Libmonster ID: UA-2877

Автор: В. Ю. КОРОЛЬ

У статтi йдеться про визволення України вiд гiтлерiвських загарбникiв. Аналiзуються новi аспекти проблеми.

Що бiльше часу вiддаляє нас вiд трагiчних рокiв II свiтової та її основної складової - Великої Вiтчизняної вiйни - то вагомiшим в очах наступних поколiнь стає подвиг багатонацiонального народу СРСР, у тому числi й народу українського.

До осмислення урокiв цiєї вiйни слiд пiдходити особливо вiдповiдально - адже в умовах розбудови в Українi демократичного суспiльства питання нашого iсторичного минулого iстотною мiрою визначають i вирiшення тих чи iнших проблем сучасностi. I не тiльки тому, що без iсторичного минулого не було б сьогодення, а й через те, що дотепер маємо випадки безвiдповiдального й безцеремонного втручання в iсторiю тiєї вiйни, коли на догоду тим чи iншим силам береться пiд сумнiв наша героїчна самосвiдомiсть, тiсне єднання, трiумф i трагедiя тих часiв. Бiльше того, дехто сумнiвається навiть у нашiй перемозi, яка була сенсом життя цiлого поколiння - поколiння, без подвигу якого навряд чи була б можлива незалежнiсть України.

Слiд зазначити, що тi героїчнi й трагiчнi подiї багато рокiв висвiтлювалися певною мiрою однобiчно. Деякi трагiчнi сторiнки Великої Вiтчизняної, а також II свiтової воєн, у повоєнний час пiд тиском полiтичної кон'юнктури вченi оминали. У тi часи не допускалося критичного тлумачення подiй, пов'язаних iз вiйною, а тому документальнi й архiвнi джерела, якi свiдчили про це, вiд дослiдникiв приховувалися в "спецхранах". Бiльше того, Сталiн уважав, що доти, поки серед населення СРСР не вкорениться лояльна до влади колективна пам'ять, про вiйну краще поменше говорити. Тому, починаючи з 1947 р., День Перемоги перестає бути вихiдним днем. У цей же час iз великих мiст, у тому числi з Києва, виселяють вiйськових iнвалiдiв, в основному солдатiв або молодших офiцерiв, якi нагадували всiм про трагiчний характер вiйни. Вiйськова мемуаристика мала цiлком контрольований характер, авторами були генерали, iнколи полковники, але не солдати. А саме вони винесли на собi основний тягар вiйни й здобули перемогу.

Правда про вiйну почала з'являтися за часiв Хрущова, проте за Брежнєва знову стала набувати однобокого характеру, хоча сам День Перемоги став урочистим днем (до того ж - вихiдним). Але, як i ранiше, за часiв Сталiна, влада чiтко контролювала вихiд мемуарiв, в яких трагiчний, надзвичайно кровопролитний характер вiйни, прорахунки й помилки воєначальникiв, поразки 1941 й 1942 pp., трагедiя радянських вiйськовополонених, справжня цiна перемоги, особливо пiд час визволення України, були практично вiдсутнi. Натомiсть на перший план як у спогадах про вiйну, так i в науково-публiцистичнiй лiтературi, висувалися приклади загальновiдомих подвигiв. Останнi 10-15 рокiв вiтчизнянi iсторики придiляють значну увагу розкриттю багатьох проблем минулої вiйни, але й досi не можемо сказати, що ми багато знаємо про неї. Про це йшлося на мiжнародних конференцiях у жовтнi - груднi 2004 р. в Києвi, проведених Iнститутом iсторiї України НАНУ та iншими закладами. Недослiдженими зали-


Король Вiктор Юхимович - д-р iст. наук, професор кафедри новiтньої iсторiї України Київського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка.

стр. 16


шаються питання морально-психологiчного стану населення України, солдатiв, що її визволяли, трагедiя вiйськовополонених, цiна перемоги. Слiд виховувати пiдростаюче поколiння на подвигах наших воїнiв, якi не шкодували свого життя для якнайскорiшого розгрому окупантiв. Водночас маємо десятки й сотнi тисяч випадкiв, коли подвиги здiйснювали невiдомi воїни, причому здiйснювали вони їх саме пiд час трагiчних подiй - чи то оборона Києва в 1941 p., чи його визволення в 1943 p., коли нашi воїни-герої форсували Днiпро без належних переправочних засобiв (досить сказати, що коли вiйська Воронезького фронту пiд командуванням генерала М.Ф.Ватутiна форсували Днiпро в районi Букрина, то, наприклад, 22 вересня на плацдармi було лише 16 понтонiв1 . Наступного дня додатково прибуло ще 32. Вони надходили аж до кiнця мiсяця2 ). Результатом цього були численнi втрати серед наших вiйськ, якi форсували Днiпро на пiдручних засобах: "У справу пiшло все: прихованi в очеретi човни мiсцевих мешканцiв, порожнi дiжки з-пiд пального, покинутi гiтлерiвцями при вiдступi, дошки, колоди, дверi - словом, усе, що можна вважати пiдручними матерiалами на вiйнi" 3 , - згадував Герой Радянського Союзу полковник у вiдставцi В.С.Левченко, спогади якого були вмiщенi в збiрнику спогадiв Героїв Радянського Союзу "Всем смертям назло!" (М., 2001). Цей збiрник автору надiслав теж Герой Радянського Союзу, вiдомий в Українi партизанський командир П.Б.Брайко. I коли за рiшенням командуючого генерала К.С.Москаленка головнi сили дивiзiї, у складi якої воював В.С.Левченко, були передислокованi на Лютiзький плацдарм, то цей герой згадує, що воїни його 838-го стрiлецького полку на правому фланзi Букринського плацдарму майже мiсяць вели бої за його утримання, вiдволiкаючи на себе великi сили противника4 . Звичайно, про цi факти героїзму слiд писати й говорити. Але ж знову й знову наголошуємо - а як же бути з тими невiдомими героями, якi на згаданих вище пiдручних засобах форсували Днiпро в районi Букринського вигину?! Адже багато рокiв їх просто не згадували, бо це б нагадало не тiльки про героїзм, а й про трагiзм тих боїв. Тому Президент України на засiданнi з нагоди 55-ї рiчницi визволення України говорив про цi подiї: "Сьогоднi поруч iз нами незримо присутнi захисники й визволителi України, похованi у 28 тисячах братських могил на її територiї. Присутнi полеглi, чиї iмена загубилися в кривавiй круговертi боїв, вiдступiв та оточень, проривiв та котлiв... Вдумайтесь у жорстоку статистику, яку наводить один iз учасникiв i очевидцiв тих подiй. Iз 25 тисяч радянських воїнiв, якi спускалися з лiвого берега в днiпровськi води, правого берега дiставалося не бiльше трьох-п'яти тисяч. Тiльки при визволеннi Києва загинуло бiльш як чверть мiльйона бiйцiв та офiцерiв" 5 .

Як можна було десятилiттями приховувати справжнi причини того, що нашi вiйська форсували Днiпро в районi Букринського вигину з такими величезними втратами? А опублiкував цi свiдчення 9 листопада 1991 р. у газетi "Советская молодежь" (Рига) очевидець подiй, росiйський письменник В. Астаф'єв. Нинi в мiсцях цих боїв орудують так званi "чорнi бригади", до складу яких входять "пошуковцi", мета яких - знайти трофеї й продати їх на чорному ринку. На наш сором, досi, за вiдсутностi реальної допомоги з боку вiдповiдних державних органiв, Органiзацiї ветеранiв України, у тих мiсцях продовжують покоїтися вiчним сном у братських могилах тисячi невiдомих героїв (О.Ярмоленко вiрно зазначає: "Пiсля форсування Днiпра весь берег був буквально завалений загиблими. Ховали їх у братських могилах"6 ).

Дехто вважає, що альтернативи не було й треба було наступати на Київ якнайскорiше, а звiдси й жертви. При цьому забувають, що вiйська Воронезького фронту вийшли до Днiпра в районi Букринського вигину на 10 дiб ранiше вiд

стр. 17


запланованого Ставкою верховного головнокомандування, тож необхiдна технiка й засоби переправи вiдстали. То чи можна було посилати наших воїнiв-героїв на штурм водної перепони, та ще й такої, як Днiпро, на описаних вище засобах переправи? Маршал Г.К.Жуков про все це навiть не згадує, а просто пише: "Як правило, пiдiйшовши до рiчки (Днiпра - В.К.), вони з ходу кидалися вперед. Не чекаючи, поки пiдiйдуть понтони й важкi засоби наведення мостiв, частини долали Днiпро на чому завгодно... Кожний, з ким доводилося нам розмовляти, добре розумiв значення захоплення могутньої рiчки, стрiмкого її форсування й особливо визволення Києва - столицi України" 7 .

I жодним словом цей полководець не торкається питання, а чи треба було форсувати Днiпро при явно недостатнiй пiдготовцi? I хоча загальне спiввiдношення сил згодом склалося на нашу користь - 35 стрiлецьких дивiзiй проти 19 гiтлерiвських, 908 танкiв проти 422, 2960 гармат i мiнометiв проти 2229, 755 лiтакiв проти 455 - на початку операцiї, 26 вересня, через вiдставання саперних пiдроздiлiв, що вповiльнило темпи зосередження важкої технiки, на Букринському плацдармi знаходилося сiм 76-мм гармат, 29 120-мм мiнометiв, 31 легкий танк i лише один Т-34 лейтенанта Ю.Сагайдачного. Звiдси й колосальнi втрати як пiд час форсування, так i пiзнiше. Згаданий вище В. Астаф'єв, як очевидець, писав: "Найстрашнiшим виявилися кулемети. Легкi для перенесення скорострiльнi "емкашки" зi стрiчкою на п'ятсот патронiв. Усi вони були заздалегiдь пристрiлянi й тепер, неначе з вузьких шийок брандспойтiв, поливали берег, острiв, рiчку, на якiй кипiло мiсиво з людей. Лiтнi й молодi, свiдомi й несвiдомi, добровольцi й мобiлiзованi вiйськкоматами, штрафники та гвардiйцi, росiяни й неросiяни - усi вони кричали однi й тi самi слова: "Мамо! Боженьку! Боже!" та "Караул!", "Допоможiть!"... А кулемети сiкли й сiкли, поливали рiзнокольоровими смертельними цiвками. Хапаючись один за одного, пораненi й тi, кого ще не зачепили кулi, в'язками йшли пiд воду, рiчка здригалася вiд людських судом, пiнилася червоними бурунами" 8 . За свiдченнями iсторикiв, "...безтурботнiсть М.Ватутiна була достатньо вiдома. У боях вiн не рахувався з втратами, намагався не розгромити супротивника, а захопити якнайбiльше територiї. I це не наша "архiоригiнальна" думка - так уважав головнокомандуючий Червоною армiєю Сталiн. Звичайно, тепер складно судити про марнi й немарнi втрати, принесенi на вiвтар перемоги. Однак те, що Днiпро при його форсуваннi Ватутiним був повен кровi радянських солдатiв - це факт" 9 .

Iз цього приводу вiзьмемо до уваги спогади колишнього командира штурмового батальйону капiтана П. Бажина (40-а армiя), який долав Днiпро в районi с. Гребенiв. П. Бажину було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно, хоча насправдi вiн був тяжко поранений. Його батальйон, чисельнiстю 192 чол., загинув, iз них 80 чол. потонули. Отже, у водi загинуло понад 40% особового складу пiдроздiлу. Якщо припустити, що таке спiввiдношення було характерним для всього плацдарму, то на етапi форсування Днiпра на Букринському вигинi втрати перевищували 15 тис. чол.10 .

Свiдченням того, що втрати були бiльшими, є те, що офiцiйна вiйськова статистика з цього приводу мовчить, незважаючи на те, що є спецiальнi видання на цю тему. У зв'язку з цим звернiмося до видання "Росiя й СРСР у вiйнах XX ст. Втрати Збройних сил. Статистичне дослiдження". Тут наведено явно застарiлi, заниженi данi про нашi втрати. Стосовно ж битви за Днiпро, то незрозумiло, скiльки втратив власне Воронезький фронт (iз 20 жовтня 1943 р. - 1-й Український), особливо в боях на Букринському плацдармi. Узагалi перiод iз початку вересня й до кiнця жовтня 1943 p., коли вiйська фронту зазнали дуже великих втрат, у виданнi вiдсутнiй. Зате є данi про безповоротнi втрати з 3 по 13

стр. 18


листопада пiд час Київської стратегiчної наступальної операцiї - 6491 чол., або 1%11 . Отак i фальсифiкується iсторiя.

Колосальними втрати в боях за Букринський плацдарм були впродовж усього жовтня, особливо 12-15 i 21-28. Противнику вдалося мiцно затиснути нашi вiйська в Букринському вигинi, чому сприяли також складнi умови мiсцевостi. Про кровопролитний характер боїв свiдчить хоча б такий факт: на островах Козачий i Ольжинський вiд батальйону 342-го стрiлецького полку 136-ї дивiзiї 38-ї армiї залишилося всього п'ять воїнiв iз бiльш нiж 800 12 . I це все, що ми про них знаємо - адже всi вони герої, проте герої невiдомi й похованi в невiдомих братських могилах.

Усього за перiод з 22 вересня до кiнця жовтня 1943 p., коли було прийнято рiшення ставки розпочати пiдготовку нової операцiї з Лютiзького плацдарму, загинуло близько 240 тис. радянських воїнiв, у тому числi понад 7,5 тис. киян та мешканцiв Київської областi, з загальної кiлькостi 11157 загиблих у 1943 p., мобiлiзованих польовими вiйськкоматами13 .

Звичайно, говорячи про невiдомих героїв, не слiд забувати й приклади вiдомих фактiв героїзму. Згадаймо командира десантникiв Героя Радянського Союзу I. Бородавкiна, який очолював групу з 16 бiйцiв, що знищила кiлька нiмецьких танкiв. Такого ж звання був удостоєний i В.Бабiй - старший лейтенант, командир батареї 663-го артилерiйського полку (47-а армiя). Його група (60 бiйцiв) 26 вересня прорвала вороже оточення в районi Канева й доставила все необхiдне для продовження наступу полку. Згадаймо й командира 1-го батальйону 722-го полку 206-ї стрiлецької дивiзiї (47-а армiя) капiтана С.Мурзу, пiдроздiл якого пiд час битви за Днiпро першим переправився на правий берег, де стримував контратаки ворога14 . Не можна не назвати й героїв визволення України, про яких пише у своїй книзi "Згадаємо всiх поiменно..." учасник цих подiй, вiдомий учений, академiк П.Т.Тронько. Пiд час "круглого столу" в Iнститутi iсторiї України НАН України, присвяченому битвi за визволення Лiвобережної України (2003 р.) вiн, даючи оцiнку цим подiям iз вiдстанi часу, заявив, що наступ на Київ iз пiвдня був помилкою, що й призвело до великих втрат, але в той же час цi подiї є свiдченням виняткового героїзму наших воїнiв, про що вiн i пише у згаданiй книзi: "Спираючись на всебiчну пiдтримку жителiв прибережних сiл, використовуючи рибальськi човни, залiзнi дiжки, дошки й навiть плащ-намети, наповненi соломою, воїни по сипучих пiсках, заболочених плавнях рушили на захiд. ... Першими форсували рiчку комсомольцi Микола Петухов, Василь Сисолятiн, Iван Семенов та Василь Iванов... Хоробра четвiрка солдатiв, якi першими форсували Днiпро, була удостоєна високого звання Героя Радянського Союзу, М.Петухов - посмертно"15 .

Нашим воїнам у форсуваннi Днiпра допомагали партизани. Про одне зi з'єднань слiд сказати окремо, тому що при всiй значнiй лiтературi про битву за Днiпро й визволення Лiвобережної України, жоден iз воєначальникiв-учасникiв цих подiй анi слова не написав про Київське партизанське з'єднання iм. М.Хрущова на чолi з I.О.Хитриченком, який був безпiдставно репресований i якому 2003 р. виповнилося б 100 рокiв вiд дня народження. З'єднання було створене з партизанських загонiв, якi ранiше дiяли самостiйно, у травнi-червнi 1943 р. для полiпшення керiвництва партизанським рухом на територiї Київської областi. На початку жовтня 1943 р. в ньому нараховувалося 244 командири й 2602 бiйця16 .

Сам командир з'єднання I.О.Хитриченко 1941 р. потрапив у полон, утiк, проживав нелегально в окупованому Києвi, пiдтримував зв'язки з пiдпiльниками. З лютого 1943 р. став учасником партизанського руху на Київщинi. У жовтнi 1943 р. до складу з'єднання входило 13 загонiв, пiзнiше - 26 загонiв17 . Коли

стр. 19


бої за визволення Києва були в розпалi, це з'єднання забезпечило переправу воїнiв Червоної армiї через Прип'ять: 25 вересня 1943 p., пiд час атаки, партизани зайняли с. Новошепеличi, знищивши при цьому 180 нiмецьких воякiв, 26 вересня вони побудували мiст через Прип'ять. При цьому, як зазначалося вище, пiд час боїв за Днiпро сапернi пiдроздiли Червоної армiї, так само, як i понтони, сильно вiдстали вiд передових частин. 27 жовтня 1943 р. воїни Червоної армiї по цьому мосту й на 50 човнах, якi пiдготували партизани, з ходу форсували Прип'ять, зайняли плацдарм на правому березi рiчки й органiзували там оборону18 . Усього ж за час своєї дiяльностi бiйцi з'єднання знищили 5166 солдатiв i 67 офiцерiв ворога, пустили пiд укiс 52 ешелони з живою силою й технiкою, пiдiрвали 27 залiзничних i 70 шосейних мостiв, 25 заводiв, знищили 232 автомашини. Крiм того, було розгромлено 43 сiльськi управи19 . Нинi правда про це партизанське з'єднання, яке багато зробило для визволення України вiд гiтлерiвцiв, починає вiдновлюватись. I в першу чергу завдяки Київському мiськкому й обласному патрiотичному клубу "Пошук" на чолi з В.Д.Рябчуком i Ф.П.Лещенком. Пошуковцi цього клубу за час своєї роботи встановили долю 29 000 захисникiв Вiтчизни й нинi успiшно працюють у цьому напрямку20 .

I все-таки хотiлося б наголосити, що попри винятковий героїзм наших воїнiв пiд час визволення Лiвобережної України, втрати були величезними. У чому ж причина? Адже списати все на те, що в тих, хто оборонявся, завжди є перевага й що потрiбна була перемога будь-що, тобто не було альтернативи - це тiльки частково пояснює нашi великi втрати. Були й iншi причини, про якi свого часу писав вiдомий фахiвець iз iсторiї II свiтової й Великої Вiтчизняної воєн професор М.В.Коваль. Вiн зазначав, що в складi наступаючих частин дiяли т. зв. польовi вiйськкомати, якi "мобiлiзовували до дiючої армiї всiх здатних тримати зброю, навiть 16-17-рiчних юнакiв. Останнiх, по сутi пiдлiткiв, в Українi було загалом мобiлiзовано близько чвертi мiльйона. Нерiдко їх, зовсiм не навчених, не обмундированих, навiть без складання присяги, кидали в бiй "спокутувати кров'ю ганьбу перебування в окупацiї". Часто таку "живу силу" без ретельної пiдготовки - прикриття з повiтря, артилерiйського забезпечення, танкової пiдтримки, але пiд "прикриттям" загороджувальних загонiв iз тилу - посилали на добре укрiпленi позицiї противника". Iсторик наводить свiдчення С. Фiлiпенка, який описує, як у вереснi 1943 р. 87-а стрiлецька дивiзiя штурмувала укрiплення на р. Молочнiй. Пiсля короткої та неефективної артпiдготовки розпочалася "атака" штурмових груп - мiсцевих хлопчакiв, багатьом iз яких не було й 17-ти. їх навiть не перевдягнули у вiйськову форму, не озброїли належним чином. "Не добiгши до ворожих траншей метрiв 300, усiявши трупами схили висоти, вони залягли (рештки). Через певний час - уже без так званої артпiдготовки - пiд вигуки "ура!" вони знов пiдвелися, та "ура!" не допомогло - лише додалося трупiв i поранених...". Усе вищесказане - теж одна з вагомих причин наших великих втрат. У даному контекстi, говорячи про причини наших великих втрат, слiд знову звернутися до книги проф. М.В.Коваля. Вiн писав: "Днiпровська переправа, небувала за масштабами, була безпрецедентною за грубими прорахунками та безвiдповiдальнiстю тих iнстанцiй, якi її готували й провадили, а вiдтак - i за людськими втратами, що їх зазнали радянськi вiйська. I знову, як уже не раз бувало, злочиннi нехлюйство й дурiсть тих, котрi невдало керували, були вiдшкодованi стiйкiстю та самопожертвою тих, хто, захлинаючись у холоднiй днiпровськiй водi, проривався крiзь вогняний смерч на правобережнi плацдарми..."21 .

Отже, слiд визнати й те, що нашi величезнi втрати пояснюються не тiльки опором противника, а й прорахунками та помилками деяких представникiв нашого командування. Генерал армiї, Герой Радянського Союзу П.Iвашутiн го-

стр. 20


ворив у цьому зв'язку: "Для Сталiна людське життя нiчого не значило, трупом бiльше, трупом менше - йому це було байдуже"22 . "А деякi бездушнi службисти - генерали, - продовжує цю тему проф. М.В.Коваль, - свiдомо йшли на невиправданi жертви, щоб вправнiше вiдрапортувати "головковерху - хазяїну" 23 .

У цьому зв'язку постає питання, а чи дiйсно нашi воєначальники воювали на належному рiвнi? Це питання слiд аналiзувати у свiтлi нових пiдходiв до iсторичної науки, якi базуються на неупередженiй фактографiї. Коли проаналiзувати вiтчизняну мемуаристику, то воювали всi нашi воєначальники на належному рiвнi. Тодi чому ж ми перемогли такою дорогою цiною, що навiть, як згадувалося вище, з наукового обiгу взагалi було вилучено цифри наших втрат у боях за Букринський плацдарм у вереснi - жовтнi 1943 p.?! Ранiше в науковiй лiтературi не писали про втрати СРСР, а тiльки про втрати Нiмеччини, але визволення України найбiльш разюче свiдчить про необхiднiсть порушення болючого й непростого питання про нашi втрати. Певною мiрою вiдповiдь на це дають самi полководцi. Зокрема генерал армiї М.Лященко, який писав: "Справдi, у тiй вiйнi багато було смертей нiчим не виправданих. Траплялися воєначальники й командири, якi прагнули досягти успiху за будь-яку цiну"24 . Говорить про це й маршал К. К. Рокоссовський, один iз найталановитiших полководцiв Великої Вiтчизняної вiйни, який не пiдписав жодного смертного вироку своїх трибуналiв i воював протягом всiєї вiйни з мiнiмальними втратами. Саме йому належать слова, якi варто було б зробити основною заповiддю для кожного командира: "Щоб виростити й виховати молоду людину, потрiбно 18 рокiв, а занапастити її можна через дурiсть командира за одну мить" 25 . До таких же талановитих полководцiв можна вiднести I.Д.Черняховського, I.Ю.Петрова, А.А.Гречка, якi блискуче воювали, у тому числi й пiд час визволення України, Ф.I.Толбухiна, який теж командував одним iз Українських фронтiв i деяких iнших. Проте були й такi, для яких солдатське життя майже нiчого не важило. I одним iз них є уславлений Г.К.Жуков, який примудрився, наприклад, у самому кiнцi вiйни, пiд час битви за Берлiн, тiльки 16 квiтня 1945 p., штурмуючи Зеєловськi висоти, загубити 100 тисяч воїнiв, в основному українського призову26 . А оскiльки саме цей полководець був представником ставки у вiйськах, якими командував М.Ф.Ватутiн, i саме вiн один iз основних винуватцiв наших дуже великих втрат пiд час битви за Днiпро, то доцiльно для його характеристики як полководця навести тiльки один приклад. Саме Г.К.Жуков протягом вiйни, у тому числi й пiд час битви за визволення України, наказував розмiновувати нiмецькi мiннi поля таким чином: "Коли ми наштовхувалися на мiнне поле, - говорив вiн пiд час зустрiчi з командуючим вiйськами союзникiв Д.Ейзенхауером у 1945 р., - то наша пiхота атакувала його достеменно так, нiби його там не було. Втрати, яких ми зазнавали вiд протипiхотних мiн, ми вважаємо рiвними тiльки тим, яких зазнали б вiд кулеметного вогню й артилерiї, якщо б нiмцi замiсть мiнних полiв вирiшили захищати цю дiлянку сильним вiйськовим з'єднанням. Проте атакуюча пiхота не пiдривала мiн протитанкових. I пiсля того, як вона проникала в глибину мiнного поля й створювала плацдарм, пiдходили сапери й робили проходи, через якi може пройти наша бойова технiка". Ейзенхауер був шокований i сказав: "Я уявив собi яскраву картину того, що б трапилося з першим-лiпшим американським або британським командуючим, якщо б вiн наслiдував подiбну тактику"27 .

Тому читачам буде легше зрозумiти не тiльки витоки героїзму, а й трагiзму пiд час визволення України. Зокрема колосальнi втрати в боях за Букринський плацдарм (фахiвцi називають число понад 300 тис. загиблих) пояснюються, крiм згаданих причин, ще й тим, що Г.Жуков та М.Ватутiн виступили проти

стр. 21


пропозицiї командуючого Центральним фронтом К.Рокоссовського наступати на Київ iз тих плацдармiв, якi у вереснi 1943 р. створили його вiйська в районi сiл Новi Петрiвцi, Лютежа й Вишгорода. 21 вересня 13-а армiя цього фронту (командуючий - генерал М.Пухов) захопила плацдарм у межирiччi Днiпра й Прип'ятi. Його було розширено по лiнiї фронту до ЗО км, а в глибину - до 35 км. У нiч на 28 вересня частини 60-ї армiї (командуючий - генерал I.Черняховський) успiшно форсували Днiпро й закрiпилися на дiлянцi вiд Ясногородки до гирла р. Тетерiв. На ЗО вересня у ворога було вiдвойовано плацдарм по фронту до 20 км i вглиб до 15 км. Звiдси, та з деяких iнших точок, К.Рокоссовський i пропонував наступати на Київ. "Яким же було наше розчарування, - згадував вiн, - коли в другiй половинi вересня за розпорядженням ставки розмежувальну лiнiю мiж Центральним i Воронезьким фронтами було вiдсунуто на пiвнiч i Київ вiдiйшов до сусiда!.. Я вирiшив зателефонувати до Сталiна... Вiдповiв вiн коротко: це зроблено за наполяганням товаришiв Жукова й Хрущова, вони там, їм виднiше. Така вiдповiдь нiчого не прояснила" 28 .

Важкi й безперспективнi бої в районi Букрина змусили командування все-таки звернутися до плану К.Рокоссовського. Але якою цiною! "Отже радiсть вiд взяття Києва, - зазначає М.В.Коваль, - затьмарювалася величезними втратами радянських вiйськ - 417 тис. чоловiк"29 .

Герой Радянського Союзу П.Є.Брайко в листi до автора писав: "До 1 жовтня 1943 р. ми, ковпакiвцi, повернулися з Карпат до українського Полiсся. I там, на правому березi Днiпра, на пiвнiчний захiд вiд Києва, майже не було нiмецьких вiйськ. 60-тисячна партизанська армiя могла б без особливих зусиль забезпечити переправу через Днiпро одразу кiлькох наших армiй. Цi армiї могли б узяти столицю України раптовим ударом iз заходу, з мiнiмальними втратами. I К.К.Рокоссовський був правий, пропонуючи такий варiант" 30 .

Запланованої ставкою мети - визволити Київ до рiчницi жовтневої революцiї - було досягнуто. 6 листопада Київ був визволений. Процес визволення України сягнув кульмiнацiї. Пiсля оволодiння Житомиром, радянськi вiйська були змушенi зупинитися й перейти до оборони, оскiльки поспiшнiсть наступу на Київ дала можливiсть ворогу сконцентрувати необхiднi сили для контрнаступу. Пiд час Київської оборонної операцiї (13 листопада - 23 грудня 1943 р.) завдяки винятковому героїзму наших воїнiв ворог був розбитий i зазнав значних втрат (90 059 убитих, поранених, пропалих безвiсти), але втрати наших вiйськ були теж немалими - 87 473 чол., з них безповоротнi - 26443 чол. Тiльки в боях за Житомир нашi вiйська втратили кiлька тисяч бiйцiв, iз них близько 800 киян31 . Значною мiрою це пояснюється тим, що наша розвiдка не змогла своєчасно виявити передислокацiю восьми танкових i моторизованих ворожих частин, у тому числi дивiзiй СС, пiд Бердичiв. Маршал Радянського Союзу К.С.Москаленко вважав причиною наших невдач у цiй операцiї запiзнення резервiв ставки.

I все-таки вирiшальним чинником битви за Днiпро й визволення всiєї Лiвобережної України був героїзм наших воїнiв. Маршал Радянського Союзу Г.К.Жуков зазначав, що за успiшне форсування Днiпра та виявленi при цьому героїзм, мужнiсть i високу майстернiсть, понад двi з половиною тисячi солдатiв, сержантiв, офiцерiв i генералiв були удостоєнi звання Героя Радянського Союзу32 . Слiд тiльки додати, що до цiєї цифри не ввiйшли невiдомi герої, чиї останки нинi покояться в братських могилах, яких могло бути набагато менше, не зазнай наша армiя таких великих втрат.

Бої за Правобережжя були логiчним продовженням попереднiх подiй. 24 грудня розпочався загальний наступ усiх чотирьох Українських та Бiлорусь-

стр. 22


кого фронту. Бойовi дiї розгорнулися на вiдстанi близько 1400 км - вiд Полiсся до Чорного моря. Про кровопролитний характер цих боїв свiдчать не тiльки загальновiдомi документи, а й зовсiм невiдомi. Зокрема йдеться про спогади ветерана вiйни Є.В.Батурина з Києва, якi вiн надiслав автору статтi. Це документ, який не потребує коментарiв. Наведемо деякi уривки: "Десантована в Черкаському лiсi бригада отримала наказ командира 52-ї армiї: у нiч на 13 листопада 1943 р. оволодiти рубежем Сокирка-Свiдовськ i забезпечити форсування Днiпра. Цiною величезних втрат десантники намагалися виконати наказ, але не змогли. Головна причина в тому, що армiя 23 листопада й не намагалася форсувати рiчку, а лише через добу атакувала правий берег i захопила плацдарм пiвнiчнiше Свiдовська... У кiнцi листопада розтерзанi дивiзiї 52-ї армiї й залишки десантної бригади здали свої позицiї нашiй 7-й повiтрянодесантнiй дивiзiї й ми зайняли кiлька опорних пунктiв на пiвнiчний схiд вiд Черкас. Переправлялась "сiмка" пiсля виснажливого 125-кiлометрового маршу, без артилерiйського полку й протитанкового дивiзiону. Як i в нашi днi - не було пального. Було наказано: вибити нiмцiв iз трьох хуторiв i до кiнця дня 26 листопада оволодiти околицею Черкас... Наш полк було контратаковано танками й вiдтиснено. До кiнця 27-го, цiною десяткiв життiв i за допомогою 18-го полку, ми знову оволодiли хуторами... Я мiнометник, але мiн не було й ми воювали в пiхотi... Зайнявши в районi цегляних заводiв кругову оборону, ми п'ять дiб вiдбивали безперервнi атаки бронетехнiки та пiхоти. Економили, голодували страшенно. Глибоко вночi виходили з оточення... Добрели до Руської Поляни. Тут отримали поповнення, адже вiд полку залишилося менше батальйону. Наш командир, генерал Мiкеладзе, доповiв командиру корпуса, що вiн без артилерiї брати такi мiста, як Черкаси не вмiє. Мiкеладзе негайно прибрали. Почалася пiдготовка до третього наступу на Черкаси. Поповнення з мiсцевих готували в основному полiтично: "Завдання - тiльки вперед!" Так учили й командири, i полiтпрацiвники. Мало хто вчив, як, наступаючи, зберегти своє життя... Штурм розпочався 9 грудня. Нiмцi з укриттiв нещадно косили наших... А на полi залишалося безлiч мертвих, дехто з них був у цивiльному (призванi польовими вiйськкоматами з мiсцевого населення -В.К.). Це була справжня м'ясорубка... Те пекло, яке я пережив в бойових порядках пiхоти, де солдат до поранення або смертi живе в середньому 8 дiб, назавжди залишиться в пам'ятi. Я схиляюся перед мужнiстю й самопожертвою пiхотинцiв... їхня роль у перемозi неоцiненна, їхнi жертви величезнi. Кращi залишилися на полi бою... Iз здриганням згадую вiйну: ми вiдступали, але весь час, як дражливi пси, кидалися на противника й гинули без лiку. Навiть найменший успiх заохочувався, таких "перемог" вимагали вiд командирiв i про цiну нiхто не питав. Навiть великий полководець Жуков загнав у Берлiн двi танковi армiї, де вони й згорiли. Кому це було потрiбно в травнi 1945 р.?" 33 .

Цей уривок iз спогадiв рядового учасника вiйни, на наш погляд, краще, нiж роздiли в багатосторiнкових виданнях про вiйну, говорить правду про неї. I знову, як бачимо, виринає проблема польових вiйськкоматiв,, яку так старанно вiдкидають колишнi воєначальники. Тобто, виходить, абсолютно правi були О.Довженко й А.Дiмаров, якi без прикрас про це писали, так само, як i вищезгаданий професор М.В.Коваль, на жаль, нинi покiйний. О.Довженко писав у своєму "Щоденнику" 16 грудня 1943 p.: "Розповiдають, що на Українi починають уже готуватися до мобiлiзацiї шiстнадцятилiтнiх, що в бiй гонять погано навчених, що на них дивляться як на штрафникiв...". А. Дiмаров згадував: "Не забуду, поки й житиму, одну атаку взимку сорок третього... Нiмець засiв за цегляними мурами металургiйного комбiнату, понад водосховищем, i полковник та його комiсар не придумали нiчого кращого, як кинути в атаку кiлька сот но-

стр. 23


вобранцiв, яких не встигли ще й обмундирувати та як слiд озброїти. Вони висипали на лiд водосховища величезним натовпом, i нiмцi, пiдпустивши їх майже впритул, викосили до ноги. Уся крига стала криваво-чорною вiд трупiв" 34 . Як бачимо, свiдчень бiльш нiж достатньо, щоб зробити висновок, що в процесi визволення України проблему поповнення вирiшували в основному зусиллями т. зв. польових вiйськкоматiв i кидалися цi люди в атаку, як видно вище, без належної пiдготовки, озброєння, артпiдготовки, щоб спокутувати свiй нiбито грiх перебування в окупацiї. Це питання так i не знайшло, на жаль, по сьогоднiшнiй день належного висвiтлення в iсторичнiй науцi не тiльки через негативну реакцiю на нього з боку деяких ветеранiв iз генеральськими званнями, а й через вiдсутнiсть вiдповiдних документiв, якi б допомогли дослiдникам вiдтворити для наступних поколiнь цi трагiчнi й водночас героїчнi сторiнки боїв за визволення України. Адже цi, за словами М.В.Коваля, "хлопчаки", яких кидали в атаку - це поза сумнiвом теж герої, але герої здебiльшого невiдомi. I давно настав час сказати про їхню роль у визволеннi України й у здобуттi перемоги.

Важливе мiсце в подiях визволення України вiд гiтлерiвських загарбникiв займає Корсунь-Шевченкiвська битва. Згiдно з планами радянського командування 40-а, 27-а й 6-а танкова армiї пiд командуванням генералiв П.Ф.Жмаченка, С.Г.Трофименка, А.Г.Кравченка, мали, наступаючи в напрямку Звенигородки, оточити вороже угруповання, яке налiчувало дев'ять пiхотних дивiзiй i одну танкову дивiзiю СС "Вiкiнг", а також моторизовану бригаду "Валлонiя" (близько 80 тис. солдатiв i офiцерiв, 1640 гармат, 140 танкiв i САУ). Нашi ж сили, з урахуванням перегрупування, нараховували до двадцяти семи стрiлецьких дивiзiй, чотири танкових, моторизованих i кавалерiйських корпусiв (загалом - майже подвiйна перевага). Авiацiйне забезпечення цiєї операцiї здiйснювали 2-а та 5-а повiтрянi армiї пiд командуванням генералiв С.Я.Красовського та С.К.Горюнова.

Рiшучий наступ 1-го й 2-го Українських фронтiв змусив противника перекинути танковi з'єднання з кiровоградського напрямку. Намагання нiмцiв уникнути корсунь-шевченкiвського оточення були нейтралiзованi 20-м танковим корпусом генерала I.Г.Лазарева, пiдроздiли якого 28 сiчня зайняли Звенигородку, де й зустрiлися з танкiстами 233-ї бригади 6-ї армiї. Ворожi частини опинилися в оточеннi. Нашi воїни, як i ранiше, були взiрцем героїзму. М.Жужома пiд час штурму Черкас i в Корсунь-Шевченкiвськiй битвi зi взводом 45-мм гармат знищив 6 нiмецьких танкiв за що й був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Кулеметники Шевчук i Чубар за декiлька днiв знищили 80 фашистiв35 . Проявили вiдвагу солдати-артилеристи узбек Мамедов, вiрменин Хачатурян, таджик Iсаходжаєв36 . Таких подвигiв було багато, про них говорилося не раз. У той же час, далеко не всi факти героїзму були належним чином установленi. I на це звертав увагу навiть Г.К.Жуков, який писав, що "не названо iмена танкiстiв 1-го Українського фронту. Це потрiбно було б виправити, установивши iмена тих героїв-танкiстiв 1-го Українського фронту, якi стрiмко прорвались у район Звенигородки." 37 .

А як бути з оцiнкою таких подiй? Мешканець села Снiжки Ставищенського району Київської областi А.Д.Береза, 1924 р. н., був призваний польовим вiйськкоматом у сiчнi 1944 p., пiд час Корсунь-Шевченкiвської битви, до дiючої армiї. Його розстрiляв командир загороджувального загону за те, що вiн вiдмовився розстрiляти такого як сам бiйця, який нiбито втiк iз передової. I далi свiдок побаченого, ветеран вiйни В.Д.Рябчук, який нинi успiшно керує київським мiським та обласним патрiотичним клубом "Пошук", пише: "Очманiлий берiївський кат у званнi майора вчинив самосуд, власноручно розстрiлявши цих мо-

стр. 24


лодих людей". "Учасники цих боїв, - зазначає ветеран, - засвiдчили, що загороджувальнi загони дiяли на дiлянцi фронту: Бузiвка - Зелений Рiг - Павлiвка - Королiвка - Тинiвка й учиняли свавiльнi розправи не тiльки над окремими воїнами, але й розстрiляли уцiлiлих воїнiв танкового батальйону, якi не могли через втрати вести наступальних бойових дiй, проте стримували натиск фашистiв"38 .

Цей документ змушує замислитися над тим, що далеко не вся правда вiйни нам вiдома. I за цими темними сторiнками - бiографiї невiдомих героїв, про яких ще нiхто нiде не писав, у тому числi й "Центр захисту правди iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни" при Органiзацiї ветеранiв України, а це його прямий обов'язок, бо свiдчень чимало. I про них треба знати, бо правдиве вiдображення тих подiй - головна передумова патрiотичного виховання пiдростаючого поколiння.

17 лютого 1944 р. з ворожим угрупованням було покiнчено. За даними 2-го Українського фронту, у полон було взято 18 тис. чоловiк. Обставини завершальних боїв на основi свiдчень очевидцiв iз числа командирiв радянської армiї цiкаво й неупереджено описує А.Верт. Зокрема вражає такий епiзод. Близько ЗО тис. ворожих солдатiв i офiцерiв двома колонами рухалися з села Шендерiвки. О 6-й ранку 17 лютого 1944 p., свiдчить очевидець, "раптово з'явилися нашi танки й кавалерiя та спрямували удар просто в гущу обох колон... Нiмцi розбiгалися навсiбiч i протягом чотирьох годин нашi танки носилися по рiвнинi й сотнями давили їх. Наввипередки з танками кавалерiя гнала їх по ущелинам, де танкам було складно продовжувати переслiдування... Кавалеристи рубали фрицiв шаблями й крушили їх так, як нiколи ще не крушила ворога кавалерiя. Брати полонених було нiколи. Це була бiйня, яку нiщо не могло зупинити, поки вона не закiнчиться. На невеликiй дiлянцi було перебито понад 20 тис. нiмцiв"39 .

На початку сiчня 1944 р. розпочалася Нiкопольсько-Криворiзька операцiя, яку успiшно провели вiйська 3-го й 4-го Українських фронтiв i яка завершилася 22 лютого, коли нашi вiйська пiсля кровопролитних боїв визволили Кривий Рiг. Було розгромлено дванадцять ворожих дивiзiй, що не дало можливостi противнику вiдновити зв'язок iз заблокованою в Криму 17-ю армiєю. Пiсля цих подiй командування радянської армiї наказало 3-му Українському фронту наступати на миколаївсько-одеському напрямку. Вiйська фронту (командувач - генерал Р.Я.Малиновський), маючи вiсiм армiй i кiнно-механiзовану групу, у ходi Березнегувато-Снiгурiвської операцiї, яка розпочалася 6 березня, уже 8 березня оволодiли Новим Бугом. Тiльки мiж Березнегуватим та Снiгурiвкою було розгромлено сiм ворожих дивiзiй. Вiсiм дивiзiй 6-ї нiмецької армiї в березнi втратили близько половини свого складу. З 18 по 24 березня радянськi вiйська форсували Пiвденний Буг. Пiд час боїв за Миколаїв героїчно билися з ворогом десантники пiд командуванням старшого лейтенанта К.Ф.Ольшанського. Протягом двох дiб бiйцi вiдбили вiсiмнадцять ворожих атак. Iз 68 десантникiв живими залишилося 12 чоловiк. Усi 68 стали Героями Радянського Союзу40 . 13 березня вiйськами 28-ї армiї було визволено Херсон, а 1 квiтня вiйська 5-ї ударної армiї, форсувавши Тилiгульський лиман, прорвалися до околиць Одеси, яку в ходi кровопролитних боїв було визволено 10 квiтня. Пiд час Одеської наступальної операцiї було визволено Миколаївську й Одеську областi, а також частину Молдавської РСР.

Важливою в цей зимово-весняний перiод була й Умансько-Ботошанська операцiя, яку успiшно провiв 2-й Український фронт, звiльнивши 10 березня Умань. А вже 11 березня вiйська фронту вийшли до Пiвденного Бугу. У ходi

стр. 25


цiєї операцiї нiмецько-румунськi вiйська, зазнавши значних втрат, змушенi були вiдiйти за Днiстер i Прут, причому вiдхiд був таким стрiмким, що залишилися неушкодженими деякi мости через Прут41 . Радянськi вiйська вийшли до державного кордону СРСР.

У цей перiод Пiвнiчнокавказький фронт готував сили для захоплення плацдарму на Керченському пiвостровi. 31 жовтня 1943 р. 5700 десантникiв на 100 суднах почали долати Керченську протоку. Це була надзвичайно важка й кровопролитна битва, яка набула затяжного характеру. Досить сказати, що тiльки на сходi Керченського пiвострова бої тривали п'ять iз половиною мiсяцiв i незважаючи на винятковий героїзм наших воїнiв, серед яких було багато українцiв, захопити Керч радянськi вiйська так i не змогли. Не було досягнуто й кiнцевої мети операцiї - визволити Крим та скувати 17-у нiмецьку армiю, яку ворог мiг використати на пiвднi України. Хоча в цiлому позитивним було те, що деякi передумови для визволення Криму в ходi цiєї операцiї, попри великi жертви, усе ж було створено.

Завдання з визволення Криму було покладено на 4-й Український фронт, Окрему Приморську армiю, Чорноморський флот i Азовську вiйськову флотилiю, якi мали близько 470 тис. солдатiв i офiцерiв, 5982 гармат i мiнометiв, 559 танкiв i САУ, 1250 лiтакiв. Наступ наших вiйськ почався 8 квiтня, а вже 15 квiтня частини фронту, а наступного дня й Окремої Приморської армiї, вийшли на пiдступи до Севастополя. Вiйська противника були приреченi на поразку й усе ж оборонялися до 9 травня, коли Севастополь було визволено вiд ворога. 40 тис. воїнiв, якi визволяли Крим, нагородженi орденами й медалями, а 138 осiб стали Героями Радянського Союзу.

Визволення захiдноукраїнських земель розпочалося ще пiд час Рiвненсько-Луцької та Проскурiвсько-Чернiвецької операцiй. 2 лютого 8-а гвардiйська кавалерiйська й 6-а гвардiйська стрiлецька дивiзiї здолали оборону нiмцiв у центрi Рiвного. У ходi Рiвненсько-Луцької операцiї було визволено понад 200 населених пунктiв України.

Пiд час визволення Правобережної України велику допомогу наступаючим радянським вiйськам надавали партизани з'єднання iм. Щорса, iм. Хрущова, ковпакiвцi, якi йшли попереду наших вiйськ, але за лiнiєю фронту. Це вводило нiмцiв в оману, якi приймали їх за регулярнi частини42 .

22 березня 1-му Українському фронту, яким у цей час командував уже Г.К.Жуков, оскiльки М.Ф.Ватутiн 29 лютого зазнав смертельного поранення, було наказано завершити оточення й знищення 1-ї нiмецької танкової армiї в районi Кам'янця-Подiльського. Бойовi дiї в смузi 1-го Українського фронту розвивалися досить швидко. Цей фронт за сприяння 2-го Українського оточив пiвнiчнiше Кам'янця-Подiльського до двадцяти дивiзiй ворога. Однак командування 1-го Українського фронту не змогло створити мiцного внутрiшнього й зовнiшнього фронтiв оточення, тому нiмцям удалося пробитися в район Бучача та з'єднатися зi своїми вiйськами. Вирвалася й 1-а нiмецька танкова армiя. Крiм вищезгаданої причини, радянське командування помилилося у визначеннi напрямку прориву, уважаючи, що нiмецько-румунськi частини пробиватимуться на пiвдень. Не кращим чином тут проявила себе й наша розвiдка.

Як зазначалося вище, у ходi боїв було смертельно поранено М.Ф.Ватутiна, причому за обставин, якi й по сьогоднiшнiй день не до кiнця з'ясованi, а ранiше висвiтлювалися далеко не повно. Як свiдчать доповiднi начальнику СМЕРШу 1-го Українського фронту й наркому внутрiшнiх справ УРСР, iз самого початку люди, якi вiдповiдали за безпеку командуючого фронтом, допустили грубi помилки. Отже, увечерi 29 лютого 1944 р. М.Ватутiн повинен був iз штабу 13-ї ар-

стр. 26


мiї потрапити до 60-ї армiї. За даними начальника розвiдки фронту, на всiх маршрутах пересування блукали загони УПА. Сам командуючий обрав небезпечну, зате найкоротшу дорогу Здолбунiв - Острог - Славута. При Ватутiнi та членi вiйськової ради фронту було всього 6 штабних офiцерiв i чотири водiя. У 13-й армiї охорону командуючому фронтом чомусь не видiлили. При в'їздi до селища Милятин приблизно о 19.00 пролунали пострiли. Вояки УПА, якi там у цей час перебували, почали стрiляти. Порученець генерала, який їхав попереду, з'їхав на узбiччя й машина Ватутiна стала головною. Кiлька офiцерiв супроводу були вбитi, а Ватутiн був важко поранений. Спроба вивезти командуючого на машинах закiнчилася невдачею - одна перекинулася, а друга застрягла в грязюцi. Командуючого фронтом, який втратив багато кровi, волоком тягнули до найближчого села, де роздобули сани й лише потiм вiдвезли до Рiвного. У Москву подробиць не повiдомляли. Було приховано й факт втрати машини командуючого, документiв i навiть шинелi генерала. Пiзнiше до нашої контррозвiдки потрапив один iз учасникiв подiй, начальник штабу повстанського загону "Холодний яр" Є.Басюк ("Чорноморець"). За його словами, того дня в Милятинi було 12 воякiв служби безпеки ОУН iз Славути пiд командуванням "Примака" й кiлька мiсцевих бiйцiв. Четверо воякiв були накритi вогнем супроводу Ватутiна й тому зосередили вогонь на першiй машинi, в якiй i був командуючий. Цей свiдок сказав, що червонi зникли так само раптово, як i з'явилися. Коли повстанцi обшукали машину, то знайшли документи й шинель командуючого. Частина службових документiв потрапила в руки начальника служби безпеки ОУН на Волинi "Смока" й, очевидно, деякi папери було передано нiмцям. А шинель Ватутiна носив iнтендант куреня УПА "Богун". Загiн "Примака" через кiлька днiв був знищений пiдроздiлами НКВС, а Басюка перевербували радянськi спецслужби й 1948р., коли вiн уже був не потрiбен, то його, капiтана МДБ, заарештували й звинуватили в нападi на Ватутiна. Подальша його доля невiдома43 .

Ватутiна на посадi командуючого 1-м Українським фронтом змiнив Жуков. Визволення Правобережної України вiд гiтлерiвцiв тривало. Коли завершувалася операцiя по оточенню 1-ї нiмецької танкової армiї, яка усе ж спромоглася вирватися й з'єднатися зi своїми вiйськами, точилися кровопролитнi бої за Тернопiль, оточений ще 24 березня силами 60-ї армiї. У боях за цей обласний центр екiпаж САУ в складi Г.В.Танцорова, О.В.Кудренка, I.I.Копiна та В.Л.Єременка пiдбив три ворожi танки, 15 бронетранспортерiв i батарею протитанкових гармат.

Тiльки 17 квiтня нiмецький гарнiзон Тернополя було розгромлено - настiльки мужньо оборонявся ворог! Пiдсумком Проскурiвсько-Чернiвецької операцiї стало визволення обласних центрiв - Вiнницi, Кам'янця-Подiльського, Чернiвцiв i Тернополя, 57 мiст i мiстечок. Усе це стало передумовою для органiзацiї Львiвсько-Сандомирської операцiї. Почалася вона 13 липня, а вже 17 липня танковi частини 1-го Українського фронту форсували Захiдний Буг i вступили на польську землю. У районi Бродiв нашi танковi з'єднання прорвали оборону 13-го армiйського корпусу нiмцiв, у складi якого була й дивiзiя СС "Галичина" та оточили його. Нiмецьке командування кидало частини цiєї дивiзiї в бiй частинами, що результатiв майже не дало, окрiм великих втрат (7 тис. чол., iз них 4 тис. вбитими). Бої на львiвському напрямку були важкими. Частини 38-ї армiї були не лише зупиненi, але й мiсцями вiдкинутi назад. Про складнiсть ситуацiї на цьому напрямку писав у своїх спогадах маршал Г.К.Жуков: "На львiвському напрямку наступ розпочався 14 липня, але через ряд причин прорвати одразу ворожу оборону не вдалося. Бiльше того, противник завдав сильного контрудару з району Золочева по 38-й армiї й потiснив її. Справу виправила

стр. 27


3-я гвардiйська танкова армiя П.С.Рибалка, уведена в бiй 16 липня в досить складних умовах. 17 липня, слiдом за 3-ю гвардiйською танковою армiєю, почала наступ 4-а танкова армiя Д.Д.Лелюшенка, яка закрiпила успiх. Спiльними зусиллями 60-ї, 38-ї, 3-ї гвардiйської й 4-ї танкових армiй ворожi вiйська було вiдтиснуто й на львiвському напрямку. Однак темп просування цих армiй був повiльний" 44 . I все ж спiльними зусиллями названих армiй 27 липня Львiв було визволено.

А в цей час у Бiлорусiї успiшно розвивалася операцiя "Багратiон", у ходi якої гiтлерiвцi були вигнанi з пiвнiчно-захiдних районiв України. Головним органiзатором цiєї операцiї був блискучий воєначальник К.К.Рокоссовський, який у своїх спогадах цiкаво описував взаємодiю з 1-м Українським фронтом. "Нашому успiху, - писав вiн, - у великiй мiрi сприяла та обставина, що, наступаючи, 1-й Український фронт позбавив противника можливостi пiдкрiпляти свої сили на люблiнському напрямку; точно так же нашi бойовi дiї не дозволяли ворогу перекидати свої вiйська проти 1-го Українського фронту" 45 .

Успiхи радянських вiйськ на львiвському й рава-руському напрямках дали змогу 1-й гвардiйськiй армiї генерала А.А. Гречка наблизитися до Станiслава. Попереду були Карпати. Iз середини серпня частини 4-го Українського фронту почали пiдготовку до Карпатської операцiї, метою якої мало стати визволення Закарпатської України й вихiд на Середньодунайську рiвнину у верхiв'ї р. Тиси. Наступ 1-ї гвардiйської армiї розпочався 9 вересня й уже 20 вересня пiдроздiли 129-ї гвардiйської та 242-ї гiрської стрiлецької дивiзiй першими вступили на територiю Чехословаччини, а воїни 325-го гвардiйського стрiлецького полку встановили державний прапор на головному карпатському хребтi.

11 вересня на сiгетському напрямку перейшов у наступ 17-й гвардiйський стрiлецький корпус генерала А.Й.Гастиловича. Через тиждень почала свiй наступ 18-а армiя генерала Є.П.Журавльова. 22 вересня був вiдбитий Татарський, а 26 вересня - Яблунiвський перевал. Наприкiнцi мiсяця пiдроздiли радянських вiйськ пiдiйшли до Ясенi, де вороже командування створило могутнi укрiплення. Тiльки в опорних пунктах Руська-Мокра, Усть-Чорна, Брустура, Ясиня й Рахiв нараховувалося 305 дотiв i 95 дзотiв. 17 днiв тривали кровопролитнi бої бiля Ясинi.

У той час з'єднання, якi дiяли на правому крилi 18-ї армiї, 1 жовтня вибили окупантiв iз залiзничних станцiй Форещанка й Славськ, а 8 жовтня було визволено останнiй населений пункт на територiї України - станцiю Лавочне Дрогобицької областi. Через два днi передовi пiдроздiли 18-ї армiї вийшли на радянсько-чехословацький кордон, де рядовий 351-ї стрiлецької дивiзiї М.П.Кушнiренко встановив червоний прапор.

Важкими були бої по визволенню Мукачевого. Про це писав у своїх спогадах безпосереднiй учасник подiй генерал А.А.Гречко. Вiн згадував: "Зранку 25 жовтня 18-а армiя перейшла в наступ по всьому фронту й за день просунулася на 5-10 км. Фронтальнi атаки укрiплених районiв противника, - слушно зазначав цей воєначальник, - могли призвести до затяжних боїв. Тодi розвiдники 18-го гвардiйського стрiлецького корпуса виявили слабке мiсце у ворожiй оборонi: в обхiд укрiпленого району зi сходу по гiрськiй стежинi. Було вирiшено для обхiдного маневру використати 151-у стрiлецьку дивiзiю, яка перебувала до цього в резервi. У нiч на 25 жовтня, провiвши вiдповiдну пiдготовку, 151-а стрiлецька дивiзiя без важкої технiки й машин, з 82-мм мiнометами, у супроводi провiдника по гiрськiй стежинi з Люти вийшла в тил угруповання противника й, подолавши за нiч 17 км, зайняла населенi пункти Буковеце i Смерекове. Уперто обороняючись, частини та з'єднання ворога зранку 25 жовтня перед

стр. 28


усiм фронтом корпуса поспiшно стали вiдступати..." 46 . I таких бойових епiзодiв у бiографiї А.А.Гречка чимало, бо вiн воював пiд керiвництвом такого полководця, як I.Ю.Петров, що командував 4-м Українським фронтом, основною заповiддю якого було досягнення успiху при мiнiмальних втратах. За таку тактику 25 березня 1945 р. з подачi члена вiйськової ради сумнозвiсного Л.З.Мехлiса його було без пояснень знято з посади командуючого фронтом, а закiнчив вiн вiйну начальником штабу 1-го Українського фронту.

Завдяки вищезгаданiй тактицi, 26 жовтня було визволене вiд ворога Мукачеве. Звичайно, свою роль вiдiграв i героїзм наших воїнiв. У боях за це мiсто, наприклад, самохiдна артилерiйська установка лейтенанта Кармазiна знищила кiлька десяткiв нiмцiв, двi гармати, три кулемета й захопила великi трофеї47 .

Пiсля визволення Мукачевого завданням 18-ї армiї стало визволення Ужгорода. Основнi сили армiї дiяли по напрямкам, якi сходилися: 18-й гвардiйський стрiлецький корпус по дорозi Перечин - Ужгород i ЗО-й стрiлецький корпус уздовж дороги Мукачеве - Ужгород. У результатi стрiмкого удару 151-ї стрiлецької дивiзiї 18-го гвардiйського стрiлецького корпусу, 351-ї стрiлецької дивiзiї 30-го стрiлецького корпусу, пiдсиленої 15-ю штурмовою iнженерною бригадою й армiйською групою пiд командуванням полковника I.Ф.Хомича, 27 жовтня Ужгород було звiльнено. 28 жовтня завершилося визволення Закарпаття. Отже, вся територiя України стала вiльною вiд нацистiв. Усього в боях за визволення Захiдної України понад 123 тис. воїнiв удостоєнi урядових нагород, а 160 стали Героями Радянського Союзу. Втрати гiтлерiвських вiйськ та їхнiх союзникiв на Правобережнiй Українi вбитими, пораненими та зниклими безвiсти становили тридцять дивiзiй48 .

Iз iсторiєю вiйни було пов'язано "чи не найбiльше перекручень, усталених шаблонiв, мiфологем, iдеологем, однiєю з яких була теза про незаперечну перевагу радянського вiйськового мистецтва над вiйськовою наукою й практикою нацистської Нiмеччини та її союзникiв", - слушно зазначається в заключному томi Книги пам'ятi України "Безсмертя". А далi в цьому виданнi наголошується, що "вiддаючи належне радянськiй системi пiдготовки середнього та вищого командного складу збройних сил, слiд зазначити, що в деяких аспектах, зокрема в концептуальних засадах ведення тогочасної вiйни, вона займала на початок 40-х р. далеко не провiднi позицiї. Глорiфiкацiя й гiперболiзацiя досвiду громадянської вiйни, застарiлi погляди на взаємодiю рiзних родiв вiйськ, лiквiдацiя значної частини офiцерiв Червоної армiї та ВМФ вiдкинули Радянський Союз на кiлька десятилiть назад, послабили його вiйськовий потенцiал. Екстенсивнi методи простежувалися протягом усiєї вiйни. I хоча вищий командний склад демонстрував стратегiчне мислення, високу оперативно-тактичну майстернiсть, у критичнi моменти ставка ВГК, командування фронтiв, армiй, з'єднань i частин Червоної армiї вдавалося до традицiйних, випробуваних часом формул, забезпечуючи на ударних напрямках значну перевагу в технiцi й живiй силi. Але втрати першого перiоду вiйни, мiльйони полонених, показали, що й для Радянського Союзу поповнення дiючої армiї було серйозною проблемою. Суть її полягала в тому, що кiлькiсна перевага не переходила в якiсну: нашвидкуруч навченi молодшi командири, абияк пiдготовленi й спорядженi солдати поступалися досвiдченим воякам III райху" 49 . На наш погляд, у цьому й полягає як героїчний, так i трагiчний характер вiйни, особливо стосовно українського народу. Жодна республiка СРСР не постраждала так вiд наслiдкiв i реалiй вiйни, як Україна, народ якої був роз'єднаний i потерпав вiд тоталiтарних режимiв Гiтлера й Сталiна. I все ж цей народ довiв усьому свiтовi своє право на iснування.

стр. 29


А чи все ми зробили для того, щоб належним чином оцiнити жертовнiсть i подвиг нашого багатостраждального українського народу, чи повнiстю порахували його жертви? Адже скiльки б ми не наголошували на загальновiдомих фактах героїзму, як видно з вищенаведених прикладiв, значна частина українцiв i уродженцiв України так i залишилися невiдомими, попри весь героїзм. I визволення України вiд гiтлерiвських загарбникiв наочно це показало. Сталiнський режим нещадно використовував людський потенцiал України аж до кiнця вiйни. А це була й молодь, яка пiдросла за роки вiйни й до дна випила гiрку чашу перебування в окупацiї. I доти, доки наша вiйськова iсторична наука не знайде в собi смiливостi належним чином пiдрахувати саме цю категорiю втрат, якi були зумовленi дiяльнiстю згаданих польових вiйськкоматiв, загородзагонiв, штрафних рот i батальйонiв, сталiнських трибуналiв тощо, доти дослiдження вiйни в цiлому, i визволення України зокрема, не будуть вважатися закiнченими. Нiмим докором нам, сучасникам, є 28 тис. братських могил на українськiй землi. Адже покояться там вiчним сном здебiльшого невiдомi воїни. Дуже важливо встановити їхнi iмена. А як це зробити, коли за наказом Сталiна N138 вiд 15 березня 1942 р. було скасовано солдатськi медальйони.А12 квiтня 1942 р. в радянськiй армiї вiдмовилися вiд поiменного облiку втрат, натомiсть запровадивши графу "Зник безвiсти" 50 . Саме ця графа й дозволяла списувати мiльйони життiв. А до якої графи вiднести тих, про кого пише ветеран вiйни Г.Герасимов: "Мої спогади про вiйну, про геноцид проти українського народу. 2 грудня 1943 р. наш райцентр Георгiєвське було звiльнено вiд окупантiв. Цього дня почалася мобiлiзацiя всього чоловiчого населення. Призвали до вiйська й мого старшого брата Володимира, як i його товаришiв по колгоспу. Брат бригадиру-вав до вiйни, отож йому й наказали написати список бригади. За цим списком його призначили командиром взводу. Бригадир вiн був бравий, дотепний, а вояк нiякий, бо не мав вiдповiдної пiдготовки. Уже 5 грудня (через три днi!) їм наказали наступати. Усi мали здобути зброю в рукопашному бою. Тил "бригади" щiльно прикривали автоматники з фронтового пiдроздiлу боротьби з дезертирами й панiкерами. Бої точилися по селах поблизу Чигирина. У цих мiсцях я потому бував неодноразово, усюди братськi могили налiчують до тисячi полеглих. Уявiть собi, що тут дiялося! Вiд чиєї руки полягли тут простi хлопцi й дядьки? Одиницi, що залишилися живi, покалiченi - без рук, нiг, слiпi, запитували по вiйнi: заради чого все було? А вiдповiдь проста й жорстока: так Сталiн розпорядився долею мiльйонiв українцiв, котрi з його вини були в нiмецькiй окупацiї. I такi факти в 1943-1945 pp. стали масовим явищем. У Градизьку мiсцевi жителi також розповiдали менi про цi страхiття, iз однiєю лише "поправкою": могили загиблих воякiв, похованих по днiпровським селах, поглинуло в 60-тi pp. штучне Кременчуцьке море. Менi, людинi похилого вiку, не хочеться нести цей тягар у домовину, про це мають знати" 51 .

Такої категорiї втрат у процесi визволення України було дуже багато. "Нi, не була битва за Україну "богатирським маршем", як це подає дехто, - кожен клаптик української землi политий кров'ю радянських воїнiв, усiяний їхнiми кiстками", - писав М.В.Коваль. "Як i в попереднi роки, багатомiльйонна армiя потребувала найелементарнiшого: боєзапас на одну гвинтiвку найчастiше становив 5-7 набоїв, кожен третiй воїн був одягнений абияк. Спали, навiть узимку, просто неба, позаяк села були розоренi, наметiв майже не мали. Як наслiдок: кожен четвертий воїн був обморожений або хворий. Тили через весняне бездорiжжя вiдставали вiд вiйськ, а це означало в кращому разi казанок холодної пшоняної кашi на двох на добу... Зате СМЕРШ не дрiмав анi в зимову хуртовину, анi в лiтню спеку, "борючись" за пiдвищення бойового духу воїнiв: за виро-

стр. 30


ками трибуналiв зi складу 1-4-го Українських фронтiв протягом мiсяця вибував у середньому полк... Недолугi командири, якi в армiї нiколи не переведуться, зловживаючи своїм повновладдям та безвiдповiдальнiстю, кидали своїх пiдлеглих, нерiдко навiть без особливої потреби, пiд нищiвний вогонь нiмецьких кулеметiв i мiнометiв. Ветеран вiйни О.Петренко розповiдав про атаки на двi висотки поблизу с. Отрадне-Iванiвка в Новоукраїнкiвському районi Кiровоградської областi в березнi 1944 р. Пiд час однiєї з них, яку здiйснював батальйон 359-го полку 50-ї дивiзiї, iз 400 бiйцiв у живих залишилося 50. А наступного дня, пiсля сильної артилерiйської пiдготовки, нiмцi вiдступили, залишивши цi висотки, устеленi трупами радянських солдатiв" 52 .

У цiлому, визволення України 1943-1944 pp., попри винятковий героїзм наших воїнiв, було надзвичайно кровопролитним. Адже з сiчня 1943 р. по жовтень 1944 р. в ходi однiєї оборонної та 11 наступальних операцiй Червоної армiї було втрачено близько 3,5 млн. чоловiк. У середньому на добу в днi активних боїв втрати складали понад 70 тис. Осiб53 . Причому, значну категорiю цих втрат становили українцi або уродженцi України. За довiдкою наркома оборони УРСР генерал-лейтенанта Герасименка "Про результати призову вiйськовозобов'язаних запасу по областях Львiвського вiйськового округу" на 23 вересня 1944 р. iз Львiвської областi було мобiлiзовано 33 745 українцiв i 13 701 поляк; iз Тернопiльської вiдповiдно - 15 761 i 30 072; з Дрогобицької - 25 004 i 9 197; iз Станiславської - 50 784 i 8 434; з Волинської - 79 472 i 3 067; iз Рiвненської 98693 i 5262; з Чернiвецької - 59 561 i 2 145. Усього 524 898 чоловiк, у тому числi 453 020 українцiв i 71 878 полякiв.

Доповнює iнформацiю про масштаби мобiлiзацiї довiдка вiйськового вiддiлу ЦК КП(б)У "Про призов до армiї пiсля визволення територiї УРСР вiд нiмецьких окупантiв вiйськкоматами" (лiто або початок осенi 1944 p.):

Область

Мобiлiзовано, чол.

Харкiвська

150934

Ворошиловградська

117035

Запорiзька

123251

Сумська

78534

Сталiнська

56268

Полтавська

154244

Днiпропетровська

108076

Київська

139870

Чернiгiвська

167022

Житомирська

142689

Вiнницька

172432

Кам'янець-Подiльська

133788

Миколаївська

24067

Кiровоградська

57460

Усього:

162567054 .

Як видно, цi цифри не повнi, оскiльки немає даних по кiлькох областях, а саме по Одеськiй, Херсонськiй, Iзмаїльськiй та Дрогобицькiй. Вiдомо, що тiльки на Одещинi з 14 березня 1944 р. по 1 сiчня 1945 р. кiлькiсть мобiлiзованих сягнула 192123 чоловiк. Усього ж з лютого 1943 р. по жовтень 1944 р. до дiючої армiї було призвано 3692454 осiб55 . Наголошуємо, це тiльки мобiлiзованi офiцiйними вiйськкоматами. Дiяльнiсть польових вiйськкоматiв сюди не входить, про неї йшлося вище. З цього приводу росiйський iсторик вiйни Б.В.Соколов зазначав: "Розрахунок був на те, що "чорна пiхота" виснажить нiмцiв та змусить їх вистрiляти боєзапас, щоб свiжi частини змогли змусити противника

стр. 31


вiдступити. Тому-то не видавали нещасним анi обмундирування, анi гвинтiвок. Навiщо витрачатись на тих, кому судилося померти в першiй битвi? I якщо загинуть - нiчого, НКВС по вiйнi буде менше роботи. За рахунок цих людей ... в значнiй мiрi вiдбувався недооблiк радянських втрат" 56 . Говорячи про цiну визволення України, слiд додати, що згаданими польовими вiйськкоматами було ще й мобiлiзовано понад 270 тис. колишнiх радянських вiйськовополонених-українцiв, якi потрапили в полон пiд Києвом восени 1941 р. i яких нiмцi звiльнили. В основному вони загинули в перших же боях, часто без вiдповiдного озброєння, пiдготовки, з тавром поплiчникiв окупантiв57 . Цiєї категорiї втрат теж не мiстить офiцiйна статистика. Отже, визволення України й втрати українського народу в роки вiйни - це маловивчена проблема. У тому числi й у контекстi того, що однiєю з причин такої тотальної мобiлiзацiї на українських землях є те, що ОУН i УПА всiма доступними засобами намагалися її зiрвати. Вiдповiдно радянськi державнi, вiйськовi й партiйнi органи почали виселяти сiм'ї членiв нацiоналiстичного пiдпiлля й тероризувати їх.

Слiд наголосити ще на одному маловивченому аспектi цiєї проблеми. Мобiлiзованi в такий спосiб i в таких масштабах українцi та уродженцi України не тiльки загинули у величезнiй кiлькостi пiд час визволення українських земель, а й у складi дiючої армiї визволяли країни Європи вiд нацизму. Але це тема окремого дослiдження.

Пiдсумовуючи тему визволення України вiд гiтлерiвських загарбникiв, слiд сказати, що вiйна проти агресора була народною. Український народ боровся за своє iснування як етносу. Бiльшiсть нашого народу рiшуче виступила проти iдеологiї нацизму. Близько 7 млн. українцiв та уродженцiв України перебували в збройних силах СРСР. На заходi республiки десятки тисяч воювали за незалежнiсть своєї Батькiвщини в лавах Української повстанської армiї. Звичайно, роз'єднанiсть українського народу, який страждав вiд тоталiтарних режимiв, була трагедiєю. Усе це зумовило занадто великi жертви, якi ми й понинi нездатнi належним чином пiдрахувати. I тривожить той факт, що вiйськовi iсторики в цьому планi дiють винятково за офiцiйними виданнями, про достовiрнiсть головного з яких iшлося вище, пiд час висвiтлення подiй битви за Днiпро. А ще маршал Радянського Союзу, талановитий полководець К.К.Рокоссовський, пояснюючи нашi величезнi втрати, говорив: "Вищi iнстанцiї часто не рахувалися анi з часом, анi з силами, яким вони вiддавали розпорядження й накази. Повсюдно такi накази й розпорядження не вiдповiдали обстановцi, що склалася на фронтi, часто в них висловлювалося бажання, не пiдкрiплене можливостями вiйськ. Це скидалося на прагнення тих, хто вiддавав такий наказ, запобiгти неприємностям згори. У випадку невдачi звинувачувалися вiйська, якi нiбито не вмiли виконати наказ, а "вольовий" документ залишався як виправдальна довiдка начальника або його штабу. Скiльки горя приносили цi "вольовi" накази, скiльки невиправданих втрат завдано" 58 . На жаль, такi вiдвертi зiзнання воєначальникiв високого рангу поодинокi. А саме вони пояснюють не тiльки героїчний, а й трагiчний характер вiйни в цiлому й визволення України зокрема. Понад чотири мiльйони становлять вiйськовi втрати українцiв. I це не остаточна цифра. А всього безповоротнi втрати українцiв та мешканцiв України iнших нацiональностей протягом 1941-1945 pp. сягають близько 10 млн. чоловiк 59 . I знову наголошуємо: це не остаточна цифра, бо через зазначенi вище причини точного облiку наших втрат у роки вiйни, на жаль, не було. I коли ми говоримо про визволення українських земель вiд нацизму, про перемогу у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi, пам'ятаймо, що далеко не все нами зроблено по встановленню справжньої цiни перемоги, що бiльшiсть загиблих - це невiдомi солдати й вирвати їх-

стр. 32


нi iмена з прiрви безпам'ятства - наш обов'язок як перед ними, так i перед наступними поколiннями.

-----

1 Подвиг на вiки: Книга Пам'ятi України - мiсто-герой Київ. - К., 2000. - С.85.

2 Там само.

3 Всем смертям назло! Вспоминают Герои Советского Союза и России. - М., 2001. - С.306.

4 Там само. - С.308.

5 Безсмертя. Книга Пам'ятi України. 1941-1945. - К., 2000. - С.11.

6 Ярмоленко А. "Черные бригады" перекапывают Букринский плацдарм // Киевский регион. - 2004. - 24 - 30.06.

7 Жуков Г.К. Спогади i роздуми. - К., 1985. - С.602.

8 Iсторiя України. Документи. Матерiали. - К., 2002. - С.362.

9 Король В.Ю. Битва за Днiпро й визволення Києва: героїзм i трагедiя (новi аспекти проблеми) // Iсторичний журнал. - 2003. - N 3. - С.7.

10 Подвиг на вiки. - С.137.

11 Россия и СССР в войнах XX века. Потери Вооруженных сил: Стат. исслед. - М., 2001. - С.291.

12 Король В.Ю. Битва за Днiпро: героїзм i трагедiя // Трибуна. - 1994. - N7-8. - С.36.

13 Король В.Ю. Цiна Перемоги: Втрати киян // Трибуна. - 2000. - N5-6. - С.36.

14 Король В.Ю. Битва за Днiпро й визволення Києва: героїзм i трагедiя (Новi аспекти проблеми) // Iсторичний журнал. - 2003. - N3. - С.7.

15 Тронько П.Т. Згадаймо всiх поiменно... - К., 2001. - С.173-174.

16 Державний архiв Київської областi. - Ф.4. - Оп. 1. - Спр. 14. - Арк. 93, 191.

17 Там само. - Арк. 187,191.

18 Там само. - Арк. 275-276.

19 Там само. - Арк. 220-221.

20 Рябчук В. У пошуку захисникiв Вiтчизни // Київська правда. - 2004. - 1 липня.

21 Коваль М.В. Україна в Другiй свiтовiй i Великiй Вiтчизнянiй вiйнi (1939-1945 pp.). - К., 1999. - С.95-96, 98.

22 Столяров К. Палачи и жертвы. - М., 1997. - С.113.

23 Коваль М.В. Назв. праця. - С.96.

24 Король В.Ю. Битва за Днiпро: героїзм i трагедiя // Трибуна. - 1994. - N7-8. - С.36.

25 Цит. за: Король В.Ю. Трагедiя вiйськовополонених на окупованiй територiї України в 1941-1944 роках. - К., 2002. - С.109.

26 Король В. Цiна Перемоги: розвiнчування мiфiв // Вiтчизна. - 1997. - N5-6. - С.112.

27 Цит. за: Зенькович Н.А. Маршалы и генсеки: Интриги. Вражда. Заговоры. - М., 2000. - С.69.

28 Рокоссовский К.К. Солдатский долг. - М., 1972. - С.232.

29 Коваль М.В. Назв. праця. - С.101.

30 Король В. Осiнь 44-го. Нашi вiйська - на захiдному кордонi//Київська правда. -2004.-19 жовтня.

31 Король В.Ю. Цiна Перемоги: втрати киян // Трибуна. - 2000. - N5-6. - С.36.

32 Жуков Г.К. Назв. праця. - С.603.

33 Король В.Ю. Велика Вiтчизняна вiйна: першоджерела проти iдеологiчних мiфiв. // Iсторiя в школi. - 2004. - N5-6. - С.З.

34 Король В.Ю. Битва за Днiпро: героїзм i трагедiя // Трибуна. - 1994. - N7-8. - С.36.

35 Безсмертя. Книга Пам'ятi України. 1941-1945. - С.322.

36 Центральний державний архiв вищих органiв влади та управлiння України (далi - ЦДАВО України). -Ф. 4620. - Оп. 2. - Спр. 25. - Арк. 19.

37 Жуков Г.К. Назв, праця. - С.623.

38 Король В.Ю. Велика Вiтчизняна вiйна: першоджерела проти iдеологiчних мiфiв // Iсторiя в школi. - 2004. - N5-6 - С.11.

39 Верт А. Россия в войне 1941-1945. - М., 1967. - С.568-569.

40 Безсмертя. Книга Пам'ятi України. 1941-1945. - С.326.

41 ЦДАВО України. - Ф. 4620. - Оп. 2. - Спр. 32. - Арк. 21.

42 Там само. - Спр. 138. - Арк. 254.

43 Тинченко Я., Веденеев Д. Роковой выстрел в генерала Ватутина // Киевские ведомости. - 1999. - 6 мая.

44 Жуков Г.К. Назв. праця. - С.661.

45 Рокоссовский К.К. Указ. соч. - С.273-274.

46 Гречко А А. Через Карпаты. - М.,1972. - С.239-240.

47 Там само. - С.241.

48 Безсмертя. Книга Пам'ятi України. 1941-1945. - С.342.

49 Там само.

50 Король В.Ю. Назв. праця. - C.116-117.

51 Герасимов Г. Загиблих поглинуло море // Голос України. - 2004. - 21 квiтня.

52 Коваль М.В. Назв. праця. - С. 106.

стр. 33


53 Король В.Ю. Вiйськовi втрати слов'янських народiв у роки Великої Вiтчизняної вiйни (1941-1945) // Трибуна. - 2000. - N9-10. - С.ЗЗ.

54 Безсмертя. Книга Пам'ятi України. 1941-1945. - С.344.

55 Там само. - С.345.

56 Соколов Б.В. Неизвестный Жуков: портрет без ретуши в зеркале эпохи. - М., 2000. - С. 430.

57 Безсмертя. Книга Пам'ятi України. 1941-1945. - С 205.

58 Рокоссовский К.К. Солдатский долг // Воен.-ист. журнал. - 1989. - N 6. - С.54

59 Безсмертя. Книга Пам'ятi України. 1941-1945 - С.561.

The article is about the liberation of Ukraine from Hitlerite invaders. The new aspects of the problem are being analyzed.


© elibrary.com.ua

Permanent link to this publication:

https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ВИЗВОЛЬНI-БОЇ-ЧЕРВОНОЇ-АРМIЇ-НА-ТЕРИТОРIЇ-УКРАЇНИ-1943-1944-pp

Similar publications: LUkraine LWorld Y G


Publisher:

Олександр ПанContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://elibrary.com.ua/Ukraine

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

ВИЗВОЛЬНI БОЇ ЧЕРВОНОЇ АРМIЇ НА ТЕРИТОРIЇ УКРАЇНИ (1943-1944 pp.) // Kiev: Library of Ukraine (ELIBRARY.COM.UA). Updated: 24.08.2014. URL: https://elibrary.com.ua/m/articles/view/ВИЗВОЛЬНI-БОЇ-ЧЕРВОНОЇ-АРМIЇ-НА-ТЕРИТОРIЇ-УКРАЇНИ-1943-1944-pp (date of access: 14.06.2024).

Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Олександр Пан
Львiв, Ukraine
1314 views rating
24.08.2014 (3582 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
ЮГО-ВОСТОЧНАЯ ЕВРОПА В ПРЕДСТАВЛЕНИИ АРАБСКИХ ГЕОГРАФОВ IX В.
Catalog: География 
Yesterday · From Petro Semidolya
"ТУРЕЦКОЕ ОЗЕРО": ЧЕРНОЕ МОРЕ В XV-XVII ВВ.
Catalog: География 
Yesterday · From Petro Semidolya
АВСТРАЛИЯ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ XX ВЕКА: В ПОИСКАХ НАЦИОНАЛЬНОЙ И ПОЛИТИЧЕСКОЙ ИДЕНТИЧНОСТИ
2 days ago · From Petro Semidolya
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МИТНИХ ВІДНОСИН У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ XVI ст.
Catalog: Право 
4 days ago · From Україна Онлайн
СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ҐРАНД-НАРАТИВ: ПІДХОДИ, КОНЦЕПЦІЇ, РЕАЛІЗАЦІЯ
4 days ago · From Україна Онлайн
The majority of theoretical misconceptions and the most significant misunderstandings in modern astronomy, cosmology and physics are caused by a purely mathematical approach and ignoring philosophical comprehension of physical reality and, as a result, by not deep enough understanding of the essence of certain physical phenomena and objects.
The cardinal difference between relativistic gravithermodynamics (RGTD) and general relativity (GR) is that in RGTD the extranuclear thermodynamic characteristics of matter are used in the tensor of energy-momentum to describe only its quasi-equilibrium motion.
Якщо за лексикою саме балтські мови є найбільш близькими до санскриту, то праслов'янська мова є найбільш близькою як до більш архаїчної сатемної ведичної стародавньоіндійської мови, так і до стародавньокитайської мови, що згідно з дослідженнями Цун-тунг Чанга була індоевропейською мовою.
Термодинамічна інтерпретація загальної теорії відносності та розглядання Всесвіту як єдиного спіральнохвильвого утворення, а так званих елементарних частинок і кварків як кінцевих локальних стоків цих спіральних хвиль фактично дозволили створити «теорію всього»
12 days ago · From Павло Даныльченко
Thermodynamical interpretation of General Relativity, consideration of the Universe as a single spiral-wave formation, and consideration of the so-called elementary particles and quarks as finite local flows of these spiral waves actually allowed the creation of a "theory of everything".
12 days ago · From Павло Даныльченко

New publications:

Popular with readers:

News from other countries:

ELIBRARY.COM.UA - Digital Library of Ukraine

Create your author's collection of articles, books, author's works, biographies, photographic documents, files. Save forever your author's legacy in digital form. Click here to register as an author.
Library Partners

ВИЗВОЛЬНI БОЇ ЧЕРВОНОЇ АРМIЇ НА ТЕРИТОРIЇ УКРАЇНИ (1943-1944 pp.)
 

Editorial Contacts
Chat for Authors: UA LIVE: We are in social networks:

About · News · For Advertisers

Digital Library of Ukraine ® All rights reserved.
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Ukraine


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of affiliates, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. Once you register, you have more than 100 tools at your disposal to build your own author collection. It's free: it was, it is, and it always will be.

Download app for Android