Автор: В. М. ДАНИЛЕНКО
На основi нових архiвних документiв показано подiл II Речi Посполитої мiж нацистською Нiмеччиною та СРСР у вереснi 1939 p., облаштування радянських кордонiв, масовi репресiї та перемiщення населення. Висвiтлюються становище по обидва боки кордону, взаємини з нiмцями й намiри сторiн, боротьба радянської влади проти польського та українського нацiональних рухiв на територiї Захiдної України.
Вiдроджена пiсля Першої свiтової вiйни Польська держава вiдчувала найбiльшу загрозу на заходi з боку Нiмеччини, а зi сходу - вiд бiльшовицької Росiї. Столiття подiлiв мiж трьома iмперiями не минули безслiдно для польського народу. У свiдомiсть лiдерiв держав, що прагнули до свiтового панування, мiцно запала думка про те, що утворення Польщi є потворним явищем Версальського миру, а незалежнiсть України а її багатими природними ресурсами взагалi не допускалася нi за яких умов. Це ж саме стосувалось i Бiлорусiї. Тому приєднання захiдноукраїнських i захiднобiлоруських земель до СРСР унаслiдок змови Гiтлера й Сталiна було аж нiяк не турботою бiльшовицького вождя за визволення й возз'єднання народiв. Агресiя двох могутнiх держав - Нiмеччини та СРСР - проти II Речi Посполитої мала на метi її територiальне розчленування й лiквiдацiю як держави в центрi Європи.
Подiї серпня-вересня 1939 p., що стосувалися долi схiдноєвропейських народiв, завжди перебували в полi зору українських та iноземних дослiдникiв iсторiї Другої свiтової вiйни. У СРСР вторгнення Червоної армiї на територiю Польщi подавалося як величезне благо для всього мiсцевого населення, а захо-
Даниленко Василь Михайлович - д-р iст. наук, професор.
стр. 111
ди радянської влади в галузi освiти й культури, промислового виробництва, впровадження колгоспiв, радянського судочинства тощо зображувалися як переваги соцiалiстичного способу життя. Недаремно суспiльно-полiтичнi перетворення в Захiднiй Українi, розпочатi восени 1939 p., у радянськiй iсторiографiї iменували "золотим вереснем" i "возз'єднанням". Щоправда, у назвi вiдповiдного закону СРСР вiд 1 листопада 1939 р. вживалися термiни "включення" та "з'єднання" й ними деякий час оперували радянськi iсторики.
Найпершими радянськими iсторiографами процесу "з'єднання" стали спiвробiтники Iнституту iсторiї України Академiї наук УРСР. Тут протягом 28 вересня - 11 жовтня 1939 р. було прочитано цикл науково-популярних доповiдей, присвячених iсторiї Захiдної України. Доопрацьованi матерiали ввiйшли до збiрника, виданого в 1940 р. за редакцiєю С. М. Бєлоусова (директор iнституту) й О. П. Оглоблiна (старший науковий спiвробiтник АН УРСР)1 . Про пропагандистське призначення книги свiдчать вмiщенi в нiй портрети бiльшовицьких вождiв, додатки з офiцiйними документами щодо процесу входження захiдноукраїнських земель до складу УРСР, полiтичними й конфiскацiйними актами нової влади.
Завдяки українським емiгрантам, українська iсторiографiя зафiксувала й протилежний погляд на тi часи, коли Захiдна Україна опинилася в одних кордонах iз Надднiпрянською Україною. Як перша бiльшовицька окупацiя захiдноукраїнських земель представлений перiод 1939 - 1941 рр. на сторiнках книги, виданої Науковим товариством iменi Шевченка в Америцi та Вiльною академiєю наук у США за редакцiєю Мiлени Рудницької (1958 р.)2 . Матерiали збiрника - це яскравi, ще зовсiм свiжi спогади про пережите, узагальненi численнi письмовi й уснi свiдчення мiсцевого населення, зiбранi у Львовi у вереснi 1941 р. Змiст книги, яка стала в Українi доступною для читачiв у 1990-х рр., є вагомим спростуванням радянських видань. Пiд впливом праць українцiв за кордоном принади бiльшовизму невпинно танули, готуючи грунт для нових, бiльш забезпечених iсторичними джерелами, наукових дослiджень.
Зi здобуттям Україною незалежностi проблеми Другої свiтової вiйни й, зокрема, "возз'єднання" актуалiзував В. Ковалюк3 . Важливу концептуальну тезу про те, що для України Друга свiтова вiйна розпочалась у вереснi 1939 р. обгрунтував у першiй половинi 1990-х рр. вiдомий український iсторик М. В. Коваль4 . Засудивши сталiнський режим i вказавши на насильницьке приєднання захiдноукраїнських земель до Великої України в рамках СРСР, вiн оцiнив цю подiю як кульмiнацiйну у формуваннi соборної України, як справу "найбiльших нацiональних масштабiв, яка, хоч i давно визрiвала, та не могла бути здiйсненою за вiдсутностi iсторичних умов"5 .
Негативнi наслiдки радянсько-нiмецьких переговорiв у серпнi-вереснi 1939 р. за допомогою iноземних джерел розкрив А. Ф. Трубайчук6 . Об'єктом дослiджень В. Д. Боєчка, О. I. Ганжи, Б. I. Захарчука стали полiтичнi аспекти формування кордону з Польщею у воєннi та повоєннi роки7 . I. В. Винниченко, К. Є. Науменко, В. С. Парсаданова, Б. О. Ярош у своїх публiкацiях порушили проблеми державного терору на захiдноукраїнських землях i масових депортацiй населення8 .
Картина подiй стала помiтно виразнiшою пiсля введення в науковий обiг численних документiв з iсторiї дiяльностi збройних формувань i спецiальних служб. Iнтенсивне використання вченими архiвних документiв партiйних органiв та органiв держбезпеки в Українi й за кордоном, насамперед у Росiї та в Польщi, уможливило публiкацiї, що змiнили або iстотно розширили знання про початок Другої свiтової вiйни. "Поглинення Захiдної України та експансiя репресивно-каральної системи (1939 - 1941)" - так назвав один iз роздiлiв своєї двотомної працi I. Г. Бiлас9 . Представленi ним документи стосуються виселення
стр. 112
польських осадникiв i бiженцiв, характеризують новi мiсця й умови їхнього проживання.
Поглибленню розробки проблеми розподiлу Польщi мiж нацистською Нiмеччиною та СРСР сприяли цiннi документи, опублiкованi в Москвi в збiрнику "Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне", де з посиланням винятково на росiйськi архiви йшлося, зокрема, про дiяльнiсть радянських органiв державної безпеки на територiї Захiдної України10 .
Засекреченi в радянську добу документи народних комiсарiатiв внутрiшнiх справ СРСР та УРСР, пiдписанi найвищими посадовцями радянських органiв держбезпеки, в Українi проаналiзував i опублiкував Ю. I. Шаповал11 . З оригiналами та копiями документiв, що стосуються дiяльностi оперативних груп НКВС у Захiднiй Українi в 1939 - 1941 рр., плiдно працював I. I. Iльюшин, якого найбiльше цiкавило мiсцеве польське пiдпiлля й формування передумов для польсько-українського протистояння в роки Другої свiтової вiйни12 . Завдяки використанню нових джерел, демографiчнi, соцiально-економiчнi та культурно-духовнi змiни у складi та життi полякiв у Схiднiй Галичинi й на Волинi у 1939 - 1941 рр. розкрив О. Я. Калакура13 .
Водночас у сучаснiй українськiй iсторiографiї розвитку захiдноукраїнських земель пiсля їх iнкорпорацiї до складу СРСР, на вiдмiну вiд радянської iсторiографiї, намiтились iншi крайнощi: у дослiдженнi та виданнi документiв солiдно превалює польська тематика. Iнтенсивнiсть i напрями джерелознавчих пошукiв зумовленi значною активнiстю польської сторони, де вивчення проблеми має державну пiдтримку.
У пошуках iстини протягом 1990-х рр. i до сьогоднi активна науково-дослiдницька робота ведеться спiвробiтниками центральних i галузевих державних архiвiв України. Лакуну документального вiдображення тоталiтарного режиму на захiдноукраїнських землях, зокрема дiяльнiсть органiв НКВС, значною мiрою заповнили кiлька томiв українсько-польського видання "Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках XX столiття. Невiдомi документи з архiвiв спецiальних служб"14 . Аналогiчнi томи польськi науковцi видали також спiльно iз колегами з Росiї та Бiлорусiї15 . Українсько-польська частина проекту ввiбрала, крiм змiстовної вступної статтi, сотнi оригiнальних документiв та iлюстрацiй, розгалужений науково-допомiжний апарат, що має важливе значення для вивчення дiяльностi польського пiдпiлля в 1939 - 1941 рр. у Захiднiй Українi. На жаль, досi не опублiкованi томи, якi б на основi документiв з архiвiв РП та України розкривали дiяльнiсть українського пiдпiлля, полiтичних партiй i громадських об'єднань, зокрема Органiзацiї українських нацiоналiстiв, ставлення польської влади до української полiтичної й вiйськової емiграцiї тощо. Через недоступнiсть низки джерел в Українi та Польщi не компенсував цiєї прогалини й виданий 1995 р. українськими науковцями збiрник документiв i матерiалiв "Культурне життя в Українi. Захiднi землi"16 .
На початку XXI ст. українськi вченi успiшно розв'язують складнi проблеми участi українського народу в боротьбi з нацизмом, соцiально-економiчних та суспiльно-полiтичних перетворень в Українi напередоднi й у роки вiйни. Працi С. В. Кульчицького, В. I. Кучера, О. Є. Лисенка, В. I. Сергiйчука, Ю. I. Шаповала, П. М. Чернеги та iнших створюють методологiчну й фактографiчну базу вивчення нових аспектiв iсторiї Польщi та України кiнця 1930-х - початку 1940-х рр.
Величезне розмаїття думок i подiй, що об'єктивно слугують переосмисленню та спростуванню суперечливих радянських концепцiй мiжнародних i мiждержавних вiдносин, вiдкривають розсекреченi нинi документи спецслужб. Новi архiвнi iнформацiйнi ресурси дозволяють висвiтлити недоступнi ранiше для розробки теми, зокрема впорядкування радянсько-нiмецького кордону, що
стр. 113
супроводжувалося значним перемiщенням населення, становище на колишньому радянсько-польському кордонi, роль НКВС у насаджуваннi тоталiтарного режиму на захiдноукраїнських землях тощо.
Загалом сучаснi українськi iсторики сходяться на тому, що iнтервенцiя проти Польщi, розпочата зi сходу 17 вересня 1939 p., старанно готувалась у вищих ешелонах радянської влади з урахуванням домовленостей iз нацистами та швидкостi просування нiмецьких вiйськ на заходi. Сторони дотримувались асинхронностi дiй, щоб сили вермахту й Червоної армiї пройшли свою вiдстань, своєчасно зупинилися на встановленому секретним протоколом рубежi й щоб при цьому не виникло пiдозри у свiтової громадськостi про iснування змови мiж Гiтлером i Сталiним.
До бойових дiй проти iнших держав СРСР готувався давно й про це свiдчить те, що масовi арешти за кордоном намiчалися задовго до початку Другої свiтової вiйни. Готуючись до майбутньої боротьби з ворогом на його територiї, iноземнi (розвiдувальнi) вiддiли радянських спецслужб, принаймнi з 1925 p., вели списки осiб, якi служили у польськiй i румунськiй полiцiї й розвiдцi або належали до табору української емiграцiї рiзних полiтичних "забарвлень" у Польщi, Румунiї та iнших країнах. Цi особи, а також бiлоемiгранти, пiдлягали негайному арешту пiсля захоплення частинами Червоної армiї територiї противника (див. док. N 1).
До кiнця вересня 1939 р. Польща була подiлена мiж Нiмеччиною та СРСР. 27 - 28 вересня 1939 р. в Москвi вiдбулися переговори мiж головою Раднаркому, народним комiсаром закордонних справ СРСР В. Молотовим i мiнiстром закордонних справ Нiмеччини Й. фон Рiббентропом. Тодiшнi газети повiдомили, що в цих переговорах брав участь i Й. Сталiн, хоча зрозумiло, що вiн та А. Гiтлер - цi два диктатори - були головними дiйовими особами в мiждержавних вiдносинах. У пiдсумку було пiдписано нiмецько-радянський договiр про дружбу й кордон мiж СРСР i Нiмеччиною. Крiм лiнiї кордону, нанесеної на окрему карту й описану в додатковому протоколi, сторони погодилися на взаємне невтручання в "необхiдний державний переустрiй", який проводитиме на територiї на захiд вiд зазначеної лiнiї нiмецький уряд, i на територiї на схiд вiд цiєї лiнiї - уряд СРСР. Кожен учасник переговорiв мав своє розумiння термiна "переустрiй", що не завадило оцiнити його в пiдписаному договорi як "надiйний фундамент для дальшого розвитку дружнiх вiдносин мiж своїми народами"17 . Вiдповiдно до договору про дружбу й кордон, 4 жовтня Молотов пiдписав разом iз послом Нiмеччини в СРСР Шуленбургом додатковий протокол, яким затверджувалися новi кордони мiж двома iмперiями18 .
Наприкiнцi жовтня 1939 р. прикордоннi вiйська НКВС Української РСР та Бiлоруської РСР дiстали завдання в стислi термiни встановити охорону на новому кордонi й забезпечити там належний порядок. При цьому пропонувалося старанно вивчити мiсцевiсть i населення як у своїй прикордоннiй смузi, так i на протилежному боцi, виставити найпростiшi технiчнi загородження, запровадити несення прикордонної служби посиленими загонами, органiзувати агентурну та вiйськову розвiдки.
Прикордонна смуга встановлювалася завширшки 500 м. Прикордонники не мали права порушувати господарських та побутових iнтересiв мiсцевих жителiв, вони повиннi були iз повагою ставитися до мiсцевих i нацiональних звичаїв, сприяти налагодженню господарської, полiтичної та культурної роботи, виявляти терпимiсть до потоку бiженцiв iз нiмецького боку. Нiбито тимчасово заборонялося лише плавати на водоймищах та рибалити. Низка вимог висувалася до радянських прикордонникiв в їхнiх стосунках iз нiмецькою прикордонною охороною та громадянами сумiжних держав (див. док. N 2).
стр. 114
Процес розмежування кордону мiж СРСР i Нiмеччиною на мiсцевостi тривав кiлька мiсяцiв i був досить злагодженим. Нiмецькi вiйськовi не перешкоджали топографiчним зйомкам радянських фахiвцiв i демаркацiї кордону, що вiдбувалося в осiннiй та зимовий перiоди. 27 лютого 1940 p., за повiдомленням Центральної мiшаної СРСР i Нiмеччини прикордонної комiсiї, було завершено встановлення прикордонних знакiв на протязi майже 1500 км радянсько-нiмецького кордону. Загалом було встановлено 2820 прикордонних стовпiв19 .
2 березня 1940 р. Рада народних комiсарiв СРСР i ЦК ВКП(б) прийняли спiльну постанову "Про охорону держкордону у захiдних областях УРСР i БРСР", на розвиток якої 3 квiтня РНК УРСР i ЦК КП(б)У постановили переселити жителiв 800-метрової прикордонної смуги в захiдних областях УРСР i очистити її вiд будiвель20 . На вiдстань 7,5 км углиб встановлювався прикордонний режим. Вiдповiднi рiшення спочатку приймались у Москвi, а вже потiм їх конкретизували в Києвi. Насправдi рiшень уряду УРСР та ЦК КП(б)У на кордонi нiхто й не чекав, бо вже 7 березня 1940 р. нарком внутрiшнiх справ СРСР Л. Берiя направив директиву прикордонним вiйськам Захiдного округу розпочати пiдготовку до виселення мешканцiв прикордонної смуги.
Про поспiшнiсть дiй влади свiдчать термiни, протягом яких люди повиннi були залишити обжитi мiсця: переселення мало завершитися до 20 квiтня, вiдселення - у травнi 1940 р. Акцiї з метою облаштування захiдного радянського кордону мали такi масштаби.
Табл. 1
План виселення з прикордонної смуги в захiдних областях УРСР у квiтнi-травнi 1940 р.
Областi УРСР |
Переселити |
Вiдселити |
||||
Населених пунктiв |
Дворiв |
Мешканцiв |
Населених пунктiв |
Дворiв |
Мешканцiв |
|
Володимир-Волинська |
30 |
3457 |
15289 |
11 |
427 |
2142 |
Львiвська |
40 |
2437 |
11922 |
16 |
950 |
4892 |
Станiславська |
14 |
1399 |
5786 |
20 |
1595 |
6446 |
Дрогобицька |
57 |
5520 |
27565 |
24 |
1800 |
8640 |
Тернопiльська |
16 |
4529 |
19623 |
1 |
98 |
495 |
Усього |
157 |
17 342 |
80185 |
72 |
4870 |
22615 |
Виселення понад 100 тис. осiб нагадувало бойову операцiю прикордонних вiйськ пiд керiвництвом партiйних i радянських органiв. її органiзацiйна частина покладалася персонально на секретарiв обласних виконавчих комiтетiв i секретарiв обкомiв КП(б)У захiдних областей. Керiвники прикордонних загонiв i вiйськ надавали їм рiзноманiтну пiдтримку. Ролi розподiляв пiд час наради у Львовi 13 березня голова РНК УРСР Л. Р. Корнiєць. Передбачалося видiлення залiзничного й гужового транспорту, перевезення будiвель, надання матерiальної допомоги переселенцям. Це ще був пасивний, пiдготовчий етап переселення, пов'язаний, очевидно, з необхiднiстю не обурювати людей напередоднi виборiв до Верховних Рад СРСР i УРСР, призначених на недiлю 24 березня. Активний його етап розпочався у квiтнi.
З вечора 7 квiтня новий захiдний кордон СРСР iз залученням резервних застав i маневрених груп було щiльно перекрито. Партiйний i комсомольський актив прикордонних пiдроздiлiв мобiлiзовувався на розгортання серед населення роз'яснювальної роботи, щоб запобiгти спалаховi антирадянських виступiв. Така робота зводилася до переконання в необхiдностi змiцнення кордону та наявностi кращих умов для ведення господарства в нережимних районах.
стр. 115
Села, якi пiдлягали виселенню, були переповненi цивiльними агiтаторами, вiйськовими, спiвробiтниками НКВС. Вони збирали iнформацiю про хiд пiдготовки до переселення й настрої мiсцевих жителiв, фактично приречених на виконання рiшень радянських партiйних i державних органiв. Довгоочiкуване визволення з-пiд польського нацiонального гнiту для багатьох виявилося великим розчаруванням. Противники переселення заявляли, що це велике горе для людей, це знищення народу, якого не можна допустити, окремi смiливцi зривали збори, вiдкрито протестуючи не тiльки проти переселення, а й проти встановлення радянської влади. Поширеними були настрої не виселятися, перейти кордон, удатися до терористичних актiв, органiзувати так званi "волинки" - акцiї масової непокори. Усе це в НКВС УРСР пояснювали дiяльнiстю нацiоналiстичних органiзацiй та "куркульсько-попiвських елементiв", хоча насправдi невдоволення було настiльки значним, що не потребувало особливих агiтацiйних заходiв. На той час населення не мало остраху перед вторгненням нiмцiв, подекуди навiть намагалося далеко не вiд'їжджати вiд нового кордону, мотивуючи це близькою його лiквiдацiєю сусiдньою Нiмеччиною. У с. Хороцеве Станiславської (тепер - Iвано-Франкiвська) областi жителi вийшли за село, вiдмовляючись вiд переселення. Прибулих агiтаторiв зустрiла група в кiлькостi 300 осiб, озброєних сокирами, вилами, кiлками. Лише стрiлянина, вiдкрита прикордонним загоном, зупинила повсталих селян21 . Дуже гостро реагувало населення, дiзнаючись, що у 800-метровiй смузi не тiльки не буде оброблятися земля, а й вирубуватимуться всi насадження. Для селян, якi все життя тяжкою працею дбали про своє господарство, нелегко було розлучатися iз домiвками, садами, землею, що чекала весняного засiву.
Кордон, який утворився внаслiдок подiлу Польщi мiж СРСР та Нiмеччиною, роздiлив немало рiдних i знайомих людей. Пiд час переселень на радянському боцi жителi нiмецької зони, називаючи поiменно, кликали мешканцiв українських сiл до себе або пропонували на деякий час сховатися, оскiльки неспроста поряд iз кордоном, за їхнiми спостереженнями, зростала чисельнiсть нiмецьких вiйськ. Органами НКВС було зафiксовано чимало випадкiв, коли натовпи спiвчуваючих на територiї, загарбанiй Нiмеччиною, розганяли солдати вермахту. Перемiгши в собi бажання залишитися на рiднiй землi, у пошуках кращої долi в цi днi радянсько-нiмецький кордон перейшли, за даними управлiння прикордонних вiйськ НКВС УРСР, 124 особи22 . їх кiлькiсть могла б бути й бiльшою, але веснянi розливи стали нездоланними перешкодами для вимушених емiгрантiв. Утiкачi ставали найбiльшими антирадянськими агiтаторами. За їхнiми розповiдями виходило, що Захiдну Україну пiдкорили росiяни, що в Червонiй армiї українцiв немає й українське населення не здобуло очiкуваного визволення23 .
9 квiтня першi сiм'ї переселенцiв iз прикордонної смуги вирушили в дорогу. За оперативною iнформацiєю, акцiю пiдтримували переважно найбiднiшi верстви населення. Найбiльше невдоволення виявляли заможнi, але переконавшись у безперспективностi опору, подекуди прагнули навiть швидше дiстатись у визначенi райони, щоб оселитись у зручнiших мiсцях. їм це вдавалося, бо вони були набагато краще забезпеченi власним гужовим транспортом. Органiзатори переселення цього не передбачили й переселенцi опинилися в нерiвних умовах. Частина людей поселилася неподалiк вiд попереднього мiсця проживання, унаслiдок чого не вистачало надiлiв землi. На тлi загального падiння життєвого рiвня населення поглиблювалася соцiальна диференцiацiя, а також мiжнацiональна неприязнь мiж українцями та поляками.
Швидке переселення iз 800-метрової прикордонної смуги тривало до 25 квiтня, коли розпочалася масова посiвна кампанiя. Пiсля цього через вiдсутнiсть засобiв пересування на новi мiсця перебралося набагато менше селян.
стр. 116
Частина з них, не одержавши обiцяних землi й господарських будiвель, повернулася у свої села. Проти "поверненцiв" застосовувалися засоби адмiнiстративного тиску, про якi закамуфльовано попередили в травнi деякi мiсцевi газети.
Досi центральна, обласна й районна преса, повнiстю пiдконтрольна КП(б)У та радянським органам влади, старанно замовчувала перебiг першого примусового переселення в Захiднiй Українi. Проте, щоб зупинити тих, хто збирався повертатися на рiднi землi, окремi друкованi органи без будь-яких коментарiв раптом опублiкували правила в'їзду й тимчасового проживання в заборонених зонах i прикордоннiй смузi СРСР, виданi на пiдставi постанови ЦВК i РНК СРСР вiд 17 липня 1935 р. Перший пункт правил указував, що в'їзд у межi заборонених зон i в прикордоннi смуги особам, якi не проживають у них постiйно, без особливого на це дозволу забороняється24 . Тим самим була пiдведена риска пiд намаганнями частини переселенцiв щось змiнити у своєму життi. План виселення iз прикордонної смуги було завершено на початок червня 1940 р.
Табл. 2
Пiдсумки переселення й вiдселення з прикордонної смуги в Захiднiй Українi станом на 2 червня 1940 р.
Областi |
Переселено господарств |
Вiдселено господарств |
Усього |
Володимир-Волинська |
2744 |
746 |
3490 |
Львiвська |
2211 |
1044 |
3255 |
Станiславська |
1050 |
1554 |
2604 |
Дрогобицька |
4973 |
1387 |
6360 |
Тернопiльська |
4815 |
- |
4815 |
Загалом |
15793 |
4731 |
20524 |
Нiмеччина охорону кордону запровадила з 1 сiчня 1940 p., тодi ж посилився й прикордонний режим, хоча свої намiри нiмцi надзвичайно приховували, заперечуючи iснування спецiального положення про нiмецько-радянський кордон25 . Так, пiд час зустрiчi в травнi 1940 р. начальника штабу 90-го прикордонного загону Худякова й офiцiйного представника нiмецької прикордонної охорони Рейпса останнiй нарiкав на вiдсутнiсть будь-яких указiвок вищого командування стосовно прикордонного режиму. Це, на його думку, шкодить охоронi кордону, тодi, як у радянськiй смузi панує лад26 . Гiтлерiвцi здiйснювали iнтенсивне онiмечення польських земель. Величезного розмаху набули репресiї та винищення мiсцевого населення, передусiм полякiв, євреїв, ромiв. У першi тижнi окупацiї Польщi нiмцями було розстрiляно 16 тис. мiсцевих жителiв, а до червня 1941 р. депортовано 800 тис. осiб27 .
СРСР приступив до розбудови свого захiдного кордону за рiк до початку радянсько-нацистської вiйни, попередньо провiвши переговори з Нiмеччиною. 10 червня 1940 р. в Москвi мiж двома державами була пiдписана конвенцiя про порядок урегулювання конфлiктiв та iнцидентiв на державному кордонi, установленому радянсько-нiмецьким договором про дружбу й кордон вiд 28 вересня 1939 р.28 Легкiсть i пiдкреслено приятельська атмосфера цiєї та iнших домовленостей ще раз продемонстрували, що гiтлерiвська Нiмеччина не мала нiякого намiру їх виконувати, а радянська сторона всiляко намагалася виграти час.
Не зник пiсля розподiлу Польщi мiж Нiмеччиною й СРСР i колишнiй радянсько-польський кордон. Поки новий кордон облаштовувався, на старому в межах Українського вiйськового округу зберiгалася загороджувальна зона протяжнiстю майже 657 км. її охороняли Славутський (49 застав на 391 км) i Волочиський (42 застави на 266 км) прикордоннi загони. Станом на 20 листопада 1940 р. тут дiяло 18 комендатур. На кожнiй прикордоннiй заставi несли
стр. 117
службу 12 осiб. На одну заставу припадало понад 7 км зони. 88% порушникiв затримували бiйцi Славутського загону. Волочиська застава розташовувалася на р. Збруч i охочих долати водну перешкоду було набагато менше. Зрозумiло, що iнтенсивну мiграцiю населення стримати було неможливо й прикордонники нерiдко лише фiксували порушення зони. Несподiвано подало свiй голос радянське правосуддя. Органи прокуратури вiдмовлялися притягати до вiдповiдальностi заарештованих прикордонниками осiб, мотивуючи це тим, що в кримiнальному кодексi вiдсутнi статтi щодо порушникiв зони, яка не є кордоном. За вiдсутностi законних пiдстав навiть грошовi стягнення не накладалися29 .
Причини перетину загороджувальної зони були рiзнi - полiтичнi, економiчнi, соцiальнi, побутовi. Найбiльшим чинником, що зумовлював такi порушення, була рiзниця в цiнах на сiльськогосподарську продукцiю.
Про ситуацiю на "радянсько-радянському" кордонi народному комiсару внутрiшнiх справ УРСР I. Сєрову доповiли на початку грудня 1940 р. начальник прикордонних вiйськ НКВС УРСР Хоменко та начальник штабу Рогатiн. Своєю чергою, I. Сєров повiдомив про це в Москву й заодно зробив низку пропозицiй. Вiн не ставив пiд сумнiв доцiльнiсть збереження загороджувальної зони. Усвiдомлюючи, що два повноцiннi кордони на заходi створити неможливо, вiн пропонував вольовим рiшенням долучити до розв'язання проблеми мiграцiї населення в захiдному регiонi України, крiм дiючих прикордонних загонiв, територiальнi органи НКВС i прокуратуру, а також за рахунок внутрiшнiх резервiв збiльшити чисельнiсть особового складу охорони зони та посилити репресiї щодо порушникiв кордону (в документi написано саме так: кордону)30 . Пропонувалося також розглянути питання в ЦК КП(б)У, щоб прикордоннi партiйнi органiзацiї провели вiдповiдну роз'яснювальну роботу серед населення.
Картину мiграцiї населення через колишнiй радянсько-польський кордон розкривають таблицi N 3 i N 4, складенi за даними управлiння прикордонних вiйськ НКВС УРСР31 . У них показана по мiсяцях кiлькiсть лише затриманих осiб, якi вважалися порушниками зони. Скiльки насправдi людей перетнуло цю зону в обох напрямках, з'ясувати неможливо. Задокументованi масштаби руху населення та склад затриманих спонукають до певних висновкiв щодо формування основ радянського тоталiтарного режиму в щойно приєднаних захiдноукраїнських землях.
Табл. З
Порушення загороджувальної зони на колишньому радянсько-польському кордонi в жовтнi-груднi 1939 р.
Причини й напрям порушень |
Мiсяць |
Загалом |
||
Жовтень |
Листопад |
Грудень |
||
Усього затримано |
4661 |
3888 |
5030 |
13579 |
Рухались у захiднi областi |
832 |
940 |
889 |
2661 |
Рухались у схiднi областi |
3829 |
2948 |
4141 |
10918 |
Для придбання товарiв |
281 |
370 |
567 |
1218 |
Утiкачi з-пiд варти чи iз заслання |
- |
- |
2 |
2 |
"К-р" елементи |
4 |
2 |
- |
6 |
Дезертири РСЧА |
- |
- |
- |
- |
Порушники кордону |
14 |
5 |
- |
19 |
Отже, з 1 жовтня 1939 р. по 15 листопада 1940 р. було затримано 66948 осiб, iз них 21410 перебирались у захiднi областi України, а 45538 - у схiднi32 . Багато хто вирушав у дорогу з метою товарообмiнних операцiй iз сiльськогосподарською продукцiєю чи придбання товарiв першої необхiдностi. Оскiльки цiни на сiльськогосподарську продукцiю в схiдних областях були вищими, нiж у
стр. 118
Табл. 4
Порушення загороджувальної зони на колишньому радянсько-польському кордонi в сiчнi-листопадi 1940 р.
Склад затриманих |
Мiсяць |
Загалом |
||||||||||
I |
II |
III |
IV |
V |
VI |
VII |
VIII |
IX |
X |
15.ХI |
||
Усього затримано |
2967 |
2954 |
3112 |
4460 |
6525 |
4925 |
4277 |
3875 |
8726 |
7306 |
4232 |
53 359 |
Рухались у захiднi областi |
632 |
222 |
536 |
2474 |
3893 |
2490 |
1536 |
1934 |
2336 |
1626 |
1070 |
18 759 |
Рухались у схiднi областi |
2335 |
2732 |
2576 |
1986 |
2632 |
2435 |
2741 |
1941 |
6390 |
5680 |
3162 |
34 610 |
Для придб. товарiв |
332 |
717 |
673 |
896 |
1845 |
3883 |
3553 |
3170 |
7595 |
6875 |
3869 |
33 408 |
Утiкачi з-пiд варти чи iз заслання |
|
5 |
1 |
3 |
2 |
|
|
2 |
2 |
8 |
|
23 |
"К-р" елементи |
|
|
|
3 |
1 |
|
|
|
|
1 |
|
5 |
Дезерт. РСЧА |
- |
2 |
2 |
2 |
3 |
41 |
21 |
4 |
2 |
4 |
6 |
87 |
Порушники кордону |
|
1 |
|
|
|
2 |
2 |
1 |
|
5 |
|
11 |
захiдному регiонi, потiк на схiд був набагато потужнiшим, анiж на захiд. Звiсно, обтяженого товарами селянина легше було помiтити в загороджувальнiй зонi i перетнути йому шлях, чи це був мешканець захiдноукраїнських земель, який їхав продавати або вимiнювати речi, чи надднiпрянець, котрий повертався додому. Саме тому в осiннi мiсяцi 1940 р. кiлькiсть порушень загороджувальної зони зросла порiвняно з весною у 2,5 - 3 рази.
У повiдомленнi управлiння прикордонних вiйськ НКВС УРСР, на основi якого було пiдготовлено iнформацiю для Л. Берiї, зазначається лише чисельнiсть затриманих вiдповiдно до захiдного чи схiдного напрямкiв руху. Невiдомим залишається мiсце проживання заарештованих, що мало б важливе значення для уточнення мотивiв транскордонного руху. Щоправда, вiдсутнiсть таких даних була спровокована самими iнiцiаторами режиму, бо контроль за пересуванням населення в загороджувальнiй смузi ускладнювався вiдсутнiстю в затриманих будь-яких документiв, якi б свiдчили не лише про мiсце проживання, а й про особу затриманого. Мiсцеве населення й навiть влада, опинившись протягом кiлькох днiв у забороненiй зонi, нiяк не могли збагнути вимог радянської влади щодо обмежень у пересуваннi. У загороджувальнiй зонi перепиняли також дезертирiв-червоноармiйцiв, утiкачiв iз-пiд варти, агентiв iноземних розвiдок. Проте їх кiлькiсть у загальному потоцi мiгрантiв була незначною.
Мiграцiя мала для радянської влади негативнi наслiдки, тому партiйнi й радянськi органiзацiї схiдних областей забили тривогу. їх непокоїло не тiльки поширення спекуляцiї внаслiдок перепаду цiн, а й падiння трудової дисциплiни в
стр. 119
колгоспах. Останнє вiдносилося на рахунок впливу "контрреволюцiйних елементiв" захiдних областей. Секретарi районних партiйних комiтетiв i начальники районних вiддiлiв НКВС УРСР вимагали змiцнення режиму в загороджувальнiй зонi. Водночас керiвники партiйних i радянських органiв висловлювалися за спрощення пропускного режиму в зонi для себе особисто.
Для радянської влади небезпека крилася в "обмiнi досвiдом" мiж селянами, якi проживали по обидва боки загороджувальної зони. Зi сходу добиралися в захiднi областi переважно за хлiбом i борошном. Мiсцевi жителi розцiнювали такi факти як наслiдок примусової колективiзацiї з вiдповiдними висновками для себе. Водночас у колгоспах схiдних областей погiршувалося ставлення до виконання норми трудоднiв, пiдупадала трудова дисциплiна й вiра в радянську систему ведення господарства. Серйозним аргументом щодо необхiдностi припинення "ходiнь" стало поширення серед мешканцiв схiдних областей листiв вiд iменi Органiзацiї українських нацiоналiстiв.
У результатi четвертого подiлу Польщi Захiдна Україна виявилася розрiзаною старим i новим кордонами, а мiсцеве населення збурене переселенням i впровадженням нових форм господарювання та полiтичного життя. По обидва боки кордону мiж СРСР i Нiмеччиною люди опинилися в лещатах тоталiтарних режимiв. Пiд владу Нiмеччини потрапили 22,1 млн. мешканцiв довоєнної Польщi, а СРСР - 13,2 млн.33 Поляки й українцi становили бiльшiсть у колишнiх Волинському, Львiвському, Станiславському й Тернопiльському воєводствах. За загальним переписом, проведеним у Польщi в 1931 p., на територiї цих воєводств за мовною ознакою полякiв налiчувалося 39,5%, українцiв i русинiв - понад 51%34 . У мiстах спiввiдношення нацiональностей було на користь полякiв. Значну групу населення Захiдної України (близько 10%) становили євреї. На Волинi проживала також порiвняно невелика група нiмцiв, котрi в царськiй Росiї одержали вiд держави землю й займалися сiльським господарством.
Оперативнi групи НКВС СРСР, якi прибули на територiю Захiдної України разом iз вiйськами, одразу ж почали специфiчними методами пiдтримувати радянську владу. Основною метою спецслужб стало приборкання рiзних верств населення захiдних областей України, запобiгання будь-яким збройним виступам, антирадянським проявам. Крiм того, спiвробiтникам НКВС ставилося завдання взяти активну участь у формуваннi українських, бiлоруських та польських тимчасових органiв влади - народних зборiв, а також в органiзацiї робiтничої гвардiї та селянських комiтетiв.
На анексованих землях радянська влада в принципi не бажала мати нiяких полiтичних опонентiв, навiть потенцiйних. Iз цiєю метою в складi Управлiння державної безпеки НКВС УРСР було створено 4-й вiддiл, на який покладалося керiвництво агентурно-оперативною й слiдчою роботою з виявлення та лiквiдацiї антирадянського пiдпiлля на територiї Захiдної України. Вiддiл складався з 6 вiддiлень i 4 груп, причому окремi вiддiлення спрямовувалися на пошуки ворогiв за нацiональною та конфесiйною ознаками. До таких належали вiддiлення по боротьбi з польською нацiоналiстичною контрреволюцiєю та римо-католицьким духiвництвом; вiддiлення по боротьбi з українською нацiоналiстичною контрреволюцiєю, греко-католицьким i православним духiвництвом; вiддiлення по боротьбi з єврейською нацiоналiстичною контрреволюцiєю, полiтпартiями й духiвництвом, а також бiлою контрреволюцiєю (для боротьби з бiлою контрреволюцiєю в складi 4-го вiддiлу було створено окрему групу)35 . Директивою наркома внутрiшнiх справ СРСР Л. Берiї вiд 21 вересня 1939 р. оперативно-чекiстським групам було заборонено заарештовувати нiмецьких колонiстiв на Волинi, звернувши, однак, пильну увагу на їхнi поселення36 . Нiмецьких вiйськовослужбовцiв, якi перебували в польському полонi, доправляли до мiсця розташування нiмецьких вiйськових частин або до нiмецьких представ-
стр. 120
ництв. Бiльше того, навiть пiдслiднi й засудженi особи нiмецької нацiональностi, при їх бажаннi, направлялися до найближчих контрольно-пропускних пунктiв i передавались уповноваженим нiмецької комiсiї з евакуацiї.
Такi дiї зовсiм не означали, що у вiдомствi Л. Берiї прагнули подружитись iз нацистами. Документи свiдчать, що їм нi в чому не довiряли. Членiв нiмецької контрольно-перепускної комiсiї, яка займалася вiдправкою бiженцiв iз радянської територiї, спiвробiтники НКВС щiльно опiкали на кожному кроцi, щоб не допустити створення тут агентурної мережi або вiдновлення старих зв'язкiв для розгортання розвiдувальної дiяльностi.
Вiстря боротьби радянських органiв державної безпеки спрямовувалося проти польського й українського нацiонального руху. На пiдставi указу президiї Верховної Ради СРСР про набуття громадянства СРСР жителями захiдних областей Української й Бiлоруської РСР навеснi 1940 р. тут розпочалася паспортизацiя населення. Частина полякiв одержувала паспорти iз так званим одинадцятим параграфом, що обмежував свободу пересування й вибiр мiсця проживання37 .
Пiд опiку НКВС потрапляла практично вся українська iнтелiгенцiя, а також особи, пов'язанi з колишнiм польським режимом38 . Категорiї українських iнтелiгентiв, як реальних i потенцiйних ворогiв радянської влади, було перераховано таким чином: академiки, професура, науковi працiвники, письменники, лiтературнi працiвники, композитори, скульптори, художники, артисти, музиканти, медпрацiвники, колишнi службовцi польської адмiнiстрацiї, помiщикiв i капiталiстiв.
Окремо нарком внутрiшнiх справ СРСР Л. Берiя розпорядився "покращити роботу оперативно-чекiстського обслуговування польської iнтелiгенцiї, сконцентрованої у м. Львовi". У результатi радянськими органами державної безпеки на початок 1940 р. на облiк було взято багатьох представникiв творчих професiй, якi проживали у Львовi ще до вiйни або перебралися з територiї, захопленої Нiмеччиною39 . Для виявлення такої категорiї осiб використовувалися данi органiзацiйних комiтетiв працiвникiв мистецтв (наприклад, оргбюро Союзу письменникiв), де потрiбно було пройти вiдповiдну реєстрацiю. Проте частина письменникiв i митцiв, особливо серед бiженцiв, уникала реєстрацiї, шукаючи шляхiв для емiграцiї. Цим вони привертали ще бiльшу увагу працiвникiв НКВС, посилюючи їхню оперативно-розшукову дiяльнiсть, контрольовану союзним наркоматом. 8 лютого 1940 р. Л. Берiя наказав наркомам внутрiшнiх справ УРСР i БРСР заарештувати 25 тис. полякiв, згiдно з надiсланими з його вiдомства списками40 .
Не залишилися поза увагою НКВС українськi полiтичнi партiї - Комунiстична партiя Захiдної України, Українська комунiстична партiя, Українська партiя соцiалiстiв-революцiонерiв, Українська соцiал-демократична робiтнича партiя, Українське нацiонально-демократичне об'єднання, боротьбисти, меншовики, анархiсти. До табору української контрреволюцiї були вiднесенi Органiзацiя українських нацiоналiстiв, Спiлка визволення України, Українська вiйськова органiзацiя, Волинське українське об'єднання, гетьманцi, петлюрiвцi, товариство "Просвiта", кооператори, молодiжнi формування "Луг", "Пласт", фiзкультурнi органiзацiї, студенти вищих та учнi середнiх навчальних закладiв, фiлателiсти, есперантисти, а також неорганiзована молодь i дiти репресованих.
Релiгiйна нетерпимiсть радянської влади виявилася в переслiдуваннi мешканцiв захiдноукраїнських земель за їхнi вiрування. Представники конфесiй i релiгiйних течiй бралися на окремий контроль. У перiод ейфорiї щодо майбутнього устрою Європи та переконання в непереможностi Червоної армiї радянськi партiйно-державнi керiвники в запалi войовничого атеїзму не робили винятку для жодної церкви. Гласнiй i негласнiй розробцi та адмiнiстративному тиску пiдлягали римо-католики, українське православне й греко-католицьке духiвництво, сектанти, баптисти та iн.
стр. 121
Iдейна опозицiя до радянського режиму на захiдноукраїнських i захiднобiлоруських землях iснувала ще задовго до того, як сюди вступили частини Червоної армiї. Вiдтодi противники бiльшовизму змушенi були вдаватися до збройних форм пiдпiльної боротьби й накопичувати сили в очiкуваннi сприятливого моменту для антирадянського виступу. Однак мiж учасниками польського й українського нацiональних рухiв майже не було порозумiння. Реальних спiльних крокiв польським та українським пiдпiльникам чи просто "незгодним" зробити не вдалося не тiльки через проведенi органами НКВС арешти, а й через минулi взаємнi кривди, що стали непереборною перешкодою для блокування нацiональних сил. Навiть на особистому рiвнi взаємодiя мiж поляками та українцями рiдко вдавалася. У документах зафiксованi факти, коли селяни-українцi, приховуючи зброю, прагнули продати її лише оунiвцям, натомiсть поляки нi за якi грошi не хотiли вiддавати зброю українцям, мотивуючи це їхнiм "знущанням над поляками"41 .
Вивчення масиву таємних документiв радянських спецслужб перiоду Другої свiтової вiйни переконує в тому, що вони мають величезний iнформацiйно-аналiтичний потенцiал. I нiмецька, i радянська сторони пильно стежили за всiма змiнами на протилежному боцi нового кордону. Толерантнiсть до нiмцiв на кордонi з боку радянських вiйськових не стояла на завадi копiткiй повсякденнiй роботi з вивчення противника й надання вiдповiдної об'єктивної iнформацiї вищому партiйно-державному керiвництву СРСР. У вiчi впадає величезна прiрва мiж офiцiйною помiркованiстю тогочасної радянської преси й тональнiстю документiв iз помiткою "Совершенно секретно". Творцi таких документiв керувалися професiйним, вiйськовим обов'язком i намагалися вiдверто й вичерпно повiдомляти про суть тих чи iнших подiй.
Випробуваний у радянськiй Українi механiзм органiзацiї влади й управлiння, у передвоєннi роки похапцем переносився на захiдноукраїнський грунт. Радянськi органи були готовi до соцiалiстичних перетворень на нових територiях, гнучко використовували у своїй дiяльностi силовi й пропагандистськi методи. Спланованi заздалегiдь репресiї були, власне, продиктованi логiкою внутрiшнього розвитку СРСР у передвоєнний перiод i тому очiкування народних мас на полiпшення свого становища не виправдалися. Упроваджена радянська економiчна система виявилася не легшою вiд пануючої досi польської, в якiй схiднi землi II Речi Посполитої були економiчно найбiльш вiдсталими. Українцi не дiстали вiд бiльшовикiв нацiонального визволення; українськi партiї й громадськi органiзацiї так само були вiднесенi до компетенцiї органiв НКВС i переслiдувалися ними, як i польськi. Силовi методи використовувалися не лише для насаджування радянського режиму, а насамперед для викорiнювання найменших залишкiв польської державностi й тотальної боротьби з українським нацiональним рухом.
Пiсля нападу Нiмеччини на СРСР їхнi договори втратили чиннiсть i питання про належнiсть Захiдної України та Захiдної Бiлорусiї, приєднаних у 1939 р. до УРСР i БРСР, залишалося вiдкритим. Його вирiшення повнiстю залежало вiд перебiгу та пiдсумкiв вiйни. Повоєнний устрiй в Європi визначали Тегеранська (листопад 1943 p.), Ялтинська (лютий 1945 p.), Потсдамська (липень-серпень 1945 р.) конференцiї глав урядiв СРСР, СIЛА й Великобританiї. Система мiжнародних договорiв, укладених СРСР, закрiпила входження захiдноукраїнських земель до складу УРСР. Iз розпадом СРСР правомiрнiсть iснуючих кордонiв iз незалежною Україною пiддавалася сумнiву з боку представникiв Росiї та Румунiї; офiцiйнi Варшава, Прага чи Братислава нiяких територiальних суперечок з Україною не мали.
Об'єднання українських земель в одних кордонах мало для українського народу iсторичне значення. Трагiчнi подiї наступних рокiв i тоталiтарний режим
стр. 122
радянського зразка не зупинили духовної й економiчної консолiдацiї українського народу. Соборнiсть i розвиток демократiї служать важливими передумовами становлення України як сучасної європейської держави.
Документ N 1
Iнструкцiя особливим вiддiлам щодо використання спискiв ворогiв радянської влади при захопленнi територiї противника
1932 р.
Настоящие списки предназначаются на военное время, на случай занятия нашими частями территории противника.
Списки дают возможность особым отделам, действующим на данной территории, сразу же выявлять агентов иностранных разведок, контрреволюционный элемент и вообще, наиболее активных врагов Советской власти и своевременно ликвидировать их к.-р. деятельность.
Кроме того, отдельные лица, проходящие по спискам, могут в настоящее время появляться на территории СССР, в силу чего эти списки должны использоваться в случае необходимости в процессе текущей работы (фильтрация перебежчиков, проверка родственных связей за кордоном и проч.).
Списки в основном составлены по достоверным материалам ИНО с 1925 по 1931 год, включая всех лиц, помещённых в ранее посланных списках.
(Лица, не вошедшие в новые списки, исключены как ликвидированные, умершие и проч.).
Так как характеристика на всякое лицо, проходящее по спискам, дана самая сжатая, то особым отделам надлежит по обнаруживанию того или иного лица, обращаться в ИНО ГПУ УССР для получения подробных данных.
Списки составлены в строго алфавитном порядке и распределены по следующим объектам:
1. Польская разведка, полит.-полиция (дефензива) и польско-националистический к.-р. элемент.
2. Румынская разведка, полит.-полиция (сигуранца).
3. Украинская к.-р. эмиграция различных политических окрасок в Польше, Румынии и др. странах.
4. Белая к.-р. эмиграция в тех же странах и
5. Список агентов разных иностранных разведок.
Поскольку в настоящие списки не вошли материалы ИНО ГПУ УССР за текущий год, в случае необходимости проверки наличия материалов на интересующее лицо, не находящееся в списках, пребывающее закордоном, надлежит проверять таковое по картотеке ИНО ГПУ УССР.
Зам. нач. ООУВО и ГПУ УССР Чердак
Начальник ИНО ГПУ УССР Леопольд
"___ " августа 1932 г.
г. Харьков
ДА СБ України. - Ф. 13. - Спр. 205. - Арк. 1. Друкарський примiрник.
Документ N 2
Iз директиви заступника наркома внутрiшнiх справ СРСР I.I.Масленникова про охорону нових державних кордонiв
28 жовтня 1939 p.
Сов. секретно
...В правовых отношениях на границе исходить из следующего:
а) начальникам пограничных отрядов и комендантам участков стремиться налаживать нормальные отношения на границах и принимать все меры к разрешению на месте, совместно с сопредельной погранохраной, всяких недоразумений, инцидентов и конфликтов, руководствуясь порядком, существующим на других границах Союза. В соответствии с этим установить порядок возвращения непреднамеренно нарушивших границу людей и перешедшего границу скота;
стр. 123
б) весь личный состав пограничных частей со своей стороны обязан не допускать нетактичных действий в отношении пограничной охраны или граждан сопредельных государств. Всемерно избегать конфликтов, которые могут быть организованы иностранными разведками с провокационными целями;
в) обеспечить на границе бесперебойную работу смешанных Союза ССР и Германии комиссий по демаркации границы, по обмену военнопленными и по эвакуации немецкого населения с территории Западной Белоруссии и Западной Украины и эвакуации украинского и белорусского населения с территории бывш[ей] Польши, отошедшей в сферу интересов Германии.
Заместитель народного комиссара внутренних дел Союза ССР Масленников
ДА СБ України. - Ф. 16. - Оп. 32 (1951 р.). - Спр. 69. - Арк. 399 - 401. Копiя.
Машинопис на бланку.
-----
1 Захiдна Україна. Збiрник. За ред. С. М. Бєлоусова i О. П. Оглоблiна. - К., 1940.
2 Захiдня Україна пiд большевиками. IX-VI. 1941. Збiрник за редакцiєю Мiлени Рудплцької. - Нью-Йорк, 1958.
3 Ковалюк В. Новi архiвнi документи про Народнi збори Захiдної України (жовтень 1939 р.) // Архiви України. - 1991. - N 5 - 6.
4 Ковалъ М. В. Україна у Другiй свiтовiй та Великiй Вiтчизнянiй вiйнах (1939 - 1945): спроба сучасного концептуального бачення. - К., 1994. - С. 58.
5 Коваль М. В. Україна: 1939 - 1945. Маловiдомi i непрочитанi сторiнки iсторiї. - К., 1995. - С. 37.
6 Трубайчук А. Ф. Брудершафт двох диктаторiв. XX сторiччя: полiтика в портретах. - К., 1993.
7 Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: iсторична ретроспектива та сучасний стан. - К., 1994.
8 Винниченко I. В. Україна 1920 - 1980-х: депортацiї, заслання, вислання. - К., 1994; Науменко К. Є. Депортацiя населення Захiдної України // Трибуна лектора. - 1990. - N 1; Парсаданова В. С. Депортация населения Западной Украины и Западной Белоруссии в 1939 - 1941 гг. // Новая и новейшая история. - 1989. - N 2; Ярош Б. О. Тоталiтарний режим на захiдноукраїнських землях: 30-50-тi роки XX ст. (iсторико-полiтологiчний аспект). - Луцьк, 1995.
9 Бiлас I. Репресивно-каральна система в Українi. 1917 - 1953. Суспiльно-полiтичний та iсторико-правовий аналiз. - К., 1994. - Кн. 1 - 2.
10 Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне. Сб. документов. - Т. I: Накануне. - Кн. 1 (ноябрь 1938 г. - декабрь 1940 г.). - М., 1995.
11 Шаповал Ю. I. Україна XX столiття: Особи та подiї в контекстi важкої iсторiї. -К., 2001.
12 Iljuszyn I., Mazur G. Dziatalnosc czekistowskich grup operacyjnych NKWD w zachodnich obwodach Ukrainy w latach 1939 - 1940 rr. // Zeszyty Historyczne. - Paryz, 2001. - S. 49 - 74.
13 Калакура О. Новий статус полякiв захiдноукраїнських земель пiсля їх включення до УРСР (1939 - 1941 рр.) // Iсторичний журнал. - 2005. - N 5. - С. 36 - 49.
14 Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках XX столiття. Невiдомi документи з архiвiв спецiальних служб. - Т. I: Польське пiдпiлля 1939 - 1941. Львiв - Коломия - Стрий - Золочiв. - Варшава; Київ, 1998; Т. З (у 2-х кн.): Польське пiдпiлля 1939 - 1941. Вiд Волинi до Покуття. - Варшава; Київ, 2004.
15 Польское подполье на территории Западной Украины и Западной Белоруссии. 1939 - 1941. В 2-х кн. - Варшава; Москва, 2001.
16 Культурне життя в Українi. Захiднi землi. Документи i матерiали. - Т. I: 1939 - 1953 / Упор. Т. Галайчак, О. Луцький, Б. Микитiв, Л. Батрак-Плодиста, Ю. Сливка, Л. Федоришин. - К., 1995.
17 Нiмецько-радянський договiр про дружбу i кордон мiж СРСР i Нiмеччиною // Вiстi. - 1939. - 29 вересня.
18 Трубайчук А. Ф. Вказ. праця. - С. 252.
19 Вiстi. - 1940. - 5 березня.
стр. 124
20 Прикордонна смуга становила ту частину прикордонної зони, яка безпосередньо прилягала до державного кордону. У сухопутну прикордонну зону входила територiя в межах району чи мiста, на якiй дiяв прикордонний режим.
21 Державний архiв Служби безпеки України (далi - ДА СБ України). - Ф. 16. - Оп. 84 (1955 p.). - Спр. 4. - Арк. 6.
22 Там само.
23 Там само. - Ф. 16. - Оп. 33 (1951 p.). - Спр. 11. - Арк. 75.
24 Вiльне життя (Тернопiль). - 1940. - 8 травня.
25 Про становище в прикордоннiй зонi з нiмецького боку див. докладнiше: Даниленко В. Нацистський окупацiйний режим на територiї Польщi у 1939 - 1941 рр. // Мiжнароднi зв'язки України: науковi пошуки i знахiдки. - Вип. 13. - К., 2004.
26 ДА СБ України. - Ф. 16. - Оп. 33 (1951 p.). - Спр. 7. - Арк. 71.
27 Зашкiльняк Л., Крикун М. Iсторiя Польщi. - Львiв, 2002. - С. 510.
28 Вiстi. - 1940. - 16 червня.
29 ДА СБ України. - Ф. 16. - Оп. 84 (1955 p.). - Спр. 7. - Арк. 277.
30 Там само. - Арк. 268.
31 Там само. - Арк. 269.
32 Там само. - Арк. 271.
33 Зашкiльняк Л., Крикун М. Вказ. праця. - С. 510.
34 Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках XX столiття... - Т. 1. - С. 36.
35 ДА СБ України. - Ф. 16. - Оп. 33 (1951 p.). - Спр. 44. - Арк. 47, 60.
36 Там само. - Оп. 32 (1951 p.). - Спр. 33. - Арк. 29.
37 Рубльов О. Шкiц до iсторiї загибелi української "полонiї", 1930-тi роки // Iсторiографiчнi дослiдження в Українi. - Вип. 13. - К., 2003. - С. 310.
38 ДА СБ України. - Ф. 16. - Оп. 33 (1951 p.). - Спр. 44. - Арк. 58.
39 Там само. - Спр. 11. - Арк. 39.
40 Там само. - Ф. 9. - Спр. 33. - Арк. 77 - 78.
41 Там само. - Спр. 58. - Арк. 435.
The division of II Rzecz Pospolita between the Nazi Germany and the USSR in September, 1939, the settling of Soviet borders, massive repressions and migrations of the population are shown in the article. The condition on each side of the border, relations with the Germans and expectancies of the sides, the struggle of Soviet power against Polish and Ukrainian national movements on the territory of Western Ukraine are revealed.
New publications: |
Popular with readers: |
News from other countries: |
Editorial Contacts | |
About · News · For Advertisers |
Digital Library of Ukraine ® All rights reserved.
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map) Keeping the heritage of Ukraine |