Автор: Л. П. МАРКIТАН
У статтi аналiзуються документальнi кiнофiльми режисера О.П.Довженка, що зберiгаються в ЦДКФФА України iм. Г.С.Пшеничного й присвяченi висвiтленню подiй вiйни.
Плин часу стрiмко вiддаляє нас вiд перiоду Великої Вiтчизняної вiйни. Там, у минулому, залишається те, що ми прагнемо вiдтворити у своїй пам'ятi, вивчити, проаналiзувати та пiзнати. Цьому значною мiрою сприяють документальнi кiнофiльми, створенi нашим спiввiтчизником, видатним українським i радянським кiнорежисером, письменником-публiцистом, драматургом, лауреатом Ленiнської премiї Олександром Петровичем Довженком. Митцем, який своїм корiнням був щiльно пов'язаний iз Україною, до нестями любив свiй народ, уважав себе його невiд'ємною частинкою. Вiн не мiг у своїй творчостi не показати те, яке горе й страждання принiс нацизм на його рiдну землю.
Волею кремлiвського диктатора вiдiрваний вiд України, О.П.Довженко мрiяв повернутися додому: "Хочу збудувати хату на Українi - де-небудь пiд Києвом, над Днiпром", - казав вiн за мiсяць до смертi українському кiнорежисеровi, заслуженому дiячу мистецтв УРСР В.Т.Денисенку1 .
Саме за любов до Батькiвщини О.П.Довженко був звинувачений в українському нацiоналiзмi. "Господи, як менi остогидiли за чверть столiття слова "український нацiоналiзм", - писав вiн iз гiркотою у своєму "Щоденнику"2 . Попри всi перешкоди й цькування, митець був одним iз фундаторiв вiтчизняного кiномистецтва, бо належав до когорти людей, якi не вичерпують себе земним життям - вiн залишатиметься в пам'ятi свого народу.
"Зовсiм недавно телеглядачi України мали змогу побачити документальний фiльм "Довженко. Сторiнки щоденника". Кадри, знятi всесвiтньо вiдомим майстром, коментувалися його словом, - найпотаємнiшим, передуманим, виболiлим. Власне, то був монолог митця - всуцiль iз запитань самому собi й своєму багатостраждальному народовi, то була нереалiзована за життя розмова з тими, хто майже добровiльно вiдступився вiд своєї iсторiї, своєї героїки, - недбало зачинивши дверi в минувшину, позбавив себе самостiйного шляху в майбутнє". Цi слова належать головi Всеукраїнського товариства "Просвiта" iменi Тараса Шевченка, депутатовi Верховної Ради України, поетовi Павловi Мовчану3 .
До вiйни митець зняв такi фiльми, як, наприклад, "Звенигора" (появу стрiчки гаряче вiтали видатнi режисери С.Ейзенштейн та В.Пудовкiн), iсторико-революцiйна кiноепопея "Арсенал" (про цей фiльм видатний французький письменник i громадський дiяч А.Барбюс писав: "Це, на мою думку, фiльм високого класу кiнематографiчної продукцiї... Це - великий фiльм"4 ), фiльм-епопея "Земля", художньо-документальний фiльм "Визволення українських i бiлоруських земель вiд гнiту польських панiв i возз'єднання народiв-братiв в єдину сiм'ю" (Київська кiностудiя, 1940 р.5 ). На цiй останнiй передвоєннiй кiнокартинi слiд зупинитись окремо. О.П.Довженко планував зробити документальний фiльм, який був немовби щоденником, особистим записом того, що вiн бачив на власнi очi пiд час перебування на визволенiй землi, хотiв розкрити глибоке значення цiєї iсторичної по-
Маркiтан Людмила Порфирiївна - канд. iст. наук, ст. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАЛУ.
стр. 192
дiї, показати, як i чому розiрванi частини одного народу прагнули до єднання. Але кiнооператори на той час уже звично шукали зовнiшню помпезнiсть i параднiсть, тож на екранi бачимо багато маршiв, зборiв, квiтiв, обiймiв, а головна iдея автора залишилася лише в його думках. Цей фiльм був прологом до шедеврiв, присвячених подiям Великої Вiтчизняної вiйни на територiї України, вiйни, яка була невiд'ємною частиною Другої свiтової. Стрiчки О.П.Довженка ввiйшли до золотого фонду не тiльки вiтчизняної, але й свiтової кiнодокументалiстики. Це - "Битва за нашу радянську Україну"6 й "Перемога на Правобережнiй Українi та вигнання нiмецьких загарбникiв за межi українських радянських земель"7 , виробництва Центральної й Української студiй хронiкально-документальних фiльмiв. Вони зберiгаються у фондах Центрального державного кiнофотофоноархiву України iм. Г.С.Пшеничного (ЦДКФФА України iм. Г.С.Пшеничного).
Перша стрiчка вийшла на екрани країни в жовтнi 1943 р. Тут О.П.Довженко - сценарист, художнiй керiвник та автор дикторського тексту. До 20-рiччя звiльнення українських земель фiльм було реставровано на студiї "Укркiнохронiка".
На плiвцi пiсля титрiв маємо такий напис: "Iсторична хронiка присвячена невмирущiй пам'ятi славних синiв i братiв українського народу, що понесли великий труд боїв i пролили свою кров за щасливу його долю, за свободу". Цi слова стали епiграфом до фiльму, який є документально-публiцистичним свiдоцтвом народної вiйни проти гiтлерiвської чуми.
В iншiй кiноепопеї - "Перемога на Правобережнiй Українi та вигнання нiмецьких загарбникiв за межi українських радянських земель" (1945 р.) - автором дикторського тексту та режисером (разом iз дружиною Ю.Солнцевою) також є О.П.Довженко. Ця стрiчка немовби друга серiя фiльму "Битва за нашу радянську Україну". Розглянемо подiї вiйни так, як вони вiдображенi на кiноплiвцi.
Вiйна. За цим коротким i страшним словом - смерть i горе, бiль поразок i радiсть перемог, зруйнованi мiста та села, мiльйони загиблих воякiв i мирних мешканцiв, понiвеченi унiкальнi пам'ятки, що дивом уцiлiли за роки радянської влади, сльози дiтей, одвiчне материнське чекання синiв i дочок i, нарештi, переможна хода радянської армiї. Усе це знаходимо в документальних стрiчках митця.
Цi кiнокартини є безцiнним матерiалом для дослiдникiв iсторичного минулого. О.П.Довженко якнайширше використав зйомки 24-х кiнооператорiв, багатьох фотокореспондентiв, зробленi в основному на територiї України вiд початку вiйни. Цi матерiали були розпорошенi по кiножурналах, спецiальних кiновипусках. Режисер зiбрав їх, переосмислив, пiдвiв до висот iсторичного узагальнення, вибудувавши в єдину структуру картину найбiльшої трагедiї й найвеличнiшого подвигу українського народу: першi, найважчi мiсяцi вiйни, тяжкi кровопролитнi бої, вiдступ на всiх фронтах. Червона армiя намагається зачепитися за кожний зручний рубiж, це вдається не всюди й не завжди. Бачимо страждання людей, що залишилися на окупованiй ворогом територiї, кадри героїчної оборони Києва, Одеси, Севастополя.
Чи не найпершим О.П.Довженко використав трофейну нiмецьку кiнохронiку, зняту в мажорних, урочистих тонах. Iз вiдомих причин не акцентуючи на нiй особливої уваги, вiн, так би мовити, пiдтекстом говорить глядачам, що перший етап вiйни дiйсно був для гiтлерiвцiв парадним маршем.
Яскраво змальованi й подiї, що розгорталися по той бiк фронту. Це передусiм РУХ опору на територiї України: буднi партизанiв, а головне - партизанська вiйна, Що дала таких видатних її дiячiв, як С.А.Ковпак, С.В.Руднев, О.М.Сабуров та iн.
Окремий епiзод - перехiд до партизанiв словацької вiйськової частини, що не бажала воювати за гiтлерiвський райх. Пiдроздiлом командував капiтан Ян Налепка, який загинув 17 листопада 1943 р. в бою за Овруч i був посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
стр. 193
Згодом начальник вiддiлу кадрiв Українського штабу партизанського руху Л.П.Дрожжин вiдзначав велику заслугу О.П.Довженка в органiзацiї матерiалiв партизанської вiйни: "У першiй половинi 1943 р. в результатi енергiйних зусиль Олександра Петровича Довженка за розробленим особисто ним планом у глибокому тилу противника на Українi почала свою самовiддану працю група кiнооператорiв. У знятих ними документальних ... фiльмах радянськi люди вперше на екранi побачили боротьбу народних месникiв проти нiмецько-фашистських загарбникiв"8 . За творчу працю пiд час вiйни митець був нагороджений орденом Бойового червоного прапора9 .
У своїх фiльмах режисер не оминув i самовiддану працю радянського народу в тилу, що була невiд'ємною складовою перемоги. В епiзодах його документальних фiльмiв ми зустрiчаємо вiдомих усiй країнi О.Г.Стаханова, М.В.Гнатенко, М.С.Демченко, якi пiд час вiйни працювали на казахськiй землi. Можливо, це було даниною гучному пропаґандистському галасовi навколо цих iмен у передвоєннi роки. А можливо, режисер просто не знайшов рiвноцiнного, iз тодiшнього погляду, кiноматерiалу. А ось виробничi портрети видатних українських учених Є.О.Патона, О.О.Богомольця, В.П.Фiлатова - це вже не випадково, бо вони, кожен у своїй царинi, дiйсно зробили великий внесок у загальнонародну справу розгрому ворога.
Свою розповiдь про визвольний похiд радянської армiї по Українi О.П.Довженко починає з Курської битви, адже вона, по-перше, була переломною у вiйнi, а, по-друге, вiдбувалася поблизу меж України.
Ми говоримо про фiльми як про документ, не торкаючись їхнього мистецького боку. Усе, що привозили кiнооператори iз фронтiв, або використовувалося в кiнохронiцi, або знищувалося. Тому кiнопродукцiя, яка дiйшла до нас, має унiкальну iсторичну цiннiсть.
Довженко обрав найвиразнiшi, найпереконливiшi кадри визволення українських мiст i сiл, битви за Днiпро, Київ, епiзоди Корсунь-IПевченкiвської операцiї. Окремою темою показано страшнi злочини загарбникiв на українськiй землi. Це - свiдчення людей, якi перебували на окупованiй територiї, кадри загальних могил iз розстрiляними й закатованими мирними жителями, серед них - Бабин Яр у Києвi.
Злочини нацистiв викликали ненависть i жагу помсти. У контекст дикторської розповiдi О.П.Довженко вписав пристраснi поетичнi рядки М.Т.Рильського, якого називав "народним поетом" (зi "Слова про рiдну матiр"): "Благословен той день i час / Коли прослалась килимами / Земля, яку сходив Тарас..."10
Режисер особливу увагу акцентує на героїзмi й жертовностi захисникiв Вiтчизни, на розумiннi ними свого обов'язку, уселяє вiру в перемогу над ворогом. "Пам'ятай, на яку височiнь поставила тебе iсторiя! Будь же гiдним її! Щоб вистачило в тебе величностi, i гордостi, i ненавистi до ворога, i зневаги до смертi! Пам'ятай - не лише увесь свiт, а й прийдешнi вiки схрестили сьогоднi на тобi свої погляди, сповненi вiри в тебе, надiї й гордостi. Будь переможцем!" - писав О.Довженко, звертаючись до воякiв11 .
Документальнi стрiчки мiстять велику портретну ґалерею партiйних дiячiв УРСР (М.С.Хрущов, Л.Р.Корнiєць, Д.С.Коротченко, М.С.Гречуха), воєначальникiв (Ґ.К.Жуков, М.Ф.Ватутiн, К.С.Москаленко, П.С.Рибалко, Ф.I.Толбухiн, I.С.Конєв, С.К.Тимошенко та iн.).
Не можна не вiдзначити, як у фiльмах О.П.Довженка бринить хвилюючий, пристрасний авторський текст. Митець сам був диктором i як пiдсумок тяжких випробувань звучать його слова подяки рiднiй землi, що вистояла: "Слава тобi! Слава твоєму хлiбовi... Слава приходу й вiдходу, веснi й осенi, дням i ночам, росi вечiрнiй i вранiшнiй росi, любовi й працi, i дорогоцiннiй кровi, пролитiй в iм'я волi й братерства народiв, в iм'я збагнення найголовнiшої таємницi життя на тобi... Ми твої дiти, i ми твоя мiра: ти прекрасна!"12 .
стр. 194
Сприйманню кiнокартин допомагає й емоцiйна музика А.Я.Штогаренка та Д.Л.Клебанова, i синхронний запис очевидцiв, i вiрш А.С.Малишка у виконаннi актора Хмари: "Нам би жити, жити не вмирати / Зерна сiять, зацвiтати знов / Добре щастя нам дано багате / То велике щастя наше мати / То Вiтчизна як свята любов".
На превеликий жаль, iз iдеологiчних мiркувань митець не змiг використати кадри про долю сотень тисяч українських ополченцiв, яких пiд час визволення України ненавчених, майже беззбройних, ще у своєму домашньому вбраннi, сталiнськi маршали кидали на ворожi позицiї - iнколи лише для того, аби виявити вогневi точки ворога. Розпочате 1933 р. планомiрне винищення кращих сил української нацiї тривало. Але те, чого не бачимо в кiнострiчках, знаходимо в Довженковому "Щоденниковi". Маємо запис про те, як один iз воєначальникiв плакав, спостерiгаючи трагiчну долю щойно вiдмобiлiзованих "чорносвитникiв"13 . Тут же згадується й про "вiйськове мистецтво": "Сам iдiотизм убивства й найганебнiшого масового ґвалту возводиться в ранг - мистецтво вiйни! Воєнне мистецтво! Воно таке ж мистецтво, як шизофренiя. Чому правителi ненавидять пацифiзм завжди й особливо напередоднi сказу? Тому, що всi вони, по сутi, раби глибоких атавiстичних iнерцiй, на яких базується й процвiтає вся сила й природа їхньої влади", - писав митець по вiйнi, 5 сiчня 1946 р.14
Ми розглянули двi хронiкально-документальнi кiнокартини О.П.Довженка. Але iснувала ще одна - "Україна в огнi" - трагедiйний портрет нашого багатостраждального й безсмертного народу. "Написав я "Україну в огнi", - зазначав автор, - iз огненним болем у серцi й палким стражданням за Україну, що перебувала в нiмецьких лапах, iз болючим жалем i страхом за її долю"15 .
28 серпня 1943 р. О.П.Довженко читав кiноповiсть членам вiйськової ради. "Слухають його з великою увагою, та затамовано, - пише письменник С.П.Плачинда в бiографiчному романi "Олександр Довженко", - слухають тi, що пройшли з армiєю, iз народом найважчi дороги вiйни й ось вийшли на переможний шлях. А кiноповiсть саме й охоплює найтяжчий, найтрагiчнiший перiод вiйни - її початок, вiдступ, чорнi днi окупацiї, тяжкi бої. Письменник не вiдвертається вiд трагiчного, навпаки - вiн хоче донести до наступних поколiнь нелюдськi тортури, що їх зазнали радянськi люди пiд ярмом фашизму"16 . I далi: "Коли Довженко кiнчив читати, украй стомлений i знервований, його мiцно, по-чоловiчому, обiймали. Вiтали. Першi оцiнювачi дiйшли єдиної думки: "Україна в огнi" стане невмирущим художницьким документом вiйни..."17 .
Згодом О.П.Довженко з гiркотою писав у листi вiд 26 листопада 1943 p.: "Сьогоднi ж узнав... тяжку новину: моя повiсть "Україна в огнi" не сподобалася Сталiну й вiн її заборонив для друку, i для постановки. Що його робити, ще не знаю. Тяжко на душi й тоскно. I не тому, що пропало марно бiльше року роботи, i не тому, що возрадуються вразi й дрiбнi чиновники перелякаються мене й стануть зневажати. Менi важко од свiдомостi, що "Україна в огнi" - це правда"18 .
Майже за всi кiнофiльми (i за "Звенигору", i за "Землю", i за "Арсенал", i за "Щорса") кiнорежисер зазнав переслiдувань, але такiй тотальнiй нарузi, як за "Україну в огнi", вiн ще не пiддавався.
31 сiчня 1944 р. було скликано спецiальне засiдання полiтбюро ЦК ВКП(б), на якому розпинали О.П.Довженка. Режисер був звинувачений диктатором у ревiзiї ленiнiзму та полiтики партiї, а кiноповiсть "Україна в огнi" оголошена "ревiзiонiстським твором", "виявом вузької нацiональної обмеженостi його автора"19 . Сталiн твердив: "Правда, на жаль, не притаманна творчостi Довженка. Кiноповiсть "Україна в огнi" - платформа вузького обмеженого українського нацiоналiзму, ворожого ленiнiзмовi, ворожого полiтицi нашої партiї та iнтересам українського народу"20 .
Але Олександр Петрович не став на колiна перед кремлiвським володарем. У зверненнi до нього вiн писав: "Товаришу Сталiн, коли б ви були навiть Богом,
стр. 195
я й тодi не повiрив би вам, що я нацiоналiст, якого треба плямувати й треба тримати в чорному тiлi. Невже любов до свого народу є нацiоналiзм? Чи нацiоналiзм у невмiннi художника стримати сльози, коли народу боляче?"21 .
Таким чином, кiноповiсть "Україна в огнi" була розкритикована, засуджена й заборонена, а фiльм, створений за нею, не вийшов на екрани (досi єдиний його примiрник зберiгається в Держфiльмофондi в Москвi). Сама ж кiноповiсть була вперше надрукована вже по смертi О.П.Довженка22 .
На жаль, ми втратили можливiсть побачити ще один документальний фiльм О.П.Довженка, присвячений подiям вiйни, 60-рiччя перемоги в якiй вiдзначається цього року. Нiколи не згасне пам'ять про подiї тiєї вiйни, подвиг радянського народу, небачений в iсторiї масовий героїзм та жертовнiсть представникiв усiх нацiй та народностей колишнього СРСР, якi поклали своє життя в боротьбi з нацизмом. Iз яких би iдеологiчних позицiй О.П.Довженко не використовував документальнi кiнокадри при створеннi своїх фiльмiв, цi стрiчки житимуть вiчно. Скiльки б рокiв не минуло з часу закiнчення вiйни, нащадки тих, хто воював, дивлячись на екран, пишатимуться своїми дiдами й батьками, якi в кровопролитних боях вiдстояли незалежнiсть Батькiвщини. I в цьому велика заслуга нашого спiввiтчизника, режисера вiд Бога Олександра Петровича Довженка, який засобами кiномистецтва зумiв показати всю велич нашого народу в боротьбi з нацистською навалою.
----
1 Денисенко В.Т. Щедрiсть // Спогади про Олександра Довженка. - К., 1973. - С 658.
2 Цит. за: Степанишин Б. Дивосвiт Олександра Довженка. До 100-рiччя вiд дня народження. - К., 1994. - С 50.
3 Степанишин Б. Зазнач, праця. - С. 3.
4 Барбюс А. Прекрасний український фiльм - "Арсенал" // Полум'яне життя. Спогади про Олександра Довженка. - К., 1973. - С 95.
5 Центральний державний кiнофотофоноархiв України iм. Г.С.Пшеничного (ЦДКФФА України iм. Г.С.Пшеничного). - Одиниця зберiгання (далi - од. зб.) 539.
6 Там само. - Од. зб. 592, 3944.
7 Там само. - Од. зб. 1536, 3635.
8 Дрожжин Л. Чесне служiння народовi // Україна. - 1958. - N8. - С 11.
9 Вiн же. Разом iз народом // Полум'яне життя. Спогади про Олександра Довженка. - С. 492.
10 Кочерган Ф.Ю. Олександр Довженко. Проблеми майстерностi. - Л., 1983. - С 88.
11 Довженко О. Твори: У 5 т. - К., 1965. - Т. 4. - С. 46.
12 Там само. - Т. 3. - С 112, 113.
13 Цит. за: Гудзь Ю. Народ воював. А перемогу в нього вкрали // Українське слово. - 2000. -Ч. 25. - 22-28 червня. - С 16.
14 Там само.
15 Степанишин Б. Зазнач, праця. - С 28.
16 Плачинда С. П. Олександр Довженко. - К., 1980. - С 303.
17 Там само. - С. 304.
18 Довженко О. Твори. - Т. 5. - С. 197.
19 Степанишин Б. Зазнач, праця. - С. 27.
20 Там само.
21 Там само. - С 28.
22 Там само. - С 27.
The article analyses documental films of producer O.P.Dovzhenko, which are preserved in H.S.Pshenychnyi's State Central Cinema and Photo Records Archive of Ukraine and dedicated to illustrating the Second World War events.
New publications: |
Popular with readers: |
News from other countries: |
![]() |
Editorial Contacts |
About · News · For Advertisers |
![]() 2009-2025, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map) Keeping the heritage of Ukraine |