Автор: Г. М. ГОЛИШ

У статтi аналiзуються соцiально-демографiчнi, медико-санiтарнi й психологiчнi наслiдки нiмецько-радянської вiйни 1941-1945 pp. для неповнолiтнiх громадян України (на матерiалах 10-ти областей Надднiпрянської та Схiдної України).

Нiмецько-радянська вiйна 1941-1945 pp. принесла українському народу неймовiрнi випробування i страждання. Особливо вiдчутно вони зачепили його наймолодшу частину - неповнолiтнiх громадян. Надзвичайно тяжкими виявилися для цiєї вiкової категорiї цивiльного населення наслiдки трагiчного воєнного часу.

Незважаючи на очевидну актуальнiсть та наукову значущiсть проблеми наслiдкiв вiйни для неповнолiтнiх українцiв, вона, на жаль, ще не стала предметом спецiального вивчення. Це насамперед зумовлено багаторiчним iгноруванням радянською й вiтчизняною iсторiографiєю антропоцентричних i гуманiстичних принципiв дослiдження, дискримiнацiйним ставленням до вивчення дитячого сегмента воєнної проблематики.

Лише в поодиноких виданнях на дотичному рiвнi розглядаються окремi аспекти означеної теми. Так, у контекстi своїх дослiджень її тiєю чи iншою мiрою торкнулися науковцi Т.В. Вронська, Ф.I. Зборовська, М.С. Зинич, В.В. Литвинов й iн.¹ Проте незначнi за обсягом сюжети з питань наслiдкiв вiйни для неповнолiтнього населення, включенi в працi названих авторiв, мають фрагментарний та iлюстративно-доповнювальний характер. Отже, ця гносеологiчно i суспiльно важлива проблема по сутi залишається не вивченою.

З огляду на вказане вище метою пропонованої статтi є переважно на основi архiвних джерел проаналiзувати соцiально-демографiчнi, медико-санiтарнi й психологiчнi наслiдки нiмецько-радянської вiйни для наймолодших представникiв воєнного поколiння УРСР. Опрацьована фактографiчна база дослiдження стосується переважно територiй 10-ти областей Надднiпрянської та Схiдної України (Ворошиловградської, Днiпропетровської, Запорiзької, Київської, Кiровоградської, Полтавської, Сталiнської, Сумської, Харкiвської й Чернiгiвської). Верхнiй вiковий порiг дослiджуваного неповнолiтнього населення обмежується 15-ма роками на час подiї (дитячий i пiдлiтковий вiк).

Одним iз найтяжчих наслiдкiв нiмецько-радянської вiйни для республiки стало катастрофiчне погiршення демографiчних показникiв. Спостерiгалося рiзке падiння рiвня народжуваностi, що зумовлювалося насамперед масовою загибеллю дiтородного населення, вiдсутнiстю елементарних побутових умов, руйнацiєю мережi лiкувально-профiлактичних закладiв. В Українi за 1944 р. народилося 580 тис. дiтей, що становило всього 53% до показника народжуваностi передвоєнного 1940 р.² У першому пiврiччi 1945 р. на територiї однiєї з найбiльших в УРСР Харкiвської областi з'явилися на свiт 12 993 дитини³ . Якщо в 1940 р. коефiцiєнт Пiрла-Покровського (спiввiдношення народжуваностi та смертностi) становив по республiцi 1,89, то у воєнному 1944 р. вiн знизився до 1,25⁴ .

Ситуацiю ускладнювала й катастрофiчна нестача пологових будинкiв. У 1944 р. стацiонарними вiдповiдними установами було охоплено лише 58% породiль мiста i 21% села. До вiйни ж цi показники становили вiдповiдно 88% та

Голиш Григорiй Михайлович - канд. iст. наук, доцент кафедри всесвiтньої iсторiї Черкаського нацiонального унiверситету iм. Богдана Хмельницького, член Нацiональної спiлки журналiстiв України.

стр. 37

58%⁵ . Усе це мало вкрай негативнi наслiдки для новонароджених, спричиняючи їх масовi захворювання й високий рiвень смертностi. 4906 породiль Харкiвщини, або 35,4%, в 1945 р. народили дiтей без будь-якої допомоги чи нагляду медичних працiвникiв, що створювало ситуацiю великого ризику для новонароджених. Багато дiтей виявилися недоношеними, а 28,4% iз них померли⁶ .

Досить принциповим i науково значущим є питання про загальнi цифри загибелi неповнолiтнiх громадян України в перiод нiмецько-радянської вiйни. Через вузькiсть джерельної бази з даної проблеми дослiдниками зроблено лише першi кроки на шляху пошуку цiєї важливої iстини. Так, у книзi "Памяти павших" чисельнiсть втрат дiтей на окупованих територiях України визначена в 75 тис. осiб⁷ . Вiдноснiсть та неповнота названої цифри є очевидною. Адже лише у 45 районах Полтавської областi в роки окупацiї загинули 11 566 дiтей i пiдлiткiв⁸ . На Чернiгiвщинi, за неповними даними, нацистами було знищено 4633 дитини, що становило 25 % усiх жертв "нового порядку" в цьому регiонi⁹ . Зовсiм вiдсутнi будь-якi узагальнюючi цифровi данi смертностi неповнолiтнiх у до- й постокупацiйний перiод. Як бачимо, вiтчизнянiй науцi належить ще багато зробити для з'ясування цiєї скорботної статистики, враховуючи при цьому весь спектр чинникiв трагедiї.

Дiти та пiдлiтки стали також учасниками мiграцiйних процесiв, потерпали вiд складностей переселенського життя, переживали значний психологiчний дискомфорт, пов'язаний з вiдiрванiстю вiд їхньої маленької батькiвщини й труднощами адаптацiї до нового мiсця проживання.

Так, згiдно з Люблiнською угодою мiж урядом УРСР i Польським комiтетом нацiонального визволення вiд 9 вересня 1944 р. вiдбувалося взаємне переселення українцiв та полякiв вiдповiдно в Україну й ПНР. Першi переселенi з польської територiї родини з'явилися в областях Схiдної України у листопадi 1944 p., а станом на 1 лютого 1945 р. сюди прибула вже 13301 сiм'я (46023 особи). Шлях мiгрантiв на схiд супроводжувався неймовiрними труднощами, вiд яких найбiльше потерпали неповнолiтнi. Лише в одному з переселенських потягiв, що прямував iз Волинi на Надднiпрянщину у груднi 1944 p., вiд голоду i холоду загинуло 8 немовлят. Прибувши на визначене мiсце, переселенцi по сутi залишалися наодинцi зi своїми нелегкими проблемами, вiдчуваючи гострий дефiцит буквально всiх засобiв життєзабезпечення: житла, їжi, одягу, взуття, палива тощо. З цих причин на Днiпропетровщинi, у Синельникiвському районi не вiдвiдували школу 50 дiтей-переселенцiв, а у Перещепинському - 59¹⁰ .

У 1944-1945 pp. в Україну зi схiдних областей СРСР та нiмецького рейху поверталися реевакуйованi дiти. Впродовж кiлькох рокiв вони знаходилися далеко вiд рiдної землi, де були здебiльшого вiдiрванi вiд своїх родин. Депортованi до нацистського рейху українськi дiти i пiдлiтки спiзнали тяжку долю "остарбайтерiв", стали об'єктом нелюдської експлуатацiї та нестерпного морально-психологiчного тиску. Слiд зазначити, що багато юних вигнанцiв iз рiзних причин так i не змогли повернутися на свою батькiвщину, що збiльшувало демографiчнi втрати республiки.

Окремо слiд сказати про долю українських дiтей, якi були включенi у сферу реалiзацiї нацистської програми "Lebensborn"¹¹ . Цей далекосяжний проект, що вiдобразив непомiрне захоплення гiтлерiвцiв фiлогенезом, був спрямований на поповнення людських ресурсiв рейху, в тому числi й за рахунок виявлених на окупованих територiях неповнолiтнiх, якi мали "еталоннi" расовi ознаки i повиннi були виховуватися у "стерильнiй нацiонал-соцiалiстичнiй атмосферi" Нiмеччини. Теоретично таких дiтей мали вiдбирати лише з нiмцiв ("volksdeutsche"), проте насправдi в їх числi було й чимало юних українцiв, що мали зовнiшню схожiсть iз представниками "арiйської раси"¹² . Характеризуючи цi заходи нацистiв, iталiйський журналiст Ф. Руссо писав: "У вкрадених у рiзних народiв дiтей нордич-

стр. 38

ного типу вимiрювали лоб, нiс, дослiджували волосся, ходу, кров, замальовували профiль...Всiх, кого вiдбирали з оцiнкою "расово придатний", направляли в притулки "Lebensborn" для iноземцiв. Були також притулки суто нiмецькi..., в яких малолiтнiх слов'ян начебто розчиняли... Вiд дiтей вимагалося забути рiдну мову, вивчити нiмецьку, пiрнути у свiт нових нацiональних традицiй"¹³ . Незважаючи на те, що дана програма повною мiрою реалiзована не була, все ж тисячi українських дiтей та пiдлiткiв були вiдiбранi в їх батькiв i по сутi назавжди втратили своє родове корiння, оскiльки стали об'єктом денацiоналiзацiї й онiмечування, готувалися на роль яничарiв новiтньої доби. На думку професора Я.Вiльчура, iз загального числа дiтей, якi були вигнанi до рейху з метою їх асимiляцiї, на батькiвщину повернулося не бiльше 40%¹⁴ .

Особливо виснаженими, дистрофiчними, а часто i знекровленими, фiзично та психiчно травмованими прибували дiти й пiдлiтки з нiмецьких концтаборiв. Так, у березнi 1945 р. таких дiтей чисельнiстю 250 осiб доставили до м. Києва. На руках бiльшостi з них були виколотi табiрнi номери, а в багатьох можна було бачити численнi слiди вiд уколiв i хiрургiчних операцiй¹⁵ . У нацистських "таборах смертi" малолiтнi жертви ставали, з одного боку, "донорським матерiалом", а з iншого, - об'єктом злочинних медичних експериментiв. Наприклад, їх свiдомо заражали хвороботворними бактерiями (газової гангрени, правця, вiрусного гепатиту, висипного тифу), обробляли шкiру iпритом та фосфором, видаляли кiстки й трансплантували iншим "пацiєнтам", iнтенсивно опромiнювали рентгенiвським промiнням, апробовували на них дiю нових лiкiв тощо. Багатьох юних в'язнiв концтаборiв було стерилiзовано i кастровано.

Малолiтнi з нацистських катiвень, якi прибули до м. Києва, впродовж пiвтора - двох мiсяцiв знаходилися в шпиталях, де їх пiддавали iнтенсивнiй лiкувальнiй терапiї та старанно виходжували. Пiсля цього юних репатрiантiв направляли у київськi спецiальнi дитбудинки - N10 (Святошин) й N13 (Лук'янiвка), якi знаходилися поруч iз лiкувальними установами¹⁶ . Зрозумiло, медична i соцiально-психологiчна реабiлiтацiя такої категорiї постраждалих дiтей потребувала значного часу та великих коштiв, яких катастрофiчно не вистачало.

Чимало юних в'язнiв народилося безпосередньо у нацистських концтаборах, куди з рiзних причин потрапляли їхнi вагiтнi матерi. Зрозумiло, тим небагатьом iз них, кому вдалося вижити в жахливих табiрних умовах (за пiдрахунками дослiдникiв, "коефiцiєнт виживання" малолiтнiх у концтаборах був вражаюче низьким: залишався живим лише 1 з 10), уже вiд народження були гарантованi тяжкi фiзичнi й психiчнi захворювання. Наприклад, Вiктор Коваленко народився в Освенцiмi 1944 р. Нацистськi лiкарi пiддавали немовля жахливим медичним експериментам, внаслiдок яких хлопчик втратив ногу. Тяжку психiчну травму отримала ще одна "дитина" з цiєї страшної катiвнi - Микола Катаев, якого вже в 3-мiсячному вiцi вiдiрвали вiд матерi¹⁷ . Такi випадки мали масовий характер.

Одним iз найтяжчих породжених вiйною соцiальних наслiдкiв була масова дитяча бездогляднiсть i безпритульнiсть. Вулицi мiст, базари, вокзали буквально заполонили гурти голодних та обiрваних дiтей, якi не мали нiякого догляду й навiть даху над головою. Засоби до життя вони здобували жебрацтвом чи дрiбними крадiжками, спали на вокзалах, горищах та у пiдвалах напiвзруйнованих будинкiв, а то i просто неба.

Слiд мати на увазi, що до категорiї сирiт вiдносили не лише тих дiтей, якi втратили своїх батькiв. Так, iз 620 вихованцiв дитбудинкiв Харкiвщини станом на 1943 р. лише 266 були круглими сиротами, в 245 - батьки знаходилися на Фронтi, у 12 - в Нiмеччинi як "остарбайтери", у 22 - в окупованих районах, у 55 "Ули засудженi, а мiсцеперебування батькiв 16 взагалi не було встановлено¹⁸ .

стр. 39

До збiльшення кiлькостi дiтей, позбавлених родинного затишку, долучилася й радянська репресивна система. Адже чимало юних громадян часом ставали безпритульними з причин незаконних арештiв та заслання їх батькiв у вiддаленi райони СРСР як "ворогiв народу"¹⁹ .

Органи НКВС поряд з iншими категорiями неповнолiтнього населення, якi були позбавленi опiки, виявляли й безпритульних немовлят. Так, працiвниками мiлiцiї Кiровського району м. Днiпропетровська лише за липень - жовтень 1944 р. було пiдiбрано i передано в пологовi будинки 11 дiтей вiком вiд однiєї доби до двох мiсяцiв²⁰ .

Взагалi серед позбавлених батькiвського пiклування неповнолiтнiх були представники рiзних вiкових категорiй: вiд кiлькаденних немовлят до 15-рiчних пiдлiткiв. Про це переконливо свiдчить таблиця про вiковий склад сирiт по Днiпропетровськiй областi (див. табл. 1)²¹ .

Таблиця 1

Чисельний та вiковий склад дiтей-сирiт по Днiпропетровськiй областi (сiчень 1944 р.)

За далеко не повною статистикою, у першому кварталi 1944 р. на визволенiй територiї України було виявлено 67 тис. сирiт (iз них 10,2 тис. безпритульних), а на грудень 1944 р. - вже 125 тис. (21 тис. вiдповiдно)²² . На липень 1945 р. в Українi знаходилося на облiку 162 тис. сирiт i стiльки ж напiвсирiт. Проте неповнота цiєї статистики є цiлком очевидною²³ .

Iснуюча мережа дитячих установ була абсолютно невiдповiдною кiлькостi безпритульних. Тому спостерiгалася надзвичайна переповненiсть цих закладiв. Про це красномовно свiдчать данi по дитячих установах Харкiвської областi. Так, у розрахованому на утримання 75 вихованцiв Дергачiвському дитбудинку фактично перебувало 100, у Красноградському цi показники становили вiдповiдно 75 i 125, у Куп'янському - 200 та 300, Харкiвському - 152 й 170. Таке ж становище спостерiгалося в дитячих установах Кiровоградської, Сталiнської, Чернiгiвської, Ворошиловградської, Полтавської та iнших областей i Києва²⁴ .

Переважно з об'єктивних причин далеко не завжди й не повсюдно забезпечувалися належнi умови утримання вихованцiв дитбудинкiв. Катастрофiчно не вистачало одягу, взуття, м'якого iнвентарю, посуду, меблiв. Так, дитячi установи

стр. 40

Сталiнської областi були забезпеченi матрацами на 71,8% до потреби, простирадлами - 77,9%, наволочками - 49,6%, а ковдрами лише на 30,1%²⁵ . В дитбудинках Київщини станом на 1945 р. бракувало 1346 матрацiв та 2000 ковдр, а у Рокитнянському - на 98 вихованцiв було лише 20 останнiх²⁶ .

Не кращою була й ситуацiя iз забезпеченням дитячих установ меблями. В жовтнi 1944 р. дефiцит лiжок у дитбудинках Сталiнської областi становив 1108 одиниць (24,8% до потреби), столiв - 879 (78,8%), стiльцiв - 3676 (89% )²⁷ . У вiдповiдних закладах Чернiгiвської областi не вистачало 1201 лiжка, Київської -1340, Харкiвської - 1718. Подiбне становище спостерiгалося i в iнших дитячих установах України.

Через вiдсутнiсть достатньої кiлькостi лiжок у зимовий час дiти спали по двоє, троє, а то й по четверо в одному лiжку або взагалi розташовувалися на пiдлозi. Нестача стiльцiв призводила до того, що вихованцi дитбудинкiв готувалися до урокiв, сидячи на лiжку чи стоячи. Свої особистi речi вони зберiгали пiд матрацами, оскiльки шаф i тумбочок було вкрай мало²⁸ .

Супутником та прямим результатом вiйни було голодування й незбалансоване харчування юних громадян, що мало катастрофiчнi наслiдки для їхнього здоров'я i фiзичного розвитку. Мiське населення визволених областей для нормованого постачання продуктами подiлялося на чотири умовнi групи, причому дiтей та пiдлiткiв вiдносили до 3-ї й 4-ї груп iз набагато меншими нормами продовольчого забезпечення²⁹ . Рацiон дитячого харчування складався переважно з чорного неякiсного хлiба, картоплi, деяких круп та олiї. Дiти i пiдлiтки майже зовсiм не вживали м'яса, риби, жирiв тваринного походження. Навiть немовлята не одержували необхiдного для свого розвитку харчування. Так, молочна кухня м. Прилук у груднi 1944 р. недоодержала 1871 л молока та 70 кг круп, а в сiчнi 1945 р. - 1853 л молока, круп же не надiйшло жодного кiлограма. Досить поширеною була практика, коли дитбудинкам поставлялися альтернативнi, менш калорiйнi й кориснi продукти: замiсть коров'ячого масла - рослинна олiя, м'яса - яєчний порошок, цукру - печиво, круп - картопля тощо³⁰ . За рекомендацiями Наркомату охорони здоров'я СРСР, як джерело бiлкiв i вуглеводiв у меню для вихованцiв дитячих закладiв включалися соя, дрiжджi, рибне борошно та мальтоза³¹ .

Вкрай незадовiльним було харчування в дитячих установах. Наприклад, у Лубенському дитбудинку (Полтавщина) вихованцям видавали на день лише по 300 г хлiба замiсть 400 г за нормою, Кобеляцькому й Кременчуцькому було поставлено дуже мало борошна i круп, а цукру та кондитерських виробiв взагалi в першому пiврiччi 1944 р. не надходило³² . Київський дитячий будинок N 5 у березнi 1944 р. одержав усього 174 кг хлiба замiсть замовлених 350 кг³³ .

На харчування одного вихованця спецдитячої установи (для дiтей вiйськовослужбовцiв), як правило, витрачалося щоденно лише 2-3 карбованцi замiсть нормативної суми 7 крб, а на вихованця дитбудинку звичайного типу - втричi менше вiд встановленої фiнансової норми, яка становила 4 крб 46 коп.³⁴

Бракувало одягу й взуття, тому дiти ходили в лахмiттях i були по сутi на-пiвроздягненими. Так, вихованцi дитбудинкiв Сталiнської областi станом на жовтень 1944 р. були забезпеченi пальтами лише на 40,5% до потреби, костюмами -50,2%, натiльною бiлизною - 27,8 %, взуттям - 42,8%³⁵ . Вихованцям Афанасiївського дитячого будинку (Днiпропетровщина) у першому кварталi 1945 р. не вистачало 145 зимових пальт, 60 шапок, 160 пар черевикiв та 50 пар калош³⁶ . Через нестачу теплого одягу й взуття в зимову пору дiти змогли залишати помешкання лише по черзi. Особливо тяжко було сiльським дiтям i пiдлiткам. Адже, на вiдмiну вiд мiст, у селах не було налагоджено нормованого розподiлу промислових та продовольчих товарiв, а полицi мiсцевих крамниць були практично порожнiми³⁷ .

стр. 41

Багато дитячих установ було розташовано в будiвлях, якi абсолютно не вiдповiдали санiтарним вимогам до закладiв такого типу, а їх ремонти проводилися абияк. Через нестачу скла багато вiкон у дитбудинках не були заскленi, тому в холодну пору року вони на 40-50% закладалися цеглою чи забивалися фанерою. Це рiзко знижувало свiтловий коефiцiєнт спальних та робочих примiщень³⁸ .

Незадовiльною була й пiдготовка дитячих установ до зимового перiоду. Так, на початок паливного сезону по дитбудинках Харкiвської областi ще не було завезено 3689 складометрiв дров (нестача - 69,6% до потреби), Ворошиловградської - 1330 т вугiлля (81,3%), Сталiнської - 3876 т останнього (88,8% )³⁹ .

Катастрофiчнi умови утримання знедолених дiтей у дитячих установах ставали причиною їх масових втеч. Так, за неповною статистикою, лише в березнi 1944 р. iз дитбудинкiв утекли понад 100 вихованцiв, у квiтнi - 99, у травнi - 182⁴⁰ .

Вiйна позбавила багатьох сiмей даху над головою. Тому чимало дiтей i пiдлiткiв змушенi були жити в пiдвалах, бараках, землянках, куренях тощо. Широко практикувалося й ущiльнення житлової площi: в однiй квартирi чи iндивiдуальному будинку селилося по декiлька родин. Дошкуляли побутовi незручностi. Адже у ходi вiйни практично повнiстю було зруйновано комунальне господарство в мiстах, маля мiсце значнi труднощi у постачаннi населення паливом тощо.

Воєнна пора негативним чином вплинула i на шкiльне навчання дiтей та пiдлiткiв. Одним з її наслiдкiв була рiзновiкова структура шкiльних класiв, велика кiлькiсть у них так званих учнiв-переросткiв. Для прикладу наведемо данi про вiковий склад останнiх у 1-7 класах шкiл Сталiнської областi на кiнець 1944/1945 навчального року.

Переважна бiльшiсть учнiв шкiл цiєї областi була набагато старшою нормативного вiку, встановленого для конкретного класу. Так, у 1-х класах сумарно навчалося 49 814 учнiв-переросткiв з 79 506 за облiковим складом (63%), в 2-х - вiдповiдно 40 541 з 49 249 (82%), в 3-х - 32 548 з 37 863 (86%), у 4-х - 27 357 з 29 888 (91,5%), в 5-х - 22 569 iз 23 501 (96%), у 6-х - 20 033 з 21 066 (95%), у 7-х - 10 833 з 11 188 (97% )⁴¹ . Звертає на себе увагу закономiрнiсть, що вiдсоток учнiв-переросткiв послiдовно зростав у кожному наступному класi. Подiбна картина спостерiгалася i в школах iнших областей Надднiпрянської й Схiдної України.

Певна вiкова еклектика iснувала i в дитячих установах республiки. Наприклад, у дитбудинках Полтавської областi через брак примiщень досить часто утримувалися дiти наймолодшого вiку (до 2 рокiв), якi належали до контингенту будинкiв дитини⁴² . А з 186 вихованцiв дитячого будинку N 1 м. Днiпропетровська 180 (96 %) були переростками⁴³ .

Переважно з об'єктивних причин, породжених екстремальними умовами воєнного часу (вiдсутнiсть одягу та взуття, хвороби чи iнвалiднiсть, зайнятiсть неповнолiтнiх на рiзних роботах тощо), вкрай незадовiльним був стан вiдвiдування учнями школи. Так, у Краснокутськiй середнiй школi (Харкiвщина) в 1943/1944 навчальному роцi останнє по 1-4 класах становило 62%, а по 5-7 - лише 57%⁴⁴ .

Шкiльнi примiщення були надзвичайно холодними. Тому зимової пори учням доводилось навчатися в пальтах i шапках. У зимовий перiод 1944/1945 навчального року через вiдсутнiсть палива повнiстю припинили свою роботу ряд шкiл Сталiнської й Ворошиловградської областей⁴⁵ . З цих причин призупинявся навчальний процес також у загальноосвiтнiх закладах iнших регiонiв.

Незважаючи на досить широкомасштабнi заходи владних структур, спрямованi на здiйснення загальної обов'язкової освiти, по сутi забезпечити її через об'єктивнi причини не вдалося. Для iлюстрацiї даної тези звернемося до зведених даних про навчання неповнолiтнiх громадян по 16 областях України та м. Києву (таблиця 2)⁴⁶ .

стр. 42

Таблиця 2

Зведений облiк дiтей i пiдлiткiв шкiльного вiку по 16 областях УРСР та м. Києву на 1945 р.

Як випливає з наведених у таблицi даних, 243 980 дiтей та пiдлiткiв шкiльного вiку не були охопленi навчанням, що становило 9,15% . При цьому, тодi як у мiстах не навчалися 6,5% неповнолiтнiх, то на селi ця невтiшна цифра сягнула за 10%. Особливо незадовiльними були данi показники серед 12-15 рiчних пiдлiткiв: 123 635 їх (13,5%) зовсiм не навчалися.

Досить значним був вiдсiв учнiв зi школи. Цей показник становив 101 210 останнiх⁴⁷ . Так, у Днiпропетровськiй областi в 1944/1945 навчальному роцi поза школою опинилася 21 тис. дiтей i пiдлiткiв⁴⁸ . У Київськiй - на осiнь 1945 р. з 382 687 неповнолiтнiх шкiльного вiку не навчалися 40 103 (10,5% )⁴⁹ .Така ж ситуацiя спостерiгалася й в iнших областях України.

Воєнна пора з її особливими умовами, майже повним розладом системи суспiльного виховання сприяла зростанню виявiв асоцiальної поведiнки дiтей та пiдлiткiв. Масовi випадки недисциплiнованостi учнiв у школi, негiдна поведiнка неповнолiтнiх у громадських мiсцях, поширення шкiдливих звичок у пiдлiтковому середовищi, зростання валу дитячих правопорушень - всi цi негативнi факти стали не вельми привабливою прикметою того часу. Поширеним явищем був зрив урокiв через недотримання школярами встановлених дисциплiнарних норм, розповсюдження серед них тютюнопалiння, вживання алкоголю тощо. За грубi порушення "Правил для учнiв" лише в Днiпропетровськiй областi у 1943/1944 навчальному роцi було виключено зi школи 279 пiдлiткiв⁵⁰ .

Аби заробити якусь дещицю на прожиття i розваги, мiськi дiти масово торгували на мiсцевих ринках цигарками, тютюном, спиртними напоями, всiлякими речами, нерiдко перепродуючи крадене. З великою тривогою на нарадi пiд головуванням заступника голови Раднаркому УРСР Л.Р. Корнiйця 14 листопада 1944 р.

стр. 43

обговорювалися факти протиправних дiй учнiв київських шкiл. Зокрема констатувалося, що вихованцi 49-ої київської школи крали пiдручники й продавали їх на Галицькому ринку⁵¹ .

Подекуди спостерiгалися навiть вияви органiзованої дитячої злочинностi. Так, органами мiлiцiї м. Днiпропетровська в травнi 1945 р. було розкрито злочинну групу пiдлiткiв 1929-1932 pp. народження, учасники якої скоїли декiлька квартирних крадiжок, незаконно заволодiвши цiнностями на суму 24 тис. крб.⁵²

Проблема негативної поведiнки неповнолiтнiх стала настiльки серйозною, що її навiть обговорювали на найвищому державному рiвнi. Так, у листопадi 1944 р. на засiданнi РНК УРСР пiд головуванням голови уряду М.С. Хрущова було проаналiзовано стан дисциплiни серед учнiв київських шкiл та прийнято спiльну постанову ЦК КП(б)У i Раднаркому республiки, яка передбачала багатоплановi заходи з профiлактики правопорушень серед юних громадян. Цим документом рекомендувалося справи на неповнолiтнiх порушникiв норм суспiльної поведiнки без зволiкань передавати органам НКВС, а судовим органам не зупинятися перед найсуворiшими репресивними заходами⁵³ .

Для органiзацiї профiлактики щодо запобiгання правопорушенням юних громадян на мiсцях створювалися дитячi кiмнати при райвiддiленнях НКВС. Зокрема на Полтавщинi такi структури 1944 р. було створено у мiстах Полтава, Лубни, Миргород, Гребiнка, Кременчук⁵⁴ .

Поряд iз цим в Українi збiльшувалася i кiлькiсть трудово-виховних колонiй для неповнолiтнiх злочинцiв. Так, станом на квiтень 1944 р. органами НКВС було органiзовано 4 колонiї для останнiх. Iнформацiю про цi спецiальнi установи мiстить матерiал таблицi З⁵⁵ .

Таблиця З

Вiдомостi про трудово-виховнi колонiї для неповнолiтнiх (квiтень 1944 р.)

Найтяжчим наслiдком вiйни стало катастрофiчне погiршення стану здоров'я й фiзичного розвитку дiтей та пiдлiткiв. Головними чинниками такої ситуацiї слiд визначити поранення i калiцтва неповнолiтнiх у зонi воєнних дiй, тяжкi випробування в роки нацистської окупацiї, незбалансоване харчування й хронiчне голодування, побутову невлаштованiсть внаслiдок суттєвого зменшення житлового фонду, руйнування комунального господарства у мiстах, фактичну вiдсутнiсть медично-профiлактичних заходiв iз причини майже повного знищення мережi лiкувально-оздоровчих закладiв, катастрофiчну нестачу коштiв тощо.

Дослiдженнями Iнституту гiгiєни працi та профзахворювань АМН СРСР, що проводилися зокрема у Києвi й Харковi, було встановлено, що 15-рiчнi пiдлiтки 1944 p., порiвняно з їхнiми ровесниками 1940 p., втратили в зростi 5% . Дефiцит ваги їх 1945 р. становив у порiвняннi з тим же роком 10,4 - 15% . Вiдставали в фiзичному розвитку вiд своїх довоєнних ровесникiв i неповнолiтнi громадяни молодшого вiку⁵⁶ .

стр. 44

До масових захворювань дiтей, особливо немовлят, належали гiпотрофiя, дистрофiя, анемiя та рахiт. Усе це було наслiдком незбалансованого харчування. Так, обстеживши у листопадi 1944 р. 1158 вихованцiв будинкiв дитини, спецiальна комiсiя Наркомату охорони здоров'я встановила, що 60 дiтей вiком до одного року страждають на гiпотрофiю I, П i навiть ПI ступеня, а серед дiтей вiком 1-2 рокiв було виявлено 118 хворих (15 % )⁵⁷ . Пiд час обстеження 105 вихованцiв харкiвських дитясел N 13 у 49 з них (46 % ) виявлено гiпотрофiю й у стiлькох же - рахiт⁵⁸ .

Великого розповсюдження набули масовi iнфекцiйнi захворювання неповнолiтнiх. Наприкiнцi 1943 - на початку 1944 pp. визволенi райони України охопила епiдемiя черевного та висипного тифу, яка набрала розмаху навеснi. Найбiльш ураженими цiєю пошестю виявилися Чернiгiвська, Сумська, Київська й Полтавська областi. Лише влiтку iнфекцiю було загалом локалiзовано. Проте її спалахи спостерiгалися i в наступний перiод.

З кiнця 1943 р. Сталiнську, Ворошиловградську, Чернiгiвську, Київську областi вразила епiдемiя кору, на який хворiли здебiльшого дiти. У той час як у груднi 1943 р. було виявлено 220 випадкiв вiдповiдних захворювань, то в березнi 1944 р. - вже 3149 ⁵⁹ . Досить поширеними у середовищi неповнолiтнiх були й такi небезпечнi iнфекцiйнi захворювання, як скарлатина, дифтерiя, коклюш, дизентерiя, паротит та iн. (див. табл. 4)⁶⁰ .

Таблиця 4

Вiдомостi про гострi iнфекцiйнi захворювання серед дiтей по м. Києву й УРСР з 1.01. по 1.07.1944 р.

Результатом недотримання елементарних гiгiєнiчних норм стало поширення серед неповнолiтнiх шкiряних i навiть венеричних захворювань. Так, серед вихованцiв дитбудинку N 2 м. Києва було виявлено 22 хворих на гонорею⁶¹ .

Ситуацiя воєнного часу створила умови для поширення захворювання на туберкульоз. Так, серед 18 702 вихованцiв дитячих установ 10 областей Надднiпрянської й Схiдної України виявлено 40 % тубiнфiкованих та 929 (5%) хворих на рiзнi форми туберкульозу⁶² . Значним був вiдсоток тубiнфiкованих неповнолiтнiх громадян i по м. Києву: тут серед дiтей 6-8 рокiв органами саннагляду було виявлено 45,5 % їх, з них 33 % було вражено активною формою цiєї смертельно небезпечної хвороби⁶³ .

Надзвичайна ситуацiя, що склалася у дитячому середовищi з тубiнфiкованi-

стр. 45

стю, змусила владнi структури вжити кардинальних крокiв. Так, 27 березня 1945 р. було прийнято спецiальну постанову РНК УРСР "Про органiзацiю та розширення мережi дитячих садкiв для дiтей з туберкульозною iнтоксикацiєю". Цим директивним документом передбачалося створення спецiальних дошкiльних установ для таких неповнолiтнiх, зокрема в Харкiвськiй областi на 150 мiсць, у м. Києвi й Днiпропетровськiй областi по 125 мiсць, у Київськiй - на 100, у Полтавськiй, Сумськiй, Чернiгiвськiй, Запорiзькiй, Кiровоградськiй - по 50⁶⁴ .

Багато дiтей були враженi педикульозом. Так, у першому кварталi 1945 р. серед учнiв Ворошиловградської областi було виявлено 8472 педикульозних неповнолiтнiх⁶⁵ . Завошивленiсть серед вихованцiв шкiл ФЗН i ремiсничих училищ м. Києва сягнула на кiнець 1944 р. 30%⁶⁶ .

Про загальний стан здоров'я українських дiтей можна деякою мiрою судити на основi даних обстеження комiсiєю Наркомздоров'я вихованцiв 296 дитячих установ. Iз 14 980 неповнолiтнiх у 566 виявлена короста чи пiодермiя, 1548 хворiли на кiр, 251 - на коклюш, 426 - на грип, 22 - на дизентерiю, 19 - на дифтерiю, 14 - на скарлатину, 30 - на висипний тиф та 11 - на черевний. 1036 вихованцiв дитбудинкiв були визнанi ослабленими, а в 266 було виявлено захворювання на рiзнi форми туберкульозу⁶⁷ .

Не кращим було й становище в загальноосвiтнiх школах. Так, у першому кварталi 1945 р. серед учнiв Полтавської областi службами саннагляду було виявлено 1024 випадки захворювання на кiр, 377 - на дифтерiю, 223 - на скарлатину i 186 - на коклюш⁶⁸ .

Слiд зазначити, що статистичнi данi не завжди адекватно вiдображали дiйсний стан рiвня дитячої захворюваностi. Адже в центрi й на мiсцях мали мiсце перекручування фактiв та традицiйнi для радянської звiтностi приписки. Наприклад, значна частина захворювань на дизентерiю у звiтних документах фiксувалася як "колiт"⁶⁹ .

Досить високою була смертнiсть неповнолiтнiх громадян вiд захворювань. Так, iз 459 дiтей, якi лiкувалися в дитячiй лiкарнi м. Днiпродзерджинська у 1945 p., померло 52, що становило 11,3%. Найбiльша летальнiсть зафiксована загалом вiд токсичної диспепсiї, туберкульозу, пневмонiї й нефриту⁷⁰ . По Українi смертнiсть вiд дитячих iнфекцiй на 51% перевищила довоєнний рiвень⁷¹ .

Вiйна надовго заклала пiдвалини для дитячого калiцтва i навiть смертей, оскiльки визволенi територiї були буквально начиненi вибухiвкою. Цiлком зрозумiлий для юних громадян жвавий iнтерес до "слiдiв" вiйни ставав причиною страшних трагедiй воєнних та повоєнних рокiв. Так, кiлька пiдлiткiв iз с. Родинка виявили на околицi 4 протитанкових мiни й намагалися розрядити одну з них. Внаслiдок вибуху четверо пiдлiткiв загинули, а iнших було тяжко поранено. В с. Осипенко Запорiзької областi Петро Алексеев i Михайло Кравченко знайшли у полi ручну гранату й передали її своєму товаришу Iвану Ткаченку. Стоячи серед гурту дiтей, останнiй приклав до її запалу недопалок цигарки, що спричинило вибух боєприпасу та калiцтво 12 пiдлiткiв⁷² . Такi факти мали системний характер.

Прямим наслiдком вiйни стало й суттєве зростання чисельностi дiтей-iнвалiдiв. Так, лише у Ворошиловградськiй, Сумськiй i Харкiвськiй областях було виявлено декiлька тисяч неповнолiтнiх калiк⁷³ . Чимало дiтей-iнвалiдiв були безпритульними й змушенi просити милостиню в громадських мiсцях. Створенi у 1944 р. 11 дитбудинкiв iнвалiда на 336 мiсць та вiддiлень не вiдповiдали соцiальним потребам у таких закладах⁷⁴ . Часом створювалися будинки iнвалiдiв змiшаного типу для дiтей i дорослих. Прикладом такого закладу може бути Ковалiвський, в якому 1945 р. поряд iз 43 дорослими утримувалися 39 неповнолiтнiх⁷⁵ .

Досить болючим було питання протезування дiтей-калiк. Промисловiсть була явно не готовою до виконання досить специфiчних замовлень на дитячi проте-

стр. 46

зи. Тому переважна бiльшiсть постраждалих неповнолiтнiх не одержувала необхiдної допомоги. Наприклад, у першiй половинi 1945 р. лише серед вихованцiв дитбудинкiв iнвалiда потребували протезування 62 дiтей-калiк. Фактично ж протези одержали всього 14 неповнолiтнiх iнвалiдiв, що становило 22 % до заявленої потреби⁷⁶ .

Вiйна тяжко позначилася на ще не сформованiй психiцi дiтей та пiдлiткiв i викликала негативнi процеси в їхнiй психоемоцiйнiй сферi. На 1-й Всесоюзнiй медичнiй конференцiї, присвяченiй аналiзу медико-санiтарних наслiдкiв вiйни, з великою тривогою констатувався факт значного збiльшення групи неповнолiтнiх iз невротичними й психiчними розладами⁷⁷ . А в одному з матерiалiв газети "Правда" цiлком слушно зазначалося таке: "Зруйнованi мiста та села можна вiдбудувати наново... Але важко повернути до нормального життя дитину, покалiчену бездогляднiстю, позбавлену щасливого дитинства. Важко залiкувати душевнi рани пiдлiтка, на очах якого фашистськi кати повiсили батька або замучили матiр"⁷⁸ . Морально-психологiчнi травми, заподiянi передчасною смертю рiдних i близьких, стресовi ситуацiї воєнної пори залишили незгладимий слiд у душах неповнолiтнiх громадян.

Про те, який вiдбиток на свiдомiсть дiтей наклала вiйна й зокрема нацистська окупацiя, можна дiзнатися з учнiвських творiв, якi вони писали, за розпорядженням радянських органiв освiти, пiд загальною рубрикою "Що я пережив у перiод окупацiї?". Одна 13-рiчна учениця 78-ої школи м. Харкова писала, що i досi в її пам'ятi трупи повiшених мирних людей та часто їй просто не хотiлося жити⁷⁹ .

Досить яскравий факт у своїх хронологiчних записках про нацистську окупацiю м. Лубни наводить Д. Стрiха. Побачивши в руках семирiчного Володi "Буквар" iз портретами Ленiна i Сталiна, гестапiвець замахнувся на хлопчика кинджалом. Пережите потрясiння спричинило трагiчнi наслiдки: пiзнiше у дитини розвинувся психоз, вона часто безпричинно плакала, кричала ночами, а невдовзi померла⁸⁰ .

Глибокi психологiчнi травми завдавало дiтям їхнє перебування в концтаборах та гетто. Колишнiй малолiтнiй в'язень Бiлоцеркiвського гетто Євген Гулелах, який дивом врятувався вiд неминучої смертi, вiдзначав, що "страх... протягом багатьох десятилiть незримо, пiдсвiдомо сидiв у кожному з нас. I з цим нiчого не можна було зробити. Вiн панував над вчинками, думками, почуттями геттiвцiв, принижував, мучив, отруював свiдомiсть"⁸¹ .

Вихователi київських спецдитбудинкiв N 10 та N 13, де утримувалися колишнi малолiтнi в'язнi концтаборiв, вiдзначали, що бiльшiсть цих дiтей так i не вдалося привести до належної психiчної норми. Вони були постiйно знервованi, неврiвноваженi, страждали вiд безсоння, часто плакали, кричали ночами тощо.

Посттравматичний синдром, як наслiдок страшних стресiв воєнної доби, пролонговувався в дiтей вiйни на довгi роки, визначаючи моделi їхньої поведiнки, способу життя, породжуючи тяжкi хронiчнi захворювання.⁸² На думку вiдомого лiкаря-психiатра С.В. Матициної, "давня травма й досi впливає на соцiальну адаптацiю, робить цих людей легковразливими у багатьох життєвих ситуацiях"⁸³ .

Отже, вiйна обернулася дуже тяжкими соцiально-демографiчними, медико-санiтарними та психологiчними наслiдками, якi особливо боляче вразили неповнолiтнiх громадян - наймолодшу вiкову категорiю українського соцiуму. Загострилися демографiчнi проблеми суспiльства. Саме воєнна доба стала прямою причиною того, що сотнi тисяч дiтей не з'явилися на свiт або померли в грудному вiцi - Український генофонд було значною мiрою пiдiрвано. Дiти й пiдлiтки стали Учасниками мiграцiйних, евакуацiйних i реевакуацiйних процесiв, якi супроводжувалися для них великими випробуваннями. До важливих соцiальних наслiдкiв вiйни належали сирiтство, бездогляднiсть та безпритульнiсть дiтей, їхня побутова невлаштованiсть. Порушивши звичний ритм життя, вiйна негативно позна-

стр. 47

чилась i на шкiльному навчаннi юних громадян, викликала спалах виявiв їх асоцiальної поведiнки. Великим суспiльним лихом були масовi як звичайнi, так й iнфекцiйнi захворювання неповнолiтнiх часто з летальним результатом та поширення дитячої iнвалiдностi. Воєнна пора спричинила суттєвi трансформацiї у психоемоцiйнiй сферi юних громадян, що викликало явища посттравматичного синдрому й обернулося вкрай негативними наслiдками для їхнього здоров'я. Тяжка спадщина вiйни надовго визначила ментальнi риси воєнного i поствоенного поколiння, демографiчну ситуацiю в Українi.

-----

¹ Вронська Т.В. В умовах вiйни. Життя та побут населення України (1943 - 1945). - К., 1995. - 83 с.; Зборовская Ф.И. Санитарные последствия войны среди детского населения и мероприятия по их ликвидации // Санитарные последствия войны и меры по их ликвидации: Труды Первой конференции 22-24.04-1946 г. - М., 1947. - С. 129-137; Зинич М.С. Будни военного лихолетья. 1941 - 1945. - М., 1994. - Вып. 1. - 125 с; Вып. 2. - 143 с; Литвинов В. Коричневое "ожерелье": Документальное повествование о жертвах нацистских преследований - гражданах бывшего СССР: В 3 кн. - Кн. 1. - К., 1996. - 456 с; Кн. 2. - К.,2001. - Ч. 1. - 567 с, Ч. 2. - 621 с; Кн. 3. - К., 2003. - 860 с.

² Перковсъкий А. Л., Пирожков C. I. Демографiчнi втрати народонаселення Української РСР у 40-х pp. // УIЖ. - 1990. - N 2. - С 23.

³ Центральний державний архiв вищих органiв влади України (далi - ЦДАВО України). -Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 666. - Арк. 83-83 зв.

⁴ Перковсъкий А.Л., Пирожков C.I. Вказ. праця. - С. 23.

⁵ Каган С.С. Первые итоги ликвидации последствий войны и германо-фашистской оккупации в области охраны народного здоровья // Медико-санитарные последствия войны и мероприятия по их ликвидации: Труды Второй конференции. 17-19 декабря 1946 г.: В 2 т. - М., 1948. - Т. 1. - С. 23.

⁶ ЦДАВО України. - Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 666. - Арк. 83-83 зв.

⁷ Памяти павших. Великая Отечественная война (1941 ~ 1945). - М., 1995. - С. 89.

⁸ Полтавщина у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi Радянського Союзу 1941 - 1945: Збiрник документiв i матерiалiв. - К., 1977. - С. 94.

⁹ Советская Украина в годы Великой Отечественной войны: Документы и материалы: В 3 т. -К., 1985. - Т. 2. - С. 319.

¹⁰ Буцко О.В. Украина - Польша: Миграционные процессы 40-х годов. - К., 1997. - С. 7, 67, 88, 103, 131.

¹¹ Lebensborn" (буквальний переклад - "життєве джерело") - створена 12 грудня 1935 р. з iнiцiативи Г. Гiммлера спiлка, яка була покликана проводити у життя iдеї нордизму (пангерманiзму) на основi всебiчного змiцнення сил нацiї, очищеної вiд "шкiдливих" i "брудних" расових домiшок. Iз 1936 р. спiлка входила як управлiння "L" в особистий штаб рейхсфюрера СС. її адмiнiстративним директором був штандартенфюрер СС М. Зольман. На окупованих територiях ця структура займалася вiдшукуванням морфологiчно адекватних "арiйському" типу дiтей та вивезенням їх до Нiмеччини. Депортованих дiтей влаштовували у спецiальнi табори й притулки "Lebensborn".

¹² Пам'ять заради майбутнього. З iсторiї десятирiчної дiяльностi Української спiлки в'язнiв -жертв нацизму та спогади. - К., 2001. - С. 419.

¹³ Литвинов В. Указ. соч. - Кн. 2. - Ч. 2. - С. 188, 189.

¹⁴ Там же. - С. 212.

¹⁵ Юный ленинец. - 1945. - ЗО марта. - N 14.

¹⁶ Литвинов В. Указ. соч. - Кн. 3. - С. 36, 37.

¹⁷ Там же. - С. 90.

¹⁸ Державний архiв Харкiвської областi (далi - ДАХО). - Ф. Р-4695. - Оп. 1. - Спр. 27. - Арк. 41.

¹⁹ Зинич М.С. Указ. соч. - Вып. 1. - С. 50.

²⁰ Державний архiв Днiпропетровської областi (далi - ДАДО). - Ф. Р-5163. - Оп. 1. - Спр. 2. - Арк. 180.

²¹ Там само. - Ф. П-19. - Оп. 4. - Спр. 79. - Арк. 90.

²² Вронська Т.В. Вказ. праця. - С. 7.

²³ Безсмертя. Книга Пам'ятi України. 1941 - 1945. - К., 2000. - С. 461.

²⁴ ЦДАВО України.- Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 666. - Арк. 151.

²⁵ Центральний державний архiв громадських об'єднань України (далi - ЦДАГО України). - Ф. 1. - Оп. 73. - Спр. 132. - Арк. 132.

²⁶ ЦДАВО України. - Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 666. - Арк. 152.

²⁷ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 73. - Спр. 132. - Арк. 161.

²⁸ ЦДАВО України. - Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 665. - Арк. 76.

²⁹ Вронська Т.В. Вказ. праця. - С. 39.

³⁰ ЦДАВО України. - Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 3625. - Арк. 18.

³¹ Зинич М.С. Указ. соч. - С. 44.

стр. 48

³² Державний архiв Полтавської областi (далi - ДАЛО). - Ф. Р-4085. - Оп. 3. - Спр. 11. - Арк. 71.

³³ ЦДАВО України. - Ф. Р-2. - Оп. 7. - Спр. 1547. - Арк. 51.

³⁴ ДАДО. - Ф. П-19. - Оп. 4. - Спр. 79. - Арк. 88.

³⁵ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 73. - Спр. 132. - Арк. 132, 161.

³⁶ ДАДО. - Ф. П-22. - Оп. 2. - Спр. 289. - Арк. 6 зв., 183.

³⁷ Рибак I.В. Соцiально-побутова iнфраструктура українського села (1921 - 1991). - Кам'янець-Подiльський, 2000. - С 115.

³⁸ ЦДАВО України. - Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 3615. - Арк. 26.

³⁹ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп.73. - Спр.132. - Арк. 183.

⁴⁰ Там само. - Спр. 15. - Арк. 22.

⁴¹ Пiдраховано за: ЦДАВО України. - Ф. Р-582. - Оп. 10. - Спр. 8. - Арк. 35-35 зв.

⁴² ДАПО. - Ф. Р-4085. - Оп. 3. - Спр. 14. - Арк. 17.

⁴³ Вронська Т.В. Вказ. праця. - С 75.

⁴⁴ ДАХО.- Ф. Р-4695. - Оп. 1. - Спр. 12. - Арк. 19 зв.

⁴⁵ ЦДАВО України.- Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 665. - Арк. 5 зв.

⁴⁶ Там само. - Ф. Р-582. - Оп. 10. - Спр. 15. - Арк. 3.

⁴⁷ Там само.

⁴⁸ ДАДО. - Ф. П-19. - Оп. 4. - Спр. 226. - Арк. 14.

⁴⁹ ЦДАВО України. - Ф. Р.-582. - Оп. 10. - Спр. 57. - Арк. 15.

⁵⁰ ДАДО. - Ф. П-22. - Оп. 2. - Спр. 289. - Арк. 37.

⁵¹ ЦДАВО України. - Ф. Р-2. - Оп. 7. - Спр. 1519. - Арк. 7.

⁵² ДАДО. - Ф. П-22. - Оп. 2. - Спр. 284. - Арк. 87.

⁵³ ЦДАВО України. -Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 7. - Арк. 158, 161.

⁵⁴ ДАПО. -Ф. Р-4085. - Оп. 3. - Спр. 18. - Арк. 214.

⁵⁵ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 73. - Спр. 132. - Арк. 3.

⁵⁶ Медведовский Э.С. Физическое развитие рабочих подростков в военные и послевоенные годы // Медико-санитарные последствия войны... - Т. 1. - С. 167-168.

⁵⁷ ЦДАВО України. - Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 3615. - Арк. 17.

⁵⁸ Там само. - Спр. 3621. - Арк. 27-27 зв.

⁵⁹ Вронська Т.В. Вказ. праця. - С. 15-16.

⁶⁰ Складено за: ЦДАВО України. - Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 3616. - Арк. 18-19.

⁶¹ ЦДАВО України. - Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 666. - Арк. 21.

⁶² Там само. - Арк. 21, 154.

⁶³ Там само. - Оп. 10. - Спр. 3616. - Арк. 7.

⁶⁴ Там само. - Ф. 166. - Оп. 15. - Спр. 54. - Арк. 83-85.

⁶⁵ Там само. - Ф. 342. - Оп. 14. - Спр. 665. - Арк. 56 зв.

⁶⁶ Там само. - Арк. 25.

⁶⁷ Там само. - Арк. 11-12.

⁶⁸ Там само. - Арк. 126.

⁶⁹ Там само. - Спр. 3616. - Арк. 19.

⁷⁰ Там само. - Спр. 3649. - Арк. 93.

⁷¹ Зборовская Ф.И. Указ. соч. - С. 132.

⁷² Зiрка. - 1944. - 23 вересня. - N 37.

⁷³ Синицин А.Р. Всенародная помощь фронту. - М., 1985 - С. 296.

⁷⁴ ЦДАВО України. - Ф. Р-582. - Оп. 11. - Спр. 8. - Арк. 5-6.

⁷⁵ Там само. - Ф. 348. - Оп. 3. - Спр. 83. - Арк. 14.

⁷⁶ Там само. - Арк. 17.

⁷⁷ Зборовская Ф.И. Указ. соч. - С. 142.

⁷⁸ Правда. - 1942. - 4 февраля. - N 35.

⁷⁹ ДАХО. - Ф. Р-4685. - Оп. 1. - Спр. 4. - Арк. 2.

⁸⁰ ДАПО. - Ф. П-105. - Оп. 1. - Спр. 135. - Арк. 45.

⁸¹ Литвинов В. Указ. соч. - Кн. 1. - С. 19.

⁸² Це захворювання психологи квалiфiкують як "посттравматичний стресовий розлад". Симптомами ПТСР є: 1) мимовiльно-нав'язливе вiдтворення у пам'ятi пережитого; 2) прагнення уникнути ситуацiй, якi нагадують про психологiчну травму; 3) пiдвищене фiзiологiчне реагування на будь-яку ситуацiю, яка нагадує про пережите.

⁸³ Литвинов В. Указ. соч. - Кн. 3. - С. 36, 126.

The article gives analysis of the socio-demographical, sanitary-medical and psychological consequences of the German-Soviet war of 1941-1945 for under-age citizens of Ukraine (based on the material gathered in 10 regions of Central and Eastern Ukraine).

Permanent link to this publication: