Libmonster ID: UA-2850

Share this article with friends

Автор: М.Ф.КОТЛЯР

Вiйна, звитяга i слава руських воїнiв були наскрiзними темами давньоруських книжникiв. Стаття написана на матерiалах Київського, Суздальського i Галицько-Волинського лiтописiв ХII-ХIII ст.

Iз давнiх пiр дослiдники неодноразово вiдзначали згубну роль вiйн i воєнних дiй узагалi в iсторiї народiв i держав. У своєму систематичному курсi росiйської iсторiї С.М.Соловйов зупинився на воєнних подiях часiв удiльної роздробленостi. Згiдно з його пiдрахунками, у 1228-1462 pp. (за 234 роки) лiтописи й iншi джерела мiстять свiдчення приблизно про 300 вiйн i воєнних походiв, 85 великих битв. Двi третини вiйн вiдбувались iз зовнiшнiм ворогом - татарами, литовцями, ливонцями, нiмцями, шведами та iн.1 A.M.Кирпичников слушно писав про виснажливий характер великих i малих воєн, "що фактично не залишали мирних днiв i пiдточували й гальмували розвиток суспiльства. Треба було мати справдi нелюдську стiйкiсть, щоб у таких умовах зберегти культуру i вiдстояти незалежнiсть"2 .

Битва

Битва була граничним i основним вираженням, самою сутнiстю вiйни, її концентрацiєю й вищою точкою, коли напруження сил протиборчих сторiн досягало межi. Так описують битви давньоруськi джерела. Якщо виходити з їхнiх свiдчень, для книжникiв не мала принципового значення та обставина, ким був противник, - руський князь чи iноземний государ.

Особливе мiсце у лiтописах посiдають розповiдi про битви iз хижими половцями, котрi часто здiйснювали набiги на руськi землi, грабували, палили, вбивали, забирали в полон. У бiльшостi випадкiв походи руських князiв до Половецького степу були вiдповiддю на вторгнення орд цих кочовикiв. Описи бойовищ iз степовиками вiдзначаються особливою емоцiйнiстю i гнiвом лiтописцiв стосовно хижакiв, що постiйно грабували i нищили руських людей.

Загальний образ битви у джерелах. Дiти свого часу, давньоруськi книжники оспiвували битви, захоплювалися дзвоном мечiв, трiском списiв i щитiв, вихваляли перемоги своїх князiв над ворогами, навiть коли тi вороги були найближчою рiднею їхнього государя. У тi часи вiйна вважалася головним заняттям князя й дружинника, тому письменники оспiвували доблесть i мужнiсть лицарiв, вихваляли їхнi перемоги i сумували над їхнiми поразками та смертями.

Емоцiйно-напружений образ битви, що порiвнюється iз кривавими жнивами, створив автор "Слова о полку Iгоревiм": "На Немиз снопы стелють головами, / молотять чепи харалужными, / на тоц животъ кладуть, / в ють душу отъ т ла. / Немиз кровави брез / не бологомъ бяхуть пос яни, / пос яни костьми рускихъ сыновъ"3 .

У наведеному уривку згадуються подiї далекого уже 1067 р. Тодi полоцький князь Всеслав Брячиславич захопив Новгород Великий, який вважали своїм брати Ярославичi - Iзяслав, Святослав i Всеволод, котрi сумiсно правили на Русi. Вiйська трiумвiрiв i Всеслава зустрiлися на рiчцi Немизi4 . "И бысть с ча зла, и мнози падоша, - пише Нестор, - и одол ша Изяславъ, Святославъ, Всеволодъ, Всеславъ же бежа"5 . Як же рiзняться сухуватий лiтописний текст i пiднесена поетична картина "Слова", що вiдобразили ту саму подiю!


Котляр Микола Федорович - д-р iст. наук, член-кореспондент НАНУ, головний науковий спiвробiтник Iнституту iсторiї України НАНУ.

стр. 3


Та не позбавленi емоцiй i своєрiдної краси багато картин битв i в лiтописах, особливо у Київському XII ст. i пiзнiшому - Воскресенському iзводах за 50-i -60-i роки XII ст. Ось як розповiдає про перемогу Iзяслава Мстиславича, тодi київського князя, над Юрiєм Долгоруким бiля валiв Києва 1151 р. симпатизуючий Iзяславу лiтописець. Князь вишикував свої полки у бойовий порядок i стрiмко атакував сили Юрiя, швидко досягши вирiшального успiху. Iзяслав "вс мъ повел вм ст поткнути на нихъ; и тако створиша, поткоша на нихъ изо вс хъ полковъ6 , и чернии клобуци, и вспятиша ихъ въ Лыбедь и ту избиша ихъ, а инихъ изнимаша, а инии съ коний сметавшеся за р ку убегоша; ... Юрьи же оборотивъ полкы своя и поиде прочь..."7 .

Не раз лiтописцi пiдкреслюють, що Господь у бойовиську стоїть на боцi правих. У 1219 p. зiйшлись у бою претенденти на Рязанський стiл, двоюрiднi брати - Iнгвар Iгоревич i Глiб Володимирович. Суздальський лiтописець, поза сумнiвом, законним претендентом уважав Iнгвара: "Беззаконьный Гл бъ Володимеричь приде со множеством половець к Рязаню, и изыде противу имъ Инъгваръ съ своею братьею, и ступившимся обоимъ бишася кр пко. И Божьею помощью и креста честнаго силою поб ди Ингъваръ злаго братоубивцю Гл ба, и многы от половець избиша, а ины извязаша, а самъ оканьный вмал утече"8 .

Напруженiсть i яскравiсть описiв битв у давньоруських лiтописах, їх зображень у книжкових мiнiатюрах посилювали рiзноманiтнi й насиченi кольори вiйськового одягу, який носили пiд кольчугою або панциром, а також на них. "М'який вiйськовий одяг у бою не затуляв металiчного прикриття i вiдрiзнявся яскравiстю. Колiр бойового яскравого одягу можна розшифрувати за мiнiатюрами". Автор наведених рядкiв уважає найкращими у цьому планi мiнiатюри iз Симонiвсько-Хлудiвського рукопису 1270-х рокiв: "Поколiнна сорочка, що надягалася пiд панцир, показана синьою, зеленою або червоною. Плащi, накидки звичайно зеленi; щити червонi або червонi й зеленi. Пiхви меча червонi або коричневi, стяги червонi, китицi на ратищi зеленi"9 .

Перебiг битви. Джерела, головним чином лiтописи, вiдтворюють емоцiйнi й напруженi картини бойовищ. Книжники вмiють вiдобразити їхню динамiку навiть у лаконiчних описах. Пiд час вiйни київського князя Iзяслава Мстиславича i його союзника, угорського короля Гези II, iз галицьким князем Володимирком Володаревичем угорськi полки, "въ хаша отвсюду у полкъ Володимерь; и тако потопташа и многы ту избиша, а друзии истопоша, а другыя изоимаша". Воло-димирко не витримав того удару i "вмятася въ угры и въ черный клобукы, токмо единъ утече...в городъ Перемышль"10 .

Жар битви, її азарт i лють вiдчуваються в описах сутички мiж вiйськами Iзяслава Мстиславича i Юрiя Долгорукого у тому самому 1151 р. на пiдступах до Києва. Ударний кулак, сформований Iзяславом iз добiрних воїнiв, зiм'яв бойовi порядки полкiв Юрiя: "И вспятиша ихъ въ Лыбедь; и ту избиша ихъ, а инихъ изнимаша, а инии съ коний сметавшеся за р ку уб гоша; ту убиша половчина Севенча Боняковича, иже реклъ бяше: "Хощу с щи Златая врата, яко-же и отець мой..."11 . Особливої запеклостi надала цiй битвi участь у нiй iз протилежних бокiв одвiчних ворогiв - чорних клобукiв i половцiв. Не випадково лiтописець пiдкреслює важливу роль у битвi чорноклобуцьких ханiв. У завершеннi кампанiї 1151 p., як свiдчить київський автор, "бысть с ча кр пка, и одол Вячеславъ, и Изяславъ, и Ростиславъ12 , а половци Юрьеви по стр л пустивше и поб гоша..."13 .

Наприкiнцi 1150-х рокiв спалахнула боротьба за Чернiгiв помiж главами чернiгово-сiверських кланiв Давидовичiв i Ольговичiв (у Києвi сидiв тодi брат Iзяслава Мстиславича Ростислав). 1160 р. Iзяслав Давидович пiшов на Святослава Ольговича, який княжив у Чернiговi, бо вважав власнi права на мiсто i волость

стр. 4


вищими: адже його батько Давид Святославич був чернiгiвським князем: "И бьяхуться с ними о р ку о Десну кр пко, они на коних, а ини в насадехъ здяче, и не пустиша чересъ р ку; и стоявнiе, велику пакость створиша, села пожгоша, люди повоеваша"14 . Ростислав Мстиславич вирiшив пiдтримати Святослава Ольго-вича, котрий здавався йому менш небезпечним як суперник, i це допомогло останньому вiдстояти Чернiгiв.

Нищiвну перемогу над половцями яскраво описав київський лiтописець у розповiдi про загальноруський похiд у степ 1168 р. Руськi полки були настiльки сильними, що половцi не вчинили достатнього опору й побiгли: "И взяша веж ихъ на Угл р ц , а другы по Снопороду, а сам хъ постигоша в Чернего л са, и ту притиснувше к л су избиша , а ины руками изоимаша;... и толико взяша полона множьство, якоже всимъ Рускимъ воемъ наполнитися до изообилья, и колодникы, и чагами, и д тми ихъ, и челядью, и скоты, и конми; хрестьяны же отполонивше пустиша на свободу вси"15 .

Стрiмка динамiка бойовищ мiж руськими i ворогами яскраво вiдображена у лiтописах за XII ст. - Київському i Воскресенському. Та не поступаються їм у динамiчностi й емоцiйностi оповiдi Галицько-Волинського iзводу XIII ст. Вже на перших сторiнках збереженої його частини зустрiчаємо яскраву картину битви галицьких i волинських полкiв iз вiйськом київського князя Рюрика Ростиславича i приведених тим половцiв. Незабаром пiсля кончини галицько-волинського князя Романа влiтку 1205 р. Рюрик пiшов на Галич, намагаючись заволодiти мiстом: "И ср тоша его бояре галицкии и вълодимерьстии у Микулина16 , на р ц Серет , и бившимся имь всь день о р ку Сереть, и мнози язвени быша и не стерп вше възвратишася в Галичь"17 . Тодi Рюрику не пощастило здобути мiсто. Подiбний же бiй за переправу вiдображено в повiстуваннi Галицько-Волинського лiтопису про подiї 1211 р. У той час угорське вiйсько, що пiдтримало Данила Романовича у змаганнi за Галицький стiл, зустрiлось iз загонами одного з братiв Iгоревичiв - Романа, котрий сидiв у Звенигородi. "И съшедше (угри з коней. - М.К.) одва пре-провадиша р ку Лютую; половцемъ стр ляющимъ и руси противу имъ, ту же Марцель (угорський воєначальник. - М.К.) хоругве своей отб же и русь взя ю, и поругъ великъ бысть Марцелови"18 .

Сповнена динамiки картина мiжусобиць у Галицькiй землi 1224 p. мiститься також у Галицько-Волинському iзводi. Тодi Мстислав Удатний, котрий княжив у Галичi, почав за намовляннями бояр воювати проти свого зятя, волинського князя Данила Романовича. Його пiдтримав суперник Данила в боротьбi за галицький престол - князь Белза Олександр: "Мьстиславу же помочь пославшю Олександрови, ср'ктивши же имь рать, взъгнаша19 въ градъ Белзъ и замало и городъ не взяша; наутриа пойдоша противу имъ, Мьстиславу же не стерп вшю възвра-тися в Галичь. Данилу же князю воевавшю с ляхы землю Галицкую и около Любачева, и пл ниша [всю] землю Белзскую и Червеньскую..."20 .

Барвисту картину битви створив Iоасафiвський лiтопис пiд 1455 р. У бою з московським вiйськом великого князя Василiя Васильовича новгородська кiннота потрапила пiд обстрiл лучникiв супротивника, що зруйнувало її бойовий порядок i призвело до втечi: "Они (новгородцi. - М.К.) же не знающе того боа, яко омер-твеша и руки им ослабеша, копиа же имяху долга и не можаху вознимати их та-ко, якоже есть обычай ратнымъ, не на землю испускающе ихъ, а конемъ бьющимся подъ ними"21 .

Коротка оцiнка битви у джерелах. Досить часто джерела коротко описують ту чи iншу битву. Це особливо характерно для Новгородського першого лiтопису старшого iзводу, пам'ятки винятково цiнної, та часом надто лаконiчної. Так, суть генеральної битви руських iз монголами на Калцi 1223 р. вiдображено у словах: "И бысть с ця зла и люта". Той же лiтопис у кiлькох словах описує знамените Льо-

стр. 5


дове побоїще вiйська Олександра Невського з лицарями 1242 р.: "И на хаша на полкъ (князя Олександра. - М.К.) н мци и чюдь и прошибошася свиньею сквоз полкъ, и бысть с ча ту велика н мцемь и чюди". Здобута руським князем гучна перемога вiдображена також коротко: "Пособи Богъ князю Александру"22 .

Лаконiчнi описи боїв трапляються також i в iнших лiтописах, зокрема, у Га-лицько-Волинському. Саме так у ньому охарактеризована битва 1220 р. дружини галицького князя Мстислава Удатного з уграми, що їх очолював бан Фiльнiй: "Прийде Мьстиславь рано на горд аго Филю и на угры съ ляхы, и бысть брань тяжка межи ими; и одол Мьстиславъ"23 . Так само коротко у цьому джерелi описана сутичка Данила з приведеними його суперником Михаїлом Всеволодичем чернiгiвським половцями у 1235 р. на пiвднi Київської землi. Але цьому, на нашу думку, iснує пояснення: битва принесла поразку волинському князю, що не могло подобатись його лiтописцевi, апологету Романовичiв: "Ср тившимъ же ся воемъ многимь половецькимь у Торцескаго, и бысть с ча люта. Данилови же го-нящу по половцех, донел же конь его застр ленъ бысть гн дый...", що змусило князя, на думку книжника, "наворотитися на б гъ"24 .

Воєннi хитрощi. У перебiгу битв сторони неодноразово вдавалися до рiзних хитрощiв та вдосконалень свого озброєння. Яскравий приклад останнього мiстить оповiдь Київського iзводу про битву бiля Києва у 1151 р. мiж вiйськами Iзяслава Мстиславича та Юрiя Долгорукого, що велась i на суходолi, i на Днiпрi. Човнам Юрiя "не могоша бо что усп ти противу Києву. Б бо исхитрилъ Изяславъ лодьи дивно: б ша бо в нихъ гребци невидимо, токмо весла видити, ... бяхуть бо лодьи покрыти досками, и борци стояще гор въ броняхъ и стр ляюще, а кормьника два б ста, единъ на носи, а другый на корм , аможе хотяхуть, тамо поидяхуть, не обращающе лодий"25 .

Перед нами - разюче для середньовiччя свiдчення дивовижної кмiтливостi руських воїнiв, якi збудували цiлу ескадру iз броньованих суден i передбачили небезпеку розвороту ладей на рiчцi з огляду на близькiсть берегiв, на яких знаходилися приведенi Юрiєм половецькi лучники.

Вiдвабний маневр учинив Данило Романович навеснi 1238 p., коли вирiшив вiдвоювати у добжинських лицарiв волинське мiсто Дорогичин. Лiтописець розповiдає, нiби думка про похiд на лицарiв виникла у князя спонтанно i раптово: "Весн же бывши, пойдоста (Данило i Василько Романовичi. - М.К.) на ятвяз и прийдоста к Берестью; р камъ наводнившимся; и не возмогоста йти на ятвяз'к. Данилови рекшу: "Не л по єсть держати нашее отчины крижевникомь..."26 , пiсля чого стрiмким маршем пiдiйшов до Дорогичина i взяв його штурмом. На наше переконання, князь вдався до воєнних хитрощiв, продемонстрував похiд проти ятвя-гiв, а в дiйсностi з самого початку замислив удар по Дорогичину, звiдкiля до Берестя було набагато ближче, нiж вiд Галича27 .

Втеча ворога. Руськi книжники iз задоволенням описують втечу ворога пiсля програного бою, особливо у випадках, коли той ворог був iноземцем або половецьким ханом. У 1219 р. Данило Романович послав своїх воєвод проти полякiв. "И биша ся,... и колодникы изымаша, и воротишася с великою честию в Володимерь... Ляхы же многы избиша и гнаша по нихъ до р кы Вепря"28 . Пiсля того як Мстислав Удатний вигнав угрiв iз Галича у 1220 р., "вси бо угре и ляхове (їхнi союзники. - М.К.) убиени быша, а инии яти быша, а инии бегающе по земли истопоша, друзии же смерды избиени быша, и никому отъ нихъ утекши"29 .

Неодноразово навертали на втечу галицькi й волинськi ратники племена ятвягiв, що постiйно нападали на пiвнiчно-захiднi рубежi князiвства, але були нездатнi протистояти регулярному й добре навченому руському вiйськовi. У 1228 р. "воеваша ятвязи около Берестиа, и угониста и из Володимеря...Б жащимъ же ятвяземь, угони я Данилъ, Небра язви четырми ранами, древо же вы-

стр. 6


шибе копие из руку его"30 . З ятвягами довелося зустрiтися двома десятилiттями пiзнiше братовi Данила - Васильку. Пiсля розграбування Пiвнiчно-Захiдної Волинi ятвяги намагалися протистояти руським у чистому полi: "Онемъ (ятвягам. -М.К.) же възьехавшимъ имь противу и не сътерп вшимъ от лица Василкова. Богу помогшу, поб гоша злий поганий, и бысть на н с ча люта, и гнаша я за мно-га поприщь..."31 .

Воїнська звитяга i слава

Описуючи, звичайно, барвисто й емоцiйно воєннi дiї, лiтописи й iншi пам'ятки давньоруського письменства захоплюються мужнiстю та звитягою руських дружинникiв i воїнiв, їхнiх воєначальникiв, головним чином, князiв, проголошують їм славу. Книжники також вiддають належне доблестi й стiйкостi ворогiв. Основна увага письменникiв зосереджена на звитязi та воїнському вмiннi князiв, якi очолювали дружини i вiйсько.

Мужнiсть князiв. Пiд час вирiшального бою за Київ 1151 р. мiж Iзяславом Мстиславичем та Юрiєм Долгоруким київський князь i син Юрiя - Андрiй - були у перших рядах своїх полкiв. Обидва вони виявили неабияку хоробрiсть i воїнську вiдвагу. Київський лiтописець яскраво й зi схваленням описує подвиги Андрiя Юрiйовича: "Андр й же Дюргевичь възмя копье и ха напередъ, и съехася перелее всихъ, и изломи копье свое". Пiд княжичем поранили коня, "и шеломъ спаде с него, и щитъ на немъ оторгоша; божьемъ заступлениемъ и молитвою родитель своих схраненъ б безъ вреда"32 .

Не поступився йому мужнiстю та вiдвагою i київський князь Iзяслав, котрому тодi було майже 60 рокiв: "И тако передъ всими полкы въ ха Изяславъ одинъ в полкы ратныхъ, и копье свое изломи; и ту с коша в руку, и въ стегно и бодоша, и с того лет с коня". Пораненого князя, що лежав на полi бранi в шоломi, який затуляв обличчя, не пiзнали власнi ратники i мало не вбили його. Лише коли Iзяслав зняв шолом i заявив про себе, його пiдняли iз землi33 . Бойовище принесло перемогу Iзяславу Мстиславичу.

Поетичний образ доблесного воєначальника створив автор "Слова о полку Iгоревiм" у зверненнi до руських князiв - центральнiй, на наш погляд, частинi пам'ятки - у словах, звернених до трубчевського i курського князя Всеволода Святославича: "Яръ туре Всеволод / стоиши на борони, прищеши на вои стр лами, / гремлеши о шеломы мечи харалужными! / Камо, туръ, поскочяше, / своимъ златымъ шеломомъ посв чивая, / тамо лежать поганыя головы половецкыя. / По-скепаны саблями калеными шеломы оварьскыя / отъ тебе, яръ туре Всеволоде!"34 .

Образ "буй-тура" Всеволода у "Словi" надто iдеалiзовано. Марно шукати у лiтописах вiдповiдностей наведеному текстовi. Як писав Б.О.Рибаков, "на полiтичному горизонтi Русi мало й рiдко була помiтна постать цього князя. Автор "Слова" захоплюється богатирством "яр-тура" Всеволода, що пiдтвердилося й антропологiчним обстеженням черепа князя. Всеволод був мужчиною могутньої будови тiла"35 .

Безумовно, iдеалiзованою в Галицько-Волинському лiтописi є i постать великого князя Романа Мстиславича, хоча для цього iснували вагомi пiдстави. Творець Галицько-Волинського великого князiвства, що поширив свою владу на всю Пiвденну Русь, грiзний переможець половецьких ханiв, Роман заслужив той пiднесений панегiрик, яким вiдкривається та частина лiтопису, що збереглася. Книжник оспiвує князя, "одол вша вс мъ поганьскымъ языкомъ; ... устремилъ бо ся бяше на поганыя яко левъ, сръдитъ же б яко и рысь, и губяше яко и коркодилъ, и прохожаше землю ихъ яко и орелъ, храбор же б яко и туръ". Автор панегiрика пояснює подвиги Романа тим, що вiн "ревнова же д ду своему Мономаху, погубившему поганыа измаилтяны рекомыа половци"36 .

стр. 7


Далi у текстi джерела панегiрик Роману переходить у похвалу його предку, київському князю Володимиру Всеволодичу Мономаху, "изгнавшю Отрока въ Обезы, за Жел зныа врата". Галицький лiтератор повiдав романтичну iсторiю втечi хана Отрока до Грузiї з великою половецькою ордою, тодi як його брат Сирчан залишився на Дону. Лише пiсля смертi Володимира Мономаха Отрок насмiлився повернутися до рiдних степiв37 .

I в iнших пам'ятках давньоруської лiтератури XIII ст. Володимир Всеволодич продовжував залишатися зразком славного воїна, котрий здолав половецьких ханiв i загнав їх далеко за Дон38 . У збереженому часом невеликому уривку твору першої половини XIII ст., що його називають "Словом о погыбели Русской земли", Володимир Мономах ставиться поряд iз його дiдом Ярославом Володимировичем i батьком Всеволодом, якi прославились у боротьбi зi степовиками: "То все покорено было богом крестьяньскому языку39 поганьскыя страны великому князю Всеволоду, отцю его Юрию40 , князю кыевьскому, деду его Володимеру Манамаху, которым то половци дети своя страшаху в колыбели..."41 .

Особливо пiдкреслюється вiдвага i хоробрiсть князiв Романовичiв, їхня гучна воїнська слава у Галицько-Волинському iзводi, що в цiлому являє собою пiднесену апологiю Романа Мстиславича та його нащадкiв, особливо ж Данила Галицького. У битвi з уграми 1232 p., що окупували тодi Галицьку землю, "Данилъ же вбоде копье свое в ратного, изломившю же ся копью и обнажи мечь свой; позр въ же семь и с мь, и види стягь Василков стоаще, й добр борющь, и угры гонящю, обнаживь мечь свой, идущю ему брату на помощь; многы же язвини и инии же отъ меча его умроша... По томъ же вид въ брата добр борющуся, и сулици его кръвави сущи, и осч пищю исс чену отъ ударенья мечеваго"42 .

Князiвська звитяга i мужнiсть особливо цiнувались у давньоруському середньовiчному суспiльствi, коли воєначальник звичайно бився у першому ряду своїх ратникiв. Не випадково київський лiтописець XII ст. неодноразово пiдкреслює ту обставину, що Ярослав Володимирович галицький, попри всi його безсумнiвнi державнi таланти, нiколи не ходив у походи iз власним вiйськом, а доручав його своїм воєводам. Мабуть, через це у Київському iзводi вiдчувається ледве прикрита зневага лiтописця до такого государя, котрий надмiрно берiг своє життя.

Зате галицький книжник iз захопленням описує особисту хоробрiсть i воїнське умiння Данила та його сина у Ярославськiй битвi 1245 p., яка вирiшила долю Галицько-Волинського князiвства Романовичiв: Данило "вид вь угрина, грядущаго на помощь Фили43 , къпиемь сътче и, оружию, бывшу в немь уломлену спадеся, издъше. От того же гордаго Филю Левь, младъ сый, и изломи копие свое. Пакы же Данило скоро прийде на нь (Фiльнiя. - М.К.), и раздруши полкь его, и хоруговь его раздра [наполы]"44 .

Лев Данилович, як виходить iз Галицько-Волинського iзводу й iнших джерел, вiдзначався зухвалою смiливiстю й витривалiстю в бою. Пiд час вiйни з ятвя-гами 1252 р. Данило iз вiйськом заглибився в їх землю. Лев же увiйшов до лiсу, де в укрiпленому таборi сидiв один з ятвязьких князькiв - Стекинт. Побачивши руське вiйсько, ятвяги здiйснили вилазку. У короткому герцi "Лвови же убодше-му сулицю свою в щить его (литовця Малiя. - М.К.) и не могущю ему тулитися. Левъ Сътикенъта мечемь уби и брата его прободе мечемь; они же поб гоша, онъ же гоняше я пiшь... Принесе къ нему (Данилу. - М.К.) Левъ оружие Стекынтово и брата его, и обличи поб ду свою; отцу же его королеви в радости бывши велиц о мужьств и дръзости сына своего"45 .

Давньоруськi лiтописи барвисто й живо описують великi та малi битви, навiть рядовi сутички iз половецькими загонами. Особливо багатий на такi описи Галицько-Волинський iзвод. "Через увесь лiтопис (Галицько-Волинський. - М.К.)

стр. 8


проходить прагнення показати читачевi кращi якостi воїнiв - вiдвагу, швидкiсть дiй, рiшучiсть"46 .

Дослiдники вже давно звернули увагу на вiдтворенi в Галицько-Волинському iзводi промови, з якими Данило Романович звертався до воїнiв, пiдносячи їхнiй бойовий дух i запалюючи на битву. Як влучно вiдзначив Б.О.Рибаков, "до уст свого героя, якому "измлада не бы покоя", - князя Данила Галицького, вiн вкладає всю воїнську фiлософiю свого часу"47 .

Учений звертає увагу на такi звернення Данила до своїх ратникiв, якими князь запалював їх: "Подобаеть воину, устремившюся на брань, или поб ду приати или пастися отъ ратныхъ...48 ; Данилови же рекшю:... "Медля на брань страшливу душю имать", понудив ихъ, ускори с ними на н "49 - у лiтописi йшлося про битву з уграми, що мали чисельну перевагу i кращу стратегiчну позицiю (1235 p.).

Наведенi у лiтописi промови Данила (майже всi вони являють собою високi зразки ораторського мистецтва) зверненi не лише до простих воїнiв, а й до князiв. У 1250 р. Данило зiбрався у похiд проти зрадливого литовського князя Мин-довга. Князi-васали не хотiли йти разом iз ним. Тодi "Данилъ лее мудростию р чь сътвори, яко: "Срамоту им емь отъ Литвы и отъ вс хъ земль, аще не дойдемь и вратимся"50 . Пiсля цього васали вирушили у похiд.

Особливо високою ораторською майстернiстю позначена промова, звернена Данилом до своїх занепалих духом польських союзникiв пiд час походу у Чехiю в 1253 р.: "Почто ужасываетеся!? Не в сте ли, яко война без падшихъ не бываеть!? Не в сте ли, [яко] на мужа ратные пришли, есте, а не на жены? Аще мужь убиень есть на рати, то кое чюдо есть? И инии же дома умирають безъ славы, си же съ славою умроша51 ; укр п те сердца ваша и подвигнете оружие на ратные"; сими же словами укр пивь я, и иное много глаголалъ им, пойде к Опаве"52 - великому й сильно укрiпленому мiсту, головнiй метi того походу. Князь наголошує на доблестi воїна, який помер зi славою.

Лiтописцi зосереджують свою увагу майже виключно на доблестi, мужностi, ратних подвигах, воїнських промовах князiв, - переважно тих, яким вони служили. Мiфологiзацiя образу свого пана цiлком вкладається у рамки державницьких теорiй давньоруських книжникiв, що пiклувалися про його апологетику, пiдкреслення кращих якостей, навiть у тих частих випадках, коли їхнi государi не вмiщувались у прокрустове ложе похвали, яке турботливо вимощували їм лiтописцi.

Хоробрiсть воєвод i ратникiв. Набагато рiдше, нiж князiв, оспiвують давньоруськi книжники вiдвагу i хоробрiсть воєвод та простих ратникiв. Приклади цього - нечастi навiть у Галицько-Волинському лiтописi, яскравiй апологiї Романовичiв та їхнього оточення. У 1266 р., уже по смертi Данила Романовича, вiдбулася битва з поляками, в якiй галицьке вiйсько зазнало поразки. Та воїни трималися мужньо. Приклад показували воєводи та їхнi сини: "Ту же убиша оба сына тысяцкого, Лаврентиа и Андреа: немало бо показа мужьство свое, и не поб госта братъ отъ брата, ту же и приаста поб дный конець"53 . В уявi автора цих рядкiв, котрий вiдбивав моральнi погляди давньоруського суспiльства, доблесна смерть у бою була перемогою людського духу над ворогом.

А у "Словi о полку Iгоревiм" оспiвуються доблесть та воїнське вмiння руських ратникiв, котрi шукали собi честi, а князю - слави. Курський князь Всеволод вигукує: "А мои ти куряни св доми къмети: / подъ трубами повити, / подъ шеломы възл л яни, / конець копия въскръмлени, / пути имь в доми, / яругы имь знаеми, / луци у нихъ напряжени, / тули отворени, / сабли изъострени; / сами скачють, акы с рыи влъци, въ пол , / ищучи себе чти, а князю слав "54 .

Звертаючись далi до Романа (Мстиславича) i Мстислава55 , спiвець "Слова" вигукує: "Суть бо у ваю жел зный паробци / под шеломы латиньскыми. / Т ми

стр. 9


тресну земля, и многы страны - / Хинова, Литва, Ятвязи, Деремела, / и полов-ци сулици своя повръгоша, / а главы своя подклониша / подъ тыи мечи хара-лужныи"56 .

Воїнську звитягу i мужнiсть, самовiддану хоробрiсть виявляли не лише дружинники, а й простi селяни та городяни, особливо тодi, коли на них впала монгольська гроза. Лiтописцi неодноразово розповiдають про подвиги городян пiд час штурмiв ордами Батия мiст i фортець. Чи не найбiльш яскравий приклад - героїзм жителiв Ковельська пiд час штурму монголо-татарами їхнього маленького мiста: "Козляне же ножи р захуся с ними; съветъ же сътвориша изыти на полкы татарьскые, и изшедше изъ града ис коша праща ихъ, нападше на полкы ихъ, но убиша отъ татаръ 4 [тысящи], и сами же избиени быша..."57 .

"Слави". Гучнi перемоги над ворогом приносили князям, воеводам i ратникам славу й суспiльне визнання. А розгром половцiв одержував мiжнародний розголос, бо степовики загрожували не лише Русi, а й її пiвденно-захiдним сусiдам. "Слово о полку Iгоревiм" оспiвує перемогу Святослава Всеволодича київського над половецькими ханами та iз задоволенням наголошує на тому, що слава воїнського подвигу князя рознеслася близькими i далекими країнами58 .

Героїчна воїнська пiсня, "Слово о полку Iгоревiм", буквально напоєна оспiвуванням воїнської вiдваги, мужностi, честi й слави. Вже на початку поеми її спiвець звертається до "Бояна, соловия стараго времени", iз закликом, "абы ты сиа плъкы ущекоталъ,/ скача, славию, по мыслену древу,/ ...свивая славы оба полы сего времени..."59 . У коментарi до цього мiсця Д.С.Лихачов написав, що "в уявленнях Давньої Русi будь-який часовий ряд подiй має двi половини: "переднюю" (початкову, минулу, - ту, що стоїть попереду цього часового ряду) i "заднюю" (останню, кiнцеву, нинiшню або майбутню, - ту, що позаду)". Боян спiвав князям "слави" й мiг з'єднати у пiснi про Iгоря славу минулу зi славою сьогоднiшньою60 . Про цю переднюю - "прадеднюю" славу автор поеми згадує ще раз, у розпалi емоцiйно-пiднесеного опису генеральної битви руських iз половцями: "Кликомъ плъкы поб ждають, звонячи в прад днюю славу"61 .

Воїнська вiдвага i слава уявляються багатьма вченими контрапунктом "Слова о полку Iгоревiм". Уже в розповiдi про збирання Iгорем Святославичем свого вiйська давньоруський поет пише: "Комони ржуть за Сулою, - / звенить слава въ Кыев ; / трубы трубять в Нов граде62 , -/ стоять стязи въ Путивл !"63 .

У пiднесенiй похвалi курському князевi Всеволоду (наведенiй вище) iз схваленням говориться, що його куряни шукають собi честi, а князю - слави. Ще раз, в описi бойового порядку руського вiйська перед битвою з половцями, говориться про це у тих самих виразах: "Русичи великая поля чрьлеными щиты прегородиша, / ищущи себ , чти, а князю славы"64 .

Апофеозом оспiвування воїнських подвигiв героя шляхом звеличення його слави, як нам здається, є фрагмент "Слова", в якому йдеться про гучну й повну перемогу Святослава київського над половецькими ханами: "А поганаго Кобяка из луку моря / отъ жел зныхъ великыхъ плъковъ половецкыхъ / яко вихрь выторже: / и падеся Кобяк въ град Киев , въ гридниц Святьславли./ Ту н мци и венедици, I ту греци и морава / поютъ славу Святъславлю,/ каютъ князя Игоря..."65 (пiдкреслено авт. - М.К.).

Спiвець "Слова" ясно дає зрозумiти, що не кожна слава - доброчиннiсть, якщо вона добувається всупереч загальноруським iнтересам. "Золоте Слово" київського государя Святослава Всеволодича, формального сюзерена всiх руських князiв, починається iз докору заводiям сепаратного походу у степ: "О, моя сыновчя, Игорю и Всеволоде!/ Рано есте начала Половецкую землю/ мечи цв лити, а себ'Ь славы искати!"66 .

стр. 10


Так само загубив славу полоцьких князiв згаданий лише у "Словi" якийсь князь Iзяслав (лiтописи його не знають!)67 : "Единъ же Изяславъ, сынъ Васильковъ,/ позвони своими острыми мечи / о шеломы литовьскыя, / притрепа68 славу д ду своему Всеславу, / а самъ подъ чрълеными щиты/ на кровав трав / притрепанъ69 литовскыми мечи..."70 . Мабуть, цей Iзяслав, подiбно до Iгоря Святославича, здiйснив непiдготовлений, швидше за все, сепаратний похiд до Литви, вiйсько його було розбите, а сам князь безславно загинув, загубивши при цьому гучну воєнну славу свого легендарного дiда Всеслава Полоцького.

Безжальним осудом двох гiлок Рюриковичiв, якi затiяли нескiнченнi кривавi вiйни i тим самим згубили "дедню славу", звучить звернення творця героїчної пiснi до них: "Ярославли и вси внуце Всеславли! / Уже понизите стязи свои, / вонзите (у пiхви. - М.К.) свои мечи вережени. / Уже бо выскочисте из д дней слав ./ Вы бо своими крамолами начясте наводити поганыя / на землю Рускую,/ на жизнь Всеславлю..."71 .

Автор "Слова" послiдовно проводить головну iдею своєї поеми: воїнська слава приходить тодi, коли її добувають чистими руками i в iм'я Руської землi. Заздрiсть же до слави батькiв, дiдiв i братiв є сама по собi негiдною князя i лицаря, а вже якщо славу здобувають iз заздростi, то вона заслуговує суспiльного осуду.

Та повернемося до наших лiтописiв. Коли 1249 р. Данило i Василько Романовичi здобули нищiвну перемогу над ятвязькими князями, що постiйно нападали на пiвнiчно-захiднi рубежi Волинi, лiтописець iз захопленням вiдобразив її: "И многи хрестианы отъ пл нениа избависта, и п снъ славну пояху има, ...и прийдоста съ славою на землю свою, насл дивша путь отца своего великого [князя] Романа, иж бе изострился на поганыа, яко левъ, имь же половци д ти страшаху"72 . Пiдкресленi слова цього тексту (близького до панегiрика Мономаху iз "Слова о погыбели Русской земли"), на нашу думку, свiдчать про iснування своєрiдних трубадурiв при дворi Романовичiв, на зразок "славутного певца" Митуси, який колись вiдмовився спiвати для князя Данила i був схоплений його дворсь-ким Андрiєм у гнiздi боярської опозицiї - Перемишлi73 .

Парафраз у наведенiй цитатi з панегiрика Роману на першiй iз збережених часом сторiнок Галицько-Волинського iзводу, що прославляв цього засновника династiї, свiдчить не лише про продовження генеральної лiнiї пам'ятки - апологiї Романовичiв, - а й про успадкування слави вiд їхнього великого батька.

Остаточну ж перемогу Данила над ятвягами у 1254-1255 pp. вiдданий князю книжник прославляє особливо величним панегiриком: Русь оповiщає Польщу про те, "яко дань платили суть ятвязи же королеви Данилу, сынови великого князя Романа. По великомь бо князи Роман никто же не б воевалъ на н в рускых князехъ74 , разв сына его Данила; Богомъ же дана ему дань, послушество створи Лядьскою землю, спрячь въ память д темь своимъ, яко отъ Бога мужьство ему показавшю; яко же премудрый гронографь списа..."75 . Певно, йдеться про один iз грецьких хронографiв, що були джерелами i зразками для руських лiтописцiв.

Природно, князi розумiли, що своїми воїнськими досягненнями вони здобувають собi й своєму воїнству славу, - i домагались її. Про це прямо свiдчить Галицько-Волинський лiтопис. Пiд час вiйни iз Чехiєю, розпочатою Данилом Романовичем 1252 р. у союзi з угорським королем i заради допомоги синовi Роману, з яким воював чеський королевич Оттокар, "Данилови же князю хотящю, ово короля ради, ово же славы хотя, не б бо въ земли Руст й пръв е, иже б воевалъ землю Ческую, ни Святославъ хоробрый, ни Вълодимеръ Святый"76 . Масштаб цiєї успiшної кампанiї пiдкреслено посиланнями на великих предкiв, якi уповнi заслужили воїнську славу, - Володимира Святославича i його батька Святослава Iгоревича.

стр. 11


Стяг. Хоругва. Стягами на Русi називали рiзнокольоровi довгастi шматки тканини, прикрiпленi до ратищ. їх дуже умовнi зображення можна побачити на мiнiатюрах Радзивiллiвського лiтопису XV ст. й Лицьового iлюмiнованого iзводу XVI ст. То були зовсiм не знамена (як можна прочитати у багатьох працях з iсторiї давньоруського воєнного мистецтва77 i навiть у енциклопедiях), а рiд воїнських значкiв, подiбних до тих орлiв, що iснували у давньоримському вiйську. Знамена й на Русi, i в Центральнiй, i в Захiднiй Європi з'являться лише через кiлька столiть. Бiльшiсть iсторикiв уважає, що стягами iменували також воїнськi з'єднання - полки та їх частини78 . На користь такого припущення свiдчить, наприклад, свiдоцтво лiтописця про те, що переможене новгородським князем Мстиславом Мстиславичем на Липицi 1216 р. вiйсько ростово-суздальських князiв мало ЗО стягiв: у Юрiя Всеволодича їх було 17, а у його брата Ярослава - IЗ79 .

Стяги i хоругви, якi виготовлялись iз недовговiчного матерiалу (переважно з тканин), були немiцними. До наших днiв, наскiльки нам вiдомо, не дiйшло жодного стяга або хоругви давньоруських часiв. Тому особливо важливим є вивчення мiнiатюр Радзивiллiвського лiтопису, проведене А.В.Арциховським та О.I.Подобє-довою80 . На їх думку, багато iлюстрацiй цього iзводу, складеного наприкiнцi XV чи на початку XVI ст., створенi на основi рисункiв, що беруть початок наприкiнцi XII ст. або у першiй третинi XIII ст. Як писав пiзнiший дослiдник, "точнiсть передання форм древнiх предметiв iлюстраторами Радзивiллiвського лiтопису неодноразово встановлена А.В.Арциховським. Це дозволяє поставитися з бiльшим довiр'ям до зображення знамен". Проте знамена (стяги) в Лицьовому iзводi XVI ст. все ж таки зображувались вiдповiдно до прийнятого в ньому умовного канону, далекого вiд дiйсностi81 .

Стяг мав важливе значення у походах i пiд час воєнних дiй. Саме мiсце збирання вiйська перед походом позначалось поставленням стяга. Ним також мiтили мiсце, на якому вiйсько шикувалось у бойовий порядок.

Стяги в давньоруськiй лiтературi бували й символами вiйська взагалi. Про це свiдчить, зокрема, стаття Київського iзводу XII в. пiд 1159 р. Того року невдоволенi князем Ярославом Володимировичем галицькi бояри (яких вiн не бажав слухатися) вирiшили протиставити йому iншого князя, котрий мав серйознi династичнi права на Галицьке князiвство, - Iвана Ростиславича Берладника, що став iзгоєм 1145 р. пiсля невдалої спроби вiдбити Галич у свого дядька (й батька Ярослава) Володимирка Володаревича: "Слахуть бо ся к нему (Iвану. - М.К.) галичане82 , веляче ему всiсти на кон , и т мъ словомъ поущивають его к соб , рекуче: "Толико явишь стягы, и мы отступимъ отъ Ярослава"83 .

У битвах стяги, звичайно, несли у перших рядах вiйська. Втрата стяга була ганьбою, - так само, як i втрата прапора у пiзнiшi часи. У 1169 р. воевода князя Михалка Юрiйовича (сина Юрiя Долгорукого) - Володислав бився з половецькою ордою у Переяславля Руського. Пiвнiчноруський лiтописець емоцiйно розповiдає: "Бысть с ча зла, и потяша стяговника нашего". Воєвода "замысли стягъ взяти Михалковъ (вiдбити. - М.К.) и натъкнути на нь прилбицю84 , и собравшеся поткнуша на нь, стяговника половечьского потяша..."85 . Iз цього тексту виходить, що стяги побутували й у половцiв. У руському вiйську стяг доручався комусь з авторитетних воїнiв, котрого джерела називали "стяговником" або "рындой".

Як уособлення вiйська, що збирається у похiд на ворога, виступають стяги у наступному уривку "Слова о полку Iгоревiм": "Комони ржуть за Сулою, -/ зве-нить слава въ Кыев ; / трубы трубять въ Нов град86 , -/ стоять стязи въ Путивл "87 . А в iншому мiсцi "Слова" стяг символiзує рать, що зазнала тяжкої поразки: "Бишася день, / бишася другый; / третьяго дни къ полудню падоша стязи Игоревы"88 .

стр. 12


Залишити на полi бою стяг означало втратити бойовий порядок i навiть зазнати поразки. Пiд час мiжусобної вiйни у Ростово-Суздальському князiвствi пiсля смертi Андрiя Боголюбського мiж його братом Михалком i небожем Мстиславом "стр лцемъ стр ляющимся обоимъ (з обох бокiв. - М.К.) межи собою полкома, и не доїхавше Мстиславичи повергоша стягъ и поб гоша"89 .

У перебiгу запеклого побоїща з угорським вiйськом i загонами бунтiвних галицьких бояр у 1233 р. Данило Романович, котрий бився в першому ряду свого полку, "вид стягъ Василковь (свого брата. - М.К.) стоящей, добр борущь, и угры гонящю, обнаживь м чь свой, идущю ему брату на помощь"90 . У цьому текстi стяг, що стоїть, який видно здалека, позначає стiйкiсть i мужнiсть Василька Романовича та його полку. У наведенiй цитатi слово "стяг" може означати також загiн, що перебував пiд командуванням князя Василька.

Якщо термiн "стяг" означав воїнський значок i символiзував вiйсько взагалi, то поняття "хоругвь" мало бiльш iндивiдуальний характер: вона була належнiстю того чи iншого князя, а в багатьох випадках позначала його особистий полк.

У 1238 p., пiсля двадцятилiтньої боротьби за вiдновлення Галицько-Во-линського князiвства, Данило Романович урочисто вступив у Галич: "Данило же вниде въ градь свой, ... и прия столъ отца своего, и обличи поб ду, и постави на Н м цькыхъ врат хъ хоруговь свою"91 . А в 1245 р. вiдбулася вирiшальна для Романовичiв битва з уграми й пiдтримуваним ними вiйськом Ростислава чернiгiвського та боярськими загонами, ворожими Романовичам. У кульмiнацiйний момент бою "Данилъ же вид вь близь брань Ростиславлю, и Филю92 в задн мь полку стояща съ хороговью ... Пакы же Данило скоро прийде на нь, и раздруши пол-кь его, и хоруговь его раздра [наполы]". Це справило дуже сильний моральний тиск на угорсько-галицьке вiйсько: "Видив же се Ростиславь поб же, и наворотишася угре на б гъ"93 .

У 1248-1249 pp. Данило Романович разом iз мазовецьким князем Земови-том увiйшли у землю ятвягiв. Воєводi, який очолив авангард галицько-волинського вiйська, "Лазореви же назад бывшю с половци, нападоша на нь (ятвяги. -М.К.) кр пко и хороговь его отъяша". Лише унаслiдок запеклого бою руським i мазовшанам пощастило перемогти ятвягiв, що мужньо билися94 .

А 1253 р. Данило Романович здiйснив вдалий похiд до Чехiї, метою якого було справити тиск на суперника його сина Романа, котрий недавно став австрiйським герцогом, - чеського королевича Оттокара, - й змусити того залишити Австрiю. Руськi ратники осадили мiсто, яке галицький книжник назвав "Насильєм". Тодi жителi мiста, "видавше же многое множство полковъ устремление, не стръп ша, но предашася; ... въземъ (руськi. - М.К.) градъ, испусти колодникы, и постави хоруговь свою (Данило. - М.К.) въ град и обличи поб ду"95 . Як бачимо, i в цьому випадку поставлення хоругви на стiнi або воротах мiста означало переможне завершення кампанiї.

Отже, давньоруськi пам'ятки писемностi насиченi оспiвуванням вiйни, головного й почесного заняття давньоруських мужiв, оспiвуванням воїнської звитяги i слави.

-----

1 Соловьев С. М. История России с древнейших времен. - СПб., 1871. - Т.IV. - С.207-208.

2 Кирпичников А.Н. Военное дело на Руси в XIII-XV вв. - Л., 1976. - С.7.

3 Слово о полку Игореве / Под ред. В.П.Адриановой-Перетц. - М.; Л., 1950. - С.25 (Литературные памятники).

4 Поблизу Мiнська, перед битвою розореного Ярославичами.

5 Повесть временных лет. - СПб., 1999. - С.72.

6 Перед цим Iзяслав Мстиславич наказав "нарядити дружину из полков", тобто створив ударну вiйськову групу, яка й досягла вирiшального успiху.

стр. 13


7 ПСРЛ. Т.7. Летопись по Воскресенскому списку. - СПб., 1856 (далi - Воскресенская летопись). - С.53.

8 ПСРЛ. Т.1. Лаврентьевская летопись. Вып.2. Суздальская летопись по Лаврентьевскому списку. - Л., 1927 (далi - Лаврентьевская летопись). - Стб. 444.

9 Кирпичников А.Н. Военное дело на Руси в XIII-XV вв. - Л., 1976. - С.34.

10 Летопись по Ипатскому списку. - С.310.

11 Воскресенская летопись. - С.53.

12 В'ячеслав Володимирович, брат Долгорукого, був у той час спiвправителем Iзяслава у Києвi. Ростислав - брат Iзяслава.

13 Воскресенская летопись. - С.55.

14 Летопись по Ипатскому списку. - С.347.

15 Там само. - С.369.

16 Галицьке мiсто на рубежi з Київською землею.

17 Галицько-Волинський лiтопис. Дослiдження. Текст. Коментар / За ред. М.Ф.Котляра. - К., 2002. - С.77.

18 Галицько-Волинський лiтопис. - С.80.

19 Йдеться про вiйсько Данила.

20 Галицько-Волинський лiтопис. - С.87.

21 Цит. за кн.: Кирпичников А.Н. Военное дело на Руси. - С.19.

22 Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. Под ред. и с предисл. А.Н.Насонова. - М.;Л., 1950. - С.63, 78.

23 Галицько-Волинський лiтопис. - С.84.

24 Там само. - С.97.

25 Летопись по Ипатскому списку. - С.293.

26 Галицько-Волинський лiтопис. - С.98.

27 Котляр М. Данило Галицький. - К., 2002. - С.200.

28 Галицько-Волинський лiтопис. - С.82-83.

29 Там само. - С.85.

30 Там само. - С.89.

31 Там само. - С.106.

32 Летопись по Ипатскому списку. - С.303.

33 Там само. Та сама розповiдь див.: Воскресенская летопись. - С.56.

34 Слово о полку Игореве. - С. 15.

35 Рыбаков Б. А. "Слово о полку Игореве" и его современники. - М., 1971. - С.89. Учений посилається на вiдтворену в його працi "Древности Чернигова" реконструкцiю антропологом М.М.Герасимовим черепа Всеволода "з гробницi у церквi 1186 р."

36 Галицько-Волинський лiтопис. - С.77.

37 Там само.

38 Про переможнi походи Мономаха у Половецький степ див.: Повесть временных лет. -С.117-129.

39 Християнському, тобто руському, народовi.

40 Юрiй або Георгiй - християнське iм'я Ярослава.

41 "Слово о погыбели Русской земли" цит. за: Орлов А.С. Владимир Мономах. - М.; Л., 1946. -С.44.

42 Галицько-Волинський лiтопис. - С.95.

43 Бану Фiльнiю, командуючому угорським вiйськом.

44 Галицько-Волинський лiтопис. - С.108.

45 Там само.- С.116.

46 Рыбаков Б. А. Воинское искусство // Очерки русской культуры XIII-XV вв. - М., 1969. -4.1. - С.350-351.

47 Там само. - С.351.

48 Галицько-Волинський лiтопис. - С.97.

49 Там само. - С.95.

50 Там само. - СИЗ.

51 У битвi з чехами, що тiльки-но вiдбулася, поляки зазнали серйозних втрат.

52 Галицько-Волинський лiтопис. - С.114-115.

53 Там само. - С.130.

54 Слово о полку Игореве. - С. 12.

стр. 14


55 На мою думку, тут згадується Мстислав Мстиславич Удатний, який сидiв на галицькому столi з 1219 по 1228 pp.

56 Слово о полку Игореве. - С.23.

57 Галицько-Волинський лiтопис. - С.100.

58 Слово о полку Игореве. - С.18.

59 Там само. - С.11.

60 Повесть временных лет. - С.384-385 (Комментарий).

61 Там само. - С.21.

62 Новгородi-Сiверському.

63 Слово о полку Игореве. - С.11.

64 Там само. - С.13.

65 Там само. - С.18.

66 Слово о полку Игореве. - С.20.

67 Дехто з генеалогiє вважає, що Iзяслав був сином полоцького князя Василька Святославича (1132 -1147), убитим у вiйнi з Литвою (Baumgartcn N. Genealogies et manages occidentaux des Rurikides Russes du X au XIII siecle - Roma, 1928. Tabl.VIII. - N19, 31). Д.Донський додає до цього, що Iзяслав був князем городенським i згодний iз тим, що його вбили литовцi (Донской Д. Справочник по генеалогии Рюриковичей. 4.1. [середина IX - начало XIV вв.]. - Ренн [Франция], 1991. - С.88. N 214).

68 Тут у значеннi: "омрачил" (див. Словарь Срезневского).

69 Тобто "сражен" (там само).

70 Слово о полку Игореве. - С.24.

71 Там само. - С.25.

72 Галицько-Волинський лiтопис. - С.111.

73 Там само. - С.104.

74 Йдеться про нищiвну перемогу Романа Мстиславича над ятвягами у 1197 р. (Летопись по Ипатскому списку. - С.471).

75 Галицько-Волинський лiтопис. - С.119.

76 Там само. - С.114.

77 Див. про це: Арциховский А.В. Древнерусские миниатюры как исторический источник. -М., 1944; Рабинович М.Г. Древнерусские знамена (X-XV вв.) по изображениям на миниатюрах // Новое в археологии. - М., 1972.

78 Див., напр.: Лихачев Д.С. Комментарий исторический и географический // Слово о полку Игореве. - С.390.

79 ПСРЛ. Т.4. Новгородская IV летопись. Вып.1. - Л., 1925. - С.193.

80 Подобедова О.И. Миниатюры русских исторических рукописей. - М., 1965.

81 Рабинович М.Г. Указ. соч. - С.171.

82 За цим зовнiшньо нейтральним термiном у Київському й Галицько-Волинському лiтописах, звичайно, стоять бояри, в даному разi - члени партiї, ворожої князю Ярославу.

83 Летопись по Ипатскому списку. - С.342.

84 Мабуть, iдеться про образ святого патрона, що його звичайно вмiщували на лобнiй частинi шолома ("прилбице").

85 Лаврентьевская летопись. - Стб.360.

86 Йдеться про Новгород-Сiверський, в якому княжив герой "Слова" Iгор Святославич.

87 Слово о полку Игореве. - С.11.

88 Там само. - С.16.

89 Лаврентьевская летопись. - Стб.376.

90 Галицько-Волинський лiтопис. - С.95.

91 Там само. - С. 99.

92 Угорського воєначальника, дiйсного командуючого ворожими силами в Ярославськiй битвi.

93 Галицько-Волинський лiтопис. - С.108.

94 Там само. - СIП.

95 Там само. - С.115.

War, courage and glory of Rus* warriors were the through topics of Old Rus scribes. The article is written upon the material of Kyivan, Suzdal's'kyi and Halyts'ko-Volyns'kyi chronicles of the 12th - 13th cc.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ВIЙНА-I-ВОЇНСЬКА-СЛАВА-ОЧИМА-ДАВНЬОРУСЬКИХ-КНИЖНИКIВ

Similar publications: LRussia LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ВIЙНА I ВОЇНСЬКА СЛАВА ОЧИМА ДАВНЬОРУСЬКИХ КНИЖНИКIВ // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ВIЙНА-I-ВОЇНСЬКА-СЛАВА-ОЧИМА-ДАВНЬОРУСЬКИХ-КНИЖНИКIВ (date of access: 28.07.2021).


Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Олександр Пан
Львiв, Ukraine
966 views rating
24.08.2014 (2530 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Превращаясь в пыль, литий неизбежно поднимается в воздух и отравляет все живое вокруг. Самое меньшее, чем грозит литиевая пыль – это слепота. Погибает рыба, питьевая вода становится непригодной для употребления. Кроме того вода является главным ресурсом для добычи лития. Ее катастрофические сокращение отмечают местные жители всех разрабатываемых месторождений.
Catalog: Экология 
20 hours ago · From Naina Kravetz
БОЛГАРСКИЕ СЛУШАТЕЛИ АРТИЛЛЕРИЙСКОГО ОФИЦЕРСКОГО КЛАССА (1901-1914 годы)
Catalog: История 
24 hours ago · From Україна Онлайн
ДИНАСТИЧЕСКАЯ ДИПЛОМАТИЯ В РОССИЙСКО-ФРАНЦУЗСКИХ ОТНОШЕНИЯХ 1856-1870 годов
Catalog: Право 
24 hours ago · From Україна Онлайн
ФРАНЦИЯ И РАСШИРЕНИЕ ЕВРОПЕЙСКОГО СОЮЗА НА ВОСТОК
24 hours ago · From Україна Онлайн
ЗАРУБЕЖНАЯ ИСТОРИОГРАФИЯ ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКИ ПРАВИТЕЛЬСТВ М. ТЭТЧЕР И ДЖ. МЭЙДЖОРА (1980 - 1990-Е ГОДЫ)
Catalog: История 
2 days ago · From Україна Онлайн
ЛОРД ПАЛЬМЕРСТОН В ЕВРОПЕЙСКОЙ ДИПЛОМАТИИ
Catalog: История 
2 days ago · From Україна Онлайн
ОБЩЕЕ СОБРАНИЕ ОТДЕЛЕНИЯ ИСТОРИКО-ФИЛОЛОГИЧЕСКИХ НАУК РАН
Catalog: История 
2 days ago · From Україна Онлайн
ВАЖНЫЕ АСПЕКТЫ ИЗУЧЕНИЯ ИСТОРИИ США XIX ВЕКА
Catalog: История 
2 days ago · From Україна Онлайн
ИМПЕРАТОР БОКАССА I И ВЛАСТЬ В ПОСТКОЛОНИАЛЬНОЙ АФРИКЕ
Catalog: История 
5 days ago · From Україна Онлайн
СРАЖЕНИЕ ЗА КРИТ В МАЕ 1941 ГОДА
Catalog: История 
5 days ago · From Україна Онлайн

Actual publications:

Latest ARTICLES:

ELIBRARY.COM.UA is an Ukrainian library, repository of author's heritage and archive

Register & start to create your original collection of articles, books, research, biographies, photographs, files. It's convenient and free. Click here to register as an author. Share with the world your works!
ВIЙНА I ВОЇНСЬКА СЛАВА ОЧИМА ДАВНЬОРУСЬКИХ КНИЖНИКIВ
 

Contacts
Watch out for new publications: News only: Chat for Authors:

About · News · For Advertisers · Donate to Libmonster

Ukraine Library ® All rights reserved.
2009-2021, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of branches, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. After registration at your disposal - more than 100 tools for creating your own author's collection. It is free: it was, it is and always will be.

Download app for smartphones