики її геополiтичним положенням. Саме Україна, на його думку, має стати iнтегратором Схiдної Європи, адже лише вона "може створити в Європi третiй самостiйний демократичний табiр народiв i держав, який урiвноважував би вiдносини сил"⁸⁹ . Згодом, за уявленнями аналiтика-концептуалiста, до цього демократичного об'єднання пристала б решта європейських країн⁹⁰ . Таким чином, вважав вiн, час не змiнив глобальну iсторичну мiсiю України - бути посередником мiж Сходом i Заходом у культурному, полiтичному, економiчному вiдношеннi; об'єднати навколо себе малi європейськi держави i утворити табiр взаємовигiдної спiвпрацi, вiдновивши в такий спосiб рiвновагу в Європi⁹¹ . За його словами, це є "роль будiвничого нових засад миру в Європi"⁹² .

Пiдсумовуючи розгляд концепцiй Н. Григорiєва щодо ролi України в системi мiжнародних вiдносин напередоднi й пiд час Другої свiтової вiйни, варто ще раз наголосити, що йому вдалося сформулювати основнi засади українського демократичного руху, якi могли б дати Українi шанс на здобуття в той перiод незалежностi. Тези, проголошенi українським суспiльствознавцем i полiтиком iз порогу останньої свiтової вiйни, не втратили свого фундаментального змiсту, а лише актуалiзувалися i значною мiрою зреалiзувалися лише за шiсть з половиною десятилiть потому. Це пiдтверджує оцiнку Н. Я. Григорiєва як непересiчного, безперечно талановитого i прозiрливого полiтичного аналiтика та iдеолога, а його означених концепцiй (дарма, що практично недослiджених i забутих) як вартiсного, непроминущого внеску в скарбницю української суспiльно-полiтичної думки XX ст.

¹ Бевз Т. А. Н. Я. Григорiїв - полiтик i вчений. - К., 2002. - 284 с; Українська державнiсть: iдеологiя, полiтика, практика (система народоправства у теоретичних концепцiях Н. Григорiєва). - К., 2004. - 248 с.

стр. 108

² Центральний державний архiв вищих органiв влади та управлiння України (далi - ЦДАВОВУ). - Ф. 3562. - Оп. 1. - Спр. 36; Григорiїв Н. Причини мiжнародного напруження. - Прага, 1937. - 22 с.

³ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1. - Спр. 36. - Арк. 612.

⁴ Там само. - Спр. 24. - Арк. 312.

⁵ Григорiїв Н. Головний ворохобник. - СI. ^в Там само.

⁷ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1. - Спр. 24. - Арк. 316.

⁸ Год кризиса. Документи и материальї. 1938 - 1939: В 2-х т. - Т. 1. - М., 1990. - С. 254.

⁹ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1. - Спр. 37. - Арк. 178.

¹⁰ Там само. - Спр. 36. - Арк. 696.

¹¹ Там само. - Спр. 39. - Арк. 68.

¹² Там само. - Спр. 24. - Арк. 311 - 314, 317.

¹³ Григорiїв Н. Головний ворохобник. - С. 2.

¹⁴ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1. - Спр. 24. - Арк. 317.

¹⁵ Там само.

¹⁶ Полiтична iсторiя України XX столiття. - Т. 4. - К., 2003. - С. 35.

¹⁷ Там само. - С. 37 - 38.

¹⁸ War Likely, Ukrainian Educator Declares // Democracy and Chronicle. - November, 13, 1938.

¹⁹ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1. - Спр. 35. - Арк. 1 - 10; Ситуацiя на початку європейської вiйни (Промова, виголошена Григорiєвим на народному мiтингу у Бостонi 4.02.1940 р.) // Вперед (Торонто). - 1940. - 28 лютого.

²⁰ War Likely, Ukrainian Educator Declares.

²¹ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1. - Спр. 39. - Арк. 57.

²² Там само. - Спр. 42. - Арк. 51.

²³ Там само. - Спр. 16. - Арк. 133.

²¹ Там само. - Спр. 16. - Арк. 49; Спр. 39. - Арк. 64.

²⁵ Там само. - Спр. 16. - Арк. 190; Спр. 39. - Арк. 64.

²⁶ Григорiїв Н. Перед можливостями // Трудова Україна. - 1938. - Ч. 2. - С. 1.

²⁷ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1. - Спр. 16. - Арк. 133; Григорiїв Н. В 20 рiчницю оповiщення самостiйностi // Трудова Україна. - 1938. - Ч. 1. - С. 1 - 2; Григорiїв Н. Ми -третi // Трудова Україна. - 1937. - Ч. 4. - С.2 - 4.

²⁸ Григорiїв Н. Константи української мiжнародної полiтики. Тези доповiдi в Українському Соцiологiчному Iнститутi 29.06.1933 // Трудова Україна. - 1933. - Ч. 7. - С. 21 - 23; ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1 . - Спр. 18. - Арк.112, 119.

²⁹ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1 . - Спр. 16. - Арк. 47.

³⁰ Там само. - Арк. 132 - 133.

³¹ Там само. - Арк. 133.

³² Там само.

³³ Григорiїв Н. Перед можливостями. - СI.

³⁴ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1 . - Спр. 42. - Арк. 193 - 196.

³⁵ Н. Г. Революцiя чи провокацiя?// Трудова Україна. - 1933. - 4.10. - С. 16 - 19; Григорiїв Н. Iсторичний нацiоналiзм та сучасний нацизм // Трудова Україна. - 1937. - 4.2. - С. 2 - 4.

³⁶ Григорiїв Н. Головний ворохобник. - С. 1 - 2.

³⁷ Н. Григорiїв-Наш. Пiдстави української нацiонально-державної полiтики. - Прага; Берлiн, 1923. - 27 с; Григорiїв Н. Наша позицiя самостiйна. - Прага, 1927. - 25 с.

³⁸ Григорiїв Н. Константи української мiжнародної полiтики.

³⁹ Головнi напрямнi нашої тактики // Трудова Україна. - 1938. - Ч. 2. - С. 2.

¹⁰ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1 . - Спр. 16. - Арк. 47.

¹¹ Там само. - Спр. 42. - Арк. 167.

¹² Там само. - Спр. 39. - Арк. 66.

¹³ Там само. - Спр. 39. - Арк. 68.

¹⁴ War Likely, Ukrainian Educator Declares.

¹⁵ ЦДАВОВУ. - Ф. 3562. - Оп. 1 . - Спр. 42. - Арк. 168 - 169.

¹⁶ War Likely, Ukrainian Educator Declares.

стр. 109

⁴⁷ Там само.

⁴⁸ Григорiїв Н. Перед можливостями.

⁴⁹ European War is inevitable, says speaker // Democracy and Chronicle. - 1939. -November 26th.

⁵⁰ Григорiїв Н. Трагедiя повторюється // Бюлетень захисту України. - 1939. - Ч. 1. - С. 4.

⁵¹ Там само.

⁵² Hryhoriyiu N. How we can help the Ukraine? // Hryhoriyiv N. The War and Ukrainian Democracy. A Compilation of Documents from the Past and Present. - Toronto, 1945. - P. 170.

⁵³ Idem. How we can help the Ukraine? - P. 170.

⁵¹ Idem. Ukrainians are not germanophiles. - P. 133.

⁵⁵ Григорiїв Н. Проти комунiзму, але не з нацизмом // Український голос (Вiннiпег). - 1942. - 23 вересня.

⁵⁶ Коваль В. М. Друга свiтова вiйна i Україна (1939 - 1945 рр.). Iсторiософськi нотатки. Iсторичнi зошити. - К., 1999. - С. 45.

⁵⁷ Ситуацiя на початку вiйни (Промова, виголошена Н. Григорiєвим на народному мiтингу в Бостонi 4.02.1940 р.) // Вперед (Торонто). - 1940. - 28 лютого.

⁵⁸ Григорiїв Н. Наш другий фронт // Український голо С. - 1943. - 21 квiтня.

⁵⁹ Free Ukraine is visualed by Prof. Nykyfor Hryhoriev is Speaker May 30.// The Saskatoon Star. (Phoenix, Saskatoon). - 1943. - 3 червня.

⁶⁰ Ukrainians Urged to Give Total Efforts // The Fort William Daily Times Journal. -1943. - April 12th.

⁶¹ Address of Professor Hryhoriyiv // Canadian farmer. - 1943. - March 10th.; Europe Will Be Democratic, Writer Predicts // The Prince Albert Daily Herald. - 1943. - June 18th.

⁶² Ibid.

⁶³ Tells of Problems of Ukrainians // The Calgary Herald. - 1943. - August 17th.; Лекцiя про Ф. Григорiєва в Судбуру, Онтарiо // Український голос (Вiннiпег). - 1943. -5 травня; Григорiїв Н. Наш перший фронт // Український голос. - 1943. - 7 квiтня; Григорiїв Н. Наш другий фронт // Український голос. - 1943. - 21 квiтня.

⁶⁴ Григорiїв Н. Наш перший фронт.

⁶⁵ Коваль В. М. Друга свiтова вiйна i Україна. - С. 42.

⁶⁶ Григорiїв Н. Наш перший фронт.

⁶⁷ Григорiїв Н. Наше ставлення до СРСР // Український голо С. - 1942. - 11, 14 листопада.

⁶⁸ Григорiїв Н. Наш другий фронт.

⁶⁹ Europe Will Be Democratic, Writer Predicts // The Prince Albert Daily Herald. -1943. - June 18th.

⁷⁰ Germany Undermined, Hryhoriev Declares // Winnipeg Free Press. - 1934. - April 30th.

⁷¹ Declares Fears on Communism are Groundless // Edmonton Bulletin. - 1943. - July 20th; Hun Beaten Now, Ukrainian states // Edmonton Journal. - 1943. - July 20th.

⁷² Declares Fears on Communism are Groundless.

⁷³ Григорiїв Н. Наш другий фронт.

⁷⁴ Ukrainians Have Double Stake in War // The Winnipeg Tribune. - 1943. - April 30th.

⁷⁵ Europe Will Be Democratic, Writer Predicts.

⁷⁶ Григорiїв Н. Пiдстави української незалежної полiтики. - Детройт, 1939. - 52 С.

⁷⁷ Там само. - С. 42.

⁷⁸ Григорiїв Н. Українцi в свiтових справах // Народна воля. - 1940. - 17 лютого.

⁷⁹ America's War is Our War // The War and Ukrainian Democracy. - P. 173.; Ukrainians Have Double Stake in War // The Winnipeg Tribune. - 1943. - April 30th; Former Ukrainian Minister of Education Gives Address Here // The Dauphin Herald (Dauphin, Manitoba). - 1943. - May 27th.

⁸⁰ Григорiїв Н. Демократiя - третя незалежна свiтова сила.

⁸¹ Hryhoriyiv N. A Warning to Democracy // The War and Ukrainian Democracy. - Р.158.

⁸² Trade pacts seen answer will be basis of peace in Europe says Ukrainian // The Albertan (Calgary, Alberta). - 1943. - August 17th.

стр. 110

⁸³ Лекцiя про Ф. Григорiєва в Торонто "Яким буде свiтовий порядок пiсля вiйни i що трапиться з Україною?" // Український голо С. - 1943. - 31 березня; Attack Help Aid to Ukraine // Winnipeg Free Press. - 1943. - May 20th.

⁸⁴ Hryhoriyiv N. A Warning to Democracy.

⁸⁵ 50, 000 Strong They Join Army // The Sudbury Daily Star (Sudbury, Ontario). -1943. - March 29th.

⁸⁶ Europe Will Be Democratic, Writer Predicts; Trade pacts seen answer will be basis of peace in Europe says Ukrainian.

⁸⁷ Trade pacts seen answer will be basis of peace in Europe says Ukrainian.

⁸⁸ Passaic Hears Lecture, Supports Government // Voice of Commonwealth. - 1942. -December 1st.

⁸⁹ Григорiїв Н. Пiдстави української незалежної полiтики. - С. 44.

⁹⁰ Там само. - С. 45.

⁹¹ Григорiїв Н. Українцi в свiтових справах.

⁹² Григорiїв Н. Пiдстави української незалежної полiтики. - С. 44.

The views of N. Ya. Hryhoriyiv, a famous figure of Ukrainian revolution and one of the leaders of domestic interwar emigration, on the development of the international political situation before and during World War II are analyzed in the article. His conception of the role and place of Ukraine in this war and the programme of Ukrainian democratic movement are examined. The author of the article introduces a considerable corpus of new sources into the scientific use.

Permanent link to this publication: