Автор: О. Б. КУДЛАЙ

У статтi розглядаються становлення Генерального секретарства внутрiшнiх справ УНР, його структура й головнi напрями дiяльностi.

Iз виданням 1-го Унiверсалу Української Центральної Ради (УЦР) 10 червня 1917 р. розпочався новий етап розвитку української революцiї. У зв'язку iз задекларованим гаслом - "народ український на своїй землi має право сам порядкувати своїм життям"¹ - виникла потреба в органiзацiї виконавчого органу для втiлення в життя рiшень Центральної Ради. Такий орган було створено рiшенням Комiтету УЦР 15 червня й вiн отримав назву Генеральний секретарiат.

У першому складi Секретарiату Генеральне секретарство внутрiшнiх справ очолив В.Винниченко. Пiсля прийняття VI сесiєю УЦР "Тимчасової iнструкцiї Генеральному секретарiату Тимчасового уряду на Українi" (22 серпня 1917 р.) склад Секретарiату значно скоротився, а його компетенцiя обмежувалася п'ятьма губер-

Кудлай Олександра Борисiвна - канд. iст. наук, наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 90

нiями. Дiяльнiсть скорочених секретарств поновилася пiсля жовтневого перевороту в Петроградi, коли Центральна Рада офiцiйно оголосила у "Вiдозвi Генерального секретарiату до громадян, урядових i громадських установ" 3 листопада 1917 р. про доповнення Секретарiату сiмома секретарствами та поширення меж своєї компетенцiї на губернiї, де бiльшiсть населення становили українцi.

IV-им Унiверсалом УЦР (22 сiчня 1918 р.) Генеральний секретарiат був перейменований на Раду Народних Мiнiстрiв (РНМ), а генеральнi секретарства - на народнi мiнiстерства.

До початку сiчня 1918 р. Секретарство внутрiшнiх справ очолював В.Вин-ниченко. На цiй посадi 18 сiчня його замiнив П.О.Христюк, член ЦК партiї українських соцiалiстiв-революцiонерiв (УПСР). Вiн керував Мiнiстерством внутрiшнiх справ до середини березня 1918 р. Його наступником став М.С.Ткаченко, один iз керiвникiв УСДРП.

Отже, посаду генерального секретаря (згодом народного мiнiстра) внутрiшнiх справ обiймали вiдомi дiячi українського руху В.Винниченко, П.Христюк та М.Ткаченко. Бiля керма одного з найважливiших секретарств (мiнiстерств) стояли люди, якi до революцiї займалися лiтературною справою, юридичною практикою або здобули технiчну освiту. Вони не мали досвiду роботи в державних органах влади. До того ж, це були досить молодi як для державної роботи люди, середнiй вiк яких становив 34 роки.

Значна частина роботи в Секретарствi покладалася на товаришiв генеральних секретарiв (згодом товаришiв народних мiнiстрiв). За даними, що є в розпорядженнi автора, за часiв Центральної Ради у секретаря внутрiшнiх справ було чотири заступники. Iз заснуванням Генерального секретарiату в червнi 1917 р. заступником генерального секретаря внутрiшнiх справ був призначений П.Понятен-ко. Враховуючи те, що В.Винниченко виконував насамперед обов'язки голови Секретарiату, то П.Понятенко в основному здiйснював керiвництво Секретарством. Вiн "опiкувався справами бiженцiв iз Галичини i Буковини, українськими громадянами, що залишалися в Росiї i не мали змоги повернутись в Україну"² , тощо. Товаришами секретаря внутрiшнiх справ також були I.Красковський - юрист, член УПСР; Л.Абрамович - член Житомирського окружного суду, iз середини вересня 1917 р. - директор адмiнiстративно-полiтичного вiддiлу Секретарства та О.Карпiнський - член Чернiгiвського окружного суду, УПСР. Середнiй вiк заступникiв секретаря становив приблизно 38 рокiв.

Таким у загальних рисах було керiвництво Генерального секретарства внутрiшнiх справ. Про структуру та кiлькiсний склад останнього можна дiзнатися зi спискiв на виплату утримання його спiвробiтникiв за вересень, жовтень i листопад 1917 р. У вереснi в ньому працювало 25 осiб: генеральний секретар внутрiшнiх справ В.Винниченко, 5 директорiв вiддiлiв: адмiнiстративно-полiтичного, мiсцевого самоврядування, медико-санiтарного, загальних справ, вiддiлу бiженцiв, полонених i виселенцiв; директор канцелярiї та завiдуючий матерiальною частиною; 6 технiчних працiвникiв i 10 службовцiв реєстратури Секретарства. Отже, у вереснi Секретарство складалося з п'яти вiддiлiв, канцелярiї та реєстратури. Слiд зазначити, що службовцi, котрi очолювали вiддiли, на той час були й єдиними працiвниками цих вiддiлiв. Лише директор загальних справ мав заступника.

Згiдно з аналогiчним списком на виплату зарплати за жовтень 1917 р., у Секретарствi налiчувалось уже 33 особи. У канцелярiї пiд керiвництвом директора працювало 9 технiчних працiвникiв. Склад вiддiлiв Секретарства розширився. В ньому органiзувалося Виборче бюро, яке мало займатися справами виборiв до Всеросiйських Установчих зборiв. Його очолив М.Ковенко. Пiд керiвництвом останнього в жовтнi працювало 8 урядовцiв.

стр. 91

У листопадi вiддiли було перейменовано на департаменти. їх кiлькiсть збiльшилася до 6 - органiзувався ще демобiлiзацiйний департамент. Усього в листопадi 1917 р. у Секретарствi працювала 51 особа³ .

На жаль, автору не вдалося виявити вiдомостi на заробiтну плату за грудень 1917 р. i за наступнi мiсяцi 1918 р. Отже, можна зробити висновок, що у вереснi 1917 р. Секретарство тiльки почало формуватись i протягом трьох мiсяцiв комплектувався його штат та формувалася внутрiшня структура. Очевидно, цей процес не закiнчився листопадом 1917 p., а тривав i далi. Iз рiзних документiв, датованих 1918 p., можна побачити, що пiзнiше спецiальним оголошенням було заявлено про початок дiяльностi окремих вiддiлiв департаменту загальних справ Мiнiстерства внутрiшнiх справ - технiчно-будiвничого та вiддiлу вiйськової повинностi. 15 березня 1918 р. при Мiнiстерствi було засновано Iнформацiйне бюро з вiддiлом розповсюдження урядових видань, а в квiтнi того ж року був органiзований департамент сповiдань, який мав опiкуватись усiма релiгiйно-державними справами в Українськiй Народнiй Республiцi (УНР) i вiдповiдно перебирав на себе функцiї департаменту сповiдань росiйського Мiнiстерства внутрiшнiх справ. В адмiнiстративно-полiтичному департаментi працював вiддiл з охорони ладу.

Таким чином, протягом десяти мiсяцiв свого iснування Мiнiстерство внутрiшнiх справ розширювало свiй склад та сферу дiяльностi, залучаючи до своєї компетенцiї новi справи i вiдповiдно створюючи новi внутрiшнi пiдроздiли (вiддiли, бюро тощо) для керування ними.

Головнi напрями дiяльностi Секретарства внутрiшнiх справ окреслювалися в Декларацiї Генерального секретарiату вiд 27 червня 1917 р. По-перше, Секретарство мало займатися справою органiзацiї агiтацiї й пропаганди. Для цього воно повинно було об'єднати в один апарат i керувати тими громадсько-адмiнiстративними органiзацiями, якi були створенi ранiше, за єдиним планом, з метою органiзацiї й освiдомлення мас.

По-друге, Секретарство мало керувати перебудовою мiсцевої й крайової адмiнiстративної влади та опiкуватися пристосуванням "всього адмiнiстративного механiзму до потреб органiзованої, усвiдомленої демократiї" й пiдготовкою за "допомогою цього самого апарату ще дальшого щабля - органiзацiї єдиної крайової автономної влади в порозумiннi з демократiями iнших нацiональностей на Українi"⁴ .

Як бачимо, основнi напрями дiяльностi Секретарства внутрiшнiх справ у Декларацiї виглядають дещо невиразно. Iз наведеного вище зрозумiло, що перед ним ставилося завдання - акумулювати вже дiючi на червень 1917 р. українськi органiзацiї й очолити роботу останнiх за єдиним планом i системою, для чого насамперед треба було налагодити найтiснiший зв'язок iз ними та з "демократiєю, яка утворює цi органи". До початку серпня 1917 р. Генеральний секретарiат, а з ним i Секретарство внутрiшнiх справ свою роботу тiльки починали налагоджувати.

Ухвала "Тимчасової iнструкцiї" призвела до тривалої кризи в Генеральному секретарiатi. Його голова В.Винниченко 9 серпня внiс заяву, що з цiлком формальних причин Секретарiат подає у вiдставку, але свої обов'язки вiн буде виконувати доти, доки Мала Рада сформує новий склад Секретарiату. Протягом 12 дiб його було сформовано. 5 вересня на засiданнi Малої Ради повiдомлялося, що склад Генерального секретарiату затверджено петроградським урядом. В.Винниченко залишився у цьому складi на тiй лее посадi. Цiкаво, коли до нього звернулися з проханням подати план дiяльностi Секретарiату, то Мала Рада отримала таку вiдповiдь: "Про план i програму сьогоднi тяжко говорити. Декотрих секретарiв ще нема; коли вони зберуться, тодi можна буде говорити про програму"⁵ . Тобто i на початок вересня остаточно сформованого й систематично працюючого Секретарiату ще не iснувало.

стр. 92

Тiльки 24 вересня 1917 p., через мiсяць пiсля завершення конструювання, Генеральний секретарiат видав заяву про розгортання своєї дiяльностi. А 27 вересня вiн опублiкував звернення до українського народу, в якому констатувалося, що, по-перше, Генеральний секретарiат покликаний до влади з метою "творити нове i вiльне життя у нашiм краю"; по-друге, його головним завданням є змiцнення нового республiканського ладу в Українi; по-третє, що тiльки у спiвпрацi з народом України "може бути творiння вiльного ладу"⁶ . Як бачимо, i в другiй заявi Секретарiату мета дiяльностi виконавчого органу окреслювалася лише в загальних рисах. Нiчого принципово нового порiвняно з Декларацiєю кiнця червня 1917 р. вона не внесла.

Нарештi, 29 вересня Генеральний секретарiат оприлюднив нову Декларацiю, де визначалися основнi завдання та компетенцiя генеральних секретарств, у тому числi й Секретарства внутрiшнiх справ. Згiдно з цим документом, на них покладалися такi завдання:

1. Рiшуче боротися з проявами безвладдя, контрреволюцiї за допомогою органiв мiсцевого самоврядування.

2. Виробити законопроект про вiльне козацтво для органiзацiї широких демократичних кiл населення, в тiсному зв'язку з органами мiсцевого самоврядування, котре мало перебувати у розпорядженнi Секретарства внутрiшнiх справ.

3. Займатися складною справою демобiлiзацiї.

4. Допомагати i сприяти органiзацiї виборiв до Всеросiйських Установчих зборiв⁷ .

Вересневу декларацiю було обговорено на засiданнi Малої Ради, що вiдбулося 29 вересня. Остання висловила довiру Секретарiату й затвердила основнi напрями його дiяльностi.

Отже, головними завданнями Секретарства внутрiшнiх справ восени 1917 р. були: боротьба з безвладдям за допомогою органiв мiсцевого самоврядування; вироблення проекту статуту вiльного козацтва; налагодження справи демобiлiзацiї та допомога в органiзацiї виборiв до Всеросiйських Установчих зборiв.

Щодо сприяння пiдготовцi до виборiв у Всеросiйськi Установчi збори, то цiєю справою Секретарство почало займатися ще в серпнi 1917 р. Зважаючи на складнiсть закону про вибори i на практику виборiв до мiсцевих органiв самоврядування, Секретарство внутрiшнiх справ наприкiнцi серпня висунуло проект створення окремої структури для пiдготовки до виборiв в Установчi збори та проведення їх найбiльш органiзовано. Згiдно з проектом, ця структура повинна була своєчасно повiдомляти всi урядовi розпорядження, поширювати їх серед населення України, наглядати за роботою урядових органiв у справi виборiв. I вже у першiй половинi вересня у вiдповiдь на телеграму Всеросiйської комiсiї у справах виборiв до Установчих зборiв вiд 9 вересня 1917 р. iз проханням до Генерального секретарiату взяти на себе частину роботи з пiдготовки виборiв, а також у зв'язку з тим, що до нього надходила велика кiлькiсть запитiв iз мiсць, прохань надiслати вiдповiдну лiтературу, а також через те, що сам закон про вибори з доповненнями i поясненнями надзвичайно складний та через вiдсутнiсть квалiфiкованих й освiчених кадрiв на мiсцях, Генеральний секретарiат повiдомив про заснування Бюро по виборах до Установчих зборiв (Виборче бюро)⁸ .

17 вересня 1917 р. Виборче бюро очолив М.Ковенко, а його помiчником став А.Касьяненко. Юридичними питаннями займався О.Савченко. До штату входило ще 5 технiчних працiвникiв⁹ .

Першими кроками дiяльностi Виборчого бюро мали бути: налагодження зносин iз комiсаром України при Тимчасовому урядi П.Стебницьким; iз окружними комiсiями; заснування перiодичного органу для популяризацiї справи виборiв в Українi; органiзацiя iнструкторсько-iнспекторських курсiв з представникiв вiд губернiй i повiтiв; встановлення зв'язку з "Вiйськвиборами".

стр. 93

Передбачалося, що цей орган буде працювати i в 1918 p., принаймнi в першi два мiсяцi, для вирiшення непорозумiнь пiсля переведення роботи по виборах до Українських Установчих зборiв, пов'язаних iз справами реквiзицiї виборчих матерiалiв, налагодженням грошових стосункiв мiж iнституцiями, обробкою статистичних матерiалiв та проведенням виборiв у тих мiсцях, де вони не вiдбулися в строк. Планувалося, що склад Виборчого бюро в 1918 р. залишиться попереднiм, додавалася лише посада реєстратора. Але вже наприкiнцi грудня 1917 р. у зв'язку з початком виборчої кампанiї в складi бюро вiдбулися певнi змiни. Директор Михайло Ковенко був вiдкомандирований на роботу до вiльного козацтва з метою його iнструктажу з охорони виборiв. Функцiї директора перейняв його помiчник - Андрiй Касьяненко. Передбачалося також збiльшення штату бюро до ЗО осiб: 10 спiвробiтникiв - для мiста Києва, 20 - для провiнцiї¹⁰ . Наприкiнцi квiтня 1918 р. iз метою полiпшення працi Виборчого бюро його було подiлено на вiддiли: юридичний, органiзацiйно-статистичний, канцелярiя й архiв¹¹ . Отже, як бачимо, воно працювало до кiнця квiтня 1918 р.

При бюро було засновано iнструкторсько-iнспекторськi курси з пiдготовки до виборiв у Всеросiйськi Установчi збори. Передбачалося, що iнструкторiв пiдготують по одному на кожний повiт. Для дев'яти губернiй необхiдно пiдготовити майже 200 осiб. Було розроблено програму курсiв, розраховану на 7 днiв. До неї входили лекцiї з проблем iсторiї держави i права, виборчого права, iсторiї проведення установчих зборiв, технiчної органiзацiї виборiв, iз передвиборчої агiтацiї та полiтичної боротьби, а також огляд програм головних полiтичних партiй i впровадження дiловодства у виборчiй справi. Всього, за програмою, курс мав складатися з 25 лекцiй. Планувалося, що згодом вони будуть виданi окремою книжкою для розповсюдження й ознайомлення з ними на мiсцях¹² .

Iнструкторсько-iнспекторськi курси були вiдкритi в Києвi, у примiщеннi Педагогiчного музею. На першi слухання прибуло 100 осiб. Перша лекцiя вiдбулася 9 жовтня 1917 р. Лекцiї читали члени Центральної Ради та Генерального секретарiату. Так, 10 жовтня лекцiю читав М.Порш¹³ . Загалом згоду на читання лекцiй дали Й.Гермайзе, М.Ковалевський, Б.Мартос, Мироненко, В.Садовський, М.Ткаченко, А.Касьяненко¹⁴ та iн.

Виборче бюро при Генеральному секретарствi внутрiшнiх справ займалося складанням спискiв виборцiв, виборчих дiльниць, кандидатських спискiв; направленням делегатiв на мiсця для роз'яснення питань, пов'язаних iз виборами, листуванням iз мiсцевостями, де не встигли пiдготуватися до виборiв у строк.

Пiсля жовтневого перевороту в Петроградi й усунення Тимчасового уряду вiд влади, враховуючи новi полiтичнi умови, Генеральне секретарство внутрiшнiх справ розiслало телеграму всiм окружним комiсiям у справi виборiв до Всеросiйських Установчих зборiв в Українi такого змiсту: "Вибори до Учредiтельного Собра-нiя на територiї України мусять одбутися обов'язково"¹⁵ . На час припинення дiяльностi Всеросiйської комiсiї по виборах до Установчих зборiв її права й обов'язки перебирало на себе Виборче бюро. Окрвибори всiх дев'яти українських губернiй iз рiзними питаннями мали звертатися до бюро при Секретарствi внутрiшнiх справ. Вибори до Установчих зборiв мали вiдбутися 27 листопада 1917 р. У тих округах, де вони з технiчних причин у строк вiдбутися не зможуть, мали бути проведенi 26 - 28 листопада 1917 р.

Важливою справою, якою опiкувалося Генеральне секретарство внутрiшнiх справ, була справа скликання Українських Установчих зборiв. Уперше це питання було порушено на VI сесiї УЦР. Позитивно до цiєї iдеї поставився представник фракцiї українських соцiалiстiв-революцiонерiв Д.Iсаєвич. Вiн вiдзначив, що український народ має право на самовизначення, а найкращим способом такого самовизначення є установчi збори. I хоча, на думку виступаючого, на шляху скликання зборiв будуть великi перешкоди, однак, цiєю проблемою слiд займатися.

стр. 94

Д.Iсаєвич внiс також пропозицiю, що справою пiдготовки до Українських Установчих зборiв має займатися спецiальна комiсiя Центральної Ради, а не Генеральний секретарiат, оскiльки останнiй має залишатись органом виконавчої влади. Член Ради М.Єремiїв (вiд фракцiї УСДРП) також пiдтримав iдею якнайскорiшого скликання Українських Установчих зборiв, наголосивши, що "на Всеросiйськi Установчi збори ми повиннi пiти, але ми там повиннi заявити, що воля українського народу повинна бути суверенною", а свою волю "ми найкраще можем виявити тiльки на Українських Установчих зборах"¹⁶ . У результатi було ухвалено спiльну резолюцiю, якою визнавалося за необхiдне скликання Українських Установчих зборiв та утворення комiсiї УЦР з їх пiдготовки у порозумiннi з Генеральним секретарством внутрiшнiх справ.

21 серпня на засiданнi Малої Ради М.Зiльберфарб запропонував утворити двi комiсiї - одну юридичну, яка б займалася визначенням компетенцiї Українських Установчих зборiв, i другу, яка б виробила план проведення виборiв. За пропозицiєю М.Порша, було ухвалено створити комiсiю (в документах вона називалася "комiсiєю з вироблення виборчої ординацiї") з 5 членiв для визначення плану проведення виборiв. Того ж дня троє з членiв були визначенi - М.Порш, М.Розенштейн та I.Чопiвський. Наприкiнцi серпня на розгляд Малої Ради було подано список членiв комiсiї по виборах до Українських Установчих зборiв. До нього ввiйшло 7 осiб: О.Севрюк (УПСР), М.Ковальський (УСДРП), М.Хотовицький (укр. трудовик), С.Паночiнi (укр. нацiонал-революцiонер), О.Золотарьов ("Бунд"), М.Гутман (Єврейська соцiалiстична робiтнича партiя), М.Корчинський (УПСФ)¹⁷ . Отже, очевидно, iдею створення двох комiсiй було вiдкинуто.

10 жовтня 1917 р. на засiданнi Малої Ради О.Севрюк доповiв про справу скликання Українських зборiв. Вiн зазначив, що створена на VI сесiї УЦР спецiальна комiсiя п'ять разiв не могла зiбратися через вiдсутнiсть її членiв вiд фракцiй нацiональних меншин. Тому частина членiв комiсiї вирiшила винести це питання на розгляд Малої Ради з пропозицiєю доручити справу пiдготовки Генеральному секретарiату та комiсiї, котрi в свою чергу, складуть вiдповiдний законопроект. Комiсiї також треба надати право залучення до роботи в нiй фахiвцiв iз виборчого права.

З приводу самої iдеї скликання Українських Установчих зборiв серед членiв Малої Ради виникли палкi суперечки. Так, М.Рафес ("Бунд") у своїй промовi зазначив, що якщо йдеться про "сувереннi" Українськi збори, то це спричинить розрив iз Всеросiйськими Установчими зборами, що цiлком нещшйнятне для його фракцiї: "Єдину волю народу можуть виявити Всеросiйськi Установчi збори, i цiй волi всi повиннi скоритись"¹⁸ . М.Рафеса пiдтримав i росiйський меншовик М.Балабанов, котрий зазначив, що "треба досконально вияснити, що значить домагання суверенної Української Установчої ради - тактичний хiд, чи це цiлком ясне полiтичне поняття. ...В самий перед треба скликати Росiйськi Установчi збори"¹⁹ . Подiбнi думки висловив i росiйський есер Й.Скловський. Вiн стверджував, що коли українцi мають на метi вiддiлитися вiд Росiї, то тодi необхiдна й "сувереннiсть", коли ж вони прагнуть тiльки федеративного устрою Росiї, то слiд лише проводити пiдготовчу роботу зi скликання нацiональних зборiв. Бундiвець А.Тьомкiн доводив, що їх скликання непотрiбне й шкiдливе для України.

Представники українських партiй заперечували i намагалися довести, що ставлення до України росiйської демократiї та Тимчасового уряду упереджене. Й.Маєвський зазначав, що "коли до української справи i далi буде те саме вiдношення, яке було впродовж останнiх пiести мiсяцiв, то, безумовно, це доведе до цiлковитого вiдокремлення України вiд Росiї"²⁰ . Б.Мартос (УСДРП) пiдкреслював, що Всеросiйськi Установчi збори нiчого Українi не дадуть. Дебати, таким чином, поступово перейшли у площину суперечностей мiж українським рухом взагалi та петроградським урядом i росiйською демократiєю. Голова Генерального секрета-

стр. 95

рiату В.Винниченко у своєму виступi вiдзначав: "Поводження росiян, i зокрема росiйського правительства, з Україною зовсiм не сприяє тiсному єднанню. Тимчасове правительство тiльки обiцяє багато, але нiчого не дає"²¹ . Український соцiал-демократ М.Порш пiдкреслював, що взагалi, якщо воля будь-якої нацiї може бути "неуважнена державою, то вiд проголошеної росiйською демократiєю волi са-моозначення народiв не лишається нiчого"²² . У такому ж дусi був i виступ українського соцiалiста-революцiонера М.Шаповала.

Отже, суперечки з приводу скликання Українських Установчих зборiв виявили неоднозначне ставлення до цiєї справи фракцiй українських i неукраїнських партiй у Малiй Радi. Проте було вирiшено утворити органiзацiйний комiтет, а через кiлька днiв i комiсiю для вироблення законопроекту зi скликання Українських Установчих зборiв.

17 жовтня В.Винниченко на засiданнi Малої Ради зачитав заяву Генерального секретарiату з питання скликання Українських Установчих зборiв. її пiдготував Секретарiат з огляду на наведену вище полемiку. В нiй зокрема зазначалося: "Генеральний секретарiат України, визнаючи разом зi всiєю демократiєю Росiйської держави право кожної нацiї на повне самоозначення, тим самим визнає i за українським народом право вiльно i без всяких обмежень виявити свою волю на Українських Установчих зборах"²³ . Разом iз тим у нiй пiдкреслювалося, що свою роботу Секретарiат будуватиме вiдповiдно до своєї декларацiї вiд 29 вересня, стоячи на позицiї єдностi федеративної Росiї. Пiсля заяви знову виникли суперечки з питання, хто має складати вiдповiдний законопроект - Генеральний секретарiат i комiсiя, чи Центральна Рада? Знову обговорювалися питання суверенностi Українських Установчих зборiв, ставлення загальноросiйської демократiї до українських вимог та вiдомої тези "права нацiй на самовизначення".

Дебати тривали i на наступному засiданнi Малої Ради, що вiдбулося 19 жовтня. Нарештi, її фракцiї на спiльнiй нарадi розробили формулу переходу, яку й було прийнято. Складена вона була дещо сумбурно i дiйсно вiдбивала "спiльну формулу". В нiй зазначалося, що, заслухавши заяву Генерального секретарiату, Мала Рада визнає за Українськими Установчими зборами функцiю волевиявлення українського народу, яка буде узгоджена з волею iнших народiв Росiї через Всеросiйськi Установчi збори. Висловлювалася також упевненiсть, що "права народiв України будуть цiлком забезпеченi на Всеросiйських Установчих зборах"²⁴ . Питання про те, який орган мав займатися справою складання вiдповiдного законопроекту, знову вирiшено не було. Очевидно, склад i компетенцiю комiсiї було визначено трохи пiзнiше.

Архiвнi документи свiдчать, що, крiм комiсiї, справою укладання законопроекту про вибори до Українських Установчих зборiв безпосередньо займалося Виборче бюро. У процесi роботи над ним його спiвробiтники зiткнулися з цiлою низкою труднощiв. Однiєю з них була вiдсутнiсть достовiрних статистичних даних про кiлькiсть населення краю. Тому Виборче бюро просило Генеральний секретарiат звернутися до губернських i земських комiтетiв, губернських i повiтових земських управ негайно надiслати статистичнi данi. Планувалося також створити у Виборчому бюро окремий статистичний вiддiл. Однак, очевидно, його так i не було створено.

ЗО жовтня на VII сесiї УЦР О.Севрюк зробив доповiдь вiд комiсiї, в якiй повiдомив, що проект про вибори до Українських Установчих зборiв уже розроблено, й окреслив головнi засади проекту закону. Центральна Рада схвалила цi принципи i доручила Малiй Радi остаточно затвердити законопроект та провести вибори до Установчих зборiв.

У свою чергу, Мала Рада заслухала доповiдь О.Севрюка про роботу комiсiї 10 листопада. Вiн наголосив, що роботу з пiдготовки законопроекту вже завершено. В його основу було покладено статут по виборах до Всеросiйських Установчих

стр. 96

зборiв. Членами Особливої наради для складання проекту положення про вибори до Всеросiйських Установчих зборiв вiд України були М.Ткаченко та П.Стебниць-кий. У доповiдi О.Севрюк виклав основнi положення проекту закону. На засiданнi 11 листопада вiдбулося затвердження по статтях. Мала Рада ухвалила закон й обрала М.Мороза головою Всеукраїнської виборчої комiсiї. Згiдно з постановами УЦР вiд 11, 16 листопада 1917 p., робота з переведення виборiв покладалася на Головну комiсiю в справах виборiв до Українських Установчих зборiв i на вже iснуючi окружнi, повiтовi та мiськi комiсiї у справах виборiв до Всеросiйських Установчих зборiв. Складання вiдповiдних спискiв також доручалося установам, що проводили аналогiчну роботу до Всеросiйських Установчих зборiв. Уся технiчна работа по переведенню виборiв покладалася на Генеральне секретарство внутрiшнiх справ. Йому ж доручалося звернутися до губернських, повiтових, мiських управ i судових установ з пропозицiєю призначити своїх представникiв у виборчих комiсiях, якi мали займатися пiдготовкою до виборiв на мiсцях. Iз усiма спiрними питаннями слiд було звертатися до Головної комiсiї, яка мала стояти "на чолi всiєї виборчої справи"²⁵ .

Закон про вибори до Установчих зборiв Української Народної Республiки складався з двох роздiлiв. Перший регламентував створення виборчих округiв (всього їх було визначено 10), виборче право, установи, що займалися переведенням виборiв, виборчi i кандидатськi списки тощо. Другий роздiл встановлював порядок виборiв. Отже, перший етап пiдготовки до Українських Установчих зборiв було завершено.

Рiшенням Генерального секретарiату вiд 15 листопада 1917 р. усiм iнституцiям мiсцевого самоврядування надавалося право витрачати кошти, що були в їх розпорядженнi, на виборчi справи. Приватнi установи та громадськi органiзацiї зобов'язувалися всiляко допомагати роботi виборчих комiсiй. Працiвникам останнiх надавалися пiльги в користуваннi послугами залiзницi. Пошта i телеграф України також мали стежити, щоб усi вiдомостi з виборчої справи передавалися й надходили своєчасно.

На засiданнi Малої Ради 25 листопада голова Головної комiсiї М.Мороз доповiдав про нараду голiв окружних виборчих комiсiй. У нiй узяли участь голови комiсiй Волинської, Київської, Полтавської, Подiльської, Харкiвської губернiй. Голова окружної комiсiї Катеринославської губернiї зв'язувався з нарадою по прямiй лiнiї. Було з'ясовано, що працювати на мiсцях через дезорганiзацiю життя дуже складно. Комiсiя вимагала також дозволу на змiну у визначеннi виборчих округiв пропорцiйно до кiлькостi населення. Було визначено i кошторис проведення виборчої кампанiї. Головна комiсiя прохала негайно асигнувати частину визначеної суми для забезпечення своєї роботи. А Мала Рада, в свою чергу, дозволила комiсiї змiнювати виборчi округи.

Постановою УЦР вiд 25 листопада 1917 р. визначалися строки складання виборчих спискiв - до початку грудня 1917 p., кандидатських - до 10 грудня. Проведення виборiв до Українських Установчих зборiв призначалося на 27 -29 грудня 1917 р.²⁶

Однак у серединi грудня голова Головної комiсiї М.Мороз констатував, що через рiзнi перешкоди не в усiх виборчих округах вибори вiдбудуться вчасно. Особливо це стосувалось округiв, якi знаходились у фронтовiй смузi. У зв'язку з цiєю iнформацiєю на засiданнi Малої Ради було висловлено думку про вiдкладення термiнiв проведення виборiв. У дебатах з цього приводу виступив С.Шелухiн з критикою закону про вибори до Українських Установчих зборiв. Вiн наполягав на змiнi статтi закону, за якою право участi у виборах мали усi громадяни Росiї. На його думку, "становляти для себе лад через Установчу раду має право тiльки люднiсть Української Республiки"²⁷ . Очевидно, що така критика була зроблена запiзно, адже закон уже був затверджений. До того ж закон про громадянство УНР

стр. 97

був, як вiдомо, затверджений Малою Радою лише 2 березня 1918 р. Отже, зауваження С.Шелухiна може й було слушним, але взяти його до уваги не було можливостi.

Вибори до Українських Установчих зборiв вiдбулися в сiчнi - лютому 1918 p., хоч, як i попереджав М.Мороз, не в усiх округах - у 7 iз 13-ти. Значна частина населення України участi у виборах не брала.

Наступною великою справою, якою займалося Секретарство внутрiшнiх справ, була справа бiженцiв. Варто зауважити, що дiяльнiсть Управлiння справами допомоги бiженцям в Українi визначалася Тимчасовими правилами. їх було обговорено на нарадi у справах бiженцiв, скликанiй генеральним секретарем внутрiшнiх справ 5 жовтня 1917 р. На засiданнi головував товариш генерального секретаря I.Красковський, у ньому брали участь директор бiженського вiддiлу Секретарства внутрiшнiх справ К.Лоський i ще 40 представникiв вiд рiзних установ та органiзацiй. Основнi суперечки викликав пункт про представництво в нарадi. Для вирiшення цього питання було створено комiсiю пiд керiвництвом К.Лоського у складi 8 осiб - представникiв вiд Київського комiтету українцiв-галичан i буковинцiв (М.Вiтерова), Єврейського комiтету (В.Вайншельбаум), "Губернского совещания о беженцах" (Ржепецький), Центрального обивательського комiтету (С.Москалевський), Ради делегатiв органiзацiї бiженцiв м.Києва (Сосай), Комiтету допомоги українцям - виселенцям при УЦР (П.Мокроус) та iн.

Дискусiї продовжувались i 7 жовтня, коли розглядалося питання про розмежування компетенцiї Особливої наради в справах бiженцiв центральної влади та наради при Генеральному секретарствi внутрiшнiх справ. Нарештi, на засiданнi комiсiї по формуванню складу Крайової наради, що вiдбулося 9 жовтня 1917 p., було складено проект представництва, згiдно з яким до наради мала увiйти 41 особа вiд 25 установ та органiзацiй²⁸ . Склад останньої був затверджений уже пiд час засiдання самої наради 27 жовтня 1917 р. До неї мали увiйти представники вiд Генерального секретарства внутрiшнiх справ: голова та його заступник, представники медико-санiтарного i мобiлiзацiйного вiддiлiв; два представники вiд секретарств контролю i фiнансiв, вiд вiйськового комiтету; по одному представнику вiд кожної губернської наради по влаштуванню бiженцiв, по одному представнику вiд комiтетiв бiженцiв губернських нарад та представники ще великої кiлькостi рiзних органiзацiй. Зi свого складу Крайова нарада мала видiлити комiтет, компетенцiя якого визначалася самою нарадою.

На цьому ж засiданнi було створено її Виконавчий комiтет з 9 осiб, на чолi з директором бiженського вiддiлу Секретарства внутрiшнiх справ. До складу Виконкому Крайової наради увiйшли: представник демобiлiзацiйного вiддiлу Секретарства внутрiшнiх справ; уповноважений Особливої наради; М.Вiтерова (вiд Київського комiтету українцiв-галичан i буковинцiв, постраждалих вiд вiйни); В.Вайншельбаум (вiд Єврейського комiтету); Сосай (вiд Ради делегатiв органiзацiї бiженцiв м.Києва); С.Москалевський (вiд Центрального обивательського комiтету); Ржепецький (голова Губернської наради про бiженцiв); Гаспарiан²⁹ .

Згiдно з цими правилами, всi справи допомоги бiженцям, якими вiдали численнi громадськi органiзацiї в Українi, передавалися до Генерального секретарства внутрiшнiх справ. У зв'язку з цим при Секретарствi засновувався тимчасовий бiженський вiддiл з вiдповiдним штатом, канцелярiєю та директором, а для розв'язання справ допомоги бiженцям утворювалася спецiальна Крайова нарада у справах бiженцiв. Таким чином, при Секретарствi внутрiшнiх справ iнституюва-лося два органи: Тимчасовий бiженський вiддiл та Крайова нарада. Очевидно, перший мав збирати вiдповiднi вiдомостi з мiсць, працюючи як один iз вiддiлiв Секретарства, а другий мав приймати основнi рiшення з проблеми, працюючи як окрема структура при Секретарствi внутрiшнiх справ. Пiдпорядкованiсть цих органiв один одному Тимчасовими правилами не визначалася. Всi зносини у спра-

стр. 98

вах допомоги бiженцям мали робитися вiд iменi Крайової наради в бiженських справах.

До обов'язкiв Крайової наради та її комiтету входило визначення розмiру авансiв iз державних коштiв, необхiдних для ведення справ допомоги бiженцям; розгляд i затвердження рiшень губернських нарад; розробка i затвердження плану пересування бiженцiв, їх розселення та повернення на попереднє мiсце проживання; визнання правомiрностi громадських органiзацiй, що займалися допомогою бiженцям в Українi; вироблення змiн та доповнень до тимчасових правил i додатковi справи бiженцiв, що їх Секретарство внутрiшнiх справ передасть на розгляд Крайової наради.

Одночасно зi створенням останньої скасовувалася Київська окружна нарада у справах бiженцiв. її справи й кошти передавалися нарадi при Секретарствi внутрiшнiх справ³⁰ . Законопроект про становище бiженцiв був обговорений та ухвалений на засiданнi Генерального секретарiату 23 листопада 1917 р. Необхiднi для органiзацiї цiєї справи кошти (в сумi 1 млн. руб.) було вирiшено видати позичкою в розпорядження Секретарства внутрiшнiх справ. На засiданнi Малої Ради цей документ був розглянутий лише 28 грудня 1917 р. Вiн викликав низку зауважень iз боку представникiв неукраїнських партiй. Вони вказували, що робота з органiзацiї допомоги бiженцям повинна базуватися на бiльш демократичних засадах i до Крайової наради повинна увiйти подвiйна кiлькiсть представникiв вiд рiзних нацiональностей. Законопроект було ухвалено того ж дня³¹ .

Протягом листопада - грудня 1917 р. Виконавчий комiтет наради займався питаннями фiнансування бiженських органiзацiй, реорганiзацiєю губернських нарад. Вiн звертався до Генерального секретарiату з проханням розпочати переговори з австрiйською владою в справi повернення бiженцiв на попереднє мiсце їх проживання. Вiдав справою збирання вiдомостей про кiлькiсть бiженцiв, якi проживали у 9-ти українських губернiях на 1 грудня 1917 р. та про їх походження. Опiкувався справою одержання бiженцями закордонних паспортiв згiдно з чинним законодавством. Займався закупiвлею необхiдних речей для бiженцiв, беручи позики в кооперативних органiзацiях, затвердженням перелiку функцiй президiй губернських нарад.

У самiй Крайовiй нарадi було створено спецiальну комiсiю з 3 осiб, яка займалася питаннями реевакуацiї. Вона робила запити про те, до яких (не зайнятих ворогом) мiст i сiл Волинської та Подiльської губернiй можна повертатися бiженцям, що знаходилися в Києвi й iнших мiстах. У завдання комiсiї входило складання докладної карти розселення бiженцiв за вiдомостями губернських органiзацiй, якi планувалося отримати з мiсць до 25 сiчня 1918 р. Комiсiя також мала займатися розробленням маршрутiв поїздiв для бiженцiв - їх кiлькiсть, пункти харчування, амбулаторного обслуговування, лiкарнi i т.iн. Планувалося, що реевакуацiя розпочнеться 25 березня 1918 p., а закiнчиться не пiзнiше осенi того ж року. Однак через змiну внутрiшнiх i зовнiшньополiтичних обставин у першому кварталi 1918 р. цей план здiйснено не було.

На засiданнях Крайової наради визначалися кошториси норм харчування, допомоги на оплату помешкань; питання забезпечення одягом; медичної допомоги, шкiл, iнтернатiв для учнiв на перший квартал 1918 р. Було складено проект часткової замiни грошового пайка харчовим, згiдно з яким по можливостi бiженський вiддiл Секретарства внутрiшнiх справ мав звертатися з проханням до Генерального секретарiату про видачу бiженцям харчiв через Секретарство продовольчих справ.

На початку 1918 р. на засiданнi Виконавчого комiтету Крайової наради було вирiшено, що всiєю пiдготовчою роботою та вирiшенням побiжних справ буде займатися бiженський департамент Мiнiстерства внутрiшнiх справ, а вже пiдготовленi матерiали будуть подаватися на розгляд Виконкому.

стр. 99

У 1918 р. Виконавчий комiтет займався розглядом кошторисiв по губернiях за 1917 р. та складанням нових, на 1918-й, асигнуванням коштiв на потреби бiженцiв тощо. 8 квiтня у зв'язку з тим, що мiнiстерства в справах польських, єврейських та росiйських займалися справами бiженцiв цих нацiональностей, Виконком наради ухвалив постанову такого змiсту: "Єдиним органом для обслуговування потреб бiженцiв на Українi є Крайова нарада при Мiнiстерствi внутрiшнiх справ, яка заснована на пiдставi певного закону, а через те iншi мiнiстерства на себе завiдування бiженською справою певної нацiональностi в певному районi, за винятком бiженського департаменту, який працює в контактi з Виконавчим комiтетом Крайової наради, в склад якого входять представники вiд всiх громадських i нацiональних органiзацiй, брати не можуть"³² .

Таким чином, основний тягар справ допомоги бiженцям лежав на вiддiлi справ бiженцiв Мiнiстерства внутрiшнiх справ та його спiвробiтниках. Виконавчий комiтет Крайової наради на пiдставi вже пiдготовлених матерiалiв приймав остаточнi рiшення та розв'язував спiрнi питання мiж представниками рiзних бiженських органiзацiй. Цi два органи провели велику роботу по забезпеченню життєдiяльностi, влаштуванню бiженцiв в Українi, координацiї дiяльностi численних українських бiженських органiзацiй. Проводили пiдготовчу роботу з повернення бiженцiв додому.

Отримавши звiстку з Петрограда про бiльшовицький переворот i припинення iснування Тимчасового уряду, Генеральний секретарiат 27 жовтня видав звернення "До всiх громадян України", в якому закликав населення зберiгати спокiй i пообiцяв, що "буде рiшуче боротися зi всякими спробами пiдтримувати петроградське повстання"³³ .

Кiлька жовтневих днiв увага Центральної Ради та її Генерального секретарiату була прикута до проблеми полагодження конфлiкту з керiвництвом штабу КВО i київськими бiльшовицькими органiзацiями, який призвiв до збройних сутичок у Києвi. 29 жовтня голова Секретарiату на VII сесiї УЦР у виступi про дiяльнiсть останнього оголосив про перехiд, у зв'язку з поточними полiтичними подiями, до компетенцiї Секретарiату справ вiйськових, продовольчих та шляхiв сполучень. Через два днi рiшенням Центральної Ради межi компетенцiї Секретарiату поширювалися на "всi вiдмежованi землi України, де бiльшiсть людностi є українською, а саме - Херсонщину, Катеринославщину, Харкiвщину, материкову Таврiю, Холмщину, частину Курщини та Воронiжчини"³⁴ . 1 листопада до складу Секретарiату ввiйшло ще сiм секретарiв. Третiй Унiверсал УЦР, ухвалений 7 листопада 1917 p., проголосив створення Української Народної Республiки (УНР) у федеративному зв'язку з Росiєю.

На засiданнi Генерального секретарiату, що вiдбулося 3 листопада 1917 p., було ухвалено доручити генеральному секретарю внутрiшнiх справ звернутися до всiх повiтових, губернських i мiських комiсарiв iз закликом приступити до роботи по наведенню порядку на мiсцях. Доручалося також видати пояснення, що органами влади на мiсцях є комiсари й мiсцеве самоврядування, котрi працюють пiд керiвництвом Генерального секретарiату, та повiдомити про нову владу в Українi i склад українського уряду - Генерального секретарiату. Обговорена й ухвалена на засiданнi Секретарiату 2 листопада вiдповiдна "Вiдозва до громадян, урядових i громадських установ" була видана наступного дня.

У серединi листопада 1917 р. В.Винниченко видав розпорядження (опублiковано 16 листопада) для всiх громадських та урядових установ про те, що губернськi, повiтовi комiсари й їхнi помiчники є органами влади Генерального секретарiату. I вiдповiдно тiльки Секретарiат мав право вiдхиляти й призначати на посади комiсарiв та їх помiчникiв. Звiтуючись про дiяльнiсть окремих генеральних секретарiв на засiданнi Малої Ради, голова Секретарiату визначив головними напрямами роботи Секретарства внутрiшнiх справ поширення мiсцевого самоврядуван-

стр. 100

ня, органiзацiю мiлiцiї та вiльного козацтва. До того ж, наприкiнцi доповiдi В.Винниченко наголосив, що "Генеральний секретарiат, який цiлком складається з соцiалiстiв, прямує до здiйснення на Українi соцiалiстичного ладу"³⁵ .

Проголосивши III-iм Унiверсалом Українську Народну Республiку, Центральна Рада одночасно взяла на себе завдання "силами нашими помогти всiй Росiї, щоб вся республiка Росiйська стала федерацiєю рiвних i вiльних народiв"³⁶ . Рада та її Генеральний секретарiат, роблячи спробу реалiзувати це завдання на практицi, вiддали на це багато сил i часу. Засудивши нищiвну полiтику бiльшовикiв, Україна поступово втягувалась у конфлiкт iз бiльшовицькою Росiєю. 25 грудня 1917 р. розпочався загальний наступ радянських вiйськ проти УНР. У вiдповiдь Генеральний секретарiат видав вiдозву до громадян України та солдатiв вiд 2 сiчня 1918 p., яка вже не могла принципово вплинути на ситуацiю. А 17 сiчня було ухвалено IV Унiверсал Центральної Ради, який проголосив Україну незалежною, суверенною державою. Цей акт було видано внаслiдок кардинальної змiни зовнiшньополiтичних обставин i з метою спробувати захистити таким чином Україну вiд зовнiшнiх замахiв.

У серединi сiчня 1918 р. у деяких великих мiстах України, в тому числi й у Києвi, спалахнули збройнi виступи проти влади УЦР, спровокованi петроградським бiльшовицьким урядом. Повстання були придушенi, але наступ радянських вiйськ мав успiх i вже 25 сiчня члени Малої Ради та Ради Народних Мiнiстрiв змушенi були залишити Київ.

З початку грудня 1917 р. Генеральний секретарiат став на шлях самостiйних мiжнародних вiдносин. Українська делегацiя взяла участь у переговорах iз країнами Четверного союзу. Тому протягом грудня 1917 р. - сiчня 1918 р. головну увагу український уряд придiляв мирним переговорам. Брестський мирний договiр був пiдписаний 27 сiчня, але для Української Народної Республiки та її уряду, враховуючи обставини внутрiшнього становища України, вiн мало що вирiшував. УНР потребувала вiйськової допомоги у боротьбi з бiльшовицькими вiйськами. Рiшення про звернення до урядiв Нiмеччини та Австро-Угорщини з проханням про допомогу було ухвалено Радою Народних Мiнiстрiв 30 сiчня 1918 р. I вже на початку березня 1918 p. PHM повернулася до Києва.

У 1918 p., як уже зазначалося вище, на посадi мiнiстра внутрiшнiх справ змiнилося два урядовцi. 19 сiчня на IX сесiї Центральної Ради було вирiшено доручити формування нового кабiнету В.Голубовичу - 17 сiчня пiшов у вiдставку кабiнет В.Винниченка. У новому складi кабiнету Мiнiстерство внутрiшнiх справ очолив П.Христюк.

Наприкiнцi березня у черговому кабiнетi посаду мiнiстра внутрiшнiх справ посiв М.Ткаченко. В декларацiї нового кабiнету, зачитанiй головою РНМ В.Голу-бовичем на засiданнi Малої Ради 24 березня 1918 p., завдання Мiнiстерства внутрiшнiх справ визначалися таким чином: "Мiнiстерство внутрiшнiх справ матиме на увазi охорону порядку i здобуткiв революцiї i для цього переводитиме в життя органiзацiю адмiнiстративних органiв i мiлiцiї"³⁷ .

З поверненням Ради Народних Мiнiстрiв та Центральної Ради до Києва Мiнiстерство внутрiшнiх справ намагалося налагодити нормальну роботу Мiнiстерства та його органiв на мiсцях.

Одним iз перших у цьому напрямку був циркуляр вiд 7 березня, пiдписаний мiнiстром внутрiшнiх справ П.Христюком, до губернських i повiтових комiсарiв про застосування української мови в усiх громадських та державних iнституцiях. Наступним було розпорядження щодо виконання земельного закону вiд 9 березня. Виданий був також циркуляр до мiсцевих органiв влади, в якому пояснювалося, що за допомогою австрiйських i нiмецьких вiйськ українськi вiйська звiльняють Україну вiд бiльшовикiв. Тому органи влади на мiсцях мають можливiсть приступити до органiзацiї своєї дiяльностi та забезпечення потреб населення, до чого i закликаються всi мiськi, повiтовi, волоснi й сiльськi управи³⁸ .

стр. 101

Протягом весни 1918 p. департамент мiсцевого самоврядування Мiнiстерства внутрiшнiх справ отримував багато вiдомостей про надто скрутне фiнансове становище мiсцевих органiв самоврядування i тому їх культурно-господарська й органiзацiйна робота майже не проводилась, а в деяких мiсцях i зовсiм припинилася - були закритi школи, лiкарнi й iншi установи. До такого стану спричинилися вiйськовi подiї, дорожнеча тощо. До революцiї росiйська влада для задоволення потреб мiсцевих органiв створила спецiальну установу - Касу мiського й земського кредиту, де органи самоврядування одержували позички. Одержували вони також i позички вiд уряду та у приватних кредитних установах пiд урядовi гарантiї. За часiв УЦР спецiальної iнституцiї для кредитування органiв самоврядування не було, а приватнi установи навiть пiд гарантiї держави позички надавати вiдмовлялися. Тому постало питання про надання допомоги мiсцевим органам у виглядi державної позички. За цими позичками до Мiнiстерства внутрiшнiх справ мiсцевi органи влади почали звертатися ще восени 1917 р. Зрозумiло, що навеснi 1918 р. ситуацiя була ще гiршою.

Для пiдтримки органiв мiсцевого самоврядування Мiнiстерство внутрiшнiх справ розробило проект закону про асигнування на користь Мiнiстерства 100 млн. руб. для видачi позичок (розглянутий РНМ 26 березня 1918 p.). Цей проект рiшенням Малої Ради 16 квiтня був переданий до фiнансово-економiчної комiсiї, а через три днi пiсля його доопрацювання, був ухвалений³⁹ . Таким чином, Мiнiстерство внутрiшнiх справ отримувало грошi для видачi короткострокових позичок органам земського i мiського самоврядування.

Отже, необхiдно вiдзначити, що з численних питань, якi виносилися на порядок денний засiдань Ради Народних Мiнiстрiв i Малої Ради протягом березня -квiтня 1918 p., видно, що опанувати ситуацiєю та навести хоча б якийсь лад на мiсцях Мiнiстерство внутрiшнiх справ було неспроможне. На черговий запит щодо вiдсутностi якої-небудь влади поза межами Києва та численнi приклади самосудiв мiнiстр внутрiшнiх справ безпорадно вiдповiдав: "Уряд часто не знає про тi факти, якi подаються в запитах. Я вважаю, що з такими фактами треба було знайомити ранiш i ми вжили б заходiв проти таких фактiв для їх знищення та розслiдування"⁴⁰ . Загальне становище в провiнцiї було тяжким. Як зазначав на засiданнi Малої Ради 16 квiтня її член Гросман, "в той час як тут, в Радi, поволi налагоджуються нашi вiдносини, на мiсцях, як i ранiш, робиться щось невимовне. В провiнцiї нема нiякої влади, а та влада, яка є, дискредитує український уряд... До нас щодня прибувають депутацiї, якi передають про тi вбивства, грабунки й насилля, що вчиняються на мiсцях"⁴¹ .

Значну увагу Генеральне секретарство внутрiшнiх справ придiляло пiдготовцi низки законопроектiв i проектiв наказiв Ради Народних Мiнiстрiв, що мали силу законiв. Ця робота виконувалась як з iнiцiативи самого Секретарства, так i за дорученням РНМ.

Всього, за пiдрахунками автора, Мiнiстерство пiдготувало 16 проектiв законiв, з яких 10 було ухвалено, i вони набули чинностi як закони. Ними визначався адмiнiстративний подiл Української Народної Республiки, реорганiзовувалася система самоврядування на мiсцях, врегульовувалося питання пiдпорядкування київської мiлiцiї, визначався порядок втiлення в життя закону про громадянство.

До справи скликання Українських Установчих зборiв Мала Рада, через згаданi вище полiтичнi та вiйськовi подiї зими 1917-1918 pp., повернулася лише на початку квiтня 1918 р. 9 квiтня вона знову заслухала доповiдь голови виборчої комiсiї, в якiй повiдомлялося, що про результати виборiв у бiльшостi виборчих округiв Головна комiсiя не має точних даних. Приблизнi данi вона мала лише по Київськiй, Полтавськiй та Чернiгiвськiй губернiях. М.Стасюк заявив, що має данi по виборах у Катеринославськiй губернiї. За даними М.Мороза, загальна кiль-

стр. 102

кiсть обраних делегатiв становила 172 особи⁴² на 301 депутатське мiсце. Iз протоколу цього ж засiдання видно, що воно мало також розглянути й окремий законопроект щодо скликання Установчих зборiв, але ця справа була вiдкладена.

11 квiтня дебати продовжилися. Вiд фракцiї українських соцiалiстiв-рево-люцiонерiв М.Шраг наголосив на тому, що, якщо Центральна Рада видала вiдповiдний закон, то його потрiбно виконувати. Тому, коли вже обрано половину членiв Установчих зборiв, то їх необхiдно скликати якнайшвидше i пропонував дату скликання - 29 квiтня за старим стилем (12 травня за новим). Фракцiї українських соцiалiстiв-федералiстiв та українських соцiал-демократiв дотримувались iншої думки. М.Порш (УСДРП) запропонував провести новi вибори через те, що скликання Установчих зборiв зараз є дуже складним, i скликати збори 12 червня за новим стилем. Вiд соцiалiстiв-федералiстiв виступив М.Кушнiр, зазначивши, що спочатку необхiдно доповнити склад Центральної Ради представниками тих кiл населення України, якi досi їх не мають, а вже потiм новий склад Ради має скликати Установчi збори. По цих пропозицiях було проведено поiменне голосування. Бiльшiстю голосiв було ухвалено рiшення про скликання Установчих зборiв 12 травня 1918 р.⁴³ на пiдставi виборiв, що вiдбулися в сiчнi - лютому 1918 р.

Однак, очевидно, це рiшення трохи пiзнiше було змiнено: датою скликання залишалося 12 травня, але вибори треба було провести ще раз. Про це побiчно свiдчать протоколи засiдання Малої Ради 15 та 26 квiтня, коли М.Рафес ("Бунд") докоряв Головнiй комiсiї, що вона весь час намагається довести Малiй Радi неможливiсть проведення виборiв у сучасних умовах i прагне переконати в цьому Раду. А РНМ нiяк не пояснювала ситуацiю, що склалася, i не доповiдала - будуть проведенi вибори чи нi? Нарештi, Рада Народних Мiнiстрiв була звинувачена у невиконаннi рiшень Центральної Ради.

Останнiй раз це питання порушувалося на засiданнi Малої Ради 27 квiтня, коли було ухвалено рiшення призначити вибори до Українських Установчих зборiв по Харкiвському та Одеському округах на 1 - 2 червня. Очевидно, дату скликання виборiв знову було перенесено. Через два днi Центральна Рада була усунута вiд влади. Тому вона та її Генеральний секретарiат так i не змогли довести до кiнця розпочату восени 1917 р. справу скликання Українських Установчих зборiв.

Отже, з наведеного вище матерiалу про дiяльнiсть Мiнiстерства внутрiшнiх справ видно, що воно не мало довгострокової програми дiяльностi, яка мала б закласти пiдвалини майбутньої роботи Мiнiстерства. Воно органiзовувалося й працювало вiдповiдно до проблем, що поставали на порядку денному та потребували вирiшення. I якщо до жовтневих подiй у Петроградi простежувалися намагання працювати в напрямку виконання завдань, окреслених вересневою Декларацiєю Генерального секретарiату, то пiсля жовтневих подiй заходи самого Секретарiату та його мiнiстерства були вже тiльки вiдповiддю на стрiмкий розвиток подiй, а його полiтика безпосередньо залежала вiд зовнiшнiх i внутрiшнiх обставин соцiального й полiтичного життя. Протягом кiнця зими - весною 1918 р. влада поступово вислизала з рук Центральної Ради та її виконавчого органу. Мiнiстерство продовжувало працювати - розсилало циркуляри, складало й ухвалювало постанови, його представники брали участь у засiданнях Генерального секретарiату та Малої Ради - але зв'язок з мiсцевими органами влади губився, прийнятi закони i постанови не працювали.

Однак слiд вiдзначити, що Секретарство внутрiшнiх справ, яке було створено в серединi червня, а фактично почало працювати на початку вересня 1917 p., провело до кiнця квiтня 1918 р. значну роботу, що, як свiдчать документи, зосередилася на таких основних напрямах: пiдготовка i проведення виборiв до

стр. 103

Всеросiйських Установчих зборiв; розробка закону про вибори до Українських Установчих зборiв та пiдготовча робота з їх скликання; органiзацiя й керiвництво справою допомоги бiженцям i координацiя дiяльностi всiх громадських установ, причетних до цiєї справи; органiзацiя роботи органiв самоврядування i мiсцевої влади та спроби забезпечення їх нормальної працi. Велику роботу Секретарство провело зi складання цiлого комплексу законопроектiв, бiльшiсть з яких була розроблена в останнi мiсяцi iснування Центральної Ради. Вони мали законодавчо забезпечити головнi заходи Мiнiстерства i були дуже важливими для становлення української державностi.

-----

¹ Українська Центральна Рада. Документи i матерiали. - К., 1996. - Т.1. - С.101.

² Верстюк В., Осташко Т. Дiячi Української Центральної Ради. Бiографiчний довiдник. - К., 1998. - С.147.

³ Центр, держ. архiв вищих органiв влади й управлiння України (далi - ЦДАВОВУ). - Ф.1434. - Оп.1. - Спр.4. - Арк.170, 272, 199.

⁴ Українська Центральна Рада... - Т.1. - С.158.

⁵ Там само. - С.276.

⁶ Там само. - С.320 - 321.

⁷ Там само. - С.323 - 324.

⁸ ЦДАВОВУ. - Ф.799. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.32.

⁹ Там само. - Арк.18.

¹⁰ Там само. - Арк.75.

¹¹ Там само. - Спр.5. - Арк.2.

¹² Там само. - Спр.1. - Арк.19.

¹³ Там само. - Арк.1.

¹⁴ Там само. - Арк.21.

¹⁵ Там само. - Спр.2. - Арк.ЗЗ.

¹⁶ Українська Центральна Рада... - Т.1. - С.253.

¹⁷ Там само. - С.272.

¹⁸ Там само. - С.335.

¹⁹ Там само.

²⁰ Там само. - С.336.

²¹ Там само. - С.337.

²² Там само.

²³ Там само. - С346.

²⁴ Там само. - С.353.

²⁵ Там само. - С.412.

²⁰ Там само. - С.478 - 479.

²⁷ Там само. - Т.2. - С.21.

²⁸ ЦДАВОВУ. - Ф.1115. - Оп.1. - Спр.24. - Арк.8 - 8 зв.

²⁹ Там само. - Арк.11 - 12.

³⁰ Там само. - Ф.2204. - Оп.1. - Спр.4. - Арк.1 - 3.

³¹ Українська Центральна Рада... - Т.2. - С.73.

³² ЦДАВОВУ. - Ф.2204. - Оп.1. - Спр.28. - Арк.25 - 26.

³³ Українська Центральна Рада... - Т.1. - С.364.

³⁴ Там само. - С.379.

³⁵ Там само. - Т.2. - С.20.

³⁶ Там само. - Т.1. - С.400.

³⁷ Там само. - С.228.

³⁸ Там само. - Т.2. - С.190.

³⁹ Там само. - С.235.

⁴⁰ Там само. - С.283.

⁴¹ Там само.

⁴² Там само. - С.261.

⁴³ Там само. - С.270.

In this article, the author examines the establishment of UNR's General Secretaryship of Internal Affairs, its structure and main courses of action.

Permanent link to this publication: