Libmonster ID: UA-3077

Автор: М. В. МИХАЙЛЮК

У статтi аналiзуються пропагандистськi технологiї гiтлерiвцiв в окупованому Києвi. Розкривається роль перiодичної преси, листiвок, iнших друкованих матерiалiв, кiнофiльмiв i радiопередач в обробцi свiдомостi мiсцевого населення.

Тривалий час дана тема знаходилась на периферiї наукових дослiджень, адже iсторiографiя питання обмежується постановкою проблеми в монографiї I.Iвлева й А.Юденкова1 , а також в публiкацiях М.Коваля2 , I.Верби3 , Ю.Смiлянської4 , М.Ткаченко5 , Ю.Войцеховського6 та Д.Малакова7 . Вiдсутнiсть спецiалiзованих розробок iз зазначеної проблеми обумовлює необхiднiсть дослiдження даної теми.

Нацистська пропаганда в столицi України проводилася в основному через перiодичну пресу, радiоефiр, кiномистецтво, а також завдяки розповсюдженню дрiбної друкованої продукцiї (листiвок, брошур, плакатiв) на вулицях мiста, пiдприємствах, в освiтнiх закладах тощо. її масштабний характер пояснюється застосуванням подiбних методiв у Нiмеччинi, що ефективно впливали на громадську думку. Тому головною метою даної статтi є з'ясування ефективностi нацистських агiтацiйно-пропагандистських заходiв в окупованому Києвi.

Нiмцi увiйшли у мiсто 19 вересня 1941 р. До кiнця жовтня вiйськове управлiння здiйснювалося 195-ю польовою комендатурою, яку згодом було реорганiзовано в штадскомiсарiат, i проводилося воно через київську мiську управу. 13 жовтня 1941 р. за наказом її голови були створенi районнi управи м. Києва8 . Згiдно з розпорядженням штадскомiсарiату, вiдповiдальним за втiлення в життя нацистської пропаганди був вiддiл пропаганди мiської управи. До його основних функцiй входили: нагляд та контроль за репертуаром українських театрiв i кiнотеатрiв, за усiма культурно-освiтнiми i мистецькими органiзацiями, клубною роботою, радiомовленням i пресою; погодження всiх публiчних доповiдей, лекцiй та iнших виступiв у Києвi, що влаштовували українськi органiзацiї або приватнi особи; керiвництво українськими торговельними закладами, якi поширювали друкованi матерiали; контроль за дiяльнiстю публiчних, вiдомчих i приватних бiблiотек; здiйснення цензури видань радянської доби; контроль за виданням брошур нiмецькою мовою про життя й культуру українського народу; затвердження всiх вивiсок i оголошень у мiстi9 . Вiддiл пропаганди складався з восьми пiдвiддiлiв: загального, жiночого, позашкiльної освiти, полiграфiї, контролю книжок та рiзних друкiв, наочної пропаганди, радiопропаганди, плакат-бюро10 .

Загальний пiдвiддiл проводив реєстрацiю всiх вiдвiдувачiв вiддiлу пропаганди, приймав оголошення вiд пiдприємств i приватних осiб до мiсцевої преси, контролював продаж газет у кiосках, а також здiйснював переклад вхiдної i вихiдної Документацiї на нiмецьку й українську мови. Жiночий пiдвiддiл здiйснював загальнополiтичний контроль, органiзовував працю жiнок у мiстi, допомагав родинам репресованих та пiд час влаштування жiночих майстерень вишивок, килимарства тощо. Пiдвiддiл позашкiльної освiти органiзовував i контролював Дiяльнiсть культурно-освiтнiх закладiв Києва11 .

Контроль за розмiщенням оголошень i плакатiв юридичних та приватних осiб здiйснювало плакат-бюро. Пiдвiддiл полiграфiї керував київськими друкарнями, вилучав iз бiблiотек, книгарень, клубiв заборонену радянську лiтературу, складав списки дозволених нiмецькою цензурою книжок i шкiльних пiдручникiв, Розподiляв книжкове майно. Пiдвiддiл контролю книжок i рiзних друкiв стежив


Михайлюк Марина Володимирiвна - аспiрантка кафедри iсторiї України Iнституту iсторичної освiти Нацiонального педагогiчного унiверситету iм. М. Драгоманова.

стр. 131


за друком усiх матерiалiв. Спiвробiтники пiдвiддiлу наочної пропаганди виготовляли агiтацiйний матерiал, контролювали вивiски, печатки, штампи, реклами, фотомайстернi, художнi й мистецькi заклади, затверджували всi художнi проекти у мiстi12 .

Головним засобом нацистської пропаганди вважалася перiодична преса. Робота редакцiй перiодичних видань регламентувалася розпорядженнями райхскомiсара України на основi директив А.Розенберґа. На початку вiйни райхсмiнiстр пiдписав директиву щодо роботи преси i пропаганди на схiдних окупованих територiях, згiдно з якою передбачалося видання мiсцевих газет пiд контролем райхскомiсарiв для того, щоб населення не залишалося без джерел iнформацiї, оскiльки це вважалося полiтично невигiдно. Дозвiл на видання газет залежав вiд наявностi в кожному окремому випадку полiтично надiйних видавцiв i редакторiв, а також достатньої кiлькостi нiмецьких цензурних органiв. Право видання нiмецьких газет надавало мiнiстерство схiдних окупованих територiй на пiдставi пропозицiй райхскомiсарiв. Водночас видавництва нiмецькомовної преси повиннi були пiдтримувати контакти з органами НСДАП13 .

Полiтично надiйними видавцями та редакторами деякий час вважалися представники похiдних груп ОУН, якi прибули в Україну разом з нiмецькими вiйськами. Вони отримали дозвiл на видання перiодичної преси. Тому до середини грудня 1941 р. у Києвi виходила газета "Українське слово", головним редактором якої був Iван Рогач. У виданнi та його додатках "Останнi новини" й "Лiтература i мистецтво" друкувалися члени ОУН(м) - спiвробiтники вiддiлу пропаганди та iнших вiддiлiв мiської управи. Перiодичнi видання проводили цiлеспрямовану антирадянську й антисемiтську пропаганду, формували лояльнiсть до окупацiйної влади, сподiвалися вiдродити українську iсторичну пам'ять, iдею незалежностi. Про те, як населення сприймало публiкацiї мiсцевої преси, знаходимо у працi Д.Гуменної: "...Газета! Її хапають, жадiбно читають, але одночасно i розчаровуються. Нiчого в нiй на запити й сподiвання оцих усiх нема, а все майже те саме, що й тут вiд кожного почуєш.., - пригадувала вона. - ...Писалося ще про Київську Русь, вiкiнгiв-варягiв i князiв - хоробрих завойовникiв, а це київську публiку в цi днi мало проймало. Точилися вже iншi розмови... Кияни хотiли знати, якi будуть порядки, що це воно за нацiонал-соцiалiзм, як буде з мешканцями, з крамницями, з колгоспами. Хто в урядi?"14 .

Загалом населення не довiряло емiгрантам, оскiльки вони прийшли разом з нiмцями i працювали пiд "нiмецьким крилом"15 . Перестала довiряти нацiоналiстам i окупацiйна влада, якiй пропаганда iдеї вiдродження незалежностi України була не потрiбна. Саме тому вище керiвництво прийняло рiшення про припинення їх роботи. Масовi арешти закiнчилися стратою лiдерiв мельникiвського проводу ОУН. "Чистка" органiв мiсцевого управлiння iстотно вплинула на роботу київської преси. Газета "Українське слово" була перейменована на "Нове українське слово" ("НУС"), а "Останнi новини" стали росiйськомовним понедiлковим виданням "Последние новости". Мiсце головного редактора зайняв професор київського унiверситету Костянтин Штепа. "Нове українське слово" продовжувало основну антирадянську i пронiмецьку лiнiю газети, проте iдея незалежностi України вже нiколи не з'явилася на сторiнках окупацiйного видання. Вона була замiнена висвiтленням iсторичної i культурної спадщини українського народу. Головне мiсце займали публiкацiї на тему iсторичного обґрунтування давнiх україно-нiмецьких зв'язкiв. Отже, цитата Д.Малакова про те, що "iдеологiчна спрямованiсть аж скакала в очi"16 , знаходить своє пiдтвердження.

Однак архiвнi матерiали свiдчать, що газети не мали потрiбного iдеологiчного впливу на мешканцiв Києва, а виконували суто iнформацiйнi функцiї. Пiдтвердження цього знаходимо у Д.Гуменної та звiтах агентiв радянських спецслужб. Зокрема Д.Гуменна зазначала, що газета "НУС" сприймалась як нiмець-

стр. 132


ка, писана українською мовою, з вираженим "плазунським тоном"17 , а її пропагандистську мету читачi розумiли так: "...Вселити зневiру [людей] в себе, в свої сили, впоїти безвольнiсть i рабську покору та повну надiю, що все хороше нам принесуть як не "старшi брати", то "визволителi", "вчителi"..."18 . Агент радянських спецслужб "Гайовий" доповiдав, що "взимку 1942 р. у Києвi був великий попит на газети.., спричинений зацiкавленiстю городян зведеннями воєнних дiй"19 , а його колега М.Заровна у звiтi вiд 25 вересня 1942 р. також констатувала, що "за газетами завжди була черга, але читали їх критично, з власними коментарями"20 . Звичайно, пропагандистськi публiкацiї мiсцевої преси сприймалися читачами по-рiзному, оскiльки суспiльство умовно подiлялося на прихильникiв i противникiв "нової влади", а також тих, хто займав нейтральну позицiю. Позицiя останнiх чiтко вiдображена у працi Д.Гуменної: "Деякi крутяться, мов дзиґа, мiж комунiзмом та нацiонал-соцiалiзмом i нi сюди, нi туди не пристають..."21 .

Пiсля заборони легальної дiяльностi українських нацiоналiстiв вiддiл пропаганди був реорганiзований у сектор iнформацiї при вiддiлi освiти та культури, а з 1943 р. знову був розгорнутий у вiддiл пропаганди київської мiської управи. З акта керiвника сектору iнформацiї Ю.Кандiїва, складеного 20 липня 1942 p., вiдомо, що, згiдно з наказом штадскомiсарiату м. Києва, завдання сектору iнформацiї були дещо розширенi й полягали у роз'ясненнi структури органiв i заходiв окупацiйної влади, збираннi вiдомостей про реакцiю пересiчних громадян на пропагандистськi акцiї нiмецької влади, про роботу мiських установ. За сектором iнформацiї залишилися контроль за пресою, перевiрка змiсту афiш, оголошень, вивiсок, грамплатiвок, книжок, програм концертiв i публiчних виступiв, дiяльностi громадських товариств, збереження книжкових фондiв22 . Сектор мав двох художникiв, якi писали пропагандистськi лозунги, малювали карикатури i плакати антисемiтського, антирадянського i пронiмецького змiсту. Зокрема художник М.Борисенко* намалював плакати "Земля пiд чоботом єврея", "Молодь iз радiсним обличчям добровiльно їде до Нiмеччини". Влiтку 1943 р. пiд час вiдправки робiтникiв до Нiмеччини спiвробiтники вiддiлу пропаганди на вокзалi "Київ-Пасажирський" роздавали їм агiтацiйно-пропагандистську лiтературу i вiтали квiтами23 .

Кампанiя з вербування робочої сили займала одне з головних мiсць в агiтацiйно-пропагандистськiй роботi нацистiв, яка проводилася силами органiв мiсцевого управлiння через ЗМI.

Вербування робiтникiв пройшло два етапи. На першому (весна-лiто 1942 р.) пропаганда була ефективною, оскiльки населення ще не володiло достовiрною iнформацiєю про умови життя i роботи в Нiмеччинi, тому в бiльшостi випадкiв воно проходило добровiльно. На другому етапi (з осенi 1942 р. до кiнця окупацiйного режиму) вербування стало примусовим, оскiльки ускладнювалося посиленою контрпропагандою партизан, розповiдями остарбайтерiв, якi поверталися додому хворими, i листами тих, хто ще перебував у райху.

Вiддiл iнформацiї при кожнiй районнiй управi мав своїх представникiв, якi вiдповiдали за проведення i контроль над усiма пропагандистськими заходами у своєму районi. Зокрема iнформацiйна секцiя Залiзничного району навеснi 1942 р. займалася пiдготовкою альбому i каталогiв про популяризацiю культури й побуту нiмецького суспiльства, а також пiдготовкою святкування 1 Травня. Джерелом iнформацiї для створення альбому та каталогу стали пропагандистськi публiкацiї газети "НУС", якi були подiленi за тематикою, що передбачала ознайомлення Киян iз життям i творчiстю нiмецьких учених, композиторiв, письменникiв, iз громадськими органiзацiями, промисловiстю та сiльським господарством Нiмеччини, а головне - з героїзмом непереможної нiмецької армiї. Тому для полегшен-


* Борисенко Микола Софронович - вiйськовополонений, спiвробiтник вiддiлу пропаганди (сектору iнформацiї). Пiсля звiльнення Києва працював художником у редакцiї газети "Київська правда".

стр. 133


ня пошуку цiєї iнформацiї секцiєю була передбачена робота з каталогiзацiї матерiалiв київської газети24 .

Свiдчення друкарки вiддiлу пропаганди київської мiської управи Л.Коваленко доповнюють картину роботи даної структури та її пiдроздiлiв. "Матерiали, якi менi доводилося друкувати в кабiнетi заступника голови вiддiлу при зачинених дверях, - пояснювала вона, - це були зведення iнспекторiв районних управ Києва, якi щоденно повiдомляли про полiтичнi настрої населення, розмови спiвробiтникiв рай-управи або приватних осiб, рiзнi чутки i подiї, що сталися у мiстi..."25 . В обов'язки районних iнспекторiв iнформацiї входив також нагляд за наявнiстю пропагандистської продукцiї на вулицях району, читання лекцiй антирадянського спрямування й агiтацiя на роботу в Нiмеччину на мiських пiдприємствах, написання статей у газету "НУС" i розповсюдження антирадянської лiтератури. Зiбранi вiддiлом пропаганди матерiали направлялися в штадскомiсарiат. Спiвробiтники сектору iнформацiї, як i попереднiй склад, друкувалися в мiсцевiй пресi. Так, статтi антирадянського змiсту писали керiвник сектору Юрiй Кандiїв, його заступник Всеволод Гречко, iнспектор Центрального району м. Києва Наталiя Фон-Бунге та iн. Матерiали, що надходили вiд громадян i спiвробiтникiв органiв мiсцевого управлiння у сектор iнформацiї для розмiщення в газетi "НУС" корегував Шостенко*26 .

Одночасно з україно- i росiйськомовною перiодикою у Києвi друкувалося кiлька нiмецьких видань, що було передбачено директивою А.Розенберґа. їх виданням опiкувалося "Нiмецьке видавничо-друкарське товариство України" з обмеженою вiдповiдальнiстю (Deutsche Verlags und Druckereigesellschaft Ukraine m. b. H.). Зокрема у Києвi та Луцьку виходила центральна газета райхскомiсарiату "Deutsche Ukraine-Zeitung". Друкований орган Е.Коха мав формат i обсяг удвiчi бiльший за україномовнi видання. Один його номер в Українi можна було придбати за 2 крб., у райху - за 20 пфенiгiв. Передплата на газету в Українi оформлялася безпосередньо у видавництвi та в нiмецьких вiддiленнях зв'язку. У Нiмеччинi передплату приймали всi поштовi установи. Отже, нiмецька газета України розповсюджувалася не лише в Українi, а i в райху. Тому теоретично ознайомитись iз ситуацiєю в Українi мiг будь-який громадянин райху, навiть остарбайтери, якi володiли нiмецькою мовою.

Оформлення передплати не стосувалося київської штадскомендатури, оскiльки у травнi 1942 р. вона мала отримати з редакцiї 3 примiрники газети безплатно. Проте постачання вiдбувалося нерегулярно27 . Київське вiддiлення газети "Deutsche Ukraine-Zeitung" друкувало розпорядження штадтскомiсарiату, начальника полiцiї безпеки i СД, а також приймало заявки вiд нiмецьких органiзацiй та установ, що працювали в Українi.

Окупацiйна нiмецька газета "Deutsches Nachrichtenblatt" почала виходити в Києвi з 26 жовтня 1941 p., двiчi на тиждень, спочатку на двох, а з третього номера на чотирьох сторiнках. Нiмецьке видання мало власну iнформацiйну службу, кореспонденти якої вiдвiдували рiзнi куточки України, їздили у вiдрядження до Захiдної Європи.

Спецiально для потреб вермахту в Києвi здiйснювався друк фронтових перiодичних видань "Der Sieg" ("Перемога") та "Raupe und Rad" ("Гусениця i колесо"). Крiм того, у мiстi реалiзовувалася преса, що надходила з Нiмеччини. Про це повiдомила у квiтнi 1942 р. росiйськомовна газета "Последние новости"* "Кiоск нiмецької лiтератури ... вiдкрився бiля оперного театру. Продає берлiнськi, мюнхенськi, гамбурзькi, кельнськi журнали, а також газети "Ангрифф"* "Фелькiшер беобахтер"..."28 . Подiбнi кiоски стояли бiля стадiону "Динамо", на початку Великої Житомирської i на розi Нестеровської вулиць. Продавали часописи "Дер адлер", "Дi вохе", "Берлiнер iлюстрiрте цайтунґ" та iн.


* Iнiцiали не встановленi.

стр. 134


Загалом нiмецька перiодика була спрямована на проведення антирадянської й антисемiтської пропаганди, не забуваючи про пiдтримку воєнно-полiтичних здобуткiв нацистського керiвництва та його союзникiв. Зокрема представник айнзацштабу Розенберґа в Українi Паффен пiдготував матерiал на тему: "Як жили радянськi євреї". Те, що "єврейська" тематика стала однiєю iз провiдних сюжетних лiнiй, пояснюється тим, що нацисти прагнули здобути моральну пiдтримку акцiй, спрямованих на "остаточне вирiшення єврейського питання" й пiдсилити антирадянськi настрої населення iдеологемою про злочини бiльшовикiв.

Доставку газет райха для вiйськовослужбовцiв органiзував вiддiл пропаганди Верховного командування вермахту через представництво у Львовi. Проте, згiдно зi змiстом доповiдної записки начальника польової комендатури Бiлої Церкви вiд 11 лютого 1942 p., вiдомо, що нiмецька преса надходила нерегулярно внаслiдок незадовiльної роботи польової пошти, попри те, що на київському вокзалi штадскомендатурою був облаштований читальний зал29 .

Нацистська пропаганда не обмежувалася впливом перiодичної преси на городян i "нових господарiв", а поєднувалася з роботою мiської радiомережi. Вiдновлення роботи радiовузла було пов'язано з тим, що бiльшiсть населення не мала радiоприймачiв, адже дозвiл на прослуховування радiопередач отримували лише полiтично надiйнi особи. Так, з архiвних матерiалiв вiдомо, що мали право не здавати радiоприймачi (але обов'язково реєструвати у мiсцевiй комендатурi) спiвробiтники вiддiлу пропаганди київської мiської управи. Зокрема право слухати радiо отримала лiтературний iнспектор Ц.Й.Кучевська-Дегтяр30 . Водночас на звернення лiкаря Кирилiвської лiкарнi I.А.Созанського за подiбним дозволом (користуватися радiоприймачем "Чемпiон") 24 жовтня 1941 р. була накладена резолюцiя голови вiддiлу пропаганди - "Не маєте права"31 .

Київське управлiння радiомовлення було створено 17 грудня 1941 р. i пiдпорядковувалося вiддiлу пропаганди київської мiської управи. Управлiння отримало всю матерiально-технiчну базу радянської радiотрансляцiйної мережi й українського радiокомiтету. Директором було призначено О.Петровського32 . У його обов'язки входили особистий контроль за полiтичним змiстом радiомовлення, фiнансовими ресурсами пiдприємства, добiр кадрiв. У положеннi Управлiння радiомовлення визначалися такi завдання: проведення українською мовою "анти-комiнтернiвської та антижидо-бiльшовицької пропаганди засобами радiо"; проведення пропаганди iдей нової Європи, провiдної ролi нiмецького народу у створеннi нового ладу i спiвучастi українського народу у цiй роботi; органiзацiя по радiо народно-виховних, лiтературних, музичних та iнших передач, якi б сприяли культурному розвитковi населення та його вiдпочинку; розбудова i подальший розвиток технiчної бази радiомовлення.

Тематичний план радiопрограм передбачав: повiдомлення Верховного командування нiмецьких та союзних вiйськ; оголошення вiдозв i розпоряджень окупацiйних властей, об'яв мiської управи; огляди мiсцевої преси; трансляцiю релiгiйних богослужiнь, вистав, концертiв класичної захiдноєвропейської та української музики, українських народних пiсень. Планувалася також передача реклами й оголошень приватного характеру, дозволенi цензурою. Основний змiст Дiяльностi Управлiння радiомовлення полягав у збiльшеннi провiдникової мережi, кiлькостi абонентiв, а також проведення власного мовлення i ретрансляцiї програм нiмецьких радiостанцiй33 .

Гiтлер, вивчаючи питання проведення радiопропаганди на схiдних окупованих територiях у березнi 1942 p., радив передавати по радiо для мiсцевого населення те, що йому необхiдно, - музику в необмеженiй кiлькостi. У квiтнi, повертаючись до розмови, вiн пояснив свою думку: "Якщо росiяни, українцi... навчаться читати i писати, нам це тiльки нашкодить. Адже бiльш здiбнi туземцi змо-

стр. 135


жуть прилучитися до деяких iсторичних знань, а значить, i зможуть засвоїти полiтичнi iдеї, якi в будь-якому випадку будуть спрямованi проти нас. Було б краще встановити у кожному селi репродуктор, подавати людям новини i розважати їх, замiсть того, щоб надавати їм можливiсть самостiйно засвоювати полiтичнi, науковi й iншi знання. Тiльки, щоб нiкому в голову не прийшло розповiдати по радiо пiдкореним народам про їх iсторiю; музика, музика, нiчого, крiм музики. Адже весела музика пробуджує в людях трудовий ентузiазм. I якщо люди можуть собi дозволити танцювати до упаду, то це, наскiльки нам вiдомо, широко вiталося пiд час [радянської] системи"34 .

Як на практицi реалiзовувалися побажання Гiтлера, а також основнi положення київського Управлiння радiомовлення можна дiзнатися зi спогадiв Д.Малакова. "Слухали мiську радiоточку з певним упередженням, - пише вiн. Крiм останнiх вiстей i оголошень, по радiо передавалися нiмецькi маршi, нiмецька народна музика, нiмецькi шлягери "Лiлi Марлен" та "Розамунда", українськi пiснi. ...Мiсцевi радiожурналiсти добирали виключно нейтральнi, деполiтизованi пiснi й мелодiї надто близькi настроям населення. Ось хоча б знаменитi українськi "Дивлюсь я на небо" та "Повiй, вiтре, на Вкраїну". Виконувалася по радiо тодi маловiдома українська пiсня "Гуцулка Ксеня", що прийшла з Галичини пiд назвою "Гуцульське танго". Репертуар "нейтральних" пiсень був невеличкий, але ж то все було рiдне, своє, непiдвладне вороговi. ...Сiчень. Порожня безлюдна Володимирська вулиця. А з вуличного гучномовця линуть чарiвнi звуки вальсу Йоганна Штрауса "Казки Вiденського лiсу"35 .

З доповiдної записки завiдуючого радiосекцiєю при вiддiлi пропаганди до голови вiддiлу А.Шекерика вiдомо, що пiд час вiдступу радянської влади загинули усi нотнi й лiтературнi фонди, велика фiльмотека i фонд грамплатiвок радiокомiтету. Тому керiвник радiосекцiї просив передати у розпорядження київського Управлiння радiомовлення грамплатiвки, лiтературнi й нотнi зiбрання приватних бiблiотек осiб, що евакуювалися на початку вiйни36 .

Доповiдь старшого iнспектора полiтвiддiлу Київського обласного управлiння мiлiцiї НКВС М.Заровної про становище в окупованому Києвi доповнює спогади Д.Малакова. У доповiдi, зокрема, зазначалося, що у Києвi бiльшiсть радiопередач проводилася нiмецькою мовою i лише кiлька українською. На думку М.Заровної, радiопередачi були дуже пригнiченi й нуднi, населення їх не слухало, а зi злобою плювало. У радiоновинах нiмцi оголошували про вiдправку робiтникiв до Нiмеччини, про покарання за поширення чуток. Узимку, зокрема, передавали: "Розповсюдилися чутки про те, що нiбито непереможна нiмецька армiя вiдступає, i нiбито радянськi вiйська близько. Цi чутки розповсюджують жидо-бiльшовицькi покидьки, якi ще не встигли виїхати, але, запевняємо киян, що i їх буде скоро знищено"37

Пiд сферу впливу нацистської пропаганди потрапив i кiнематограф, як зарекомендував себе як ефективний пропагандистський засiб у Нiмеччинi. Вiдпо вiдальними за проведення кiнопропаганди на схiдних окупованих територiях було OKW i створене в листопадi 1941 р. центральне фiльмооб'єднання "Схiд" (Zentral? filmgesellschaft Ost - ZFO). Фiлiї (дочiрнi пiдприємства або товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю) ZFO розташовувалися в Ризi - "Остланд-фiльм" (Ostland Film G.m.b.H) та Києвi - "Україне-фiльм" (Ukraine Film G.m.b.H). Керiвництво установами здiйснювали нiмцi, а рядовими виконавцями були мiсцевi жителi. Спiвробiтники фiльмооб'єднання "Остланд-фiльм" вiдзняли на чорно-бiлу плiвку кадри iз життя схiдних окупованих територiй, що нинi зберiгаються в ЦДАВО України. Зокрема на кадрах N 39 i 44 можна побачити Київ початку листопада 1942 р. - Софiївський собор та руїни мiських вулиць38 .

Вiдновленням роботи київських кiнотеатрiв та обслуговуванням населеннi кiнопродукцiєю українських i закордонних кiнокомпанiй займалася контора кiно-

стр. 136


фiкацiї на чолi з К.Мудрак, що була створена при вiддiлi мистецтв мiської управи39 . Станом на 12 листопада 1941 p., майже усi київськi кiнотеатри були пiдготовленi до експлуатацiї, проте роботу ще не розпочали i зарплату працiвники теж не отримували40 . Однак вiдомо, що уже на початку травня 1942 р. у мiстi працювало 5 кiнотеатрiв, ще 2 готували до роботи i 1 чекав капiтального ремонту. Кiно-технiчних фабрик, якi виготовляли проекцiйну та знiмальну апаратуру, не було. Знаходилася лише майстерня по ремонту проекцiйної апаратури, але вона не працювала внаслiдок вивезення устаткування. Також не працювали двi кiностудiї з виробництва художнiх фiльмiв i кiнохронiки, обладнання й апаратура яких були також евакуйованi влiтку 1941 р.41 Кiнотеатри обкладалися податком на розваги. Так, восени 1941 р. київськi кiнотеатри повиннi були сплачувати 20% валового збору, на вiдмiну вiд Полтави, де на початку 1942 р. податок становив до 30% вартостi вхiдних квиткiв42 .

Переможну ходу "визволителiв" демонструвала нiмецька хронiка. Зокрема змiст однiєї з численних "вохеншау" та її пропагандистський вплив на населення яскраво передано у спогадах Д.Малакова: "Перед фiльмами йшов кiножурнал-хронiка. Починалося бравурним маршем, орлом зi свастикою, а далi пишномовним словом: грандiознi успiхи вермахту на всiх театрах воєнних дiй, велика перемога на морi, новi перемоги на Сходi, немiчнiсть i безпораднiсть ворогiв рейху... Та наш глядач давно вже був навчений дивитись i читати помiж рядкiв"43 .

В iншому кiножурналi було показано зайнятий нiмцями Новоросiйськ, блокаду Ленiнграда i героїчнi сюжети боротьби за Сталiнград. Як зазначав один з агентiв радянських спецслужб: "Добiр картин, незважаючи на те що вони належать до картин легкого жанру, i побудову кiножурналiв змонтовано неглупо. Звичайного глядача вони переконували у тому, що бiльшовики бiльше не повернуться i що з життям в умовах окупацiї необхiдно змиритися. Цiєю агiтацiєю вони створювали для мiських мешканцiв настрiй примирення, хоча щоденна дiйснiсть, приниження, голод, рабська, практично неоплачувана, праця - говорили протилежне"44 .

Крiм хронiки, нацисти великого значення надавали демонстрацiї кiнофiльмiв iдеологiчного спрямування, зокрема, антибiльшовицького й антипольського змiсту. Так, у лютому 1942 р. київським глядачам показали нiмецький фiльм з українським перекладом "Останнiй раунд", де йшлося про стосунки боксера зi своїм промоутером-росiянином, який завдав йому неприємностей, але боксер знайшов у собi сили продовжити спортивне життя у формi тренерської дiяльностi45 . Пропагандистська мета була очевидною - пояснити глядачам, що бiльшовикам не вдасться зламати нiмецький дух i бажання перемоги. Київськi працiвники кiно пiд керiвництвом голови кiносекцiї вiддiлу мистецтв професора Нiкiтiна пiшли ще далi, адже у квiтнi 1942 р. сфотографували руїни Києва i демонстрували їх пiд назвою "Варварська дiяльнiсть бiльшовикiв"46 . Отже, справа рук Радянських саперiв була використана владою з iдеологiчною метою.

Водночас iдеологiчних сюжетiв було замало, оскiльки у київських кiнотеатрах iшли переважно любовно-пригодницькi стрiчки: "Любов та математика", Сiм рокiв невдач", "Троянди в Тиролi", "Парубоцький рай", "Веселi волоцюги", Вiденськi iсторiї", "Його найкращий приятель", "Остання Рунда" тощо47 .

Найбiльш популярними серед глядачiв були фiльми про любов "Пiсля розлуки", "Запрошуємо до танцiв" i "На все життя". Зокрема сюжет останньої картини, Демонстрацiя якої вiдбулась у вереснi 1942 р. у київському кiнотеатрi "Орiон", тривав глядачiв у напруженнi весь фiльм, адже розповiдав про пару закоханих, яких Доля розлучила на десятки рокiв i знову звела у похилому вiцi. Драматизму додала сцена зустрiчi батька iз сином, про iснування якого вiн навiть не здогадувався48 .

Фiльм про героїзм офiцера австрiйської армiї часiв правлiння iмператрицi Марiї-Терезiї на початку грудня 1942 р. можна було переглянути в кiнотеатрi

стр. 137


"Лiра". Мужнiсть головного героя Тренка пiд час ризикованої шпигунської операцiї з викрадення карт про розташування ворожих вiйськ призвела до того, що його Батькiвщина виграла вiйну з французами49 . Iсторичний фiльм "Пандур Тренк" був показаний солдатам вермахту i киянам не випадково, адже намагався морально пiдтримати нiмецьку армiю, що в той перiод зазнавала величезних втрат пiд Сталiнградом.

Про реальний стан кiнопропаганди у м. Києвi дiзнаємося з повiдомлення начальника полiцiї безпеки i СД вiд 1 жовтня 1942 р. У ньому зазначалося, що пiсля зайняття мiста нiмецькими вiйськами, починаючи iз зими, майже в усiх придатних для експлуатацiї кiнотеатрах почали демонструвати фiльми. Щонедiлi у Києвi показували два нових фiльми. Однак вибiр їх був незадовiльний, адже майже всi кiнострiчки були однотипними, до того ж iнодi український текст був спотворений i не вiдповiдав змiсту. Часто показували любовнi комедiї. За пiвроку було показано лише два "хороших фiльми", ймовiрно, художнiх та один - суто науковий. Бiльшiсть же фiльмiв загалом не справляли нiякого агiтацiйного впливу на глядача. Тому у звiтi висловлювалася рекомендацiя демонструвати насамперед антибiльшовицькi фiльми, якi б показували "закулiсне життя радянської системи", зокрема на такi теми: голод в Українi 1932-1933 pp.; терор НКВС; єврейське панування в СРСР.

Нiмецька хронiка, наголошувалось у звiтi, викликала у публiки деякий iнтерес. Частина глядачiв приходила лише на хронiку, а не на художнi фiльми. Однак i тут траплялися недолiки. Зокрема хронiка демонструвалася зi значним запiзненням через потребу перекладу з нiмецької на українську мову. При показi боїв i руйнувань, як зазначав автор звiту, "не можна забувати, що бiльшiй частинi тутешнього населення багато населених пунктiв дорогi i близькi, так що погляд на руйнування викликає поганий настрiй, а iнодi показують i недостовiрнi данi"50 . Як приклад, шеф служби безпеки наводив кадри зруйнованого Ростова, хоча насправдi було знищено лише головну вулицю i прилеглi до неї квартали, та наполягав на потребi демонстрацiї кадрiв не лише зруйнованих, а й уцiлiлих частин мiста. Це сприяло б пiднесенню настрою глядачiв, адже багато людей виходило з кiносеансу у пригнiченому станi. Його думку подiляв вiддiл пропаганди вермахту, що теж констатував поганий вплив кiножурналiв на психологiчний стан глядачiв, оскiльки вони демонстрували вбитих радянських солдатiв51 .

Таємна доповiдь агента радянських спецслужб "Гайового" про становище в окупованому Києвi вiд 5 травня 1943 р. пiдтверджує i доповнює згадане повiдомлення. Iз неї дiзнаємося, що в кiнотеатрах справдi демонстрували винятково нiмецькi кiнофiльми легкого жанру i кiножурнали, в яких показували успiхи "великої непереможної нiмецької армiї i як легко i миттєво вона завдає поразки бiльшовикам"52 . Д.Малаков також зазначав, що фiльми демонструвалися переважено нiмецькi, розважально-пригодницькi, але з помiтним полiтичним пiдтекстом. Популярний фiльм тих часiв "Iндiйська гробниця" непомiтно мав привчити ДО думки: Iндiя, тодi ще британська колонiя, повинна стати нiмецькою. Проте фраза Гiтлера з мемуарiв Отто Штрассера заперечує подiбну думку: "Жодна країна, крiй Британiї, не здатна керувати Iндiєю. Iндуси мене не цiкавлять"53 .

Незначний вплив кiнопропаганди фiксував В.Маґунiя. У пiдсумковому аналiтичному звiтi про досвiд роботи на посадi генерального комiсара Київського округу 31 травня 1944 р. вiн iз сумом писав: "Нiчого доброго не можу сказати на адресу пропаганди засобами кiно. В основному демонструвалися, виходячи * фiнансових мiркувань, халтурнi фiльми, якi могли викликати у глядачiв все ШО завгодно, але не симпатiї до нас. На жаль, це було часто. Фiльми, присвячей питанням культури, i навчальнi картини використовувалися дуже рiдко"54 .

Про стан нiмецької пропаганди засобами дрiбної друкованої продукцiї також вiдомо з оперативного звiту В.Маґунiї. У ньому мова йшла про те, що з

стр. 138


1 сiчня по 31 липня 1942 р. у Києвi було виготовлено 250 тис. плакатiв, 400 тис. листiвок, 125 тис. вiдозв i наказiв. Матерiал пропаганди для знову зайнятих областей перебував на стадiї пiдготовки. Питання про його випуск на мiсцях було ще не вирiшено, тому генеральний комiсар чекав додаткову поставку з Берлiна55 . Нiмецькi плакати були вивiшенi в Києвi на стендах, стiнах та парканах, там, де нещодавно майорiли радянськi карикатури про "Гiтлера-бандита, морда якого буде бита". Подiбна пропаганда сприймалася людьми з прикрим нерозумiнням. Вони дивилися на фотомонтажi на зразок "Як добре живеться робiтниковi в Нiмеччинi", сподiваючись на щось подiбне в Українi, але читаючи пiдпис "Завдяки мудрому проводовi Адольфа Гiтлера", - вiдвертали носи56 .

У повiдомленнi служби безпеки Києва вiд 1 жовтня 1942 р. пояснювалися причини неефективностi плакатної пропаганди в цiлому: "За час бiльшовицького господарювання плакати набридли населенню, що воно взагалi їх не помiчає. Крiм цього, пiдозрюють, що плакати частково випускаються тими ж людьми, якi займалися цим у радянськi часи. Схожiсть в ескiзах i у випущених уже плакатах значна, що вони взагалi не викликають нiякого ефекту, з яким потрiбно рахуватися. Самi по собi плакати - непоганий засiб пропаганди, але їх пропагандистську роль уже так використали за совєтiв, що вони тепер не мають нiякого впливу. В останнi днi вересня мiська адмiнiстрацiя Києва отримала вiд мiського комiсарiату новi матерiали пропаганди. Пiд час огляду цих матерiалiв виявилося, що у 6 тисячах маленький шрифт росiйською мовою i тiльки 1,5 тисячi українською мовою"57 .

Текст одного українського плакату, що був випущений тисячним тиражем, мав багато мовних помилок i захiдноукраїнських дiалектiв. Iнший український плакат накладом у 100 примiрникiв був спрямований проти спекулянтiв, оскiльки показував спекулянта, який сидить на мiшку з хлiбом за цiною 500 крб. Цей плакат смiшив населення, тому що хлiб у вiльнiй торгiвлi коштував набагато бiльше. Крiм того, надiйшов плакат, який був призначений для селян Вiтебської областi. Таким чином, укладач звiту робив правильний висновок про те, що переданий київськiй мiськiй управi пропагандистський матерiал нiкуди не годився. Друкована пропаганда повинна була розширитися за рахунок книжок, брошур i журналiв. Потреба у новiй лiтературi була великою, оскiльки населення нiчого не знало про господарське, полiтичне, iсторичне i свiтоглядне обличчя Європи. Єдина лiтература, що збереглася, - це була стара росiйська лiтература, тому попит на книжки Альбрехта "Людськi долi в пiдвалах ГПУ" українською мовою i "Сталiнська сила" був дуже великий. Як зазначав укладач звiту, населення прийняло їх як цiкаву i правдиву лiтературу, тому вважав, що такого роду лiтература повинна якнайбiльше розповсюджуватись, адже вона могла протидiяти бiльшовицькiй пропагандi. Крiм того, великим недолiком вiн вважав незначне використання усної пропаганди, до якої радянський народ уже звик. "Не можна нi в якому разi забувати, - писав укладач повiдомлення, - що совєти привчили народ До того, що кожне важливе питання виносилося на зiбрання або на доповiдь, i що Цей метод мав великий успiх"58 . Усна пропаганда мала мiсце. Проводили її спiвробiтники вiддiлу пропаганди i мiсцевi "добровольцi". Агiтацiя останнiх, на кшталт грузинський нальотчик, бандит" населенням сприймалася критично59 .

Для популяризацiї iдеї звiльнення Києва вiд "жидо-бiльшовицького гнiту", а також для посилення антибiльшовицької пропаганди навеснi 1942 р., на основi розпорядження штадскомiсарiату, було органiзовано Музей-архiв переходової доби, який пiдпорядковувався вiддiлу культури й освiти мiської управи. У положеннi про Музей зазначалося, що вiн був науково-дослiдною установою при київськiй мiськiй Управi iз власною фотолабораторiєю й художньою студiєю. Штатних спiвробiтникiв у ньому налiчувалося понад 12 осiб, посади яких затверджувалися вiддiлом кадрiв мiської управи. Згiдно з наказом голови мiста вiд 26 березня 1942 р. установу очо-

стр. 139


лив професор О.Оглоблин, а до спiвпрацi залучили директора Центрального архiву давнiх актiв проф. Н.Полонську-Василенко, проф. С.М.Драгоманова, проф. К.Штепу, директора Музею археологiї проф. П.Курiнного, директора iсторичного архiву В.Мiяковського, проф. С.Грушевського, проф. I.Маргiлевського, проф. С.Гiлярова та iнших науковцiв60 .

Мета створення музею-архiву полягала у доведеннi "всесвiтньо-iсторичного значення боротьби великого нiмецького народу пiд проводом фюрера Адольфа Гiтлера, героїчна армiя якого визволила українську столицю вiд бiльшовицького гнiту"61 . Пропагандистська робота Музею-архiву переходової доби передбачала проведення рiзноманiтних виставок. Перша виставка пiд назвою "Руйнацiя бiльшовиками культурних пам'ятникiв м. Києва" вiдкрилася 15 липня 1942 р. i складалася з 17 стендiв та 16 вiтрин. Загалом на нiй було представлено 700 експонатiв. Руйнацiя бiльшовиками Києво-Печерської лаври була продемонстрована матерiалами, що були наданi айнзацштабом Розенберґа через шефа лаврських музеїв пана Клейна, а також добровiльним наданням матерiалiв вiд спiвробiтникiв музею та мешканцiв мiста62 .

Однак, згiдно зi звiтом, О.Оглоблин був незадоволений поганим вiдвiдуванням виставки, адже з 15 по 31 липня 1942 р. на нiй побувало лише 326 осiб. Це при тому, що ним були вжитi рiзнi заходи з метою широкого оповiщення населення мiста через пресу, особистi запрошення керiвникiв як нiмецьких, так i українських установ м. Києва63 . Вiдкриття другої виставки на тему "Визволення Києва нiмецькою армiєю вiд юдо-бiльшовицького гнiту i вiдродження господарського й культурного життя" було заплановано на 19 вересня 1942 p., тобто в рiчницю нiмецької окупацiї мiста64 . Проте точно не вiдомо, де i коли це вiдбулося. Про вiдкриття другої виставки зазначено у статтi М.Коваля65 , хоча в архiвних матерiалах iдеться лише про її пiдготовку, пошук вiльного примiщення i про проблеми з постачанням електрики.

Причини закриття музею дослiдники М.Коваль та I.Верба вбачають у негативному ставленнi нiмецького командування до його дiяльностi, оскiльки переважна бiльшiсть експонатiв iлюструвала процес вiдбудови столицi українськими установами66 . На думку автора статтi, причини закриття музею все ж таки криються в неефективностi пропагандистської роботи першої виставки, яка паплюжила радянську владу i, можливо, в потребi скорочення персоналу задля вiдправки до Нiмеччини.

Одним iз поширених методiв пропаганди було використання мешканцiв окупованої територiї, якi прихильно ставилися до окупацiйної влади, для популяризацiї нiмецької культурної спадщини i способу життя, завдяки органiзацiї поїздок до Нiмеччини.

Нацистська пропаганда була спрямована не лише на доросле населення, а й на пiдростаюче поколiння. У тимчасових положеннях про загальну школу, складених керiвником вiддiлу культури та освiти київської мiської управи, пояснювалося, що загальна школа ставила перед собою мету виховати у дiтей чеснiсть, любов до українського народу та дружбу до великого нiмецького народу i його фюрера. Учням розповiдали, що Нiмеччина будує "новий порядок" в Європi, звiльнила український народ вiд бiльшовизму, тому вiн має бути за це вдячний i працею довести свою вдячнiсть. Навчальнi плани для чотирирiчної школи передбачали вивчення Закону Божого (в г/о "Київ" предмет заборонено навеснi 1943 p.), вiтчизнознавства, української й нiмецької мов, арифметики, загальної лiтератури, а також фiзкультури, ручної працi i спiвiв. Викладання росiйської мови заборонялося67 .

Нацистська пропаганда в системi шкiльної освiти виявилася неефективною з низки причин. На початку окупацiї бiльшiсть шкiл були не готовi до роботи, оскiльки пiд час вiйськових дiй вони були пошкодженi вибухами; шкiльнi примiщення окупацiйна влада використовувала пiд шпиталi, склади, приватнi фiрми; у школах забирали запаси палива i передавалися у розпорядження вiйськових комендатур; частину шкiл було пограбовано: крали меблi, шкiльне приладдя тощо68 .

стр. 140


Пiд час окупацiї робота загальних шкiл була вiдновлена. Однак залишалася проблема постачання палива, електроенергiї, харчування; не вистачало коштiв на ремонт комунiкацiй: сантехнiки, водогону i даху. Деякi школи працювали не у власному примiщеннi, а займали кiмнати iнших шкiл (тобто працювали в двi змiни) або примiщення дитячих садкiв. Крiм того, виявилося, що в Берлiнi не встигли пiдготувати пiдручники i методичнi матерiали з навчальних дисциплiн, а окупацiйна влада не спромоглася забезпечити школи журналами, зошитами й олiвцями. Учителi не дочекалися програм зi спiвiв, фiзичних вправ, малювання i ручної працi, тому викладання цих предметiв було поставлено пiд загрозу. Зi шкiльних бiблiотек масово вилучалася радянська лiтература, крiм творiв дореволюцiйних класикiв, зокрема, працi К.Маркса, Ф.Енґельса, В.Ленiна, Й.Сталiна, Ламарка, Руссо, Ч.Дарвiна та їх послiдовникiв, оскiльки вони "перекручували факти, не показували реальної дiйсностi, а навпаки, її прикрашували"69 .

У 1942 i 1943 pp. навчальний рiк у київських школах розпочався навеснi i тривав до осенi, у зв'язку з неможливiстю дiтей ходити до школи у зимовий час через вiдсутнiсть теплого одягу та взуття. Однак пропонований окупацiйною владою лiтнiй перiод навчання мав свої недолiки, адже батьки сподiвалися на допомогу дiтей пiд час проведення польових робiт, у домашньому господарствi, а також для торгiвлi на вулицях i базарах70 .

Київськi учителi змушенi були складати букварi, писати слова, речення, навiть уривки оповiдань i вивiшувати їх у класi для читання. Проте були й такi, хто цим не переймався. Зокрема вчителька початкових класiв Данилевська користувалася на уроцi радянським букварем, це при тому, що iснувала заборона на використання радянських матерiалiв у навчальному процесi. На уроках читання замiсть пiдручникiв використовувалися також публiкацiї газети "Нове українське слово", "Кобзар" Т.Шевченка, календар на 1943 р. "Чорноземний край" та рiзна художня лiтература71 , що мало сприяло вихованню в учнiв ненавистi до радянської влади.

Усi освiтнi заклади отримали розроблену програму з нової дисциплiни "Вiтчизнознавство" - комплекс вiдомостей iз географiї, природознавства, краєзнавства й iсторiї, яка була затверджена генеральним комiсаром. У програмi зазначалося, що українськi землi ранiше були пiд безпосереднiм впливом нiмецьких племен [готiв - Авт.], тому український народ має з нiмцями iсторично обумовленi спiльнi iнтереси. Пiдкреслювалися дружнi україно-нiмецькi зв'язки. Навчальний план був складений шкiльним вiддiлом при генеральному комiсарiатi, а потiм був розiсланий вiддiлам освiти районних управ. Роздiл "Нашi друзi й вороги" був розрахований лише на 6 годин, тому не мiг дати потрiбного антирадянського й пронiмецького iдеологiчного впливу на дiтей. Як зазначав у звiтi керiвник секцiї шкiл i культури Шевченкiвського району м. Києва Б.Полницький, "цю тему школи не встигнуть проробити, бо її поставлено на кiнець курсу. Такий стан є великим полiтичним мiнусом у навчально-виховнiй роботi київських шкiл. На мою думку, весь матерiал iз вiтчизнознавства потрiбно посилити бойовим антижидо-бiльшовицьким змiстом, ...оскiльки полiтичне виховання учнiв поки що порожнє мiсце в працi наших шкiл. Весь дидактичний матерiал з усiх дисциплiн позбавлений будь-якого полiтичного змiсту, немає дитячої лiтератури (газет i журналiв), дитячих органiзацiй на зразок нiмецьких та iталiйських шкiл. ...Аполiтичне навчання i виховання в наших школах є колосальною полiтичною помилкою"72 .

Б.Полницький також констатував факт позбавлення гострої ненавистi до жидо-бiльшовизму в київських учителiв, адже серед них не було виявлено анти-радянськи налаштованих осiб. Українською мовою вчителi розмовляли лише на уроках, а на перервах мiж собою користувалися росiйською. Учнi брали з них приклад, тому на перервах i на вулицi можна було почути росiйську мову, якою розмовляли навiть тi дiти, якi вдома спiлкувалися суто українською73 .

Пiдрахунки по 11 народних школах м. Києва показують, що найбiльша кiлькiсть учителiв були українцями, 1898 р. народження, а середнiй педагогiчний

стр. 141


стаж становив 15 рокiв. Незважаючи на те, що формування особистостi бiльшостi педагогiчних працiвникiв проходило в дорадянський перiод, педагогiчний стаж напрацьовувався в системi радянської освiти, тому не дивно, що серед них не було виявлено ярих противникiв радянської влади.

Незадовiльний стан нацистської пропаганди в школах перiоду окупацiї можна пояснити тим, що керiвництво навчальних закладiв не надто переймалося навчально-виховним процесом, не вiдвiдувало уроки, не турбувалося про прикрашення класiв наочною нацистською атрибутикою. Керiвник вiддiлу культури й освiти київської мiської управи I.Солодовник у наказi вiд 22 червня 1942 р. iз цього приводу зазначав: "Частина вчителiв недостатньо готується до проведення урокiв. Чимало вчителiв звертаються з проханням про надання їм вiдпусток без поважних для цього причин. Дехто з учителiв ще й досi користується у школi радянськими пiдручниками, що є абсолютно неприпустимим. Окремi школи ще й досi не прикрашенi портретами, картинами, плакатами..."74 . Проте за пiвтора мiсяцi ситуацiя не змiнилася на краще. У наказi вiд 8 серпня 1942 р. вiн констатував: "Я вiдвiдав школу N18 Богданiвського району. Школа вражає повною вiдсутнiстю гасел, плакатiв, хоча тексти затверджених штадскомiсарiатом гасел у директора є... У шкiльному примiщеннi i в окремих кiмнатах й досi висять деякi навчальнi настiннi матерiали, вивiски, оголошення, розклад занять, що залишилися вiд колишньої радянської школи i писанi росiйською мовою..." 75 .

Лише в окремих школах можна було побачити портрети Гiтлера, фотознiмки, якi зображували фюрера в ролi "друга дiтей", життя нiмецьких дiтей i робiтникiв, а також пропагандистськi гасла та плакати, якi затверджувалися штадскомiсарiатом, а постачались у школи вiддiлом пропаганди через вiддiл культури й освiти київської мiської управи76 . Самi гасла практично не мали специфiки в iдеологiчному навантаженнi на пiдростаюче поколiння, а передбачали звернення до всього українського народу. Розповсюджена тема нацистських вiдозв зводилася до однiєї тези "Працюй, адже це необхiдно фюреру i Нiмеччинi". З 11 гасел, якi отримала, наприклад, Куренiвська районна управа м. Києва, лише 4 були безпосередньо звернутi до школярiв. Вони закликали їх до навчання i переконували в тому, що школа загартовує волю, виховує дисциплiну та любов до працi. Проте у звiтi керiвника секцiї шкiл i культури району "Київ-Центр" Г.Пархоменко за 1942/1943 pp. зазначалося: "Полiтичне виховання бiльшостi шкiл району мало дуже незначне мiсце. Директори у своїх рiчних звiтах навiть i не згадують про це - школи N 8, 15, 21, 35 i 45. Директори решти шкiл повiдомляють, що дiтям подавалися елементи сучасного полiтичного життя i роль Великонiмеччини в побудовi Нової Європи. Дiтям прищеплювалася любов до своєї Батькiвщини, яка, за проводом Нiмеччини та її фюрера, займе вiдповiдне мiсце у Новiй Європi. Гасла та плакати у класних примiщеннях вiдбивали полiтичний змiст урокiв, виховували у дiтей почуття ненавистi до юдо-бiльшовизму. Агiтацiйна лiтература i плакати в школах, як правило, зосередженi десь в одному мiсцi на вiтринах..."77 .

Пiдсумовуючи вищевикладене, можна зробити певнi узагальнення:

- культивацiя образу непереможної нiмецької армiї рухнула пiсля зупинки вермахту пiд Москвою й остаточно пiдтвердила свою хибнiсть пiд Сталiнградом;

- iдеологiчний вплив засобами перiодичних видань був слабкий;

- радiопропаганда виявилася малоефективною внаслiдок надання переваги музичним, а не полiтико-iдеологiчним передачам, вiдсутностi у переважної бiльшостi населення радiоприймачiв;

- кiнопропаганда була неспроможною впливати належним чином на населення, адже йому демонстрували переважно розважально-пригодницькi кiнострiчки, якi не мали iстотного пропагандистського навантаження; у прокатi не вистачало фiльмiв, у яких популяризувалися б кращi сторони життя нiмецького народу i викривалися недолiки бiльшовицького режиму в Українi, населення цiкавилося здебiльшого воєнною хронiкою, а не художнiми фiльмами;

стр. 142


- пропаганда засобами дрiбної друкованої продукцiї не сприймалася киянами, оскiльки значна частина плакатiв надходила з райху iз мовними помилками, не вiдповiдала соцiально-економiчнiй ситуацiї й нагадувала радянськi агiтацiйно-пропагандистськi матерiали;

- пропагандистська робота Музею-архiву переходової доби не влаштовувала окупацiйну владу внаслiдок низького вiдвiдування населенням першої виставки;

- система шкiльної освiти потребувала значної реорганiзацiї, оскiльки не могла забезпечити належного полiтичного виховання учнiв з огляду на недосконалiсть навчальних програм i аполiтичнiсть бiльшостi педагогiчних працiвникiв.

Таким чином, нацистська пропаганда у Києвi, попри її масштабний характер, виявилася в цiлому неефективною. Населення окупованої України в основнiй своїй масi залишалося iндиферентним i нелояльним до "нового порядку", оскiльки реальний стан справ не вiдповiдав пропагандистським обiцянкам i декларацiям нацистiв.

-----

1 Ивлев И. А., Юденков А.Ф. Оружием контрпропаганды: советская пропаганда среди населения на оккупированной территории СССР. 1941-1944. - М., 1988. - 277 с.

2 Коваль М. Нацистський геноцид щодо євреїв та українське населення (1941-1944 pp.) // Укр. iст. журн. - 1992. - N 2. - С. 25-32. Його ж. Українська культура та її дiячi в полiтицi нацистських колонiзаторiв // Там само. - 1993. - N 9. - С 13-28. Його ж. Доля української культури за "нового порядку" (1941-1944 pp.) // Там само. - 1993. - N 11-12. - С. 15-38.

3 Верба I. Олександр Оглоблин: життя i праця в Українi. - К., 1999. - 383 с

4 Смилянская Ю. История одной редакции ("Украинское слово" и "Новое украинское слово") // "Тень Холокоста". Сборник научных статей второй международной конференции "Уроки Холокоста и современная Россия". - М., 1998. - С. 137-139.

5 Ткаченко М. Функцiонування українських музеїв пiд час нiмецької окупацiї 1941-1944 pp. // Вiсник Київського iнституту "Слов'янський унiверситет". - К., 2001. - N 11. - С. 122-132.

6 Войцеховський Ю. Київ в роки вiйни // Iсторiя в школi. - 2002. - N 10. - С. 39-48; N 11-12. - С. 60-72.

7 Малаков Д. Отi два роки... у Києвi при нiмцях. - К., 2002. - 316 с; Його ж. Київ у вiйнi 1941-1945 рокiв // Iсторiя в школах України. - 2004. - N 9-10. - С. 59-63.

8 Державний архiв Київської областi (далi - ДАКО). - Ф. Р-2412. - Оп. 1. - Спр. 29. - Арк. 53-57.

9 Там само. - Оп. 2. - Спр. 52. - Арк.8, 11, 12, 16.

10 Там само. - Ф. Р-2356. - Оп. 3. - Спр. 7. - Арк. 3.

11 Там само. - Ф. Р-2412. - Оп. 2. - Спр. 52. - Арк. 28-30.

12 Там само. - Арк. 31-33.

13 Нiмецько-фашистський окупацiйний режим на Українi: збiрник документiв i матерiалiв. - Державне видавництво полiтичної лiтератури УРСР, 1963. - С. 66, 67.

14 Гуменна Д. Хрещатий Яр (Київ 1941-1943): Роман-хронiка. - К., 2001. - С. 135.

15 Там само. - С. 198, 214.

16 Малаков Д. Отi два роки... у Києвi при нiмцях. - С. 220, 221.

17 Гуменна Д. Зазнач. праця. - С. 230.

18 Там само. - С. 241-242.

19 Київ у днi нацистської навали: за документами радянських спецслужб. - Київ; Львiв, 2003. - С. 339.

20 Там само. - С. 286.

21 Гуменна Д. Зазнач. праця. - С. 186.

22 ДАКО. - Ф. Р-2356. - Оп. 3. - Спр. 1. - Арк. 2.

23 Державний архiв Служби безпеки України (далi - ДА СБУ). - Ф. 6. - Спр. 66846 фп. - Арк. 28, 33, 34, 38.

24 ДАКО. - Ф. Р-2412. - Оп. 2. - Спр. 122. - Арк. 10, 11.

25 ДА СБУ. - Спр. 66846 фп. - Арк. 10.

26 Там само. - Арк. 24-29.

27 ДАКО. - Ф. Р-2353. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 61.

28 Матусовский В. Киоск немецкой литературы // Последние новости. - 1942. - 6 апреля.

29 ДАКО. - Ф. Р-2353. - Оп. 1. - Спр. 6. - Арк. 85, 86; Центральний державний архiв вищих органiв влади та управлiння України (далi - ЦДАВО України). - Ф. КМФ-8. - Оп. 2. - Спр. 149. - Арк. З, 144.

стр. 143


30 ДАКО. - Ф. Р-2412. - Оп. 2. - Спр. 213. - Арк. 65, 322.

31 Там само. - Спр. 9. - Арк. 22.

32 Там само. - Ф. Р-2422. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 1, 2.

33 Там само. - Арк. 10-14.

34 Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера. - Смоленск, 1993. - С. 96, 198, 199.

35 Малаков Д. Отi два роки... у Києвi при нiмцях. - С. 150, 151.

36 ДАКО. - Ф. Р-2412. - Оп. 2. - Спр. 29. - Арк. 127.

37 Київ у днi нацистської навали... - С. 277.

38 ЦДАВО України. - Ф. 3676. - Оп. 1. - Спр. 139. - Арк. 10, 20.

39 ДАКО. - Ф. Р-2356. - Оп. 13. - Спр. 176. - Арк. 3-5.

40 Там само. - Спр. 33. - Арк. 1-4.

41 Там само. - Спр. 32. - Арк. 5, 6.

42 ДАКО. - Ф. Р-2412. - Оп. 2. - Спр. 3. - Арк. 3; ЦДАВО України. - Ф. КМФ-8. -Оп. 2. - Спр. 157. - Арк. 22.

43 Малаков Д. Отi два роки... у Києвi при нiмцях. - С. 192-194.

44 Київ у днi нацистської навали... - С. 330.

45 Костецький I. Велетень з обпеченими м'язами // Вiнницькi вiстi. - 1942. - 26 лютого.

46 Київ у днi нацистської навали... - С. 330.

47 ДАКО. - Ф. Р-2421. - Оп. 1. - Спр. 55. - Арк. 4.

48 ЦДАВО України. - Ф. 3206. - Оп. 2. - Спр. 89. - Арк. 21.

49 Там само. - Арк. 30, 33.

50 Михайлюк М. Нацистська кiнопропаганда в окупованiй Українi // Український iсторичний збiрник. - 2005. - Вип. 8. - С. 292.

51 Там само. - С 293.

52 Київ у днi нацистської навали... - С. 329.

53 Михайлюк М. Зазнач, праця. - С. 296-297.

54 ЦДАВО України. - Ф. КМФ-8. - Оп. 1. - Спр. 101. - Арк. 364.

55 Центральний державний архiв громадських об'єднань України (далi - ЦДАГО України). - Ф. 57. - Оп. 4. - Спр. 132. - Арк. 60.

56 Гуменна Д. Зазнач, праця. - С. 133, 134.

57 ЦДАГО України. - Ф. 57. - Оп. 4. - Спр. 132. - Арк. 74.

58 Там само. - Арк. 75, 76.

59 Гуменна Д. Зазнач, праця. - С. 134.

60 ДАКО. - Ф.Р-2412. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.1; Спр. 2. - Арк. 17.

61 Там само. - Спр.2. - Арк. 1, 2.

62 Там само. - Арк. 11-13; Оп. 1. - Спр. 14. - Арк. 1, 4-7; Спр. 30. - Арк. 17.

63 Там само. - Спр. 2. - Арк. 23-24.

64 Там само. - Спр. 1. - Арк. 17зв-18.

65 Коваль М. Доля української культури за "нового порядку". - С. 33.

66 Там само. - С 33; Верба I. Зазнач, праця. - С. 259.

67 ДАКО. - Ф. Р-2412. - Оп. 2. - Спр. 56. - Арк. 7, 33; Спр. 111. - Арк. 8; ДА СБУ. - Ф. 6. - Спр. 74843 фп. - Арк. 54, 72.

68 ДАКО. - Ф. Р-2356. - Оп. 6. - Спр. 9. - Арк. 1-4.

69 Там само, - Ф. Р-2412. - Оп. 2. - Спр. 37. - Арк. 2; Спр. 56. - Арк. 8.

70 Там само. - Ф. Р-2356. - Оп. 6. - Спр. 58. - Арк. 25 зв.

71 Там само. - Арк. 10, 24, 27.

72 Там само. - Арк. 11, 13.

73 Там само. - Арк. 5, 6.

74 Там само. - Спр. 81. -Арк. 95-96.

75 Там само. - Арк. 146.

76 ДА СБУ. - Ф. 6. - Спр. 74843 фп. - Арк. 53, 54.

77 Там само. - Спр. 72382 фп. - Арк. 16, 17.

The article analyses propagandistic technologies of Hitlerites in occupied Kiev. It reveals the role of periodic press, leaflets and other printed materials, films and radio transmissions in handling the consciousness of local inhabitants.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/НАЦИСТСЬКА-ПРОПАГАНДА-В-ОКУПОВАНОМУ-КИЄВI

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Николай СидоренкоContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Sidorenko

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

НАЦИСТСЬКА ПРОПАГАНДА В ОКУПОВАНОМУ КИЄВI // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/НАЦИСТСЬКА-ПРОПАГАНДА-В-ОКУПОВАНОМУ-КИЄВI (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
10 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
7 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
8 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
8 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
8 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
9 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
9 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
9 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
НАЦИСТСЬКА ПРОПАГАНДА В ОКУПОВАНОМУ КИЄВI
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones