Автор: Т. В. ПАСТУШЕНКО
У статтi зосереджено увагу на проблемах щоденного життя українських остарбайтерiв - найбiльш безправної категорiї примусових робiтникiв нацистської Нiмеччини. Джерелом дослiдження стали зiбранi автором неопублiкованi спогади та iнтервю з очевидцями, а також епiстолярна колекцiя з фондiв Нацiонального музею iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 pp.
Пастушенко Тетяна Вiкторiвна - мол. наук, спiвроб. Iнституту iсторiї України НАНУ.
стр. 160
Умови життя й працi українських робiтникiв залежали вiд комплексу обставин: галузь економiки, де використовувалася їхня праця, особистi стосунки з роботодавцями, i, навiть, iндивiдуальнi властивостi характеру. Метод iнтерв'ювання дав змогу довiдатися про тi сторони життя людини, яким в офiцiйних документах не придiлялося уваги: про складнi стосунки в середовищi остарбайтерiв, про рiзноманiтнi способи виживання в екстремальних умовах, про їхнi мри, думки й переживання.
Оскiльки матерiал готувався на основi сучасних спогадiв колишнiх примусових робiтникiв, ми дiзналися, як зараз цi люди оцiнюють своє життя в Нiмеччинi. Для бiльшостi опитаних автором очевидцiв перебування в нацистськiй неволi, незалежно вiд того, де вiн працював, як склалася його доля по вiйнi, залишилося в пам'ятi як найбiльш тяжке випробування.
Для сучасних тенденцiй свiтової iсторичної науки надзвичайно актуальним став екзистенцiйний зрiз наукових дослiджень. На противагу традицiйнiй iсторичнiй парадигмi, де основна увага придiлялася описовi полiтичних i вiйськових подiй, дiяльностi керiвникiв держав, видатним iсторичним особистостям, предметом дослiджень альтернативної iсторiї став цiлий спектр дiяльностi людини, який залишався поза увагою як неiсторичний, а також пересiчна людина сама по собi. У Захiднiй Європi та Пiвнiчний Америцi ще на початку 1970-х pp. розпочався процес переходу вiд модерної до постмодерної парадигми iсторичних дослiджень. На сьогоднi вiн набув усесвiтнiх масштабiв, i характеризується появою рiзних наукових шкiл: соцiальної iсторiї, усної iсторiї, iсторiї знизу, iсторiї щоденного, iсторичного наративу тощо (усе це iнодi називають єдиним термiном "нова iсторiя"1 ). Цi тенденцiї свiтової iсторичної науки стали поштовхом для появи наукових розробок, проектiв i нових дослiджень iз рiзних аспектiв Другої свiтової вiйни й, зокрема, проблеми примусової працi мiльйонiв iноземцiв у нацистськiй Нiмеччинi. Одним iз перших здiйснив спробу висвiтлити соцiальний аспект проблеми остарбайтерiв нiмецький iсторик Ульрiх Герберт, який у своїй фундаментальнiй монографiї "Iноземнi робiтники: полiтика й практика "використання iноземцiв" у вiйськовiй економiцi Третього райху" (1986)2 проаналiзував умови проживання та працi остарбайтерiв i робiтникiв iз захiдноєвропейських країн у вiйськовiй промисловостi нацистської Нiмеччини. Дослiдник уперше видiлив у середовищi "схiдних робiтникiв" окремi соцiальнi групи, акцентуючи увагу на недослiдженостi проблеми жiнок-остарбайтерок та їхнiх дiтей. У.Герберт особливо наголошував на важливостi використання спогадiв очевидцiв у наукових студiях ("Щоб досягти успiху, повинен постати великий мiжнародний усний iсторичний проект, Що складатиметься з бiографiчно-iсторичних iнтерв'ю колишнiх вiйськовополонених та робiтникiв iз рiзних країн, якi працювали в Нiмеччинi впродовж вiйни. Через такi iнтерв'ю можна, перш за все, отримати пояснення про сфери, яким офiцiйний контроль не придiляв уваги: ставлення iноземцiв до нiмцiв та навпаки, елементи опору й "хитрi" форми боротьби, а також фактичнi умови життя та пра-Цi очевидцiв, про що в джерелах подаються дуже суперечливi повiдомлення"3 ).
Нiмецькомовна iсторiографiя нараховує сотнi наукових дослiджень про застосування працi iноземцiв в окремих реґiонах, рiзних галузях промисловостi, фiрмах i пiдприємствах, кожне з яких обов'язково мiстить спогади колишнiх примусових робiтникiв, у тому числi й iз України4 . Однiєю з тенденцiй, притаманних студiям нiмецьких iсторикiв, стало залучення методологiї усної iсторiї, аналiзу усних спогадiв очевидцiв у дослiдженнях буденних проблем примусових робiтникiв (для прикладу можна назвати працю Ґiзели Шварц "Дiти, яких не рахували"5 , в якiй Порушується проблема становища в нацистськiй Нiмеччинi дiтей остарбайтерiв). Надзвичайно цiнним є ґендерне дослiдження Тамари Франкенберґер "Ми були худобою. Бiографiчнi спогади колишнiх радянських примусових робiтниць"6 .
стр. 161
Iз iдеологiчних мотивiв у радянськiй iсторiографiї тема примусової працi мiльйонiв спiввiтчизникiв у райху не вважалася актуальною, проте вона стала предметом чи не найперших вiтчизняних iсторико-соцiальних студiй iз використанням свiдчень очевидцiв. Серед основних праць iз цiєї тематики варто згадати дослiдження М.Коваля7 , в яких приклади безправного становища та злиденнi матерiально-побутовi умови життя остарбайтерiв виступали в першу чергу свiдченням злочинiв нацистського режиму. М.Коваль зупинився на проблемi загального безправного становища примусових робiтникiв iз України, законодавчо закрiпленому наказами нацiонал-соцiалiстичного керiвництва райху. Уперше iсторик побудував своє дослiдження на широкому наративному матерiалi: листах, задокументованих спогадах, зразках пiсенної творчостi українських робiтникiв, що на час виходу працi було новаторським кроком. Проте, картина остарбайтерської дiйсностi вийшла доволi статичною, без урахування особливостей використання примусових робiтникiв у рiзних галузях економiки Нiмеччини, змiн у ставленнi до робiтникiв iз СРСР нiмецького суспiльства й пристосування самих остарбайтерiв до реалiй. Водночас слiд вiдзначити, що працi М.Коваля були чи не єдиними науковими дослiдженнями з проблеми остарбайтерiв у радянськiй iсторiографiї.
На рубежi 1990-х pp. процес демократизацiї суспiльного життя в незалежних республiках колишнього СРСР надав нового iмпульсу дослiдженням теми "схiдних робiтникiв". У цей час були знятi iдеологiчнi застереження, вiдкрився доступ до матерiалiв вiтчизняних архiвiв, iсторики здобули можливiсть познайомитися iз захiдною iсторiографiєю, крiм того, у свiтлi виплат грошових компенсацiй урядом ФРН рiзним категорiям жертв нацистських переслiдувань, це питання набуло актуального звучання й у суспiльствi. Першою на пострадянському просторi працею, побудованою на основi новiтнiх зарубiжних дослiджень i широкому масивi документiв iз нiмецьких i росiйських архiвiв стала монографiя П.Поляна8 , який до теми буденного життя примусових робiтникiв включив широке коло питань i висвiтлив її з урахуванням змiн у правовому статусi остарбайтерiв. Зокрема, П.Полян розглядає не лише умови проживання, харчування, трудового використання, санiтарно-гiгiєнiчного та медичного обслуговування примусових робiтникiв, але й наводить приклади рiзних способiв пошуку додаткового харчування, варiанти проведення вiльного часу, якими були виробничi й мiжособистiснi стосунки в середовищi остарбайтерiв, мiж робiтниками з рiзних країн та нiмецьким населенням. Водночас, щоденники та спогади колишнiх примусових робiтникiв, використанi в монографiї, здебiльшого iлюструють загальнодержавнi заходи нацистiв. П.Полян використовує свiдчення переважно росiйських примусових робiтникiв, але загальна iнформацiя стосується й невiльникiв iз України.
Логiчним продовженням розвитку в Українi iсторичних дослiджень iз проблеми остарбайтерiв став вихiд монографiї С.Гальчака9 . Роздiл, присвячений дискримiнацiйним умовам життя та працi подолян у Нiмеччинi, український дослiдник побудував використовуючи схему П.Поляна, iз детальним аналiзом нацистського законодавства щодо остарбайтерiв. Проте, С.Гальчак бiльше уваги придiлив робiтникам, якi працювали в сiльському господарствi та хатньою прислугою, залучив значний масив реґiонального матерiалу (листи, свiдчення з фiльтрацiйних справ жителiв Вiнницької та Хмельницької областей).
Пошуки українських iсторикiв свiдчать про цiлеспрямоване поєднання основних тенденцiй вiтчизняної та захiдної iсторiографiй, залучення нових методiв i методологiй. У рiчищi усної iсторiї розглядає проблему буденного життя остарбайтерiв Г.Грiнченко10 , окремi аспекти з даної тематики висвiтлюються в публiкацiях А.Мелякова11 , а також авторки статтi12 .
Не ставлячи за мету аналiз усiєї вiтчизняної та зарубiжної iсторiографiї, МЯ зупинилися на найбiльш значущих для нашого дослiдження працях. Оскiльки абсолютно нереально охопити всю багатоманiтнiсть життєвих ситуацiй, iз якими
стр. 162
стикалися нашi спiввiтчизники, перебуваючи в нацистськiй Нiмеччинi, i сподiватися на однакову їх оцiнку рiзними людьми, пропонуємо зосередити увагу на найбiльш характерних проблемах щоденного життя українських примусових робiтникiв.
Бiльшiсть як вiтчизняних, так i зарубiжних дослiдникiв виходять iз очевидного факту, що злиденна ситуацiя, що в нiй перебували остарбайтери, зумовлювалася не тiльки нестатками воєнного часу, а й була заздалегiдь спланована нацистським керiвництвом та випливала iз самого полiтико-правового статусу "схiдних робiтникiв".
Першi положення щодо "використання працi росiян" у Нiмеччинi були сформульованi в директивi Г.Ґерiнґа вiд 7 листопада 1941 р.13 Загальний же розпорядок життя для робiтникiв iз СРСР визначався в наказi райхсфюрера СС i полiцiї Г.Гiммлера вiд 20 лютого 1942 р. Термiн "остарбайтер" ("схiдний робiтник"), який застосовувався до цивiльних робiтникiв iз областей, що входили до складу СРСР до 1939 p., був уперше вжитий саме в цьому наказi14 . Згiдно з ним, остарбайтерiв належало iзолювати як вiд нiмецького населення, так i вiд решти iноземних робiтникiв i землякiв-вiйськовополонених, використовуючи на виробництвi винятково в складi робочих груп, а в сiльському господарствi - тiльки на великих пiдприємствах. Утримувати ж "схiдних робiтникiв" належало в спецiальних таборах пiд суворою охороною (залишати табiр дозволялося лише у виробничих потребах, решта часу - перебування в таборi, i лише як винагорода передбачалася можливiсть прогулянки в межах мiсцевої полiцейської дiльницi). Обов'язковим було постiйне носiння на верхньому одязi розпiзнавального знаку "Ost". Передбачалося залучення примусових робiтникiв до спiвпрацi як табiрних старост, старшин баракiв тощо. Заборонялося задоволення духовних потреб.
Дискримiнацiя простежувалася й у дiлянцi оплати працi. Ще в директивi Г.Ґерiнґа передбачалося цивiльним робiтникам iз СРСР платити суто символiчнi ("кишеньковi") грошi. 20 сiчня 1942 р. було запроваджено податок на схiдних робiтникiв (Ostarbeitersteuer), який вираховувався iз зарплати самого остарбайтера. Указ вiд 9 лютого 1942 р. вреґулював основнi питання оплати працi - передбачалося вираховувати iз зарплати робiтника ще й 1,5 райхсмарки на день за харчування та проживання, окрiм того, iснували ще й перiодичнi вiдрахування за одяг, взуття, ба навiть за транспортування на роботу. Указом мiнiстра працi вiд 4 березня 1942 р. були вреґульованi й питання страхування: пiдприємець зобов'язувався сплачувати в мiсцевi чи лiкарнянi каси по 4 райхсмарки щомiсяця за кожного робiтника15 . У пiдсумку середньостатистичному остарбайтеровi, за пiдрахунками П.Поляна, залишалося вiд 1-2 до 3-5 райхсмарок щотижня. Тi ж робiтники, якi працювали в сiльському господарствi чи хатньою прислугою, часто взагалi нiчого не отримували.
Таким чином, умови життя остарбайтерiв (низька заробiтна платня, утримання в бараках за колючим дротом i пiд охороною) наближалися до становища Радянських вiйськовополонених. Основною ж рисою наказу Г.Гiммлера вiд 20 лютого 1942 р. був постiйний нагляд та контроль за "схiдними робiтниками", а також система штрафних санкцiй за трудовi й полiтичнi провини - аж до вiдправки на декiлька тижнiв до виправно-трудового табору (Arbeitserziehungslager). Серйознi порушення (втечi, крадiжки, саботаж) каралися направленням до концтабору, а в окремих випадках - смертю (наприклад, за статевi зносини з нiмкенею -смертна кара для партнера й концтабiр для партнерки).
Упродовж вiйни окремi положення правового статусу "схiдних робiтникiв" пiд тиском воєнних, полiтичних та економiчних обставин, скарг i протестiв iз боку робiтникiв зазнавали змiн. Так, уже 9 квiтня 1942 р. райхсфюрер СС унiс до свого наказу вiд 20 лютого 1942 р. деякi змiни, що послаблювали режим утримування остарбайтерiв: у рацiонi збiльшувалася норма хлiба, дозволялися прогулянiй за межами табору в певнi години (групами, на чолi з нiмцем), вихiд на роботу йремими групами й навiть iндивiдуально, скасовувалася заборона на трудову
стр. 163
взаємодiю з нiмецьким населенням, що вiдкривало шлях до використання "схiдних робiтникiв" у сiльському господарствi. Проте, одночасно жорсткiшими стали покарання - аж до смертної кари за досить незначнi провини16 .
Поштовий зв'язок остарбайтерiв iз рiдними був дозволений лише з липня 1942 p.17 , a 25 листопада 1942 р. були опублiкованi правила листування18 . Кожному робiтнику дозволялося писати по 2 послання щомiсяця винятково на поштових картках, а отримувати листи та посилки з дому можна було без обмежень. Остарбайтери не могли самостiйно придбавати поштовi картки й вiдправляти кореспонденцiю - це робили коменданти таборiв, представники адмiнiстрацiї пiдприємства, господарi, в яких працювали робiтники. Уся кореспонденцiя остарбайтерiв перлюструвалася. У Нiмеччинi iснувало 15 вiдповiдних установ, тож пошта, адресована в Україну й схiднi райони, проходила цензуру в Берлiнi, у центрi перевiрки iноземного листування (Auslandsbriefprufstelle). Наступний етап здiйснювався на мiсцi призначення кореспонденцiї - табiрним начальством, а в селах i мiстах вiдповiдно старостами та спецiальними службовцями в управлiннях працi (Arbeitsamt). Треба вiдзначити, що такi суворi правила листування стосувалися лише робiтникiв iз окупованих територiй СРСР (на українцiв iз дистрикту "Галичина" подiбнi обмеження не поширювалися)19 .
Особливо вiдчутних змiн зазнало законодавство щодо "схiдних робiтникiв" пiсля поразки нiмецької армiї пiд Сталiнґрадом. Розпорядженням ҐБА* вiд 13 листопада 1943 р. було дозволено вихiд остарбайтерiв за межi табору, з дозволу керiвництва20 . Але про деякi укази (наприклад, про порядок нарахування премiй, надання робiтникам iз СРСР вiдпусток тощо) бiльшiсть робiтникiв навiть не здогадувалися21 . Останнi змiни в умовах працевикористання остарбайтерiв вiдбулися в березнi 1944 p., коли в питаннях оплати працi й умовах утримання їх офiцiйно прирiвняли до iнших iноземних робiтникiв22 .
Утiм, дiйснiсть далеко не завжди була пiдконтрольна законам. Яким було щоденне життя українських остарбайтерiв спробуємо з'ясувати, ознайомившись iз їхнiми спогадами. Джерелами для дослiдження стали неопублiкованi спогади та iнтерв'ю з очевидцями, а також епiстолярна колекцiя остарбайтерiв iз фондiв Нацiонального музею iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 pp.23
Шанси на виживання здебiльшого залежали вiд того, куди робiтник потрапив працювати: на державне виробництво, де умови працi й побуту були найважчими, чи до сiльського господаря, де легше було прохарчуватися. Приблизно третина робiтникiв iз СРСР, за пiдрахунками нiмецьких дослiдникiв, працювала в сiльському господарствi; 8,3% - у видобувнiй промисловостi; 29,2% - на металургiйних пiдприємствах; 3,7% - у хiмiчнiй промисловостi; 3,6% - на будiвництвi24 . У нiмецьких родинах також масово працювали остарбайтерки, оскiльки служницi з України чи Росiї значно дешевше коштували родинному бюджетовi. На думку У.Герберта, саме молодi остарбайтерки з 1943 р. були найбiльш затребуваними робочими руками на промислових пiдприємствах, оскiльки продуктивнiсть їхньої працi була високою, а зарплата - низькою й на них не поширювалися положення нiмецьких соцiальних законiв для жiнок. На вiдмiну вiд чоловiкiв, жiнки легко пiддавалися керуванню. Крiм того, жiноцтво було беззахисним перед сексуальними домаганнями з боку табiрної адмiнiстрацiї, а також i своїх землякiв. Таким чином, дана категорiя пiдпадала пiд подвiйний гнiт - i як радянськi примусовi робiтницi, i як жiнки.
Звiсно, умови життя й працi для робiтникiв не були однаковими. Щоби з'ясувати реальнi обставини життя, звернiмося до спогадiв очевидцiв, якi працювали
* ҐБА - вiд нiм. GBA (der Generalbevollmachtigter fur den Arbeitseinsatz) Генеральний уповноважений iз використання робочої сили. Цю посаду обiймав Ф.Заукель.
стр. 164
в рiзних галузях економiки нацистської Нiмеччини. Свою розповiдь вони зазвичай починали з опису ситуацiї та умов проживання в райху.
Антонiна Осадчук працювала в Австрiї на вiйськовому пiдприємствi, куди була вивезена iз с. Лобачiв Володарського р-ну Київської обл.:
"Коло заводу там недалеко були байраки. Я вже тодi не знаю, скiльки там байракiв. Нас там тисяч зо двi було, а може й бiльше. Дуже багато. Отак довгi такi байраки построїли. I паркан ... такий ... з колючого дроту i прохiдна. Полiцай там стояв. Байрак, ну знаєте, коридор такий довгий, i з одної сторони кiмнати, i з другої сторони кiмнати. В нашiй кiмнатi було шiстнадцять чоловiк, по всiх кiмнатах так. Але не думайте, що кiмнати були здоровi, там прохiд не дуже вже такий великий. I були такi двухетажнi нари. З одної сторони внизу чотири человека i зверху чотири. I з другої сторони так само... Там, в кiнцi вiкно, а тут дверi. Да. I так, я ж кажу, длiнний калiдор, i комнати отак з однiєї сторони i з другої"25 .
Доповнює вигляд барака фастiвчанин Леонiд Бойко:
"В кiмнатах були полицi в три ряди по обидвi сторони, а посеред вузенький прохiд. Постелею були солом'янi мати, а вкрiвлi нiякої. Через кожнi 10 днiв нас водили в баню, де ми милися, а наша одежа вiшалася на залiзнi вiзки i її прожарювали так, що всi вошi зварювалися. Пiсля банi днiв три нас вошi не турбували, потiм все починалося знову. А клопи, так тi не давали по ночах спокою i з ними нiхто не боровся"26 .
Респонденти, якi працювали на промислових пiдприємствах, багато уваги придiляли описовi таборiв, якi були основним мiсцем проживання для iноземних робiтникiв. На їх територiї розташовувалися бараки з дво- чи триярусними нарами та мiнiмальними вигодами, допомiжнi примiщення - кухня, їдальня, лазарет тощо. Чим бiльшим був табiр - тим важче булф в ньому жити, тим гiршими були санiтарно-гiгiєнiчнi умови. Про те, що "у великих таборах - жах", потенцiйним примусовим робiтникам було вiдомо вже навеснi 1942 p., тобто на початку вербувальної кампанiї. На перших порах у цьому ж таки таборi, за колючим дротом, робiтники проводили своє дозвiлля, а виходити за межi табору дозволялося "лише заради роботи", як було написано на робочiй картцi остарбайтера.
Здається, у дещо кращих умовах жили примусовi робiтники, якi працювали в нiмецьких бауерiв. Киянка Надiя Федорук так описує своє нове помешкання:
"Хазяйка тодi менi показує, открила дверi наверх, - iди туда, наверх, у спальню, значить. Пiшла по трапу. Прихожу - там кровать дерев'яна. На перинi спиш i периною вкривайся. Не под одiял ьники, як у нас, а напiрницi й застiбаються на пугвички. Така пiдлога жовта була в цвiтах, гарна така. Це моя кiмната"27 .
Остарбайтери на селi мешкали зi своїми господарями пiд одним дахом (хоча й не завжди). Михайло Коробенко, житель с Бурти Кагарлицького району Київської областi, працював у господарствi, де крiм нього було ще 16 примусових робiтникiв - полякiв i українцiв:
"Спочатку, нас як привезли, то в селi зробили лагер для усiх, хто був. На нижньому поверсi дiвчата, а на верхньому поверсi хлопцi. А тодi хазяйни почали розбiрать. Отак. Не схоче прийти мене у п'ять часов будить. А тут, як я живу у нього в дворi, то вiн зна, що я встану й пiду, бо вiн провiрить i пльотка по спинi. I вони розiбрали по своїх домiвках. В нас там була своя кiмната така, коло стайнi примурована, грубка була, то вже тут варили"28 .
Валерiя Комендантова (Вiтвiцька) в 13 рокiв, по смертi своєї бабусi, залишилася в окупованому Києвi сиротою, а в 1943 р. потрапила служницею до власникiв невеликого готелю в Баварiї:
"Наша кiмната номер 16 знаходилася на третьому поверсi. У кiмнатi два старих лiжка, старий комод, над ним дзеркало, все у плямах сиростi, миска для Умивання i два старих стiльцi"29 .
стр. 165
Робiтники, що працювали в селянських родинах, не завжди акцентують увагу на умовах проживання, адже вони практично не вiдрiзнялися вiд домашнiх. Нерiдко для робiтника видiляли окрему кiмнату в будинку господаря. А бувало, що пiд житло для iноземних робiтникiв пристосовували будь-якi примiщення (складськi й господарськi).
Основна увага в спогадах зосереджена на розповiдях про розпорядок дня й умови працi. Ганна Грищенко, жителька Житомирської областi, так описала свiй робочий день:
"Нас водила у б годин ранку на роботу жiнка-нiмкеня. Частину дiвчат перевели працювати у двi змiни. То вже самi ходили на роботу i з роботи - це дiвчата. Хлопцi ходили з полiцаями на денну i нiчну роботи. Працювали рано, з 6.30 ранку до 18.00 вечора у цехах бiля станкiв. У 12 годин дня обiдня перерва на пiвгодини. Нiчна змiна працювала з 18.30 вечора до б годин ранку. У обiд варили в бiльшостi брюкву, рiзану стружками машиною. Коли заколочена житньою мукою, а коли свiтла. Увечерi теж таке, або як нiмцi в обiд щось недоїдять, то увечерi нам на вечерю дають, або на крупну терку сиру картоплю потруть, закип'ятять i нам вечеря. Давали мало солоного, щоб не опухали люди. У вечерi давали ще по 200 грам хлiба. Хлiб був не житнiй, невiдомо з чого, темно-попiлетного кольору, трохи солодкуватий, як брусок, не пухкий. У суботу робили до 12-ої години дня. Недiля - вихiдний, релiгiйнi свята - теж вихiднi. Субота i вихiднi днi нас харчували один раз у 12 годин дня, ходили їсти на завод. У вихiднi днi до хлiба давали по 10 грам масла. На обiд варили iнодi рисову молочну кашу i давали чайну ложечку топленого масла. Як картоплю варили цiлу чищену, то давали по 5 маленьких картоплин, 1 столову ложку шпинату, 1 столову ложку пiдливки, 1 чайну ложечку крученого вiдвареного м'яса. Одну недiлю давали рис, а другу - картоплю"30 .
Шiстнадцятирiчна Марiя Шевченко (Кобзиста) iз с. Годунiвки Яготинського району працювала в невеликому господарствi вдови в сiльськiй мiсцевостi Австрiї:
"Я порала свинi, доїла корови, було чотири корови i теличка, свиней було п'ятеро. Коли попораєм худобу, на 8 снiданок. Помили посуд, їсти варила хазяйка, їли разом, i йдемо по роботах на поле чи по двору. їжа була така - вранцi кофе i кукурудзяна каша в тарiлочцi, ну промили кишки, у 10 год. скибка хлiба чимось помазана (повидло, смалець, сир з цибулею), обiд - якийсь суп без хлiба, у 5 год. скибка хлiба чимось помазана, вечеря - кофе, каша - ми навiть не наїдалися. Перший рiк я не косила худобi, а на другий рiк мусила косити, бо хазяйка купила два воли i стало уже п'ять корiв. Я рано встаю, пораю свинi i йду косить клевер. Женя (теж остарбайтерка iз України. - Т.П.) подоїть корови, запряга волiв i їде до мене, нагрузимо гарбу клевером i їдемо додому, поснiдаємо i на поле. Робили все: пололи, косили i орали"31 .
Свiй перший робочий день Валерiя Комендантова описала так:
"На ранок, у 5.30, пiдйом. Швиденько вдягнувшись, спускаємось униз. Марiя (теж остарбайтерка iз України. - Т.П.) показує менi, що я мушу робити. Iдемо з нею у якусь кiмнату, куди складено всякi непотрiбнi речi, беремо великий кошик i вона розказує менi, як треба зiбрати бiля дверей постояльцiв взуття, не забувши написати на пiдошвi номер кiмнати, скласти взуття у корзину, потiм ретельно вичистити, рознести i поставити знову на мiсце. Поки я чищу взуття, Марiя розпалює плиту. Потiм ми iдемо снiдати. Снiдаємо на кухнi. У кухнi величезна плита, яка опалюється вугiллям, шафа з посудом, кiлька столiв i двi великi раковини для миття посуду. У цей час уже з'являється хазяйка. її звуть Ольга, а по нашому - "стерва". Вона видає нам по чотири тонесеньких-притонесеньких шматочки хлiба, малесеньке блюдечко мармеладу (на сахаринi) i чашку кави. Поступово на кухнi з'являться усi домочадцi i офiцiантки Ельза або Мiльда. Усi п'ють каву, офiцiантки подають каву гостям. Пiсля снiданку iду нагору i поступаю У розпорядження фройляйн Бiнк i ми з нею iдемо прибирати кiмнати. Фройляйя
стр. 166
Бiнк бере ганчiрки, дає менi вiдро i ганчiрку i ми з нею вирушаємо прибирати порожнi номери, звiдки гостi вже пiшли. Вона розказує менi, як треба стелити лiжко, змiнювати бiлизну i натягати простирадла так, щоб не було видно вм'ятин, виливати i мити нiчнi посудини i робити вологе прибирання. Так ми переходимо iз однiєї кiмнати до другої, потiм прибираємо коридор i сходи, - все це треба прибрати до обiду. О 2 годинi обiд. їсти хочеться дуже. На обiд - пiв тарiлочки рiдкого протертого супу, на друге - картопля у мундирах i трошечки овочiв, iнодi зовсiм маленький шматочок м'яса, а найчастiше картопля, полита соусом iз кiсток, якi тиждень варяться у духовцi. Соус бiльш схожий на столярний клей. Спочатку дуже важко було звикнути до нiмецької кухнi, незважаючи на те, що завжди хотiлося їсти. ... Пiсля обiду мене залишали на кухнi допомагати Марiї мити посуд, чистити овочi, мити плиту i т.д. О п'ятiй годинi пили каву. Роботи на кухнi було завжди багато. ... Минали днi. Одна робота змiнювалась iншою i увечерi були такими втомленими, що ледве доповзали до лiжка. Безкiнечне миття пiдлоги, сходiв, прибирання кiмнат, прання постiльної бiлизни i нескiнченне миття посуду. Прали ми у механiчнiй пральнi у дворi. Порошку i мила було мало i все навантаження було на руки. Особливо важко було прати взимку. Яка не тепла зима у Баварiї, але коли на дворi мiнусова температура, руки страшенно мерзнуть. Там я їх i вiдморозила пiд час прання бiлизни"32 .
Як бачимо, праця займала майже весь свiтловий день робiтника (власне, для цього їх сюди й привезли!). Якщо для робiтника промислового пiдприємства чи фабрики, особливо квалiфiкованого, тривалiсть робочого дня обмежувалася змiною й становила пересiчно 8-10-12 годин, у хатньої прислуги чи сiльськогосподарських наймитiв чiтких обмежень робочого часу не було. Рiзнi види допомiжних неквалiфiкованих робiт (прибирання, розвантаження, розбирання завалiв тощо) також не обмежувалися рамками визначеного часу, до них могли залучати робiтникiв i пiсля їх основної роботи. Тому Марiя Кобзиста й Валерiя Комендантова взагалi не називають загальної кiлькостi робочого часу. Вихiдним днем найчастiше згадується недiля, але для наймитiв бауерiв "вихiдний" становив усього 4-5 годин вiльного часу, зазвичай у другiй половинi дня. Дуже часто праця набувала форм жорстокої експлуатацiї. Молодi жiнки, ба навiть пiдлiтки мусили виконувати важку неквалiфiковану роботу, до якої вони були часто непридатнi фiзично. Зарплата стала ще одним фактором дискримiнацiї - вона була низькою (як обурено говорили очевидцi -за неї "нiчого не можна купити") i фактично втрачала значення стимулу до працi.
Якщо в примусового робiтника були дiти, режим був iншим. Євдокiю Бойко з Фастiвського району Київської обл. вивезли до Нiмеччини разом iз чотирма малолiтнiми дiтьми в листопадi 1942 р. - п'яту дитину (Iгорка) вона народила в Дорозi. Працювала на оборонному пiдприємствi в Ельсi. Про перебування в таборi згадує її середнiй син, Леонiд Бойко, якому на той час виповнилося 8 рокiв:
"Мати працювала на заводi по дванадцять годин: з 8 ранку до 8 вечора. Працювала в першу змiну, бо було 5 малих дiтей i то часто не встигала нас обслужити, оскiльки в 10 годин вiдбiй i коридорний часовий вимикав свiтло. А тих, хто наважувався його знову увiмкнути, вiн дуже бив. I матiр нашу часто бив так, Що аж шкiра лопалася"33 .
У даному випадку малi дiти не давали права на скорочений робочий день чи легшу роботу в таборi. "Коли мама була на роботi, нас глядiли старi люди", - говорить Л.Бойко, додаючи, що двiчi на день "нiмець приводив" матiр нагодувати найменшого Iгоря. На остарбайтерку, яка мала дiтей, лягав подвiйний гнiт вiдповiдальностi й турбот за своїх дiтей, набагато збiльшувався реальний робочий час протягом дня.
На продовження теми дiтей-остарбайтерiв, виникає закономiрне питання: Чим вони займалися, коли батьки працювали? Киянин Євген Руднєв, якому в 1945 р. було лише вiсiм рокiв, розповiдає:
стр. 167
"В основном собирались так, курили ... там что-то рассказывали. Более старшие дети рассказывали разные истории, пересказывали кинофильмы, стихотворения"34 .
Однолiток Євгена, Леонiд Бойко, розповiдає, що вони, тобто дiти, переважно сидiли по своїх кiмнатах у бараку, а наглядачi навiть били, як хтось iз дiтей бiгав по коридору:
"Оцей нiмець, що був по каридору, дак пiдбирав таких старших дiтей i в кiнцi коридору, там наче ступеньки, так на цi ступеньки садив, картiнку, що там нарисовано корова чи що i говорив: "Коза, повторяйте". I так учив. Нiмцi нас готовили не грамоти, а щоб були раби"35 .
Євген Руднєв також згадує, що його й iнших дiтей iз берлiнського табору "Кельнiше Гайде" часто залучали розбирати завали на вулицях пiсля бомбардувань, прибирати табiр, перебирати брукву в буртах тощо. Є доволi багато свiдчень, що дiти 10-12 рокiв постiйно працювали на виробництвi. Аркадiй Кармазин зi Звенигородського району Київської областi разом iз мамою працював на хiмiчному пiдприємствi в Людвiксгафенi (Мунденгайм).
"На заводi Рашiка перероблялась нафта, було декiлька нафталiнних цехiв, повз якi i проходити було тяжко. Мене заставили працювати нарiвнi з дорослими з 6.45 ранку до 17.00 вечора (а менi було всього 11 рокiв)"36 .
Загалом, тяжкої остарбайтерської долi за дуже приблизними пiдрахунками зазнало майже 45 тис. дiтей вiком до 16 рокiв, якi були вивезенi з України37 . Проблема дiтей-остарбайтерiв, безумовно, потребує окремого ґрунтовного дослiдження, адже все вказує на особливо безправне та беззахисне становище дiтей, порiвняно з повнолiтнiми робiтниками. Якщо спочатку дiтей вiком до 15 рокiв заборонялося вербувати на роботу до Нiмеччини, а вагiтних жiнок iз СРСР повертали на батькiвщину, то наприкiнцi 1942 р. ґенеральний уповноважений iз використання iноземної робочої сили Ф.Заукель узгодив iз Г.Гiммлером питання бiльше не висилати додому вагiтних iноземних робiтниць зi Сходу. Бiржi працi та полiцiя запiдозрили, що вагiтнiсть була викликана бажанням виїхати з Нiмеччини. У.Герберт твердить про iснування в нацистськiй Нiмеччинi спецiального проекту щодо дiтей, народжених остарбайтерками. "Дiти гарної раси" повиннi були забиратися вiд матерiв i виховуватися в спецiальних будинках як нiмцi, а дiти "поганої раси" - зосереджуватися в дитячих установах ("мiсцях догляду дiтей iноземцiв")38 .
Чим же займалися робiтники, повернувшись до свого бараку? Василь Колiсник, який працював у ремонтнiй бриґадi берлiнської залiзницi, так вiдповiв на подiбне запитання анкети:
"Вiльний час - це таке поняття, якого в нас не було, тому що працювали по 10 годин, бувало що i по 12 годин, а треба i за собою подивитись, бо поруч мами немає, треба попрати, почистити одяг, бо на ногах були весь час дерев'янi гольцю шуги, а увечерi кожний лягає якнайшвидше вiдпочити"39 .
Киянка Людмила Тарасенко-Залевська iз власного досвiду доповнює картину дозвiлля:
"Сидели и воспоминаниями занимались, в основном. Вот каждый рассказывал о себе. Поэтому мы всех подноготную знали. Я обо всех помню, вот как о себе, я так могу о каждом рассказать. Потому что единственное развлечение. Ни книг же, ну ничего ж не было. Ну и в основном, основная работа - это была одежду починить. Вот мама сидит и штопает. Вот на это и уходило время, чтоб поштопать, постирать и, как говориться, лясы поточить"40 .
Пiсля догляду за гардеробом бажання "впасти й вiдпочити" було загальний у середовищi примусових робiтникiв. Такий розпорядок дня стосується, так и мовити, середньостатистичного остарбайтера.
Проте, найбiльше допiкали не режим i тяжка праця. Найнестерпнiшою формою насильства для остарбайтерiв стало кепське харчування. Не випадково, розповiдаючи про своє життя в Нiмеччинi, колишнi "приму совцi" найперше почина-
стр. 168
ють детально описувати свiй жалюгiдний рацiон. Згадує Ганна Таран iз Броварського району Київської обл.:
"Було встаєш - їсти хочеш, i лягаєш - їсти хочеш. Ми вже думаємо, чи буде той день, коли хоч картоплi доволi наїстися. Давали брукву, як картоплиння попадеться, то добре. Обiду не було, пiсля роботи отримували обiд i вечерю. Прийдеш iз роботи - двi миски дадуть: обiд i вечеря, i чаю, а почуття не було, що наївся. А буханка хлiба на три днi. Хоч за день iз'їш. Хоч як хочеш. Майстерша каже, що треба вже бiльше роботи виконувати. А ми їй вiдповiдаємо, що ми ж їсти хочемо"41 .
Саме кепське харчування найчастiше викликало протести серед остарбайтерiв, як у промисловостi, так i в селянських господарствах. Усi думки наших землякiв iз дня в день, особливо промислових робiтникiв, здебiльшого спрямовувалися на те, як роздобути додаткову пайку харчiв. Ось як про це писала у своєму посланнi рiдним Вiра Третяк, жителька Ржищiвського району Київської обл.: "С холодом смирилась, привыкла. А с голодом смириться нельзя"42 . Карткова система нацистської Нiмеччини, мiзерна зарплата остарбайтерiв укупi iз забороною вiльного пересування фактично позбавляли бiльшiсть примусових робiтникiв (особливо з трудових таборiв) леґального способу поповнення свого рацiону. Крадiжки стали найпоширенiшим способом прохарчуватися. "Одне виручає ввесь наш лагер. Це те, що на станцiю приходять вагони з картоплею для лагерiв, то наша братва по культурному беруть, себто крадуть i цим пропитуються" - читаємо в листi Михайла Зуба в Київську обл., с. Лехнiвку (1943 p.)43 .
Наражалася на ризик i служниця невеликого приватного готелю в Баварiї Валерiя Комендантова:
"На тумбочцi бiля лiжка Ольги (хазяйки готелю. - Т.П.) - велика коробка iз вiдрiзаними талонами з продуктових карток. Вона нiкому її не довiряла i вiдразу вiдносила з кухнi пiсля обiду або вечерi. Спочатку я уважно вивчила усе у кiмнатi, розпорядок роботи Ольги i "Старого", а потiм, порадившись з Марiєю, стала потихеньку тягати талони iз цiєї коробки. Загребу рукою трохи талонiв i сховаю у чулок. Потiм вiддаю їх Марiї. Вона ходила до магазину i вiдчитувалась перед Ольгою. На цi талони Марiя iнодi купувала пару булочок, трохи ковбаси, пляшку молока i все це ховала у старих будинках у дворi. Звiдти ми забирали їх рано вранцi i їли. їсти хотiлося завжди. Ми прекрасно знали, що крадемо i якщо попадемося, то це - концтабiр, а якщо не будемо красти, то туберкульоз нам забезпечений. Цi крадiжки нам допомагали вижити у тих страшних умовах"44 .
Остарбайтери, якi працювали в сiльському господарствi, мали значно бiльше можливостей знайти собi їжу. Згадує Марiя Кобзиста:
"Додаткове харчування яке ж. Варила велику картоплю свиням, як голодна, то наїмся, можна було i курочку пiдслiдить i яйце схватить, молока можна було напитися, ну якось ми i не пили, привикли до кофе. Ми не голодували, як коли, то нам i м'яса давала (хазяйка. - Т.П.), чи булку спече, то трохи дасть, можна було щось найти, щоб наїстись"45 .
Голод у трудових таборах змушував матiр вiдправляти доньку на ризикований учинок. Восьмирiчна Олександра Горєва не раз здiйснювала смiливi вилазки за межi табору:
"Наш лагерь, как все, был огорожен колючей проволокой, но внизу кто-то Делал подкоп, и по-пластунски на животе можно было пролезть и таким же макаром доползти до поля, а потом большая трава тебя спрячет. Моя мама все это мне объяснила и однажды она меня благословила на этот подвиг. Я очень боялась, но Маме этого не говорила. Операция заключалась в том, что мама мне давала скатерть новую или еще что-то (все это в малом количестве на черный день еще хранилось у мамы), и я через проволоку доносила все это до домов, где жили Бауэры, т. е. крестьяне. Они мне давали за это овощи или фрукты. Я это проделывала не единожды. Один раз немец, который проходил по этой дороге, заметил меня и ти-
стр. 169
хо подошел с окликом "Хенде хох!" (руки вверх). Я стояла перед ним и смотрела на него такими глазами ужаса, что этот немец опустил свое ружье и погладил меня по голове. Он меня отпустил, но по его движениям рук я поняла, что мне ходить сюда не надо: "Будет пух, пух и капут". Маме все это я рассказала, и мама меня больше не пускала делать обмен"46 .
Леонiд Бойко неодноразово пiд час бомбардувань американської авiацiї тiкав iз табору по овочi на городи нiмецьких робiтникiв. Одна така вилазка закiнчилася сумно - вiн був контужений, дивом залишився живим:
"Почали бомбить, земля дрижить, нiмцi повтiкали, собак позабiрали. А ми удвох, один пiддержує проволку, а ти попiд проволкою лiзеш. I пiд завод - там нiмецькi городи були - i хто шо вирве: гурка, капустину, це був шоколад. Кормовий буряк ... - це такий ... делiкатес. Бомби летять, а ми бiжимо на городи, бо їсти хочем"47 .
Пiсля дозволу "схiдним робiтникам" наприкiнцi 1943 р. самостiйно виходити за межi табору, жебракування остарбайтерiв стало звичним явищем по всiй Нiмеччинi. Вiра Третяк детально описує такi "походи до бауерiв":
"Начали проникать изредка к баурам, потом все больше и больше. Позднее не вытерпели, пошли и мы. Дорогая мама, мой характер ты знаешь, как мне приходилось просить... За это и дома меня ругали: "Пропадешь в чужой стороне со своим умом". Дело это нужно привыкать и привыкать. Дождь, ветер, бывало, идешь полубосый в рваных туфельках или в колодках без чулок, ноги мокрые, а сверху тулупчик зеленый казенный промок насквозь к голому телу. В таком виде стоишь, как нищий у порога большого дома. Стучим не раз, не два, а бывает и пять не поможет. Иногда со слезами в глазах, с обидой уходишь прочь. А бывает, вынесет кусок хлеба или картошки несколько и боится, скорей двери закрывает. У беднейшего больше разживешься, у богатого меньше, тот так посмотрит, другой так обсудит. Кто даст, и денег не возьмет, кто не даст, и деньги возьмет ни за что. Но это мелочь. Прозябнешь, налазишься и возвращаешься с достатком под мышкой домой. Правда, наедались и хлеба, и картошки. Но как посчитать, то один раз проходило благополучно, а другой раз и отражалось на здоровье понемножку"48 .
Покарання за дрiбну крадiжку в рiзний час (у 1942 чи 1945 pp.) i в рiзних установах варiювалося вiд виправного трудового табору до тiлесного публiчного покарання. З особових справ робiтникiв танкобудiвного заводу "Демаґ" (Берлiн), можемо довiдатися, що за крадiжку картоплi з табiрної кухнi в 1944 р. з наших землякiв стягнули штраф у розмiрi 20 райхсмарок49 . Часто-густо цiлком леґальнi спроби робiтникiв поповнити свiй мiзерний рацiон також каралися як незаконнi дiї. У серпнi 1943 р. з берлiнської кримiнальної полiцiї повiдомляли керiвництву табору "Фалькензеє" про затримку їхнiх робiтникiв за те, що один iз них вимiняв у нiмця за тютюн хлiбину, а другий купив хлiб за 20 райхсмарок у французького робiтника50 . У травнi 1944 р. семеро робiтникiв були оштрафованi за те, що у вихiдний день поїхали в Берлiн i купили продукти харчування51 .
Поступово у великих таборах серед робiтникiв iз рiзних країн розвинувся своєрiдний обмiнний ринок, де можна було придбати продукти харчування. Про подiбну можливiсть часто згадують нашi спiввiтчизники (наприклад, Василь Колiсник: "Як були грошi, можна було купити в чехiв чи полякiв булку хлiба"52 ).
Допомога могла надiйти й вiд родичiв iз України. Правила поштового листування дозволяли без обмежень надсилати посилки з продуктами. Важко сказати, наскiльки це явище було поширеним, але в спогадах про цi пакуночки з дому згадують iз великою вдячнiстю. Найчастiше надсилали домашню перепiчку, насiння соняшника, рiзнi крупи. Намагалися пiдтримувати й допомагати один одному Й самi остарбайтери - родичi, односельцi, друзi. Хто мав можливiсть дiстати продукти (а це здебiльшого були робiтники в селянських родинах) передавали або пересилали їх своїм знайомим у трудовi табори. Згадує Марiя Кобзиста:
стр. 170
"Моя двоюрiдна сестра працювала у Данцiгу на заводi, тяжко i голодно. То я писала їй листи i двi посилочки вислала. Наточила з дертi кукурудзяних крупiв i трохи муки. Хазяйка сховала муку на сараї у ящики вiд комiсiї, бо ходили, щоб здавали в державу хлiб, ну а я акуратно взяла та й послала. Пошта була у нас у домi, ну нiхто хазяйцi не сказав, що я вислала 2 посилки. Ох, якби узнала, то не знаю, щоб було б, може б у канцлагер вiдправила"53 .
Несподiвано для нацистського керiвництва, ще одним джерелом поповнення злиденного рацiону українських примусових робiтникiв стала безкорислива допомога нiмецького населення. Попри надзусилля вiдомств Г.Ґеббельса та Г.Гiммлера не допустити виникнення "почуття солiдарностi" мiж нiмцем та "схiдним робiтником", усе ж поставити пiд неусипний контроль людськi почуття було неможливо. Найчастiше подiбнi стосунки виникали пiд час спiльної роботи. Розповiдає Ганна Таран:
"Майстерша наша - Анна Сiк, була як рiдна мати. Вона старалася нам хоч по шматочку на обiд дати свого бутерброду. На Рiздво 1944 року вона забрала нас п'ятеро дiвчат пригостить, обiдали в неї, дочка її сфотографувала нас усiх. Цi фотографiї у мене збереглися до цього часу"54 .
Валерiя Комендантова також iз вдячнiстю згадує немолоду сестру власника готелю, яка стала її доброю покровителькою:
"Фройляйн Бiнк бачила, що менi завжди хочеться їсти i стала потихеньку ховати для мене пару шматочкiв хлiба з мармеладом де-небудь у кiмнатi, а потiм тихенько менi казала: "Iди поїж". Цей хлiб взяти їй було непросто, так як Ольга слiдкувала за всiма, хто що взяв, хто що з'їв, але їй не наважувалася сказати: "Не рiж хлiб"55 .
Цi скибочки хлiба важили значно бiльше, нiж можливiсть ненадовго втамувати голод. "Вона бачила в менi людину, а це для мене було дуже важливо" - пiдсумовує свою розповiдь Валерiя Комендантовi.
Подiбне ставлення до остарбайтерiв було небезпечним. Одночасно ця скромна помiч i спiвчуття, за визнанням колишнiх примусових робiтникiв, допомагали зносити труднощi остарбайтерських буднiв.
Досить буденним явищем у спогадах українських примусових робiтникiв виглядають постiйнi побої. Характерно, що тiльки до остарбайтерiв, на вiдмiну вiд iнших категорiй iноземних робiтникiв, офiцiйно дозволялося застосовувати публiчне побиття як метод покарання. У розповiдях очевидцiв постiйно зустрiчається поєднання жорстокої експлуатацiї з прямим, часто невмотивованим, фiзичним насильством. Згадаймо побої, яких зазнавала Євдокiя Бойко. Василь Колiсник розповiдає про такий метод нагляду за остарбайтерами:
"В нас майстер був, що йому треба було постiйно наривати козi трави. То щоб ми працювали, вiн наперед iде i кожному по палицi через плече i кричить: "Комiсiя - комiсар працює" - а сам пiшов козi рвати траву"56 .
Говорячи про життя наших спiввiтчизникiв у Нiмеччинi, важливо нагадати ту обставину, що люди повсякчас перебували в умовах тотального обмеження особистої свободи. Бiльшiсть робiтникiв були доставленi в райх у насильницький спосiб, не маючи можливостi впливати на вибiр професiї та мiсце роботи, були позбавленi елементарного права задовольняти свої культурнi та духовнi потреби, обмеженi в спiлкуваннi з iншими iноземними робiтниками та мiсцевим населенням тощо. Насильства робiтники зазнавали не тiльки з боку безпосереднiх керiвникiв та наглядачiв, а навiть рядових жителiв Нiмеччини, якi вiдкрито демонстрували свою зневагу й ненависть до невiльникiв iз України. Людмила Тарасенко-Залевська так описала свiй перший вихiд за межi табору:
"Меня даже когда-то однажды выпустили из лагеря, я пошла по улице и пошла там пройтись. Боже, как меня увидели там дети немецкие! "А-а-а, руссише Швайне, русипiе швайне!" (смеется), "русская свинья" кричать стали. Все. Я бегом назад. Дак все, я быстрее в лагерь. Могли даже камнями забросать"57 .
стр. 171
Економiчне, фiзичне, вербальне насильство, якого зазнавали остарбайтери, мало чiтке iдеологiчне спрямування, адже українськi робiтники походили iз СРСР. Приниження нацiональної гiдностi стало ще одним видом насильства. Ставлення до iноземних робiтникiв у Нiмеччинi залежало вiд нацiональностi й, вiдповiдно, нацистської расової теорiї. Найвищий щабель, звiсно пiсля нiмцiв, посiдали "германськi" держави Пiвнiчного Заходу Європи, за ними йшли країни Пiвденного Заходу й Пiвдня Європи, аж до Польщi та СРСР, якi трактувалися як колонiї - територiя цих країн повинна була поступово заселятися нiмцями, "германiзуватися", а їх населення, як "нацiю слуг", необхiдно використовувати в нiмецьких iнтересах i поступово викоренити. Жителi ж радянської України взагалi були позбавленi своєї нацiональностi, отримавши офiцiйну назву "схiднi робiтники", або "росiйськi робiтники" чи "радянськi росiяни" (Sowietrussland). Постiйним нагадуванням про своє принизливе становище й нацiональну неповноцiннiсть став обов'язок носити спецiальний знак "Ост" ("Ost"). "I де наш люд зараз не стражда, де його тiльки нема ... де не глянь i куди не глянь, i все "Ост" - це нас тут позначили як овець, щоб не забрели, куди не треба"58 . Цей рядок iз листа Марiї Єфименко в с Лехнiвку Київської обл. свiдчить про чiтке усвiдомлення українськими робiтниками масштабiв безправного становища остарбайтерiв у III райху.
Реакцiєю схiдних українцiв на дискримiнацiю за нацiональною ознакою було обурення, яке бринить навiть у листах, старанно перлюстрованих нацистською цензурою. "Куди не пiдеш, то скрiзь кажуть, що для руських нема нiчого, но ви, рiднi, подумайте, яка ж я руська?"(лист Катерини Бугери в с Борщагiвку Київську обл., 1943 р.)59 . У розповiдях деяких колишнiх примусових робiтникiв можна зустрiти своєрiдне пояснення такого презирливого ставлення до робiтникiв iз СРСР:
"А нас вони вважали взагалi нiзащо. Ми звичайно, ми... Що ми жили при Сталiнi погано, то погано, звичайно. Ми нуждалися в цьому барахлi... Що дiйсно... Ми трохи й брехали. Кажуть, що ви говорили, що Росiя така багата, а ви такi, як цигани, мол, ви такi ... що, знаєте, цiєї одежi нi чорта не було. Ми кажем: "Це нас забрали iз постелi, нас забрали, ми нiчого не взяли з собою". Що то трохи правди, то правда. А то, що в нас нi чорта не було, то, їй Богу, не було i в що одiтись. Ох! Да... "60 .
Важливим елементом буднiв наших спiввiтчизникiв були стосунки в середовищi остарбайтерiв, якi справляли величезний вплив на морально-психологiчний стан людини. Щоденна боротьба за виживання виявилася суворою перевiркою традицiйних людських почуттiв, як-от дружба, взаємодопомога, спiвчуття. Наведемо декiлька загальних характеристик табiрного життя. Згадує Василь Колiсник:
"Стосунки мiж нами були просто братськi. Один другому допомагали, чим могли, але люди є люди, є рiзнi характером"61 .
Аркадiй Кармазин:
"Мiж самими остарбайтерами стосунки також були рiзними. Частi спогади про домiвку, сварки з рiзних причин, iнодi й бiйки. Гнiтючим був настрiй, особливо коли пiд час бомбардування когось вбито або поранено, або коли в таборi хтось помирав (було й таке)"62 .
У великих таборах для iноземних робiтникiв за величезної скупченостi людей, обмеженнi в пересуваннi, невлаштованому побутi стосунки набували жорстких форм. Згадує Вiра Третяк:
"За хлебом - в очередь, за обедом и ужином - тоже. Да еще очереди какие. Бывало, подерешься, и поругаешься, и если не упрешься, то не добьешься ничего"63 .
В остарбайтерiв, якi працювали в нiмецьких господарствах, спiлкування не набувало форм боротьби за виживання. Галина Касiч розповiдає:
"Вихiдний у мене був у недiлю пiсля обiд i до 5 годин вечора. Це були вiльнi години в усiх iноземних робiтникiв нашого селища. Оце ми тiльки й могли зу-
стр. 172
стрiтися, побалакати. Далеко ходити не дозволялося, хоча б i господар вiдпустив, але полiцiя за нами слiдкувала й дуже всi боялися, що за якусь провину вiдправлять до табору. Неподалiк у мiстечку був госпiталь i до нашої компанiї приходили навiть робiтники, що лiкувалися у цьому госпiталi. Збиралися компанiями ми всi, мiсцевi iноземнi робiтники: українцi, поляки й французи (були вiйськовополоненi), їм надсилали продовольчi посилки i вони часто всiх нас пригощали"64 .
У таборах формувалися сталi групи за ознаками родинного зв'язку (брати, сестри, батьки, дiти), за мiсцем проживання (односельцi, земляки). Адже перспектива залишитися на чужинi самотнiм, на думку багатьох респондентiв, була рiвноцiнною смертi. У спогадах колишнiх остарбайтерiв часто зустрiчаються фрази: "Ми дуже зрадiли, що будемо всi разом", або "Тiльки добре, що всi вкупi тут дiвчата, єсть з ким горем подiлитися"65 .
Туга за рiднею, за Батькiвщиною були такою ж щоденною реальнiстю життя українських примусових робiтникiв, як голод i тяжка праця. Скрутне соцiально-побутове становище ще бiльше посилювало почуття ностальгiї, самотностi, перетворюючи його на щоденний бiль.
Для Валерiї Комендантової життя в неволi - це були "днi, схожi один на другий, що минали дуже швидко з вiчним бажанням, що б поїсти i невблаганною тугою за Києвом, за домом"66 .
Стосунки в середовищi рiзних категорiй українських примусових робiтникiв, мiж ними й господарями, становили важливий комплекс взаємин, якi напряму впливали на морально-психологiчний стан людини, на сприйняття конкретної життєвої ситуацiї. Примiром, вiдсутнiсть комунiкацiйного контакту iз господарями, iнколи психологiчна несумiснiсть, вiдчутно погiршували здавалося б порiвняно кращу ситуацiю сiльськогосподарського робiтника. Натомiсть, дружнi вiдносини в середовищi примусових робiтникiв у загальному таборi надавали сил витримати випробування, протистояти обставинам, спонукали боротися за життя, а морально скрутна атмосфера у великих таборах для iноземцiв, часто з напiвкримiнальними правилами спiвжиття, ще бiльше посилювала вiдчуття самотностi в "схiдного робiтника". Досить часто у спогадах колишнiх остарбайтерiв бринить тема "своїх" -"чужих", "наших" - "нiмцiв". Нерiдко "свої" були значно гiршими вiд ворогiв, а несподiвана пiдтримка, допомога й порятунок надходили вiд "чужих".
"Як тяжко-важко менi в свiтi жити. Немає роду. Нiкому туги розiгнать, нiкому горя розказать, немає до кого прихилитись. Одна-однiсiнька, як сиротина. А люду скiльки, а скiльки є поруч. Одна журюсь, одна побиваюсь, як риба об лiд. Кому потрiбне моє лихо? Хiба б сестра зажурилась та рiдненький братик, матiнка припала б, про горенько спитала", - такi поетичнi записи залишила про свої почуття Вiра Третяк67 .
Не тiльки зовнiшнi обставини, але й властивостi характеру людини впливали на її здатнiсть адаптуватися в складнiй життєвiй обстановцi, боротися за виживання, оцiнити свої можливостi. Зрозумiло, що моральний стан українських примусових робiтникiв був досить пригнiченим, песимiстичним, особливо на початку перебування в неволi. У розповiдях очевидцiв постiйно повторюються фрази на кшталт "ми були вiчнi раби", "ми не вiрили, що повернемося додому". Навiть за найсприятливiших обставин, коли українськi дiвчата або юнаки ставали мало не членами нiмецьких родин, у яких працювали, вiдчуття приниження, неповноцiнностi не полишало. Згадує Галина Касiч:
"Хоча мене й не ображали, але все мене тяготило. Мене не обiжали, ну це була неволя. I я старалася, щоб не попастися, щоб не ускладнити собi ситуацiю. Робила все, що менi скажуть"68 .
Важко щось додати до промовистої оцiнки свого життя в Нiмеччинi Катерини Барабаш, яку вона висловила в листi до подруги Галини Дикої в с. Недря Київської обл.:
стр. 173
"Повiдомляю тебе, кума, що я ще жива, не здохла, тут менi не жизнь, а малiна, щоб ти мене, Галочко, побачила зараз, то нiколи б не впiзнала. Робота i журба загонять в могилу. Я завжди пишу додому, що менi добре, аби за мною не плакала ота нещасна безталанна мати. Тут, Галю, нiкому нема життя, - ти тiльки уяви - чужина, нужда та неволя"69 .
Настрої українських остарбайтерiв пронизанi нотками, якi розкривають селянський менталiтет, своєрiдну покiрнiсть долi. Усi насильницькi дiї, що їх зазнавали робiтники, часто зображенi в спогадах безособовими: "нас везли", "нас гнали", "нам давали" й т. д. У розповiдях остарбайтерiв перебування в Нiмеччинi великою мiрою є результатом дiї чогось iррацiонального, не пiдвладного людськiй силi. Часто порятунку робiтники шукали в надприродних силах, як-то вiра в Бога, фатум, долю. Наприклад, пiд час бомбардуваннь замiсть тiкати до бомбосховища, українськi робiтники залишалися в бараку й молилися. А п'ятнадцятирiчна Валерiя Комендантова найчастiше придумувала собi казку й жила в нiй: Там були феї й добрий принц, який нарештi врятує мене вiд цiєї каторги. Так було легше переносити це страшне життя". Ба навiть самих остарбайтерiв iншi iноземнi робiтники надiляли якимись надприродними рисами. Ганна Грищенко розповiдала, що пiд час нальотiв союзницької авiацiї французькi робiтники завжди трималися бiля групи її односельцiв: "Росiяни не загинуть, їм завжди таланить, - казали вони, - росiяни щасливi"(!).
Оскiльки матерiал готувався на основi сучасних спогадiв колишнiх остарбайтерiв, маємо унiкальну можливiсть дiзнатися, як цi люди зараз, 60 рокiв по вiйнi, оцiнюють своє життя в Нiмеччинi. Для бiльшостi респондентiв згадка про минуле - достатньо болiсний процес, який супроводжується сльозами й хвилюванням, але надзвичайно важлива суспiльна й особиста справа. Подеколи про подiї воєнного лихолiття колишнi примусовi робiтники говорять дотепно, iз гумором, iнколи iронiзуючи з приводу якихось своїх тодiшнiх намiрiв, прагнень i сподiвань. Оповiдь часто супроводжується смiхом, причому респонденти смiються в, здавалося б, недоречних мiсцях, як-от згадуючи бомбардування чи покарання. В iнших випадках подiї воєнного лихолiття бачаться навпаки, трагiчно ("У п'ятнадцять рокiв дiйснiсть сприймається iнакше, нiж у зрiлому вiцi. Зараз, iз висоти прожитих рокiв, усе пережите здається набагато страшнiшим, нiж здавалося тодi"70 ).
Ми намагалися розглянути щоденне життя людини за екстремальних життєвих обставин. Для бiльшостi опитаних автором очевидцiв життя в нацистськiй Нiмеччинi, незалежно вiд того, де працював робiтник, як склалася його доля по вiйнi, закарбувалося в пам'ятi як найтяжче випробування.
-----
1 Новi перспективи iсторiописання / За ред. П.Берка / Пер. з англ. - К., 2004. - 392 с.
2 Herbert U. Fremdarbeiter: Politik und Praxis des "Auslander-Einsatzes" in der Kriegswirtschaft des Dritten Reiches. - Berlin; Bonn, 1986; Idem. Fremdarbeiter: Politik und Praxis des "Auslander-Einsatzes" in der Kriegswirtschaft des Dritten Reiches. - Bonn, 1999. - 589 s.
3 Ibid. - Bonn, 1999. - S. 24.
4 Див., напр.: Berliner Geschichtswerkstatt (Hg). Zwangsarbeit in Berlin 1940-1945. Erinnerungsberichte aus Polen, der Ukraine und Weibrubland. - Berlin, 2000. - 128 s.; Hans-Jurgen Kahle (Hg). Gestohlene Jugendjahre. Berichte ehemaliger sowjetischer Zwangsarbeiter uber ihre Zeit in Wesermunde (Bremerhaven) 1941-1945. - Cuxhaven, 1995. - 230 s.; Herbert Ulrich (Hg.). Europa und der "Reichseinsatz": auslandische Zivilarbeiter, Kriegsgefangene und KZ-Haftlinge in Deutschland 1938-1945. - Essen, 1991. -499 s.; Kiew-Munchen-Kiew: neun Interviews mit ukrainischen Zwangsarbeitern und Zwangsarbeiterinnen / Hrsg. Constanze Werner. - Munchen, 2000. - 120 s.
5 Schwarze G. Kinder, die nicht zahlten. Ostarbeiterinnen und ihre Kinder im Zweiten Weltkrieg. -Essen, 1997.
стр. 174
6 Frankenberger T. Wir waren wie Vieh. Lebensgeschichtliche Erinnerungen ehemaliger sowjetischer Zwangsarbeiterinnen. - Munster, 1997.
7 Коваль М.В.Iсторiя пам'ятає: кривавий шлях фашистiв на Українi. - К., 1965. - СI 12; Коваль М.В. Борьба населения Украины против фашистского рабства. - К, 1979. - С. 134.
8 Полян П.М. Жертвы двух диктатур. Остарбайтеры и военнопленные в Третьем рейхе и их репатриация. - М., 1996. - 442 с.
9 Гальчак С.Д. "Схiднi робiтники" з Подiлля у Третьому рейху: депортацiя, нацистська каторга, опiр поневолювачам. - Вiнниця, 2003. - 344 с
10 Невигадане. Уснi iсторiї остарбайтерiв / Авт.-упоряд., ред., вступ, ст. Г.Г. Грiнченко. - Харкiв, 2004. - 236 с; Гринченко Г. "Остарбайтеры" Третьего рейха -стратегии выживания // Сторiнки воєнної iсторiї України: 36. наук, статей. - К., 2003. -Вип. 7. - С. 219-227; Ее же. Особенности реконструкции прошлого в устных свидетельствах бывших остарбайтеров // Там само. - К., 2004. - Вип. 8. - С. 52-59.
11 Меляков А.В. Мобилизационные акции в оккупированном Харькове: взгляд потенциальных "остарбайтеров" / Эпоха. Культура. Люди (история повседневности и культурная история Германии и Советского Союза. 1920 - 1950-е годы). Материалы международной научной конференции (Харьков, сентябрь 2003 г.). Сб. докладов. -Харьков, 2004. - С. 182-192; Меляков А.В. До розширення джерельної бази дослiджень з iсторiї депортацiї населення України до Нiмеччини у 1941-1944 pp. / Сторiнки воєнної iсторiї України. 36. наук, статей. - К., 2004. - Вип. 8. - Ч. 1. - С 132-145.
12 Пастушенко Т.Е. Про що листувалися мiж собою українськi примусовi робiтники в Нiмеччинi в роки Другої свiтової вiйни // Сторiнки воєнної iсторiї України. 36. наук, статей. - К., 2003. - Вип. 7. - С.227-233.
13 Нiмецько-фашистський окупацiйний режим на Українi. Збiрник документiв i матерiалiв. - К., 1963. - С 50-52.
14 Herbert U. Fremdarbeiter... - Bonn, 1999. - S.179.
15 Полян П. М. Указ. соч. - С. 93.
16 Herbert U. Fremdarbeiter... - Bonn, 1999. Ч S.194.
17 Центральний державний архiв вищих органiв влади та управлiння України (далi - ЦДАВО України). - Ф.3676. - Оп.4. - Спр. 311. - Арк. 131.
18 Вербицкий Г.Г. Почта остарбайтеров второй мировой войны. Документы и переписка. - S.L., 1996. - С. 23.
19 Детально про листування "схiдних робiтникiв" див.: Пастушенко Т.В. Листи як джерело вивчення проблеми українських "остарбайтерiв" перiоду Другої свiтової вiйни //Сторiнки воєнної iсторiї України. 36. наук, статей. - К., 2002. - Вип. 6. - С 70-76; Лисенко О., Пастушенко Т. Огляд писемних джерел по проблемi українських "остарбайтерiв" перiоду Другої свiтової вiйни // Спецiальнi iсторичнi дисциплiни. Питання теорiї та методики. - Число 10. - У 2-х ч. - Част. 2. - К, 2002. - С. 6-31; Пастушенко Т.В. Про що листувалися мiж собою українськi примусовi робiтники в Нiмеччинi в роки Другої свiтової вiйни // Сторiнки воєнної iсторiї України. 36. наук, статей. - К., 2003. - Вип. 7. - С.227-233.
20 ЦДАВО України. - Ф. 3676. - Оп.4. - Спр. 311. - Арк. 336-343.
21 Там само. - Арк. 343-343 зв.
22 Див.: Полян П.М. Указ. соч. - С. 99.
23 Використано 25 спогадiв колишнiх остарбайтерiв та 10 iнтерв'ю з очевидцями, зiбраних у 2002-2005 pp.
24 Ulrich H. Fremdarbeiter... - Bonn, 1999. - S. 315.
25 Спогади А.П.Осадчук. - Аудiозапис, 2005 p.
26 Спогади Л.П.Бойка. - Рукопис, 2004 p.
27 Спогади Н.О.Федорук. - Аудiозапис, 2003 р.
28 Спогади М.М.Короленка. - Аудiозапис, 2004 р.
29 Спогади В.М.Комендантової. - Рукопис, 2002 р.
30 Спогади А.Ф.Грищенко. - Рукопис, 2003 р.
31 Анкета М.Ф.Кобзистої. - Рукопис, 2003 р.
32 Спогади В.М.Комендантової. - Рукопис, 2002 р.
33 Спогади Л.П.Бойка. - Рукопис, 2004 р.
34 Спогади Є.Н.Руднєва. - Аудiозапис, 2005 р.
35 Спогади Л.П.Бойка. - Аудiозапис, 2004 р.
стр. 175
36 Анкета А.О.Кармазина. - Рукопис, 2002 р.
37 Центральний державний архiв громадських об'єднань України. - Ф.1. - Оп. 23. -Спр. 2614. - Арк. 78.
38 Herbert U. Fremdarbeiter... - Bonn, 1999. - S. 287.
39 Анкета В.С.Колiсника. - Рукопис, 2002 p.
40 Спогади Л.М.Тарасенко-Залевської. - Аудiозапис, 2005 р.
41 Спогади Г.П.Таран. - Аудiозапис, 2002 р.
42 Фонди Нацiонального музею iсторiї Великої Вiтчизняної вiйни 1941-1945 pp. (далi - НМIВВВ). - КН-206087. - Д-32894. Вiра Сергiївна Третяк, 1923 р.н., с. Ульянки Ржищiвського р-ну Київської обл. Iз 1942 р. перебувала на примусовiй роботi в Нiмеччинi, працювала на фабрицi в Лiпштадтi, там захворiла на туберкульоз, померла 1945 р. Перед вiдправкою до iншого табору для туберкульозних хворих написала в невеликому зошитi прощального листа батькам з описом свого життя в Нiмеччинi.
43 Там само. - КН-10725/20. - Л-544/20.
44 Спогади В.М.Комендантової. - Рукопис, 2002 р.
45 Анкета М.Ф.Кобзистої. - Рукопис, 2003 р.
46 Спогади О.Г.Горєвої. - Рукопис, 2000 р.
47 Спогади Л.П.Бойка. - Аудiозапис, 2004 р.
48 Фонди НМIВВВ. - КН-206087. - Д-32894.
49 ЦДАВО. - Ф. 3676. - Оп. 4. - Спр. 78, 107, 110.
50 Там само. - Спр. 78. - Арк. 43.
51 Там само. - Спр. 107. - Арк. 356.
52 Анкета B.C.Колiсника. - Рукопис, 2002 р.
53 Анкета М.Ф.Кобзистої. - Рукопис, 2003 р.
54 Спогади В.М.Комендантової. - Рукопис, 2002 р.
55 Спогади В.М.Комендантової. - Рукопис, 2002 р.
56 Анкета B.C.Колiсника. - Рукопис, 2002 р.
57 Спогади Л.М.Тарасенко-Залевської. - Аудiозапис, 2005 р.
58 НМIВВВ. - КВ-10725/ 9. - Л-544/9.
59 Там само. - КВ-10725/25. - Л-544/25.
60 Спогади А.П.Осадчук. - Аудiозапис, 2005 р.
61 Анкета B.C.Колiсника. - Рукопис, 2002 р.
62 Анкета А.О.Кармазина. - Рукопис, 2002 р.
63 НМIВВВ. - КН-206087. - Д-32894.
64 Спогади Г.В.Касiч. - Рукопис, 2003 р.
65 НМIВВВ. - Кн-10725/36. - Л-544/36. Лист Кирпи Ольги в Київську обл., с. Лехнiвка, 1943 p.
66 Спогади В.М.Комендантової. - Рукопис, 2002 р.
67 НМIВВВ. - КН-206087. - Д-32894.
68 Спогади Г.В.Касiч. - Рукопис, 2003 р.
69 НМIВВВ. - Кн-10725/36. - Л-544/36.
70 Спогади В.М.Комендантової. - Рукопис, 2002 р.
The article concentrates attention on the problems of everyday life of Ukrainian "ostarbeiters" - most disfranchised category of forced workers of Nazis Germany. The unpublished memories and interviews with witnesses, collected by the author, as well as collection of epistolary from the funds of National museum of history of the Great patriotic war of 1941-1945 became the source of the research.
The analyses showed that life and work conditions of Ukrainian workers were not equal everywhere and depended on the whole complex of circumstances: from the field of economy, where their labor was used, from personal relations with employers and even from individual characteristics. Thanks to the interviews we gained the opportunity to recover such sides of people life, which were not given attention in official documents: about complicated relations in the "ostarbeiters" surrounding, about different ways of survival in extreme conditions, about their dreams, thoughts and feelings.
Since the material was being prepared on the basis of contemporary memories of former forced workers, we found out how these people estimate their life in Germany now. For the majority of interviewed by the author witnesses, staying in Nazis captivity, regardless of their workplace and destiny after war, remained in memory as the most difficult test.
New publications: |
Popular with readers: |
News from other countries: |
Editorial Contacts | |
About · News · For Advertisers |
Digital Library of Ukraine ® All rights reserved.
2009-2024, ELIBRARY.COM.UA is a part of Libmonster, international library network (open map) Keeping the heritage of Ukraine |