Автор: Т. В. ЗАБОЛОТНА

У статтi проаналiзовано житлову проблему населення окупованого Києва як складову повсякденного буття. Викладено основнi положення законодавчих документiв окупацiйної влади щодо регулювання порядку використання та експлуатацiї житлового фонду й внесення плати. Порушується питання дiяльностi створеного при мiськiй управi житлового вiддiлу. Розглядається становище киян в початковий перiод вiйни, проблеми в облаштуваннi побуту.

Ще донедавна, дослiджуючи проблеми Другої свiтової вiйни, науковцi переважно зосереджували свою увагу на питаннях, пов'язаних iз баталiстикою, партизанським рухом, геноцидом, руйнацiями, знищенням та пограбуванням матерiальних цiнностей тощо. Людина з її повсякденними проблемами у воєнний час залишалася поза колом наукових iнтересiв вiтчизняних дослiдникiв, на вiдмiну вiд їхнiх iноземних колег, якi не iгнорували цi аспекти, уважаючи їх дуже важливими. Iз часом ситуацiя почала змiнюватися як у країнах СНД, так i в Українi. З'явилися окремi дослiдження проблем солдатського та партизанського побуту. Життя людей у тилу, евакуацiї, на окупованiй територiї також стали привертати увагу представникiв iсторичної науки. Утiм i дотепер усi складовi життя та побуту людей у страшнi днi воєнного лихолiття не дослiдженi повною мiрою. Це стосується й житлової проблеми, яка є невiд'ємною складовою життєвих запитiв людей, кардинально впливаючи на їх самопочуття.

Констатуючи брак наукових праць у згаданiй тематичнiй нiшi, треба визнати, що житлово-побутовi проблеми мешканцiв мiст, принаймнi фрагментарно, у

Заболотна Тетяна Володимирiвна - мол. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 158

контекстi iнших дослiджень уже одержали певне висвiтлення в радянськiй та вiтчизнянiй iсторичнiй лiтературi¹ . Однак спецiальної працi з радянського перiоду в цiлому й доби Другої свiтової вiйни зокрема дотепер не створено. Метою даної статтi є висвiтлення та аналiз проблем забезпечення житлом киян в умовах окупацiї, а також дiяльностi вiдповiдних адмiнiстративних установ у цьому процесi.

Перш, нiж розглядати згадане питання, варто наголосити, що й до вiйни радянськi люди не були "розбещенi" побутовими вигодами. Громадський транспорт, електро- й водопостачання, iншi комунальнi служби хоча й розвивалися в столицi України досить жваво й стабiльно, утiм їхнiй рiвень усе ж не вiдповiдав вимогам i не встигав за темпами як збiльшеного попиту промислових пiдприємств та органiзацiй, так i зростання кiлькостi населення*. Бракувало й фiнансування на цi важливi галузi життєдiяльностi суспiльства. Вiдтак, цi та iншi об'єктивнi й суб'єктивнi фактори спричинили складну ситуацiю в житловому секторi довоєнної столицi. Типовим було скупчене проживання людей у густонаселених квартирах, бараках, гуртожитках або некомфортабельному приватному секторi. Велика кiлькiсть громадян винаймала "кутки", використовувала пiд помешкання рiзноманiтнi, iнодi непристосованi примiщення. Лише незначна частина городян, яка мала певнi привiлеї, мешкала в окремих квартирах.

Вiйна внесла свої сумнi корективи у всi, без винятку, сфери життя пересiчних громадян. Вона зрушила з мiсця великi потоки людей. Мобiлiзованi на фронт, евакуйованi на схiд країни, кияни залишали своє житло й бiльшiсть речей. Руйнацiя будiвель, спричинена бойовими дiями та пожежами, не могла не позначитися на кiлькостi житла й призвела до його рiзкого скорочення.

Уже 19 вересня 1941 р., удершись до столицi України, гiтлерiвцi на свiй розсуд здiйснювали перерозподiл житлового фонду Києва. Вони почали пiдшукувати собi житло, обираючи для цього найкращi й найзатишнiшi куточки iсторичного центру мiста. Командування добiрних вiйськових частин, жандармерiя й iнша вiйськова знать зайняла район Липок, виселивши все цивiльне населення, за винятком швейцарiв i двiрникiв. Улаштовувалися й на Хрещатику та прилеглих вулицях, iнших центральних районах, де будинки вiдповiдали вимогам (комфорт, центральне опалення).

Повнiстю нiмцi заселили вулицi Єкатерининську (нинi - Липська), Левашiвську (нинi - Шовковична), Банкову, Виноградну, а вулицi Енгельса (нинi - Лютеранська), Круглоунiверситетську, Жовтневої революцiї (нинi - Iнститутська), Кiрова (нинi - Грушевського) та Урбановича (нинi - Суворова) - частково. Вищi нiмецькi чини (вiйськовi та цивiльнi) розташувалися також на Тимофiївськiй вул. (нинi - М. Коцюбинського) N 12, N 9, N 10. Залiзничний керiвний склад та охорона цього вiдомства розселилися в будинках по вул. Безакiвськiй (нинi - Комiнтерну). Усi уцiлiлi готелi мiста були заповненi високопоставленими нiмецькими вiйськовими чинами² . Нiмцi займали порожнi установи, квартири евакуйованих киян, вiдбираючи ключi у кербудiв та двiрникiв.

Для окупантiв центр мiста був зручним у всiх вiдношеннях (побутовому, транспортному, економiчному тощо). Тому гiтлерiвцi продовжили процес його "освоєння" й пiсля широкомасштабної пожежi, яка розпочалася внаслiдок вибухiв 24 вересня 1941 р., виселивши киян iз уцiлiлих кварталiв та вулиць, розташували там свої приватнi помешкання, установи й вiйськово-адмiнiстративний апарат.

Вибухи та пожежi повнiстю знищили та завдали значної шкоди багатоповерховим густозаселеним житловим та адмiнiстративним будiвлям у центрi столицi. Першим злетiв у повiтря кiнотеатр на розi вул. Прорiзної та Хрещатика.

* Кiлькiсть населення у Києвi зросла з 518 тис. осiб у 1914 р. до 890 тис. у 1941 р.

стр. 159

Потiм почалися вибухи в iнших будинках центральної магiстралi мiста. Через невеличкий промiжок часу перетворився на купу цегли мiський поштамт, а далi - т. зв. будинок Гiнзбурга по вул. Iнститутськiй (нинi на цьому мiсцi - готель "Україна"), "Гранд-готель" та iн. споруди. Поступово будинок за будинком вибухав Хрещатик, залишаючи пiд уламками будiвель не стiльки окупантiв, скiльки пересiчних киян.

Спроби гiтлерiвцiв загасити пожежi в центрi Києва не дали помiтних результатiв. Намагаючись локалiзувати вогонь, який перекидався на сусiднi будiвлi й загрожував набути великих масштабiв, нiмцi почали пiдривати будинки на прилеглих'до Хрещатика вулицях.

Через пожежi й вибухи згорiли й були зруйнованi всi будiвлi на територiї, обмеженiй вулицями: Хрещатик - непарний бiк (вiд буд. N 5 до Бессарабки, парний бiк - вiд Думської (нинi - Незалежностi) пл. до Фундуклеївської (нинi - Б. Хмельницького), Iнститутська - весь парний бiк до вул. Ольгинської, Ольгинська - весь непарний бiк, площа з театром iм. I. Франка (театр залишився цiлим), вул. Миколаївська (нинi - Архiтектора Городецького), Мерiнгiвська (нинi - М. Заньковецької) та Нова (нинi - Станiславського) повнiстю; Лютеранська - вiд Хрещатика до Сулимiвки* - повнiстю; Прорiзна - вiд Хрещатика до Михайлiвського провулку - повнiстю; Пушкiнська - вiд Прорiзної до Фундуклеївською - повнiстю; Музичний провулок - весь; Фундуклеївська - вiд Хрещатика до Пушкiнської - весь парний бiк. Забудова всерединi цих кварталiв так само згорiла повнiстю³ .

Унаслiдок пожеж було знищено 600 будинкiв (загальною площею 1,764 тис. м² , з неї житлової площi - 338 тис. м² , нежитлових примiщень - 756 тис. м² , пiдвалiв - 380 тис. м² ). У будiвлях, розташованих поряд iз зруйнованими, теж були значнi пошкодження, зокрема водогону, каналiзацiї, системи опалення, лiнiй електропередач, лiфтiв, а найбiльше - особистого майна громадян.

Мешканцi житлових будинкiв, яким пощастило уцiлiти, одразу пiсля вибухiв почали тiкати часто-густо без речей, iнодi з невеличкими клумаками, до садiв над Днiпром i Золотоворiтського саду, Володимирської гiрки та iнших безпечних мiсць. Киян також силомiць виганяли iз навколишнiх будинкiв нiмцi й протягом двох тижнiв не дозволяли повертатися до їхнiх помешкань. Бiльшiсть iз тих, чия квартира в центрi залишилася неушкодженою, через короткий час окупанти все ж виселили остаточно, створивши там особливу зону, куди городянам суворо заборонялося з'являтися за будь-яких обставин. Порушення такого розпорядження тягло за собою покарання - розстрiл. На багатьох будинках були вивiшенi оголошення: "Реквiзується для нiмецького вiйська. Вхiд забороняється".

Саму процедуру виселення киян iз квартир добре пам'ятає З. Петрова, якiй на початок вiйни було 17 рокiв. Вона з батьками мешкала в 3-поверховому будинку на Михайлiвськiй площi поряд iз гiмназiєю. Вiд початку пожеж на Хрещатику прилеглими до нього вулицями їздила нiмецька машина й гiтлерiвець у рупор оголошував про необхiднiсть термiнового виселення мешканцiв. Це дало змогу узяти хоч якийсь мiнiмум речей... Була глибока нiч. Звiдусiль iшли кияни (жiнки, дiти, чоловiки), тягнучи клунки з речами. Певний час Зiнаїда з батьками та 5-рiчною племiнницею поневiрялися мiстом, а потiм батько знайшов порожню 1-кiмнатну квартиру без меблiв та речей⁴ .

Професор Київського лiсогосподарського iнституту I. Житов, який мешкав за адресою вул. Енгельса, 21-а, кв. 1, свiдчив: "Українець не мав чiтко закрiпленого за ним помешкання. У будь-який час його могли виселити пiд тим

* Сулимiвка - будiвля, пам'ятка архiтектури 30-х рр. XIX ст., розташована на вул. Лютеранськiй, 16.

стр. 160

чи iншим приводом. Особисто я та ще 19 мешканцiв нашого будинку пiдлягали виселенню без надання квартир i засобiв для переїзду"⁵ .

Отже, у першi днi окупацiї столицi України ситуацiя з житлом для городян складалася не найкращим чином. Найбiльше лиха зазнали мешканцi центральної частини мiста. Люди залишилися без теплих речей, без даху над головою, а незабаром - морози. Легше було тим, у кого в Києвi чи в передмiстi були родичi, близькi знайомi, якi могли надати притулок хоча б на якийсь час. Та, на жаль, не всiм пощастило. I переважна бiльшiсть киян, утративши житло, змушена була тинятися вулицями, парками та скверами мiста, шукаючи якогось притулку для себе та для своїх дiтей. Iнколи вони вiдшуковували залишенi квартири й самочинно їх займали (як це було у випадку З. Петрової), домовляючись iз кербудами та двiрниками.

Хоча в багатьох киян їхнi помешкання залишилися майже неушкодженими, але жити в них стало важче через побутовi незручностi. У багатьох будинках вибуховою хвилею повибивало шибки, а скло на той час стало на вагу золота. Не було свiтла, води. Iнколи воду доводилося носити з криницi, яка розташовувалася за декiлька кiлометрiв вiд будинку, часто - єдина на район. Люди вишиковувалися в черги, стояли по 2 - 3 год., намагаючись набрати води й донести її без утрат. Такi ж проблеми були й з освiтленням. Пересiчним киянам користування електрикою заборонялося, за порушення наказу загрожував розстрiл. Якщо патрулi помiчали джерела свiтла, вони без попередження вiдкривали вогонь по вiкнах.

Киянка I. Хорошунова, яка пережила всi жахи окупацiї, згадувала про побутовi й житловi проблеми того часу: "...убоге освiтлення - гасова лампа, але ми не маємо права скаржитися, в iнших тiльки каганцi. У багатьох же немає й таких. Темно, холодно. Увесь час хочеться спати"⁶ . А вже 13 сiчня 1942 р. вона записала у свiй нотатник, що свiтло вiдключили навiть у тих поодиноких квартирах, де воно було за спецiальними протекцiями й дозволами. У листопадi 1941 р. постала нова проблема: опалювальна система вже не дiяла зовсiм. У квартирах було так холодно, що стiни вкривалися памороззю. Люди грiлися, чим могли. Дехто сам складав у квартирi опалювальнi плити, ставили буржуйки, виводячи димохiд у вiкно чи просто в стiну. Тривалий час кияни використовували замiсть дров обгорiлi балки, перекриття iз зруйнованих будинкiв центральної частини мiста. Та не всi могли тягти на плечах важкi колоди, тому палили меблi, книги, папери тощо. Утiм й це кардинально становища не змiнювало. Холод проймав людей до кiсток, до нього додавався голод та iншi негаразди.

Непридатнiсть для проживання житла доповнювалась, як свiдчать численнi документи, низкою побутових незручностей у примiщеннях - вiдсутнiстю лiжок, постiльної бiлизни, матрацiв, меблiв тощо.

У приватному секторi, особливо на околицях Києва, де точилися бої, житловий фонд знаходився також не в кращому становищi. Зруйнованi внаслiдок вибухiв, пожеж, бомбардувань житловi будинки були непридатнi для проживання. Тож люди мешкали в господарських примiщеннях, хлiвах, рили землянки, якi одночасно слугували й укриттям вiд бомбардування, i схованкою для речей. Кияни не мали належних коштiв для ремонту будiвель, а тому доводилось жити в помешканнях, якi аж нiяк не нагадували довоєннi оселi.

Побутових негараздiв окупанти намагалися не помiчати, але вони не забули про стягнення з населення квартплати за проживання в напiвзруйнованих, неопалюваних квартирах. Досить показовим у цьому планi є лист вiд 3 жовтня 1941 р., надiсланий на iм'я голови мiської управи О. Оглоблина киянином похилого вiку Л. Лiчковим, який мешкав на бул. Шевченка, 36, кв. 9, де порушувалися житловi проблеми киян i, серед iншого, квартплати. Автор листа цiлком слушно зауважував, що "в мешканцiв при вiдсутностi заробiткiв нема

стр. 161

чим платити"⁷ . Проте мiська влада не звертала увагу на об'єктивнi обставини й з часом запровадила твердий тариф у розмiрi 1 руб. 32 коп. за м² i 4 руб. iз кожного члена сiм'ї за комунальнi послуги. Квартплата вносилася радянськими грошима в банки⁸ . До тих, хто не сплачував належної суми, застосовувалися каральнi заходи. Так, 15 квiтня 1942 р. голова м. Києва Л. Форостiвський, що обiйняв цю посаду пiсля наступника О. Оглоблина В. Багазiя, ухвалив постанову N 71 "Про затвердження iнструкцiї про виселення наймачiв, якi не сплатили платежiв за житловi й нежитловi примiщення", згiдно з нею виселяли всiх, хто мешкав у квартирi, оплата за яку не вносилась протягом 2 мiсяцiв⁹ . Окрiм того, система оподаткування, запроваджена новою владою, передбачала стягнення з громадян поряд iз iншими податками та зборами: iз власникiв будинкiв податок iз будiвель в розмiрi 1% страхової оцiнки, а решта - сплачувала житловий податок залежно вiд категорiї житла, яка визначалася з урахуванням його якостi та мiсця розташування.

Повертаючись до подiй перших днiв окупацiї столицi України та концептуальної полiтики гiтлерiвцiв i мiсцевої адмiнiстрацiї у сферi житлозабезпечення киян, варто зауважити, що ставлення представникiв "нової влади" до цього питання рiзнилося, змiнюючись пiд впливом подiй.

Так, уже невдовзi пiсля вибухiв та пожеж у центрi Києва кричущi проблеми великої кiлькостi людей, якi опинилися просто неба, змусили мiську управу здiйснити низку крокiв досить гуманного характеру.

28 вересня 1941 р. мiська управа звернулася через газету "Українське слово" до населення, яке за тих чи iнших обставин утратило житло, i запропонувала займати вiльнi квартири самостiйно, попередивши про це двiрникiв. Це дозволялося робити лише в тих районах, де компактно не мешкали гiтлерiвцi й куди вхiд киян не був заборонений пiд загрозою розстрiлу.

Для погорiльцiв встановлювався окремий порядок надання житла. їм потрiбно було отримати довiдку в будинкоуправлiннi про те, що вони дiйсно проживали в будинках, якi згорiли, i при цьому надати пiдтвердження двох-трьох мешканцiв, що ранiше проживали по сусiдству¹⁰ .

Д. Гуменна у своїй книзi "Хрещатий Яр", цiлковито присвяченiй подiям в окупованiй столицi України, згадуючи поневiряння, пов'язанi iз отриманням житла в днi окупацiї, серед iншого зауважувала, що незважаючи на зовнi привабливi пропозицiї вiд мiської влади, цей процес набув хаотичного характеру. Бiля нашвидкуруч зорганiзованих районних управ уже наприкiнцi вересня - на початку жовтня 1941 р. стояли черги з погорiльцiв та тих киян, яких силомiць виселяли з уподобаних нiмцями будинкiв.

Самi черги, пiдкреслює Д. Гуменна, були строкатi за своїм якiсним складом. Були в них i спритники, що вже дiстали по два-три помешкання. Траплялися й мародери, якi, скориставшись бiдою, тимчасовим безладдям i приспаною пильнiстю мiсцевої влади та нiмцiв, отримавши "ордери", ходили порожнiми квартирами, забирали все найкраще, що там знаходили, вивозили на село, де також мали житло. Украдене майно вони залишали собi, розпродували чи обмiнювали на продукти¹¹ .

Утiм, така ситуацiя iз розподiлом житла у столицi довго тривати не могла. "Лад" дуже швидко навели нiмцi, установивши суворий контроль не лише за населенням, але й за житловим фондом, позаяк i перше, i друге було ланками одного ланцюга в межах загальної полiтики забезпечення окупацiйного порядку й виявлення осiб, що йому загрожували.

Комендант мiста генерал-майор Ебергард, скасувавши наприкiнцi вересня попереднi накази органiв мiсцевого управлiння, припинив практику самочинного зайняття киянами вiльних квартир i наказав кербудам негайно зачинити такi помешкання, повiдомивши про них у районнi управи протягом 5-ти днiв пiсля ого-

стр. 162

лошення наказу. Щодо зайнятих квартир, слiд було надати iнформацiю, чи мають їх мешканцi дозвiл мiського житлового вiддiлу на проживання, чи вселилися до них самочинно. "Непослухи" припису коменданта мiста суворо каралися.

17 жовтня 1941 р. мiська управа, у свою чергу, ухвалила постанову "Про впорядкування житлового фонду м. Києва, переобрання керуючих будинками та заборону обмiну квартирами", за якою кербуди та домовласники зобов'язувалися скласти довiдки про вiльнi примiщення в пiдпорядкованих їм будинках i подати їх до 25 жовтня в мiську управу за зразком: а) назва вулицi; б) номер будинку; в) поверх та номер квартири; г) кiлькiсть кiмнат та їх площа в м² ; г) комунальнi зручностi (опалення, ванна, санвузол); д) кому ранiше належало помешкання (прiзвище, нацiональнiсть, партiйнiсть). Утiм, серед цих пунктiв вiдсутнiй був той, який фiксував би стан тiєї чи iншої квартири, що на той час було досить важливим показником для характеристики житла. Отже, облiк житлового фонду здiйснювався за кiлькiсними ознаками, i аж нiяк не якiсними.

Особливий iнтерес для окупацiйної влади становили квартири, де ранiше проживали євреї. Тому вiдомостi про їхнi помешкання в загальних звiтах подавалися виокремлено за такою формою¹² :

У п. 3 названої вище постанови мiської управи вiдзначалося, що киянам, якi мали житлову площу, категорично заборонялося самовiльно перемiщатися мiстом iз однiєї квартири в iншу без вiдповiдного дозволу райжитловiддiлу. Останнiм наказувалося подбати про те, щоб квартири та окремi примiщення в них надавалися виключно тим, "хто мав у них гостру потребу". До того ж, щоб визначити цю потребу, працiвники установи повиннi були обстежити житловi умови прохача та скласти про це акт¹³ . Проте тривалий час ця постанова практично не мала чинностi, оскiльки мало хто сподiвався на допомогу новоутворених органiв влади, покладаючись лише на себе. Мiський голова В. Багазiй, заступивши 29 жовтня 1941 р. на посаду, пiдтримав систему контролю в розподiлi житла, впроваджувану гiтлерiвцями, та в груднi 1941 р. оголосив про взяття на облiк залишеного мешканцями мiста житла та майна¹⁴ , вiдновивши таким чином попереднiй порядок надання квартир киянам та позбавивши їх надiй на швидке задоволення потреб у цьому напрямку. А 11 квiтня 1942 р. з'явилося розпорядження голови м. Києва Л. Форостiвського за N 35 "Про припинення видачi дозволiв на житловi примiщення до повного впорядкування житла". Кербудам заборонялося самовiльно переселяти мешканцiв у своєму будинку з однiєї квартири в iншу. Вимагалося протягом 2-х тижнiв здiйснити остаточний облiк вiльної житлової площi¹⁵ . Таким чином, зрозумiло, що спроби хоч якось визначити обсяги вiльної житлоплощi та лiквiдувати повсюднi явища самочинного захоплення помешкань тривалий час залишалися на паперi. Тому це до певної мiри дало киянам змогу вiднайти хоч якесь житло, яке часто вдавалося вiдстояти до кiнця окупацiї.

Аналiзуючи полiтику окупацiйної влади в питаннях облiку та розподiлу житла в столицi України, варто пiдкреслити, що окремi категорiї цивiльних осiб та фахiвцi певного профiлю користувалися перевагами в отриманнi квартир. Так, кращi квартири надавалися функцiонерам окупацiйної адмiнiстрацiї, або бронювалися мiсцевою владою для спецiалiстiв чи посадових осiб, якi приїжджали за викликом у Київ. Окремо розглядалося питання з надання житла, наприклад, лiкарям, на яких був особливий попит пiд час вiйни. У розпорядженнi мiського голови Л. Форостiвського за N 236 вiд 31 серпня 1942 р. вiдзначалося, що слiд уникати неконтррльованого переселення лiкарiв iз мiста чи в районах мiста, а тому за згодою генералкомiсарiату за вiддiлом охорони

стр. 163

здоров'я закрiплювався буд. 17/2 на розi вулиць Житомирської та Стрiлецької. Керiвництву вiддiлу охорони здоров'я надавалося право виселяти iз зазначеного будинку осiб, якi змiнювали мiсце роботи й не працювали в медичних установах, пiдпорядкованих мiськiй управi¹⁶ . Згiдно з аналогiчним розпорядженням щодо житлового забезпечення працiвникiв охорони здоров'я N 275 вiд 28 вересня 1942 р. однойменному вiддiлу передали буд. 49 по вул. Вел. Василькiвськiй на тих самих умовах¹⁷ .

Професiйним дiячам, спецiально запрошеним окупацiйною владою для роботи в мiстi, пропонували квартири в елiтних будинках центральної частини мiста з усiма вигодами, якi iснували в умовах воєнного часу. Так, вiдомий письменник Андрiй Любченко, який на початку окупацiї мешкав у Харковi, а 1942 р. переїхав до Києва на запрошення газети "Нове українське слово", отримав охайну та затишну 2-кiмнатну квартиру в Шевченкiвському районi¹⁸ . Особлива перевага надавалася iнженерам та iншим спецiалiстам технiчного профiлю, в яких мiська влада була зацiкавлена, оскiльки їх можна було залучити до вiдбудови та функцiонування пiдприємств мiста.

Дотримання неухильного виконання наказiв нiмецької влади та органiв мiсцевої влади у сферi житлового господарства, як i суворого облiку населення, що мешкало в певних будинках, покладалося на кербудiв та двiрникiв, якi в днi окупацiї столицi України стали здебiльшого надiйними помiчниками режиму. Вони, до речi, вiдiграли не останню роль у складаннi спискiв євреїв та виявленнi родичiв осiб, що становили небезпеку для окупантiв.

Окрiм кербудiв та двiрникiв, за порядок у житлових примiщеннях вiдповiдали також сторожi, якi стежили за тим, щоб ворота будинкiв протягом усiєї ночi були замкненi. Пiд час окупацiї на цих посадах працювали люди рiзної квалiфiкацiї - вiд чорнороба до iнженера та професора. Треба зауважити, що кияни охоче йшли на таку роботу, оскiльки за кожного мешканця будинку вони отримували фiксовану платню на мiсяць i їх не залучали до iнших робiт, а, головне, не забирали до Нiмеччини.

У цiлому ж питаннями контролю за житловим фондом столицi та iншими не менш важливими аспектами його функцiонування мав займатися спецiально створений при мiськiй управi житловий вiддiл. Одним iз першочергових завдань цього структурного пiдроздiлу було здiйснення облiку житлового фонду та всiх вiльних квартир, якi через райвiддiли розподiлялися серед населення, що залишилося без житла внаслiдок пожеж, вибухiв та iнших обставин за спецiальними приписами окупацiйної влади. Поряд iз вирiшенням рiзноманiтних проблем житлово-комунального характеру, ця органiзацiя виконувала й iншi функцiї, зокрема здiйснювала прописку та реєстрацiю населення, встановлювала порядок розподiлу житла та вiдповiдальнiсть за його порушення.

За погодженням iз нiмецьким комiсарiатом та головою мiста житловий вiддiл визначав полiтику в галузi надання житла, встановлював тарифи на комунальнi послуги, а його пiдроздiли на мiсцях впроваджували зазначенi положення на районному рiвнi. У першi тижнi функцiонування цих вiддiлiв, їх дiяльнiсть зосереджувалася переважно на розглядi та задоволеннi заяв про змiну житлової площi пiсля вибухiв та пожеж. Згодом почалося утворення пiдвiддiлiв, якi вже розгортали планомiрну роботу.

У вереснi-жовтнi 1942 р. житловий вiддiл мiської управи розташовувався на бул. Шевченка, бiля "євбазу"¹⁹ (єврейського базару - Т. З.). До кiнця жовтня 1941 р. установа чотири рази змiнила мiсце дислокацiї, переїхавши з Андрiївського узвозу на Обсерваторну, звiдти на Новопавлiвську (нинi - Ю. Коцюбинського), а потiм на Житомирську (нинi - Вел. Житомирська). Про повсякденну роботу цiєї установи згадує киянка I. Хорошунова: "...входять у неї без пропускiв, тому там черги й тиснява, як за хлiбом. Хоча було оголошено,

стр. 164

що припинено видачу ордерiв на якi-небудь квартири, їх все рiвно видають... У мiстi маса порожнiх квартир, а ордерiв простим смертним одержати неможливо"²⁰ . Пересiчним киянам давали погане житло - вологi, бруднi, з вибитими шибками квартири. Той, хто давав хабара, мiг сподiватися на щось краще. Проте не завжди. Матерiальне стимулювання посадовцiв, якi розподiляли житло, необхiдно було пiдкрiплювати потрiбними зв'язками.

Часто-густо спiвробiтники житлових вiддiлiв, користуючись своїми повноваженнями й за допомогою двiрникiв та кербудiв удавалися до зловживань, особливо щодо бездоглядних квартир. Посадовi особи, якi займалися розподiлом житла, привласнювали чужi квартири в кращих будинках, забирали з iнших помешкань дорогi меблi, надавали квартири родичам або й незнайомим людям за хабар. Тому iснував спецiальний наказ, виданий 28 липня 1942 р., згiдно з яким необхiдно було перiодично здiйснювати перевiрку дiяльностi житлових вiддiлiв. Наприклад, пiд час перевiрки житлового вiддiлу Залiзничного району (нинi - Солом'янський), проведеної контрольно-iнспекцiйним вiддiлом мiської управи, було виявлено низку зловживань iз боку керiвника цього вiддiлу Авраменка. Останнiй у власних iнтересах порушив порядок заселення житлоплощi, безпiдставно переселивши мешканцiв iз 6-кiмнатної квартири в будинку N 79 на вул. Тарасiвськiй та сам зайняв її, вiдремонтувавши помешкання коштом житлового вiддiлу. Проте в житлових управах працювали й добросовiснi люди, якi намагалися допомогти нужденним, при зверненнi киян здiйснюючи обстеження їхнiх житлових умов, згiдно з iснуючим порядком, i надавали квартиру з районного фонду.

За сприяння мiського та районних житлових вiддiлiв створювалися також сиротинцi та дитячi будинки, якi приймали не лише безпритульних i бездоглядних дiтей-сирiт, але й тих, хто мав батькiв. Про це згадує Д. Малаков, який певний час перебував у дитбудинку на Солом'янцi, органiзованому Є. Бурмистровою, де дiтей рятували вiд голоду й намагалися будь-що вiдволiкти їхню увагу вiд вiйни²¹ . Але дитбудинки не могли забезпечити життя дiтей навiть на мiнiмальному рiвнi. Певним чином у цiй ситуацiї намагалися зарадити Український Червоний Хрест та Комiтет взаємодопомоги - органiзацiї, створенi українськими самостiйниками. Вони виявляли найбiльш нужденнi категорiї людей та надавали їм допомогу речами, продуктами, iнколи грошима, сприяли в отриманнi житлової площi.

Iз викладеного зрозумiло, що житловий вiддiл мiської управи вiдiгравав важливу роль у життi пересiчних киян, виконував низку функцiй, iнколи зовсiм не характерних для нього. Вiдповiдно до цього будувалася його структура. Вiн складався з 9 секцiй: охорони та розподiлу житлового й нежитлового фонду, контролю за бездоглядним майном, юридичної, фiнансово-планової, постачання цiєї органiзацiї, iнженерно-технiчної, та як окремих одиниць - бюро iнвентаризацiї, експлуатацiйної групи й контори сажотрусiв.

Секцiя охорони та розподiлу житлового та нежитлового фонду розпочала роботу згiдно з iснуючими документами 20 вересня 1941 р. Проте, швидше за все, ця дата є досить сумнiвною, адже саме в цих числах була сформована, власне, мiська управа. На дану структуру покладалися такi функцiї: охорона житлового та нежитлового фонду м. Києва (будинкiв, контор, торгово-складських примiщень, гаражiв тощо). Вона мала здiйснювати нагляд за використанням житла згiдно з призначенням, утриманням його в належному станi, проведенням облiку, експлуатацiєю житлофонду шляхом здачi в орендне користування. Утiм, аналiз у тiй чи iншiй секцiях житлового вiддiлу реальної ситуацiї з житлом дозволяє дiйти висновку, що задекларованi на паперi обов'язки та напрямки роботи зазначених структур не завжди вдавалося реалiзувати. Функцiї, визначенi саме для пiдроздiлу охорони та розподiлу житлового й нежитлового фон-

стр. 165

ду дублювалася iншими секцiями житлових вiддiлiв мiста чи районiв. Це викликало плутанину, а iнколи й конфлiктнi ситуацiї. Мали мiсце випадки, коли на одне й те ж примiщення претендували двi особи, одна з яких одержувала ордер в райжитловiддiлi, а друга - у мiськжитловiддiлi, що свiдчить про вiдсутнiсть координацiї та належного розподiлу сфер впливу мiж пiдроздiлами схожих напрямкiв дiяльностi.

Заяви вiд населення на видачу ордерiв на житловi примiщення до початку прописки приймали та розглядали, головним чином, райжитловiддiли, якi пiсля позачергового забезпечення примiщеннями нiмецьких органiзацiй та установ управи, у першу чергу задовольняли прохання певних категорiй киян - погорiльцiв, адмiнiстративно виселених радянською владою в передвоєннi роки, мешканцiв вологих та пiдвальних примiщень, родин iз недостатньою житлоплощею тощо. Першим двом категорiям житло надавалося на пiдставi вiдповiдних довiдок, рештi, як правило, пiсля обстеження на мiсцях.

Оренда примiщень нежитлового фонду оформлялася в секцiї охорони та розподiлу житлового й нежитлового фонду шляхом видачi тимчасових дозволiв. Безпосереднє видiлення примiщень iз наявним у них майном на охорону (за умови, що орендар охоронятиме його - Т. З.) орендаревi та стягнення плати здiйснювали райжитловiддiли. Iснувала велика заборгованiсть iз орендної плати. Наприклад, по Шевченкiвському району - 76%, по Богданiвському - 55% (лише по двох районах - близько 300 тис. крб.²² ).

Усього на 31 березня 1942 р. 42 408 киян отримали ордери на житловi примiщення загальною кiлькiстю кiмнат 63432. Найбiльше таких ордерiв видано в Подiльському районi (9685 на 15360 кiмнат), хоча найбiльший державний житловий фонд був у Шевченкiвському районi (539631 м² ), але ордерiв тут було видано в 4 рази менше²³ . Таким чином, як i за радянської влади, найбiльш густозаселеним залишалися Подiльський та Печерський райони.

Аналiзуючи стан житлового фонду та його розподiл, варто звернути увагу й на цiлком очевиднi прiоритети в цiй сферi окупацiйної верхiвки, про що вже йшлося вище. Цiкавими видаються данi про наявнiсть вiдомчих будинкiв по районах та про будинки, захопленi нiмецьким командуванням²⁴ :

Як видно з таблицi, гiтлерiвцi надавали перевагу тим же районам, що й номенклатура радянської України та керiвництво республiканського НКВС, заселяючи переважно саме вiдомчi будинки, оскiльки вони перебували в кращому станi (особливо яскраво ця тенденцiя проявилась у Шевченкiвському районi). У квартирах були досконалi ремонти, зручне планування, наявнi каналiзацiї, водогiн та центральне опалення тощо.

Водночас секцiя охорони та розподiлу житлового й нежитлового фонду була завалена листами вiд пересiчних громадян, якi прагнули полiпшити свої жит-

стр. 166

ловi умови. Переважно кияни претендували на житло, де ранiше мешкали єврейськi родини, яке з вiдомих причин спорожнiло. Так, громадянин В. Пауль 7 жовтня 1941 р. звернувся до керiвника мiського житлового вiддiлу iз таким листом: "У зв'язку з тим, що весь час проживаю в Києвi за адресою Брест-Литовське шосе (нинi - пр-т Перемоги), 19/6 у поганих умовах, у низькiй мокрiй хатi, нема свiтла, у додаток вiд вибухiв похилилася на один бiк, ... звертаюсь до Вас iз великим проханням не вiдмовити в цьому й дати можливiсть зайняти краще помешкання N 3 жидiвки Звенярської"²⁵ . Iнколи людям щастило, i їхнi звернення задовольнялися без застережень. Аналогiчнi клопотання надходили й вiд установ. Так, комендант Київського району охоронної полiцiї 29 листопада 1941 р. надiслав лист до житлового вiддiлу з проханням видати ордер на будинок фахiвцiв (Брест-Литовське шосе, 78) для їхнього спiвробiтника В. Левчука, що мешкав по Кривому провулку, 8/7 в аварiйному буднику. Ордер на двi кiмнати йому видали вже 9 грудня 1941 р.²⁶ Але спогади очевидцiв тих подiй переконують у тому, що швидке вирiшення такого питання було великою рiдкiстю, тому цiлком слушним є припущення, що все це могло статися лише завдяки особистим контактам iз тими спiвробiтниками, якi здiйснювали розподiл житла.

Роботу в напрямку виконання вимог нiмецького командування в сферi контролю за безгосподарчим майном здiйснювала спецiальна секцiя, утворена 29 грудня 1941 р. за постановою мiської управи N 284. До її компетенцiї належав також контроль районних житлових управ щодо впорядкування облiку, перевiрки правильностi реалiзацiї, охорони майна тощо. Одним iз головних її завдань було виявлення та iнвентаризацiя бездоглядного майна. До останнього належало все, що залишалося у квартирах, де вже нiхто не жив. Такi помешкання були порожнiми з рiзних причин. Так, досить багато квартир iз пристойним умеблюванням, дорогими картинами й посудом, великими книгозбiрнями, iншими цiнними речами належали знищеним у Бабиному Яру євреям; iншi будинки чи квартири - евакуйованим киянам. Окремi помешкання залишили особи, якi вибули на села в пошуках кращого життя. Майно зi згаданих безгосподарчих квартир, особливо з центру мiста, стало об'єктом полювання для мiських злодiїв, якi зламували замки, забирали все найкраще, вантажили на вiзки й вивозили, а потiм здавали на базари, де його й розпродували. 5 березня 1942 р. Л. Форостiвський видав розпорядження N 2, яким заборонив продаж та безкоштовну передачу безгосподарського майна, "яке ранiше належало комунiстам, жидам, комiсарам та iншим втiкачам iз м. Києва"²⁷ . Вiдтодi в цьому напрямку посилився контроль. Майно забирали тепер уже працiвники житлових управ i звозили його на спецiальнi склади, а згодом продавали або роздавали за накладними, виданими мiськими чи районними житловими управами. Нiмцi ретельно через своїх українських помiчникiв збирали меблi з квартир евакуйованих на схiд радянських громадян. Ходили цiлi "хороводи" iнспекторiв.

Безгосподарче майно, меблi й навiть бiлизну подiлили на чотири гатунки. Речi I-ої та II-ої категорiї вивозили в Нiмеччину (для цього була створена спецiальна фiрма), III-ої - пропонували для забезпечення потреб управ та їх працiвникiв i частково за грошi населенню, а вже IV-ої категорiї, тобто весь непотрiб, - продавали, в окремих випадках видавали, якщо на те було розпорядження керiвникiв житлових вiддiлiв, киянам.

Нiмцям вiддавали речi безкоштовно, але крiм них мали доступ до такого майна й тi, хто його розподiляв, яким воно теж дiставалося задарма. У декого воно осiдало вдома, але бiльшiсть розпродувала через торгiвельну мережу*.

* У 1942 р. пожвавилася приватна торгiвля. Iнспектори мiського житлового вiддiлу виявили 68 випадкiв приховування спiвробiтниками районних житлових вiддiлiв бездоглядного майна, яке не було на облiку (ДАКО. - Ф. -Р. - Оп. 7. - Спр. 3. - Арк. 12 зв.)

стр. 167

Вищi чини окупацiйної влади переправляли у "фатерлянд" усе награбоване майно: меблi, посуд, хутро, бiлизну, взуття. Особливо їм потрiбнi були теплi речi²⁸ . Вивезенням меблiв займалися протягом усiєї окупацiї й особливо в останнi мiсяцi перебування в мiстi. Приблизно в серединi жовтня 1943 р., коли бiльшiсть киян виселили iз "забороненої зони", яка за своїми розмiрами була значно бiльшою, нiж та, що була створена на початку окупацiї, нiмцi ходили квартирами, дворами, сараями, розривали ями й витягували речi, якi мешканцi мiста позаховували перед залишенням своїх осель. Наприкiнцi жовтня того ж року була створена спецiалiзована контора iз сортування таких речей, але iз зрозумiлих причин вона не встигла розгорнути свою дiяльнiсть²⁹ .

Та не лише порожнi квартирi й цiннi речi ставали об'єктом пильної уваги "поцiновувачiв" раритетiв. Не гребували новi господарi й майном, яке перебувало в обжитих квартирах. Цiкавий факт, що новi меблi й речi належало вилучати в мешканцiв столицi України пiд тим приводом, що вони занадто гарнi для пересiчних киян, тож їх треба вiддати визволителям "вiд жидо-бiльшовицького ярма". Пiд цiєю маркою працiвники житлових вiддiлiв та їхнi помiчники вилучали все найкраще, на свiй розсуд, iнколи залишаючи сiм'ю без найнеобхiднiших речей: столiв, стiльцiв, лiжок, одягу, взуття, пропонуючи їм взамiн щось набагато гiрше й до того ж за грошi, або ж узагалi нiчого не пояснюючи й не зважаючи на вмовляння господарiв реквiзували все. Так, учителька з великим педагогiчним стажем, яка мешкала в Богданiвському районi столицi зi своїми 6-ма сестрами, скаржилася в мiський житловий вiддiл, що до неї прийшли працiвники однойменного районного вiддiлу й окрiм меблiв I-го та II-го гатунку забрали все, навiть розiрванi штори³⁰ .

6 жовтня 1941 р. при житловому вiддiлi була створена юридична секцiя, яка мала розробляти типовi договори та окремi правила, що стосувалися житлового вiддiлу, а також положення про плату за житловi та нежитловi примiщення, центральне опалення, надання юридичних консультацiй та правових висновкiв у справах житлових вiддiлiв. До речi, у цьому пiдроздiлi окрiм 4 штатних працiвникiв працював юрисконсульт - нiмець, який виконував доручення керiвника вiддiлу в нiмецьких установах. Серед основних положень, якi розробила секцiя за час роботи, були такi: про функцiональнi обов'язки двiрникiв та кербудiв; правила внутрiшнього розпорядку в будинках; про квартплату та оплату нежитлових примiщень; про вiдкриття помешкань, iз яких кияни виїхали й не несуть покладених на них обов'язкiв щодо сплати всiх необхiдних податкiв; про виселення осiб, якi не сплатили квартирної плати протягом 2 мiсяцiв; i мешканцiв, якi своєю поведiнкою або поведiнкою членiв родини роблять неможливим для iнших мешканцiв спiльне проживання з ними в тiй же квартирi чи кiмнатi; про виселення з нежитлових примiщень орендарiв, якi не сплатили орендної плати за термiн понад мiсяць³¹ .

Функцiями, пов'язаними з розв'язанням економiчних питань займалася органiзована ще наприкiнцi вересня 1941 р. фiнансово-планова секцiя. На неї покладалося: а) фiнансування та фiнансове планування житлової й нежитлової мережi Києва через спецiальнi житловi вiддiли райуправ, якi об'єднували будинкоуправлiння як госпрозрахунковi одиницi та розрахунковi контори як одиницi, що здiйснювали фiскальнi функцiї; б) керiвництво, iнструктаж у дiлянцi облiкової, звiтної, планової та бухгалтерської роботи всiєї мережi; в) зведення планiв та звiтiв у житловiй системi; г) контроль та ревiзiя господарської, фiнансової та облiкової роботи районних житлових контор i пiдпорядкованих їм одиниць. Головним же завданням фiнансово-планової секцiї було приймання квартирної та орендної плати.

Забезпеченням житлового вiддiлу необхiдними будiвельними матерiалами займалася утворена 10 жовтня 1941 р. секцiя постачання. За проведення

стр. 168

будiвельних та ремонтних робiт як узагалi примiщень, так i систем центрального опалення вiдповiдала iнженерно-технiчна секцiя. У 1941 р. вона була зосереджена на пiдготовцi будинкiв до зимового перiоду й усуненнi аварiй та дiяла згiдно зi складеним планом³² .

Для виявлення наявного житлового фонду мiста, встановлення його об'єктивного стану й подальшого iнформування про це вiдповiднi керiвнi, плануючi та оперативнi органи 17 жовтня 1941 р. розпорядженням голови мiської управи в надрах житлового вiддiлу було створено бюро iнвентаризацiї. Реальну роботу воно розпочало 15 листопада 1941 р. Вiдтодi й до 1 квiтня 1942 р. було iнвентаризовано та взято на облiк 722 садиби, якi здавалися в оренду, 1243 торгово-промислових примiщення i пiдприємств, зареєстровано 4450 приватних садиб (без виходу на мiсце обстеження) та 220, стосовно яких треба було збирати додатковi вiдомостi на мiсцях (робити обмiри, давати оцiнку)³³ .

Експлуатацiйна група при житловiддiлi мiськуправи була утворена розпорядженням голови мiста вiд 13 березня 1942 р. N 6. Одним iз найважливiших i термiнових завдань цiєї структури була органiзацiя очистки садиб вiд смiття та бруду шляхом вивезення всього непотребу трамвайними платформами й гужовим транспортом, а також закопуванням його у вирвах, вибоїнах, окопах та в спецiально викопаних ровах. Оскiльки кiлькiсть трамвайним платформ була обмежена, працiвники експлуатацiйної групи виробили спецiальний графiк, згiдно з яким смiття вивозили з районiв у чiтко визначенi години. Навантаження його на трамваї здiйснювалося працiвниками районних житлових управ. Останнi ставилися до цього завдання без належної вiдповiдальностi, що спричиняло простiй платформ по 3 - 4 год. замiсть визначених положенням 0,5³⁴ . Такi затримки викликали скупчення смiття та бруду в районах, що значно погiршувало санiтарний стан мiста. Особливо загострилася ця проблема на початку квiтня 1942 р. Снiг почав танути й невивезене смiття пливло мiстом, потрапляло до водогонiв, розносячи збудникiв iнфекцiйних захворювань.

Для дотримання належного порядку в доглядi за житловими спорудами 7 жовтня 1941 р. була утворена ще одна структурна госпрозрахункова одиниця житлового вiддiлу - контора сажотрусiв. У жовтнi органiзацiя зiбрала сажотрусiв, якi працювали ще за радянської влади та залишилися в мiстi; провела облiк майна та iнструменту. Спочатку установа функцiонувала при пожежнiй охоронi мiста, а вже з 3 лютого 1942 р. перейшла в пiдпорядкування мiського житлового вiддiлу. Вона обслуговувала не лише Київ, але й примiську зону. За договорами iз замовниками органiзацiя проводила такi роботи: очищала вiд сажi димарi побутових, промислових печей i систем опалення; будувала та ремонтувала груби, печi, димарi та виконувала iншi пiчнi роботи, а також надавала консультацiї з питань пiчного обiгрiвання й здiйснювала технiчний огляд печей i димарiв.

Наведений вище аналiз функцiональних обов'язкiв та обсягiв роботи мiського житлового вiддiлу в цiлому та окремих його секцiй та пiдроздiлiв зокрема, дозволяє скласти певне враження щодо напрямкiв роботи цих структур та основних проблем, якi стояли на шляху їх вирiшення. Утiм бiльш повне й об'єктивне уявлення можна скласти, розглянувши роботу районних житлових вiддiлiв.

Як уже пiдкреслювалося, через низку обставин найбiльш гостро для киян постала проблема житла в Печерському районi. Значна кiлькiсть будинкiв району постраждала ще у вереснi 1941 р. Iншi облаштованi належним чином примiщення з меблями та майном, переважно в мiкрорайонi Липки, були зайнятi нiмецькими установами й пiд приватне житло офiцерами армiї III райху.

Першi 3 - 4 тижнi роботи райжитловiддiлу, органiзованого у вереснi 1941 р., полягали в розглядi та задоволеннi заяв про змiну житлоплощi та надання квартир. Районний житловий пiдроздiл мав таку ж структуру, як i цен-

стр. 169

тральний вiддiл. У першу чергу були органiзованi експлуатацiйний i технiчний пiдвiддiли з ремонтним сектором. У першому робота проводилась самопливом та полягала в наданнi ордерiв на вiльнi примiщення нужденним киянам, якi зверталися з вiдповiдними проханнями. На початку жовтня 1941 р. було створено ремонтно-будiвельний сектор, який мав проводити ремонтнi роботи та запобiгати руйнуванню житлового фонду, особливо взимку, а також забезпечувати технiчно правильну експлуатацiю будинкiв i нормальнi житловi умови мешканцiв. Проте дане утворення проiснувало лише декiлька тижнiв i було лiквiдовано³⁵ . Така швидка реорганiзацiя щойно заснованого пiдвiддiлу пояснювалася, на нашу думку, вiдсутнiстю належних будiвельних матерiалiв, вiдповiдних фiнансiв та робiтникiв високої квалiфiкацiї, якi б здiйснювали визначенi ремонти, не кажучи вже про будiвництво. Переклавши цi справи на кербудiв, розпорядчi органи сподiвалися здiйснювати будь-якi ремонтнi роботи коштом власникiв та наймачiв житла. Насправдi так воно й сталося. Кербуд збирав вiдповiднi кошти, iнколи матерiали; наймав робiтникiв, якщо цього вимагав рiвень складностi робiт, або ж потрiбний ремонт проводили самi мешканцi.

Вiд вересня 1941 р. по квiтень 1942 р. житловий вiддiл Печерської районної управи одержав вiд мешканцiв 3935 заяв про надання їм житлоплощi, iз них задоволено:

1) погорiльцiв та потерпiлих вiд вибухiв - 884;

2) переселенцiв за вимогою нiмецького вiйськового командування та iнших установ - 650;

3) переселено з установ, якi належали релiгiйним органiзацiям - 114;

4) осiб, що зовсiм не мали житлової площi - 338;

5) надано житлової площi за ордерами мiської управи - 151;

6) переселено в iншi райони мiста - 614³⁶ .

Таким чином, задоволено в цiлому 2751 заяв. Не виконувалися прохання та не задовольнялися заяви тих киян, якi не мали свого житла (займали кутки, пристосованi пiд житло), орендували його чи мешкали в родичiв, друзiв, а також тих, хто потребував полiпшення житлових умов.

Наявнiсть такої великої кiлькостi невирiшених питань пояснювалася тим, що Печерський район перебував в особливому становищi у зв'язку з масовим поселенням верхiвки окупацiйної влади та потребою звiльнення значної кiлькостi житлового фонду на вимогу нiмецького командування.

У другiй половинi жовтня 1941 р. при кожному з 57 будинкоуправлiнь згаданого району органiзовано комiсiї для роботи з переселення мешканцiв, якi проживали ранiше в пiдвалах та на горищах, в аварiйних будинках, погорiльцiв, хатнiх робiтникiв, пiднаймачiв, що займали лише кутки та виявленню вiльного житлового фонду, а також осiб, що самочинно зайняли житлову площу.

У цiлому дiяльнiсть житлового вiддiлу Печерського району в днi окупацiї з невеликим застереженням можна назвати ефективною. Як свiдчать документи, заходи працiвникiв цього вiддiлу з вирiшення житлових проблем орiєнтувалися в першу чергу звичайно на гiтлерiвцiв. Але якщо кияни претендували на вiльне житло чи безгосподарче майно й воно не перебувало в сферi iнтересiв окупантiв, то питання розв'язували на користь киян. Дiяти всупереч волi гiтлерiвцiв у спiвробiтникiв житлових вiддiлiв бажання не виникало, оскiльки це могло спричинити трагiчнi наслiдки як для самих працiвникiв, так i для киян, яким вони намагалися допомогти.

Багато проблем було в роботi периферiйного Святошинського житлового вiддiлу. Щоб задовольнити населення району й особливо погорiльцiв та лiквiдувати стихiйнiсть i черги бiля житлоконтори, за участю учителiв було створено районну комiсiю, яка обстежувала умови життя городян та визначала тих, кому потрiбно в першу чергу видати дозволи на квартири. Частково було проведе-

стр. 170

но переселення з пiдвалiв та горищ. Загалом мешканцi даного району подали до житлового вiддiлу 5820 заяв. Задоволено житловою площею через контору 2966, через комiсiї - 2254, не задоволено заяв - 600³⁷ .

Отже, зi звiтiв цього житлового вiддiлу випливає, що значнiй частинi осiб, якi подали заяви, надали ордери на житло. Проте ця iнформацiя нiяк не кореспондується зi спогадами киян, оскiльки бiльшiсть iз них стверджує, що житлова проблема залишалася для них актуальною весь перiод окупацiї. Зазвичай людей узагалi залишали напризволяще, сподiваючись, що вони самотужки знайдуть собi притулок, або пiдселяться до своїх родичiв чи близьких.

У Святошинському районi мали мiсце випадки захоплення примiщень без ордерiв, iнколи навiть iз вiдома кербудiв та двiрникiв. Цьому сприяло зловживання керiвництва житлової контори, яке iз часом усунули вiд зайнятої посади, проте це не гарантувало припинення роздачi житла, бо новi кербуди теж мали родичiв та друзiв, якi бажали полiпшити свої побутовi умови.

Святошинська житлоконтора об'єднувала 565 дворiв (1460 будинкiв та 12 186 мешканцiв). Вiддiл проводив усю роботу через 9 кущових контор, якi охоплювали 63 будинкоуправлiння. У сiчнi 1942 р. вiддiл прийняв на баланс 80 вiдомчих та 18 вiйськових будинкiв, iз яких частково заселили 9, повнiстю - 67. Зовсiм незаселеними залишилося 22 (через несправнiсть опалювальної системи)³⁸ . У будинках були й iншi руйнування (вибитi шибки, пошкоджений водогiн та каналiзацiя, або взагалi їх вiдсутнiсть). Цiлого й неупiкодженого житла пересiчним киянам через житловi управи не надавали.

Гостро стояла проблема iз ремонтом iснуючого житлового фонду. Працiвники житлової контори пояснювали зволiкання з ремонтом тим, що вони були зайнятi розселенням старих та новоприбулих мешканцiв району й тому не могли придiлити належної уваги питанням вiдновлення ушкоджених систем.

У цiлому ж аналiз роботи житлових вiддiлiв iнших районiв Києва пiд час окупацiї дозволяє переконатися, що всi вони будували свою роботу за визначеними в мiськiй управi принципами й пiдпорядковували всi свої дiї розпорядженням як його голови, так i наказам гiтлерiвських посадовцiв.

Кияни протягом окупацiйного перiоду мали безлiч побутових проблем, у тому числi з житлом. Це стосувалося практично всiх без винятку городян, оскiльки й тi, у кого житло не постраждало вiд вiйськових дiй та пожеж, жили пiд страхом виселення та змушенi були залишати його за першою ж вимогою гiтлерiвцiв чи працiвникiв житлових вiддiлiв. Мешканцi столицi України шукали й знаходили рiзнi шляхи розв'язання своїх житлово-побутових проблем.

Полiтика гiтлерiвцiв стосовно забезпечення мешканцiв столицi як житлом, так i iншими елементами повсякденного життя та побуту була незмiнною практично вiд першого дня окупацiї. Вона була зорiєнтована на обслуговування їхнiх iнтересiв та здiйснення запланованих задумiв сферi промисловостi, мiсцевого господарства й пограбування матерiальних цiнностей.

Органи мiсцевої влади, укомплектованi з мiсцевих мешканцiв, декiлька разiв змiнювали свою полiтику стосовно житлозабезпечення киян. Вiд дозволу самовiльно займати квартири тим, хто їх втратив вiд вибухiв та пожеж, до суворого контролю за розподiлом i навiть певної дискримiнацiї в цiй сферi - таким був дiапазон дiй мiської управи та її житлового вiддiлу.

Вивчення документiв доби окупацiї, спогадiв очевидцiв неминуче призводить до спокуси стати на позицiї позитивiстiв, якi надто довiряють першоджерелам, ба навiть iдеалiзують їх. Звiти житлових вiддiлiв переконують, що окупацiйна влада турбувалася про киян, витрачаючи на них великi суми грошей. Натомiсть спогади сучасникiв, що вже закiнчили свiй життєвий шлях та ще живих свiдкiв переконують, що бiльшiсть киян не мала анi пристойного житла, анi найменших умов для нормального побуту.

стр. 171

Правда, як завжди, знаходиться посерединi. Вона в тому, що мешканцi столицi України зазнавали пiд час окупацiї численних незручностей та проблем у життєзабезпечення в цiлому, i житловiй сферi зокрема. Правда й у тому, що мiський та районнi житловiддiли намагалися щось зробити для людей в той нелегкий час.

Проблеми, пов'язанi з повсякденним життям населення пiд час вiйни й досi залишаються невивченими, вимагають ретельного дослiдження та аналiзу, осмислення iснуючих джерел та лiтератури. Житловi негаразди як складова буття городян протягом окупацiї виявляють окремi зрiзи загального айсбергу нерозв'язних питань того часу та шляхи й засоби, використовуванi киянами для зменшення їхнього впливу на моральне та фiзичне самопочуття людей.

-----

¹ Див.: Українська РСР у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi Радянського Союзу 1941 - 1945 рр.; У 3 т. - К., 1969; Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941 - 1945 гг.: В 3 т. - К., 1975; Iсторiя мiст i сiл Української РСР: У 26 т. - К., 1969 - 1974; История Украинской ССР: В 10 т. - Т. 8. - К., 1984; Безсмертя. Книга Пам'ятi України 1941 - 1945. - К., 2000; Вронська Т. В. В умовах вiйни: життя та побут населення мiст України (1943 - 1945 рр.). - К., 1995; Коваль М. В. Україна в Другiй свiтовiй i Великiй Вiтчизнянiй вiйнах (1939 - 1945 рр.) - К., 1999; Косик В. Україна i Нiмеччина у Другiй свiтовiй вiйнi. - Париж; Нью-Йорк; Львiв, 1993; Литвин В. М. Україна в Другiй свiтовiй вiйнi (1939 - 1945). - К., 2004; Малаков Д. Отi два роки... У Києвi при нiмцях. - К., 2002; Терно В. Расстрелянные воспоминания о странном детстве. - К., 2003.

² Київ у днi нацистської навали. За документами радянських спецслужб. - К.; Львiв, 2003. - С. 32.

³ Малаков Д. Київ. 1939 - 1945. Фотоальбом. - К., 2005. - С.229, 230.

⁴ Спогади З. Я. Петрової. Рукопис. 22.02.2006.

⁵ Центральний державний архiв вищих органiв влади України. - Ф. 4620. - Оп. 3. - Спр. 243 а. - Арк. 24.

⁶ Хорошунова И. Первый год войны. Киевские записки. 8 декабря 1941 г.

⁷ Державний архiв Київської областi (далi - ДАКО). - Ф. 2412. - Оп. 2. - Спр. 246. -Арк. 20 зв.

⁸ Київ у днi нацистської навали. - С. 218.

⁹ ДАКО. - Ф-Р. 2356. - Оп. 1. - Спр. 31. - Арк. 9.

¹⁰ Київ у днi нацистської навали. - С. 240.

¹¹ Гуменна Д. Хрещатий Яр. Роман-хронiка. - Нью-Йорк, 1956. - С. 204.

¹² Київ у днi нацистської навали. - С. 218.

¹³ ДАКО. - Ф. 2412. - Оп. 2 - Спр. 5. - Арк. 20.

¹⁴ Українське слово. - 1941. - 13 груд. - С. 4.

¹⁵ ДАКО. - Ф. Р-4. - Оп. 2. - Спр. 71е. - Арк. 35.

¹⁶ Там само. - Арк. 309.

¹⁷ Там само. - Арк. 352.

¹⁸ Щоденник Андрiя Любченка. 2/ХI-1941 - 21/II-1945 р. - Львiв; Нью-Йорк, 1999. - С. 38.

¹⁹ Центральний державний архiв громадських об'єднань України (далi - ЦДАГО України). - Ф. 1. - Оп. 22. - Спр. 297. - Арк. 129.

²⁰ Хорошунова И. Первые год войны. Киевские записки. 12 октября 1941 г.

²¹ Малаков Д. Отi два роки... - С.157, 165.

²² ДАКО. - Ф-Р. 2356. - Оп. 7. - Спр. 2. - Арк. 19.

²³ Пораховано за даними: ДАКО. - Ф-Р. 2356. - Оп. 7. - Спр. 3. - Арк. 1зв., 3, 3зв.

²⁴ ДАКО. - Ф-Р. 2356. - Оп. 7. - Спр. 3. - Арк. 2 зв., 3.

²⁵ Там само. - Ф. 2412. - Оп. 2. - Спр. 275. - Арк. 14.

²⁶ Там само. - Ф-Р. 2356. - Оп. 7. - Спр. 2. - Арк. 19.

²⁷ Там само. - Ф. Р-4. - Оп. 2. - Спр. 71е. - Арк. 2.

²⁸ ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 22. - Спр. 347. - Арк. 5.

²⁹ Там само. - Ф. 1. - Оп. 22. - Спр. 297. - Арк. 127.

³⁰ ДАКО. - Ф-Р. 2356. - Оп.7. - Спр. 3. - Арк. 26.

стр. 172

³¹ Там само. - Арк. 31 зв.

³² Там само. - Арк. 7.

³³ Там само. - Арк. 44.

³⁴ Там само. - Арк. 25.

³⁵ Там само. - Ф. 2412. - Оп. 2. - Спр. 137. - Арк. 1 зв.

³⁶ Там само. - Арк. 2 зв.

³⁷ Там само. - Спр. 158. - Арк. 1.

³⁸ Там само. - Арк. 1.

The residential problem of population of occupied Kyiv as a part of everyday life is analyzed in the article. The main clauses of legislative documents of the occupation regime related to the regulation of usage order and exploitation of residential fund and payment are stated. The subject of activity of residential department, attached to the city council, is opened. The state of Kyivans during the initial war stage, the problems of the household settling are examined.

Permanent link to this publication: