Libmonster ID: UA-3252

Заглавие статьи ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС ПРО ПОСТРИЖЕННЯ ЛИТОВСЬКОГО КНЯЗЯ ВОЙШЕЛКА
Автор(ы) ВІЛКУЛ Т. Л.
Источник Український історичний журнал,  № 4, 2007, C. 26-37

Author: ВІЛКУЛ Т. Л.

Стаття присвячена двом сюжетам про охрещення та почернечення литовського князя Войшелка за часів Данила Романовича. Два описи охрещення (1255 та 1262 рр.) розглядаються в контексті роботи авторів і редакторів Галицько-Волинського літопису.

Оповідь, точніше, дві про постриження князя Войшелка читаємо у Галицько-Волинському літописі (ГВЛ) під 1255 та 1262 рр. Зрозуміло, хронологія умовна, оскільки дати у цьому нестандартному як для давньоруського зводу літописі проставлено лише в одному зі списків, і то досить пізно1. Для нас суттєво, що відомі дві паралельні оповіді, які збереглися в одному літописі, а в історіографічній традиції найчастіше визнаються записами різних людей про одні й ті ж події. Як правило, вважають, що обидва фрагменти написано двома літописцями або вони були передані укладачеві літопису двома інформаторами, на підставі чого намагаються визначити належність текстів до тієї чи іншої редакції ГВЛ2.

Загалом паралельні відомості в літописах - явище досить поширене. Певну частину з них складають пари редагованих текстів (вихідна версія та її переробка). Однак сюжетів, що збереглися б в одному й тому ж зводі, зовсім небагато, і вони мають свої особливості. Під час редагування початкові варіанти, треба гадати, викреслювалися, однак у кількох випадках обидві редакції (початкова та редагована) залишилися у зводі, потрапивши під різні роки3. Зіставлення продубльованих сюжетів допомагає виявити тенденції роботи літописців, тому по-


Вілкул Тетяна Леонідівна - канд. іст. наук, наук, співроб. центру досліджень з історії Київської Русі відділу історії України середніх віків і раннього нового часу Інституту історії України НАНУ.

стр. 26


вернення до двох оповідей про литовського князя-ченця, сподіваюся, не буде зайвим, незважаючи на порівняно непогану розробку цієї теми.

Обидва тексти ГВЛ демонструють, з одного боку, наявність певного спільного інформативного блоку - так би мовити, каркасу оповіді, чого не буває, якщо маємо справу з незалежними один від одного записами. З іншого, - між ними існують досить значні змістовні зрушення, нарощення на одній основі різних деталей. Усі розбіжності версій 1255 та 1262 рр. задовільно пояснюються, якщо припустити агіографічну переробку фрагмента літописця Данила Галицького наприкінці XIII ст., швидше за все, уже за часу князювання Володимира Васильковича. Пор. тексти4:

Вихідною версією, як можна припустити, є перша (А), більш "світська" за характером. Лаконічна, збудована на літописних формулах, вона практично не має у своєму складі "пустої породи". Втім, уже тут не йдеться про точну і нехитру фіксацію подій. Принаймні, зв'язок: "Воишелк створи мир с Данилом"12, постригся у Холмі - столиці Данила, й віддав усю свою волость Романові, синові Данила, наводить на роздуми13. А якщо пригадати, що незабаром (Іпат. під 1260 р.) литовський князь розстригся і схопив Романа, ми можемо припускати перекручення фактів.

З історії Західної та Східної Європи знаємо про постриження правителів, особливо у періоди, близькі до часу християнізації певної території14. Чи були вони добровільними, достеменно невідомо, оскільки хроніки й літописи писали ченці,

стр. 27


які намагалися підкреслити щире бажання служити Богові того чи іншого колишнього династа. Давньоруські літописи сповіщають про Святослава Давидовича (Святошу), який своєю волею залишив княжіння і пішов у Печерський монастир (1106 р.). Натомість, інші три князі: Судислав Володимирич (1059 р.), Ігор Ольгович (1146 р.) та Рюрик Ростиславич (1205 р.) були змушені до постригу їхніми суперниками (котрі водночас доводилися їм більш чи менш близькими родичами15). Чи "роздумував" Войшелк про "праведне життя" - зараз виріїпити неможливо. Однак у нашому випадку здається зайвим гадати про інтенції князя. Як політичні рамки постриження, так і конфлікт із Данилом та Романом, що відбувся невдовзі по тому, суперечать версії добровільного почернечення.

Кілька слів щодо конфлікту. Галицько-Волинський літопис починає сюжет із середини: у похід на Литву ходив "богатир" (полководець) з Орди Бурундай разом із Васильком Романовичем, братом Данила; метою Василька були пошуки Романа Даниловича. Безпосередньо за цим повідомленням літописець коротко сповіщає про причини пошуків і таким чином повертається до початку16. Як виявляється, Войшелк схопив Романа Даниловича, а Данило намагався відшукати "свого ворога" Войшелка у місті Волковийську, колись відданому литовським князем Романові. При цьому він чомусь захопив у полон тестя Романа, Гліба:

"Данило король хавъ взя Волковыевскъ и Глба князя17 пославъ я (схопив - Т. В.) и держашеть и во чести, яко болма бо еха ко Волковыскоу, ловя яти ворога своево Вышелка и Тевти/ви/ла18 и не оудоуси (не застав) его в городе. Искаше ею (їх)19 по стаемь, посылая люди и не обрте ею, бста бо великоу лесть оучинила: я (схопив) Вышелгъ сына его Романа".

Судячи з усього, у цей час Войшелк уже не був у ченцях. Далі, щоправда, укладач ГВЛ підшукує цілком благоліпний привід для "розстриження" князя. Його повернення до світських справ і вокняжіння у Литві він пов'язує зі смертю Миндовга та потребою помститися вбивцям батька (Іпат. під 1263 р.)20. Хронологічно усе це, однак, не надто добре узгоджується, оскільки схоплення Романа передувало смерті Миндовга.

На перший погляд, гіпотезі про насильне постриження суперечить те, що Войшелку після того доводилося звертатися до галицьких князів, у тому числі до свого зятя Шварна, і їхні стосунки були цілком мирними й доброзичливими21. Однак межі "пробачуваних вчинків" у давні часи видаються дещо іншими за сучасні. Наприклад, читачі Київського літопису з кількох уривків кінця XII ст. можуть реконструювати цікаву історію "відновленої дружби", коли князі родичалися і приятелювали, потім воювали один проти одного, суздальський князь схопив сина чернігівського, а згодом володарі знову примирилися й одружували своїх дітей та племінниць22. Щоправда, припускають, що Романа у Литві було вбито за наказом Войшелка, а це тяжча провина, ніж захоплення у полон. Однак і такі випадки відомі. Пригадаймо, як Мономах простив Олегові Святославичу смерть сина, а Ізяслав Давидович Ізяславові Мстиславичу - вбивство його людьми (або ним самим) брата у других Ігоря Ольговича.

До речі, історія Войшелка у ГВЛ, якщо припускати трансформацію під пером галицько-волинських книжників насильного постриження на добровільне, знаходить певні аналогії в історії Ігоря Ольговича, відображеної у паралельних текстах Іпатіївського та Лаврентіївського літописів під 1146 - 1147 рр. Просидівши буквально кілька днів на київському князівському столі після смерті брата Всеволода Ольговича, Ігор був переможений у битві з переяславським князем Ізяславом Мстиславичем. Ігореві не вдалося втекти з поля битви, його схопили і "всадиша в порубе". Новий київський правитель Ізяслав спочатку відправив полоненого у Видубицький монастир, згодом перевів у монастир св. Іоана в Переяславі (де і знаходився "поруб"), а після постриження - у київський монастир св. Феодора, заснований батьком Ізяслава, Мстиславом.

стр. 28


Лаврентіївський звід, укладачі якого не мали жодних причин обіляти вчинки Ізяслава, викладає події більш-менш просто, не вдаючись до обхідних маневрів: Ігор Ольгович приймає рішення про постриг унаслідок тяжкої хвороби23 і звістки про напад Ізяслава на його брата Святослава. Власне, це рішення рятує йому життя й увесь час знаходження в "порубі" та у ченцях він перебуває у монастирях, підконтрольних Ізяславу Мстиславичу (зауважимо - подібно до Войшелка, котрий перебуває на території Данила Галицького). Натомість київський літописець, одним із завдань якого було змалювання позитивного героя-Ізяслава, намагається перетворити політичне фіаско Ігоря на свідомий духовний крок. Звертаючись до Ізяслава, хворий князь каже, що "мысль о пострижений" у нього з'явилася ще до поразки, а після виходу з поруба й одужання не тільки виконує свою обіцянку піти у ченці, а сам обирає найбільш суворий чин постриження, постригається "в скыму"24 (схиму). До речі, Ізяслав отримує волості Ігоря, як Данило та Роман Данилович - волості Войшелка.

Зближує оповіді про Войшелка та Ігоря ще одна особливість. Обидва були вбитими, Войшелк - Левом Даниловичем, Ігор - киянами, хоча висловлювалися припущення, що до вбивства приклав руку, власне, Ізяслав Мстиславич25. Вірогідно, у Давній Русі навіть почалося вшанування Ігоря як святе ю26, а вдячний сюжет морального вдосконалення та випробування був використаний укладачем Київського зводу XII ст., котрий створив одну з найбільших літописних повістей у зводі.

Чи не більш привабливим для давньоруських книжників був епізод охрещення й почернечення язичника-Войшелка, що спровокував появу численних оповідей і переробок27. Першою такою переробкою й була редакція В, вміщена у ГВЛ по кількох роках після редакції А. її вторинність простежується на текстуальному та змістовному рівнях. Те, як автор позначає героїв і географічні центри події, видає пункт спостереження й руку зацікавленого редактора, віддаленого від часу останніх років правління Данила. Замість реальної столиці Данила того часу - Холма (редакція А) використано загальне позначення Галицької землі - Галич (редакція Б; Холм проскакує лише у згадці про шлюб Шварна), що вказує на анахронічність запису28. В оповіді фігурують не Данило та його син Роман, які мали вплив на події у Литві, а Данило з Васильком, Лев та Юрій Львович - останні три персонажі перебували у центрі уваги літописця кінця XIII ст. Інформативна цінність додаткових блоків нульова. Написання їх не потребувало залучення нової інформації, а вимагало лише використання церковно-книжної топіки, хоча, як правило, цю шаблонність не помічають, вбачаючи у версіях суто фактичні розбіжності.

Обробка тексту виконана на двох рівнях. По-перше, охрещення та "житіє" Войшелка унормоване згідно з агіографічними канонами, по-друге, вилучено підозрілі світські деталі. Запис про мир литовського князя з Данилом замінюється на стандартний опис гріхів язичника, любові до пролиття крові та наступного очищення і входження "страха Божого" у його серце (блок 1b)29, що є топосом ранньохристиянської літератури30. Охрещення відбувається у Новогрудці, жодним чином не пов'язуючись ані з руськими князями, ані з миром, війною чи будь-якими іншими політичними подіями31. Усі топографічні вказівки редакції B працюють на віддалення Войшелка від двору Данила: литовський князь перебуває у Галичі досить коротко, "проїздом" від Новогрудка до монастиря на Полонині, потім прямує до Афона, а зі Святої Гори - знову до Новогрудка. Таким чином, відсікаються будь-які думки про не цілком добровільне почернечення. Далі, абсолютно невмотивоване в редакції А рішення про постриг у пізній версії В перетворене на закономірний етап на шляху поступового самовдосконалення християнина, стадії якого взоровані на процедуру послушництва. Спочатку Войшелк хреститься, потім виявляє бажання "прияти мнишескыи чинь", а

стр. 29


приймає його вже за усіма правилами в одному з монастирів у наставника Григорія (1b-2c)32.

Аналогічні трансформації відбулися також із наміром князя піти на Афон. У ранній редакції А про подорож повідомляється одразу після передання Романові волості Войшелка, що схоже на звільнення з полону після зречення від влади. Литовський князь тут повністю залежний від волі Данила: "А сам просися йти въ Святоую Гороу, и найде емоу король поуть...". У редакції B постриг та намір іти на Афон розділені трьома роками перебування у монастирі (добрий випробувальний строк)33. Як правило, зміщення смислу редакцій А і В не помічають. Більше того, на підставі свідчення про три роки перебування у монастирі роблять хронологічні обчислення34, не враховуючи того, що маємо справу зі священним і "літературним" числом, типовим також для фольклору. Відповідно до загальних тенденцій редакції В, Войшелк іде у Святу Гору з монастиря, а не від Данила, цілком незалежно від галицького князя. Збираючись на Афон, він бере "благословенне от Григориа", найкращого з учителів, "...человка свята, яко бьість пред ним и по нем не будет" (3a-3b).

Традиційно вважається, що така характеристика передбачає особисте знайомство автора тексту з цим Григорієм. Лише нещодавно це положення було переглянуто. П. П. Толочко висловив припущення про літературне походження пасажу: на думку вченого, у ньому відбилося знайомство укладача ГВЛ із київським літописом, де під 1089 р. так охарактеризовано митрополита Іоана35. Таке припущення дуже імовірне, тим більше, що у ГВЛ взагалі досить багато запозичень із Київського зводу. Разом із тим у даному випадку маємо справу з біблійною формулою зі слов'янського перекладу книги Вихід, уживаною в одній із найвідоміших оповідей про десять єгипетських кар, і, не виключено, усі подібні висловлювання незалежно одне від одного походять від біблійного тексту36.

Таким чином, для появи додаткових деталей редакції В цілком достатньо "віртуальної реальності" (у ченця має бути наставник, а в ідеального ченця -ідеальний наставник) та біблійної топіки. Врешті, невдача Войшелка - не зміг дійти до Афона та й вимушений був повернутися - саме в пізній редакції отримала належне пояснення із вказівкою на "об'єктивні причини": тоді, мовляв, у тих землях був "мятежь". Завершення афонського епізоду гідне взірця чернецьких доброчинностей: "И прийде опять въ Новьгородок, оучини соб монастырь... и тоу живяше". Насамкінець знову розробляється тема, досить стандартна для ранньохристиянських житій: протистояння батька-язичника та сина-християнина (4c)37.

Світських деталей додано небагато, власне, лише дві. По-перше, якщо у редакції A заміж за Шварна Даниловича віддає свою сестру Войшелк, то у редакції B цю місію покладено на Миндовга. Чому головним агентом історії у початковій версії виступає син, а не батько, важко сказати, але, швидше за все, це викликано досить складними політичними обставинами того часу. Пригадаймо, що історії передує охрещення та коронація Миндовга, які змінили політичну ситуацію в регіоні і поставили галицько-волинських князів у досить загрозливе становище, коронація самого Данила та ін.38 Разом із тим передання ініціативи від Войшелка до Миндовга цілком зрозуміле: саме такий шлях був виправданим із погляду тодішнього (та й не лише тодішнього) етикету39, і саме такий виклад мусив з'явитися у високоунормованій редакції В.

Друга світська деталь - охрещення неофітом Войшелком Юрія Львовича. Із цього приводу існують різні думки. А. І. Генсьорський, наприклад, припускав, що запис походить із літописця Лева Даниловича40. Проте на початку оповіді в редакції В до імені Данила додано Василька, що є типовим радше для літопису Василька Романовича та Володимира Васильковича. Слід також зазначити, що дата народження Юрія Львовича невідома і може коливатися від 1250 по

стр. 30


1260 рр. Дослідник генеалогії Романовичів Даріуш Домбровський вважає повідомлення про охрещення Юрія недостовірним і датує народження Юрія 1255 р.41 Можна припустити, що своєю появою ця колоритна подробиця завдячує тенденціям літописця Володимира Васильковича. Епізод з охрещенням Юрія об'єднує в один ланцюжок постриження та вбивство Войшелка, адже, згідно з ГВЛ, Войшелка вбив саме Лев Данилович. Таким чином, Лев здійснює замах на хресника власного сина, що підкреслює негативну характеристику вбивці. На закінченні ГВЛ Лев і його син Юрій набувають досить неприємних, навіть одіозних рис, і це також лягає на сітку тих взаємин, які намагається змалювати саме останній укладач Галицько-Волинського літопису.

Отже, можна спробувати дещо уточнити процес появи дубля у ГВЛ. Судячи з усього, оповіді про охрещення Войшелка складені двома авторами. Перший зробив редакцію А, другий, використовуючи цей початковий текст як каркас оповіді, написав "ідеальну" агіографічну версію редакції В. Можливо, другий автор "відкоригував" і першу версію, виступивши ще й у ролі редактора. П. П. Толочко вважає показником редагування найменування Данила "королем"42. Справді, із цим найменуванням у ГВЛ творяться дивні речі, коли Данила титулують "королем" у другій чверті XIII ст., задовго до отримання ним від папи корони, і навпаки, називають "князем" на схилі життя, в описі Тернавського "снму" (Іпат. під 1262 р.). Проте у даному випадку оповідь про охрещення Войшелка вміщено після оповіді про коронацію Данила, тому впевнено твердити про редагування першої оповіді про охрещення Войшелка на цій підставі навряд чи можливо. Однак, якщо залучити інші відомості про литовського князя, втручання редактора на цих ділянках тексту стане очевидним.

Галицько-Волинський літопис складається з двох головних частин - холмської (галицької) та волинської. Для укладача першої з них одним із головних літературних джерел був хронограф (так званий Іудейський Хронограф)43. На автора другої частини великий вплив справив Київський звід44. Межа між галицькою й волинською частинами пролягає по другій половині 1250-х - початку 1260-х рр., що проявляється, між іншим, на лексичному рівні: досить багато характерної для галицької частини лексики востаннє використовується у тих фрагментах, які в Іпатіївському списку позначено 1255 - 1260 рр. Зокрема прикметним є зникнення у цей період формул, уживаних для пояснення запозичених із хронографа незвичних слів ("рекше", "рекомыи", "сирчь" у виразах типу "в колымагы свои, рекше во станы", "убди, сирчь умоли", "риксь, рекше король"...)45 і досить довгої лінійки характерних слів та виразів46. І саме у цей перехідний період 2-ї половини 50-х - початку 60-х рр. XIII ст. бачимо недвозначні сліди втручання у текст волинського редактора.

Зокрема, у цитованому вище сюжеті про схоплення Романа Даниловича Войшелком (Іпат. під 1260 р.) є рідкісне слово "оудосити", характерне для холмського укладача47. Тут-таки спостерігаються ознаки редагування: перехід у займенниках та дієслівних формах від однини до двоїни ("ворога своево", "его" - "ею", "лесть оучинила"). Схоже, що етикетне доповнення про те, що Данило, схопивши тестя Романа - Гліба, "держашеть и во чести", є інтерполяцією. Воно перебиває виклад, через що Данило "змушений" літописцем двічі їздити до Волковийська - спочатку взявши місто й захопивши Гліба, а потім уже у підкореній волості відшукуючи Войшелка48.

В іншому місці Галицько-Волинського літопису оповідь про відхід Романа Даниловича з австрійських земель завершується недоречною у контексті австрійських справ фразою: "Си же преже сказахомъ, яко Вьішелкъ б далъ Новогородокъ Романови"49. Нагадаю перебіг подій: по смерті бездітного австрійського герцога Фридриха II його землі спробував прибрати до рук угорський король; згодом племінницю герцога Гертруду видали заміж за Романа, маючи

стр. 31


план утвердження сина Данила в Австрії. Однак австрійські барони обрали герцогом чеського короля Отокара, той узяв Романа в облогу під Віднем, і врешті-решт Роман змушений був залишити австрійські землі. В оповіді ГВЛ немає жодних натяків на Новогрудок, натомість, фігурують зовсім інші назви - "у городи Инепрьц" (на думку М. С. Грушевського, замку Гімберзі під Віднем), "в град Вядн" (Відні)50. Безпосередньо перед фразою про Новогрудок у тексті йдеться про те, що якийсь "Вереньгрь прирокомъ Просвлъ"51 допоміг Романові, вивівши його з обложеної фортеці під Віднем (названої вище "городом Инепрьком"). Оскільки фраза про Новогрудок нічим не продовжується і після неї стоїть знак закінчення повідомлення, швидше за все, редактор через неуважність чи за асоціацією зі згадуваними "городами" - "Інєпірком" та "Вяднєм" - зробив інтерполяцію щодо "Новгородка". Можливе інше припущення - що оповідь про австрійські справи продовжувалась у холмському зводі оповіддю про подальшу подорож Романа у Новогрудок, але волинський редактор з якихось причин вирішив викреслити її, обмежившись першою фразою. Проте, здається, більш вірогідним є все ж таки припущення про інтерполяцію ним невеличкого доповнення про Новогрудок. Не виключено, що втеча Романа насправді передувала переданню йому "городов" Войшелком, а не навпаки, і вже волинський редактор ГВЛ змінив послідовність подій, перемістивши відповідні фрагменти літопису. Слід нагадати, що, на думку М. С. Грушевського, котрий залучав свідчення західноєвропейських анналів та хронік, одруження Романа на Гертруді сталося бл. 1252 р. (Іпат. 1254 р.), втечу Романа з австрійських земель учений датував 1253 р. (Іпат. 1257 р.!), договір із Войшелком і Миндовгом про передання "городів" - 1254 р. (Іпат. 1255 р.)52. Проте, була згадка Новогрудка викликана скороченням чи являла собою інтерполяцію, у будь-якому разі необхідно припускати обробку початкового тексту холмського літописця волинським.

Загалом, здається, серія звісток про Войшелка - найбільш редагована з усіх "литовських повідомлень" у ГВЛ53. Частково, так сталося тому, що вони тісно пов'язані з іншими заплутаними політичними подіями. Частково - через те, що волинський книжник мав на меті змалювати ідеальну історію охрещення та служіння Богові завзятого язичника, змушений при тому відштовхуватися від "політизованої" вихідної версії. Загадкове повідомлення про почернечення литовського князя пов'язане, здогадно, зі звичайними для тих часів не надто благородними методами короля Данила, перетворилося під його пером на агіографічну повість, близьку до серця давньоруських читачів.

-----

1 Тільки в Іпатіївському списку (далі - Іпат.). У Хлєбніковському (Хлєбн.) більшість із них відсутня. Судячи з усього, хронологічну сітку створено, власне, в Іпат. у першій половині XV ст. Див., напр.: Грушевський М. С. Хронольогія подій Галицько-Волинської літописи // ЗНТІП. - Т. 41. - Львів, 1901. - С. 1 - 72; Романова О. В. О хронологии Галицко-Вольїнской летописи XIII в. по Ипатьевскому списку // Прошлое Новгорода и Новгородской земли. - Новгород, 1997. - С. 66 - 70; Толочко А. П. О хронологии Ипатьевского списка Галицко-Волынской летописи // Palaeoslavica. - XIII. - N. 1. - Cambridge; Massachusetts, 2005. - Р. 81 - 108.

2 Див., напр.: Грушевський М. С. Хронольогія... - С. 38, 43; Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (процес складання, редакції і редактори). - К., 1958. - С. 57 - 58, 65; Огицкий Д. П. Великий князь Войшелк // Богословские труды. - Т. 24. - Москва, 1983. - С. 177; Goldfrank D. Lithuanian Prince-monk Vojselk // Harvard Ukrainian Studies. - Vol. 11/3 - 4. - 1988. - Р. 46 - 49. Найбільш детально сюжет постриження Войшелка розглядався у працях В. Т. Пашуто. Вчений висловив гіпотезу про існування двох версій - давньоруської та литовської. Литовську він ідентифікував з останньою з двох оповідей (Іпат. під 1262 р.). Див.: Пашуто В. Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - Москва, 1950. - С. 113 - 115; Пашуто В. Т. Образование Литовского государства. - Москва, 1959. - С. 37 - 39. Нещодавно з'явилася стаття П. П. Толочка, присвячена, власне,

стр. 32


двом оповідям про постриження Войшелка: Толочко П. П. Литовский князь Войшелк в древнерусских летописях // Ruthenica. - Вип. V. - К., 2006. - С. 117 - 127. Утім, на подвоєння повідомлення часом не звертають уваги. Див., напр.: Галицько-Волинський літопис. Дослідження, текст, коментар. (Коментар М. Ф. Котляра). - К., 2002. - С. 290, 310.

3 Крім постриження Войшелка, можна назвати "снемъ на Долобске" перед походом на половців князів Святополка й Володимира Мономаха та похід на половців Михалка Юрійовича. Перший описаний у ПВЛ під 1103 і 1111 рр., другий вміщено у Лаврентіївському літописі у статтях 1169 та 1171 рр., а в Іпатіївському літописі - під 1172 та 1173 р. Чому продубльовані сюжети залишалися в літописах - точно визначити неможливо. Можна припускати, що оповіді випадково потрапили під різні роки, і дублі залишилися непоміченими укладачем. Чи, навпаки, повторення уже використаного матеріалу було цілком свідомим - скажімо, в тому випадку, коли творився портрет "борця з половцями" Мономаха. Див.: Вілкул Т. Л. Дублі в літописах XII-XIII ст. Походження текстів (ЗНТШ. - Т. 252. - Л., 2006. - С. 7 - 28 (у друку)).

4 Див.: Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). - Т. 2. - Стп. 830 - 831 (тут позначено як редакція А, Іпат. під 1255 р.); Стп. 858 - 859 (позначено як редакція В, Іпат. під 1262 р.). Курсивом виділено фрагменти тексту, що відрізняються, підкреслено ті, які потрапили при переробці вихідного тексту на інше місце. Зокрема, про Миндовга у редакції А оповідається безпосередньо на початку оповіді, а у редакції В - перед охрещенням Войшелка ("Миновушоу лтоу одиномоу и во осень оубить бьість великий князь литовський Миньдовгь..."). Аналогічно, назва "Холм" зустрічається в обох редакціях у різному контексті, у редакції А - як місце прийняття постригу Войшелком, у редакції В - як місце знаходження Шварна Даниловича. Із різночитань Хлєбн. враховано лише найбільш суттєві, найважливіші з них внесені у текст у косих дужках.

5 Так Хлєбн., Іпат. "ше".

6 Із Хлєбн.

7 Із Хлєбн.

8 В Іпат. тут і далі "мнискии", у Хлєбн. "мнишескии" / "мнишескыи".

9 Хлєбн. "не бысть", Іпат. "не боудеть". Хлєбн. точніше передає біблійну формулу зі слов'янського перекладу книги Вихід ("не бысть ... и ктому/по томъ не будетъ), див. нижче.

10 "до" з Хлєбн.

11 Хлєбн. "оукариваше его про его житие".

12 До речі, вирази "просити миръ", "створити миръ", "вдати миръ" у давньоруських літописах були формульними й могли приховувати досить неприємні для однієї зі сторін наслідки. Наприклад, під час війни Всеволода Юрійовича (Велике Гніздо) з рязанцями (1207 р.) Всеволод узяв в облогу місто в Рязанській землі (Пронськ), де "затворился" один із рязанських князів, Ізяслав Володимерич. Після того, як Всеволод відняв воду, городяни були вимушені скласти зброю, а Всеволод "вда миръ" Ізяславу, простіше кажучи - позбавив того волості. Див.: ПСРЛ. - Т. 38. - С. 163.

13 Уже В. Б. Антонович припускав, що перша оповідь про охрещення Войшелка приховує звістку про захоплення литовського князя у полон: Антонович В. Б. Очерк истории Великого княжества Литовского до половины XV ст. - К., 1878. - С. 648 - 649.

14 Приклади добровільного постриження та віддання королівства одному з родичів відомі, напр., у меровінгський період. Володаря, що зрікався влади і йшов на духовний подвиг, могли оголосити святим. Щоправда, лише рання модель святості правителя передбачала відхід його від влади. Згодом і в Європі, і на Русі сформувалися уявлення про те, що володар може бути праведним, не полишаючи своїх обов'язків і не тікаючи від "грешного мира сего". Див.: Парамонова М. Ю. Святьіе правители Латинской Европьі и Древней Руси. - Москва, 2003 (ч. І). У тому числі у Давній Русі святими було проголошено правителів, які залишалися на князівському столі до кінця життя - Володимира Святославича та княгиню Ольгу. У XIII ст. подібні уявлення вже сформувалися.

15 Судислава випустили з "поруба" (куди його кинув брат Ярослав Володимирич) племінники і, для убезпечення власних прав на руські землі, взяли з нього клятву не боротися за князювання та піти до монастиря. Ігоря Ольговича постриг шурин Ізяслав Мстиславич, перемігши його у битві за Київ. Рюрика Ростиславича також постриг шурин Роман Мстиславич. Окрім того, Ігор та Ізяслав, Рюрик і Роман були кровними родичами у 3 - 4-му коліні.

стр. 33


16 Через такий своєрідний виклад створюється враження того, що похід Бурундая та Василька був причиною схоплення Романа. Відповідно, традиційно вважається, що Войшелк схопив Романа після і внаслідок спільного монгольсько-руського походу на Литву. Див.: Bartnicki M. Polityka zagraniczna ksecia Daniela Galickiego w latach 1217 - 1264. - Lublin, 2005. - S. 178.

17 В Іпат. двічі "и Глба князя". Хто такий цей Гліб - точно не з'ясовано. Він з'являється у ГВЛ лише двічі: йдеться про те, що Гліб прийшов разом із Романом на допомогу Данилу (Іпат. під 1256 р.), а потім про те, що Данило схопив Гліба у Волновийську (Іпат під 1260 р.). - ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 831, 847.

18 Тевтивила за Хлєбн., в Іпат. зіпсоване Тевтила.

19 Так у Хлєбн., в Іпат. "его". "Ею" - двоїна, йдеться про Войшелка разом із Товтивилом (ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 847). Про похід Бурундая вище (стп. 846 - 847).

20 ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 860 - 861.

21 Втім, як відзначив Артурас Дубоніс, стосунки зі Шварном налагодилися тоді, коли Данило був при смерті (Dubonis A. Kunigaikstis Svarnas ir staciatikiskos Lietuvos popierines iliuzijos // Naujasis Zidinys-Aidai. - 2006, balandis-geguze. - N 4 - 5. - Р. 193 - 200.

22 Суздальський князь Всеволод Юрійович певний час приятелював із чернігівськими князями, котрі йому допомагали у боротьбі проти його племінників (1176 - 1177 рр.). Бл. 1178 р. він породичався зі Святославом Всеволодичем, віддав за його сина Володимира свою племінницю ("братантшу"). Незабаром князі посварилися через київські справи і в одному з походів Всеволод Юрійович схопив і заточив у "поруб" сина Святослава Всеволодича, Гліба Святославича (1180 р.). Та через деякий час князі помирилися. Всеволод віддав за меншого сина Святослава іншу свою родичку ("свсть") і колишні вороги знову стали союзниками (ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 611, 614, 624; хронологія у цій частині Іпатіївського літопису може бути дещо зміщеною).

23 У порубі Ігор тяжко захворів і під час хвороби випросився постригтися, його вийняли з поруба і він ледве оклигав за 7 днів. Пор. ПСРЛ. - Т. 1. - Стп. 313; Т. 2. - Стп. 337.

24 Пор.: ПСРЛ. - Т. 1. - Стп. 314; Т. 2. - Стп. 337 - 338. При цьому текст Іпатіївського літопису часто має ознаки редагування, тоді як початковий варіант зберігся у Лаврентіївському. Див.: Вілкул Т. Л. Літописна повість про вбивство Ігоря Ольговича 1147 р. // Київська старовина. - 1999. - N6. - С.24 - 36; її ж. О происхождении общего текста Ипатьевской и Лаврентьевской летописи за XII в. (предварительные заметки) // Palaeo-slavica. - XIII. - Cambridge, Massachusetts 2005. - N 1. - Р. 21 - 80.

25Толочко П. П. Русские летописи и летописцы X-XIII вв. - Санкт-Петербург, 2003. - С. 108 - 109.

26Толочко О. Смерть митрополита Константина (До розуміння давньоруської моделі святості) // Mediaevalia Ucrainica: Ментальність та історія ідей. - Вип. ІІ. - К., 1993. - С. 30 - 48.

27 Див.: Goldfrank D. Lithuanian Prince-monk Vojselk... - Р.51 - 63; Огицкий Д. П. Великий князь Войшелк... - С.180 - 196; Dqbrowski D. "Powiesc o Wojsietku". Szkic historio-graficzny // Lietuvos Didziosios Kunigaikstystes istorijos saltiniai. Faktas. Kontekstas. In-terpretacija. - Vilnius, 2006. - Р.31 - 66.

28 В. Т. Пашуто та А. І. Генсьорський уважали заміну "Холма" на "Галич" ознакою переробки. Див., напр.: Пашуто В. Т. Очерки... - С. 114 - 115, 121; Генсьорський А. І. Галицько-Волинський... - С. 65.

29 Див. текст редакції В, наведений вище.

30 Чимало подібних пам'яток були перекладені на слов'янську. Найбільш відомі, мабуть, ті з них, що дійшли в Успенському збірнику XII-XIII ст. Схема була властива не лише перекладній літературі, на давньоруському матеріалі "конвертацію" войовничого язичника на виключно миролюбивого християнина на прикладі літописного образу Володимира Святославича відзначив О. П. Толочко. Див,: Толочко О. П., Толочко П. П. Київська Русь. - К., 1998. - С. 116 - 118.

31 П. П. Толочко пише про те, що літописець, який створив оповідь 1255 р., ще "не знає" про схоплення Войшелком Романа та конфлікт із Данилом (зазначаючи при тому переробку фрагмента пізнішим редактором). Толочко П. П. Литовский князь Войшелк... - С. 119. Однак укладач оповіді 1262 р. теж про це не знає, принаймні, оминає будь-які натяки на політичні події. Вважаю, причини такої вибірковості - не в доступності або не-

стр. 34


доступності певної інформації, а у тім, що творячи "ідеальну", вишукану оповідь про пострижений язичника і перетворення його на ревного служителя Господа, зайвим було описувати прозу життя.

32 Єдина нетипова для взірцево-християнської, а не політичної процедури, річ, що, бажаючи прийняти чернечий "чин", Войшелк все ж таки йде до Данила з Васильком -це, вірогідно, відбиток попередньої композиції.

33 За моїми спостереженнями, літописці могли "розтягувати" й "ущільнювати" час, маніпулюючи темпоральними характеристиками, що добре простежується на кількох паралельних повідомленнях літописів. П. П. Толочко вважає, що у редакції А також зібрано події кількох років. Див.: Толочко П. П. Литовский князь Войшелк... - С. 118. Втім, таке припущення не є обов'язковим і випливає радше зі знання сучасного історика про редакцію В. Адже зречення Войшелка від влади та постриження могло зайняти буквально кілька днів, а паломництво на Афон та повернення від Болгарії потребувало до року реального часу.

34 Як правило, виходячи з обчислень М. С. Грушевського: Грушевський М. С. Хронольогія... - С. 38.

35Толочко П. П. Литовский князь Войшелк... - С. 120. Мається на увазі текст ПВЛ, який дійшов у складі Київського зводу XII ст.: "Сякова не бысть преже в Руси, ни по нмь не боудеть такии"; ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 200. Існує подібне повідомлення, власне, з Київського зводу: "Погор Ростова и церкви вси, и сборная... якоя же не было николи же, ни будеть". ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 512 (Vilkul T. Halico Volumes metrastis apie kunigaikscio Vaiselgos vienuolyste // Naujasis Zidinys-Aidai. - 6 (162). - Vilnius, 2004. - S. 265).

36 Пор.: Вих. 10:14, Острозька Біблія, арк. 29 зв. "прежде бо сихь не бьіша сицевии прузи на земли, ниже по семъ не будутъ": Вих. 11:6, Острозька Біблія, арк. 30 "и будетъ въпль великь по всеи земли Егупетьсти, яковь же не б, и сицевь к тому не будетъ". Посилання на Острозьку Біблію за виданням: Книга Виходу і Книга Левітів. Із серії: Острозька Біблія / Підготовка до видання єрмн. архімандрита др. Рафаїла (Роман Торконяк). - Л., 2003.

37 Між іншим, цікаво, що перший укладач ГВЛ (холмський чи галицький літописець) знав про те, що Миндовг був охрещеним від папи римського, натомість волинський волів цього взагалі не помічати. "Миндогъ же посла к пап и прия кресщение, кресщение же его льстиво бысть. Жряпіе богомъ своимъ... и поганьство своє яв творяше... аще Тевьтивилъ не бы изгнань, Литовьская земля в роукоу бк ихь, и кресщение неволею прияли быша". Див.: ПСРЛ. - Т.2. - Стп. 817. Щоправда, тут-таки літописець відзначив, що охрещення не було щирим і справжнім, протиставляючи Миндовга Товтивилу (при цьому не помічаючи відмінності православного та католицького віросповідання, хоча Товтивил також був охрещеним за католицьким обрядом). Я вдячна Артурасу Дубонісу, котрий звернув мою увагу на цю деталь.

38 Огляд див., напр., у: Bartnicki M. Polityka zagraniczna... - S. 173 - 176. Треба зазначити, що Войшелк якийсь час ніби був у союзі з Товтивилом (noр. повідомлення про охоплення Романа Даниловича) - з литовським князем, якого ГВЛ протиставляє Миндовгу, див. вище. Тобто, не виключено, Войшелк дійсно грав самостійну роль. Данило міг зіграти на почуттях Войшелка, котрий, за наявності у Миндовга інших дітей, міг і не отримати стіл по смерті батька. Західноєвропейська історія рясніє прикладами того, як син намагається скинути батька, здобути собі королівство чи певну частину ще до його смерті. Менше таких сюжетів відомо у Давній Русі, хоча теж можна пригадати, наприклад, старшого сина Юрія Долгорукого - Ростислава, котрий прийшов до ворога Юрія Ізяслава Мстиславича через те, що батько йому "волості не дав" (ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 367 (під 1148 р.)). Щоправда, не можна повністю виключати те, що спочатку у холмського літописця йшлося про ініціативу Миндовга і про реалізацію її Войшелком. Запис про мир із Данилом є першою згадкою Войшелка у ГВЛ. Однак дещо раніше (Іпат. під 1253 р.) йдеться про воєнні дії під Турійськом (ПСРЛ. - Т. 2. - Стб. 819 - 820) і про те, що Миндовг посилав свого сина (ім'я не називається) воювати, після чого "прося мироу и хотя любви о сватьств?". Традиційно вважають, що цим сином був Войшелк.

39 Цікава паралель відшукується у повідомленнях київського та суздальського зводів за XII ст. про одруження сина Юрія Долгорукого Мстислава. "Ожениша новгородци Мстислава Гюргевича и пояша за нь Петровну Михалковича" (ПСРЛ. - Т. 1. - Стп. 346). "Повел Дюрги (Юрій) Мстиславу сынови своєму Новгород женитися Петровною Михалковича, и оженися" (ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 482).

стр. 35


40Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (процес складання)... - С. 57 - 58.

41 Тобто, за першою згадкою Войшелка у ГВЛ, що збереглася у редакції A. Dabrowski D. Rodowod Romanowiczow ksiazat halicko-wolyriskich. - Poznan; Wroclaw, 2002. - S. 198.

42Толочко П. П. Литовский князь Войшелк... - С. 118.

43Орлов А. С. О галицко-вольшском летописании // Труды отдела древнерусской литературы. - Вып. V. - 1947. - С.15 - 35; Орлов А. С. К вопросу об Ипатьевской летописи // Известия отделения русского языка и словесности. - XXXI. - Л., 1926. - С. 93 - 126; Перетц В. Н. До питання про літературні джерела давньоукраїнського літопису // Збірник Історично-філологічного відділу УАН. Ювілейний збірник на пошану акад. М. С. Грушевського. - К., 1928. - N 76. - Ч. II. - С. 218; Толочко А. П. О галицком боярине Жирославе, его венце и убожестве // Ruthenica. - Вип. 5. - К., 2006. - С. 252 - 255. В Іудейський хронограф входили окремі біблійні книги, фрагменти з Хроніки Малали, "Історії іудейської війни" Йосифа Флавія, Хроніки Георгія Амартола та ін. Опис його складу див.: Истрин В. М. Александрия русских хронографов. Исследование и текст. - Москва, 1893. - Исследование. - С. 125 - 136, 317 - 343.

44 Див.: Толочко П. П. Литовский князь Войшелк...; Вілкул Т. Л. О некоторых источниках литовских известий Галицко-Волынской летописи // Lietuvos Didziosios Kunigaikstystes istorijos saltiniai... - Р. 17 - 30.

45 Ці слова вживаються в Іпат. по 1259 р.; ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 726 - 842, 733 - 844, 767 - 836. А. І. Генсьорський вважає "рикс" та "колимаги" запозиченням з угорської: Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). - К., 1961. - С.63 - 64, 97 - 98. Насправді це слова з Хроніки Малали (книги І-II та IV-X, яка збереглася у складі Іудейського хронографа), де вони зустрічаються досить часто. "Риксъ" - див.: Истрин В. М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе. - Москва, 1994. - С. 194.9, 194.29, 225.14, 225.20, 225.30, 318.30, 337.27, 338.1, 338.6, 338.15, 338.19, 359.9-10, 359.10, 360.6-7, 360.12, 360.14. "Колымагы /колимаги/ колимоги /колимози". - Там само. - С.127.23, 131.3, 133.19 - 20, 140.15, 307.20 - 21, 307.23, 307.26, 308.2, 308.3. "Убдити". - Там само. - С.84.2, 122.8 ("оубдиста сирече оумолиста"), 124.8, 136.18, 141.15, 147.5, 181.3, 231.2, 314.16, 339.9-10, 341.3-4, 346.22 - 23. Навожу цитати з Малали не лише у межах I-Х книг, оскільки у ГВЛ відзначені запозичення, напр., із книги XVIII.

46 "Брань" (в Іпат. по 1256 р., у волинській частині тільки "рать"). ПСРЛ. - Т. 2. -Стп. 737 - 835. "Страна" (в Іпат. по 1255 р.). Там само. - Стп. 741 - 829. "Снузники" (по 1258 р.)> стп. 777 - 839. "Обратитися" - "наворотитися" - "навратитися" - "оувратитися" (по 1259 р.), стп. 734 - 842. "Обличи побду" (по 1255 р.), стп. 778 - 827. "Убдити" (по 1255 р.), стп. 727 - 827. "Древле" (по 1259 р.), стп. 736 - 842. "Рикс" (по 1257 р.), стп. 760 - 837. "Окрестньш" (по 1259 р.), стп. 759 - 844. "Прироком" (по 1257 р.), стп. 739 - 837 та ін.

47 Вживається: ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 794 (двічі), 847. Про те, що воно характерне для холмської (галицької) редакції, див.: Генсьорський А. І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні...). - С. 110.

48 "Данило король хавъ взя Волковыевскъ и Глба князя пославъ я (схопив - Т. В.) и держашеть и во чести, яко болма бо еха ко Волковыкоу, ловя яти ворога своево...". Повну цитату див. вище. До речі, книжне слово "болма" характерне для Київського зводу, і, напр., взагалі не зустрічається у Новгородському першому літописі та у Лаврентіївському зводі за XII ст., у Повісті временних літ - одне використання.

49 ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 837 - 838 (Іпат. під 1257 р.). ГВЛ оповідає тут про облогу у фортеці під Віднем і про втечу, початок історії вміщено раніше (стп. 820 - 821).

50 ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 836, 837. Розгляд відомостей про австрійські справи Романа див.: Грушевський М. С. Історія України-Руси. - Т. 3. - К., 1993. - С. 74 - 76, 518 - 519 (прим. 8).

51 Запозичене з Іудейського хронографа слово "прирокомъ" (див. прим. 46) свідчить про те, що основа тексту належить першому, холмському, укладачу ГВЛ. Треба сказати, сюжет про невдалу спробу Романа утриматися в Австрії досить складний для прочитання, що, вірогідно, спровокувало редагування. Щоправда, не цілком зрозумілі пасажі могли, власне, й виникнути внаслідок пізньої правки. Однак, здається, частина з них була присутня вже у початковому тексті холмського літописця. Так, у фрагменті: "Оному же (Романові - Т. В.) остоупленомоу, не мощно б емоу выхати. Вид же добротоу его, вдасть Вереньгрь при-

стр. 36


рокомь Просвлъ, б бо с нимъ былъ. на воин, сожаливъси о Роман, и прихавъ со силою, изведе Романа изъ града", - підкреслене є вставкою з опису гарної дівчини ("видвь же доброту ея, вдасть ю за..."). Швидше за все, вона була внесеною вже холмським книжником. Пор., напр., текст із Хроніки Малали (2-а книга): "видвъ ю и доброту ея и възрастъ" - переклад з (В. М. Істрін вважав, що окремі слова були доданими слов'янським переписувачем. Однак новіше критичне видання показує, що переклад буквальний. Див.: Истрин В. М. Хроника Иоанна Малалы... - С. 85 - 86, 64; Ioannis Malalae Chronographia // Corpus Fontium Historiae Byzantinae. - Vol. XXXV. - Ed. H-G. Bech, A. Kambylis, R. Keydell. - Berolini, Novi Eboraci, 2000. - S. 33). Цитоване місце ГВЛ див.: ПСРЛ. - Т. 2. - Стп. 837.

52Грушевський М. С. Історія України-Руси... - Т. 3. - С. 75 - 76, 81. Дати, як уже зазначалося, наявні тільки в Іпат. списку, проте послідовність подій у Хлєбн. тотожна.

53 Маю на увазі повідомлення про справи у Литві (про Войшелка, Миндовга, Товтивила, Треняту), а не написані власне литовцями літописні записи, як це, припускав, наприклад, В. Т. Пашуто. За спостереженнями О. П. Толочко, у цих литовських оповідях спостерігається формула з "Історії іудейської війни" Йосифа Флавія: Толочко А. П. Одна заимствованная формула в Галицко-Вольшской летописи // Ruthenica. - Вып. 5. - К., 2006. - С. 256 - 257. Що має означати, що з литовськими повістями працював той самий книжник, котрий вводив у ГВЛ й інші запозичення з тексту Іудейського хронографа. Слушними здаються заперечення П. П. Толочко з приводу неймовірності існування литовських літописів у XIII ст. Толочко П. П. Литовский князь Войшелк... - С. 126. Цікаво, що дослідники, як правило, приписують литовським книжникам не початкову редакцію А, а пізніші тексти. Скажімо, В. Т. Пашуто визначав як литовську редакцію В. П. П. Толочко запропонував вважати написаною за литовськими переказами версію Новгородського першого літопису, де Войшелк приймає постриг на Афоні - надзвичайно далеко від Данила й у надзвичайно "престижному" місці.

The article discusses the christening and ordaining of the Lithuanian Duke Voishelk (Vaisvilkas) at the time of King Danylo Romanovych. Two descriptions of the christening (1255 and 1262) are examined in the context of their treatment by the authors and editors of the Halych and Volyn' Chronicle.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ-ЛІТОПИС-ПРО-ПОСТРИЖЕННЯ-ЛИТОВСЬКОГО-КНЯЗЯ-ВОЙШЕЛКА

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Николай СидоренкоContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Sidorenko

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС ПРО ПОСТРИЖЕННЯ ЛИТОВСЬКОГО КНЯЗЯ ВОЙШЕЛКА // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 27.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ-ЛІТОПИС-ПРО-ПОСТРИЖЕННЯ-ЛИТОВСЬКОГО-КНЯЗЯ-ВОЙШЕЛКА (date of access: 04.12.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Rating
0 votes
Related Articles
Несмотря на все провалы за 2,5 года практически неограниченной власти, ближайшее окружение Зеленского старательно убеждает президента в его гениальности и он похоже верит. Аплодисменты заглушали крики «ганьба» так качественно, что Зеленский вжился в роль успешного политика и даже аплодировал себе сам.
Catalog: Разное 
20 hours ago · From Naina Kravetz
UNDER ADVERSE CONDITIONS
Catalog: Экономика 
Yesterday · From Україна Онлайн
THE "EUROPEAN CHOICE" OF UKRAINE WITHOUT THE "UKRAINIAN CHOICE" OF THE EU
Yesterday · From Україна Онлайн
THE NEW CYCLE OF ALLIANCE ENLARGEMENT: UKRAINE AND NATO
Yesterday · From Україна Онлайн
Люди делового миа
Yesterday · From Україна Онлайн
ДА БУДЕТ ГАЗ!
Catalog: Разное 
Yesterday · From Україна Онлайн
А вообще весь этот кейс с комиками во власти заставил понять, что киношный сценарий разительно отличается от реальной большой политики, где побеждает трезвый, незамутненный запрещенными веществами ум, холодный расчет и опыт – как обязательные составляющие личности, дерзающей определять путь миллионов человек.
Catalog: Разное 
4 days ago · From Naina Kravetz
Когда менять резину на зимнюю в 2021 году?
4 days ago · From Україна Онлайн
Запрещает ли PayPal азартные игры?
Catalog: Экономика 
6 days ago · From Україна Онлайн
IN THE INTERESTS OF ENERGY STABILITY
10 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ ЛІТОПИС ПРО ПОСТРИЖЕННЯ ЛИТОВСЬКОГО КНЯЗЯ ВОЙШЕЛКА
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones