Автор: А. ҐРАЦIОЗI

Автор, ґрунтуючись на публiкацiях останнiх рокiв, робить спробу дати нову iнтерпретацiю голоду 1931-1933 pp. у СРСР та голодомору в Українi. Дискусiя iз цього приводу сприятиме руйнацiї муру, який досi роз'єднує українських, росiйських та захiдних дослiдникiв голодомору i їхнiх колеґ, якi вивчають європейське XX столiття, столiття, що його достоту неможливо зрозумiти поза цими подiями. На запитання, чи можна вважати український голодомор геноцидом, дається позитивна вiдповiдь, iз тим, однак, зауваженням, що голод не був викликаний росiянами, якi також вiд нього страждали. Очевидно, Сталiн вирiшив скористатися з голоду аби дати урок селянам i Українi загалом. Унаслiдок свiдомих полiтичних рiшень голод перерiс у голодомор, а це дозволяє вживати термiн "геноцид".

Рано чи пiзно радянський народ посадить Вас на лаву пiдсудних як зрадника й соцiалiзму, i революцiї, головного шкiдника, iстинного ворога народу, органiзатора голоду...(видiлення моє - А.Ґ.)

Ф.Раскольников (iз листа до Сталiна, 17 серпня 1939 р.)¹ .

Мiж кiнцем 1932 р. та лiтом 1933 р. голод вiдiбрав у Радянському Союзi приблизно в сiм разiв бiльше життiв, нiж пiд час великого терору 1937-1938 pp. Вiн розпочався 1931 р. i згодом спалахнув у рiзних частинах СРСР, сягнувши кульмiнацiї на зламi 1932-1933 pp. Це була головна подiя передвоєнної радянської iсторiї. Iз приблизно п'ятьма мiльйонами жертв (я не рахую сотнi тисяч, можливо понад мiльйон, уже на цей час загиблих у Казахстанi та в iнших регiонах країни вiд 1931 p., а також 1-2 млн. жертв у 1921-1922 pp. та 1946-1947 pp.) це був найбiльш жорстокий голод у радянськiй iсторiї, подiя, що залишила свiй вiдбиток у десятилiттях. Голод вплинув i на країни розселення iммiґрантiв iз Росiйської iмперiї та СРСР, а його полiтичне й iсторичне значення дається взнаки ще й понинi. Повторне вiдкриття та iнтерпретацiя голоду в 1987-1988 pp. вiдiграло в Українi вирiшальну роль у дискусiях мiж прихильниками демократизацiї й захисниками комунiстичної iдеологiї. Вiдтак тема голодомору (нове слово, створене для визначення масового знищення населення за допомогою голоду) опинилася в епiцентрi полiтичних i культурних дискусiй, стала складовою процесу державного й нацiонального будiвництва.

Однак до 1986 p., коли Роберт Конквест опублiкував свої "Жнива скорботи"² , iсторики фактично iґнорували цю виняткову подiю. Рiч не в тому, що не було доступної документацiї (це я зрозумiв, читаючи доповiдi дипломатiв Б.Муссолiнi). Завдяки масовим перемiщенням населення у XX ст., примусовим чи з iнших причин мiґрацiям, наслiдки яких були добре задокументованi (дипломатичнi донесення, туристичнi звiти, спогади свiдкiв i жертв) промовистого матерiалу було бiльш, нiж достатньо³ .

Вражає те, наскiльки мало ми знали⁴ . У найлiпшому випадку iсторики (Н.Ясний i А.Ноув) таки говорили про "штучно влаштований голод", проте тлумачили це як одиничний випадок i майже iґнорували нацiональний аспект. Згодом М.Левiн проаналiзував процеси, що спричинили голод⁵ . У гiршому випадку голод ставав нагодою для безперспективної дискусiї, пiд час якої сам факт його

Ґрацiозi Андреа - професор новiтньої iсторiї Неаполiтанського унiверситету "Федерiко II", Iталiя.

стр. 120

iснування пiддавався сумнiву. У СРСР, де iсторики навiть пiсля 1956 р. могли говорити тiльки про "труднощi з продовольчим забезпеченням", саме слово "голод" було пiд забороною. В Українi його вперше офiцiйно вжив Щербицький у промовi з нагоди 70-рiччя УРСР у груднi 1987 р.

Ось чому праця Р.Конквеста (результат проекту Українського наукового iнституту Гарвардського унiверситету, одним iз директорiв якого був Джеймс Мейс) мала особливе значення: вона змусила iсторикiв звернутися до базової проблеми, наголосивши на зв'язку мiж голодом i нацiональним питанням, а також належним чином вiдокремити голод у Казахстанi. Таким чином, можна стверджувати, що iсторiографiя випадкiв голоду в СРСР 1920-х-i 940-х pp. i голодомору починається iз цiєї книжки (хоча й iншi автори, такi, як С.Максудов чи Ж.Медведев, не легковажили цих подiй)⁶ . Те саме можна сказати й про полемiку, спричинену цiєю книжкою. Завдяки своєму рiвню, який значно перевищує все, дотепер написане про голодомор, вона переросла в позитивне явище, яке може розглядатися як частина процесу пiзнання надзвичайного загальнолюдського й iнтелектуального вимiрiв цих подiй. Цей процес був (i досi є) надзвичайно болючим, оскiльки вiдбувається пiсля того, як подiї одержали iсторичну оцiнку й уже iснує певна "колективна пам'ять" без радянських голодувань. А це, у свою чергу, є наслiдком вдалої спроби приховування й замовчування з боку Радянського Союзу й однiєю з ключових рис Європи XX ст. (я маю на увазi логiку, згiдно з якою iсторики беззастережно стають на бiк "переможцiв"). Тож будь яка згадка про голод, яким означена iсторiя СРСР 1920-1947 pp. тягне за собою (так було в минулому, i так є тепер) повну ревiзiю усталених уявлень.

1991 р. вiдбулася архiвна й iсторiографiчна революцiя. Вона дала змогу акумулювати новi знання й спричинила якiснi змiни в полемiцi, що, у свою чергу, призвело до поляризацiї iсторичних поглядiв. Справжня науковiсть i моральний iмператив, що витiкають iз усвiдомлення глибини трагедiї голодомору, стимулювали як архiвознавство, так i iсторiографiю й змусили цi двi науковi галузi переосмислити та дещо схематизувати свої позицiї. Таким чином, можна з вiдчуттям задоволення пiдсумувати, що протягом кiлькох рокiв висновки Р.Конквеста були iнтеґрованi й дещо розвинутi. Це все дає пiдстави для оптимiзму.

Позицiї сторiн дискусiї можна окреслити наступним чином (я цитую з листа молодого й здiбного українського iсторика). Iз одного боку, є люди, яких ми можемо позначити стороною А - вони пiдтримують тезу про геноцид i вбачають у голодi штучно органiзоване явище для: 1) розорення селян i/або 2) змiни (знищення) суспiльного ладу української нацiї, який стояв на завадi перетворенню СРСР у деспотичну iмперiю. Iз iншого боку, є сторона Б, яка, навiть визнаючи злочиннiсть полiтики Сталiна, уважає за потрiбне вивчати голод як "комплексний феномен", в якому велику роль вiдiграло багато факторiв (вiд геополiтичної ситуацiї до спроб модернiзацiї), а також намiри й рiшення Москви.

Я думаю, що на сьогоднi ми маємо достатньо засновкiв для нової, бiльш прийнятної, гiпотези, де буде враховано як загальну картину СРСР, так i безсумнiвне значення нацiонального питання⁷ . Це можна зробити шляхом залучення якiсних праць українських, росiйських та захiдних учених, у такий спосiб руйнуючи мур, що й досi роз'єднує їхнi зусилля.

Далi я спробую окреслити обрис подiбної iнтерпретацiї, ґрунтованої на дослiдженнях таких визначних учених, як В.Данилов, Д.Пеннер, В.Кондрашин, Р-Девiс, С.Вiткрофт, Н.Iвницький, С.Кульчицький, Дж.Мейс, Т.Мартiн, Ф.Месле, Ж.Валлiн, Ю.Шаповал, В.Васильєв⁸ , а також О.Хлевнюк, чиї працi про Сталiна та його оточення, хоча й не зосередженнi на голодi, дали змогу поставити його в правильний полiтичний контекст.

стр. 121

Я сподiваюся не лише на поглиблення iнтерпретацiї "Великого голоду" (узагальнююча назва серiї голодувань 1931-1933 pp.), але й на стимулювання дискусiї, що сприятиме руйнацiї муру, який iзолює дослiдникiв голодомору вiд їхнiх колеґ, якi вивчають європейське XX столiття, столiття, що його достоту неможливо зрозумiти поза цими подiями.

Аби викласти нову iнтерпретацiю, слiд спочатку визначити об'єкт дослiдження. Як уже має бути зрозумiло, ми фактично маємо справу (з огляду на загальну ситуацiю в СРСР) з голодуваннями 1931-1933 pp., що зазвичай мали спiльнi причини й походження, але складалися з принаймнi двох вiдмiнних та особливих явищ: казахського голоду з епiдемiями 1931-1933 pp. та українсько-кубанського голодомору кiнця 1932 - початку 1933 pp. (Кубань входила до складу РРФСР, але була заселена переважно українцями).

Колiзiя мiж цими двома нацiональними трагедiями й загальною ситуацiєю, яка їх спричинила, викликала багато непорозумiнь. Це, примiром, якби дослiдники нацизму сплутали нацистськi репресiї загалом iз такими особливими, як винищення радянських вiйськовополонених, або полякiв, чи ромiв, не кажучи вже про голокост, виняткове явище, яке не можна тлумачити як аспект чи елемент нацистських злочинiв у загальному значеннi, але яке, тим не менше, безумовно є їх частиною. Нацистськi репресiї загалом, а також подiбнi винятковi трагедiї мають бути вивченi як частина цiлого (якими, по сутi, вони i є), а також самi по собi, у своїх взаємозв'язках.

Тож у випадку iз СРСР слiд розрiзняти як загальне явище, так i його республiканськi чи реґiональнi прояви. Однак бiльшiсть (А) дослiдникiв говорять про голодомор, водночас iншi (Б) мислять на загальносоюзному рiвнi. Проте й однi, i iншi мають рацiю.

Другий крок полягає в ще одному розмежуваннi. Ми маємо розвести "природний" голод 1931-1932 pp. (звичайно, вiн теж був прямим, хоча й небажаним, наслiдком рiшень 1928-1929 pp.) i голод, який почався у вереснi 1932 р. й набув таких жахливих масштабiв, зокрема, унаслiдок прийнятих рiшень (подiї в Казахстанi належали до зовсiм iншої моделi, тож я лише принагiдно посилатимуся на них)⁹ .

Третiй крок, що його ми маємо зробити - це сполучення позитивного доробку обох (А i Б) сторiн.

Представники сторони А мають рацiю, скеровуючи увагу на нацiональне питання. Будь-який дослiдник СРСР має усвiдомлювати його значення, як це збагнули Ленiн i Сталiн (перший вирiшив не називати нову державу "Росiєю", а другий, хоча попервах i був проти такого вибору, пiзнiше не скасував його). Також слiд усвiдомлювати український прiоритет у цiй дiлянцi. Україна пiсля 1917 р. вiдiгравала роль, що до цього належала Польщi. Наприкiнцi 1919 р. Ленiн почав рух у бiк коренiзацiї¹⁰ , яка до того часу була вимогою крайнiх нацiоналiстiв, i маючи на увазi поразку українських бiльшовикiв 1919 р.¹¹ Сталiн наприкiнцi 1932 p., iз причини української кризи, надав коренiзацiї нового витку. I Ленiн, i Сталiн цiлком справедливо вважали, що в Українi (принаймнi до 1933 р.) нацiональне питання було питанням селянським. Проте уявлення представникiв сторони А про те, що "голод" (зокрема загальносоюзний) був органiзований ("спланований") iз метою розв'язання української нацiональної i/або селянської проблеми видається помилковим.

Представники сторони Б подають детальну та цiнну реконструкцiю причин i ширшого змiсту голоду на загальносоюзному рiвнi й мають, таким чином, можливiсть обґрунтовано критикувати занадто просту версiю сторони А. Утiм, видається, що вони не в змозi збагнути й надати належного значення нацiональному факторовi, тобто перейти вiд загальносоюзного до республiканського рiвня. Представники сторони Б також нездатнi зрозумiти, що Сталiн, навiть якщо вiн i не iнi-

стр. 122

цiював чогось свiдомо, завжди був не вiд того, аби використати принагiднi подiї у своїх цiлях, надаючи їм цiлком нового повороту (тут очевидна паралель iз убивством Кiрова, що його Сталiн, цiлком iмовiрно, не органiзовував, але поза сумнiвом "творчо" використав).

Таким чином, можна скористатися з корисної iнформацiї (Б) для розкриття загальносоюзної кризи, однак, маючи на увазi, що на цьому рiвнi Сталiн у певний момент вирiшив використати голод для того, щоби зламати селянський опiр колективiзацiї. Iз певних причин, цей опiр був сильнiшим у неросiйських районах, де подiї незабаром набули своєї, особливої, динамiки. Реконструюючи її, ми зможемо розкрити таємницю, що огортає подiї 1932-1933 pp. вiд самого їх початку, таємницю, що, як видається, не була такою для бiльшовицького керiвництва (на це натякає лист Раскольникова).

Протягом 1931-1933 pp. сотнi тисяч людей померли в СРСР вiд голоду. Однак у кожному iз зернових реґiонiв Радянського Союзу - у Казахстанi, Українi, на Пiвнiчному Кавказi та в Поволжi - ситуацiя була рiзна. Якщо не враховувати Захiдного Сибiру, цi реґiони були найбiльш важливими зерновими центрами країни, а пiсля 1927 р. конфлiкт мiж мiстом i селом тут був сильнiшим. У Казахстанi, починаючи з 1918-1919 pp., вiйна мiж режимом i селянами та кочовиками була особливо брутальною через наявнiсть там потужного нацiонального та/або релiгiйного елементiв, а в Поволжi - завдяки традицiям росiйського селянства, а також через присутнiсть нiмецьких колонiстiв.

Окрiм Казахстану, причини явища були подiбнi: руйнiвнi полiтичнi й економiчнi наслiдки розкуркулення (де-факто керований державою погром селянської елiти); примусова колективiзацiя, що пiдштовхнула селян до знищення бiльшої частини свого реманенту¹² ; неефективнiсть колгоспiв; частi та надмiрнi хвилi реквiзицiй, спричиненi кризою, яка охопила країну внаслiдок гiперiндустрiалiзацiї, неконтрольованої урбанiзацiї та зростаючого зовнiшнього боргу, що його можна було вiдшкодувати лише експортом сировини; опiр селян, якi називали все це "другим крiпацтвом", i вiдмовлялися працювати на систему, бо не приймали її та були виснаженi голодом; i, нарештi, несприятливi погоднi умови 1932 р. Таким чином, голод, що почав уражати деякi мiсцевостi вже 1931 р. (а казахи в цей час уже масово помирали) та охопив цiлi реґiони по веснi 1932 p., видається незапланованим наслiдком полiтики, зумовленої комунiстичною iдеологiєю, що прямувала до знищення товарного й приватного виробництва. Ґрунтуючись на результатах полiтики воєнного комунiзму 1920-1921 pp. це неважко було передбачити. Однак якщо проаналiзувати витоки голоду та передосiннi подiї 1932 р. на загальносоюзному рiвнi, твердження, що голод був свiдомою акцiєю (як це обстоюють прибiчники гiпотези про голод як знаряддя подолання селянського опору чи спланованого Москвою (iнодi маючи на увазi Росiю) антиукраїнського геноциду) видається сумнiвним.

Iнтенсивнiсть, перебiг i наслiдки голоду, що їх дозволяють проаналiзувати новi дослiдження та документи, суттєво вiдрiзнялися в рiзних регiонах i республiках. Iз 6-7 млн. жертв (демографи частину смертей, ранiше приписуваних 1932-1933 pp., тепер приписують 1930-1931 pp.), 3,5-3,8 млн. осiб померли в Українi, 1,3-1,5 млн. - у Казахстанi (знищивши 33-38% казахiв та 8-9% європейцiв), та декiлька сотень тисяч на Пiвнiчному Кавказi й у меншiй мiрi на Поволжi, де голод найбiльш жорстоко вдарив по областi, що межує з Автономною республiкою нiмцiв Поволжя¹³ .

Якщо врахувати рiчний рiвень смертностi на тисячу душ населення в сiльськiй мiсцевостi та прирiвняти 1926 р. до 100, побачимо, що 1933 р. вiн пiдстрибує До 188,1 по всiй країнi, 138,2 - у РРФСР (до складу якої тодi ще входили Казахстан i Пiвнiчний Кавказ), та 367,7 (майже втричi бiльше!) в Українi. Тут середня

стр. 123

тривалiсть життя впала з 42,9 рокiв для чоловiкiв i 46,3 - для жiнок (1926 р.) до, вiдповiдно, 7,3 та 10,9 в 1933 р. (вона була 13,6 i 36,3 в 1941 p.). 1932 р. в Українi народилося 782 тис. та 470 тис. - у 1933 p., проти 1 млн. 153 тис. на рiк у 1926-1929 pp.¹⁴ За цими цифрами - особлива динамiка голоду, що в значнiй мiрi є прямим наслiдком рiшень Москви.

В Українi, як i в iнших мiсцевостях, навеснi 1932 р. чиновники, сiльськi вчителi та республiканськi лiдери неодноразово свiдчили про початок i поширення голоду та масового сiльського переселення¹⁵ . Сталiн, переконаний українською компартiєю, яка попросила знизити плани поставок, визнав на початку липня, що такi вимоги є доречними, принаймнi в найбiльш важких областях, i що таке вирiшення питання є справедливим. Однак цi знижки були дуже незначними, оскiльки, як незабаром проголосив Молотов, "навiть якщо ми сьогоднi зiткнемося, особливо в хлiбородних районах, iз привидом голоду... плани мають бути виконанi будь-якою цiною"¹⁶ . До цього висновку пiдштовхнула необхiднiсть запобiгти повторенню весняних мiських продовольчих бунтiв та страйкiв, а також забезпечити сплату нiмецького боргу мiж кiнцем року та початком 1933 р.

Однак ще в червнi, задовго до того, як українськi нацiоналiсти почали про це думати, Сталiн розробив те, що Т.Мартiн назвав "нацiональним тлумаченням" голоду¹⁷ . Вiн звинуватив республiканських лiдерiв i переклав на них усю вiдповiдальнiсть за ситуацiю, хоча вони й не мали змоги їй протидiяти. Мiж червнем та серпнем, пiсля конференцiї української компартiї, яка, по сутi, виступила проти лiнiї Москви, та ґрунтуючись на доповiдях ОДПУ, що звинувачували мiсцевих комунiстiв у нацiоналiзмi, Сталiн виступив iз новим аналiзом ситуацiї та її причин¹⁸ .

Можливо, тут вiдiграло роль i те, що, напевне, було останнiм офiцiйно задокументованим розходженням зi Сталiним на засiданнi полiтбюро. 2 серпня 1932 р. хтось, вiрогiдно Г.Петровський (голова українського ЦВК), протестував проти проекту Сталiна, який 7 серпня мав стати драконiвським законом проти розкрадання селянами державної власностi¹⁹ . Незабаром, 11 серпня, попри нещодавнє пiдписання польсько-радянського пакту про ненапад²⁰ , у дуже важливому листi до Каґановича Сталiн писав, що Україна тодi була "головною проблемою" (курсив Сталiна - А.Ґ.), що республiканська компартiя, сама республiка й навiть органи держбезпеки переповненi нацiоналiстичними аґентами та польськими шпигунами й що була реальна небезпека "втратити Україну", яка натомiсть має бути перетворена на бiльшовицьку фортецю²¹ .

Таке тлумачення, розроблене на основi українського досвiду, iз часом було поширене на козакiв, означених як вороги режиму ще з 1919 p., коли по них вдарили розкозачуванням²² , нiмцiв Поволжя та, хоча й менш виражено, бiлорусiв. Таким чином, криза пiдштовхнула Сталiна застосувати його вже добре розроблену модель превентивних, класово зумовлених, колективних репресiй (пiком яких було розкуркулювання) щодо низки нацiональних i соцiально-нацiональних груп, якi, на його думку, становили загрозу режимовi. Як довели подальшi подiї, головними в його думках залишалися Україна та українцi.

Коли, як i слiд було чекати, плани поставок виявилися незадовiльними по всiх хлiбородних районах, Сталiн для виправлення ситуацiї вiдiслав до України, Пiвнiчного Кавказу та Поволжя Молотова, Каґановича й Постишева. Отже, рiшення скористатися з голоду, штучно його пiдсиливши, щоби дати урок селянам, якi вiдмовлялися вiд нового крiпацтва²³ , було ухвалене восени, коли криза, спричинена першим п'ятирiчним планом, сягнула пiку й наклала на себе руки дружина Сталiна. Покарання було трагiчно простим: той, хто не працює, себто не сприймає колгоспної системи, не їсть. На це Сталiн натякнув у вiдомому листi до М.ПIолохова (1933 p.). Донськi "вельмишановнi хлiбороби" (яких Шолохов береться захищати), - писав Сталiн, - ведуть "таємну вiйну проти радянської влади, вiйну"

стр. 124

в якiй вони використовують голод як зброю"²⁴ . Так, ставлячи все з нiг на голову, Сталiн фактично оголошував свою "голодну вiйну".

Найбiльш враженi голодом райони не отримували жодної допомоги до весни 1933 р. (донськi селяни отримали дещицю лише в травнi). Ба бiльше, у той час, як Литвинов на мiжнароднiй аренi офiцiйно заперечував iснування голоду, держава "несамовито боролася" (за словами Каґановича) за виконання цими районами планiв поставок!

Селянське питання, саме по собi досить складне, пiдсилене нацiональним елементом, становило досить реальну загрозу для режиму. Згадаймо, що Сталiн недаремно об'єднав цi два питання у своїх творах iз нацiоналiзму, i що керiвництво СРСР бачило пiдтвердження цього в соцiальних та нацiональних бунтах в українському селi 1919 р. (бунти повторилися, хоча й у меншiй мiрi, на початку 1930-х pp.)²⁵ . Урок був жорстоким, а застосування голоду - безжальним. Згiдно з демографiчними даними, смертнiсть в Українi залежала вiд мiсця мешкання (мiсто чи село), а не вiд нацiональностi, адже люди, якi проживали в сiльськiй мiсцевостi, страждали без огляду на етнiчне походження. Проте не забуваймо - села залишалися переважно українськими, тодi як мiста (попри проваджену урбанiзацiю з українiзацiєю) здебiльшого зберегли свiй iноетнiчний характер (росiяни, євреї, поляки)²⁶ . Отже, весь удар було спрямовано проти села, яке в Українi становило хребет нацiї.

Той факт, що саме "нацiональне тлумачення" вiдiграло свою роль пiд час прийняття рiшення про застосування голоду в Українi й на Кубанi (з частковим включенням земель донських козакiв), пiдтверджується вжитими заходами. Цi рiшення вiдрiзнялися вiд постанов, ухвалених на всесоюзному рiвнi.

18 листопада український ЦК, що його Молотов i Каґанович повнiстю собi пiдпорядкували, наказав селянам повернути тi жалюгiднi зерновi запаси, якi вони отримали як компенсацiю за працю. Це рiшення (можна уявити, що означала його реалiзацiя!) вiдкрило шлях для репресiй проти мiсцевих чиновникiв, якi допомагали голодуючим селянським родинам, роздаючи їм зерно. Сотнi таких чиновникiв були звинуваченi в "популiзмi", заарештованi й розстрiлянi. Мiж тим в Українi та на Кубанi держава вдалася до натуральних штрафiв, щоби вилучити в селян м'ясо та картоплю - захiд, що не поширювався на Волзький район, де (за винятком Автономної республiки нiмцiв Поволжя) Постишев не так жорстко повiвся з мiсцевими кадрами (проте це не зменшило смертностi вiд голоду). Деякi райони Пiвнiчного Кавказу та України, де опiр колективiзацiї був найсильнiшим, зазнали ще бiльшого покарання: усi товари, навiть несiльськогосподарськi, було вилучено з крамниць, а мешканцi окремих районiв депортованi.

Таким чином, голод набув значно бiльших форм та розмiрiв, нiж якщо б усе вiдбувалося природним шляхом. Вiн був менш iнтенсивним як за силою, так i охопленою територiєю, нiж голод 1921-1922 pp. (урожай 1932 p., хоча й досить низький, був усе ж вищим за врожай 1945 p., коли до масових смертей, зумовлених голодом, не дiйшло), тим не менше вiн спричинив у три - чотири рази бiльше жертв саме через полiтичнi рiшення, спрямованi на порятунок режиму вiд кризи, до якої призвела його ж полiтика, та закрiплення перемоги "великого перелому", початого чотирма роками ранiше.

Вiд усвiдомлення того, що в Українi та на Кубанi селянське питання також було й нацiональним питанням, прийшло бажання "розв'язати" їх одночасно, а заразом i позбутися нацiональних елiт, пiдозрюваних, як ми знаємо, у симпатiях До селянства.

14-15 грудня полiтбюро ухвалило двi таємнi постанови, що саме в українському випадку звели нанiвець генеральну лiнiю в нацiональнiй полiтицi, затверджену 1923 р. Згiдно з ними, коренiзацiя, як її було проваджено в Українi та на

стр. 125

Кубанi, не вгамувала нацiоналiстичних почуттiв, ба бiльше - сприяла їм, плекаючи ворогiв iз партквитком у кишенi. Селяни не були одноосiбними винуватцями кризи, а роздiлили вiдповiдальнiсть iз українськими полiтичними та культурними верствами.

Керуючись новими установками, програми українiзацiї в РРФСР були згорнутi. Декiлька мiльйонiв українцiв, якi через проросiйськi встановленi кордони середини 1920-х pp. мешкали в РРФСР, втратили, таким чином, тi освiтнi, видавничi та самовряднi права, що з них користали iншi нацiональностi. За переписом 1937 р. лише 3 млн. громадян РРФСР визначили себе українцями проти 7 млн. 800 тис. у 1926 р. (частку цього зменшення спричинило пiдвищення до республiканського статусу Казахстану, досi - автономiї в складi РРФСР).

Кiлькома днями потому, 19 грудня, подiбнi, але менш суворi заходи, вдарили по Бiлорусi, де - як i в Українi - селянське й нацiональне питання здебiльшого збiгалися i яка з цiєї причини становила певнi проблеми пiд час громадянської вiйни, хоча й не в таких масштабах, як Україна. Тут також, на початку березня, партiя була звинувачена в потураннi нацiоналiзму, а партiйнi кадри й нацiональна iнтелiґенцiя зазнали репресiй за цей злочин. Таким чином, це пiдтверджує суттєву рiзницю в нацiональних пiдходах, що були набагато толерантнiшi на сходi та пiвночi, анiж на заходi²⁷ .

Увечерi 20 грудня українське полiтбюро з подачi Каґановича поставило перед собою новi завдання щодо реквiзицiй зерна. Через дев'ять днiв воно проголосило, що передумовою виконання плану є виявлення та конфiскацiя "сiмейних запасiв"²⁸ . 22 сiчня 1933 p., невдовзi пiсля прибуття нового уповноваженого Москви в Українi Постишева (в супроводi сотень партiйних керiвникiв), Сталiн i Молотов наказали ОДПУ запобiгти вiд'їздовi селян iз України та Кубанi в пошуках їжi. ЦК та уряд "переконанi, - писали вони, - що такий вiд'їзд, як i торiшнiй, було органiзовано ворогами радянської влади, соцiалiстами-революцiонерами та польськими аґентами, з метою аґiтувати, використовуючи селян, проти колгоспiв i радянської влади загалом у пiвнiчних районах СРСР. Торiк партiйнi, радянськi органи та мiлiцiя вчасно не викрили цiєї контрреволюцiйної змови... Повторення помилки цього року неприпустиме"²⁹ . Уже наступного мiсяця 220 000 людей, переважно голодних селян у пошуках харчiв, потрапили пiд арешт. Iз них 190 000 були вiдiсланi назад до своїх сiл помирати з голоду.

Значно краще, хоча й недостатньо, забезпеченi³⁰ українськi мiста були оточенi антиселянськими заставами, тодi як села - полишенi голодувати. Секретар української компартiї Косiор писав 15 березня до Москви: "незадовiльний хiд посiвних робiт у багатьох районах показує, що голод досi не навчив розсудливостi багатьох колгоспникiв" (видiлення моє - А.Ґ.)³¹ . Це пiдтверджує припущення про використання голоду проти селян iз "виховною" метою.

Цi заходи супроводжувалися антиукраїнським терором, що вже мав декотрi з ознак, притаманних масовим репресiям 1937-1938 pp. Так (iз самогубствами лiдерiв республiки (Скрипник) та письменникiв (Хвильовий), а також репресiями проти тисяч мiсцевих кадрiв) завершився нацiонал-комунiстичний експеримент; породжений громадянською вiйною.

Уживання термiну голодомор видається виправданим i необхiдним для висвiтлення вiдмiнностей мiж загальносоюзним явищем 1931-1933 pp. та голодом в Українi пiсля лiта 1932 р. Попри їх беззаперечний зв'язок, вони насправдi є вiдмiнними.

Те ж саме стосується й наслiдкiв голоду - вони водночас подiбнi й вiдмiннi. Щодо СРСР, то використання голоду допомогло подолати опiр селян³² ; ґарантувало перемогу диктатора, навколо якого почав формуватися культ, заснований на страху; вiдчинило дверi терору 1937-1938 pp.; позначило якiсну змiну в тiй брех-

стр. 126

нi, що супроводжувала радянський режим вiд самого його початку; дозволило через упокорення найважливiшої республiки перетворити радянську федерацiю на де-факто деспотичну iмперiю; залишило страшну спадщину в безлiчi сiмей через заборону самої згадки про голод i насадження гасла про те, що "жити стало веселiше" (примiром, Ґорбачов втратив тодi трьох дядькiв по батьковiй лiнiї). А в Українi та Казахстанi голод сягнув навiть глибше. У Казахстанi були серйозно ушкодженi самi структури традицiйного суспiльства, а в Українi - як тiло, так i верхiвка нацiонального органiзму, що, у свою чергу, значно вповiльнило та деформувало процес нацiонального будiвництва. На мою думку, тiльки цим, порiвняно з подiями 1914-1922 pp., можна пояснити слабку присутнiсть українського нацiонального руху пiд час великої кризи 1941-1945 pp. (не дивно, що Галичина, яка 1933 р. не була частиною СРСР, становила особливий виняток).

За кiлькiстю жертв голод у рiзних районах СРСР 1931-1933 pp. стоїть у ряду явищ, що їх у рамках європейської iсторiї можна прирiвняти лише до нацистських злочинiв. А перебiг подiй в Українi та на Пiвнiчному Кавказi, їх зв'язок як зi сталiнським тлумаченням кризи, так i з полiтичними настановами, що з цього випливали, представляють у новому свiтлi питання природи режиму.

Чи був український голод геноцидом? Очевидно, слiд вiдповiсти нi, якщо прийняти тезу, що метою приховуваного режимом (чи Росiєю, що, утiм, виглядає неправдоподiбно) голоду було знищити український народ. Так само нi, якщо зважати на обмежене визначення геноциду як спланованої волi до знищення всiх представникiв релiгiйної чи етнiчної групи (у цьому випадку тiльки голокост можна вважати геноцидом).

1948 р. ООН точнiше окреслила поняття "геноцид", указавши в перелiку актiв геноциду поряд iз "убивством представникiв спiльноти та завданням їм серйозної фiзичної чи розумової шкоди" ще й "навмисне створення представникам спiльноти таких умов життя, що мають на метi повне чи часткове фiзичне знищення" (видiлення моє - А.Ґ.). Рафаель Лемкiн, автор термiна, зазначав, що, "говорячи взагалi, геноцид не обов'язково має означати негайне знищення нацiї... Вiн призначений швидше для визначення координованого плану рiзноманiтних дiй, спрямованих на знищення найважливiших засад життя нацiональних груп..."³³ .

Тож iз цього погляду вiдповiдь на наше питання про те, чи був український голод геноцидом, не може не бути позитивною. На користь цього говорить суттєва рiзниця мiж рiвнями смертностi в рiзних республiках; мiльйони українських жертв (у т. ч. на Кубанi), мiльйони українцiв, насильницьки зросiйщених пiсля грудня 1932 p., а також безлiч селян, яких спiткала аналогiчна доля коли вони, попри мiлiцейськi застави на дорогах, усе ж дiсталися до РРФСР. Ми маємо справу з втратою приблизно 20-30% етнiчного українського населення. Цi втрати були викликанi суб'єктивною волею, рiшенням використати голод в антиукраїнському напрямку, ґрунтуючись на "нацiональному тлумаченнi", розробленому Сталiним у другiй половинi 1932 р. Без такого рiшення смертей було б принаймнi менше, нiж у 1921-1922 pp. Нарештi до всього викладеного вище слiд додати винищення значної частини української полiтичної й культурної елiти - вiд сiльських учителiв до нацiональних лiдерiв.

Таким чином, мiж кiнцем 1932 р. та лiтом 1933 р. Сталiн та режим, що його вiн уособлював (не Росiя, i не росiяни, якi також страждали вiд голоду, хоча й У Меншому масштабi) свiдомо здiйснював антиукраїнську полiтику, тобто заходи, спрямованi на подолання опору селян, метою яких було масове винищення та геноцид у зазначеному вище тлумаченнi цього термiна³⁴ . Цей геноцид, фiзичнi та Психологiчнi шрами вiд якого видно й понинi, був результатом голоду, що не був спецiально спричинений, але який був навмисне скерований до такої мети щойно вiн виник як побiчний результат полiтики режиму (здається, навiть жахливiша

стр. 127

казахська трагедiя була "лише" небажаним, хоча й передбачуваним, наслiдком деномадизацiї)³⁵ . Вiн вписується в рамки сталiнської полiтики покарання голодом i терором тих нацiональних i етносоцiальних груп, якi на його думку (чи насправдi) були потенцiйно небезпечними для режиму³⁶ . Однак, як показують кiлькiснi данi, масштаб покарань i терору сягнув в Українi, iз зазначених мною причин, надзвичайних розмiрiв, перерiсши в якiсно вiдмiнне явище. Iз цiєї перспективи зв'язок мiж голодомором та iншими репресiями 1932-1933 pp. до певної мiри нагадує зв'язок мiж нацистськими репресiями й голокостом. Однак голодомор вiдрiзняється вiд гол окосту. Вiн не був нацiлений на знищення цiлої нацiї, вiн не вбивав людей прямо, вiн був теоретично й полiтично (рацiонально?³⁷ ), а не етнiчно чи расово зумовлений. Iз цього погляду голокост - виняткове явище, оскiльки вiн є найчистiшим геноцидом, який тiльки можна уявити. Тож вiн належить до iншої категорiї, воднораз репрезентуючи верхiвку пiрамiди, щаблi якої представленi iншими трагедiями й до вершини якої наближається голодомор.

Якщо це правда (а я вважаю, що саме так i є), ця стверджувальна вiдповiдь має великi моральнi та iнтелектуальнi наслiдки для нашого уявлення й iнтерпретацiї європейського XX столiття. Я вже згадував деякi iз цих наслiдкiв в iнших мiсцях, пiсля обговорення проблем, пов'язаних iз безпосереднiм та довготривалим впливом "Великого голоду" на iсторiю Радянського Союзу³⁸ , i хочу зараз нагадати деякi з них.

Як сучаснi знання про сутнiсть голодомору впливають на нашi судження (у першу чергу як людських iстот i iсторикiв) про радянську систему й перше поколiння її лiдерiв, а також функцiонерiв, якi виконували їхнi рiшення, i, звичайно, тих смiливцiв, якi вiдмовилися брати участь у державнiй полiтицi й були за це покаранi?

У свiтлi подiй 1932-1933 pp. чи не скидається ця система, принаймнi в цей перiод розвитку, на керовану лихим деспотом брутальну й примiтивну державу, анiж на бiльш сучасний тоталiтаризм, iдеологiчно нацiлений на пiдкорення та видозмiну свiдомостi своїх пiдлеглих?

Чи можна стверджувати, що якщо в основi розробленої Сталiним радянської системи був такий злочин, то її крах якимось чином пов'язаний iз цим початковим грiхом? Грiхом, що десятилiттями приховувався й не визнавався? У такому разi "Великий голод" ставав значною перешкодою для оновлення системи, яка не могла говорити правду про своє минуле й була знесена цiєю правдою. Знищена з допомогою людей, що хотiли реформувати її та зробити гуманнiшою й уже почали робити це, зводячи рахунки з минулим. Аж тут виявилося, що такi рахунки неможливо анi звести, анi повнiстю сплатити³⁹ .

Таким чином, ми пiдходимо до надзвичайно цiкавого питання тоталiтаризму, категорiї, яка менi не подобається через складнiсть пояснення еволюцiї, що є незаперечною у випадку з СРСР. Буркгардт писав, що "держава, вiд початку заснована на прокльонах пригноблених, iз часом прямує до встановлення певних законiв i цивiлiзованого життя, оскiльки справедливi й цивiлiзованi люди поволi здобувають над нею контроль"⁴⁰ . Якби мирний перiод тривав достатньо довго, то чи перемогла б така еволюцiя, навiть якщо iсторiя держави позначена геноцидом? У такому випадку iсторiя СРСР була б не тiльки вражаючою моральною притчею (якою вона насправдi i є), а й, у ширшому значеннi, провiсником надiї.

-----

¹ Олег Хлевнюк i Марк Крамер прокоментували й полiпшили цей текст, висновки та помилки в якому належать лише менi - А.Ґ.

Раскольников, вiдомий командуючий часiв громадянської вiйни, служив повпредом СРСР У Болґарiї з 1934 по 1938 pp. Вiдкритий лист до Сталiна був опублiкований у "Новой России" (Паризк) 1 жовтня 1939 p., через три мiсяцi пiсля його смертi в Нiццi. Докладнiше про обставини появи листа див.: Реабилитация: как это было, февраль 1956 - начало 80-х годов. - Москва, 2003. - С. 420-453.

² Conquest R. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror Famine. - New York" 1986 (укр. вид.: Конквест P. Жнива скорботи. - К., 1993. - Ред.).

стр. 128

³ Graziosi A. Lettres de Char'kov. La famine en Ukraine et dans le Caucase du Nord a travers les rapports des diplomates italiens, 1932-1934 // Cahiers du monde russe et sovietique. - 1989. - 1-2; Id. Lettere da Kharkov. La carestia in Ucraina e nel Caucaso del Nord nei rapporti dei diplomatici italiani, 1932-1933. - Torino, 1991; Commission on the Ukrainian Famine. Investigation of the Ukrainian Famine, 1932-1933. Report to Congress. Appendix. - Washington, 1988; Luciuk L.Y., Kordan B.S. The Foreign Office and the Famine: British Documents on Ukraine and the Great Famine of 1932-33. - Kingston, 1988; Zlepko D. Der ukrainische Hunger-Holocaust. - Sonnenbuhl, 1988 (кепське видання - А.Ґ.); Kravchenko V. I Chose Freedom. - New York, 1946; Ukrainian Association of Victims of Russian Communist Terror. The Black Deeds of the Kremlin. A White Book. - Vol. 2. - The Great Famine in Ukraine in 1932-1933. -Detroit, 1955; Dolot M. Execution by Hunger. - New York, 1985. У серединi 1960-х pp. Д.Далримпл розглянула всi наявнi джерела в: The Soviet Famine of 1932-1934 // Soviet Studies. - 1964. -V. 3; 1965. - V. 4. Бiблiографiя голодомору є в Iнтернетi: Голодомор 1932-1933 pp. Матерiали до бiблiографiї (http://www.arhives.gov.ua/sections/famine/).

⁴ Це стосується не лише голоду 1932-1933 pp. Однiєю з причин цього був авторитет Е.Карра, який у своєму багатотомному творi з iсторiї радянської Росiї 1917-1929 pp. голодовi 1921-1922 pp. присвятив лише декiлька сторiнок, не проаналiзувавши анi долi селян, анi нацiонального пiдтексту (а цей голод був центральним для радянського досвiду та подальшого розвитку). Ми знали дуже мало й про голод 1946-1947 pp., дарма, що Хрущов у своїх мемуарах 1970 р. вiдвiв йому центральну роль (див.: Воспоминания - время, люди, власть: В 4-х тт. - Москва, 1999); Зима В.Ф. Голод в СССР 1946-1947 годов: происхождение и последствия. - Москва, 1996; Веселова О.М.,Марочко В1" Мовчан О.М. Голодомори в Українi 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947. - К., 2000. Нещодавно К.Беркгоф дослiдив органiзоване нiмцями в Києвi 1941-1942 pp. голодування в: Berkhoff K. Harvest of Despair. Life and Death in Ukraine under Nazi Rule. - Cambridge, 2004.

⁵ Jasny N. The Socialized Agriculture of the USSR. - Stanford, 1949; Nove A. An Economic History of the USSR. - London, 1969 (3 ed. - 1992); Lewin M. "Taking grain: Soviet Policies of Agricultural Procurements Before the War " (1974), Id. The Making of the Soviet System. - New York, 1985.

⁶ Mace J. Communism and the Dilemmas of National Liberation: National Communism in Ukraine, 1918-1933 - Cambridge, 1983; Максудов С. (Бабенышев) Потери населения СССР. - Бенсон, 1989; Medvedev Zh. Soviet Agriculture. - New York, 1987 (голоду присвячено главу, проте автор недогледiв його нацiональних аспектiв). Див. також: Krawchenko В. Social Change and National Consciousness in Twentieth-Century Ukraine. - Edmonton, 1985.

⁷ 1996 p. я намагався зробити це, але зараз бачу, що це вийшло неадекватно: The Great Soviet Peasant War: Bolsheviks and Peasants, 1918-1933. - Cambridge, 1996.

⁸ Трагедия советской деревни. - Т. 3. (1930-1933 гг.). - Москва, 2001; The Stalin-Kaganovich Correspondence, 1931-1936. - New Haven, 2003 (Москва, 2001); Davies R.W., Wheatcroft S.G. The Years of Hunger: Soviet Agriculture, 1931-33. - New York, 2004; Ивницкий НА. Коллективизация и раскулачивание. - Москва, 1996; Его же Репресивная политика советской власти в деревне, 1928-1933. -Москва, 2000; Кондрашин В., Пеннер Д. Голод 1932-1933 в советской деревне (на материалах Поволжья, Дона и Кубани). - Самара, Пенза, 2002; Голод 1932-1933 рокiв на Українi: очима iсторикiв, мовою Документiв. - К., 1990; Голодомор 1932-1933 pp. в Українi: причини i наслiдки. - К., 1993; Колективiзацiя i голод на Українi, 1929-1933. - К., 1993; Кульчицький С.В. Україна мiж двома вiйнами (1921-1939 pp.). - К., 1999; Голод 1932-1933 рокiв в Українi: причини та наслiдки. - К., 2003; Martin T. An Affirmative Action Empire: Nations and Nationalism in the Soviet Union, 1923-1939. - Ithaca, 2001; Mesle F., Vallin J. Mortalite et causes de deces en Ukraine au XXe siecle. - Paris, 2003; Шаповал Ю., Васильєв В. Командири великого голоду: поїздки В.Молотова i Л.Кагановича в Україну та на Пiвнiчний Кавказ, 1932-1933 pp. - К., 2001. Незавершена робота Тiмотi Снайдера з польсько-українсько-радянських взаємин також дуже корисна. Див.: A National Question Crosses a Systemic Border: The Polish-Soviet Context for Ukraine, 1926-1935 (доповiдь, виголошена на конґресi Societa Italiana per lo Studio della Storia Contemporanea, Bolzano-Bozen, settembre 2004.

⁹ Насильственная коллективизация и голод в Казахстане в 1931-1933 годах. - Алма-Ата, 1998; Ohayon I. Du Nomadisme au Socialisms. Sedentarisation, collectivisation et acculturation des Kazakhs en URSS (1928-1945). - PhD Dissertation, Institut National des Langues et Civilisations Orientales. - Paris, 2003; Pianciola N. Famine in the Steppe. The Collectivization of agriculture and the Kazak herdsmen, 1928-1934 // Cahiers du monde russe. - 2004. - V. 1-2. - P. 137-192.

¹⁰ 1923 p., пiсля створення СРСР, партiя ухвалила систему заходiв для сприяння розвитку "вiдсталих" нацiональностей, гарантуючи їм певнi права. Коренiзацiя - загальна назва цих заходiв (див.: Martin Т. Op. cit.).

¹¹ У Пайпса (Pipes В. The Unknown Lenin. - New Haven, 1996. - P. 76, 77) можна прочитати ранiше засекреченi чернетки тез Ленiна з листопада 1919 р. про полiтику в Українi. Серед iншого вiн вимагав "найбiльшої обережностi щодо нацiональних традицiй, найсуворiшого дотримання рiвностi Української мови й культури", а також "обходитися з євреями та мiськими мешканцями (що здебiльшого не українцi) ... зi сталевим прутом".

¹² У доповiднiй ОДПУ iз зернового забезпечення (травень 1929 р.) вже згадуються селянськi протести, спричиненi вилученням хлiба в селах, що не виконали плану. Як i в громадянську вiйну, режим використовував голод як знаряддя покарання й упокорення селян

стр. 129

пiд час колективiзацiї (див.: Werth N.. Moullec G. Rapports secrets sovietiques. - Paris, 1994. -P. 112).

¹³ Як в українському, так i, особливо, казахському випадках складно подати точну цифру, адже багато бiженцiв померло поблизу залiзничних вокзалiв, у дорозi, а комусь поталанило врятуватися в РРФСР, Закавказзi чи Китаї.

¹⁴ Максудов С. Указ. соч.; Голодомор 1932-1933 pp.; Davies R.W., Wheatcroft S.G.. Years of Hunger; Mesle F., Vallin J.. Mortalite; Андреев Е.М., Дарений Л.Е., Харькова Т.Л. Демографическая история Российской Федерации, 1927-1959. - Москва, 1998; Население России в XX веке. - Т. 1. (1900-1939 гг.). - Москва, 2000.

¹⁵ Трагедiя 1920-1922 pp. також почалася з голоду в рiзних районах навеснi 1920 р. Див.: Graziosi A. State and Peasants in the Reports of the Political Police, 1918-1922 (тут я помилково цитую старi цифри смертностi вiд цього голоду). Id. A New, Peculiar State. Explorations in Soviet History, 1917-1937. - Westport, 2000. - P. 95-107; Patenaude B. The Big Show in Bololand: The American Relief Expedition to Soviet Russia in the Famine of 1921. - Stanford, 2002.

¹⁶ Цит. за: Ивницкий Н. Голод 1932-1933 годов: кто виноват? // Голод 1932-1933 годов. - Москва, 1995. - С. 59.

¹⁷ Т. Мартiн найлiпше висвiтлив витоки сталiнського "нацiонального тлумачення" (див.: Martin Т. Op. cit.). Дж.Мейс також дiйшов висновку, що липень 1932 р. справив вирiшальний вплив на наступнi подiї.

¹⁸ 5 серпня, наприклад, ОДПУ повiдомило, що нацiонал-комунiсти України "виконують накази II департаменту польського генерального штабу" // Трагедия советской деревни. - Т. 3 (1930-1933). -С. 420-422, 433.

¹⁹ Каґанович не називає прiзвища Петровського в листi до Сталiна, що його вiн, напевно, не вiдправив: "Щойно зiбралися спецiально для обговорення проекту закону. У проектi об'єднано три роздiли в дусi Ваших указiвок. Проти третього роздiлу вчора заперечував .... сьогоднi його не було, вiн поїхав. Сумнiви й навiть заперечення по 2-му та 3-му мали також ..., врештi зупинилися на цьому текстi в основному". Другий роздiл передбачав смертну кару або 5-10 рокiв примусової працi (при наявностi пом'якшувальних обставин) за крадiжки колгоспної власностi (зерна). Третiй визначав 5-10 рокiв примусових робiт тим, хто пiдбурював селян покинути колгоспи // Переписка Сталина и Кагановича. - Москва, 2001. - С. 134, 256.

²⁰ Пакт було пiдписано 25 липня 1932 р. Т.Снайдер (A National Question Crosses a Systemic Border) переконливо доводить - Сталiн, розв'язавши проблему польської загрози, вiд лiта 1932 р. мiг вiльно використовувати її примару аби прибрати потенцiйних ворогiв i змiцнити власнi позицiї.

²¹ Переписка Сталина и Кагановича. - С. 273, 274.

²² Holquist P. "Conduct merciless mass terror". Decossackization in the Don, 1919 // Cahiers du monde russe. - 1997. - V. 1-2. - P. 127-162.

²³ Fitzpatrick S. Stalin's Peasants: Resistance and Survival in the Russian Village after Collectivization. - New York, 1994; Безнин M.A., Димони Т.М. Повинности российских колхозников в 1930-1960-е годы // Отечественная история. - 2002. - N2.

²⁴ Щодо листування, розкритого Хрущовим 1963 р., див.: Писатель и вождь: переписка М.А.Шолохова с И.В.Сталиным. - Москва, 1997.

²⁵ Грациози А. Большевики и крестьяне на Украине, 1918-1919 годы. - Москва, 1997; Graziosi А. Collectivisation, revoltes paysannes et politiques gouvernementales a travers les rapports du GPU d'Ukraine de fevrier-mars 1930 // Cahiers du monde russe. - 1994. - V. 3; Viola L. Peasant Rebels under Stalin: Collectivization and the Culture of Peasant Resistance. - New York, 1996; Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. - Т. 1 (1930-1931 годы). - Москва, 2003.

²⁶ Сталiн нiколи не хвилювався через "трiски, що летять при рубаннi лiсу" (улюблене висловлювання). Вiн вочевидь був найвидатнiшим учнем "статистичної" школи репресiй, яка знищила цiлi верстви населення задля "розв'язання" справжнiх або уявних проблем (див.: Graziosi A, Khlevniuk О., Martin Т. II grande terrore // Storica. - 2000. - V. 18. - P. 7-62.

²⁷ Постанови полiтбюро: "Про сiльськогосподарськi заготовки в Бiлорусiї" вiд 16 грудня 1932 p., протокол N126, с 1 // РГАСПИ. - Ф. 17. - Оп. 3. - Спр. 912. - Арк. 8, 42, 43; "Про викривлення нацiональної полiтики ВКП(б) в Бiлорусiї" // РГАСПИ. - Ф. 17. - Оп. 3. - Спр. 917. - Арк. 7. Менi про них люб'язно нагадав Олег Хлевнюк.

²⁸ Трагедия советской деревни. - Т. 3 (1930-1933). - С. 603, 611.

²⁹ Трагедия советской деревни. - Т. 3 (1930-1933). - С. 635.

³⁰ Iталiйськi та польськi консулати в Києвi доповiдали про щоденнi випадки смертi вiд голоду на вулицях i у внутрiшнiх дворах (десятки й сотнi). Бiльшiсть жертв були селяни, якi спромоглися якимось чином дiстатися мiста. Трупи хутко прибирали.

³¹ Див.: Голодомор 1932-1933 pp.

³² Пiсля вiдвiдин Дону, iнструктор ВЦВК вiдзначав (17 травня 1933 р.) незначне зростання кiлькостi колгоспникiв, що з'явилися на роботу. Вiн це пояснив їхнiм бажанням одержати їжу, яку

стр. 130

мiсцевi адмiнiстрацiї видавали за вiдпрацьованi трудоднi. У бiльшостi сiл, додав вiн, "таємна змова мовчання" була зламана: селяни, якi ще декiлька тижнiв тому навiть вiдмовлялися розмовляти з адмiнiстрацiєю, почали просити хлiб, обiцяючи сумлiнно працювати. Подiбно, як i в 1921-1922 pp., голод зламав селянський хребет (Див.: Werth N., Moullec G. Rapports secrets. - P. 155). 11 липня про це ж доповiдав iталiйський дипломат, ґрунтуючись на висловлюваннях деяких нiмецьких сiльськогосподарських спецiалiстiв, що поверталися з України та Кубанi (Див.: Graziosi A. Lettere da Kharkov. -P. 152 ff).

³³ Yearbook of the United Nations. - New York, 1948-1949. - P. 959; Lemkin R. Axis Rule in Occupied Europe. - Washington, 1944. - P. 82. Див.: Pohl J.O. Stalin's Genocide against Repressed People // Journal of Genocide Research. - 2000. - V. 2. - P. 267-293.

³⁴ Як писав Н.Валентинов (Вольський) у статтi "Tout est permis" (Див.: Le contrat social. - 1966. - V. 10. - P. 19-28, 77-84), Сталiн та Гiтлер належали до невеликої групи європейських революцiонерiв XX ст., для яких "усе можливо".

³⁵ С.Кульчицький арґументував передумови геноциду з iншого погляду, представляючи голод (як на загальнорадянському, так i на українському рiвнях) як iдеологiчно зумовлений геноцид, наслiдок рiшень 1929 р. Той факт, що за сталiнською революцiєю згори, яка й спровокувала кризу 1931-1932 pp. стояли комунiстичнi iдеали (примiтивно представленi), важко заперечити. Так само важко заперечити, що Сталiн легковажив наслiдками подiбних полiтичних установок. 1927 р. вiн казав Троцькому, що вiдмова вiд непу на користь прискореної iндустрiалiзацiї та колективiзацiї спричинить кризу у вiдносинах iз селянами та голод (слово, яке вiн дiйсно вжив). Але я вважаю, що Сталiн, навiть знаючи, що наступ 1929 р. спричинить кризу, не передбачив її серйозностi. Вiн фактично вiрив, що перемiг у битвi iз селом.

³⁶ У листi до автора О.Хлевнюк справедливо вiдзначає, що багато полiтичних установок Сталiна мали "геноциднi" риси: "Незважаючи на те, яка проблема поставала в країнi, вона вирiшувалася через застосування насильства, спрямованого на певнi й чiтко визначенi соцiокультурнi або нацiональнi групи населення". Ставлення до цих груп варiювалося вiд превентивних заходiв до їхньої лiквiдацiї, i вибiр залежав вiд внутрiшньої та мiжнародної ситуацiї, а також вiд власних переконань диктатора. У рiзнi перiоди це були козаки, селяни, стара та нацiональна iнтелiгенцiя, релiгiйнi дiячi, "ворожi нацiї" (вiд полякiв i нiмцiв до євреїв i чеченцiв). Голодомор слiд розглядати саме на такому тлi.

³⁷ Хтось може стверджувати, що расово та/або iдеологiчно вмотивований геноцид, який ґрунтується на переконаннi, що майбутнє нацiї, чи "раси", потребує знищення iншого народу, є "рацiональним". Рiшення про знищення випливає з його логiчного обґрунтування. Утiм, я вважаю, що важливу роль має характер "рацiональностi". Рацiональнiсть Сталiна була досить витонченою, вона передбачала чисту теорiю нацiо- та державотворення.

³⁸ Graziosi A. The Great Famine of 1932-1933: Consequences and Implications. Готується до друку в "Harvard Ukrainian Studies".

³⁹ Я не стверджую, що саме це було причиною краху СРСР. Однак неспокутане минуле безумовно ускладнило iснування системи, що повiльно задихалася в економiчних, демографiчних i нацiональних суперечностях i нарештi померла при спробi її реформувати.

⁴⁰ Burchhardt J. Meditazioni sulla storia universale (Force and Freedom: Reflections on History). - Firenze, 1985. - P. 35 ss.

In the essay I try to sketch the outline of a new interpretation of the 1931-1933 Soviet famines, and of the Ukrainian Holodomor. Such interpretation, built upon the many, outstanding studies published in recent years, takes into account both the general, and complex, Soviet picture, and the undeniable relevance of the national, Ukrainian question. My hope is not only to push forward the interpretation of the "Great famine", but also to stimulate a debate that will contribute to the breaking of the wall today separating Ukrainian, Russian and Western srudents of the Soviet famines and of the even taller and stronger wall isolating these students fromtheir colleaques studying the European XX century, a century that without those famines it is simply impossible to fully understand. At the end of the essay I adress the question of whether and in which sense, the Ukrainian Holodomor belongs into the "genocide" category. I answer it positively, remarking however its differences from the Jewish Holocaust ^a nd noting that the famine was not a "planned" genocide conceived in "Moskow" by Russians who were then also suffering from hunger, albeit less dramatically. Rather, Stalin and the communist party leaders decided to profit of a famine caused by their own blunders, but which they did not want or expect, to teach a lesson to peasants in general and Ukraine in particular. Such decision, taken in the fall of 1932, explains why the famine grew into a Holodomor and insofar as this was the consequence of human concious policies, it allows us to use the term genocide.

Permanent link to this publication: