Автор: В. М. БОТУШАНСЬКИЙ

У статтi йдеться про вплив революцiйних подiй у Росiйськiй iмперiї, зокрема в Українi в 1905-1907 pp. на пiднесення боротьби буковинських українцiв за свої соцiальнi, демократичнi й нацiональнi права. Пiдкреслюється їхня особлива зацiкавленiсть нацiональними домаганнями й успiхами своїх братiв з Надднiпрянщини, висловлюється думка про необхiднiсть єднання українцiв по обидва боки австрiйсько-росiйського кордону в боротьбi за свої права.

За Помаранчевою революцiєю (здається, п'ятою в нашiй iсторiї за останнi сто рокiв) якось непомiтно виглядає столiтнiй ювiлей першої, яка розпочалася 9(22) сiчня 1905 р. Воно й зрозумiло, бiльшiсть людей осмислюють нинiшнi здобутки демократiї незалежної України, живуть надiями на полiпшення становища в усiх сферах життя, не надто оглядаючись назад. Та суспiльна пам'ять поколiнь, громадянська свiдомiсть пiдказує нам, що не можна забувати i тих, хто в неймовiрно складнiших умовах виступав проти тиранiї, ризикуючи практично щоразу не лише особистою свободою, майном, а й життям. Бо якщо, скажiмо, Помаранчева революцiя в Києвi обiйшлася всього незначною кiлькiстю простудних захворювань (i приблизно сiмнадцятьма заручинами серед студентства), то шлях учасникiв першої революцiї позначено темно-червоним кольором селянсько-робiтничої кровi, шибеницями зi "столипiнськими галстуками", кайданами вiд етапу до етапу в безнадiйну далечiнь Сибiру.

Можливо, певна неувага до цiєї подiї столiтньої давностi пов'язана iз тим, Що вона подавалася виключно як витвiр бiльшовикiв на чолi з Ульяновим (Ленiним). А це нинi сприймається критично, оскiльки бiльшовицьке керiвництво всюди штучно (а то й монопольно) завищувало свою роль у всiх сферах буття.

Ботушанський Василь Мефодiйович - д-р iст. наук, проф., зав. кафедри iсторiї України Чернiвецького нацiонального унiверситету iм. Ю.Федьковича.

стр. 107

А тим часом, рядовим учасникам тодiшнiх революцiйних подiй, якi виступали проти царизму, за загальне рiвне виборче право, за землю, демократичнi свободи, 8-годинний робочий день, нацiональне визволення, здебiльшого на останньому мiсцi було питання полiтичної боротьби мiж бiльшовиками, яких в Українi тодi налiчувалося 4,5 тис, i меншовиками.

Що ж стосується участi в цiй умовно названiй "росiйськiй" (бо росiян в iмперiї було менше половини) революцiї народу пiдросiйської України, то одними з найактуальнiших вимог були: нацiональна свобода, право українського народу на задоволення своїх нацiональних запитiв - усунення ганебної клички "iннородцi", автономiя України, здобуття належних прав у всiх органах представницької влади i самоврядування, скасування Валуєвського циркуляра 1863 р. та Емського акта 1876 p., навчання у школах i вузах рiдною мовою, свобода українських слова, перiодики, художньої лiтератури, товариств (зокрема "просвiт") та iн.

Участь українського народу Надднiпрянщини у цiй революцiї викликала велике пiднесення серед населення захiдноукраїнських земель, зокрема Буковини. Вони справедливо вважали, що перемога багатомiльйонного українського народу в Росiйськiй iмперiї позитивно вплине i на їхню долю. Про це дедалi частiше з'являлися повiдомлення, а то й мiркування окремих представникiв буковинської, зокрема української громадськостi на сторiнках перiодичної преси. Так, газета "Руска рада" вiд 27 жовтня 1905 р. у статтi "Що ся дiє тепер в Росиї?" писала: "Ми, русини на Буковинi, пильно iнтересуємося тим, що ся нинi дiє в Росиї... Доля тих наших братiв, яка є залежна вiд теперiшнiх подiй у Росиї, мусить нас горячо обходити, тим бiльше, що змiна положення русинiв на Українi... в Росиї може мати великi наслiдки i на наше житє, i на наше положене"¹ .

Ще бiльш рельєфно ця думка простежується у "Письмi українських селян-радикалiв iз Галичини та Буковини до селян-послiв Росийської державної Думи в Петербурзi", виданому М.Павликом у 1906 р. у Львовi. У цьому листi, датованому 28 липня 1906 р. i пiдписаному 580 селянами (301 - iз Буковини, 279 - iз Галичини), зазначалося, що "мiж вами є й рiднi нашi брати-українцi, репрезентанти 28-мiлiонного хлiборобського народу українського..., того самого народу, до якого належимо й ми, хлiбороби-русини в Австро-Угорщинi, де нас є 4 млн. душ, якi говорять бiльше-менше так, як ми отеє пишемо". Далi у листi наголошувалося: "Вiд того, який лад настане в росийськiй Українi, залежить безпосередньо i наша доля, а то вже тому, що в Росиї наших рiдних братiв, як бачите, сiм раз бiльше, нiж нас тут, i ми, що боремося з ворогами своїми: шляхтичами та чиновниками польськими, мадярськими, нiмецькими, румунськими й т. и. вже поверх 600 рокiв знемагаємо, нарештi, в тiй боротьбi, i без пiдмоги росийської України не в силi забезпечити собi кращої долi"² .

Саме в такому ключi (зацiкавленням буковинцiв, насамперед подiями в Українi) слiд розумiти i тi численнi повiдомлення про революцiйнi подiї та реакцiю на них буковинцiв, якi публiкувались у мiсцевiй пресi та навiть в офiцiйних джерелах. Уже 28 сiчня (за ст. ст. 15), 4, 11, 18, 25 лютого, 4, 11, 25 березня 1905 р. у чернiвецькiй соцiал-демократичнiй газетi "Volkspresse" ("Народна преса") з'явилися передовi статтi "Революцiя в Росiї", в яких висвiтлювалися тамтешнi революцiйнi подiї. Цi статтi закiнчувалися словами: "Честь загиблим, слава борцям, за свободу, права i хлiб"³ . 4 лютого перша сторiнка цiєї газети була присвячена революцiйним подiям в iмперiї Романових пiд назвами статей: "Товаришi по партiї i друзi", "Освобождение?"⁴ .

Слiд зазначити, що всi виступи в Росiйськiй iмперiї, у т. ч. i в Українi, у буковинськiй пресi значились як "росiйськi"⁵ .

Ряд iнформацiй про подiї росiйської революцiї, починаючи з лютого 1905 p., вмiстив часопис "Промiнь" пiд назвами: "Царство тьми", "Жертви кровавих

стр. 108

днiв", "Пiд теперiшню хвилю", "В борбi за свободу" та iн.⁶ 30 сiчня 1905 р. у залi чернiвецької ратушi вiдбулися мiськi збори, органiзованi мiсцевими соцiал-демократами, на яких було засуджено кривавi дiї царату 9 (22) сiчня в Петербурзi. Наприкiнцi зборiв виступив один iз втiкачiв iз Росiйської iмперiї, який свою промову закiнчив словами: "Долой царизм! Долой убийцу с трона!". Збори прийняли резолюцiю, в якiй висловили "симпатiю росiйському пролетарiату, а погорду росiйському правительству". Учасники зборiв намагалися влаштувати демонстрацiю протесту перед росiйським консульством, але полiцiя розiгнала їх. За рiшенням зборiв було створено комiтет (10 осiб) для збору коштiв у фонд допомоги сiм'ям загиблих революцiонерiв⁷ .

Переслiдування учасникiв революцiйних подiй у Росiйськiй iмперiї, єврейськi погроми викликали втечi багатьох полiтичних емiгрантiв на захiдноукраїнськi землi. На кiнець лютого 1905 р. на Буковинi їх було 1024, у т. ч. 704 у Чернiвцях. Крайове управлiння Буковини на початку березня 1905 р. розпорядилося вислати їх назад пiд тим приводом, що, мовляв, для них нема тут роботи, а наймаючись, вони знижують платню мiсцевим робiтникам, що багато хто з них хворi i т. д.⁸ Проте чернiвчани виступили проти цього намiру. Чимало цих емiгрантiв взяли участь у першотравневих демонстрацiях 1905 р. у Чернiвцях, Вижницi, Сторожинцi, Сучавi.

Буковинськi українцi (очевидно, беручи приклад зi своїх схiдних, братiв-українцiв, якi в революцiйнiй боротьбi виступали солiдарно iз представниками iнших нацiй) у своїх домаганнях бiльш демократичних виборчих законiв до сейму i громадських рад проявляли небувалу ранiше мiжнацiональну толерантнiсть, прагнення дiяти разом для досягнення спiльної мети. Свiдченням цього можна вважати резолюцiю чисельного (б тис. учасникiв) крайового вiча в Чернiвцях, скликаного народовцями на початку липня 1905 р. Пiсля ґрунтовного виступу українського професора Чернiвецького унiверситету С.Смаль-Стоцького та iнших ораторiв вiче серед ряду ухвал вписало i таке: "Пам'ятаючи на се, що волоский (молдавський, румунський. - В.Б.) нарiд зв'язаний з руским (українським. - В.Б.) (задля спiльної релiгiї) вузлом приязних i сусiдських вiдносин, вiче висказує для него свою повну симпатiю... Вiче пiдносить iз горячим признанєм помiч з боку жидiвського (єврейського. - В.Б.) населення... i заявляє одноголосно, що руского народу не вiдтягнуть нiякi цьковання вiд приязних вiдносин з жидами, з якими русини вiд вiкiв живуть у згодi"⁹ .

11 листопада 1905 р. єврейськi студентськi товариства влаштували перед росiйським консульством у Чернiвцях демонстрацiю протесту проти єврейських погромiв у Росiйськiй iмперiї, внаслiдок чого у примiщеннi консульства було вибито шибки¹⁰ .

Революцiя на сходi, певнi її здобутки (манiфест царя 17 жовтня 1905 р. про деякi свободи) спонукали громадськiсть Австро-Угорщини, у т. ч. i Буковини, розпочати восени 1905 р. масовi виступи за введення загального виборчого права, прийняття вiдповiдних законiв про вибори до парламенту, крайових сеймiв i громадських рад. Пiд час цих масових зiбрань висловлювалася й солiдарнiсть iз росiйськими революцiонерами, виступали i емiгранти-втiкачi з Росiйської iмперiї. Так, 12 листопада 1905 р. у залi магiстрату i перед ним, на площi Ринок, вiдбулися масовi збори городян, на яких розглядалися такi питання: "Перемога росiйської революцiї" та "Загальне виборче право i загальний страйк". Дещо перебiльшуючи успiхи росiйської революцiї, доповiдачка Бригiтта Ульрiх, зокрема заявила: "Нашi браття в Росiї перемогли" i висловила "симпатiю героям революцiї, якi знищили царизм". Промовець Якоб Пiстiнер у своєму виступi зазначив, що зараз настав час, коли корони серйозно захиталися... на Сходi у сусiднiй з нашою країнi хитається корона все бiльше i бiльше перед переможною революцiєю...

стр. 109

Росiя кличе всiх громадян спiльно до [виборчих] урн" i закликав усiх до рiшучої боротьби за загальне виборче право. У прийнятому меморандумi мiсцевих соцiал-демократiв iз вимогою загального виборчого права, зокрема зазначалося: "Раз сама Росiя - цей невичерпний арсенал контрреволюцiї - має уже загальне виборче право (перебiльшення. - В.Б.), якщо росiйський селянин уже дозрiв до виборчого права, то ми тим бiльше дозрiли. Хай живе загальне, рiвне, пряме виборче право при таємному голосуваннi до парламенту, ландтагу i громадських рад"¹¹ .

Очевидно, пiд впливом цих виступiв навiть крайовi властi мусили визначитися зi своїм ставленням до подiй на сходi, тим бiльше, що чимало буковинських пiдприємцiв (переважно євреїв) мали свої пiдприємства у царськiй Росiї. 13 листопада 1905 р. Буковинський сейм ухвалив таке рiшення: "Представники краю Буковини без рiзницi походження, вiри й полiтичної партiйної приналежностi засуджують вбивства i мордування людей у царськiй iмперiї i висловлюють цим варварським приниженням людської гiдностi свiй гнiв i обурення"¹² .

28 листопада 1905 р. по всiй Австрiї вiдбулися масовi збори та демонстрацiї, в яких взяли участь понад 1 млн. чол., у т. ч. у Чернiвцях - 15 тис, майже по 1 тис. чол. у Сторожинцi, Садгорi, Радiвцях, Серетi з вимогою загального виборчого права. Пiд час цих виступiв та iнших зiбрань не раз звучали слова солiдарностi з борцями за свободу в Росiйськiй iмперiї. Так, на крайовiй соцiал-демократичнiй конференцiї у Чернiвцях 15 грудня 1905 р. доповiдач Г.Григорович у своїй доповiдi змалював важку боротьбу "наглих росiйських братiв" i запропонував резолюцiю, яку, стоячи, пiд оплески ухвалили делегати: "Крайова конференцiя Буковини вiтає росiйську революцiю з її дотеперiшнiми успiхами i висловлює палке бажання, щоб росiйським товаришам вдалося у класовiй боротьбi пролетарiату досягти остаточної перемоги над самодержавством i реакцiєю"¹³ .

До полiтичної боротьби пробуджувалося й буковинське селянство, на яке iстотно впливали мiсцевi народовцi. На багатолюдному вiчi 19 грудня 1905 р. у с. Раранче (нинi Рiдкiвцi), на яке прибули i селяни iз Топорiвцiв, учитель Iванович у своєму виступi пiдкреслив велике значення росiйської революцiї, а в резолюцiї учасники зборiв записали: "Народне вiче в Раранчу з дня 19 грудня вiтає з подивом свободолюбивi елементи всiх народiв Росiї, а передовсiм наших закордонних братiв [українцiв], шле їм привiт та бажає успiхiв в їх завзятiй борбi за волю...". Аналогiчне рiшення ухвалило й вiче 24 грудня 1905 р. у Садгорi¹⁴ .

У резолюцiї народних зборiв, що вiдбулися 31 грудня 1905 р. у с Товтри, в яких узяли участь кiлька сот селян, висловлювалася симпатiя учасникам росiйської революцiї: "Вiче в Товтрах, зiбране 31 грудня, вiтає своїх братiв [українцiв] в Росiї у боротьбi за волю i шле їм найщирiший привiт, а рiвночасно висказує глибоке обурення росiйському урядовi за його варварськi подвиги"¹⁵ .

У наступному, 1906 p., чернiвчани, буковинцi i далi пiдтримували революцiйну боротьбу трудящих Росiйської iмперiї, зокрема українцiв, та й самi дедалi активнiше включались у боротьбу за розширення своїх полiтичних прав. 28 сiчня 1906 р. на вiчi у с. Мiлiєвi, присвяченому домаганню виборчої реформи в Австрiї, виступаючi Лук'янович i Моровик закликали українцiв та євреїв дiяти в цiй боротьбi разом¹⁶ .

У зв'язку з рiчницею росiйської революцiї робiтники Чернiвцiв 13 лютого 1906 р. у залi пивного бару, що розмiщувався по вул. Лiлiйнiй (нинi вул. I.Франка), влаштували збори, на яких виголошувалися урочистi промови на честь революцiонерiв у сусiднiй iмперiї українською, нiмецькою, румунською i польською мовами¹⁷ .

Загальне революцiйне пiднесення в краї яскраво вiдобразила газета "Буковина" за 16 березня 1906 р. у статтi до 25-рiччя вбивства царя Олександра II: "Могучi удари росiйського пролетарiату ... валять не лише велику тюрму народiв Росiю, благодатний вплив росiйської революцiї вiдчувають скрiзь по Європi. Вона

стр. 110

влила свiжу енергiю в жили борцiв i штовхнула могутнiм ударом хвилю iсторичного розвитку значно вперед. Тому-то таке сильне зацiкавлення з боку всього пролетарiату росiйською революцiєю, тому в кожнiй фазi розвитку революцiї в Росiї вiн немов бачить одне огниво з iсторiї власного визволення"¹⁸ .

1906 р. знову постало питання про депортацiю росiйських емiгрантiв. На їх захист, як i в 1905 p., виступили чернiвецькi робiтники. Зокрема на мiських зборах у першiй декадi квiтня 1906 p., що проходили пiд головуванням проф. С.Смаль-Стоцького, один iз виступаючих д-р Гелiос Кобилянський висловив думку, що треба справдi вiдправити росiйських емiгрантiв на батькiвщину, бо вони забирають роботу у мiсцевих робiтникiв, або хоча б створити при полiцiї бюро з їхнього працевлаштування. У вiдповiдь слово взяв Ярослав Весоловський, який засудив "драконськi забаганки д-ра Кобилянського". Вiн пiдкреслив, що росiйськi емiгранти, "то по бiльшiй части люди, що боролися в Росiї за свободу. Ми не сьмiємо забути, що коли тепер в Росiї... українцi стали жити полiтичним i нацiональним життям, то це наслiдок загальноросiйської революцiї. Тепер з нами i в Австрiї будуть iнакше рахуватись, бо за нашими плечима стоїть 25 мiльйонiв вiльного народу. Коли б цих емiгрантiв вiдправили властi до Росiї, то їх там жде хiба шибениця i тюрма, а свiдомо видавати людей на смерть не може жоден чоловiк, котрий має хоч трохи розвинене почуття людськостi. Тож такої ухвали руське (українське. - В.Б.) вiче прийняти не смiє, щоб ми видались бiльше полiцейськими, як сама полiцiя"¹⁹ .

Пiсля першотравневої демонстрацiї 1906 р. на зборах чернiвецьких робiтникiв у тому ж залi пивного бару промовцi вiтали присутнiх емiгрантiв iз Росiйської iмперiї, у т. ч. росiйською мовою (Т.Григорович), пiдкресливши "заслуги росiйського пролетарiату"²⁰ .

У червнi 1906 р. студенти єврейської нацiональностi Чернiвецького унiверситету влаштували демонстрацiю перед будинком росiйського консульства, протестуючи проти єврейських погромiв у Белостоку²¹ .

25 липня 1906 р. на робiтничих зборах у Чернiвцях промовцi Я.Пiстiнер (нiмецькою мовою), панi Т.Григорович (росiйською), Тропер i Вольф (єврейською) висловили своє обурення новою спробою крайових властей вислати втiкачiв (в основному євреїв) у Росiйську iмперiю, вказали їм шляхи своєї легалiзацiї, засудили дiї полiцiї - виконавицi депортацiї²² . (Щоправда, упродовж 1906-1907 pp. бiльшiсть iз цих емiгрантiв були все-таки висланi або виїхали в iншi мiсцевостi. Станом на початок 1908 р. на Буковинi їх залишилося всього 269 осiб)²³ .

Росiйська революцiя дала потужний поштовх до страйкового руху в Австро-Угорщинi, у т. ч. i на Буковинi. Якщо 1904 р. у краї вiдбулося 4 робiтничi страйки, то у 1905 р. - 17, а всього за 1905-1907 pp. - 34 страйки, в яких взяли участь 4702 робiтники²⁴ . У селах краю 1905 р. вiдбулося 8 аграрних страйкiв, а за 1905-1907 pp. - понад 20 (5 тис. учасникiв)²⁵ . Робiтники i селяни добивалися полiпшення свого матерiального становища, а також висували й полiтичнi вимоги, закликали дiяти "за росiйським зразком".

Вiдчуваючи подих революцiї по той бiк австрiйсько-росiйського кордону, представники полiтичної елiти краю пропонували вiденськiй бюрократiї йти на поступки вимогам народних мас, бо полум'я революцiї може перекинутися i на Габсбурзьку монархiю. Примiром, український депутат вiд Буковини Микола Василько, виступаючи в лютому 1906 р. у парламентi, заявив: "Переживаємо важнi часи, а теперiшнiй рух найшов живий вiдгомiн специяльно мiж населением схiдної части монархiї. I я надiюся, що високе правительство те розумiє, що, якби воно покинуло свою програму (вiйськової реформи. - В.Б.), то тодi б рух сей спалахнув полумiнєм, якого пригашене вимагало би обережности й великого вирозумiння iз боку мiродатних чинникiв"²⁶ .

стр. 111

Пiд тиском народних мас правлячi кола Габсбурзької монархiї, зрештою, мусили пiти на розробку нового виборчого закону про загальне виборче право, проект якого було опублiковано в кiнцi жовтня 1906 р. Газета "Буковина" у зв'язку з цим писала, що стара виборча система "могла була ще утриматися, коли б певнi подiї за границею держави не були сильно вплинули на публiчну свiдомiсть i не прискорили розвою, який скорше або пiзнiше мусiв наступити. Борба за конституцiю в Росiї нагадала нашим правлячим кругам, що не слiд гаяти часу, але треба розширювати конституцiйнi права на всiх горожан" (громадян. - В.Б.)²⁷ .

Знаменним є й те, що в ходi пiднесення революцiйної боротьби по обидва боки росiйсько-австрiйського кордону чiльнi представники українства все бiльше усвiдомлювали необхiднiсть єднання всiх українцiв. Цi думки переконливо виклала газета "Буковина" вiд 24 сiчня 1907 р. у передовiй статтi "По сiй i по тiй сторонi кордону". "Переживаємо важну хвилю, у якiй рiшається значна частина долi нашого народу по сiй i по тiй сторонi кордону, йшлося у статтi. Надходить остання пора, йде несказанно важна хвиля i треба вiднинi вже дбати, щоб хвиля ся знов не перейшла побiч нас... Придивляючися всьому тому, не вiльно забувати нам, що борба... народу нашого в Галичинi або на Українi мусить займати душi всiх русинiв, отже, i буковинцiв. Кривда галичан, або надднiпрянських землякiв наших є теж нашою кривдою. їх турботи i надiї - мусять бути смутком i радiстю нашою. Проти злучених сил ворожих ставлю єднiсть нашу. В тяжкiй i рiшучiй хвилi засадою всiєї полiтики руської (тобто української. - В.Б.) мусить стати однодушнiсть усiх частин України. А друга рiч: органiзацiя мас народних на широкiй демократичнiй пiдставi. Втягнути треба в працю громадську найширшi верстви, а при тiм звертати увагу на всi землi руськi (тобто українськi. - В.Б.). У той спосiб ведена акцiя мусить довести до кращих днiв"²⁸ . (Чи не є це закликом до соборностi України, заповiтом i для українських дiячiв сьогодення, у т. ч. i для учасникiв недавнього сепаратистського зiбрання в Сєвєродонецьку).

Буковинцi радiли кожному успiху українцiв на Сходi у здобуттi своїх нацiональних прав. Пiсля дозволу царським урядом друкувати газети, художню та iншу лiтературу українською мовою буковинський часопис "Iскра" (редакцiя у с. Черепкiвцi) у номерi за 25 березня 1907 р. вiдгукнувся такими словами: "Ось там, за кордоном..., пута, що тяжiли на українськiй мовi, вже знятi, i нашi брати українцi вже можуть обiзватись своїм рiдним словом"²⁹ . Буковинцi гаряче бажали братам по той бiк кордону свободи, визволення, кращого життя. Цього щиро бажав українцям i буковинський поет Iван Дiброва у вiршi "Весна", вмiщеному в тiй же "Iскрi" за 10 травня 1907 p.:

Природо чарiв,
Ти мачухо зла,
Коли принесеш
Вкраїнi добра?

Коли вже наш люд
   Не буде бiдить?
По панських ланах
   Не буде робить?

Коли вже весна
   Засяє йому!
Зносити ще довго
   Вiн має зиму?

³⁰

Учасникам революцiї в Росiйськiй iмперiї висловлювали симпатiї, спiвчуття сiм'ям загиблих бiльшiсть буковинцiв-трудiвникiв, за винятком хiба що реакцiйних елементiв, зокрема таких, як провiдники москвофiлiв. Чернiвецька соцiал-

стр. 112

демократична газета "Борба", характеризуючи згодом ставлення буковинських москвофiлiв до революцiйних подiй на сходi, писала, що "були слова на москвофiльських устах повнi полiцейської пiни против росийської революцiї, яку счинили (як голосили москвофiли) лише жиди, "iннородцi" та прускi марки. Пiд час росийської революцiї кричали москвофiли за шибеницею для революцiонерiв"³¹ .

Наведенi лише окремi факти (а їх незрiвнянно бiльше) засвiдчують про те, що перша росiйська революцiя, в якiй активну участь узяли й українцi пiдросiйської України, справила великий вплив на українцiв пiдавстрiйської України, у т.ч. i Буковини. Це проявилося у пожвавленнi економiчної боротьби (страйки) й особливо боротьби полiтичної, зокрема за загальне виборче право. Особливiстю виступiв українцiв по один i другий бiк кордону було те, що вони все бiльше усвiдомлювали себе єдиним народом, штучно роздiленим мiж двома iмперiями, що їм необхiдно виступати разом. Великi сподiвання українцiв Буковини на перемогу українцiв Надднiпрянщини тодi не здiйснилися. Але цi спiльнi виступи у 1905-1907 pp. значною мiрою пiдготували ґрунт для вiкопомного рiшення буковинських українцiв 3 листопада 1918 р. про їхнє бажання возз'єднатися з Україною в єдинiй соборнiй державi.

---

¹ Руска Рада. - 1905. - 27 жовтня.

² Письмо українських селян-радикалiв iз Галичини та Буковини до селян-послiв Росийської державної Думи в Петербурзi. - Львiв, 1906. - С. 1-2.

³ Volkspresse. - 1905. - 28 сiчня.

⁴ Там само. - 4 лютого.

⁵ Там само. - 18, 25 лютого; 4, 11, 25 березня та iн.

⁶ Промiнь. - 1905. - 15 сiчня, 1 лютого, 15 квiтня, 1 червня, 15 липня та iн.

⁷ Буковина. - 1905. - 1 лютого.

⁸ Там само. - 31 березня.

⁹ Там само. - 9, 12 липня.

¹⁰ Там само. - 15 листопада.

¹¹ Volkspresse. - 1905. - 18 листопада.

¹² Stenographische Protokolle des Bukowiner Landtages der zweiten Session der zehnten Wahlperiode. 1905. - Czernowitz [без зазначення року видання].

¹³ Volkspresse. - 1905. - 2 грудня.

¹⁴ Буковина. - 1905. - 29 грудня; 1906. - 3 сiчня.

¹⁵ Буковина. -- 1906. - 5 сiчня.

¹⁶ Там само. - 7 лютого.

¹⁷ Там само. - 18 березня.

¹⁸ Там само. - 16 березня.

¹⁹ Там само. - 11 квiтня.

²⁰ Там само. - 4 травня.

²¹ Там само. - 24 червня.

²² Там само. - 27 липня.

²³ Державний архiв Чернiвецької областi (далi - ДАЧО). - Ф.З. - Оп.2. - Спр. 24683. - Арк. 8-59.

²⁴ Кукурудзяк М.Г. Робiтничий рух на Пiвнiчнiй Буковинi наприкiнцi XIX - на початку XX столiття. - Львiв, 1982. - С.84, 101.

²⁵ ДАЧО. - Ф.З. - Оп.1. - Спр. 9302. - Арк. 2-295.

²⁶ Буковина. - 1906. - 23 лютого.

²⁷ Там само. - 4 листопада.

²⁸ Буковина. - 1907. - 24 сiчня.

²⁹ Iскра. - 1907. - 25 березня.

³⁰ Там само. - 10 травня.

³¹ Борба. - 1912. - 25 лютого.

It is told in the article about the influence of revolutionary events in Russian empire, Particularly in Ukraine, in 1905 -1907 upon the raising of struggle of Buhovyna Ukrainians for their social, democratic and national rights. The author underlines their unique interest in national strives and successes of their brothers from Naddniprianschina, expresses the thought about necessity of joining of Ukrainians on both sides of Austrian-Russian border in struggle for their rights.

Permanent link to this publication: