Автор: П. Т. ТРОНЬКО

У доповiдi академiка НАНУ, завiдувача вiддiлу регiональних проблем iсторiї України Iнституту iсторiї України НАНУ йдеться про героїзм народу України, його Збройних сил, якi винесли основний тягар вiйни i вiдiграли вирiшальну роль у боротьбi з фашизмом.

Наша конференцiя проходить у складнiй громадсько-полiтичнiй обстановцi, i її учасникiв, сивочолих ветеранiв i молодих науковцiв-початкiвцiв, не можуть не хвилювати подiї, що вiдбуваються в державi.

Те, про що мрiяли вiками поколiння українських патрiотiв - про вiльну, суверенну, соборну Україну - деякi полiтики прагнуть пiддати сумнiву.

Український народ на Слобожанщинi, Iвано-Франкiвщинi, в Донбасi, у кожному мiстечку i селi - це великий єдиний український народ, роз'єднати який нi-

Тронько Петро Тимофiйович - академiк НАНУ, завiдувач вiддiлу регiональних проблем iсторiї України Iнституту iсторiї України НАНУ.

Доповiдь на XI Всеукраїнськiй науковiй конференцiї "Велика Вiтчизняна вiйна: маловiдомi сторiнки iсторiї, iмена, подiї" 15 жовтня 2004 р.

стр. 95

кому не дано права. За волю i незалежнiсть України в боротьбi з гiтлерiвськими агресорами склали свої голови мiльйони кращих синiв i дочок нашого народу.

Ми свято бережемо образ Великої Перемоги - вiд Брестської фортецi i Сталiнградської битви до штурму рейхстагу, вiд перших загиблих на кордонi бiйцiв i офiцерiв до постатi воїна-визволителя з дитиною на руках, що гордо височить у Трептов-парку в Берлiнi. I чим далi вiддаляють нас подiї вiд вiкопомного дня Перемоги, тим величнiшим постає значення подвигу нашого народу, який розгромив фашизм i врятував людство вiд коричневої чуми.

У вогненнi днi вiйни народ України перебував у станi антигiтлерiвської коалiцiї, засвiдчивши свою вiдповiдальнiсть перед iсторiєю, свiтовим спiвтовариством i нащадками. Ми самоутвердилися в свiтi як геополiтична реальнiсть, вiдстоявши право на життя i зробивши свiй iсторичний вибiр. Майбутнє української землi визначили честь i слава воїнiв, самовiддана праця мiльйонiв спiввiтчизникiв, працiвникiв фронту i тилу. Битва за визволення України, що тривала 680 днiв i ночей, стала однiєю з найвидатнiших сторiнок свiтової воєнної iсторiї й однiєю з найславетнiших сторiнок в українськiй iсторiї.

Понад 60 рокiв тому, 28 жовтня 1944 р. у ходi Карпатсько-Ужгородської операцiї завершилося визволення всiєї етнiчної української територiї вiд гiтлерiвських загарбникiв. Вiдзначаючи ювiлейнi дати, пов'язанi з боротьбою народiв СРСР проти фашизму, прогресивна громадськiсть України не тiльки вiддає належне поколiнню воєнної епохи, його беззавiтнiй вiдданостi Батькiвщинi, ратному i трудовому подвигу, а й нагадує про величезний вклад українського народу у Перемогу, про вiдвернення смертельної загрози не тiльки для нашої Вiтчизни, а й свiтової цивiлiзацiї.

Сьогоднi багато говориться про переосмислення вiтчизняної iсторiї, про її нове бачення, новi пiдходи. Нове бачення полягає не в тому, щоб паплюжити героїв i подiї Великої Вiтчизняної вiйни, охаювати нашу пам'ять про подвиг народу, як це подається в деяких публiкацiях, а в тому, щоб донести до сьогоднiшнього i майбутнiх поколiнь правду про вiйну, про мужнiсть i героїзм народу, який вистояв i перемiг у битвi iз нацизмом. Очорнення минулого, як i замовчування фактiв, якi сьогоднi є "невигiдними" з погляду полiтичної кон'юнктури - це злочин перед iсторiєю. Молодi люди, якi вступають у життя, якi не пережили страшного воєнного лихолiття i не знали, що таке вiйна, мають знати минуле в усiй його складностi та неоднозначностi.

Вiйна проти нiмецького фашизму була визвольною, священною. Священним був кожний день цiєї вiйни - i днi важких оборонних боїв, i днi переможного наступу. Нiщо не могло похитнути всенародну, священну любов до рiдної землi i готовнiсть захистити її навiть цiною власного життя.

Україна, як вiдомо, взяла участь у Другiй свiтовiй вiйнi з вересня 1939 p., коли частини Червоної армiї перейшли радянсько-польський кордон i вступили до Захiдної України i Захiдної Бiлорусiї. Не вдаючись до детального аналiзу оцiнок походу Червоної армiї у Захiдну Україну, можна стверджувати, що об'єктивно вiя мав визвольний характер. Цi подiї створили сприятливi умови для об'єднання народу Захiдної та Надднiпрянської України. Рiшення Народних Зборiв Захiдної України, що вiдбулися у Львовi у жовтнi 1939 p., делегатом яких я був, про возз'єднання всього українського народу в єдинiй державi, стали справжньою iсторичною подiєю.

Возз'єднанням українських земель був зроблений важливий крок на шляху до консолiдацiї української нацiї, i про цей акт iсторичної справедливостi повиннi знати i сучасне, i майбутнi поколiння¹ .

Україна була головним об'єктом нiмецького плану "Дранґ нах Остен" 1941 р. Iз перших днiв вiроломного нападу гiтлерiвцiв запеклi бої точилися на українсь-

стр. 96

кiй землi. Україна була центральною дiлянкою європейського театру воєнних дiй. Найбiльшi випробування лягли на плечi бiйцiв i офiцерiв дiючої армiї, якi день за днем стримували фашистську навалу. За весь воєнний час червоноармiйську форму одягнули понад 7 млн. громадян України, а це становило 23 вiдсотки особового складу Збройних сил СРСР² . Для когось перший бiй був i останнiм, а дехто, отримавши кiлька поранень, щоразу повертався у стрiй, пройшов вiйну вiд початку й до кiнця. Виявом справжнього патрiотизму став добровiльний вступ до лав народного ополчення, винищувальних загонiв, якi разом iз регулярними частинами прийняли на себе удар агресора у першi мiсяцi вiйни.

Стiкаючи кров'ю, завдаючи ударiв по вороговi, воїни Червоної армiї трималися до останнього. На кiстках солдатiв - героїв i страждальцiв 1941-1942 pp. -створювалися передумови Перемоги. На територiї України вiдбувалася майже половина стратегiчних операцiй, проведених у роки Великої Вiтчизняної вiйни. Свобода України виборювалась у битвах пiд Москвою, Сталiнградом, пiд час оборони iнших мiст-героїв, на Курськiй дузi, у битвах за Днiпро, на всiх фронтах, кувалася самовiдданими зусиллями працiвникiв тилу.

Осягаючи з висоти десятилiть фактори Перемоги, не можна не вiддати належне величезним органiзацiйним заходам керiвництва держави, що стала жертвою нападу гiтлерiвської Нiмеччини й у стислi термiни зумiла перебудувати народне господарство на воєннi рейки, створити могутнiй вiйськово-промисловий потенцiал на сходi, пiдпорядкувати "все для фронту, все для перемоги". Лише з України у першi мiсяцi вiйни на схiд було перебазовано 550 промислових пiдприємств, майно i худобу тисяч колгоспiв, радгоспiв, МТС, десятки наукових i навчальних закладiв, осередкiв культури, iсторичнi цiнностi, виїхало майже 3,5 млн. жителiв республiки - квалiфiкованих робiтникiв i спецiалiстiв, науковцiв, творчої iнтелiгенцiї, якi вiддали свої трудовi й iнтелектуальнi зусилля у розвиток воєнного й економiчного потенцiалу нашої Вiтчизни.

З усiх регiонiв, захоплених Нiмеччиною та її сателiтами пiд час Другої свiтової вiйни, чи не найбiльше постраждала Україна, ставши незахищеною жертвою зажерливих нiмецьких експансiонiстiв, об'єктом небаченого ще в її iсторiї кривавого терору, грабiжницького розбою, нещадної експлуатацiї населення.

За масштабами великих битв вiйни ми iнколи забуваємо про мiльйони наших спiввiтчизникiв, якi залишилися на зайнятiй ворогом територiї й випили до дна гiрку чашу окупацiйного режиму. Примусове вивезення на роботи з України До рейху 2,4 млн. осiб, переважно молодi, жорстока експлуатацiя цивiльного населення, геноцид, економiчне пограбування, повне iгнорування нацiональних почуттiв i традицiй - все це випало на плечi нашого багатостраждального народу.

Незважаючи на вкрай жорстокi репресивнi заходи окупантiв, наш народ розгорнув рух Опору. Частина населення України боролася з окупантами у партизанських загонах i пiдпiльних органiзацiях. У 1941-1945 pp. у партизанських загонах i з'єднаннях, пiдпiльних партiйно-комсомольських органiзацiях боролося проти ворога близько одного мiльйона чоловiк, з яких майже половина загинули.

У пам'ятi народнiй назавжди закарбувалися подвиги партизанiв зi з'єднань С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, М. Маликова й iнших. Пiдпiльнi комсомольськi органiзацiї "Молода гвардiя", що дiяла в Краснодонi, "Партизанська iскра" - на Миколаївщинi, "За Радянську Україну", створена з iнiцiативи 16-рiч-Ної Майї Самсики у Запорiзькiй областi, та тисячi iнших народних месникiв i пiдпiльникiв у неймовiрно складних умовах окупацiйного режиму зривали економiчнi, полiтичнi та воєннi заходи окупантiв. Свiт не бачив таких масштабiв руху Опору на окупованих ворогом територiях. На жаль, сучасна молодь навiть не знає прiзвищ видатних партизанiв i пiдпiльникiв, або знає їх дiяльнiсть у спотвореному виглядi.

стр. 97

"Партизани, - писав Олександр Довженко, - наша слава, наша гордiсть. Партизани - це тi сини України, перед якими знiматимуть шапки цiлi столiття, якими будуть пишатися цiлi поколiння i будуть складати про них билини i пiснi. Це безсмертний символ вiчностi нашого дорогого i чесного народу"³ .

Україна зберiгала стратегiчне мiсце протягом усiєї вiйни. На її територiї вiдбулися найбiльш успiшнi наступальнi операцiї. У сiчнi 1943 р. - жовтнi 1944 р. на українськiй землi було проведено 11 стратегiчних i 28 фронтових операцiй. Важливе мiсце за складнiстю й унiкальнiстю операцiй в iсторiї Другої свiтової i Великої Вiтчизняної вiйн посiдає форсування Днiпра, визволення Києва та подолання гiрських масивiв Карпат. У 1943-1944 pp. на українськiй територiї зосереджувалося майже половина частин дiючої Червоної армiї. В Українськiй кампанiї брали участь шiсть фронтiв, Чорноморський флот, три флотилiї. Мiльйони солдатiв та офiцерiв билися за Україну в 30-ти загальновiйськових, 6 танкових, 7 повiтряних армiях, 8 кавалерiйських корпусах. На українських фронтах дiяло 8 гвардiйських армiй⁴ .

У нескiнченних битвах радянськi воїни набували бойового досвiду. У горнилi вiйни кувалася вiйськова майстернiсть наших полководцiв. Серед них було чимало синiв українського народу - командувачi фронтiв та армiй А. Гречко, А. Єременко, К. Москаленко, П. Жмаченко, Р. Малиновський, I. Черняхiвський, П. Рибалко, Д.Лелюшенко i багато iнших.

Вогненним смерчем пронеслася вiйна по українськiй землi. Ще тривала вiйна, а вже було намiчено програму вiдбудови народного господарства. Нинi не прийнято говорити про патрiотичне пiднесення, соцiалiстичне змагання, новаторськi почини i рухи, - мовляв, робилося все це за вказiвкою партiї. Але жодна сила не могла примусити працювати людей так, як вони це робили з власної волi у тяжкi часи воєнного лихолiття протягом усiєї вiйни. У славний лiтопис трудових справ золотими лiтерами вписана вiдбудова столицi України та її центральної магiстралi - Хрещатика, зруйнованих iндустрiальних центрiв, заводiв i фабрик, затоплених шахт, комунальних пiдприємств.

Перiод вiйни ознаменувався не тiльки титанiчними вiйськовими зусиллями, трудовими звершеннями, а й важливими суспiльними процесами. З Другої свiтової вiйни Україна вийшла у новiй якостi - вона стала соборною, об'єднавши в однiй державi етнiчнi українськi землi, стала суб'єктом мiжнародного права. Наприкiнцi вiйни Україна стала настiльки помiтним чинником антигiтлерiвської коалiцiї, що завдяки цьому здобула право бути країною-фундатором Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, активним членом десяткiв мiжнародних органiзацiй.

У лiтературi останнього десятирiччя все бiльше зосереджується увага на викриттi бiлих плям iсторiї i менше йдеться саме про героїзм i мужнiсть народу, який став на захист своєї рiдної землi. Особливiй ревiзiї пiддається радянська епоха та її доленосний перiод - Велика Вiтчизняна вiйна. У багатьох академiчних виданнях, вузiвських i шкiльних пiдручниках, художнiх творах, кiнофiльмах, через засоби масової iнформацiї цi роки подаються як перiод суцiльних репресiй, "тоталiтаризму i диктатури", "гулагiв", "голодоморiв" тощо. Подiї Великої Вiтчизняної вiйни висвiтлюються у викривленому виглядi, замовчується або вiдкидається вирiшальний внесок Радянського Союзу у Перемогу над фашизмом та її iсторичне значення, часто спотворюються складовi Перемоги - героїзм воїнiв i трудiвникiв тилу, патрiотизм i дружба народiв СРСР.

Такий пiдхiд не має нiчого спiльного iз принципами наукової та iсторичної правди, закриває дорогу новим поколiнням до знання правди минулого нашого народу, веде до формування нiгiлiстичного ставлення до життя й дiяльностi старших поколiнь своєї Вiтчизни, деформує духовнiсть. Важливо вiдновити у суспiльствi почуття справжнього патрiотизму як найважливiшої духовної i соцiальної цiнностi.

стр. 98

Перемога у минулiй вiйнi - це героїзм нашого народу, його Збройних сил, якi винесли основний тягар вiйни i вiдiграли вирiшальну роль у боротьбi з фашизмом. Ми повиннi завжди пам'ятати, що джерелом нашої сили була загальнодержавна соцiалiстична економiка, єднiсть усього суспiльства, непохитна дружба народiв Союзу РСР. У той тяжкий час народ, об'єднаний у Радянський Союз, був справдi однiєю великою сiм'єю.

У роки суворих випробувань на чолi народу стояла партiя комунiстiв, яка органiзувала i надихала трудящих на розгром загарбникiв. Переважна бiльшiсть комунiстiв була на передовому рубежi боротьби з фашизмом, працювала на найвiдповiдальнiших дiлянках. Проте за останнi роки не було опублiковано жодного правдивого дослiдження про роль комунiстичної партiї в досягненнi Перемоги у роки Великої Вiтчизняної вiйни. Якщо ж були оприлюдненi деякi статтi про роль компартiї, її внесок у здобуття Перемоги, то вони подавалися в спотвореному виглядi. А правда була такою, що єдиний привiлей для комунiстiв або вступаючих у партiю на фронтi - це пiднiматися першими в атаку на ворога. Сотнi тисяч членiв комунiстичної партiї загинули на фронтах, у партизанських загонах, пiдпiльних органiзацiях, захищаючи рiдну землю. Така правда. I про це повиннi знати сучаснi i прийдешнi поколiння.

Понад 10 млн. людських життiв принiс український народ на вiвтар визволення i незалежностi. Поряд зi старшим поколiнням на захист рiдної землi стала молодь. Молодiсть нашого поколiння була обпалена страшною вiйною, густо полита кров'ю, слiзьми i потом мiльйонiв юнакiв i дiвчат. За участь у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi близько 2,5 млн. українцiв нагороджено орденами i медалями, за виняткову мужнiсть понад 2 тис. патрiотiв (в основному молодь) удостоєнi звання Героя Радянського Союзу. Тричi Героєм Радянського Союзу став I. Кожедуб, двiчi Героями - 32 патрiоти⁵ . За видатнi бойовi подвиги у перiод вiйни ЛКСМУ була нагороджена Указом Президiї Верховної Ради Союзу РСР вiд 24 червня 1944 р. орденом Бойового червоного прапора.

Гостра полемiка в суспiльствi довкола ОУН-УПА висуває на порядок дня аргументоване, пiдтверджене документами висвiтлення цiєї проблеми. Зважений i неупереджений пiдхiд дозволить перенести цю проблему з полiтичної в наукову площину, а об'єктивне висвiтлення буде сприяти примиренню i взаєморозумiнню, встановленню нормальних стосункiв у суспiльствi, змiцненню зв'язкiв мiж минулим, сучаснiстю i майбутнiм, дозволить реабiлiтувати учасникiв збройних формувань, якi дiйсно, зi зброєю в руках, воювали проти гiтлерiвських загарбникiв i гинули в цiй боротьбi як герої, та пiддати осуду тих, хто зi зброєю в руках боровся проти Червоної армiї, як це було в битвi пiд Бродами влiтку 1944 р. дивiзiї СС "Галичина" iз наступаючою Червоною армiєю.

У радянськiй iсторiографiї мiцно вкоренилася дещо суб'єктивiстська тенденцiя стосовно проблем, пов'язаних iз вiдкриттям другого фронту, наданням союзниками матерiальної допомоги СРСР. Ми повиннi вiддавати належне всiм членам антигiтлерiвської коалiцiї. Зрозумiло, що без могутнього "першого фронту на сходi" вiдкриття "другого фронту на заходi" було б неможливим. Другий фронт до кiнця вiйни так i залишався другим фронтом. Загальнi втрати ворога на радянсько-нiмецькому фронтi у 4 рази, а за кiлькiстю вбитих i поранених у 6 разiв перевищували тi, яких вiн зазнав на захiдноєвропейському i середземноморському театрах воєнних дiй.

Перемога у роки Великої Вiтчизняної вiйни стала одним з вирiшальних етапiв на Шляху створення суверенної Української держави. Травень 1945 р. i серпень 1991 р. - День проголошення незалежностi України - цi двi вiкопомнi подiї назавжди закарбувалися на скрижалях iсторiї. Без жовтня 1944 p., без Перемоги у травнi 1945 р. не постала б у наш час вiльна, суверенна, незалежна Українська держава.

Священним покликанням повоєнних поколiнь є збереження iсторичної пам'ятi в нашому суспiльствi, створення глибоко правдивого наукового i художнього лiтопи-

стр. 99

сiв безсмертного подвигу народiв нашої країни у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi. На часi є створення повноцiнного, на основi широкого кола архiвних джерел, наукового дослiдження "Україна в роки Другої свiтової вiйни". Обов'язок дослiдникiв - чесно i правдиво вiдтворити подiї та факти, показати все переплетiння трагедiї i подвигу, смертi i безсмертя, а оцiнки нащадки зроблять самi з висоти свого iсторичного досвiду.

Для створення повноцiнного лiтопису Великої Вiтчизняної вiйни важливим є збiр спогадiв учасникiв вiйни, до якого необхiдно залучити школярiв i студентiв. Патрiотичному вихованню молодi необхiдно надати державний статус, для чого слiд опрацювати нацiональну програму патрiотичного виховання молодi з урахуванням iсторичного досвiду, який забезпечив нашу Перемогу. Потрiбно здiйснити перегляд навчальних програм i посiбникiв з iсторiї України перiоду Великої Вiтчизняної вiйни у планi розкриття участi українського народу в боротьбi проти окупантiв.

Зустрiчi молодi з ветеранами, вiдновлення i створення музеїв бойової i трудової слави, цикли передач по радiо i на телебаченнi, пошук прiзвищ загиблих у боях за Батькiвщину - це наш реальний внесок у виконання Закону України "Про увiчнення Перемоги у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 pp.".

"Нiхто не забутий, нiщо не забуте" - такий всенародний заклик-клятва, що зазвучав одразу пiсля закiнчення вiйни, ось уже бiльш як пiввiку живе i втiлюється у наукових дослiдженнях, художнiх творах, у пам'ятниках i меморiалах. Понад 28 тис. братських i поодиноких могил, близько 50 тис. пам'ятникiв, споруджених вдячними нащадками - вiчне свiдоцтво того, якою цiною була здобута Перемога. До того часу, коли не похований останнiй захисник Вiтчизни, не вiдзначенi всi пам'ятнi мiсця ратних i трудових звершень народу - ми не можемо сказати, що все зробили для увiчнення пам'ятi полеглих, подвигу народу у роки Великої Вiтчизняної вiйни.

Минають роки, але назавжди на скрижалях iсторiї залишаться iмена тих, хто у грiзний час встав на захист рiдної землi, хто у нелегкому двобою цiною власного життя вiдстояв споконвiчне право людини на свободу i життя. У нинiшнiй i прийдешнiй час молоде поколiння народу України покликане з патрiотичним ентузiазмом вивчати i перейматися безсмертним подвигом своїх попередникiв.

Iз кожним днем все менше залишається серед нас ветеранiв Великої Вiтчизняної вiйни. Посивiлi i знесиленi ранами минулих боїв, недостатньо забезпеченi в нинiшнiх кризових умовах економiки, вони прагнуть передати сучаснiй молодi дух оптимiзму, життєстiйкий характер, знання й досвiд, любов до нашої матерi-України. Вiчна Вам слава i низький Вам уклiн, учасники i творцi Перемоги - ветерани бойових i трудових звершень!

Подвиг i приклад ветеранiв повиннi пронизувати все наше життя, бути критерiєм усiх наших рiшень, вчинкiв i дiй, основою патрiотичного виховання пiдростаючого поколiння. Наш святий обов'язок - вчених i краєзнавцiв - перед свiтлою пам'яттю загиблих за волю рiдної Вiтчизни, полягає в тому, щоб зберегти через дослiдження пам'ять про безсмертний подвиг нашого народу, Перемогу в роки Великої Вiтчизняної вiйни i передати пам'ять про нього сучасним i прийдешнiм поколiнням.

-----

¹ Тронько П. Золотой сентябрь // Держава. - 2004. - ЗО апреля - 6 мая.

² Муковський I.Т.. Лисенко О.Є. Звитяга i жертовнiсть. Українцi на фронтах Другої свiтової вiйни. - К., 1997. - С.561.

³ Довженко О. Україна в огнi. - К., 1990. - С. 253.

⁴ Коваль М.В. Україна в Другiй свiтовiй i Великiй Вiтчизнянiй вiйнах (1939-1945 pp.). - К., 1999. - Т.12. - С.113-115.

⁵ Тронько П. Згадаймо всiх поiменно. З iсторiї боротьби комсомольцiв i молодi України проти нiмецько-фашистських загарбникiв у роки Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 pp. - К., 2001. - С.216.

The report of the academician of NANU, head of the regional problems of Ukrainian history department of the Institute of Ukrainian history of NANU, is about the heroism of people of Ukraine, its Armed Forces which have borne the main burden of war and played the key role in the fight against fascism.

Permanent link to this publication: