Libmonster ID: UA-2843

Автор: О. Л. БАЖЕНОВ

(Кам'янець-Подiльський)

У розвiдцi йдеться про основнi етапи в iсторiї заселення Давньоруського Пониззя схiднослов'янськими племенами i вiдображення цього у лiтописах.

Важливим джерелом вивчення iсторiї Київської Русi та її регiонiв є давньоруськi лiтописи. Однак пiд час ординської навали значна частина першоджерел була знищена.

Як зазначає П.П. Толочко, пошук лiтописних першоджерел, авторських канонiчних текстiв розпочався вiд часiв В.М. Татищева i продовжується донинi. Безперечною заслугою давньоруського лiтописання є те, що воно є не тiльки iсторичною хронiкою Русi IX - XIII ст., а й однiєю з форм суспiльної свiдомостi. Разом iз цим учений пiдкреслює, що фонд лiтописiв, який зберiгся, не вичерпує собою всiєї повноти давньоруської iсторичної писемностi. Тому сучаснi дослiдники повиннi з усiєю серйознiстю ставитися до тих повiдомлень пiзнiх лiтописних зводiв, якi не мають паралелей у вiдомому писемному фондi Русi1 .

Автор даного огляду ставить за мету навести i по можливостi проаналiзувати повiдомлення рiзних лiтописних спискiв про мiста Давньоруського Пониззя в контекстi iсторiї одного з важливих регiонiв Пiвденно-Захiдної Русi - України.

Питанню вивчення iсторiї регiону Середнього Поднiстров'я (складової Пониззя) було придiлено багато уваги як у XIX ст. (М.С. Грушевський2 , Н.В. Молчановський3 , Й.Й. Ролле4 , Ю.Й. Сiцiнський5 , В.К. Гульдман6 й iн.), так i в XX ст. (В.Т. Пашуто7 , I.С.Винокур, П.А.Горiшнiй8 , О.Пламеницька9 , Б.О. Тимощук10 та iн.). Заслуговує на увагу також праця В.П.Нерознака "Названия древнерусских городов"11 , в якiй автор за лiтописними згадками намагається пояснити понад 300 назв давньоруських мiст.

Науковцi неодноразово звертали увагу на появу у Пiвденно-Захiднiй Русi нового регiону - Пониззя, який вiдiгравав важливу роль в iсторiї спочатку Галицького, а потiм Галицько-Волинського князiвства. Оскiльки до 1144 р. у лiтописах немає жодної згадки про мiста Пониззя IX - XI ст., то у багатьох дослiдникiв виникла думка, що Середнє Поднiстров'я до середини XII ст. було малозаселеним. I тiльки згодом були зведенi фортецi по Днiстру, якi мали оберiгати кордони Давньоруської держави вiд нападiв кочiвникiв. Але археологiчнi дослiдження свiдчать, що регiон Середнього Поднiстров'я був досить густонаселений протягом усього I - початку II тис. н. є. Тому згаданi у лiтописах з 1144 р. мiста вже iснували значно ранiше. Це - Ушиця, Микулин, Кучелмин, Кам'янець, Бакота, Калiус. Проте цiкаво, що цi мiста то з'являлися на сторiнках лiтописiв, то зникали з них (iз 1255 p.). I лише в 1361 р. Пониззя знову з'явилось, але вже пiд iншою назвою - Подiлля.

Отже, як зазначалося, бiльшiсть дослiдникiв вiдзначає початок життя давньоруського Пониззя з 1144 p., обминаючи при цьому питання щодо заселеностi Середнього Поднiстров'я у бiльш давнiй час, вказуючи тiльки, що, за "Повiстю времiнних лiт", тут проживали слов'янськi племена - тиверцi й

стр. 112


уличi, якi, на думку московського iсторика В.В.Седова, були безпосереднiми нащадками антiв12 . Тому важливе значення мають археологiчнi матерiали, знайденi в регiонi з кiнця XIX i протягом XX ст.13 .

У даному дослiдженнi робиться спроба проаналiзувати першi лiтописнi згадки про регiон Пониззя, починаючи з IX - по XIII ст.

Про регiон середньої течiї Днiстра (Пониззя) можна дiзнатися до початку XIII ст. iз багатьох давньоруських лiтописiв. Це пояснюється тим, що майже всi лiтописцi з усiх регiонiв Київської держави брали за основу "Повiсть времiнних лiт", яка мала загальноруське значення i була основою для кожного лiтописного джерела. Доречно зазначити, що в Галицькому князiвствi та на Волинi не iснувало традицiйного лiтописання аж до середини XII ст. Тiльки з того часу, тобто з князювання Володимирка Галицького тут i започатковується лiтописання.

Найцiннiшим джерелом з вивчення iсторiї Галицько-Волинського князiвства та Пониззя, яке було схiдним кордоном цього князiвства й узагалi Пiвденно-Захiдної Русi, є Галицько-Волинський лiтопис, котрий ще називають Iпатiївським або Пiвденноруським. Вiн зберiгся у виглядi кiлькох лiтописних зводiв. Головнi серед них - Iпатiївський, написаний на початку XV ст., i Хлєбниковський - XVI ст. Галицько-Волинський лiтопис складається з двох частин: Галицького iзводу - з 1205 по кiнець 50-х pp. XIII ст., i Волинського - з 50 - 60-х pp. до кiнця ХIII ст. Його недолiком є те, що в ньому спостерiгається порушення хронологiчної послiдовностi викладу, а iнодi й вiдсутнiсть датування подiй. Проте цей суттєвий недолiк вдало компенсується синхронними згадками з iнших лiтописiв, написаних або передубльо-ваних з того ж самого джерела, або аналiтично виправлених переписувачами та сучасними дослiдниками.

Цiкаво, що уличi завжди виступають у лiтописах разом iз тиверцями. Можливо, мiж цими племенами iснував якийсь союз. Сама лiтописна згадка, датована 885 p., засвiдчує, що поляни, деревляни, сiверяни змушенi були платити данину князевi Олегу, Вона також наводить на думку, що цi племена мали повну автономiю вiд київської князiвської влади. Чим закiнчилася "рать" князя Олега з уличами та тиверцями у лiтописi немає нiяких вiдомостей. Наступнi подiї -

-

дають пiдставу вважати, що пiсля "ратi" був укладений договiр мiж Олегом i "непокiрними" племенами, за яким тиверцi й уличi повиннi були на вимогу київського князя присилати власнi вiйськовi контингенти. Про сплату данини київському князю ми вже не

стр. 113


зустрiчаємо бiльше нiяких згадок, з чого випливає, що за тиверцями й уличами збереглася певна автономiя. Ця автономiя могла зумовлюватися також i близькiстю до степового свiту, з яким київськi князi боролися протягом усього iснування Давньоруської держави, i, ймовiрно, використовували цi племена як буфернi.

Проте ця автономiя не була тривалою. Новий стольний князь Iгор не хотiв змиритися з iснуванням у Київськiй державi майже незалежного вiд центральної влади племенi уличiв. У 914 р. князь Iгор Таким чином, з автономiєю уличiв було покiнчено раз i назавжди. Щодо останньої згадки, то вiдразу ж впадає у вiчi мiсце проживання уличiв. Аналiзуючи всi вищенаведенi лiтописнi повiдомлення, можна дiйти висновку, що в бiльшостi лiтописiв, зокрема в Лаврентiївському, Патрiаршому або Никонiвському, фiксується, що уличi i тиверцi проживали компактно в регiонi мiж Пiвденним Бугом i Днiстром. В Iпатiївському та Єрмолинському лiтописах локалiзацiя цих племен пов'язана з межирiччям Бугу i Днiпра. Ймовiрно, що уличi мали досить велику територiю проживання, населяючи, на нашу думку, пiвденнi окраїни Давньоруської держави. На думку київського дослiдника О.С. Стрижака, уличi були витiсненi з Поднiпров'я в пониззя Бугу й Днiстра печенiгами20 . Наступ князя Iгоря на цi племена призвiв до того, що пiсля 3-рiчної облоги центрального мiста (можливо, столицi) улицької землi - Пересiчного, це плем'я змушене було переселитись у регiон Пiвденного Бугу i Днiстра.

Аналогiчний погляд на дану проблему мав i М.С. Грушевський, який так само пояснював локалiзацiю уличiв, вказуючи на те, що внаслiдок зiткнення уличiв з київською князiвською владою, останнi були змушенi залишити обжитi мiста i переселитися на Днiстер до тиверцiв21 . Н.Молчановський зазначав, що це переселення з басейну пiвденного Днiпра в Поднiстров'я могло вiдбутися до початку XI ст.22 . З боку центральної князiвської влади даний крок був вимушений, бо київськi князi намагались об'єднати всi слов'янськi племена в межах однiєї держави. З iншого боку, переселення уличiв i знищення основних їх мiст вiдкрило сюди шлях печенiгам, якi вперше з'явились у 914 р. на пiвденних кордонах молодої Київської держави. В результатi пiвденний кордон був майже знищений печенiгами, проти яких лише в 989 р. князь Володимир Великий наказав спорудити оборонну лiнiю.

На превеликий жаль, це були останнi лiтописнi згадки про уличiв i тиверцiв, якi безслiдно зникають iз писемних джерел.

В iсторичнiй науцi кiнця XIX - початку XX ст. iснувала думка, що Середнє Поднiстров'я мало певну автономiю вiд центральної влади. Проте племена тиверцiв i уличiв, якi населяли даний регiон, були зобов'язанi висилати свої вiйська на допомогу київському князю23 . Вiдсутнiсть писемних згадок для XI ст. вченi пояснювали тим, що в результатi частих набiгiв кочiвникiв (спочатку печенiгiв, потiм половцiв) населення Середнього Поднiстров'я було змушене переселитися на пiвнiч, аж до Полiсся24 .

Незацiкавленiсть лiтописцiв даним регiоном, на наш погляд, пояснюється тим, що ця територiя на ранньому етапi ще не вiдiгравала якоїсь значної полiтичної ролi. На думку О.Пламеницької, вiдсутнiсть даних у лiтописах може пояснюватися також адмiнiстративною самостiйнiстю краю25 .

За нашими спостереженнями, лiтописцi описували переважно до ХНI ст. життя та дiяльнiсть великих князiв київських i боротьбу за Київ. Тому першою згадкою про Середнє Поднiстров'я є мiжусобна вiйна мiж Володимирком Галицьким i коалiцiєю князiв на чолi з великим князем Всеволодом Ольговичем:

стр. 114


Зважаючи на воєннi дiї, що вiдбувалися пiд Звенигородом, та чисельну вiйськову перевагу коалiцiї київського князя змусили Володимирка Галицького поклонитися Всеволоду Ольговичу. Перед цим важливим полiтичним кроком Володимирко замирився з князем Iгорем Ольговичем. У лiтописi про це є така згадка:

Цi першi лiтописнi згадки про мiста Середнього Поднiстров'я - Ушицю i Микулин - зустрiчаються майже у всiх лiтописах давньоруського часу. Лiтописцi зафiксували факт взяття цих мiст, на наш погляд, тому, що вони вiдiгравали важливу оборонну роль у Галицькому князiвствi. Розташованi на Днiстрi Ушиця i Микулин охороняли пiвденно-схiднi рубежi Галицького князiвства, а також контролювали Днiстровський торговий шлях. Iмовiрно, Ольговичi хотiли економiчно вiдрiзати Галицьке князiвство вiд пiвдня, як це пiзнiше зробив Iван Ростиславич Берладник, або ж лiтописцi хотiли вiдобразити активнi i переможнi дiї Ольговичiв.

Вдруге лiтописцi фiксують Ушицю в 1159 p., тобто через 15 рокiв пiсля подiй мiжусобної вiйни Ольговичiв та Володимирка Галицького. Вже змiнилися князi (як великий київський, так i галицький), проте мiжусобицi не припинялись. У центрi боротьби за галицький стiл проти свого двоюрiдного брата Ярослава Осмомисла постав Iван Берладник.

Iвану Ростиславичу вдалося за короткий перiод перерiзати всi пiвденнi комунiкацiї Галицького князiвства, здiйснити напади на каравани галицьких купцiв, якi поверталися з товарами з Анатолiї та iнших сусiднiх країн, а також рибалок, котрi займалися промислом на Днiстрi та Дунаї28 . Зiбравши значнi сили, Iван Берладник у 1159 р. вирушив на Галич. Лiтопис повiдомляє:

Ця лiтописна згадка про Ушицю, на жаль, була останньою в лiтописаннi XII ст. Загалом пояснити увагу лiтописцiв до даного регiону можна тим, як уже зазначалося, що вони фiксували подiї, якi були пов'язанi з великим князем київським. Iван Берладник же мав приязнi стосунки з Iзяславом Давидовичем, який на той час був великим князем. Тому Середнє Поднiстров'я потрапляє до їх уваги лише тодi, коли виявляється до нього iнтерес київського князя.

Отже, Пониззям у давньоруськi часи називали окраїни або пограничнi територiї князiвств. Дослiдники розрiзняють Пониззя (територiю, яка в майбутньому склала основу сучасного Подiлля) та Галицьке Пониззя. Рiзниця мiж ними полягала в тому, що термiн "Пониззя" включав територiю, яка зосереджувалась у середнiй течiї Днiстра i частково охоплювала сучасну Буковину (Ушиця, Микулин, Василiв, Бакота, Калiус, Кам'янець, Онут). Галицьке Пониззя охоплювало весь пiвденний кордон Галицького князiвства, який доходив до гирла р. Дунаю (Малий Галац), в тому числi i Середнє

стр. 115


Поднiстров'я. Пiд термiном "Пониззя" в XII - на початку XIII ст. прийнято було вважати пiвденно-схiдний кордон Галицького князiвства. На пiвднi крайньою межею було узбережжя Чорного моря вiд мiст Олешшя до Малого Галаца (на лiвому березi Дунаю)30 . Схiдним кордоном цього князiвства були мiста Ушиця, Бакота, Калiус, що розташовувалися по р. Днiстер. Iз нападом i пiдкоренням монголо-татарами роздробленої Київської Русi та Галицько-Волинського князiвства, яке тодi було у своєму розквiтi, пiвденний кордон став проходити по р. Днiстер. Тому вся прикордонна смуга Середнього Поднiстров'я й отримала назву Пониззя. В ХНI ст. Пониззям вважали регiон середньої течiї р. Днiстер iз центром у мiстi Бакота.

Скориставшися смертю князя Романа в 1205 p., колишнiй київський князь Рюрик, якого насильно було пострижено у ченцi, виходить iз монастиря, наймає половцiв i зiбравши дружину "Роуси много", вирушає на Галич, де його зустрiчають у тому ж самому Пониззi - бiля Микулина.

Отже, похiд Рюрика на Галич мiг вiдбутися не пiзнiше 1205 p., бо тiльки зi смертю Романа Мстиславича перший "wставивъ мнискии чинь", тобто скинув чернецтво. Тому буде слушно зазначити, що "воскресiння" Микулина припадає на 1205 рiк. Пiд час битви князь Рюрик зазнав поразки i був змушений

Поява Пониззя як окремої адмiнiстративної одиницi пов'язана з iм'ям галицького князя Мстислава Удатного, який у 1219 р. вiдступив у даний регiон. Князь Данило пiсля того як оборонив Галич, вирушив до Мстислава, що перебував на Пониззi - у мiстi Кучелминi. Цiкаво, що Мстислав не один раз з'являвся в даному краї. Перша письмова згадка про нього в зв'язку з Пониззям з'являється в Галицько-Волинському лiтописi пiд 1227 р. Галицьке боярство, яке на той час мало сильнi полiтичнi позицiї, почало тиснути на Мстислава, щоб вiн передав Галицький стiл угорському королевичу, на що вiн i погодився, вiддавши дочку i Галич королевичу Андрiю. Коли ж князь Данило Романович послав до свого тестя Мстислава Удатного посла (тисяцького) Дем'яна, останнiй зумiв переконати Мстислава вiдмовитися вiд намiрiв бояр. Мстислав дав таку вiдповiдь:

Пiсля смертi Мстислава Удатного в 1228 р. почалася мiжусобна вiйна в Галицько-Волинському князiвствi. її органiзували не брати-князi, як це можна спостерiгати в iнших князiвствах, а бояри, якi не вважали князя Данила своїм господарем, а скорiше хотiли мати особу, яка буде слухатись їх, як Мстислав Удатний. Данило Романович, що успадкував княжий стiл, був ще занадто слабким, щоб утримати в своїх руках князiвство. Однак, незважаючи на це, вiн почав енергiйно збирати докупи всi свої землi.

Тим часом, скориставшись iз смертi Мстислава Удатного, київський князь Володимир Рюрикович разом iз Михайлом Чернiгiвським та половцями в 1228 р. напали на володiння Данила Романовича i взяли в облогу Кам'янець: Пiд цiєю датою вперше з'являється на iсто-

стр. 116


ричнiй сценi мiсто Кам'янець, котрому судилося майже через два столiття стати головним вiйськовим i торговим центром Подiлля. Енергiйний Данило Романович змiг зiбрати великi сили, перекупити половцiв i змусив вiдступити Володимира Київського та Михайла Чернiгiвського.

Проте й досi залишається невiдомим, якого Кам'янця стосується ця згадка. На той час давньоруських мiст iз такою назвою було чимало, наприклад, Кам'янець-Литовський, Кам'янець-Волинський, Кам'янець на Хоморi (рiчка Хомора на пiвночi сучасної Хмельницької областi) тощо. Дослiдники I.С. Винокур i М.Б. Петров схильнi вважати, що датована 1228 р. лiтописна згадка стосується саме сучасного Кам'янця-Подiльського35 , чого дотримується й автор статтi. На користь цiєї версiї свiдчить та обставина, що на той час Пониззя, на нашу думку, стало центром Галицького князiвства, оскiльки Мстислав Удатний залишив Галич i переїхав на Пониззя, де й перебував майже 4 роки до своєї смертi, залишаючись при цьому великим князем галицьким. I не дивно, що пiсля смертi Мстислава Михайло Чернiгiвський зробив спробу захопити Пониззя, пiдiйшовши до Кам'янця. Набагато пiзнiше, про що мова йтиме нижче, син Михайла - Ростислав також намагався захопити Пониззя, але це йому не вдалося.

В Iпатiївському лiтописi є ще й така згадка про Кам'янець, датована 1196 р.: На користь того, що мова йде про сучасний Кам'янець-Подiльський, свiдчить те, що Кам'янець, як i все Пониззя, входив до складу Галицького князiвства i де, окрiм Кам'янця на Пониззi, бiльше мiст iз подiбною назвою не iснувало. Роман був насамперед великим князем галицьким, i тому можна слушно зазначити, що Галицьке князiвство стало його вотчиною, на вiдмiну вiд Волинського. Саме вiйськовi загони, з якими Ростислав Рюрикович з Володимировичами йшов на Кам'янець - чорнi клобуки - вказують на те, що удар завдавався по пiвденно-схiдному кордону Галицького князiвства, який тодi проходив по р. Ушицi. Чорнi клобуки - це узагальнююча назва кочiвникiв, яким дозволили оселитися на пiвденних окраїнах Київської держави, як правило, прилеглих до степу, за що вони повиннi були й захищати їх вiд iнших кочiвникiв. Iмовiрно, Ростислав Рюрикович, оминаючи Ушицю, яка на той час була досить потужною фортецею, спробував захопити Кам'янець, але вирiшив лише зруйнувати мiсцевiсть навколо останнього.

Незважаючи на цю перемогу, перед Данилом Романовичем стояли невирiшенi проблеми. В Галичi сидiв угорський королевич Андрiй, мiста захопили бояри. Як згадують лiтописцi: Тобто, боярин Судислав, який правив вiд iменi королевича Андрiя, заволодiв Пониззям.

Данило Романович не забарився з вiдповiддю. Вiн вiдрядив воєводу Мирослава у Пониззя проти Судислава, а сам пiшов на Галич. Мирослав, мабуть, дуже швидко розбив вiйська боярина Судислава. Тим часом Данило зiбрав великi вiйськовi сили, включаючи загони з Пониззя:

Далi Пониззя знову з'являється на сторiнках лiтописiв у 1240 р. Пiсля навали монголо-татарiв, котрi вогнем i мечем пройшлися по Давньоруськiй державi й вторглися в Європу, Галицько-Волинське князiвство знову опинилося на межi мiжусобної вiйни. Скориставшись вiдсутнiстю в князiвствi Данила Галицького, бояри захопили мiста без його дозволу i почали, як вказує лiтописець, Вони дiйшли до того, що вiдкрито вiдмовилися ко-

стр. 117


ритися князiвськiй влад:

I знову Данилу Романовичу потрiбно було об'єднувати свою землю. Скориставшись тим, що опозицiйнi до нього бояри самi з'явилися на третейський суд, вiн наказав

В 1240 р. у поле зору лiтописцiв потрапляє ще одне мiсто Пониззя, яке було столицею цього регiону, - Бакота. Згадка про неї 1240 р., на нашу думку, парадоксальна, тому що це мiсто давно було вже столицею Пониззя. Захопивши Галич, Данило Романович посилає свого печатника Кирила на Пониззя, в Бакоту, з вiйськом, щоб "исписати грабительства нечтыхъ бояр оутиши землю", i, як показали подiї, недаремно. Одночасно князь Ростислав Чернiгiвський разом iз болохiвськими князями нападає на Пониззя i пiдходить до Бакоти:

Але печатник Кирило зумiв вiдбити наступ Ростислава з болохiвцями й "утишив землю", дiючи На думку В.Т. Пашута, в той час на Пониззi виникло антифеодальне повстання, спрямоване проти боярства. Успiх Кирила пояснювався пiдтримкою населення центральної князiвської влади, оскiльки правлiння тут Судислава досить-таки пiдiрвало авторитет мiсцевого боярства, яке грабувало смердiв та iншi верстви низiв, що i допомогло йому навести лад у Пониззi.

Зi свого боку, князь Данило Романович не примусив на себе довго чекати i вiдповiв болохiвцям нападом на їхню територiю:

Досить цiкаво, що разом iз Ростиславом Чернiгiвським виступали болохiвськi князi, якi вже не вперше приходили з вiйною в Галицько-Волинське князiвство. Як зазначає М.Ф. Котляр, болохiвцi - це нащадки племiнної знатi, бояри, котрi управляли Болохiвською землею43 . В цих частих нападах болохiвцiв на Галицько-Волинське князiвство можна простежити, що мiж ними та галицькими боярами iснував певний договiр, так би мовити, "про взаємодопомогу". їхня соцiально-станова спорiдненiсть - боярство - робить цей договiр реальним.

У 1240 р. з'являється ще одне мiсто в регiонi середньої течiї Днiстра -Калiус. Появою цього мiста на сторiнках лiтописiв можемо завдячувати князю Данилу Галицькому, який у 1240 р. здiйснив поїздку до Бакоти i Калiуса, щоб "оуставити землю"44 . На нашу думку, "оуставити землю" - встановити кордон. Якщо, згiдно з лiтописом, схiдний кордон Галицького князiвства ранiше доходив до рiчки Ушицi: то тепер кордон вже проходив набагато схiднiше - по рiчцi Калiус.

Бакота ще раз згадується у зв'язку з подiями 1255 p., коли татарський воєначальник Куремса вторгся в Галицько-Волинське князiвство у вiдповiдь на каральну експедицiю Данила Галицького проти Болохiвського князiвства: "Приехаша Татаре ко Бакоте и приложися Милей к нимъ". Данило ж послав на Пониззя свого сина Льва, який повинен був привести до покори Милiя, що вдалося оперативно зробити. Але Милiй-баскак, як його називають лiтописцi, незважаючи на те, що за нього поручився князь Лев, при першiй же нагодi знову зрадив Данила Галицького:

Деякi дослiдники вважають, що з цього часу Бакота й iншi мiста Пониз-

стр. 118


зя переходять пiд владу татар. Заслуговує на увагу сам Милiй - хто ж вiн був? Скорiше за все Милiй був боярином, якого призначив Данило Галицький, i повинен був здiйснювати управлiння Пониззям та Бакотою. Тиск татар, що прийшли у Пониззя в 1255 p., змусив його (можливо, через опозицiйнiсть до Данила Романовича або через особисте боягузтво) перейти на службу до татар, ставши баскаком. Викликає здивування той факт, що за Милiя поручився син Данила Романовича Лев. Iмовiрно, Милiй все-таки був не простим боярином, i мав якiсь особистi заслуги, за котрi його вiдпустили i направили знову ж таки на Пониззя, в Бакоту. Н.Молчановський вказує на те, що скорiше за все Милiй був представником мешканцiв Бакоти та її околиць46 . Так це чи нi - нам достовiрно невiдомо. Але сам факт, на який вказують майже всi дослiдники, полягає в тому, що реально Пониззя виходить з-пiд влади галицького князя. На наш погляд, це вiдбулося, скорiше за все, на початку 60-х рокiв XIII ст., а не в 1255 p., як вказує лiтопис. Хоча з 1255 р. припиняються всi лiтописнi згадки про даний регiон, проте життя в ньому продовжувалося.

Про життя й побут населення Пониззя у XIV ст. ми можемо здогадуватися на основi лiтописних повiдомлень, зокрема повiдомлення 1362 p., Про iснування мiст XIV ст. у лiтописах теж немає певних вiдомостей. Зокрема, лише зазначено, що коли в Подiльську землю прибули брати Корiатовичi, то Такi ж повiдомлення ми знаходимо i в iнших списках, зокрема в "Списке археологического общества"49 , "Списке графа Рачинского"50 , "Списку Биховця"51 тощо.

При аналiзi лiтописного повiдомлення, що на Подiллi вiдразу ж виникає питання, куди ж зникли мiста Пониззя? Археологiчними дослiдженнями було встановлено, що бiльшiсть мiст давньоруського часу дiйсно припинила своє iснування саме в серединi XIII ст. Проте з лiтописного повiдомлення випливає також, що в цей регiон продовжували приїжджати баскаки, котрi збирали данину з Подiльської землi.

Вiдповiддю на це питання якоюсь мiрою може слугувати згадка про прихiд в 1261 р. у Галицько-Волинське князiвство Бурундая. Враховуючи невдачi свого попередника Куремси, Бурундай не вважав за потрiбне одразу ж розпочинати вiйськовi дiї проти Данила Галицького. Внаслiдок коротких переговорiв Бурундай наказав Данилу Романовичу що останнiй змушений був зробити. Таким чином, укрiплення майже всiх мiст Галицького-Волинського князiвства було зруйновано не ворогом, а князiвською владою. Ця доля не оминула i мiста Пониззя. Якщо врахувати, що мiста Пониззя з 1255 р. перебували пiд владою татар, як нам на це вказує лiтопис, то дивує, що Якщо б Пониззя дiйсно перебувало пiд владою татар, то такої необхiдностi в зруйнуваннi укрiплень лiтописних мiст просто не було б. Виходячи з вищенаведено-го, можна припустити, що якраз iз зруйнуванням укрiплень мiст Середнього Поднiстров'я (Пониззя) i припиняється влада галицько-волинських князiв, оскiльки вони вже не могли захистити даний регiон вiд татар та iнших ворогiв. Iмовiрнiше, саме населення вирiшило стати данниками татар, виробляючи для них сiльськогосподарську продукцiю i сплачуючи данину.

стр. 119


Такий порядок речей iснував доти, поки князi Корiатовичi - Юрiй, Олександр, Костянтин i Федiр - iз дозволу великого князя Ольгерда не пiшли в Подiльську землю. Брати Корiатовичi зав'язали добрi стосунки з отаманами i почали боронити землю вiд татар, за що мiсцеве населення почало сплачувати їм данину. Першою їхньою справою було вiдбудування укрiплень таких лiтописних мiст, як Смотрич, Бакота i Кам'янець. З того часу, як нам повiдомляє лiтопис,

Лаким чином, литовськi князi спочатку зав'язали стосунки iз мiсцевим населенням i лише укрiпили ("помуровали") iснуючi ранiше поселення.

Досить цiкавим джерелом є також список "Имен всемь градомъ Рускымъ, и далнимъ, и ближнимъ". Зокрема в ньому ми знаходимо серед перелiку польських мiст мiста Пониззя: "Список" складено невiдомим автором i розмiщено в Єрмолинському лiтописi. Скорiше за все вiн написаний у другiй половинi XIV ст. i є вагомим джерелом, яке зафiксувало iснування мiст у Середньому Поднiстров'ї. Цiкавим є те, що на першому мiсцi в "Списку" виступає вже не Бакота, а Кам'янець, який у 1374 р. отримав магдебурзьке право.

Наведенi з рiзних лiтописних спискiв вiдомостi про населення i мiста Давньоруського Пониззя, з урахуванням результатiв археологiчних дослiджень останнiх рокiв у Середньому Поднiстров'ї, дають можливiсть з'ясувати основнi етапи в iсторiї заселення регiону схiднослов'янськими племенами. Йдеться про уличiв i тиверцiв, що проживали у Пониззi в IX -X ст.

Лiтописи допомагають також конкретизувати основнi вiхи функцiонування давньоруських мiст XII - ХНI ст. та їхню роль у вiйськово-полiтичних подiях того часу. З лiтописiв i матерiалiв археолого-архiтектурних дослiджень випливає, що в XIV ст. мало мiсце "умурування", тобто вiдновлення основних давньоруських мiських осередкiв Пониззя -Подiлля.

-----

1 Толочко П.П. Лiтописи Київської Русi. - К., 1994. - С.5.

2 Грушевський М.С. Iсторiя України-Руси: В 11 тт., 12 кн. - К., 1991. - Т.1, 2.

3 Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года. - К., 1887.

4 Dr. Antoni J. (Rolle J.) Zameczki podolskie na kresach multariskich. - Warszawa, 1880. -T. I. - 398 s.

5 Сецинский Е. Бакота, древняя столица Понизья // Подольские епархиальные ведомости. - 1899. - N 46 - 49.

6 Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии. Материалы для составления археологической карты Подольской губернии. - Каменец-Подольский, 1901. - 401 с.

7 Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - М., 1950. - 328 с.

8 Винокур I.С., Горiшнiй П.А. Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. - Кам'янець-Подiльський, 1994. - 362 с.

9 Пламеницька О. Вислiди i перспективи студiй мурованого оборонного будiвництва Подiлля // Мiжнародна конференцiя з проблем охорони фортифiкацiйних споруд в Українi. Матерiали. Кам'янець-Подiльський, 18-22 жовтня 1993 р. - Кам'янець-Подiльський, 1993. - С.5 - 8.

10 Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина. X - перша половина XIV ст. - К., 1982. - 203 с.

11 Нерознак В.П. Названия древнерусских городов. - М., 1983. - 206 с.

12 Седов В.В. Древнерусская народность и предпосылки ее дифференциации // Укр. iст.журн. - 2001. - N3. - С.21.

13 Винокур I.С., Горiшнiй П.А. Назв, праця. - С.36.

14 Полное собрание русских летописей. Ипатьевская летопись. - М., 1962. - Т.2. - С.9 - 10 (далi - ПСРЛ).

15 ПСРЛ. Лаврентьевская летопись и Суздальская летопись по академическому списку. - М., 1962. -Т.1. -С.13.

16 ПСРЛ. Патриаршая или Никоновская летопись. - М., 1969. - Т.9. - С.5.

17 Повесть временных лет по Лаврентиевскому списку. - СПб., 1910. - С. 24.

18 Там само.

19 ПСРЛ. Ермоленская летопись. - СПб., 1910. - Т.23. - С.5.

20 Стрижак О.С. До питання про український етногенез // Укр. iст. журн. - 2001. - N 3. - С.39.

стр. 120


21 Грушевський М. С. Назв, праця. - Т.1. - С. 204 - 205.

22 Молчановский Н. Указ.соч. - С.26.

23 Грушевський М.С. Назв, праця. - Т.1. - С.419.

24 Раппопорт П.О. Военное зодчество западнорусских земель X - XIV вв. - Ленинград, 1967. -С.167- 168.

25 Пламеницька О. Назв, праця. - С. 6.

26 ПСРЛ. Патриаршая или Никоновская летопись. - С. 167.

27 Там само. - С. 168.

28 Толочко П.П. Iсторичнi портрети: 3 iсторiї давньоруської та європейської полiтики X -XII ст. - К., 1990. - С.223.

29 ПСРЛ. Патриаршая или Никоновская летопись. - С.212.

30 Пашуто В.Т. Указ.соч. - С. 169.

31 ПСРЛ. Ипатьевская летопись. - С.717.

32 ПСРЛ. Львовская летопись. - СПб., 1910. - Т.20. - 4.1. - С.145.

33 ПСРЛ. Ипатьевская летопись. - С.752.

34 Там само. - С. 753.

35 Винокур I.С., Петров М.Б. Про час виникнення Кам'янця: погляди дослiдникiв // Кам'янеччина в контекстi iсторiї Подiлля. - Кам'янець-Подiльський, 1997. - Т.1. - С.53 - 61.

36 ПСРЛ. Ипатьевская летопись. - С. 698.

37 Там само. - С.758.

38 Там само. - С.759.

39 Там само. - С.789.

40 Там само. - С.791.

41 Там само.

42 Там само. - С.791 - 792.

43 Котляр М.Ф. Галицьке боярство проти князiв Романовичiв // Археологiя. - 1999. - N2. - С.88.

44 ПСРЛ. Ипатьевская летопись. - С. 793.

45 Там само. - С.829.

46 Молчановский Н. Указ. соч. - С. 151.

47 ПСРЛ. Супрасальский список. - СПб., 1907. - Т.17. - С.81 - 82.

48 Там само. - С.82.

49 ПСРЛ. Список Археологического общества и дополнение. - СПб., 1907. - Т.17. - С. 278 - 279.

50 ПСРЛ. Список графа Рачинскаго. - СПб., 1907. - Т.17. - С.327 - 328.

51 ПСРЛ. Список Быховца. - СПб., 1907. - Т.17. - С.496 - 497.

52 ПСРЛ. Ипатьевская летопись. - С.849.

53 ПСРЛ. Список графа Рачинскаго. - С.328. ПСРЛ. Ермолинская летопись. - С. 162.

In this scientific prospecting, the author highlights main stages in the history of Old Russian Ponyzzia settlement by the eastern-slavic tribes and depiction of this process in the chronicles.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/МIСТА-ДАВНЬОРУСЬКОГО-ПОНИЗЗЯ-В-ЛIТОПИСАХ

Similar publications: LUkraine LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

МIСТА ДАВНЬОРУСЬКОГО ПОНИЗЗЯ В ЛIТОПИСАХ // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/МIСТА-ДАВНЬОРУСЬКОГО-ПОНИЗЗЯ-В-ЛIТОПИСАХ (date of access: 24.06.2024).

Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Олександр Пан
Львiв, Ukraine
1820 views rating
24.08.2014 (3592 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Розуміння Жертви Ісуса Христа Розуміння Воскресіння Ісуса Христа Основа Гносеології Основа Антропології Основа Онтології Це перша публікація цієї роботи - ексклюзив для www.elibrary.com.ua ! Контакт: maximshvets100@gmail.com
6 days ago · From Максим Швець
МЕЖДУНАРОДНАЯ ЛИКВИДНОСТЬ ИНДИИ: ПРИНЦИПИАЛЬНЫЙ СДВИГ
8 days ago · From Petro Semidolya
ЮГО-ВОСТОЧНАЯ ЕВРОПА В ПРЕДСТАВЛЕНИИ АРАБСКИХ ГЕОГРАФОВ IX В.
Catalog: География 
11 days ago · From Petro Semidolya
"ТУРЕЦКОЕ ОЗЕРО": ЧЕРНОЕ МОРЕ В XV-XVII ВВ.
Catalog: География 
11 days ago · From Petro Semidolya
АВСТРАЛИЯ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ XX ВЕКА: В ПОИСКАХ НАЦИОНАЛЬНОЙ И ПОЛИТИЧЕСКОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ
12 days ago · From Petro Semidolya
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МИТНИХ ВІДНОСИН У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ XVI ст.
Catalog: Право 
14 days ago · From Україна Онлайн
СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ҐРАНД-НАРАТИВ: ПІДХОДИ, КОНЦЕПЦІЇ, РЕАЛІЗАЦІЯ
14 days ago · From Україна Онлайн
The majority of theoretical misconceptions and the most significant misunderstandings in modern astronomy, cosmology and physics are caused by a purely mathematical approach and ignoring philosophical comprehension of physical reality and, as a result, by not deep enough understanding of the essence of certain physical phenomena and objects.
17 days ago · From Павло Даныльченко
The cardinal difference between relativistic gravithermodynamics (RGTD) and general relativity (GR) is that in RGTD the extranuclear thermodynamic characteristics of matter are used in the tensor of energy-momentum to describe only its quasi-equilibrium motion.
17 days ago · From Павло Даныльченко
Якщо за лексикою саме балтські мови є найбільш близькими до санскриту, то праслов'янська мова є найбільш близькою як до більш архаїчної сатемної ведичної стародавньоіндійської мови, так і до стародавньокитайської мови, що згідно з дослідженнями Цун-тунг Чанга була індоевропейською мовою.
19 days ago · From Павло Даныльченко

New publications:

Popular with readers:

News from other countries:

ELIBRARY.COM.UA - Digital Library of Ukraine

Create your author's collection of articles, books, author's works, biographies, photographic documents, files. Save forever your author's legacy in digital form. Click here to register as an author.
Library Partners

МIСТА ДАВНЬОРУСЬКОГО ПОНИЗЗЯ В ЛIТОПИСАХ
 

Editorial Contacts
Chat for Authors: UA LIVE: We are in social networks:

About · News · For Advertisers

Digital Library of Ukraine ® All rights reserved.
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of affiliates, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. Once you register, you have more than 100 tools at your disposal to build your own author collection. It's free: it was, it is, and it always will be.

Download app for Android