Автор: М. М. ВАРВАРЦЕВ

(Київ)

У статтi розглядається боротьба лiдера iталiйського визвольного руху Дж.Мадзiнi за об'єднання Захiдної i Схiдної Європи на засадах демократiї.

Про Джузеппе Мадзiнi - мислителя i революцiонера - багато писали й сперечалися ще за його життя. Але й пiсля смертi великого iталiйця його iм'я лунало на вирiшальних поворотах iсторiї. Сьогоднi мадзiнiана - один з найпопулярнiших напрямiв у захiднiй iсторiографiї. Досить вказати, що бiблiографiчний облiк iталiйських публiкацiй, здiйснюваний вiд 1950-х pp. Iнститутом "Дiм Мадзiнi" в Пiзi, уже сягнув 15 тис. В обiг раз у раз вводяться вiдшу-

стр. 46

канi в архiвах i бiблiотеках новi документи Мадзiнi, писемна спадщина якого складає 104 томи¹ .

Головний iдейний натхненник i органiзатор боротьби за створення єдиної, демократичної держави свого народу, Дж.Мадзiнi заслужив вiд сучасникiв i нащадкiв характеристику апостола iталiйської незалежностi. Разом з тим не буде перебiльшенням називати його предтечею нової Європи, будите-лем i поборником свободи всiх її народiв. Однак i дотепер ця проблема лишається значною мiрою "рiччю в собi". Пов'язанi з нею великi масиви iсторичного матерiалу ще чекають опрацювання й осмислення, що виразно засвiдчила перша колективна двотомна праця "Мадзiнiзм у свiтi", виконана наприкiнцi XX ст. iсториками Iталiї, США, Iспанiї, Польщi, Угорщини, Аргентини, Румунiї, Грецiї, Болгарiї, України, Словенiї, Сербiї² .

Розробляючи побудову вiльної Iталiї, Мадзiнi постiйно переймався питанням - яким чином здiйснити її в умовах Європи, закутої в кайдани iмперiй, королiвств, герцогств i князiвств? Власне, такого рiшення шукали ще його попередники - карбонарiї, у лавах яких вiн набув свого першого полiтичного досвiду. Таємне карбонарське товариство, верховна вента* якого знаходилась у Парижi, опорою iталiйської визвольної справи вважало Францiю. У своїх орiєнтацiях воно виходило з гасла "братерства народiв", проголошеного Великою французькою революцiєю 1789-1794 pp., провiдники якої прагнули привернути на свiй бiк iншi нацiї, поневоленi абсолютистськими режимами. Революцiйнi iмпульси йшли з Францiї й пiсля реставрацiї в нiй монархiї. Французька революцiя в липнi 1830 р. вiдгукнулася спалахом повстань у Польщi, Центральнiй Iталiї, Бельгiї, де також лунали заклики до солiдарностi й взаємодопомоги народiв. У самiй Францiї жваво обговорювалися проекти її об'єднання з сусiднiми країнами. Цими настроями i думками переймалася iнтелектуальна елiта. її характерну позицiю висловив у груднi 1831 р. паризький журнал "Європеєць", оприлюднивши статтю програмного звучання - "Про європейську федерацiю". Iдеї Об'єднаної Європи знаходили поширення також серед нижчих суспiльних верств. Найпопулярнiшою, наприклад, у той час стала пiсня улюбленого поета французьких простолюдинiв Беранже - "Священний союз народiв"³ .

Такою атмосферою суспiльного пiднесення зустрiла Мадзiнi Францiя, коли вiн уперше ступив на її землю як полiтичний вигнанець у сiчнi 1831 р. Вже влiтку того року у Марселi вiн створив на хвилi руху солiдарностi французьких республiканцiв з патрiотичними силами в Бельгiї визвольну органiзацiю нового типу - "Молода Iталiя". Тодi ж великого розголосу набуло звернення полiтичної опозицiї в Брюсселi до "жертв тиранiї", серед яких було названо iспанський, португальський, iталiйський та iншi народи Європи. "Приєднуйте вашi сили до наших, - закликали їх бельгiйцi. - Треба покiнчити з абсолютизмом. Наша перемога забезпечить кожному з вас вiльну батькiвщину"⁴ .

Тож невипадково першi кроки своєї дiяльностi "Молода Iталiя" робить у сферi мiжнародних вiдносин. її засновник налагоджує контакти з iншими демократичними органiзацiями, щоб укласти спiльну угоду в справi допомоги бельгiйським повстанцям. "Молода Європа! Ось терен свободи XIX столiття!" - пише вiн 10 липня 1831 р. в листi до одного iз своїх соратникiв Дж. Джильйолi, пропонуючи сформувати з iталiйцiв i направити в Бельгiю легiон, який "приєднався б до французького легiону"⁵ .

Самим ходом подiй Мадзiнi втягувався в боротьбу за свободу пригноблених монархiями народiв i пошуки шляхiв спiвпрацi з ними. До цих рiшень i

* Вента (venta) - органiзацiя i мiсце зборiв карбонарiїв у Францiї та Iспанiї на початку XIX ст.

стр. 47

дiй керiвника "Молодої Iталiї" пiдштовхували роздуми з приводу провалiв карбонарського руху в Iталiї. У своїх "Автобiографiчних нотатках" Мадзiнi згадував, як кинутий 1830 р. сардинською владою до в'язницi у Савойї вiн розмiрковував над засадами, на яких мала б постати нова, ефективна органiзацiя борцiв за iталiйську свободу, i намагався окреслити "можливi форми роботи з європейськими революцiйними елементами". Його охоплювало "передчуття, що вiдроджена Iталiя стане iнiцiаторкою нового життя, нового могутнього об'єднання нацiй Європи"⁶ .

Створенням "Молодої Iталiї" Мадзiнi остаточно задекларував свiй розрив з карбонаризмом та його iлюзiями щодо "альянсу народiв" у виглядi спiлки iталiйських патрiотiв з королiвським двором Францiї. В необхiдностi iншої визвольної стратегiї його остаточно переконав фiнал революцiйної боротьби, очоленої карбонарiями в 1831 р. у Папськiй державi та сусiднiх з нею герцогствах, коли Францiя вiдмовилася вiд обiцянок не допустити австрiйської iнтервенцiї на Апеннiнах i заборонила вiдправку в Iталiю зброї й волонтерiв.

Розчарований у карбонарствi, Мадзiнi, проте, не вiдмовляється вiд самої iдеї мiжнародних союзiв, вважаючи, що мова може йти про їх новi засади -республiканiзм, демократiю, а, отже, учасникам визвольних змагань марно добиватися прихильностi королiв. Розгортаючи свою дiяльнiсть, "Молода Iталiя" найбiльше орiєнтувалася на зв'язки з французькою опозицiєю, передусiм з угрупованням марсельських республiканцiв на чолi з Олiв'є, вiд якого "молодi iталiйцi" дiставали моральну й матерiальну пiдтримку, захист вiд полiцейських переслiдувань, сприяння у випуску пропагандистської лiтератури⁷ .

Як трибуну солiдарностi з борцями за республiканську Францiю вiн використовував друкований орган "Молодої Iталiї", заснований пiд тiєю ж назвою. У першому ж номерi, що вийшов у березнi 1832 p., розглядалися революцiйнi подiї у Францiї як знамення загальноєвропейської тенденцiї.

Того ж року Мадзiнi докладав чимало зусиль, щоб залучити до спiльної справи визволення Європи швейцарських демократiв. У жовтнi в листi до швейцарського дiяча Ж.Самбука вiн просив використати свої впливи для налагодження спiвробiтництва з тамтешнiми республiканцями в питаннях придбання зброї для бойових дiй проти абсолютистських режимiв, обмiну кур'єрами тощо. "Швейцарцi як патрiоти, - писав керiвник "Молодої Iталiї", - не повиннi обминути велику справу європейського руху та симпатiй до iнших народiв"⁸ .

На цей перiод дiяльностi "молодих iталiйцiв" припадають також їхнi першi контакти з представниками народiв Схiдної Європи. Вiдтодi починаються постiйнi зацiкавлення Мадзiнi долею Слов'янщини, головними репрезентантами якої на Заходi в той час були емiгранти - учасники польського повстання 1830-1831 pp. Про те, на якiй основi передбачалося розбудовувати вiдносини "Молодої Iталiї" з ними, свiдчить заява Джузеппе Мадзiнi в його листi до Й.Лелевеля: "Я докладаю всi свої зусилля задля всесвiтньої "асоцiацiї народiв"⁹ . Саме за iталiйським прикладом створюється "Молода Польща". Вiтаючи у статтi "Iталiя i Польща" її появу, iталiйський лiдер вбачав в iталiйсько-польськiй спiвпрацi пiдтвердження свого кредо: "Завдяки цим зустрiчам [...] зростатимуть зерна великої зустрiчi народiв"¹⁰ .

Вiд того часу в розробцi i пропагандi своїх європейських проектiв Мадзiнi регулярно використовував вiдомостi про слов'янство. Якими були їх джерела? Запитання це не є суто риторичним. Адже на Заходi про Слов'янщину й слов'ян поширювалося чимало мiфологiзованих уявлень. Слiд вiддати належне iталiйському мислителю: вже у перших своїх слов'янознавчих ви-

стр. 48

ступах вiн спирався на працi, справдi багатi фактичним матерiалом, зiбраним компетентними авторами. До них треба вiднести "Антологiї" англiйського мандрiвника, лiтератора i дипломата Джона Боурiнґа (1792-1872), в яких подавалися зразки слов'янського письменства. Для Мадзiнi-полiтика їх цiннiсть полягала в тому, що вони мiстили, крiм суто лiтературознавчих сюжетiв, матерiали про культуру i побут, соцiально-полiтичнi вiдносини.

Однiєю з книжок Боурiнґа - про угорську поезiю - Мадзiнi скористався, викладаючи свої полiтичнi оцiнки Росiйської iмперiї i долi слов'ян. У статтi "Про Угорщину" (1832 р.) вiн запропонував форму мiжнародної спiвдружностi для Схiдної Європи у виглядi дунайської конфедерацiї, де ключове мiсце мала б посiсти вiльна Угорщина, групуючи навколо себе державнi утворення слов'ян i румунiв. Завдяки такому об'єднанню передбачалося створити в Європi "перший бар'єр" проти iмперсько-росiйської експансiї. Другу лiнiю захисту майбутньої європейської демократiї мали б утворити Францiя, Iталiя та Iспанiя¹¹ .

1833 р. у четвертому випуску журналу "Молода Iталiя" Мадзiнi знову звернувся до проблеми слов'янства у зв'язку з виходом у свiт нової книжки Боурiнґа "Чеська антологiя". Рецензуючи її, вiн зазначав, що "у сучасному русi умiв" праця англiйця "має для нас велику вагу". Включенi до неї народнi пiснi вiн називав "неоцiненними документами для тих, хто шукає в них, окрiм лiтературних вартостей i поетичних красот, вираз глибокої думки мас i стихiю громадянськостi". Тому твердження правителiв держав про "європейську рiвновагу" Мадзiнi називав "смiховинною", приреченою "на швидку загибель перед верховним розумом народiв [...]. Народи, [...] подiленi на конгресах государiв вiдповiдно до особистих iнтересiв i жахiв останнiх, жадають нової побудови на засадах бiльш природних"¹² . Таким чином, у духовностi слов'янства iталiйський дiяч знаходить новi важливi докази на користь власної концепцiї загальноєвропейського розвитку.

При заснуваннi "Молодої Iталiї" було складено її основоположнi документи - "Загальну iнструкцiю для з'єднаних у братерство "Молода Iталiя" та "Циркуляр федерацiї "Молода Iталiя"". Знайомлячись з ними, не можна не помiтити, що практична дiяльнiсть Мадзiнi та його органiзацiї на мiжнародному вiдтинку значно випереджала закладенi в них програмнi приписи. Це потребує пояснення, тим бiльше, що їх авторство належало керiвниковi "Молодої Iталiї". Мiжнароднi аспекти дiяльностi останньої трактуються в цих документах досить стримано, акцент робиться на революцiйнiй iнiцiативi iталiйського руху: "Європа чекає сигналу", i Iталiя, "як будь-яка нацiя, може подати його". Iнша програмна заява: ""Молода Iталiя" має намiр скористатися обставинами поза Iталiєю, але не ставить у залежнiсть вiд них час i характер повстання". Головна ж увага концентрується на здiйсненнi мети: "Iталiя може визволитися своїми власними силами"¹³ . Причини такої акцентацiї в програмних настановах слiд шукати, на нашу думку, в драматичних подiях 1831 p., коли повстанцi в Центральнiй Iталiї марно чекали на допомогу Францiї.

Але те, що програма "Молодої Iталiї" недостатньо окреслювала її роль на мiжнароднiй аренi, Мадзiнi вiдчув у своїй щоденнiй роботi, пов'язанiй з проблемами рiзних народiв та Європи в цiлому. I невипадково 1833 р. вiн складає ще один програмний документ - "Моральнi пояснення статуту "Молодої Iталiї"", де зовнiшньополiтична стратегiя останньої викладається у вiдповiдностi до концепцiї альянсу народiв. У документi роз'яснювалося, що органiзацiя "вважає всесвiтню асоцiацiю народiв кiнцевою метою дiяльностi вiльних людей. Вона ("Молода Iталiя". - М.В.) визнає й добивається всiма засобами братерства народiв"¹⁴ .

стр. 49

До цих засобiв Джузеппе Мадзiнi зараховував згадуваний вище журнал "Молода Iталiя". Функцiю його як мiжнародної трибуни було визначено при заснуваннi у спецiальному "Манiфестi". Нове видання, визначалося в "Манiфестi", промовлятиме "слово правди" не тiльки до iталiйцiв, а й до "народiв, якi є свiдками нашого лиха"¹⁵ .

Ми вже наводили окремi публiкацiї журналу, присвяченi народам Європи та їх патрiотичним органiзацiям. Та чи не найвиразнiше європейська позицiя iталiйського лiдера вiдображена в його статтi пiд красномовною назвою "Братерство народiв", опублiкованiй у другому номерi за 1832 р. Автор висловлював думку про необхiднiсть зближення i спiльних дiй республiканцiв рiзних нацiй. На прикладi Нiмеччини вiн вказував на запалюючий вплив, який справили на її патрiотiв "хоробрi поляки", пiднявши прапор повстання. Наголошувалося також на важливостi утворення "альянсу французького народу з народом Нiмеччини"¹⁶ . Звертаючись до нiмцiв, Мадзiнi писав: "Отже, ми кличемо вас на великий європейський з'їзд, де всi народи, нашi брати, здобудуть свої права". Потреба гуртувати патрiотичнi сили в мiжнародному масштабi мотивувалася тим, що "тирани збирають свої сили [...]. Пiдступнiсть i свавiлля володарiв спрямованi найбiльше проти народiв". Закiнчувалася стаття гаслами: "Люди Нiмеччини, Францiї, усiх мiсцевостей! Вперед! Вперед! Вперед у священний похiд народiв"¹⁷ .

Цей полiтичний пафос, вiра у свiтлi iдеали людства не заважали, проте, поборниковi альянсу нацiй застерiгати проти об'єднань народiв, провiдники яких претендували на панування над Європою. Вiн рiзко негативно оцiнював "визвольнi" плани i походи Наполеона Бонапарта, полiтика якого, за визначенням Мадзiнi, утверджувала принцип самодержавства, топтала нацiональну гiднiсть народiв. Наполеон крокував Європою, "ламаючи або вважаючи за нiщо вiдмiнностi мiж народами, нав'язуючи всiм однi й тi ж реформи й однаковi кайдани", аби "примусити людей до єдиної тиранiї, до насильницького союзу"¹⁸ .

1833 р. органiзацiя Мадзiнi починає пiдготовку збройної акцiї проти Сардинського королiвства, яка мала б перерости у загальноiталiйське повстання й послужити поштовхом для аналогiчних дiй в iнших країнах. З цiєю метою iталiйський лiдер нелегально переїжджає на початку липня до Швейцарiї, звiдки керує пiдготовчими заходами на теренах кiлькох країн. Савойська експедицiя - пiд такою назвою вона ввiйшла в iсторiю - була здiйснена в лютому 1834 р. i за кiлька днiв завершилася розгромом iнсургентiв. її невдача позначилася на характерi iсторiографiчних оцiнок, в яких Мадзiнi звинувачували в авантюризмi, змовництвi. Вказувалося також на реальнi прорахунки iталiйця в органiзацiї експедицiї, але поза увагою залишалася мета, яку ставив Мадзiнi перед нею, - перевести в практичну площину iдею альянсу народiв. Перебiг пiдготовки i хiд експедицiї виразно показують, що Мадзiнi та його послiдовники прагнули здiйснити її як мiжнародну акцiю. До участi в нiй були залученi, крiм iталiйцiв, поляки, нiмцi, французи, швейцарцi. Республiканцi Францiї, схвально поставившись до плану вторгнення на терени Савойї, займалися вербуванням добровольцiв. Масово вiдгукнулися на заклик Мадзiнi сотнi польських емiгрантiв, якi сформували один з найчисленнiших легiонiв експедицiї.

Важливим фактором пiдтримки акцiї стали виступи опозицiйної преси, передусiм французьких республiканських часописiв, якi друкували викривальнi статтi проти сардинської монархiї. За кiлька тижнiв до початку експедицiї до цих виступiв приєднався Вiктор Гюго, який у зверненнi до редактора iталiйського емiграцiйного часопису "Вигнанець", передрукованому французькою пресою, висловив надiю, що "настане день єдностi Iталiї, котрий

стр. 50

призведе до єдностi Європи"¹⁹ . Пiсля одержання звiсток з району бойових дiй у газетах Францiї публiкувалися коментарi в мадзiнiстському дусi: "Це є перший набат визволення народiв"²⁰ . Отже, якщо у воєнному планi похiд у Савойю закiнчився невдачею, то його полiтичнi наслiдки не можна розцiнювати як суцiльний програш мадзiнiстської стратегiї, - вiн актуалiзував у широких колах громадськостi iдею єднання нацiй у боротьбi за вiльну Європу.

Тим часом у рядi праць фiнал савойської експедицiї характеризується як початок суцiльної кризи мадзiнiзму: "Невдалий результат змов 1833-1834 pp. викликав кризу "Молодої Iталiї". Було завдано важкого удару всьому патрiотичному руховi". "Для "Молодої Iталiї" удар виявився смертельним; давно вже розпадаючись, вона тепер розпалася"²¹ .

Незваженiсть таких тлумачень засвiдчує розгляд усього ланцюжка подiй, що вiдбувалися пiсля експедицiї. Не можна пояснити "смертельною" кризою те, що буквально через два мiсяцi пiсля савойської експедицiї керiвники її нацiональних загонiв, зiбравшись у Бернi, пiдписали, за iнiцiативою "Молодої Iталiї", пакт про створення мiжнародної демократичної органiзацiї "Молода Європа". Вiд iменi "Молодої Iталiї" акт пiдписали Дж.Мадзiнi, Л.Мелеґарi, Дж. Руффiнi, К.Б'янко, Г.Розалес, А. Ґiльйоне, А.Руффiнi²² . Поряд з "молодими iталiйцями" фундаторами "Молодої Європи" виступили товариства "Молода Польща" i "Молода Нiмеччина", до яких трохи пiзнiше приєдналася новопостала "Молода Швейцарiя".

У програмному документi - "Актi братерства" - фундатори "Молодої Європи" заявили, що їхнi нацiональнi органiзацiї "вступають у братерство тепер i назавжди заради всього, що стосується головної мети", а саме - "свободи, рiвностi i прогресу". Далi вони зазначили, що кожна з органiзацiй-засновниць "має право на допомогу iншої у будь-якiй важливiй для неї акцiї". Окремим пунктом пiдкреслювалося, що "Молода Європа" не є закритою асоцiацiєю й розраховує на розширення своїх рядiв: "Права й обов'язки, встановленi цим актом для трьох народiв, надаватимуться будь-якому народу"²³ .

Багато рокiв потому Мадзiнi згадував, що саме пiд впливом савойської iмпрези у нього зародилася думка про мiжнародну асоцiацiю: "Менi сподобалася iдея об'єднання зi справою Iталiї справи iнших пригноблених нацiй i пiдняття на наших Альпах прапора європейського братерства. "Молода Європа" була в моїх роздумах логiчним розвитком iдеї, яка сформувала "Молоду Iталiю""²⁴ .

Чим же була на дiлi нова мадзiнiстська органiзацiя? Прихильники версiї "смертельної" кризи мадзiнiзму твердять, що "Молода Європа" була "практично нежиттєздатна"²⁵ . Але цей висновок суперечить iсторичним фактам. Вiд часу проголошення злуки "молодих європейцiв" їх зв'язки з республiканськими осередками значно зросли в Польщi, Нiмеччинi, Бельгiї, Францiї, iнших країнах. Цi аспекти практичної дiяльностi "Молодої Європи" простежено, зокрема, у фундаментальнiй монографiї "Мадзiнi та iталiйськi революцiонери. Партiя дiї, 1830-1845" проф. Ф.Делла Перута - одного з провiдних дослiдникiв iталiйського Рисорджименто*. Великий ґрунтовний роздiл його працi присвячено "Молодiй Європi"²⁶ . Додамо, що дiяльнiсть "Молодої Європи" сягала також рiзних регiонiв України, де, зокрема, за посередництва "Молодої Польщi", розгорнув мережу нелегальних гурткiв послiдовник i друг Мадзiнi, учасник савойського походу Ш.Конарський²⁷ .

Важливим здобутком зусиль Мадзiнi було утворення й приєднання до "Молодої Європи" асоцiацiї "Молода Швейцарiя", яка спиралася на низку

* Рисорджименто (iтал. Risorgimento - вiдродження) - перiод боротьби iталiйського народу за нацiональне визволення й об'єднання країни, що завершилася утворенням у 1870 р. єдиної Iталiйської держави.

стр. 51

своїх фiлiалiв у кантонах країни. Пiд цiєю ж назвою було засновано газету, що швидко посiла провiдне мiсце серед швейцарської перiодики, перетворившись у Швейцарiї i за її межами на головний рупор пропаганди мадзiнiстського гасла об'єднаної Європи. Особисто Мадзiнi опублiкував у нiй понад 40 статей. Крiм того, його виступи публiкували й передруковували iншi франкомовнi та нiмецькомовнi часописи Швейцарiї²⁸ .

Вiдповiдно до планiв розширення "Молодої Європи" створювались осередки її прихильникiв у Францiї (Париж, Лiон)²⁹ . На цих же засадах у Мадридi об'єдналася група iспанських патрiотiв. У листi вiд 14 липня 1834 р. до iспанського республiканця Гаспаре Ордоньо де Розалеса Мадзiнi повiдомляв про перебування емiсара та агентiв "Молодої Європи" в Севiльї i Каталонiї. За прикладом газети "Молода Швейцарiя" в Мадридi демократи налагодили випуск журналу "Молода Iспанiя", вихiд якого припинився на 36-му номерi через арешт редакторiв, за наказом вiйськового губернатора Каталонiї³⁰ . Великого значення Мадзiнi надавав "Молодiй Європi" у "пробудженнi слов'янської раси". Викладаючи цю думку в листi (сiчень 1835 р.) до Алльєра - одного зi своїх кореспондентiв, - вiн висловлював надiю, що слов'яни вiзьмуть найактивнiшу участь у будiвництвi нової Європи³¹ .

Своєрiдним iсторико-фiлософським обґрунтуванням спiльної боротьби народiв за перетворення свого життя на засадах свободи й демократiї стала праця Мадзiнi "Вiра i майбутнє", видана 1835 р. французькою мовою. У нiй доводилася необхiднiсть усвiдомлення народами "Священного союзу" для свого вiдродження. "Це я пишу, - зазначав iталiйський мислитель, - з глибоким переконанням: не iснує, напевно, жодного народу в Європi, який не мiг би, завдяки вiрi, пожертвi й революцiйнiй логiцi, розбити свої кайдани, на якi прирекла його монархiчна Європа". У зв'язку з цим вiн покликався на iсторичний досвiд XVII ст., вказуючи на "широкий план народного визволення", який розпочав здiйснювати Богдан Хмельницький, "коли ентузiазм був диктатором i спричиняв жах у ворога, а натовпи людей в Литвi, Галичинi, Українi, плекали надiю на свободу"³² .

"Молода Європа" проiснувала трохи бiльше двох рокiв i припинила свою дiяльнiсть за вимогою швейцарської влади, на яку чинили тиск Австрiя та iншi монархiї. Незважаючи на порiвняно короткий термiн, Мадзiнi та його однодумцям вдалося створити мережу визвольних осередкiв, розгорнути широку пропаганду iдей об'єднаної Європи.

З Швейцарiї Мадзiнi змушений був переїхати до Лондона, який вiд 1837 р. стає на довгi роки його пристановищем. Не залишаючи своїх європейських планiв, вiн вiдновлює старi й встановлює новi зв'язки з провiдними дiячами нацiональних рухiв i в 1847 р. робить спробу певною мiрою повторити досвiд "Молодої Європи", заiнiцiювавши "Народну iнтернацiональну лiгу". її завдання iталiйський вигнанець окреслював так: "Знайомити британську публiку з полiтичним становищем зарубiжних країн та їх взаєминами; поширювати принципи свободи i прогресу; спрямовувати громадську думку на пiдтримку права кожного народу самостiйно вирiшувати свою долю та плекати свою нацiональнiсть; добиватися взаєморозумiння мiж народами всiх країн"³³ . Лiга заманiфестувала себе як впливова громадсько-полiтична сила. Вона об'єднувала понад 400 членiв, у тому числi таких вiдомих дiячiв, як згадуваний вище дослiдник зарубiжжя Дж.Боурiнґ (голова лiги), письменник i публiцист Ч.Дiккенс (член керiвного комiтету), поет i художник, активiст чартистського руху У.Лiнтон (секретар лiги). Крiм того, тисяча чоловiк вважали себе симпатиками органiзацiї, беручи участь в її заходах³⁴ .

Прагнучи якнайтiснiше зв'язати дiяльнiсть лiги з мiжнародними проблемами, Мадзiнi особливу увагу її членiв i широкої громадськостi привертав до

стр. 52

Схiдної Європи як великого потенцiйного джерела визвольної боротьби на континентi. Свої думки з цього приводу вiн виклав у статтях пiд загальною назвою "Про слов'янський нацiональний рух", опублiкованих 1847 р. в "Единбурзькому журналi Лоу". В них автор знайомив читачiв iз самобутньою iсторiєю слов'ян, класифiкував їх за територiальною ознакою, наголошував на нездоланностi їх поривань до свободи i єдностi. "Настав час, - писав Мадзiнi, - пов'язати наше життя з тим, що збуджує в серцях мiльйонiв братiв, якi оточують нас"³⁵ . Актуальнiсть представлених у цих статтях оцiнок i висновкiв змусила його повернутися до них у наступному десятилiттi i подати їх у новiй серiї статей, про якi йтиметься нижче.

У передреволюцiйному 1847 р. Мадзiнi розглядав слов'янське питання також в iнших своїх публiкацiях. Так, у статтi "Європейське питання", надрукованiй у лондонськiй "Народнiй газетi", вiн звертається до британцiв iз закликом пiдтримати нацiональнi, в тому числi слов'янськi, рухи³⁶ . У статтi "Кракiв", опублiкованiй там же, iталiйський лiдер засуджував австрiйську окупацiю цього мiста, висловлюючи вiру, що поляки ще повстануть як цiла нацiя, яка йде "в авангардi всiх слов'янських народiв"³⁷ .

Пiсля революцiй 1848-1849 pp., в яких Мадзiнi брав активну участь безпосередньо в Iталiї, вiн повернувся до Лондона. "Весна народiв", на змiну якiй в Європi запанувала важка смуга реакцiї, надовго стає для нього темою для роздумiв i висновкiв щодо подальших полiтичних планiв i дiй. Якими вони уявлялися - недвозначно засвiдчують його зусилля, спрямованi на створення нових асоцiацiй.

В Англiї i за її межами набуває розголосу заснований 1850 р. iталiйським вигнанцем мiжнародний центр боротьби за республiканський устрiй європейських нацiй пiд назвою "Центральний комiтет європейської демократiї". До його керiвного складу ввiйшли представники Iталiї, Францiї, Польщi, Нiмеччини i Румунiї. У серпнi того ж року друкований орган комiтету - паризький журнал "Вигнанець" - опублiкував манiфест "До народiв! Органiзацiя демократiї", в якому йшлося про завдання вiдродження Європи як союзу нацiй.

Своє європейське кредо комiтет виклав також в iнших манiфестах, звернених до кожного народу окремо, чиї нацiональнi органiзацiї увiйшли до його складу. Так, у зверненнi до полякiв, написаному Мадзiнi, говорилося про їхню високу активнiсть у змаганнях за нацiональну незалежнiсть, але пiдкреслювалося, що лише власних зусиль для її досягнення не досить. Шлях до нового життя нацiй вiдкриють "священний союз народiв" i "Сполученi Штати Європи". "Ваша нацiональнiсть розквiтне..., - писав Мадзiнi. - Альянс королiв загнав Польщу в могилу, а альянс народiв спроможний розтрощити ЇЇ камiння"³⁸ .

Поява Європейського центрального комiтету засвiдчила, що його противником є не тiльки гнобительськi державнi режими, якi вiн прагнув повалити, а й прихильники класової боротьби i пролетарської солiдарностi на чолi з К.Марксом i Ф.Енгельсом. 1852 р. вони термiново заходилися збирати звинувачувальне досьє на Мадзiнi та iнших дiячiв i пiдготували на цих матерiалах величезний за обсягом памфлет "Великi мужi емiграцiї", який, проте, не був опублiкований за життя авторiв. Цей твiр необхiдно згадати, щоб показати характернi прийоми пропагандистської вiйни проти Мадзiнi з наклеюванням публiцистичних ярликiв на кшталт: "iталiйський фанатик", "хитрун" тощо. Ущипливi пасажi, проте, не могли заслонити того, що учасники полiтичних рухiв у рiзних країнах мали змогу порiвнювати позицiї та погляди Мадзiнi i Маркса й робити свiй вибiр часто не на користь останнього. Автори памфлету, зокрема, змушенi були цитувати нiмецького письменника

стр. 53

Х.Харрiнга, який, розпочавши спiвробiтництво з Європейським центральним комiтетом, заявив, що "розгадав небезпеку, яка загрожувала з боку комунiзму справi народiв Європи"³⁹ .

Тим часом у Схiднiй кризi i Кримськiй вiйнi, що вибухнула невдовзi, Мадзiнi побачив новi можливостi для реалiзацiї свого європейського проекту. Серед радикальних i лiберальних кiл Заходу початок вiйни викликав сподiвання на швидке визволення iнкорпорованих царською Росiєю народiв. Подiляючи цi настрої, Мадзiнi водночас негативно поставився до воєнної операцiї англо-французької коалiцiї. Власним баченням проблеми вiн подiлився у "Листi до англiйського народу з приводу Кримської вiйни", опублiкованому в березнi 1855 р. в лондонськiй газетi "Ранковий повiдомлювач", де вказував на iснування у британському суспiльствi рiзних поглядiв на вiйну проти Росiйської iмперiї. "Народ, - писав вiн, - вважає її боротьбою за цивiлiзацiю, свободу, проти духу абсолютизму, за незалежнiсть нацiональностей, проти зазiхань деспотизму"⁴⁰ . Англiйський уряд, навпаки, прагне зберегти статус-кво, запроваджений ще Вiденським конгресом 1815 р. У намiрах приборкати росiйське самодержавство Англiя спирається на iншу iмперiю, яка також є поневолювачем нацiй - Австрiйську. Отже, зазначав iталiйський демократ, прагнення англiйського народу подати допомогу схiдноєвропейським народам наштовхується на перешкоду з боку офiцiйного Лондона. Автор вважав неприйнятним в одному випадку "говорити про свободу Польщi або Угорщини", а в iншому - йти на угоду з габсбурзьким двором. Тому Кримську вiйну вiн називав "аморальною i безпринципною" i закликав перетворити її на "вiйну за свободу проти європейського деспотизму" або принаймнi дотримуватися принципу невтручання, завдяки якому пригнобленi народи Росiйської iмперiї мали б можливiсть повстати i приєднатися до захiдної союзної коалiцiї⁴¹ . Аргументи Мадзiнi дiстали схвалення у громадських колах Британiї. Буквально через кiлька днiв пiсля опублiкування його статтi виступив редактор лондонської газети "Щоденний телеграф" А.Рiчардс, який слiдом за iталiйським дiячем заявив, що альянс з Австрiєю веде Англiю в табiр тих, хто протистоїть "її справжнiм друзям - пригнобленим нацiям"⁴² .

Схiдна криза змусила Мадзiнi знову взятися за студiї слов'янського питання, яке залишилося нерозв'язаним, i пiсля Кримської вiйни продовжувало бути одним з прiоритетiв у громадськiй думцi Заходу про Схiдну Європу. Iталiйський мислитель не залишався осторонь цих дискусiй i в червнi 1857 р. опублiкував у газетi "Народна Iталiя" серiю статей (чотири) пiд назвою "Слов'янськi листи", використовуючи в них матерiали вищезгадуваної своєї публiкацiї - "Про слов'янський нацiональний рух". У новiй працi, доповненiй сучасними вiдомостями й висновками, вiн подав сконцентровану iнтерпретацiю ролi i перспектив слов'янських народiв. її положення потребують детального розгляду, тим бiльше, що слов'янознавчi твори Мадзiнi досi є "бiлою плямою" у вiтчизнянiй iсторiографiї.

Необхiдно зазначити, що середина XIX ст. була перiодом, коли свiй вердикт слов'янському руховi i панславiзму намагалися винести керiвники об'єднань за класовим принципом. 1855 р. К.Маркс розробив план спецiальної акцiї iз залученням впливового за океаном i в Європi часопису "Нью-Йоркська щоденна трибуна", де вiн виступав у ролi кореспондента. Було домовлено подати в нiй серiю статей (15), написаних Енгельсом. У листi до нього 18 травня 1855 р. Маркс зазначав: "Хай би чорт узяв "Tribune". Тепер, щоб там не стало, треба, щоб вона виступила проти панславiзму⁴³ . Але, ознайомившись зi статтями, редакцiя вiдмовилася друкувати їх i повернула вiдправниковi (Марксу). Вiдтодi вони вважаються не розшуканими⁴⁴ . Невiдомими залишилися й мотиви редакцiйної вiдмови.

стр. 54

Утiм про напрям i головнi тези цiєї серiї статей можна скласти уявлення по двох, пов'язаних з нею, рукописах Енгельса, що збереглися, та його ж статтi "Нiмеччина i панславiзм", вмiщенiй саме 1855 р. в "Новiй Одерськiй газетi" (Бреслау). I в рукописах, i в статтi автор зводив слов'янськi рухи до одного знаменника - царсько-росiйського панславiзму й тому оцiнював їх як реакцiйнi. Метою слов'янського руху в Австрiї вiн називав утворення на її теренах "великої слов'янської iмперiї" й застерiгав, що "цiла панславiстська змова погрожує заснувати своє царство на руїнах Європи"⁴⁵ . Таких висновкiв Ф.Енгельс дотримувався у вищеназванiй статтi, коли готував серiю до нью-йоркського щоденника. Мiж тим, що вже було опублiковано ним, i тим, що призначалося для публiкацiї в Америцi, простежується збiг оцiнок. Так, у ру-кописi "Нiмеччина i слов'янство", який став основою для однiєї з 15 статей, стверджувалося: "Вiдтодi, як рух в Австрiї якось виявив себе, чехи реакцiйнi, також i словаки, i пiвденнi слов'яни, навiть панславiстськи настроєна частина полякiв". У другому рукописi - "Панславiзм", який фактично був планом (з основними тезами) серiї статей, заперечувалася iсторична перспектива низки слов'янських народiв, зокрема українцiв i бiлорусiв, про яких Енгельс написав, що вони "нiколи не були здатнi до самостiйностi"⁴⁶ .

Однобiчнiсть i тенденцiйнiсть iнтерпретацiй Енгельса особливо впадає в очi при порiвняннi їх зi "Слов'янськими листами" Мадзiнi, якi розпочинаються такою тезою: слов'янський рух є "найбiльш важливий пiсля iталiйського для майбутньої Європи"⁴⁷ .

Дiаметрально протилежний марксистським твердженням i погляд Мадзiнi на роль слов'янства в революцiях 1848-1849 pp. На вiдмiну вiд характеристики слов'ян як "глибоко реакцiйної сили", iталiйський автор вважає цей перiод часом пробудження слов'янства до полiтичної свободи, вiдзначаючи разом з тим перепони слов'янським змаганням: "спритнiсть Австрiї, нерозумна легковiрнiсть Єлачича та помилки угорського повстання". Але, писав Мадзiнi, "було б помилкою" вважати, що вiд тих пiр слов'янський рух "згас". Навпаки, вiн "поступово розвивається [...]. Коли в народi з'являються iдеї вiльної батькiвщини i нацiональнi аспiрацiї, то жодна сила неспроможна задушити i спинити їх [...]. Нацiональностi непереможнi". Мадзiнi вказував на "тенденцiю, яка кличе слов'янську расу шикуватися в ряди нацiй"⁴⁸ .

Як бачимо, в тлумаченнях минулого, сучасного i майбутнього Слов'янщини Мадзiнi керувався гаслом альянсу європейських народiв. Слов'янський рух, на його думку, - також одна з важливих передумов успiху й iталiйської нацiональної справи: Iталiя "повинна мати власнi союзи i цiлком власну мiжнародну полiтику", яка враховувала б "формування нових нацiй, що постануть внаслiдок неминучого розпаду Австрiйської iмперiї"⁴⁹ .

У самiй iсторiї слов'янства автор "Слов'янських листiв" бачив "докази того, що слов'янськi устремлiння - не скороминуще шумовиння". Вони - "природний результат довготривалої iсторичної традицiї". До них Мадзiнi зараховує традицiю державностi: коли "життя раси вийшло за межi сiм'ї i громади [...], слов'яни згуртовувалися в численнi невеликi держави i князiвства". Тому як контраст з минулим вiн характеризує сучасне становище слов'ян, пригнiчених "деспотизмом царя в Росiї" та "австрiйською й турецькою тиранiєю"⁵⁰ . Водночас у "Листах" наголошувалося, що на територiях, населених слов'янами, "вiд Ельби до Камчатки, вiд Льодовитого моря до Рагузи", йде пробудження їхньої нацiональної свiдомостi. Мадзiнi перелiчує iмена, якi символiзують "загальний рух слов'янської сiм'ї": Лелевель, Шафарик, Палацький, Мiцкевич, Залеський, Пушкiн, Коллар та iн.

У слов'янському етнiчному масивi вiн видiляє чотири великi групи: польську, росiйську, богемсько-моравську i пiвденну, кожна з яких, за його

стр. 55

визначенням, має виконати свою мiсiю. Перша - вiдновити самостiйнiсть Польщi, друга - ширити свої впливи в Азiї, третя - повалити Австрiйську iмперiю, четверта - об'єднатися на федеративних засадах. Зазначимо, що цi прогнози, якi великою мiрою пiдтвердилися подальшим ходом iсторiї, автор не вважав за непорушнi iмперативи. Вiн допускав, що окреслена ним конфiгурацiя полiтичного облаштування слов'янських народiв може зазнати модифiкацiй. Але в одному вiн був твердо переконаний: "Яким би не було майбутнє, роль руху слов'янського елементу є незаперечною. Завдяки йому змiниться й полiтична карта Європи"⁵¹ .

Австрiйська iмперiя, як ворог iталiйської незалежностi, завжди була в центрi полiтичних студiй Мадзiнi, i в цьому вiдношеннi не стали винятком "Слов'янськi листи". Автор пiдкреслював, що бiльшу половину населення iмперiї становлять слов'яни, в числi яких вiн називає українцiв - "русинiв". На вiдмiну вiд енгельсiвської трактовки слов'ян як нерозвинутих, позбавлених iсторичної перспективи народiв, iталiєць наголошує на ознаках їх духовного вiдродження: твореннi окремих лiтературних мов, власної нацiональної преси й наукових товариств ("Матиця" та iн.). Особливу увагу в "листах" привернуто до фольклору слов'ян - "пiсень їхнього дитинства", сповнених "пристрасного заклику до дiї", котрий нагадує "протест Прометея". Народна поезiя, за характеристикою Мадзiнi, - скарбниця iсторичної пам'ятi про iдеали свободи i ґрунт для формування нацiональної самосвiдомостi слов'ян. їх патрiотичну закоханiсть у рiдний край i готовнiсть його захищати iталiйський автор iлюструє лише одним, але досить виразним поетичним уривком, в якому йдеться про Україну. Вiн цитує "чудовi вiршi" Залеського, поета так званої української школи в польськiй лiтературi, звернення: "Мати моя, Україно", порiвняння її з "нiмфою степiв", яка живиться "нектаром козацьких поем". Мадзiнi, глибокий i тонкий знавець європейських лiтератур, мав повне право заявити, покликаючись на вiршi про Україну, що "цiєю чистою поезiєю благородних споминiв про рiдний край слiд влити подих нового життя в наше (iталiйське. - М.В.), тодi й до нас перейде цей важливий елемент iсторiї"⁵² .

У тому, що слов'янськi рухи є реальною силою, автора листiв переконують намагання колишнiх i сучасних йому претендентiв на панування в цiлiй Європi скористатися ними у своїх планах. Як приклад такої полiтики вiн згадує Наполеона Бонапарта, який прагнув залучити до своїх завойовницьких намiрiв визвольнi рухи чорногорцiв та сербiв. Негативне ставлення до подiбних симбiозiв Мадзiнi демонструє i в оцiнцi росiйського самодержавства, називаючи "абсурдними плани панславiзму, центром яких був би цар"⁵³ .

За висновком iталiйського полiтика, у процесах, що вiдбуваються в слов'янських спiльнотах, помiтну роль вiдiграє тенденцiя взаємотяжiння, в чому вiн бачив додатковi аргументи на пiдтвердження концепцiї об'єднаної Європи. У завершальному, четвертому, листi автор зазначив, що "зв'язок мiж рiзними гiлками великої сiм'ї вiдчувається всюди", i навiв низку фактiв: "iллiрiйськi газети постiйно переймаються богемськими справами", а "спiвробiтництво дiячiв Богемiї виявляється в публiкацiї їх творiв в Аграмi"; водночас "чеських професорiв запрошують на кафедри iсторiї i фiлологiї у Белградi"⁵⁴ . Ще один важливий висновок, який робить Мадзiнi: слов'яни не замикаються в колi суто слов'янських проблем, а прагнуть до спiвпрацi з iншими нацiональностями. З повагою вiн пише про далматинський часопис "Полярна зiрка", який вiдгукується на визвольнi змагання iталiйцiв. Мадзiнi нагадує, що в революцiйних подiях 1848 р. в Iталiї "пiвденнi слов'яни змогли побачити пiднесення нацiї, яка крає стару карту Європи i кличе новi народи повстати й згуртуватися вiдповiдно до своїх природних поривань". Це пропо-

стр. 56

нується розцiнювати як "першi симптоми братерства" слов'янських i неслов'янських народiв. Проте автор листiв далекий вiд безоглядної глорифiкацiї слов'янського руху, вказуючи на "великi труднощi" у взаєминах помiж самими слов'янами i зазначаючи, що "цим найбiльше користується Австрiя"⁵⁵ .

Думка про слов'янство як "неминучу складову майбутнього" супроводжується у Мадзiнi побажанням, щоб Слов'янщину "глибоко вивчали в Iталiї" за прикладом iнших країн. Вiн перелiчує вже iснуючi в Європi кафедри слов'янських лiтератур, а саме в Петербурзi, Москвi, Харковi, Берлiнi, Бреславлi, Лейпцигу, Парижi. Iталiйську слов'янознавчу iнституцiю автор пропонує вiдкрити в Турiнi або Генуї, пiдкреслюючи: "Ми, друзi i противники, маємо ближче познайомитися зi слов'янами"⁵⁶ .

У серединi XIX ст., коли публiкувалися "Слов'янськi листи", крiм Мадзiнi, важко назвати полiтичного дiяча, до голосу якого однаковою мiрою уважно прислухалися i радикали та лiберали рiзних течiй, i коронованi самодержцi з їхнiми мiнiстерськими кабiнетами. Не дивно, що вiдгомiн "Слов'янських листiв" був широкий. Тут лише зазначимо, що слово iталiйського лiдера долинало й до України. В цьому зв'язку слiд вказати на першу на Надднiпрянщинi приватну газету "Киевский телеграф", яка почала виходити в 1859 p., придiляючи велике мiсце в кожному номерi полiтичним оглядам. Сюжетами для них служили поточнi мiжнароднi подiї, а в ролi оглядача виступав один з керiвникiв органiзацiї українських демократiв - так званого Київсько-Харкiвського таємного товариства - Якiв Бекман. У своїх статтях вiн порушував питання, яким вiддавав перевагу i Мадзiнi, - про Австрiйську iмперiю, визвольну боротьбу на Апеннiнському пiвостровi, передавав дух i саму фразеологiю мадзiнiєвих орiєнтацiй у нацiональному питаннi. "Не бачити в народностi iстотного iсторичного елементу, - писав Я.Бекман, - значить не розумiти подiй, якi вiдбуваються перед очима. Не визнавати й засуджувати народнiсть, називаючи її порожнiм звуком, а нацiональнi питання археологiчними - значить самому собi затуляти очi й тiшитися, доводячи, що сонця немає, тому що ми з пов'язкою на очах не бачимо його свiтла". Характерно, що окремi формулювання київського оглядача мало не дослiвно повторювали тези "Слов'янських листiв" Мадзiнi, зокрема щодо ролi нацiональних рухiв. Як наголошував Я.Бекман, "iталiйське питання тiльки перше в ряду iнших, за ним iде слов'янське"⁵⁷ .

Торкаючись полiтичних прiоритетiв Мадзiнi, слiд зупинитися на одному з його манiфестiв стосовно потреби загальноєвропейської органiзацiї демократичних сил, з яким вiн виступив у той перiод. Публiкацiю манiфесту вiн приурочив до започаткування ним у Лондонi 1858 р. нового iталiйського часопису "Думка i дiя". В манiфестi аналiзувалися хiд i завдання визвольної боротьби в Iталiї та iнших країнах Європи. Констатуючи, що сили демократiї останнiм часом зросли, Мадзiнi разом з тим зазначав, що єдностi в їх рядах "ще не досягнуто", а дiї, до яких вдаються групи патрiотiв, мають iзольований характер. Вони виступають "на свiй власний страх i ризик, тiльки за свою власну батькiвщину, без розумiння загальної мети". Мадзiнi пiдкреслював, що корiння зла у вiдсутностi "органiзацiї i планiв", i як приклад наводив недавнi подiї у Грецiї, яка "кинулась у бiй; але вона не зрозумiла, що при наявностi союзу урядiв нiякий грецький нацiональний рух неможливий, [...] якщо еллiнський елемент не об'єднається зi слов'янсько-румунським елементом, що могло б зробити повстання закономiрним"⁵⁸ .

На думку Мадзiнi, повчальним для демократiв мають стати уроки 1848 -1849 pp., коли "ми повстали в десятках мiст в iм'я всього великого i святого. Свобода, солiдарнiсть, народ, союз, батькiвщина, Європа - все належало нам.

стр. 57

Пiзнiше, обманутi, пiддавшись якимсь пiдлим i злочинним чарам, ми дозволили цим рухам набути мiсцевого характеру.... Ми, що скинули Луї-Фiлiппа, повторили блюзнiрську фразу, яка резюмує його царювання: "Chacum pour soi, chacum chez soi" ["Кожен для себе, кожен у себе"]. Тому ми зазнали поразки. Невже цей гiркий досвiд нiчому не навчив нас? Невже ми досi не зрозумiли, що сила в єднаннi i тiльки в єднаннi. Мадзiнi робив особливий акцент на утвореннi "єдиної загальної органiзацiї, яка, вiдiграючи вирiшальну роль у сучасному, принесла б свої плоди у майбутньому". Манiфест торкався й прийдешнього, коли новi нацiї зрештою здобудуть свободу. В уявленнi iталiйського європеїста їх майбутнє - у складi цiлого людства. "Пiд людством, - зазначав вiн, - ми розумiємо об'єднання вiльних i рiвних нацiй на подвiйнiй основi - самостiйностi їх внутрiшнього розвитку i братерства з метою впорядкування мiжнародного життя та загального прогресу". Держави, що з'являться пiсля лiквiдацiї вiденської системи гноблення, мають "ґрунтуватися на спорiдненостi мови, традицiй, релiгiї", з урахуванням "географiчних умов i полiтичних особливостей кожної країни"⁵⁹ .

Кредо Мадзiнi служило дороговказом для таких дiячiв, як Джузеппе Гарiбальдi, який за подвиги в Європi i Америцi здобув iм'я "героя двох свiтiв". Ватажок бойових загонiв, вiн втiлював у життя гасло братерства народiв i на пiдтвердження своєї участi в боях за їхню свободу звертався з вiдозвами до спiввiтчизникiв та iноземцiв: "Я хочу, щоб Iталiя подала руку рабам усього свiту"⁶⁰ . Iз зброєю в руках вiн воював за незалежнiсть пiвденноамериканських республiк, органiзовував загони iталiйських волонтерiв на пiдтримку грецьких повстанцiв, а на схилi лiт поїхав у Францiю захищати її свободу вiд прусської навали⁶¹ . Коли 1863 р. в Польщi спалахнуло повстання, Гарiбальдi допомагав його учасникам i водночас звертався до iнших народiв Європи: "Не дайте згорiти оселi сусiда, якщо хочете, щоб i вам допомагали погасити вогонь, який поглинає ваш дiм"⁶² .

Та чи не найбiльшу славу принiс йому 1860-й рiк - переломний на шляху створення єдиної Iталiї. Очоливши "експедицiю тисячi", у пiдготовцi якої активну участь брав Мадзiнi, Гарiбальдi висадився в Сицилiї, звiдки почав свiй визвольний похiд по iталiйському Пiвдню, внаслiдок якого впав один з найреакцiйнiших в Європi режимiв - Королiвство обох Сицилiй.

Пропаганда спiльних цiлей народiв, яку багато рокiв наполегливо проводили Мадзiнi та його однодумцi, дала свої результати саме в перiод боротьби "тисячi". До гарiбальдiйського вiйська рушили сотнi i тисячi iноземних добровольцiв. Серед них були й сини України, iмена яких у своїй бiльшостi лишилися невiдомими. З огляду на це особливу цiннiсть становлять свiдчення одного з них - вихiдця зi Слобожанщини Левка Мечникова, який, захищаючи iталiйську свободу, зазнав важкого поранення у битвi пiд Неаполем. У своїх "Записках гарiбальдiйця", написаних по гарячих слiдах подiй, вiн вiдобразив високi поривання представникiв багатьох нацiональностей в армiї Гарiбальдi. "Молодi люди, - писав Мечников, - переважно вiйськовi, з усiх країн поспiшали туди (у Пiвденну Iталiю. - М.В.) тiльки заради честi битися пiд керiвництвом героя (Гарiбальдi) ... Тут були люди всiх нацiй, всiх верств"⁶³ .

Структуру нацiонального складу гарiбальдiйської армiї автор показував на прикладi дивiзiї пiд командуванням Тюрра, що "складалася з англiйського та пiшого угорського батальйонiв, з бригади Кастель-Пуччi, нiмецької роти та ескадрону угорських гусар"⁶⁴ . Серед гарiбальдiйцiв були також французи, араби, iспанцi, бельгiйцi, швейцарцi. Органiзацiєю шпиталiв займалася англiйка Уайт, палка прихильниця iдей Мадзiнi. "Виключно їй, - писав Мечников, - пораненi гарiбальдiйцi зобов'язанi тими небагатьма зручностями й опiкою"⁶⁵ .

стр. 58

Що ж до самого автора записок, то вiн у спiлкуваннi з iншими волонтерами репрезентував себе як "слов'янин", наводячи досить красномовну реплiку француза-гарiбальдiйця до свого товариша: "Ось поручик (звання Мечникова. - М.В.) [...]. Вiн iноземець, як i ми, i прийшов битися за Iталiю, тому що кожнiй добрiй людинi приємно воювати за добру справу"⁶⁶ .

Вiдтворюючи бойовий шлях самого Гарiбальдi, Мечников наголошував на його участi "в лавах мадзiнiєвих прихильникiв" ще з часiв "Молодої Iталiї". На завершення звiту про похiд на Пiвдень автор звертається до образу Мадзiнi - "цього чудового дiяча iталiйської незалежностi"⁶⁷ .

Джузеппе Мадзiнi помер 10 березня 1872 р. Лише кiлькома мiсяцями ранiше здiйснилася одна з його великих мрiй - постала єдина iталiйська держава зi столицею Римом, але не республiканська за устроєм, якою вiн хотiв бачити свою батькiвщину, а конституцiйно-монархiчна. Отже, на iталiйцiв i всiх європейцiв ще чекала тривала, сповнена драматизму боротьба за оновлення цiлого континенту. Змiнюючись, долаючи численнi труднощi й перепони, Європа рухалась у напрямi, який передбачав iталiйський мислитель. Те, що в серединi XIX ст. його полiтичнi опоненти вважали "фантазiями", набуло реальних рис у наступному столiттi - вiд розвалу iмперiй i появи нових нацiональних держав до будiвництва спiльного дому європейських народiв, прообразом якого сьогоднi є Європейський союз.

У данiй статтi розглянуто лише деякi аспекти спадщини Мадзiнi в галузi нацiонально-державних вiдносин. Опанування її колосального iнтелектуального потенцiалу - важлива наукова проблема, розробка якої вiдкриває можливостi осягнути в суперечливому перебiгу iсторичних подiй магiстральнi тенденцiї i особливостi європейського розвитку.

-----

¹ Mazzini G. Scritti editi ed inediti. Edizione nazionale (далi - Mazzini G. SEI). - Imola, 1906-1974. - Vol. 1-104.

² II mazzinianesimo nel mondo. A cura di G. Limiti. - Pisa, 1995-1996. - Vol. VI.

³ Mastellone S. Mazzini e la "Giovine ltalia"( 1831 -1834). - Pisa, 1960. - Vol.I - P. 235.

⁴ Le SOmaphore (Marseille). - 1831. - 7 juillet.

⁵ Mazzini G. SEI. - Vol.V. - P. 16.

⁶ Mazzini G. Note autobiografiche. - Firenze, 1944. - P. 25-26.

⁷ Mastellone S. - Vol.ll. - P.121-123.

⁸ Mazzini G. - Vol.V. - P. 161.

⁹ Ibid. Appendici. - Vol.I. - P.22.

¹⁰ Ibid. - Vol.ll. - P.82.

¹¹ Ibid. -Vol.ll. - P.87-125.

¹² Маццини Дж. Эстетика и критика. - М., 1976. - С.201.

¹³ Mazzini G. SEI. - Vol. II. - P. 52.

¹⁴ Mazzini G. SEI. - Vol. II. - P. 298.

¹⁵ Ibid. - Vol.ll. - P.76.

¹⁶ Ibid. - Vol.ll. - P.258, 265.

¹⁷ Ibid. - Vol.ll. - P.272, 273, 284.

¹⁸ Маццини Дж. Эстетика и критика. - С.187.

¹⁹ La Tribune. - 1833. - 19 dOcembre.

²⁰ Ibid. - 1834. - 5 fevrier; Mastellone S. Op. cit. - Vol. II. - P.198.

²¹ Невлер (Вилин) В.Е. Демократические силы в борьбе за объединение Италии, 1831-1860. - М., 1982. - С.105; Кирова К.Э. Жизнь Джузеппе Мадзини. - М., 1981. - С.39.

²² Mazzini G. SEI. - VoI.eV. - Р.6.

²³ Ibid. - Vol.IV. - P. 5, 6.

²⁴ Mazzini G. Note autobiografiche. - P. 146.

²⁵ Кирова К.Э. Назв, праця. - С.41; ЇЇ ж. Заговорщики и народ. - М., 1991. - С.12.

²⁶ Delia Peruta F. Mazzini є i rivoluzionari italiani. II "partito d'azione", 1830-1845. - Milano, 1974. - P. 161-219.

²⁷ Див.: Варварцев Н.Н. Украина в российско-итальянских общественных и культурных связях (первая половина XIX в.). - К., 1986. - С.52-63.

²⁸ Bettoni G. Mazzini e la Svizzera. - Pisa, 1995. - P. 171-177.

²⁹ Ibid. - P. 38.

³⁰ II mazzinianesimo nel mondo. - Vol.I. - P. 91, 92.

стр. 59

³¹ Mazzini G. SEI. Appendici. Epistolario. - Vol.I. - P.198.

³² Mazzini G. SEI. - Vol.VI. - P.312.

³³ Ibid. - Vol. XXXVI. - P. 5.

³⁴ Morelli E. L'lnghilterra di Mazzini. - Roma. 1965. - P. 92-93.

³⁵ Mazzini G. SEI. - Vol. XXXVI. - P.29.

³⁶ Ibid. - Vol. XXXIV. - P.309-328.

³⁷ Ibid. - Vol. XXXIV. - P.295, 298.

³⁸ Mazzini G. SEI. - Vol. XLVI. - P.93.

³⁹ Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 8. - С.296.

⁴⁰ The Morning advertiser (London). - 1855. - 23 march.

⁴¹ Ibid.

⁴² II mazzinianesimo nel mondo. - Vol.I. - P. 59.

⁴³ Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 28. - С.352.

⁴⁴ Фридрих Энгельс и его время. - М., 1990. - С.299.

⁴⁵ Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 11. - С.206.

⁴⁶ Фридрих Энгельс и его время. - С.305, 316.

⁴⁷ Mazzini G. SEI. - Vol. LIX. - P.15.

⁴⁸ Ibid.

⁴⁹ Ibid. - P. 16.

⁵⁰ Ibid. - P. 16, 17.

⁵¹ Ibid. - P. 18, 19-20.

⁵² Ibid. - P. 18, 31.

⁵³ Ibid. - P. 25.

⁵⁴ Ibid. - P. 32.

⁵⁵ Ibid. - P. 32, 33.

⁵⁶ Ibid. - P. 34, 35.

⁵⁷ Киевский телеграф. - 1859. - 29 августа, - N 18.

⁵⁸ Цит. за: Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 12. - С.562.

⁵⁹ Там же. - С. 562, 563.

⁶⁰ Garibaldi G. Scritti. - Bologna, 1935. - Vol.V. - P. 25.

⁶¹ La passo Garibaldi. Itenerari garibaldini nel mondo. - Roma, 2001.

⁶² Garibaldi G. Scritti. - Vol. V. - P. 185.

⁶³ Русский вестник (Москва). - 1861. - Сентябрь. - С.151; Ноябрь. - С.114.

⁶⁴ Там же. - Сентябрь. - С. 152.

⁶⁵ Там же. - Октябрь. - С.415.

⁶⁶ Там же. - Сентябрь. - С. 157.

⁶⁷ Там же. - Ноябрь. - С. 103, 124.

In the article, the struggle of G.Mazzini, the Italian liberation movement leader, for the West and Europe unification on the democratic values is being examined.

Permanent link to this publication: