Libmonster ID: UA-3075

Автор: I. Б. МАТЯШ, Ю. Ю. МУШКА

У статтi на пiдставi архiвної iнформацiї висвiтлюється дiяльнiсть першого дипломатичного представництва України в Угорщинi - Надзвичайної дипломатичної мiсiї УНР (1919-1924 pp.), аналiзується внесок видатних українських дiячiв (М.Ґалаґана, В.Сiкевича, О.Кандиби, М.Шрага та iн.) у становлення та розвиток українсько-угорських дипломатичних вiдносин.

Змiна iсторiографiчної парадигми в незалежнiй Українi позначилася на прiоритетах дослiдження iсторiї української дипломатiї. Сучаснi науковцi в умовах свободи iсторичної думки на початку 1990-х рокiв розпочали вивчення ранiше замовчуваних її перiодiв - зовнiшньої полiтики уряду Богдана Хмельницького, розбудови вiтчизняної дипломатичної служби за доби Української революцiї, персоналiй видатних українських дипломатiв. Закономiрним результатом таких студiй стали дисертацiї Д.В.Вєдєнєєва, О.П.Дуброви, Т.В.Заруди, С.В.Варгатюка, В.В.Соловйової1 та iн., працi С.В.Вiднянського, М.С.Держалюка, М.В.Кiрсенка, М.Ф.Котляра, В.М.Матвiєнка, О.В.Павлюка, В.С.Сiдака та iн.2 , видання бiографiчного характеру3 , започаткування збiрника наукових праць "Мiжнароднi зв'язки України: науковi пошуки i знахiдки"4 , наукового щорiчника "Україна дипломатична"5 , зрештою - вихiд першої синтетичної працi "Нариси з iсторiї дипломатiї України"6 та двотомної "Української дипломатичної енциклопедiї"7 .

Однак донинi в iсторiї української дипломатiї достатньо маловивчених сторiнок. До таких, зокрема, належить дiяльнiсть дипломатичних представництв УНР доби Центральної Ради, Української Держави, УНР доби Директорiї та ЗУ HP (ЗО УНР) у зарубiжних країнах, коли "українська дипломатiя зробила свої першi кроки на мiжнароднiй аренi"8 . Серед них i Надзвичайна дипломатична мiсiя УНР в Угорщинi. У сучасних дослiдженнях з iсторiї дипломатiї доби Директорiї УНР про неї згадується лише в загальних студiях (Д.В.Вєдєнєєв, В.I.Головченко, В.М.Матвiєнко, О.В.Павлюк) або у контекстi створення дипломатичних представництв у країнах Центральної Європи (В.В.Соловйова, О.В.Павлюк), чи в бiоiсторiографiчних дослiдженнях (Д.В.Вєдєнєєв, Т.С.Осташко, Я.Ю.Тинченко).

Мета даної статтi полягає в реконструкцiї на пiдставi нової архiвної iнформацiї дiяльностi Надзвичайної дипломатичної мiсiї в Угорщинi (далi - НДМ УНР в Угорщинi), що дозволить заповнити лакуни й виправити неточностi в сучаснiй iсторiографiї.

НДМ УНР в Угорщинi була створена за доби Директорiї УНР, яка помiтно розширила мережу заснованих урядом гетьмана П.Скоропадського українських дипломатичних представництв у зарубiжних країнах. Нова геополiтична ситуацiя, що склалася в Європi пiсля завершення Першої свiтової вiйни, зумовлювала, з одного боку, необхiднiсть органiзацiї дипломатичних представництв у новоутворених країнах, де iнтереси УНР були очевиднi, з другого боку, - потребу пiдтримки зовнiшньополiтичного курсу Директорiї країнами Антанти або радянської Росiї. Проголошений у програмнiй декларацiї Директорiї 14 грудня 1918 р. принцип нейтралiтету не сприяв формуванню мiжнародного авторитету УНР. Попри вiдсутнiсть "чiткої зовнiшньополiтичної концепцiї"9 Директорiї, упродовж першого мiсяця її дiяльностi було визначено мету - здобути мiжнародне визнання й заручитися пiдтримкою свiтової спiльноти в боротьбi проти бiльшовикiв. Вiдтак уже в сiчнi 1919 р. розпочалося формування нових дипломатичних мiсiй поспiль iз дипломатичними представництвами, створеними за доби Гетьманату. Голови дипломатичних представництв приз-


Матяш Iрина Борисiвна - д-р iст. наук, професор, директор Українського науково-дослiдного iнституту архiвної справи та документознавства; Мушка Юрiй Юрiйович - Надзвичайний i Повноважний Посол України в Угорщинi.

стр. 112


началися Головою Директорiї за поданням Ради Народних Мiнiстрiв (далi - РНМ) i мали права директорiв департаментiв Мiнiстерства закордонних справ У HP10 .

2 сiчня 1919 р. голова РНМ i одночасно мiнiстр закордонних справ В.М.Чехiвський внiс на розгляд РНМ проект, у якому поряд iз вирiшенням долi iнших претендентiв на посольськi посади пропонувалося затвердити головою "надзвичайної дипломатичної мiсiї до Венгрiї" галицького громадського i полiтичного дiяча (за фахом - лiкаря), досвiдченого члена австрiйського парламенту, соцiал-демократа Романа Яросевича11 . Всi кандидатури було ухвалено. Кiлькома днями пiзнiше, 10 сiчня 1919 р., РНМ розглядала кандидатуру досить вiдомого в тодiшньому свiтi полiтикiв соцiал-демократа М.М.Ґалаґана на посаду заступника мiнiстра закордонних справ, ухваливши рiшення перенести розгляд на наступне засiдання12 . Для висунення цiєї кандидатури, принаймнi, було двi пiдстави. По-перше, В.М.Чехiвський був добре обiзнаний iз полiтичною дiяльнiстю однопартiйця, а, по-друге, в умовах, коли на дипломатичнi посади призначалися особи не лише без фахової освiти, а й почасти без найменшого досвiду, попередня дiяльнiсть Миколи Ґалаґана давала пiдстави для сподiвання на успiх. Перший дипломатичний досвiд вiн отримав як член Українського генерального вiйськового комiтету, депутат Української Центральної Ради, очоливши у груднi 1917 р. офiцiйну делегацiю У HP для переговорiв iз Пiвденно-Схiдним Союзом, який об'єднував автономнi утворення Кубанi та Областi Вiйська Донського, про утворення загальноросiйського федеративного уряду13 , безпосередньо проводив перемови з керiвництвом кубанського крайового уряду14 . Наступний етап його дипломатичної кар'єри був значно складнiшим i вiдповiдальнiшим. Iз "благословення" голови Української Центральної Ради М.С.Грушевського вiн став "першим посланником незалежної України в Румунiї"15 . Попри дуже обмежений термiн дiяльностi, вiн встиг дещо зробити для визнання незалежностi України країною призначення. Однак пiсля приходу до влади 29 квiтня 1918 р. гетьмана П.Скоропадського, згiдно з рiшенням партiї про неможливiсть продовження державної служби її членами-високопосадовцями в новому урядi, вже на початку травня вiн залишив посольську посаду. За доби Української Держави М.М.Ґалаґан заробляв на життя завiдуванням канцелярiєю в Мiнiстерствi народного здоров'я16 , не полишаючи полiтичної дiяльностi (брав активну участь у пiдготовцi приходу до влади нової полiтичної сили). Незабаром отримав пропозицiю вiд В.М.Чехiвського обiйняти посаду голови дипломатичної мiсiї у Великобританiї, на яку вiдповiв жартом. Мовляв, поїхав би лише "до Будапешта подивитись, як робиться революцiя за кордоном"17 . Однак уже 16 сiчня 1919 p., вiдвiдавши Мiнiстерство закордонних справ iз метою вiдмовитися вiд подiбних пропозицiй, вiн довiдався вiд В.М.Чехiвського, що "вже вiдбулося рiшення Директорiї про призначення мене головою дипльоматичної мiсiї на Угорщинi. Зробив ще останню спробу уникнути цього призначення, але мiнiстр, показуючи менi щойно одержану iз канцелярiї Директорiї телефонограму, вiдповiв: "З обов'язку громадянина, товаришу, мусите це виконати. Мусите коритись верховнiй владi України". Я скорився"18 . Утiм, упродовж своєї дiяльностi на чолi НДМ У HP в Угорщинi вiн через рiзнi обставини неодноразово намагався залишити цю посаду. При цьому як принциповий полiтик i вiрний нацiональнiй iдеї дипломат, Микола Ґалаґан виконував свої функцiї чесно i безкомпромiсно, гостро вiдчуваючи свою вiдповiдальнiсть за долю України.

Отже, саме 37-рiчному Миколi Ґалаґану на чолi першого українського Дипломатичного представництва в Угорщинi довелося започатковувати українсько-угорськi дипломатичнi вiдносини незабаром пiсля розпаду Австро-Угорської монархiї та створення 16 листопада 1918 р. Угорської Республiки, з одного боку, та в умовах вiйни УНР iз бiльшовицькою Росiєю, з другого. Це не лише ускладнювало його мiсiю, але й посилювало вiдповiдальнiсть як представника незалежної держави, ключовим завданням якого було досягти визнання Угорщиною державної незалежностi України.

стр. 113


Фактично НДМ У HP в Угорщинi розпочала дiяльнiсть 24 сiчня 1919 p., коли М.М.Ґалаґан видав наказ про те, що вiн "згiдно з телефонограмою Директорiї УНР пiд N 139... приступив до виконування обов'язкiв Голови Надзвичайної Дипломатичної Мiсiї в Угорщинi"19 . Рiшення Директорiї про створення вiд 24 сiчня НДМ УНР в Угорщинi було офiцiйно прийняте лише 26 сiчня, а опублiковано у "Вiснику УНР" 7 лютого 1919 р.20 Штатна чисельнiсть мiсiї, згiдно iз затвердженою 9 сiчня 1919 р. Директорiєю постановою про штати надзвичайних дипломатичних мiсiй, розраховувалася на сiм осiб (голова, радник, 2 урядовцi для доручень, 2 аташе, секретар). Процес створення мiсiї прискорювався реальнiстю загрози захоплення Києва бiльшовиками.

Можливостi втручання посла у формування складу дипломатичного представництва були досить обмеженi. Одним iз перших претендентiв до українського посольства в Угорщинi став професор М.В.Птуха, досвiдчений економiст i земляк М.М.Ґалаґана. Однак це призначення, що очевидно iмпонувало послу, не вiдбулося. Натомiсть до складу мiсiї на посаду радника, яка планувалася для представника ЗУНР, було призначено ще одного земляка голови мiсiї - 24-рiчного сина вiдомого чернiгiвського адвоката i громадського дiяча I.Л.Шрага - М.I.Шрага. Кандидатуру молодшого Шрага, який, "тiкаючи iз Чернiгова пiшки перед наступом бiльшовикiв прийшов до мiнiстерства (закордонних справ - Авт.) i просився, щоб призначили його до якоїсь закордонної мiсiї"21 , сина колеги по фаху та товариша по Українськiй партiї соцiалiстiв-федералiстiв, лобiював заступник мiнiстра закордонних справ А.Д.Марголiн. Аргументи на користь претендента на посаду були переконливими. Попри юний вiк, Микола Шраг як представник УПСР - "партiї молодих людей" (Д.Дорошенко) мав значний досвiд громадсько-полiтичної дiяльностi. Вiн очолював редколегiю партiйного часопису "Боротьба", був членом Ради селянських депутатiв на Чернiгiвщинi, працював у постiйнiй комiсiї для розроблення проекту статуту автономiї України, був членом Президiї Української Центральної Ради i заступником голови - М.С.Грушевського. М.Шраг мав навiть певний дипломатичний досвiд. 26 квiтня 1918 р. його було призначено представником України при урядах Iспанiї, Iталiї та Францiї з метою встановлення мiждержавних стосункiв, хоч часу для вiдповiдальної роботи делегацiї вже не було22 . Вiдтак "раднику Шраговi доручено було безпосереднє керування канцелярiєю Мiсiї i всi справи юридично-консульського характеру"23 . На посаду аташе без консультацiй iз М.М.Ґалаґаном було призначено вiдомого поета Олександра Олеся i невiдомого Тимоша Яцкевича, а посаду урядовця обiйняв спiвробiтник Мiнiстерства закордонних справ УНР "напiвфранцуз" i знавець iноземних мов Олекса Клор, котрий працював iз Миколою Ґалаґаном у Надзвичайнiй дипломатичнiй мiсiї в Румунiї. Решта посад планувалася для представникiв ЗУНР iз метою створення єдиного представництва унiтарної держави. Серед членiв мiсiї угорською мовою нiхто не володiв, тому певна надiя покладалася на такi знання у майбутнiх спiвробiтникiв.

Напередоднi вiд'їзду, 22 сiчня М.М.Ґалаґан мав розмову iз заступником держ-секретаря закордонних справ ЗУНР Л.М.Цегельським, який прибув до Києва для участi в урочистому актi проголошення з луки УНР та ЗУНР. Сподiваючись з'ясувати важливi для роботи в Угорщинi питання, голова мiсiї дiзнався лише, що в Будапештi є дипломатичне представництво ЗУНР та отримав рекомендацiю порозумiтися з урядом ЗУНР у Станiславi, куди той перемiстився на початку сiчня 1919 р.

Як вiдомо, розбудова зовнiшньополiтичної дiяльностi уряду Євгена Петрушевича розпочалася у груднi 1918 p., коли вiн тимчасово пiд натиском польських вiйськ переїхав зi Львова до Тернополя. Тодi-таки було органiзовано Держсекретарiат закордонних справ (держсекретаря В.Панейка призначено ще 9 листопада 1918 р.) i розпочалася пiдготовка до вiдкриття дипломатичних представництв передусiм у сусiднiх країнах, де ЗУНР мала очевиднi iнтереси. Представляти ЗУНР У Вiднi було доручено барону М.М.Васильку, який обирався сенатором австрiйського рейхстаґу та Буковинського крайового сейму, активному учаснику Брестських-

i

стр. 114


мирних переговорiв 1917-1918 pp., спiвзасновнику УНРади24 . Призначення "заступникiв" до Праги й Будапешта вiдбулося пiсля консультацiй Є.О.Петрушевича з президентом ЧСР Томашем Масариком та головою Уряду Угорщини Михаєм Карої. Попри територiальнi претензiї ЧСР та Угорщини щодо Закарпаття, уряд ЗУНР сподiвався на допомогу чехiв у вiйнi з Польщею та формування спiльної з Угорщиною полiтики щодо Румунiї. Вже у груднi 1918 р. до Праги вирушив вiдомий буковинський громадсько-полiтичний дiяч, один iз провiдних членiв Союзу визволення України С.Й.Смаль-Стоцький, котрий здобув науковий ступiнь доктора слов'янської фiлологiї у Вiденському унiверситетi й тривалий час (1911-1918 pp.) був депутатом австрiйської Державної ради у Вiднi25 . Керувати галицькою дипломатичною мiсiєю в Будапештi за рекомендацiєю Л.М.Цегельського було доручено отаману УГА з досвiдом служби в австро-угорськiй армiї, сотнику Ярославу Бiберовичу, який iз листопада 1918 р. займався там органiзацiєю транспортування українських вiйськовополонених, що перебували в колишнiй Австро-Угорщинi, Iталiї та Балканських країнах. За дорученням УНРади з цiєю метою вiн установив контакти з угорським урядом i заснував Українську збiрну станицю. За результатами вiзиту Є.О.Петрушевича до Будапешта вiн отримав статус дипломатичного представника ЗУ НР в Угорщинi. Пiсля розмови з Л.М.Цегельським М.М.Ґалаґан висунув пропозицiю доручити представнику ЗУНР репрезентувати всю Україну, та у Мiнiстерствi закордонних справ УНР її було вiдхилено. Натомiсть iдея об'єднання мiсiй з огляду на з луку шляхом скасування окремого представництва ЗУНР потребувала "порозумiння з галицьким урядом"26 . Вiдтак шлях НДМ УНР в Угорщинi до столицi країни акредитацiї пролягав через Станiслав.

Мiсiя вирушила до мiсця призначення, не дочекавшись вiд уряду Угорщини згоди на її прийняття, що у свою чергу означало б дипломатичне визнання УНР. До Будапешта разом iз М.Ґалаґаном їхали радник М.IПраг та урядовець О.Клор. Призначений на посаду аташе О.Кандиба, поки що залишався в Києвi, а другий аташе Т.Яцкевич до виконання своїх обов'язкiв взагалi не приступив.

Лише 30 сiчня 1919 р. пiсля вимушеного швторадобового очiкування в неопалюваних вагонах у Тернополi та ризикованої подорожi Галичиною мiсiя дiсталася тимчасової столицi ЗУНР ( пiсля 22 сiчня - ЗО УНР). Тут пiд час вiзиту М.Ґалаґана та М.Шрага до голови УНРади Є.Петрушевича було остаточно вирiшено питання про об'єднання представництв, включення до складу єдиного представництва сотника Я.Бiберовича на посаду радника мiсiї та двох членiв мiсiї за його рекомендацiєю (про конкретних персон ще не йшлося). Принагiдно за посередництвом представника угорського мiнiстерства торгiвлi й промисловостi Макса Пiнтера (за походженням - сквирського єврея), який прибув до Станiслава з метою налагодження торговельних контактiв, з допомогою мiнiстра торгiвлi, одного з найвпливовiших лiдерiв угорської соцiал-демократiї - Ерньо Гарамi було вирiшено питання щодо розташування мiсiї в Будапештi.

10 лютого українськi дипломати прибули до мiсця призначення й розташувалися в готелi "Dunapalota" на вулицi Марiї-Валерiї, 14. Фiзично стомленi труднощами дороги, морально вiдчуттям "контрасту мiж тим, чим ми хотiли бути, й тим, що було з нами в реальнiй дiйсностi"27 , вони нарештi отримали можливiсть вiдпочинку i належнi умови для роботи.

Насамперед М.М.Ґалаґан поставив за мету виконати рiшення Мiнiстерства закордонних справ УНР та УНРади щодо об'єднання з представництвом ЗУНР. Передбачаючи труднощi узгодження з Мiнiстерством закордонних справ УНР включення до штатного розкладу мiсiї ще однiєї посади радника, вiн запропонував Ярославу Бiберовичу обiйняти вакантну посаду секретаря. Той вiдмовився, згодившись лише на призначення його на посаду радника. Тим самим формально вiдбулося об'єднання представництв УНР та ЗОУНР, i Я.Бiберовичу було доручено "переведення рiзних торговельних переговорiв, а також справи щодо захисту матерiальних iнтересiв громадян УНР"28 . Утiм, надiсланi М.М.Ґалаґаном до Мiнiстерства закордонних справ УНР клопотання щодо затвердження кандидатури Я.Бiберовича на посадi другого радника мiсiї залишилися без вiдповiдi, оскiльки тимчасовий виконувач обов'язкiв мiнiстра О.М.Карпiнський не вiдносив до своєї компетенцiї такi питання. Отже, офiцiйного пiдтвердження цього призначення практично не вiдбулося. Водно-

стр. 115


час Я.Бiберович продовжував виконувати доручення уряду ЗО У HP, що було певною мiрою логiчно з огляду на федеративнi засади об'єднання У HP i ЗУ HP та його мiсiю в Угорщинi, але непокоїло Миколу Ґалаґана як прояв сепаратизму. Пiд час першої зустрiчi галицький посол повiдомив М.Ґалаґану, крiм iншого, про перебування в Будапештi вiйськової мiсiї Антанти на чолi з французьким пiдполковником Фердинандом Вiксом29 , вiдомим негативним ставленням до українцiв. Зважаючи на певний вплив цiєї мiсiї на формування зовнiшньої полiтики угорського уряду, М.Ґалаґан вирiшив iз першими (неофiцiйними) вiзитами вiдвiдати угорських соцiал-демократiв: мiнiстра торгiвлi Ерньо Гарамi та редактора центрального органу соцiал-демократичної партiї "Nepszava" Данiеля Варная з метою з'ясування перспектив дiяльностi мiсiї. Результати першої зустрiчi, що вiдбулася 12 лютого, гарантували українському пословi як мiнiмум - пiдтримку угорських соцiал-демократiв.

Уже 13 лютого голова мiсiї вiдвiдав угорське Мiнiстерство закордонних справ i вручив заступнику мiнiстра графу Iмре Чакi вiрчу грамоту. Процедура вiдбулася майже вiдповiдно до протоколу, згiдно з яким керiвники дипломатичного представництва "3-го розряду" вручали вiрчi грамоти мiнiстрам закордонних справ. М.Ґалаґану було обiцяно надання мiсiї всiх привiлеїв дипломатичних представництв, хоч визнання "незалежної Української республiки" de jure угорський дипломат не обiцяв. В умовах, коли "жодна країна не визнала УНР де-юре"30 , надання мiсiї УНР усiх дипломатичних привiлеїв та iмунiтетiв було важливе в контекстi прiоритетiв зовнiшньої полiтики Директорiї. 14 лютого вiдбулася зустрiч iз лiдером радикальної партiї, мiнiстром без портфелю з мiжнацiональних питань в урядi М.Карої, доктором Оскаром Ясi, результати якої також дозволяли сподiватися на толерантнiсть iз боку керiвництва репрезентованої цим видатним громадсько-полiтичним дiячем партiї.

Найголовнiша з погляду офiцiйного визнання мiсiї подiя сталася 22 лютого: М.Ґалаґана та Я.Бiберовича прийняв Президент Угорщини, граф Михай Карої. Прийняття вiдбулося в королiвськiй палатi, досить урочисто, але розмова торкалася гострих питань. Iшлося, зокрема, про ймовiрнiсть поширення бiльшовицького руху за межi Росiйської iмперiї, необхiднiсть визнання українським урядом Закарпаття iнтегральною частиною Угорщини та можливiсть спiльних українсько-угорських дiй проти Румунiї. М.Ґалаґану вдалося знайти вихiд iз ситуацiї. Боротьбу росiйських бiльшовикiв вiн окреслив як порушення права народiв на самовизначення, що вступає у протирiччя з шанованими М.Карої поглядами Президента США Томаса Вудро Вiльсона. Водночас український посол висловив офiцiйну позицiю Директорiї щодо надання закарпатським українцям права на самовизначення через референдум, що прямо вiдповiдало 14 пунктам Вiльсона. М.М.ҐалаґаН також запевнив Президента в iснуваннi спiльних iнтересiв щодо Румунiї. "З того часу, - констатував пiзнiше посол, - почалися дипломатичнi зносини її з угорським Урядом"31 -

стр. 116


Одночасно українськi дипломати встановлювали контакти з представниками дипломатичного корпусу та українськими дiячами культури. Зокрема було досягнуто домовленостi з австрiйським посланником в Угорщинi бароном Гансом Кноблохом щодо видачi вiз на в'їзд до Австрiї громадянам з українськими паспортами, виданими українською мiсiєю. Знайомство з українським ученим Гiядором Стрипським, який був радником угорського Мiнiстерства Руської Країни i завiдував "пiдкарпатською" частиною етнографiчного музею, дало М.Ґалаґану пiдстави для висновку про те, що "д-р Стрипський був би без усякого сумнiву, надзвичайно корисним дiячем нацiонального вiдродження свого народу, коли б вiн активно взявся за це дiло"32 . Березневий вiзит Миколи Ґалаґана у супроводi Гiядора Стрипського до мiнiстра Руської Країни Ореста Сабо переконали його, що той дотримується прийнятої в тодiшнiй Угорщинi офiцiйної концепцiї iснування Закарпатської України лише у складi Угорщини. Утiм, навiть недостатньо ефективне спiлкування мало свiй результат - угорська та мiжнародна громадськiсть отримувала iнформацiю про незалежну Україну.

Iз метою "ознайомлення угорського загалу з українським питанням i приєднання до нас угорських симпатiй"33 одразу пiсля приїзду до Будапешта, в лютому 1919 p., було створено прес-бюро мiсiї. На вiдмiну вiд iнших дипломатичних представництв (наприклад, в Австрiї чи Болгарiї) НДМ УНР в Угорщинi не виокремлювала прес-бюро нi як самостiйний вiддiл, нi як установу при мiсiї. Функцiї "пресового референта" виконував колишнiй поручник Росiйської армiї, бiлорус за походженням, але українець за самоусвiдомленням Павло Ходаркевич, який вiльно володiв угорською й iншими iноземними мовами. Завдання прес-бюро полягали в реферуваннi угорської преси, пiдготовцi iнформацiї про подiї в Українi та органiзацiї спецiального часопису, який незабаром став виходити в Будапештi нiмецькою мовою пiд назвою "Die Ukraine".

23 лютого до мiсiї нарештi приєднався аташе О.I.Кандиба. Його нетривале перебування в Будапештi запам'яталося мiсцевiй творчiй iнтелiгенцiї. Доручення Миколи Ґалаґана встановити творчi контакти з угорськими письменниками, поетами й журналiстами вiн виконав блискуче. Однак 21 березня (у день проголошення в Угорщинi диктатури пролетарiату) аташе вибув у чотириденну вiдпустку до Вiдня й до 23 квiтня не повернувся до виконання своїх обов'язкiв. З огляду на необхiднiсть виконання формальностей, 1 квiтня його було звiльнено. Як згадував пiзнiше Микола Ґалаґан, "я затрудняюсь сказати, яких результатiв досяг би наш поет, коли б його перебування в Будапештi та виконання функцiй аташе нашої мiсiї тривало довше, нiж це було в дiйсностi"34 .

21 березня в Угорщинi вiдбулася змiна влади - лiвий уряд Шарля Габраї проголосив Угорську Радянську Республiку. Дилема "згортати роботу мiсiї чи залишатися" була розв'язана керiвником мiсiї на користь продовження дiяльностi. "Нашим обов'язком є робити своє дiло при всяких обставинах", - вирiшив М.Ґалаґан35 .

Ключове завдання НДМ УНР в Угорщинi за нового бiльшовицького режиму Микола Ґалаґан визначив як спробу через посередництво угорської радянської влади припинити вiйну мiж УНР та радянською Росiєю. Перший вiзит iз метою аналiзу ситуацiї було нанесено до Комiсарiату закордонних справ УРР, очолюваного Белою Куном. Посол розраховував на сприяння керiвника управлiння пропаганди комiсарiату Ерньо Пора, з яким йому довелося познайомитися за досить незвичних обставин.

У нiч з 23 на 24 березня 1919 р. у готелi "Дунапалота" в порушення всiх дипломатичних iмунiтетiв було здiйснено спробу арешту й пограбування голови мiсiї. У своєму звiтi до МЗС М.Ґалаґан наголошував, що "арест був мотивований неiснуванням самостiйної української Республiки, з одного боку, а з другого боку, тим, що я являюсь представником буржуазного правительства України, яке воює з совiтською росiйською Республiкою"36 . Один iз нiчних вiзитерiв назвався комiсаром "по русским делам" Михайловичем i намагався навiть дискутувати з Миколою Ґалаґаном на полiтичнi теми, вимагаючи грошi й документи мiсiї. Пословi

стр. 117


довелося знищити найважливiшi папери. Утiм, отримавши 600000 крон, iншi домагання Михайлович припинив. Це, очевидно, не узгоджувалося з проголошеними ним полiтичними мотивами "вiзиту". Взявши зобов'язання у М.Ґалаґана не залишати помешкання впродовж доби, Михайлович опечатав канцелярiю мiсiї. Як з'ясувалося, подiбний "вiзит" вiдбувся до Ярослава Бiберовича з вилученням в нього 2 млн. крон, було зроблено трус у кiмнатi Миколи Шрага. Пiсля наполегливих дзвiнкiв пограбованих українцiв до Комiсарiату закордонних справ УРР наступного дня Ерньо Пор особисто привiз забранi грошi, хоч у загальнiй сумi бракувало 228700 крон, привласнених Михайловичем.

Iнцидент у готелi склав привiд для вiзиту українського посла до комiсара з iноземних справ УРР Бели Куна. Знайомство Миколи Ґалаґана з особою, "яка в той час була найбiльш популярною в цiлiй Угорщинi"37 , вiдбулося у тiй самiй королiвськiй палатi (щоправда, бруднiй i потьмянiлiй), де його мiсяць тому приймав колишнiй глава колишньої угорської держави. Переговори виявилися непростими з огляду на складнiсть проблеми й невизначенiсть становища української мiсiї в нових умовах. Комiсар висловив припущення, що мир iз "буржуазною Директорiєю" не цiкавить радянську Росiю, оскiльки постала Україна радянська. Аргументи Миколи Ґалаґана, що базувалися на запереченнi права однiєї країни нав'язувати свої принципи органiзацiї державного устрою iншим та спробах Директорiї забезпечити iнтереси трудових мас через органiзацiю трудових рад, не вплинули на позицiю Бели Куна. Чи не єдиним позитивним результатом переговорiв стало рiшення про зустрiч iз В.К.Винниченком, кандидатуру якого, зважаючи на його лiвi погляди, запропонував М.М.Ґалаґан у вiдповiдь на бажання Бели Куна зустрiтися з "українським самостiйником, що стоїть за радянський устрiй"38 .

Переговори Володимира Винниченка з Белою Куном вiдбулися незабаром у присутностi українського посла та вiдомого книговидавця Ю.Тищенка, з яким колишнiй голова Директорiї прибув iз Вiдня. Угорськi комунiсти сподiвалися на посередництво В.К.Винниченка щодо отримання вiйськової допомоги вiд росiйських бiльшовикiв та встановлення радянської влади в Українi, обiцяючи навзаєм допомогу "в залагодженнi конфлiкту" з Росiєю. В.К.Винниченком, за участю М.М.Ґалаґана, було сформульовано умови українсько-угорського порозумiння. їх найперша вимога полягала у визнаннi повної самостiйностi та суверенностi нового державного утворення - Української Радянської Республiки - в етнографiчних межах, включаючи Галицьку Україну зi Львовом по лiнiї Сяну та iншi частини колишньої Австро-Угорщини, населенi українцями. Водночас окреслювалися умови перебування вiйськ однiєї країни на територiї iншої, склад уряду, фiнансова допомога для оборони вiд зовнiшнiх i внутрiшнiх ворогiв. Ноту було направлено до Москви. Однак вiдповiдь надiйшла вiд наркома закордонних справ УСРР Х.Раковського, який заперечував можливiсть будь-яких переговорiв iз В.Винниченком як "представником дрiбнобуржуазної iдеологiї". Це перекреслювало всi сподiвання на прийняття умов i пiдтверджувало думку Бели Куна щодо контактiв радянської Росiї та радянської України. Участь у цих переговорах лише додала М.Ґалаґану негативних характеристик у створюваному iмiджi "бiльшовицького посла", який активно мусувався в польськiй та французькiй пресi.

Утiм, пiд час iснування Угорської Радянської Республiки мiсiя продовжувала виконувати свої функцiї. Зважаючи на одне з головних завдань дипломатичних представництв, що полягає в захистi прав та iнтересiв своїх громадян, Микола Ґалаґан домiгся того, що власники українських паспортiв звiльнялися вiд спецiальних обов'язкiв громадян УРР. Важливiсть такої "перемоги" зумовлювалася тим, що згiдно з угодою росiйського та угорського радянських урядiв, громадяни цих країн користувалися пiд час перебування на територiї iншої держави ширшими правами й мали виконувати вiдповiднi обов'язки. Вiдтак росiйським громадя-

стр. 118


нам загрожувала участь у примусових роботах, служба в угорськiй червонiй армiї тощо. Цього завдяки зусиллям посла могли уникнути українцi.

У складних умовах суспiльно-полiтичного життя країн задля виконання основного завдання мiсiї М.Галаган не припиняв i дiловi вiзити. Його знайомство з наступником Ореста Сабо - комiсаром Руської Країни Августином Штефаном засвiдчило незмiннiсть офiцiйної позицiї щодо перебування Закарпатської України у складi Угорщини на правах автономної областi. Ерньо Пор незабаром запропонував стати комiсаром Руської Країни самому Миколi Ґалаґану.

Ще одним напрямом роботи мiсiї стало продовження "пропаганди української справи", яка в умовах iснування УРР була можливою лише "пiд покровом української комунiстичної газети". До цiєї справи долучилися колишнi вiйськовополоненi I.Маслюк, К.Загорода, а також М.Шаповал, який невдовзi пiсля приїзду до Будапешта у квiтнi встиг дати iнтерв'ю газетi "Pester Lloyd", де висловив захоплення радянським ладом в Угорщинi, та М.Шраг, котрий "серйозно думав, що почалася свiтова соцiяльна революцiя"39 . Перше число органу "Української Комунiстичної групи" - тижневика "Червона Україна" побачило свiт 24 травня 1919 р. Ключовим стало четверте число тижневика. Умiщенi в ньому статтi "Авантура чи трагедiя" та "Дорога до порозумiння" викликали непорозумiння з радянськими колами й призвели до покарання редакторiв i вiдсторонення їх вiд роботи. Та пiсля двотижневої перерви "Червона Україна" продовжила iснування. Таким чином, навiть за радянського перiоду угорської iсторiї посол УНР намагався iнформувати громадськiсть про проблеми України.

Тому самому завданню пiдпорядкувалася думка про створення товариства для пiднесення культурного рiвня та нацiональної свiдомостi українцiв Угорщини. Було навiть розроблено статут "Русько-українського товариства "Просвiта", членами якого зголосилися стати практично всi вiдомi представники української громадськостi в Будапештi: Августин Штефан, Гiядор Стрипський, Євген Пiдгаєцький, Володимир Сiкевич та iн. Однак дiяльнiсть товариства далi, нiж проведення у примiщеннi мiсiї установчих зборiв, не просунулася - очевидно, з огляду на саму iдею, перспектив для реалiзацiї якої в умовах радянської Угорщини не було.

Значно продуктивнiшою була зустрiч Миколи Ґалаґана з професором щойно вiдкритої на iсторико-фiлософському факультетi Будапештського унiверситету кафедри "руського языка" Шандором Бонкало. Уродженець Рахова на Закарпаттi, вiдомий лiтературознавець, iсторик, етнограф i перекладач очолив у 1919 р. першу i єдину на той час в Угорщинi кафедру української та росiйської мов i лiтератур. Важливiсть вiдкриття кафедри учений вбачав не лише в розгортаннi навчальної дiяльностi, але й у проведеннi наукових дослiджень iз дiалектологiї, етнографiї, культурологiї. Подарованi дипломатами новi видання "щодо української справи" мали допомiжне значення для викладання курсу української граматики, однак необхiдних посiбникiв та наукових праць надати кафедрi вони не мали змоги.

До середини лiта становище мiсiї в радянськiй Угорщинi ставало дедалi напруженiше й тривожнiше. Нарада послiв та голiв дипломатичних мiсiй УНР, що зiбралася у Вiднi 18-22 червня 1919 р. за головуванням мiнiстра закордонних справ В.М.Темницького, пiдтвердила основний принцип зовнiшньополiтичного курсу Директорiї - соборнiсть та державна незалежнiсть усiх українських земель. Вiдсутнiсть запрошення на нараду змусила М.М.Ґалаґана звернутися до мiнiстра особисто. Як пояснив послу В.Темницький, нарада була неплановою у зв'язку з перебуванням у Вiднi радника делегацiї ЗО УНР на Паризькiй мирнiй конференцiї С.Томашiвського. Скориставшись згодою мiнiстра на зустрiч, М.Ґалаґан 1 липня 1919 р. вiдбув до Вiдня "для особистого докладу п. Мiнiстровi про дiяльнiсть мiсiї"40 . Пiд час спiлкування з В.Темницьким було затверджено змiни у складi мiсiї. Саме в той час у Будапештi зникли двi особи, про яких точилися розмови

стр. 119


як про "послiв Раковського". Оповитi таємницею липневi подiї, пов'язанi з убивством угорськими комунiстами "послiв з радянської України", поглиблювали пiдозри мiсцевої влади щодо дiяльностi української дипломатичної мiсiї. До Миколи Ґалаґана доходили навiть чутки про можливий напад на мiсiю та заплановане вбивство посла. Вiн змушений був давати численнi iнтерв'ю угорськiй пресi, пояснюючи свою непричетнiсть до зникнення. Ускладнювалося й фiнансове становище мiсiї, на утримання штату iз 4 осiб якої щомiсячно передбачалося 10700 крон, включаючи заробiтну плату, кошти на вiдрядження та оплату помешкання41 . Та й цi кошти не надходили, про що М.М.Ґалаґан неодноразово повiдомляв МЗС УНР.

Водночас у Будапештi продовжувало дiяльнiсть галицьке представництво. Тим самим на прикладi Угорщини пiдтверджувалася теза В.Темницького про "двi закордоннi полiтики" на тлi декларованої з луки ЗУ HP та УНР. Покладаючи надiю на те, що радянська Угорщина протримається, "поки не встановиться через Галичину зв'язок iз Росiєю"42 , Б.Кун запропонував Я.Бiберовичу своє посередництво у переговорах мiж урядами ЗУНР i Радянської Росiї та встановлення торговельних вiдносин мiж Схiдною Галичиною та Угорщиною, але Держсекретарiат

ЗО УНР цю пропозицiю вiдхилив. Так само було вiдмовлено командувачевi угорських вiйськ Вiлмошу Бему щодо допомоги в боротьбi проти Румунiї через складнощi на українсько-польському фронтi та передбачувану реакцiю Антанти43 . Взаємна непоступливiсть, рiзнi прiоритети зовнiшньополiтичної дiяльностi ЗО УНР, складнощi польсько-української вiйни, змiни влади в Угорщинi поступово нiвелювали роль "заступництва" Я.Бiберовича.

Не сприяли змiцненню авторитету дипломатичного представництва ЗО УНР i непорозумiння, що виникали мiж Миколою Ґалаґаном та Ярославом Бiберови-чем i згодом спричинили їх розрив. Перебуваючи 19 квiтня 1919 р. у Будапештi по дорозi з Вiдня, Є.Петрушевич доручив Я.Бiберовичу представляти ЗО УНР в Угорщинi на правах тимчасового повiреного, при цьому у справах цiлої України - виступати спiльно з М.Ґалаґаном. Остаточне роз'єднання мiсiї з розподiлом коштiв i майна сталося 8 травня. "Сам факт розбиття й назовнi iдеї соборностi українських земель справив на мене сумне враження", - згадував Микола Ґалаґан44 . "Галицьке заступництво" отримало двi кiмнати в колишньому будинку Австрiї на вул. Академiчнiй, 17. Роз'єднання не вирiшило конфлiктних ситуацiй у стосунках керiвникiв мiсiй, зокрема щодо прав на представництво iнтересiв УНР в Угорщинi, офiцiйних назв (бланк установи, очолюваної Я.Бiберовичем, мiстив назву "Уповновласнений Заступник Української Народної Республiки в Будапештi"45 ), функцiй. Мiнiстр В.Темницький навiть висунув до Ради Народних Мiнiстрiв УНР пропозицiю про об'єднання "в iнтересах справи" дипломатичних мiсiй пiд головуванням Я.Бiберовича як людини "рухливої i дiяльної", що "добре орiєнтується в мадярських вiдносинах" з огляду на те, що "фактична потреба iснування окремого представництва Захiдної области в Будапештi дуже мала"46 . Представник галицької iнтелiгенцiї, колишнiй член Бойової Управи Українських Сiчових Стрiльцiв, репрезентант ЗУНР (ЗО УНР) в РНМ УНР, В.Темницький зi зрозумiлих причин пiдтримував Я.Бiберовича, тодi як М.Ґалаґана пропонував перевести "наприклад, до Болгарiї, країни слов'янської, близької за духом i мовою"47 .

До конфлiкту втягувався й керiвник вiйськово-санiтарної мiсiї УНР полковник В.В.Сiкевич, вiдряджений згiдно з наказом Головного штабу Вiйськового мiнiстерства УНР у лютому 1919 р. до Будапешта для створення збiрної станицi для українських вiйськовополонених. Згiдно з постановою уряду Директорiї вiд

31 травня 1919 р. "Про пiдлеглiсть Послам i Головам Дипломатичних Мiсiй фахових мiсiй, комiсiй i агентiв, командированих на територiю чужоземних держав", iнституцiя, очолювана В.В.Сiкевичем, мала узгоджувати з НДМ УНР свою дiяльнiсть i надавати необхiдну дипломатичнiй установi iнформацiю. Однак у цьому

стр. 120


разi йшлося передусiм про НДМ У HP в Угорщинi на чолi з М.М. Ґалаґаном. Наприкiнцi червня майор Я.Бiберович звернувся до В.Сiкевича з вимогою надати iнформацiю для угорського комiсарiату вiйськових справ щодо засад створення нової збiрної станицi замiсть "галицької", що припинила дiяльнiсть 10 травня 1919 р. Пояснення було надано без зволiкань. "Коли прибуваючi до Будапешту полоненi, переважно галичани, не маючи куди притулитися, жебрачили по мiсту, - писав у вiдповiдь на запит полковник В.Сiкевич, - я прийняв усi заходи щоби вiдкрити хоть маленьку станицю. На це я дiстав згоду вiд Пана посла Великой України Ґалаґана"48 . Наголошуючи на вiдокремленостi дипломатичних мiсiй, вiн запевнив: "Зi свого боку буду просити Угорський уряд не турбувати Вас, пане, нотами в справах Великої України"49 . Головi Надзвичайної дипломатичної мiсiї У HP доводилося не лише сприяти справi органiзацiї повернення через Угорщину українських вiйськовополонених i бiженцiв, але й рятувати самого голову мiсiї В.В.Сiкевича та його сина, арештованих 21 червня угорськими комунiстами.

1 серпня в Угорщинi вiдбулася нова змiна влади. Угорська народна республiка проiснувала кiлька днiв. У так званому профспiлковому урядi на чолi з соцiал-демократом Дюлою Пайдлом промайнули знайомi українським дипломатам постатi: Ерньо Гарамi, Шандор Гарбаї, Петер Агоштон. Напередоднi падiння народної республiки, 4 серпня, Миколi Ґалаґану довелося поспiлкуватися з мiнiстром закордонних справ Петером Агоштоном. Той прийняв посла i вислухав iз надзвичайною увагою, але висловив сумнiв щодо перспектив iснування уряду. Передбачення здiйснилися - 6 серпня його дiяльнiсть завершилася.

Саме в той час до складу мiсiї на посаду секретаря було прийнято Микиту Шапо-вала, який вважався спiвробiтником дипломатичного представництва до жовтня (офiцiйно звiльнений 2 листопада 1919 p.). Це призначення вiдбулося з метою легалiзацiї його становища в Угорщинi, а не для виконання прямих обов'язкiв. Однак в угорському мiнiстерствi закордонних справ добре пам'ятали iнтерв'ю М.Шаповала газетi "Pester Lloyd" i захоплення з приводу включення його до складу мiсiї не виявляли.

У цей час 6-14 серпня 1919 р. за участю мiнiстра закордонних справ В.Темницького у Карлсбадi вiдбулася друга нарада послiв i голiв дипломатичних мiсiй УНР. Якщо в першiй нарадi не брали участь нi М.Ґалаґан, нi Я.Бiберович, то на серпневу нараду було запрошено Я.Бiберовича. Микола Ґалаґан залишився в Будапештi. На нарадi обговорювалися питання органiзацiї та координацiї дiяльностi дипломатичних представництв, прiоритети зовнiшньої полiтики УНР, її позицiї в свiтi. Згiдно з рiшенням наради, змiнювалися акценти в зовнiшнiй полiтицi, першочергового значення набували вiдносини з найближчими сусiдами (Польщею, Румунiєю, Чехословаччиною), Iталiєю та новими державами, що виникли внаслiдок розпаду Росiйської iмперiї (Естонiєю, Литвою, Латвiєю, Грузiєю)50 .

7 серпня розпочав дiяльнiсть новий, призначений уже Йосипом Габсбургом, уряд на чолi з Iштваном Фрiдрiхом. Постiйнi змiни влади та складу уряду гальмували розгортання повноцiнних українсько-угорських дипломатичних вiдносин. Пiсля зайняття в серпнi Будапешту румунськими вiйськами становище Надзвичайної дипломатичної мiсiї УНР значно погiршилося. Передусiм з огляду на запровадження суцiльної суворої цензури було заборонено видання прес-бюро "Die Ukraine", чинилися перешкоди дiяльностi вiйськово-санiтарної мiсiї, обмежувалися громадянськi свободи населення, у тому числi обмiн iнформацiєю мiж дипломатичними представництвами УНР у Будапештi та Бухарестi. Для вирiшення цих питань Микола Ґалаґан iнiцiював переговори з румунським мiнiстром Дiамандi й Домiгся позитивного вирiшення питань. Iнформацiйну iзоляцiю було припинено, Дiяльнiсть пресового бюро - продовжено (хоч бюлетень виходив зi значними лакунами i мав вiдповiдати вимогам "не йти всупереч з iнтересами Румунiї, уникати критики Антанти i не ставитись вороже до полякiв"51 ), а вiйськовополоненим

стр. 121


дозволено переправлятися через зайнятi румунськими вiйськами територiї. У Будапештi, згiдно з домовленiстю Ґалаґана з Дiамандi, знову почала виходити нiмець -комовна газета "Die Ukraine", окремою брошурою з'явилася угорською мовою праця О.Шульгiна "Ukrain problemak".

У вереснi Я.Бiберович подав вiрчу грамоту мiнiстру закордонних справ Угорщини, датовану квiтнем 1919 p., тим самим остаточно пiдтвердивши окреме iснування представництв. Вважаючи цей акт шкiдливим для закордонної репрезентацiї iдеї державної унiтарностi українських земель, М.Ґалаґан у вiдповiдь на запит мiнiстра закордонних справ Угорщини Йожефа Шомшича пiдтвердив правомочнiсть лише одного представництва - НДМ У HP в Угорщинi.

Однак пiсля вiйськової поразки У HP у листопадi 1919 р. становище НДМ У HP погiршилося. М. Ґалаґан отримував повiдомлення про скорочення штату мiсiї спочатку до 4 (5 листопада 1919 p.), незабаром до 3 (15 листопада) штатних одиниць та зменшення платнi її спiвробiтникам (керiвникам мiсiй - на 50%, працiвникам - на 15-35 %). Фiнансовi труднощi не в останню чергу стали причиною припинення дiяльностi посольства в Болгарiї, мiсiй у Грецiї, Данiї, США, Латвiї та Кавказi, консульств у Ризi, Батумi, Баку. Водночас в австрiйськiй пресi з'явилися публiкацiї, в яких М.Ґалаґана звинувачували у спiвробiтництвi з радянським урядом Угорщини. На противагу "певним колам, заiнтересованим у дискредитацiї мiсiї", 15 листопада 1919 р. українськi дипломати склали урочисту обiтницю на вiрну службу Народовi України i утворенiй ним Українськiй Народнiй Республiцi та її Верховнiй Владi. Закон про прийняття урочистої обiтницi державними службовцями Директорiї було ухвалено 13 жовтня 1919 р. Виконання його репрезентантами УНР за кордоном через складнощi в отриманнi iнформацiї значно розтягнулася в часi. День прийняття присяги в Будапештi був знаковим в iсторiї УНР доби Директорiї. Тодi спiльна нарада членiв Директорiї та уряду УНР ухвалила рiшення про скасування повноважень Ф.Швеця i А.Макаренка, якi вiд'їжджали для проведення роботи за кордон, а "керування справами Республiки" покладалося на голову Директорiї Головного отамана С.Петлюру52 . Наступного дня Є.Петрушевич залишив Кам'янець-Подiльський. Наближався остаточний розрив УНР та ЗО УНР. Утiм, спричинений ним грудневий наказ "До всiх послiв i голiв мiсiй", згiдно з яким належало перевiряти, "наскiльки спiвробiтники Галичани лояльно вiдносяться до уряду i попирають його полiтичнi заходи" й залишати таких спiвробiтникiв лише на особисту вiдповiдальнiсть послiв53 , для Надзвичайної дипломатичної мiсiї УНР в Угорщинi не мав актуальностi. У складi мiсiї продовжували працювати галичани - I.Стасiв та I.Флюнт.

28 листопада в Будапештi розпочав дiяльнiсть новий коалiцiйний уряд на чолi з колишнiм мiнiстром освiти Карлом Гусаром. Мiнiстерство закордонних справ очолив граф Йожеф Шомшич. Далi частота змiн урядiв не уповiльнилася. 1 березня до влади прийшов адмiрал Мiклош Гортi. Деякий час мiнiстр-президент Шандор Шiмонi Шемадам виконував обов'язки мiнiстра закордонних справ, у квiтнi його змiнив на цiй посадi граф Пал Телєкi, а у вереснi - граф Iмре Чакi. Утiм, як стверджував Микола Ґалаґан, "вiдношення до нашої дипльоматичної мiсiї збоку всiх урядiв, якi настали пiсля повалення радянського уряду, було не тiльки льояльне, але навiть дуже добре"54 . Проте фiнансове становище мiсiї набувало щодалi бiльшого напруження. Особистий вiзит М.Ґалаґана до Вiдня для доповiдi А.Макаренку про спроби отримання 250800 крон для її утримання на 4 мiсяцi, як i кiлька листiв без вiдповiдi, не принесли помiтних змiн.

Наприкiнцi квiтня 1920 р. на тлi вiдчутних ускладнень на українсько-бiльшовицькому фронтi в зарубiжнiй пресi почала з'являтися iнформацiя про пiдписання таємного договору мiж "начальником" польської держави маршалом Юзефом Пiлсудським та Головним отаманом вiйськ УНР Симоном Петлюрою.

стр. 122


Вважаючи союз У HP iз Рiччю Посполитою таким, що суперечив iдеї суверенностi й соборностi України, у травнi Микола Ґалаґан вирушив до Вiдня на неофiцiйну нараду керiвникiв дипломатичних представництв, щоб з'ясувати пiдстави правомiрностi такої iнформацiї. Думки послiв щодо цiєї угоди були кардинально протилежними. Бiльшiсть вважала договiр "полiтично-дипльоматичним успiхом", що давав пiдстави для сподiвання на воєнну пiдтримку Речi Посполитої, iншi вбачали невигiднiсть договору в значних територiальних та економiчних поступках Польщi. Микола Ґалаґан був серед тих, хто позитивних результатiв вiд реалiзацiї угоди не очiкував. Неофiцiйна нарада ухвалила вiдрядити К.Мацiєвича, О.IПульгiна (представникiв бiльшостi) та М.Ґалаґана (вiд меншостi) до Варшави з метою з'ясування точного змiсту договору (публiкацiї пiдлягав лише п. 1 Полiтичної конвенцiї) та майбутнього напряму полiтики уряду УHP. Ознайомлення з допомогою радника Надзвичайної дипломатичної мiсiї УНР у Польщi Леонiда Михайлова з текстом пакету документiв Варшавського договору УНР з Рiччю Посполитою переконали Миколу Ґалаґана у справедливостi його оцiнки договору як невигiдного для УНР. Його втiлення позбавляло Україну 162 тис. кв. м. територiї, залишало 9 млн українцiв без Батькiвщини, передавало управлiння вiйськами й залiзницею до Варшави, вiдновлювало права польських землевласникiв55 .

У Жмеринцi, де уряд Директорiї мав тимчасовий осiдок, М.Ґалаґан зустрiвся iз мiнiстром закордонних справ А.Нiковським та Головою Директорiї С.Петлюрою. Спiлкування з першим не залишило сумнiву: подальший курс української полiтики тiсно пов'язаний iз Польщею як головним союзником. Симон Петлюра виявив бiльший iнтерес до справ української мiсiї в Угорщинi, нiж профiльний мiнiстр. Однак сподiвання українського посла на вiдверту розмову з Головним отаманом, колишнiм однопартiйцем, були марними. Вона вiдбулася в присутностi Костя Мацiєвича, який цiлковито пiдтримував iдею договору, й нiчого нового дiзнатися не вдалося. У цих умовах Микола Ґалаґан почав схилятися до думки про припинення дипломатичної кар'єри.

У серпнi 1920 р. вiн отримав офiцiйне запрошення до Вiдня на нараду послiв, де мав обговорюватися новий курс урядової полiтики та завдання закордонних представництв. Нарада вiдбулася 18-20 серпня 1920 р. за головуванням мiнiстра закордонних справ А.Нiковського. Не змiнивши своєї позицiї щодо нового урядового курсу, спрямованого на найтiснiше зближення з Польщею, Микола Ґалаґан подав прохання про демiсiю. Вiдповiдь iз висловленням "щирої подяки вiд iменi Уряду Української Народної Республiки за цю велику працю, яку Ви поклали в так надзвичайно важких часах на користь i добро нашої Батькiвщини"56 , датована 26 серпня 1920 p., - "останнiй акт офiцiйної куртуазiї"57 (як прокоментував її М.М.Ґалаґан) - надiйшла до Будапешту лише 3 вересня. Останнiй наказ як голова НДМ УНР в Угорщинi М.М.Ґалаґан видав 10 вересня 1920 p., висловивши всiм членам мiсiї "щиру подяку за їх помiч i спiвробiтництво в моїй роботi та за їх труди i службу на користь України i Українського Народу"58 .

Секретар мiсiї Володимир Суховецький розпочав процедуру приймання-передавання справ "до прибуття нового заступника Республiки"59 . Офiцiйно звiльнений iз посади М.М.Ґалаґан був лише 28 вересня. Понад два мiсяцi мiсiя залишалася без керiвника, функцiонуючи у складi секретаря, аташе та пресового референта. З огляду на скрутне фiнансове становище згорнуло роботу прес-бюро мiсiї, а референт прес-бюро не лише не отримував необхiдної платнi, але й не мав можливостi придбати угорськi часописи. В.Суховецький надавав звiти до МЗС, Подавав необхiдну iншим вiдомствам iнформацiю, не отримуючи платнi й сплачуючи власним коштом за помешкання мiсiї. 19 жовтня 1920 р. вiн у черговий Раз звернувся до МЗС, iнформуючи про отримання листа вiд новопризначеного мiнiстра закордонних справ Угорщини Iмре Чакi. "Лист цей, - наголошував В.Суховецький, - являючись доказом догляду дипльоматичних обичаїв з боку Угорсь-

стр. 123


кого мiнiстерства закордонних справ до Українського представництва, ще раз вказує на бажання скорiшого приїзду нового Голови Мiсiї"60 . У новому складi мiсiї В.Суховецький все-таки не працював, його демiсiю було прийнято 1 грудня 1920 р. Одночасно встановлювався i новий штатний розпис. З 1 грудня в її складi передбачалося 3 посади (голова, секретар, урядовець) iз фiнансуванням, крiм заробiтної плати, за такими статтями: канцелярськi видатки, господарськi непередбачуванi видатки, оплата помешкання (загалом 69000 угорських крон на мiсяць). Майже в той самий час припинило дiяльнiсть заступництво ЗУHP у Будапештi. 29 листопада було ухвалено рiшення про його лiквiдацiю з 31 грудня 1920 р.

Пiдiбрати вiдповiдну кандидатуру на посаду голови НДМ УНР в Угорщинi тодi було досить непросто. Припинення повноважень вiйськово-санiтарних мiсiй у Центральнiй та Пiвденнiй Європi у серпнi 1920 р. та вiднесення питань допомоги полоненим українцям пiд час їх повернення додому до компетенцiї Мiнiстерства закордонних справ давало пiдстави для запрошення на цю посаду полковника В.В.Сiкевича. Незалежно вiд того власну кандидатуру висунув колишнiй головний лiкар вiйськово-санiтарної мiсiї - доктор медицини Люцiй Кобилянський61 . Вiн звертався з проханням про призначення "хоча б до Фiнляндiї" безпосередньо до мiнiстра закордонних справ А.Нiковського, мотивуючи "безнадiйним становищем" i загрозою голодування його родини в Будапештi без роботи. Формуванням нового складу мiсiї (а надалi - спрямуванням її дiяльностi) займався голова НДМ УНР в Швейцарiї М.М.Василько, що мав iз квiтня 1921 р. ранг мiнiстра i особливi повноваження. А.Нiковський доручив йому тимчасово передати керування мiсiєю Л.Кобилянському, попередивши про короткий термiн такої дiяльностi.

Отже, з 4 по 9 грудня 1920 р. обов'язки голови НДМ УНР в Угорщинi як тимчасовий повiрений виконував Люцiй Кобилянський. Пiдставою для його призначення стала плутанина в телеграмах М.Василька та А.Нiковського, де призначення Л.Кобилянського пiдтверджувалося ранiше за призначення В.Сiкевича. Утiм, його перебування на цiй посадi було суто формальним. Новий керiвник мiсiї встиг лише прийняти вiд В.Суховецького справи i майно та зробити кiлька посадових призначень. За згодою з М.Васильком, у складi мiсiї було залишено колишнього урядовця мiсiї Iвана Стасiва та секретарем мiсiї призначено Данила Лалкова, який до того виконував обов'язки секретаря вiйськово-санiтарної мiсiї. Замiнено було навiть служника при мiсiї - замiсть Михайла Курчака 4 грудня було призначено Степана Когута. Матерiальне становище мiсiї залишалося досить скрутним, що зумовлювало пошуки нового помешкання (щоправда, пiсля сплати боргу за листопад у розмiрi 6000 крон). Тимчасовою адресою канцелярiї мiсiї став готель Британiка (Terezkorut, буд. 39, оф. 208), де ранiше розташовувалася українська вiйськово-санiтарна мiсiя.

9 грудня помилку було виправлено й головою НДМ УНР в Угорщинi призначено 50-рiчного кадрового вiйськового, представника старого шляхетського роду з Київщини, полковника Володимира Сiкевича, який прибув до Будапешта на початку 1919 р. для органiзацiї допомоги українським вiйськовополоненим i тiсно спiвпрацював iз М.М.Ґалаґаном. У штатi вiйськово-санiтарної мiсiї (згодом - вiддiлу Українського Червоного Хреста) працювали урядовець - отаман Л.Кобилянський, комендант перехiдного пункту - поручник О.Гамерський, канцеляристка - Н.Сiкевич, бунчужний-хорунжий - М.Огородник. До штату НДМ УНР в Угорщинi за керiвництвом В.В.Сiкевича увiйшли, крiм голови, радник д-р Люцiй Кобилянський, в. о. секретаря д-р Данило Лалков. Певний час у складi мiсiї залишався як урядовець Iван Стасiв. Тобто, практично увесь склад мiсiї було замiщено спiвробiтниками вiддiлу Українського Червоного Хреста, що й визначило певною мiрою основнi напрями її дiяльностi надалi. Це не суперечило постановi про лiквiдацiю вiйськово-санiтарних мiсiй вiд 11 серпня 1920 p., згiдно з якою майно та кошти

стр. 124


мiсiї передавалися до українських дипломатичних представництв у вiдповiдних країнах, а урядовцi вiйськово-санiтарних мiсiй залишалися при них позаштатними спiвробiтниками62 . Новi призначення узгоджувалися з першими наказами Л.Кобилянського.

Як зазначав згодом полковник Сiкевич, "пiсля того, як отаман Окопенко розв'язав пiдлеглий йому Вiддiл Українського Червоного Хреста в Будапештi i звiльнив його персонал на чолi з поручником Гамерським, я негайно перебрав в свої руки опiку над всiма нашими громадянами в Будапештi i при нашiй Дипломатичнiй Мiсiї вiдкрив вiддiл допомоги нашим громадянам"63 . До складу угорського вiддiлу Українського Червоного Хреста при мiсiї увiйшли поручник Остап Гамерський та канцеляристка Наталiя Сiкевич (донька голови мiсiї).

Спiвробiтники мiсiї активно продовжували попередню дiяльнiсть завдяки фiнансовим iнвестицiям для утримання "перехiдного пункту" (до 1 листопада 1920 р. на Hernad utca, 3, а пiсля 1 листопада - в бараках поблизу Центрального вокзалу) вiд Центрального вiддiлу Українського Червоного Хреста (46 тис. крон) та угорського уряду (250 тис. крон). На засiданнi Комiтету iнтернацiонального Червоного Хреста в Будапештi 17 сiчня 1921 р. пiд час обговорення проблеми опiкування "бездомними жiнками i дiтьми рiзних нацiй, а також iнтернованими" було вiдзначено, що лише українська мiсiя "енергiйно i регулярно"64 звiльняє i вiдправляє своїх спiввiтчизникiв на батькiвщину. 21 лютого 1921 р. Микола Огородник здiйснив спецiальну поїздку до табору iнтернованих у Пiлiшчобi з метою з'ясування точної кiлькостi там "горожан Української Народної Республiки" . Через вiдсутнiсть спецiального дозволу МВС Угорщини на вiдвiдання табору урядовець не змiг познайомитися з умовами життя iнтернованих, але завдяки толерантностi керiвництва табору, йому вдалося отримати необхiднi вiдомостi. Проводячи роботу гуманiтарного характеру, дипломатичне представництво УНР постiйно тримало пiд контролем моральний стан українцiв, що перебували у таборах iнтернованих. Тут дуже обережно, але систематично пiд маскою благодiйностi "виявляли свою енергiю" бiльшовицькi агiтатори. В мiру можливостi спiвробiтники мiсiї нейтралiзували їхню дiяльнiсть, повiдомляючи про це МЗС.

Попри матерiальну скруту i складнiсть полiтичної ситуацiї, українськi дипломати уважно ставилися до кожного українця за кордоном, намагалися надавати спiввiтчизникам захист i квалiфiковану допомогу. Так, надiсланий пересiчному українцевi Петру Роговику мiсiєю, часопис допомiг йому вiдчути дружню пiдтримку. "Немає слiв таких, щоб дякувати за увагу, котру оказали одному iз своїх людей, по тяжкiй недолi закинений на чужину, - писав вiн. - Дуже тяжко жилось менi (не фiзично, а морально), не знаючи мови, а ще тяжче було без жодної звiстки про рiдний край i без своїх людей"66 .

За дорученням уряду, який на той час уже перебував у Тарновi, спiвробiтники мiсiї з'ясовували можливiсть влаштування на роботу в зарубiжних державах українських iнженерiв i технiкiв, дипломи яких визнавалися б тiєю державою. Однак результати не давали пiдстав для оптимiзму. В.Сiкевич повiдомляв МЗС про те, що на територiї Угорщини у зв'язку з її перерозподiлом не знаходять Роботи навiть тi, хто досi працював за спецiальнiстю.

Важливим напрямом дiяльностi мiсiї було iнформування МЗС УНР про внутрiшню та мiжнародну ситуацiю Угорської Держави". Оскiльки дiяльнiсть прес-бюро через нестачу коштiв було припинено, iнформацiйна дiяльнiсть мiсiї значно обмежилася i звелася до пiдготовки аналiтичних оглядiв. Полковник Сiкевич систематично надсилав такi огляди та газетнi добiрки до МЗС. До Генерального штабу УНР направлялися звiти "вiддiлу по вiйськовим справам", структурованi, як правило, за такими роздiлами: "Вiйськовий огляд Угорщини", "Росiйська емiграцiя", "Українська емiграцiя". Iснування вiддiлу було умовним з огляду на склад мiсiї (3 особи), однак завдання виконувалися конкретнi. Вiдтак керiвни-

стр. 125


ку дипломатичного представництва допомагав поручник артилерiї Остап Гамерський. Основне завдання В.В.Сiкевича в цьому напрямку полягало в переправленнi козакiв через Угорщину до Румунiї та на Львiв. У квiтнi його було вiдряджено до Югославiї з метою з'ясування дiйсної кiлькостi, становища та настроїв українських воякiв, що потрапили до цiєї країни, а також роз'яснення їм позицiй "Положення про iнструкторiв українських кооперативно-робiтничих органiзацiй за кордоном" та допомоги тим, хто виявить бажання взяти участь у повстаннi, в оформленнi необхiдних документiв та перепусток. Результатом поїздки, зокрема, стало створення так званого Українського нацiонального гуртка в Сербiї, якому мiсiя направляла книжки та надавала консультацiйну допомогу.

На вiдмiну вiд принципового полiтика М.Ґалаґана, кадровий вiйськовий, що звик виконувати накази, В.Сiкевич послiдовно дотримувався прiоритетiв зовнiшньополiтичної дiяльностi, встановлених Директорiєю. Вiн, зокрема, особливу увагу звертав на розвиток українсько-польських стосункiв, пiдтримуючи "добрi та дружнi стосунки" з посольством Речi Посполитої в Угорщинi. На початку 1921 р. спiвробiтники мiсiї обмiнювалися вiзитами з представниками польського посольства, а 11 квiтня Л.Кобилянський та О.Гамерський привiтали посла Шембека з нагоди затвердження Конституцiї Речi Посполитої. При цьому В.Сiкевичу, однак, не вдалося домогтися безперебiйного видавання вiз українським громадянам польською консульською установою в Будапештi.

У сiчнi 1921 p., вiдповiдно до вказiвок Мiнiстерства закордонних справ У HP, надiсланих iз грифом "таємно", мiсiя передала до МЗС Угорщини ноту протесту проти намiрiв уряду Врангеля продати кораблi Чорноморського флоту. Через подiбнi акцiї Директорiя намагалася ствердити своє право на залишки Чорноморського флоту, який, згiдно з прийнятим ще у сiчнi 1919 р. Законом про вiйськовий флот У HP, вона зобов'язувалася утримувати. Тодi-таки В.Сiкевич офiцiйно повiдомив через МЗС Угорщини всi центральнi угорськi установи й органiзацiї про визнання Директорiєю незаконностi всiх зобов'язань гетьмана П.Скоропадського.

Використовувалися й можливостi звернення до мiжнародної спiльноти. Негативна вiдповiдь Лiги Нацiй на спробу УНР стати повноправним членом у груднi 1920 р. зумовила потребу активiзацiї роз'яснювальної роботи МЗС УНР. Вiдтак було iнiцiйовано спiльну акцiю всiх урядових, полiтичних, громадських, культурних, жiночих та iнших органiзацiй щодо визнання Лiгою Нацiй України як суверенної держави. До акцiї приєдналася НДМ УНР в Угорщинi. У березнi 1921 р. мiсiя iнiцiювала звернення групи українцiв до Ради Лiги Нацiй iз закликом визнати Україну як суверенну державу й прийняти її до Лiги Нацiй. Створення такої групи було, поза сумнiвом, результатом цiлеспрямованої роботи дипломатiв. Ноту готував секретар групи - радник мiсiї Л.Кобилянський, виходячи зi ставлення до Лiги Нацiй як до ефективного iнструменту миротворчої дiяльностi; Заходи мiсiї було пiдтримано в МЗС. Мiнiстерство рекомендувало дипломатичним представництвам активно робити подiбнi кроки пiд гаслом "добути за всяку цiну признання незалежностi Батькiвщини i добитись прийняття її в рiвноправнi члени Лiги Нацiй"67 . Такi дiї максимально узгоджувалися з позицiєю Голови Директорiї Симона Петлюри, котрий прагнув активiзувати в екзилi дiяльнiсть українських полiтичних сил. Вiн закликав використовувати будь-якi можливостi у виробленнi заяв, меморандумiв, нот iз метою пропаганди української iдеї на мiжнародному рiвнi.

20-23 жовтня в Будапештi вiдбулися збори Генеральної Ради Союзу Товариства Лiги Нацiй. Участь спiвробiтникiв мiсiї у всiх заходах, що вiдбувалися в рамках зборiв, дала пiдстави В.Сiкевичу констатувати, що українських делегатiв приймали надзвичайно тепло та щиро.

Перiод головування в мiсiї В.Сiкевича збiгся з перебуванням бiля керма влади в Угорщинi диктатора Мiклоша Хортi. Ворог бiльшовизму, вiн беззастереж-

стр. 126


но надав усi дипломатичнi привiлеї представнику "нерадянської" України. Мiсiя перебувала в Угорщинi на рiвних правах iз дипломатичними представництвами iнших країн. Не обтяжувало його роботу й з'ясування повноти повноважень iз галицьким "заступництвом". Ще на початку своєї дiяльностi, у сiчнi 1921 р. полковник Сiкевич повiдомив МЗС, що представник ЗО УНР майор Бiберович залишив Будапешт. Водночас йому, як єдиному повноважному репрезентантовi УНР в Угорщинi, доводилося вирiшувати питання, пов'язанi з перебуванням в угорськiй столицi галичан.

1922 р. почався для Голови мiсiї полковника Сiкевича взаємними вiзитами до адмiрала Мiклоша Хортi, декана дипломатичного корпусу папського нунцiя, президента Ради Мiнiстрiв, усiх членiв кабiнету, голови Нацiонального Зiбрання Галля Гастона, представникiв iноземних держав в Угорщинi та представникiв iнтернацiонального i угорського Червоного Хреста68 . 27 сiчня В.Сiкевич та Л.Кобилянський були запрошенi визначним полiтичним дiячем Угорщини Карлом Гусаром на "великий парадний бал", в якому брали участь адмiрал Мiклош Хортi, ерцгерцог Йосип, мiнiстр-президент Iштван Бетлен та iн. 28 сiчня голова i члени дипломатичної мiсiї на запрошення кардинала-примаса Угорщини брали участь в урочистiй службi Божiй та панахидi на спокiй душi Папи Бенедикта XV, що вiдбулася в коронацiйнiй церквi св. Матяша. Обов'язковi запрошення членiв Надзвичайної дипломатичної мiсiї УНР в Угорщинi на урядовi заходи свiдчили про визнання її офiцiйностi та перспективу українсько-угорських стосункiв на найближчий час, чому сприяв "дипльоматичний такт Генерала В.Сiкевича"69 . У травнi 1922 р. генерал Сiкевич i поручник Гамерський взяли участь в урочистому вiдзначеннi звiльнення Угорщини вiд турецької навали. Разом з iншими учасниками свята вони поклали вiнки до пам'ятника героям, що загинули в оборонi вiтчизни.

Заслуги українського посла визнавали й керiвники та колеги. Вiн користувався помiтною повагою серед українських Аисокопосадовцiв. Iз Новим 1922 роком В.Сiкевича вiтали мiнiстр закордонних справ УНР А.Нiковський, посол у Вiднi Гр.Сидоренко, Голова Директорiї С.Петлюра, що засвiдчувало оцiнку дiяльностi мiсiї як "тяжкої i вiдповiдальної справи на користь Батькiвщини". У серпнi 1922 р. полковнику Сiкевичу було присвоєно чергове звання генерал-хорунжого. Дякуючи за привiтання з цiєю подiєю М.Васильковi, голова мiсiї писав: "Як i сьогоднi, так i надалi я радий працювати для добра Рiдного Краю"70 .

До завдань мiсiї незмiнно належала консульська дiяльнiсть. У сiчнi 1922 р. до них додалося полагодження консульських справ щодо українцiв, якi перебувають в Австрiї71 . З аналогiчною пропозицiєю у вереснi 1922 р. звернулося до В.Сiкевича Консульство УНР у Данцигу, зважаючи на "гарне становище Дипломатичної мiсiї на Угорщинi, прихильне вiдношення угорського Уряду, а також до деякої мiри не дуже добрий матерiальний стан Мiсiї", видавати паспорти, тим самим маючи певний економiчний зиск (650 нiмецьких марок за паспорт)72 . Перебирання консульських обов'язкiв українських представництв у Австрiї й Нiмеччинi, попри обiцяне полiпшення матерiального становища НДМ УНР в Угорщинi, лише ускладнило його. Прохання Мiсiї до українського посольства в Нiмеччинi про надання 100 паспортних бланкiв було переадресовано до Австрiї, а Посольство УНР у Вiднi спромоглося надати лише 20 бланкiв через "брак грошових засобiв"73 . Однак незабаром до обов'язкiв НДМ в Угорщинi у зв'язку зi скасуванням Посольства УНР в Берлiнi Додалася допомога в оформленнi паспортiв українським бiженцям у Нiмеччинi. Ставлення до роботи мiсiї як до "надзвичайно важливої i корисної"74 засвiдчує лист Надзвичайного Посла i Уповноваженого Мiнiстра УНР М.Василька вiд 25 липня 1922 р., у якому погоджується намiр В.Сiкевича скоротити склад мiсiї.

Зменшення фiнансування мiсiї змусило змiнити адресу помешкання й перемiститися на Margitrakpart, 53, яка залишалася до кiнця її дiяльностi й фактично стала останньою адресою мiсiї для цього перiоду. Водночас у складi мiсiї почав

стр. 127


назрiвати конфлiкт. Як пояснював В.Сiкевич у листi до М.Василька, I.Стасiв розпочав комерцiйну дiяльнiсть i планував вiдкрити "контору iнформацiї" без погодження з керiвником мiсiї. За згодою М.Василька, аташе було звiльнено, хоч скорочення штату не мало сенсу через його обмеженiсть.

На середину 1923 р. матерiальне становище спiвробiтникiв мiсiї дещо полiпшилося. Мiсячне утримання Голови мiсiї складало 12000 крон (та 7400 додатково), радника - 10000 крон (та 5000 додатково), аташе - 9450 крон, канцеляристки - 280075 . Однак дiяльнiсть прес-бюро так i не вiдновилась.

Незабаром В.Сiкевича було залучено до органiзацiї переїзду Голови Директорiї вiйськ У HP С.Петлюри через Будапешт i короткотермiнового там перебування. Виконання цього доручення стало справою честi для генерала. Перебування Симона Петлюри в Будапештi в сiчнi 1924 р. за прiзвищем Стефана Могили як керiвника прес-бюро було великою мiрою забезпечене зусиллями дипломатичної мiсiї й залишилося в пам'ятi В.Сiкевича як остання зустрiч iз харизматичним лiдером Директорiї.

Традицiйнi новорiчнi вiзити у першi днi нового 1924 р. до Глави Держави, ерцгерцога Йосипа, папського нунцiя та iнших офiцiйних осiб ("щоби не забували нас") не приспала передчуття наближення кiнця.

2 квiтня 1924 р. генерала Сiкевича було повiдомлено про рiшення угорського уряду припинити "на пiдставi полiтичних поглядiв" дiяльнiсть української дипломатичної мiсiї в Будапештi. Наступного дня розпочалися лiквiдацiйнi заходи й пiдготовка документiв для архiву. Наказ N53 вiд 12 травня 1924 p., виданий у Будапештi, стиль якого швидше нагадував прощальний лист, нiж офiцiйний документ, поставив крапку в повноваженнях мiсiї: "Спасибi Вам, мої рiднi спiвробiтники, за Вашу безкорисну працю на славу нашої Матусi України. Дай Вам Боже щастя, бувайте здоровi i не покладайте Вашої роботи на боротьбу за Самостiйну й незалежну Україну!"76 .

НДМ УНР в Угорщинi припинила своє функцiонування у числi останнiх дипломатичних представництв УНР. Дiяльнiсть першої української дипломатичної установи в Угорщинi (1919-1924 pp.) розгорталася у складний перiод iсторiї обох держав. Полiтична та фiнансова нестабiльнiсть, територiальнi проблеми та регiональний сепаратизм як внутрiшнi чинники були притаманнi державному життю як УНР, так i Угорщини. Однак українсько-угорськi вiдносини на початку XX ст. не були обтяженi нi тогочасною дiйснiстю, нi iсторичним минулим. Попри всi змiни урядiв i прiоритетiв зовнiшньополiтичної дiяльностi, традицiя добросусiдських вiдносин наших держав залишалася аксiомою українсько-угорських мiждержавних взаємин. Цьому в мiру сил i компетенцiї сприяли Посли УНР - Микола Ґалаґан (сiчень 1919 - серпень 1920) i Володимир Сiкевич (грудень 1920 - квiтень 1924), яким доля визначила започатковувати дипломатичнi вiдносини України i Угорщини. Найвищими прiоритетами їхньої дiяльностi були українська iдея, захист нацiональних iнтересiв, увага до українського громадянина за кордоном. Понад 5 рокiв роботи послiдовно керованої ними мiсiї заклали надiйнi пiдвалини українсько-угорських дипломатичних вiдносин.

-----

1 Вєдєнєєв Д.В. Становлення зовнiшньополiтичної служби України (1917-1920 рр.) Дис. ... канд. iст. наук. - К., 1994. - 197 арк.; Заруда Т.В. Зовнiшньополiтична дiяльнiсть уряду Української Держави, 1918 p.: Автореф. дис. ... канд. iст. наук. - К., 1995.-15 с; Дуброва О.П. Формування державних кордонiв в Українi, 1917-1925: Дис. ... канд. iст. наук. - К., 1996. - 202 арк.; Варгатпюк С.В. Зовнiшня полiтика Директорiї УНР: Дис. ... канд. iст. наук. - К., 1996. - 165 арк.; Соловйова В.В. Дипломатичнi представництва Української Народної Республiки в країнах Центральної Європи за доби Директорiї (1918-1920 pp.): Дис. ... канд. iст. наук. - Запорiжжя, 1999. - 180 арк. та iн.

2 Держалюк М.С. Мiжнародне становище України та її визвольна боротьба У 1917-1922 pp. - К., 1998. - 240 с; Матвiєнко В.М. Українська дипломатiя 1917-1921 pp.: на теренах постiмперської Росiї. - К., 2002. - 373 с; Павлюк О.В. ЗУНР i полiтика У гор-

стр. 128


щини // Україна в минулому. - Вип. VII. - К.; Л., 1995. - С.33-40; Його ж. Дипломатiя злуки. До питання про об'єднання УНР i ЗУНР // Всесвiт. - 1992. - N1-2. - С.176-178; Кiрсенко М. Чеськi землi в мiжнародних вiдносинах Центральної Європи 1918-1920 pp.: Полiтико-дипломатична iсторiя за доби становлення Чехословацької республiки. - К., 1997. - 335 с; та iн.

3 Тинченко Я.Ю. Українське офiцерство: шляхи скорботи й забуття. - К. - 4.1: Бiограф.-довiдкова. - С. 164-167.; Матвiєнко В., Головченко В. Iсторiя української дипломатiї XX столiття у постатях. - К., 2001. - 266 с; Табачник Д. Iсторiя української дипломатiї в особах: Навч. посiбник. - К., 2004. - 640 с

4 Збiрник наукових праць започатковано Iнститутом iсторiї України НАН України 1991 p., вiдповiдальний редактор - д-р. iст. наук, проф. С.В.Вiднянський.

5 Науковий щорiчник засновано Iсторичним клубом "Планета", Генеральною дирекцiєю з обслуговування iноземних представництв 2000 p., головний редактор - канд. iст. наук А.В.Денисенко.

6 Нариси з iсторiї дипломатiї України. - К., 2001. - 736 с

7 Українська дипломатична енциклопедiя: У 2-х т. - К., 2004. - Т. 1. - 760 с; Т. 2. - 812 с

8 Нариси з iсторiї дипломатiї України. - С.314.

9 Павлюк О.В. Дипломатiя незалежних українських урядiв (1917-1920) // Нариси з iсторiї дипломатiї України. - С.314-396.

10 Головченко В.I. Дипломатiя Захiдноукраїнської Народної Республiки (Захiдної Областi УНР) // Українська дипломатична енциклопедiя. - Т. 1. - С.375-378; Матвiєнко В.М. Дипломатiя УНР доби Директорiї // Українська дипломатична енциклопедiя. - Т. 1. - С.388-391; Матвiєнко В.М. Мiнiстерство закордонних справ УНР доби Директорiї // Українська дипломатична енциклопедiя. - Т. 2. - С.111.

11 ЦДАВО України. - Ф. 1065.- Оп. 1. - Спр. 15. - Арк. 39 зв.

12 ЦДАВО України. - Ф. 1065. - Оп. 1. - Спр. 15. - Арк. 56. Порушення питання про затвердження його кандидатури заступником мiнiстра закордонних справ не узгоджувалося з рiшенням Директорiї вiд 9 сiчня 1919 p., яким було ухвалено штати НДМ УНР в Угорщинi на чолi з Ґалаґаном.

13 Осташко Т., Соловйова В. Микола Ґалаґан: бiографiчний нарис // Микола Ґалаґан. З моїх споминiв. - К., 2005. - С.21.

14 Див.: Вєдєнєєв Д. Нащадок славного роду: дипломат Микола Ґалаґан // Україна дипломатична: Науковий щорiчник. - К., 2004. - Вип. IV. - С.674.

15 Ґалаґан М. З моїх споминiв. - Л., 1930. - Ч. III. - С.171; 4.IV. - С.18.

16 Осташко Т., Соловйова В. Микола Ґалаґан... - С.23.

17 Ґалаґан М. З моїх споминiв... - С105.

18 Там само. - С106.

19 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 1.

20 Вiсник УНР. - 1919. - N 4. - СI.

21 Ґалаґан М. З моїх споминiв. - С.111.

22 ЦДАВО України. - Ф. 2592. - Оп. 1. - Спр. 53. - Арк. 7-8, 12.

23 Там само. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 24-29.

24 Головченко В.I. Василько Микола Миколайович // Українська дипломатична енциклопедiя. - Т. I. - С.171, 172.

25 Головченко В.I. Смаль-Стоцький Степан Йосипович // Українська дипломатична енциклопедiя... - Т. II. - С.484.

26 Ґалаґан М. З моїх споминiв. - С.109.

27 Там само. - С129.

28 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 24-29.

29 Вiйськова мiсiя Антанти, очолювана пiдполковником Ф. Вiксом, прибула до Будапешта 27 листопада 1918 р. для сприяння встановлення зв'язкiв уряду Угорщини з країнами-переможцями в Першiй свiтовiй вiйнi. Детальнiше див.: Пушкаш А.И. Внешняя политика Венгрии (окт. 1918 - апр. 1919 г.). - М., 1981. - С.42-44.

30 Нариси з iсторiї дипломатiї України. - С346.

31 Ґалаґан М. З моїх споминiв. - С149.

32 Там само.

33 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 29. - Арк. 156.

стр. 129


34 Ґалаґан М. З моїх споминiв. - С.149.

35 Ґалаґан М. Там само. - С.166.

36 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 1 - Арк. 57-63.

37 Ґалаґан М. З моїх споминiв. - С.176.

38 Там само.

39 Там само. - С199.

40 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 5 зв.

41 Там само. - Спр. 1. - Арк. 24-29.

42 Пушкаш А. Внешняя политика Венгрии. Ноябрь 1918 - апрель 1927 г. - М., 1981. - С.83.

43 Див.: Павлюк Олександр. Зовнiшня полiтика ЗУНР. - С.119; Його ж. ЗУРН i полiтика Угорщини... - С.39.

44 Ґалаґан М. З моїх споминiв. - С.248.

45 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 18. - Арк. 3.

46 Там само. - Ф. 3696. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 20.

47 Там само.

48 Там само. - Арк. 4.

49 Там само. - Арк. 4 зв.

50 Нариси з iсторiї української дипломатiї. - С.349.

51 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 90.

52 Довiдник з iсторiї України. - К., 2001. - С.211.

53 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 6.

54 Ґалаґан М. З моїх споминiв. - С.229.

55 Див.: Веденеев Д.В. Становлення зовнiшньополiтичної служби України (1917-1920 pp.): Дис. ... канд. iст. наук. - К., 1994. - Арк. 111.

56 Ґалаґан М. З моїх споминiв. - С.294.

57 Там само.

58 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 15 зв.

59 Там само. - Спр. 95. - Арк. 26.

60 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 7. - Арк. 14 зв.

61 Л.Р.Кобилянський працював на посадi головного лiкаря вiйськово-санiтарної мiсiї в Будапештi пiд керiвництвом В.В.Сiкевича з 28 лютого по 31 липня 1920 р. Мав досвiд роботи в українському посольствi в Туреччинi й претендував, як згадує М.М.Ґалаґан, на посаду голови Надзвичайної дипломатичної мiсiї УНР в Будапештi.

62 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 40. - Арк. 16.

63 Там само. - Арк. 19.

64 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 49. - Арк. 2.

65 Там само. - Спр. 49. - Арк. З зв.

66 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп. 1. - Спр. 53. - Арк. 68.

67 ЦДАВО України. - Ф. 4211. - Оп. 1. - Спр. 19. - Арк. 52.

68 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп 1. - Спр. 68. - Арк. 3.

69 Ювiлейна пам'ятка з нагоди п'ятидесятої рiчницi вiйськової служби та двадцятилiтньої працi для української державностi його екселенцiї генерал-хорунжого Володимира Сiкевича. - Вiннiпег, 1938. - С.10.

70 ЦДАВО України. - Ф. 3518. - Оп 1. - Спр. 53. - Арк. 17.

71 ЦДАВО України. - Ф. 4456. - Оп 1. - Спр. 1. - Арк. 209.

72 Там само. - Спр. 74. - Арк. 13 зв.

73 Там само. - Спр. 75. - Арк. 71.

74 Там само. - Спр. 73. - Арк. 36.

75 Там само. - Спр. 82. - Арк. 1 зв.

76 Там само. - Спр. 79. - Арк. 26.

The article on the basis of archive information sheds light upon the activity of first diplomatic representative office of Ukraine in Hungary - Diplomatic mission extraordinary of UNB (1919-1924), analyses outstanding Ukrainian figures (M.Galagan, V.Sikevych, O.Kandyba, M.Shrah and others) input in establishment and development of Ukrainian-Hungarian diplomatic relations.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ДIЯЛЬНIСТЬ-НАДЗВИЧАЙНОЇ-ДИПЛОМАТИЧНОЇ-МIСIЇ-УНР-В-УГОРЩИНI-1919-1924-pp

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ДIЯЛЬНIСТЬ НАДЗВИЧАЙНОЇ ДИПЛОМАТИЧНОЇ МIСIЇ УНР В УГОРЩИНI (1919-1924 pp.) // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ДIЯЛЬНIСТЬ-НАДЗВИЧАЙНОЇ-ДИПЛОМАТИЧНОЇ-МIСIЇ-УНР-В-УГОРЩИНI-1919-1924-pp (date of access: 29.11.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Rating
0 votes
Related Articles
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
19 hours ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
5 days ago · From Україна Онлайн
Аварии на топливе Westinghouse случались и ранее, начиная с 1979 года, когда произошла крупнейшая в истории США авария на АЭС Три-Майл-Айленд, в результате которой зафиксировано расплавление 50% активной зоны реактора. Далее Westinghouse делала попытки торговать с Чехией, однако опасные эксперименты по замене оригинального топлива окончились досрочной его выгрузкой из 1-го энергоблока АЭС Темелин в январе 2007 года, по причине его сильной деформации. Вышедшие из строя вэстингхаусовские тепловыводящие сборки на 3-м энергоблоке Южно-Украинской АЭС были в экстренном порядке заменены на стандартные ТВЭЛовские.
Catalog: Экология 
6 days ago · From Naina Kravetz
HISTORY OF ROADS AND GROUND TRANSPORT ACCORDING TO ARCHEOLOGICAL DATA
Catalog: История 
8 days ago · From Україна Онлайн
BASIC UNIT FOR THE AMERICAN ACCELERATOR
9 days ago · From Україна Онлайн
TRANSITION TO CONTROLLED EVOLUTION OF THE BIOSPHERE
Catalog: Биология 
9 days ago · From Україна Онлайн
DEVONIAN PALEOSOILS OF THE ANDOMA MOUNTAIN
9 days ago · From Україна Онлайн
Безопасно ли брать кредит в Интернете?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн
Знакомьтесь! Google: Платформа для маркетинга
10 days ago · From Україна Онлайн
Как узнать актуальный курс валют на сегодня?
Catalog: Экономика 
10 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ДIЯЛЬНIСТЬ НАДЗВИЧАЙНОЇ ДИПЛОМАТИЧНОЇ МIСIЇ УНР В УГОРЩИНI (1919-1924 pp.)
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones